Походження, суть та функції грошей

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Економічна сутність грошей та концепції їх походження

Визначення суті грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їх розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. У теорії грошей існує багато розбіжностей та невизначеностей з цього питання.

Тому для пізнання природи та сутності грошей необхідно з'ясувати питання про їх походження, про чинники, які зумовлюють виникнення й існування грошей в економічному житті суспільства.

Світова економічна література наводить декілька протилежних концепцій походження грошей, які можна умовно поділити на два напрямки: раціоналістичний та еволюційний. Наявність різних точок зору на походження грошей свідчить про складність і неоднозначність цієї економічної категорії.

Прибічники раціоналістичної концепції виходили з того, що гроші виникли в результаті певної раціональної угоди між людьми або запровадженні законодавчими актами держави з огляду на необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Засновником цього підходу у визначенні походження грошей був Аристотель.

Таким чином, раціоналістична концепція хоч і не відкидає товарну природу грошей, але все ж таки не погоджується з їх стихійним, еволюційним походженням.

Проте представники концепції еволюційного походження (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) довели безпідставність раціоналістичної концепції. На їхню думку, виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці.

Процес еволюції та становлення грошей являє собою розвиток форми вартості, тобто розвиток мінової вартості.

· Проста, або випадкова, форма вартості з'явилась на найнижчих щаблях економічного розвитку. Ця форма була найпростішою, епізодичною і випадковою, оскільки обмін не був регулярним. Пропозиції, за якими обмінювались товари, теж були випадковими. Наприклад, одна община могла обміняти надлишок шкір овець на надлишок зерна, що утворився в іншій общині, і такий обмін можна подати так: одна шкіра вівці на один кошик зерна. Мінова вартість за такого обміну могла часто змінюватись у часі і просторі.

· Розгорнута форма вартості. Подальший розподіл праці зокрема розмежування скотарства і землеробства, сприяв розвитку товарних відносин. Надлишки землеробської продукції вже не випадково, а регулярно починають обмінюватись на надлишки продукції тваринництва. Один товар обмінюється на велику кількість інших товарів-еквівалентів. Наприклад, один мішок зерна дорівнює: одній вівці, двом унціям золота, двом шкірам соболя.

Але оскільки товар безпосередньо обмінюється на інший, а обмін між общинами з розпадом первісного ладу змінюється на обмін між індивідами, то останній стикається з певними труднощами.

По-перше, у багатьох випадках під час обміну може виникнути невідповідність попиту і пропозиції на конкретному ринку. Наприклад, власник овечих шкір хотів виміняти їх на зерно, а власнику зерна потрібна сіль, а овечі шкіри не потрібні, тобто всі учасники обміну нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

По-друге, певний товар виражав свою вартість у споживній вартості безлічі інших товарів, що у свою чергу ускладнювали мінові пропорції товарів та орієнтацію товаровиробників у їхній господарській діяльності.

Загальна форма вартості. Поступово учасники обміну впевнювалися у тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такі, попит на які найбільший. Тому кожний товаровиробник за продукт своєї праці прагнув отримати загальний товар, який потрібний всім. Такими товарами за різних часів у різних місцевостях найчастіше були худоба, сіль, зерно та ін. Загальна форма вартості - це така форма, за якої безліч товарів обмінюється на якийсь один товар, і цей товар стає загальним еквівалентом. Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента означало, власне, появу грошей у їх найпростішому вигляді. Вони, вже могли виконувати базові грошові функції - засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Однак у цій ролі товари затримувались недовго, оскільки зі збільшенням кількості продуктів обміну, ускладненням та розширенням територіальних меж обміну, вже не задовольняли вимог товарного обігу і за своїми властивостями не відповідали умовам еквівалентності. В результаті обміну загальним еквівалентом протягом тривалого періоду стає один товар - метал. Цей процес становлення товару як загального еквівалента, дуже складний і тривалий. Він визначив появу четвертої форми вартості - грошової.

Грошова форма вартості. Відмінність грошової форми вартості від загальної полягає не в тому, за яким товаром закріпилась роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. І якщо таке закріплення відбулось, то й перехід від загальної форми вартості до грошової можна вважати таким, що здійснився. Отже, цілком очевидним є висновок про те, що виникнення та розвиток грошей - тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є науково достовірним і створює сприятливу базу для з'ясування суті грошей.

По-перше, гроші є статистичною категорією, їх не можна розглядати як застигле економічне явище, оскільки це динамічне утворення. Гроші постійно розвиваються, змінюючи одну свою форму, тобто конкретне втілення, загального еквівалента, іншою.

По-друге, гроші за походженням - це товар, що має властивість обмінюватись на будь-який інший товар, тобто відіграє роль загального еквівалента. "У всіх цивілізованих народів гроші стали загальним знаряддям торгівлі, завдяки якому продаються і купуються усякого роду товари або обмінюються один на одного" (А. Сміт).

По-третє, гроші - специфічний товар, тому що вони не здатні прямо задовольнити будь-які фізичні чи духовні потреби людини, а тільки опосередковано - через відчуження їх на купівлю звичайних товарів та послуг. Цю думку свого часу висловив класик політичної економіки П. Самуельсон: "Гроші - як гроші, а не як товар - потрібні не самі собою, а заради тих речей, які на них можна купити. Гроші - це штучна соціальна умовність".

По-четверте, гроші - це товар, що виділився стихійно із загальної товарної маси. Економічна сутність і закономірність виникнення й розвитку грошей взаємозв'язані і взаємозумовлені.

