Економічна характеристика Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Федеративна Республіка Німеччина

2. Новітній період

3. Об'єднання Німеччини

4. Сучасність

5. Політична сучасність

6. Економіка

6.1 Економічна історія

6.2 Державний приватний сектор

6.3 Промисловість

6.4 Сільське господарство

7. Населення

7.1 Мова

7.2 Релігія

1. Федеративна Республіка Німеччина

Німеччина (нім. Deutschland) -- країна в Центральній Європі, демократична федеративна республіка. Офіційна назва -- Федеративна Республіка. Скорочено -- ФРН (BRD). Складається з 16 федеральних земель. Столиця і найбільше місто країни -- Берлін. Займає площу 357 021 кмІ. Клімат помірний сезонний. Населення -- 81,8 мільйонів осіб. Член Європейського Союзу та НАТО. Країна з найбільшою кількістю населення і найбільшим рівнем економіки в Європейському союзі. Провідна політична сила на Європейському континенті, технологічний лідер в багатьох галузях. Після США, Німеччина є другим найпопулярнішим місцем міграції в світі.

Місце стародавньої Германії було населено різними германськими племенами за свідченням документів ще до 100 р.н. е. Протягом великого переселення народів германці поширились на південь встановивши успішні королівства в значній частині Європи. Починаючи з 10-го століття, германські території утворили центральну частину Священної Римської імперії. Протягом 16-го століття північно-германські регіони стали центром протестантської реформації тоді як південні та західні залишались в католицькій вірі, ці дві фракції зіткнулись між собою під час тридцятилітньої війни. Окупація протягом наполеонівських воєн та зростання популярності пангерманізму всередині Німецької союзу призвело в 1871 році до об'єднання німецьких держав навколо Пруссії в Німецьку імперію. Після німецької революції в 1918-1919 роках і згодом капітуляції в Першій світовій війні Імперія стала Веймарською республікою в 1918 році, та була поділена за Версальським договором. Під час Великої депресії був оголошений Третій рейх в 1933 році. Далі був період націонал-соціалізму та Друга світова війна. Після закінчення Другої світової війни США, СРСР, Велика Британія та Франція взяли верховну владу на території Німеччини у свої руки та поділили її на зони окупації. Через те, що держави-переможці в цілому не змогли дійти згоди про спільний спосіб дій щодо Німеччини, у межах окупаційних зон західних держав була утворена Федеративна Республіка Німеччини, а в межах радянської зони окупації, -- Німецька Демократична Республіка. Обидві держави були конституйовані в 1949 р. У 1990 році Німеччина відновила єдність.

Член Європейського Союзу, НАТО і «Великої сімки», претендує на постійне членство в Раді Безпеки ООН.

Країна має четверту найбільшу у світі економіку за ВВП і п'яту найбільшу за паритетом купівельної спроможності. Це другий найбільший у світі експортер та третій найбільший у світі імпортер товарів. Країна досягла дуже високих стандартів життя і має всесторонню систему соціального забезпечення. Німеччина -- батьківщина багатьох знаменитих науковців та винахідників і відома своєю культурною та політичною історією.

Перші згадки про германців і кельтів з'явилися в працях стародавніх греків і римлян. Одна з перших згадок про германців відноситься до 98 р. Вона була зроблена римським літописцем Тацитом. Вся територія сучасної Німеччини на схід від Ельби (слов'янської Лаби) до X ст. була заселена слов'янськими племенами. (Див. детальніше: полабські слов'яни). До XII-XIV століття ці землі поступово увійшли до складу тих чи інших німецьких державних утворень, які становили так звану Священну Римську імперію. При перебуванні цих територій у складі німецьких держав, за кілька століть, місцеві слов'яни поступово, практично повністю знімечились. Цей процес розтягнувся до пізнього Середньовіччя і початку нового часу, а місцями, з останнім, ще не до кінця знімеченим слов'янським народом Німеччини -- лужичани, триває досі.

Після розпаду Римської імперії у Західній Європі утворилося Франкська держава, яка через три століття, при Карлі Великому, перетворилося на імперію (800). Імперія Карла охоплювала території кількох сучасних держав, зокрема Німеччини. Проте імперія Карла Великого проіснувала недовго -- онуки цього імператора поділили її між собою, в результаті чого утворилися три королівства -- Західнофранкське (згодом Франція), Східнофранкське (згодом Німеччина) і Серединне королівство (незабаром розпалося на Італію, Прованс і Лотарингію).

