Навчальна практика з географії грунтів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

“Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди”

природничо-технологічний факультет

Кафедра географії, екології і методики навчання

ЗВІТ

“Навчальна практика з географії грунтів”

Тригубець А.М.

Переяслав-Хмельницький 2019

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Канівський устрій

2. Грунти Черкаської області, Канівського району

3. Чинники та умови грунтоутворення на території Канівського району

4. Загальна характеристика Київської області

5. Грунти Київської області

6. Чинники та умови грунтоутворення на території Київської області

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Адміністративний устрій Канівського району -- адміністративно-територіальний поділ Канівського району Черкаської області на 6 сільських громад та 3 сільські ради, які об'єднують 60 населених пунктів та підпорядковані Канівській районній раду. Адміністративний центр -- місто Канів, що є містом обласного значення та до складу району не входить.

Кимївська омбласть -- область на півночі України. Обласний центр -- місто Київ -- адміністративно до її складу не входить. Площа області -- 28 131 кмІ (8-ма за цим показником в Україні), населення на 2017 рік становить 1,7 млн осіб.

Розташована в басейні середньої течії Дніпра, більшою частиною на Правобережжі. На сході межує з Чернігівською і Полтавською, на південному-сході та півдні з Черкаською, на південному-заході -- з Вінницькою, на заході -- з Житомирською областями, на півночі -- з Гомельською областю Білорусі.

Ґрунтовий покрив Черкаської області складний і строкатий: його складають 719 грунтових видозмін. Проте всі вони об'єднуються в 5 типів грунтів: чорноземи, сірі лісові, дерново-підзолисті, лучні, болотні. Переважаючими є грунти чорноземного типу - 79% (чорноземи типові - 44,8%, чорноземи реградовані - 24,1% і чорноземи опідзолені - 10,1%).

Найбільші площі сильно еродованих земель в Канівському, Чигиринському, Смілянському районах, а сильноеродовані - в Корсунь - Шевченківському, Звенигородському районах. Щорічно площа еродованих земель збільшується, а середньорічна втрата гумусу в ґрунтах складає близько 200 тис.тонн ( за рахунок змиву ґрунтів). Землі переважно використовуються для сільського та лісового господарства.

На півночі поширені дерново-підзолисті, в долинах річок -- дерново-глеєві, лучні й болотні ґрунти. У центральній частині під лісами -- опідзолені чорноземи, темно-сірі і світло-сірі лісові ґрунти; у південних районах -- глибокі малогумусні чорноземи. На Лівобережжі зустрічаються лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, солончакові і болотні солончакові ґрунти.

Ґрунтовий покрив Київської області строкатий, складний, різноманітний, що зумовлено особливостями взаємодії таких факторів ґрунтоутворення як рельєф, геологічна та літологічна будова території, гідрографія, клімат, тваринний і рослинний світ, господарська діяльність людини. У більшості районів ґрунтовий покрив утворює складні комплекси й мозаїки та характеризується дрібною контурністю, високим ступенем диференціації площ ґрунтових різновидів, значною їх контрастністю.

1. Канівський устрій

Адміністративний устрій Канівського району -- адміністративно-територіальний поділ Канівського району Черкаської області на 6 сільських громад та 3 сільські ради, які об'єднують 60 населених пунктів та підпорядковані Канівській районній раду. Адміністративний центр -- місто Канів, що є містом обласного значення та до складу району не входить.

Площа району 1,3 тис. кв.км (6,2 % області), 48,6 % території - сільськогосподарські угіддя, із них рілля - 76,8 %. 60 сільських населених пунктів(29сільських рад). На території району проживає 19,5 тис. осіб, ут.ч. сільського - 19,5 тис. осіб.

