Оцінка географічного та політико-географічного положення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення географічного положення та політико-географічного положення України

1.1 Основні поняття та визначення досліджуваної теми

1.2 Фізико-географічна характеристика України

1.3 Місце України на політичній карті світу

Висновки до Розділу 1

Розділ 2. Просторово-територіальна організація Української держави

2.1 Територія держави

2.2 Кордони держави та їхні функції

2.3 Внутрішній поділ країн

Висновок до Розділу 2

Розділ 3. Проблеми та пріоритети географічного та політико-географічного положення

3.1 Проблеми географічного та політико-географічного положення

3.2 Пріоритети географічного та політико-географічного положення

Висновок до Розділу 3

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додатки



Розділ 1. Теоретичні основи вивчення географічного положення та політико-географічного положення України

1.1 Основні поняття та визначення досліджуваної теми

Досліджуючи тему «Оцінка географічного та політико-географічного положення України» варто зупинитися на основних поняттях даної курсової роботи: адміністративно-територіальний поділ, територіальний устрій, державний устрій, територія, регіон, географічне положення країни, геополітика, геостратегія, кордони держави, акваторія, ареал, економічний простір, держава, політико-географічне положення та інші.

Адміністративно-територіальний поділ - це законодавчо закріплена система поділу держави на територіальні утворення, за якими здійснюється організація та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування . Формами територіального устрою є національно-територіально й адміністративно-територіальна організація державної влади [12, с.45-50].

Відповідно до ст. 133 Конституції України, Україна є унітарною державою. У розділі «Територіальний устрій України» формулюються її головні засади. Державна територія є цілісною і єдиною, що поєднана системою державної влади, їй властиві централізація та децентралізація, що забезпечує врахування загальнодержавних і регіональних інтересів [5, ст.133]. Це зумовлює чітке визначення структурного та функціонального поділу влади між центром і регіонами з урахуванням їх історичних, економічних, географічних і демографічних особливостей [4, с.33].

У малому економічному словнику регіон трактується як « область, район, частина країни, що відрізняється від інших областей сукупністю природних і історично сформованих, відносно стійких економіко-географічних і інших особливостей, що нерідко сполучаються з особливостями національного складу населення».

Найбільш точним визначенням регіону є: регіон - це складна система, що включає такі структурні елементи, як природне середовище, виробничу й соціальну сферу [8, с.21]. Також можна твердити, що регіон - це об'єкт регіональної політики, ? тому велике значення має економічне районування країни, тобто виокремлення на її території самостійних регіонів, які представляють економічні райони [13, с.63].

Акваторія (від лат.agua - вода) - частина водної поверхні у певних межах (наприклад, акваторія бухти).

Ареал (нім. Агеаі, від лат. Areal - площа, простір) - територія, у межах якої спостерігаються певні явища, не характерні для сусідніх (суміжних) територій. Ареальне розміщення - таке, при якому певні об'єкти займають територіально-цілісну область [2].

Географічне положення держави -- це розміщення території, країни відносно інших об'єктів, територій, акваторій, країн.

Визначальну роль відіграє поняття політико-географічного положення держави. Це розміщення її на політичній карті світу, материка чи окремого регіону у взаємодії з політичними реаліями, які так чи інакше не неї впливають. При цьому політика розуміється як діяльність, спрямована на перемогу в боротьбі за власні інтереси. Політико-географічне - ПГП положення країни - це розміщення країни щодо інших держав з погляду її загальнополітичних, економічних і військово-стратегічних інтересів, їхньої масштабності, надійності, перспективності.

Державний кордон - лінія на поверхні землі (суходолу або водного простору) і уявна вертикальна площина, яка проходить через неї у повітряному просторі і в надрах землі, визначає рубіж території держави і відділяє від інших держав і відкритих морів.

Економічний простір у регіональній економіці - «насичена» територія, яка містить велику кількість об'єктів і зв'язків між ними. Кожний регіон має свій власний економічний простір і зв'язки з зовнішнім економічним простором. Найважливішими характеристиками економічного простору є: щільність (чисельність населення, обсяг валової доданої вартості, природні ресурси, основний капітал тощо на одиницю площі регіону); розміщення (показники рівномірності, диференціації, концентрації, розподілу населення і економічної діяльності); «пов'язаність» (інтенсивність економічних зв'язків між частинами і елементами простору, а також умови мобільності товарів, послуг, капіталу і людей, які визначаються розвитком комунікаційних мереж) [2].

Зовнішні зв'язки регіону - взаємообмін з іншими регіонами продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі укладених договорів, а також співпраця регіональних органів у соціальній сфері, спрямована на задоволення потреб та розв'язання спільних проблем власного населення, розширення особистих контактів громадян. Відбиває розвиток процесів економічної інтеграції і виходу регіональної економіки на міжнаціональний рівень.

Кордон - лінія та вертикальна площина, яка проходить по лінії. Кордон визначає межі території: її суші, вод, надр, повітряного простору.

Територія - регіон, обмежена частина земної поверхні в природних, державних, адміністративних або умовних межах: визначається протяжністю, як специфічним видом «просторового» ресурсу, площею, географічним розташуванням, природними умовами, господарською освоєністю.

Під територіальним устроєм держави розуміють її територіальну організацію, тобто систему відносин між державою і територіальними складовими (населенням, органам публічної влади).

Територіальний устрій України визначається виключно законами України.[5, ст.132]

Вчений Четвернін зазначає, що державна влада поширює свій вплив не на саму територію, не на простір, а на людей, які перебувають у межах певної території, у певному просторі.[6, с.31]

Не слід ототожнювати категорії «територіальний устрій» і державний устрій . В основі державного устрою лежить територіальний устрій держави та його складова - адміністративно-територіальний устрій , національний склад населення та їх державне і політичне самовизначення . Іншими словами, державний устрій охоплює поняття територіального й адміністративно-територіального устроїв.

