Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА 1. Генезис і еволюція фінансів. Фінансові категорії. Фінансова система

Основні терміни: фінанси, фінансова діяльність, фінансові категорії, податки, бюджет, доходи і видатки бюджету, кредит, ціна, заробітна плата, гроші, функції фінансів, фінансові ресурси, фінансове забезпечення, фінансова система, державні фінанси, міжнародний ринок, страхування, фінансовий ринок

1. Історичний характер фінансів, їх генезис

Термін «фінанси» з'явився у XIII столітті в Італії. Він походить від середньовічного латинського терміна «financia», що означає:

1) платіж на користь держави;

2) обов'язкову сплату грошей, яка пов'язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження правителя на його утримання та на інші витрати державного змісту.

Вперше його почали використовувати у відомих на той час європейських центрах торгівлі та банківської справи (Венеції, Генуї, Флоренції) у значенні «грошова оплата». В подальшому цей термін дістав міжнародне визнання і почав застосовуватися при визначенні форм і методів мобілізації коштів та їх використання для виконання державою її функцій.

Так тривало майже до початку XVIII століття. Під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня (земство, міська община тощо).

У XVIII столітті державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси -- формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Способи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов'язано з розвитком економіки держав.

У XIX столітті поглиблюється розуміння фінансів - від спрощеного поняття переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного та економічного життя в державі.

Найвищого розквіту фінанси досягли у XX столітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Фінанси перетворилися на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів.

Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення виконання державою її функцій (надання різноманітних послуг населенню з боку держави) і задоволення потреб господарської діяльності.

У практичному плані фінанси -- це складова економічної системи будь-якої держави, використання якої дає змогу успішно реалізовувати кінцеву мету економічного та соціального розвитку.

Метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина.

Призначення фінансів -- забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання ВВП в країні. Це досягається завдяки організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина. Фонди фінансових ресурсів, що обслуговують економічні процеси, різняться методами створення, напрямками використання, інтересами суб'єктів економічної діяльності і методами їх виробничої й суспільної співпраці та кінцевими цілями відповідного виду діяльності.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв'язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних потреб, започаткування позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. Нині у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань - суспільних благ і послуг, які є неречовими, але істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

Суспільні блага й послуги включають асигнування на національну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту, охорону здоров'я, науку, спорт тощо. Ринок неспроможний забезпечити задоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездатними своєчасно й ефективно реагувати на потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної системи.

Труднощі в розумінні суті фінансів полягають у тому, що економічне життя в державі постійно вимагає створення грошових фондів, тобто фондів фінансових ресурсів для задоволення різноманітних потреб. Ці фонди і є фінансами. Обсяг цих фондів характеризує кількісно і якісно масштаби діяльності та фінансові можливості підприємця, держави, громадянина, їхнє фінансове становище.

2. Фінансові категорії та взаємозв'язок фінансів з іншими економічними категоріями

Фінансові категорії -- це категорії фінансової науки, які в теоретичній формі характеризують важливі сторони фінансово-економічної діяльності. Вони відображають стійкі причинно-наслідкові зв'язки і залежності, які складають зміст об'єктивних економічних законів.

До основних фінансових категорій належать:

· податки;

· державний кредит;

· державні доходи;

· державні витрати;

· бюджет.

Податки -- це плата суспільства за виконання державою її функцій. Іншими словами - це відрахування частини ВВП на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету.

Державний кредит -- грошові відносини, що виникають у держави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів у розпорядження органів державної влади, які призначені для фінансування державних витрат. Це форма вторинного перерозподілу ВВП. Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процентів. Буває внутрішнім і зовнішнім.

Державні доходи - фінансові відносини, які складаються в державі в процесі формування бюджетного фонду фінансових ресурсів.

Державні витрати - це фінансові відносини, які обумовлені використанням централізованих та децентралізованих доходів держави і направлені на задоволення загальних потреб держави.

Бюджет -- економічні відносини, що виникають у держави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із розподілом і перерозподілом ВВП з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для виконання державою покладених функцій.

Фінанси виконують свою роль поряд з іншими економічними категоріями і передусім -- з ціною. Ціна -- це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто за допомогою ціни, як і фінансів, здійснюється розподіл ВВП. Ціни визначаються на основі попиту й пропозиції, але це при реалізації товару. При формуванні ціни виробником враховуються всі витрати виробництва й збуту, а також певна сума накопичень у формі прибутку.

Можна дійти висновку, що ціна визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов'язані зі створенням та використанням ВВП. До певної міри це так, тому що при реалізації товару, роботи чи послуги встановлюється їхня дійсна вартість і обсяги фондів фінансових ресурсів, які будуть створені по закінченні виробничого циклу. Це фонди нагромадження, споживання та відновлення виробничих фондів -- основних і обігових.