Географічне розташування району, зручне , вигідне , до певної міри навіть унікальне. Воно історично визначене розташуванням на стародавньому торговому шляху “з варяг у греки “ та наявністю найбільш відомого на Дніпрі Зарубинського броду . Район розміщений у південно - західній частині Російської рівнини і розділений руслом Дніпра на дві частини. Більша - правобережна частина - знаходиться у межах Придніпровської височини, поверхня якої - підвищена хвилясто - пасмова рівнина, розчленована ярами та балками. Лівобережжя розташоване на Придніпровській низовині, поверхня якої низовинно - плоска та полого - хвиляста рівнина.

Сьому частину площі адміністративного району займають понад 5000 ярів, що врізалися у хвилясто - пасмову рівнину правобережної частини Канівщини на глибину 35 - 100 метрів. Великий Хмільнянський яр, що входить до списку найбільших ярів Європи, простягається на 10 кілометрів, має понад 500 відгалужень, а периметр його з верхів'ями становить 110 кілометрів.

Канівський район утворився 7 березня 1923 року шляхом об'єднання двох волостей - Курилівської і Пшеничниківської на підставі Постанови Президії ВУЦВК від 7.03.1923 року “Про адміністративно - територіальний поділ Київської і Полтавської губерній “. До 1930 року Канівський район входив до складу Шевченківського округу. Відповідно до Постанови ВУЦВК і РНК УРСС від 2.09.1930 року, Шевченківський округ було ліквідовано. Район безпосередньо підпорядковувався республіканському центру. Згідно з рішенням сесії ВУЦВК від 9.02.1932 року, канівський район увійшов до складу новоствореної Київської області. Після утворення Черкаської області, згідно з Указом Президії Верховної Ради від 7.01.1954 року, Канівський район введено до її складу. За цим же документом села Гельмязівського району Полтавської області: Ліпляве, Озерище, Келеберда, Сушки, Прохорівка були адміністративно підпорядковані Черкаській області. У 1963 році Гельмязівський район було ліквідовано , а вищезазначені села спершу відійшли до Драбівського району, а з 4.01.1965 року - до Канівського району. У 1963 році Канівський район було розформовано, а населені пункти, які територіально належали Канівському району, відійшли до Корсунь - Шевченківського. 4.01.1965 року своїм Указом Президія Верховної УРСР знову утворює Канівський район.

2. Грунти Черкаської області, Канівського району

Ґрунтовий покрив Черкаської області складний і строкатий: його складають 719 грунтових видозмін. Проте всі вони об'єднуються в 5 типів грунтів: чорноземи, сірі лісові, дерново-підзолисті, лучні, болотні. Переважаючими є грунти чорноземного типу - 79% (чорноземи типові - 44,8%, чорноземи реградовані - 24,1% і чорноземи опідзолені - 10,1%).

Лише у долині Дніпра зосередженні дерново-підзолисті, сірі лісові та лучно-чорноземні. Найбільш родючими грунтами області вважаються чорноземи типові, які майже по всьому профілю дуже перериті землериями, пухкі, з великою кількістю карбонатів та добре розвиненим гумусовим горизонтом більше 40 см. Цим ґрунтам властиве слабокисле середовище. Вони поширені по всіх районах області, проте найбільше зустрічаються на Лівобережжі.

На Правобережжі значні масиви чорноземів типових поширені в Жашківському районі. Ці грунти придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур. Чорноземи сформувалися під лучно-степовою рослинністю, а ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти - під лісами. Темно-сірі опідзолені грунти формувалися поблизу лісів. Лугово-болотні та болотні ґрунти сформувались на сучасних алювіальних відкладеннях. Вони поширені в заплавах річок, заболочених днищах балок і впадинах.

Торфо-болотні ґрунти та торфовища приурочені до заплав, а тому більшу частину року затоплюються водою. Ґрунти області зазнають ерозії. Більша частина (79,5%) ріллі області знаходиться на схилах крутизною від 2 до 10° і більше. Еродовані ґрунти займають понад 25% ріллі області. Ступінь еродованості різний: середній складає 6,1% площі та 2,5% - сильний. Крім того, 248,0 га с/г. угідь дефляційно небезпечні (дефляція - вітрова ерозія).

