Організаційно-економічний механізм реалізації венчурних інвестиційних проектів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 65.012.32

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЕНЧУРНИХ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит

ЛОКШИН ВОЛОДИМИР СЕМЕНОВИЧ

Дніпропетровськ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському університеті економіки та права.

Науковий керівник:

ХОЛОД Борис Іванович, доктор економічних наук, професор, Дніпропетровський університет економіки та права, ректор.

Офіційні опоненти:

САЛИГА Сергій Якович, доктор економічних наук, професор, Запорізька державна інженерна академія, завідувач кафедри фінансів;

БОЛДУЄВ Михайло Валентинович, кандидат економічних наук, доцент, Гуманітарний університет "Запорізький інститут державного та муніципального управління", доцент кафедри обліку та аудиту.

Провідна установа - Харківський національний економічний університет Міністерства освіти та науки України, кафедра фінансів.

Захист відбудеться "25" січня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 у Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розіслано "24" грудня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Р.М. Миронова.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За даними як вітчизняних, так і зарубіжних учених-економістів, 70-80 % приросту ВВП у різних країнах припадає на частку удосконалених технологій, продукції, устаткування, які містять нові знання або рішення, що однозначно свідчить про те, що не експорт сировинних ресурсів, а саме інновації здатні вивести вітчизняну економіку з кризи. Саме інтенсивність інноваційної діяльності багато в чому визначає рівень економічного розвитку: у глобальній економічній конкуренції виграють країни, що забезпечують сприятливі умови для інноваційної діяльності.

Відомо, що багато найбільших нововведень XX ст., особливо в США, були створені саме венчурними компаніями (ксерокс, вакуумні лампи, мікропроцесори, персональні ЕОМ, вертоліт тощо), що серйозно змінило сучасний життєвий уклад.

Сьогодні економіка України все більше повертається у бік реального сектора. З'являється значна кількість інтернет-проектів, компаній, що працюють на високотехнологічному ринку; усе це залучає капітал, який раніше обслуговував фінансові спекуляції.

Досвід роботи автора з учасниками венчурного підприємництва показує, що останнім часом в українській економіці намітилися позитивні зрушення також і у фінансуванні невеликих за обсягом інвестиційних проектів. Причому основними інвесторами в даному випадку є приватні: малі компанії або венчурні капіталісти. Однак діюче законодавчо-інституціональне середовище не стимулює інвесторів такого рівня і є стримувальним чинником динамічного розвитку галузі.

Венчурне фінансування - порівняно новий вид економічної діяльності. І хоча є різні думки, з цього приводу, передбачається, що історія цього бізнесу не перевищує й п'ятдесяти років. Відповідно, не можна назвати якісь відомі імена, безпосередньо пов'язані з теорією фінансування й організації саме інноваційних проектів. Західні вчені, такі як Б. Твісс, Р. Солоу, Е. Денісон, Е. Менсфілд переважно абстрагувалися від факторів зростання підприємницької активності у своїх працях і розглядали венчурний бізнес лише з технічної точки зору.

Найбільш значущими працями в теорії і практиці інвестиційного управління є праці Дж. Белі, А. Мартенса, П. Масі, У. Шарпа, Ф. Фабоцці та інших, у яких сформульовані основні положення теорії і практики інвестиційного менеджменту. Проблемам управління інвестиційними процесами присвячені роботи таких вітчизняних науковців: І. Бланка, М. Болдуєва, В. Гейця, В. Гриньова, В. Ковальова, В. Колоди, П. Макаренка, В. Плаксієнка, С. Салиги, Г. Семенова, М. Чумаченка, В. Ткаченка та інших. Проте у зв'язку із специфікою механізму венчурного фінансування потребують подальшого розвитку теоретично-методичні і практичні основи залучення і використання інвестиційних ресурсів у високоризикові інноваційні проекти, а саме недостатньо досліджено методологічні підходи фінансової оцінки венчурних інвестиційних проектів, механізм "виходу" венчурного капіталу з бізнесу із урахуванням обмежень інституціонального та ринкового середовища в Україні, методичні підходи оптимізації інвестиційного портфелю венчурного підприємства, організація венчурного фінансування "закриваючих технологій".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження розвиває і доповнює інші науково-дослідні роботи, що виконані в Дніпропетровському університеті економіки та права відповідно до комплексних тем "Науково-методичне забезпечення соціально-економічних процесів виробничо-господарської діяльності промислових підприємств України в умовах ринкових відносин" (державний реєстраційний номер 0100U000949) і "Проблеми підвищення конкурентоздатності підприємств в умовах ринкового середовища" (державний реєстраційний номер 0104U008832). Внесок автора полягає в дослідженні теоретичних і розробці нових практичних підходів до фінансового забезпечення венчурних інвестиційних проектів. Автором особисто розроблена концепція управління процесами венчурного фінансування.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретичних положень і розробка концептуальних підходів до вдосконалення організаційно-економічних механізмів реалізації інвестиційних проектів галузей промисловості та агропромислового комплексу України на основі венчурного фінансування.

Досягнення мети дисертаційного дослідження зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- узагальнити теоретичні аспекти організаційно-економічного механізму реалізації венчурної інвестиційної діяльності;

- визначити принципи фінансового механізму реалізації венчурних інвестиційних проектів;

- визначити стан розвитку та значення венчурного бізнесу в активізації інвестиційних процесів в економіці України;

- розробити методологічні підходи фінансової оцінки венчурних інвестиційних проектів;

- розробити методичні підходи прийняття рішення щодо фінансування венчурних інвестиційних проектів;

- обґрунтувати механізм "виходу" венчурного капіталу з бізнесу з урахуванням обмежень інституціонального та ринкового середовища в Україні;

- розробити механізм реалізації венчурних інвестиційних проектів через створення фонду ризикового капіталу;

- удосконалити методичні підходи до оптимізації інвестиційного портфеля венчурного підприємства;

- запропонувати механізм організації процесу венчурного фінансування "закриваючих технологій".

