Етикет як аксіологічний вимір культури поведінки і спілкування

У дисертації проводиться думка, що в епоху середньовіччя і Відродження дослідження культурних форм поведінки ведеться залежно від визначальних сутнісних процесів: становлення християнської моралі, принципів гуманізму й індивідуалізму.

У підрозділі 2.3 “Моделі поводження в шуканнях моралістів і просвітителів ХVII - XIX вв.” викладаються погляди представників філософсько-етичної думки, що звернулися до інтерпретації етикетної імперативності, проілюстрованій в оригінальній формі подачі стереотипів пристойної поведінки (висловах, афоризмах, есе). У дисертації відзначається, що такий підхід до викладення принципів культурної поведінки дозволив мислителям максимально наблизитися до емпірії моральної діяльності, простежити домінантну тенденцію удосконалювання поведінки, що припускає комплекс стандартних ситуацій, які вимагають цілковито визначеного інструментування вчинків і дій. У роботі позначається, що манери і пристойності в працях таких мислителів, як Б. Грасіан, лорд Честерфілд, Ф. Лабрюйєр, Ф. Ларошфуко, Ж. де Сталь та інші, вперше становляться самостійним предметом дослідження. Ними були сформульовані та обґрунтовані положення, що мають значення для етичної освіти: а) суб'єкт, який має гарні манери і дотримується правил пристойності, здатний перевершити свою природу, натуру, звернувшись до культури як придбаного (Б. Грасіан); б) манери і навички поводження не свідчать про наявність чеснот у їхнього носія, а є скоріше “маскою”, “личиною”, але це не применшує значення перших (Лабрюйєр, Ларошфуко); в) гарні манери забезпечуються другорядними позитивними якостями (привітністю, обов'язковістю) і вимагають особливого морально-психологічного настрою в їхнього власника, пов'язаного з увагою, проникливістю, терпінням, відсутністю “лінощів духу”, вихованістю (Честерфілд). Звертає на себе увагу і спроба мислителів вивести етикет за границі інтересів окремого суб'єкта, наділити його соціальною значущістю, впливати на успіх у якій-небудь практичній діяльності.

У роботі звертається увага на те, що саме в працях моралістів - просвітителів широко використовується емоційно-експресивна лексика, яка характеризує якість манер (вишукані чи грубі, гарні чи погані) і тип їхнього власника (витончений чи неосвічений, необтесаний) і ввійде в лінгвістичний арсенал етичного знання.

У підрозділі 2.4 “Манери, пристойності і гарний тон у проектах європейської філософії (XVII-XIX ст.)” показано, що у відзначений історичний період розвитку етичної думки етикет одержує оригінальну інтерпретацію в зв'язку з розвитком капіталістичного способу господарювання. Теоретичні моделі стратегії поведінки з боку його оформлення сприяли вирішенню цілком визначених задач використання моралі для консолідації індивідів у предметно-практичній і підприємницькій діяльності, регулювання відносин партнерства і співробітництва, упорядкування вчинків і дій для досягнення успіху. Дотримання ввічливості і благопристойності позначалися такими ж “моральними абсолютами”, як вимоги справедливості, поваги волі й шануванні приватної власності (Ф. Бекон, Д. Локк).

Як відзначається в роботі, заслуговує на увагу дана мислителями інтерпретація протиріччя між офіційною мораллю (вимогами пристойностей, закріпленими соціальними інститутами) й індивідуальною мораллю (волевиявленням окремих індивідів і рівнем їхньої етичної компетенції) , а також співвідношення форми і змісту у вчинках і діях як “гри удавання” (І. Кант) чи “буття в думці інших” (А. Шопенгауер). У дисертації показано, що форма поведінки, знаходячи самостійне ходіння, стає способом позначення ввічливості й чемності, здобуваючи при цьому метафоричні характеристики, такі, як “розмінна монета” (І. Кант), “осклаблена маска” (А. Шопенгауер). Словосполучення “гарний тон”, “гарне суспільство”, що існують у мові “живої” моралі, широко використовуються філософами для позначення культури і цивілізованості в спілкуванні, гармонії зовнішнього та внутрішнього в поведінці людини, сукупності окремих прийомів, завдяки яким знаходять висвітлення глибинні моральні переживання від учиненого доброго вчинку (К. Гельвецій, І. Кант, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше).

У дисертації підкреслюється, що в філософії XVII-XIX століть у дослідженні проблем етикету визначилися оригінальні положення - від глибоко теоретичних до просвітительсько-дидактичних. В основному мислителі продовжують традиції своїх попередників в аналізі питань, пов'язаних з культурою поведінки, однак деякі аспекти набули більш заглибленого трактування і нової спрямованості дослідження.

У підрозділі 2.5 “Статус етикету в сучасному гуманітарному знанні” представлені питання культури поведінки і спілкування в контексті соціологічних, антропологічних і культурологічних проблем минулого і цього сторіч. Як відзначається в дисертації, соціально-філософська думка трактує етикет як особливу відносно самостійну “елементарну реальність” , що включає в себе “слабкі й м'які звичаї”, до яких відносяться вітання, манери і пристойності, що мають призначення “соціальної навички” (Х. Ортега-і-Гассет).

