Естетика східних культур (Індія)

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

ЕСТЕТИКА СХІДНИХ КУЛЬТУР (ІНДІЯ)

1. Естетика східних культур (Індія)

Мистецтво Індії належить до найдавніших. Уже в III тис. до н. е. майстри створили надзвичайно виразні твори різноманітної та складної техніки. У них органічно поєднані, з одного боку, канонічні прийоми, а з іншого - надзвичайне багатство образів, форм, сюжетів. Вони сповнені глибокої символіки, яка у видимих образах розкриває уявлення тогочасної людини про будову світу, етичні й релігійні норми, уявлення. Канони та символіка шліфувалися впродовж тисячі років, допоки не складалися канони пропорцій і ставала зрозумілою система пропорційних відносин, надаючи зображенням максимальної виразності. Важливо, що у зображенні природних форм відсутній натуралізм, натомість подана символічна образність (зазвичай, ірреальна), покликана передати певну ідею. Особливо це характерно для зображення богів.

Розвиток мистецтва був зумовлений не лише культовими потребами, а й художнім баченням світу давніми індійцями загалом, тому художність проникала у найширші верстви населення. Особливо розвивались архітектура (складні храмові комплекси, зокрема, підземні), поезія (ведична література), музика (у Давній Індії музика набула статусу професійної), скульптура та живопис. У І тис. до н. е. живопис вважався дуже поважним заняттям, і кожна грамотна людина повинна була мати у своєму домі фарби, пензлі й інше приладдя, необхідне для малювання. Стінними розписами прикрашали палаци та храми, житлові будинки. Розрізнялися техніка, тематика зображень, а також настрої (дев'ять настроїв): патетичний, героїчний, несамовитий, відштовхувальний, застрашуючий, еротичний, жартівливий, дивний, мирний. Наведений ряд важливий тим, що показує розгорнутість нюансів передання психічних станів людини. До речі, в європейському мистецтві жанри живопису складуться лише у XVI - на початку XVII ст. Особливе значення живопису пояснюється міфологічними віруваннями давніх індійців. Згідно з ними, намалювати людину - означало створити її (такі ж уявлення характерні для інших народів Давнього світу: єгиптян, вавилонян, шумерів), хоча корені цих уявлень пов'язані з раннім неолітичним періодом історії людства.

Найдавніша відома пам'ятка з питань теорії мистецтва належить індійській культурі. Трактат "Читралакшана" ("Характерні риси живопису") створений у дуже давній період. Достатньо сказати - у добуддистські часи (буддизм сформувався як вид релігії давніх індійців у VI - V ст. до н. е.). Зміст пам'ятки засвідчує добуддистську традицію. Він повторює сюжети ранньої індійської міфології. Буддійський енциклопедичний трактат "Махавьют-патті" цитує великі уривки з цього трактату - авторитетне, канонічне джерело зображень Будди. Трактат складається з трьох частин і написаний віршованою формою. Третя його частина містить естетичні настанови про способи зображення людей, царів, богів та інших істот. Здивування і захоплення викликає точність пропорцій у найдетальніших елементах. "Брахма намалював усі форми всіх тіл як символи благополуччя віруючих у всіх світах і передав їх мені першому... Для яких речей які варто вживати пропорції, які предмети і способи їх зображення вважаються красивими -- всі ці відомості я отримав від Брахми: найпрекраснішими картинами зобов'язаний я милості святого повелителя, і завдяки йому ж я створив усі твори мистецтва". Звернемо увагу на розвинену понятійну систему художньої творчості. Тут використовують поняття "символ", "пропорції", "прекрасне", "предмети та способи зображення", "картина", "мистецтво". Акцентується на переданні психології та психічних станів зображених: "Коли зображують очі богів, то з них на царів і на всі живі істоти сходить благо. Очі богів блискучі, за кольором подібні до молока, маслянисті, з прямими віями; сяйвом вони нагадують пелюстки лотоса падма; блакитна райдужна оболонка переливається всіма кольорами; очне яблуко - чорне і велике. Зображення подібних очей приносить багатство та щастя". Наведене цитування засвідчує поважне ставлення до мистецтва зображень як суспільно цінної праці, що "приносить багатство та щастя".

