До причин національно-визвольної війни середини ХVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

До причин Національно-визвольної війни середини ХVII ст.

Кривошея В.В.

Аналізуючи причини Національно-визвольної війни середини ХVII ст., варто дослідити і ті протиріччя, які штовхали у русло покозачення і привілейовані верстви тогочасного суспільства. З погляду «Самовидця» найголовнішими із них були «ляхов на православіе гоненіе» і «козаком отягощеніе».

В скарзі козацьких послів, відправлених на сейм до Вашави у липні р. Козаки «пани державці поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками», «хутори, луги, млини і все, що їм вподобається в домах козаків, забирають силою, мучать, убивають», «беруть десятину з бджіл і поволовщину», «старих козаків, жінок і батьків їх, хоч би син і був на службі, обкладають чиншем, як і інших хлопів», «Козацьких жінок одразу по смерті козаків примушують без милості працювати нарівні з міщанами», «полковники не захищають, а ще й допомагають чинити нам кривди, а речі наші і майно, під виглядом торгу, забирають за половину ціни», «полковникам підводи даємо або замісто підвід платимо грішми», «жовнірська челядь забирає в козаків волів, худобу і всяке добро», «на Запорожжі і на Дніпрі не дають промишляти, ні звіра, ні рибу ловити, а з кожного козака беруть по лисиці; а якщо не зловить лисиці, то за лисицю відбирають самопали», «З усякої нагоди відразу садовлять козака в в'язницю і, де чують хабара, не випустять, поки не дасть доброго викупу, примушують робити, що схочуть» [1,115].

За «Самовидцем» козаки «не звикли были панщини робити», «на службу замковую обернено», «которих з листами и в городі до хандоженняконей старостове держали», «в дворах грубу, тоест печи палити», «псов хандожити», «дворі змітати», «до инших незносных діл приставляли», «козаками реестровимы, а над оними полковникове шляхта панове от гетмана коронного насиланніе были, которіе б от їх волности бинамній не дбаючи, «плату, которая постановлена была на козаки от короля его милости и Речи посполитой по золотих тридцять на рок, тое на себе отбірали, з сотниками ділячися», «сотников не козаки оббырали и настановляли, але полковники, кого хотіли з своей руки, жебы оным зичливими были». Ці ж причини повстання поширювалися на покозачених бояр і шляхту, для яких були актуальні і затяжні майнові і земельні конфлікти, боротьба з магнатами, підстаростами, орендарями.

До довготермінових конфліктів варто віднести земельні конфлікти протяжністю майже в століття, серед яких боротьба за маєтності на р. Орель. Юрій Чехович-Орельський тримав маєток на Орелі (1631) [3,393] у Київському воєводстві, де мав 1 уходника [3,399], городника [3,392] там же тримала дружина Яна Драбовича Олена Орелська. Серед реєстровців Чигиринського полку 1649 р. козакували Роман (Максимівська сотня) і Яким (Імгліївська сотня) Чеховичі.