У дисертації доведено, що на особливу увагу при аналізі соціальної значущості етикету заслуговують положення про те, що манери і навички пристойної поведінки входять до складу “символічних посередників”, “парадигм взаємообміну” у комунікативних діях акторів (Т. Парсонс), сприяючи прояву моральних еталонів. Особистість вступає у відносини з іншими через рольову гру, задану сценарієм конкретної ситуації в соціальній діяльності людей (Д. Мід). Ритуали і церемоніали є невід'ємною належністю соціуму, додаючи стійкості й упорядкованості колективній поведінці, організує “емоції в інтересах руху”, наділяючи його “корпоративним духом” (Г. Блумер).

Якщо соціально-філософська думка, як підкреслюється в роботі, розглядає етикет у руслі загальних питань соціальної комунікативності, то прикладна антропологія і культурологія аналізують окремі прояви етикету в процесі візуалізації спілкування (мова тіла, розміщення його в просторі і т. ін. - Е. Холл, Дж. Фаст). Етикет, наділяючи поведінку знаково-символічним характером, включається в універсальний процес культурного кодування, “систему конвенцій, табу, ієрархій і т.п.” (У. Еко).

Філософсько-етична думка сьогодення виявляє кілька підходів до інтерпретації етикету. Етикет трактується як передумова для культурної самореалізації суб'єкта. Увагу мислителів привертає контроверза морально-психологічного підтексту ритуалу і церемоніалу як втілення моральної волі і необхідності, а також можливість формалізованої поведінки незаперечно свідчити про наявність у ньому морально цінного, пристойного поводження від предметно-речової різноманітності (Ж. Бодрійяр, Ж. Дерріда, М. Фуко).

У дисертації підкреслюється, що в сучасній філософії увагу вчених привертає комунікативно-процедурний аспект етикетного. Спостерігається зміна ціннісних параметрів у практиці культурних змістів поведінки і спілкування: сходження ввічливості, чемності, делікатності як окремих показників культурної поведінки до уніфікації, ефективності й стабільності відносин.

У третьому розділі “Життєвий світ” етикету як соціокультурного феномена” аналізуються історично конкретні й відносно стійкі етикетні форми поведінки і спілкування, просліджуються передумови їхнього виникнення і “траєкторії” існування, розвитку і зміни.

У підрозділі 3.1 “Протоетикет: генезис культурних форм поведінки” досліджуються такі явища, що вплинули на становлення системи вимог до зовнішньої сторони поведінки, формування навичок і звичок, які зумовлюють стійкі манери і уявлення про пристойності.

На основі соціальної практики поступово визначається система імперативів, що забезпечує порядок, організованість поведінки і ввічливість у спілкуванні між членами архаїчного суспільства. Це повчання виходить за межі інстинктивних проявів. Уже на ранніх етапах суспільного розвитку регуляцію візуальної сторони дій і вчинків обумовлювали соціальні зв'язки і залежності, які ледве позначили себе (субординація, розподіл матеріального продукту, погодженість у колективних діях) і моральних принципів (справедливості, відповідальності, повинності), комплексу морально-психологічних переживань (провина, соромливість). З переходом від матріархату до патріархату “провісники” етикету були пов'язані з відокремленням родини, розподілом ролей між домочадцями, виникненням приватної власності і майнової нерівності. Як представлено в дисертації, вимоги до формальних ознак поводження стали набувати стійкого вербально закріпленого постулату (поради, повчання, наставляння).

В період рабовласництва в європейській культурі спостерігаються якісні та кількісні зміни у вимогах до зовнішньої сторони поведінки, подальше ускладнення манер і навичок. Ідеологія правлячого класу актуалізувала і абсолютизувала деякі прийоми поведінки. Останні використовувалися для зміцнення основ державної влади, позицій привілейованих шарів, регламентації системи керівництва - підпорядкування і диктату, естетизацію престижності. Підкреслюється, що етикетна нормотворчість втратила стихійний мимовільний характер як результат “роботи” колективного розуму і перейшла в сферу свідомої, творчої ініціативи правлячого класу, елітарних шарів суспільства.

У роботі показано, як з розпадом Римської імперії, зміною економічного укладу, ускладненням соціальної структури суспільства правила, звернені до зовнішньої сторони поведінки, втратили локальний характер, набули ознак універсальності. Поширення християнства і багатогранна структура феодального суспільства сприяли сигніфікативності поведінки, появі особливих вимог до символічного складу манер і всьому способу життя представників різних станів, цехів, гільдій, орденів і т. ін.

У підрозділі 3.2 “Видове різноманіття типологічних рядів спілкування й поведінки: природний церемоніал і світські пристойності” представлено процес формування модуляцій етикетної поведінки і його класичних утворень, що знаменують собою введення в практику особливо витончених прийомів спілкування й обходження. Відзначається, що інтерес до найбільш витончених прийомів поведінки позначився в Європі в період з XV по XIX століття. Це сприяло зведенню етикетної нормативності в ранг неухильного до виконання суспільного обов'язку. У дисертації проводиться думка, що на актуалізацію упорядкованості колективної поведінки й удосконалювання індивідуального з боку техніки виконання вчинків і дій вплинула абсолютна монархія. Ця форма державної влади сприяла появі таких соціальних інститутів, за якими закріплювалася ініціатива в створенні і втіленні в життя унікальних “кодексів”, правил і встановлень, що конструюють зовнішній контур поведінки і спілкування. За вимогами до зовнішньої сторони дій і вчинків завжди стояла система етичних принципів, які декларувалися офіційною мораллю. Правила, звернені до інструментування поведінки, мали умовний, офіційний і найчастіше поверховий характер, санкціонований двором, світом, салоном, вони впливали на формування суспільної думки і систему осуджень і осудів.

