Механізм функціонування безготівкового обігу в Україні
Поняття безготівкового обігу як руху грошових потоків у готівковій і безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків. Платіжні та інкасові доручення, платіжні вимоги доручення. Чеки, акредитив, вексель. Система та принципи безготівкових розрахунків.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.05.2013 |
| Размер файла | 960,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністертво освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
"Національний гірничий університет"
Кафедра обліку і аудиту
Курсова робота
на тему:
"Механізм функціонування безготівкового обігу в Україні"
Виконала: Ст. гр. ОА-09-1
Олешко А.М.
Перевірила: Галушко О.С.
Дніпропетровськ-2010
Зміст
- Вступ
- 1. Поняття та історія безготівкового обігу
- II. Види безготівкових розрахунків
- 2.1 Платіжне доручення
- 2.2 Платіжні вимоги-доручення
- 2.3 Чеки
- 2.4 Акредитив
- 2.5 Вексель
- 2.6 Інкасові доручення
- 2.7 Платіжна вимога
- III. Система і принципи безготівкових розрахунків
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Україна офіційно оголосила формування соціально орієнтованої ринкової економіки як стратегічного курсу своєї державної економічної і правової політики. Сьогодні завдання полягає в тому щоб, зробити своєчасний вибір оптимального варіанта того чи іншого тактичного руху, виходячи з ситуації, яка реально складається в країні. І, як уявляється такими головними пріоритетами економічної політики українського уряду мають ставати відбудова державної керованості економіки, стимулювання виробництва на підвищення ефективності праці, створення сприятливих умов підприємницької й в цілому трудової активності.
Проведення в Україні економічної реформи, спрямованої на застосування ринкових принципів регулювання господарської діяльності, не могло не відновити в господарській і цивільно-правовій практиці правових інститутів, притаманних ринковій економіці, зокрема інституту - розрахунків. Цей інститут існував у дореволюційний час і досяг значної досконалості у багатьох зарубіжних країнах.
На мою думку, сьогоднішній рівень національної економіки України знаходиться в кризовому стані і це супроводжується деформаціями механізмів розрахункових відносин. Хронічні, а часто й безнадійні платежі - характерна риса діючої системи розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більш стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на розрахункові (поточні) рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять.
В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується виникненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах. Однак, здійснюючи розрахунки як підприємства, так і кредитні установи зобов'язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи розрахункових відносин в Україні, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни і тому питання розрахункових відносин є досить актуальним на цьому етапі становлення національної економіки України.
Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективної синхронно діючої системи розрахунків.
Отже питання розрахункових відносин, є досить актуальним зараз в Україні, воно має велике значення для становлення і нормального функціонування економіки.
1. Поняття та історія безготівкового обігу
Грошовий обіг являє собою рух грошових потоків у готівковій і безготівковій формі. Такий рух можливий завдяки тому, що в кого-небудь є надлишок грошей (пропозиція), а хтось відчуває потребу (пред'являє) попит. Грошовий обіг обслуговує потік товарів, робіт і послуг, і саме через нього матеріалізується функціонування фінансової системи (нагромадження і перерозподіл ресурсів). Адже неможливо заплатити військовому грошове утримання, а вчителю заробітну плату частиною продукції великого тракторного заводу - платника податків. Він сплачує податки в грошовій формі, у грошовій же формі ці засоби надходять у бюджет, і в такій же формі надходять військовому і вчителю. Тому грошовий обіг - це кровоносні судини для фінансової системи.
Грошовий обіг, як указувалося вище, має дві основні форми: готівкову і безготівкову.
|
Готівковий грошовий обіг |
Безготівковий грошовий обіг |
|
|
Це рух готівки, тобто банкнот від одного власника до іншого. Готівковий оборот найбільш трудомісткий і найменш захищений процес перерозподілу благ. Уявимо собі заводи, що розраховуються за багатомільйонні кредити банкам і постачальникам (відстрочки в оплаті), відправляючи їм вагони купюр. У готівково-грошовому обігу закладені обмеження (для зручності і практичності) для господарюючих суб'єктів. Разом з тим, готівково-грошовий обіг в меншому ступені піддається контролю з боку держави, тому у визначених випадках більш бажаний для господарюючих суб'єктів. Усвідомлюючи це, держава встановлює певні обмеження на готівковий оборот, що стосується, в основному граничних сум розрахунків готівкою і термінів збереження готівки в касі підприємства. |
Це рух електронних грошей, тобто записів на рахунках. Безумовно, розвитий безготівковий обіг можливий лише при розвитій банківській системі, коли швидкість, гарантія проходження платежів, якість супутніх послуг, - усе надає настільки більші зручності в порівнянні з готівковим обігом, що відбувається відмовлення від готівкового обігу. Основними інструментами безготівкового обігу є цінні папери (векселя, чеки), а також кредитні картки. Особливо важливий такий показник як швидкість обороту засобів. Справа в тім, що чим більше товарів і послуг, тим більше потрібно грошей для їхнього обслуговування. Кількість же грошей можна регулювати не випуском нових грошей, а прискоренням обороту існуючих. |
Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. В Україні більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі.
