Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів та природокористування України

ДОМАШНЯ РОБОТА

З навчального предмета «Ґрунтознавство»

На тему:

Визначення ґрунтів території міста Бережани Тернопільської області

Виконав Грабар Назарій

студент групи 1-ЗВ-2

Перевірив: к.с.-г.н.,

доцент М.Ф. Бережняк

Київ 2016

Зміст

• Вступ
• Процес ґрунтоутворення
• Фактори й умови ґрунтоутворення
• Характеристика досліджувального району
• Населення
• Економіка
• Особливості географічного положення Тернопольської області
• Клімат
• Ґрунти Тернопільської області 13
• Стан і якість грунтів. Якість ґрунтів сільськогосподарського призначення
• Внутрішні води
• Рослинний світ
• Тваринний світ
• Грунтовий провіль, генетичні горизонти, забарвлення ґрунту
• Гранулометричний склад ґрунтотворних порід і ґрунтів
• Структура ґрунту та пористість ґрунту
• Література
• Вступ
• Знання теоретичних основ ґрунтознавства та агрохімії дає змогу зрозуміти і осягнути проблеми і перспективи сучасного землеробства. Вони випливають із положень про ґрунт як незамінний і невідновний засіб виробництва, предмет і продукт людської праці, соціально-економічний потенціал. Обізнаність із теоретичними основами ґрунтознавчої та агрохімічної науки сприяє майбутнім інженерам-землевпорядникам розробляти для сільськогосподарського виробництва типові науково-обґрунтовані проекти і картографічні матеріали. Вони виготовлятимуться на основі матеріалів досліджень ґрунтознавців, екологів, лісівників, агрохіміків, меліораторів, економістів і інших спеціалістів. Конкретні ж заходи раціонального використання, охорони й поліпшення родючості ґрунтового вкриття та підвищення врожайності сільськогосподарських культур запроваджуватимуться агрономами-технологами виробництва. Усвідомлення провідної ролі землевпорядника у формуванні державної аграрної політики вимагає твердого осмислення теоретичних і практичних завдань ґрунтознавчої науки. Вже зараз назріває питання про створення в Україні як розвиненій індустріально-аграрній державі, дійових ґрунтознавчих науково-дослідних установ і землевпорядних служб з інспекційними повноваженнями. Такі установи та служби створюватимуться за участю ґрунтознавчих кафедр вищих навчальних закладів, Інституту землевпорядкування з його філіалами.
• Ґрунтознавство - наука про ґрунти, їх утворення (генезис), будову, склад та властивості, про закономірності їх географічного поширення, про процеси взаємодії з зовнішнім середовищем, які визначають формування і розвиток найголовнішої властивості ґрунтів - їх родючості, про шляхи раціонального використання ґрунтів в сільському та народному господарстві, про зміни в характері ґрунтового вкриття в умовах господарської діяльності людини.
• Ґрунтознавство - одна з фундаментальних наук про Землю та біосферу, яка звернена в бік таких найважливіших для людства прикладних дисциплін як агрономія, лісівництво, змлевпорядкування, екологія та інші і корені наукових знань про ґрунт заходять у сиву давнину, які постійно нагромаджуються, а зв'язок з прикладними та фундаментальними науковими дисциплінами розширюється. Ґрунтознавство являється теоретичною основою для таких сільськогосподарських дисциплін як землеробство, агрохімія, рослинництво, лісівництво, садівництво, меліорація, а також наук економічного (економіка та планування сільського господарства, землеупорядкування, земельний кадастр і земельне право) та екологічного циклу (агроекологія, екотоксикологія, ландшафтна екологія, наземні екосистеми та інші).
• Перше наукове визначення ґрунту дав В.В. Докучаєв Ї Ґрунтом слід називати Ї денні, або зовнішні горизонти гірських порід (будь-яких з них), що були природно змінені спільною дією води, повітря та різного роду організмів, живих і мертвих. Докучаєв вперше помітив, що всі ґрунти на земній кулі є комплексною функцією п'яти змінних природних факторів ґрунтоутворення, якими є:

· Материнська порода.