У дисертації підкреслюється, що в розглянутий період в історії європейської культури відбувався процес самоідентифікації поняття “етикет” і формування відповідних йому відносно самостійних утворень. Це сприяло утвердженню етикету в двох вимірюваннях - логічному (як культурфілософському поняттю) й історичному (як соціокультурному феномену).

У підрозділі 3.3 “Радянський етикет у формуванні колективних видів поведінки” розглядаються історично-конкретні комплекси поведінкової активності церемоніального і ритуального характеру, затребувані комуністичною ідеологією і соціалістичним способом господарювання. У роботі показано, що на становлення феномена “радянський етикет” вплинули положення марксистської філософії, пов'язані з обґрунтуванням класового характеру моралі і утвердженням особливої місії пролетаріату у виникненні моралі нового типу. Колективні форми поведінки людей, що складають основу соціалістичних відносин, відбивали моральні принципи комунізму в стійких повторюваних заходах церемоніального характеру (демонстрації, мітинги, процесії, збори, з'їзди). Манерам поводження радянської людини пропонувалася упорядкованість, демократизм, нештучність, розкутість. Радянський етикет був пов'язаний і зі створенням візуальної картини партійного життя. Через систему недокументальних регламентацій створювався образ комуніста і людини соціалістичного суспільства.

Як показано в роботі, радянський етикет втілював не тільки офіційну мораль радянської держави, але і його художньо-естетичні пріоритети. Радянський етикет орієнтував на святково-урочисту атмосферу масових заходів, звертався до почуттів високої громадянськості.

У дисертації проводиться думка про те, що радянський етикет являє собою історично-конкретне, відносно самостійне явище поведінкової культури, що виявляє себе як у колективних, так і в індивідуальних видах поведінки.

У підрозділі 3.4 “Підприємницький етос і етикет ділового спілкування” аналізуються особливості ділового етикету як явища стійкої тенденції в культурі поведінки і спілкування, пов'язаної з розгалуженою системою практично значущої соціальної діяльності, обумовленої доцільною і креативно-продуктивною активністю сучасного соціального суб'єкта.

Діловий етикет вироблений ідеологією підприємництва і постулатами філософії утилітаризму і прагматизму, що орієнтує суб'єкта діяльності на корисні результати досвіду . У діловому етикеті моральні цінності в нормативному викладенні звернені до зовнішньої сторони поведінки і діяльності і знаходять себе в ритуалізованих формах соціальної активності, наповнених міфологемами, що зміцнюють корпоративний дух і налаштовують на успіх.

Діловий етикет сприяє створенню іміджу через організацію предметно-комунікативного поля. Речі використовують для створення зовнішнього вигляду суб'єкта діяльності, універсальної системи маркірування. Констатується, що в даний час замовлено таке значення терміна “етикет”, як ярлик, покажчик, характеристика. Модуль стереотипної поведінки як єдність етичного й етикетного в сучасних соціально-економічних умовах затребуваний на “особистісному ринку” як “ходовий товар” (Е. Фромм).

У дисертації обґрунтовується положення, що інтенсивність і ефективність соціально-практичних відносин актуалізували культуру поведінки з боку її технічних прийомів і обумовили виявлення і поширення ділового етикету як універсальної форми спілкування.

У четвертому розділі “Нормативність етикетного дискурсу у межах соціальної комунікативності” етикет розглядається як елемент системи соціальних зв'язків і залежностей у морально-естетичній утилітарно-прогматичній і креативно-продуктивній зміні.

У підрозділі 4.1 “Правила етикету і моральні вимоги: подібність і розходження” показано, що етикетна нормативність реалізує себе через систему правил, звернених до зовнішньої сторони поведінки, створює визначену тональність спілкування, утворює особливий тип взаємозв'язку . Правила етикету відносяться до похідних соціальних потреб і в межах соціального продукування можуть бути як конвенціональними, так і інституціональними.

Свою соціальну заданість, як обґрунтовується в роботі, правила етикету виконують в єдності з моральною нормою. Правила етикету звернені до технічної, операндної сторони поведінки, вони в сукупності з моральною повинністю здатні втілювати в життя систему духовних цінностей. Вступаючи в процес соціального регулювання, моральна норма апелює до загального і цілого, а правило етикету - до приватного, одиничного. Етикетні вимоги фіксують явище вчинку і дії, коректуючи форму, моральні - звернені до їхньої сутності й змісту. Моральна норма у своєму лінгво-понятійному звучанні абстрактно узагальнена, а етикетне правило конкретно визначено.

