Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Курсова робота: 54 с.; 1 рисунок; 7 таблиць; 15 джерел.

Мета роботи: дослідити забруднення вод в Україні.

Завдання роботи: проаналізувати органічне, токсичне та радіонуклідне забруднення водойм; розглянути антропогенну евтрофікацію; дослідити екологічний стан водних об'єктів України.

Об'єкт дослідження: водні об'єкти України.

У роботі розглянуто: забруднення вод світового океану; методи очистки стічних вод; водозабезпечення в Україні; забір та використання води; скидання зворотних вод у водні об'єкти; екологічний стан річок, морів, підземних вод; охорону водних об'єктів в Україні.

Ключові слова:

Україна, водні об'єкти, забруднення, радіонукліди, евтрофікація, токсиканти, екологія, законодавство.

Зміст

Вступ

1. Літературний огляд

1.1 Забруднення вод Світового океану

1.2 Методи очистки стічних вод

2. Забруднення вод в Україні

2.1 Водозабезпечення в Україні

2.2 Забір та використання води

2.3 Скидання зворотних вод у водні об'єкти

2.4 Екологічний стан водних об'єктів України

2.4.1 Екологічний стан річок та водоймищ

2.4.2 Екологічний стан морів

2.4.3 Екологічний стан підземних вод

3. Загальнодержавна програма охорони водних об'єктів України

Висновок

Література

Вступ

Вода - найцінніший природний ресурс. Вона відіграє виняткову роль у процесах обміну речовин, що складають основу життя. Ріст міст, бурхливий розвиток промисловості, інтенсифікація сільського господарства, значне розширення площ зрошуваних земель, поліпшення культурно-побутових умов і ряд інших факторів усе більше ускладнюють проблеми забезпечення водою.

Дефіцит прісної води вже зараз стає світовою проблемою. Усе більш зростаючі потреби промисловості і сільського господарства у воді змушують усі країни, учених світу шукати різноманітні засоби для вирішення цієї проблеми.

На сучасному етапі визначаються такі напрямки раціонального використання водних ресурсів: більш повне використання і розширене відтворення ресурсів прісних вод; розробка нових технологічних процесів, що дозволяють запобігти забрудненню водойм і звести до мінімуму споживання свіжої води.

У результаті інтенсивного використання людством водних ресурсів відбуваються значні кількісні й якісні зміни в гідросфері.

Кількісні зміни полягають у тому, що в певних районах змінюються кількість води, придатної для господарських потреб, водний баланс, режим рік тощо.

Якісні зміни зумовлені тим, що більшість річок і озер є не лише джерелом водопостачання, а й тими басейнами, куди скидають промислові, сільськогосподарські й господарсько-побутові стоки. Це призвело до того, що нині на Землі вже практично не залишилося великих річкових систем з гідрологічним режимом і хімічним складом води, не спотворених діяльністю людей.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

З огляду на вище викладене дана тема курсової роботи є актуальною на сьогоднішній день.

1. Літературний огляд

1.1 Забруднення вод Світового океану

Основними джерелами забруднення вод є атмосферні опади, стоки з сільськогосподарських полів, ферм та інших об'єктів, міські й промислові стічні води та водний транспорт.

Усі водні ресурси поділяють на підземні, поверхневі та атмосферні. Підземні води поширюються в земній корі до глибини 13--14 км. Вони заповнюють пори, тріщини й пустоти, мають тісний контакт з ґрунтом і породами земної кори. Для них характерне пошарове розміщення водоносних горизонтів, що відокремлені водонепроникними пластами породи, слабкий зв'язок з атмосферою, незначний розвиток біологічних процесів, бідність форм життя, підвищені температура й тиск. Усе це сприяє меншому забрудненню вод нечистотами та мікроорганізмами, завдяки чому вони переважно доброякісні. Знаходячись на значних і різних глибинах, вони характеризуються стабільнішим хімічним складом, містять більше корисних для здоров'я людини речовин (сполук кальцію, йоду, флуору та ін.). Проте й підземні води можуть забруднюватися, якщо фільтрувального шару порід недостатньо.

За глибиною залягання підземні води поділяють на три зони.

Верхня зона, глибина якої здебільшого становить 2--6 м, але може досягати 20-- 60 (середина України) і навіть 300 м (південна частина України), має активний водообмін, зазнає дії фільтрівних атмосферних опадів та деякою мірою атмосферного повітря. Мінералізація води коливається в межах 100--1000 мг/дм³. Середня зона розміщена на глибинах 300--600 м, інколи -- 2000 м. Цю воду використовують для бальнеологічних цілей. Нижня зона залягає на глибині кількох кілометрів. У ній практично немає водообміну і містяться високомінералізовані води хлорнатрієво-кальцієвого складу, інколи зі значним вмістом галогенсульфіду, брому та рідкісних елементів. Ці води використовують у промисловості для добування йоду, брому та рідкісних елементів.

З господарсько-питною метою використовують переважно води верхньої зони. Якість води залежить від ґрунтів та порід, розміщених нижче. Грунти торф'яно-тундрової зони збагачують воду органічними речовинами рослинного походження. Це стосується також болотних вод. Чорноземи, каштанові та солончакові ґрунти сприяють появі у воді переважно мінеральних речовин. Зі збільшенням глибини залягання вод зменшується число мікроорганізмів і на глибині 6 м і нижче воно дорівнює нулю. Шар ґрунту завтовшки 3,5--4 м на полях фільтрації затримує до 90% мікроорганізмів [1].

Господарська діяльність людей спричинює забруднення підземних вод. Найбільший вплив на хімічний склад підземних вод мають інтенсивний розвиток промисловості, міст і хімізація сільського господарства, які супроводжуються появою значної кількості стічних вод і газових викидів. При цьому в атмосферу, ґрунти й поверхневі води потрапляють різні неорганічні та органічні речовини. Біологічне забруднення підземних вод зумовлюють різні мікроорганізми (бактерії, віруси та ін.). Найнебезпечнішим є забруднення вод хвороботворними мікроорганізмами, що можуть надходити в ґрунтові води з полів фільтрації, скотних дворів, вигрібних ям тощо [2].

До поверхневих вод належать води океанів, морів, озер, річок, боліт, ручаїв та штучних водосховищ. Океани, моря та деякі озера мають солону воду. Ріки, більшість озер, ставки, штучні водосховища, болота й ручаї містять прісну воду, яку використовують для господарського водозабезпечення. Річкову воду найчастіше використовують для господарсько-питного й технічного водозабезпечення.

