Особливості охорони навколишнього середовища в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Навчально-науковий

Інститут економіки та бізнес-освіти

Кафедра економіки та соціально-поведінкових наук

ІНДЗ

з дисципліни: «Національна економіка»

на тему:

«Особливості охорони навколишнього середовища в Україні»

Виконав:

студент 13 групи

Інституту економіки

та бізнес-освіти

Бойко Ярослав

Перевірила:

Стрембіцька Л.О.

Умань 2016

Вступ

На порозі останього тисячоліття людство знаходиться з досить суперечливим надбанням. З одного боку - бурхливі темпи загальнолюдського прогресу, а з другого - його негативні наслідки прямопротилежної спрямованості. Останні проявляються, насамперед, у надмірному забрудненні навколишнього середовища й інтенсивній його деградації. Регресивні тенденції набули сталого характеру через необхідність випереджаючого зростання витрат на охорону природи, подолання наслідків глобальних екологічних типу Чорнобильської аварії, підвищення безпеки і поліпшення здоров'я населення.

У вирішенні цих проблем особливої актуальності набуває переосмислення людством шляхів подальшого розвитку. Для України це завдання, безперечно, є пріорітетним, якому мають бути підпорядковані державна політика, господарська діяльність, наукові розробки. З цого погляду, наша держава потребує переходу від здійснення комплексних заходів, спрямованих на охорону довкілля, до сталого еколого-економічного функціонування.

Актуальність охорони навколишнього середовища, що перетворилася в глобальну проблему, пов'язана головним чином зі зростанням антропогенного впливу. Це зумовлено демографічним вибухом, урбанізацією, що прискорюється, і розвитком гірничих розробок і комунікацій, забрудненням навколишнього середовища відходами, надмірним навантаженням на орні землі, пасовища, ліси, водойми. У результаті гірничо-технічної діяльності у світі порушено не менше 15 -- 20 млн га земель, з них 59% площі використано під різні гірничі виробки, 38% -- під відвали пустої породи або відходів збагачення, 3% -- місця осідання, провалів та інших порушень поверхні, пов'язаних з підземними розробками. Інколи порушення правил ведення гірничих робіт чи масштабна аварія призводить до катастрофічних незворотних наслідків.

Враховуючи актуальність зазначеної проблеми метою дослідження є виявити взаємозв'язки між суспільством, економікою та навколишнім середовищем. Для досягнення цієї мети в роботі розглядаються основні екологічні проблеми та причини їх виникнення , їх економічні та соціальні наслідки, що в свою чергу, зумовлює надати оцінку стану довкілля.

Предметом дослідження є державна екологічна політика та механізм її реалізації в сфері регулювання специфічних відносин між людиною і природою.

Об'єктом виступає навколишнє природне середовище та його складові компоненти. природний середовище охорона екологічний

Згідно з метою та предметом дослідження можна виділити наступні завдання:

1) Визначити актуальність охорони навколишнього середовища в Україні.

2) Визначити структуру навколишнього середовища.

3) Дослідити стан навколишнього середовища в Україні.

4) Визначити проблеми у охороні навколишнього середовища.



Стан навколишнього природного середовища в Україні

Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок хижацького використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної економіки колишнього СРСР. Нарощування продуктивних сил здійснювалося практично без врахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв. Було допущено серйозних помилок в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялася управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.[3,c.48]

Протягом останніх років у здоров'ї населення намітився ряд негативних тенденцій, певною мірою пов'язаних з незадовільними екологічними обставинами. В Україні з 1991 року відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах. Темпи зростання загальної захворюваності за останні роки становлять близько 35%. Негативні зміни у здоров'ї сталися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякісних новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, захворювань шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, алергійних захворювань тощо. Глибоке занепокоєння викликає стан природних ресурсів.

Стан земельного фонду. Загальний земельний фонд України становить 60 млн га і представлений переважно різновидами чорноземів, котрі займають 57% всіх сільськогосподарських угідь і становлять 68% орних земель. У середньому на одного мешканця України припадає 0,8 га сільськогосподарських угідь.

Протягом 50--60-х років було необґрунтовано розорано 2 млн га малопродуктивних природних угідь та схилових земель, а також значно розширено площу просапних культур. Розораність земель досягла 81%, тобто 57% всієї території. Лише 8% земель території України перебуває нині у природному стані (болота, озера, гірські масиви, покриті та непокриті лісом). Змінилося екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів. Це негативно вплинуло на стійкість агроландшафту, посилилися ерозійні процеси. Так, площа еродованої ріллі за останні 25 років збільшилася на 33% і досягла 123,1 млн га, а дефляційно небезпечної--19,8 млн га (55,2%), вміст гумусу зменшився з 3,5 до 3,2%. Щорічно площа еродованих земель зростає на 70--80 тис. га. Значної екологічної шкоди земельні та інші ресурси зазнають внаслідок забруднення викидами промисловості, відходами, транскордонного переносу, а також недосконалого використання засобів хімізації в аграрному секторі.