Проте це лише візуальне враження, бо фінанси можуть впливати як на абсолютну величину ціни, так і на внутрішню її структуру найрізноманітнішими методами. Так, держава, використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структуру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування. Ціни можуть бути змінені завдяки введенню акцизного збору або податку на додану вартість.

Фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Вони здійснюють не лише первинний розподіл ВВП на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему. На цьому етапі ціни можуть регулюватися за допомогою дотацій і виплат із бюджету. Характерними щодо цього є дотації вугільній промисловості, дотації на комунальні послуги, потреби електротранспорту, на окремі види ліків.

Отже, загальні відмінності фінансів і ціни полягають в наступному:

Ціновий розподіл завжди пов'язаний із обміном, а фінансовий відбувається за межами акту купівлі-продажу товарів.

Ціновий розподіл передує фінансовому.

Фінансовий розподіл є гнучкішим, оскільки ціновий визначає лише пропорції майбутнього вартісного розподілу.

Взаємозв'язок фінансів і ціни полягає в тому, що ціни є основою фінансового розподілу вартості, а фінанси, базуючись на пропорціях розподілу, що склалися під впливом цін, виступають інструментом, що їх реалізує.

У розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і заробітна плата. За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівника й використовується для задоволення його особистих потреб.

Для виплати заробітної плати на підприємстві створюється фонд фінансових ресурсів. Це свідчить про органічний зв'язок фінансів і заробітної плати. Фінанси створюють умови для функціонування заробітної плати. Кошти, що надходять в розпорядження працівника, є свідченням того, що відбувся процес обміну товару -- робоча сила на товар-гроші. У подальшому товар обмінюватиметься на інші види товарів, які необхідні для задоволення потреб людини. Тобто поки що відбувається простий товарообмін.

Проте, одержавши заробітну плату, працівник використовує її не лише для обміну на товари першої необхідності. Заробітна плата створює фонди грошових засобів для придбання товарів тривалого користування, цінних паперів із метою одержання доходів тощо. У цьому разі згадані фонди є фінансами кожного громадянина.

Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.

Отже, відмінності фінансів і заробітної плати такі:

За допомогою зарплати розподіляється необхідний продукт, а за допомогою фінансів - весь національний продукт.

Розподільчі відносини, що здійснюються через зарплату, матеріалізуються у грошових коштах, що надходять у власність окремих громадян для задоволення їхніх особистих потреб, а фінанси мають суспільне призначення.

На відміну від фінансів, функціонування зарплати може розглядатись як процес двостороннього руху вартості. Зарплата має компенсаційний характер і залежить від кількості та якості затраченої праці -- кожний працівник повинен отримувати від суспільства таку частку вартості, яка відповідає його трудовому вкладу.

Взаємозв'язок фінансів і зарплати полягає у тому, що, з одного боку, фінанси «допомагають» зарплаті формувати фонд оплати праці, відділяючи його від інших грошових фондів підприємств. З іншого боку, заробітна плата, нарахування якої не співпадає з виплатою, виступає джерелом формування фінансових ресурсів у вигляді стійких пасивів.

Фінанси тісно пов'язані з кредитом - по суті, ці категорії мають однакову економічну природу. Вони виражають рух вартості ВВП. Проте кожна з них має свою специфіку участі в економічних процесах. При функціонуванні як фінансів, так і кредиту створюються й використовуються фонди фінансових ресурсів. Фінанси готують передумови для функціонування кредиту.

Фінанси формують централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави. У процесі використання цих фондів виникають ситуації, коли на одному підприємстві з'являються тимчасово вільні кошти, а на іншому -- потреба в них.

При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство продає їх банку на певний час.

На рівні держави уряд при нестачі коштів для фінансування загальнодержавних потреб, а також місцевого самоврядування, може використовувати кредити банків, кошти населення і міжнародних фінансових організацій. Кредит подовжує перерозподільчі процеси, розпочаті фінансами, ціною, заробітною платою.

Отже, відмінності фінансів і кредиту полягають в наступному:

Кредит функціонує на основі поверненості.

Кредитні ресурси виражають «розірваний у часі рух» вартості від кредитора до позичальника і назад, а фінансові відносини -- односторонній процес.

Кредитний перерозподіл пов'язаний із переміщенням грошових коштів між суб'єктами розподільчого процесу, а фінансовий здійснюється як між суб'єктами господарювання, так і в рамках кожного з них.

Кредитні ресурси формуються у процесі перерозподілу за рахунок тимчасово вільних коштів підприємств, держави, громадян, а фінансові -- із доходів і нагромаджень, що утворились на стадії вартісного розподілу.

