Синестезійні витоки естетичної чуттєвості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

УДК 111.852:165.614

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.08 - Естетика

Синестезійні витоки естетичної чуттєвості

Сарнавська Оксана В'ячеславівна

Київ - 2011

Дисертація є рукописом

Робота виконана у Національному університеті водного господарства та природокористування, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, кафедра філософії

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Наконечна Ольга Павлівна, Національний університет водного господарства та природокористування, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Левчук Лариса Тимофіївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри етики, естетики та культурології; кандидат філософських наук, доцент Кривошея Тетяна Олександрівна,

Національна музична академія України імені П.Чайковського, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, доцент кафедри теорії та історії культури

Захист дисертації відбудеться “29” квітня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.161.01 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська,4.

Автореферат розісланий “26” березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук Т.В. Гардашук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Філософські пошуки в умовах ”естетичного буму” (В.Вельш), що відбувся у XX ст., розширення сфер естетичного досвіду пов'язані з необхідністю глибшого осмислення традиційних для естетики проблем, а також віднаходження у цих питаннях нових вимірів та зрізів.

Тому в сучасній естетичній теорії постає питання про реструктуризацію її предметного поля та залучення естетичної думки до міждисциплінарного діалогу.

Інтерес науковців спрямований на вивчення естетичного аспекту людської чуттєвості та ролі у ній синестезії, що збігається з напрямом розвитку сучасної естетики, культурології, мистецтвознавства, а також сприяє науковому діалогу між нейрофізіологією, психологією та філософською антропологією.

Феномен естетичної чуттєвості виявляє себе у людському бутті в різноманітних формах, що розширює можливості його вивчення та аналізу. Тому одним із першочергових завдань є розробка методологічних принципів дослідження естетичної чуттєвості.

Окрім того, доцільно проаналізувати різноманітні способи реалізації естетичної чуттєвості в індивідуальній життєдіяльності людини, враховуючи складність процесу одухотворення її життя, незавершеність, неповторність та унікальність людського життєставлення в усій його суперечливості. Важливим моментом є дослідження шляхів становлення “розвиненої чуттєвості як однієї із умов руху до довершеності” (Л. Левчук).

Системною ознакою естетичної чуттєвості, проявом особливого індивідуального світосприйняття є синестезія, дослідження якої стало основою концепції цілісного знання про природу естетичної чуттєвості й обумовила новий підхід до дослідження проблеми чуттєвості.

Сучасна філософська й естетико-художня думка одним із основних своїх завдань вбачає теоретичне обґрунтування та аналіз практичного втілення можливостей об'єднання різних типів сприйняття, взаємозв'язку відчуттів і переживань у акті сприйняття як реальної дійсності, так і мистецьких творів, що мають наслідком синтез світосприйняття, світобачення та світорозуміння в цілісний образ.

Вагомого значення у сучасній текстуалізованій культурі набуває естетична чуттєвість як чинник комунікативних процесів, що об'єднує людство через діалог різних культур, історію естетичного самовизначення людства, власний особистісний унікальний досвід кожної людини. Синестезійні витоки вербального та невербального спілкування поглиблюють процес взаєморозуміння та розширюють межі комунікативних процесів сучасного людства.

Аналіз історико-філософської спадщини засвідчив, що естетична чуттєвість, її природа, структура, функціонування в естетичній свідомості завжди були в полі зору дослідників.

У цьому контексті заслуговують на увагу дослідження філософів Античності (Демокріта, Піфагора, Платона, Аристотеля), Середньовіччя (А. Августина, Ф. Аквінського), Відродження (М. Фічіно, Л. да Вінчі), Нового часу (І. Канта, Л. Фоєрбаха, О. Баумгартена) щодо синестезійних витоків естетичної чуттєвості.

Результати вивчення цих праць дають підстави для висновків про глибинну роль синестезії у становленні та розвитку естетичної чуттєвості. Зокрема, у філософській думці проблема естетичної чуттєвості та її особливостей порушувались з метою дослідити їхнє місце й значення в естетичній свідомості, визначити її структуру та функції в творчому процесі.

Осмислення особливостей духовного й чуттєво-емоційного життя людини, виявлення значення сприйняття, емоцій та переживань у людській буттєвості посідають значне місце у зарубіжній філософсько-естетичній думці, обумовлюючи звернення до праць таких авторів: В. Дільтея, Г. Зіммеля, Е. Кассірера, Х. Ортега-і-Гассета, Х. Плеснера, М. Шелера, К.-Г. Юнга. Фундаментальне дослідження синестезії та її ролі у сприйнятті та переживанні оточуючого світу й творів мистецтва мають місце у філософській спадщині М. Мерло-Понті.

Доробок представників комунікативної філософії (М.Бубер, Г.Хант, К.Ясперс) дозволив обґрунтувати роль синестезійних витоків естетичної чуттєвості у подоланні монологічності інструментального когнітивно-практичного відношення до світу шляхом творення діалогічних принципів людської життєдіяльності. Роль синестезії у розширенні можливостей мовної комунікації досліджували Е.Бенвеніст, Ж.Дерріда, Ж.Лакан, Р.Якобсон.