Найбільш інтенсивними забруднювачами сільгоспугідь були хлорорганічні пестициди, а найвищий рівень забруднення ґрунтів спостерігався в Костянтинівці, Маріуполі та в Алчевську. У житловому фонді міст та селищ міського типу України щорічно нагромаджується близько 40 млн м³сміття, яке знешкоджується на 656 міських сміттєзвалищах та на 4 сміттєспалювальних заводах, стан яких, на жаль, не відповідає сучасним вимогам.

Великої гостроти набула проблема радіоактивних відходів. На атомних електростанціях накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядерного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і десятки літрів рідких радіоактивних відходів. У промисловості, сільському господарстві, медицині та в наукових закладах накопичено більше ста тисяч відкритих та закритих радіоактивних джерел. Понад 70 млн м³ радіоактивних відходів (РАВ) зосереджено у відвалах та хвостосховищах уранової, гірничодобувної та переробної промисловості. Із Чорнобильською аварією пов'язана величезна кількість РАВ, точний обсяг котрих ще не визначений.

Незадовільно здійснюється відновлення відпрацьованих промисловістю земель. При цьому якість рекультивації низька, мало земель повертається у сільськогосподарське виробництво, а їхня родючість майже на половину нижча від природної.

Використання та охорона надр. Сьогодні немає чіткого механізму управління та державного контролю у використанні та охороні надр. Розробка корисних копалин здійснюється більш ніж з 5000 родовищ без належного комплексного освоєння. У надрах залишається і губиться розвіданих запасів нафти--70%, солей--50%, вугілля--40%, металів--25%. Крім цього, щорічно вилучається з землі 2,3 млрд тонн копалин, а використовується лише третина. Решта йде до відвалів, шламонакопичувачів, на підсипку. Обсяг накопичених відвальних порід, відходів енергетики та промисловості перевищує 20 млрд тонн, ними зайнято 130 тис. га сільгоспугідь. Після аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідами було забруднено 4,6 млн га, з використання вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь.

Використання та охорона водних ресурсів. Зростають обсяги скидання забруднених стічних вод у водоймища України. У 1993 році їхня кількість становила 4,7 млрд м³ проти 4,3 в 1991 році. Всього в 1993 році у водоймища скинуто 15,8 млрд м³ стічних вод з взятих на використання 28,8 млрд м³. На Донецько-Придніпровський регіон припадає 38% забраної води та 63% скинутих забруднених вод від загального обсягу в Україні.

Основними забруднювачами водних джерел залишаються підприємства та організації металургії, енергетики, вугільної промисловості, лісохімічного та агропромислового комплексів, а також комунальне господарство, частка котрого складає майже половину забруднених стоків країни.

В Україні склалася диспропорція в розвитку водогінних та каналізаційних мереж. Встановлена потужність міських водогонів становить 23 млн м³ на добу, очисних споруд водопостачання--13,8 млн м³ на добу. На сьогодні всі 439 міст, 819 селищ міського типу, а також 5003 сільських населених пунктів мають централізовані водогони або окремі водогінні мережі. Централізованим водопостачанням забезпечено 70% населення. Однак не мають централізованих систем каналізації 31 місто і 317 селищ міського типу, а в 110 міських населених пунктах очисні споруди перевантажені й працюють неефективно. Крім цього, лише на міських мережах в аварійному стані перебуває 4,5 тис. км каналізаційних мереж. Витоки та невраховані витрати води становлять понад 10%, що ускладнюється відсутністю поквартирного обліку в житловому фонді й надмірним (325 л/чол.) питомим середньодобовим водоспоживанням.

Річкову мережу України складають понад 22 тис. річок загальною довжиною більш як 170 тис. км. Середня її густота складає 0,25 км/км², переважна більшість річок належать до басейну Чорного й Азовського морів, а 4% несуть свої води до Балтійського моря. Водні ресурси формуються переважно за рахунок стоку річок Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса, на яких створено водосховища з корисним об'ємом 55,1 млрд м³. До 40% річкового стоку є транзитним. Питома забезпеченість річковим стоком становить близько 1,0 тис. м³на людину за рік.

Малі річки формують 60% водних запасів, і їхній стан продовжує погіршуватися. Багато гумусу, добрив та хімічних засобів захисту рослин змивається в них з полів. Сюди також потрапляють відходи тваринницьких комплексів, цукрових та інших заводів. Вимагає очищення понад 25 тис. км річок. Річки псуються також внаслідок непродуманого вирубування лісів, розорювання прибережних смуг, схилів, внаслідок осушення боліт.