1.2 Фізико-географічна характеристика України

Сучасна Україна -- велика держава, що відновила свою незалежність наприкінці другого тисячоліття. Країна має вигідне географічне і геополітичне положення, потужний природно-ресурсний, трудовий і виробничий потенціал, великі можливості для економічного розвитку.

Україна розташована в основному на південному заході Східноєвропейської рівнини, в Центрально-Східній Європі. Лише невелику частину її території займають Карпатські і Кримські гори -- складові великої Гімалайсько-Альпійської гірської системи. Територія України лежить у помірному кліматичному поясі Північної півкулі. В її межах чітко (як ні в жодній іншій країні Європи) простежуються три фізико-географічні зони -- лісова, лісостепова і степова, а в Карпатах і Кримських горах -- висотна поясність. Фізико-географічні зони України помітно змінюються із заходу на схід (насамперед за кліматичними і ґрунтово-рослинними ознаками).

Україна -- найбільша держава Європи. ЇЇ площа становить 603,7 тис. км кв. Площа другої за величиною європейської держави -- Франції становить 551,5 тис. км кв.

За кількістю жителів (45 млн. 634 тис. чоловік на 01.01.2012 р.) Україна поступається в Європі тільки Німеччині, Франції, Великобританії та Італії.

Територія України розташована між 44° 23' і 52° 25' північної широти та між 22° 08' і 40° 13' східної довготи. Вона простягається зі сходу (крайньою східною точкою є с. Червона Зірка Луганської обл.) на захід (м. Чоп Закарпатської обл.) на 1316 км. У найширшій центральній частині держави відстань між крайніми північною (с. Грем'яч Чернігівської обл.) та південною (мис Сарич у Криму) точками досягає 896 км.

Загалом територія держави витягнута із заходу на схід на 423 км більше, ніж з півночі на південь. Протяжність північної і південної частин із заходу на схід значно менша, ніж центральної.

Україна знаходиться в другому (київському) часовому поясі. Різниця в географічній довготі між крайніми західною і східною її точками дорівнює 18°, що відповідає різниці в часі 1 год і 12 хв. Середній меридіан другого часового поясу проходить поблизу Києва, тобто майже центральною частиною території України.

Центр України знаходиться в точці з географічними координатами 49° 01' північної широти і 31° 02' східної довготи. Ця точка розміщена за 2 км на захід від м. Ватутіного у Черкаській області.

Територія нашої держави розташована приблизно на широті Франції, північної частини Сполучених Штатів Америки і південних районів Канади, тому має подібні з цими країнами природні умови. Для України характерні великі запаси, вдале поєднання і територіально компактне залягання покладів багатьох цінних корисних копалин [10].

Україна має переважно рівнинний рельєф, порівняно теплий помірно континентальний клімат, родючі чорноземні ґрунти. Гори -- Карпати і Кримські -- невисокі і не перешкоджають здійсненню господарських зв'язків. Частина річок судноплавна. Усе це сприяло її давньому компактному заселенню, великому господарському, зокрема землеробському, освоєнню земель. На заході і півночі є значні ресурси поверхневих і підземних вод, у тому числі мінеральних. Великі можливості для розвитку санаторно-курортного господарства і туризму.

Територія України поділяється на окремі частини -- адміністративно-територіальні одиниці. Такими одиницями у нашій країні є автономна республіка, області і райони. Адміністративно-територіальний поділ покликаний здійснювати державне управління певною територією країни. До складу України входять Автономна Республіка Крим і 24 адміністративні області [11].

1.3 Місце України на політичній карті світу

Політична карта світу - це географічна карта, що відображає розташування країн, їх кордони та столиці. Політична карта віддзеркалює політико-географічні зміни, що відбуваються в суспільстві: утворення нових незалежних країн, об'єднання чи розділення територій вже існуючих, зміну їх столиці, втрату чи здобуття суверенітету тощо. Історична й географічна динаміка - головні ознаки політичної карти світу та його окремих регіонів.

У ХХ ст. Україна двічі проголошувала державну незалежність: наприкінці Першої світової війни (1918 р.) і в час глибоких суспільно-політичних змін після закінчення так званої холодної війни (1991 р.). За більш як сім десятиліть, що розділили ці події, на політичній карті світу з'явилися більш як 100 нових незалежних держав. Натомість Україна впродовж цього часу була у складі найбільшої держави світу - Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). У СРСР за показниками виробництва багатьох промислових і сільськогосподарських товарів Україна була лідером серед усіх п'ятнадцяти союзних республік. В окремих випадках ці показники були співмірними з обсягами виробництва провідних країн Європи і світу (наприклад, за виробництвом цукрових буряків і цукру, соняшнику і соняшникової олії, залізної руди і сталі) [9].

Територія України розташована у помірному поясі північної півкулі, чим визначаються головні риси її фізико-географічних умов. Вона знаходиться в межах двох велетенських тектонічних структур: давньої докембрійської Східноєвропейської платформи та молодого Альпійсько-гімалайського складчастого поясу. З цим пов'язані різноманітність геологічної будови території України та її багаті поклади корисних копалин. Тут представлено всі гірські породи, якими складена земна кора: від найдавніших -- архейських -- до сучасних -- четвертинних. Давня платформа перекрита товщами палеозойських, мезозойських та кайнозойських порід, що залягають горизонтально, тому в сучасному рельєфі вона виражена великою Східноєвропейською рівниною. Ділянки Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу в межах України представлені Карпатськими та Кримськими горами. Належністю більшої частини території України до Східноєвропейської платформи зумовлюється рівнинність ЇЇ поверхні.