Дійсне підґрунтя для визначення теоретичного поля дослідження проблеми синестезійних витоків естетичної чуттєвості заклали праці російських філософів (М. Бахтін, О. Лосєв, Вол. Соловйов, П. Флоренський), а також художні твори та теоретичні рефлексії митців (С.Ейзенштейн, В. Кандинський, В. Набоков). Синестезійні витоки естетичної чуттєвості розглядалися філософами та психологами, серед яких: В. Бичко, Л. Виготський, Б. Галєєв, Е. Коміна, О. Леонтьєв, А. Лурія, С. Рубінштейн.

Засадничими для сучасних досліджень синестезійних витоків естетичної чуттєвості стали роботи українських мислителів XIX ст.(І.Франко, П. Юркевич), а також філософів ХХ ст. (А. Канарський, С. Кримський, Д. Кучерюк, Л. Левчук, В. Мазепа, В. Малахов). Вагомий внесок у розробку категоріальної структури естетичної чуттєвості зробили А. Біла (естетика українського літературного авангарду), М. Бровко (активність мистецтва), О. Наконечна (естетичне як тип духовності), О. Оніщенко (естетичний аналіз художньої творчості), Т. Орлова (естетика синтезу). Разом з тим, проблема синестезійних витоків естетичної чуттєвості не набула статусу самостійної естетичної проблеми і не стала об'єктом цілісного філософсько-естетичного дослідження.

Таким чином, актуальність проблеми синестезійних витоків естетичної чуттєвості, потреба здійснення комплексного історико-філософського й естетичного вивчення досвіду минулого, його переосмислення, інтерпретація з метою моделювання нових підходів до формування філософсько-естетичної традиції та відсутність цілісного дослідження синестезійних витоків естетичної чуттєвості зумовили вибір теми дисертації: ”Синестезійні витоки естетичної чуттєвості”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження є складовою дослідницької проблеми кафедри філософії Національного університету водного господарства і природокористування Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України ”Світогляд і духовність: філософські, естетичні та культурологічні проблеми” (номер державної реєстрації 0106V004422).

Тему дисертації затверджено Вченою радою Національного університету водного господарства та природокористування (протокол № 6 від 24 лютого 2006 р.).

Мета дослідження полягає у теоретико-історичній реконструкції методологічних підходів до дослідження естетичної чуттєвості та її синестезійних витоків, виявлення ролі й місця синестезії в сучасній естетиці.

Відповідно до мети визначено такі завдання:

· з'ясувати шляхи трансформації змісту концепції синестезійних витоків естетичної чуттєвості в історико-філософській традиції;

· розкрити зміст і визначити взаємозв'язок понять „естетичне сприйняття”, „естетичне почуття”, „естетична чуттєвість” та „синестезія”, з метою обґрунтування їхнього значення в осмисленні сутнісної природи синестезійних витоків естетичної чуттєвості;

· систематизувати досвід естетичної науки щодо аналізу природи синестезії, розкрити філософсько-естетичні закономірності її функціонування;

· виявити значення та роль мовної синестезії у комунікативних процесах;

· проаналізувати роль та особливості синестезії у бутті мистецтва, зокрема поезії.

Об'єкт дослідження: естетична чуттєвість як феномен людської життєдіяльності.

Предмет дослідження: особливості синестезійних витоків естетичної чуттєвості.

Методологічне підґрунтя дисертації складають принципи системності, історизму та сутнісний аналіз, що окреслили напрям наукової розвідки та способи систематизації опрацьованого матеріалу.

Складність і багатоаспектність предмету дослідження зумовили його розгляд у міждисциплінарній площині філософії, естетики, психології, мистецтвознавства, культурології. Історичний метод сприяв розкриттю ґенези естетичної чуттєвості та її синестезійних витоків.

Методи абстрагування, порівняння, аналізу дозволили виявити схожість і відмінність у підходах щодо сутності естетичної чуттєвості та феномену синестезії з позиції різних дисциплін та філософських напрямів. Важливе значення для дослідження мали положення, ідеї та висновки філософської антропології (М. Шелер, Х. Плеснер), феноменології (Е. Гуссерль, М. Мерло-Понті), герменевтики (Г. Гадамер, Ф. Шлейєрмахер), естетики та філософії культури Х. Ортега-і-Гасета, аналітичної психології К. Юнга. Принцип взаємозв'язку теорії і практики був використаний під час аналізу творів українських (Леся Українка, М. Коцюбинський, Д. Павличко, Л. Костенко) та російських поетів і письменників (О. Блок, В. Маяковський, В. Хлєбніков, А.Вознесенський) для виявлення природи синестезійної метафори у літературі.

Наукова новизна і теоретична значущість одержаних результатів дослідження полягають у тому, що вперше в українській естетиці здійснено комплексне цілісне дослідження синестезійних витоків естетичної чуттєвості, в результаті чого доведено, що естетична чуттєвість становить сутнісну характеристику особистості та пройшла шлях розвитку від протоестетичної практики архаїчної людини до означення її як онтологічної основи життєдіяльності людини у різних філософських напрямах.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких положеннях:

· проаналізовано й узагальнено специфіку конкретного прояву феномену синестезії в процесі становлення естетичної чуттєвості та її теоретичного осмислення філософсько-естетичною думкою, що дозволило виявити соціокультурний контекст взаємозв'язку естетичної чуттєвості та синестезії;

· розкрито зміст і взаємообумовленість понять “естетичне сприйняття”, “естетичне почуття”, “естетична чуттєвість”, “синестезія”, завдяки чому доведено, що синестезія виступає як системна і якісна ознака естетичного сприйняття зокрема та естетичної чуттєвості загалом;

· обґрунтовано через систематизацію досвіду естетичної науки, використання міждисциплінарного діалогу щодо аналізу природи синестезії, що синестезія сприяє складним почуттєво-образним переживанням, виступає як спосіб глибокого розширеного світовідчуття і світосприйняття людини;

· доведено, що синестезія внаслідок розкриття глибинних зв'язків мови та домовних (музикальних, візуальних і тілесних) структур, є сутнісною якістю мови, яка латентно в ній присутня;

· виявлено роль синестезії у творенні синестезійної метафори, яка значно сприяє збагаченню естетичного змісту художнього твору, аргументовано доцільність уведення в термінологічний апарат естетики поняття ”синестезійна метафора”.