Об'єктом дослідження є процеси реалізації інвестиційних проектів на основі венчурного фінансування.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні й практичні аспекти реалізації венчурних інвестиційних проектів.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційних досліджень є діалектичний метод пізнання, фундаментальні положення теорії інвестиційного менеджменту, сучасні концепції організації й управління інноваційно-інвестиційними процесами на підприємствах вітчизняної промисловості та агропромислового комплексу в умовах сучасних ринкових відносин.

У процесі дослідження були використані такі загальнонаукові й спеціальні методи: теоретичного узагальнення - для визначення сутності венчурних інвестицій, їх ролі й основних завдань; загальної теорії систем - для розробки моделі організаційно-економічного механізму управління вартістю об'єкта венчурного інвестування на основі принципів проект-менеджменту; економіко-математичні методи - для обґрунтування необхідності розробки і впровадження моделі венчурного фінансування інноваційних проектів; системно-структурний - для вдосконалення характеристики і змісту інноваційно-інвестиційного проекту; графічного й аналітичного моделювання - для розробки адаптованого механізму управління венчурними інвестиціями та інші.

Інформаційну базу досліджень становили законодавчі й нормативні документи, сучасні методики проектування й аналізу інноваційно-інвестиційних проектів, офіційні статистичні дані, звіти підприємств та адміністративних органів влади.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в такому:

вперше:

- запропоновано методичний підхід прийняття рішення щодо фінансування при реалізації венчурних інвестиційних проектів за такою послідовністю: виявлення факторів, що впливають на реалізацію проекту; факторна оцінка проектних пропозицій; прийняття або відхилення проектних пропозицій; виявлення сфер проекту, де потрібна додаткова інформація та застосування заходів щодо її отримання; зіставлення нової інформації з тією, що використовувалася при початковому рішенні; оцінка впливу виявлених змін на продовження роботи над проектом; прийняття рішення щодо припинення проекту або продовження роботи над ним з повторним аналізом;

удосконалено:

- методичні підходи до фінансової оцінки венчурних інвестиційних проектів шляхом визначення критеріїв: цілі, стратегія, політика і цінності компанії; науково-технічні критерії; виробничі критерії; фінансові критерії; ринкові критерії; критерії споживчої привабливості; соціальні й екологічні критерії;

- механізм реалізації венчурних інвестиційних проектів через створення фонду ризикового капіталу на основі державної форми власності із залученням приватного капіталу;

- методичні підходи до оптимізації інвестиційного портфеля венчурного інвестора на основі розробки моделі його загальної дохідності, що дає змогу оцінити віддачу інвестицій та структуру портфеля;

- механізм організації процесу венчурного фінансування через створення системи управління "закриваючими технологіями";

набули подальшого розвитку:

- узагальнення теоретично-методичних засад фінансового механізму реалізації венчурних інвестиційних проектів шляхом визначення основних його принципів: динамізм; інтегрованість з об'єктом інвестування; комплексний і системний характер управлінських рішень; концентрація ресурсів і зусиль; варіативність; закінченість; орієнтація на нарощування потенціалу підприємства; стратегічна орієнтація цілей, рішень і дій;

- обґрунтування механізму "виходу" венчурного капіталу з бізнесу із урахуванням таких обмежень: привабливість кампанії для інвесторів; відповідність розміру компанії вимогам публічного розміщення на фондовому ринку; рівень інвестиційної активності в економіці; рівень податкового навантаження.

Практичне значення одержаних результатів полягає у виробничій спрямованості теоретичних і методичних розробок що дають можливість створювати організаційно-економічний механізм оперативного управління інноваційно-інвестиційною діяльністю підприємств на основі проектів венчурного фінансування.

Практичне значення мають розроблені принципи управління проектами на основі венчурного фінансування, що обумовлюють загальні методичні підходи щодо визначення ризиків венчурного проекту, встановлення критеріїв ефективності, напрями взаємодії учасників проекту. Розроблені положення дають змогу підприємству підвищити ефективність інвестиційної діяльності в умовах сучасних суспільно-економічних відносин.

Підтвердженням практичної значущості результатів є використання розробок і рекомендацій дисертаційного дослідження на підприємствах Дніпропетровської області, а саме і на Науково-виробничій агрофірмі "Степова" впроваджено методичні рекомендації щодо розробки робочих проектів венчурного фінансування в системі управління фірмою (довідка № 78-06 від 18.04.2006 р.), на ЗАТ "Золота ера" впроваджено методичні рекомендації щодо розробки організаційно-економічного механізму забезпечення ефективності діяльності фірми (довідка № 58/3 від 14.04.2006 р.), на ТОВ "Вікторія" впроваджено методичні підходи щодо підвищення економічної діяльності фірми (довідка № 01-126 від 04.04.2006 р.), на ТОВ "Агросвіт" (довідка № 01-381 від 11.04.2006 р.) та ТОВ "Укрдніпротранс" (довідка № 01-481 від 13.04.2006 р.) впроваджено принципи побудови внутрішнього організаційно-економічного механізму управління проектами венчурного інвестування.

Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження використовуються у навчально-методичному процесі Дніпропетровського університету економіки та права при викладанні дисциплін "Інвестиційний менеджмент", "Ризик-менеджмент", "Оцінка інвестиційних проектів" (довідка № 287/1 від 28.04.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблені автором особисто. Сукупність отриманих наукових результатів, викладених у дисертації, є власним авторським підходом до побудови та використання механізму венчурного інвестування в сучасних вітчизняних умовах ринкових відносин, спрямованого на підвищення ефективності інвестиційних процесів. Внесок здобувача в колективно опубліковані праці визначено в списку опублікованих автором праць.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були апробовані автором на науково-практичних конференціях: VI Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні" (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Інвестиційні стратегії підприємств України на міжнародних товарних та фінансових ринках" (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів та молодих учених "Регіональні аспекти економічного розвитку у перехідний період" (м. Кременчук, 2005 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані в 9 наукових працях, з яких 6 - у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій - 3,97 обл.-вид. арк., з яких особисто автору належать 2,7 обл.-вид. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 212 сторінок, з яких 7 таблиць, 34 рисунків, список використаних джерел - 173 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - "Теоретичні засади механізму реалізації інвестиційних проектів на основі венчурного фінансування" - розглянуто основні теоретичні положення щодо економічної сутності поняття і принципів функціонування механізму венчурного фінансування інноваційно-інвестиційних проектів.