Через Україну проходить вісь високого атмосферного тиску материка Євразія, її територія перебуває під впливом західних повітряних мас, що приносять циклони, а також тих, що пов'язані з впливом Азорської та Азіатської областей високого тиску. Крім циклонів з Атлантики на територію України надходять повітряні маси, що формуються над Арктикою, Середньою і Малою Азією.

Чорне море, що омиває територію України з півдня, через Босфор, Мармурове море, протоку Дарданелли, Середземне море, Гібралтарську протоку сполучається з Атлантичним океаном. Водними артеріями Дніпра і Дунаю Україна зв'язана з багатьма європейськими країнами. Басейн Дніпра з'єднується із Західною Двіною Березинською водною системою, з Німаном -- Дніпровсько-Німанським каналом, з Віслою -- Дніпровсько-Бузьким. Цим забезпечуються економічні зв'язки з Білоруссю, країнами Балтії, Польщею.

На рівнинній території України поширені широколисті і мішані лісові, лісостепові, степові та сухостепові ландшафти помірного поясу. І тільки на південних схилах Кримських гір знаходяться субтропічні ландшафти середземноморського типу.

В Українських Карпатах і Кримських горах проявляється властива для гір висотна поясність ландшафтів. Ландшафтні пояси своєрідні в кожній з цих гірських країн у зв'язку з їх різним географічним розташуванням: Карпати знаходяться у помірному, а Кримські гори -- на межі помірного і субтропічного поясів.

Природні ландшафти України значною мірою змінені в результаті господарської діяльності людини: землеробської, гідротехнічної, містобудівної, лісогосподарської тощо. Наприклад, за таким показником, як відношення площі орних земель до всієї площі сільськогосподарських угідь, Україна перевершує Німеччину, Францію, Італію, США, Японію. Це, а також мала лісистість та заповідність її території -- несприятливі показники стану довкілля.

24 серпня 1991 р. Україна стала 176-ою за часом появи незалежною країною серед держав на сучасній політичній карті світу [5]. За величиною території, кількістю населення, природно-ресурсним потенціалом Україна належить до найбільших країн у Європі і середніх - в світі. Маючи площу 603,7 тис. км², вона поступається в Європі лише Росії, а за кількістю населення (45 млн. 634 тис. чоловік на 01.01.2012 р.) Україна посідає 6-е місце. Серед усіх країн світу наша держава 44-а за площею території та 26-а за людністю [2].

Ставши постсоціалістичною країною, Україна вступила на шлях переходу від централізовано планової економіки до ринкової. Труднощі перехідного періоду призвели до різкого скорочення обсягів виробництва продукції і зменшення доходів населення. Проте, на рубежі минулого й нинішнього століть Україна залишалася серед провідних країн Європи за виробництвом деяких видів мінеральної та сільськогосподарської сировини, продукції їх переробки. Однак за виробництвом технологічно досконалої та наукомісткої продукції, яке визначає рівень розвитку країн у сучасному світі, Україна поступається багатьом державам. Реформування української економіки на ринкових засадах є складним і тривалим процесом, від результатів якого залежатиме місце нашої держави в світовому господарстві.

За валовим національним доходом (ВНД) - сумарною вартістю всіх товарів і послуг, вироблених і реалізованих у країні за рік, - Україна на початку XXI ст. посідала лише 22-е місце в Європі і 54-е в світі. А за середнім доходом на душунаселення (тобто ВНД, виробленим на 1 особу за рік) Україна опинилася поза першою сотнею країн світу і посідала одне з останніх місць у Європі.

Подібна ситуація і з показником рівня людського розвитку, який щорічно оприлюднює ООН. При його обчисленні враховують середні доходи на душу населення, середню тривалість життя та грамотність населення. Україна за цим показником посідає 76-е місці серед країн світу.

Україна посідає перше місце в світі за видобутком залізної та марганцевої руд, збором цукрових буряків і соняшнику, четверте -- за обсягами видобутку вугілля, виробництва сталі, збору картоплі, п'яте -- за виробництвом сірчаної кислоти, шосте -- мінеральних добрив. Крім того, за абсолютними розмірами виробництва деяких видів продукції Україна входить до десятки найбільших виробників. Це стосується випуску телевізорів, шовкових тканин, виробництва електроенергії, цементу, зерна, м'яса, олії та деякої іншої продукції.

Таким чином, нині наша країна належить до держав із соціально-економічними показниками, нижчими від середніх в світі і має всі передумови для того, щоб зайняти належне місце в світовому економічному співтоваристві.



Висновки до Розділу 1

Географічне положення -- перший пункт плану характеристики країни. Характеризуючи географічне положення країни, необхідно представити той простір, навколишнє середовище, в якому існує держава. Для опису й оцінки географічного положення необхідно дати короткі пояснення за основними пунктами плану. Опис положення об'єкта відносно основних ліній і точок на карті чи на материку передбачає визначення власне положення території країни. Географічне положення є поняттям не лише містким і багатоаспектним, а й відносним. У першому випадку виділяють його декілька видів, зокрема природно, екологічно, економіко або політико-географічне положення.

У другому випадку - йдеться про його постійну трансформацію у просторі й часі, одночасну присутність в оцінці нинішнього стану географічного положення його минулого розвитку і наявність чинників його подальшого функціонування.

Отже, географічне положення - одна з фундаментальних категорій географічної науки. Воно характеризує просторове відношення певного об'єкта, наприклад, країни, до географічних об'єктів, що розміщені поза ним і впливають чи можуть на нього суттєво впливати.



Розділ 2. Просторово-територіальна організація Української держави

2.1 Територія держави

Територія -- це частина земної поверхні з певними межами, які відділяють її від інших ділянок землі. Територія держави -- це визначена на основі норм міжнародного права частина земної поверхні (суходіл, внутрішні акваторії, повітряний простір над ними), на які поширюється виключний суверенітет цієї держави [2]. Це означає, що певна, відокремлена від інших земна поверхня, керується тільки законами певної держави, яка має виключне право користуватися цією землею (територією) на власний розсуд.