Практичне значення роботи полягає в тому, що основні положення дисертації та напрацьовані методологічні підходи можуть бути використані для подальшої науково-теоретичної розробки проблеми естетичної чуттєвості та її синестезійних витоків.

Матеріал дисертації має важливе значення для поглиблення розуміння змісту естетичного пізнання та естетичного переживання, розширення предмету естетики; сприяє усвідомленню основних тенденцій формування філософсько-естетичного дискурсу, поглиблює теоретичне осмислення метаморфоз сучасного естетичного процесу та художньої творчості, допомагає усвідомити сучасні тенденції їхнього розвитку та функціонування в житті людини і суспільства.

Результати дисертаційної роботи можуть застосовуватися у практиці викладання естетики, філософії, історії та теорії культури, мистецтвознавства, а також при формуванні нових спецкурсів з теорії сучасного мистецтва та при створенні і реалізації художньо-мистецьких проектів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки та положення наукової новизни отримані автором самостійно. Всі публікації автора є одноосібні.

Апробацію результатів дисертації здійснювали шляхом оприлюднення одержаних матеріалів у доповідях на: засіданнях кафедри філософії Національного університету водного господарства та природокористування, а також на щорічних звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу НУВГП (2007-2011); всеукраїнських - „Людина у світі духовної культури” (Рівне, 2007), „Проблеми сутності свободи: методологічні та соціальні виміри” (Київ, 2007), „Культура XХІ століття: стан, проблеми, перспективи” (Рівне, 2008), „Візуальність в умовах культурних трансформацій” (Черкаси, 2009), ”Духовна культура України: реалії та перспективи” (Рівне, 2010); міжнародних - „Традиція і культура. Моральна традиція: інваріантність та поліфонічність” (Київ, 2007), „Гуманізм. Людина. Раціональність” (Дрогобич, 2007), “Дні науки філософського факультету” (Київ, 2008), „Традиція і культура. Минуле, теперішнє та майбутнє: когерентність в історії” (Київ, 2008), „Проблема суб'єктивності в філософії і культурі російського Срібного віку” (Дрогобич, 2009), “Сучасна молодь і проблеми життєвих цінностей: філософські та етико-культурологічні виміри” (Київ, 2010), ”Феномен діалогу: традиція і сучасність” (Київ, 2010).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображено у 10 одноосібних публікаціях, із яких 5 - у наукових фахових філософських виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (243 найменувань, із них - 21 джерело іноземними мовами). Загальний обсяг дослідження становить 226 сторінок, із яких 210 сторінок основного тексту.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його об'єкт і предмет, методи та джерельну базу роботи, розкрито її наукову новизну, теоретичне і практичне значення, представлено сферу апробації основних положень дослідження.

У першому розділі - “Трансформація змісту синестезійних витоків естетичної чуттєвості в історико-філософській традиції”, який складається з двох підрозділів, висвітлено історичну традицію наукового осмислення проблеми в літературі; проаналізовано передумови зародження естетичної чуттєвості та її теоретичного узагальнення в естетиці.

У підрозділі 1.1. - “Зародження естетичної чуттєвості”- встановлено, що у процесі антропосоціокультурогенезу синестезія виступає одним із важливих компонентів взаємодії людини зі світом та формування взаємостосунків у суспільстві, способом отримання, збереження та передачі вражень, знань і досвіду від покоління до покоління.

На основі результатів аналізу сучасних наукових джерел (М. Бубер, К. Леві-Строс, О. Оніщенко, Т. Орлова, Г. Хант, Д. Хебб) з'ясовано, що вивчення пам'яток культури і мистецтва найбільш ранніх епох існування людства, засвідчують початок формування естетичного сприйняття, естетичної чуттєвості, естетичної свідомості, що дозволяє віднайти витоки становлення загальних рис і прийомів художньої діяльності людини, осмислення яких неминуче приводить до необхідності їхнього теоретичного усвідомлення. Враження та знання людини про світ узагальнювалися спочатку в чуттєвих формах, пізніше - в образах, і, нарешті, - в поняттях. До появи слова провідна роль належала звуку, міміці, жестам, пластиці, які допомагали передавати внутрішні переживання, враження, емоції. Все це природно та органічно увійшло в систему засобів, які лягли згодом у фундамент образних уявлень і засобів узагальнення знань у вигляді лінії, крапки, кольорової плями, розколотого каменю, канату із ліани як базових символів у традиційних культурах. Людина на основі чуттєвих вражень та емоційних переживань вчилася осмислювати отриманий досвід, що згодом привело до формування уміння виходити за його межі, проникати глибше у суть речей, вчитися абстрагувати.

