Місцеві бюджети

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Успішне розв'язання проблеми реформування економіки України значною мірою залежить від стійкого фінансового забезпечення. Успіх фінансової стабілізації досягається чітким збалансуванням централізованих ресурсів для зосередження їх на пріоритетних ділянках економічного і соціального розвитку національної економіки та задоволення суспільних потреб населення.

Актуальність теми сьогодні обумовлена глобальними тенденціями в розвитку місцевих фінансів, що посилюються дією взаємопов'язаних між собою фінансових явищ, у зв'язку з чим соціально-економічні процеси формування багатоукладної української економіки зумовили нові суспільні потреби, які через низький рівень отримання доходів населення потребують додаткового фінансового забезпечення.

Предметом дослідження є не тільки формування і виконання місцевих бюджетів, а й пошук нових джерел дохідної частини місцевих бюджетів, що суттєво впливає на розв'язання проблем при виконанні органами державної влади своїх функцій, зокрема соціальної. На сьогодні вітчизняна практика формування і виконання місцевих бюджетів підлягає вдосконаленню і в перспективі повинна зайняти одне із чільних місць в національній бюджетній системі.

Проблемною залишається чинна неузгодженість між собою законодавчо-нормативних актів щодо функціонування місцевих бюджетів, яка посилюється низьким рівнем економічних можливостей адміністративно-територіальної одиниці і високим рівнем показників фінансового вирівнювання.

Крім того, існування впродовж тривалого періоду централізації різних гілок державної влади привело до послаблення функцій місцевих органів влади щодо формування і виконання місцевих бюджетів. На сучасному етапі на місцях недостатньо науково обґрунтована фінансова політика в сфері дохідної частини місцевих бюджетів та цільового використання бюджетних коштів. Отже, низький економічний рівень окремих адміністративно-територіальних одиниць не забезпечує створення умов для виходу національної економіки на траєкторію економічного зростання.

У сучасних умовах проблема місцевих бюджетів винесена на рівень вищих національних державних пріоритетів. Обрана тема дослідження у сфері місцевих бюджетів є актуальною як з теоретичних, так і практичних позицій.

Метою курсової роботи є обґрунтування теоретичної і практичної ролі виконання місцевих бюджетів в бюджетній системі України.

Відповідно до поставленої мети основними завданнями дослідження є:

- визначити економічна сутність та склад місцевих бюджетів;

- визначити роль та значення місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку території;

- визначити основні проблеми формування системи доходів та видатків місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення.

Предметом дослідження є економічні відносини, пов'язані з формуванням і виконанням бюджету.

Теоретично-методологічну основу написання курсової роботи складають законодавчі та нормативні акти, що стосуються питань формування та виконання місцевих бюджетів (Про державний бюджет України на 2013 рік: [Закон України прийнятий Верховною Радою 06 груд. 2012 р. №5515-VI]), періодичні видання (Фінанси України. - 2005., Бюджетна бухгалтерія - 2012, Агросвіт - 2011 та інші) та підручники, посібники.

1. Теоретичні основи місцевих бюджетів

1.1 Сутність місцевих бюджетів як економічної категорії

Місцеві бюджети - це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади і управління на відповідній території.

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їх території, і населенням даної території у зв'язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 43 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Результатом первинного розподілу вартості ВВП є сформовані фінансові ресурси суб'єктів господарювання у середовищі, де формується новостворена вартість. Водночас, враховуючи той факт, що обсяг ВВП в усіх регіонах держави не створюється пропорційно: в одних регіонах його частка в загальному обсязі ВВП є досить великою, а в інших - невеликою, що залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів розвитку регіонів, можна стверджувати про те, що саме вартість ВВП територіальної одиниці породжує обмеженість фінансових ресурсів на загальнодержавному рівні для задоволення суспільних потреб. Ця обмеженість є об'єктивною, оскільки ресурси - це продукт діяльності і їх, як правило, менше, ніж необхідно для задоволення всіх потреб на даному рівні економічного розвитку.

Бюджет широко використовується для міжгалузевого й територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням вимог найраціональнішого розміщення виробничих сил, економічного зростання в усіх регіонах та в державі в цілому.

Об'єктом розподілу і перерозподілу, що здійснюється за допомогою бюджету, є валовий внутрішній продукт, а серед суб'єктів цього процесу завжди три контрагенти: держава, підприємці і населення.

Узагальнюючи наукові праці вчених-економістів, можна зазначити, що місцеві бюджети - це:

- економічна категорія, оскільки бюджет є економічним атрибутом адміністративно-територіальної одиниці;

- фінансова категорія;

- правовий акт, згідно з яким органи місцевого самоврядування отримують право розпоряджатися фінансовими ресурсами;

- фінансовий план, тобто кошторис доходів і видатків відповідних органів влади.

До місцевих бюджетів відносять бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, міст Києва та Севастополя.

Склад місцевих бюджетів, - відображає територіальний поділ країни: в Україні - області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяються на дві групи: централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового рівня (сіл, селищ, міських районів) [2, с. 18].

Отже, з погляду теоретичних міркувань можна стверджувати, що місцеві бюджети виражають економічні відносини щодо формування, розподілу та використання фонду фінансових ресурсів, які знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади і призначені для соціально-економічного розвитку регіону, в якому сформоване сприятливе середовище для створення валового внутрішнього продукту.

