Національні меншини Правобережної України в політико-правовому полі Російської імперії в кінці XVIII - на початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національні меншини Правобережної України в політико-правовому полі Російської імперії в кінці XVIII - на початку ХХ століття

Поліщук Ю.М.

Проблеми національних відносин, політики урядових установ щодо народів, які проживають на території тієї чи іншої держави, є стержневими для її існування, лакмусовим папірцем її демократизму. Особливо загострені ці питання у багатонаціональних державах, до яких належить й Україна. Тому надзвичайно важливо досліджувати історичний досвід накопичений попередніми поколіннями, державними режимами, які правили на нашій землі в минулому. Враховуючи це, досить актуальним є аналіз національної політики російського царизму на Правобережній Україні, населення якої було і залишається багатонаціональним.

Потрібно відмітити, що дослідники зверталися і звертаються до цього питання, чи до окремих його аспектів. До першої групи досліджень потрібно віднести роботу М.Г. Щербака та Н.О. Щербак, (аналізується національна політика російського царизму на Правобережній Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття) та колективну монографію науковців Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України - «Національні меншини України у ХХ столітті: політико- правовий аспект» (досліджується політико-правовий статус національних меншин) [1]. До другої - праці Даніеля Бовуа (розглядається політика Росії щодо польського населення Правобережжя з 1831 до 1914 року), М. Бармака, О. Іващенко, Ю. Поліщука, О. Суліменка та ін. (вивчається діяльність російської адміністрації щодо окремих етнічних груп регіонів краю) [2]. Ці роботи базуються на грунтовній джерельній базі, зокрема архівній. Але, на нашу думку, далеко не всі джерела, як опубліковані так й архівні у них використані.

Виходячи з цього, автор ставить перед собою завдання окреслити коло опублікованих й архівних джерел, що висвітлюють національну політику Росії на Правобережній Україні в кінці ХVІІІ - на початку ХХ ст. та дати їм характеристику.

Серед опублікованих джерел, в першу чергу, варто виділити законодавчі та нормативні акти вищих органів влади Російської імперії, які були опубліковані в повних зібраннях законів [3]. Зібрані в них нормативні акти можна розділити на кілька груп. Першу з них складають царські укази, в яких викладено основні напрямки політики С.-Петербургу щодо життя та діяльності етнічних спільнот імперії в цілому та Правобережної України зокрема. Другу - постанови Сенату, в яких законодавчо закріплювалася лінія на русифікацію національних меншин імперії. Третю - циркуляри, розпорядження Кабінету міністрів і нормативні акти міністерств і відомств, перш за все міністерства внутрішніх справ, освіти, іноземних віросповідань, третього відділення Його Імператорської Величності канцелярії, які визначали конкретні шляхи та форми реалізації колонізаторської політики щодо національних окраїн імперії, в тому числі й Правобережної України.

Це надзвичайно велика кількість документів. Так, за підрахунками О. Беренштейна, зробленими за «Полным собранием Законов Российской империи», лише за час царювання Миколи І (1825 - 1855 рр.), вищими органами влади було прийнято більше 3 тисяч документів присвячених життю та діяльності етнічних спільнот, що мешкали на території російської держави [4,25].

Потрібно відмітити, що ці видання уже стали бібліографічним раритетом і по суті є архівними документами, що мають багатоплановий характер. В них по-перше, сформульовані концептуальні принципи національної політики царизму; по-друге, наводиться значний фактологічний матеріал з проблем життя та діяльності окремих етнічних спільнот Правобережної України; по-третє, визначено форми та методи політико-правового регулювання національних відносин у цьому регіоні Російської імперії, умови проживання окремих етнічних груп на її території.

Крім кількох випусків повного зібрання законів імперії, закони, укази, циркуляри, постанови вищих органів влади, щодо окремих напрямків національного життя держави в ХІХ - на початку ХХ ст. друкувалися й окремими виданнями [5]. Зокрема є ряд збірників де зібрані законодавчі та нормативні акти з єврейського питання. Так, у 1874 році В. О. Лєванда опублікував хронологічний збірник законів, які стосувалися життя єврейського населення Російської імперії за період від 1649 до 1873 року. У 1909 році М.І. Миш підготував збірник «діючих законів» про російських євреїв [6].

Дуже цікавими для дослідження ставлення російського царизму до єврейського питання є коментарі до законів, що регламентували життя та діяльність єврейського населення на території імперії [7]. Вони, як правило, писалися євреями й тому зроблені авторами коментарі дають можливість ознайомитися зі ставленням євреїв до цих нормативних актів.