Зобов'язання платника (покупця, замовника,і іншого споживача) розрахуватись з своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (виконану роботу, надані послуги) виникає в наслідок укладення відповідного договору поставки, купівлі-продажу, підряду, тощо).
Існування цього зобов'язання базується на відповідному виконанні отримувачем засобів (поставщиком, підрядчиком, виконавцем тощо), свого зобов'язання по цьому договору, яке є зустрічним по відношенню до зобов'язання платника.
В юридичній літературі періоду до кредитної реформи 1930-1932р. р. права і зобов'язання сторін по здійсненню розрахунків за поставлену продукцію, виконанні роботи, надані послуги ніколи не розглядались в якості самостійних правовідносин, незалежних від договору, з якого вони виникають.
В період після вказної реформи в літературі з'явилось поняття розрахункових правовідносин. Прихильники цієї точки зору доказували, що безготівкові розрахунки, що здійснюються сторонами через банк, відокремлюються від договору, з якого вони виникли і набувають самостійності, тобто перетворюються в самостійні правовідносини. Вони пояснюють це слідуючим чином. Так як банк не включається в правовідношення по наданню відповідних послуг, то в той же час стає одним із суб'єктів розрахункових правовідносин, суб'єктивний склад розрахункових по наданню послуг, за які здійснюються розрахунки.
Розрахунки за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги відокремлюються від своєї основи - відповідного договору і перетворюються в самостійні розрахункові правовідносини тільки завдяки посередництву банка. Якщо розрахунки здійснюються безпосередньо, минаючи банк, особливих самостійних розрахункових правовідносин не виникає.
Теорія розрахункових правовідносин була народжена існувавшими після кредитної реформи 1930-1932р. р. адміністративно-командними методами управління економікою, особливим правовим положенням банку, який є одночасно органом управління і господарюючим суб'ектом, що об'єктивно потребувало спеціального правового регулювання і виділення самостійних розрахункових правовідносин.
Зараз, коли Україна стала ринковою державою, безготівковій формі розрахунків і розрахункам взагалі стали приділяти багато уваги як в юридичній літературі так і в законодавстві України.
Безготівковий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів господарських суб'ектів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.
Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним - коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо - це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив - це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги.
Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадійні неплатежі - характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більш стає не ефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків.
Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних відносин між господарськими суб'єктами. Суть таких відносин можна передати формулою "Перш ніж продати продукцію, слід зважати, кому продаєш”.
Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускається.
безготівковий розрахунок україна чек
II. Види безготівкових розрахунків
Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахунків:
платіжне доручення;
платіжна вимога-доручення;
чек;
акредитив;
вексель;
інкасове доручення (розпорядження);
платіжна вимога.
2.1 Платіжне доручення
Згідно з Положенням "Про безготівкові розрахунки” в господарському обороті України, поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Сукупність цієї форми зводиться до того, що на бланку банку, заповненого у відповідності з вимогами НБУ, володар рахунку дає доручення банку, що його обслуговує, про перерахування визначеної їм суми зі свого рахунку на рахунок суб'єкта розрахункових відносин за поставлену продукцію, надану послугу тощо. Таким чином платіжне доручення - розрахунковий документ який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної сумі коштів зі свого рахунку.
Розрахунки платіжним дорученням - одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною рисою розрахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітнішими платежами.
Технологія розрахунків платіжними дорученнями полягає в тому що банк платника списує зазначену у доручені суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника.
Платіжні доручення в Україні застосовуються при розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності і надані послуги, для попередньої оплати товарів і послуг, внесення авансових платежів у випадках, передбачених чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованості постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.
При розрахунках за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні в рядку "призначення платежу" вказується назва (вид) відвантаженої продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг).
Для одержання товарно-матеріальних цінностей від постачальників підприємство виписує доручення типової форми. приймання товарів, що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розходження (недостача, пересортування) оформляються відповідним актом.
Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями така:
1) отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк;
2) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;
3) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура - документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються (або виконаних робіт чи поданих послу).
Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, поданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцентованих банком, можуть переказувати через підприємства зв'язку пенсії, аліменти, заробітну плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громадянам, а юридичним особам - на виплату заплати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.