Ще 20 травня 1572 р. зем'янин канівський Григорій Микитович Драбович гербу «Одинець» отримав підтвердження на селище Ождилів на правому боці р. Росі в 5 милях від замку Канева [20,264]. Від нього Оджилів отримало назву Драбівське (1552 [3,100]). Через сім років Дмитро Федорович Єлець навічно передав це село Григорію Драбовичу [18,264], сину тивуна київського. Микола Драбович записав 17 квітня 1612 р. своїй дружині Максимовні Гаврилівні (?) 1000 злотих за половину цього села [20,7]. 1633 р. позов у Піщану і Миргород до жида-орендаря Мошка Ізраїлевича від Івана Драбовича [20,31] про вирубку лісів. 1633 р. зиск від Яна Драбовича на жида Марка Ізраїлевича, орендаря піщансько- го про оплату 3000 злотих за вирубку лісу між рр. Орельня і Оришко і Сквиром в диких полях [20,35 зв]. Іван Драбович сплачував подимне від городників (1629 [3,392]). 1644 р. два позова в с. Драбові від Кшиштофа Рая про побиття через Драбовича [20,172], а наступного 1645 р. у Яна Драбовича викрали 150 золотих, в чому звинувачувався той же Криштоф Рай [20,13]. Того ж року Ян Драбович мав претензії до Стефана Раковича «о заграблєнії» коня вартістю 400 злотих [20,18 зв.], сам же був винен Яну Негребецькому 1200 злотих [20,12 зв.]. 10 вересня 1659 р. король надав с. Драбівку правом доживотним Івану Якимовичу Тарасенку, пасербові Богдана Хмельницького. 25 жовтня 1663 р. в Білій Церкві підтвердження цього права і посесії на Драбівку і охоронний універсал «уродженій» Ганні Золотаренко, вдові Богдана Хмельницького. 1645 р. Лукреція Драбович Андрієва Замаська подала зиск на жида Януса про ґвалтовний наїзд на її млин в с. Михайлові з челяддю і грабунок збіжжя, на жида кононецького орендара про вилучення мита на греблі кононецькій [20,18 зв.]. У реєстрі р. в сотні записані Степан Драба, Кіндрат і Андрій Дрижаки [5,329]. Іван Тоцький (? - 1629 - 1649 - ?) - козак 3-ї Іркліївської сотні в 1649 р. [5,357], «во многих местах польських диспозитор», помер у Каневі, мав двір і грунти в Гельмязові [3,392]. Мабуть, був чоловіком Драб, бо Ганна Іванівна Тоцька в 1749 р. обміняла предківські грунти Драбівський і Дрижаківський під с. Підставки (отримала від предків Стефана Драба і Павла Дрижаки) на грунти с.Томари в Гельмязові [3,392].

Релігійні конфлікти також мали значну тяглість. Волинський шляхтич, студент Краківської академії (1603) Адам Буркацький звернувся від імені волинської шляхи до короля і сенату про підтримку унії [4,264]. В козацькому ж середовищі опинився Сава Буркацький, який став послом козацьким до короля (1633), а вподальшому представник цієї родини Лесько був козаком Медведівської сотні Чигиринського полку (1649) [5,37].

Цікавим є шлях від слуг короля в козацтво представників родини Гавратинських. У Межигорському монастирі поминався рід Гавратинських з Чуднова [6,291], був поминальник цього шляхетного роду і у Київському Михайлівському Золотоверхому монастирі [7, 68]. Ця традиція йшла, мабуть, від зем'янина Сави Гавратинського, який був тивуном монастиря Печерського (1574) [3,242]. Аріанин Гаврило Гавратинський разом з братом Андрієм володів с. Старосілець Житомирського повіту [8,777]. Залишалися ними і у 1643 р. [9,387]. В 1650 р. тут інші власники: Катерина Домбровська-Лаговницька мала 11 підданих, Михайло Гішовський - 23. Мали маєтність і на Брацлавщині: власник с. Стрільників (1629) [10,410]. Григорій Гавратинський став сотником тростянецьким [11,185]. Після трьохденної оборони замка в Красному потрапив у полон до поляків і був розстріляний. На Чигиринщині у Крилівській сотні продовжував козакувати Василь (1649), а 1654 р. прийняв присягу православний шляхтич у Боярці Роман Гавратинський [11,185]. Дещо пізніше на бік повстанців перейшов Степан Гавратинський, який ще 1651 р. будучи ротмістром королівським, воював з козаками [13,54], а потім став ротмістром у гетьмана Виговського [14,440]. Маємо ще одну згадку про представника цього роду Федора, який 30 травня 1659 р. отримав королівський привілей на шляхетство.

Шляхтич гербу «Равич» Краківського воєводства Мирського повіту м. Ташова Яків-Михайло Станіславович Барановський вийшов у Гетьманщину і став полковим осавулом (1689) [15,1], а потім полковим обозним київським (? - 1689.03. - 1696.11. - ?), отаманом городовим козелецьким (1706) [16,1]. Володів дворами в сс. Олбин і Гуті, Савинці Остерської сотні. З ним на Лівобережжя перейшов Іван, який був лютеранином, був згаданий як «учтивый пан», що одружився з представницею одного з відомих міщанських родин Марією Богданівною Каплею (1681) [18, 272], а згодом став православним священиком в Козельці.

