Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГЕОЛОГІЧНИХ НАУК

УДК 624.131.1 (478.9)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеню

доктора геологічних наук

ЕКЗОГЕОДИНАМІКА ТЕРИТОРІЇ ПІВДЕННОГО ЗАХОДУ СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПЛАТФОРМИ І ПИТАННЯ ІНЖЕНЕРНОГО ЗАХИСТУ ОБ'ЄКТІВ ТА ЗЕМЕЛЬ

Спеціальність 04.00.07 - Інженерна геологія

ОСIЮК Володимир Олександрович

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Молдавській гідрогеологічній експедиції “EHGeoM” Державної агенції по геології Республіки Молдова “AGeoM”.

Науковий консультант: Заслужений діяч науки і техніки Російської Федерації, доктор геолого-мінералогічних наук, професор ЗОЛОТАРЬОВ Георгій Сергійович (МДУ імені М.В. Ломоносова, професор), м. Москва

Офіційні опоненти: доктор геолого-мінералогічних наук, професор ЧЕРКЕЗ Євген Анатолійович (ОДУ ім. І.І. Мечнікова, зав. кафедри), м. Одеса;

доктор технічних наук, професор ДЕМЧИШИН Михайло Гордійович (Інститут геологічних наук НАН України, зав. відділом), м. Київ;

доктор геолого-мінералогічних наук, професор САЛОМАТІН Валерій Миколайович (Кримський інститут природо-охоронного і курортного будівництва, зав. кафедри), м. Сімферополь.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Захист дисертації відбудеться " 19 " червня 2007 р. о 10:30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.162.05 в Інституті геологічних наук Національної Академії Наук України, за адресою: 01054, м. Київ, вул. О. Гончара, 55-б, ІГН НАН України.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту геологічних наук НАН України, за адресою: 01054, м. Київ, вул. О. Гончара, 55-б.

Автореферат розісланий " 16 " травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.162.05

В.М. Бублясь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва і будівництво різних інженерних об'єктів на території південного заходу Східно-Європейської платформи (СЄП), характерні для сучасного етапу розвитку регіону, сприяють збільшенню техногенного впливу на геологічне середовище. Активний прояв екзогенних геологічних процесів (ЕГП) істотно утруднює раціональне й інтенсивне використання типової території південного заходу СЄП, переважно в межах Республіки Молдова загальною площею 3,376 млн. га, і завдає значної шкоди, як окремим господарським об'єктам, так і економіці в цілому. Геологічні процеси руйнують населені пункти і промислові об'єкти, залізничні й автомобільні дороги, меліоративні системи, знижують родючість ґрунтів і приводять у непридатність цінні сільгоспугіддя.

Сучасний екзогеодинамічний стан території визначається сукупністю і просторово-часовими закономірностями розвитку екзогенних природних і інженерно-геологічних процесів (ІГП) і явищ. Найбільш широко на цій території поширені процеси змиву, яро- і зсувоутворень, в меншій мірі - обвально-осипні, карстові, руслового розмиву й акумуляції, заболочування, підтоплення, просідання й ін. Про напружений екзогеодинамічний стан на території південного заходу СЄП свідчать наступні, далеко не повні, дані: процеси змиву розвиваються на площі в 680 тис. га і на 350 тис. га з них досягають середнього і вищого ступеня, а можливий середньорічний змив ґрунтів коливається від 0,4 до 387 т/га; яроутворенням уражено більше 18 тис. га в межах яких розвивається близько 35 тисяч ярів, а площа міжярових земель, вилучених із сільськогосподарського обороту, складає 57,3 тис. га; зсувні процеси розвиваються більш ніж на 35тис.га й мають понад 10 тис.проявів зсувів різних типів; процеси сучасної акумуляції опадів відзначаються в межах більш 2520 штучних водойм сумарною площею 46,24 тис. га, а площа періодично затоплюваних земель складає майже 9,24 тис. га.

Таким чином, проблема вивчення й оцінки екзогеодинаміки території південного заходу СЄП в силу її значимості для рішення багатьох практичних і наукових питань у сфері оптимізації її господарського використання представляється досить актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Робота виконувалася в Інституті географії та Інституті геофізики і геології Академії наук Республіки Молдова, доповнювалася на кафедрі інженерної геології та охорони геологічного середовища Геологічного факультету МДУ і була завершена в Молдавській гідрогеологічній експедиції “EHGeoM” Державної агенції по геології Республіки Молдова “AGeoM” відповідно до планів науково-дослідних робіт по наступним держбюджетним і договірним темам: “Изучить рельеф и рельефообразующую роль оползневых процессов с целью прогнозирования устойчивости склонов в условиях интенсивного использования земель”(№ г/р. 01.86.0. 033172; 1986-1988гг.); “Изучить естественно-исторические (палеогеографические) тенденции развития природной среды Молдавии в антропогене”(№ г/р. 01.86.0.074575; 1986-1990гг.); “Изучить новейшую и современную геодинамику земной коры южной и центральной Молдавии на стадии четвертичного морфогенеза с целью прогнозирования геологических изменений структуры и рельефа”(№ г/р. 01.86.0.028382; 1988-1990гг.); “Геологические исследования на трассе газопровода Кременчуг-Ананьев-Богородчаны на территории Молдавской ССР (х/д 1987-1988гг.); “Провести комплексную оценку природно-геологического потенциала юга Республики Молдова на основе анализа геодинамических и структурно-тектонических условий, разработать рекомендации по рациональному природопользованию и защите территории от опасных геологических процессов (г/б 1994-1995гг.)”; “Исследования геологической среды и ее изменений в целях обоснования принципиальных схем инженерной защиты территорий и сооружений в горно-складчатых и сейсмоактивных областях” (г/б 1990-1995гг.); “Организация и ведение мониторинга экзогенных геологических процессов на территории Республики Молдова” (№ г/р. 20-02-10/14; г/б 2003-2008гг.) та інших.

Мета і задачі дослідження. Аналіз досвіду вивчення різних ЕГП та ІГП цієї території показує, що основні питання зводилися до дослідження, оцінки і прогнозування розвитку одного або двох, головним чином, широко розповсюджених ЕГП, але весь їхній комплекс у спільному перебуванні і взаємозумовленості досить повно не розглядався.

Метою даного дослідження була оцінка екзогеодинаміки території південного заходу СЄП, переважно в межах Молдови, що включає з'ясування просторово-часових закономірностей розвитку ЕГП з урахуванням змін природних умов і різноманітного техногенного впливу для обґрунтування напрямків і раціональних систем інженерного захисту (ІЗ) об'єктів та земель, а також організації моніторингу небезпечних геологічних процесів (НГП).