Таким чином, доцільно зробити висновок, що гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватись на будь який інший товар, тобто є загальним еквівалентом і який розвивається на кожному етапі товарного виробництва, наповнюється новим змістом, що ускладнюється зі зміною умов виробництва.

Виникнення грошей було закономірним об'єктивним економічним процесом, завдяки якому з'явився ефективний прискорювач руху товарної маси, інструмент достовірної оцінки економічної інформації.

2. Історичні аспекти зміни форми грошей та їх характеристика

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від предметів першої необхідності до так званих електронних грошей. Високий рівень розвитку фінансово-економічних відносин та істотне ускладнення вимог ринку до грошового еквівалента зумовлювали зміну форм грошей, більш адекватних новим умовам. Історичні аспекти розвитку форм грошей схематично показано на рис. 1.

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні гроші.

Повноцінні гроші - гроші, у яких номінальна вартість відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. Наприклад, до таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети).

Неповноцінні - це гроші, які не мають власної (субстанціональної) вартості.

Рис. 1. Схема еволюції форм грошей

Початковою висхідною формою повноцінних грошей були товарні гроші. На різних етапах розвитку, в різних країнах і регіонах роль товарних грошей спочатку виконували різні товари першої необхідності. "Що тільки не використовували люди в ролі грошей! Діапазон таких речей дуже великий - від черепів корів на острові Борнео до солі в Африці, від металевих списів у Конго до черепів людини на Соломонових островах", - пише Г.А. Федоров-Давидов. Та найпоширенішим видом товарних грошей була худоба. Згодом на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби.

У міру розвитку товарного виробництва, збільшення кількості продуктів обміну, поглиблення суспільного поділу праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну товарами ринок поставив перед товаро-грошима нові вимоги:

· портативність (висока вартість у невеликому обсязі);

· здатність тривалий час зберігати свою вартість;

· економічна подільність (наприклад, перлину або худобу не поділити на дві частини однакової вартості, а злиток золота, поділений на дві рівні за вагою частини, означає, що і вартість кожної його половини рівно вдвічі зменшується);

· збереженість.

Задовольнити такі вимоги попередні гроші не могли у зв'язку з їх фізичними властивостями. На їх місце ринок стихійно висунув різні метали, серед яких спочатку використовували залізо, мідь, бронзу, що найчастіше вживали люди, а згодом цю роль почали виконувати дорогоцінні метали - срібло і золото.

Спершу металеві гроші виступали у формі зливків срібла або золота, а згодом у формі монети.

Перші монети з'явилися майже двадцять шість століть тому у Стародавньому Китаї і Лідійській державі. У Київській Русі першими металевими грошима були гривні - зливки зі срібла, які датуються ще Хст.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час вона розвивала і змінювала свій зовнішній вигляд, ваговий вміст.

Найбільш зручною для обігу виявилася кругла форма монети, лицьовий бік якої - адверс, зворотний - реверс і обріз - гурт. З метою запобігання псуванню монети гурт почали робити нарізним.

Спочатку в обігу перебували водночас золоті і срібні монети. Цей етап у розвитку грошей називався золото-срібним біметалізмом. До золотого обігу країни перейшли у другій половині XIX ст. - встановився золотий монометалізм.

Ускладнення та розширення ринкових відносин зумовили неспроможність золота назавжди закріпитись у ролі загального еквівалента.

Новим етапом розвитку грошей стала поява знаків вартості. Знаки вартості (замінники повноцінних грошей) - гроші, номінальна вартість яких вища від реальної, тобто витраченої на їх виробництво суспільної праці. Карбування поряд з повноцінною монетою замінника повноцінних грошей було викликано об'єктивними причинами:

· золото - це м'який метал, і монети, що перебувають в обігу, з часом стираються (підраховано, що золота монета щороку, втрачає 0,07% власної ваги);

· золотодобування не встигало за виробництвом товарів і не забезпечувало повної потреби у грошах;

· поширена у середньовіччі фальсифікація грошей державою. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їх вагову вартість. Прибуток, отриманий з різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей і витратами на їх емісію, дістав назву сеньйораж. У цьому разі фальсифікована монета використовувалася лише як знак вартості повноцінної монети;

· золотий стандарт, у цілому не стимулював виробництво і товарообіг. До знаків вартості належать:

1. металеві знаки вартості:

- золота монета, що в обігу з часом стиралася;

- білонна монета розмінна, з дрібною вартістю. Вона карбується з недорогоцінного металу (наприклад, міді, алюмінію), отже, є неповноцінною;

2. паперові знаки вартості - грошові знаки, виготовлені з паперу. Золотий обіг проіснував відносно недовго - до Першої світової війни.

Практично всі країни-учасниці з метою формування військових стратегічних запасів вилучили із обігу золоті і срібні монети. Їх місце у грошовому обігу зайняли незабезпечені паперові гроші і розмінна монета. У зв'язку з цим з'явилися принципово нові грошові системи, які формувалися не на реальних грошах, які мають власну товарну вартість, а на їх замінниках, що отримали назву неповноцінних грошей - не забезпечених золотом банкнотах, казначейських білетах, монетах із недорогоцінних сплавів. На відміну від повноцінної золотої монети, ці сурогати не мали на товарному ринку власної вартості, а тільки свідчили про право їх власника отримати в обмін на них визначену вартість. Грошові знаки у цьому випадку виступали лише як опосередковані представники вартості.