Характерною особливістю річкової води є нестабільність і неоднорідність хімічного й бактеріологічного складу, незначна мінералізація за значного вмісту органічних речовин, рослинних і тваринних організмів, у тому числі й мікроорганізмів. У ній інтенсивно відбуваються біологічні процеси. Ці води доступні для будь-яких забруднень. Нестабільність складу пояснюється зміною кількості води в ріках залежно від пори року та метеорологічних факторів, а також локальними забрудненнями водойм промисловими та господарсько-побутовими стічними водами [3].

Основними джерелами забруднення є господарсько-побутові й зливові води. Останні змивають з ґрунтів значні кількості бруду і переносять їх у ріки та інші поверхневі водойми. До них добавляються промислові стічні води, в яких містяться шкідливі хімічні речовини.

Забруднення водних об'єктів можна розподілити на такі типи:

· механічне - підвищення вмісту механічних домішок, властиве в основному поверхневим видам забруднень;

· хімічне - наявність у воді органічних і неорганічних речовин токсичної і нетоксичної дії;

· бактеріальне і біологічне - наявність у воді різноманітних патогенних мікроорганізмів, грибів і дрібних водоростей;

· радіоактивне - присутність радіоактивних речовин у поверхневих водах;

· теплове - випуск у водойми підігрітих вод теплових і атомних ЕС.

Механічне забруднення води пов'язане із зміною її фізичних властивостей - прозорості, вмісту суспензій та інших нерозчинних домішок.

Суспензії (пісок, намул, глинисті частки) потрапляють у водойми головним чином за рахунок поверхневого змиву дощовими водами з сільськогосподарських полів, особливо тоді, коли розорюються водозахисні смуги вздовж річок і орні ділянки наближаються до самого урізу води. Багато суспензії потрапляє у водотоки з діючих підприємств гірничорудної промисловості, таких, як промивочні установки, драги тощо. Пил надходить у водойми також з сильними вітрами, особливо в суху погоду. Тверді частки різко знижують прозорість води, пригнічуючи процеси фотосинтезу водяних рослин, забивають зябра риб й інших водних тварин, погіршують смакові якості води.

Одним з найбільш шкідливих проявів антропогенного впливу на водні об'єкти є хімічне забруднення, яке може призводити до отруєння водного середовища.

Джерелами забруднення водойм є недостатньо очищені стічні води промислових і комунальних підприємств, великих тваринницьких комплексів, відходи виробництва при розробці рудних копалин; води шахт, рудників, викиди водного і залізничного транспорту; відходи первинної обробки льону, пестициди і т.д.

Забруднюючі речовини, потрапляючи в природні водойми, приводять до якісних змін води, що в основному виявляються в зміні фізичних властивостей води, зокрема, появі неприємних запахів, привкусів і т.д.; у зміні хімічного складу води, а саме поява в ній шкідливих речовин, присутність плаваючих речовин на поверхні води і відкладанні їх на дні водойм. Стічні води промислових підприємств, як правило, містять цілий комплекс токсикантів різної хімічної природи [4].

Стічні води, що утворюються на підприємстві поділяють на три категорії: промислові, побутові та атмосферні. Промислові стічні води, в свою чергу, поділяють на три основні групи:

· промислові води, що утворюються внаслідок безпосереднього використання води саме в технологічних операціях, вони забруднені усіма речовинами, які використовуються в технологічних процесах даного виробництва. Частина цих вод іноді слабо забруднена, і такі води відносять до практично умовно чистих;

· води від допоміжних операцій та процесів, які утворюються під час поверхневого охолодження технологічної апаратури та енергетичних агрегатів. Головною відмінністю таких вод є, як правило, підвищена температура;

· води від допоміжних цехів і цехів обслуговування (сховищ сировини, та готової продукції, транспортування сировини і палива, котельних, тощо). Ці води забруднені різноманітними речовинами.

Промислові стічні води залежно від виду та концентрації забруднювальних речовин, а також від кількості стічних вод та місць їх утворення відводять одним загальним потоком, або кількома самостійними потоками [5].

Побутові стічні води, які утворюються на території підприємства, відводять та очищують окремо, якщо промислові стічні води за характером їх забруднення не потребують біохімічного очищення.

Виробничі стічні води забруднені в основному відходами і викидами виробництва.

Кількісний і якісний склад відходів і викидів різноманітний і залежить від галузі промисловості, її технологічних процесів. Їх поділяють на дві основні групи: ті, що мають неорганічні домішки, у т.ч. і токсичні, і ті, що мають яд.

До першої групи відносяться стічні води содових, сульфатних, азотно-тукових заводів, збагачувальних фабрик свинцевих, цинкових, нікелевих руд і т.д., у яких містяться кислоти, луги, іони важких металів і ін. Стічні води цієї групи в основному змінюють фізичні властивості води.

Стічні води другої групи скидають нафтопереробні, нафтохімічні заводи, підприємства органічного синтезу, коксохімічні й ін. У стоках містяться різні нафтопродукти, аміак, альдегіди, смоли, феноли й інші шкідливі речовини. Шкідлива дія стічних вод цієї групи полягає головним чином в окисних процесах, внаслідок яких зменшується вміст у воді кисню, збільшується біохімічна потреба в ньому, погіршуються органолептичні показники води.

Нафта і нафтопродукти на сучасному етапі є основними забруднювачами внутрішніх водойм, вод і морів, Світового океану. Потрапляючи у водойми, вони створюють різні форми забруднення: нафтову плівку на воді, розчинені чи емульговані у воді нафтопродукти, важкі фракції що осіли на дно і т.д. При цьому змінюється запах, смак, колір, поверхневий натяг, в'язкість води, зменшується кількість кисню, з'являються шкідливі органічні речовини, вода набуває токсичних властивостей і являє загрозу не тільки для людини.

Досить шкідливим забруднювачем промислових вод є фенол. Він міститься в стічних водах багатьох нафтохімічних підприємств. При цьому різко знижуються біологічні процеси водойм, процес їх самоочищення, вода набуває специфічний запах карболки.

На життя біоти водойм згубно впливають стічні води целюлозно-паперової промисловості. Волокна й інші нерозчинні речовини засмічують воду і погіршують її фізико-хімічні властивості.