Традиційно датою заснування Німецької держави прийнято вважати 2 лютого 962 року: цього дня східнофранкський король Оттон I був коронований в Римі і став імператором Священної Римської імперії.

Незважаючи на спроби імператорів об'єднати «Священну Римську імперію», вона розпалася на численні незалежні держави й міста. Після Реформації і Тридцятилітньої війни влада імператора все ще залишалася номінальною.

Таке положення зберігалося до 1806 року, коли німецький кайзер Франц II, який якраз перед цим, у 1804-у, став також кайзером австрійської багатонаціональної держави, покинув престол під тиском французького імператора Наполеона. При Наполеоні Бонапарті кількість німецьких князівств і вільних міст значно скоротилася. Віденський конгрес сприяв подальшому об'єднанню Німеччини, в результаті чого з 38 німецьких держав утворився вільний Німецький союз під верховенством Австрії. Після революції 1848 року став назрівати конфлікт між Пруссією і Австрією. Це призвело до війни 1866 року, в якій Пруссія здобула перемогу і приєднала кілька німецьких князівств. Німецький союз розпався.

У 1868 році був створений Північнонімецький союз на чолі з президентом -- королем Пруссії. 1871 року Рейхстаг проголосив президента Північнонімецького Союзу, прусського короля Вільгельма I Гогенцоллерна, імператором Німеччини, канцлером якої був призначений Отто Бісмарк.

2. Новітній період

1914 року Німеччина вступила в Першу світову війну, програш у якій привів до краху імперії і створення так званої Веймарської республіки.

1933 року канцлером Німеччини призначений вождь Німецької націонал-соціалістичної робітничої партії Адольф Гітлер, при якому Німеччина проводила агресивну експансіоністську і реваншистську політику, яка в 1939 році призвела до Другої світової війни.

Після того, як Німеччина зазнала поразки у Другій світовій війні, її державність була призупинена, від території Німеччини відокремлені великі території, а решта була розділена на 4 зони окупації: радянську, американську, британську та французьку. 1949 року на територіях американської, британської та французької зон окупації створена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН), на території радянської зони окупації -- Німецька Демократична республіка (НДР).

Берлінський мур

Берлінська стіна, фото 1986 року

Докладніше: Берлінський мур

1959 року у НДР почалася колективізація сільського господарства та роздержавлення численних дрібних підприємств. До 1960 року приватне володіння землею довели від 52% у 1958 до 8%. На підтримку Східної Німеччини Микита Хрущов вимагав від західних держав фактичного її визнання, погрожуючи закрити доступ до Західного Берліна. Однак до 1970-х років «захід» відмовлявся визнати НДР, наполягаючи на об'єднанні Німеччини відповідно до повоєнних домовленостей. Водночас все більше мешканців Східної Німеччини (НДР) іммігрувало у Західну (ФРН), 1961 року -- близько 207 тисяч громадян. У серпні того самого року уряд НДР, аби блокувати потік біженців, наказав спорудити бетонну стіну і загородження з колючого дроту між Східним і Західним Берліном.

3. Об'єднання Німеччини

1985 року близько 400 тисяч громадян НДР подали заяву про видачу постійної виїзної візи. Представники інтелігенції та церковні діячі вже відкрито критикували режим за відсутність політичних і культурних свобод. Невдоволення більшості східнонімецьких громадян урядом досягло кульмінації 1989 року. У той час, коли сусідні держави намагались лібералізувати свої режими, Соціалістична єдина партія Німеччини вітала жорстоке придушення демонстрації китайських студентів у червні 1989 на площі Тяньаньмень. Наприкінці того самого року громадянське невдоволення вилилося в колосальні демонстрації протесту в самій НДР.

У березні 1990 року громадяни НДР взяли участь у перших виборах за останні 58 років. Перемогу здобув блок партій, близький до західнонімецького Християнсько-демократичного союзу, який виступав за об'єднання Німеччини. Першим обраним прем'єр-міністром НДР став Лотар де Мезьєр, під його керівництвом здійснені важливі зміни, зокрема відновлені 5 федеральних земель (ліквідовані 1952 року), а 3 жовтня 1990 року НДР припинила самостійне існування і була включена до складу ФРН.