З'ясовано, що на початку становлення релігійно-філософських систем стародавніх цивілізацій відбувся процес формування й осмислення чуттєвості та її синестезійних витоків, де оформлення міжчуттєвих зв'язків проходило переважно за типом просторово-слухових синестезій. Згодом естетичний досвід та естетична свідомість розвивалися разом із духовно-емоційним розвитком людини і найбільш повно втілювались в ужитковому мистецтві, культових практиках, повсякденному житті, і вже у Стародавній Індії та Греції почали з'являтися спеціальні трактати з мистецтва та філософські тексти, в яких естетичні проблеми підносились до рівня теоретичного осмислення.

У підрозділі 1.2. - “Експлікація естетичної чуттєвості в класичній естетичній традиції” - проаналізовано становлення естетики як системи теоретичного осмислення чуттєвих відносин людини зі світом.

На основі аналізу ґенези синестезійних концепцій доведено, що процес їхнього становлення розпочався в царині релігійно-філософських систем стародавніх цивілізацій, де формування синестезійних зв'язків відбулося переважно за аналогією ”простір-слух” (наприклад, музика Шляху, гармонія світу, першозвук Всесвіту). Індійські мудреці, китайські натурфілософи, Демокріт, Ксенократ, Піфагор, Платон, Аристотель намагалися усвідомити основоположні принципи пізнання, в основі яких лежить ідея чуттєвого сприйняття, а також способи поєднання різних можливостей сприйняття. Визначальною рисою становлення естетичної думки означеного періоду є тлумачення синестезійного сприйняття у руслі онтоґенезу та космоґенезу.

Середньовічна естетика, що розвивалася під впливом теології, розробила теорію синестезійної чуттєвості через виявлення взаємозв'язку духовного й тілесного та звертала особливу увагу на роль синтезу духовних почуттів і різних видів мистецтва у бутті церковного мистецтва (А.Августин, Т.Аквінський). Це внесло суттєві зміни у розуміння онтологічної та аксіологічної значущості дослідження синестезійних витоків естетичної чуттєвості.

На противагу ідеї об'єднання, злиття мистецтв та форм їхнього впливу на людину в середньовічній духовно-релігійній практиці в естетиці Відродження висувається ідея самодостатності художніх засобів, а також досліджується природне підґрунтя синестезії, виявляється зв'язок між органами відчуття, почуттями й внутрішнім світом людини, що стверджує синестезійні здібності як прояв індивідуальності людини.

В естетико-художніх концепціях XVII-XVIII ст. започатковано нові підходи до тлумачення проблеми естетичного пізнання. Синестезійні концепції сприйняття поєднувалися з новою методологією наукового дослідження, заснованою на пріоритеті сенсуалізму в розгортанні синестезійних концепцій сприйняття та становлення естетики як системи теоретичного осмислення чуттєвих відносин людини зі світом.

Представники естетики романтизму (Ф.Новаліс, А.Грант, П.Валері), символізму (Р.Вагнер, Ш.Бодлер, А.Рембо, К.Бальмонт), розглядаючи універсумність художньої діяльності, зробили вагомий внесок у розробку ідей багатоманітності форм пізнання та посилення ролі ірраціональних способів осягнення дійсності, чим сприяли виявленню синестезійності у бутті мистецтва.

Отже, упродовж тривалого періоду утвердилася традиція розглядати естетичні почуття через тісний взаємозв'язок та взаємодію із естетичним сприйняттям, результатом чого є становлення та розвиток естетичного світопереживання особистості, тобто переживання краси світу та творів мистецтва як внутрішнього суб'єктивного процесу активно-чуттєвої діяльності людини у єдності її здібностей. В естетико-художніх концепціях XVII-XVIII ст. були запропоновані нові підходи до розгляду проблеми естетичної чуттєвості та синестезійного сприйняття, які лягли в основу цілісної концепції синестезійної чуттєвості.

У другому розділі - “Особливості синестезійної чуттєвості”, який складається з трьох підрозділів, досліджено спектр уявлень сучасних вчених про природу і специфіку синестезійної чуттєвості.

У підрозділі 2.1. - “Проблема естетичної чуттєвості у контексті самоусвідомлення сучасної естетики” - проаналізовано проблему естетичної чуттєвості у контексті самоусвідомлення естетики XIX-XX та початку XXI ст.

Встановлено, що чуттєвість -- здатність людської психіки відчувати вплив зовнішніх об'єктів і реагувати на ці впливи, яка реалізується за допомогою органів відчуття, активізується у формах відчуття, сприйняття, уявлення; зміст свідомості, який є результатом форм чуттєвості; здатність переживати афективні стани -- емоції, настрої, почуття. Чуттєве є умовою можливості пізнавального і практичного відношення до світу.

Визначено, що чуттєвість як неповторний та унікальний світ власного буття індивіда, що наближає людину до світу, не може бути замінений ні знаннями про світ, ні враженнями та переживаннями інших людей. Різні чуттєві реакції: радість, здивування, турбота, насолода тощо, виявляють значну модифікацію індивідуальних станів у пошуку втілення власної духовної енергії в різних формах, відповідних духу часу та особистісному самоздійсненню. Їхня розімкнутість, відкритість, готовність до нових змін виражає в людському бутті нові можливості самоорганізації і самозбереження життя та самоствердження людини.