Територія держави становить необхідну, й у більшості випадків достатню матеріальну операційну базу для самого її виникнення, існування та розвитку. Територія є певною площинною місткістю, яка утримує на собі всі об'єкти держави: від природно-ресурсних до людських домівок. Та й саме зародження держави можливе лише після відокремлення певної території, що є доволі складними процесом. У межах території держави відбувається неминуче комплексне поєднання найрізноманітніших об'єктів, які починають діяти як єдиний організм.

Основними просторовими характеристиками території держави є її розміри, конфігурація території та географічне положення. Всі ці особливості мають неабиякий вплив на значимість держави на політичній карті світу. Чим більша територія, тим значніші ресурсні можливості для розвитку країни.

Державний простір включає територію держави, належну їй акваторію і повітряний простір над ними.

Суходільна територія держави -- це і земна поверхня, не вкрита водою морів та озер, а також острови й архіпелаги у відкритому морі, які належать цій державі, їй підпорядковані також усі земні глибини (надра) від поверхні й до технічно доступних глибин.

Акваторія держави включає всі води внутрішніх річок та озер, заток і проток, якщо ширина останніх не перевищує 24 морські милі.

Повітряний простір держави -- це розташований над її територією та акваторією шар атмосфери (тропосфера, стратосфера й прилегла частина космічного простору). Польоти повітряних об'єктів інших держав над власною територією кожна країна дозволяє на основі спеціальних міжнародних договорів. Держава має право захищати свій повітряний простір у випадку його порушення всіма доступними їй засобами. Космічні кораблі й супутники вільно пролітають над територіями суверенних держав.

До території держави також належать морські, річкові та космічні кораблі, які несуть на собі державні символи (прапор, герб). Це саме стосується різних підводних споруд, трубопроводів, кабелів тощо, які прокладені якоюсь країною у відкритому морі чи на його дні, навіть якщо вони знаходяться у водах або глибоко на дні виключних морських зон.

Україна розташована у Центрально-Схiдній Європі, у південно-східній частині Східноєвропейської рівнини, між 44''20' і 52''20' північної широти і 22''5' і 41''15' східної довготи.

Україна має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході та з Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Також вона має морський кордон з Румунією, Росією, Болгарією, Туреччиною та Грузією.

З півночі на південь територія України простягається на 893 кілометри, із заходу на схід - на 1316 кілометрів. Україна є найбільшою країною, кордони якої не виходять за межі Європи.

Крайні точки території України:

На півночі - с. Петрівка (Чернігівська область).

На півдні - мис Сарич (Автономна Республіка Крим),

На заході - м. Чоп (Закарпатська область).

На сході - с. Червона Зірка (Луганська область).

Географічний центр України знаходиться біля смт Добровеличківка Кіровоградської області.

Загальна площа України становить 603628 км², що складає 5,7% території Європи i 0,44% території світу.

Площа виключної (морської) економічної зони України становить 72658 км².

Загальна довжина кордонів: 6992,982 км.

Довжина сухопутних кордонів: 5637,982 км .

Довжина морської ділянки кордону: 1355 км. (по Чорному морю - 1056,5 км; по Азовському морю - 249,5 км; по Керченській протоці - 49 км).

Географічний центр Європи знаходиться на території України, неподалік міста Рахова Закарпатської області. Це місце, яке було визначено ще у 1887 р. фахівцями Австро-Угорщини, позначене стеллою і геодезичним знаком. Латинською мовою тут викарбувані слова: "LOCUS PERENNIS. Dilicentissime cum libella librationis guae est in Austria et Hungaria confecta cum mensura gradum meridionalium et paralleloumierum Europeum. МD ССС LХХХVІІ " , які в перекладі означають: "Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, із спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії і Угорщині, з шкалою меридіанів і паралелей, встановлений Центр Європи. 1887" [1, 10].

2.2 Кордони держави та їхні функції

Державний кордон -- це уявна (іноді реальна) лінія на поверхні землі (суходолі та акваторії) та уявна вертикальна площина, що проходить через неї в повітряному просторі і надрах. Вона визначає межі держави і відділяє одну територію держави від іншої або від відкритих морів.

Кордони між державами або формувалися історично, і це був дуже довгий процес порубіжної взаємодії двох або більше кордонів, а іноді й навіть цивілізацій, або ж установлювалися дуже швидко через війну чи внаслідок завершення переговорів і укладання відповідних угод. У цьому сенсі сучасна державна територія України може слугувати прикладом. У нас є знамениті "траянові вали", які відокремлювали Римську імперію від причорноморських степів, і відомі "змійові вали", які понад 2500 років тому захищали Київ, у той час велике місто і столицю з півдня від тих же степовиків. Після Другої світової війни і завершення переговорів до України відійшли землі Закарпаття. Так само через переговори вона втратила частину своїх земель, які відійшли до Польщі. У 1954 р. постановою Верховної Ради СРСР до України відійшла Кримська область [7, с. 22-24].

Як відомо, процес становлення кордону будь-якої держави в наш час проходить два етапи: делімітацію і демаркацію. Перший полягає в договірному процесі особливостей проходження кордону на відповідно створеній географічній карті. Другий етап -- це встановлення кордону між державами на місцевості. І в цьому сенсі Україна може слугувати яскравим прикладом, насамперед у встановленні державного кордону з Росією. Хоча делімітація кордонів між двома державами вже майже закінчена, Російська Федерація всіляко зволікає з другим етапом -- демаркацією, а отже, й зриває увесь процес становлення кордонів України. Для України це має негативні наслідки, адже офіційно визнані і чітко визначені на місцевості кордони є обовґязковою складовою державного суверенітету. Якщо цього немає, то не всі складові суверенітету держави діють і це створює неминучі проблеми, які періодично загострюються.

