Природні і антропогенні катастрофи та їх наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru

антропогенний катастрофа екосистема стихія

РЕФЕРАТ

з предмету: Екологія

на тему: «Природні і антропогенні катастрофи та їх наслідки»

Вступ

антропогеннтй катастрофа екосистема стихія

Сутність та види екосистем. Природні та антропогенні екосистеми

Антропогенний вплив на природні екосистеми

Стійкість та стабільність екосистеми

Природні стихії та їх екологічне значення

Природні і антропогенні екологічні катастрофи та їх наслідки

Аварія на Чорнобильській АЕС та її наслідки

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Екосистема - це сукупність живих організмів, що обмінюються безупинно енергією, речовиною й інформацією один з одним і з навколишнім середовищем. Енергію визначають як здатність робити роботу. Властивості енергії описуються законами термодинаміки. Перший закон (початок) термодинаміки або закон збереження енергії затверджує, що енергія може переходити з однієї форми в іншу, але вона не зникає й не створюється заново. Другий закон (початок) термодинаміки або закон ентропії затверджує, що в замкнутій системі ентропія може тільки зростати. Стосовно до енергії в екосистемах зручне наступне формулювання: процеси, пов'язані з перетвореннями енергії, можуть відбуватися мимовільно тільки за умови, що енергія переходить із концентрованої форми в неуважну, тобто деградує. Міра кількості енергії, що стає недоступної для використання, або інакше міра зміни впорядкованості, що відбувається при деградації енергії, є ентропія. Чим вище впорядкованість системи, тим менше її ентропія.

Екосистема - основне поняття екології. Екологія розглядає взаємодію живих організмів і неживої природи. Ця взаємодія, по-перше, відбувається в рамках певної системи (екологічної системи, екосистеми) і, по-друге, вона не хаотична, а певним чином організована, підлегла законам. Екосистемою називають сукупність продуцентів, консументів і детритофагів, взаємодіючих один з одним і з навколишнім їхнім середовищем за допомогою обміну речовиною, енергією й інформацією таким чином, що ця єдина система зберігає стійкість протягом тривалого часу.

Сутність та види екосистем. Природні та антропогенні екосистеми

Основною функціональною одиницею біоекології є екосистема. Цей термін вперше був введений англійським біологом А.Тенслі в 1935 р.

Система - це впорядковано взаємодіючі і взаємопов'язані компоненти, що утворюють єдине ціле.

Екологічна система - складна ієрархічна структура організованої матерії, в якій при об'єднанні компонентів в більші функціональні одиниці виникають нові якості, що відсутні на попередньому рівні; є єдиним стійким природним комплексом живих організмів і природного середовища, в якому вони існують; відкритою термодинамічною системою, що існує за рахунок надходження з навколишнього середовища енергії та речовини і має здатність до саморозвитку та саморегуляції.

Екологічній системі властиві ознаки систем:

Емерджентність - виникнення нових властивостей, які характеризують систему, за рахунок взаємодії її окремих елементів.

Гетерогенність системи (або принцип різноманіття) полягає в тому, що система не може складатися з абсолютно ідентичних елементів.

Але не всяка комбінація “життя - середовище” - може бути екосистемою. Нею може стати лише середовище, де має місце стабільність і чітко функціонує внутрішній колообіг речовин.

Під час вивчення екосистем характеризують:

· видовий чи популяційний склад і кількісне співвідношення видових популяцій;

· абіотичні умови та ресурси, що властиві даній системі;

· сукупність усіх зв'язків, у першу - ланцюгів живлення, співвідношення організмів з різним типом живлення;

· розмір первинної і вторинної продукції;

· просторовий розподіл окремих елементів;

· швидкість колообігу.

Види екосистем:

1. За розмірами розрізняють екосистеми:

· мікроекосистеми (трухлявий пень, мурашник, мертві стовбури дерев);

· мезоекосистеми, або біогеоценози (ділянка лісу, озеро, водосховище);

· макроекосистеми (континент, океан);

· глобальною екосистемою - охоплюють величезні території чи екваторії, що визначаються характерними для них макрокліматами і відповідають цілим природним зонам (екосистеми тундри, тайги, степу, пустелі, саван,листяних і мішаних лісів помірного поясу, субтропічного і тропічного лісів, морські екосистеми ,а також біосфера нашої планети).

2. За ступенею трансформації людською діяльністю екосистеми поділяються на:

· природні - у промислово розвинутих країнах екосистем не захоплених людською діяльністю майже не залишилося, хіба що в заповідниках;

· антропогенно-природні - лісові насадження, луки, ниви хоча й складаються ,майже виключно з природних компонентів,але створені і регулюються людьми;

· антропогенні - переважають штучно створені антропогенні об'єкти і крім людей можуть існувати лише окремі види організмів,що пристосувалися до цих специфічних умов. Прикладом є міста, промислові вузли, села (в межах забудови), кораблі тощо.