У загальному вигляді венчурні інвестиції можна охарактеризувати як економічний інструмент, що використовується для фінансування початкового етапу створення компанії, її розвитку, реалізації проектів, які мають високий рівень ризикованості, але здатні дати значні фінансові вигоди. Для венчурного інвестування пріоритетне значення має наявність привабливого і реального підприємницького задуму, а також менеджменту, здатного втілити його в життя. Венчурний інвестор є посередником між синдикованими (колективними) інвесторами і підприємцем.

Крім високого рівня ризику, класична модель венчурного бізнесу має ряд характерних відмінностей від інших, більш поширених сьогодні механізмів фінансової підтримки підприємницьких проектів. До основних відмінностей варто зарахувати таке: надання необхідних коштів під перспективну ідею без гарантованого забезпечення майном, заощадженнями, іншими активами підприємця, поручительства, гарантій; активна участь інвесторів в управлінні фінансованими проектами на всіх етапах їх здійснення, починаючи з експертизи підприємницьких ідей і закінчуючи забезпеченням ліквідності акцій новоствореної фірми; готовність венчурних фондів вкладати кошти у нові наукоємні розробки, навіть за умови наявного високого рівня невизначеності.

Процес венчурного інвестування уявляється єдиним цілим, де розподіл функцій здійснюється для більш раціонального управління єдиною системою.. Інвестор і об'єкт інвестування однаковою мірою зацікавлені в досягненні кінцевого результату, критерієм оцінювання якого є зростання потенціалу підприємства. Саме потенціал для інвестора означає підвищення вартості компанії, у яку вкладалися кошти. Формально кінцева мета венчурного інвестора подібна до мети традиційного інвестора - приріст власного капіталу. Однак шляхи досягнення цієї мети або управлінська технологія різні.

Якщо у випадку традиційного інвестування це можна виразити таким причинно-наслідковим ланцюжком: дохід на вкладений капітал мінімум ризику максимально швидко більш низький відсоток, то у випадку з венчурним інвестуванням послідовність у цьому ланцюжку змінюється, а отже, змінюється й механізм досягнення мети: високий дохід на вкладений капітал підвищений ризик розтягнутість у часі.

Ефективне управління венчурною інвестиційною діяльністю забезпечується реалізацією сукупності принципів. Проте для різних суб'єктів венчурної інвестиційної діяльності використовуються й різні принципи. У процесі дослідження було визначено основні відмінності участі у венчурному процесі інвестора та об'єкта інвестування (підприємця) (табл. 1). Такий розподіл випливає з особливостей венчурної діяльності й специфічних функцій, цілей і завдань, що повинні виконувати обидві сторони процесу.

Таблиця 1.

Принципи діяльності учасників венчурного процесу

Принципи венчурної діяльності інвестора	Принципи венчурної діяльності підприємця
Динамізм	Комплексний і системний характер управлінських рішень
Інтегрованість з об'єктом інвестування	Сталість і корелятивність із загальною системою управління
Комплексний і системний характер управлінських рішень	Головний принцип побудови системи управління - проектний підхід
Концентрація ресурсів і зусиль	Організаційно-управлінська забезпеченість
Варіативність	Орієнтація на новизну й іноваційність технології, продукту, ринку, управлінської технології тощо
Закінченість	Споживча орієнтація
Орієнтація на нарощування потенціалу підприємства	Цільова орієнтація - нарощування потенціалу підприємства
Стратегічна орієнтація цілей, рішень і дій	Самостійність та ініціативність

Запорукою успіху реалізації венчурних інвестиційних проектів є керівництво, спрямоване на максимальну віддачу наявних ресурсів, динамічність, максимальну швидкість реалізації ідеї, а також орієнтоване на пошук та активне використання стратегічних порожнеч на ринку, максимальну концентрацію зусиль і ресурсів на мінімальному просторі.

Основою ефективної управлінської технології реалізації венчурного капіталу є адаптована концепція проект-менеджменту. Проект передбачає створення віртуальної моделі бізнесу на певний період з чітко заданими вхідними та вихідними параметрами. Технологія проект-менеджменту є найбільш ефективною, коли виникає начальна необхідність: перебудови на новій технологічній основі виробничо-господарської діяльності, головним завданням якої є підвищення швидкості реакції підприємства; використання принципів ринкового господарювання у внутрішньому середовищі підприємства, спрямованого на підвищення відповідальності і контролю; інтеграційних процесів, що спрямовані на більш ефективне використання всіх ресурсів, насамперед, науково-технологічних, людських, інвестиційних; використання нефінансових критеріїв в оцінці ефективності управління.

Найважливішим аспектом реалізації венчурних інвестиційних проектів є управління ризиком. У результаті проведених досліджень встановлено, що в сучасній теорії і практиці управління існує велика кількість визначень поняття "ризик". Це більш ніж наочно відображає об'єктивну складність і багатогранність цього явища. Сутність, технологія і методи управління ризиком у класичному інвестиційному процесі й венчурному інвестуванні істотно відрізняються. Ризики венчурного інвестування мають ряд принципових особливостей: свідомий і цілеспрямований "пошук" ризику, оскільки саме ризик дає можливість успішної реалізації венчурного проекту; найважливішою складовою венчурного ризику є "позитивний ризик"; припустимі досить великі показники як позитивних, так і негативних відхилень; неможливість оцінити реальні втрати або збитки; характерна статистична невизначеність; суб'єкти ризику діють у тісному співробітництві, тому не розділяють ризики і координують свої дії.