Естетична чуттєвість є вихідним пунктом побудови естетичної картини світу. Для будь-якої картини світу важливою є безпосередня інтуїція цілісного сприйняття реальності. Але наукова картина світу вимагає ще й раціональні експлікації цієї інтуїції, без яких її неможливо уявити. Якщо йдеться про естетичну картину світу, провідним постає збереження безпосередності та цілісності сприйняття реальності, що лише поглиблюється упродовж естетичного сприйняття. Тому естетичне переживання це не лише вихідний момент, а й вища точка сприйняття естетичної картини світу.

У підрозділі 2.2. - “Синестезія як феномен філософських, естетичних та психологічних досліджень” - на основі компаративного аналізу і виявлення основних етапів формування визначено змістові характеристики поняття „синестезія”.

Аналіз філософських (М. Мерло-Понті, А. Річардс, Ч. Огден, Ч. Осгуд), естетичних (Б. Галєєв) та психологічних (А. Лурія, Р. Натадзе, С. Рубінштейн) підходів до розгляду синестезії дозволив виокремити тенденції у її трактуванні. Зокрема, синестезія розуміється перш за все як аномалія, а її гносеологічний зміст розглядається за умови онтологізації та езотерізації свідомості. При цьому переважно синестезія пояснюється з біологізаторського (Р. Уеллек, О. Уоррен), паталогізаторського або ж містичного (Г. Безант, В. Літбітер) погляду. Об'єднуючим фактором в осмисленні синестезії як феномену є усвідомлення її значущості для людського буття і розвитку людської чуттєвості.

Встановлено, що інтерес дослідників (Б. Галєєв, І. Зайцева, Е. Коміна) до вивчення проблеми своєрідності синестезії обумовлений високою мірою концентрації в ній різних філософських, естетичних, мистецьких ідей. Філософія розглядає синестезію як гносеологічну проблему, в ракурсі ідеї цілісного знання, що базується на різних способах сприйняття і пізнання явищ дійсності. Філософська думка одним із важливих завдань вважає теоретичне обґрунтування і практичне втілення можливості об'єднання різних типів сприйняття, взаємозв'язку відчуттів в акті сприйняття як реальної дійсності, так і творів мистецтва. Метою подібного синтезу відчуттів стає збереження повноти світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння.

Обґрунтовано, що відмінністю естетичного підходу до дослідження синестезії є її розгляд як системної ознаки людської чуттєвості, котра є невід'ємним компонентом особливого художнього мислення та бере участь у створенні художнього образу.

Загальний аналіз основних етапів формування поняття „синестезія” показав, що синестезійні концепції мають історично обумовлену логіку й структуру, в яких закладена традиція вивчення синестезії, а також поставлені питання, що стимулюють пошуки нових відповідей, нове бачення проблеми синестезії і синестезійних витоків естетичної чуттєвості.

У підрозділі 2.3. - “Варіативність методів інтерпретації синестезії у формуванні естетичної чуттєвості” - проаналізовано багатоаспектність шляхів пояснення синестезії у формуванні естетичної чуттєвості.

Доведено, що проблемне поле синестезії знаходиться на перетині декількох дисциплін: як особлива діяльність кори головного мозку, синестезія вивчається нейрофізіологією; як спосіб цілісного сприйняття її вивчає психологія; як мовну універсалію, що фіксує міжчуттєвий зв'язок за допомогою слів, синестезію досліджує лінгвістика; як метафоричні тропи і фігури та символи, створені на міжчуттєвих переносах, вона є предметом вивчення мистецтвознавства; як спосіб кращого засвоєння навчального матеріалу і розширення творчих здібностей її досліджує педагогіка.

Естетика розглядає синестезію як концентровану та симультанну активізацію чуттєвого, збільшення сенсорності. Синестезійність виступає як складна форма взаємовідносин елементів цілого, що не зводиться, не редукується до механічної трансляції знаків однієї мови в іншу, а використовуються прийоми внутрішнього контрапункту, доцільного, але більш вільного поєднання елементів у ціле, що і є, власне, людською чуттєвістю. Така форма побудови цілісного образу апелює до цілісного сприйняття, в якому велику роль відіграє синестезія.

З'ясовано, що пошук типів міжчуттєвих зв'язків і характеру взаємодії різних систем у процесі створення художнього твору, здійснений М. Мерло-Понті, який відбувається у напрямі пошуку близькості відчуттів відповідно до елементів різних художніх мов, сприяє розумінню варіативності синестезії у художній творчості і сприйнятті.

Авторським є розгляд синестезії як гармонійного полімодального сприйняття, за якого в єдиному когнітивному акті відбувається задіяння різних по типу асоціацій, і є одним із способів нового погляду на творчі можливості особистості, розвиток шляхів розширення творчого потенціалу людини.

У третьому розділі - “Комунікативний процес у синестезійному вимірі”, який складається з трьох підрозділів, через розкриття синестезійних витоків мовної комунікації показано її роль у комунікативних процесах. Детальний аналіз історико-естетичної та мистецької спадщини класичної доби дозволив поглибити трактування синестезійних витоків мовної комунікації.

У підрозділі 3.1. - “Синестезійні витоки мовної комунікації” - обґрунтовано роль синестезії у становленні мови як засобу трансляції інформації, а також у розширенні її комунікативного потенціалу.

Встановлено, що синестезія як здатність до поєднання різних модальностей впливу в одну міжмодальну трансляцію сприяє становленню мови. Разом з тим, синестезія у певних своїх проявах є ознакою тілесності нашої свідомості, сенсуалізованості мови.