Обмін речовин часто відіграє визначальну роль у формуванні більшості екосистем - від парцел біоценозів до систем біоценозів та біосфери. Хоча загальновідомі такі найяскравіші приклади міжекосистемних взаємодій, як біотичне багатство та висока продуктивність заплав, дельт, лагун, але повсюдність та фундаментальний характер цих взаємодій здебільшого не враховують в екологічних дослідженнях, і навіть у фундаментальних працях модель екосистеми зазвичай розглядається як горизонтально замкнена. Не заперечуючи методичного значення такої моделі,потрібно зважати на те, що до горизонтально закритої моделі наближається дуже мало реальних екосистем. Горизонтальними взаємодіями нехтують через їх очевидну непомітність і складність інструментальних вимірювань. Але якщо характер та напрямок взаємодій є незмінним протягом тривалого часу, вони, хоч і не мають значної частки у балансі взаємодіючих екосистем, стають необхідними для їх існування (особливо через велику кількість взаємодій).

Таким чином, для природної екосистеми характерні три ознаки:

· екосистема обов'язково являє собою сукупність живих і неживих компонентів;

· у рамках екосистеми здійснюється повний цикл, починаючи зі створення органічної речовини й закінчуючи його розкладання на неорганічні складові;

· екосистема зберігає стійкість протягом деякого часу,що забезпечується певною структурою біотичних і абіотичних компонентів. Прикладами природних екосистем є озеро, ліс, пустеля, тундра, суша, океан, біосфера. Як видно із прикладів, більше прості екосистеми входять у більш складно організовані. При цьому реалізується ієрархія організації систем, у цьому випадку екологічних.

Таким чином, пристрій природи варто розглядати як системне ціле, що складається із вкладених одна в іншу екосистем, вищої з яких є унікальна глобальна екосистема - біосфера. У її рамках відбувається обмін енергією й речовиною між всіма живими й неживими складовими в масштабах планети.

Таким чином, будь-яка жива система, у тому числі й екосистема, підтримує свою життєдіяльність завдяки, по-перше, наявності в навколишнім середовищі в надлишку дарової енергії (енергія Сонця); по- друге, здатності за рахунок пристрою складових її компонентів цю енергію вловлювати й концентрувати, а використавши - розсіювати в навколишнє середовище. Таким чином, спочатку вловлювання,а потім концентрування енергії з переходом від одного трофічного рівня до іншого забезпечує підвищення впорядкованості, організації живої системи, тобто зменшення її ентропії.

Антропогенний вплив на природні екосистеми

Сучасний вплив людини на природні екосистеми незрівнянно більший, ніж раніше. Сумарна потужність антропогенних викидів і скидів в багатьх випадках є близькою, а часто і більшою ніж потужність природних джерел. Наприклад, антропогенні джерела викидають свинцю в десять разів більше ніж природні, оксидів азоту приблизно однакову кількість, а сірчастих газів промисловість викидає 30 млн. тон проти 150 млн. т природних викидів. Гірничо видобувне виробництво вилучає за рік із земних недр близько 10 млрд. т корисних копалин і 100 млрд. т супутньої породи, а вулкани за той же час викидають на поверхню лише 3 млрд. т речовини. За даними К.М. Ситника нині 30 % суходолу планети перетворено на пустелі і напівпустелі, 2 млрд. га ораних земель через нераціональну діяльність людей втратили родючість, щороку із використанням вилучається 200-300 тис. га зрошувальних земель внаслідок підтоплення, засолення, виснаження та спустошення.

Джерела антропогенного впливу розташовані локально і їх вплив деформує, перш за все, локальні природні екосистеми. Завдяки природним колообіговим процесам ця деформація поступово охоплює екосистеми вищого рівня до біосфери включно.

Антропогенний вплив має різноманітний характер і, як правило, є наслідком споживацького відношення людей до природи. Відповідь у вигляді бумерангової реакції стає все відчутнішою - по-перше, якість середовища існування людини погіршується, по-друге, повернення раніше переможених хвороб (віспа, туберкульоз тощо) та поява нових (СНІД та ін) слід вважати захисною реакцією біосфери на агресивну поведінку одного з біологічних видів.