На відміну від прямих традиційних інвестицій у венчурному фінансуванні із самого початку допускається можливість втрати вкладених коштів як цілком природний варіант реалізації бізнес-інтересів. Інвестори венчурного капіталу свідомо йдуть на поділ усієї відповідальності і фінансового ризику разом з підприємцем. Параметри оцінки ризику в діяльності в обох учасників венчурного процесу дуже схожі. Різниця полягає лише в рівні цих параметрів. Підприємець більш орієнтований на тактичні показники, а венчурний інвестор на стратегічні. Аналогічно відбувається розмежування повноважень, а так само й управління ризиком.

У другому розділі - "Оцінка залучення та використання венчурного фінансування" - проаналізовано сучасний стан інвестиційних процесів в Україні, визначено необхідність, проблеми та перспективи венчурного фінансування у забезпечені інноваційного розвитку вітчизняної економіки, розглянуто практику залучення та використання венчурних інвестицій.

Встановлено, що на початку 90-х рр. XX ст. вітчизняний господарський комплекс зіткнуся не тільки з проблемою переходу на нові механізми і принципи функціонування, а й з необхідністю технологічного переозброєння.

Сформовану на сьогодні в Україні галузеву структуру інвестицій не можна вважати оптимальною, оскільки вона постійно відтворює далеко не досконалу галузеву і територіальну структуру економіки в цілому. Економічна ситуація в Україні склалася так, що обмеження в інвестиційних ресурсах стримує процес формування повноцінних елементів ринкової системи.

Структурні зміни у виробництві за останні дванадцять років призвели до значної втрати позицій галузей промисловості з високою доданою вартістю. Так, наприклад, з 1990 до 2005 рр. частка машинобудування і металообробки скоротилася з 30,5 до 11,5 %, тоді як істотно зросла питома вага галузей нижчих технологічних укладів: паливної промисловості (з 5,7 до 13,1 %), електроенергетики (з 3,2 до 12,1 %), чорної металургії (з 11,0 до 22,9 %).

Міжгалузева і технологічна незбалансованість виробництва з гіпертрофованою часткою продукції проміжного споживання і незначною часткою продукції із закінченим циклом виробництва ускладнюють завдання відновлення господарського комплексу як цілісної системи.. Фактична спрямованість руху вітчизняного господарського комплексу не відповідає ні визначеним пріоритетам, ні напрямам світового розвитку. У глобалізаційний процес економіко-виробничого обміну вітчизняна економіка ввійшла за рахунок видобувної галузі та галузі первинної переробки сировини, де формується фінансовий ресурс.

Світова ж практика свідчить про те, що сьогодні джерелом економічного прогресу є конкуренція між підприємцями в інноваційному аспекті, тобто конкуренція, породжена новим товаром, новою технологією, новим джерелом постачання, новим типом організації; конкуренція, що визначає остаточну вартість товару або переваги в його кількостях.

Однак, як свідчить статистика, останнім часом, в Україні спостерігається негативна тенденція до зміни показників інноваційної діяльності. Серед підприємств, що здійснювали нововведення, майже 80 % впроваджували продуктові інновації.

Низька інноваційна активність підтверджується й іншими показниками, такими як середній вік виробничого устаткування і коефіцієнт його відновлення. У рамках існуючої економічної моделі темпи деградації науково-виробничого потенціалу значно перевищують темпи відновлення.

На підставі аналізу встановлено, що вітчизняна фінансова система не забезпечує потреб підприємств в інвестиційних ресурсах. Так, сьогодні банківська система внаслідок певних суб'єктивних та об'єктивних факторів віддає перевагу не інвестуванню розвитку, а інвестуванню споживання.

Цілком очевидно, що чим вище фінансовий ризик, тим складніше залучити необхідні фінансові ресурси й більшою є їх вартість. Таким чином, на сьогодні вітчизняні підприємницькі структури практично не мають реальних інструментів фінансування інноваційного розвитку. Банки, пенсійні фонди, страхові компанії - це інститути, що постійно стикаються з ризиком і заробляють на ньому, однак ризик нового бізнесу, нових ідей - це ризик "за межами", ці інститути пов'язані певними зобов'язаннями, тому вони не можуть фінансувати проекти, ризик яких більший за визначену межу.

Закони ринкової економіки повели шляхом розробки таких організаційно-управлінських рішень, що, з одного боку, повинні були б сприяти реалізації багатообіцяльних, але ризикованих підприємницьких проектів, а з іншого боку - дозволили б мінімізувати фінансовий ризик. Цей підхід матеріалізувався у венчурних механізмах фінансування.

Венчурний капітал за своїм значенням сьогодні займає одне з провідних місць у формуванні стратегій фінансування діяльності підприємств. У найбільш розвинутих індустріальних країнах механізми венчурного фінансування широко використовуються на практиці вже не одне десятиліття.

Венчурний капітал у другій половині ХХ ст. відіграв найважливішу роль у реалізації найбільших науково-технічних нововведень в галузі мікроелектроніки, обчислювальної техніки, інформатики, біотехнології та в інших наукоємних галузях виробництва. Водночас чимало великих компаній, що давно затвердилися на ринку, намагаються використовувати можливості венчурного механізму для виявлення перспективних науково-технічних розробок.

Виходячи з усього вище сказаного відзначимо, що одним з найбільш актуальних завдань для України сьогодні є адаптація венчурного механізму фінансування підприємницької діяльності, оскільки це один з найдієвіших механізмів фінансування, становлення й розвитку підприємницьких структур нового покоління.