У дослідженні кордонів держав найбільше значення має їхня класифікація і визначення функцій, які вони виконують. Так, країнознавець, японіст, економіко-географ Б. Яценко наводить відому класифікацію кордонів. У ній він виділяє групу морфологічних кордонів (геометричні, астрономічні, звивисті та ін.), природно-географічну групу (орографічні, гідрографічні тощо), генетичну групу (антецедентні, реліктові, накладені й т. ін.). Виділяється також функціональна група кордонів за історичними умовами та послідовністю виникнення (колоніальні, післявоєнні тощо) [8, c. 67-70].

Потрібно зазначити, що "чистих" груп кордонів майже немає. Так, проведені по паралелях і меридіанах так звані астрономічні кордони (візьмемо для прикладу деякі ділянки кордону між США та Канадою або кордони в Арктиці) є варіантом геометричних кордонів, які проходять як лінії розмежування між двома точками з чітко визначеними географічними координатами. І ті, й інші кордони, як правило, зґявилися або у слабоосвоєних районах (на час їх виникнення), або ж під час "нарізання" колоній. У наш час такий підхід виявився надзвичайно ефективним під час договірного визначення меж виключних економічних зон, зокрема у Північному морі з його запасами нафти та газу. Так само звивисті або ламані кордони є різновидом геометричних кордонів. При цьому методика їх проведення може бути різною: можуть одночасно накластися декілька чинників. Зрештою часто сходяться на тому, що кордоном може служити більш-менш велика річка, яка тече "як їй заманеться". Звідси за меандруючою річкою виникає і звивистий кордон. Так само звивистими будуть і кордони, проведені в горах.

Виникають проблеми за необхідності встановлення кордонів між двома чи декількома державами, якщо вони відділяються акваторіями великих озер чи внутрішніх морів. Загальновизнаною методикою делімітації кордону є сполучення по прямій лінії точок виходу сухопутного кордону на береги відповідної водойми. Якщо остання висихає чи осушується, ця пряма лінія автоматично стає сухопутним кордоном. Складність конфігурації акваторії ускладнює і процес делімітації кордонів [3, с. 96-97].

У горах кордон переважно проводять по максимальних висотах, які розділяють дві країни. Такий же принцип застосовують і для делімітації та демаркації кордонів на рівнинах. У більшості випадків рівнини не є абсолютно рівними. І тут виділяються певні форми рельєфу, зокрема пасма горбів, моренних гряд, лесових останців, виходів на денну поверхню кристалічних порід тощо. Вони можуть слугувати опорними точками кордону, які не зникнуть із земної поверхні і не змінять власних географічних координат.

Кордони також класифікують за ґенезою їх формування.

Антецедентні, або піонерні, кордони. Виникали в безлюдних та слабко освоєних частинах світу. Найпоширеніші вони в Північній Америці (США і Канаді), у пустельних районах Сахари та Аравійського півострова, в Росії та в Амазонії. За конфігурацією вони здебільшого є так званими астрономічними, або геометричними, кордонами.

Субсектні або наступні, кордони характерні для країн Європи. Вони найдавніші за часом виникнення й ґрунтуються на реальному мовно-культурному розмежуванні. Етнічне розмежування в XX ст. набуло визначального характеру. Багато великих країн на цій основі створює внутрішній поділ території на штати, області, провінції тощо. Такий самий принцип здійснювався і в колишньому Радянському Союзі, що значно помґякшило наслідки його неминучого розпаду. У наш час його використовують Індія, Пакистан, Нігерія, Китай та ін. [15, с. 75].

Накладені кордони встановлюються насильно, через війни, захоплення, соціально-економічні потрясіння, коли якась країна чи нація "по-живому" розділяється між державами-агресорами відповідно до реалій завершення воєних дій або на основі відповідних угод. Після різних воєн такі кордони виникали в Європі внаслідок поділу, скажімо, Польщі або Німеччини (Берліна після Другої світової війни). Особливо поширені такі кордони в Африці, де колонізатори ділили як їм заманеться окремі народи між двома і навіть декількома країнами шляхом "накладання" кордонів.

Суто історичне значення мають так звані реліктові кордони. Це спадок минулих епох, але хоча нині цих рубежів ніби вже й немає, вони залишилися не лише в ментальності людей чи особливостях забудови колись суміжних територій, а й іноді навіть збереглися у вигляді стін, валів, прикордонних замків і фортець тощо. Донині значні відмінності спостерігаються при перетині колишніх кордонів між іспанською та англосаксонською частинами південних штатів США (колишній кордон між Мексикою та США), чітко в Іспанії вирізняється колишній мавританський південь тощо. Є такі невидимі розмежування і в Україні, яка віками була розшматована між сусідніми державами. україна політичний географічний кордон

Державні кордони виконують кілька функцій, їх можна обґєднати в три групи: барґєрні, контактні та фільтруючі [8, с. 24-25].

Барґєрна функція полягає в достатньому відокремленні однієї країни від іншої. При цьому таке відокремлення може бути близьким до абсолютного, скажімо в колишньому Радянському Союзі, де кордон був "на замку", а сусідні країни відділялися контрольно-слідовою смугою, колючим дротом і прикордонниками з автоматами по всьому периметру. Максимізована барґєрна функція кордону і між Південною та Північною Кореєю з суцільною пґятиметровою стіною, струмом високої напруги тощо. Для більшості нинішніх держав характерна так звана мґяка барґєрна функція відкритих кордонів.

Контактна функція кордону полягає у створенні на межі двох держав спільних природних заповідників, єврорегіонів, відкритих економічних зон наприклад між Україною, Польщею та Білоруссю виник єврорегіон "Буг" тощо. Таким чином прикордонні райони двох або кількох держав стають контактною зоною, яка дає змогу постійно поглиблювати двостороннє чи багатостороннє співробітництво.

