Відкриття Нового Світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Новий Світ -- частина суші землі окрім Євразії та Африки, тобто перш за все Америка та Австралія.

Назва «Новий Світ» не стосується єдиної частини (або континенту) землі. Термін був запропонований наприкінці 15 століття невдовзі після відкриття Америки, нової для європейців, які раніше знали про існування лише трьох частин світу -- Європи, Азії та Африки (що разом мають назву «Старий Світ»). Після відкриття Австралії та островів Океанії, термін розповсюдився і на них. морський колумб магеллан

Відкриття Нового Світу

Для європейців у часи Середньовіччя три материки -- власне Європа, Азія та Африка -- в основному були відомі, хоча, звичайно, "білих плям" ще було з надлишком. Зокрема, Старому Світові практично були неприступні інші материки та острови, розділені з Європою значними водними обширами.

Склалося так, що ініціативу розширення ойкумени, інтеграції різних частин світу, спочатку взяли на себе північні європейці, насамперед -- вікінги. Наприкінці VIII -- на початку IX ст, вони снували вздовж усього північного узбережжя Європи, причому їхня активність залежала від відстані, на яку вони могли поширити свій вплив (Г. С. Лебедев, 1985). У першій зоні, радіусом 1_1,2 тис. км, вікінги мали cправу з Британськими островами, Балтійським регіоном (зокрема Новгородом), північчю Франції; друга зойа, радіусом 1,5_1,6 тис. км охоплювала також і глибинні терени Франції, Британії, Германії, Русі (включно до Полоцька та Києва); третя зона, радіусом до 3,0 тис. км. простилалася до Сицілії, Італії, Північної Африки. Просуваючись у найменш відомому, західному напрямку, наприкінці X ст. Ейрік Рауді (Рудий) закладає у Гренландії поселення, а його син Лейф Еріксон (Щасливий), за переказами скальдів, які нині практично не викликають сумнівів, досяг Америки, зокрема, сучасних півострова Лабрадор і острова Ньюфаундленд. Але реальне охоплення нових земель і розширення ареалу людства було зроблене згодом -- португальськими та іспанськими, а також англійськими, голландськими, французькими та російськими мореплавцями.

Як відомо, доба "великих морських відкриттів" розпочалася за часів правління в Португалії принца Генріха-Мореплавця (1394-1460 pp.), коли традиційні шляхи сполучення суходолом, зокрема, торговельні потоки, були перерізані між Європою та Індією войовничими арабами, а потім і турками-османами. У пошуках східного товару -- шовку, прянощів, дорогоцінних каменів тощо, європейці почали торувати морські шляхи.

Спочатку португальці освоювали ближню Атлантику. Вони заснували поселення на острові Мадейра й Азорських островах, островах Зеленого Мису і Фернан-до-По, Сан-Тому, Прінсіпі та ін. 1484 р. капітан Дієго Кано перетнув екватор і, опинившись у південній півкулі, дослідив гирло ріки Конго. У 1488 р. Бартоломеу Діаш обігнув південний ріг Африки і потрапив в інший океан -- з Атлантичного в Індійський. Індії ж вперше досяг 8 липня 1497 р. Васко да Гама. Морський шлях до полудневих країн було, таким чином, прокладено, і Старий Світ знову певною мірою відновив свою просторову та комунікативну єдність.

Кількома роками раніше, 12 жовтня 1492 р. в пошуках "Індії" вирушили на захід три вітрильники: капітан Крістобаль Колон, генуезький мореплавець, більше відомий як Христофор Колумб, очолив 88 сміливців у цій експедиції. І не слід думати, що вони пливли навмання. Ще у Флоренції фізик і астроном Паоло даль Поццо Тосканеллі переконав молодого Колумба, що морський шлях до Індії через країни "антиподів" не такий вже й далекий і цілком можливий. Колумб був наділений також надзвичайними повноваженнями владиками католицької Іспанії, королем Фердинандом II і королевою Ізабелою І: він мав прийняти під їхню зверхність всі відкриті землі й народи, а тому мав гучний титул адмірала і віце-короля Індії.