Люди починають розуміти нераціональність свого відношення до природи. В останні роки все більше поширюється природо захисний напрямок людської діяльності шляхом створення заповідних територій і акваторій. У зв'язку з тим, що агроценози утворені невеликим числом видів, саморегуляція в них здійснюється слабко. Це потребує активної турботи про них з боку людини. Для боротьби з бур'янами і шкідниками використовують хімічні засоби захисту (гербіциди, інсектициди). Проте хімікати впливають не лише на бур'яни і шкідників, а й на інші, корисні рослини і тварин. Не корисні вони і для здоров'я людини. Інтенсивне оброблення грунту спричиняє руйнування його структури. В біогеоценозах відмерлі організми руйнуються на місці, а мінеральні та органічні речовини,що входять до їх складу, повертаються в грунт. В агроценозах урожай збирають, грунт при цьому збіднюється. Для його збагачення використовують добрива, що не завжди безпечні для навколишнього середовища. Наприклад, добрива вимиваються атмосферними опадами, потрапляють у відкриті водойми і спричинюють інтенсивний розвиток синьо-зелених водоростей. Масове відмирання і руйнування (гниття) останніх робить воду отруйною, непридатною для існування в ній інших організмів.

Для кожного біогеоценозу характерна послідовна зміна одних угруповань організмів іншими - сукцесія, внаслідок чого формуються нові біоценози, що найбільшою мірою відповідають умовам даного середовища. Наприклад, на глибині непроточної водойми внаслідок відсутності кисню частина органічних речовин залишається недоокисненною і не використовується в подальшому коло обігу речовин. Нагромаджується мул, водойма міліє, це посилюється також відкладанням глини й піску, які надходять з водозбірної площі. Прибережна водяна рослинність поширюється все далі до центру водойми,утворюються торф'янисті відклади. Водойма поступово перетворюється на болото. Зникають риби і планктон відкритих ділянок. Багато рослин і тварин змінюється іншими видами, більш пристосованими до умов болота. Навколишня наземна рослинність поступово наступає на місце колишньої водойми. Залежно від місцевих умов тут може виникнути лука, ліс або інший тип біоценозу.

Деякі стійкі біоценози після порушення здатні до самовідновлення,яке здійснюється через низку послідовних етапів. Прикладом може бути закономірна зміна біоценозів у процесі відновлення ялинового лісу. Після вирубування або пожежі умови на місці ялинника настільки змінюються, що ялина не може знову заселити звільнену площу. На відкритих місцях сходи ялини пошкоджуються весняними приморозками, потерпають від надмірного нагрівання і не можуть конкурувати із світлолюбними рослинами. У перші два роки на вирубках і згарищах інтенсивно розвиваються трав'янисті рослини. Невдовзі з'являються численні сходи берези, осики, іноді сосни, насіння якої легко розноситься вітром. Вони витісняють трав'янисту рослинність і поступово утворюють дрібнолистий або сосновий ліс. Тільки тепер створюються умови,сприятливі для відновлення ялини. Ті невитривалі сходи ялини успішно конкурують з підростом світлолюбних листяних порід. Коли ялина досягає верхнього ярусу, вона повністю витісняє листяні дерева. Так через низку тимчасових біоценозів відновлюється початковий біоценоз ялинового лісу. Цей процес триває понад 100 років,причому кожний наступний біоценоз довговічніший за попередній.

В природних екологічних системах наявність людини чи об'єктів антропогенного походження (транспортний засіб, людське житло тощо) допустима лише короткочасно і тому в структурній схемі системи не враховуються. Аналіз такої системи полягає в розгляді постійних зв'язків між природними складовими з урахуванням тимчасового впливу антропогенних факторів,які приймаються за зовнішні.

Таким чином,до природних екологічних систем відносять не лише безлюдні ізольовані території (болота, гірські вершини, заповідні території тощо), а й ділянки суші та вод, на яких безпосередній людський вплив відчувається короткочасно (місця масового тимчасового відпочинку, дослідні ділянки природних об'єктів тощо).

Природні антропогенно-змінені екологічні системи по потужності деформації первинної природної системи ділять на три категорії: мало змінені (у складі немає постійних компонентів антропогенного походження ,але людський вплив відбувається постійно), змінені ( у випадку вилучення із системи антропогенного фактору вона здатна через деякий час повернутися до первинного стану) та порушені (належать висушене болото, розорений схил балки тощо).

Антропогенні екологічні системи - це нові штучно створені чи постійно використані порушені в минулому природні системи. Неприродні штучні складові в них превалюють над природними. Це - людські поселення різного типу, сільськогосподарські угіддя, майданчики промислових підприємств, транспортні шляхи, штучні лісонасадження, об'єкти риборозведення тощо.

Не вдаючись до детальнішого аналізу причин вищезазначених процесів все ж слід відмітити, що не останню роль у їх виникненні, крім об'єктивних процесів, відіграють суб'єктивні фактори. До перших слід віднести варварське відношення людини до довкілля, нераціональне природокористування, безсистемні рубки лісу та грубе порушення технології лісозаготівель, відсутність спеціалістів достатньої кваліфікації та відповідної техніки для проведення лісозаготівель, недостатній догляд за станом дамб і берегових укріплень, захаращення гірських потоків, русел водотоків, особливо в населених пунктах. Все це мало прямий вплив на виникнення катастрофічних паводків (зокрема у березні 2001 р.). Відомим є той факт, що в результаті багатовікової господарської діяльності лісистість українських Карпат скоротилась майже наполовину. Не менш небезпечною є тенденція до утворення осипів, збезлісення грунтів, що викликає інтенсифікацію ерозійних процесів. Особливо прикро, що це відбувається в регіоні, багатому на рекреаційні і курортні місця з цілющими мінеральними водами та іншими оздоровчими можливостями.