Найбільші площі сильно еродованих земель в Канівському, Чигиринському, Смілянському районах, а сильноеродовані - в Корсунь - Шевченківському, Звенигородському районах. Щорічно площа еродованих земель збільшується, а середньорічна втрата гумусу в ґрунтах складає близько 200 тис.тонн ( за рахунок змиву ґрунтів). Землі переважно використовуються для сільського та лісового господарства.

3.Чинники та умови грунтоутворення на території Канівського району

Під факторами та умовами ґрунтоутворення розуміються зовнішні повідношенню до ґрунту компоненти природного середовища, під впливом і за участю яких формується ґрунтовий покрив земної поверхні.

Чинники ґрунтоутворення - це об'єкти навколишнього середовища, які безпосередньо (матеріально) діють на материнські гірські породи.

Умови ґрунтоутворення - це явища навколишнього середовища, які впливають на ґрунтоутворення не безпосередньо, а через матеріальні фактори, сили і напрямок дії яких змінюється при зміні цих умов.

До умов ґрунтоутворення належать географічне розташування місцевості, рельєф та ін. Географічне розташування місцевості впливає на інтенсивність ґрунтоутворення через зміну клімату; рельєф - через перерозподіл атмосферних опадів, тепла на поверхні Землі; час - через нагромадження кількісних змін факторів.

Ґрунтотворні процеси і грунти зони. Залежно від рослинних формацій, ґрунтотворних порід, рельєфу, кліматичних умов, а також багатовікової діяльності людини ґрунтотворний процес у різних природних районах лісостепової зони відбувався неодночасно і по-різному.

Найбільш характерним для цього району є процес опідзолення. Грунти поділяють на дві виразно відмінні групи:

1) сірі та світло-сірі опідзолені (лісові) ґрунти;

2) темно-сірі опідзолені ґрунти і опідзолені чорноземи.

Сірі та світло-сірі опідзолені ґрунти утворилися під покривом листяних лісів. Грунти другої групи утворилися під впливом підзолистого процесу на чорноземних грунтах.

Світло-сірі та сірі опідзолені ґрунти зони характеризуються тим, що в них немає будь-яких ознак чорноземів. Вони слабогумусовані, ненасичені основами і мають значну кислотність. Профіль цих грунтів досить різко диференційований на елювіальний та ілювіальний горизонти. Карбонати з верхніх горизонтів вимиті у глибші.

Темно-сірі опідзолені ґрунти мають ознаки чорноземів -- вони більш гумусовані, дуже насичені основами, відносно структурні. Ознаки підзолистих грунтів проявляються у вилугуванні карбонатів, переміщенні колоїдів по профілю, а також у диференціації на елювіальний та ілювіальний горизонти.

У Канівському районі поширений процес реградації опідзолених сірих і темно-сірих грунтів та опідзолених чорноземів, звільнених з-під лісу і змінених у процесі сільськогосподарського виробництва. Внаслідок такого впливу в реградованих грунтах відновлюється дерновий процес, а в опідзолених грунтах карбонати, які раніше були вимиті вглиб, переміщуються у верхні горизонти. Внаслідок цих процесів збільшується вміст гумусу у грунті, колоїдний комплекс насичується основами, поліпшується структура, збільшується пухкість і підвищується його родючість. Дуже багато реградованих грунтів у Черкаській області, де в деяких районах (наприклад, Христинівський), як показали наші дослідження, вони займають близько 40% досліджених площ.

Чорноземні ґрунти лісостепової зони характеризуються глибоким гумусним горизонтом (до 100 см і більше) та значним вмістом гумусу (від 3,5 до 8%). Карбонати залягають на невеликій глибині (50--60 см). Вміст гумусу і насиченість основами поступово зменшуються від верхніх горизонтів до глибших. У чорноземах немає ознак руйнування і перерозподілу по профілю колоїдів і гумусу, а також різкої диференціації профілю грунту на генетичні горизонти, що характерно для сірих опідзолених грунтів. В них добре виражена зернисто-горіхоподібна структура і немає ознак оглеєння.