Можна назвати такі основні ознаки місцевих бюджетів, які виділяють їх із загальної системи економічних відносин:

- наповнення дохідної частини місцевих бюджетів об'єктивно залежить від економічного потенціалу адміністративно-територіальної одиниці та суб'єктивно залежить від побудови системи міжбюджетних відносин;

- сфера дії місцевих бюджетів регламентована не тільки Бюджетним кодексом, але й іншими нормативно-правовими актами;

- учасниками бюджетних відносин є, з одного боку, місцеві органи влади, а з іншого - підприємства, установи та населення;

- забезпечується рух фінансових потоків від платника податків до бюджету і здійснюється бюджетне фінансування установ і організацій, які знаходяться на бюджетному утриманні;

- місцеві бюджети, концентруючи фінансові ресурси на необхідних ділянках і напрямках, дозволяють здійснювати державне регулювання регіональною економікою і забезпечують проведення соціальної політики;

- структура місцевих бюджетів визначається адміністративно-територіальним поділом України: кожна адміністративно-територіальна одиниця створює власний бюджет, який є фінансовою основою діяльності місцевих органів влади [1.c. 103].

Згідно з ст. 95 Конституції України, бюджетна система України будується на засадах справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами, місцеві бюджети є формою утворення і використання бюджетних ресурсів, інструментом фінансового забезпечення і регулювання соціально-економічного розвитку регіону.

В умовах ринкової економіки роль місцевих бюджетів зростає, але змінюються форми і методи їх впливу на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальної одиниці.

За економічним змістом місцевий бюджет, як невід'ємний елемент бюджету країни, опосередковує економічні відносини між територіальною громадою, суб'єктами господарювання та фізичними особами, що формуються з метою створення фонду грошових коштів шляхом централізації частини валового внутрішнього продукту для фінансування державних та громадських потреб.

Таким чином, для місцевих бюджетів характерна складна система відносин, що забезпечують виконання як власних, так і делегованих державою повноважень.

1.2 Функція місцевих бюджетів у регулюванні економічних відноси

Важлива роль місцевих бюджетів у функції регулювання фінансової системи держави. Наявність різних поглядів щодо вивчення поняття «місцевих бюджетів» дає змогу характеризувати їх як сукупність економічних відносин, які сприяють територіальному перерозподілу національного доходу країни та забезпечують створення фінансової бази місцевих рад.

Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування, місцеві бюджети - це балансові рахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території.

Водночас місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме: відносин між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують на певній території; відносини між бюджетами і населенням певної території, що складаються при мобілізації і витрачанні коштів місцевих бюджетів; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів щодо перерозподілу фінансових ресурсів; відносини між місцевими бюджетами і державним бюджетом.

Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією і Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», активізує господарську діяльність, дає змогу їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів. Зрештою все це розширює можливості місцевих органів влади у сприянні повнішому задоволенню потреб населення.

Відомо, що із загальнодержавного бюджету фінансується близько 2/3 усіх витрат. Спостерігається тенденція до збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, що може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування та використання бюджетних коштів у цілому [6.c. 53].

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється в їх призначенні, а саме:

- у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади;

- розподілі й використанні цих фондів між галузями народного господарства;

- контролі за фінансово-господарською діяльністю підприємств та організацій, підвідомчих цим органам влади.

Складна структура місцевих бюджетів України, а також необхідність установлення раціонального взаємозв'язку між державними і місцевими бюджетами висуває завдання визначення принципів і умов оптимального розподілу доходів між різними ланками бюджетної системи. При розподілі доходів між ланками і видами бюджетів потрібно дотримуватися таких вимог:

- єдність бюджету і державного плану соціально-економічного розвитку України;

- забезпечення кожного бюджету стійкими доходами, які тісно пов'язані з економічною, соціальною і екологічною ситуацією регіону. В цьому проявляється активний вплив бюджету на прискорення темпів розвитку економіки та покращення соціального положення в регіоні;

- збалансованість кожного бюджету незалежно від обсягу його закріплених дохідних джерел;

- підвищення зацікавленості державних і місцевих органів в успішному виконанні планів надходжень загальнодержавних доходів і зборів (податкових і неподаткових) на території відповідної місцевої ради;

- забезпечення рівномірності надходження коштів і усунення можливих касових розривів унаслідок неспівпадання термінів здійснення видатків і отримання доходів.

У складному механізмі фінансових методів державного регулювання економіки особливе місце займають між-бюджетні відносини. Адже саме через бюджети різних рівнів, які відповідають ієрархії територіальної організації суспільства, здійснюється основне регулювання фінансового забезпечення розвитку різних ланок господарства, соціальної сфери, економічної інфраструктури між регіонами України тощо.

Міжбюджетні відносини в Україні містять такі основні елементи: власні, закріплені та регулюючі доходи, нормативи відрахувань від регулюючих доходів, дотації, субвенції, субсидії, внески до державного бюджету України, бюджетні позички, міжбюджетні взаєморозрахунки.

Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів важливо, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом дохідну базу, а взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувалися з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів.

1.3 Етапи розвитку місцевих бюджетів в Україні

Розбудова в Україні економіки ринкового типу потребує ефективної фінансової системи, складовою якої виступають місцеві бюджети. За економічним змістом місцеві бюджети відображають сукупність розподільчих і перерозподільчих відносин щодо формування та використання територіального централізованого фонду грошових коштів у законодавчо визначеному форматі.

Слід зазначити, що створення якісно нових підходів місцевого бюджетування в Україні суттєво ускладнюється низкою чинників, які своїм корінням сягають у часи командно-адміністративного управління народним господарством. Місцеві бюджети за часів СРСР були фінансовою основою місцевих Рад, що лише формально виконували самоврядні функції. У працях радянських науковців доби соціалізму місцеві бюджети розглядаються як складова частина державного бюджету. Тотальна бюджетна централізація при всіх своїх нібито позитивних рисах, з позицій центру, справила негативний вплив на розвиток міського самоврядування, позбавивши його відповідної фінансової юрисдикції. Невідповідність доходної бази місцевих бюджетів економічному потенціалу територій стала особливо відчутною вже в пострадянський період, коли виникла реальна потреба фінансового територіального вирівнювання. Вирішення зазначеної проблеми суттєво ускладнилося ще й тим, що більшість великих платників податків, які формували основу союзного бюджету, припинили своє існування в попередньому фінансово-господарському статусі з огляду на банкрутство, реструктуризацію, приватизацію тощо.