До суб'єктивних причин відноситься вкрай вражаюча екологічна неосвіченість як пересічних громадян, так і відповідальних осіб.

Стійкість та стабільність екосистеми

Хоча проблема стійкості визнається як одна з провідних у сучасній екології, рівень її опрацювання ще далекий від потреб практики та теорії. Незадовільною є розробка найважливішого питання проблеми стійкості - принципів та методів її оцінювання. Тільки у разі оцінення, наскільки стійкою є екосистема до певного антропогенного втручання, можливе обґрунтоване прийняття рішень про її нормування. Оперуючи кількісними оцінками стійкості, можливий вихід на новий напрямок та принципово вищий рівень екологічної безпеки.

Проведені останнім часом теоретичні дослідження свідчать,що зміна параметрів екологічних систем,які підлягають контролю в районі, наближеному до критичної точки, відбувається повільно, іпокращити перехід через цю точку надзвичайно важко,а часто практично неможливо. Швидка зміна названих характеристик свідчить про вже існуючу катастрофу, коли повернення екосистеми до початкового стану неможливе або потребує прийняття спеціальних заходів.

Вивчення основних екологічних наслідків сучасного природокористування і досвіду минулого дозволяє чітко змоделювати ті режими і рівні антропогенного впливу на довкілля,які неприйнятні для нас з точки зору екологічної безпеки. Одночасно можна змоделювати ситуації, коли в певних просторово- часових межах той чи інший рівень навантажень може бути встановлений як гранично допустимий.

Виходячи з вищенаведених узагальнень, можливо сформулювати принцип (робочої) надійності: ефективність екосистеми,її здатність до самовідновлення і саморегуляції (в межах природного коливання) залежать від її положення в ієрархії природного утворення, ступеню взаємодії її компонентів і елементів,а також від приватної пристосованості організмів, що складають біоту екосистеми.

Принцип авторегуляції біорізноманіття в біосфері.

Біосфера «прагне» до підтримки такого рівня біорізноманітт, який необхідний при існуючій мінливості умов на планеті,обумовленої зовнішніми впливами. Саме тому зростання біорізноманіття варто розглядати як основний шлях еволюції екосистем.

Сталий розвиток біосфери, її нормальне функціонування, що базується на великому екологічному резерві екосистеми, свідчать про відсутність екологічних загроз. Такий стан природного середовища можна назвати оптимумом безпеки. Чинником, здатним порушити оптимум екологічної безпеки є злочинні антропогенні дії, що перевищують припустимі рівні параметрів стану довкілля або межі їхніх змін, тобто мінімальні і максимальні критичні величини,всередині яких вона стійка і не руйнується.

Характерною рисою екосистем України є те, що більшості з них властивий просторовий,а не локалізований характер забруднень. При цьому природне середовище нерівномірно забруднене в масштабах регіону чи області. За таких умов вплив техногенних сполук на людину, популяцію чи екосистему оцінюється для розподіленого у просторі джерела,де відбуваються складні біогеохімічні перетворення при неперервному перерозподілі техногенних сполук в результаті трансформації та міграції.

Тому необхідно провести спеціальні дослідження,в яких треба сформулювати критерії сталого розвитку екосистеми, що визначають її безпечний стан. Ключовими поняттями для розробки критеріїв є стійкість елементів біосфери,допустимі навантаження. Для меншої за критичну величини навантаження на екосистему зберігається оптиміум екологічної безпеки. Допустима екологічна безпека забезпечується за критичних значень антропогенних навантажень. Завдяки своїй еластичності система зберігає здатність повертатися у початковий стан після припинення дії антропогенних навантажень.

Проте за тривалої антропогенної дії на природне середовище на рівні критичних навантажень у ньому з'являються випадкові або періодичні зміни параметрів стан, що можуть призвести до змін параметрів стану екосистеми.

У ції концепції екологічного ризику виходимо з того, що цей ризик створюється постійною присутністю в навколишньому середовищі потенційно небезпечних для здоров'я й безпеки людини техногенних сполук. При цьому вважається, що заходи, спрямовані на запобігання загроз з боку техногенних чинників, не усувають повністю ризик, а зводять його до мінімальної величини.