Кредит надається позичальнику на визначений термін на умовах поверненості та платності, а фінансові ресурси -- безоплатно, без визначення умов їх повернення.

Кредит має тісніший зв'язок з грошовим обігом. З його допомогою задовольняється потреба в платіжних засобах, здійснюється регулювання грошової маси.

Взаємозв'язок фінансів і кредиту виражається у їх комплексному використанні. Так, при недостатності власних фінансових ресурсів, підприємство залучає банківські кредити. З іншого боку, тимчасово вільні фінансові ресурси підприємства зберігаються на рахунках у банках, що дозволяє використовувати їх у якості кредитних ресурсів.

Принципово інші взаємовідносини вибудовуються у фінансів і грошей. Кожне з цих понять має свою специфіку та особливу систему зв'язків, що часто призводить до їх ототожнення. Фінанси нерідко визначають, передусім у побуті, як певну суму грошей, що знаходиться у розпорядженні юридичної або фізичної особи.

Звісно, в цьому є певна істина, так як фінанси, як правило, завжди мають грошовий вимір. Проте певна сума грошей -- це ще не фінанси. Фінанси -- це процес формування доходів і видатків, і залежно від того, в яких грошових одиницях проходитиме цей процес, відповідним буде й величина доходу або видатку. Наприклад, коли дохід фізичної особи становить 1000 грн. і 1000 дол. США, то зрозуміло, що величина доходу тут буде різна, а відповідно сума витрат і фінансове становище теж.

Гроші -- це товар, який виконує роль загального еквіваленту, тобто має властивість обмінюватися на будь-який інший товар. Гроші мають своє чітке призначення в економічному житті, що виражено в їхніх функціях.

Гроші завжди є технічним засобом вираження величини доходу фізичної чи юридичної особи. Одним словом, вони є обліковими одиницями цього доходу або видатку. Кількість грошей не дає відповіді на запитання про те, якою величиною доходу володіє суб'єкт економічних відносин. Тому виникають додаткові запитання, а саме: в яких грошових одиницях вимірюється дохід? Яке співвідношення даної грошової одиниці з іншими? Чим забезпечується стабільність даної грошової одиниці, ким і як?

Водночас гроші та грошовий обіг суттєво впливають на фінансове становище як фізичних і юридичних осіб зокрема, так і держави в цілому. Якщо грошей в обігу більше, ніж товарів та послуг, що надаються, то гроші знецінюються. Відповідно зменшуються доходи й обсяги витрат кожного. Але це тільки один бік явища. Інший полягає в тому, що держава якраз і є ініціатором цього розладу. Не володіючи необхідною кількістю доходів, держава провадить витрати, випускаючи в обіг додаткову кількість грошей. Лише рішучі дії з обмеження витрат держави та збільшення доходів можуть забезпечити стабілізацію фінансового становища.

Будучи тісно пов'язаними між собою, фінанси й гроші не можуть існувати одне без одного. Тому часто вживається таке визначення, як «фінансово-грошові відносини», що має певний сенс, адже не можна досягти поліпшення фінансового становища, не налагодивши нормального грошового обігу в державі. У свою чергу, якщо держава не здійснює свої витрати відповідно до наявних доходів, то це розладить грошовий обіг.

Треба завважити, що як на грошовий обіг, так і на фінанси впливають також інші стабілізаційні і дестабілізаційні фактори Так, на розлад фінансів може вплинути кредитна політика, особливо надання інфляційних кредитів, відсутність резервних фондів іноземної валюти, зростання цін на продукцію, що імпортується, негативне сальдо зовнішньої торгівлі, зростання собівартості продукції тощо.

3. Функції фінансів та їх роль в умовах ринкової економіки

Фінанси виконують розподільчу та контролюючу функції, які реалізуються фінансами одночасно. Кожна фінансова операція визначає розподіл суспільного продукту та національного доходу, а також контроль за цим розподілом.

Розподільча функція фінансів пов'язана з розподілом та перерозподілом ВВП і національного доходу шляхом утворення фондів грошових коштів і використання їх за цільовим призначенням.

Об'єктами фінансового розподілу виступають:

- валовий внутрішній продукт (ВВП), тобто вартість кінцевих продуктів (благ), вироблених на території певної країни резидентами даної країни за певний період часу (переважно за рік). Це є заново створена в суспільстві вартість;

- національне багатство (НБ), тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. НБ залучається в розподільчі процеси лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо);

- національний дохід (НД), тобто ВВП за мінусом вартості засобів виробництва та предметів праці, спожитих в процесі виробництва. Тоді відбувається утворення так званих основних або первинних доходів. Їх сума дорівнює національному доходу.