За даними гідробіологічних спостережень з 59 контрольованих водних об'єктів України немає жодного водотоку або водойми, котрі відповідали б фоновому стану та характеризувалися б як чисті води. Водні об'єкти забруднені переважно нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. В Україні виявлено понад двісті осередків стійкого забруднення підземних вод. Виведено з ладу 10 водозаборів загальною потужністю 80 млн м³ на рік.Високий антропогенний тиск на водні ресурси та значне їхнє використання позначилися на якісному стані Чорного та Азовського морів. [4,c125]

Забруднення повітряного басейну. На стан повітряного басейну впливають внутрішні стаціонарні та пересувні джерела і повітряні потоки з території Західної Європи. Викиди шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення в 1993 році становили 7,3 млн тонн. Вловлюється та знешкоджується лише 3/4 шкідливих речовин, котрі викидаються стаціонарними джерелами забруднення, в тому числі газоподібних та рідких -- менше 1/3. Викиди автотранспорту становили 2,7 млн т (27% від загальних викидів). Питома вага викидів від стаціонарних джерел та автотранспорту в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській областях від загальних в Україні становить відповідно 68 та 45%. Серед основних забруднювачів -- енергетика, металургія, хімія, промисловість будівельних матеріалів, автотранспорт. У більш ніж половині областей автотранспорт -- основне джерело забруднення повітряного середовища. Високий рівень забруднення спостерігається у 13 містах України, котрі знаходяться в Донецько-Придніпровському промисловому регіоні: Донецьку, Краматорську, Єнакієво, Горлівці, Макіївці, Маріуполі, Алчевську, Слов'янську, Луганську, Дзержинську, а також в Запоріжжі, Одесі, Кривому Розі. Такий рівень зумовлений підвищеним вмістом специфічних шкідливих речовин, а також вмістом діоксину азоту і пилу. [2.c 19]



Основні проблеми охорони навколишнього середовища

Сучасні екологічні проблеми в певній мірі породжені відставанням еконо мічної думки. Ні класики економічної науки А. Сміт і Д.Рікардо, ні їх послідовни ки , включаючи К. Маркса, Д. Кейнса, А-Маршала, не надавали значення екологі чним обмеженням в економічному розвитку.

До 70-80-х років основна увага в економічній теорії і на практиці приділя лася двом чинникам економічного зростання - праці і капіталу. Природні ресур си передбачалися невичерпними, і рівень їх споживання по відношенню до мож ливостей їх відновлення і запасів не розглядався в числі визначальних парамет рів. Поза розглядом залишалися і наслідки економічного розвитку у вигляді різ ного роду забруднень, деградації навколишнього середовища й ресурсів. Не вив чався і зворотний вплив, зворотні зв'язки між екологічною деградацією і еконо мічним розвитком, станом трудових ресурсів,якістю життя населення. .

Теоретично, всі екологічні прблеми, що відображають життєздатність людини можна поділити на дві великі групи . Перша з них об'єднує проблеми, що викликаються природнім ходом змін умов життя -клімату, грунтів, водного режиму та інших природніх явищ середовища. До другої групи проблем відносяться наслідки, що виникають в природі в результаті господарської діяльності людини - нераціонального використання природніх ресурсів та забруднення навколишнього природнього середовища.

Для України основними проблемами, що пов'язані з першою групою є природно-антропогенні процеси . До них належать такі явища, які ускладнюють виробничу діяльність людини (особливо -- нормальне ведення сільського господарства), а іноді становлять небезпеку безпосередньо для населення. Це -- карстові явища, зсуви, селеві потоки, ерозія грунтів (вини кнення ярів), підтоплення тощо. [1, c 70]

Небезпека карсту теоретично загрожує 60% .території України. Небезпечним явищем є зсуви -- сповзання великих мас гіру»і;их порід та грунту під діянням сил гравітації. Цей процес активізують наявність гідротехнічних спо руд, розвиток ерозійних процесів, порушення балансу водообміну. Особливо небезпечними для населення єселеві потоки --- суміш твердого і рідкого матеріалів, які зриваються з величезною швидкістю донизу, руйнуючи все на своєму шляху. Через складування твердих або рідких відходів у вузьких долинах, ярах, балках посилюються причини, що ведуть до їх утворення. Інтенсивною яружною ерозією уражено близько 18 % території України (переважно лісостепові та степові ділянки). Цей процес прискорюють неправильне розо рювання площ до самого русла річок, оранка впродовж схилів, знищення рослинності тощо. У зв'язку з високим постійним рівнем ґрунтових вод на 17 % території України розвинуті процеси підтоплення. Для Полісся це--природний процес. На інших територіях він пов'язаний, головним чином, з господарською діяльністю населення -- будівництвом водосховищ і, особливо, збільшенням мережі зрошувальних каналів. Особливо небезпечними в цьому відношенні є зрошувані території -- на 80 % таких площ спостерігається підтоплення. Цей процес заважає веденню сільського господарства, сприяє вторинному засоленню грунтів, призводить до вимокання коренів рослин тощо. Активізація процесу підтоплення позначається на нормальному функціонуванні побутової сфери -- спостерігаються затоплення жилих приміщень, швидка корозія підземних комунікацій, що призводить до аварій водопровідної та каналізаційної мереж тощо. Природно-антропогенні процеси, з одного боку, звичайно зашкоджують господарській діяльності суспільства, але з іншого - саме необдумана діяльність людини посилює причини виникнення таких процесів.[12, c. 36]