Доведено, що синестезія стала своєрідним каналом, який розширює межі мови через її музикальність та візуальність. Така мова насичена чуттєвими образами та сенсорними акцентами, тісно пов'язана з домовним тілесним рівнем, надзвичайно збагаченим чуттєво-емоційними афектами, які не зводяться лише до вербального рівня. Саме тому вербальна синестезія здатна привести у дію приховані сили слова, наповнити їх новими емоційно-смисловими компонентами, збільшити потужність його образності та розширити діапазон впливу мови у діалогічності світу.

Встановлено, що синестезія у мові виконує усі функції лінгвістичних систем. Слово діє як знак семіотичної системи мови, з одного боку, а з іншого - є емоційною реакцією на зовнішній вплив, тому в ньому завжди присутній експресивний момент. Саме це завдяки розвитку звукових і образних засобів та стилістичних прийомів сприяє поліфункціональності мови, в якій розкривається потенційність її смислового діапазону.

Процес вираження (не лише висловлення) і розуміння думки включає різноманітні комунікативні засоби і цінності, момент сприйняття, процедуру інтерпретації, впровадження в інші мовні стратегії і життєві практики. Тілесні, музикальні та зображувальні посередники відіграють при цьому роль об'єктивацій душевних станів, роль виразних засобів, без яких не може здійснитися ні сприйняття іншого, ні самосприйняття, а отже, і розуміння. Це твердження важливе для усвідомлення ролі синестезії, оскільки в умовах плюралістичності і текстуальності культури важливим є пошук нових форм вираження, що розширюють та поглиблюють комунікативний досвід.

У підрозділі 3.2. - “Художня мова та її основні виміри як спосіб здійснення синестезії” - охарактеризовано художню мову та виявлено шляхи збагачення її вербальною синестезією.

Досліджено, що художня мова є носієм різноманітних форм творчої активності у духовній сфері (художнього мислення, образного синтезу, інтуїції, пам'яті, сублімації емоцій) та закладає передиспозицію художнього сприйняття світу митцем.

З'ясовано, що мовна синестезія є чимось більшим, ніж чуттєві полімодальні відповідності, втілені у мові. Синестезійні прояви неминучі у літературі, де мова функціонує естетично, в побутовій мові, у мові дітей. Зв'язок синестезії з несвідомим, можливо, є причиною того, що суб'єктивні синестезії у доробку того чи іншого автора знаходять свій емоційний відгук з одного боку, і розуміння у реципієнтів - з іншого, хоча і є унікальними. Синестезійні прояви у мові особливо впливають на естетичне сприйняття літератури, оскільки беруть безпосередню участь у створенні художнього образу і посилюють емоційний вплив на читачів поезії та прози.

Аналіз джерел (О. Потебня, Ф. де Соссюр, Р. Якобсон) дає підстави стверджувати, що художня мова пронизана чуттєвими образами, сенсорними акцентами, окрім того вона посилається на домовний тілесний рівень, надзвичайно насичений чуттєво-емоційними афектами, що не зводяться лише до вербального рівня

Показано, що художня мова, як домінанта системи ідейно-художніх координат через позицію ліричного „Я”, сприяє посиленню взаємозв'язків та глибшому осмисленню взаємозалежностей у системі „людина-Всесвіт” та самовизначенню особистості. Так, у творчості українських поетів втілюється момент пошуку виходу із можливих граничних екзистенціальних станів душі, осмислення творчості життя, злиття глибоко особистісного та загального, пошуку шляху самопізнання через виявлення ірраціональних складових людської душі, її переживань та прагнень („душа моя між люди виходила, забинтована білим сміхом” Ліни Костенко, “лебедино-біла музика” Б.Олійника, “печальні сірі жести” Д.Павличка).

У підрозділі 3.3. - “Природа синестезійної метафори та її втілення в поезії” - вперше виявлено й розкрито природу синестезійної метафори.

Мовна синестезія є метафоричною, має свої особливості, які роблять її складнішою і багатоплановою. З'ясовано, що метафора - це образно-символічне мислення, перенесення якостей чи властивостей одного предмету (явища або ж грані буття) на інший за принципом їхньої подібності у певному відношенні або ж за контрастом - виявляє свої особливості у синестезійній метафорі. Синестезійна метафора передбачає поєднання різних якостей відчуття: зорового, слухового, нюхового, тактильного, смакового у створенні цілісного образу, що допомагає глибше висловити свої думки, переживання, почуття (“глибока тиша”, “легка музика”, “гострий погляд”, “німий крик”).

Особливою формою синестезійної метафори є візуальна метафора (“і снилися мені все білі сни” Лесі Українки), розуміння буття якої розкривається через поняття “окулярцентризм”, “візуальна культура”, “візуальна парадигма”, “візуальна комунікація”, що й визначають її функції в пізнанні, мові, мистецтві, релігії, філософії. Візуальне сприйняття і візуальне мислення породжують нові образи та наочні схеми, що відрізняються автономією і свободою стосовно об'єкта зорового сприйняття. Вони несуть певне смислове навантаження, роблять значення видимими і породжують широке існування візуальних метафор. Поети намагалися „бачити невидиме і утримати побачене за допомогою мови” (Ф.Кафка).

Отже, синестезія у мові допомагає уникнути небезпеки перетворення мови на безумовний автоматичний регулятор потоку інформації, адже у синестезійних метафорах знаходить своє втілення момент символічно-презентативної функції мови, завдяки якій у світі людини започатковується наявність чогось, що не є предметною реальністю, не висловлюється безпосередньо, а присутнє на чуттєвому рівні.