Солонцюваті, солончакуваті і осолоділі ґрунти поширені в Лісостепу. Найбільше їх по долинах річок і на луках. Солонцюваті ґрунти містять у вбирному комплексі натрій і характеризуються пептизованістю і перерозподілом колоїдів по профілю, а солончакуваті -- засоленістю легкорозчинними солями (сода, хлориди, сульфати).

Осолодіння грунтів зони відбувається здебільшого на надзаплавних річкових терасах і западинах. Суть його полягає в інтенсивному руйнуванні грунту і вимиванні продуктів гідролізу (прості солі, органічні і мінеральні колоїди) вглиб. В осолоділих грунтах елювіальний горизонт слабко виражений. У процесі руйнування з нього вимиваються карбонатні сполуки, а у верхніх горизонтах нагромаджується значна кількість кремнезему. Грунт набуває пластичної будови і по всьому профілю оглеюється.

Болотний і торфово-болотний процеси грунтотворення поширені переважно по долинах річок. Відбуваються вони в різко виражених гідроморфних умовах (постійний капілярний зв'язок ґрунтової вологи з підґрунтовими водами) та при особливому режимі зволоження поверхневими водами. Ці грунти періодично затоплюються водою. Ґрунтотворний процес супроводиться оглеєнням, а в деяких випадках нагромадженням торфу.

Дуже впливає на ґрунтотворні процеси в лісостеповій зоні і ерозія грунтів. Характерним для всіх грунтів Лісостепу є те, що утворені в різних умовах ґрунти одного генетичного типу значно різняться між собою вмістом гумусу, поживних речовин та іншими ознаками. Так, за нашими даними, вміст гумусу у горизонті 0--40 см більшості опідзолених чорноземів у Черкаській області не перевищує 3,3--4%.

Морфологічна, фізико-хімічна й агрономічна характеристика сірих опідзолених грунтів. Досить помітно на вміст гумусу і поживних речовин у грунті в*пливають умови грунтотворення. Серед усіх грунтів світло-сірі опідзолені ґрунти найбільш опідзолені і містять найменше гумусу.

4. Загальна характеристика Київської області

Кимївська омбласть -- область на півночі України. Обласний центр -- місто Київ -- адміністративно до її складу не входить.Площа області -- 28 131 кмІ (8-ма за цим показником в Україні), населення на 2017 рік становить 1,7 млн осіб.

Розташована в басейні середньої течії Дніпра, більшою частиною на Правобережжі. На сході межує з Чернігівською і Полтавською, на південному-сході та півдні з Черкаською, на південному-заході -- з Вінницькою, на заході -- з Житомирською областями, на півночі -- з Гомельською областю Білорусі.

Утворена 27 лютого 1932 року. В області налічується 25 районів, 26 міст, у тому числі 13 обласного значення, 30 селищ міського типу, загалом 1182 населених пунктів. Північну частину області площею близько 2 тис. кмІ займає Чорнобильськазона відчуження. Місто Славутич є ексклавом Київської області на території Чернігівської.

Київська область утворена 27 лютого 1932 року. Обласний центр - місто Київ (адміністративно до складу Київщини не входить). Населення області становить 1733,0 тис. осіб.

У складі області 25 адміністративних районів та 26 міст, із них 13 обласного значення (Березань, Біла Церква, Бориспіль, Бровари, Васильків, Ірпінь, Переяслав-Хмельницький, Ржищів, Славутич, Фастів, Буча, Обухів та Прип'ять) і 13 районного значення, 28 селищ міського типу та 1119 сільських населених пунктів, у тому числі селищ - 5, сіл - 1114.

У системі місцевого самоврядування: районних рад - 25, міських рад - 24, селищних рад - 28, сільських рад - 601.