Механізм дії розподільчої функції фінансів вміщує наступні етапи:

1. Первинний розподіл -- розподіл вартості ВВП, доходів підприємств і формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВВП.

До первинних доходів належать:

зарплата -- для фізичних осіб;

прибуток -- для юридичних осіб;

надходження від використання державних ресурсів -- для держави.

Але первинні доходи ще не утворюють суспільних грошових фондів, достатніх для розвитку пріоритетних галузей народного господарства, забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних та культурних потреб населення. Необхідним є подальший розподіл або перерозподіл національного доходу.

2. Перерозподіл національного доходу пов'язаний з міжгалузевим та територіальним перерозподілом коштів в інтересах найбільш ефективного та раціонального використання доходів та накопичень підприємств та організацій; наявністю поряд з виробничою невиробничої сфери, де національний дохід не створюється (освіта, охорона здоров'я, соціальне страхування та соціальне забезпечення, управління); перерозподілом доходів між різноманітними соціальними прошарками населення. Він полягає у створенні і використанні вторинних доходів (централізованих фондів) за рахунок розподіленої вартості.

Його необхідність пов'язується із:

- утриманням невиробничої сфери;

- забезпеченням держави грошовими коштами для виконання нею своїх функцій.

3. В процесі перерозподілу утворюється вторинний або похідний дохід. Вторинні доходи необхідні для формування кінцевих пропорцій використання національного доходу.

До вторинних доходів належать:

загальнодержавні доходи (бюджет, цільові державні фонди, відомчі фонди міністерств і відомств;

корпоративні доходи (фонди підприємств).

4. Вторинний розподіл -- другий етап перерозподілу в частині формування доходів фізичних осіб, зайнятих у бюджетній (невиробничій) сфері.

У результаті розподілу (первинного і вторинного) та перерозподілу створеної вартості в усіх власників, груп населення утворюються кінцеві доходи, з використанням яких пов'язана заключна стадія руху НД і відтворювального процесу -- його споживання.

Отже, реалізація розподільчої функції фінансів загалом виглядає так:

ПЕРВИННИЙ РОЗПОДІЛ > ПЕРЕРОЗПОДІЛ > СТВОРЕННЯ ВТОРИННОГО ДОХОДУ > ВТОРИННИЙ РОЗПОДІЛ

Суб'єктами при фінансовому розподілі виступають держава, підприємства та організації (юридичні особи), населення:

- держава -- за правом керуючої структури суспільства і як власник-підприємець;

- юридичні особи - за правом виробників ВВП;

- населення - за правом працівників підприємств, організацій, установ і за правом соціального захисту.

Таким чином, саме через розподільчу функцію реалізується специфічне суспільне призначення фінансів - забезпечення кожного суб'єкта господарювання необхідними йому фінансовими ресурсами.

Контролююча функція фінансів полягає у створенні можливостей для здійснення державного контролю за формуванням та використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів. Вона зумовлена здійсненням фінансового контролю за розподільчими процесами.

Основу контрольної функції складає рух фінансових ресурсів, який здійснюється як у фондовій, так і в нефондовій формах. Оскільки фінанси охоплюють усе суспільне виробництво, то вони виступають універсальним засобом контролю за виробництвом, розподілом і обігом ВВП. Завдяки контрольній функції фінансів суспільство отримує відомості про те, як складаються пропорції в розподілі коштів, наскільки своєчасно фінансові ресурси надходять у розпорядження різних суб'єктів господарювання, наскільки ефективно вони використовуються тощо.

Об'єктом фінансового контролю є грошові розподільчі процеси при формуванні та використанні фінансових ресурсів на всіх рівнях і ланках народного господарства. Безпосереднім предметом перевірки виступають такі фінансові вартісні показники як прибуток, доходи, рентабельність, собівартість, витрати обігу, податки, відрахування на різні цілі і в різні фонди. Сферою фінансового контролю є практично всі операції, які здійснюються з використанням грошей, а в деяких випадках і без них (бартерні угоди тощо).

Суб'єктами фінансового контролю є особливі органи і організації, що наділені відповідними повноваженнями законодавчих органів влади:

- виконавчі органи управління;

- податкові та кредитні установи;

- страхові організації;

- державні комітети;

- міністерства і відомства;

- відділи місцевих рад народних депутатів;

- фінансові служби підприємств, організацій та установ;

- ревізійні комісії в кооперативних та громадських об'єднаннях;

- аудиторські фірми.

Інструментом реалізації контрольної функції виступає фінансова інформація, що міститься в бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності.

Одне з найважливіших завдань фінансового контролю - перевірка чіткого дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності та повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетною системою, податковою службою, банками, а також взаємних зобов'язань підприємств та організацій із розрахунків та платежів.