На особливу увагу заслуговує також давньоіндійська література. Період її зародження - II тис. до н. е. Тексти написані мовою, названою "санскрит" (sanskrta - довершений). Початки літератури - це веди: гімни на честь богів у віршованій формі, звернені переважно до богів: Агні, Індра, Савітар, Варуні. Гімн Агні, наприклад, проголошує:

Тебе, о Агні, установив Ману, як світло для бесконечного роду (людського) Ти сяяв у Канви, народжений законом, окроплений (маслом), Той, кому поклоняються народи.

Вживані епітети до богів, зокрема Агні: чарівний (дивний, надзвичайний), сяючий, бездоганний, чистий, яскраво полум'яний. Видом ведичної літератури є упанішади, час виникнення яких - VIII-VI ст. до н. е. Це релігійно-філософська література. Основна її проблематика - вчення про Брахмана. Давні поети-мудреці співали про "вищого Брахмана". Багатозначність поняття "брахман" (гімн звеличення, сила заклинання, священне знання, блаженне звільнення, цнотливість, багатство) давали упанішадам змогу проголошувати: Брахман - усе. Брахман - універсум, єдиний початок усього сущого, абсолют. Він - джерело знання, досконалості, вищої мудрості. Брахман - універсальний ідеал досконалості. Уявлення про нього асоціювалось зі світлом та сонцем, його життєдайними променями і теплом, вогнем багаття, сяйвом місяця, блиском золота й коштовних прикрас. "Світлозорові асоціації, підтверджені внутрішньо-зоровими образами яскравих споглядань, посідали перше місце у символіці вищих переживань, поетично описаних і філософськи осмислених в упанішадах...". Поняття "сяючий" і "безсмертний" - найпоширеніші характеристики Брахмана. Естетичні характеристики має також пізнання Брахмана. Слово "пізнання" (vid) у цьому контексті означало: розглядати, випробовувати, переживати. Тут осягнуті основні аспекти знання-мудрості, знання тісно пов'язується з переживанням буття. Естетика та символіка упанішад значно вплинули на індійські епічні поеми "Махабхарата" і "Рамаяна". Час створення "Махабхарати" - V ст. до н. е. Стиль твору характерний гіперболічністю образів, складною системою епітетів і метафор, чіткою метричністю побудови віршів. "Рамаяна" - пізніший твір (IV ст. до н. е.) - вирізняється великою художньою насиченістю, естетичною виразністю художньої характеристики героїв. Особлива увага приділена естетиці світла, ототожненню сяючого та прекрасного. В описах жіночої краси часто використано епітет "луннолика", а чоловічої - "велике-блискучий". Прекрасний світ в епічних описах "Рамаяни" утворює єдність двох начал: божественно-небесного і внутрішньо-духовного. В естетичних характеристиках вони постають як світлозарність (божественні сили) і вогнезарність (світ людини).

Краса в індійській естетиці - єдність характеристик природного світу і людини, характеристика зовнішнього вияву життєвості (краса) та внутрішнього світу (духовне начало) перший індійський трактат естетичних роздумів «натья Шастра» був відомий у іст. н. е. Його можна віднести до перших спроб аналізу психології творчості, адже тут порушено проблеми виховання актора, висвітлено питання художньої майстерності. пізніше були написані теоретичні коментарі до цього трактату, що вже мали безпосередній вихід на естетичну проблематику. Йдеться про розробку поняття раса (естетичне переживання), розгляд власне естетичного переживання, а також життєвої емоції - бхава. на життєвих емоціях ґрунтується естетичне переживання, тобто бхава може викликати до життя раса, а стан раса - це вихід у стан надіндивідуальний. Естетичне переживання зумовлюється емоційним станом попередніх поколінь і вплітається у складний ланцюг перевтілень живих істот. Так діє закон -- карма. переживання раса можна довести до містичного екстазу, а через нього досягти етичної досконалості.

Отже, в теорії індійського варіанту наголошено на єдності естетичного й етичного аспектів. Ця єдність зумовлює можливість дхвани - проникнення в інший, прихований зміст художнього твору. Ця ідея пов'язувала естетичне переживання з раціональним осмисленням процесу художньої творчості, осмисленням конкретного мистецького твору.