Близькі до митрополії покозачені шляхтичі були найкращими генераторами ідей духовенства у козацьке середовище. В 1646 р. Іван Предримерський як боярин митрополита Могили очолював посольство духовенства до Москви. Федір Предримерський був старостою печерських маєтностей. Хтось із цієї родини прийняв постриг у Межигорському монастирі і став ієромонахом Дамаскіним. Шляхтич Опанас Предримовський (? - 1649 - ?) був сотником Печерської сотні у Києві. 6 грудня 1653 р. в обозі під Жванцем король Ян-Казимір надав привілей за військові заслуги товаришу корогви вінницького старости Андрія Потоцького Криштофу Кульчицькому на маєтки Позняки і Ведельце в Київському воєводстві за Дніпром, які належали козацькому сотнику Опанасу Предримовському. Серед козаків сотні Предримовського згадується і шляхтич Прокіп Шевель (1649), якому 10 жовтня 1653 р. наказний полковник київський віддав наказ не відбирати у Києво-Видубицького монастиря озеро.

В Наддніпрянщині в земельних конфліктах брали активну участь великі магнати як, наприклад, Потоцькі. В січні 1638 р. польські загони спалили Черкаси, Боровицю, Іркліїв. В 1646 р. за наказом М. Потоцького знову були спалені Черкаси. В Черкаському старостві у 1644 р. король надав шляхтичу Войцеху Черевицькому слободу Балакліївку [20,175], Потоцькі ж додали йому і його батькові Миколі в посесію с. Балаклію в Черкаському ключі. Потоцькі ж 22 липня 1644 р. віддали Адаму Казановському в посесію «добра» свої Черкаські: м. Черкаси, Боровичі, Кропивну, Іркліїв, Голтву, Омельник, Остап'є, Самару та інші грунтами [20,175]. Шляхтичі Голуби в серпні 1644 р. позивали Потоцьких за за- брання їх спадку по батькові.

Уже згаданий «Літопис Самовидця» свідчить: «Чего не звикла была Україна терпіти, вимисли великіе были от старостов и от намісников, и жидов». Брали участь у конфліктах і підстарости. 4 жовтня 1571 р. Омелян Іванович отримав данину на землю Сівер за Черкасами в 20 милях від Шанчаровського перевозу на р. Ворсклі на шляху татарському на низ цією рікою до устя річки Полузору, яка з поля з московського боку з правої руки приходить і у Ворсклу впадає, а звідти - Ворсклою до річки Кустова, яка теж з поля від орди зліва теж там впадає, і по Ворсклі аж до рубежа Степана Житковича Артемкових Пісків по обидві сторони тієї річки Ворскли з усіма грунтами. 15 квітня 1574 р. отримав підтвердження на ці ж землі, в якому іменується Омелян - козак.

Луцько Кохановський 25 лютого 1582 р. отримав данину на будинок Івана Билдія в Каневі. Богуш Ян Луцкевич - підстароста білоцерківський (? - 1612 - ?), Діонісій Луцкевич - підстароста черкаський (? - 1612 - ?). У 1612 р. Ян Данилович позивав підстаросту черкаського про забрання грунтів і спалення мосту [20,11].

Уходною землею, добрами в Київському повіті Черкаського староства під назвою Ворскла-Сівер за люстрацією 1616 р. володіли писар земський Федір Проскура-Сущинський, Федір і Остап Байбузи, Іван Луцкевич, Василь Добрянський, посесор Василь Меленін. Відомо, що доньки Василя Домонтовича були заміжні за Байбузою-Грибуновичем, Луцкевичем-Кохановським (Ян), Боруховським (Лазар), Кельбовським (Микола), Ласкою. Вірогідно, що зятем Домонтовича був Михайло Байбуза, який 20 квітня 1589 р. отримав данину на уход замковий р. Псел. Згідно подимного тарифу 1629 р. Проскура мав 4 севрюків [3,356], Іван Луцкевич, Остап Грибунович Байбуза і спадкоємці Федора Байбузи у володінні мали пустиню неосілу (1629 [3,398]), пустиню неосілу і Федір Шашкевич, але лише з 1 уходникиком (1629 [3,402]). З цих «добр» 1646 р. Проскуру-Сущинського вибив хорунжий коронний Потоцький. В 1646 р. вели справу з хорунжим коронним Конецпольським у вибитті з добр Ворскли, Глинчинці, городища Глинська і Більська, пустошів неосілих над р. Ворсклою, Грунею і Мерлом.