Побутові стоки стали джерелом забруднення рік і озер хвороботворними бактеріями і гельмінтами.

У ще більшому ступені забруднюють водойми миючі синтетичні засоби, широко використовувані в побуті. Вони знаходять широке застосування також у промисловості і сільському господарстві.

Хімічні речовини, що містяться в них, надходячи зі стічними водами в ріки й озера, значно впливають на біологічний і фізичний режим водойм. У результаті знижується здатність вод до насичення киснем, паралізується діяльність бактерій, мінералізуючих органічні речовини.

Викликає серйозне занепокоєння забруднення водойм пестицидами і мінеральними добривами, що попадають з полів разом з дощовою і талою водою.

За токсичністю і ступенем забруднення водойм пестициди поділяються на дві основні групи: хімічно стійкі сполуки, але такі, що не мають високої токсичності, та хімічно нестійкі сполуки, які мають високу токсичність.

Через різницю у хімічному складі окремі групи пестицидів мають різні міграційні й токсичні властивості.

У зв'язку з інтенсифікацією тваринництва усе більш дають про себе знати стоки підприємств даної галузі сільського господарства. Стічні води, що містять рослинні волокна, тваринні і рослинні жири, фекальну масу, залишки плодів і овочів, відходи шкіряної і целюлозно-паперової промисловості, цукрових і пивоварних заводів, підприємств м'ясомолочної, консервної і кондитерської промисловості, є причиною органічних забруднень водойм.

Одним з найважливіших компонентів водного середовища, що визначає його екологічну якість, є наявність у воді органічних забруднень.

Органічні речовини надходять у водні об'єкти з атмосферними опадами, з поверхневим стоком, що формується на великих площах суходолу, з боліт, торф'яників, зрошувальних земель, промислових та комунально-побутових підприємств. Усі ці стоки привносять значну кількість різноманітних за своєю структурою і хімічним складом органічних речовин. У стічних водах близько 60% речовин органічного походження, до цієї ж категорії органічних забруднень відносяться біологічні (бактерії, віруси, гриби, водорості).

За походженням органічні речовини поділяються на алохтонні, які надходять з площі водозбору, та автохтонні, що утворюються в самій водній екосистемі. Найбільшу масу органічної речовини створюють фітопланктон і макрофіти в процесі фотосинтезу.

Вміст біогенних речовин у водних екосистемах може збільшуватись внаслідок автохтонних процесів (природна евтрофікація) -- розкладу органічних речовин, азотфіксації та переходу у воду біогенних елементів, захоронених у донних відкладеннях -- і внаслідок надходження біогенних речовин ззовні, з алохтонних джерел (антропогенна евтрофікація) -- вимивання з полів, надходження стічних вод тваринницьких комплексів, комунально-побутових та промислових стічних вод, які несуть з собою значну кількість азоту і фосфору.

Причиною прискореної евтрофікації може стати зарегулювання річкового стоку, коли велика кількість біогенних елементів вимивається з затоплених ґрунтів [1].

Особливу небезпеку для всього живого становлять радіоактивні домішки, що потрапляють у водойми завдяки викидам АЕС (особливо під час аварій), з частками золи від працюючих ТЕС тощо.

Перехід радіонуклідів із породи в воду відбувається в результаті розчинення нестійких мінералів, вилуджування (перехід елемента із мінералу в розчин без порушення цілісності кристалічної решітки. Внаслідок цього відбувається порушення радіоактивної рівноваги в рядах урану і торію. Таким чином в водах, на відміну від гірських порід і ґрунтів, співвідношення між різними радіонуклідами і ізотопами одного елемента можуть відрізнятися від рівноважних в десятки і сотні разів.

Рівень вмісту радіонуклідів і хімічний стан природних вод повністю підпорядковується явищам кліматичної зональності. змінюючись від гідрокарбонатно-кальцієвих з мінералізацією 0,1-0,2 г/л в північних широтах, де опади переважають над випаровуванням, до сульфатно-хлоридно-натрієво-кальцієвих з мінералізацією 2-5 г/л в засушливих районах , де випаровування переважає над опадами.

Середній вміст урану-238 в річних водах змінюється від 10-3 Бк/л в північних районах до 0,6 в південних районах, досягаючи в окремих випадках значення 100-500 Бк/л в водах засушливих озер, артезіанських свердловин, мінеральних джерел. Об'ємна активність радія-226 в середньому варіює від 4*10-3 до 0,185 Бк/л, досягаючи значення 0,37-2,7 Бк/л (підземні води) і до декількох тисяч - мінеральні свердловини.

Природна радіоактивність води обумовлена присутністю радону-220, радону-222, радію-226, 228, 224, урану-234, 238, калія-40, полонія-210, свинця-210. Техногенна радіоактивність води пов'язана з присутністю стронція-90, і цезія-137 в поверхневих водах, рідше - в ґрунтових.

В таблиці 1.1.1 представлені найбільш вірогідні значення активності радіонуклідів в водах різних водойм.

Таблиця 1.1.1 - Активність радіонуклідів в водоймах

Радіонук-лід	Річки	Озера	Підземні води	Атмосферні осади
U238	(0,05-1,85) 0,01-0,04	(0,0025-492) 0,01-0,06	(0,003-123) 0,006-0,06	0,00025-0,037
U234	(0,07-2,0) 0,015-0,05	(0,003-550) 0,015-0,08	(0,004-400) 0,008-0,09	0,0003-0,04
Th230	- (*)	-	0,003-0,135	-
Ra226	(0,004-0,155) 0,01-0,03	(0,007-0,30) 0,007-0,0037	(0,004-18,5) 0,01-0,07	-
Rn222	0-10	0-10	(10-1000) 10-30	-
Pb210	0,001-0,011	0,002-0,008	-	0,007-0,192
Po210	1 10-5-3 10-3	0,001-0,007	0,0004-0,015	0,007-0,17
Th232	4 10-5-4 10-4	8 10-5-4 10-4	2 10-4-1,8	-
Ra228	-	-	0,002-200 0,02-0,1	-
Th228	-	-	0,001-73	-
K40	0,037-0,37	0,48	1,11-37	0,037-0,111
Sr90	0,02-0,09	0,018-0,17	-	-
Cs137	0,007-0,07	0,01-0,1	-	-

Аналіз цих даних показує, що говорити про які-небудь конкретні фонові значення важко, так як діапазон варіацій природного вмісту одного радіонукліда навіть у водах одного типу в межах єдиної кліматичної зони може сягати одного порядку, а в різних кліматичних поясах - двох-трьох порядків і вище [6].