Більш детально зупинимося на розгляді екологічних проблем другої групи. В наш час, внаслідок незбалансованої господарської діяльності не ухильно зростає техногенне навантаження на всі компоненти природнього середовища. Техногенне навантаження -- це соціально-економічна освоєність території та забруднення природного середовища . Під соціально-економічною освоєністю території розуміється її використання з господарською метою. Вона охоплює характеристики промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, земельного фонду, демографічного навантаження. Економічна криза зумовила спад промислового виробництва, що спричинило скорочення обсягів споживання ресурсів і зменшення викидів шкід ливих речовин. Але темпи зниження споживання ресурсів порівняно з тем-пами спаду обсягів виробництва промислової продукції є значно меншими .Це пов'язано з експлуатацією застарілого устаткування, його спрацюванням, із загальним технологічним руйнуванням виробництва. Цей процес без належних капіталовкладень постійно посилюється і викликає зростання кількості та масштабів промислових аварій і катастроф.

Найактуальнішою екологічною проблемою для України залишається забруднення природного середовища, що проявляється в надмірній концентрації тих чи інших компонентів або енергії -- вищій від фонових або допустимих норм -- внаслідок зведення в оборот речовин, які в природі не існують. Виникнення джерел забруднення пов'язане з діяльністю суспільства, спря мованою на виробництво матеріальних благ. Наслідки цієї діяльності викликають зміну характеристик усіх природних компонентів та їх складових, що негативно впливає на життєдіяльність суспільства, особливо -- на здоров'я людей.

Найактивніше забруднюється атмосферне повітря, через яке небезпечні речовини поширюються на інші компоненти, підвищуючи тим самим уже іс- нуючий в них рівень забруднення. Найбільша їх кількість припадає на підприєм ства енергетики, чорної металургії, вугільної, нафтогазової, харчової про мисловості. Ці підприємства зумовлюють високий рівень забруднення ат мосферного повітря в багатьох регіонах країни.

Дуже гостро стоїть проблема забруднення атмосферного повітря авто транспортом, на який припадає понад 1/3 загального обсягу викидів в атмосферу. Вже тепер у Києві та багатьох інших великих містах викиди автотранспорту пе ревищують 70 % у загальному обсягу викидів.

Основним джерелом забруднення поверхневих вод є стічні води житлово-комунального господарства, металургії, хімічної, нафтохімічної та інших галузей промисловості . Залишається гострою проблема малих річок, яких налічується в республіці понад 22,5 тис. Майже 25 тис, км їх русел потребують розчищення. Орієнтовна вартість робіт оцінюється в 3 млрд. грн. [10, с. 79 ], малі річки інтенсивно забруднюються пестицидами, мінеральними добривами, а також стоками тваринницьких комплексів, коєння і забруднення підземних вод України.

Складною залишається ситуація із забрудненням грунтів, головне джерело якого -- нераціональне використання в процесі сільськогосподарського вироб ництва пестицидів і мінеральних добрив. Останнім часом намітилася тенденція до зниження їх використання в сільському господарстві, що пов'язано з економічним спадом у цій галузі. Але залишкова кількість пестицидів спостерігається в грунтах усіх областей України нерідко у концентраціях, що перевищують допустимі норми.

Велику небезпеку для проживання насеяення створює радіаційне забруд нення території, викликане наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. За оцінкою фахівців [ 7, с. 34 ] , лише в об'єкті "Укриття", збудованому над руїнами четвертого блоку АЕС, міститься близько 200 тонн радіактивних матеріалів. У нинішньому стані об'єкт "Укриття" є радіологічне небезпечним. Оскількивін не є герметичний, то можлива взаємодія з навколишнім природнім середовищем та ґрунтовими водами. Питання ліквідації залишається відкритим і досі. Масштаби змін, зпричинених виробничою діяльністю суспільства, залежать також від здатності природи до самоочищення.Стійкість природного середовища до техногенного навантаження - це властивість природних систем зберігати свою структуру і характер функціонування за умови діяння зовнішніх чинників. У дослідженнях доцільно використовувати не «стійкість», а «потенціал стійкості» [ 10, с. 80 ], тобто характеристики його міри, величини. Цей потенціал може бути відповідною реакцією природного середовища на антропогенний вплив. Він характеризує здатність природи відновлювати втрачені екологічний і природно-ресурсний потенціали, є дуже важливим критерієм для нормування різних господарських навантажень, може бути основою раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища. До потенціалу стійкості природного середовища віднесено метеорологічний потенціал атмосфери, потенціали стійкості природних вод, грунтів і біотичний потенціал.