Доручення банк приймає до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними або взятими у кредит коштами. Незалежно від наявності коштів на рахунку клієнта банк приймає доручення на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру до державних цільових фондів, вимагаючи відрахування на утримання доріг.
Усі примірники платіжних доручень мають бути ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.
Доручення застосовуються також при розрахунках у порядку планових платежів на підставі договорів та угод рівномірних і постійних поставках між постачальниками і покупцями.
При рівноправних і постійних поставках товарів (наданні послуг) розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодичним перерахуванням коштів у строки і в розмірах, обумовлених у договорах.
У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки перерахування коштів, періодичність звернення розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем. Останній платіж за договором, як правило, має врахувати взаємну заборгованість між постачальником і покупцем.
Розрахунки платіжними дорученнями досить прості і зручні. Їхнім недоліком є відсутність повної гарантії платежу постачальнику.
2.2 Платіжні вимоги-доручення
Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить: по-перше, вимогу постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) на підставі надісланих йому (покупцеві), обминаючи банк, документів оплатити вартість відвантажених товарів, виконаних робіт і наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банкові оплатити вказані документи, перерахувати відповідну грошову суму постачальникові. Отже, платіжна вимога-доручення є найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:
верхня частина - особливості платіжної вимоги;
нижня частина - особливості платіжного доручення.
Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.
З метою забезпечення гарантованої прискореної доставки платникам вимог-доручень вам передаються у комплекті з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставку згідно з договором (угодою) продукцію (виконанні роботи, надані послуги, тощо).
Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплатити її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцентована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення. Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення.
Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.
У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.
Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.
На мою думку, саме ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розроблений банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.
Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб'єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв'язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є малопоширеною.
Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарантії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів.
2.3 Чеки
Розрахунковий чек - це письмове доручення банку провести перерахування коштів з рахунку чекодавача (платника) на рахунок чекодержателя (отримувача коштів).
Чеки поділяються на два види:
чеки для розрахунків між юридичними особами;
чеки для розрахунків між фізичними та юридичними особами.
Чек, як форма безготівкового розрахунку має широке розповсюдження, як у нашій, так і у світовій практиці. Для чіткого з'ясування взаємовідносин чека і близьких йому інститутів необхідно з'ясувати юридичну природу чека. В залежності від того, як будується юридична природа чека, чекові законодавства різних країн можна розбити на три групи. До першої групи відноситься законодавства англійського типу, до другої - французького, і до третьої - німецького. Законодавство англійського типу (англійський закон 1882р., закони САСШ) розглядають чек як вид перевідного векселя. Цьому сприяють особливості англійського вексельного права, яке, по-перше допускає векселя на пред'явника і, по-друге, не вимагає вексельної мітки. Таким чином, можливо визначити чек як перевідний вексель, що сплачується по пред'явленні і трасірований на банкіра (ст.73 англійського вексельного закону 1882р.).
Французька конституція чека, виходить з того, що видача чека, а також подальша його передача являє собою передачу прав на покриття, що знаходиться у платника. Ця конструкція є традиційною як в французькій судовій практиці, так і в юридичній науці. Французька конституція, якщо і не розглядає чек як вид векселя, то все ж значно зближує ці два інституту, так як теорія передачі прав на покриття запозичена з вексельного права.
В Німеччині аналіз положень німецького чекового закону, а також інших законів, побудованих по цьому типу, приводить до теорії подвійного повноваження, яка панує в німецький юридичній науці. З точки зору цієї конструкції чек являє собою, по-перше, уповноваження чекодавцем платника здійснити платіж чекодержателю за рахунок чекодавця і, по-друге, уповноваження чекодавцем чекодержателя отримати платіж за рахунок чекодавця.
Українське законодавство визначає чек - як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред'явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпорядження коштами, що є на розрахунковому рахунку.
При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб'єктами. Це:
чекодержатель - юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеками;
банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.
У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Розрахунковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банку-емітенту сплатити чекодержателю зазначену суму в чеку суму коштів.
Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов'язкові реквізити:
1) назва банку;
2) наказ про сплату грошової суми;
3) отримувач грошей;
4) дата і місце виписки чека;
5) підпис чекодавця.
В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма розрахункового чека. Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10,20 та 25 аркушів.
З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов'язкових вимог і мати фірмову позначку банку.
Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.
З точки зору інкасація (отримання коштів) чеки підрозділяються на:
1. Касовий чек, за яким кошти видаються або власнику рахунку або третій особі готівкою. Будь-який касовий чек, на якому буде написано "тільки для перерахування" або "розрахунковий" може бути перероблений у розрахунковий.