Перша світова війна з її дуже великими матеріальними збитками призвела до того, що уряди практично всіх країн світу взялися до випуску у великій кількості не забезпечених реальними цінностями грошових знаків. У результаті наприкінці війни ці країни лишилися зі знеціненими грошима. Інфляційні процеси спостерігалися у багатьох країнах і тривали до 30-х років XX століття.

Викликані ними деформації в економічній та фінансовій сферах були настільки серйозними, що зроблені у деяких країнах Європи спроби відновити золотий стандарт не дали позитивних результатів.

У 70-ті роки XX ст. відбувся процес демонетизації золота, в результаті чого воно перестало виконувати спочатку функції засобу обігу і платежу у внутрішньому обігу країни, а потім, з 1976 р., і функцію світових грошей. У внутрішньому обігу та на світовому ринку золото було витіснене зі сфери грошового обігу паперовими і кредитними грошима.

Паперові гроші - це представники неповноцінних грошей, які з'явилися як замінники золотих монет.

Сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетних витрат і наділяються нею примусовим курсом, визначаються законодавчо обов'язковими до приймання у всіх видах платежів.

Перші паперові гроші з'явилися у Китаї в XII ст. н.е., а в Європі і Америці - лише у XVП-XVПI ст. В Україні перші паперові гроші з'явились в обігу 1769 р. - з випуском їх у Росії. Це були асигнації - своєрідні банківські зобов'язання-розписки на одержання монети.

Вартість паперових грошей визначається тією кількістю товарів і послуг, які можна купити на ці паперові гроші. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту у платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту.

Емітентами паперових грошей є або державне казначейство, або центральні банки. В першому випадку - казначейство, безпосередньо використовує випуск паперових грошей для покриття своїх видатків. У другому випадку - центральний банк випускає нерозмінні банкноти і надає їх у позику державі, яка направляє їх на свої бюджетні видатки.

Необхідно також підкреслити, що за економічною природою паперовим грошам властива нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ця ознака властива насамперед грошам, що імітуються державним казначейством. Але цього недоліку можуть набути і гроші, які імітуються центральним банком, якщо емісія спрямовується на покриття бюджетного дефіциту. Про це переконливо свідчить досвід України (1991-1993 рр.), коли основною причиною гіперінфляції була надмірна кредитна емісія Національного банку. Як наслідок-знецінення купоно-карбованців за 1993 р. у 100 разів.

Недоліки, які властиві паперовим грошам, можуть значною мірою зменшуватися завдяки використанню кредитних грошей.

Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продаж здійснюється відстрочкою платежу. їх поява пов'язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов'язаннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь встановлений термін. Не маючи власної вартості, кредитні гроші застосовуються як гроші лише тому, що в користувачів контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра у можливість використовувати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому гроші дістали також назву кредитних.

Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин.

Кредитні гроші пройшли такий шлях розвитку: вексель, чек, банкнота, депозитні гроші, електронні гроші.

Вексель - це письмове боргове зобов'язання боржника сплатити певну суму грошей власнику векселя у заздалегідь обумовлений термін.

Вексель має характерні ознаки, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань:

· чітко встановлена форма;

· абстрактність (відсутність на документі інформації про вид угоди, а вказана тільки сума платежу);

· безпірність (обов'язкова сплата боргу, аж до примусових засобів);

· конкретність терміну платежу;

· оборотність (передача векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного зарахування вексельних зобов'язань продавця).

Розрізняють два види векселя: >простий і >переказний. Простий вексель - виданий боржником як зобов'язання виплатити кредитору певну суму грошей у заздалегідь обумовлений термін.

Переказний вексель - виписується кредитором як наказ боржнику виплатити у зазначений термін йому чи вказаній ним третій особі певну суму грошей.

Векселі також поділяються на казначейські, фінансові і комерційні. Казначейські векселі - випускаються державою для покриття дефіциту бюджету. Комерційні векселі - виникають на основі реальної торгової операції з продажу товарів у кредит. Банківські векселі - видаються банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті.

17 червня 1992 р. відродився вексельний обіг в Україні, Верховна Рада України прийняла постанову "Про застосування векселів в господарському обігу". Цей нормативний документ був прийнятий дуже вчасно, оскільки, враховуючи економічну кризу у державі, вексельний обіг дозволив пом'якшити платіжну кризу, прискорити залучення до господарського обороту готову продукцію з обмеженим попитом, реалізувати зайві товарно-матеріальні цінності.

Чек - це різновид переказного векселя, який власник рахунку виписує на комерційний банк.

Чек являє собою письмовий безумовний наказ власника поточного рахунку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред'явникові.

Розрізняють три основних види чеків:

1) іменні - виписані певній особі без права передавання;

2) пред'явницькі - без зазначення конкретного одержувача, тобто сума, яка вказується у векселі, виплачується пред'явникові чека;

3) ордерні - виписані на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплати.

У внутрішньому обігу чеки використовують для одержання готівки у кредитній установі (грошовий чек), а також як інструмент безготівкових платіжних розрахунків, що здійснюються шляхом перерахувань за рахунками у кредитних установах (розрахункові чеки). Призначення чеку полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки у банку, засобом обігу, платежу і формою безготівкових розрахунків.

Зведення ролі чека переважно до технічної функції обслуговування поточних рахунків визначило обмеженість перспектив його використання. Чекові операції пов'язані з такими незручностями, як їх виписування, доставка у банк для сплати, існування імовірності підробки тощо. Тому наприкінці 50-х років у країнах із високорозвинутим грошовим господарством розпочалися пошуки більш досконалих інструментів обслуговування депозитних грошей на банківських, рахунках.