Григорій Потапович Мошенський, потім Потаповичі-Гайдовські [19, 29], з черкаського боярства у 1578 р. процесував з підстаростою канівським Олізаром Боруховським, 1589 р. передав князю Олександру Вишневецькому «добра» між Черкасами, Каневом і Корсунем на р. Мошні [18,5]. Брати протистояли наїздам місцевого підстарости Олізара Боруховського. Його володіння перейшли синам Петру й Івану Григоровичам-Потаповичам. 1 березня 1578 р. Григорій Мошенський подав скаргу на підстаросту канівського Олізара Боруховського про наїзд на добра Мошни [20, 6], возний возив останньому позов за пограбування бидла [20,230 зв]. Володіння Григорія перейшли синам Петру і Івану Григоровичам-Потаповичам. Від Петра йшла гілка, представник якої Леонтій Павлович Григорович - Потапович (? - 1644 - 1697 - ?) став обозним полковим переяславським, у володінні якого знаходилося с. Жердеве, хут. Канівський при с. Канівцях Іркліївської сотні.

Лебедин (нині с. Лебедин Шполянського району Черкаської області) на р. Турін поблизу Черкас 1611 р. тримав Лазар Боруховський як дідич після смерті матері. Тоді ж він позивав Богуша Тишкевича про вибиття з добр Лебедина [20,7]. 1617 р. позов від Миколи Кельбовського, Лазара Боруховського, Федора і Євстафія Байбуз, дідичів Лебедина і Крилова про захоплення частини Лебедина [20, 346]. 1617 р. позов в Лебедині від Миколи Кільбовського до Федора Байбузи про виділення грунтів в Лебедині [20,24]. Лебедин пустиня неосіла у володінні Івана Луцкевича і нащадків Федора Байбузи (1629 [3,398]). В 1612 р. Ян Данилович позивав підстаросту черкаського про забрання грунтів і спалення мосту [20,11]. 1617 р. Микола Кельбовський апелював на дідичів Лебедина і Крилова Лазара Боруховського, Федора і Остафія Байбуз, про заволодіня частиною Лебедина [20,346]. У 1645 р. Стефан Луцкевич Кохановський здійснив дарчу добр Лебедин, Крилів, Громаки, Крихтоліс і майданів у Києві з грунтами у вічне користування Станіслава Конецпольського [20,368].

1578 р., коли підстароста білоцерківський Булига побив одного міщанина, то міщани подали маніфестацію [20,252]. 1646 р. Софія Ласковська позивала підстаросту білоцерківського Сігмунда з Войтовець Чорного про утримання банітів в Білій Церкві і Синявці [20,97 зв]. В Білій Церкві і Дворках напали слуги підстарости Чорного і поранили шляхтича Самійла Мотовило (1646 [18,119]).

1646 р. маніфестація від Івана Бледовського на підстаросту корсунського Мартина Булонського про грабунок підданих містечка Білозор, сіл Колотора, Чорномазурки, Губіївки, Смілянського млина у Черкаському старостві [20,89]. Того ж року Іван позивав підстаросту смілянського Пржеборовського добр Олександра Конецпольського про побиття підданих старости черепинського Адама Казановського і про тримання на той час Бледовським в млині смілянському збіжжя [20,89].

1646 р. позов від Федора Пашкевича в м. Корсуні і м. Осетрові до орендарів корсунських і острівських, а також до дідизних володінь Івана Корченевського с. Островки про неначе напад на його маєтність [20,85]. Тоді ж маніфестація Федора ж Пашкевича на орендаря осетрівського про наїзд на замок протестанта в м. Осетровці з дозволу підстарости корсун- ського Булонського і з того замку вигнанні, віднятті трьох домів і 3 плаців там [20, арк. 85]. Того ж року Мартин Ольшевський за підтримки підстарости корсунського Булонського з Сахнівки здійснили наїзд на маєтність Михайла і Миколи Лащів містечко Маслів Став [20, 91].