Основні задачі досліджень зводилися до наступних :

1. Розробити теоретико-методичні основи комплексного вивчення екзогеодинаміки території шляхом спеціалізованого оціночно-прогнозного картографування умов розвитку ЕГП, їх парагенетичних комплексів, та природних і техногенних факторів визначаючих їхню активність.

2. З'ясувати просторово-часові закономірності розвитку ЕГП і їх геотехногенних аналогів, особливості їхнього парагенезису в конкретних інженерно-геологічних умовах під впливом природних змін (переважно клімато-гідрологічних) і техногенних факторів (додаткові навантаження або розвантаження масивів порід, обводнювання, осушення, ін.).

3. Здійснити типізацію екзогеодинамічних станів і провести спеціальне інженерно-геологічне районування території Молдови для цілей інженерного захисту об'єктів та земель.

4. На основі досвіду проведених заходів ІЗ від НГП визначити основні напрямки та раціональні системи захисних заходів для різних об'єктів та земель в умовах інтенсифікації будівництва, сільськогосподарського й іншого використання території.

5. Розробити науково-методичні основи організації і ведення моніторингу НГП, що включає системи контролю (спостережливі мережі), прогнозування і керування розвитком небезпечних процесів на території Республіки Молдова.

Об'єктом досліджень є сучасна екзогеодинаміка території південного заходу Східно-Європейської платформи переважно в межах Республіки Молдова.

Предмет досліджень - це окремі ЕГП та ІГП в їх сумісному розташуванні, розвитку та взаємному зв'язку і впливу.

Методи досліджень. Вихідні дані для рішення оціночно-прогнозних задач регіональної екзогеодинаміки одержані в польових та лабораторних умовах. Спеціалізоване інженерно-геологічне картування ЕГП в різних масштабах застосоване для вивчення просторових особливостей їх розташування, а аналіз даних повторних аеро- та стереофотограмметричних знімків дозволив виявити закономірності їх розвитку у часі. Застосування методів палео-геоморфологічних реконструкцій рельєфу дало змогу встановити тенденції розвитку ЕГП і зміни екзогеодинамічних станів у геологічному часі, а геолого-екологічного картографування допомогло провести типізацію та районування території південного заходу СЄП. Прогнозування зсувів методами фізичного моделювання досить ефективне і для випробування засобів ІЗ об'єктів.

Наукова новизна одержаних результатів. Виконані дослідження дозволили одержати наступні результати :

1. На прикладі південно-західного регіону СЄП обґрунтовані теоретико-методологічні аспекти оцінки і прогнозування сучасної екзогеодинаміки платформних територій, складених переважно дисперсними породами.

2. Вперше розроблено раціональну методику оціночно-прогнозного картографування сучасної екзогеодинаміки платформних територій для обґрунтування схем ІЗ і ведення моніторингу НГП.

3. Вперше встановлено просторово-часові закономірності розвитку ЕГП в різних частинах території південного заходу СЄП з характерними сполученнями інженерно-геологічних умов внаслідок природних змін природних (переважно клімато-гідрологічних) і впливу техногенних (різне будівництво і сільськогосподарське використання) факторів.

4. Реконструйовано регіональні особливості поширення і тенденції розвитку ЕГП протягом пліоцен-четвертинного часу за допомогою методів палеогеографії і палеогеоморфології.

5. Вперше здійснено типізацію екзогеодинамічних станів і спеціалізоване інженерно-геологічне районування вивченої території по зонально-кліматичним, морфоструктурним і геолого-літологічним ознакам, що обумовлює різноманітність видів, парагенезис і активність ЕГП.

6. Розроблено науково-методичні основи організації і ведення моніторингу НГП у Республіці Молдова, що включає системи контролю, оперативного прогнозування активності і керування розвитком НГП.

Основні положення, що захищаються. Відповідно до поставлених задач, отриманим фактичним матеріалом і науково-методичними підходами до проблеми оцінки екзогеодинаміки платформних територій для цілей оптимізації їхнього використання, інженерного захисту об'єктів і земель і організації моніторингу НГП, на захист виносяться наступні положення :

1. Теоретико-методичні основи оцінки і прогнозування сучасної екзогеодинаміки платформних територій, складених переважно дисперсними породами, полягають в детальній оцінці впливу окремих процесів, які визначають екзогеодинамічний стан конкретних районів.

2. Методи картографування і зміст екзогеодинамічних карт платформних територій включають характеристику природних і техногенних факторів (детальність якої обумовлена стадією господарського освоєння території, масштабом і призначенням карт), а також категорії оцінки і прогнозу екзогеодинамічного стану в залежності від ступеня техногенного впливу.

3. Просторові особливості сучасної екзогеодинаміки території південного заходу СЄП обумовлені переважним розвитком у мезо-кайнозойських (крейдяно-неоген-четвертинних) карбонатно-теригенних нерівномірно обводнених породах:

-зсув-ерозійних та ерозійно-зсувних парагенетичних комплексів повсюдно на схилах;

-обвально-осипних і карстових, а також абразійно-акумулятивних місцями з заболочуванням, парагенезів ЕГП у заплавах і прилягаючих бортах річкових долин у північних районах;

-просадко-ерозійних комплексів ЕГП на вододільних і терасових поверхнях у південних районах, а часові закономірності пов'язані з істотно нестаціонарним режимом активності ЭГП, як у річному, так і в багаторічному розрізі, що залежить від впливу клімато-гідрологічних і техногенних факторів у конкретних геолого-геоморфологічних умовах.

4. Типізація екзогеодинамічних станів і районування території південного заходу СЕП на основі обліку переважних парагенетичних сполучень ЕГП повинна здійснюватися на рівні середніх масштабів згідно оптимального для даного регіону таксономічного ряду, що включає: зони визначені по ступеню сучасної зволоженості; області - по структурно-тектонічним та геоморфологічним ознакам; райони по геолого-літологічним особливостям, типам і парагенетичним сполученням ЕГП; при більш детальних оцінках на рівні крупних масштабів цей ряд доповнюється геодинамічними ділянками, які виділяють по активності прояву ЕГП та ІГП, і періодичності їхнього розвитку в конкретних ІГУ.