Природні стихії та їх екологічне значення

В історії землі екологічні кризи неодноразово були наслідком вимкнення різних надзвичайних природних ситуацій, тобто раптових швидких змін умов існування, різних змін фізичних, хімічних чи біологічних факторів, як окремих так і разом узятих, що викликало або погіршення стану, або загибель окремих живих істот чи навіть цілих екосистем. Такі надзвичайно кризові ситуації називаються катастрофами.

Катастрофи поділяються на природні і антропогенні, а в залежності від сили заподіяної шкоди та об'єму негативних наслідків, тобто від масштабів скоєного лиха - на катастрофи локального, регіонального чи глобального значення. Як природні так і антропогенні катастрофи в свою чергу поділяються на космічні, тектонічні, хімічні, фізичні та ін.

Раніше переважали катастрофи природного походження. В наш час кількість їх фактично не змінилась. Але викликали людською діяльністю значне збільшення катастроф стала відігравати все значнішу роль у житті екосистеми, окремих ландшафтів, регіонів, континентів і біосфери вцілому.

Катастрофи викликаються екзогенними і ендогенними факторами тобто зовнішніми і внутрішніми сигналами землі, пов'язані з процесами в земних надрах. Зовнішні і внутрішні сили тісно взаємопов'язані між собою, розвиток одних часто зумовлює появу інших. До зовнішніх сил природи, здатних викликати катастрофічні зміни в екосистемах належать зміни магнітного, електричного та гравітаційного полів Землі, викликані явища в космічному середовищі, падіння на землю великих метеоритів, урагани повені, цунамі, сильні засухи, пожежі або страшні зливи. Ще до них також відносять зсуви, обвали осипи, селі.

Наслідком найбільших катастроф були регіональні або глобальні кліматичні зміни, загибель великої кількості живих істот, зміни розвитку ряду видів, популяцій і родів, мутації організмів.

Різні кліматичні зміни, а також катастрофічні зміни характеру геофізичних полів на землі , можуть бути обумовлені такими явищами, як спалахи наднових зірок. В нашій Галактиці остання така подія була зафіксована стародавніми китайськими астрономами, які описали в 1054 році “зірки - гості”. Вона була настільки яскравою, що її можна було спостерігати навіть у день, й була яскравіша за Венеру. Через кілька місяців зірка поступово згасла. На місці “зірки - гості” астрономи часто спостерігають кабовидну туманність - світну газову оболонку.

Встановлено, що вибух наднової зірки супроводжується дуже великими потоками ультрафіолетового випромінювання й пентгенського випромінювання, згубним для всього живого. На щастя спалах зірки 1054 року відбувся дуже далеко від Землі - на відстані понад 1 тис. Парсеків, тому це явище не вплинуло на Земне життя.

Російські вчені В. Красовський і Й. Шкловський підрахували, щот спалахи зірок у нашій Галактиці мають місце 1 раз на 100 років.

Від далекого минулого й до наших часів на поверхні Землі періодично трапляються грандіозні катастрофи, що викликаються падінням космічних тіл.

Вважається, що більшість космічних тіл падало в Світовий Океан, що теж викликало значні катастрофи.

Інші катастрофічні події природнього характеру - землетруси, виверження вулканів, тайфуни тощо мають локальний характер і вплинути на біосферу в цілому не можуть.

У ХХ ст.. виникнення великої кількості екологічних ситуацій спричинилося людською діяльністю й на жаль число їх зростає з кожним днем. В залежності від факторів, що призводять до розвитку антропогенних кризових екологічних явищ, їх умовно поділяють на катастрофи хімічного, фізичного, інженерно-геологічного, мілітаристичного чи комплексного характеру.

На першому місці серед них стоять катастрофи, пов'язані з військовою діяльністю, війнами, масштабними, військовими вченнями та випроуваннями ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї.

Війни - це справжні екологічні біди, це не лише жахливий геноцид, а ще й екоцид.

Війни - це абсолютно невиправдані економічно витрати й розтринькування величезної маси природних ресурсів, деструкція екосистем. Величезні збитки людству й природі завдають не лише війни, а й підготовка до них, утримання армії, техніки, полігонів, військових об'єктів і заводів, проведення регулярних військових маневрів. Слід сюди віднести й поховання військової діяльності, у тому числі дуже небезпечних - хімічних і радіоактивних. З розвитком нафтодобувної, нафтопереробної промисловості та атомної енергетики зросла кількість катастроф, пов'язаних з цими видами людської діяльності. Райони інтенсивного видобування нафти і газу сьогодні в наслідок дуже сильних забруднень практично перетворилися на зони екологічного лиха.

Страшну потенційну загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій несуть всі великі нафто - і газосховища, трубопроводи, склади різних хімічних речовин. Слід зауважити, що будь-які широкомасштабні втручання в природні екосистеми теж несуть за собою катастрофічні, згубні для них наслідки. Так будівництво, на великих ріках гребель, водосховищ кардинально змінює річковий режим, у багато разів уповільнюючи його на озерний.