Етапи розвитку місцевих бюджетів в Україні. Перший з них охоплює 1864-1917 рр., коли організаційно сформувалися перші органи місцевого самоврядування - земства та визначилися їх повноваження.

Другий етап розвитку місцевих бюджетів в Україні припадає на 1918-1930 рр. і його соціально-економічною передумовою стало відновлення інституту місцевих фінансів та місцевих бюджетів. Характерним для нього є те, що за цей період відбулося:

- законодавче оформлення інституту місцевих бюджетів;

- впорядкування місцевого оподаткування, бюджетних процедур, механізму надання бюджетних субсидій;

- удосконалення структури доходів і видатків місцевих бюджетів;

- забезпечення бездефіцитності останніх;

- визначення засад бюджетного регулювання.

Наступний етап охоплює 1930-1959 рр., за які відбулося зміцнення адміністративно-командних методів управління, централізація бюджетної системи, обмеження прав місцевої влади у використанні коштів місцевих бюджетів, встановленні місцевих податків і зборів, пошуку додаткових джерел доходів. У цей період спостерігається: зростання обсягів місцевих бюджетів; включення місцевих бюджетів до складу державного бюджету; зміна структури доходів бюджету внаслідок податкової реформи 1930 р.; домінуюче використання відсоткового методу регулювання доходної бази місцевих бюджетів; скорочення переліку місцевих податків і зборів.

Четвертий етап розвитку місцевих бюджетів 1960-1990 рр., стосується економічної реформи, яка полягала у відносному послабленні централізованого управління та зміцненні демократичних підходів, розширенні прав місцевих рад, удосконаленні їх взаємодії з підприємствами, що діяли на підпорядкованій їм території. На цьому етапі відбулося удосконалення бюджетного права, зміни в бюджетному процесі, зміна структури доходної бази місцевих бюджетів внаслідок активізації платежів з прибутку підприємств, використання нормативних методів і госпрозрахунку у бюджетному плануванні [2.c. 32].

Останній етап розвитку місцевих бюджетів України починається з 1990 р. і триває по сьогодні. Соціально-економічними передумовами його виокремлення є проголошення незалежності України, відновлення інституту місцевого самоврядування, а також розширення прав місцевих рад. На цьому етапі відбувається:

- формування правової основи та вихідних принципів реалізації бюджетних відносин та бюджетного процесу (Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р.);

- врегулювання та удосконалення чинного бюджетного механізму;

- вироблення якісно нових критеріїв бюджетно-податкової політики на місцевому рівні, виходячи з пріоритетів соціально-економічного розвитку суспільства;

- формування зацікавленості місцевої влади у збільшенні доходів зведеного бюджету (Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р.);

- створення необхідної фіскальної бази місцевого самоврядування шляхом встановлення переліку обов'язкових місцевих податків і зборів (Податковий кодекс України від 02.12.2010 р.) [3.c. 26].

Отже, місцеві бюджети, виступаючи структурною ланкою державних фінансів, використовуються для фінансового забезпечення економічних, військово-оборонних, політичних, зовнішньоекономічних функцій держави. Їхній розвиток в Україні охоплює кілька етапів, виокремленню яких сприяли певні соціально-економічні передумови. Сучасна система місцевого бюджетування використовує теоретико-концептуальну база функціонування бюджетів низового рівня управління, яка сформована економістами за часів командно-адміністративної економіки. Водночас суттєвого доопрацювання потребує сучасна бюджетна система України, яка за окремими показниками не відповідають ринковим критеріям здійснення бюджетної політики.

2. Методичні засади формування місцевих бюджетів в Україні

2.1 Методичні засади запровадження програмно-цільового методу складання та виконання місцевих бюджетів

Законодавчими передумовами запровадження програмно-цільового методу складання та виконання місцевих бюджетів (далі - ПЦМ) є завдання, визначені у концепції реформування місцевих бюджетів, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №308-р, Декларації цілей та завдань бюджету на 2011 рік (Бюджетній декларації), схваленій постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2010 №315, Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Ефективне управління видатками бюджету є важливою частиною бюджетної політики. ПЦМ є дієвим інструментом, який забезпечує планування та виконання бюджету на середньострокову перспективу, орієнтований на досягнення мети відповідно до встановлених пріоритетів.

На сьогодні ПЦМ застосовується на рівні державного бюджету і в певній мірі дозволяє відстежити ефективність і результативність витрачання бюджетних коштів шляхом використання інформації щодо результативних показників та іншої інформації, що міститься у бюджетних запитах, паспортах бюджетних програм, звітах про виконання паспортів бюджетних програм. Отже, існує можливість відстеження відповідності витрат з бюджету цілям і завданням держави, що є основою оцінки ефективності здійснених витрат.

Відповідно до Бюджетного кодексу одним із принципів, на якому ґрунтується бюджетна система України, є принцип єдності, який забезпечується, зокрема, єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів [6].

При застосуванні ПЦМ тільки на рівні державного бюджету цей принцип не реалізується у повному обсязі в частині застосування єдиної бюджетної класифікації, оскільки на рівні державного бюджету застосовується програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету, а на рівні місцевих бюджетів - тимчасова класифікація видатків та кредитування місцевих бюджетів.