Метеорологічний потенціал атмосфери характеризує переважання і атмосфері тих чи інших процесів (нагромадження або розсіювання) за рік ж певній території. Якщо він є більшим від 1, то переважають процесі нагромадження, якщо менший від 1 -- мають місце процеси самоочищенню атмосфери. Цей показник визначається за клімато-погодними умовами, як сприяють даним процесам: повторюваність днів з малими і великимі швидкостями вітрів, з туманами, опадами тощо. Процеси нагромадженю переважають у гірських районах, на рівнинній місцевості характерними є процесї самоочищення атмосфери.

Стійкість водних об'єктів-- це складні біохімічні і фізичні процеси, в яки? можна виділити окремі групи факторів, що значною мірою впливають на процесі самоочищення води (температурний режим, кольоровість води і гідрологічн характеристики). Температурний режим значною мірою зумовлює процес біотичного самоочищення через мінералізацію природних і антропогенню домішок у воді. Рівень кольоровості води, в основному, характеризується концентрацією гумінових і фульвокислот, які здебільшого надходять до водню об'єктів шляхом їх винесення з грунтів, їх концентрація пропорційна збільшена. [9, c 321]

Під стійкістю грунтів розуміється їх властивість зберігати нормальне функціонування і структуру незалежно від різноманітних природних і антропогенних впливів. Потенціал стійкості грунтів визначався за таким» величинами: сума активних температур, крутизна схилів, кам'янистість, структурність, питомий опір, механічний склад, вміст гумусу, тип водногс режиму, реакція рН, залісення, вміст іонів, розораність, господарська освоєність земель. Більш родючим грунтам властива і більша стійкість до техногенного навантаження.

Біотичний потенціал-- це властивість ландшафтів (особливо--природ них заповідних об'єктів) зберігати або відновлювати генофонд, біологічне різноманіття.

Підсумовуючи короткий огляд техногенно-екологічної ситуації України, можна зробити висновок, що сучасний стан навколишноьго середовища є критичним. Зростаюча інтенсивність експлуатації природних ресурсів і криза в економіці, які супроводжуються підвищенням частки застарілих технологій та устаткування, зниженням рівня модернізації та оновлення основних фондів, збільшують ризик винекнення техногенних катастроф.[5,c.211]

Розв'язок проблеми ресурсів 1 скомомічної кризи тісно пов'язані між собою: це дві сторони однієї проблеми .Наскільки б важливими не були безвідходні технології, нові методи переробки відходів, підвищення норм охорони здоров'я - вони можуть лише полегшити кризу, відкласти термін її наростання. У цих умовах треба програмувати і регулювати суспільне виробництво на збереження природних ресурсів. Принциповим є питання про міру можливості заміни природних ресурсів штучно створеними засобами виробництва, міри заміни природного капіталу штучним .

Для України характерна практика, коли для досягнення певних соціально-економічних цілей, підвищення макроекономічних показників природа та її ресурси оцінюються майже за нульовим тарифом, а точніше -- безплатно. Але сьогодні, цілком закономірним стає те, що суспільство підійшло до необхідності плати за природні ресурси і витрат на їх збереження й відтворення. Включення природних ресурсів у сферу товарно-грошового обміну як повноцінного товару з дійсною його вартістю означатиме підведення економічного підгрунття під сучасну екологічну політику. Обмеженність природних ресурсів зумовлює постійне зростання цін на них, збільшення витрат на переробку, зберігання чи утилізацію відходів. Тому економічно ефективним стає зменшення при-родоємкості. Цей процес повинний органічно пов'язувати два аспекти в народному господарстві [ 8, с. 169 ]: скорочення або певну стабілізацію спо живання природних ресурсів, з одного боку, і зростання макроекономічних по казників (випуску продукції) внаслідок вдосконалення технологій, впровадження ресурсозберігаючого і маловідходного виробництва, використання повторних ресурсів і відходів - з іншого. Обидва ці напрями передбачають корінну структурну перебудову економіки на користь природосберегающих і наукоемких видів діяльності.