5. Інженерний захист територій, об'єктів та земель від НГП повинен бути комплексним, тобто включати практично повсюдно протиерозійні і протизсувні заходи, локально доповнені протиабразійними, протиобвальними і протикарстовими заходами в північних районах, і заходами проти просідання в лесах - у південних та південно-східних, з огляду на питому вагу процесу в парагенетичній асоціації і його потенційну небезпеку; системи захисних заходів необхідно проектувати для територій з характерними типами екзогеодинамічних станів.

6. Структура, зміст і задачі моніторингу НГП обумовлені типами екзогеодинамічного стану конкретної території з характерними видами інженерно-господарського використання, і диференційовані для системи режимних спостережень, методів прогнозування процесів та оцінки ризику, а також вибору оптимальних заходів щодо керування їхнім розвитком.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-методичні критерії і методика оцінки екзогеодинамічних станів платформних регіонів, оформлені у вигляді "Методичних вказівок по складанню карт екзогеодинаміки територій, складених глинистими, лесовими і піщаними породами, при впливі природних і техногенних факторів" у м-бах 1:200000, 1:25000 та 1:5000 передані для впровадження в практику виробничих геологічних робіт Державної агенції по геології Молдови “AGeoM” та InGeoCad (Державна агенція кадастру):

- Конкретні результати виконаних досліджень можуть бути використані “UrbanProect”, “IproCom”, “AcvaProect” і іншими проектними організаціями при складанні Схем і ТЕО інженерного захисту територій функціональних зон в містах промислових (м.Кишинів, м.Белць), селібищних (смт. Кам'янка, Костешть, Пуркарь, Рескаєць, Комрат та ін.), гідротехнічних (Костешть-Стинкське водоймище, Кам'янська, Комратська, Штефанводська та інші зрошувальні системи) комплексів, а також цінних сільськогосподарських угідь.

- Науково-методичні основи створення і ведення моніторингу НГП використовуються Центром моніторингу природи в Департаменті охорони навколишнього середовища і природних ресурсів Республіки Молдова при практичній організації національної системи моніторингу.

Особистий внесок здобувача. В основу дисертаційної роботи покладені результати багаторічної діяльності автора в науково-дослідних установах Академії наук Республіки Молдова (1986-1991рр.) і в докторантурі МДУ ім. М.В.Ломоносова (1991-1994рр.), а також у багатолітньому тісному співробітництві з колективом Молдавської ГГЕ ДАГ “AGeoM” - це самостійно виконані польові дослідження, зроблені наукові узагальнення і методичні розробки. Формування ідеї, мети та задач досліджень, а також розробка теоретичних положень здійснені дисертантом особисто. Автору належить ідея, планування та виконання польових, експериментальних та лабораторних досліджень. Експериментальні та прикладні дослідження, їх впровадження проводилися за його безпосередньою участю.

У тематичних дослідницьких роботах автор дисертації був відповідальним виконавцем окремих розділів, безпосередньо брав участь у розробці програм і методик постановки досліджень; у проведенні польових вишукувань і лабораторних експериментів; у зборі, аналізі й узагальненні матеріалів, що характеризують геологічну будову, геоморфологічні і гідрогеологічні умови районів з розвинутими НГП; у побудові різних оцінних і прогнозних карт; у виконанні експериментів по локальному прогнозуванню зсувів плину методами фізичного моделювання; у проведенні патентного пошуку в області розробки ефективних комплексів заходів інженерного захисту об'єктів і земель.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи і результати досліджень відбиті в доповідях і обговорювалися на: відомчих конференціях Академії наук Молдови (Кишинів, 1986, 1988); республіканській науково-практичній конференції “Народнохозяйственное освоение территории с развитыми опасными геологическими процесами в Молдавии” (Кишинів, 1986); VI Всесоюзній нараді по вивченню четвертинного періоду (Кишинів, 1986); Всесоюзній науково-технічній нараді “Оценка устойчивости склонов и инженерная защита оползнеопасных территорий”(Чернівці, 1987); VI Міжнародній конференції по ґрунтах, що набухають, (Індія, Нью-Делі, 1987); Всесоюзній нараді “Моделирование в геоморфологии” (Одеса, 1988); Всесоюзній конференції “Экзогенный морфогенез в разных типах природной среды” (Москва, 1990); XXIX Міжнародному геологічному конгресі (Японія, Кіото, 1992); Міжнародному симпозіумі по динаміці річкових і берегових систем і змінам навколишнього середовища (Італія, Сан-Бенедетто дель Тронто, 1993); Міжнародній конференції “Эволюция инженерно-геологических русловий Земли в епоху техногенеза” (Москва, 1997); Науково-дослідницькому семінарі NATO в Молдові: “Risk Assessment as a Basis for Elaboration of Recommendations for Forecast and Prevention of Catastrophes” (Кишинев, 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано: 25 наукових праць, у тому числі 5 монографії , і тези в матеріалах 9 наукових конференцій та симпозіумів.

Об'єм та структура роботи. Дисертація загальним об'ємом 437 сторінок, складається з вступу, трьох розділів, що містять 10 підрозділів, висновків та списку літератури, що включає 264 найменування, а також включає 63 ілюстрації та 22 таблиці.

Автор вважає своїм обов'язком виразити глибоку вдячність екс-директорові Інституту геофізики і геології Академії наук Молдови академікові А.В. Друмя, начальнику Молдавської ГГЕ “EHGeoM” К.І. Михаю і начальнику партії інженерної геології к.г.-м.н. А.П. Сударєву, а також колективу Державної агенції по геології Молдови “AGeoM” за допомогу і постійне сприяння в організації та проведенні регіональних інженерно-геологічних досліджень.

Автор висловлює подяку колективові кафедри інженерної й екологічної геології МДУ ім. М.В.Ломоносова, її завідуючому - академіку В.Т. Трофимову за методичну допомогу і консультації, зроблені в ході виконання роботи.

Автор шанує світлу пам'ять своїх вчителів - наукового консультанта Заслуженого діяча науки і техніки Російської Федерації, професора Г.С. Золотарьова і д.м.-м.н. К.А. Гулакяна за постійну увагу та допомогу в постановці досліджень і обговоренні їхніх результатів.

ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ І. Проблеми вивчення екзогеодинаміки платформних територій і методика регіональних досліджень

Розвиток і активність ЕГП та ІГП, що визначають сучасну екзогеодинаміку конкретної території, обумовлені закономірними змінами під впливом природних і штучних факторів стану, структури і властивостей геологічного середовища, що є найважливішим компонентом природи, тому в даний час питання вивчення ЕГП, їх прогнозування і керування розвитком розглядаються як частина проблеми раціонального використання й охорони навколишнього середовища.