Фільтруюча функція кордону полягає в тому, що він має виконувати роль своєрідної мембрани або фільтра, який пропускає все корисне та потрібне для певної держави з інших країн і затримує все вороже, шкідливе, негативне тощо.

2.3 Внутрішній поділ країн

Щоб підвищити ефективність управління власною територією, будь-які держави, окрім карликових, здійснюють власний поділ на окремі частини - внутрішні адміністративно-територіальні одиниці: області, штати, провінції, краї, департаменти, губернії, райони, регіони, волості тощо. На їх основі створюються і діють місцеві органи державної влади та управління.

Адміністративно-територіальний устрій будь-якої держави зумовлений як самою його організаційно-соціальною природою, так і традиціями історичного розвитку країни, завданням і метою органів влади. Останнє уможливлює зміну (реформу) адміністративно-територіального устрою, з урахуванням інтересів певних політичних сил, що перебувають при владі, або з метою досягнення оптимальної організації і функціонування політичного та господарського механізму держави. Відповідно до статті 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь (Додаток В).

Структура, принципи, логіка, ієрархія адміністративно-територіального устрою слугують основою організації відповідних структур державної влади. На найнижчому ієрархічному щаблі, тобто найближче до людей, є органи місцевого самоврядування. Вони вирішують проблеми повсякденного життя громади та питання забезпечення населення водою, світлом, теплом, утилізації відходів, підтримують у належному стані внутрішні комунікації тощо[9, 10, 11].

На вищому ієрархічному рівні діють територіальні органи державної влади. Вони доволі жорстко підпорядковані центральним інститутам держави або ж, за складної ієрархічної структури, відповідним органам вищої за рангом адміністративно-територіальної одиниці. Їхні функції є набагато складніші.

Принципи внутрішнього територіального поділу федеративних та унітарних держав різняться. У перших кожен із суб'єктів федерації має не лише власну систему органів влади, а й систему права, у тому числі, як правило, власну конституцію. Унітарні держави позбавлені внутрішнього політико-територіального поділу. Їхній адміністративно-територіальний поділ уніфікований, діє єдина система права, існує чітка ієрархічна система централізованої влади. Для невеликої або середньої за розмірами держави така система є найбільш ефективною. У більшості країн світу виділяється від 2 до 4 рівнів ієрархії адміністративно-територіальних одиниць. У Європі, а також у багатьох інших країнах світу зразковою вважається чотирирівнева, французька, система (департамент, округ, кантон, комуна).

У багатьох унітарних країнах виокремлюють міста та території особливого статусу. До таких територій, наприклад, належать Нахічеванська АР в Азербайджані, АР Крим в Україні, автономні області Валле-д'Аоста, Трентіно, Венеція-Джулія, Сардинія в Італії, Абхазія, Аджарія та Південна Осетія в Грузії. У багатьох країнах виділені столичні округи чи регіони, в яких зосереджуються всі центральні органи влади, сфокусовані всі внутрішньодержавні адміністративно-управлінські зв'язки. Особливу роль в усіх державах відіграє столиця, яка є не лише головним містом, адміністративно-політичним центром, а й своєрідним символом держави і нації.

Значення столиці в житті будь-якої країни дуже велике й у багатьох випадках постійно зростає. У переважній більшості держав столиця є не лише зосередженням органів державної влади та державного управління, судових, військово-стратегічних та інших установ, а й основним економічним центром країни. Іноді ці функції навіть гіпертрофовані. Так, більше половини промислової продукції такої великої країни, як Аргентина, виробляється у Великому Буенос-Айресі.

Столиця держави переважно виконує і найбільше функцій, тому від інших міст держави вона відрізняється великою притягальною силою, що вабить громадян, можливостями якнайповніше себе реалізувати. Звичайно, найважливішою функцією столиці є управління політичною діяльністю країни, як внутрішньою, так і зовнішньою. Для її виконання столиця має бути забезпечена найкращою інфраструктурою транспорту та зв'язку.

Історія становлення столиці - це історія утвердження державності. Кожна столиця має власну історію. За походженням у світі можна виділити такі групи столиць: родові, історичні міста, ситуативні столиці, штучні столиці, політичні столиці.



Висновок до Розділу 2

Територія України розташована у Східній Європі. За площею наша країна є найбільшою державою Європи, за чисельністю населення вона посідає п'яте місце.

Основними просторовими характеристиками території держави є її розміри, конфігурація території та географічне положення. Всі ці особливості мають неабиякий вплив на значимість держави на політичній карті світу. Чим більша територія, тим значніші ресурсні можливості для розвитку країни. Україна має величезний природно-ресурсний потенціал для економічного розвитку і перетворення в економічно найпотужнішу державу Європи.

У виникненні, становленні і подальшій долі будь-якої країни на політичній карті світу визначальну роль відіграють такі чинники: географічне положення, територія, кордони, адміністративно-територіальний поділ. Значення цих чинників з розвитком людства може суттєво трансформуватися, але ніколи вони не перейдуть до розряду другорядних. Особливу роль відіграє географічне положення.

Територія держави складає необхідну й у більшості випадків достатню матеріальну операційну базу для самого її виникнення, існування та розвитку. У дослідженні кордонів держав найбільше значення має їхня класифікація та визначення функцій, які вони виконують.

З метою підвищення ефективності управління власною територією будь-яка держава, за винятком хіба що карликових, здійснює її поділ на окремі частини. Так виникають внутрішні адміністративно-територіальні одиниці (області, штати, провінції, краї, департаменти, губернії, райони, регіони, волості тощо). На їх основі створюються й діють органи державної влади та управління на місцях.