4. Фінансові ресурси, їх склад та особливості

Фінансові ресурси -- сукупність фондів грошових коштів, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання ВВП, перебувають у розпорядженні держави, підприємств та організацій, характеризують стан економіки і мають великий вплив на її розвиток.

За формою утворення фінансові ресурси -- це:

1) накопичення завдяки господарській діяльності, що відображають первинний розподіл новоствореної вартості. До їх числа належать прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування;

2) ресурси вторинного розподілу й перерозподілу новоствореної вартості. Це також прямі й непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів населення тощо.

Фінансові ресурси залежно від рівня, на якому проходить їх формування і використання, поділяють на:

- централізовані. Вони утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, галузевих об'єднань. Вони зосереджуються у Державному бюджеті, Пенсійному фонді та у інших державних цільових фондах. Більшість їх утворюється за рахунок доходів підприємств і організацій, надходжень від державного, соціального, майнового та особистого страхування тощо.

- децентралізовані. Вони перебувають у розпорядженні підприємств та організацій. Утворюються за рахунок їх доходів і накопичень та, незначною мірою, за рахунок коштів населення. У формуванні фінансових ресурсів підприємств можуть брати участь і позичені кошти (кредити банку, кредиторська заборгованість, а також кошти, одержані від випуску акцій тощо).

Головними суб'єктами, між якими виникають відносини з приводу формування та використання фінансових ресурсів, є держава, підприємства, населення. Грошові кошти, з яких формуються фінансові ресурси, безперервно переміщуються від одного суб'єкта до іншого (рис.1).

Рис. 1. Суб'єкти відносин формування та використання фінансових ресурсів

Також існують грошові потоки всередині Державного бюджету, між підприємцями, окремими громадянами.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів є ВВП. Тому у його складі можна виділити елементи фінансових ресурсів, зображені на рис.2.



Рис.2. Елементи фінансових ресурсів у складі ВВП

Напрямки використання фінансових ресурсів можна поділити на три групи:

1) поповнення фонду відшкодування. До нього належать витрати на капітальний ремонт, дотації збитковим державним підприємствам та галузям господарства тощо.

2) витрати, пов'язані з формуванням фонду споживання. Це витрати на соціальні гарантії населення, на соціально-культурні заходи бюджетних установ та господарських структур, на науку, оборону, управління тощо.

3) сукупність витрат на формування фонду нагромадження. Це витрати на капітальні вкладення, придбання обладнання й інвентаря бюджетними установами, витрати на зовнішньоекономічну діяльність та створення резервних фондів.

Важливою характерною рисою фінансових ресурсів є те, то вони, на відміну від грошових коштів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Водночас вони свідчать про наявні можливості економічного й соціального розвитку.

5. Фінансове забезпечення відтворювального процесу

фінанси економічний ринковий відтворювальний

У фінансовій системі існують два методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток: фінансове забезпечення і фінансове регулювання. Установлення пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення напрямів фінансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства й економіки, тим більшою є роль фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах:

- самофінансування;

- кредитування;

- зовнішнє фінансування.

Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці одночасно через установлення оптимального для даного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними.

Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Самофінансування дуже тісно пов'язане з використанням кредитів. Адже ці запозичені кошти потрібно повернути за рахунок власних доходів. У зв'язку з цим треба чітко розрізняти самофінансування як принцип організації і як форму фінансового забезпечення.

Основою самофінансування як форми фінансового забезпечення є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним (приватним) чи колективним (пайовим або акціонерним).

Найпоширенішим у сучасних умовах є акціонерний капітал. Водночас особливості його формування і використання ведуть до того, що в ньому проявляються як ознаки самофінансування, так і певні ознаки кредитування. Оскільки акціонери є співвласниками підприємств, то очевидними є ознаки самофінансування. Але через те, що реальні права управління власністю перебувають у власника контрольного пакета акцій, то решта акціонерів певною мірою є позичальниками відносно до нього.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінансування -- це вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Головна перевага такої системи фінансового забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискорення їх кругообігу. Збільшення питомої ваги власних ресурсів, навпаки, уповільнює кругообіг ресурсів, а тому й уповільнює темпи соціально-економічного розвитку.

Кредитування -- надзвичайно дійова форма фінансового забезпечення. По-перше, досягається значна економія суспільного капіталу за рахунок використання одних і тих самих ресурсів різними суб'єктами підприємницької діяльності. По-друге, установлені принципи кредитування вимагають ефективного господарювання.

Третя форма фінансового забезпечення -- зовнішнє фінансування. Воно полягає у виділенні коштів певним суб'єктам на безповоротній і безоплатній основі. Це може бути:

- державне фінансування з бюджету чи державних фондів цільового призначення;

- надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону;

- гранти від міжнародних організацій тощо.