Висновки

У висновках підсумовуються наукові результати, отримані в процесі реалізації сформульованої мети та поставлених завдань дослідження.

– Здійснено комплексний філософський та естетико-мистецтвознавчий аналіз синестезійних витоків естетичної чуттєвості, виявлено у контексті історичної динаміки, що естетична чуттєвість - сутнісна характеристика людини, яка пройшла шлях розвитку від сукупності форм утилітарного ставлення до дійсності, притаманного людині від глибокої давнини, отримала своє першопочаткове втілення в протоестетичній практиці архаїчної людини, до означення її як онтологічної основи життєдіяльності людини у різноманітних філософських та психологічних напрямах. Трансформація естетичної чуттєвості дозволила виокремити світоглядну її сутність як естетичної та виділити такі суттєві ознаки: по-перше, безпосередню спонтанну даність свідомості, по-друге, чуттєвість виступає як внутрішній діяльнісний процес, по-третє, чуттєвість носить творчий характер: створює, вдосконалює, розширює внутрішній світ особистості. Власне, саме у чуттєвості схоплено й поєднано минуле, теперішнє та майбутнє, завдяки чуттєвості особистість закріплює зв'язок різних часів свого буття.

– Обґрунтовано, що синестезія значною мірою визначає якість естетичного сприйняття, на формування якого впливає соціокультурний контекст, тому в дослідженні синестезії необхідно розглядати не лише її теоретичний, але й історичний аспект. В епохи, коли філософсько-естетичною, науковою думкою на перший план висувалися ідеї взаємозв'язку світового цілого, зростає значущість синестезійних концепцій в мистецтві. Дослідження ґенези синестезії як феномену дозволило виявити логіку історичного процесу, визначити фактори соціокультурного контексту, зокрема розвиток художньої практики, ролі та місця мистецтва у людському бутті, становлення естетичної природи мистецтва, які значно вплинули й на розвиток синестезійних теорій.

– На основі теоретичного аналізу наукових розробок за темою дослідження та узагальнення філософського досвіду уточнено сутність понять „естетичне сприйняття”, „естетичне почуття”, ,,естетична чуттєвість'' та “синестезія”, а саме: з'ясовано, що синестезії властиві певні константні якості, що дозволяють визначати її як системну ознаку естетичного сприйняття зокрема та естетичної чуттєвості загалом.

– За результатами аналізу джерельних матеріалів охарактеризовано та систематизовано досвід естетичної науки щодо осмислення природи синестезії, обґрунтовано психологічні закономірності її функціонування. Результати дослідження засвідчили діалог між філософією, естетикою, психологією і мистецтвознавством, створили реальне підґрунтя для вивчення синестезійної чуттєвості.

Отже, синестезію можна охарактеризувати як концентровану актуалізацію чуттєвого в широкому спектрі його проявів: по-перше, збільшена сенсорність; по-друге, емоції, які здійснюють це збільшення. Саме мистецтво стало тією основною сферою соціальної практики, де культивувалась і функціонувала синестезія, а також методологія розуміння суті мистецтва, як унікального способу і форми розвитку універсальної людської чуттєвості в її цілісності й гармонійності. Так, багатоманітність сучасного мистецького життя і його значного впливу на людське світовідношення обумовлює значущість синестезійних практик у мистецтві та потребу їхнього осмислення.

– Виявлено значення та роль мовної синестезії у комунікативних процесах, проаналізовано роль та особливості синестезії та синестезійної метафори у бутті мистецтва, зокрема поезії. Наголошено на природі та особливостях синестезійної метафори у літературній спадщині українських письменників та поетів М. Коцюбинського, Лесі Українки, Д. Павличко, Б. Олійника, Ліни Костенко.

Здійснене дослідження не вичерпує актуальності інших аспектів порушеної проблеми. Її перспективними напрямами вважаємо дослідження ролі синестезії в авангардному мистецтві; значення синестезії у синтезі мистецтв; особливості феномену синестезії у сучасних видах мистецтва; теоретико-методологічні засади використання синестезійних здібностей у естетичному вихованні.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

Статті у фахових виданнях

1. Сарнавська О. Виникнення естетичної чуттєвості / Оксана Сарнавська // Наукові записки. Серія: Філософія. - Острог: Національний університет ”Острозька академія”, 2008. - Випуск 3. - С. 109-119.

2. Сарнавська О. Особливості синестезійних аспектів мови / Оксана Сарнавська // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. - К.: КНЛУ, 2008. - Вип. 22. - С. 101-110.

3. Сарнавська О. Особливості візуальності художньої мови / Оксана Сарнавська // Вісник Черкаського університету. Серія: Філософія. - Черкаси, 2009. - Випуск 170. - С. 51-59.

4. Сарнавська О. Синестезія як особливість поезії Срібного віку / Оксана Сарнавська // Збірник наукових праць. Гуманітарний часопис. - Харків: ХАІ, 2009. - Випуск 4. - С.109-116.

5. Сарнавська О. Інваріантність інтерпретації синестезії та її роль в естетичній чуттєвості / Оксана Сарнавська // Збірник наукових праць. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА, 2010. - Випуск 42. - С. 145-154.