· Клімат.

· Організми.

· Рельєф.

· Час, геологічний вік країни.

Основна мета ґрунтознавства - обслуговування сільського господарства. При цьому слід запам'ятати, що основне, вирішальне значення для агровиробничих властивостей ґрунту мають соціально-економічні умови, характер землекористування. На науці про ґрунт значною мірою базується розробка системи ведення сільського господарства, раціональних сівозмін, систем удобрення, проектів організації території та меліорації земель.

Україна має великі ґрунтові багатства, серед яких на чорноземи припадає 26,5 млн. га, або 59,8% площ земель сільськогосподарського використання, значні площі каштанових ґрунтів, на яких вирощують тверду пшеницю, соняшник, кавуни та інші цінні культури. Раціональне використання цього багатства вимагає глибоких і всебічних знань. Слід уміти прогнозувати зміни ґрунтового вкриття під антропогенним впливом. В Україні зросли площі меліорованих земель,але наслідки цього не завжди успішні. Не можна ігнорувати законів ґрунтознавства та екології. Особливо гостро стала проблема охорони ґрунтів. На сучасному етапі необхідно дослідити фактори деградації ґрунтів, вияснити їх причини і розробити прийоми які попереджують або знижують їх негативну дію, перш за все це водна ерозія і дефляція ґрунтів, ущільнення, дегуміфікація, вторинне підкислення і декальцинація, засолення і осолоцювання, техногенне забруднення та інші.

Процес ґрунтоутворення

Територія Тернопільської області має помірно-континентальний клімат із нежарким літом, м'якою зимою і достатньою кількістю опадів. Він сформувався під впливом різноманітних чинників.

Головним із них є географічна широта, з якою пов'язана висота сонця над горизонтом і величина сонячної радіації, що надходить на поверхню області.

Висота сонця над горизонтом на території Тернопільської області в червні в полудень досягає 63-65°, у грудні -- 17-19°, а в дні рівнодення -- 40-42°.

Тривалість дня коливається від 8 до 16,5 год.

Неоднакові показники висоти сонця над горизонтом та зміни хмарності упродовж року впливають на зміну денної сонячної радіації від 130 кал/см2 у грудні до 532 кал/см2 у червні, досягаючи за рік 40 ккал/см2

Середньорічна температура повітря коливається від 6,9°С у центральній частині області до 7,4°С на півночі і півдні. Найтепліший місяць - липень, найхолодніший -- січень. Улітку середні температури найвищі в південній частині області (18,8°С), а найнижчі -- у центральній і західній частинах (18,0°... 18,5°С). У січні температури повітря в центральній частині дещо нижчі (-5,4°С) від температур в інших частинах області (-4,5 ... -5°С). Такі відмінності у величинах температур пояснюються особливостями рельєфу.

Найнижчі показники температур повітря в центральній частині області значною мірою визначаються тим, що це найбільш підвищена, безліса частина височини. Вторгнення на територію області континентальних мас повітря призводить до значних коливань температури в усі пори року. Улітку температура може підніматися до +37°С, а взимку -- опускатися до -34°С. Відмінності в розподілі тепла на території області мають важливе значення для особливостей розвитку сільськогосподарських культур. Особливо важливі показники суми температур за період із середньодобовими температурами, вищими від 10°С, коли складаються сприятливі умови для розвитку сільськогосподарських культур. Вони найвищі на півдні області (2600°), дещо нижчі на півночі (2565°) і найнижчі в центральній частині (2470°).

На території області випадає достатня кількість опадів (550-700 мм на рік).