За нормальних умов експлуатації на атомних електростанціях здійснюються заходи, які забезпечують досить ефективне утримування радіонуклідів у технологічних системах. Надходження радіонуклідів у природне середовище зводиться до рівня, припустимого досить жорсткими діючими нормативами. Незважаючи на те, що радіоактивні викиди і скиди АЕС порівняно мало змінюють природний радіаційний фон, проблема накопичення штучних радіонуклідів у біосфері є дуже важливою.

У складі викидів та скидів АЕС містяться продукти поділу ядерного палива. До їх числа входять інертні радіоактивні гази (ізотопи криптону, ксенону та ін.), зH, 14С, 90Sr, 131I, 134Cs,137Cs тощо. У складі забруднень значну питому вагу становлять продукти корозії матеріалів активної зони реакторів: 51Cr, 54Mn, 55Fe, 65Zn тощо.

При експлуатації АЕС, оснащених реакторами РБМК, особливу екологічну небезпеку спричиняють 90Sr та 137Cs. У АЕС з реакторами ВВЕР основним забруднювачем є тритій 3H. Тому вміст 3H у водоймах, що зазнають впливу АЕС з реакторами ВВЕР, є одним з найважливіших показників радіоекологічної ситуації. У таких водоймах активність 3H у воді коливається від кількох до 103 Бк/дм³ і більше.

Теплове забруднення водойм є особливим видом забруднення гідросфери. Нагріті стічні води теплових ЕС і інших виробництв заподіюють "теплове забруднення", що загрожує досить серйозними наслідками: у нагрітій воді менше кисню, різко змінюється термічний режим, що негативно впливає на флору і фауну водойм, при цьому виникають доброчинні умови для масового розвитку у водоймищах синьо-зелених водоростей - так званого "цвітіння води". Забруднюються ріки і під час сплаву, при гідроенергетичному будівництві, а з початком навігаційного періоду збільшується забруднення судами річкового флоту.

Несприятливий стан вод Світового океану і проблеми його захисту турбують усе світове співтовариство. Тому ООН розробила кілька важливих угод, підписаних більшістю країн, які регулюють видобуток корисних копалин з морських родовищ, судноплавство та вилов риби. До цих угод належить і "Хартія морів", підписана більшістю країн у 1982 р. За станом вод Світового океану стежить міжнародна служба моніторингу [1].

1.2 Методи очистки стічних вод

Нормування якості води в нашій країні здійснюється за відповідними правилами й нормативними актами. У прийнятому Верховною Радою України Законі про охорону навколишнього природного середовища є спеціальний розділ щодо охорони водного середовища. В ньому викладено вимоги до складу й властивостей води для різних потреб народного господарства, підкреслюються принципи обов'язковості захисту всіх водокористувачів і водоспоживачів. Окремо наголошується на забороні скидання у водойми стічних вод [7].

У ріках і інших водоймах відбувається природний процес самоочищення води. Однак він протікає повільно. Поки промислово-побутові скидання були невеликі, ріки самі справлялися з ними. У наше індустріальне століття в зв'язку з різким збільшенням відходів, водойми вже не справляються з настільки значним забрудненням. Виникла необхідність знешкоджувати, очищати стічні води й утилізувати їх.

Очищення стічних вод - обробка стічних вод з метою руйнування чи видалення з них шкідливих речовин. Звільнення стічних вод від забруднення - складне виробництво. У ньому, як і в будь-якому іншому виробництві мається сировина (стічні води) і готова продукція (очищена вода).

Методи очищення стічних вод можна розділити на механічні, хімічні, фізико-хімічні і біологічні, коли ж вони застосовуються разом, то метод очищення і знешкодження стічних вод називається комбінованим. Застосування того чи іншого методу в кожному конкретному випадку визначається характером забруднення і ступенем шкідливості домішок.

Сутність механічного методу полягає в тому, що зі стічних вод шляхом відстоювання і фільтрації видаляються механічні домішки. Грубодисперсні частки, в залежності від розмірів, уловлюються ґратами, ситами, пісколовками, септиками, а поверхневі забруднення - нафтоловушками, бензомаслоуловлювачами, відстійниками й ін. Механічне очищення дозволяє виділяти з побутових стічних вод до 60-75% нерозчинних домішок, а з промислових до 95%, багато з яких як цінні домішки, використовуються у виробництві.

Хімічний метод полягає в тому, що в стічні води додають різні хімічні реагенти, що вступають у реакцію з забруднювачами й осаджують їх у виді нерозчинних осадів. Хімічним очищенням досягається зменшення нерозчинних домішок до 95% і розчинних до 25%.

При фізико-хімічному методі обробки зі стічних вод видаляються тонко дисперсні розчинені неорганічні домішки і руйнуються органічні речовини, що погано окисляються, найчастіше з фізико-хімічних методів застосовується коагуляція, окислювання, сорбція, екстракція і т.д.

Широке застосування знаходить також електроліз. Він полягає в руйнуванні органічних речовин у стічних водах і витягу металів, кислот і інших неорганічних речовин. Електролітичне очищення здійснюється в спеціальних спорудженнях - електролізерах. Очищення стічних вод за допомогою електролізу ефективне на свинцевих і мідних підприємствах, у лакофарбовій і деяких інших областях промисловості.

Забруднені стічні води очищають також за допомогою ультразвуку, озону, іонообмінних смол і високого тиску, добре зарекомендувало себе очищення шляхом хлорування [8].

Серед методів очищення стічних вод велику роль повинен зіграти біологічний метод, заснований на використанні закономірностей біохімічного і фізіологічного самоочищення рік і інших водойм. Є кілька типів біологічних пристроїв по очищенню стічних вод: біофільтри, біологічні ставки й аеротеноки.

У біофільтрах стічні води пропускаються через шар грубозернистого матеріалу, покритого тонкою бактеріальною плівкою. Завдяки цій плівці інтенсивно протікають процеси біологічного окислювання. Саме вона служить діючим початком у біофільтрах.

У біологічних ставках в очищенні стічних вод беруть участь всі організми, що населяють водойму.