Аналіз робіт і сучасна вивченість проблеми (1.1). Питанням дослідження ЕГП у межах платформних територій, їхнього картографування, оцінки і прогнозування присвячені роботи В.К.Епішина (1970, 1972), К.А.Гулакяна й ін. (1977), Г.А.Голодковської й ін. (1979, 1989), А.А.Бондаренко, Г.Р.Хоситашвілі (1980) В.В.Кюнтцеля й ін.(1980,1986), Э.В. Мавлянова й ін. (1985), В.Т. Трофімова й ін. (1986), М.Н. Заславського (1987), А.И. Шеко, С.Е. Гречищева (1988), Г.І. Рудько (1987), Т.Ю. Піотровської (1988, 1990), Р.С.Чалого й ін.(1989), К.О.Цурікова (1991), D.H.Radbruch-Holl і ін. (1987), A.Cendrere і ін. (1987), F.C.Wolf і ін.(1990) та ряду інших дослідників. Ведучі ЕГП, головним чином, зсуво- і яроутворення на території південного заходу СЄП вивчаються з початку ХХ століття. Загальний геолого-геоморфологічний опис різних ерозійно-зсувних явищ міститься в роботах О.К. Ланге (1916) і Ф.С. Поручика (1917, 1928, 1930). У 30-40-і роки дослідження практично не велися, а в післявоєнний період були досить активними. За останні 40 років опубліковано багато монографій, у яких докладно описані геологічні, геоморфологічні і гідрогеологічні умови цієї території (Геологія СРСР, т.45, 1969; Г.М. Білінкіс, 1971,1992; Г.М.Білінкіс, А.В.Друмя й ін.,1978; И.В.Зеленін і ін., 1972,1984; Інженерна геологія СРСР, т.1, 1978), а також ряд монографій і збірників, присвячених ерозійному і зсувному процесам (К.Ш. Шадунц, 1963; С.С.Орлів, Т.И. Устинова, 1969; С.С. Орлів, Т.А.Тимофєєва, 1974; Оползни Молдавии..., 1974, 1983; Эрозионные и оползневые процессы...,1978; М.Д. Волощук, А.А.Джемелінський, 1975; М.Н.Заславський, 1979; М.Д. Волощук, 1986; А.М.Капчеля, В.А. Осиюк, 1989; Capcelia A., Osiiuk V., Rudko G.,2001 та ін.

Незважаючи на це, сучасні екзогенні природні й інженерно-геологічні процеси і явища, розвинуті в межах регіону, залишалися слабко вивченим компонентом ІГУ. Різні ЕГП протягом тривалого часу вивчалися в різних науково-дослідних, вищих навчальних і виробничо-дослідницьких установах Молдови, а також на окремих ділянках інститутами ПНИИИСом, СоюзДорНИИ, ДИИТом, ВСЕГИНГЕО, що обумовило істотні розходження в задачах досліджень, методичних підходах та методиках, і відбилося в отриманих результатах.

Методика вивчення екзогеодинаміки платформних регіонів з метою обґрунтування їхнього інженерного захисту (1.2). Аналіз, систематизація й узагальнення численних і різноманітних даних про особливості розвитку ЕГП на цій території, а також вивчення досвіду проведення аналогічних робіт в інших регіонах (Экзогеодинамика... /під ред. В.Т. Трофімова, 1986) дозволили визначити напрямок подальших робіт і розробити методику комплексного вивчення екзогеодинаміки території шляхом спеціалізованого оціночно-прогнозного картографування умов розвитку ЕГП, їхніх парагенетичних комплексів і визначальну активність факторів. Ця методика включає на регіональному рівні - дешифрування аеро- і космічних фотоматеріалів, спеціалізоване інженерно-геологічне картування ЕГП у м-бі 1:200000, палеогеографічні реконструкції, методи геологічних аналогій і ймовірносно-статистичні оцінки активності ЕГП і стійкості території; за результатами яких складаються дрібномасштабні оціночно-прогнозні карти екзогеодинамічних станів для обґрунтування Генсхем ІЗ і організації моніторингу НГП; на субрегіональному і локальному рівнях знімків, що доповнюються дешифруванням стереофотограмметричних, експериментами на фізичних моделях і математичному моделюванні, зі складанням аналогічних карт у середньому (1:50000 - 1:25000) і крупному(1:5000 - 1:1000) масштабах для ТЕО ІЗ і ведення режимних спостережень у системі моніторингу за розвитком НГП.

Зміст цих карт включає характеристику природних (вік, генезис і літологія порід; параметри вологості, відносного набрякання для глин, осідання для лесів, щільності додавання для пісків) і техногенних (статичні і динамічні навантаження, техногенне зволоження й осушення, вплив водного потоку, підйом рівнів ґрунтових вод і ін.). ЕГП (змиви, яро- і зсувоутворення, абразія і руслові розмиви, карст, ін.) та їх парагенетичні комплекси відображаються в спеціальних формулах, а активність (екстенсивність і інтенсивність) їхнього прояву - штрихуванням різної щільності. Можливі, тобто прогнозовані, ІГП показуються на тлі кольору в квадратах таблиці-матриці під відповідними номерами.

В залежності від здатності територій сприймати природний або техногенний вплив, форм прояву й активності ЕГП виділяються слабо-динамічні, помірно-динамічні і дуже-динамічні їхні типи. Визначення категорій екзогеодинаміки територій, складених дисперсними породами, внаслідок впливу техногенних факторів проводиться шляхом експертної оцінки на підставі логіки причинно-наслідкових зв'язків і методу геологічних аналогій з використанням нормативних документів. На експлікаціях до карт середніх і великих масштабів приводяться раціональні системи профілактичних і активних інженерних заходів щодо керування розвитком НГП і оптимізації господарського використання територій.

Розділ ІІ. Екзогеодинаміка території південного заходу Східно-Європейської платформи

Інженерно-геологічні умови регіону (2.1). Рельєф, клімат і гідрологія рік. Амплітуда перепаду абсолютних висот рельєфу міняється від перших десятків до 300-429 метрів над рівнем моря. Загальний ухил поверхні - з північного заходу (абс.відм. 240-320м) на південний схід (абс.відм.80-110м). Найбільш рівнинними є північна (Молдавське плато і Північно-Молдавська денудаційна рівнина), південна і південно-східна (Південно-Молдавська, Биковська і Причорноморська ерозійно-акумулятивні низовини) частини цієї території. На тлі рівнинності рельєфу трохи більш контрастно виділяються: Придністровська, Чулуксько-Солонецька, Центрально-Молдавська (Кодринська) та Баймаклійська денудаційні й акумулятивно-ерозійні височини. Особливо рельєфно виділяється Кодринська височина, середні висоти якої 200-350м, а горизонтальна (2,4-2,8км/км²) і вертикальна (260-300м) розчленованість найбільші в регіоні. Рельєф являє собою сполучення вузьких, схожих на гребні вододілів, глибоких і широких долин з бортами, ускладненими напівзамкнутими ерозійно-зсувними цирками.