Крім суто географічних здобутків, відкриття Колумба чи не вперше стали свідченням ганебності пануючої в Європі практики природокористування. І зовсім не Жан Жак Руссо, як це вважається, проголосив ідеалом повернення назад, "до природи": за кілька століть перед цим це зробив Христофор Колумб. Ось його власноручне свідчення:

"Я вже висловлював свою думку про цю півкулю та її форму. І я вважаю, що якби я пройшов нижче екваторіальної лінії, то діставшись тут до найвищого пункту, я виявив би ще м'якший клімат і зміни в розташуванні зірок, а також інші види. Але я не відправляюся туди не тому, що неможливо було б дістатися до найвищого місця на Землі, не тому, що тут непроходимі моря, а оскільки я вірю -- саме там знаходиться рай земний, і нікому не дано потрапити туди без божої ласки.

Я переконаний, що ця земля, яку нині звеліли відкрити ваші величності, найбільших розмірів і що на півдні є ще багато інших земель, про які немає ніяких свідчень. Я не вважаю, що земний рай має форму прямовистої гори, як це багатьма описується; я гадаю, що він лежить на вершині, у тій частині землі, котра має вигляд виступу, подібно до опуклості у черенка груші; і, прямуючи туди, вже здалеку починаєш поступове сходження на цю вершину. Я вважаю, що ніхто не може досягти цієї вершини, а звідти, ймовірно, витікають води, які плинучи здаля, течуть у місце, де я перебуваю, й утворюють дане озеро.

Це вельми важливі ознаки земного раю, бо таке розташування відповідає поглядам святих та мудрих богословів, чому є вельми переконливі прикмети:

адже мені ще ніколи не доводилося ні читати, ні чути, щоб такі величезні потоки прісної води знаходилися в солоній воді і текли разом з нею. Так само і найм'якший клімат підкріплює мої міркування. Якщо ж не з раю витікає ця прісна вода, то це уявляється мені ще більшим чудом, бо я не думаю, щоб на Землі знали про існування такої великої і глибокої ріки".

Таким чином, Колумб розташовує земний рай на поверхні планети. Це такі простори її, на яких ідеальні умови для життя людини: цілорічна тепла пора, достаток води, їжі, невимовна краса довкілля; тут люди не здобувають у поті хліб насущний, а цілком вдоволені "дарами природи"; і немає між ними ворожнечі, заздрощів та інших недуг цивілізації. Безперечно, наведений фрагмент, дещо наївний, однак ті ідеали, які викладені як "райські", цілком протилежні європейським реаліям, де не лише природні умови, а й стосунки між людьми призводили до зовсім інших висновків. І коли Колумб та його супутники зустрілися з першими тубільцями Америки, вони ще більше укріпилися в думці, що саме така природа, і такі люди -- суть ознаки раю. Це засвідчує, що наприкінці XV -- початку XVI ст. у європейській культурі вже означились обриси нової світоглядно-екологічної парадигми: пошанування природи, ставлення до нечіпаної як до ідеальної, досконалої.

Наразі засади прагматизму й раціоналізму ще надовго виявилися переважаючими у пошуках європейців. їхніми зусиллями розсувалися обшири світу, зокрема за рахунок світу Нового, тобто Америки. У 1513 р. іспанець Васко Нуньєс де Бальбоа перетнув американський континент суходолом і першим з європейців побачив Великий, або Тихий, океан. А експедиція, котру започаткував і очолив Фернан Магеллан (Магальяйнш), здійснила у 1519_1522 pp. перше навколоземне плавання. Цим було довершено руйнування одвічного стереотипу про безмежжя належного людині світу. Причому кардинальний злам подорож Магеллана зробила зовсім не в уявленнях щодо форми Землі: більшість богословів і раніше була переконана в її кулястості, адже це -- найдосконаліша форма, яка доводить гармонійність сущого, мудрість і велич творця. Головне полягало в спростуванні поглядів про безмежжя Землі, оскільки експериментально було доведено її кінечність. З часом саме такі погляди лягли в основу дилеми про тенденцію виду Homo sapiens (та й інших живих істот) до розмноження у геометричній прогресії, з одного боку, й кінечності ресурсів для їхнього існування -- з іншого.