Найбільше їх на заході і на північному заході, найменше -- на південному сході. Найбільша кількість опадів випадає влітку, найменша -- узимку. У літній період часто бувають зливи, нерідко - грози, а іноді - град. Сніговий покрив утворюється в другій половині грудня і тримається, як правило, до першої декади березня. Товщина його незначна (8-10 см). У другій половині зими нерідко бувають завірюхи, ожеледиця. Упродовж року на території області переважають північно-західні та північно-східні вітри, улітку переважають

Ґрунти Тернопільської області

Сучасний ґрунтовий покрив Тернопільської області сформувався під впливом ґрунтотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та господарської діяльності людини. На лесах і лесоподібних суглинках утворилися чорноземні та сірі лісові ґрунти; на твердих карбонатних породах -- дерново-карбонатні, на алювіальних відкладах у долинах рік -- лучні, лучно-болотні і торфоболотні ґрунти.

Найбільшу площу в області (близько 72%) займають лісостепові опідзолені ґрунти, які об'єднують такі підтипи: ясно-сірі лісові, сірі лісові, темно-сірі, чорноземи опідзолені.

Ясно-сірі і сірі лісові ґрунти поширені в західній та південно-західній частинах області на високих плато і схилах. Східна межа поширення проходить по вододілу Стрипи і Коропця. Вони сформувалися на лесах і лесоподібних суглинках під лісовою рослинністю. Гумусовий горизонт у них незначний і майже безструктурний, уміст гумусу невеликий (1,3-1,8%). Ці ґрунти мають кислу реакцію, і тому для підвищення їхньої родючості необхідне вапнування, внесення органічних і мінеральних добрив.

Темно-сірі лісові ґрунти поширені в тих районах області, що й ясно-сірі і сірі, але вони займають знижені ділянки. Порівняно із сірими лісовими фунтами вони мають гумусований шар до 60 см, у верхній частині якого міститься 2,9-3,1% гумусу, а також кращу структуру. Для збільшення врожайності культур у ці фунти потрібно вносити органічні та мінеральні добрива. Чорноземи опідзолені займають значні площі в центральній та східній частинах Тернопільської області. Вони утворилися на вирівняних плато під лісовою і степовою рослинністю, доволі родючі, бо мають глибокий гумусований шар (80-90 см), вміст гумусу у верхньому горизонті 3,6-3,9%.

У тих місцях області, де ґрунтові води залягають неглибоко, опідзолені ґрунти піддаються оглеєнню. Унаслідок оглеєння виникають токсичні речовини (закисні сполуки заліза, марганцю), тому на таких фунтах не хочуть рости дерева.

Оглеєні опідзолені ґрунти мають поганий водно-повітряний режим, бо часто бувають перезволоженими. У них також підвищена кислотність. Для поліпшення їхньої родючості необхідне проведення агромеліоративних заходів, угноєння і вапнування. Вони малопридатні для вирощування плодових і ягідних культур.

Найродючішими в області є чорноземи типові. Вони утворилися на лесах і лесоподібних суглинках під ділянками степу в центральній та східній частинах області. Ці грунти малогумусні (4-4,5% гумусу), лише подекуди -- середньо-гумусні (біля 8% гумусу). Глибина гумусового шару 80-90 см. Мають сприятливі фізичні властивості, добре забезпечені поживними речовинами.

Чорноземно-карбонатні ґрунти не мають суцільного поширення, а трапляються окремими ділянками в тих частинах області, де на поверхню виходять вапнякові і крейдяні породи. Найбільше їх трапляється в північній і північно-західній частинах області та у Придністров'ї. Ці ґрунти мають досить поживних речовин, але ці речовини малодоступні для рослин. Гумусовий шар неглибокий (40-50 см), але вміст гумусу значний (4-5%). Ґрунти сприятливі для вирощування пшениці та цукрових буряків, але зовсім несприятливі для садівництва і ягідництва.

Лучно-чорноземні ґрунти займають незначні ділянки на знижених елементах рельєфу (днища балок, тераси рік), де близько до поверхні залягають ґрунтові води. Ці ґрунти мають глибокий гумусований шар (до 120 см), значну кількість гумусу (5-6% у верхньому горизонті), поживних речовин і сприятливі для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур, особливо овочевих. Нижні горизонти такого ґрунту оглеєні у вигляді сизих і бурих плям, що створює несприятливі умови для росту плодових дерев. Тому для вирощування садів ці ґрунти непридатні.

