Внесок Шмідта. О.О. у вивчення грантового покриву південних територій України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Внесок Шмідта О.О. у вивчення грантового покриву південних територій України

Вступ. На сучасному етапі розвитку будь - якої науки проблема ролі особистості в її історії стала однією із пріоритетних, особливо, якщо мова йде про життя та творчість несправедливо забутих вчених. Одним із науковців, ім'я якого не часто згадують в історіографії українського ґрунтознавства є Шмідт (Шміт) Олександр Оттович. Він був і залишається вченим, внесок якого у пізнання природних умов півдня України важко переоцінити. Вивчення спадщини науковця є актуальним для історії та методології ґрунтознавчої науки, для розуміння ролі особистості вченого у становленні грунтово - географічних досліджень південних територій.

Виклад основного матеріалу. В середині ХІХ ст. військовий за освітою, географ за покликанням, Олександр Оттович детально вивчав територію колишньої Херсонської губернії. Вихідною причиною досліджень була відсутність у Генерального Штабу Російської імперії даних щодо географічних особливостей територій, в тому числі й південних, де в найближчий час передбачалось ведення бойових дій. В січні 1859 року командування Штабу направило Шмідта О.О. до Миколаєва, звідки вже в квітні розпочалась річна експедиція з вивчення особливостей навколишніх територій. Результати досліджень були відображені на сторінках звітного документу «Матеріальї для географіи и статистики Россіи» [1, 2], над якими автор працював впродовж кількох років (1860-1863 рр.). Для об'єктивного відображення проаналізованих та зібраних матеріалів вчений використовував: «Опытъ статистическаго описанія Новороссійскаго края А. Скальков - скаго» (1850 р.), «Военно-статистическое обозреніе Херсонской губернии» (1849 р.), «Одесскій Вестникъ», «Записки Император - скаго Общества сельскаго хозяйства Южной Россіи», «Журналъ Министерства Государст - венныхъ Имуществ», «Журнал Министерства Внутренних дел» [1, с. 2] та ін., матеріали яких доповнили наявний обсяг досліджень. Більш ніж на 1000 сторінках (1237) звіту автор дав цілісну фізико-географічну та соціально-економічну характеристику території Херсонської губернії.

Серед природних особливостей значну увагу вчений приділив вивченню ґрунтового покриву території дослідження та, особливо, чорноземів: «Черноземъ, по исключительнымъ свойствамъ своимъ, составляющій отдельную самобытную почву, обращалъ особое вниманіе многихъ ученыхъ, трудящихся надъ изследоватемъ его химическаго состава и над определеншемъ его составныхъ частей, желая найти в них указаніе причинъ образования. Но до сих поръ последнее обстоятельство осталось загадоч - нымъ и ни однимъ естествоиспытателемъ вопрос этотъ не мог окончательно быть разрешенъ» [1, с. 113]. Вчений встановив кореляційний зв'язок між потужністю чорнозему та ґрунтоутворюючими умовами, серед яких основним фактором вважав рельєф місцевості: «Главенствующее вліяніе имеет топография местности и различное положеніе ея надъ уровнемъ моря… Глубина чернозема изменяется отъ 1,5 аршина до 4 вершковъ; первой мощности онъ достигает на равнинах, лежащихъ свыше ста сажень надъ морем, а последней - у морских береговъ, где степи возвышаются на двадцатъ сажень. Утоненіе въ немъ идетъ по мере понижены степей…» [1, с. 112].

Спостерігаючи за зовнішніми особливостями та способами обробітку, Олександр Оттович виділив в'язкий та рихлий (пухкий) грунти. Проявлення даних ознак вважав наслідком неоднакових умов ґрунтоутворення, які впливають на мінеральний склад. Вперше запропонував класифікацію чорноземів за мінеральним складом (за присутністю в ґрунті складових частин глини чи піску), виділивши і охарактеризувавши:

- в'язкий глинистий ґрунт - вміщує 80% і більше глинистих частинок, характеризується складною обробкою, за відсутності дощів поверхня покривається твердою кіркою, яка не пропускає молоді паростки, використовуються лише як пасовища або для виробництва ярих культур;

- глинистий - 65-80%, займає невеликі території та має менш явні ознаки в'язкості;

- піщано-глинистий - 50-65%, на відмінну від попередніх вміщує в собі кварцовий пісок;

- суглинистий - 35-50%, представляє перехідну категорію від в'язких до рихлих ґрунтів, в сухому стані легко розтирається в порошок та майже не ускладнює обробки (лише після залежу утворюються глиби, які легко піддаються руйнуванню);

- глинисто-піщаний - 20-35%, рихлий грунт в якому помітно більше піску, що сприяє його легкій обробці в будь-якому стані;

- піщаний - 5-20%, найбільш рихлий грунт, поширений вздовж річок та Чорного моря [2, с. 8].

За підрахунками військового географа дві третіх території губернії займають піщано-глинисті чорноземи, з середньою потужністю в один аршин (0,7112 м). На решті території дослідження - чорноземи меншої потужності. Грунти змінюються у напрямку з північного-заходу на південний-схід і на півдні переважають глинисто-піщані і піщані грунти.