Звертається увага на інші відмітні риси правил етикету в порівнянні з моральною нормою. У сукупності своїх розпоряджень правила етикету демонструють естетичну спрямованість, мають тенденцію до декорування поведінки через створення красивої форми вчинку та дії. У зв'язку з цим правила етикету конкретно визначені, минущі, звернені до деталей, нюансів, фрагментів. У роботі показано, що правила етикету мають ігровий характер. Вони дають можливість імітувати морально належне в манерах і навичках.

У дисертації підкреслюється, що правила етикету в сукупності з моральними нормами орієнтують на погодженість людей в їхніх діях і вчинках, сприяють порядку і дисципліні у відносинах і діяльності (регламент, канон), реалізують принцип доброзичливості. Моральні норми містять у собі абсолют, що звертається до повинності і відповідальності, вони включаються в стратегію поведінки, наділяючи його змістовим конструктом.

У підрозділі 4.2 “Етикетна поведінка в гармонізації моральних відносин” запропоновано дослідження основних видів упорядкованої й організованої колективної поведінки та його місця в системі соціальних зв'язків і залежностей. Являючи собою результат перетворення правил гарного тону в комплекс вчинків і дій, етикетна поведінка тлумачиться в роботі як різновид культури, пов'язаної із зовнішнім оформленням найбільш значущих соціальних і моральних відносин і зв'язків. Підкреслюється, що етикетна поведінка вміщує в себе комплекс стереотипів, зразків і моделей, штучно сконструйованих та ідеалізованих, завдяки яким установлюється публічність і офіційність як невід'ємні компоненти пристойного поводження.

У роботі показані основні історично сформовані різновиди культурної поведінки в їх колективних (ритуал, церемоніал, процедура) і індивідуальних (манера, такт, стиль) константах. Стверджується , що в резерві етикетної поведінки мають місце як дії-операції так і дії-вчинки. Підкреслюється, що етикетне варто розглядати як формотворне, що видозмінює будь-який фрагмент поведінкової активності. Етикетна поведінка - це оформлена поведінка, вона може бути і “наповнена” змістом, і бути вільною від нього зовсім. Цілісність поведінки залежить від того, наскільки високий в ньому ступінь проникнення внутрішнього в зовнішнє, змістовного - у формотворне. У дисертації позначено відмітні риси етикетної поведінки як відносно самостійної соціально-моральної активності. Їй притаманні діалогічність і комунікативність (обмін інформацією, чекання і дізнавання, послання і засвоєння). Як стійка система значень, етикетна поведінка сигніфікативна і презентативна. Ігрове настроювання такого роду поводженню забезпечує сценарна схильність і рольова заданість виконання.

У дисертації наводиться думка про те, що етикетна поведінка відноситься до систем, які самоорганізуються, що виключає однозначність і вичерпаність їхніх детермінуючих факторів. Відповідно і суб'єкта етикетної поведінки можна представити як такого, що синергетично мислить, створює належне поводження, упорядкованого на фоні хаосу різноманітних факторів.

У підрозділі 4.3 “Моральна спрямованість етикетної імперативності” визначається міра наявності морального в межах формалізованого пристойного поводження. В глобальних процесах сучасності етикетна імперативність фіксує себе в установці на єдність дій (порядок, організованість, дисципліну), забезпечує моральну надійність поточного моменту в стані суспільства і його перспектив на виживання. Етикет забезпечує моральна наявність у комунікативних діях з позицій організації оптимальних форм життєдіяльності для збереження особистості як цілісності.

У роботі обґрунтовується думка, що відносно моралі етикет є амбівалентним: він може виступати способом перетворення добра в реальну практичну діяльність, наділяючи її символікою, і одночасно служити засобом приховання моральної недосконалості його декорування. Останнє відбувається тоді, коли прийоми етикету як форма поведінки одержує “вільне ходіння”, емансипуючись від моральних детермінант. Етикет як форма поведінки здатний відтворювати рецидиви морального ригоризму. В окремих своїх проявах етикет вступає в протиріччя з моральною відвертістю, охороняє честь і почуття власної гідності людини.

Особлива увага в роботі приділяється ролі етикету в здійсненні “мистецтва існування” як “турботи про себе” (М. Фуко), етикет сприяє самозбереженню особистості в екстремальних ситуаціях, коли різноманітність технік поведінки служить для підтримки надприродного, культурного існування як найвищого морального блага. Вказується на здатність етикету трансформувати в моральну практику принципи толерантності, справедливості, волі та необхідності.

У дисертації відзначено місце етикету у виховній і освітній стратегії. Інформативне поле про належне поводження, закладене в правилах гарного тону, забезпечує раціональне розуміння морального, а емоційне сприйняття останнього пов'язано зі здійсненням особистістю самопримушування та самоконтролю. На рівні повсякденної свідомості дотримування правил гарного тону сполучено з ідеєю розсудливості й здорового глузду.

Етикет транслює морально цінне в креативно-продуктивну діяльність. Етикет свідчить про особливий тип раціоналізації поведінки, де особливе місце посідає моральна результативність вчинків. Як показано в роботі, моральна вимога, що має своє конкретне вираження в прийомах культурної поведінки, з необхідністю присутня в предметно-практичній діяльності, збільшуючи її результати, сприяючи успіху. В етикеті людина ідентифікує себе не тільки з відповідним йому соціальним статусом, але і моральним потенціалом, що стоїть за ним.