Публікації в інших виданнях

6. Сарнавська О. Синестезійна творчість як вияв свободи творчості / Оксана Сарнавська // Міжнародна наукова конференція “Традиція і культура. Моральна традиція: інваріантність та поліфонічність”. - К.: КНУ, “Новий акрополь”, листопад, 2008. - С.40-41.

7. Сарнавська О. Синестезія з позицій науки, філософії та мистецтва / Оксана Сарнавська // Міжнародна наукова конференція “Традиція і культура. Минуле, теперішнє і майбутнє: когерентність в історії”. - К.: КНУ, “Новий акрополь”, листопад, 2008. - С. 29-30.

8. Сарнавська О. До проблеми синтезу мистецтв / Оксана Сарнавська // Міжнародна наукова конференція ”Дні науки філософського факультету - 2008”. - К.: КНУ, 2008. - С. 34-35.

9. Сарнавська О. Синестетичность язика как проявление субъективности в русской поэзии Серебряного века / Оксана Сарнавская // Проблема суб'єктивності у філософії та культурі російського Срібного віку. - Дрогобич: Дрогобицький педагогічний університет імені І.Франка, 2009. - Випуск 15. - С. 402-406.

10. Сарнавська О. Дослідження синестезійної чуттєвості: діалог традиції та сучасності / Оксана Сарнавська // Матеріали ІX Міжнародної наукової конференції “Традиція і культура: Феномен діалогу: традиція і сучасність”. - Київ, 2010. - Ч. 4. - С. 13-14.

Анотації

Сарнавська О.В. Синестезійні витоки естетичної чуттєвості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України - Київ, 2011.

У дисертації проаналізовано синестезійні витоки естетичної чуттєвості. Досліджено трансформацію змісту синестезійних витоків естетичної чуттєвості в історико-філософській традиції, здійснено ретроспективний аналіз зародження естетичної чуттєвості та експлікацію естетичної чуттєвості в класичній філософській думці. Окреслено проблему естетичної чуттєвості в контексті самоусвідомлення сучасної естетики та досліджено синестезію як феномен філософських, естетичних та психологічних вчень, розглянуто вплив синестезії на формування естетичної чуттєвості, зокрема синестезійного сприйняття та синестезійних почуттів. Проаналізовано синестезійні витоки мовної комунікації, художню мову та її основні виміри як спосіб здійснення синестезії, з'ясовано природу синестезійної метафори та її втілення у поезії. синестезійний естетичний чуттєвість буття

Окреслено перспективні шляхи дослідження синестезії у мистецтві.

Ключові слова: естетичне сприйняття, естетичні почуття, естетична чуттєвість, комунікація, синестезія.

Сарнавская О.В. Синестетические истоки эстетической чувственности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08 - естетика. Институт философии имени Г.Сковороды НАН Украины. - Киев, 2011.

В диссертации осуществлен анализ синестетических истоков эстетической чувственности. Исследовано трансформацию содержания синестетических истоков эстетической чувственности в историческо-философской традиции, проанализировано ретроспективный этап возникновения эстетической чувственности и экспликацию эстетической чувственности в классической философской традиции. Рассмотрено проблему эстетической чувственности в контексте самосознания современной эстетике, доказано, что эстетическая чувственность есть особенной характеристикой человека, которая прошла путь развития от протоэстетической практики архаичного человека до определения ее как онтологической основы жизнедеятельности человека в разных философских и психологических направлениях. Исследовано синестезию как феномен философских, эстетических и психологических учений.

Доказано, что синестезия концентрированная симультанная концентрация чувственного, гармоническое полимодальное восприятие, при котором в едином когнитивном акте происходит задействование разных по типу ассоциаций, один из способов расширения творческого потенциала личности.

Рассмотрено влияние синестезии на формирование эстетической чувственности, в особенности эстетического восприятия и эстетических чувств.

Исследовано синестетические истоки вербальной коммуникации, художественный язык как способ воплощения синестезии. Изучена природа синестетической метафоры и ее проявление в поэзии. Показано, что синестетическая метафора происходит из соединения различных по качеству чувств (зрительного, слухового, вкусового и др.) в создании целостного образа, помогает более глубоко выразить свои мысли и переживания.

Ключевые слова: коммуникация, синестетическая метафора, эстетическая чувственность, эстетическое восприятие, эстетические чувства, синестезия.

Sarnavska O.V. Synesthetic origins of aesthetic sensibility. -- Manuscript.

Dissertation for degree of Philosophy in specialty 09.00.08 - Aesthetics. - Institute of Philosophy G.S. Skovoroda National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2011.

The thesis investigates the synesthetic origins of aesthetic sensibility. Transformation of content sources of aesthetic sensibility in historical and philosophical traditions are explored. Performed retrospective analysis of the origin of aesthetic sensibility and aesthetic explication of aesthetic sensibility in the classical tradition. Outlined the problem of aesthetic sensibility in the context of self-consciousness of modern aesthetics and investigated the phenomenon of synesthesia as a philosophical, aesthetic and psychological studies, the influence of synesthesia in aesthetic sensibility, including synesthetic perceptions and feelings. Considered synesthetic origins of language communication, artistic language and its basic dimensions as a way of synesthesia. Defined the nature of synesthetic metaphor and its embodiment in poetry.

Outlined prospective study of synesthesia in art.

Key words: communication, synesthetic metaphor, synesthetic sensuality, synesthetic perception, synesthetic feelings, synesthesia.

Размещено на Allbest.ru

...