2. Розрахунковий чек, на лицевій стороні якого по діагоналі однією або двома рисами зроблено перекреслення (просування) або зроблені спеціальні надписи "розрахунковий”. Банк не сплачує по розрахункових чеках готівку. Оплата проводиться тільки в безготівковому порядку. Перекреслення такого напису не береться до уваги.
3. В багатьох країнах застосовуються види розрахункових чеків, які мають назву кросовані чеки. Кросування робиться двома паралельними лініями на лицьовому боці чеку. Допустиме тільки одне кросування. Кросування може бути загальним, якщо між лініями нема ніяких позначок або є позначка "банк” або спеціальним, якщо між лініями вписано найменування платника. За чеком, що має загальне кросування, можна сплатити кошти платником тільки банку або своєму клієнту. Держатель чека, що має спеціальне кросування може пред'явити його тільки банку, який вказаний між лініями. Банк може приймати кросований чек тільки від свого клієнта або від другого банка.
В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності котштів на рахунках клієнтів і обмеженої платоспроможності більшості комерційних банків.
2.4 Акредитив
Найширше розповсюдження у сучасних умовах набула акредитивна форма розрахунків.
Акредитив - це специфічна форма безготівкових розрахунків, при яких одна установа банку доручає іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги. При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:
виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Ці два види операцій є головними акредитивними операціями.
При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб'єкти:
платник - заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;
банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;
бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);
виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку - емітента виконує акредитив.
Отже, при розрахунках акредитивами платіж виконує банк постачальника за рахунок коштів, спеціально заброньованих для цієї мети в банку платника. Умови та порядок проведення акредитивної операції передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Акредитиви можуть бути депоновані у банку платника (банку-емітенті) і в банку постачальника (бенефіціара).
Положення про безготівкові розрахунки в народному господарстві України передбачають відкриття покритих і непокритих акредитивів.
Покритим (депонованим у банку постачальника або банку платника) вважається акредитив, при відкритті якого банк-емітент перераховує кошти платника або надану йому позичку, в розпорядження виконуючого банка на окремий балансовий рахунок - "акредитиви” на весь строк дії зобов'язання банку-емітента. Покриті акредитиви застосовуються у випадках, коли між банком-емітентом і виконуючим банком немає кореспондентських відносин. Покритим, депонованим у банку платника, є акредитив, який враховується в банку платника на окремому балансовому рахунку "акредитив”, а прийнятий для виконання акредитив в банку постачальника враховується на позабалансовому рахунку "Акредитиви до оплати”.
Непокритий акредитив може відкриватися, при встановленні між банками кореспондентських відносин, у виконуючому банку шляхом надання йому права списувати суму акредитива з рахунку банка-емітента. Ніякого договору гарантії жоден банк не укладає. Відкриття банком-емітентом непокритих гарантованих акредитивів у банку постачальника здійснюється за домовленістю постачальника і покупця відповідно до умов кореспондентських відносин їх банків. Використання таких акредитивів банком постачальника здійснюється у встановленому порядку. Заява клієнта про встановлення непокритого акредитива записується на приход банком-емітентом на окремий забалансовий рахунок "Гарантії, поручительства, видані банком”. Ніякого договору гарантії, як це прийнято в цивільно-правових відносинах, не укладається.
Акредитиви ще поділяються на відзивні та безвідзивні.
Відзивний - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).
Безвідзивний - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.
В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися такі акредитиви:
депоновані - списання коштів із спеціального окремого рахунка №720 "Акредитиви”, відкритого у виконуючому банку;
гарантовані - наданням виконуючому банку права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентних відносин між банками.
Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами (угодами), в яких передбачається розмір комісійних за авізуванням та інші витрати, пов'язані з відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.
Для відкриття акредитива підприємство-покупець надає банку-емітенту заяву, де повинен вказати: номер договору, за яким відкривається акредитив; строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитиву); найменування постачальника; вид акредитива; умови реалізації акредитива (документи, види товарів тощо); суму акредитива.
У разі відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перераховує кошти платника на балансовий рахунок №720 у банку бенефіціара та повідомляє його про умови акредитива. Прийнята до виконання заява про відкриття акредитива враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку №9931 "Акредитиви до оплати”. У разі, коли акредитив депонований у банку-емітенті, заявник перераховує дорученням кошти зі свого рахунка на балансовий рахунок №720 у цьому банку. Повідомлення банку-емітента про відкриття акредитива та зміни до нього надсилаються до виконуючого банку. У повідомленні мають бути чітко зазначені повноваження виконуючого банку. У повідомленні мають бути чітко зазначені повноваження виконуючого щодо виду акредитивної операції.