Розділ 3. Проблеми та пріоритети географічного та політико-географічного положення

3.1 Проблеми географічного та політико-географічного положення

Звернем увагу на основні негативні особливості геополітичного положення України:

1. Україна фактично стала буферною (перехідною) державою між країнами НАТО на заході і Російською Федерацією на сході і північному сході. Це може створювати багато нових непростих проблем у стосунках з сусідами -- економічних, політичних, військових. Це призводить до розколу всередині країни.

2. Україна розміщена поблизу традиційних вогнищ політичної і військової напруженості (Балкани, Північний Кавказ, Закавказзя, Близький і Середній Схід). Це до певної міри погіршує геополітичну ситуацію у прилеглих чи близько розташованих регіонах, у тому числі в нашій державі.

3. Певний дискомфорт для України створює розміщення на її території чи в прикордонні військових формувань Російської Федерації.Геополітичне положення України в Центрально-Східній Європі визначає її винятково важливу роль у розв'язанні ключових економічних і політичних проблем усього континенту. Геополітичні інтереси України розширюються. Поглиблюється її співробітництво з тепер незалежними країнами, що входили до складу колишнього СРСР, державами Центральної та Західної Європи, Сполученими Штатами Америки, Китаю. Посилюються військово-політичні контакти нашої країни.Державний кордон -- це лінія і вертикальна площина, що проходить по цій лінії, які визначають межі території держави: суходолу, вод, надр, повітряного простору.



3.2 Пріоритети географічного та політико-географічного положення

Геополітичне положення України вигідне й водночас складне. Вона розташована приблизно на однакових відстанях від позаєвропейських центрів світової політики й економіки - Вашингтона й Токіо, відносно близько до столиць найбільших європейських держав - Берліна, Лондона, Парижа, Рима, а також Брюсселя таСтрасбурга, котрих називають “столицями Європи”, і досить близько до столиць сусідніх з нею держав.

Регіон, де розташована Україна в геополітиці отримав назву Євразія. На думку багатьох політиків і політологів забезпечення переваги саме в Євразії є запорукою світового панування. Пояснити це можна тим, що саме в цій частині світу проживає більша частини населення, тут зосереджені найбільші природні і людські ресурсу, а також значний економічний і військовий потенціал. Тому природно за панування саме в цьому районі земної кулі протягом багатьох років точиться боротьба між провідними країнами світу.

Важливе значення для України має її сусідське положення щодо Росії, Білорусі та Молдови -- країн з числа Співдружності Незалежних Держав (СНД), яка була створена після розпуску СРСР. На це положення значною мірою впливають історичні чинники: спільність політичного та економічного розвитку в минулому у складі єдиних держав, наявність у сусідніх країнах історичних українських земель, проживання в них значної кількості українців, існування в Україні великих російської та молдавської етнічних меншин тощо [9].

З цими державами Україна має найдовші кордони -- 3/4 від загальної їх довжини. Однак ці кордони найменш обладнані: існують проблеми їх демаркації (закріплення на місцевості спеціальними знаками), а у випадку з Росією -- і їх делімітації (узгодження і проведення на топографічних картах) морського кордону в Азовському морі та Керченській протоці. А тому ці кордонинайбільш вразливі щодо проникнення нелегальних мігрантів, злочинних угруповань, наркотиків, контрабандних товарів. Крім того Україна має декілька сотень кілометрів спільного кордону із Придністровською Молдавською Республікою - самопроголошеною державою на сході Молдови, яка не визнана жодною країною світу і єпотенційним осередком політичної і воєнної напруженості. Не так далеко й від кордонів України до неспокійного Кавказького регіону. А тому кордони з країнами колишнього СРСР найбільш вразливі щодо перевезень контрабандних товарів і проникнення нелегальних мігрантів. До того ж на сході Молдови існує потенційне вогнище політичної і воєнної напруженості, пов'язане з проголошенням Придністровської Молдавської Республіки -- державності, яка не визнається жодною країною світу. В України з цією самопроголошеною республікою декілька сотень кілометрів спільного кордону.

Сусідство з Росією має для України особливе значення з огляду на те, що в колишніх єдиних державах Росія займала панівне, а Україна -- підлегле становище, а в даний час Росія є найбільшою за розмірами, природно-ресурсним та економічним потенціалами і політичним впливом країною-сусідкою України. Сучасні відносини між країнами повинні розвиватися на взаємовигідній і партнерській основі. Правда, деякі політичні сили в Росії поставили під сумнів приналежність до України Криму та міста Севастополь, які є невід'ємними складовими частинами державної території України.

Безпосередні сусіди України -- у числі її найбільших торгово-економічних партнерів. Насамперед це стосується Росії, яка є для України значним постачальником палива (нафти, природного газу), сировини, промислових товарів, вкладником капіталів, а також ринком збуту української промислової і сільськогосподарської продукції, місцем праці робочої сили з України.

Найближчими до України високорозвиненими країнами є Німеччина й Австрія, транспортні зв'язки з якими проходять через території інших держав.

Надзвичайно важливою рисою географічного положення України є широкий вихід на півдні до Чорного й Азовського морів. Берегова лінія в межах України перевищує 2,8 тис. км і досить розчленована зручними затоками, лиманами, бухтами, придатними для спорудження портів. Все це сприяє розвитку морського судноплавств Чорним морем Україна має доступ до країн Балканського півострова, Туреччини і Грузії, а далі -- до великих регіонів Близького Сходу й Прикаспію, які є перспективними щодо всестороннього економічного співробітництва і, насамперед, постачання в Україну нафти та природного газу. Приморське положення України забезпечує їй також прямий вихід до основних центрів світової економіки (Західної Європи, Північної Америки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону) та країн, що розвиваються, з різних частин світу.

В акваторіях морів Україна володіє значною за площею економічною зоною -- морським районом, що знаходиться за межами територіальних вод і прилягає до них. Вона відкрита для судноплавства різних країн, однак розвідування, експлуатація і збереження природних ресурсів (мінеральних і біологічних), що є в економічній зоні України (у воді, на дні, в надрах шельфу), а також управління цими ресурсами належать лише до компетенції Української держави.