З огляду на значну соціальну складову місцевих бюджетів запровадження ПЦМ на рівні місцевих бюджетів дасть змогу значно підвищити ефективність використання бюджетних механізмів для досягнення стратегічних цілей держави у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального захисту та культури й відстежувати обсяг і якість послуг, що надаються.

Застосування бюджетування, орієнтованого на результат, є однією із вимог для країн - членів ЄС. З огляду на актуальність євроінтеграційних процесів в Україні застосування ПЦМ на місцевому рівні є одним із необхідних кроків у цьому напрямі.

На сьогодні Міністерством фінансів України здійснено підготовчу роботу із розробки методологічної бази застосування ПЦМ на рівні місцевих бюджетів. На замовлення Міністерства фінансів України провідними експертами країни реалізовано науково-дослідну роботу «Теоретико-методологічні засади запровадження програмно-цільового методу формування місцевих бюджетів», де відпрацьовано основні методологічні документи, необхідні для застосування ПЦМ.

Найбільш готовими до запровадження ПЦМ з економічної, політичної та матеріально-ресурсної позицій є бюджети Автономної Республіки Крим, обласні бюджети та бюджети міст обласного значення, тому доцільно розпочинати впровадження ПЦМ саме на цьому рівні.

Щодо бюджетів інших рівнів, то застосування ПЦМ може бути ефективним після проведення попередньої навчальної та матеріально-технічної роботи.

Запровадження ПЦМ на рівні місцевих бюджетів потребує підготовчого етапу, в ході якого необхідно виконати такі завдання:

- створити нормативно-правову та методологічну бази;

- провести навчання кадрів на рівні місцевих фінансових органів, розпорядників і одержувачів бюджетних коштів;

- здійснити відповідне матеріально-технічне забезпечення переходу до ПЦМ.

Протягом 2009-2010 років проведено підготовчий етап із запровадження ПЦМ у сорока трьох місцевих бюджетах у трьох областях (Житомирській, Львівській, Луганській), Автономній Республіці Крим (далі - пілотні регіони), відібраних на засіданнях Міжвідомчої робочої групи з проведення підготовчої роботи із розроблення методологічних засад запровадження ПЦМ складання та виконання місцевих бюджетів, створеної відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 23.05.2008 №716 (далі - Міжвідомча робоча група).

Зазначені області представляють центральний, східний, західний та південний регіони України, що дасть змогу, по-перше, враховувати регіональні відмінності при створенні типового переліку бюджетних програм та показників їх виконання, по-друге, використовувати їх як кластерні центри при подальшому поширенні ПЦМ на місцевому рівні.

У 2011-2012 роках доцільно долучити до впровадження ПЦМ усі обласні, районні бюджети, бюджети міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пілотних регіонів та бюджет міста Києва, з 2013 року - бюджети об'єднань територіальних громад, що будуть створюватись згідно із законом.

З 2014 року ПЦМ поширюється на усі місцеві бюджети.

До 2014 року місцеві бюджети складаються та виконуються як за тимчасовою класифікацією видатків та кредитування місцевих бюджетів, так і за програмною класифікацією видатків та кредитування місцевих бюджетів, відповідно до чого формування звітності про виконання місцевих бюджетів здійснюється за вищезазначеними ознаками за допомогою доопрацьованого програмного забезпечення Державного казначейства України.

З 2014 року забезпечується перехід на формування звітності про виконання місцевих бюджетів за кодами програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів [11].

Запровадження ПЦМ на рівні місцевих бюджетів має проводитись у три етапи:

І етап - до 2011 року. Проведення необхідної підготовчої роботи з методології та запровадження ПЦМ на місцевому рівні. Запровадження ПЦМ на місцевому рівні в пілотних бюджетах.

ІІ етап - 2011-2013 роки. Запровадження планування та виконання бюджетів пілотних регіонів (крім бюджетів сіл, селищ, міст районного значення) та бюджетів об'єднань територіальних громад, що будуть створюватись згідно із законом, за ПЦМ.

ІІІ етап - 2014 рік. Запровадження складання та виконання місцевих бюджетів за ПЦМ.

Завдання І етап: затвердження бюджетних програм у галузі освіти та охорони здоров'я відповідними місцевими радами пілотних регіонів. Удосконалення методологічної бази впровадження ПЦМ у місцевих бюджетах, розробка системи моніторингу й оцінки виконання бюджетних програм. Обробка даних щодо ходу реалізації першого етапу.

Завдання ІІ етап: запровадження ПЦМ у бюджетах пілотних регіонів (крім сільських, селищних, міських міст районного значення бюджетів) та бюджетах об'єднань територіальних громад, що будуть створюватись згідно із законом. Здійснення оцінки ефективності та результативності виконання бюджетних програм, удосконалення нормативно-правової та методологічної баз. Проведення навчання.

Завдання ІІІ етапу: складання та виконання місцевих бюджетів за ПЦМ [13.c. 13].

2.2 Оцінка ефективності формування місцевих бюджетів в Україні

В Україні триває процес становлення національної фінансової системи. Важливою складовою цього процесу є відродження місцевих фінансів як об'єктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих держав, що пов'язано з радикальною зміною концепції державної влади.

У сучасних умовах неабиякого значення набуває використання місцевих бюджетів як найдієвішого інструменту управління економікою і важливої основи фінансового забезпечення повноважень держави та місцевих органів влади у процесі виконання конституційних повноважень. Побудова ефективної моделі розвитку економіки ринкового типу потребує теоретичного переосмислення і практичного дослідження фінансових ресурсів місцевих органів влади, визначення напрямів реструктуризації доходів бюджету й визначення їхньої ролі у збалансованому розвитку зобов'язань та фінансових можливостей держави.