Поки що серед макроекономічних покажчиків і соціально-економічних цілей державної економічної політики відсутній такий важливий складовий елемент, як природно-ресурсний потенціал. Тим часом, тільки враховуючи його, можна по-правжньому дбати про екологічну безпеку існування людського суспільства.На думку доктора економічних наук, Трегббчука В. М., настав час ввести такий узагальнюючий показник, як валовий суспільний (внутрішній) еколого-економічний продукт.

Як вважає Трегобчук В. М., для України актуальною є розробка еколого-економічної моделі ринкових реформі. Така модель має передбачати встановлен ня жорстких екологічних нормативів, стандартів, вимог і обмежень для окремих галузей та підприємств, регіонів, областей, басейнів рік, у межах яких роз міщуються чи розвиваються виробництва, здійснюється освоєння природних ресурсів тощо. Тільки на основі еколого-економічної моделі ринкових реформ в Україні можна радикально поліпшити взаємовідносини людини з природою. [6.c.90]



Економічні аспекти охорони навколишнього природного середовища

Незважаючи на досконалість інженерних методів охорони природи та природоохоронного законодавства, підприємства не будуть їх використовувати, якщо це не буди їм вигідно. Слід зауважити, що власне природоохоронна діяльність не дає прибутку підприємствам, за винятком утилізації відходів, отриманих внаслідок процесу очищення стічних вод та газів, що викидаються в атмосферу. Більшість вловлених речовин є цінною сировиною (сірка, пил кольорових металів тощо) і можуть буди використані при виробництві продукції, сприяючи отриманню додаткового прибутку. Однак обладнання для вловлювання цих речовин та підготовка їх до подальшого використання часто вимагають таких видатків на придбання, монтаж та експлуатацію, котрі з'їдають весь прибуток від продажу виготовленої продукції.

Іншою причиною відсутності зацікавленості підприємств в природоохоронній діяльності є часто розбіжність часу забруднення або завдання шкоди навколишньому середовищу в іншій формі з моментом відшкодування збитків. Наприклад, надмірний вилов риби або надмірна вирубка деревини найсильніше відіб'ються на економіці галузі в майбутньому, а в поточному році навіть можуть дати прибуток. Забруднення повітря, води та продуктів харчування, особливо радіаційне, може відбитися на нашому здоров'ї через декілька років або десятиріч. А люди схильні більше клопотатися про нинішній день, ніж про майбутній, не замислюючись, що для усунення збитків в майбутньому будуть потрібні кошти, котрі набагато перевищуватимуть прибуток, отриманий шляхом порушення законів екології. Це явище має назву принципу віддаленості подій.[5,c.222]

Ще однією важливою причиною того, що підприємства не дуже зацікавлені реалізовувати заходи з охорони навколишнього природного середовища, є неузгодженість між підприємствами-отруювачами та підприємствами-реципієнтами, котрі зазнають найбільших збитків від забруднення навколишнього середовища. Основними забруднювачами є хімічна, нафтохімічна, металургійна, целюлозно-паперова галузі, енергетичний комплекс тощо. Разом с тим, найбільших збитків зазнають охорона здоров'я, комунальне, сільське, лісове та рибне господарства, оскільки зростають видатки на лікування хворих, ремонт будівель, висаджування дерев замість загиблих, знижується врожайність та якість продуктів рослинництва, продуктів тваринництва. Галузі-забруднювачі також зазнають збитків принаймні через зростання захворюваності своїх працівників, однак вони значно менші, ніж видатки, котрі необхідні для здійснення повноцінної природоохоронної діяльності, з одного боку, та збитки, що завдаються підприємствам-реципієнтам, з другого.

У зв'язку з цим, поряд із поліпшенням екологічного виховання та освіти важливим завданням держави є створення таких умов діяльності підприємств коли б вони були змушені займатися природоохоронною діяльністю або були матеріально зацікавленими у реалізації заходів у цій галузі.

Перший шлях стосується адміністративного механізму управління, котрий базується на встановленні норм, стандартів, правил природокористування та відповідних планових показників підприємствам з охорони навколишнього природного середовища та покарань від догани до тюремного ув'язнення або зняття з роботи та виплати штрафів підприємством і його керівниками. Однак цей шлях дорогий та малоефективний, оскільки вимагає постійного контролю та значного числа контролерів.

Значно ефективнішим є шлях економічного стимулювання, коли за допомогою різноманітних важелів (цін, платежів, податкових пільг, та покарань) держава робить більш вигідним матеріально, більш прибуткове, дотримання природоохоронного законодавства ніж його порушення.