німеччина економічний політичний промисловість

4. Сучасність

Нова валюта євро (див. т. німецькі монети євро) увійшла в обіг у Німеччині від 1 січня 2002 року[7]

На підставі Бонн-Берлінського акту, прийнятого парламентом 10 березня 1994 року, Берлін знову став столицею об'єднаної Німеччини, в той час як Бонн отримав унікальний статус Bundesstadt -- місто федерального значення зі збереженням низки федеральних міністерств. Перенесення уряду завершилося 1999 року.

Після возз'єднання Німеччина почала відігравати активнішу роль у діяльності Європейського Союзу і НАТО. Країна скерувала свої війська для забезпечення стабільності на Балканах і надіслала свій миротворчий контингент в Афганістан. Ці дії були сприйняті неоднозначно, оскільки відповідно до післявоєнних домовленостей, Німеччина мала право на розгортання військ тільки для оборонних цілей. Розгортання ж військ на чужих територіях не підпадало під оборонні положення, однак парламентське голосування з цього питання легалізувало участь Німеччини саме у миротворчому контексті.

2005 року Ангела Меркель обрана першою жінкою-канцлером Німеччини. В період з 2005 по 2009 рік вона стояла на чолі, так званої, «Великої коаліції», яку підтримувала її власна парламентська група (у складі ХДС і ХСС) та соціал-демократична партія (СДПН). Після загальних виборів 27 вересня 2009 року Меркель сформувала нинішній коаліційний уряд, у якому Соціал-демократичну партію замінила Вільна демократична партія (ВДП).

5. Політична сучасність

Канцлер Німеччини Анґела Меркель, від 22 листопада 2005 року

Політична система Німеччини

Столиця Німеччини -- місто Берлін, де знаходиться і федеральний уряд. У Федеративній Республіці Німеччина здійснюється поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Законодавчу гілку влади представляє двопалатний парламент, який складається з:

Нижньої палати (Бундестагу), яка обирається на 4-річний термін і складається з 622 депутатів, що обираються на загальних виборах, та

Федеральної Ради (Бундесрату), яка складається з 69 представників земель (кожна з 16 земель має визначену кількість голосів: від 3 до 6).

Виконавчу гілку влади представляє федеральний уряд з федеральним канцлером на чолі, який обирається парламентом, а висувається президентом.

Судова влада представлена Федеральними судами:

Федеральним конституційним судом,

Федеральним судовим двором,

Федеральним адміністративним судом,

Федеральним судом робочих справ,

Федеральним судом соціальних справ,

Федеральним судом фінансових справ.

Конституція Німеччини надає широкі права політичним партіям. Найбільші політичні партії Німеччини:

Соціал-демократична партія Німеччини (SPD).

Християнсько-демократичний союз (CDU) (в Баварії -- Християнсько-соціальний союз (CSU)).

Вільна демократична партія (FDP).

6. Економіка

Німеччина -- член єврозони і Європейського єдиного ринку

6.1 Економічна історія

У другій половині 20 століття Німеччина була розколота на дві країни, що розвивалися у різних напрямах. У ФРН економічна модель отримала назву «соціального ринкового господарства», яке забезпечувало високу ефективність ринкової економіки і гарантувала максимум соціальної справедливості. Після возз'єднання 1990 року економічна політика Німеччини була скерована на вирівняння відмінностей між західною та східною частинами країни.

Сучасна економіка Німеччини соціально-орієнтована із високорозвиненою інфраструктурою, високим рівнем ринкової капіталізації, низьким рівнем корупції[11] і високим рівнем інноваційності.

6.2 Державний приватний сектор

Нині державний сектор економіки представлений в основному об'єктами інфраструктури, при цьому системи водопостачання, електропостачання тощо належать місцевим органам влади. Існують державні монополії (Німецька федеральна пошта, Німецька федеральна дорога тощо). Частка держави в акціонерному капіталі становить близько 9%.

Великі компанії (включаючи державний та іноземний капітал з числом зайнятих понад 1 тис. осіб) виробляють 51% національного ВВП. Найбільші компанії Німеччини за рівнем ринкової капіталізації -- «Даймлер-Крайслер», Siemens AG, «Deutsche Bank», однак переважна більшість працюючих зайнята в малому та середньому бізнесі.