Формування місцевих фінансів, як і всієї фінансової системи України, відбувається в жорстих умовах. Це гальмує процес становлення основ фінансової автономії місцевих органів влади. В даний час регіональні фінанси знаходяться в незадовільному стані. Комплекс проблем можна умовно поділити на дві частини: проблеми, які неможливо розв'язати при чинному законодавстві і проблеми, які можна розв'язати, але у віддаленій перспективі.

Фінансові проблеми місцевої влади набули великої гостроти. Хронічна нестача грошей, фінансових ресурсів у органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел стали проблемою справді загальнодержавної ваги. Як наслідок, на місцях не вирішуються найболючіші життєві проблеми людей, занепадають міське господарство, соціально-культурна сфера, освіта, охорона здо-ров'я, погіршується стан доріг та інших засобів комунікації. До цього додається ще й надзвичайно неефективна, збанкрутіла система менеджменту як у центрі, так і на місцях, що базується на старих управлінських традиціях, коли все намагалися вирішувати з єдиного центру. За цих умов саме процес прискореного формування місцевих фінансів має стати серйозним фактором стабілізації ситуації в країні.

До найбільш гострих проблем у сфері формування місцевих бюджетів, а також їхніх відносин із державним бюджетом України, у першу чергу, варто віднести використання вільних бюджетних коштів, нестабільність доходної бази, неефективну систему вилучення надлишків загальнодержавних податків, недостатнє фінансування з державного бюджету.

Так, відповідно до ст. 65 закону України «Про місцеве самоврядування», прибутки, отримані додатково в ході виконання місцевих бюджетів, а також суми перевищення прибутків над витратами, що утворилися в результаті збільшення надходжень у бюджет або економії витрат, вилученню не підлягають, крім випадків, передбачених законодавством. Рішення про використання цих коштів приймається відповідною радою. Метою прийняття цієї статті було забезпечення зацікавленості регіонів у збільшенні доходної частини місцевих бюджетів. Проте, в зв'язку із відсутністю прозорої системи норм вилучення надлишків бюджетних надходжень з місцевих бюджетів у державний і чіткого механізму їхнього перерозподілу, стаття практично не виконується. При цьому є неузгодженими надходження місцевих бюджетів та суми, що відраховуються ними до державного бюджету. Це позбавляє органи місцевого самоврядування стимулів для збору загальнодержавних податків.

Ще один аспект цієї проблеми - нестабільність нормативів у системі відрахувань загальнодержавних податків із місцевих бюджетів у державний. Відповідно з чинним законодавством, нормативи відрахувань від загальнодержавних податків щорічно визначає вищий орган місцевого самоврядування. При цьому щорічно змінюються види податків, які належать зарахуванню в місцеві бюджети, що порушує стабільність доходної бази останніх.

Ситуація ускладнюється надмірною централізацією коштів на державному рівні, що ставить можливості реалізації місцевими органами влади покаладених на них функцій у повну залежність від Державного бюджету. Позиція Міністерства фінансів у цьому питанні обумовлена адміністративно-теріторіальним режимом України як унітарної, а не федеральної держави, а також недостатнім кваліфікаційним рівнем місцевих органів влади для фінансування бюджетних програм. Разом з цим, як відомо, Франція, яка має аналогічний адміністративно-територіальний устрій, фінансує з державногобюджету близько 40% витрат консолідованого бюджету.

При цьому необхідно відзначити існуючий суб'єктивізм у розподілі бюджетних ресурсів, коли, по-перше, тому або іншому регіону віддається перевага у виділенні коштів, а по-друге, - бюджетні кошти виділяються непропорційно і нерівномірно.

Ще однією проблемою є невідповідність делегованих повноважень місцевих органів влади і надходженню коштів на ці цілі. Ситуацію ускладнюють органи державної влади, які при складанні бюджету і визначенні розмірів трансфертів «забувають» забезпечити фінансуванням усі передані на місця повноваження. Крім того, регіони України дуже різняться за рівнем життя, промислового виробництва, розвитку підприємництва. А українська бюджетна система передбачає «подушне» вирівнювання бюджетних витрат.

В економічно розвинених країнах фінансові проблеми регіонів розв'язуються через надання місцевим органам влади стабільно закріплених доходних джерел, розширення сфери місцевого оподаткування та реформування всієї системи міжбюджетних взаємовідносин. Однак, практика України вже виявила численні конфлікти між державою і керівниками органів місцевого самоврядування у фінансовій сфері. Така ситуація є наслідком того, що більшість проблем місцевих фінансів, як і місцевого самоврядування загалом, залишаються неврегульованими в праві.

Лідером у податкових доходах на душу населення є м. Київ. Друге та третє місця за показником абсолютного обсягу податкових доходів займають відповідно Донецька та Дніпропетровська області. До категорії «багатих» територій, тобто до тих, де середні показники доходів на душу населення були вищі, ніж у середньому по Україні, крім зазначених, належали Полтавська, Запорізька, Львівська, Сумська та Харківська області. В той же час, дуже низькі середні податкові доходи на душу населення в Тернопільській та в Івано-Франківській області.

У таких умовах проблеми бюджетного вирівнювання продовжують загострюватися. При збільшенні диспропорцій у територіальному розміщенні податкової бази органам державної влади дедалі важче здійснювати бюджетне вирівнювання для забезпечення єдиного стандарту послуг, які надаються за рахунок бюджету на всій території держави.

За цих обставин зростають обсяги перерозподілу фінансових ресурсів безпосередньо через Державний бюджет України, що гостро критикується як представниками влади «багатих» територій, так і окремими політичними силами.