Лучні ґрунти утворилися на наносах у долинах рік і балок, у глибоких зниженнях на плато, де близько до поверхні підходять грунтові води. Як і чорноземи, лучні ґрунти мають глибокий гумусований шар (50-70 см), містять 4,5-5,0% гумусу, чимало поживних речовин. Але вони постійно перезволожені, і в них відбуваються процеси оглеєння. Основні площі лучних ґрунтів в області зайняті луками і пасовищами, розорюється незначна їхня частина.

Лучно-болотні грунти сформувалися в заплавах рік на перезволожених ділянках. Вони подібні до лучних ґрунтів, але процеси оглеєння охоплюють усі шари фунту -- від гумусового горизонту до грунтотвірної породи. У верхньому горизонті міститься від 3 до 5,8% гумусу. Зайняті луками. Болотні ґрунти поширені на заплавах рік, днищах балок. Вони утворилися на алювіальних відкладах при надмірному зволоженні. Поділяються на торфово-болотні ґрунти і торфовища. Торфово-болотні ґрунти мають шар торфу, менший від 50 см, а торфовища -- понад 50 см. Використовуються ці ґрунти як пасовища і луки, подекуди вони осушені і використовуються для розробок торфу.

Дерново-підзолисті грунти займають 0,5% території області. Вони сформувалися в північній її частині (Мале Полісся) на піщаних давньоалювіальних відкладах під сосновими лісами. їхній гумусовий горизонт становить 15-20 см, а вміст гумусу -- 1,0%. Ґрунт безструктурний, вода проникає у глибокі шари ґрунту і виносить із нього поживні речовини. Це найменш родючі ґрунти в області. Для вирощування сільськогосподарських культур необхідно вносити в ці ґрунти вапно, добрива.

Ґрунтовий покрив Тернопільської області сприятливий для вирощування сільськогосподарських культур лісостепової зони. Значної шкоди родючості ґрунтів завдає водна ерозія. Розвитку ерозійних процесів (утворенню ярів) сприяє інтенсивне розорювання схилів горбів. Площа еродованих земель безперервно збільшується і становить зараз 38,7% від площі ріллі. Найінтенсивніше відбуваються ерозійні процеси в Монастириському, Бережанському, Підгаєцькому, Збаразькому, Шумському і Лановецькому районах, у яких значна частка земель розташована на крутих схилах. Вони посилюються в тих ділянках, де вирощують просапні культури (цукровий буряк, овочі тощо), і там, де проводиться оранка вздовж схилів. Для зменшення ерозійних процесів насаджують полезахисні лісосмуги, засівають травою схили ярів, будують гідротехнічні споруди, проводять поперечну оранку схилів

Стан і якість ґрунтів. Якість ґрунтів сільськогосподарського призначення

Спостереження за станом ґрунтів здійснює лабораторія Тернопільського обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції «Облдержродючість». Загальну характеристику стану родючості ґрунтів можна оцінити за еколого-агрохімічним балом. Такий бал земельної ділянкивраховує не лише наявність у ґрунті поживних речовин, важких металів, пестицидів тарадіонуклідів, а й поширені ґрунти, їх змитість, кислотність та інші фізико-хімічні властивості, які впливають на родючість ґрунту. Середньозважений бал паспортизованих земель становить по області 39. Найкращі землі у Підволочиському районі (51 бал), Ланівецькому (45), Гусятинському (44), Тернопільському (44), де залягають найбагатші ґрунти області - це чорноземи глибокі малогумусні, чорноземи реградовані, чорноземи опідзолені та невелика частка темно-сірих опідзолених. У цих районах, в середньому, близько 70% ґрунтів середньої і підвищеної якості та 1%

високої якості.