Отже, адміністрування, не пов'язане з матеріальною зацікавленість не може змусити підприємство постійно, ефективно і дбайливо ставитись до довкілля. З другого боку, економічні методи, не підсилені безпосереднім примусом у найбільш важливих екологічних проблемах, теж не завжди забезпечують необхідний якісний рівень та термін здійснення природоохоронної діяльності. При цьому слід враховувати що деякі адміністративні та економічні методи переплітаються. Наприклад, штраф - це і адміністративний, і економічний захід, а встановлення лімітів користування та забруднення природних ресурсів спирається на такий адміністративний захід, як нормування.Тому найкращім результатів досягають при розумному поєднанні економічної зацікавленості з достатньо жорстким контролем та позаекономічним примусом. [3, c.52]

Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища містить цілий ряд інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств та окремих працівників.

Лімітування природокористування - дієвий елемент механізму охорони навколишнього природного середовища. Існують підприємства, котрі, з екологічної точки зору, краще було б закрити або перепрофілювати, тобто перевести на випуск іншої продукції, що завдала б менше шкоди навколишньому середовищу. Наприклад, целюлозно-паперовий комбінат можна перепрофілювати в меблеву фабрику. Проте, з економічної точки зору, а часом і з соціальної, це не завжди реально, оскільки підприємство може бути постачальником потрібних суспільству товарів та робочих місць. У цьому випадку його діяльність в галузі природокористування деякий час регулюється не нормальними ГДС та ГДВ, а індивідуальними лімітами, тобто ТПВ.

Довгий час природокористування в країні було безкоштовним, тобто підприємства використовували землю, воду та інші природні ресурси, а також забруднювали навколишнє природне середовище безкоштовно. Лише у випадку сильного забруднення з катастрофічними наслідками для навколишнього середовища підприємства виплачували штрафи, але не завжди. Така безвідповідальність зумовлювала нераціональне використання природних ресурсів.[3, c. 49]

З метою заохочення дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини витрат на охорону та відновлення природних ресурсів навколишнього середовища, з 50-х років поступово впроваджується плата за окремі види ресурсів, котрі вилучаються з природи.

На початку 90-х років було запроваджено платність природокористування, що передбачає плату за практично всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища, розташування в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декілька разів перевищує плату за використання та забруднення в межах встановлених нормативів(лімітів). Однак внесення плати за використання та забруднення не звільняє природо користувача від виконання заходів з ОНПС та відшкодування збитків.

Одним з важливих методів економічного управління є фінансування, тобто надання грошових коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Джерелами фінансування можуть бути бюджетні кошти, власні кошти підприємств (собівартість продукції або прибуток), банківські кредити та різні екологічні фонди.

Створення екологічних фондів також є одним з економічних методів управління в природокористування. Під фондами слід розуміти установи, покликані надавати будь-яку матеріальну допомогу, ті самі грошові матеріальні кошти, а також їхні джерела. Наприклад, в екологічні фонди надходять платежі всіх підприємств за природокористування. А потім ці кошти видаються на проведення невідкладних та дорогих природоохоронних заходів. Крім цього, підприємства можуть робити внески у фонди екологічного страхування.

Важливим економічним методом управління є правильне застосування матеріального стимулювання - забезпечення зацікавленості, вигідності для підприємства та його працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачає застосування не лише заохочувальних заходів, але й покарань.

Показники оцінки виробничих процесів за класифікаційними ознаками можна об'єднати в декілька груп:

-- за властивостями - економічні, екологічні та показники безпеки;

-- за способом вираження - ті, що виражаються розмірними одиницями, безрозмірні, вартісні;

-- за кількістю характеристик, котрі визначаються, - одиничні, комплексні;

-- за застосуванням - базові, відносні;

-- за стадією визначення - проектні, виробничі, експлуатаційні.

Економічні показники характеризують загальну вартість природних ресурсів, що використовуються у виробництві, вартість природних ресурсів на одиницю продукції, що випускається, величину плати за забруднення навколишнього природного середовища викидами, стоками, відходами тощо, видатки на природоохоронні заходи та відшкодування збитків.

Екологічні показники характеризують рівень шкідливих впливів на навколишнє середовище внаслідок вилучення з нього природних ресурсів та забруднення довкілля викидами, стоками, відходами. До екологічних показників відносять також кількість та концентрацію шкідливих речовин у викидах, стоках та відходах, а також ймовірність аварійних викидів, стоків, відходів при функціонуванні виробництва.

Кількісні, вартісні та відносні показники використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища можна визначити за допомогою рівнянь матеріального та енергетичного балансів.[4.c121]

Відносні виробничі показники оцінки забруднення довкілля визначаються за формулами:



де kk.p , kвик , kст ,kвідх -- коефіцієнти відповідно корисного використання природних ресурсів, забруднення атмосфери, водних басейнів, ґрунтів;

mk.p , mci , mвих , mcт , mвідх -- кількість природних ресурсів, що використовуються при виробництві певного виду продукції, маса природних ресурсів, котрі перейшли відповідно у викиди, стоки та відходи.