Клімат - помірно-континентальний із тривалим теплим періодом і м'якою зимою. Середньомісячні температури повітря змінюються від -3--5⁰ С в січні до +19-+22⁰ С в липні, а ґрунту - від 0 до 28⁰ С, іноді до +45-+50⁰ С. Безморозний період - у середньому 165-200 днів. Кількість опадів зменшується з північного заходу на південний схід від 560 до 370 мм/рік. Найбільші їхні величини ( 500мм) спостерігаються на височинах. Опади випадають в основному в теплий час року у вигляді зливових дощів (іноді з інтенсивністю до 100мм/доб) і тільки 10% їхньої річної кількості - у вигляді снігу. В окремі роки величини сум опадів відхиляються на 200-300мм і більш від середньо багаторічних значень.

Річкова мережа регіону відноситься до басейну Чорного моря, а загальна довжина рік 16 тис. км. Найбільш великі ріки Дністер та Прут з річним стоком відповідно 10 і 2,4 км³/рік. Величини стоку малих рік складають 20-70 тис. м³/км² у рік, а в модульному вираженні - 2,1л/(с км²) у північних і 0,6л/(с км²) у південних районах. Середня витрата зважених наносів складає 170кг/с (I_зносу=110 т/км² на р. Дністер і 150кг/с(I_зносу=100т/км²) у рік на р. Прут, а величина зносу при зливовому стоці з розораних схилів - 860 кг/м³.

Стратиграфо-генетичні комплекси порід та їхні фізико-механічні властивості. Найбільш давні відклади - аргіліти, алевроліти, пісковики протерозою і венда, мергелі, вапняки й опоки крейдового віку розкриваються в долині Дністра в північно-східній частині регіону. Показники фізико-механічних властивостей крейдо-мергелів: ? =1,22-2,20г/см³; г =2,62-2,74г/см³; n =33,7-54,5%; R_с =17 10⁵ -28 10⁵ Па (60 10⁵ - 100 10⁵ Па); ц =20-32⁰; с =4,4 10⁵ - 5,6 10⁵ Па, а вапняків: ? =1,9-2,34г/см³; г =2,69-2,71г/см³; n =4,24-11,4%; R_с = 235 10⁵ - 574 10⁵ Па.

Вся інша територія перекрита суцільним чохлом неогенових відкладів, потужність яких збільшується в південному і південно-західному напрямках. Відклади середнього міоцену, потужністю до 20м, представлені кварцовими глинистими пісками перекритими зеленуватими глинами (подільська світа) і біогенними вапняками (косівський під'ярус), потужністю до 50-70 м, що складають рифові масиви і гряди. Відклади верхнього міоцену представлені породами сарматського і меотичного ярусів. Нижньосарматські вапняки, пісковики, а в Припрутті - мергелі і глини з прошарками вапняків(N₁s₁¹⁺²) загальною потужністю 70-90м, розкриваються частково в річкових долинах Реута, Чугура, Каменки, ін. Середньосарматські відклади підрозділяються на два стратиграфо-літологічні комплекси: переважно глинистий (N₁s₂¹⁺²) з малопотужними прошарками пісків і алевритів; і піщано-глинистий (N₁s₂³) з ритмічним переслоюванням товстих (до 15м) пачок глин і пісків. Верхньо-сарматські утворення представлені переважно пісками з малопотужними прошарками глин і алевритів(N₁s₃). Показники фізико-механічних властивостей морських і авандельтових пізньоміоценових відкладів відрізняються незначно й у середньому для глин у корінному заляганні складають: W=0,20-0,25; ? =2,0-2,1г/см³; n = 33-39%; с =0,13-0,17МПа; ц= 18-24%; а для обводнених пісків W=0,14-0,18; Д=1,7-1,9г/см³; К_ф=0,2-1,7м/доб. Пліоценові відклади представлені суглинками з прошарками супісків і пісків (заплавна фація) і пісками з лінзами гравію і дрібногалькових конгломератів (руслова фація), що складають залишки древньої алювіальної рівнини (aN₂²) та ерозійно-акумулятивних терас (aN₂³-Q) Прута і Дністра. Вони незгідно перекривають середньо-верхньоміоценові відклади і залягають на різних гіпсометричних рівнях у межах вододільних ділянок. Четвертинні відклади представлені: різновіковим алювієм, що складає серію ерозійно-акумулятивних високих та акумулятивних низьких терас і заплави; елювієм, зсувними нагромадженнями та делювієм плейстоцену і голоцену. Показники фізико-механічних властивостей суглинково-піщано-глинистих континентальних утворень свідчать про їхню значну неоднорідність і складають: W=0,16-0,36; Д=1,8-2,1г/см³; n =38-45%; с =0,06-0,18МПа; ц =8-28⁰, а для лесів: W=0,09-0,15; г_ск = 1,34-1,51г/см³, n =39- 49%; ф_кр=0,005-0,065 при 3,0 кг/см².

Тектоніка, сейсмічність і історія геологічного розвитку регіону. Велика частина території знаходиться в межах Молдавської плити, що представляє собою монокліналь, сучасна границя якої визначається на північному сході в домеловому денудаційному зрізі незгодним приляганням венда до відкладів фундаменту Українського щита. На південному заході плита обмежена Чадир-Лунгською системою розломів, а на півдні - серією широтних розломів, по яких проводиться границя зчленування добайкальської Східно-Європейської і герцинсько-кімерійської Мізийсько-Скіфської платформ. У зоні зчленування розташована Преддобруджська юрська западина. Інтенсивні альпійські і сучасні рухи земної кори в прилягаючих областях Східних Карпат і Передкарпаття обумовили підвищену сейсмічність регіону. Магнітуди найбільш значних землетрусів досягають у вогнищі (район Вранча-Одобешть) М=7,5, а на поверхні 6-8 бальних ефектів. Мережа сейсмогенних розламів обумовлює безліч неглибоких місцевих вогнищ, що генерують землетруси низкою бальності (А.В. Друмя й ін. 1961, 1964).