Розглядаючи питання методичного забезпечення фінансового механізму венчурного фінансування, встановлено, що при оцінці привабливості або потенційної ефективності об'єкта венчурного інвестування використання класичних методик інвестиційного аналізу не дає адекватних результатів. Класична методологія оцінки ефективності інвестиційних проектів являє собою сукупність цілком конкретних показників, що дають змогу відбирати проекти для подальшого розгляду, аналізувати проектні альтернативи, оцінювати проект з погляду інвестора тощо. Прийняття відповідного рішення базується на порівнянні прогнозного результату з так званою "точкою відліку".

Відзначимо, що через специфічність венчурного інвестування потенційний інвестор має стосунок до можливого напряму вкладення фінансових ресурсів не як класичний інвестор, а як потенційний власник цього підприємства. Звідси спостерігається зміщення акцентів у бік якісних характеристик проекту. У контексті венчурних проектів втрачаються всі чотири складові класичної методології оцінки ефективності інвестиційних проектів: цільова установка інвестора, прогноз складу і структури грошових потоків, проектна ставка дисконтування, бажаний або передбачуваний рівень прибутковості майбутніх інвестицій.

Таким чином, більш актуальною стає проблема розробки та реалізації організаційно-економічного механізму реалізації проекту. На перший план виходить завдання проектування бізнесу, тобто розробка такої управлінської моделі, що дають змогу зробити венчурний інвестиційний проект ефективним.

У третьому розділі - "Формування фінансового механізму реалізації венчурних інвестиційних проектів" - запропонована методологія проект-менеджменту як організаційно-управлінська технологія реалізації венчурних інвестиційних проектів, визначені особливості механізму управління венчурними ризиками та розроблена система управління вартістю об'єкта інвестування, як інтегральний показник ефективності венчурних інвестицій.

У цілому використання математичних методів дає змогу не лише оцінити, а й здійснити як підбір варіантів реалізації одного проекту, так і вибір між декількома різними проектами. Разом з тим вищерозглянуті математичні методи орієнтовані на оцінку лише економічної ефективності венчурних інвестиційних проектів, сама економічна ефективність, її величина, може бути зумовлена впливом безлічі факторів, що в даних методах не враховуються. Для зниження невизначеності, пов'язаної з реалізацією венчурних інвестиційних проектів, аналіз необхідно здійснювати з використанням методу критеріїв, запропонованого Б. Твіссом, який охоплює найбільш істотні моменти реалізації будь-якого венчурного інвестиційного проекту і дає змогу не лише прийняти адекватне рішення щодо кінцевих і проміжних цілей проекту, але й взяти до уваги проблеми вибору місця, часу і методу проведення проекту, спланувати і розподілити ресурси, що спрямовуються на досягнення поставленої мети.

Перелік критеріїв оцінювання венчурних інвестиційних проектів містить у собі такі елементи: цілі, стратегія і політика корпорації; ринкові критерії; науково-технічні критерії; фінансові критерії; виробничі критерії; зовнішні й екологічні критерії. Проте у зазначеному варіанті методу критеріїв є ряд недоліків, для усунення яких пропонується уточнений фінансово-економічний зміст окремих статей, доцільним є включення пункту, пов'язаного з прогнозуванням діяльності конкурентів, врахування рівня споживчої привабливості інновації, що реалізується проектом, аспектів часу реалізації венчурних інвестиційних проектів. Методика оцінювання інноваційних проектів повинна містити в собі такі критерії:

1. Цілі, стратегія, політика і цінності компанії: сумісність проекту із стратегією компанії і довгостроковим планом; узгодження проекту із уявленням про компанію; відповідність проекту стратегії НДДКР у компанії; можливість майбутньої розробки продукту і майбутнього застосування нової технології; вплив проекту на інші проекти, що вимагають фінансування;

2. Науково-технічні критерії: ймовірність технічного успіху; час розробки нововведення; наявність науково-дослідного персоналу, що відповідає кваліфікації і спеціалізації; наявність необхідного науково-дослідного устаткування; патентна чистота;

3. Виробничі критерії: наявність необхідного виробничого персоналу (за фахом і кваліфікацією); відповідність наявним потужностям; наявність необхідних для виробництва матеріалів; час освоєння нововведення у виробництві; безпека виробництва;

4. Фінансові критерії: вартість проведення комплексу НДДКР; обсяг капіталовкладень у виробництво; обсяг капіталовкладень у маркетингові заходи; наявність фінансів у потрібні періоди часу; максимальне негативне значення оцінки витрат і доходів; інфляційні зміни; чистий дисконтований дохід; очікувана норма прибутку; період окупності проекту;

5. Ринкові критерії: загальна ємність передбачуваного ринку; передбачувана частка ринку; передбачуваний період випуску продукту; ймовірність комерційного успіху; ймовірний обсяг продажів; позиція підприємства в конкурентній боротьбі; відповідність існуючим каналам руху товарів;

6. Критерії споживчої привабливості: передбачувана ціна; показники призначення; показники безвідмовності; показники надійності; показники довговічності; показники транспортабельності; додаткові функції; зміна ваги; зміна габаритів; сервісне обслуговування; наявність супутніх товарів; витрати на експлуатацію в споживача; дизайн; простота експлуатації;

7. Соціальні й екологічні критерії: можливий шкідливий вплив продуктів і виробничих процесів; суспільна думка; поточне і перспективне законодавство; вплив на рівень зайнятості.

Оцінювання критеріїв здійснюється за п'ятибальною шкалою й оформлюється у вигляді таблиці, потім бали підсумовуються й отримана оцінка є основою для відбору проекту. Разом з тим бальні оцінки по розглянутій шкалі багато в чому є "якісними", що ускладнює об'єктивне оцінювання проектів і робить його залежним від думки і поглядів суб'єктів, які його здійснюють.

У зв'язку з цим для того, щоб забезпечити більш об'єктивне оцінювання венчурних проектів з урахуванням їх специфіки, а також особливостей функціонування компанії, доцільно проводити ранжирування критеріїв. У цьому випадку результатом оцінки проекту по кожному із критеріїв буде не лише певний бал від одного до п'яти, а добуток даного бала на вагу даного критерію.