Підстароста (1633 [20,45 зв.]), староста богуславський (? - 1644 - 1646 [20,85] - ?) Олександр-Домінік Казановський 1633 р. позивав державця з волинських шляхтичів Олександра Кирдейовича Джуса через наслання слуг і бояр лисянських з санами і возами на грунти богуславські на рудню с. Любчина (?) на Луці (Злудчина Лука [20,82]), які захопили 30 листів «фалбу» (?) і до рудні лисянської відвезли [20,45 зв.].

20 червня 1645 р. декрет між Кшиштофом Раденьким і Презейським, підстаростою корсунським, слугою Станіслава Конецпольського про наслання на добра Бучак [20,17 зв.].

Онука війта київського Яцька Балики 1611 р. позивала його та його синів, які захопили майно після смерті її матері. Вона . була заміжня за князем Дмитром Денисовичем Грозою-Хованським. Її син Петро був білоцерківським підстаростою (1630).

1646 р. Олександра Конецпольського в Черкасах позивав підстароста черкаський Георгій Заболоцький про «вчинення справедливості» його підданим сіл Капітанівки і Комарівки [20,101 зв.], добра дідичні протестанта [20,84 зв.]. Підстароста черкаський Ярема Лабинський напав на добра Калинівку хорунжого коронного, канівського старости Олександра Калиновського (1646 [20,84,85]).

24 грудня 1636 р. надання містечка Лисянка крайчому коронному Миколі Остророгу по смерті воєводи руського Станіслава Даниловича. 28 січня 1645 р. Микола Осторог віддав у посесію Самуелю Калиновському Лисянку з ключем: села Хижинці, Назин, Остап'є, Шербачина, Таники, Почапине, Саранинки, Стийоска, Верещаки, Соколовка, Михайлики, Найдьоновка, Ностреженя, Ледки, Будощича, Миски, Смоличі, Надайчинківка, Волина, з новоосідженим Мориним Бродом [20,362 зв.].

До реєстру підстарост Київського воєводства першої половини ХУІ ст. входять Чаплинський, Сигізмунд Чорний, Ян Мирський, Чолганський, Приборовський, Мартин Підбільський, Ярема Лабинський, Георгій Заболоцький, Богуш Пашкевич, Валент Чолганський, Мартин Карвовський та ін.

Шляхтич гербу «Тржаска» Мартин Підбільський став підстаростою черкаським (? - 1644 - 1646). Мабуть, одним з його предків був Петро Підбільський, який 27 листопаду 1581 р. в таборі під Псковом отримав до живота землю Безсолицю в Овруцькому старостві.

На село Помоклі володіння Григорія Потаповича здійснив наїзд переяславський підстароста Ян Мирський [20,255], він 1588 р. записав маніфестацію на князя Вишневецького про наслання підданих на с. Циблі недалеко Переяслава [20,255 зв.].

Приборовський - підстароста смілянський (1646 [20, 89]). Приборовський Самійло - продав Стефану Войнаровському добра в ключі Приборовському сс. Стариков, Русаков, Пироговичі, Болотне, Домоновка, Макаровка та ін. за 20 000 золотих (1646 [20,87]). 1646 р. Іван Бледовський позивав підстаросту смілянського Приборовського добр Олександра Конецпольського про побиття підданих старости чере- пинського Адама Казановського і про тримання на той час Бледовським в млині смілянському збіжжя [20,89].

Підстаростою чигиринським (1616) став представник старовинного роду з Червоної Русі, з повіту Жидачівського гербу «Сас» [13,36] Валент Чолганський, підстаростою житомирським (? - 1643 - 1650 - ?) Мартин Карвовський.