Історія геологічного розвитку регіону відбита в особливостях і своєрідності його геологічної будови і тектоніки. Основні риси сучасного рельєфу сформувалися, головним чином, протягом антропогену, коли в результаті диференційованих тектонічних підняттів і розвитку ЕГП відбулося розчленовування середньо-пліоценової алювіально-дельтової рівнини й оформлення основних морфоструктур.

Підземні води. Основні гідрогеологічні особливості регіону обумовлені характером живлення, руху і розвантаження підземних вод, приурочених до прошарків і пачок пісків та супісків, що залягають на різних гіпсометричних рівнях. Живлення водоносних комплексів здійснюється за рахунок інфільтрації дощових і талих вод, а розвантаження - в алювій заплав і русел рік, а також у вигляді джерел на схилах. За даними багаторічних спостережень відзначений високий ступінь зв'язку (К_к=0,7-0,85) у режимах атмосферних опадів і підземних вод (А.И.Баліна й ін., 1976). Субгоризонтальне залягання гірських порід і їхня фільтраційна неоднорідність обумовлюють складний характер руху підземних вод, а відсутність достатньо потужних водотривів - гідродинамічний зв'язок між водоносними шарами і перетікання вод у залягаючі нижче горизонти. Найбільшою обводненістю характеризуються породи середнього сармату і пізньо-плейстоцен-голоценових зсувних нагромаджень.

Екзогенні геологічні процеси й етапи їхнього розвитку. Із сучасних екзогенних геологічних процесів найбільше широко поширені ерозійні - змиви на схилах і яроутворюючі, що інтенсивно розвиваються в посушливий період при випаданні зливових дощів. Формування і розвиток зсувів часто відбувається під дією ерозії, що обумовлює виникнення своєрідних форм рельєфу - ярів зі зсувами на бортах і делювіальних схилах з похованими зсувними масами. Тісний зв'язок зсувів і яроутворення чітко простежується в ерозійно-зсувних депресіях. В окремих частинах території розвинуті процеси вивітрювання, карстоутворення, обвально-осипні, просадні, і в меншім ступені - розмиви русел річок, заболочування, акумуляції та ін.

Питанням класифікації ЕГП в інженерно-геологічному аспекті приділено досить багато уваги в спеціальній літературі. Найбільш загальні класифікаційні схеми розроблені Ф.П. Саваренським (1939), В.А. Приклонським (1950), И.В. Поповим (1951), Ф.В. Котловим (1967, 1978), В.Д. Ломтадзе (1977), Е.М. Сергєєвим (1978), Г.К. Бондариком (1981), Г.С. Золотарьовим (1956, 1983), В.Т. Трофімовим (1986) і іншими дослідниками. Відмінності між запропонованими схемами полягають у методологічних підходах, критеріях і принципах узагальнення і систематизації відомих ЕГП.

Стосовно до території Молдови класифікації розроблялися по окремих типах процесів і явищ, а загальна класифікація була відсутня. В основу пропонованої схеми покладене принципове положення, що особливості розвитку того або іншого процесу визначаються одночасним впливом безліч природних факторів, серед яких виділяється головний, визначальний розвиток даного процесу. З огляду на вплив цього фактора, необхідно проектувати та здійснювати інженерний захист об'єктів і земель. Для регіону виділено 5 груп таких факторів і на їхній основі відособлено 5 класів сучасних ЕГП, що підрозділені на 7 підкласів, 14 типів, 29 різновидів. Класифікаційна схема ЕГП для південно-західного регіону СЄП показана на рис. 1.

Відповідно до режиму неотектонічної активності, геоморфологічними особливостями території і палеокліматичними змінами протягом пліоцен-четвертинного часу ЕГП формували складні сполучення і парагенетичні комплекси, відбиваючи закономірну зміну екзодинамічних станів і їхня періодичність.

Періодичність розвитку екзогеодинаміки регіону (етапи, стадії, фази) відновлена на основі співвідношення різновікових поверхонь вирівнювання і річкових терас, доповнених даними неотектоніки, палеогеоморфологічних реконструкцій і регіональної палеокліматології.

Середньопліоценовий (дакійський) етап характеризувався рівнинним рельєфом, що незначно піднімається над рівнем моря, і відсутністю чітко обкреслених річкових долин. Екзогеодинамічний стан відрізнявся: до півдня від Леово, Бессарабки і Тирасполя розташовувалася знижена рівнина і переважали процеси річкової й озерно-лиманної акумуляції, тоді як до півночі простиралася піднята рівнина і розвивалися змиви, розмиви русел рік та інші.

Пізньопліоценовий етап розвитку екзогеодинаміки території обумовлений тектонічною активністю, що викликала інверсію неотектонічних рухів, синхронного зі змінами палеокліматичного стану. Екзогеодинаміка визначалася активністю ерозійно-акумулятивних парагенетичних комплексів ЕГП. При цьому ерозійні (змиви, розмиви русел рік) та, очевидно, карстові процеси переважали в північних районах, а акумулятивні (озерна, авандельтова і лиманна акумуляція, заболочування та процеси вивітрювання - у південних районах .

Протягом еоплейстоценового екзогеодинамічного етапу виділялися одеська (хаджимуська) і таманська (кицканська) стадії, у кожній з яких відокремлювалися по дві термомірні і криомірні фази. Екзогеодинамічний стан визначався переважно акумулятивними парагенезами ЕГП в межах озер і лиманів, ерозійними - у руслах рік та на положистих схилах, а також болотоутворенням - у широких заплавах і знижених, періодично затоплюваних, елементах рельєфу, що доповнюються лесоутворюванням, кріогенними процесами в епохи похолодань.

Протягом плейстоценового етапу виділялися три стадії, що відповідають ранньому, середньому і пізньому часові, у кожній з яких відокремлювалися підстадії відповідно до імпульсів неотектонічної активності і формуванням річкових терас, і фази - відповідно до різких змін палеокліматичного стану, що фіксуються в перешаруванні лесів і похованих ґрунтів. Стратиграфічні перерви, що обумовили дискретне утворення алювіальних товщ, збігалися в плейстоцені з періодичними заледеніннями, під час яких відбувалися глибокі розмиви і посилення активності ЕГП із радикальною зміною характеру і структури їхніх парагенезісів.