Найнижчий бал мають землі Монастириського району (бал - 26), Підгаєцького (29), Кременецького (32), де переважаючими ґрунтами є ясно- та сірі опідзолені і дернові різного ступеня змитості та оглеєності. Ці землі відносяться в основному до низької та дуже низької якості. У цих районах в порівнянні з попереднім туром помітно знизилась бальна оцінка на 4-5 балів. Таке зниження відбулося завдяки зменшенню вмісту фосфору, гумусу, марганцю, міді, кобальту та збільшення площ кислих ґрунтів.

В цілому, по області, найбільш поширеними є ґрунти низької якості сьомого класу з середнім балом 31-40 площею 210,1 тис. га, що видно з (таблиці 6.3.1. Якість ґрунтів сільськогосподарського призначення).

З великим відривом поширені ґрунти шостого класу середньої якості з балом 41-50 (123,6 тис. га). Ґрунти низької якості восьмого класу з балом 21-30 і середньої якості п'ятого класу з балом 51-60 займають відповідно 97,2 і 70,3 тис. га або 18,49 і 13,38% обстежених площ. Дуже високоякісні ґрунти в області відсутні, а непридатними до використання, але які використовуються сільськогосподарськими підприємствами як сільськогосподарські угіддя, вважаються лише 0,02% площ. Землі дуже низької та високої якості в сумі становлять 2,02%. географічний тернопільський ґрунт рослина

Внутрішні води

Оцінка якості поверхневих вод області здійснювалась на основі аналізу інформації стосовно величин гідрохімічних показників у порівнянні з відповідними значеннями їх гранично - допустимих концентрацій (ГДК) та фоновими показниками. Спостереження за станом поверхневих вод Тернопільської області здійснювали: - обласне управління водних ресурсів; - ДП „Тернопільська обласна санітарно епідеміологічна станція”.

Оскільки, у нашій області доволі чиста вода і перевищення ГДК майже не спостерігається, тому отримані результати доцільно порівнювати із їх фоновими показниками.

р. Золота Липа

Річка Золота Липа - четверта за довжиною ріка області, але друга за водністю. Починається вона у Львівській області двома потічками: Золотою Липою Дунаївською і Золотою Липою Поморянською, які зливаються біля с. Гиновичі Бережанського району. Від цього села починається власне Золота Липа. У верхів'ях Золота Липа тече у широкій, місцями заболоченій долині, але з високими лісистими схилами і тільки між селами Завалів і Задарів стає вузькою і звивистою, тому що Золота Липа перерізає на цьому відтинку дислоковану смугу - Подільський вал. Довжина річки - 98 км, площа водозбору - 1414 км2. Відноситься до категорії малих річок. Відбір проб оди проводиться в м. Бережани. Показник БСК5 в 2008 році становив - 2,70 мг/л, в 2009 році - 2,34 мг/л, в 2010 році - 2,60 мг/л, в 2011 році - 3,04 мг/л, в 2012 році - 2,92 мг/л. На якість води впливають кількість і якість зворотних вод скинутих, в основному, Бережанським ККП, підприємствами м. Бережани. Загальноміські очисні споруди в м. Бережани не добудовані і річка забруднюється господарсько-побутовими стоками. р. Золота Липа - м. Бережани, 74 км.

Рослинний світ

Основний чинник формування ґрунтово-рослинного покриву - співвідношення температурного режиму і ступеня зволоженості, але істотний вплив на становище зон робить рельєф території і ступінь континентальності. Формування рослинного покриву залежить від географічного положення, геологічної будови та історії розвитку території, від кліматичних і ґрунтових умов, а також господарської діяльності людини.

Охорона та відтворення видів рослин, занесених до Червоної книги України, та тих, що підпадають під дію міжнародних договорів

Флора Тернопільської області нараховує понад 1100 видів рослин. У межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, з врахуванням регіонально рідкісних видів, охороняється 232 види рослин (20,7 % від загальної кількості видів області).