У геоморфологічному відношенні північна правобережна частина Київської області знаходиться в межах підобласті Київської моренно-зандрової рівнини, південна правобережна частина - в межах підобласті Північно-Придніпровської моренно-водно-льодовикової та терасної рівнини, лівобережна частина області - в межах підобласті Придніпровської терасної рівнини.

Поверхня області - горбиста рівнина із загальним нахилом до долини Дніпра. За характером рельєфу вона ділиться на три частини: північна, що зайнята Поліською низовиною (висота до 198 м), південно-західна - зайнята Придніпровською височиною - найбільш розчленованою і припіднятою частиною області з абсолютними висотами до 273 м, лівобережжя - займає Придніпровська низовина.

Клімат області помірно континентальний, м'який, з достатнім зволоженням. Зима тривала, порівняно тепла; літо - достатньо тепле й вологе. Середня температура січня ?6 °С, липня +19,5 °С. Період з температурою понад 10 °С становить від 155 днів на Поліссі до 160-165 днів на півдні і сході області. Сума активних температур поступово збільшується з півночі на південь від 2480 до 2700 °С. За рік випадає 500-600 мм опадів. Максимальна кількість їх (близько 40 %) випадає влітку. Сталий сніговий покрив (пересічна висота 25-30 см, на крайньому півдні - 15-20 см) встановлюється в середині грудня, сходить в кінці березня. Тривалість вегетаційного періоду 198-204 дні.

5. Грунти Київської області

На півночі поширені дерново-підзолисті, в долинах річок -- дерново-глеєві, лучні й болотні ґрунти. У центральній частині під лісами -- опідзолені чорноземи, темно-сірі і світло-сірі лісові ґрунти; у південних районах -- глибокі малогумусні чорноземи. На Лівобережжі зустрічаються лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, солончакові і болотні солончакові ґрунти.

Загальна площа лісового фонду області -- 675,6 тис.га. Для північної частини території області характерні масиви хвойних і змішаних лісів, значні площі різнотравно-злакових луків і заболочені ділянки. На півдні переважають широколистяні ліси (дуб, граб, ясен, вільха, липа), кущі й луки. Область розташована у межах двох природних зон: змішаних лісів (Київське Полісся) і лісостепової. На півночі області переважають недреновані перезволожені і заболочені, поліські алювіально-зандрові і терасні, на півдні -- луково-степові височинні розчленовані і терасні, а також лісостепові височинні розчленовані природно-територіальні комплекси. В області -- 77 територій і об'єктів природно-заповідного фонду (загальна площа -- 80,3 тис. га), в тому числі Дніпровсько-Тетерівське і заліське заповідно-мисливські господарства, 7 заказників (Дніпровсько-Деснянський, Звонківський, Жорнівський, Іллінський, Усівський тощо), пам'ятник природи (урочище Бабка), дендропарк «Олександрія» (Біла Церква).

Ґрунтовий покрив Київської області строкатий, складний, різноманітний, що зумовлено особливостями взаємодії таких факторів ґрунтоутворення як рельєф, геологічна та літологічна будова території, гідрографія, клімат, тваринний і рослинний світ, господарська діяльність людини. У більшості районів ґрунтовий покрив утворює складні комплекси й мозаїки та характеризується дрібною контурністю, високим ступенем диференціації площ ґрунтових різновидів, значною їх контрастністю.