Протягом голоценового етапу остаточно оформляється сучасний рельєф, а триваюче тектонічне здіймання Кодринскої, Чулук-Солонецької, Придністровської та Тигечьскої височин і ритмічні зміни кліматичних обстановок обумовлюють переважний і активний розвиток ерозійних і зсувних процесів. У Середніх Наддністрянщин і в межах рифових гряд розвиваються обвально-осипні процеси, а в долинах Пруту, Дністра і Дунаю - акумуляція і болотоутворення. Тектонічна активність і характер рельєфу змінювалися незначно, однак ЕГП, обумовлені впливом кліматичних факторів, розвивалися досить активно і з характерною періодичністю (Рис. 2Б). екзогеодинаміка геологічний інженерний моніторинг

Таким чином, головною природно-історичною тенденцією розвитку парагенезів ЕГП у регіоні є їхня зміна від ерозійно-акумулятивних (озерно-лиманна й авандельтова акумуляція, слабкий змив, руслова ерозія, озерна і морська абразія) до ерозійно-денудаційних (яружна ерозія, інтенсивний змив, зсуво-, обвало- і осипоутворення, осідання в лесах) протягом середньо-пізнього пліоцену й антропогену.

Процеси і явища, обумовлені діяльністю поверхневих і підземних вод (2.2). Серед процесів цієї групи найбільшим майданним поширенням характеризуються процеси, зв'язані з діяльністю переважно поверхневих вод, як руслових (в основному тимчасових) так і неруслових (площинного і струйчатого змиву) водотоків. Досить активно розвиваються процеси, зв'язані з діяльністю постійних водотоків, а також вод малих озер, стокорегулюючих ставків і водоймищ.

Діяльністю руслових водотоків, перш за все Дністра та Прута, обумовлений розвиток ерозійних і акумулятивних процесів, що приводять до руйнування відкладів, в межах одних ділянок і їхньому новоутворенні на інших. Крім того, з діяльністю рік пов'язане щорічне, але короткострокове (до 1-1,5 тижнів) затоплення заплав, під час якого активізуються бічна і глибинна ерозія, переформування перекатів, плесів і островів. Активність малих річок Бика, Реута, Ботни і Когилника досить незначна через їх малу водність і практично повну зарегульованість русел.

Теригенні породи характеризуються низькою водоміцністю: критичні швидкості, що розмивають, для лесовидних супісків та суглинків складають 0,2-1м/с, для алювіальних пісків, суглинків, супісків і гравію - 0,4-1,5м/с, і для щільних неогенових глин 1-1,6м/с. Це створює передумови для розвитку ерозійних процесів з періодичністю, обумовленої режимом та інтенсивністю випадання атмосферних опадів.

Активна діяльність тимчасових водотоків приводить до утворення численних ерозійних форм (вибоїн, вимоїн, ярів), різних за морфологією і розмірами і часто пов'язаних в ерозійні системи, а також формуванню відкладів (делювію та пролювію) і акумулятивних форм рельєфу. Потужність делювіальних шлейфів досягає місцями 3м, а конусів виносу - 5-7м. Процес яроутворення широко розповсюджений на цій території, де закартовано більше 73 тис. ярів і їх відвершків, у тому числі 59,3 тис. схилових і 13,7 тис. - донних.

Широко поширені процеси змиву на схилах, що починають розвиватися при ухилах 1-3⁰, досягають середньої інтенсивності при крутості 3-8⁰ і сильної - більше 8⁰. Переважають на схилах північних експозицій (ПЗ-П-ПС), що відрізняються підвищеною на 1,5-2⁰ крутістю в порівнянні з південними і випаданням більшої в 2-3 рази кількості опадів. Змив ґрунту змінюється в різних районах від 0,4 до 387 т/га в рік.

Природний тренд цих процесів істотно змінений переважно в напрямку активізації їхнього розвитку внаслідок інженерно-господарського використання території, що виявляється навіть на регіональному рівні, а на локальному - чітко фіксується кореляційний зв'язок між інтенсивністю техногенного впливу і ступенем активізації того або іншого процесу.

Активізація абразійних і акумулятивних процесів у штучних водоймах носить сугубо техногенний характер, оскільки серед факторів, що зумовлюють їх розміщення, створення й експлуатацію превалюють соціально-економічні, а інженерно-геологічні, як правило, належним чином не враховуються.

Процеси і явища, обумовлені спільною діяльністю поверхневих і підземних вод (заболочування, карстоутворення у вапняках і гіпсах, просідання в лесових породах) відрізняються переважно локальним характером, а найбільша активність прояву відзначається в сезони і роки з аномальним випаданням атмосферних опадів.

Процеси заболочування, при цьому, виявляються в заплавах рік і днищах великих балок, де складні або відсутні умови дренування вод. Підйом рівнів ґрунтових вод, підтоплення і заболочування зрошуваних територій відбувається внаслідок застосування підвищених (поливних і зрошувальних) норм, уповільнення природного випаровування ґрунтових вод, підпору в зонах водоймищ. Так, удруге заболочені ділянки загальною площею до 1500га виявлені в басейні Дністра і більш 1300 га в заплаві р. Пруту.

Карстоутворення в гіпсах і мергельно-вапнякових породах крейди і неогену розвинуто в північних районах межиріччя, де вони виходять на денну поверхню або перекриваються малопотужними алювіальними утвореннями.

Процеси просідання найбільше інтенсивно розвиваються в південних районах, оскільки лесові породи відрізняються там великими величинами пилуватості, і меншими - вологістю та щільністю, а території інтенсивно зрошуються. Параметри відносного просідання істотно збільшуються в південно-східному напрямку. Найбільш виражені просідні властивості мають леси південної Наддністрянщини (відносне просідання 0,026-0,045 при коливаннях початкового тиску від 0,085 до 0,14 МПа). Розвиток просідань у лесах спостерігається в зонах магістральних зрошувальних каналів і водоакумулюючих басейнів в межах Комратської, Вулкенештської, Кахульскої, Кеушеньської, Тараклійської і інших зрошувальних систем, а також у межах міст Кишинева, Бендер, Тирасполя й ін., де внаслідок обводнювання через витоки з водоводної мережі і додаткового навантаження від будинків і споруджень відбувається ущільнення ґрунтових товщ.