Для вирішення проблем, що виникають при формуванні місцевих бюджетів в Україні доцільно запропонувати такі заходи:

- розробити правові засади й механізм бюджетного регулювання в Україні, де зафіксувати стабільні частки різних рівнів влади - центральної, регіональної, місцевої - у розподілі загальнодержавних (регулюючих) податків.

- залишати у розпорядженні місцевих органів влади відсоток від усіх платежів, що збираються на їх території. Це стимулюватиме місцеву владу до економічного, срціального та культурного розвитку регіонів.

- створення ринку муніципальних цінних паперів. Акумуляція коштів через випуск облігацій місцевих позик - явище нове для вітчизняної економіки, тому ринок муніципальних цінних паперів потребує якнайшвидшого розвитку, оскільки саме кошти, зібрані під відповідальність місцевої влади, в першу чергу, можуть бути спрямовані на збереження і розвиток виробничого потенціалу регіону, що відповідає інтересам не тільки влади, а і населення певної території.

- розробка та реалізація регіональної податкової політики, яка повинна грунтуватись на чіткому законодавчому розподілі повноважень та відповідальності між державними, територіальними і місцевими рівнями управління. Удосконалення податкової системи на макро - та мікроекономічному рівнях має здійснюватись шляхом встановлення стабільних ставок податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів та розширення прав місцевих органів виконавчої влади щодо формування і використання місцевих податків та зборів.

- районна податкова адміністрація разом із районною адміністрацією за встановленими нормативами мають формувати проекти доходів району і решту надходжень до обласних і державного бюджету. Опрацьовуючи доходи бюджету по районах і в цілому по області, можна більш об'єктивно визначити можливі надходження до державного бюджету згідно із встановленими нормами та нормативами.

- в Україні необхідно створити багатоканальну систему формування бюджету, на основі якої кожен рівень бюджетної системи повинен мати власні доходи. Обсяг цих доходів має бути достатнім для забезпечення функцій і обов'язків, які покладаються на той чи інший рівень влади [17.c. 59].

Таким чином, успішний розвиток процесу становлення місцевих фінансів в Україні можливий лише за умови проведення в державі широкомасштабної адміністративної реформи, результатом якої має стати формування нової, сучасної організації як державної влади, так і місцевого самоврядування, перебудова неефективних фінансово-бюджетної та податкової систем країни.

Micцeвi бюджeти виcтyпaють гoлoвним iнcтpyмeнтoм peaлiзaцiї дepжaвнoї peгioнaльнoї пoлiтики. Bpaxoвyючи тoй фaкт, щo пepeвaжнy бiльшicть coцiaльниx пocлyг нaceлeння oтpимyє caмe вiд opгaнiв мicцeвoгo caмoвpядyвaння, чacткa мicцeвиx бюджeтiв y звeдeнoмy бюджeтi Укpaїни пoвиннa зpocтaти, пapaлeльнo мaє pocти i чacткa мicцeвиx бюджeтiв пo вiднoшeнню дo BBП дepжaви, щo є вaжливим фaктopoм збiльшeння нopмaтивiв бюджeтнoї зaбeзпeчeнocтi y фopмyвaннi видaткoвoї чacтини мicцeвиx бюджeтiв i є cyттєвим для peaльнoгo викoнaння пoвнoвaжeнь мicцeвoгo caмoвpядyвaння. Пpи цьoмy зacтocyвaння фopмyльнoгo пiдxoдy пpи визнaчeннi oбcягiв мiжбюджeтниx тpaнcфepтiв, пpи вciй пoзитивнocтi дaнoї мeтoдики, нe мoжe виpiшити пpoблeми фiнaнcoвoгo зaбeзпeчeння мicцeвoгo caмoвpядyвaння, якщo нopмaтиви бюджeтнoї зaбeзпeчeнocтi є явнo нeдocтaтнiми.

У тoй жe чac динaмiкa вiдпoвiдниx iндикaтopiв (тaблиця2.1) свідчить, що пoкaзник чacтки дoxoдiв мicцeвиx бюджeтiв (бeз ypaxyвaння мiжбюджeтниx тpaнcфepтiв) y зaгaльнiй cyмi нaдxoджeнь дo бюджeтнoї cиcтeми мaє cтiйкy тeндeнцiю дo знижeння: вiд 45,7% в 1998 p. дo 18,1% в 2005 p. і дo 21,8% в 2011 p., тoбтo cкopoтилacь бiльшe як вдвiчi. Пopяд з цим, знaчнo збiльшилиcь нaдxoджeння дo мicцeвиx бюджeтiв, щo зaлeжaть вiд piшeнь нa цeнтpaльнoмy piвнi, тoбтo oбcяги фiнaнcoвoї дoпoмoги y виглядi мiжбюджeтниx тpaнcфepтiв.

Зaгaльний oбcяг тpaнcфepтiв мaє cтiйкy тeндeнцiю дo збiльшeння, питoмa вaгa тpaнcфepтiв y дoxoдax мicцeвиx бюджeтiв пepeвищyє 50%. Аналогічно і в структурі доходів місцевих бюджетів

Друге місце за рівнем питомої ваги у структурі джерел надходжень займали податкові надходження. Проте їх питома вага зменшилась з 66,2% у 2008 році до 41,8% у 2012 році, що свідчить про посилення впливу центральних органів влади на формування політики регіону.

Частка неподаткових надходжень протягом періоду, який аналізувався, коливається від 7,2% у 2008 році, до 6,2% у 2010 році та 5,1% доходів зведеного бюджету Запорізької області у 2012 році.

Водночас доходи від операцій з капіталом відіграють незначну роль у формуванні доходів місцевих бюджетів, їх частка становила у 2008 році 1,9%, 2010 році - 2,4%, 2012 році - 1,8% доходів бюджету [12.c. 125].