1612 р. староста корсунський і черкаський Ян Данилович подав скаргу на підстаросту черкаського Богуша Пашкевича, що він з своїми людьми наїхав на грунт Медведівку і спалили міст на річці [20,10 зв.]. Федір Пашкевич - шляхтич, володів уходами на Ворсклі (1631), 1636 р. маніфестація від Пашкевича на Мартина Олтьшевського власника добр м-ка Острова про наслання на бровар і забрання речей (Корсунське староство) [20,98 зв.]. 1636 р. Микола Бенимський позивав в с. Потаповичі в добрах Немиричів про наслання на грунти і село Острів і захоплення скирти сіна [20,103]. 1645 р. державця сахнівський Федір Пашкевич, на нього скаржився Іван Корженцовський про наслання підданих на його дім і побиття його [20,361зв.]. 1646 р. жид корсунський, державця осетрів- ський позивав Федора Пашкевича про оплату боргу за оренду містечок Биркаївки, Осетровки і Таганчі [20,225 зв.]. Того ж року позов від Федора Пашкевича в м. Корсуні і м. Осетрові до орендарів корсунських і острівських, а також до дідизних володінь Івана Корченевського с. Островки про неначе напад на його маєтність [20,85]. Тоді ж маніфестація Федора Пашкевича на орендаря осетрівського про наїзд на замок протестанта в м. Осетровці з дозволу підстарости корсунського Булонського і з того замку вигнанні, віднятті трьох домів і 3 плаців там [20,85]. 1646 р. маніфестація від орендаря корсунського жида на Пашкевича, який за оренду Осетрівців чи Шахновської належного боргу не віддав [20,227]. Війт переяславський (? - 1658 - ?). В реєстрі 1649 р. в Переяславі козаки Іван та Юсько Пашковичі. Останній - сотник переяславський (1661), посланець Сомка до царя у квітні 1661 р. Семен Пашкевич був сотником чигринодубравським (? - 1689.02. - 1690.01 - ?).

«Літопис Самовидця» підводить підсумок стосовно проблеми оренд як однієї з причин національно-визвольної війни: «сами державци на Україні не мешкали, тилко уряд держали, и так о кривдах людей посполитих мало знали, албо любо и знали, толко засліплени будучи подарками от старост и жидов арандарей же того не могли узнати, же їх салом по їх же шкурі и мажут : з їх подданних выдравши, оним даруют, що и самому пану волно бы узяти у своего подданного, и не так бы жаловал подданній его». Під кутом же впливу оренд на подальшу долю орендодавців вимагає спеціального дослідження.

Одним із шляхів рекретування шляхтичів до козацького середовища були баніції. Їх кількість постійно зростала. 1576 р. баніція від Василя Корчевського на Миколу Воронецького про дві частини добр в с. Ловків, Іванкові заставлених і третя частина вічно продажа там само [20,259 зв.].

Ротмістр (з 1601) Самуель Ієронімович Горностай мав судову справу з Іваном і Ганною з Фурс Мелешками, які намагалися його банітувати з приводу рішеня про належність маєтків Козаровичі і Рохтичі київського земського суду. Самуель Горностай заклав збір кальвінський у Козаровичах.

1611 р. Леон Верещак отримав в заставу с. Саверці кн. Романа Ружинського (нині с. Саверці Попельнянський район Житомирської області). Наступного 1612 р. фіксується позов від Яна Древицького до Леона Верещака про скасування баніції дружині в с. Саварці і Попільні декретом наказаних [20,345].

6 травня 1617 р. військовий володимирський Флоріан Олешко ба- нітував Яна Кімбара з дружиною через переманювання підданих з с. Виповзов. Він же 1619 р. оголосив баніцію за с. Носівки і Козар на бояр і міщан остерських.

1619 р. баніція від Вороничів на Каспра Богацького про наслання підданих князя Острозького п'ятецьких на грунти троянівські і вирубання лісів троянівських [20,237]. Баніція від Лемеша на Олізарову, як дідичку містечка Топорища, про наслання на грунти Лисецькі біля р. Добрині [20,237]. Баніція від Проскур на Островських про віддалення прав і привілеїв на добра Товаров, Григоріїв чи Григорівку і на містечко Таганча і на добра у р. Дніпра Григорія Мощеницького до сховання і добра привласнити хотів [20,237 зв.]. В 1630 р. один із Гапоновичів (Мочульських, Зав'яличів) був власником в с. Каленщині на Заушші. В 1643 р. їх бані- тували Коркошки [20,222].