Втім, зрозуміло, що не лише жадоба та цікавість штовхали іспанців та португальців у далекі краї. Португалія та Іспанія були наймогутнішими католицькими державами, але з дуже обмеженими природними ресурсами. У самому ж Середземномор'ї вони мали витримати істотну конкуренцію з боку італійських, венеціанських та арабських купців, а на півночі Європи -- учасників Ганзейського союзу. Отже, їхній погляд полинув у бік, де конкурентів, здавалося, не було.

Однак тут вже перетнулися інтереси Іспанії та Португалії. Враховуючи це, папа Александр VI спеціальною буллою від 4 травня 1493 р. "розділив" увесь світ між своїми улюбленими католицькими монархами: отже, на захід від 49° 32'56" з. д. ойкумена мала належати Іспанії, на схід від лінії розподілу -- Португалії. І хоча самі безпосередні учасники "концесії" не дуже зважали на таке рішення, а ще менше -- інші морські держави, все ж тривалий час інтереси Португалії спрямовувалися у східному напрямку, а Іспанії -- в західному. Тому зовсім не випадково саме португальські моряки дісталися багатих прянощами Молукських островів, Китаю, навіть Японії, а на американському континенті -- Бразилії (1500 p., Педро Альварес Кабрал), а іспанці -- всієї іншої Америки.

До речі, цілком обгрунтованими є висновки, що Магеллан переконав іспанського монарха Карла V відрядити експедицію зовсім не перспективою навколоземної подорожі, а можливістю, йдучи шляхом Колумба і подовжуючи його, досягти багатих Молукських островів. Рухався він при цьому у західному напрямку, не порушуючи, таким чином, домовленостей та угод з папським престолом та Португалією. У будь-якому разі сліди такого "розподілу" сфер впливу виявляються і нині: по один бік цієї уявної лінії лежить величезний масив іспаномовних країн Америки, по другий -- португаломовні Бразилія, ряд африканських країн та азійських анклавів.

Усталення цілісного образу планети

Чималий внесок у розширення теренів відомої землі зробили голландські мореплавці. Наприкінці XVI -- початку XVII ст. Голландія споряджає флотилії кораблів в Індію, на Цейлон, Молукські острови, інші відомі землі. Були відкриті доти незнані краї -- Нова Гвінея, Тасманія, Нова Зеландія, західна частина Австралії тощо. Голландці, заснувавши у 1602 р. нідерландську Ост-Індську торговельну компанію, досить швидко закріпилися в Індії, на Цейлоні, Яві, Джаккарті, Новій Гвінеї. Мужні голландські шкіпери ходили на своїх суднах ще південніше. Наприклад, у середині XVII ст. Абель Тасман зробив чимало географічних відкриттів, а серед них -- і цілого австралійського континенту, на що, однак, не було звернено відповідної уваги.

Не було належно оцінене відкриття Австралії англійцем Вільямом Дампіром, а потім -- і уславленим Джеймсом Куком (у 1770 p.). Офіційна ж "пальма першості" тут належить британському капітану Метью Фліндерсу, котрий у 1802-1803 pp. обігнув увесь південний континент. Саме він і став національним героєм Австралії: іменем Фліндерса названо багато географічних об'єктів, установлено стипендії і премії його імені, споруджуються пам'ятні знаки на його честь. Відповідна дата пошановується як час відкриття Австралії.

Останнім континентом, відкриття та вивчення якого дало можливість скласти повну картину поверхні планети, була Антарктида. Шкіпери різних національностей, об'єднані належністю до російського флоту, на початку XIX ст. активно вели пошукові роботи в Океанії, південній півкулі загалом (І. Ф. Крузенштерн, Ю. Ф. Лисянський, Н. П. Лазарев, О. Є.Коцебу, Ф. Ф. Белінсгаузен на кораблях "Надежда", "Нева", "Суворов", "Бородіно"). Саме експедиція, очолювана капітанами Белінсгаузеном та Лазарєвим відкрила у 1819_1821 pp. останній шостий континент -- Антарктиду (антипод Арктики). З тих пір обшири планети постають більш-менш відомими, хоча є чимало "білих плям" і в наш час.