В умовах ринкової економіки ця форма є підпорядкованою відносно самофінансування і кредитування. Основним її видом є бюджетні асигнування. Слід зазначити, що завжди були і будуть такі сфери діяльності, що потребують державного фінансування. Передусім це ті сфери, що є непривабливими для приватного бізнесу або мають надзвичайну суспільну вагу. Однак за певних умов бюджетні асигнування можуть бути головним джерелом асигнувань в економіку на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора. Такі умови виникають тоді, коли практично неможливо використати інші форми фінансового забезпечення, насамперед у період фінансової кризи.

У процесі реалізації фінансової політики держава може впливати на соціально-економічний розвиток через усі три форми фінансового забезпечення. Але можливості такого впливу і механізми його реалізації при використанні кожної з цих форм суттєво різняться. Так, бюджетні асигнування є формою прямого впливу держави - це засіб, що безпосередньо перебуває в її руках. На процеси кредитування держава може впливати досить відчутно, але тільки опосередковано. Самофінансування забезпечує права власника самостійно визначати напрями використання коштів. Однак ступінь самофінансування залежить як від обсягу власних ресурсів суб'єктів господарювання, так і від рівня оподаткування підприємницької діяльності.

Сутність реалізації фінансової політики за допомогою бюджетних асигнувань полягає у визначенні напрямів, обсягів і форм фінансування окремих суб'єктів, галузей, регіонів. Оптимізація розподілу бюджетних коштів з позицій забезпечення як вирішення пріоритетних завдань, так і досягнення збалансованого розвитку економіки та соціальної сфери становить сутність бюджетної політики держави. Можливості цієї політики визначаються рівнем та обсягами бюджетної централізації ВВП -- чим вони вищі, тим більший фінансовий потенціал держави. Однак тут виникає протиріччя між інтересами держави та юридичних і фізичних осіб, адже чим вищий рівень бюджетної централізації ВВП, тим нижчий рівень самофінансування як провідної і висхідної форми фінансового забезпечення.

Реалізація фінансової політики, у якій переважають засади самофінансування, здійснюється насамперед за допомогою податкової політики. В її основі лежить визначення оптимального рівня оподаткування виходячи з необхідності забезпечення підприємств достатніми для їх діяльності і розвитку коштами та забезпечення держави достатніми доходами. Механізм цієї політики ґрунтується на встановленні певних ставок податків, використання пільг для окремих підприємств, галузей, регіонів тощо.

Установлення пріоритетності інтересів підприємств чи держави визначає переважаючу роль інструментів податкової чи бюджетної політики. Адже головне у реалізації того чи іншого завдання -- це повне забезпечення його необхідними коштами. Вони можуть бути сформовані самим підприємством за умови поміркованого оподаткування його доходів або надані з бюджету, коли власних доходів не вистачає унаслідок високого рівня їх вилучення в бюджет.

На перший погляд, для фінансового забезпечення не має значення, за рахунок чого будуть вирішуватися конкретні завдання. Врешті-решт величина доходів, сформованих у суспільстві на основі певного обсягу ВВП, є незмінною, незалежно від того, як вони розподіляються і перерозподіляються. Однак з погляду ефективності фінансової політики самофінансування є значно дієвішою формою, ніж бюджетні асигнування. Підприємство завжди намагається зберегти та ефективно використати власні фінансові ресурси і доходи. Бюджетні ж асигнування, як безоплатні ресурси, мають менш ефективний вплив і тому повинні використовуватися для збалансування тих перекосів, які неможливо виправити за допомогою інших форм.

Можливості використання державою у своїй фінансовій політиці кредитування обмежені. Комерційні банки самостійно визначають, на яких умовах вони надаватимуть позики. Водночас держава засобами грошово-кредитної політики може впливати на функціонування кредитного ринку. Основним інструментом впливу є регулювання вартості запозичень через облікову ставку центрального банку. Крім того, держава може регулювати обсяги кредитних ресурсів через механізми обов'язкових резервних вимог, які встановлюються для комерційних банків, та за допомогою операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Деколи держава може виділяти кошти комерційним банкам на цільове кредитування окремих суб'єктів чи заходів.

6. Поняття фінансової системи

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці. Вона існує відповідно до існуючої моделі економіки країни та значною мірою визначається нею. Так, у державі тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У країнах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових фондів тощо.

Фінансові системи держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх є загальна ознака -- це різні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, але тісно пов'язані між собою, мають вплив на економічні процеси в державі, а також на формування й використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

Фінансова система -- це сукупність фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки (господарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

Фінансова система притаманна кожній державі незалежно від рівня економічного розвитку. Типи фінансової системи наведені на рис.3.