Банкноти (від англ. bank-note - кредитний білет) - це грошові знаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральним емісійним банком. Забезпечені всіма, активами банку та масою товару, що належить державі. На сьогодні - основний вид паперових грошей.

Уперше в грошовому обороті банкноти з'явились наприкінці XVII ст. Первісна форма банкноти називалась "класичною" і мала подвійне забезпечення: по-перше - це товарне забезпечення, оскільки випуск її проводився емісійним банком замість комерційних векселів; по-друге-обов'язковий обмін її на золото за першою вимогою власника. На той час центральний банк володів достатнім обігом золота, аби забезпечити золоту гарантію банкнотам, що виключало їх знецінення, гарантувало надійність, сталу вартість, високу еластичність в обігу.

У сучасних умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою гарантію сталості вартості - розмін на золото. Вона надходить в обіг шляхом: банківського кредитування держави; банківського кредитування господарських суб'єктів через комерційні банки; обміну іноземної валюти на банкноти певної країни.

Сучасна банкнота, на відміну від векселя, є безстроковим зобов'язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Центральні банки випускають банкноти суворо певної вартості.

Зважена політика щодо державного боргу та виплати доходу за облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість центральному банку через регулювання свого портфеля таких паперів впливати на масу банкнот, продаючи їх на фондовому ринку. Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Банківські позики під комерційні векселі стали надаватися переважно у депозитній, а не у банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

Депозитні гроші - це також: неповноцінні знаки вартості, але, на відмінну від готівкових, не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках.

Приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів - чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба у такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту. Депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою економікою (близько 90% усієї грошової маси в обороті).

Вони мають суттєві переваги порівняно з готівковою формою грошей:

· значно економніші;

· зручніші у користуванні;

· піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії.

Але, необхідно зазначити, крім указаних переваг, ця форма грошей має свої недоліки. Насамперед йдеться про незручності щодо здійснення платежів. Для виконання кожного платежу необхідно заповнити цілий ряд документів і подати їх у банк. Особливо ці недоліки виявляються у сфері роздрібного товарного обороту та сфері послуг, де традиційні депозитні гроші не використовуються. Тому на зміну депозитним грошам фінансовий ринок висунув нову форму кредитних грошей - електронні гроші.

Електронні гроші - це абстрактна назва грошових коштів, які використовуються їх власниками на основі електронної системи банківських послуг. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій.

За формою електронні гроші є різновидом депозитних грошей. Вони органічно поєднують у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей:

· немає потреби переносити або перевозити велику кількість готівкових грошей;

· готівку у вигляді електронних грошей, як правило, не можна витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;

· після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;

· досягається значна економія витрат на виготовлення, збереження, перерахування і перевезення електронних грошей;

· кожний платник має можливість умить виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки.

Носієм електронних грошей є пластикові картки.

Пластикові картки - іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунка і дає можливість власникові керувати ним, тобто здійснювати оплату за товари, послуги, отримувати готівкові кошти, а також: дозволяє отримувати у банку короткострокову позику. Найчастіше пластикові картки застосовуються у роздрібному товарному обороті та сфері послуг.

Розглянуті питання характеризують еволюційний процес виникнення і розвитку грошей, що формує теоретичну базу для пізнання функцій грошей.

3. Функції грошей і механізм їх взаємодії

В економічній літературі з теорії грошових відносин, якщо розглянути її в ретроспективі, склався далеко не однозначний підхід до визначення функцій грошей.

Важливим аспектом пізнання функцій грошей є насамперед принцип історизму. Гроші не є статичною категорією, їх не можна розглядати як щось незмінне, оскільки це динамічна категорія. Розвиток функцій грошей відбувався відповідно до укладання товарного виробництва та ринкових відносин. Тому на кожному етапі розвитку товарно-грошових відносин формується певна сукупність функцій грошей та способів їх взаємодії. Також необхідно враховувати, що у процесі розвитку грошових відносин деякі їх функції ускладнюються, змінюються, відмирають. На зміну з'являються нові.

Тому не вражає така кількість поглядів на це питання. Розбіжності стосуються як трактування самих функцій, так і їх кількості. Платон, наприклад, у праці «Держава» виділив тільки дві функції грошей: міра вартості та засіб обігу. Д. Рікардо віддавав перевагу тільки одній функції грошей як засобу обігу. У своїх наукових роботах він писав: "Гроші - є товаром... що служить загальним засобом обміну". А. Сміт вважав гроші лише технічним засобом і наділяв їх тільки однією функцією - засобу обігу. Разом з тим класик економічної теорії Карл Маркс у праці "Капітал", маючи на увазі золото як грошовий товар, довів, що існує п'ять функцій грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, нагромадження та функція світових грошей.

Сучасні наукові дослідження на основі положень, що стосуються функцій грошей, проводяться багатьма вченими, але, як правило, здійснюються вони в межах відомих сьогодні функцій грошей.

Дехто з учених зменшує кількість функцій, поєднуючи і комбінуючи п'ять класичних функцій або, навпаки - намагається їх модифікувати з розвитком товарно-грошових відносин у більшу кількість.

Необхідно зауважити, що у процесі економічного розвитку та змін у наукових підходах до визначення суті грошей має відбуватися не лише модифікація наявних функцій, а й поява принципово нових. Тому у цьому підручнику поряд із класичними функціями грошей розглянемо нові.