Найголовнішим підсумком просторового розширення "ареалу-в-собі" в "ареал-для-всіх" було чітке уявлення про розміри світу, в якому живе людина, і його єдність за локальної розмаїтості. Теоретично, а багато в чому й практично, до послуг людини ставала чи могла стати будь-яка частина поверхні планети, будь-яке її багатство. Так само, принаймні теоретично, мешканець якоїсь території діставав змогу познайомитися з бажаною ділянкою Землі. Наразі уточнення розмірів поверхні планети, її ресурсів стали абсолютною підвалиною усталення світоглядної парадигми щодо обмеженості та кінечності середовища проживання людина. Нині ж, за наявності сучасних засобів зв'язку та комунікації, єдність та обмеженість людського довкілля взагалі унаочнюється до краю: якщо на супутникові планети навколоземний переліт можна здійснити майже за годину, то обсяг середовища нашого існування взагалі постає вельми невеликим.

Найбільше значення для відкриття інших земель, що надалі отримали назву Нового Світу, відіграли подорожі іспанського мореплавця Христофора Колумба. Виходячи з учення про те, що Земля має кулеподібну форму, він розробив проект плавання до східних берегів Азії західним шляхом. Іспанські король Фердинанд та королева Ізабелла погодилися виділити гроші на експедицію. Для подорожі були споряджені три кораблі -- «Нінья», «Пінта» і «Санта Марія».

Уночі 12 жовтня 1492 р., через 33 дні після відплиття з Канарських островів, моряки флотилії Колумба помітили вогнища й вузьку смугу землі. Це були Багамські острови, які Колумб помилково уважав за береги Китаю. Коли Колумб повернувся до Іспанії, його зустріли, як героя. Відкриті ним землі були названі «Індією». Надалі мореплавець здійснив іще три подорожі до берегів Південної Америки та прилеглих до неї островів -- у 1493_1496 рр., 1498 р., 1502-1504 рр. У результаті чотирьох експедицій Іспанія отримала довгоочікуване золото, яке у великій кількості мало корінне населення Південної Америки. Почалися масові захоплення щойно відкритих земель.

Серед численного населення Нового Світу найвищого рівня розвитку досягли племена інків, ацтеків і майя. Ці племена мали розвинене землеробство, скотарство, ремесла. Існувала торгівля. Ацтеки мали систему штучного зрошування. 15 тис. км якісних доріг поєднували столицю інків Куско з різними куточками країни. Панівними верствами були жерці та військова знать. Розвивалися мистецтво, писемність, наука. Незважаючи на досить високий рівень розвитку, дати відсіч португальським та іспанським завойовникам місцеве населення не змогло.

Новий план експедиції з метою відкрити протоку і західним шляхом дістатись Азії запропонував іспанському королю Фернандо Магеллан (1480_1521), який уклав угоду з королем Карлом І і став адміралом.

20 вересня 1519 р. п'ять суден Магеллана вирушили в подорож, що тривала три роки і була досить важкою й небезпечною. Подолавши південну частину Атлантики, Магеллан знайшов протоку, яка потім стала називатися Магеллановою. Вийшовши у Південне море (так тоді називали Тихий океан), експедиція взяла курс до берегів Азії. Магеллану пощастило -- його кораблі не потрапили в жодну бурю (саме тому мореплавці назвали океан Тихим), але частина екіпажу загинула від голоду й спраги.

Навесні 1521 р. Магеллан досяг островів біля східного узбережжя Азії, які пізніше назвали Філіппінськими. Спробувавши одразу ж захопити відкриті землі, Магеллан розпочав воєнні дії проти двох місцевих правителів і в сутичці з жителями одного з островів був убитий. Після загибелі Магеллана екіпаж експедиції завершив своє нелегке плавання. До Іспанії з вантажем прянощів прибув тільки один корабель -- «Вікторія». Екіпаж цього судна здійснив довготривале плавання до Іспанії навколо Африки. З усієї експедиції (265 чоловік) на батьківщину повернулося лише 18 моряків. Цей невеличкий екіпаж «Вікторії» привіз велику кількість прянощів, продаж яких відшкодував усі витрати експедиції і дав значний прибуток.

Видатний мореплавець Ф. Магеллан завершив справу, розпочату Х. Колумбом -- західним шляхом він досяг Азії і таким чином відкрив новий морський маршрут. Також це була перша в історії людства навколосвітня подорож, яка підтвердила гіпотезу про кулясту форму Землі й нероздільність океанів.

Размещено на Allbest.ru