Те ж саме можна стверджувати про широкомасштабні роботи, які призводять до повної деградації екосистеми, що функціонували в цих районах тисячі років.

Аналогічні катастрофічні ситуації викликають в природних ландшафтах будівництво великих шахт, відкритих кар'єрів, автомагістралей, потужних ЛЕП і каналів, тунелів, великих сміттєзвалищ і шлакосховищ. Усе це катастрофи локального характеру.

Нагромадивши гіркий досвід щодо наслідків втручання у її збалансованої віками процеси, люди повинні у своїй майбутній діяльності враховувати закони природи, чітко уявити наслідки свого втручання у життя біосфери як на близький, так і на віддалений період, використовуючи свій інтелект для збереження біосфери і сприяння її відтворенню.

Природні та антропогенні екологічні катастрофи та їх наслідки

У 1991 році Верховна Рада оголосила всю територію України зоною екологічного лиха. А у 1989 році спеціалістами - географами Української Академії Наук була вперше складена карта стану навколишнього середовища України за окремими компонентами природи.

І перша карта, і карти, складені пізніше, підтверджують той факт, що територія України, за винятком окремих невеликих районів (в межах Карпат, Центрального Поділля, Полтавщини і Східної Вінничини), характеризується як забруднена і дуже забруднена, а 15 % цієї території віднесено до категорії «надзвичайно забруднені регіони з посиленням ризику для здоров'я людей і регіони екологічної катастрофи». У ці 15 % входить 30 - кілометрова зона Чорнобильської атомної електростанції, південь Херсонської області, зона, обмежена лінією Дніпропетровськ - Кіровоград

- Кривий Ріг - Нікополь - Запоріжжя - Дніпропетровськ.

Розвиткові екологічної кризи сприяють також природні екологічні катастрофи. В межах території України фізико-географічні та геолого - тектонічні умови можуть сприяти періодичному виникненню таких природних катастроф, як:

- землетруси (Крим, Карпати - силою до 7 - 8 балів, решта території менше);

- повені (практично на всіх річках, але в першу чергу в гірських районах);

- зсуви (узбережжя водосховищ Дніпра, береги Чорного і Азовського морів);

- пилові бурі (лісостепові і степові райони);

- пожежі (Полісся, лісостеп, ліси у горах);

- випадання граду або великі снігопади, зливи;

- селі влітку та снігові лавини взимку (гірські райони);

- ураганні вітри;

- засухи.

В залежності від природних факторів, які спричиняють катастрофи, останні поділяють на:

геологічні, гідрологічні, метеорологічні, агрометеорологічні.

Розвиток екологічної кризи прискорюють антропогенні катастрофи, передусім -- техногенні аварії. Вони відбуваються в усіх галузях економіки, й кількість їх із року в рік зростає.

За останні три-чотири десятиліття, крім аварії на ЧАЕС, найбільшими й найтяжчими за своїми наслідками було кілька таких катастроф. У березні 1961 р. потужний сель промчав Бабиним Яром у Києві, завдавши величезних матеріальних збитків і забравши кілька сотень людських життів. Причиною цього лиха став прорив дамби технічного резервуару цегельного заводу.

До великих катастроф 70-х років слід віднести пожежі на газових родовищах -- Шебелинському (Харківська область) та Угерському (Львівська область), аварії на нафто- й газопроводах, аварію на нафтогазовій платформі в Азовському морі та аварійний прорив очисних споруд Калуського калійного комбінату, що завдали величезних економічних збитків і шкоди довкіллю на величезній акваторії Азовського моря й у басейні Дністра.

У недалекому минулому сталися такі великі техногенні аварії. Улітку 1992 р. через переповнення каналізаційних місткостей курортів Криму стався масовий викид нечистот у Чорне море. В результаті пляжі Ялти, Алушти, Судака, Сак, Керчі, Феодосії було закрито на два місяці.

У тому ж році на Кременецькій райагробазі розлилося майже 14 т солярової оливи. Нафтопродукти забруднили річку Ікву до міста Дубно, потерпіли риборозплідні ставки села Берег.

Тоді ж у результаті диверсії на нафтобазі міста Світловодська (Кіровоградська область) у навколишнє середовище потрапило 200 т палива.

Того ж року під час аварії на ТЕЦ у Чернігові розлилося майже 300 т мазуту. У вересні 1993 р. на Київській насосній каналізаційній станції з ладу вийшло кілька потужних насосів, і в Дніпро протягом тижня щоденно викидалося майже 1,5 млн м3 фекальних стоків.