Як підкреслюється в дисертації, найбільш продуктивною є роль етикету стосовно до різного роду моральних протистоянь. Втілюючи в наочні форми доброзичливості, правила гарного тону здатні знімати агресивність. У роботі розкривається здатність етикету наділяти мораль символічними утвореннями (стилізувати, імітувати). В етикетній поведінці “моральне кодування” здійснюється через ототожнення моральних чеснот із прийомами культурного обходження - люб'язністю, делікатністю, чемністю.

У підрозділі 4.4 “Домінанта негативного в існуванні манер і вдач” досліджуються альтернативи етикетної поведінки і спілкування. Підкреслюється, що оформлена, упорядкована активність людей розгортається на фоні стихійного і розрізненого, що являє собою той чи інший ступінь девіації від пристойного. Поведінка, що відхиляється від правил етикету залежно від місця в контркультурному та некультурному у роботі класифікується як нейтрально-етикетне, неетикетне й антиетикетне. Показано, що нейтрально-етикетна поведінка відрізняється від звичного й сталого. На відміну від нейтрально-етикетного неетикетне вміщає в себе незначний ступінь відхилення від ”ідеального типу” належного поводження. Такий різновид поведінкової активності пов'язаний з ненавмисним, спонтанним порушенням правил пристойності. Неетикетна поведінка багата на змістові відтінки, обумовлені як особистісними якостями суб'єктів спілкування, так і існуючими в суспільстві вдачами, являючи собою різного роду видозміни, деформації, анахронізми, невміння вершити звичні справи. У роботі підкреслюється, що неетикетне пов'язано не тільки з деструктивними, але і конструктивними станами культури, куди включаються ідеї “меншого” зла як засобу утвердження добра, як “звільнення” чи “відпочинок” від заборони.

Від неетикетного варто принципово відрізняти антиетикетне, як навмисне та свідоме попрання ввічливості, демонстративне відмовлення від дотримання правил гарного тону, тенденційне нехтування ними. Через антиетикетне стверджується інша позиція, виражається протистояння суб'єктів один одному. Як показано в роботі, крайньою формою антиетикетного виступає інвективна поведінка. Для такої поведінки характерна навмисна девальвація культурних форм поведінки, що веде до образи й осквернення. Вербальні та невербальні символіки, що супроводжують таку поведінку, пов'язані з відмовленням від обов'язків високої моральності. Інвективна поведінка - це здійснення агресії й захист від неї. Воно може виходить за межі не тільки моралі, але і права.

У дисертації проводиться думка, що дихотомічний розподіл поведінки на етикетне і позаетикетне розширює предметну область теоретичної інтерпретації культурних стереотипів вчинків і дій і може служити критерієм позначення ступеня етичної компетенції людей.

У п'ятому розділі “Морально-етикетна стратигема в сучасних соціальних практиках” показано включеність етикету в основні сфери життєдіяльності людей, його місце в гармонізації їхніх відносин.

У підрозділі 5.1 “Етикет у константах повсякденності” стверджується, що повсякденність є деяке просторово-тимчасове і комунікативне поле, яке людина утворює коло себе і заради себе. Етикет пронизує повсякденність, створюючи відповідні композиційні системи морально цінного у вербальному і невербальному спілкуванні (мовний етикет, застільний етикет, одяг і пристойне поводження, ввічливість і люб'язність при обміні дарунками і благодіяннями і т. ін.).

У роботі показано наявність етикету в логосфері культури через втілення зв'язку думки і стійких мовних формул, готових до вживання фраз і діапазону тональності. У роботі підкреслюється, що мовний етикет посідає особливе місце в транслюванні морального на всіх рівнях соціальної комунікативності від окремого зв'язку до всесвітнього єднання. Відтворено філософсько-етичну традицію в осмисленні проблем вербального спілкування, охарактеризовано складові стратегії мовного етикету, пов'язані як з актом говоріння, так і неговоріння, а також морально-психологічні та формально-логічні принципи його реалізації.

Сукупність правил, що регулюють поведінку людей під час прийому їжі, позначилася ще в архаїчному суспільстві і сприяла розвитку культури, включаючись в єдиний процес соціалізації: розподілу продукту, дотримання субординації, вироблення санітарно-гігієнічних норм. Трапеза стала могутнім моральним стимулом у встановленні контактів неформального характеру і народженні принципів гуманістичної спрямованості.

У дисертації показано, що у феномені застілля відбиваються всі прогресивні тенденції “культури уміння” і “культури волі”, в зв'язку з чим значення манер поведінки за столом зросло настільки, що стало визначати “взаємне і загальне задоволення” учасників застілля від спільної трапези (І. Кант).

Як стверджується, у роботі моральний концепт дарунка (дарування, підношення, служіння, надання допомоги) широко представлений у культурі повсякденного спілкування. Механізм процедури дарування (і піднесення, і прийняття дарунка) наповнений системою традиційних регламентацій, що забезпечують йому морально-етичний потенціал. У дисертації підкреслюється, що сакрамент дару укладений в етико-етикетній нормативності, за межами якої даний факт комунікації може обернутися своєю протилежністю - угодою, хабаром, підкупом. Аксіологічна орієнтація дарунка наповнює повсякденне побутування багатою системою змістових значень, перевівши внутрішню динаміку моральних переживань у зовнішні фактичні прояви, надаючи їм різноманітності.