Грунт, як і інші тіла, має свої морфологічні ознаки, першою і найбільш вираженою з яких є колір. «Черноземъ отличается отъ всехъ других почвъ своимъ совершенно чернымъ цветомъ, отъ котораго он и получилъ названіе…» [1, с. 112], - писав автор. Відмічав, що місцеві жителі розрізняли: чорнозем - найчорніша земля, більш світлого кольору - глина, за наявності значної кількості піщаних домішок - піщана земля, і за умови наявності соляних частинок - солонець. Як зазначав Олександр Оттович, така класифікація невизначена і не може використовуватись для порівняння грунтів території дослідження з грунтами інших губерній. Тому Шмідт О.О. вважав за необхідність розділити ґрунти за вмістом в них органічної речовини: «. не зависимо отъ минеральныхъ свойствъ, необходимо разделитъ почву Херсонской губерніи по органическому составу…» [2, с. 10], виділивши чотири ступені:

- тучний чорнозем - в сухому стані майже чорний, а в сирому абсолютно чорного кольору;

- чорнозем звичайний чорно-сірого або темнобурого кольору в сухому стані і чорний - в сирому;

- чорноземні ґрунти мають в сухому стані сірий або бурий колір, в сирому - чорно-сірий або темно-бурий;

- чорноземистий ґрунт світло-бурого або світло-сірого кольору в сухому стані і бурого чи сірого - в сирому [2, с. 10].

На основі зібраних матеріалів науковець склав оро-гідрографічну карту із зазначенням розподілу ґрунтів, геологічних формацій та рослинності. Використовуючи зазначені класифікації та враховуючи негативний вплив кліматичного фактору, Шмідт О.О. розділив губернію на три смуги: тучного чорнозему - займає північні і північно-західні території губернії; звичайного чорнозему - поширений в східній і середній території губернії; смугу чорноземних та чорноземистих ґрунтів, які займають території в найпівденнішій частині губернії. Остання підлягає найбільш несприятливому впливу погодних умов (сухі вітри, високі температури, безсніжні зими, часті відлиги, тумани та ін. несприятливі явища), що впливає на формування фізико-хімічних властивостей ґрунтів, охоплює крайні південні території та береги річок (Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Інгулу та ін.), лиманів і Чорного моря.

Серед головних ознак, що відрізняють ґрунти південних територій від їх північних аналогів, автор виділяв солонцюватість: «Соли составляютъ неотъемлимую часть чернозема Херсонской губерніи и они образуютъ, въ некоторыхъ котловинахъ его, осажденія до того заметныя, что поверхность земли покрывается блестящими белыми кристаллами, изменяющими естественный цветъ чернозема въ сероватый или дымчатый и своимъ присутствіем оскудняютъ или уничтожаютъ всякую расти - тельностъ…» [1, с. 118]. На основі вивчення намитих ґрунтів всіх річкових долин і балок, встановив закономірність зміни солонцюватості: чим північніше степи і чим більша кількість балок, тим солонцюватість їх менша, і навпаки, чим південніше степи - тим солонцюватість їх більша. Найбільший ступінь солонцюватості характерний для вирівняних площадок, що не мають виходу до річок та балок, відомих як пади (поди). В падах відбувається відкладення принесених атмосферною водою солей, відповідно, збільшується ступінь засолення ґрунтів. Найбільша кількість подових понижень значних розмірів спостерігається в Херсонському повіті однойменної губернії.

Проведені Шмідтом О.О. дослідження свідчать про родючість чорноземних грунтів: «Херсонская губерния представляетъ степную поверхность, покрытую до того плодородною почвою, что, при выгодныхъ климатическіх влияніях, она способна дать самую богатую растительность без всякого искуственаго удобренія…» [2, с. 14]. Проте, відібрані в орному горизонті зразки чорнозему, містять значно менше перегною, ніж чорноземи цілини. Проаналізувавши статистичні матеріали з урожайності ґрунтів та умови їх сільськогосподарського використання, Олександр Оттович прийшов до висновку, що головною причиною зменшення вмісту перегною, відповідно й урожайності чорноземів, є постійне їх використання під однотипні рослини: «…причина уменьшенія урожайности чернозема заключается в постоянномъ посеве однихъ лишъ хлебных растеній, вследствіе чего черноземъ истощается въ минеральныхъ частицахъ…». На думку вченого, для підтримання високої врожайності необхідно відновлювати запаси мінеральних речовин (у відповідній формі), необхідних для росту і розвитку рослин, а також чергувати хлібні рослини з іншими культурами. Для отримання стабільних урожаїв та збереження їх якості, запропонував залишати ґрунти під пар (залеж) на строк близько 10 років, що дасть змогу відновити необхідні складові ґрунту та зберегти природно-високу родючість земель. Одним із заходів підтримання родючості рекомендував періодично проводити глибоку оранку, оскільки вирощувані рослини виснажують ґрунти лише в орному горизонті. Підйом на поверхню нового шару чорнозему дасть можливість уникати штучного удобрення або тривалого строку залежу.

Висновки. Наукові дослідження Шмідта О.О. мали велике теоретичне та практичне значення для вивчення ґрунтів Херсонської губернії та були високо оцінені як сучасниками так і послідовниками науковця. Вченим вперше була проведена класифікація ґрунтів губернії за мінеральним складом та вмістом органічної речовини; введено у використання поняття «чорнозем звичайний», яке широко використовується і сьогодні; встановлено закономірність зміни солонцюватості ґрунтів, характерної для чорноземів півдня; об'єктивно оцінено потенціал родючості та розроблено заходи щодо підтримання врожайності; складено оро-гідрографічну карту, на якій крім загальної схеми поширення різних форм рельєфу та водних об'єктів відображено і ґрунтовий покрив території. Проведенні дослідження неодноразово використовувались в подальших ґрунтово-географічних пошуках зазначеної території.

Література

ґрунт родючість солонцюватість шмідт

1. Шмидтъ А. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального Штаба. Херсонская губерния / А. Шмидт. - Санкт-Петербург: Военная типография, 1863 г. - Ч. 1. - с. 632.

2. Шмидтъ А. Матеріалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального Штаба. Херсонская губерния / А. Шмидт. - Санкт-Петербург: Военная типография, 1863 г. - Ч. 2. - с. 1022.

Размещено на Allbest.ru