За масою природних ресурсів, котрі переходять в готову продукцію, оцінюється екологічність технології виробництва продукції (безвідходна, маловідходна, відкрита).

Викиди, стоки, відходи повинні очищатися з одночасним вилученням з них корисних речовин, котрі можуть використовуватись для виробництва нових виробів. Ступінь очищення викидів, стоків та відходів від шкідливих речовин характеризує чистоту, екологічність технологічного процесу та підприємства.



Висновки

Останнім часом в усьому світі, і в Україні зокрема, питанню еколого-економічної тематики приділяється особлива увага. На цю тему написано безліч статей і книжок, проведено сотні наукових конференцій. Представлене наукове дослідження було ще однією спробою з'ясувати складність екологічної ситуації, зрозуміти причини винекнення екологічних негараздів, визначити роль дерржави в сфері охорони довкілля.

Структурні деформації народного господарства відбувалися протягом тривалого періоду за яких суспільство нехтувало обєктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу, що привело Україну до формування техногенного типу економічного розвитку.

Такі об'єктивні чинники, як вичерпаність багатьох природних ресурсів, вразливість навколишнього середовища, екологічну стійкість та екологічну місткість довкілля, межі його екологічної міцності і опірності щодо негативних і шкідливих антропогенних впливів тощо необхідно враховувати в господарській діяльності і при визначенні темпів та масштабів соціально-економічного розвитку на майбутнє. Цей розвиток має бути врівноваженим і адекватним екологічній ситуації, за якого виробничо-господарська діяльність суспільства грун туватиметься на концепції сталого екологічного розвитку, тобто добробут нинішнього покоління слід створювати не за рахунок ресурсів життєзабезпечення наступних поколінь.

Особливого значення набуває процес формування раціональної та дієвої системи державного регулювання та управління природокористуванням і охороною природи, ресурсно-екологічною безпекою на національному, регіональному й місцевому рівнях. Роль державного втручання полягає у контролі за дотриманням вимог екологічного законодавства, яке має охоплювати всі види й форми життєдіяльності людини. Основним Законом щодо ре гулювання відносин в цїй галузі є Закон України «Про охорону навко-лишнього природного середовища». Цілий розділ в Законі присвячено засадам еко номічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища.Нераціональне та необгрунтоване використання суспільством природно-ресурсного потенціалу в процесі господарської діяльності спричиняє виникнення негативних еколого-економічних наслідків, що викликають зміну характеристик усіх природних компонентів та їх складових, які в подальшому призводять до екологічних криз.

Сучасна економічна криза, як це не парадоксально на перший погляд, сприяє переходу нашої держави до нової моделі розвитку. Зниження обсягів нікому не потрібної продукції, а також оборонної складової в промисловості, становлення приватної власності - все це створює прекрасні стартові умови для побудови нової високоекологічної економіки.



Списки використаних джерел:

1. Барановський В. Територіальна модельдослідження сталого екологічного розвитку України // Економіка України. - № 8. - с. 76-82.

2. Барановський В. Стратегія сталого розвитку України // Розбудова держави. -2000.-№ 9/10.-с. 18-21.

3. Веклич О. Феномен «екологічної поляризації» сучасного українського суспільства // Економіка України. - 1999. - №12. - с.49-54.

4. Гирус Н. Екологія і економіка: Навч.посіб.. -Харків.-2003.-321с.

5. Глухов В.В. Економічні основи екології: Навч.посібник. - Київ. - 2001. -296 с.

6. Грабін І., Злупко С. Економічні основи управління поліпшення якості навколишнього середовища // Економіка України. - 2002. - №11. - с. 90-91.

7. Кисельов Н. Екологія - "маркер" епохи // Вісник НАН України. - 2000. - №12.-с. 24-33.

8. Кісільов В.Н. Основи екології: Навч.посібник. - Львів. - 2004. - 367 с.

9. Колотило Д.М. Екологія і економіка: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 2001. -368 с.

10. Костюк П. Передумови сталого розвитку // Вісник НАН України. - 1998. - №7-8.- с. 15-17.

11. Постанова Верховної України від 5 берез. 1998р. № 188/98 - ВР " Про основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки " // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 38/39. - Ст.248. - с. 117.

12. П.Барейко . Напрямки вирішення екологічних проблем // Економіка АПК. -2004.-№12.-с.36.

13. Пилипчук Н. Економічний механізм забезпечення охорони навколишньогосередовища // Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - №8. - с. 122

14. Оберемчук В. Конкурентноспроможність підприємства і його Екологія // Бізнес -Київ. - 199. - №4. - с.57-58.

15. Попова О. Економічний аспект сталого розвитку // Економіка АПК. - 1998. -№5.-с. 6-12.

Размещено на Allbest.ru

...