Методика оцінювання можливості реалізації проектів буде більш ефективною, якщо подати оцінку максимально можливої кількості критеріїв у вигляді визначених кількісних інтервалів. При цьому для кожного інтервалу встановлюється певний бал. Крім того, доцільною є градація показників, яка буде відповідати ситуації на ринку і перспективам її зміни, що дасть змогу більш об'єктивно оцінити проект. Межі, інтервали, що відповідають тому чи іншому балові, необхідно визначати, виходячи з конкретного становища підприємства, а також з урахуванням його вимог до даного інвестиційного проекту. Відбір венчурних проектів доцільно здійснювати за допомогою встановлення профілю відбору проекту, коли визначаються граничні значення для кожного критерію методики оцінювання можливості реалізації венчурних інвестиційних проектів.

У дисертації запропонований методичний підхід прийняття рішення щодо фінансування при реалізації венчурного проекту, яка передбачає такі етапи: 1) виявлення факторів, що впливають на реалізацію проекту; 2) оцінювання проектних пропозицій за цими факторами з використанням або кількісної інформації, якщо така є, або експертних даних; 3) прийняття або відхилення проектних пропозицій на основі оцінювання, здійсненого згідно з пунктом 1; 4) виявлення сфер проекту, де потрібна додаткова інформація і вживання заходів щодо її отримання; 5) зіставлення нової інформації, отриманої відповідно до пункту 4, з тією, що використовувалася при початковому рішенні; 6) оцінювання впливу змінних, виявлених на етапі 5, на продовження роботи над проектом; 7) прийняття рішення щодо припинення проекту або продовження роботи над ним з повторенням етапів 4, 5, 6.

Одним із найважливіших фінансових питань венчурного інвестування є обґрунтування стратегії "виходу" капіталу. "Вихід" капіталу з бізнесу - це механізм, що дає інвесторові можливість повернення вкладених коштів, швидкого і вигідного продажу бізнесу, у який він вклав капітал.

На сьогодні у світовій практиці існують такі види стратегії "виходу" капіталу з бізнесу: 1. Стратегія первинної публічної пропозиції (IPO) - продаж на фондовому ринку. 2. Стратегія одноразового продажу компанії, але без використання механізму емісії. 3. Стратегія "проживання з компанією" до завершення життєвого циклу проекту, або "стрижка купонів". 4. Стратегія "зняття вершків": короткострокова і складна в організації "стрижка купонів". 5. Стратегія "дроблення". Як механізм "виходу" з роздробленої компанії може використовуватися кожен з вищеперелічених варіантів.

Аналіз середовища функціонування венчурного бізнесу в Україні показав ряд істотних обмежувальних факторів у виборі стратегії "виходу" капіталу з бізнесу (нерозвиненість законодавчо-нормативної бази, ринкової інфраструктури тощо). З метою оптимізації варіантів реалізації ризикових проектів в українській економіці і стратегії "виходу" капіталу в дисертації розроблений алгоритм механізму здійснення даного процесу залежно від зовнішніх і внутрішніх економічних умов існування компанії (рис. 1).

Ще одним перспективним варіантом організації венчурного бізнесу (у найближчі 2 - 3 роки) можна вважати створення фондів ризикового капіталу. Механізм роботи фонду дасть змогу залучити незадіяні капітали приватних й інституціональних інвесторів, а також створить цілу нішу компаній, що професійно займаються венчурним інвестуванням.

Найбільш істотними положеннями створення фонду ризикового капіталу є такі: організаційно-правова форма фонду - відкритий венчурний фонд на паях, не юридична особа; керуючий фондом - Компанія з управління фондами ризикового капіталу; організаційно-правова форма - закрите акціонерне товариство (відповідно до статуту компанія здійснює управління активами фонду, розміщує і викуповує інвестиційні паї); термін створення фонду - необмежений.

Метою інвестування активів, що становлять фонд, є приріст коштів інвесторів, які постійно реінвестуються.

Вимоги до структури активів фонду: частки в компаніях, що починають, пакети акцій компаній, що починають і стабільних компаній, грошові кошти й інші інвестиційні активи, не заборонені статутом фонду.

Рис. 1. Алгоритм механізму "виходу" венчурного капіталу з бізнесу

Встановлено, що розмір винагороди керуючої компанії - 1-2 % середньої вартості чистих активів фонду протягом фінансового року. Розмір цієї ставки може коливатися залежно від обсягу фонду. У разі появи прибутку від інвестицій фонду керуюча компанія одержує винагороду в розмірі не більше ніж 15 % від суми приросту капіталу (майна) фонду.

Пропонуються такі пропорції інвестиційного портфеля даного фонду: валютні або грошові активи можуть становити не більше ніж 15 %, державні цінні папери не більше ніж 10 %, акції першого і другого ешелонів - 30-40 %. Інші 15-35 % саме й становитимуть найбільш ризикові акції високотехнологічних компаній, частки або іншу участь фонду в цих компаніях. Залежно від рівня ризику, що готовий прийняти інвестор, керуючий може сформувати кілька фондів різних інвестиційних стратегій і розміщати паї кожного з них.

Інвесторами фонду ризикового капіталу можуть бути компанії або фізичні особи, які зацікавлені в довгостроковому зростанні своїх активів.

Сучасна теорія вибору портфеля містить у собі методи обґрунтування оптимального портфеля інвестора, що містить ризикові і безризикові активи. У випадку ж, коли інвестор "веде" не один проект, а безліч, наприклад, венчурний фонд, активи якого включаються і вибувають з портфеля в різні періоди часу, класична теорія вибору портфеля не дає однозначної відповіді. Для оперативного контролю за станом портфеля венчурного інвестора як незамкнутої інвестиційної системи запропонована така модель:

, (1)

, (2)

, (3)

, (4)

де Yg - загальна прибутковість портфеля; Yj - прибутковість активу j; Vj - частки активу j у портфелі; Pjt - ціна активу j у момент часу t; Pj0 - ціна активу j у момент купівлі; Q - коефіцієнт переведення дохідності (за день, місяць тощо) в річну прибутковість; Tj - час перебування активу j у портфелі; Kj - кількість одиниць активу j.