Здійснення платежів за акредитивом відбувається таким чином:
1) після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбаченні умовами акредитива виконуючому банку;
2) виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи на предмет дотримання усіх умов акредитива і надсилає повідомлення банку-емітенту для отримання згоди на виконання акредитива;
3) виплати бенефіціару за акредитивом, депонованому виконуючому банку;
4) списання коштів з цього рахунка виконуючий банк здійснює на підставі реєстру документів за акредитивом та інших документів, що відповідають умовам акредитива:
5) при використанні акредитива, депонованого у банку-емітенті, цей банк списує кошти та перераховує їх на рахунок бенефіціара;
6) банк бенефіціара у свою чергу після отримання коштів від банку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунка.
Банки мають здійснити контроль за строком дії акредитивів. Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв'язком між банками.
Акредитив закривається:
а) за заявою постачальника про припинення дії відзивного акредитива до закінчення його строку. Банку-емітентові надсилається повідомлення виконуючим банком. Невикористана сума перераховується банку платника на рахунок, з якого депонували кошти;
б) після закінчення обумовленого строку акредитива. Про закриття акредитиву банк-емітент повідомляє виконуючий банк;
в) за заявою покупця за відзивним акредитивом про відмову акредитива повністю або частково акредитив закривається або зменшується у день одержання повідомлення від банку-емітента. Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення банкові-емітенту.
Розрахунки акредитивами широко використовуються в міжнародних економічних відносинах.
Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; однак, з другого боку, вона сповільнює обіг (рух) грошових коштів, тому що вимагає депонування покупцем певної грошової суму ще до того, як здійснений сам акт куплі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Форма розрахунків за акредитивами у наших умовах є засобом адаптації системи безготівкових розрахунків до нових ринкових відносин в умовах кризової економіки. На жаль, акредитивна форма розрахунків у господарському обороті України обмежена і не дає належного економічного ефекту.
2.5 Вексель
Порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється Положенням "Про переказний і простий вексель”, прийнятим відповідно до Постанови КМУ і НБУ від 10.09.92р. №528. Здійснення операцій з векселями комерційними банками регулюється "Порядком проведення банком операцій з векселями”, затвердженим Правлінням НБУ від 25.02.93р.
Порядок випуску і обігу векселів у багатьох країнах світу визначається Женевською вексельною конвенцією, прийнятою у 1930р. У колишньому СРСР 07.08.1937р. було прийнято Постанову ЦВК та РНК СРСР "Положення про переказний і простий вексель”, яке в основному діє й тепер.
Вексель-цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку.
В Україні використання векселів у господарському обороті почалося з 1992 року. вексельний обіг у вітчизняному народному господарстві є знаряддям комерційного кредиту та поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності. важливою є роль векселів для покриття взаємної заборгованності господарських суб'єктів. Однак обсяги вексельного обігу в Україні майже не зростають, а якість самих векселів знижується.
Головні особливості векселя полягають у тому, що він є по-перше, абстрактним борговим зобов'язанням. Тобто в тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге властива беззастережність, обов'язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізичні та юридичні особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов'язання сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель випускається на порівняно короткий строк. Формально він може випускатись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного зобов'язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п'яте, виникнувши на основі кредитної комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремився від неї.
Випускаються два види векселів: простий і переказний.
Простий (соло-вексель) - вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Розрізняють два види простих векселів: комерційні векселі, що мають відношення до торгових кредитних операцій, а також банківські векселі, які оформляють надання готівкових коштів комерційними банками своїм клієнтом.
Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент-одержувач грошей, який володіє векселем, пред'являє його до оплати трасату і одержує гроші.
Основною від'ємністю простого векселя від переказного є те, що при розрахунках за допомогою простого векселя векселедавець і платник є однією особою.
У практиці обігу векселів склалися кілька їх різновидів:
по-перше, вексель авізований (adrice bill) - вексель, поставлений на облік у податковій інспекції або в митній службі;
по-друге, вексель авансовий (advance bill) - вексель, що застосувався у кредитних відносинах СРСР у 1922-1929рр. Він передбачав взаємне кредитування господарських організацій шляхом авансування майбутніх поставок чи надання послуг;
по-третє, вексель бланковий - вексель, котрий випускається покупцем як чистий формуляр векселя, що в майбутньому буде заповнений продавцем. Тобто в момент укладання угоди про купівлю ще не встановлено остаточну ціну товару і строк його поставки;
по-четверте, вексель безтоварний - вексель, у тексті якого зазначено, що валюта отримана не товаром, а готівкою або будь-якими іншими способами.
по-п'яте, вексель бронзовий (accommodation bill) - вексель, що не має майнового забезпечення. Він переважно видається з метою штучного збільшення боргів особи у випадку її неспроможності відповідати за зобов'язаннями.