Аеротенки - величезні резервуари з залізобетону. Тут очищає активний мул з бактерій і мікроскопічних тварин. Усі ці живі істоти бурхливо розвиваються в аэротенках, чому сприяють органічні речовини стічних вод і надлишок кисню, що надходить у спорудження потоком повітря, що подається. Бактерії склеюються і виділяють ферменти, мінералізуючи органічні забруднення. Мул швидко осідає, відокремлюючись від очищеної води. Інфузорії, жгутикові, амеби, коловертки й інші дрібні тварини, пожираючи бактерії, що не склеїлися, омолоджують бактеріальну масу мулу.

Стічні води перед біологічним очищенням піддають механічній очистці, а після неї, для видалення хвороботворних бактерій, і хімічному очищенню, хлоруванню рідким хлором чи хлорним вапном. Для дезінфекції використовують також інші фізико-хімічні прийоми (ультразвук, електроліз, озонування й ін.) Біологічний метод дає позитивні результати при очищенні комунально-побутових стоків.

Він застосовується також і при очищенні відходів підприємств нафтопереробної, целюлозно-паперової промисловості.

Вибір оптимальних технологічних схем очищення води - досить складна задача, що обумовлено різноманіттям домішок, що знаходяться у воді, і високими вимогами, що пред'являються до якості очищення води.

При виборі способу очищення домішок враховують не тільки їх склад у стічних водах, але і вимоги, яким повинні відповідати очищені води: при скиданні у водойму - ГПС ( гранично припустимі скидання) і ГПК (гранично припустимі концентрації речовин), а при використанні очищених стічних вод у виробництві - ті вимоги, що необхідні для здійснення конкретних технологічних процесів.

Економічну перевагу мають, як правило, замкнуті системи водовикористання. Однак процес заміни сучасних виробництв безвідхідними, у тому числі і з цілком замкнутою системою водовикористання, досить тривалий. Тому частину очищених стічних вод скидають у водойми.

Застосовувані схеми очищення повинні забезпечувати максимальне використання очищених вод в основних технологічних процесах і мінімальне їхнє скидання у відкриті водойми.

При широкому впровадженні оборотних систем маються додаткові резерви по скороченню витрати свіжої води і зменшенню скидання у відкриті водойми.

Стічні води є чистими, якщо їхнє відведення у водяні об'єкти не приводить до порушення норм якості води в контрольованому створі чи пункті водовикористання.

Ступінь очищення стічних вод при скиданні їх у водойми визначається нормативами якості води водойми в розрахунковому створі й у великому ступені залежить від фонових забруднень. Для зниження концентрацій шкідливих домішок, що є присутніми у стічних водах, до необхідних величин необхідне досить глибоке очищення.

Скорочення обсягів скидів забруднень у водойми й перехід підприємств до роботи за схемою замкнутого циклу водокористування є головним напрямом захисту водного середовища в промисловості. За такою схемою водокористування промислове підприємство після очищення власних, стічних вод повторно використовує їх у технологічному циклі, й забруднені стічні води взагалі не потрапляють у природні водойми.

Розробка нових прогресивних технологій дозволяє різко скоротити потреби у воді, а інколи й зовсім відмовитися від неї. Наприклад, на деяких ТЕС за кордоном замість водяного охолодження агрегатів використовується повітряне, що звело теплове забруднення водойм до нуля.

У сільському господарстві, яке є основним споживачем води, слід запровадити сувору економію води, раціональне її використання. Так, заміна поверхневого поливу на зрошуваних землях більш раціональними методами (дощуванням, крапельним поливом тощо) дозволяє одержувати ті ж врожаї за витрат води у п'ять - сім разів менших.

Зменшенню кількості пестицидів, фосфатів, нітратів у водоймах сприяє часткова заміна хімізації сільського господарства біологічними методами боротьби з шкідниками й хворобами рослин, чітке дотримання сівооборотів, введення нових, більш продуктивних і стійких до хвороб і шкідників сортів культур [4].

2. Забруднення вод в Україні

2.1 Водозабезпечення в Україні

Водні ресурси України формуються за рахунок припливу транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод.

Водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1160 водосховищ (загальним об'ємом майже 55 куб. кілометрів), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 кілометр, пропускною здатністю 1000 куб. метрів за секунду), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони.

Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом 18,7 куб. кілометрів забезпечують більше половини обсягу водоспоживання.

За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 куб. кілометра, з яких лише 25 відсотків формується в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії.

Територіальний розподіл водних ресурсів не повною мірою відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу.

Доступні для широкого використання водні ресурси формуються переважно в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я.

Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів.

Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води.

Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у середньому 52,4 куб. кілометра, а в маловодні роки - 29,7 куб. кілометра.

Об'єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, становить 7 куб. кілометрів. Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 куб. кілометра морської води.

Гальмівним фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 60-70 відсотків на півночі і північному сході і до 80-90 відсотків на півдні країни. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. метрів на 1 жителя) Україна вважається однією з найменш забезпечених у Європі країн (у Швеції - 2,5 тис. куб. метрів, Великобританії - 5, Франції - 3,5, Німеччині - 2,5 тис. куб. метрів).

У більшості регіонів України приплив перевищує місцевий стік. Винятком є Крим, де природного зовнішнього припливу немає, а також Львівська і Закарпатська області, де приплив менший, ніж місцевий стік.

Внутрішні регіональні відмінності полягають у тому, що до середньозабезпечених (6,19 тис. куб. метрів на 1 жителя) за міжнародною класифікацією належить лише Закарпатська область.

У Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській областях цей показник низький (2-2,6 тис. куб. метра), а в решті - дуже низький і надзвичайно низький (0,11-1,95 тис. куб. метра на 1 жителя) [1].

2.2 Забір та використання води

Динаміку забору води з поверхневих та підземних джерел України та її використання наведено в таблиці 2.2.1.

Таблиця 2.2.1 - Динаміка забору води з поверхневих та підземних джерел України та її використання

Забір та використання води	Об'єм води за роками, млн. м3
	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Забрано води, загалом	28603	34986	22606	20195	19027	19748	18282
в т. ч. з підземних джерел	4665	4305	4042	3670	3363	3199	2987
Використано води, загалом	22575	19474	17799	14729	13044	13468	12175

У 2000 р. забір та використання води проти минулого року зменшились відповідно на 2282 та 1293 млн. м³ і становили 18282 та 12175 млн. м³. Збереглась тенденція до зменшення забору підземної води. Всього забрано 2987 млн. м3, що майже на 7% менше минулорічних показників.