З них: 118 видів рослин занесені до Червоної книги України, 22 рослинних угруповання занесені до Зеленої книги України (зростання червонокнижних видів рослин та рослинних угруповань у межах адміністративних районів відображено в таблиці). Крім того, охороняється 12 видів рослин, що віднесені до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі, 33 види рослин, що віднесені до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), 11 видів, що віднесені до Європейського Червоного списку.

Тваринний світ

Тваринний світ Тернопільської області представлений лісовими і степовими видами. Тут водяться 320 видів хребетних, зокрема 51 вид риб і круглоротих, 11 -- амфібій, близько 280 -- птахів, 69 -- ссавців, 10 -- рептилій. Серед них біля 83 види хребетних уключені до Червоної книги України, що становить 57% червонокнижних видів хребетних тварин. Трапляються види тварин, які водяться у Поліссі, Карпатах, степу. Поліські види поширені в північній частині області. Це куниця лісова і кам'яна, заєць, білка, дикий кабан, рись, вовк, рябчик, тетерев, куріпка та ін. У середній та південній частині області живуть представники тваринного світу Карпат -- горностай, ласка, дикий кіт, дикий кабан, рябчик, орел-сапсан, снігур, кедрівка, козуля, олень.

В області поширені також тварини степу -- заєць, сіра і степова полівки, тхір, жайворонок, перепелиця, стрепет. У річках області водяться коропи, карасі, лини, окуні, соми, щуки, у багатьох річках і ставах -- цінні хутрові звірі (видра, ондатра), дикі водоплавні птахи. Безхребетні тварини вирізняються величезною різноманітністю. Зокрема, фауна турунів нараховує орієнтовно 220 видів, вусачі - 140 видів, дених метелеків - 105, совок - 320 видів. Унаслідок нераціонального господарювання на території області винищено великі стада лосів, козуль, оленів дрохв, інших тварин. Багато тварин знищено при постійному полюванні на них У 1960-х роках зникли дрохви, які були у Кременецькому районі (в 1937 р), немає рябчиків у Шумському районі. Сіра гуска стала надзвичайно рідкісним птахом. Зник стрепет.

До ендемічних видів належать подільський кріт, плямистий ховрах, мала кутора, чагарникова полівка. Деякі види тварин області перебувають під загрозою цілковитого знищення і тому вимагають охорони Серед них -- рідкісні, які занесені до «Червоної книги України»,-- лелека чорний, тхір степовий, широковух звичайний, пугач, орлан-білохвіст, кіт лісовий, беркут, кутора мала, скопа, полоз лісовий. На території області заборонено відстрілювати оленя, видру, ондатру, білку, фазана, сіру куріпку, яструба-перепелятника, сіру ворону.

Ґрунтовий провіль, генетичні горизонти, забарвлення ґрунту

Поняття про ґрунтовий профіль і профільний метод вивчення ґрунтів в науку ввів В.В.Докучаєв в кінці минулого століття. Основними складовими частинами профілю є генетичні горизонти. В сучасному ґрунтознавстві під генетичним горизонтом розуміють однорідні шари ґрунту, з яких складається ґрунтовий профіль і які різняться між собою за морфологічними ознаками, складом і властивостями.

Сукупність генетичних горизонтів називають ґрунтовим профілем. Для кожного природного типу ґрунтоутворення характерна своя сукупність горизонтів. Всі горизонти в профілі взаємно пов'язані і взаємно зумовлені. Вони формуються в процесі генезису ґрунту з материнської породи одночасно як єдине ціле. Отже, профіль ґрунту - це генетична цілісність всіх його горизонтів.

В свій час В.В. Докучаєв виділив в ґрунті всього три генетичних горизонти і позначив їх першими літерами латинського алфавіту А, В, С (А - перегнійно-акумулятивний, В - перехідний, С - материнська порода). З накопиченням знань про ґрунти ця номенклатура горизонтів стала недостатньою. На жаль, у ґрунтознавстві різних наукових шкіл немає єдиного підходу до діагностики і символіки різних ґрунтових горизонтів.