Для вивчення позиції С.-Петербургу, щодо виробничої діяльності іноземних переселенців, важливе значення має збірник у якому зібрані нормативні акти вищих органів влади імперії, що регламентують «землеволодіння та землекористування австрійських, угорських, німецьких, турецьких підданих» [8].

Важливі документи для розуміння політики російського царизму в західних губерніях імперії, інкорпорації польської шляхти краю в її станову систему, обмеження господарських можливостей поляків та посилення на Правобережній Україні позицій російського населення зібрані в кількох окремих збірниках документів [9] та коментарях С. Громачевського [10].

Цікаві документи для вивчення етноконфесійної ситуації та ролі православної церкви в організації системи освіти в регіоні містяться в збірнику правил, розпоряджень Святішого Синоду, який був виданий у 1897 році [11].

Надзвичайно важливим джерелом для дослідження етнонаціональної ситуації на Правобережній Україні та впливу на неї місцевих органів влади є збірники розпоряджень, циркулярів місцевих органів влади [12]. Вони дають можливість дослідити їхні кроки по реалізації політики С.-Петербургу стосовно політико-правового регулювання національних відносин як в цілому по Правобережній Україні, так і по її губерніях.

В радянські часи довгий час не публікувалися збірники документів з проблем національної політики російського царизму. Лише напередодні 100-річчя польського повстання 1863 року, науковці уклали збірник в якому були зібрані матеріали та документи, що стосувалися цієї події, а також ті, що висвітлювали соціально-економічне, політичне становище польського населення в Російській імперії напередодні та після цього повстання [13].

В період існування незалежної України ця робота дещо активізувалася й світ побачило кілька збірників в яких зібрані документи та матеріали присвячені національним відносинам в України [14]. Зокрема, в них були опубліковані й документи, що відображають національну політику російського царизму на Правобережній Україні в ХІХ - на початку ХХ ст. Так, у першій частині довідника «Національні процеси в Україні: історія і сучасність» є два розділи (IV і V) в яких зібрані документи та матеріали, що висвітлюють етнонаціональну ситуацію в Україні у цей період.

Важливим джерелом для вивчення етнонаціональної ситуації на Правобережній Україні є матеріали Всеросійського перепису населення 1897 році [15]. Зокрема, у них містяться дані про етнічний склад населення, особливості розселення етнічних груп по території губерній, їхнє господарське життя, освітній рівень.

Серед численної довідкової літератури, що видавалася в Російській імперії, важливе місце займають щорічні губернські пам'ятні книжки. Зрозуміло, що для нас інтерес являють видання по Волинській, Київській та Подільській губерніях. Адже матеріали, які вміщені в них є надзвичайно корисними для опрацювання теми. Що ж вони собою являють і в чому їх цінність? Покажемо це на прикладі «Пам'ятних книжок Волинської губернії». У цій губернії вони видавалися з 1886 до 1917 року, й складалися з чотирьох головних розділів: офіційного, статистичного, довідкового та адрес-календаря. З 1899 року був введений п'ятий розділ - літературний.

Перший розділ містить офіційну інформацію про осіб імператорського двору, святкові та неприсутственні дні, календар-місяцеслов (православний, католицький, лютеранський, іудейський).

Найбільш інформаційно насиченим є другий розділ - статистичний. У ньому наводилися наступні дані: щорічна кількість мешканців губернії за станами, віросповіданням, рух населення, кількість фабрик і заводів, навчальних закладів та ін. Надзвичайно цікавою для нас є інформація про етнічний склад населення губернії за 1913 - 1917 роки.

Третій і четвертий розділи (довідковий та адрес-календар) дають уявлення про адміністративно-територіальний устрій краю, православної церкви і т.д.

В літературному розділі публікувалися краєзнавчі матеріали, аналітичні статті з проблем економіки, історії, культури та статистики. Так, у «Пам'ятній книжці Волинської губернії» на 1899 рік вміщено великий матеріал з проблем народної освіти краю [16], а на 1901 рік - про спробу князя К. Яблоновського покріпачити, на початку ХІХ ст., єврейське населення м. Острога [17].

За схожою структурою видавалися й пам'ятні книжки Київської та Подільської губерній.

Важливим джерелом для вивчення впливу освітньої політики російського царизму на етнокультурні процеси на Правобережній Україні є звіти попечителя Київського навчального округу та пам'ятні книжки по Київському навчальному округу та дирекцій народних училищ Волинської, Київської та Подільської губерній [18].

Значний інтерес для розуміння конкретних кроків російського царизму по інкорпорації населення Правобережної України в «загальноім- перське тіло» являють різноманітні інструкції, настанови для чиновників, учителів, священнослужителів [19].