Рис. 3. Типи фінансових систем у світі

Фінансову систему розглядають за:

1) внутрішньою побудовою (це сукупність відносно відокремлених взаємозв'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу та перерозподілу ВВП);

2) організаційною структурою (це сукупність фінансових органів та інститутів, які здійснюють управління грошовими потоками).

Фінансова система базується на таких принципах:

- розподіл фінансових ресурсів на централізовані та децентралізовані;

- самостійність (кожна ланка фінансової системи має свої джерела формування доходів та напрями їх використання);

- єдність (всі ланки фінансової системи поєднані між собою через систему фінансових відносин, які виникають з приводу формування, розподілу та використання фінансових ресурсів);

- функціональне призначення ланок фінансової системи (в кожній ланці фінансової системи вирішуються певні завдання специфічними методами, існують відповідні фонди грошових коштів і апарат управління);

- адміністративно-територіальний розподіл фінансових ресурсів.

У будь-якій країні фінансова система складається з підсистем:

1. Державні фінанси -- це зосереджені в розпорядженні держави грошові фонди і відповідний механізм їх формування та використання. Їхні сучасні поняття і зміст пов'язані з фундаментальними основами соціально-економічного устрою, середовищем функціонування. Вони призначені обслуговувати виконання покладених на державу функцій. До складу державних фінансів входять державний бюджет, пенсійний фонд, державний фонд сприяння зайнятості населення, соціальне страхування, державний кредит, фонд соціального захисту населення тощо.

Варто відмітити, що по-перше, завдяки державним фінансам держава виступає в ролі виробника і постачальника суспільних товарів та послуг, які ринок надати в принципі неспроможний. Це, в свою чергу, зумовлено розподілом обмежених виробничих чинників між державним і приватним секторами. По-друге, державні фінанси коригують розподіл доходів і майна. Певна їх частка використовується на трансфертні витрати, що попереджує соціально небажані результати функціонування ринку, особливо щодо дітей і людей похилого віку, хворих, інвалідів, малозабезпечених. По суті, їх можна розглядати як джерело соціального споживання, гарант суспільної гармонії. По-третє, державні фінанси спрямовуються на заходи щодо антиінфляційної стабілізації цін, підтримки високого рівня зайнятості, забезпечення соціально-економічного зростання. Це дає підстави визнавати за ними роль своєрідного регулятора макроекономічних коливань.

2. Фінанси підприємств визначають як сукупність грошових ресурсів, що забезпечують процес відтворення на підприємстві, форм і методів їх утворення та витрачання. До них належать фінанси різноманітних господарських систем на рівні мікроекономіки (об'єднань, кооперативів, асоціацій, корпорацій тощо). У первинній виробничій структурі вони набувають форм основного, оборотного капіталу і прибутку, амортизаційних відрахувань. Фінанси підприємств є базовою підсистемою, оскільки завдяки їм створюється внутрішній національний продукт, при розподілі якого формуються фінанси держави і фінанси населення.

3. Фінанси населення функціонують у вигляді фондів, що формуються у громадян з їхніх доходів, отриманих за рахунок трудової, господарської, підприємницької та іншої діяльності або у спадщину. Йдеться не про всі гроші, що є у розпорядженні людини, а лише про ті, що надаються в кредит іншій фізичній особі, вкладені у цінні папери або якусь справу, що приносить певний доход. Зрозуміло, що ці грошові фонди використовуються для примноження особистої власності та добробуту.

Особливість фінансів підприємств і фінансів населення полягає в тому, що вони є джерелом ресурсів для державних фінансів і саме на них спрямовані мобілізаційні механізми: податкова система, система страхових і пенсійних відрахувань, рентні, митні та інші платежі. Діє і зворотний зв'язок, коли централізовані державні фінансові ресурси певною мірою повертаються підприємствам і населенню у вигляді капіталовкладень, субсидій, дотацій і витрат соціального характеру.

Внутрішня побудова фінансової системи складається з:

1) сфер (узагальнена за певною ознакою сукупність фінансових відносин)

2) ланок (відособлена за певною ознакою частина фінансових відносин)

Виділяють чотири основні сфери фінансової системи:

- рівень мікроекономіки - фінанси суб'єктів господарювання (відображає рух грошових коштів підприємства);

- рівень макроекономіки - державні фінанси (характеризує діяльність держави);

- рівень світового господарства - міжнародні фінанси (відображає перерозподільчі відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні);

- сфера забезпечення - фінансовий ринок (охоплює кругооборот фінансових ресурсів як специфічного товару).

Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи є самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного.