Функція сучасних грошей - це сукупність форм руху грошей у їх взаємозв'язку з обігом товарів, капіталу і кредиту. Ця сукупність включає такі форми (рис. 2):

Рис. 2. Функції грошей і їх форми руху

Розглянемо перераховані функції грошей, насамперед функцію міри вартості.

Сутність функції грошей як міри вартості полягає у тому, що вартість усіх товарів вимірюється за допомогою грошей, набуваючи форми ціни.

Функція міри вартості виражає відносини товару до грошей як до загального еквівалента. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов'язане з категорією ціна, що є грошовим виразом вартості товару.

Ціна залежить, з одного боку, від вартості товару, з іншого - від вартості самих грошей. Вартість товару може бути незмінною, але за умови зменшення вартості грошей ціни на товари зростатимуть. Тобто, спостерігається обернено пропорційна залежність між ціною та вартістю грошової одиниці.

Для порівняння цін різних за вартістю товарів необхідно звести їх до одного масштабу, тобто виразити їх в однакових грошових одиницях. Масштабом цін у металевому обігу називається законодавчо фіксована вагова кількість грошового металу (наприклад золота або срібла), прийнятого у певній країні за грошову одиницю.

Як зазначалось вище, на перших етапах економічного розвитку, масштаб цін збігався з їх ваговим вмістом, але у процесі розвитку грошових відносин він почав відокремлюватися від безпосереднього вагового вмісту. Основними чинниками цього відхилення можна вважати: зношення і псування монет, зменшення їх вагового вмісту державною владою, перехід від менш цінних до більш цінних металів, з яких карбувалися монети. Як наслідок, прийнятий державний масштаб цін поступово відмежувався від реального грошового вмісту грошової одиниці.

З появою розмінних на золото паперових грошей, масштаб цін зберігав своє призначення. На основі масштабу цін порівнювались національні грошові одиниці, відповідно встановлювались валютні курси.

У 1976-1978 рр. була запроваджена Ямайська валютна система, яка скасувала офіційну ціну на золото, а також конвертацію паперових грошей у монетарний товар - золото.

Таким чином, золото зникло з обігу двічі. По-перше, воно пішло з обігу у вигляді золотих зливків і монет, а по-друге, - у вигляді ідеальної вагової кількості золота, яке міститься у кожній грошовій одиниці. Виходячи з цього, виникла думка про те, що разом з зі скасуванням офіційної ціни на золото (вона в сучасних умовах встановлюється стихійно у процесі ринкового обігу), а також золотих паритетів зник офіційний масштаб цін. З цим положенням важко погодитись, оскільки після того, як золото офіційно зникло з грошової сфери, соціально-економічний розвиток зумовив його заміну. Тобто власна вартість грошової одиниці формується на іншій основі.

Вартість паперово-кредитних грошей (або їх купівельна спроможність) сьогодні визначається вартістю товарів і послуг, які вони представляють, та кількістю грошової маси в обігу. В обігу нерозмінних паперово-кредитних грошей ціна знаходить своє підтвердження безпосередньо у товарах, а не в золоті. Йдеться про визначення купівельної спроможності грошової одиниці, або їх реальної вартості.

Купівельна спроможність грошей - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Функцію грошей як міри вартості держава повинна регулювати ринковими методами, наприклад, шляхом підвищення купівельної спроможності національної валюти з метою сприяння зростанню виробництва. У нормалізації або порушенні функції міри вартості міститься ключ до розгадки однієї із причин подвійного характеру економічної категорії грошей, яка здатна залежно від конкретних умов сприяти розвитку або, навпаки, спаду економіки.

Функція грошей як засобу обігу. В економічній науці доведено, що головна цільова установка функції грошей як засобу обігу складається у безпосередньому обміні грошей на товари, а неодмінна умова такого обміну - це постійна наявність необхідної маси готівкових грошей в обігу. Функція засобу обігу здійснюється через платежі готівковими грошима за товари в момент їх купівлі. Тобто цю функцію можуть виконувати лише гроші, що реально існують.

Гроші - ідеальний засіб товарного обігу. Це означає, що за гроші завжди можна придбати будь-який товар, який є на ринку. Наприклад, кожен працівник обмінює результати своєї праці на заробітну плату, яка вимірюється у грошовому виразі. Потім ці гроші він може обмінювати на товари або послуги. Такі гроші не здатні безпосередньо задовольнити будь-які фізичні чи духовні потреби людини, а тільки опосередковано - через відчуження їх на купівлю звичайних товарів та послуг.

Для того, щоб бути засобом обігу, гроші повинні мати загальне визначення суб'єктів ринку. Йдеться про суспільне визначення здатності грошей виконувати функції посередника обміну товарів. А це можливо тільки за умови що вартість грошей (купівельна спроможність) залишається відносно стабільною. Тобто суб'єкти ринку беруть гроші в обмін на товари чи послуги, оскільки переконані, що в будь-який момент зможуть обміняти їх на еквівалентні матеріальні блага. І навпаки, зменшення грошей викликає у суб'єктів ринку недовіру до їх купівельної спроможності та бажання швидше обміняти їх на товари. Інфляційні процеси спричиняють звуження сфери функціонування засобу обігу внаслідок переходу до бартерних операцій. А це є кроком назад у розвитку функцій грошей, що зумовлює зниження їх ролі в розвитку економіки.

Досить швидкий розвиток ринкової економіки створює передумови для звуження сфери використання функції засобу обігу та якісної зміни механізму її здійснення.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно у роздрібній торгівлі, наданні послуг населенню, міжнародній торгівлі. Проте і в зазначених сферах поступово звужується використання цієї функції через проникнення сюди кредитних відносин, особливо у країнах з розвинутою економікою.