по-шосте, вексель дружній - вексель, що його акцептує хтось із дружніх мотивів і сподівається, що йому не доведеться відповідати за зобов'язаннями даного векселя. Такий акцептант просить надати дружню послугу підприємству, що відчуває фінансові труднощі, щоб воно змогло покрити свої зобов'язання акцентованим векселем, а потім уже забезпечити виконання своїх зобов'язань і за даним векселем.
В обігу можуть перебувати також векселі іногородні (bill on another piace). Вони передбачають місце здійснення платежу, що не є місцем перебування векселедержателя чи місцем обліку даного векселя.
Покриття видатків держави спричинило появу векселів казначейських - один із видів державних цінних паперів строком до 12 місяців.
Основними суб'єктами економічних відносин при розрахунках векселями є:
векселедавець (трасант, перший набувач векселя);
векселедержатель (ремітент);
платник (трасат).
Трасат (платник) стає боржником за векселем тільки після того, як акцентує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Лише після акцепту вексель стає повноцінним виконавчим документом. Вексель може виписати як платник, так і постачальник. Якщо вексель випускається постачальником, то платник повинен обов”язково акцентувати такий вексель.
Строк платежу за векселем встановлюється за взаємною домовленістю між постачальником і покупцем. При настанні строку платежу за векселем він оплачується за рахунок коштів платника з його розрахункового рахунку.
Вексельний обіг, таким чином, пов'язаний з виникненням боргу (боргових зобов'язань) у відносинах між постачальниками і покупцями (споживачами). Схема взаємозв'язків у найпростішому вигляді тут така: підприємство отримавши вексель від свого покупця, використовує цей вексель для розрахунків уже зі своїм постачальником.
Невиконання умов вексельного обігу, неоплата векселя у визначений строк призводить до банкрутства боржника на основі реалізації принципу повної матеріальної відповідальності.
Важливе значення сьогодні має формування надійного механізму регулювання вексельного обігу. Інституціональну основу такого механізму могла б скласти загальнодержавна вексельна палата, яка могла б організувати реєстровий контроль векселів за єдиними правилами, а також взяти на себе ведення зведеного реєстру вексельних випусків. Реєстрація векселів, відстежування шляхів їх руху дозволяє відразу ж розпізнати фальшиві векселі, підробки, виявити факти недобросовісного придбання векселів.
Вексель є абстрактним борговим зобов'язанням, тобто у ньому не вказується матеріальна підстава боргу на відміну від інших розрахункових документів, у яких чітко зафіксовано, за які товарно-матеріальні цінності (послуги, роботи) здійснюється розрахунки.
Вексель - це документ, складений у письмовій формі на папері, який містить строго визначену кількість обов'язкових реквізитів. У цьому зв'язку малоперспективним є розвиток розрахункових операцій з бездокументарними векселями, тобто використання електронної форми векселів. Бездокументарний обіг не може забезпечити, наприклад, такого реквізиту векселя, як підпис того, хто його видає, що позбавляє вексель законної сили. Відсутність підпису векселедавця у векселі робить цей цінний папір беззмістовним. Без підпису немає письмового зобов'язання.
Будь-який переказний вексель може бути переданий за допомогою здійснення особливого передатного надпису на звороті векселя-індосаменту. Особа, яка при цьому поступається своїм правами, називається (індосант), а яка набуває їх - "індосат”. Здійснюючи індосамент інодосант бере на себе абстрактні зобов”язання, подібно до того, як це робить векселедержатель за видачі векселя. Особа у якої знаходиться переказний вексель, розглядається як векселедержатель, якщо вона засновує право на перервному ряді індосаментів. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними.
Платіж за переказним векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля - вексельного поручительства. Аваліст, тобто особа, яка здійснила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язання щодо оплати векселя. Аваль збільшує надійність векселя, і таким чином, сприяє широкому застосуванню цієї форми безготівкових розрахунків. Аваліст несе відповідальність так само, як і той з кого він дав аваль.
При настанні строку платежу, якщо платіж не був здійсненний векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб. Відмова у акцепті або у платежі має бути засвідчена актом, складеним у публічному порядку (протест у неакцепті або неплатежі). У разі оголошення неспроможним платника або векселедавця для здійснення векселедержателем належних йому прав достатньо пред'явлення судового визначення щодо оголошення неспроможності.
В умовах кризи платежів і фінансового незабезпечення міжгосподарських зв'язків вексельний обіг може стати ефективною формою безготівкових розрахунків.
2.6 Інкасові доручення
Інкасові доручення - (розпорядження) застосовуються при одержані від боржника платежу за виконaвчими або прирівненими до них документами, які подав на інкасо стягувач.
Інкасове доручення - це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли ім надане право безспірного стягування коштів.