6. Чинники та умови грунтоутворення на території Київської області

Процес ґрунтоутворення відбувається дуже повільно. У середніх широтах помірного поясу, де розташована Україна, родючий шар ґрунту завтовшки 0,5 - 2 см утворюється приблизно за 100 років. Повністю ж сформований ґрунт має потужність 1 - 2 м і складається з кількох шарів - горизонтів. У розрізі ґрунту (ґрунтовому профілі) видно його шарувату будову. ґрунтоутворення опідзолення канівський київський

Київська область має дуже великі площі чорноземів, які є найродючішими ґрунтами у світі. Але майже в усіх регіонах з року в рік в них зменшується частка гумусу -- основної речовини, яка забезпечує родючість ґрунту. Цей процес відбувається внаслідок екстенсивного ведення сільського господарства, при якому порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, в результаті чого відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, при якому гумус вимивається з верхнього шару ґрунту. Крім водної ерозії ґрунту має місце і вітрова. Внаслідок механічної обробки чорнозем, який зазвичай має зернисту структуру, перетворюється на пил, який виноситься з полів східними сухими вітрами. Великої шкоди завдала також надлишкова меліорація, яка сприяла закисленню та засоленню, а також підтопленню великих площ ґрунтів. Загальні втрати родючих ґрунтів щорічно складають мільйони тон. Крім того, 3,7 млн га землі знаходиться в зоні дії аварії на Чорнобильській АЕС.

В наш час на процес ґрунтоутворення вплинула діяльність людини. Вирубка лісів та розорювання великих площ та осушення боліт зумовило зниження рівня ґрунтових вод, збільшення надходження в ґрунт органічних речовин з коренями трав'янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу ґрунтоутворення.

Ґрунти області сформувалися в результаті взаємодії різних ґрунтотвірних чинників - материнських порід, природних вод, клімату, рельєфу, рослинного покриву, діяльності тварин і мікроорганізмів, господарського впливу людини.

Материнські породи (підґрунтя) визначають мінеральний склад, фізичні та хімічні властивості ґрунту. В Україні такими породами є четвертинні відклади - здебільшого лесові та піщані. Від них до ґрунту потрапляють дрібні тверді часточки - глина й пісок, а в гірських районах додаються більші уламки порід - гравій і щебінь.

Клімат, зокрема співвідношення тепла і вологи, впливає на формування різних типів ґрунтів. Так, в умовах надмірного зволоження формуються заболочені ґрунти, в яких можуть утворюватися торфовий шар і глей - сизі плями із закисних сполук заліза. Недостатнє зволоження спричиняє формування солончаків: до поверхні на місце вологи, що швидко випаровується, піднімається з глибин вода разом із розчиненими солями. Вплив клімату на ґрунтоутворення здійснюється також через рослинність. У теплому й достатньо зволоженому кліматі формується пишна трав'яна рослинність, після відмирання якої утворюється багато перегною (гумусу). Тому під багатою трав'яною рослинністю утворюються родючі ґрунти. І навпаки, при надмірній сухості клімату формується розріджений рослинний покрив, перегною утворюється мало, тому й ґрунти будуть менш родючими або бідними.

Тварини, що живуть у ґрунті (дощові черв'яки, кроти), розпушують його і подрібнюють рештки рослин. Остаточно перетворюють відмерлі рештки рослин і тварин на перегній мікроорганізми (різні бактерії). Вони розщеплюють органічні рештки на мінеральні речовини та хімічні елементи - Нітроген, Кальцій, Калій, Карбон, Фосфор, Сульфур та ін. Тільки в такому вигляді їх знову можуть засвоювати рослини. Крім цього, перегній і кальцій склеює між собою тверді мінеральні часточки ґрунту в грудочки різних розмірів, між якими в ґрунт проникає вода й повітря.

Господарська діяльність людини може сприяти підвищенню родючості ґрунту за умови науково обґрунтованого його обробітку або її зниженню внаслідок нераціонального господарювання. Важливе значення для поліпшення якості ґрунтів має внесення органічних і мінеральних добрив.