Механізм взаємодії функцій міри вартості і засобу обігу. Обидві функції грошей - міри вартості і засобу обігу - органічно взаємозв'язані. Саме ці основні функції обумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості.

Ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

Цінова політика вартості товару здійснюється на основні функції міри вартості до процесу його реалізації. Ціна встановлюється ще до обміну товарів. Однак її номінальне визначення не має нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необхідною передумовою реального обміну: вона реалізує себе в ньому лише в кінцевому підсумку. Тому цілком зрозуміло, що сам процес обміну товарів породжує об'єктивну потребу не лише у функції міри вартості, а й у загальному засобі обігу, на боці якого відбувається їх фактичний обмін. Це стосується обміну товарів і на внутрішньому й на зовнішньому ринку.

У такому разі функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей - їх призначення виконувати в товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним інструментарієм обміну товарів.

Функція грошей як засобу платежу виникла саме у зв'язку з розвитком кредитних відносин у товарному господарстві. Цю функцію гроші виконують у разі, коли товар продається у кредит, що пов'язано з неоднаковими умовами виробництва і реалізацією товарів, різною тривалістю їх виробництва й обігу, сезонним характером виробництва, що створює нестачу додаткових коштів у суб'єкта господарювання. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу з відстрочкою платежу, тобто у кредит.

Гроші як засіб платежу мають специфічну форму руху, яка відрізняється від форми руху грошей як засобу обігу: Т - Д - Т - функція грошей як засобу обігу; Т-3.. .3 -Т - функція грошей як засобу платежу, де: 3 - боргове зобов'язання.

Таким чином, за такого обміну немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення боргового зобов'язання є кінцевою ланкою у процесі придбання або продажу.

До грошей у функції засобу платежу ринок висуває одну з основних вимог - сталість. Гроші виявляються у цій функції до'сить гостро, тому що діє фактор часу. Якщо кредитор надасть кредит на довгостроковий термін, і за цей час гроші знецінюються, то він не поверне позиченої вартості й зазнає збитків. Щоб уникнути цього необхідно використовувати плаваючі процентні ставки відповідно до знецінених грошей, що у свою чергу негативно впливає на стан кредитного ринку в державі.

Крім того, існує ймовірність загрози неплатежу. Оскільки в умовах розвинутого товарного господарства гроші у цій функції пов'язують між собою велику кількість суб'єктів господарювання, майже кожний з яких купує товари у кредит, розрив у одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань, що в широких масштабах може спричинити грошово-кредитну кризу.

В економіці України ці явища певною мірою виявилися у 90-х рр., коли інфляція досягла рівня гіперінфляції. Протягом короткого часу величина позичкового процента підвищилась у декілька разів, що стримувало розвиток кредитних відносин та економічне зростання взагалі.

В умовах прострочених заборгованостей у господарстві деяких позитивних результатів досягнуто лише 1999 року, коли курс долара був обмежений "валютним коридором", а зниження обсягу виробництва призупинилось. При цьому спостерігалось покращення функціонування грошей як засобу платежу.

Таким чином, у 2000 р. в основних галузях економіки відносно зменшувалась нестача відвантаженої продукції, зросла частка податкових надходжень, внесених до бюджету "живими" грошима, знизилась процентна ставка за кредити, досить суттєво зросли кредитні вклади в економіку. Однак економічна база цього успіху не є досить міцною. Розв'язання відповідного питання може бути досягнуто за допомогою ряду заходів, у тому числі шляхом розширення сфери використання грошей у функції нагромадження.

Механізм взаємодії функцій грошей як засобу платежу і засобу обігу. Функція грошей як засобу платежу за змістом є продовженням функції засобу обміну і з'явилася вона пізніше, на вищих етапах розвитку товарно-грошових відносин. Грошей не можна уявити без функції міри вартості і засобу обігу, тоді як без функції засобу платежу вони логічно можуть існувати.

Гроші як засіб платежу, як і засіб обігу, передаються від одного суб'єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюються на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.

Функція грошей як засобу нагромадження. Необхідно зазначити, що деякі автори економічних праць не виділяють функції грошей як засобу нагромадження, а зводять її до функції грошей як засобу збереження вартості [13]. Однак функція збереження вартості не в повному обсязі враховує специфіку сучасної економіки. Капіталу недостатньо збереження вартості, він потребує постійного її збільшення.

Тому в сучасних умовах розвитку ринкової економіки найбільш коректно говорити саме про функцію грошей як засобу нагромадження.

Гроші виступають загальним еквівалентом, тобто, забезпечуючи власнику отримання будь-якого товару, стають загальним втіленням багатства. Тому в учасників ринку виникає прагнення до їх накопичення. Для створення скарбів гроші вилучають з обігу, тобто акт купівлі-продажу переривається. У цьому разі продаж товарів здійснюється не за рахунок купівлі, а заради придбання самих грошей, тобто гроші вже не є посередниками в обміні (Т-Г-Т), а стають метою продажу.

У докапіталістичних формаціях багатство нагромаджувалось у вигляді скарбів, які зберігались у скринях. Таке нагромадження грошей мало лише одну визначальну ціль - зберігання вартості.