Модель дає змогу інвестору вирішувати такі завдання: контролювати прибутковість портфеля; одержати значення прибутковості портфеля в будь-який момент часу; вести облік вартості портфеля; у будь-який момент часу визначати значення абсолютного прибутку або збитків; дисконтувати отриманий прибуток або збитки відповідно до заданого коефіцієнта дисконтування.

З метою прогнозування прибутковості портфеля в дисертації розроблений механізм, в основі якого лежать класичні теорії прогнозування і новий підхід до факторів аналізу. Згідно з новим підходом змінюються основні параметри, відповідно до яких формуються портфелі і здійснюється оцінка ризикових активів. Зокрема, здійснена спроба змінити проектний підхід до формування портфеля (коли портфель венчурного інвестора містить у собі інвестиції в різні стадії проекту) портфельним підходом і включати в ризиковий портфель інвестиції тільки в акції компаній, бізнес яких розрізняється за рівнем ризику.

Відповідно до нового підходу етапи ризикового фінансування набудуть такого вигляду: "Початок" - вкладення в акції компаній, перспективи яких є невизначеними. "Перша ніша" - вкладення в акції компаній, перспективи яких у стратегічному плані реалізуються не раніше, ніж через 10-15 років. "Друга ніша" - вкладення в акції компаній, перспективи яких відповідно до планів розвитку НТР реалізуються у найближчі 5-10 років. "Третя ніша" - вкладення в акції компаній, перспективи яких відповідно до маркетингових досліджень реалізуються протягом 1-5 років. "Остання ніша" - вкладення в акції компанії, що вже довели свою здатність давати прибуток інвесторам, однак діяльність яких значно більш ризикована, ніж компаній "традиційної" економіки.

За такого підходу до етапів (або ніш) фінансування структура портфеля венчурного інвестора набуде такого вигляду (табл. 2).

Таблиця 2.

Структура венчурного інвестиційного портфеля

Інвестиційні ніші	"Початок"	"Перша ніша"	"Друга ніша"	"Третя ніша"	"Остання ніша
Необхідна віддача на інвестиції	60 %	50 %	40 %	30 %	20 %
Рекомендована структура портфеля	10 %	20 %	20 %	30 %	20 %

Важливою проблемою інноваційного розвитку економіки України є організація процесу реалізації "закриваючих технологій", у вирішенні якої венчурний фінансовий механізм може відіграти вирішальну роль. Під "закриваючими технологіями" розуміються інновації-продукти і процеси, що створюються, як правило, у традиційних галузях промисловості, але масове їх впровадження призводить до ліквідації технологій, які раніше діяли в цих галузях.

Розподіл функцій учасників розробки "закриваючих технологій" мае бути такий. Держава здійснює: виявлення "закриваючих технологій", створених у державних науково-технічних організаціях; створює умови і стимули для організації інноваційних фірм з подальшої розробки технологій; через державні венчурні фонди здійснюється часткове фінансування розробок і виробництва; надає необхідні потужності на державних виробничих підприємствах; через зовнішньоторговельні організації сприяє експорту технологій. Функції підприємницького сектора будуть такими: заснування інноваційних фірм, фінансування їх діяльності з недержавних венчурних фондів, організація процесу розробки і виробництва, участь в експортних операціях. Принципова схема такої системи подана на рис. 2.

Рис. 2. Принципова схема системи управління "закриваючими технологіями"

Система управління "закриваючими технологіями", має вирішити такі завдання: збільшення українського експорту продукції з високою часткою доданої вартості, створення передумов для активізації діяльності науково-технічних організацій у високотехнологічних сферах, у тому числі оборонних. венчурний інвестиційний проект капітал

ВИСНОВКИ

1. Визначено, що за функціональним змістом поняття "венчурне фінансування" може бути розкрито як допомога в реалізації нових бізнес-ідей і сприянні зростанню конкретного бізнесу шляхом надання коштів в обмін на частку в статутному капіталі або певний пакет акцій. У загальному вигляді венчурний капітал або венчурне фінансування можна охарактеризувати як фінансовий інструмент, що використовується для введення в дію компанії, її розвитку, реалізації перспективних проектів.

2. Встановлено, що венчурна інвестиційна діяльність істотно відрізняється від традиційної інвестиційної діяльності. Принципова відмінність полягає в тому, що у венчурній діяльності інвестор і об'єкт інвестування виступають як одне ціле. Вони однаковою мірою зацікавлені в досягненні кінцевого результату, критерієм оцінювання якого є нарощування потенціалу підприємства. Таким чином, венчурний інвестиційний процес - це процес більшою мірою управлінський, з такими складовими, як маркетинг, виробництво, НДДКР тощо. Виходячи із змісту венчурного фінансового механізму, основними принципами реалізації венчурних інвестиційних проектів (зі сторони інвестора) слід вважати такі: динамізм; інтегрованість з об'єктом інвестування; комплексний і системний характер управлінських рішень; концентрація ресурсів і зусиль; варіативність; закінченість; орієнтація на нарощування потенціалу підприємства; стратегічна орієнтація цілей, рішень і дій.

3. Структурні зміни у виробництві за останні роки призвели до значної втрати позицій галузей, промисловості з високою доданою вартістю. В існуючих умовах для України найбільш актуальною є структурна перебудова економіки та її інтенсивна капіталізація. Зіставивши й проаналізувавши особливості та механізми сучасного інвестиційного процесу в Україні та тенденції розвитку і потреби вітчизняного бізнесу, відзначено, що вітчизняна фінансова система на сьогодні не здатна забезпечити потреби підприємств в інвестиційних ресурсах, особливо щодо реалізації високотехнологічних проектів, які мають високий рівень ризику, тому механізм венчурного фінансування є, можливо, єдиною альтернативою швидкого розвитку вітчизняних підприємств і реалізації їх потенціалу.