Taблиця 2.1: Динaмiкa oкpeмиx бюджeтниx iндикaтopiв протягом 1998-2011 pp.

Бюджетний рік	Дoxoди мicцeвиx бюджетів (зypaxyвaнням мiжбюджeтниx тpaнcфepтiв) дo BBП, %	Дoxoди місцевих бюджетів (бeз ypaxyвaння мiжбюджeтниx тpaнcфepтiв) дo BBП, %	Чacткa дoxoдiв місцевих бюджетів (бeз мiжбюджeтниx тpaнcфepтiв) y дoxoдax звeдeнoгo бюджeтy, %
1998	15,0	12,9	45,7
1999	12,3	10,1	40,0
2000	11,0	8,4	29,1
2001	12,4	8,8	32,3
2002	12,8	8,8	31,4
2003	12,8	7,6	22,6
2004	11,5	6,1	19,3
2005	12,1	6,5	18,1
2006	13,9	7,0	18,3
2007	14,8	7,5	19,8
2008	13,2	6,9	22,2
2009	13,7	6,9	23,2
2010	14,0	6,8	23,5
2011	13,6	6,38	21,8

Місцеві податки та збори, хоча за своєю природою та призначенням повинні бути основним фінансовим ресурсом місцевих бюджетів, не є суттєвим джерелом доходів бюджетів, їх частка складала у 2008 році 2,78%; у 2010 році - 2,36%; у 2012 році показник знизився до 1,73% доходів місцевих бюджетів.

Причиною такого незначного рівня питомої ваги є відсутність об'єктивного механізму оподаткування (бази, ставок, чітко окреслених умов, які не утворюють можливість різного трактування потрібних категорій). Тому їх справляння суб'єктами господарювання призводить до невиправданих витрат у зв'язку із обов'язковістю систематичного подання податкових звітів до органів державної податкової служби та сплати незначних сум до бюджетів.

Новацією Бюджетного кодексу є запровадження такого поділу доходів місцевих бюджетів (відповідно до чинного порядку розрахунку дотацій):

- доходи, що враховуються при визначення обсягу міжбюджетних трансфертів (кошик І);

- доходи, що не враховуються при визначення обсягу міжбюджетних трансфертів (кошик ІІ).

Питома вага доходів ІІ кошика у структурі дохідної частини за останні п'ять років становила:

2008 рік - 12,6%; 2009 рік - 14,0%; 2010 рік - 11,4%; 2011 рік - 9,8%; 2012 рік - 8,6%. Відповідно, доходи, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, становили: 2008 рік - 29,8%; 2009 рік - 24,5%; 2010 рік - 23,0%; 2011 рік - 22,2%; 2012 рік - 23,5%. Подібні значення показників доходів І, ІІ кошиків та міжбюджетних трансфертів свідчать про відсутність зацікавленості місцевих органів влади у нарощуванні дохідної бази. [12.c. 126]

Міжбюджетні трансферти, згідно з Бюджетним кодексом, поділяють на чотири види:

- дотації вирівнювання - міжбюджетні трансферти на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який їх отримує;

- субвенції - міжбюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

- кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

- інші дотації

Зростання питомої ваги субвенцій у загальній сумі міжбюджетних трансфертів протягом останніх років до 60% ще раз підкреслює обмеженість фінансової самостійності місцевих органів влади та їх неспроможність координувати соціально-економічний розвиток територій [17.c. 59].

Taким чином, вpaxoвyючи виклaдeнe вищe, мoжнa дiйти нacтyпниx виcнoвкiв:

- opгaни мicцeвoгo caмoвpядyвaння нe вoлoдiють дocтaтнiми фiнaнcoвими pecypcaми для викoнaння зaкpiплeниx тa влacниx пoвнoвaжeнь в дocтaтньoмy oбcязi: нeвикoнaння плaнoвиx пoкaзникiв пoгipшyє piвeнь тa якicть coцiaльниx пocлyг; нaявнa cтiйкa тeндeнцiя збiльшeння зaлeжнocтi opгaнiв мicцeвoгo caмoвpядyвaння вiд цeнтpy щoдo фopмyвaння дoxoдiв (86% нaдxoджeнь мicцeвиx бюджeтiв - фiнaнcoвий pecypc, щo poзpaxoвyєтьcя i poзпoдiляєтьcя нa piвнi дepжaви); чacткa пoдaткiв, збopiв, щo cпpямoвyєтьcя нa зaбeзпeчeння влacниx пoвнoвaжeнь мicцeвoгo caмoвpядyвaння пocтyпoвo знижyєтьcя;

- пoкpaщeння фopмyвaння мicцeвиx бюджeтiв мaє пepeдбaчaти чiткий poзпoдiл кoмпeтeнцiй мiж цeнтpaльними opгaнaми влaди i opгaнaми мicцeвoгo caмoвpядyвaння тa пocтyпoвy дeцeнтpaлiзaцiю дepжaвниx фiнaнciв, щo пoвиннo знaйти cвoє вiдoбpaжeння y чиннoмy зaкoнoдaвcтвi Укpaїни;

- запровадити податок на нерухомість, як місцевий податок, що дозволить збільшити роль місцевих податків у наповнюваності місцевих бюджетів.

Вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.

2.3 Проблеми формування і використання місцевих бюджетів

Інститут місцевого самоврядування почав формуватись в Україні з проголошенням незалежності держави. Право на існування цього інституту закріплене у Європейській Хартії місцевого самоврядування, до якого Україна приєдналась у листопаді 1996 року.

Місцеві бюджети - це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетом, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальних розрізах, тобто між окремими адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами населення. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства [2, с. 43].