2. Прекрасне з потворного: картини із забруднення

Художник і борець за чистоту довкілля Джон Сабро вивчає екологічні методи творення мистецтва. У співпраці з інженером університету Огайо Ґаєм Ріфлером він розробив формулу фарб і барвників, отриманих завдяки переробці токсичних стоків закинутих вугільних копалень штату Огайо.

Залізо та інші важкі метали, осідаючи у воді, окислюють струмки й утворюють кольоровий шлам, який може зашкодити екосистемі. Ріфлер і Сабро винайшли спосіб виокремити метали із води та отримати із них пігменти для художніх фарб.

Якщо зібрати підземні води до того, як вони дістануться повітря на поверхні, то можна контролювати рівень окислення металів. Це дозволило команді дослідників отримати яскраві кольори з залізного шламу, який вони висушували і потім подрібнювали, перетворюючи в основу олійних фарб.

Десятки шарів різних кольорів змішуються до різних ступенів в'язкості, накладаються один на інший, знову перемішуються, після чого їм дають зсідатися і багато днів, тижнів і місяців взаємодіяти з повітрям, температурою і вологістю довкілля", - пояснює художник свій метод. Кінцева мета проекту - продавати деякі фарби із забруднювачів і використовувати зібрані таким чином кошти для того, щоб допомогти в очищенні струмків і річок від промислових стоків.

Сабро працює і з іншими методами та матеріалами, щоб отримати екологічно чисте мистецтво. Зокрема, він розписує льон, перероблену деревину і алюмінієвий брухт зі старих комерційних вивісок.

"Ці абстрактні проекти присвячені природним явищам, земній екосистемі в цілому і нашій ролі в природі", - каже Сабро про цикл робіт "Кольори". індійський естетика успадкування

3. Об'єктивні фактори формування естетичного смаку

Естетичний смак - це вміння розуміти та оцінювати прекрасне та потворне, трагічне та комічне в житті і мистецтві. Естетичний смак є однією з найважливіших характеристик особистого становлення, що відбиває рівень самовизначення кожної окремої людини. Естетичний смак не зводиться до здатності естетичної оцінки, а пов'язаний з присвоєнням або запереченням культурної естетичної цінності. Таким чином, естетичний смак є здатністю особистості до індивідуального відбору естетичних цінностей, а тим самим, здатністю до саморозвитку і самовиховання.

До об'єктивних факторів, що впливають на формування естетичного смаку особистості, слід віднести: фактор дії біосоціального успадкування; фактор єдності соціального та несвідомого; фактор відповідності до потреб середовища та адаптації до поглядів більшості; фактор звичаїв та традицій; фактор впливу соціальних норм; фактор внутрішньої та зовнішньої установки; фактор негативного впливу надмірної регламентації; фактор відбору інформації та інформатизації освіти.

Фактор дії біосоціального успадкування. Естетичний смак індивідуума є запрограмованим оточуючим середовищем, культурними стандартами, успадкованими від батьків, усім досвідом його життя. Доречно враховувати багатомірність і багатовірогідність проявів соціальних та психологічних явищ під час формування естетичного смаку особистості. Так, естетичний смак визначається не тільки природженими й набутими якостями та життєвими цілями особистості, а й впливом соціального середовища: способом виробництва матеріальних благ, політичною системою суспільства, рівнем його художньої культури, суспільними відносинами, духовною культурою, суспільною свідомістю, умовами життєдіяльності, системою освіти тощо.

Фактор єдності соціального та несвідомого. Естетичний смак зумовлений не тільки дією свідомості, але й підсвідомістю та надсвідомістю. Естетичний смак може бути запрограмованим на рівні підсвідомого та надсвідомого, він відображає єдність свідомості та інтуїції і являє собою образний гармонійний синтез. Прояв естетичного смаку не може базуватися лише на раціональному судженні, а також не може бути проявом тільки почуттів.

Фактор відповідності до потреб середовища та адаптації до поглядів більшості. Естетичний смак особистості під час пристосування до оточуючого середовища змінюється відповідно до поглядів більшості. Наслідування суспільних поглядів часто відбувається без критичного осмислення художньої творчості, що є основною рисою фактора адаптації.

Підвищені вимоги суспільства підвищують ступінь розвитку естетичного смаку особистості. Таким чином, людина, прагнучи до вдосконалення власного естетичного смаку, повинна враховувати вимоги соціального середовища, яке постійно змінюється.