Динаміку забору і використання води з басейнів річок та морів України наведено в таблиці 2.2.2.

вода екологічний природний забруднення

Таблиця 2.2.2 - Показники забору та використання води річок та морів України у 2000 році (млн. м³)

Річки та моря	Забрано води	Використано води	Незворотне водоспоживання
	загалом	% від загального забору	загалом	% від загального використання	загалом	% від загального по Україні
Дніпро	10426,0	59,70	8152,0	67,00	4737,0	79,45
Сіверський Донець	2026,0	11,60	1400,0	11,50	991,3	16,60
Дунай	1436,0	8,20	251,7	2,10	615,4	10,30
Південний Буг	954,4	5,50	897,0	7,40	160,1	2,68
Дністер	813,2	4,60	652,1	5,40	502,6	8,40
Західний Буг	115,2	0,66	90,2	0,74	-97,2	-
Чорне море	100,7	0,58	71,9	0,59	-606,3	-
Азовське море	830,0	4,76	42,2	0,35	118,5	1,99
Україна загалом	18282,0		12175,0		5962,0

Об'єм забраної морської води становив 930,7 млн. м³, об'єми незворотного водоспоживання у 2000 р. становили 5962 млн. м³. Із Сіверського Дінця забір та використання води становлять відповідно 2026 млн. м³ (11,6%) та 1400 (11,5%), з Дунаю - 1436 (8.2%) та 252 (2,1%), із Південного Бугу - 954 (5,5%) та 897 (7,4%), Дністра - 813 (4,6%) та 652 млн. м³ (5%).

Найбільше забрано води з басейну Дніпра -- 10426 млн. м³ (59,7% від загального забору в Україні), а використано звідти теж найбільший об'єм -- 8152 млн. м³ (67,0% від загального використання в Україні).

Динаміку використання води основними галузями економіки України наведено в таблиці 2.2.3.

Таблиця 2.2.3 - Динаміка використання води основними галузями економіки України

Галузі економіки	Об'єми використання води за роками, млн. м3
	1997	1998	1999	2000
Промисловість, всі води	6549,0	5899,0	6322,0	5989,0
зокрема підземні води	555,6	497,7	447,5	419,2
Сільське господарство, всі води	4451,0	3571,0	3711,0	2976,0
зокрема підземні води	867,6	618,7	568,4	465,5
Житлово-комунальне господарство, всі води	3572,0	3441,0	3315,0	3112,0
зокрема підземні води	1084,0	1051,0	1008,0	905,5
Всі галузі загалом, всі води	14729,0	13044,0	13468,0	12175,0
зокрема підземні води	2574,0	2227,0	2081,0	1838,0

Об'єми води, використаної в 2000 р. на потреби основних галузей економіки, проти 1999 р. загалом зменшились.

Найбільшими споживачами води залишаються: промисловість -- 5989 млн. м³, сільське господарство -- 2976 млн. м³ та житлово-комунальне господарство -- 3112 млн. м³.

2.3 Скидання зворотних вод у водні об'єкти

Скидання зворотних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.

Динаміку скиду зворотних вод у водні об'єкти основними галузями економіки України за 1997-2000 pp. наведено у таблиці 2.3.1.

Таблиця 2.3.1 - Динаміка скиду зворотних вод у водні об'єкти за основними галузями економіки України.

Галузі економіки	Об'єм скиду зворотних вод за роками, млн. м3
	1997	1998	1999	2000
Промисловість, всі зворотні води	6260,0	5603,0	6517,0	6466,0
забруднені	1917,2	1900,3	1848,9	1828,7
без очистки	531,2	534,3	511,9	541,7
Сільське господарство, всі зворотні води	1761,0	1372,0	1041,0	1142,0
забруднені	111,7	151,0	114,1	98,6
без очистки	106,8	146,7	108,3	96,1
Житлово-комунальне господарство, всі зворотні води	3619,0	3463,0	3379,0	3306,0
забруднені	2194,9	2161,1	1941,0	1370,8
без очистки	124,9	129,1	125,0	116,8
Всі галузі економіки	11698,0	10494,0	10988,0	10517,0

У 2000 р. об'єм скинутих зворотних вод у водні об'єкти зменшився на 471 млн. м³ в порівнянні з 1999 роком і становив 10517 млн. м³. З них 3298,1 млн. м³ становили забруднені води та 754,6 млн. м³ -- води без очистки. Проти 1999 р. об'єми зворотних забруднених вод зменшились на 605,9 млн. м³, а об'єм зворотних вод без очистки збільшився на 9,4 млн. м³.

Промисловістю скинуто у водні об'єкти 6466 млн. м³ зворотних вод, з них забруднених -- 1828,7 млн. м³ (541,7 млн. м³ без очистки), сільським господарством -- 1142 млн. м³, з них забруднених -- 98,6 млн. м3 (96,1 млн. м³ без очистки). Підприємства житлово-комунального господарства в 2000 р. скинули у водойми України 3306 млн. м³, з них забруднених 1370,8 млн. м³ (116,8 млн. м³ без очистки).

У 2000 р. загальна потужність очисних споруд, через які мають проходити зворотні води перед скидом до водних об'єктів, зменшилась проти 1999 р. на 31 млн. м³ і становила 7629 млн. м³. Економія свіжої води завдяки впровадженню систем оборотного і повторно-послідовного водопостачання становила 84,45% Найкращі показники мають Миколаївська (97%), Рівненська та Хмельницька (по 96), Харківська (94%) області.

Динаміку скидів речовин - забрудників у річки та моря протягом 1997-2000 рр. наведено в таблиці 2.3.2.

Таблиця 2.3.2 - Динаміка скидів речовин - забрудників у річки та моря України

Річки та моря	Обсяги скидів речовин - забрудників за роками, тис. т
	1997	1998	1999	2000
р. Дніпро	874,74	757,13	805,34	778,62
р. Сіверський Донець	593,80	588,95	492,92	475,14
р. Дністер	79,02	78,65	82,83	78,57
р. Південний Буг	63,00	49,78	47,39	47,95
Чорне море*	57,00	61,66	40,06	37,54
Азовське море*	134,01	148,74	151,99	127,5

* - для морів наведено обсяги скидів безпосередньо від водокористувачів, розташованих на морському узбережжі.