Сигніфікативність одягу в культурі поведінки і спілкування полягає в тому, що вона маркірує тіло, демонструючи місце людини в системі соціальних зв'язків і відносин (статус, роль, позицію), національну і релігійну належність, а також моральний потенціал особистості (реальний і удаваний), відбиває відношення до навколишніх, артикулює комплекс чуттєвих переживань, емоційних імпульсів: сміх (ефект одягу клоуна), жалю і співчуття (ефект одягу жебрака), довіру і захист (форма лікаря, пожежного) і т. ін. Через одяг особистість репрезентує себе, що широко використовується в дизайні ділового костюма як нестрогої уніформи. Відзначається також, що в моральній сфері одяг перебуває як охоронник пристойності і як її руйнівник. Включаючись в складну систему соціальної комунікативності, одяг декорує плоть і “об'єктивує” дух, ритуалізуючи відносини, включаючись в процес створення художнього образу й індустрію іміджу. У роботі показано, що будь-який структурний сегмент повсякденності вміщає в себе етикетно належне в міру забезпечення упорядкованості і тенденції до дотримання показників моральної культури. Своєю присутністю етикет фіксує наявний рівень культури і цивілізованості в поведінці і спілкуванні.

У підрозділі 5.2 “Позаетикетне в художньо-естетичному вимірі” розглядається позаетикетне у сфері мистецтва і художній практиці, де неналежні вчинки і дії отримали своє різноманітне змістове звучання завдяки образності, метафоричності й алегорії.

Відображення позаетикетного в сфері естетичного знання здійснюється через категорії потворного, низинного та їхньої модифікації, що вказують на все деструктивне, дисгармонійне, неодухотворене, яке суперечить моральному благу.

Стверджується, що відображення позаетикетного як непристойного в мистецтві і художній практиці має принаймні дві тенденції: коли предметом естетичної інтерпретації стає те, що являє собою некультурне і контркультурне, і коли самі засоби виразності в творах художньої творчості настільки тривіальні і прості, що підпадають під критерії низького і вульгарного. Підкреслюється, що в реальній поведінковій практиці низьке відповідає непристойному, не відповідному етикетній нормативності.

У роботі обґрунтовується положення про те, що непристойне в мистецтві не є нейтральним фактом: воно або вплетене в змістовий концепт твору і відбиває позицію автора, або виступає головною темою, основною сюжетною лінією автора чи художника. Останнє несе в собі тенденцію до девальвації вдач і нехтування морально ціннісним.

Стверджується, що високі зразки художньої культури не можуть однозначно забезпечити поведінку, відповідну етикетній нормативності, але вони можуть сприяти його лояльності. Прилучення до прекрасного може сприяти відмовленню від непристойного, вульгарного і банального, ствердженню гармонії не тільки в художньо-естетичній практиці, але і спілкуванні.

Аналізуючи місце позаетикетного в спільності з манерами і вдачами, автор підкреслює, що мистецтво і художня практика сьогодення має ряд особливостей, пов'язаних з орієнтацією на непристойне. До них зокрема відноситься технічне оснащення засобів масової інформації, комерціалізація і меркантилізм ринкової економіки. Естетизація низинного, “зняття” заборони на непристойне несумісні з прагненням до моральної відвертості, а також свободою на вибір форми поведінки для вираження індивідуальної неповторності в тій чи іншій сфері соціальної діяльності.

У дисертації дається філософсько-естетичний концепт сучасного мистецтва (авангард), розкриті його дискусійний характер і вплив на привнесення позаетикетного в художньо-естетичну практику і повсякденні форми моральних відносин.

У підрозділі 5.3 “Доля етикету в продукціях мас-медіа” представлено механізм впливу ЗМІ на стан моральної культури в її зовнішніх формах прояву - манерах і вдачах.

Показані унікальні можливості ЗМІ в залученні й трансляції кращих зразків вчинків і дій, що охоплюють широкий контингент споживачів продукції. Така форма зв'язку з культурними традиціями спілкування і поведінки обумовлена тим, що ЗМІ у своїх програмах вільні від дидактики і моралізування. До безумовних позитивних якостей такого роду інформування відноситься і комбінаторика в подачі етикетно належного. Як показано в дисертації, через навіювання та маніпулювання здійснюється збіг націлювання на оволодіння навичками етикету із задоволенням споживачів у реалізації цілей у адресатів, суб'єктів сприйняття.

У дисертації розкривається роль ненавмисних форм сугестії. Проводиться думка, що в окремих випадках у продукціях мас-медіа сам етикет з'являється як маніпулятор, артикулюючи ввічливість через використання “лінгвістичних пасток”, “риторичних трюків”, “символічної винагороди” і т. ін.

Автор стверджує, що ЗМІ включаються в загальний хід виховної й освітньої стратегії в прилученні до етикету через ознайомлення і наочність. Разом з тим у своєму впливі на споживача окремі продукції мас-медіа здатні завдавати шкоди культурі поводження і спілкування, потураючи спрощенню вдач і навіть сприяючи їх девальвації. Як показано в роботі, в даному випадку відбувається руйнування грані між інтимним і публічним, головним і другорядним, “знімаються” моральні судження і оцінки, усувається купірування, руйнуючи уявлення про пристойність.