Фінансові системи мають певні характерні риси в контексті функціонування їхніх ланок:

- кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їх використання;

- між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

- кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

- фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавчо закріплена діяльність кожної її ланки;

- залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Поділ фінансової системи на окремі ланки -- явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи -- динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України. Її можна представити за схемою, поданою на рис. 4.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. Основними ланками державних фінансів України є:

1. Бюджетна система. Її структура визначається Конституцією України та Бюджетним кодексом і залежить від форм державного устрою.

2. Цільові фонди держави призначені для фінансування певних потреб і видатків держави, які мають особливе значення для економічного і соціального розвитку суспільства. Специфіка цільових фондів полягає у їх цільовому призначенні та чітко визначених джерелах формування.

3. Державний кредит характеризує відносини, при яких держава виступає позичальником, а кредиторами -- юридичні й фізичні особи цієї та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інститути.

Фінанси державного сектора економіки відображають відносини, що характеризують грошові потоки на підприємстві й відображають процеси формування, розподілу і перерозподілу його доходів.

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси нефінансового сектора економіки, тобто фінанси суб'єктів господарювання. Вони обслуговують створення ВВП як основного джерела фінансових ресурсів.

Виходячи із способів фінансового забезпечення своєї діяльності, розрізняють такі методи господарювання:

1) комерційний розрахунок. Передбачає відшкодування всіх витрат і отримання прибутку. Комерційні підприємства є основними платниками податків до бюджету.

2) неприбуткова діяльність. Через систему бюджетного перерозподілу забезпечується фінансування установ невиробничої сфери за рахунок частини вилученої вартості з підприємств, що здійснюють свою діяльність у галузях матеріального виробництва. На принципах неприбутковості працюють, як правило, комунальні підприємства й установи соціального забезпечення. Вони передбачають як власні, так і бюджетні джерела фінансування наданих послуг.

3) кошторисне (бюджетне) фінансування. Для бюджетних організацій найголовнішою формою фінансування є бюджетні асигнування, що виділяються з відповідного бюджету на підставі планового документа -- кошторису.

Сфера міжнародних фінансів відображає:

1) рівень світового господарства;

2) обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні;

3) діяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання, так і держави.

Рис. 4. Фінансова система України

Міжнародні розрахунки характеризують рух вартості між окремими країнами. Вони базуються на валютному регулюванні, яке полягає у встановлені курсу валют.

Фінанси міжнародних організацій характеризують формування і використання фондів фінансових ресурсів цих організацій. Суб'єкти і характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої організації.

Міжнародні фінансові інститути надають фінансову допомогу окремим країнам. Вони здійснюють міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів.

Фінансовий ринок -- є важливою забезпечуючою сферою, складовою фінансової та економічної систем. Суть відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажу фінансових ресурсів. Мета фінансового ринку - забезпечити грошовими коштами всю систему ринків.

Фінансовий ринок виступає як:

своєрідна надбудова, через яку координується діяльність усієї фінансової системи;

сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів;

визначальний елемент ринкової економіки, без якого не може працювати весь ринковий механізм, оскільки все починається з фінансового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання.

Ринок позичкових капіталів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів, що перебуває у його складі, регулюється за допомогою облікової ставки Національного банку.

Ринок цінних паперів -- це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави.

Страхування складає відокремлену, специфічну сферу фінансової системи. Воно є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких -- покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Характерні ознаки страхування:

розглядається як один із способів відшкодування за рахунок резервів збитків юридичних і фізичних осіб, спричинених несприятливими обставинами (страховими подіями, ризиками);

відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів за рахунок страхових внесків;

3) посідає проміжне місце між фінансами суб'єктів господарювання та державними фінансами.

Здійснення страхування забезпечується через страхові компанії, які є суб'єктами підприємництва.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають у розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди -- об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційні та кредитні ресурси в економіці до настання страхового випадку.

Питання для самоконтролю

1. Коли вперше з`явився термін «фінанси»?

2. Що розуміють під терміном «фінанси» як економічної категорії?

3. Яким призначення і мета фінансів?

4. Що таке фінансова категорія? Які Ви знаєте фінансові категорії? Охарактеризуйте основні з них.

5. У якій взаємодії перебувають фінанси і заробітна плата?

6. Поясніть взаємозв`язок фінансів із кредитом.

7. Яку систему зв`язків мають взаємовідносини фінансів і грошей?

8. Які основні функції виконують фінанси?

9. Визначте, що таке первинний і вторинний розподіл.

10. В чому полягає суть контрольної функції фінансів?

11. Охарактеризуйте форми фінансового забезпечення.

12. Що таке фінансові ресурси?

13. Яка різниця між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами?

14. Дайте визначення поняттю «фінансова система».

15. Що являє собою структура фінансової системи?

16. Охарактеризуйте фінансову систему України

Размещено на Allbest.ru

...