1619 р. баніція від монастиря Микільського Київського на Єльця про захоплення добр с. Ремезів [20,238 зв.]. 1619 р. баніція від ченців монастиря Микільського на Андрія Пересецького про випустошення лісів літківських і учинення шкод на 1000 злотих [20,307 зв.]. 1643 р. баніція від Київського больничного монастиря на Єльців про наслання на грунти кліщівські під самим с. Кліщі [20,212 зв.]. 1644 р. баніція від київського митрополита на князя Корецького про захоплення монастирського с. Кийлова над р. Дніпром [20,204]. 1643 р. баніція від митрополита київського на потомків Федора Криницького про захоплення с. Басані з грунтами належними [20,212]. 1644 р. баніція друга від Павші на законників корецьких про добра с. Бардичі і Чершкова [20,204 зв.].

У 1633 р. розпис між Лукашем, старостою калушським і державцем канівським Матвієм Деховським за різні здирства причинені купцям переяславським і канівським призначена була присяга, а потім обидва боки на інший час відклали ці справи [20,37 зв.]. Цього року Федір Воронич банітував всіх міщан канівських за не зібрання за два роки побору з міста і сіл, до нього належачих [20,39]. 1643 р. баніція від Воронича на кн. Домініка Заславського про привласнення с. Крошни при Житомирі будучому [20,215]. 1643 р. баніція від Ківлича і Щенієвського на Вороничів і показання прав на добра Шумськ [20,214 зв]. 1644 р. впис протестації з книг кременецьких від Дроздовського на Вороничів про скасування баніції неначе за те, що Воронич не виплатив 20 000 злотих з с. Грушова [20,200 зв.]. Того ж року баніція від воєводини мстиславської Горностаєвої на старосту канівського Самійла Лаща про заволодіння добрами містечком Бородянка чи Казеревичі з присілками - Загальці Великі і Малі, Довбня, Пенсійка, Олександрова Воля, Нова Гребля природним правом її сину належачі [20,204].

1636 р. Лукаш Модлішевський банітував Абрамовича у Смоленському воєводстві за 359 злотих [20,353]. 1643 р. баніція від міщан житомирських на князя Домініка Заславського і Циклінського про вирубання лісів житомирських через підданих вільських з с. Каменки до Вільська належачого [20,212 зв., 213 зв.]. 1644 р. позов від Потоцьких до Харлинського в м-ко Хабне про скасування баніції [20,188]. 1643 р. баніція від Немирича кн. Заславському про збіглих з добр повода м. Єрошків, Дворищ, Вербовки, Поромянки, Летешева, Чернявки в добра позваного сл. Щербини на [20,219].

1644 р. впис екстракту реляції з книг львівських від Станіслава Гурського - державці синицького - на жидів про тримання, ухилення від баніції, гвалтовний наїзд, спалення містечка Синиці [20,164 зв.]. Він був 1646 р. державцем містечок Ольшанки і Рокитної у дідича князя Домініка Заславського [20,92 зв.]. Став полковником переяславським. В результаті баніцій, оренд «туземне» боярство-шляхта втрачало маєтності, землю і його шлях пролягав у священництво чи козацтво.

Література

земельний конфлікт визвольний війна

1. Історія України в документах і матеріалах. - К., 1941. - Т. 3.

2. Літопис Самовидця / Видання підготував Я.І.Дзира. - К., 1971.

3. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні ХVІ - ХVІІ ст. - К., 2002.

4. Реєстр Війська Запорозького 1649 року. - К., 1995.

5. Липинський В. Участь шляхти у Великому українському повстанні під проводом гетьмана Б. Хмельницького. - Твори, Т. 2. - Філадельфія, 1980.

6. Podzina. Oprazowano przez S.H. Uruskiego. - Warszawa, 1904. - T. І.

7. Коваленко С. Сірко Іван Дмитрович // Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія - Т. 1. - К., 2007.

8. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы: В 3 т. - М., 1954. - Т. I.

Размещено на Allbest.ru