Фактор звичаїв та традицій. Естетичний смак особистості у своєму розвитку успадковує такі соціальні механізми, як традиції та звичаї. Традиції та звичаї - історично складені у процесі розвитку норми і правила поведінки - постають консервативною силою, що утримує людину від пізнання усього нового. Вони здатні змінюватися тільки зі зміною нового покоління, і тим самим можна стверджувати, що культура може бути насадженою тільки у молодому віці.

Фактор впливу соціальних норм. На формування естетичного смаку особистості значний вплив мають діючі у суспільстві норми, які виражають типові соціальні зв'язки та стосунки для більшості. Такі норми визначають еталони, дії людини, спостерігається стабілізація, упорядкування та рівновага стосунків в соціумі. Система цінностей стає системою норм і правил, ідей та ідеалів, інтересів, потреб.

Фактор установки. Естетичний смак особистостівизначається установками, системами установок (ціннісні орієнтації, домінуючі мотиви). Вони визначають стан готовності до сприйняття художніх творів літературного мистецтва, схильності до різних видів художньої діяльності, ступінь активності. Не усвідомлюючи рівень розвитку власного естетичного смаку, особистість ще до знайомства з творами мистецтва має певний настрій сприймання його. Знання комплексу установок допомагає прогнозувати ставлення особистості до художньої творчості.

Фактор негативної дії надмірної регламентації. У процесі формування естетичного смаку особистості слід враховувати моральні норми, що склалися у суспільстві, оскільки вони відіграють важливу роль. Але надмірна регламентація подавляє творчу активність особистості та її самостійність. Співвідношення між свободою та необхідністю є зворотно-пропорційним явищем. Справжня свобода естетичного смаку полягає в наявності права й можливості віддавати перевагу тому чи іншому твору або автору, при цьому достатньо повно та правильно розуміти інших.

Фактор відбору інформації та інформатизації освіти. Використання різноманітних джерел інформації є необхідною умовою отримання знань, формування світогляду, естетичної художньої свідомості та створення художніх ідеалів. Спілкування з естетично прекрасними творами формує естетичний смак, розвиває внутрішню культуру та моральну свободу особистості. Книжки передаються із покоління в покоління, вони несуть у собі розумовий, духовний, моральний, естетичний скарби. Читання є одним з засобів отримання інформації, який дозволяє особистості не тільки створювати власну вільну думку, а й критично осмислювати оточуючі явища.

Особливо значущими факторами для формування естетичного смаку особистості є засоби масової інформації. Панування мас-медіа у сучасному світовому соціокультурному просторі є небезпечним для формування художньої культури і мистецтва, тому що зміст їх джерел не завжди є достовірним, більшість інформації є неякісною та має розважальний характер.

4. Характеристика виду мистецтва: фотографія

Фотомистецтво базується на точності та миттєвості відтворення хіміко-технічними і оптичними засобами образу, що вихоплює із потоку життя якісь явища або події, роблячи їх предметами нашої спеціальної уваги. Засобами фотомистецтва постають контраст, незвичний ракурс бачення, фіксація унікальних ситуацій, яскравість, виразність та масштабність зображення дійсності, вміння майстра побачити те, на що звичайна людина не звертає уваги.

Особливе місце фотомистецтво у художній культурі визначається тим, що воно стало першим в історії «технічним» мистецтвом, яке могло виникнути лише на основі певних досягнень в науці (фізиці, хімії, оптиці) і техніці.

Основою для винаходу фотомистецтво послужило спостереження знаменитого грецького вченого Аристотеля. У IV столітті до н.е. він описав цікаве явище: світло, що проходить крізь маленький отвір у віконній ставне, малює на стіні той пейзаж, який видно за вікном. Зображення виходить перевернутим і дуже тьмяним, але відтворює натуру без спотворень. В кінці X століття н.е. в роботах арабських вчених з'явилися перші згадки про камеру-обскура - пристосуванні для точного порівняння пейзажів і натюрмортів. Встановивши коробку отвором до якогось предмету, можна було спостерігати на протилежній стінці його зображення. До винаходу фотоапарата вона застосовувалася для точних натурних замальовок.