Водночас, саме в цій, найчисельнішій ланці бюджетної системи, існує чи не найбільше проблем, пов'язаних із їх формуванням та виконанням, що потребують свого негайного вирішення.

Принципи побудови і механізм функціонування нинішньої бюджетної системи склались ще в 30-ті роки і повністю відповідали характеру і методам адміністративно-командної системи управління народним господарством країни. Принципи єдності і так званого «демократичного», а в дійсності жорстокого централізму обумовили наступні характерні риси бюджетної системи України:

- стягування значної частки фінансових ресурсів до державного бюджету;

- поділ усiх доходних джерел на власні та закріплені, що передаються у відання середнього та низового рівнів державної влади, і регулюючі, обсягом яких розпоряджався вищестоящий орган влади;

- суб'єктивізм при вирішенні питання про обсяг коштів, що передаються до конкретного нижчестоящого бюджету;

- орієнтована на видатки методологія формування місцевих бюджетів, що виховала у нижчестоящих управлінських структур утриманство і тверду впевненість в тому, що за все в кінцевому рахунку відповідає держава, центральні органи влади;

- щорічний перегляд нормативів відрахувань від регулюючих доходів, що давало необмежені можливості тримати в залежності нижчестоящі органи влади, впливаючи таким чином на формування дохідної частини відповідних бюджетів;

- численність форм міжбюджетного перерозподілу фінансових ресурсів, що дозволяла у всіх випадках застосовувати суб'єктивний «індивідуальний» підхід при вирішенні питання про надання фінансової допомоги нижчестоящого бюджету [1.с. 19].

Місцеві бюджети за своїм призначенням є найбільш соціальними, тому що на органи місцевої влади лягає левова частка турбот і відповідальності функціонування соціальної сфери. За умов, коли не вистачає бюджетних коштів, першочергове виконання соціальних платежів перешкоджає вирішенню питань з іншими платежами. В більшості випадків кошти місцевих бюджетів витрачаються на утримання закладів охорони здоров'я, освіти, культури та спорту, надання пільг, допомог і субсидій населенню.

І, якщо видатки місцевих бюджетів на соціальний захист та соціальне забезпечення здійснюються здебільшого за рахунок цільових трансфертів з державного бюджету - відповідних субсидій, то витрати на охорону здоров'я, освіту, культуру, управління, зазвичай, більші, ніж делеговані фінансові ресурси. Тому знижуються витрати на ведення комунального господарства і будівництва. Доходів, що не враховуються при встановленні обсягу міжбюджетних трансфертів, не вистачає для фінансування невідкладних видатків [3.с. 66].

Одним з додаткових джерел доходів органів місцевого самоврядування міг би стати випуск облігацій. Світова практика доводить, що доцільно використовувати подібне джерело, оскільки існують потенційні можливості використання такого виду доходів для фінансування розвитку підприємств, які надають певні послуги населенню, та фінансування розвитку інших суб'єктів.

Одним із можливих шляхів збільшення власних доходів місцевого бюджету може бути право більшої диференціації розміру місцевих податків. Диференційований підхід до величини податкової ставки при вищих ставках матиме чисто фіскальну мету, при нижчих буде інструментом, який заохочуватиме до діяльності на даній території, результатом чого будуть вищі доходи в майбутньому.

Органи місцевого самоврядування могли б також використовувати право запровадження необов'язкових платежів із цільовим призначенням на фінансування заходів, на які бракує ресурсів у рамках доходів, що надходять відповідно до обов'язкових норм.

Оскільки місцеві бюджети є важливим джерелом фінансування розвитку окремих регіонів країни, то необхідно значну увагу приділяти їх наповненню та контролювати ефективність та раціональність використання коштів.

Висновки

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їх території, і населенням даної території у зв'язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.

Бюджет широко використовується для міжгалузевого й територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням вимог найраціональнішого розміщення виробничих сил, економічного зростання в усіх регіонах та в державі в цілому.

За економічним змістом місцевий бюджет, як невід'ємний елемент бюджету країни, опосередковує економічні відносини між територіальною громадою, суб'єктами господарювання та фізичними особами, що формуються з метою створення фонду грошових коштів шляхом централізації частини валового внутрішнього продукту для фінансування державних та громадських потреб.

Таким чином, для місцевих бюджетів характерна складна система відносин, що забезпечують виконання як власних, так і делегованих державою повноважень.

Законодавчими передумовами запровадження програмно-цільового методу складання та виконання місцевих бюджетів (далі - ПЦМ) є завдання, визначені у Концепції реформування місцевих бюджетів, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №308-р, Декларації цілей та завдань бюджету на 2011 рік (Бюджетній декларації), схваленій постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2010 №315, Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

До 2014 року місцеві бюджети складаються та виконуються як за тимчасовою класифікацією видатків та кредитування місцевих бюджетів, так і за програмною класифікацією видатків та кредитування місцевих бюджетів, відповідно до чого формування звітності про виконання місцевих бюджетів здійснюється за вищезазначеними ознаками за допомогою доопрацьованого програмного забезпечення Державного казначейства України.

З 2014 року забезпечується перехід на формування звітності про виконання місцевих бюджетів за кодами програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетівю

Одже, місцеві бюджети за своїм призначенням є найбільш соціальними, тому що на органи місцевої влади лягає левова частка турбот і відповідальності функціонування соціальної сфери. За умов, коли не вистачає бюджетних коштів, першочергове виконання соціальних платежів перешкоджає вирішенню питань з іншими платежами. В більшості випадків кошти місцевих бюджетів витрачаються на утримання закладів охорони здоров'я, освіти, культури та спорту, надання пільг, допомог і субсидій населенню.

...