4. З метою розвитку методичних підходів до фінансової оцінки венчурних інвестиційних проектів удосконалено метод критеріїв, запропонований Б. Твіссом, шляхом уточнення фінансово-економічного змісту окремих статей, врахування рівня споживчої привабливості інновації, що реалізується проектом, аспектів часу реалізації венчурних інвестиційних проектів. З урахуванням зазначених положень запропоновано такий перелік критеріїв оцінювання: цілі, стратегія, політика і цінності компанії; науково-технічні критерії; виробничі критерії; фінансові критерії; ринкові критерії; критерії споживчої привабливості; соціальні й екологічні критерії. Оцінювання критеріїв має здійснюватися за п'ятибальною шкалою із застосуванням методу ранжирування. Вагу кожного з критеріїв має встановити компанія, виходячи з "індивідуальних" особливостей.

5. Прийняття рішення щодо фінансування при реалізації венчурного інвестиційного проекту доцільно здійснювати у послідовності: 1) виявлення факторів, що впливають на реалізацію проекту; 2) оцінювання проектних пропозицій за цими факторами з використанням або кількісної інформації, якщо така є, або експертних даних; 3) прийняття або відхилення проектних пропозицій на основі оцінювання, здійсненого згідно з пунктом 1; 4) виявлення сфер проекту, де потрібна додаткова інформація й вживання заходів щодо її отримання; 5) зіставлення нової інформації, отриманої відповідно до пункту 4, з тією, що використовувалася при початковому рішенні; 6) оцінювання впливу змінних, виявлених на етапі 5, на продовження роботи над проектом; 7) прийняття рішення щодо припинення проекту або продовження роботи над ним з повторенням етапів 4, 5, 6.

6. У світовій практиці існують такі види стратегії "виходу" капіталу з бізнесу: первинної публічної пропозиції (IPO); одноразового продажу компанії; "проживання з компанією" до завершення життєвого циклу проекту; "зняття вершків"; "дроблення". Аналіз середовища функціонування венчурного бізнесу в Україні показав ряд істотних обмежувальних факторів у виборі стратегії "виходу" капіталу з бізнесу. З метою оптимізації варіантів реалізації ризикових проектів в українській економіці і стратегії "виходу" капіталу в дисертації розроблений алгоритм механізму здійснення даного процесу залежно від зовнішніх і внутрішніх економічних умов існування компанії з урахуванням таких обмежень: привабливість кампанії для інвесторів; відповідність розміру компанії вимогам публічного розміщення на фондовому ринку; рівень інвестиційної активності в економіці; рівень податкового навантаження.

7. Перспективним варіантом організації венчурного бізнесу (у найближчі 2-3 роки) є створення фондів ризикового капіталу. Механізм роботи фонду дасть змогу залучити незадіяні капітали приватних та інституціональних інвесторів, а також створить цілу нішу компаній, що професійно займаються венчурним інвестуванням. Найбільш суттєвими положеннями функціонування фонду ризикового капіталу є такі: організаційно-правова форма фонду - відкритий венчурний фонд на паях, не юридична особа; керуючий фондом - компанія з управління фондами ризикового капіталу; організаційно-правова форма - закрите акціонерне товариство. Вимоги до структури активів фонду: частки в компаніях, що починають пакети акцій компаній, що починаючих і стабільних компаній, грошові кошти й інші інвестиційні активи, не заборонені статутом фонду. Частка фінансування венчурних проектів у загальному інвестиційному портфелі має становити 15-35 %. Залежно від рівня ризику і прибутковості, що готовий прийняти інвестор, керуючий може сформувати кілька фондів різних інвестиційних стратегій і розміщати паї кожного з них.

8. Для оперативного контролю за станом портфеля венчурного інвестора як незамкнутої інвестиційної системи запропонована модель його загальної дохідності, яка дає змогу інвестору вирішувати такі завдання: контролювати прибутковість портфеля; одержувати значення прибутковості портфеля в будь-який момент часу; вести облік вартості портфеля; у будь-який момент часу визначати значення абсолютного прибутку або збитків; дисконтувати отриманий прибуток або збитки відповідно до заданого коефіцієнта дисконтування. З метою прогнозування прибутковості портфеля в дисертації розроблений механізм, відповідно до якого основними параметрами формування портфеля й оцінювання ризикових активів є не проектний підхід, а капіталовкладення в акції компаній, бізнес яких розрізняється за рівнем ризику.

9. Значним резервом підвищення експортного потенціалу української економіки є фінансове забезпечення розробки та реалізації "закриваючих технологій". У вирішенні цього питання механізм венчурного фінансування має відіграти вирішальну роль. Функції держави мають включати: виявлення "закриваючих технологій", створених у державних науково-технічних організаціях; створення умов і стимулів для організації інноваційних фірм з подальшої розробки технологій; здійснення через державні венчурні фонди часткового фінансування розробок і виробництва; надання необхідних потужностей на державних виробничих підприємствах; сприяння через зовнішньоторговельні організації експорту технологій. Підприємницький сектор має забезпечити: заснування інноваційних фірм, фінансування їх діяльності з недержавних венчурних фондів, організацію процесу розробки та виробництва, участь в експортних операціях.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Локшин В.С. Проблеми розвитку інноваційного фінансування в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - Вип. 213. - Т. 3. - С. 701-706.

2. Локшин В.С. Розрахунок очікуваних показників інвестиційного проекту при оцінці його ефективності // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - Вип. 205. - Т. 4. - С. 1110-1114.

3. Шаповал В.М., Локшин В.С., Шмельова В.О. Венчурний капітал: міф чи реальність для України? // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДДУ, 2002. - Спецвипуск. - С. 79-89.

Внесок автора полягає у визначенні сутності та змісту поняття "венчурний капітал" та визначенні його ролі в ринковій економіці.

...