Забарвлення горизонтів ґрунту залежить від фізичних властивостей і хімічного складу. Недаремно багато типів ґрунтів названо за їх забарвленням. Забарвлення ґрунту - перша морфологічна ознака, за якою виділяють генетичні горизонти. За забарвленням можна характеризувати як окремі горизонти, так і профіль ґрунту в цілому. Забарвлення ґрунту частково успадковується від забарвлення ґрунтоутворюючої породи, а частково (інколи значною мірою) набувається в процесі ґрунтоутворення.

Чорне забарвлення ґрунту зумовлено, як правило, накопиченням гумусу і, зокрема, гумінових кислот. Фульвокислоти надають ґрунтам світлого забарвлення. Крім гумусу чорного забарвлення ґрунтам надають деякі хімічні сполуки: оксид марганцю, деревне вугілля, магнетит та ін. Біле забарвлення ґрунту залежить від наявності кварцу, каолініту, вапна, водорозчинних солей, вівіаніту, гіпсу тощо. Червоне і жовте забарвлення зумовлюють оксиди заліза. Синє або сизе забарвлення мають глейові горизонти. Пурпурове забарвлення вказує на високий вміст оксидів марганцю (трапляється дуже рідко). Оливкове (зелене) забарвлення характерне для ґрунтів з надмірним зволоженням, які містять зеленуваті глинисті мінерали з увібраним залізом. При описанні ґрунтів преобладаючий тон в забарвленні вказують на останньому місці.

Гранулометричний склад ґрунтотворних порід і ґрунтів

Тверда фаза ґрунту складається з часток різної величини. Одночасно в ґрунтах містяться мінеральні, органічні і органо-мінеральні частки. Це уламки гірських порід (продукти вивітрювання), мінерали вторинного походження, колоїди гумусних речовин, продукти взаємодії органічних і мінеральних речовин. Механічні частки приблизно однакового розміру об'єднують у фракції. Групування часток по розміру у фракції називається класифікацією механічних елементів.

Класифікація механічних елементів (за Н.А. Качинським)

Гранулометричний склад ґрунту має важливе значення в ґрунтоутворенні, у формуванні родючості ґрунту. Від механічного складу залежать водні, теплові, повітряні, загальнофізичні і фізико-механічні властивості ґрунту. Механічний склад ґрунту зумовлює окислювально-відновлювальні умови, величину ємкості вбирання, перерозподіл в ґрунті зольних елементів, накопичення гумусу.

Від механічного складу ґрунтів на різних ділянках залежить система їх обробітку та особливості інших агротехнічних заходів: строки польових робіт, система удобрення, структура посівних площ .

Гранулометричний склад ґрунтів визначається в лабораторних умовах. Аналіз складається, як правило, із двох частин: розділення (диспергація) агрегатів ґрунту на механічні елементи, використовуючи при цьому фізичні і хімічні методи розділення; та кількісний облік механічних елементів різними способами - просіювання через сита, відмучування та осадження в стоячій воді, центрифугування, аріометричний та інші.

Найбільш вживаним у ґрунтознавчій практиці є метод седиментації (осідання) ґрунтових часток у стоячій воді з відбором проб механічних елементів за допомогою піпетки з різної глибини через певні проміжки часу, розроблений проф. Н.А. Качинським. Діагностику гранулометричного складу ґрунтів у польових умовах проводять переважно «мокрим» методом, основаним на різній пластичності ґрунтів при зволоженні.

Я визначив гранулометричний склад ґрунту «Мокрим» методом. Зразок ґрунту змочив до тістоподібного стану водою, за якого ґрунт найбільш пластичним. У подальшому ґрунт розкотав на долонях в кульку, а потім жгутик товщиною 5мм звернув в кільце.