Проти 1999 р. у 2000 р. скид речовин-забрудників у водні об'єкти зменшився на 252 тис т і становив 3025,4 тис. т. Найбільшу кількість цих речовин водокористувачі скидали у річки Дніпро -- 778,62 тис. т (25%), Сіверський Донець - 475,14 (15%), Дністер 78,57 (5,8%), Чорне море - 37,54 (1,2%) та Азовське море - 127,5 тис. т (4,6%).

Найбільше речовин - забрудників скидають області: Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька, Харківська [9].

2.4 Екологічний стан водних об'єктів України

2.4.1 Екологічний стан річок та водоймищ

Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі.

До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів.

До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів.

До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів [3].

Річкову мережу України складає понад 22 тисячі річок загальною довжиною більше 170 тис. км. Середня її густота складає 0,25 км/кв.м. Переважна більшість річок належить до басейну Чорного та Азовського морів, а 4% несуть свої води до Балтійського моря.

Стан малих річок, що формують 60% водних запасів, продовжує погіршуватися. Багато гумусу, добрив та хімічних засобів захисту рослин змивається в них з полів. Сюди також потрапляють відходи тваринницьких комплексів, цукрових та інших заводів. Вимагає очищення більше 25 тис. км. річок. Псуються води також непродуманою вирубкою лісів, розорюванням прибережних смуг, схилів, осушенням боліт.

Ріки Дніпро та Дністер є найбільшими прісноводними водоймами країни, в басейнах яких проживає близько 80% населення. Ці ріки впродовж тривалого часу мали велику біологічну продуктивність, а їх природні ресурси споживали мільйони людей. З інтенсивним розвитком промисловості, сільського й житлово-комунального господарства було побудовано понад 800 водосховищ, у тому числі 13 з об'ємом понад 100 млн. м³, значно зросло споживання прісної води та скидання забруднених стічних вод.

Значної шкоди Придніпров'ю завдало будівництво шістьох ТЕС та водосховищ, що затопили майже 700 тис. га родючих заплавних земель (близько 2,1% загальної площі України). В результаті такого будівництва режим Дніпра наблизився до застійного озерного.

Майже в десять разів збільшився об'єм підземного стоку вод. У нижній частині басейну іригації змінився водно-сольовий режим ґрунтів, зменшився вміст гумусу в ґрунтах та посилилася їх ерозія в прибережній зоні.

Хімічний склад природних вод є інтегральною характеристикою, що віддзеркалює вплив природних та антропогенних факторів на довкілля. Серед природних чинників найбільший вплив на якість води має величина водного стоку.

Серед екологічних чинників виникнення "цвітіння" води в дніпровських водосховищах найважливіші -- це зниження водообміну і проточності води, виникнення застійних зон, досить висока (до 26--28°С) температура води протягом травня--вересня, накопичення біогенних елементів і органічних речовин, наявність важливих для протікання фотосинтезу макро- і мікроелементів.

Основні збудники "цвітіння" в дніпровських водосховищах -- це комплекс трьох видів синьозелених водоростей: Microcystis aeruginosa + Aphanizomenon flos-aque + Anabaena flos-aque, подекуди ще види роду Oscillatoria. У цьому комплексі домінує перший вид. Основним поштовхом до їх розвитку була первинна евтрофікація, тобто вимивання великих запасів органічної речовини і біогенних елементів з затопленої території. Надалі до них приєдналась антропогенна евтрофікація.

В літній період на Дніпрі формується фітопланктонний ценоз з переважанням зелених (34%), діатомових (20%), частково динофітових водоростей (16%), а синьозелені водорості не перевищують 12% загальної чисельності фітопланктону [10].

Фітопланктонний ценоз Дніпра наведено на рисунку 2.4.1.1.

Рисунок 2.4.1.1 - Фітопланктонний ценоз Дніпра

У 2000 р. підвищена водність спостерігалася лише в басейнах Дунаю та Південного Бугу, що призвело до зменшення мінералізації води цих річок. Зменшення мінералізації поверхневих вод Криму не супроводжувалося змінами водності, що, можливо, викликано зменшенням техногенного навантаження. В інших водних басейнах істотних змін мінералізації води не спостерігалося. Водночас практично повсюдно сталися певні зміни у складі основних іонів: SO42-, Cl-, NH4+, HCO3-, NО3-, Са2+, Na+, K+ та Мg2+.

У басейнах Дніпра та Дунаю відзначено тенденцію до виведення із водного середовища карбонатів кальцію. Зміни ж сольового складу води у басейнах Дністра, Сіверського Дінця, Західного Бугу, у водних об'єктах Криму були нетиповими для природних процесів і свідчать про вплив на останні господарської діяльності людини.

В евтрофованих водоймах суттєво змінюються фізико-хімічні властивості середовища:

· підвищується вміст біогенних і органічних речовин;

· знижується рівень насиченості води киснем;

· у придонних шарах води з'являються анаеробні зони;

· зростає каламутність і падає прозорість води.

Накопичення надмірної кількості органічних речовин у донних мулових відкладеннях супроводжується утворенням метану, водню, сірководню, аміаку, які можуть виділятися у вигляді бульбашок.

Привертає увагу процес зростання величини водневого показника рН у басейні Західного Бугу, що триває з середини 1998 р. У 2000 р. його середньорічні значення сягнули 8,15 одиниць і у 20% випадків строкові вимірювання перевищували гранично припустимі норми.

Повсюдно у поверхневих водах України відзначається зменшення або стабілізація вмісту мінеральних форм фосфору.

Іншою позитивною тенденцією для поверхневих водних об'єктів України було зменшення вмісту у воді мінеральних форм азоту. Цю тенденцію у більшості водних об'єктів простежують вже не один рік, що свідчить про зниження антропогенного тиску на водні екосистеми в тих районах.

З усіх водних об'єктів України найвищий вміст мінеральних форм азоту відзначали у водоймах басейну Західного Бугу та у Криму. На відміну від загальної тенденції до зменшення вмісту азоту мінералізованого, у воді Сіверського Дінця в 2000 році відзначено зворотний процес. Характерно, що збільшення вмісту азоту мінералізованого відбулося у воді Сіверського Дінця після тривалого часу його зменшення.

У річках Приазов'я зареєстровано вже традиційне зростання вмісту мінеральних форм азоту у воді.

Зміни вмісту розчинних органічних речовин (РОР) мали різноспрямований характер. Зважаючи на окислюваність води, можна говорити про зниження вмісту органічних речовин у водах басейнів Дніпра, Дунаю, Західного Бугу.