Процеси і явища, обумовлені діяльністю переважно підземних вод, поширені локально. Найбільш небезпечним з них є підтоплення. Активний розвиток його спостерігається в межах міських територій. Докладний аналіз факторів і динаміки підтоплення на прикладі м. Кишинева був виконаний Ю.И.Олянським (1986, 1992). Основним фактором розвитку цього процесу є інтенсивне обводнювання порід і підйом РГВ внаслідок витоків з водонесучих мереж, а особливості геоморфології, геологічної будови і літології зони аерації в залежності від їхніх сполучень можуть або значно підсилити, або істотно знизити і навіть запобігти його. Швидкості підйому вод на території м. Кишинева змінюються від 0,05 до 1,5м/рік. Процеси підтоплення розвиваються і у межах експлуатованих зрошуваних масивів на вододільних і терасових поверхнях: швидкості підйому РГВ - від 2-3 до 45-50см/рік. При зрошенні з дотриманням норм ґрунтові води, що залягають на глибині 5-10м, досягають критичної глибини через 10-20 років після введення в експлуатацію зрошувальних систем, а при надлишкових поливах - у перші роки.

Процеси і явища, обумовлені діяльністю гравітаційних сил на схилах (2.3). Серед процесів і явищ цієї групи виділяються зсувні й обвально-осипні. Зсувний процес найбільш широко розповсюджений в регіоні, де виявляється у вигляді численних зсувів різних за морфологією, механізмом зсуву, віком, обсягом і положенням на схилах. Вони формуються в неоген-четвертинних піщано-глинистих і переважно глинистих породах, що складають верхній структурний поверх, і вкрай рідко у вапняках і мергелях, що розкриваються в долині р. Дністра. Основними факторами формування й активізації зсувів є зниження міцності параметрів глин через збільшення їхньої вологості і рідше зміна напруженно-деформованого стану схилів, зростання напруги зрушення при підрізуваннях схилів.

За генезисом і механізмом розвитку виділяються зсуви ковзання, в'язкого плину і комбінованого механізму. Зсуви ковзання мають досить обмежене поширення, формуються в крейдо-неогенових мергельно-вапнякових товщах, перекритих піщано-глинистими породами на схилах Дністра в північно-східних районах внаслідок активної бічної ерозії ріки. У піщано-глинистих породах зсуви цього типу вкрай недовговічні, один раз виникнувши через 1-3 роки, трансформуються в зсуви плину або складний зсув. У кількісному відношенні переважають зсуви в'язкого плину, що розвиваються успадковано в пізньоплейстоцен-голоценових зсувних нагромадженнях або у вивітрених пізньонеогенових глинах. Зсуви комбінованого механізму, обсягами в десятки мільйонів кубометрів, що відрізняються циркоутворюючою формою і багатоярусною будовою, формуються в пізньонеогенових значно обводнених піщано-глинистих відкладах на схилах ерозійно-зсувних депресій в межах Кодринської, Чулук-Солонецької, Придністровської і Тигечської височин. Найбільший ступінь враженості зсувами відзначається на схилах, присвячених до крутих крил неотектонічних блоків, до зон активних розламів і вузлам їх перетинання. Нерідко зсуви плину (опливини, спливи, потоки) розвиваються в зсувах комбінованого механізму, а останні - поруч зі зсувами ковзання, формуючи своєрідні зсувні системи. В межах Кодринської височини в напрямку з північного заходу на південний схід відзначається закономірне зменшення числа й обсягів зсувів, що обумовлено зменшенням висоти і крутості схилів, менш інтенсивною тектонічною тріщинуватістю і зниженням загальної кількості атмосферних опадів. У тім же напрямку спостерігається перехід від великих багатоярусних зсувів складного зсуву до відносно невеликих зсувів ковзання і плину. Зменшення обсягів зсувів і частоти їх поширення характерно для периферійних частин Придністровської і Тигечської височин. Процес деформування глинистих порід у зонах зсувного процесу відбувається у вигляді повзучості і вязкопластичного плину, а швидкості розвитку деформацій визначаються значною мірою величинами і режимом в'язкості порід. Динаміка зсувів характеризується періодичними активізаціями, тобто режим руху визначається зміною міцності та в'язкості зсувних мас, внаслідок нестаціонарного режиму їхньої вологості протягом дощового і посушливого сезонів та в багаторічні періоди. Крім сезонних відзначається існування 80-90-, 47-50-, 30-, 22-, 18-, 11-, 3,5-літніх ритмів активізації зсувів. Аналіз великого обсягу матеріалів з динаміки зсувів різних генетичних типів у неоген-четвертинних, піщано-глинистих відкладах Молдови показує, що вони тісно взаємозалежні між собою і у ході розвитку переходять, трансформуються один в другий, відбиваючи особливість протікання в часі єдиного геологічного (зсувного) процесу в цьому регіоні. Широке поширення своєрідних яружно-зсувних асоціацій з характерними, досить складними особливостями функціонування, свідчить про тісний взаємозв'язок і взаємозумовленість у розвитку зсувного процесу й яроутворення. Так, на тілі повільно розвиваючогося зсувного процесу, ерозійний у залежності від характеру й інтенсивності випадання атмосферних опадів розвивається більш активно, тобто ефект запізнювання у формуванні або активізації зсувів виникає через більш тривалу стадію підготовки зсуву. Аналогічні особливості відзначаються й у парагенезисах зсувного процесу - бічна ерозія в долинах рік Пруту і Дністра в сс. Горешть, Бранешть, Аврамень, Барбоень, Берешть, Мелаешть, Делакеу, Коржево й ін.

Обвально-осипні процеси розвинуті в Середній Наддністрянщині на схилах річкової долини Дністра в сс. Бурсук, Кіт, Нижні Климауци, Рашків і в Середньому Припрутті на півночі від с. Костешть. Обвали малих обсягів (перші тисячі м³) формуються рідко і локально, головним чином, на ділянках схилів підмиву рікою і на стрімких бортах глибоких (до 25м і більше) ярів. Осипи формуються переважно в сарматських та, місцями, у верхньокрейдових вапняках внаслідок їхнього інтенсивного вивітрювання і дезинтеграцї.

Розвиток обвально-осипних процесів і явищ характеризується порівняно обмеженим вузьким-лінійним і локальним поширенням, приуроченістю до відслонених уступів крейдо-неогенових вапняків і мергелів у річкових долинах північного сходу і північного заходу Молдавії; малими обсягами обвалів та осипів, помірною активністю і тісним зв'язком з інтенсивністю фізичного вивітрювання, річкової ерозії й яроутворення; в останні десятиліття відзначається тенденція стабілізації та загасання цих процесів, обумовлена формуванням уламково-щебнисто-суглинистих ґрунтів і розширенням площ штучної деревно-чагарникової рослинності.