ВИСНОВКИ

Україна має дуже великі площі чорноземів, які є найродючішими ґрунтами у світі. Але майже в усіх регіонах з року в рік в них зменшується частка гумусу -- основної речовини, яка забезпечує родючість ґрунту. Цей процес відбувається внаслідок екстенсивного ведення сільського господарства, при якому порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, в результаті чого відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, при якому гумус вимивається з верхнього шару ґрунту. Крім водної ерозії ґрунту має місце і вітрова. Внаслідок механічної обробки чорнозем, який зазвичай має зернисту структуру, перетворюється на пил, який виноситься з полів східними сухими вітрами. Великої шкоди завдала також надлишкова меліорація, яка сприяла закисленню та засоленню, а також підтопленню великих площ ґрунтів. Загальні втрати родючих ґрунтів щорічно складають мільйони тон. Крім того, 3,7 млн га землі знаходиться в зоні дії аварії на Чорнобильській АЕС.

В наш час на процес ґрунтоутворення вплинула діяльність людини. Вирубка лісів та розорювання великих площ та осушення боліт зумовило зниження рівня ґрунтових вод, збільшення надходження в ґрунт органічних речовин з коренями трав'янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу ґрунтоутворення.

Ґрунти України сформувалися в результаті взаємодії різних ґрунтотвірних чинників - материнських порід, природних вод, клімату, рельєфу, рослинного покриву, діяльності тварин і мікроорганізмів, господарського впливу людини.

Материнські породи (підґрунтя) визначають мінеральний склад, фізичні та хімічні властивості ґрунту. В Україні такими породами є четвертинні відклади - здебільшого лесові та піщані. Від них до ґрунту потрапляють дрібні тверді часточки - глина й пісок, а в гірських районах додаються більші уламки порід - гравій і щебінь.

Клімат, зокрема співвідношення тепла і вологи, впливає на формування різних типів ґрунтів. Так, в умовах надмірного зволоження формуються заболочені ґрунти, в яких можуть утворюватися торфовий шар і глей - сизі плями із закисних сполук заліза. Недостатнє зволоження спричиняє формування солончаків: до поверхні на місце вологи, що швидко випаровується, піднімається з глибин вода разом із розчиненими солями. Вплив клімату на ґрунтоутворення здійснюється також через рослинність. У теплому й достатньо зволоженому кліматі формується пишна трав'яна рослинність, після відмирання якої утворюється багато перегною (гумусу). Тому під багатою трав'яною рослинністю утворюються родючі ґрунти. І навпаки, при надмірній сухості клімату формується розріджений рослинний покрив, перегною утворюється мало, тому й ґрунти будуть менш родючими або бідними.

Тварини, що живуть у ґрунті (дощові черв'яки, кроти), розпушують його і подрібнюють рештки рослин. Остаточно перетворюють відмерлі рештки рослин і тварин на перегній мікроорганізми (різні бактерії). Вони розщеплюють органічні рештки на мінеральні речовини та хімічні елементи - Нітроген, Кальцій, Калій, Карбон, Фосфор, Сульфур та ін. Тільки в такому вигляді їх знову можуть засвоювати рослини. Крім цього, перегній і кальцій склеює між собою тверді мінеральні часточки ґрунту в грудочки різних розмірів, між якими в ґрунт проникає вода й повітря.

Господарська діяльність людини може сприяти підвищенню родючості ґрунту за умови науково обґрунтованого його обробітку або її зниженню внаслідок нераціонального господарювання. Важливе значення для поліпшення якості ґрунтів має внесення органічних і мінеральних добрив.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бєлова Н. А. Екологія, мікроморфологія, антропогенез лісових ґрунтів степової зони України. -- Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 1997. 264 с. ISBN 966-551-012-6.

2. Фізична географія України, 8 клас / § 26. Ґрунти України.

3. Я. В. Верменич. Київська область // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. -- К. : Наук. думка, 2007. -- Т. 4 : Ка -- Ком. -- С. 226. -- 528 с. : іл. -- ISBN 978-966-00-0692-8.

4. В. М. Гудима, Л. В. Кабан, Т. В. Чапаєва, Н. В. Якименко. Київська область // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. -- К., 2003­-2019. -- ISBN 944-02-3354-X.

Размещено на Allbest.ru