У водоймах інших басейнів істотних зрушень у складі РОР не сталось. У Сіверському Дінці у 2000 році навіть зафіксовано зростання окислюваності води.

У воді більшості водних об'єктів України постійно зростає вміст нафтопродуктів.

Вміст важких металів у водному середовищі переважної більшості водних об'єктів продовжує зменшуватись.

Скорочення промислового виробництва послабило антропогенний тиск на водні екосистеми. Найменший вміст важких металів спостерігався у воді водних об'єктів Криму, де промисловість малорозвинена [9].

Найбільша за всю історію людства ядерна аварія сталася 26 квітня 1986 p. на Чорнобильській АЕС. Внаслідок аварії зруйнувалась активна зона реактора РБМК-1000 і в навколишнє середовище було викинуто 1,95.1018Бк радіоактивних речовин, у тому числі таких екологічно небезпечних довгоіснуючих радіонуклідів, як 90Sr, 137Cs, 238Pu, 239Pu, 240Pu, 241Pu, 241Am тощо.

30-кілометрова зона навколо Чорнобильської АЕС була оголошена територією з обов'язковим відселенням населення. Нижня ділянка р. Прип'яті і верхня частина Київського водосховища були включені в зону відчуження. Дніпро, його притоки та водосховища стали основними шляхами переносу радіонуклідів із забруднених територій у Чорне море.

Особливо інтенсивним було забруднення водних об'єктів 30-кілометрової зони ЧАЕС, куди увійшли також нижня течія Прип'яті і верхня частина Київського водосховища.

Надходження радіонуклідів у річки, озера та водосховища Дніпра у післяаварійний період відбувалось внаслідок танення снігів та випадання осадів, які змивали радіонукліди із водозбірних площ верхнього Дніпра, рік Прип'яті, Брагинки, Десни та інших притоків.

У післяаварійний період найбільш швидко звільнилися від радіонуклідного забруднення притоки Дніпра з досить високою швидкістю течії [11].

Вміст радіонуклідів у поверхневих водах протічних водойм 30-км зони ЧАЕС у 2000 році був значно нижчий за встановлені норми. Завдяки незначному паводку на р. Прип'яті вміст радіонуклідів в її воді не перевищував 1,1 Бк/дм³, тобто тримався в межах норми.

Вміст радіонуклідів у воді р. Ужа зменшився проти минулих років і становив 0,60-0,92 Бк/дм³. У червні-липні вміст 90Sr у воді Прип'яті та Ужа знизився до 0,33 Бк/дм³, тобто до нормального для цих річок в останні 5 років рівня.

У непроточних і слабо проточних водоймах 30 км зони ЧАЕС вміст 90Sr становив 28,5-31,9 Бк/дм³, що є нормою для даних об'єктів. Вміст радіоцезію залишається практично незмінним.

Радіаційний стан поверхневих вод басейну Дніпра протягом 2000 року , проти минулого року, значно покращився. Вміст радіонуклідів у поверхневих водах був значно нижчий від встановлених норм.

Найвища (за межами 30-км зони) радіоактивність води за 90Sr залишається в Київському водоймищі (0,09-0,21 Бк/дм³), що на порядок нижче норми (2,00 Бк/дм³; НРБУ-97). Активність води водоймищ дніпровського каскаду була значно нижчою, ніж в минулому році, досягаючи в Канівському водоймищі - 0,09 - 0,11 Бк/дм³, у Кременчуцькому -- 0,10, у Дніпродзержинському - 0,06, у Дніпровському -- 0,09, у Каховському - 0,07 Бк/дм³. Радіоактивність води знижувалась вниз за каскадом (середньорічний показник становив від 3,50 пКі/дм³ в районі нижнього б'єфу Київської ГЕС до 2,08 пКі/дм³ в районі м. Херсона) і протягом усього року перебувала нижче встановленої норми (27 пКі/дм³; НРБУ-97).

Середньорічний вміст 90Sr у воді водоймищ дніпровського каскаду у 2000 р. проти минулого року знизився в 2,1 рази за рахунок поступового стікання каскадом паводкових вод.

Радіоцезій практично весь осів у Київському і Канівському водоймищах. Вміст радіонуклідів у зонах впливу Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Южно-Української АЕС, а також в технологічних водах і ставках-охолоджувачах зазначених станцій в 2000 р. був значно нижчим за встановлені норми і становив 0,22-5,07 пКі/дм³ (норма для води питної -- 2,00 Бк/дм³ (54 пКі/дм³; НРБУ-97).

Результати аналізів стічних вод Рівненської АЕС свідчать про підвищену проти минулих років радіоактивність зливових стічних вод у весняно-літній період. На всіх інших контрольованих на вміст радіонуклідів водних об'єктах ситуація протягом останніх років не погіршилась, залишаючись стабільною, а вміст радіонуклідів був значно нижчим припустимого. Інтегральна оцінка якості води свідчить, що водному середовищу більшості водних об'єктів України притаманні певні позитивні зрушення. У водах басейну Південного Бугу спостерігалася навіть зміна категорії із 4-ої (евтрофні, слабозабруднені води) на 3-ю (мезоевтрофні, досить чисті води). Лише для водойм Приазов'я у 2000 р. було характерним погіршення якості води [9].

2.4.2 Екологічний стан морів

Азовське море -- одне з найменших за розмірами і в той же час одне з найбільш продуктивних морів у системі Світового океану. Його площа -- 39,1 тис. км², довжина берегової лінії досягає 2 686 км. Більше половини її припадає на територію України. Глибина Азовського моря невелика (в середньому 7,4 м). Глибина 10--13 м складає половину його площі, до 45% займає глибина 5--10 м, а в прибережній смузі (близько 7% акваторії моря) значні площі займають мілководдя з глибиною не більше 5 м. Загальний об'єм води Азовського моря становить 290 км³.

Найбільша довжина Азов'я -- це північне узбережжя -- 380 км, що майже втричі коротше за довжину Чорного моря.

Чорне море -- одне з найбільш глибоководних в світі. Його глибина досягає 2245 м, площа становить 422000 км². Об'єм води -- 547000 км³. Це -- складна екосистема, яку поділяють на зону шельфу, глибоководну частину та берегову зону. Вода Чорного моря має темний відтінок, який пов'язаний з високою щільністю планктонних організмів та завислих частинок, що роблять її менш прозорою. Проте...