У рядку "Призначення платежу" інкасового доручення вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування "платіжна вимога” зазначається "розпорядження" або "інкасове доручення”.
У разі, якщо в інкасовому дорученні не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) накладається на стягувача.
Документи на безпірне стягування та безакцептне списання коштів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. У разі відсутності коштів на рахунках вони враховуються на позабюджетному рахунку №9929 "Розрахункові документи, обов'язкові до сплати”
Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки України щодо накладання арешту на кошти юридичних та фізичних осіб.
Ухвала суду або постанова прокурора, слідчого посилається безпосередньо до банку, в якому відкрито рахунок юридичної або фізичної особи, на кошти якої накладений арешт. У разі накладання арешту на коти на рахунку банком припиняється списання коштів за розпорядженням власника рахунка (в тому числі використання коштів на потреби підприємства та виплату заробітної плати і прирівняних до неї платежів) за винятком платежів до бюджету.
2.7 Платіжна вимога
Платіжна вимога - розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів.
Безакцептну списання коштів - це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові, одержувачем коштів.
Безспірне стягнення коштів з рахунків у банках може бути здійснено:
за виконавчими листами, виданими судами;
за наказами арбітражних судів та іншими виконавчими документами, визнаними законодавством України.
Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням коштів з рахунка відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа додається оригінал виконавчого документа або належним чином оформлений дублікат.
Платіжна вимога - це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунка платника. Платіжна вимога із супровідним реєстром подається стягувачем (одержувачем) у банк, в якому він обслуговується. У платіжній вимозі має бути зазначене призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право безспірного стягнення та безакцептного списання коштів.
III. Система і принципи безготівкових розрахунків
Господарські суб'єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.
Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.
Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так із макроекономічної точок зору.
Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.
Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.
Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).
Наприклад, одночасно із зниженням частки готівки в грошовому обігу, фактичні її обсяги стрімко зростають, особливо в останні роки. За період з 2000 р. по 2003 р. надходження і видачі готівки із кас банків збільшилися у 2,2 рази, а у 2007 р. порівняно з 2003 р. ці показники зросли у 4,1 раза і склали відповідно 754,5 та 790,7 млрд. гривень (рис. 4.29-4.32). Як і в попередні роки, найбільшими джерелами надходжень залишаються надходження торговельної виручки від продажу товарів, надходження на рахунки за вкладами фізичних осіб, від продажу іноземної валюти та від надання платних послуг.
Стосовно видачі готівки, то тут найбільш вагому частку становили видачі готівки за платіжними картками (26,5%), з рахунків за вкладами 317 фізичних осіб (21,5%), що обумовлено, в першу чергу, зростанням заробітної плати і пенсій та їх виплата через банківські рахунки.
Високими темпами зростає кількість готівки, що знаходиться в позабанківській сфері. У 2007 р. поза касами банків залишилось 36,1 млрд. грн., що перевищило рівень 2006 р. майже у 2,5 раза, а всього на кінець року за межами банків знаходилося більше ніж 111,1 млрд. гривень (рис.4.33).
Дуже повільною залишається динаміка зростання частки розрахунків за товари і надані послуги з використанням платіжних карток та інших платіжних документів (рис.4.34).
Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.
Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:
1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.
2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб'єктами готівкою (а часто й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і поза їхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводять до розширення дефіциту реальних "живих" грошових коштів.
3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.
...Подобные документы
Поняття про грошовий обіг та його різновиди. Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку системи безготівкових розрахунків у національній економіці України. Акредитивна, інкасова та переказна форма розрахунків. Показники аналізу грошового обігу.
курсовая работа [210,7 K], добавлен 26.10.2014Роль безготівкових розрахунків в господарському обороті. Коефіцієнти фінансової незалежності, стійкості, інвестування, забезпеченості оборотних активів, маневрування. Електрона система та вплив структури безготівкових розрахунків на фінансове становище.
курсовая работа [57,2 K], добавлен 12.07.2010Місце готівково-грошового обігу в грошовій системі України. Дослідження структури грошової маси. Аналіз факторів, які впливають на збільшення обсягів готівки в обігу. Необхідність та методи регулювання готівкового обігу. Форми безготівкових розрахунків.
реферат [366,3 K], добавлен 17.05.2016Поняття безготівкових розрахунків, їх основні види, порядок відкриття. Здійснення операцій по поточному рахунку банка, документування і облік безготівкових операцій. Автоматизовані системи обробки економічної інформації засобами програмного забезпечення.
курсовая работа [85,0 K], добавлен 27.03.2014Економічна сутність та умови організації безготівкових розрахунків, їх роль у господарському обороті. Форми безготівкових розрахунків і способи платежу у ТОВ "АПК Савинська". Аналіз та оцінка фінансового стану розрахунків і платоспроможності підприємства.