6.3 Промисловість

Mercedes-Benz W209. В період 2003-2008 років Німеччина була лідером з експорту автомобілів[13].

Німеччина -- одна з високорозвинених країн світу. Вона посідає перше місце в Європі за кількістю виробленої промислової продукції. Провідне місце в економіці займають електронно-технічна, машинобудівна (в тому числі автомобілебудування, представлене компаніями Volkswagen Group, BMW, Mercedes-Benz, Daimler, Opel, Porsche), гірнича (видобуваються вугілля, нафта та природний газ, руди цинку та олова, кам'яна сіль), металургійна, хімічна, харчова, суднобудівна, текстильна, нафтопереробна галузі промисловості.

Німеччина імпортує продукцію машинобудівної, харчової, легкої та важкої промисловості. Головними партнерами Німеччини з імпорту є країни ЄС 52% (головним чином Франція 10%, Нідерланди 9%, Італія 7%, Великобританія 7%, Бельгія та Люксембург 5%), США 9%, Японія 5%.

Водночас Німеччина експортує машинобудівну продукцію, автомобілі, хімічну продукцію, метали та вироби з металу, продукти харчування, текстиль. Головними експортними партнерами Німеччини є країни Європейського Союзу 56% (Франція 11%, Великобританія 8%, Італія 8%, Нідерланди 6%, Бельгія та Люксембург 5%), а також США 10% та Японія 2%.

6.4 Сільське господарство

Понад третина території Німеччини зайнята сільським господарством. Головним чином вирощуються зернові, картопля, цукрові буряки, рослини, з яких виробляється олія. Німеччина -- лідер-виробник хмелю, з якого виробляється понад 5,5 тис. ґатунків пива. На півдні країни (особливо в долинах річок Рейн та Везер) вирощується виноград.

7. Населення

Берлін -- окрема федеральна земля та найбільше місто за кількістю населення.

Гамбурґ -- друге за кількістю населення місто Німеччини

Населення Німеччини -- 81,8 мільйони мешканців, із них 73,8 мільйонів з німецьким, а 8 мільйонів із іноземним громадянством. У 2010 р. у країні проживало 65 млн. німців та 15,5 млн. іноземців. Найбільші чисельні групи -- турки та курди (3,2 мільйони), поляки (1,6 мільйони), вихідці з країн СНД (українці, росіяни, євреї, російські німці (1,4 мільйони), вихідці з країн західної Європи та Балкан (2,9 млн), вихідці з країн Азії (1,6 млн)

7.1 Мова

Офіційна мова -- німецька мова. Данська мова, сорбська мова, фризька мова, мова ромів (циганська мова) є офіційно визнаними мовами етнічних меншин. Як іноземну мову в школах вивчають англійську, французьку, а також латинську, італійську та російську мови.

Німецька мова поділяється на 3 групи діалектів: нижньонімецькі, середньонімецькі та верхньонімецькі. Нижньонімецькі -- нижньофранкський, нижньоалеманський та фризький; середньонімецькі -- саксонський, тюрингський та франкський; верхньонімецькі -- верхньофранкський, алеманський та баварський.

7.2 Релігія

Конституція Німеччини як основний закон гарантує свободу віри та релігій в країні. Німеччина, християнізована з франкських часів, рідний край Реформації. Перед Другою світовою війною 2/3 німців були протестантами, 1/3 римо-католиками. З 1948 року існує об'єднання лютеранських та реформатських земельних Церков Німеччини -- Євангелічна церква Німеччини. З 1969 по 1991 існувала окрема Євангелічна церква НДР.

Сьогодні 29,7 % німців лютерани та протестанти, 3,2 % католики, 3,9% мусульмани та 0,1% юдеї. У Німеччині живе приблизно 3 мільйони мусульман, близько 100 000 православних, 380 000 новоапостолів та 100 000 юдеїв. Приблизно 25 відсотків населення Німеччини не належать до жодної релігійної групи.

Релігійність у країні з року в рік послаблюється: 2010 року католицьку церкву залишили понад 180 тис. прихожан, також перестали вважати себе протестантами понад 150 тис. німців. Попереднього року зростання кількості атеїстів теж було вражаючим -- понад 260 тис. з обох християнських церков. Католицькі теологи закликають до кардинальних реформ церкви[14].

Размещено на Allbest.ru