Із зростанням товарного виробництва гроші перетворюються у скарби для виконання ще одної цілі нагромадження - створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення прибутку. Бажання отримувати якомога більші прибутку примусило підприємців не зберігати гроші як скарб, а пускати їх в обіг. Без певного резерву виробник товару не міг підтримувати безперервність та забезпечити розширення власного виробництва. У капіталістичному товарному виробництві вільні грошові активи не зберігаються вже як скарби, а розміщуються у банках на депозитах, вкладаються у цінні папери, що забезпечувало їх власникам додатковий прибуток у вигляді позичкового проценту і дивідендів. Відтак скарб поступово перетворюється у цілеспрямоване нагромадження грошей як збереження вартості для розширеного відтворення.

Золотий резерв центрального банку був резервом внутрішнього грошового обігу, світових грошей, а також платежів за вкладами та для розміну банкнот. Це призначення золотого запасу в сучасних умовах відпало у зв'язку з вилученням золота з обігу. Однак золото продовжує відігравати роль скарбу, зосереджуючись у резервах центральних банків, а також у приватних скарбах.

Початок створення золотого запасу в Україні поклала Постанова Президії Верховної Ради України "Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів в Україні" від 2 грудня 1991р. Золото є компонентом золотовалютного резерву Національного банку України, куди входять високоліквідні активи, такі, як іноземна валюта, векселі, облігації і вільноконвертовані валюта.

На початок 2001 р. золоті запаси НБУ становили близько 13,7 тонн металу (13,5% усього золотовалютного резерву НБУ). Формування, збереження і накопичення золотовалютного резерву здійснюється з метою забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності валюти, поліпшення кредитоспроможності України.

Окремі приватні особи накопичують золото у вигляді зливків, ювілейних монет, прикрас, купуючи його на ринку в обмін на національну валюту. Мета такого накопичення - застрахувати себе від знецінення національної грошової одиниці. Основна маса членів суспільства за відсутності золотого обігу накопичує і зберігає неповноцінні кредитні гроші, які не створюють реального багатства для власників, оскільки не мають власної вартості.

Функцію нагромадження кредитні гроші виконують тому, що вони є загальновизначальним засобом обміну, який реально може бути засобом збереження вартості. Але сучасні гроші можуть виконувати таку вимогу лише за умови, що вони є стійкими та стабільним. Дійсно, якщо у періоди високої інфляції вартість кредитних грошей знижується, то вони стають досить непривабливим засобом нагромадження. Зберігати своє багатство у грошах (повноцінних та неповноцінних) люди намагаються також тому, що грошам притаманна абсолютна ліквідність.

Виконання грошима функції засобу нагромадження є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що утворюються у різних сферах господарства і серед населення, для надання їх у позику суб'єктам господарювання інших галузей та окремим кредиторам.

Механізм взаємодії функції грошей як засобу нагромадження з функцією міри вартості. Як було зазначено вище, реалізувати себе в ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими і стабільними. Визначений аспект реалізації грошей як засобу нагромаджування висвітлює їх взаємозв'язок із функцією міри вартості. Як і у функції міри вартості, гроші криють у собі можливість реалізації їх соціального призначення - виконання ролі загального еквівалента та абсолютно ліквідного товару.

Функція світових грошей. Цільове призначення функції світових грошей полягає у забезпеченні міжнародних розрахунків і руху капіталів між країнами.

Функція світових грошей зумовлена поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку.

Світові гроші мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу, міжнародного купівельного засобу і є формою матеріалізації суспільного багатства. В ролі міжнародного платіжного засобу гроші виступають у розрахунках за міжнародними балансами. Як міжнародний купівельний засіб використовується у безпосередній купівлі товарів за кордоном і сплаті їх готівкою, наприклад, у випадку неврожаю - закупівля зерна, цукру. В ролі матеріалізації суспільного багатства світові гроші використовуються під час надання позик або субсидій однією країною іншій або у разі виплати репарацій країні-переможниці країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення частини багатства від однієї держави до іншої у грошовій формі.

Еволюційний розвиток грошового ринку зумовив трансформацію форм світових грошей: від золотих монет до національних валют кредитного характеру, а від останніх - до колективних валют.

Вихід окремих національних грошових одиниць на світову арену є результатом гострої конкурентної боротьби між ними.

Дослідження західних економістів пропонують класифікацію валют за ступенем їх інтернаціоналізації. Відповідно до цієї класифікації, національна валюта перетворюється із внутрішньому світову, коли вона починає виконувати одну чи декілька функцій грошей (міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження) за межами країни емітенту. Наступний ступінь валютної ієрархії: ключова валюта - виконує ряд функцій грошей у значних масштабах за кордоном (до цього поняття близький термін "резервна валюта" - вказує на використання валюти в офіційних резервах інших країн); провідна валюта - застосовується у зовнішньоторговельних і валютообмінних операціях, де для кожної із сторін вона не є національною; домінуюча валюта - виконує в міжнародному обігу більшість функцій грошей у значно більшому обсязі, ніж інші ключові валюти. Після Другої світової війни таку роль виконує тільки долар США.

До резервних валют (ключових) належать долар США, фунт стерлінгів Англії, єна Японії та інші. Як міжнародні платіжні засоби використовуються також міжнародні колективні валюти СДР, євро (раніше ЕКЮ) та ін.

СДР - міжнародні резервні платіжні засоби, які використовуються Міжнародним валютним фондом для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних розрахунках та як розрахункова одиниця МВФ.

Кошти СДР введеш у міжнародний обіг у 1970 р. Вони широко використовуються країнами-членами МВФ для поповнення власних валютних резервів, розрахунків з МВФ та між собою.