До нового, незвичайного «технічного» засобу фіксації зображень з перших днів свого існування звернулися представники образотворчого мистецтва. Один з винахідників фотомистецтво Л. Ж. М. Дагер був художником, і перші фотографічні знімки створювалися в руслі традиційних для живопису жанрів портрета, пейзажу і натюрморта. Рання фотографія відкрито імітувала твори живопису; кожен напрям в образотворчому мистецтві 19 ст. мало свого двійника в пікторіальной фотомистецтво. Прибічники пікторіалізма, що отримав назву художньої фотографії, немало зробили для того, щоб фотомистецтво знайшло високу образотворчу культуру, відчуло свій органічний зв'язок з пластичними мистецтвами. До найбільш примітних результатів подібні пошуки привели у фотопортреті. Г. Надар у Франції, Дж. М. Камерон у Великобританії, А. І. Деньер і С. Л. Льовицкий в Росії і ін., сприйнявши від живопису майстерність аналізу людської індивідуальності, в той же час зробили важливий крок на дорозі використання різних знімальних ефектів для достовірної передачі документально відтворених меж особи портретіруємого людини.

Якщо в портретному жанрі вже в середині 19 ст розроблялися образні можливості, специфічні лише для фотомистецтва, то твори інших жанрів спочатку цілком належали до пікторіального напряму. Фотографи-пікторіалісти, в більшості випадків у минулому живописці і графіки, створювали дуже складні за задумом і виконання композиції. Процес роботи над фотокомпозиціями часто включав створення графічних нарисів - так, як це прийнято при створенні живописних полотен.

Паралельно з напрямами фотомистецтва, що розвивалися в штучному середовищі, вже з 1860-х рр. поширилася техніка натурного фотографування. Проте і фотопейзаж аж до 1920-х рр. розвивався у дусі імітації пейзажу живописного.

Етнографічна натурна фотографія ІІ половини 19 ст була своєрідною подібністю записника мандрівника: вона ставила перед собою за мету достовірну фіксацію життєвого матеріалу. Результати ранніх натурних етнографічних зйомок показали плідність цього методу, бо послужили основою для виникнення фотомистецтва репортажу. Широкий суспільний відгук мали фотографії з фронтів Кримської 1853-1856 рр. (Р. Фентон), громадянської в США 1861-1865 (М. Би. Брейді, А. Гарднер) російсько-турецької 1877-1878 (А. І. Іванов, Д. Н. Нікітін, М. Ст Ревенський) воєн.

Продовжує інтенсивно розвиватися прикладне фотомистецтво, де чисто комерційні завдання деколи переплітаються з достовірно художньою творчістю, що тяжіє до створення засобів фотомонтажу, рекламного фото і т.д. своєрідних фрагментів гротесково-сатиричного літопису сучасної епохи.

У фотомистецтво викристалізувалося кілька досить чітко окреслених напрямків: етнографічно-соціологічне, репортажне, плакатно-рекламне, художньо-конструктивне, декоративне, символічно-концептуальне, імпресіоністське. Кожне з цих напрямків виконує свою специфічну, чітко визначену культурно-комунікативну функцію. Дані напрями взаємно не виключають один одного. Дуже важливо мати на увазі напівфункціональність художньої фотомистецтво, щоб, наприклад, художньо-конструктивна її функції не усувала етнографічно-соціологічну і навпаки, щоб концептуальність фотографії йшла рука об руку з національною традицією. Як будь-який вид мистецтва, фотографія підпорядкована загальним закономірностям розвитку мистецтв, свідомості і художнього світогляду.

Художній образ історично виростає на основі емпірично сприйнятої дійсності і відображає становлення і розбудову культурно-смислового опосередкування між художником і зовнішнім світом.

У розвитку фотомистецтва важливу роль відіграє критика, в тому числі теоретико-критичне мислення самих фотомайстрів. Критика і теорія за умови їх авторитетності та компетентності можуть припинити дилетантські суперечки, що заважають і відволікають і фотографів, і глядачів. Для фотокартки важливо всебічний розгляд фотомистецтво як соціально-художнього феномену. По деяким аспектам критичного аналізу відносяться: соціологія, культурологія, психологія, гносеологія, аксіологія, семіотика і естетика фотомистецтво.

Размещено на Allbest.ru