курсовая работа [112,3 K], добавлен 22.04.2016Грошові розрахунки в діяльності підприємств. Види рахунків, що відкриваються в установах банків. Принципи організації безготівкових розрахунків. Готівково-грошові розрахунки. Розрахунково-платіжна дисципліна. Поточний валютний рахунок підприємства.
реферат [33,5 K], добавлен 02.08.2009Аналіз фінансового стану приватного підприємства агрофірми "Нива", форми безготівкових розрахунків і порядок оформлення розрахункових операцій; організація зберігання грошових засобів, оперативна робота та контроль за їх раціональним використанням.
курсовая работа [45,8 K], добавлен 08.02.2011Засади організації фінансового обліку грошових коштів. Законодавче та нормативно-правове регулювання безготівкових операцій. Облік наявності і руху коштів на розрахунковому рахунку. Облік операцій в іноземній валюті. Оформлення безготівкових розрахунків.
реферат [40,7 K], добавлен 12.03.2014Сутність безготівкових і готівкових грошових розрахунків підприємства, нормативно-правова база, законодавче регулювання. Організаційно-економічна характеристика та аналіз форм використання грошових розрахунків у ВАТ "БудСтрой", оцінка грошового обороту.
курсовая работа [86,3 K], добавлен 07.02.2012Грошовий обіг як об’єкт фінансово-правового регулювання. Правові засади організації безготівкового грошового обігу. Проблеми правового закріплення елементів та структури грошової системи. Роль Національного банку України у регулюванні грошового обігу.
курсовая работа [54,3 K], добавлен 06.09.2016Методологія системи розрахунків з використанням безготівкових та готівкових платіжних інструментів. Аналіз системи розрахунків на підприємстві, її вплив на ліквідність, платоспроможність, фінансову стійкість. Впровадження схем вексельного обігу.
магистерская работа [6,8 M], добавлен 06.07.2010Грошовий потік як надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Основні умови виділення фінансів на капітальний ремонт. Аналіз джерел інформації для аналізу грошових коштів: видаткові та прибуткові касові ордери, платіжні вимоги-доручення.
контрольная работа [27,9 K], добавлен 04.01.2013Право випуску паперових грошей. Сутність кредитних грошей, шляхи їх розвитку. Грошові чеки та розширення чекового обігу. Широкомасштабне впровадження електронних грошей в сучасну систему розрахунків. Розвиток кредитного обігу та зближення грошової маси.
контрольная работа [406,6 K], добавлен 10.04.2009Розгляд форм безготівкових розрахунків між господарюючими органами. Поняття акредитиву як виду міжнародних розрахункових операцій; його різновиди. Особливості відносин платника, бенефіціара, емітента та виконуючого банку при використанні акредитивів.
реферат [21,3 K], добавлен 21.03.2014Визначення векселю. Умови та особливості обігу векселів. Індосамент. Акцепт векселю. Аваль векселю. Передача векселів в сплату боргу. Оплата векселів. Опротестування векселя. Податковий вексель. Місце НБУ в регулюванні вексельного обігу.
курсовая работа [221,0 K], добавлен 05.04.2006Особливості організації банками роботи з готівкою. Своєчасне здавання виручки підприємствами у банки. Використання банкоматів у касовому обслуговуванні. Система безготівкових розрахунків в Україні. Фінансові послуги із застосуванням платіжних карток.
контрольная работа [231,5 K], добавлен 16.04.2014Елементи грошової системи та національна грошова одиниця. Система нормативно-правового регулювання грошового обігу та роль Національного банку України у регулюванні. Організація та здійснення регулювання готівкового та безготівкового грошового обігу.
курсовая работа [54,0 K], добавлен 20.03.2008Грошова маса, що обслуговує грошовий обіг в Україні. Соціально–економічні, організаційно–економічні відносини у сфері грошового обігу. Основоположні закони грошового обігу та практичні навички використання закономірностей функціонування грошових систем.
курсовая работа [57,4 K], добавлен 12.07.2010Неодмінний атрибут державності. Спецальний інструмент для обслуговування сфери товарного обігу. Розвиток форм грошей: металеві - парерові - електронні. Гроші - своєрідні твори мистецтва. Сучасні технології безготівкових розрахунків.
реферат [9,8 K], добавлен 20.12.2003Вексель як універсальний інструмент кредитних відносин. Характеристика основних етапів (італійського, французького, німецького) в його історії. Поява вексельних статутів в Росії. Розвиток ринку векселів в Україні, законодавчий процес вексельного обігу.
контрольная работа [19,7 K], добавлен 19.08.2010