ЕКЮ - спеціальна європейська (регіональна) розрахункова одиниця, яка була введена 1979 р. у межах Європейської валютної системи і пізніше стала розрахунковою одиницею Валютного союзу країн ЄС.

ЕКЮ існувало у вигляді безготівкових запасів на розрахунках країн -учасниць ЄВС у Європейському валютному інституті. На відміну від СДР, ЕКЮ забезпечувалося не тільки солідними зобов'язаннями групи країн, а й фактичними активами (заставою) у формі золота і доларів США (20% золотих і 20% валютних резервів країн-учасниць). Під це забезпечення країни ЄЕС мали спеціальні розрахунки в ЕКЮ.

Після створення Європейської валютної системи ЕКЮ служило головним чином засобом міжнародних розрахунків та існувало тільки у вигляді записів та на рахунках центральних банків країн-членів ЄВС у Європейському фонді валютного співробітництва.

Реалізація Маастрихтської угоди країн-учасниць ЄС привела до утворення з початку 1999 р. повномасштабного Економічного і валютного союзу (ЕВС) з єдиним Європейським центральним банком та загальною одиницею євро, яка замінила національні грошові одиниці 12 європейських країн. Введення євро, яке опирається на об'єднаний економічний потенціал Європейського Союзу, привело до суттєвого посилення конкурентної боротьби на світовому валютному ринку. Країни-учасниці ЄВС зацікавленні в тому, щоб розширити сферу використання євро, оскільки це дозволить їм отримати переваги, якими сьогодні користуються США. Згідно з планами ЄС, стабільна грошова одиниця євро повинна відігравати значно важливішу роль у міжнародній валютній системі як торгова, інвестиційна і резервна валюта, аніж будь-яка з чинних національних валют. Крім того, євро може стати серйозним конкурентом долару в ролі розрахункового засобу й альтернативною резервною валютою як для країн ЄВС, так і для торгово-фінансових партнерів у всьому світі.

Щодо України, то сьогодні не йдеться про її приєднання до зони євро, оскільки наші економічні показники наразі не дають змоги наблизитися до країн цієї зони. Однак, враховуючи факт, що значна частила нашого зовнішньоторговельного обороту припадає саме на зону євро, для України запровадження євро і виникнення в Європі якісно нової валютної зони має вже сьогодні велике економічне значення як для окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, так і для економіки загалом.

За своєю природою колективні валюти не мають внутрішньої вартості і являють собою умовні рахункові грошові одиниці. Вони не існують у матеріальній формі, тобто у вигляді банкнот або монет, а значаться у формі записів на банківських рахунках.

Колективні валюти використовують під контролем міжнародних валютних організацій, що забезпечує їм більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних платіжних засобів порівняно з національними валютами.

Механізм взаємодії функції грошей як світових грошей і всіх попередніх функцій.

Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Таким чином, світові гроші - це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Світові гроші проявляються у взаємодії з такою функцією, як міра вартості, оскільки національні ціни жодної країни не можуть повністю задовольняти потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.

Також світові гроші виконують функцію засобу платежу, коли використовуються для погашення боргів на міжнародному рівні, банківських та фінансових позичок.

У разі оплати репарацій, надання грошових позичок чи допомоги, а також вивезення грошей емігрантами світові гроші переміщаються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, таким чином, вони забезпечують перенесення багатства.

Світові гроші виконують також функцію засобу обігу, коли вони витрачаються для купівлі товарів чи послуг, і замість їх певної суми, що вивозиться, у країну ввозиться еквівалентна товарна вартість (наприклад, у випадках надзвичайних подій - стихійного лиха, неврожаю).

Необхідно зауважити, що у процесі економічного розвитку та змін у підходах в різних наукових школах стосовно поняття економічної суті грошей має відбуватися не лише модифікація основних п'яти функцій грошей, які були раніше розглянуті, а й поява принципово нових.

Сучасний розвиток економіки, її інформаційний характер та нові підходи до суті грошей через призму фінансової науки, де гроші розглядаються як основний предмет дослідження, на думку доктора економічних наук Дяченко Я.Я., дають підставу для появи та обґрунтування нової функції грошей - інформаційної.

Інформаційна функція - це функція грошей, в якій вони виступають як засіб інформаційного забезпечення розвитку економіки як на макрорівні, так і на рівні суб'єкта господарювання й окремої особи.

Наприклад, професор Б.С. Івасів не виділяє інформаційну функцію грошей як окрему функцію, але в ракурсі функції "міри вартості" підкреслює, що за допомогою грошей можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- та макрорівні, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива належна їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни.

Тобто у цьому випадку ми бачимо поєднання функції виміру вартості з інформаційною, але у разі оцінки ринків, аналізу грошових потоків та фінансового стану підприємств використання грошей через відоме нам поняття "засіб виміру вартості" обмежене.

Інформаційна функція грошей дає можливість не лише оцінювати реальний стан економіки окремих господарств країни, а й прогнозувати економічний і соціальний розвиток держави, планувати роботу підприємств та окремої особи в умовах невизначеності. У разі об'єднання ринків за допомогою сучасної банківської системи гроші стають світовим інформаційним інструментом.

Необхідно також підкреслити, що інформаційна функція не може існувати окремо, без взаємозв'язку з іншими функціями грошей, що досліджувались раніше.

Усі наведені функції грошей є проявом єдиної сутності грошей як загального еквівалента товарів та послуг, перебувають в тісному зв'язку та єдності. Логічно та історично кожна наступна функція є результатом розвитку попередніх.

4. Роль грошей у ринковій економіці

...