В даний час реклама більше орієнтована на перетворення морально цінного, чим інші проекти ЗМІ. Незважаючи на те, що етичний дискурс у рекламі має “другий план”, проте вона, апелюючи до користі, уособлюючи причетність і турботу, указує на мораліте в повсякденному. У роботі показано роль реклами в трансляції етикетних зразків поведінки через кліширування і тиражування, через запрошення наслідувати, вторити. Автор стверджує, що мас-медіа неоднозначні у відношенні до етикету: вони сприяють створенню стереотипів культурного і цивілізованого як офіційно компромісного, що забезпечує загальний консенсус, однак, звертаючись до окремого і фрагментарного, здатні руйнувати уявлення про належне.

В підрозділі 5.4. “Етикет у морально-регулятивному концепті комунікативного менеджменту” ведеться аналіз проявів етикетного в організаційній та керувальній діяльності. Стверджується, що етикет в системі менеджменту сприяє як додержанню пристойностей, так і певних комунікативних умовностей, тобто він фактично стає метамовою ділових контактів. Етикетна поведінка конкретизує і актуалізує морально ціннісне, тим самим створює та закріплює моделі поведінки, що устатковує соціальну активність суб'єкта комунікації та надає їй цільову спрямованість.

У висновку на підставі використаної системи методологічних принципів і прийомів науково-теоретичного аналізу, а також результатів дослідження поведінки і спілкування в гуманітарному знанні формуються основні положення філософсько-етичної концепції етикету як явища соціокультурної дійсності.

Етикет являє собою історично сформований і обумовлений факторами соціальної взаємодії універсальний культурний код міжособистісного спілкування й індивідуальної поведінки, який сутнісно і функціонально реалізується у сфері моральної діяльності. Стверджується , що етикет ідентифікує себе з двох позицій: як доступна спостереженню подійність, що відбиває конкретно-емпіричний стан вдач, і як специфічна система інформації про пристойну поведінку, що трансформується в систему моральних відносин.

Показано, що етикет є надінстинктивним різновидом власне людської активності, що поступально розвивається й ускладнюється фактом моральної культури поведінки спілкування. У своїх змінах етикет з'являється в різних стійких модифікаціях: від генезисних прояв до завершених систем соціоморальної взаємодії.

Обґрунтовується положення про те, що етикет регулює і формалізує зовнішню сторону поведінки, сприяє розширенню обріїв морально-значущого і перетворенню морально-ціннісного в утилітарно-прагматичну і креативно-продуктивну діяльність завдяки подоланню протиріч між належним і сутнісним у поведінці, змістом і формою у вчинку, відвертістю й автентичністю в спілкуванні, ініціативою волевиявлення і відмовленням від неї.

Аргументується ідея про те, що етикетне протистоїть позаетикетному як неупорядкованій і неорганізованій поведінці - ідеалу, зразку, прикладу. Відзначається, що не всі явища позаетикетного входять в арсенал контркультурного та некультурного. Багато в чому прояв позаетикетного включається в новаторство, проект, перспективу удосконалювання вдач, демократизації пристойностей, зміни традицій.

У роботі наводиться думка про те, що етикетна імперативність, яка пронизує всі сфери повсякденної й ексклюзивної діяльності людей, перетворює розрізнені, стихійні поведінкові акти в єдиний сакрамент моральної культури. У границях соціальної взаємодії етикет з'являється як моральний еталон, стандарт, модуль виступає продуктом раціональності, на рівні інтерсуб'єктивного розуміння об'єктивованого консенсусу у ствердженні однаковості вчинків і дій людей. Підкреслюється необхідність подальшого дослідження етикету як соціоморального продукту, що входить у систему етичних дискурсивних практик, спрямованих на утвердження і поширення миролюбства, взаєморозуміння. толерантності, а також координації в діях людей по збереженню біосоціального простору.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях

1. Проценко О.П. Етикет в просторі практичної філософії: Монографія. - Харків: ХНУ, 2002. - 240 с.

2. Проценко О.П. Культурна заданість антиетикетних дій та інвектив // Вісник Харківського державного університету, № 385 /1. Концепція цілісності. Проблема духовності в культурі і науці. Серія: “Теорія культури і філософія науки”. - Харків: ХДУ. - 1996. - С. 74-78.

3. Проценко О.П. Обходительность как нравственная ценность в деонтологической этике Канта // Вісник Харківського державного університету, № 397. Філософія і культура. Серія: “Теорія культури і філософія науки”. - Харків: ХДУ. - 1997-98. - С. 38-41.

4. Проценко О.П. Философы Древнего Рима о манерах и приличиях // Вісник Харківського державного університету, № 400/4. Наука і культура. Серія: “Теорія культури і філософія науки”. - Харків: ХДУ. - 1998. - С. 3-10.

5. Проценко О.П. Фрагменты нравственной дидактики в философских системах Нового Времени // Вісник Харківського державного університету, № 400/2. Філософсько-етичні проблеми культури. Серія: “Теорія культури і філософія науки”. Харків: ХДУ. - 1998. - С. 16-19.