Структура ґрунту та пористість ґрунту

Механічні частки ґрунту перебувають в роздільному (вільному) стані або об'єднуються в структурні агрегати різного розміру і форми. Здатність ґрунту розпадатися на агрегати називають структурністю. Структура ґрунту - це сукупність агрегатів різної величини, форми, пористості, механічної міцності, які характерні для кожного ґрунту і кожного горизонту. Форма і розмір структурних агрегатів є діагностичною ознакою того чи іншого ґрунту або окремого горизонту.

Структурні агрегати ґрунту формуються під впливом ряду факторів: періодичного намокання і висихання, замерзання і відтаювання ґрунтової маси, коагуляції, надходження гумусу тощо. Основною умовою цього процесу є наявність тонкодисперсних часток і двовалентних катіонів як коагуляторів. Коагуляція ґрунтових колоїдів зумовлює укрупнення часток ґрунту, формування структурних агрегатів. Третьою важливою умовою структуроутворення є наявність гумусних речовин і, зокрема, гумінових кислот, які склеюють, зцементовують механічні частки ґрунту. При відсутності хоча б одного з трьох компонентів структурні агрегати можуть утворитися, але вони будуть неміцними.

Від ступеня оструктуреності ґрунту залежать його фізичні властивості і родючість. Ступінь оструктуреності ґрунту виражають коефіцієнтом структурності ґрунту (К), який визначають за даними ситового аналізу ґрунту. Всі агрегати поділяють на три групи: мікроагрегати - < 0.25 мм; мезоагрегати - 0.25-7 (10) мм; макроагрегати - >7 (10) мм.

З агровиробничої точки зору найціннішими є структурні агрегати розміром від 1 до 5 мм. Добре оструктуреними ґрунтами є ґрунти, що містять 80% і більше структурних агрегатів розміром 1-5 мм, середньо оструктуреними - 50-80% і погано оструктуреними - менше 50%.

Якщо в ґрунті є природні агрегати будь-якої форми, його називають структурним. Якщо ґрунтова маса не розпадається на агрегати, а має сипучість (як пісок), то такий ґрунт називають безструктурним. В структурних ґрунтах формуються оптимальні водний, повітряний, тепловий, поживний, окислювально-відновний і мікробіологічний режими.

Одночасно з формуванням структурних агрегатів в ґрунті відбувається їх руйнування. Якщо переважає процес руйнування, то ґрунт може стати безструктурним і втратити свою родючість. Основними факторами руйнування ґрунту є частий обробіток ґрунту сільськогосподарськими машинами, випасання худоби на полях, виснаження ґрунту на перегній, вилуговування двовалентних катіонів та ін.

Заходами збереження і поліпшення структурного стану ґрунтів є мінімальний обробіток ґрунту, захист його від водної ерозії, внесення органічних добрив, вапнування і гіпсування, вирощування багаторічних трав.

Визначення структурного агрегатного ґрунту за методом Салінова. За допомогою колонки сит фракціонували зразок досліджувального ґрунту в навчальній лабораторії під керівництвом М.Ф. Бережняка

Визначення водостійкості агрегатів капельним методом за Вілінським

Суть цього метода полягає у визначенні водостійкості середнього агрегату, розміром 3-5 мм дієючею падаючею краплею води 5 мл. В певній мірі, імітація дощу, різної інтенсивності( в нашому випадку на відстані 10 см)

Висновок

Література

1. Бережняк М.Ф. Ґрунтознавство з основами агрохімії / М.Ф. Бережняк, Н.А. Пасічник. - К., «Компринт». - 2015. - 410 с.

2. Добровольский В.В. География почв с основами почвоведения. - М.: ВЛАДОС, 1999. - 384 с.

3. Чорний І.Б. Географія ґрунтів з основами ґрунтознавства: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1995. - 240 с.

4. Бережанська Земля: Історично-Мемуарний Збірник. -- Нью Йорк -- Лондон -- Сідней -- Торонто, 1970. -- Т. 1; Торонто -- Ню Йорк -- Лондон -- Сідней -- Бережани -- Козова, 1998. -- Т. 2;