Імовірність природних та антропогенних катастроф і кожний такий випадок необхідно обов'язково враховувати, ретельно аналізувати й уживати заходів для запобігання їм чи зведення до мінімуму їхніх негативних наслідків.

Влітку 2007 року на залізниці у Львівській області сталася аварія, в результаті якої у біосферу потрапили десятки тон токсичного жовтого фосфору, який на значній площі забруднив ґрунти, воду, повітря, став причиною загибелі багатьох живих організмів.

Крім названих, в Україні трапилися ще десятки дрібніших аварій на промислових підприємствах, десятки в інших сферах діяльності, які спричинили значну шкоду навколишньому середовищу.

Аварія на Чорнобильській АЕС

Але найбільшою і найнебезпечнішою була аварія на ЧАЕС, яку кваліфікують як найбільшу техногенну катастрофу за всю історію людства. З численних фактів відомо, що жодна катастрофа 20 ст. не мала таких тяжких екологічних наслідків, як Чорнобильська. Це трагедія не регіонального, не національного, а глобального масштабу. В результаті катастрофи вже загинули десятки тисяч чоловік з тих, що брали участь у її ліквідації. Кількість же людей, що вмирають від хвороб, спровокованих підвищеним радіоактивним фоном, не піддається обліку. Тільки в момент ліквідації аварії колективна доза опромінення становила 20 млн. людинобер.

Сильним радіоактивним забрудненням уражено 5 млн. га території України, більша частина яких є с/г угіддями, забруднено 1,5 млн. га лісів. Від радіоактивного забруднення постраждало 20 % території Білорусі і прилеглі території Росії. Біля 2 млн. людей мешкають в умовах забруднення , яке в десятки і сотні разів перевищує допустимі норми за цезієм (Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Черкаська, Вінницька, Чернівецька, Кіровоградська, Івано-Франківська області). Дезактиваційні роботи, на які було витрачено мільйони грошей, бажаних наслідків не дали.

У водах Дніпра, Прип'яті, Київського водосховища концентрація радіонуклідів через кілька років після аварії була у 10 - 100 разів вищою, ніж до неї, а в донних відкладах, особливо мулових, збагачених органікою, накопичилася величезна кількість радіоактивного бруду (вважають, що в Київському водосховищі зібралося більше 60 млн. т радіоактивного мулу, що містить більше 200 Кі цезію-137 (Кі - читати кюрі). Ще біля 14, 5 тис. Кі цезію-137 накопичилося в грунті заплав і на дні водойм 30-кілометрової зони. Крім того там же накопичилися великі дози стронцію- 90 і плутонію.

Велику небезпеку довкіллю завдають біля 1000 тимчасових могильників навколо АЕС, у яких знаходиться 40 млн. куб. м твердих відходів з сумарною радіоактивністю понад 200 тис. Кі, і саркофаг над 4-тим блоком, що вибухнув. Там ще зосталася велика кількість радіоактивного бруду в багато сотен тисяч Кі, надійність нерозповсюдження якого зовсім не гарантована. Могильники протікають, саркофаг стає все більш радіоактивним, конструкції його просідають, деформуються. Нові саркофаги, збудовані над ним, також не гарантують повного захисту від радіації.

У 2007 році укладено угоду з будівельними фірмами Франції на будівництво нового саркофагу, розрахованого на 100 років, а з американськими фірмами - на будівництво нового могильника на території ЧАЕС.

Вплив Чорнобильської аварії на здоров'я людей дуже значний, і буде проблемою не тільки для нас, а й для кількох наступних поколінь. Уже у 90-і роки у жительок Житомирської, Київської областей та прилеглих територій Білорусі за даними Міністерства охорони здоров'я України значно збільшилась кількість народження недоношених дітей і калік, кількість ускладнень вагітності (у 3 рази), є серйозні зміни здоров'я на генетичному рівні. Особливо зросла кількість захворювання на ракові хвороби: в Україні щороку від раку помирає 90 тис. чоловік і 150 тис. захворюють на рак. Різко зросла смертність від різних хвороб, національною проблемою стала епідемія туберкульозу - 800 тис. хворих і 1 000 000 носіїв туберкульозної палички. Зросла захворюваність на хвороби нервової, серцево-судинної, дихальної системи, діабет та інші хвороби, тому що підвищений рівень радіації руйнує імунну систему живих організмів. Навіть грип перетворився на смертельно небезпечну хворобу.

У 1990 році експертна комісія оцінила збитки від катастрофи на ЧАЕС в 250 млрд. крб. З того часу вони зростали з кожним роком. Але реальні збитки, нанесені людському здоров'ю, довкіллю, економіці підрахувати неможливо. Наслідки цього лиха - вічні, глобальні, і тепер можна говорити лише про пристосування біосфери до нових умов, створених людиною.