Україна має надзвичайно вигідне транспортно-географічне положення, яке характеризується центральним розташуванням в Європі на перехресті найкоротших шляхів зі Східної Європи й Азії в Центральну і Західну Європу, а також зі Скандинавії і Балтійського регіону у Східне Середземномор'я і Чорноморський регіон. Це сприяло ранній "спеціалізації" території України як єднальної ланки між народами і цивілізаціями різних частин Старого Світу. З давніх часів територію України перетинали міграційні і торгові шляхи з Півночі на Південь ("з варяг у греки") та зі Сходу на Захід (вітка великого шовкового шляху, степові шляхи переселення кочових народів). І сьогодні територію держави перетинають численні міжнародні комунікації -- залізниці, автомагістралі, нафто- і газопроводи, повітряні шляхи і судноплавні ріки, лінії електропередач і зв'язку. Таке положення дозволяє Україні отримувати прибутки за рахунок оплати транзитних перевезень товарів і пасажирів.

Геополітичне положення України сприяє її об'єднанню з багатьма державами за принципом спільності політичних та економічних інтересів з метоюзабезпечення вищої ефективності виробництва і посилення обороноздатності, проведенню багатовекторної політичної і взаємовигідної економічної політики. Україна стала реальністю, з якою рахується і рахуватиметься світ. її статус як великої європейської держави неухильно набиратиме нового геополітичного змісту, більшої вагомості, реалістичності. Це цілком об'єктивний процес українського державотворення на європейському і світовому геополітичному фоні [11].



Висновок до Розділу 3

Таким чином, проаналізувавши вищенаведене, до основних переваги геополітичного положення України можна віднести:

1. Україна має вигідне економічне і геополітичне положення щодо сусідів першого і другого порядків. України лежить на перетині найважливіших сучасних торгових шляхів, що дозволяє їй активно торгувати, а також використовувати землю для транзитних перевезень.

2. Україна має дуже вигідне положення щодо США, що дозволяє отримувати кредити, а також активно вести торгівлю з цією державою.

3. Україна вигідно розташована щодо мусульманських країн, які в наш час є головними експортерами нафти.

4. Близькість до Росії є дуже вигідним фактором для розвитку економіки України, тому що Росія ? головний експортер газу в Європу. Україна купляє більш дешевий газ у Росії, а також є його транзитером до Європи.

Недоліки геополітичного положення України:

1. Україна знаходить дуже близько до «гарячих» точок світу: Балканських півострів, Ірак, Близький Схід, Закавказзя.

2. Україна є „буферною” державою між Росією та НАТО. Це призводить до розколу всередині країни.



Загальні висновки

Географічне положення - перший пункт плану характеристики країни. Характеризуючи географічне положення країни, необхідно представити той простір, навколишнє середовище, в якому існує держава.

Територія України розташована у Східній Європі. За площею наша країна є найбільшою державою Європи, за чисельністю населення вона посідає п'яте місце. Україна має величезний природно-ресурсний потенціал для економічного розвитку і перетворення в економічно найпотужнішу державу Європи.

Основними просторовими характеристиками території держави є її розміри, конфігурація території та географічне положення. Всі ці особливості мають неабиякий вплив на значимість держави на політичній карті світу. Чим більша територія, тим значніші ресурсні можливості для розвитку країни. Україна має величезний природно-ресурсний потенціал для економічного розвитку і перетворення в економічно найпотужнішу державу Європи.

У виникненні, становленні і подальшій долі будь-якої країни на політичній карті світу визначальну роль відіграють такі чинники: географічне положення, територія, кордони, адміністративно-територіальний поділ. Значення цих чинників з розвитком людства може суттєво трансформуватися, але ніколи вони не перейдуть до розряду другорядних. Особливу роль відіграє географічне положення, значення якого можна сформулювати у вигляді афоризму Наполеона: "Географія -- це доля".

Геополітичне положення України сприяє її об'єднанню з багатьма державами за принципом спільності політичних та економічних інтересів з метоюзабезпечення вищої ефективності виробництва і посилення обороноздатності, проведенню багатовекторної політичної і взаємовигідної економічної політики. Україна стала реальністю, з якою рахується і рахуватиметься світ, її статус як великої європейської держави неухильно набиратиме нового геополітичного змісту, більшої вагомості, реалістичності. Це цілком об'єктивний процес українського державотворення на європейському і світовому геополітичному фоні.



Список використаних джерел

1. Береза Анатолій Валентинович. Регіональна політика як чинник суспільної стабільності: європейський досвід і Україна: дис… канд. політ. наук: 23. 00. 02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. - К., 2007. - 211с.

2. Богодар О. Д., Невелєв О. М., Падалка В. М., Підмогильний М. В. Регіональна економіка: словник-довідник / НДІ соціально-економічних проблем міста (НДІСЕП). - К.:НДІСЕП, 2004. - 346 с.

3. Бойко О.Д. - Історія України - Академія, 1999;

4. Верменич Л. В. «Український історичний журнал» 2006 №6 с. 177-189

5. Конституція України. -- К.: Феміна, 1996

6. Малиновський В. « Вісник Національної академії держ управління» Київ 2007 с. 125-132

7. Масляк П.О. Країнознавство -- К.: Знання, 2008. - 292 с.

8. Миронов Т.Л. Управління розвитком регіону навч. посібник.2006 с.42-51

9. Мрінська Ольга Вікторівна. Регіональна політика в країнах Європейського Союзу і можливості використання її досвіду в Україні (суспільно-географічне дослідження): автореф. дис… канд. геогр. наук: 11.00 02. / НАН України; Інститут географії. - К., 2005. - 20 с.

...