6. Проценко О.П. Этикет в этико-эстетическом измерении // Вісник Харківського державного університету, № 429. Людина: дух, душа, тіло. Серія: “Теорія культури і філософія науки”. - Харків - Суми. - 1999. - С. 71-75.

7. Проценко О.П. Етикет. Поведінка. Культура // Науковий вісник, № 8. Серія: “Філософія.” - Харків: ХДПУ. - 1999. - Вип.3. - С. 15 - 18.

8. Проценко О.П. Етикет: становлення початкових форм // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 1999. - Вип.V. - С. 77-83.

9. Проценко О.П. Визначення загальнолюдських параметрів етикетної поведінки в епоху античності // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 2000. - Вип.VI. - С. 95-101.

10. Проценко О.П. Культурфілософська рефлексія феномена “застольний” етикет // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 2000. - Вип.VII.- С. 62-68.

11. Проценко О.П. Ділові відносини в координатах етикетних норм // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 2000. - Вип.VIII. - С. 82-85.

12. Проценко О.П., Проценко О.Ф. Етикетна регламентація поведінки в епоху середньовіччя // Науковий вісник № 12. Серія: “Філософія”. - Харків: ХДПУ. - 2000. - Вип. 6. - С. 101-106.

13. Этикетное поведение по мотивам идей Жака Бодрийяра // Вісник Харківського національного університету, № 464. Постмодернізм у філософії, науці та культурі. Серія: “Теорія культури і філософія науки.” - Харків: ХНУ. - 2000.- С. 92-97.

14. Проценко О.П. Правила етикету та їх місце в системі соціальної регуляції // Мультиверсум. Філософський альманах наук. праць. - Вип.14.- К.: Український Центр духовної культури. - 2000. - С. 35-43.

15. Проценко О.П. Морально-регулятивний концепт сучасного менеджменту // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наукових праць. - К.: Вид. центр КДПУ. - 2000. С. - 262-270.

16. Проценко О.П., Ушно И.М. Феномен моральной ответственности субъекта управления // Вестник Национального технического университета “Харьковский политехнический институту”. - Вып. 120. Философия. - Харьков: ХТУ. - 2000. - С. 84-88.

17. Проценко О.П. Этикет в системе требований деловой этики // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, № 465. Серія: “Теорія культури та філософія науки”. - Харків: ХНУ.- 2000. - С. 83-91.

18. Проценко О.П. Речевой этикет как способ существования коммуникативной этики // Вісник Харківського університету ім. В.Н. Каразіна, № 474. “Філософські перипетії”. Серія “Філософія” - Харків: ХНУ. - 2000.- С. 195-197.

19. Проценко О.П. Бытийность неэтикетного в эстетическом и художественном пространстве // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, № 499. Серія: “Теорія культури і філософія науки”. - Харків: ХНУ. - 2001. - С. 95-105.

20. Проценко О.П., Рибалко В.Г. Етикет і військовий етикет як загальне і особливе // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 2001. - Вип.ХII. - С. 43-52.

21. Проценко О.П. Дары и благодеяния в системе коммуникативных дискурсов // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, № 507. Серія: “Теорія культури та філософія науки”. - Харків: ХНУ. - 2001. - С. 161-174.

22. Проценко О.П. Библейские заповеди в генезисе культурных форм поведения // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, № 533. Серія: “Теорія культури і філософія науки.” - Харків: ХНУ. - 2001.- С. 61-66.

23. Проценко О.П. Альтернативи етикетному як негативна домінанта в манерах поведінки // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Вип.VII: Зб. наук. праць у 2-х частинах. Частина II. - К.: 2001. - С. 31-41.

24. Проценко О.П., Мантула Л.А. Этика рекламного индикатива // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, № 579/2. Наука. Культура. Постмодерн. Серія: “Теорія культури і філософія науки”. - Харків: ХНУ. - 2003.- С. 55-59.

Основні положення дисертації містяться також у тезах доповідей та наукових повідомлень автора на конференціях, семінарах, симпозіумів, у тому числі:

1. Проценко О.П. Щастя та смисл життя у філософських пошуках Г. Сковороди // Тези доповідей Харківських Сковородинівських читань, присвячених 270-річчю з дня народження Григорія Савича Сковороди. - Харків, 1992.- С. 68-69.

2. Проценко О.П. Этикет как проявление духовной культуры // Дух и космос: культура и наука на пути к нетрадиционному миропониманию. Междисциплинарный симпозиум. Харьков, 1992. - С. 132-133.

3. Проценко О.П. Нормативная этика как философское знание // Інформаційний простір сучасної філософської освіти: Тези доповідей науково-практичного семінару. - Харків: ХДУ. - 1993. - С.34-35.

4. Проценко О.П. Философствование как поиск смысла бытия человека // Національна філософія: сучасне, минуле та перспективи. Тези доповідей II Харківських Сковородинівських читань. - Харків: ХДУ. - 1993, - С. 11-13.

5. Проценко О.П. Етикет як засіб побудови універсальної моделі соціальної поведінки // Культура та етноетика: Міжнародна науково-теоретична конференція. - Київ, 1994. - С. 50-51.

6. Проценко О.П. Принципы житейской мудрости А. Шопенгауэра // Проблема раціональності наприкінці ХХ століття. Матеріали V Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, 1998. - С. 64-66.

Размещено на Allbest.ru