Аналіз динаміки екологічного стану України показує, що екологічна криза продовжує розростатись, охоплюючи все більші території і дедалі поглиблюючись. Цьому сприяють:

· незначні асигнування на серйозні природоохоронні заходи в усіх галузях виробництва;

· недостатній контроль й майже повна безкарність природозгубної діяльності (штрафи, що інколи накладаються символічні);

· зростання кількості й потужності техногенних аварій на виробництвах через застарілість обладнання і технологій;

· низька ефективність очисних споруд чи повна її відсутність;

· відсутність ефективної системи державного контролю за станом довкілля й управління всією господарською діяльністю;

· надзвичайно низький рівень екологічної освіти населення.

Важливу роль у погіршенні екологічної ситуації в Україні відіграє переважання економічних інтересів над екологічними.

Позитивним є те, що в останні роки питанням охорони навколишнього середовища стали приділяти більше уваги. Докладають зусиль у цьому напрямку Міністерство охорони навколишнього середовища, його департаменти та комітети, екологічна інспекція та інші екологічні служби. Ведеться екологічний моніторинг за станом довкілля. Накопичена інформація про стан геосистем України використовується для розробки заходів щодо вирішення екологічних проблем. Насамперед це заходи, направлені на стабілізацію, а надалі і зменшення забруднень довкілля. Вирішується питання про участь України у Кіотському протоколі (боротьба з парнико-вим ефектом). Сьогоднішня орієнтація України на природоохоронну й ресурсозберігаючу політику та входження у загальноєвропейську й світову систему екологічної безпеки має велике національне й міжнародне значення. Все це повинно сприяти виходу України з стану екологічної кризи і піднятися до рівня розвинених Європейських країн. Але цьому не сприяє нестабільна політична ситуація в країні, а також те, що природоохоронні закони діють не ефективно

До найнеобхідніших заходів для оздоровлення екологічної ситуації належать такі:

· активізація екологічної освіти у школах, ВУЗах і екологічного виховання населення за допомогою преси, телебачення, природоохоронних товариств тощо;

· проведення незалежних наукових комплексних екологічних експертиз з метою складання екологічного прогнозу і розробка прогнозу і рекомендацій в усіх регіонах;

· збільшення витрат на охорону природи та прискорення темпів будівництва природоохоронних об'єктів, пристроїв, устаткування;

· заборона будь-яких відхилень від проектів, на шкоду довкіллю, суворе дотримання рекомендацій екологів;

· негайне створення економічних стимулів для проведення екологічних заходів, як це ефективно практикується у розвинених країнах світу (заохочення комплексного використання сировини, відходів, вторинної сировини, перехід на маловідходні технології);

· врахування громадської думки при вирішенні питань будівництва промислових, енергетичних, військових об'єктів;

· активізація правоохоронних і природоохоронних органів, захист і підвищення прав останніх, перегляд розмірів штрафів і характеру покарань за екологічні злочини у відповідності із нормами, діючими у розвинених країнах;

· активна пропаганда передового екологічного досвіду в пресі і по телебаченню.

Висновок

Все це і є одним із найважливіших серед чинників, що спричинили і продовжують спричиняти погіршення стану природних екосистем внаслідок посиленного антропогенного впливу. Сюди слід ввіднести і надмірне використання ксенобіотиків, і зростаюче хімічне забруднення, і неконтрольоване застосування пестицидів та зростаюче засмічення атмосфери викидами транспортних засобів тощо. Наша планета вже не витримує екологічних потрясінь, по що красномовно свідчать засухи, повені,глобальне потепління, поява і ріст озонових дір, кислотні дощі, міління озер та річок, тощо.

Сьогодні переважна більшість населення планети, незалежно від їх расової чи класової належності, політичних поглядів і ідеологічних уподобань все частіше називають Землю спільною домівкою. Нині, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, дедалі більшого значення набуває гармонійна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природи все необхідне для життя: енергію, продукти харчування, матеріали, черпає в ній емоційну й естетичну наснагу. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середовища та посиленого контролю за природокористуванням,але й добре продумана система екологічної освіти й виховання населення. Бездумне ставлення до природи і виконання гасла на зразок «Не треба чекати милості від природи - треба брати їх самим» вже нанесли непоправної шкоди, виховали цілі покоління утриманців, які не вважають себе зобов'язаними перед природою, завдяки якій існують.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/Георгій Білявський, Ростислав Фудуй, Ігор Костіков.- К.:Либідь,2004.-406 с.

2.Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба. - К.: Каравела, 2006. - 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік. - К.: МАУП, 2002. - 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О.М. Адаменко, Я.В. Косенко, Л.М. Консевич. - К.: Центр навчальної літератури, 2005.- 314 с.

6. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/Міністерство освіти і науки України.- К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с.

7. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. Посіб. Для студентів вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кабацький. 2004.-399 с.

Размещено на Allbest.ru

...