Серед надзвичайно важливих джерел інформації з досліджуваної проблематики є матеріали періодичних видань, які дають можливість досить повно відчути політичну атмосферу періоду, який досліджується та ставлення громадськості до етнонаціональних проблем тогочасного суспільства. Їх можна розділити на три групи. Першу складає офіційна преса (газети «Киевлянин», «Волынские губернские ведомости», «Киевские губернские ведомости», «Подольские губернские ведомости» та ін.). Другу - неофіційні видання («Волынь», «Жизнь Волыни», «Волынская земля» та ін.). Третю - релігійні видання («Волынские епархиальные ведомости», «Подольские епархиальные ведомости», «Почаевский листок», «Законоучитель», «Русский инок» та ін.).

У названій періодиці є багато матеріалів про етнонаціональну та етноконфесійну ситуацію на Правобережній Україні в цілому та на території окремих її губерній. Так, у 60-х роках ХІХ ст. на сторінках урядової газети «Киевлянин» багато уваги приділялося польському питанню [20]. Зокрема, підтримуючи антипольську урядову політику, автори опублікованих у ньому матеріалів закликали вирішити його не тільки політично, а й економічно.

В «Губернских ведомостях» здебільшого друкувалися царські укази, щодо єврейського, польського населення, обмеження німецької присутності в краї тощо. Тут також подавалися матеріали про найбільших німецьких, чеських землевласників та про кількість землі в них, про чисельність німців, чехів які прийняли російське підданство або відмовились від нього.

Матеріали, присвячені етнонаціональним проблемам зустрічалися й на сторінках неофіційних видань. Так, у газеті «Волынь» за 1892 рік було опубліковано кілька статей антинімецького змісту. Зокрема, в них були надруковані укази імператора від 1887 і 1892 років, які обмежували німецьке землеволодіння в західних губерніях Росії. В окремих номерах за вищеназваний рік давався аналіз німецької колонізації регіону [21].

Досить войовничу позицію щодо національних меншин займала газета «Волынская земля». Особливо це стосувалося німецьких колоністів, яких, на думку газети, потрібно було негайно виселити в глиб імперії (в Сибір, на Далекий Схід, Кавказ тощо) [22].

Цікаві матеріали щодо етноконфесійної ситуації можна знайти в «Киевских епархиальных ведомостях», «Волынских епархиальных ведомостях». Зокрема, в кількох номерах «Волынских епархиальных ведомостей» за 1880 рік було надруковано матеріал про ліквідацію на Волині уніатської церкви та утвердження православ'я [23]. В цих виданнях також друкувалися укази Святішого Синоду, які дозволяють прослідкувати ставлення керівництва російської православної церкви до інших церков, їхніх віруючих та їхній вплив на етноконфесійну ситуацію в краї.

Важливим джерелом для вивчення етнополітичної ситуації на Правобережній Україні в кінці ХVIII на початку ХХ ст. є мемуарна література про життя Правобережжя кінця ХVШ початку ХХ ст. [24].

Проте використовувати її потрібно обережно, так як спогади несуть на собі суб'єктивне ставлення авторів до тих чи інших подій, то того чи іншого явища.

Безумовно, що головною фактологічною базою наукового дослідження залишаються документи та матеріали, що зберігаються в державних архівах. Їх можна розділити, за місцем їхнього зберігання, на кілька груп.

До першої віднесемо документи, що зібрані в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (далі - ЦДІАУК) , де в основному зберігаються документи центральних органів влади, що надходили до краю із С.-Петербурга, а також керівних органів Київського, Подільського і Волинського генерал-губернаторства.

До другої - регіональні державні архіви України, а саме Волинської (далі - ДАВО), Житомирської (далі - ДАЖО), Київської (далі - ДАКО) областей і Кам'янець-Подільського міського державного архіву. В їхніх фондах, в основному, зберігаються документи місцевих органів влади, інформаційні довідки про етнонаціональну та етноконфесійну ситуацію у відповідних регіонах.

Дамо коротку характеристику документам і матеріалам, що зібрані в фондах цих архівів. Так, у Центральному державному історичному архіві України надзвичайно цікавими для вивчення нашої теми є 442 фонд, де зберігаються документи, матеріали, які або надходили до Канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора з С-Петербурга, губернських центрів краю, або продукувалися нею. Багато з них стосується етнічних спільнот Правобережної України. Так, надзвичайно цікава інформація щодо кількості, розселення етнічних спільнот Правобережної України (Південно-Західний край), їхньої господарської діяльності, культурного та релігійного життя в середині та кінці ХІХ століття міститься у доповідях і звітах генерал-губернатора на ім'я імператора, що зберігаються у цьому фонді [25]. Схожа інформація по Волинській, Київській, Подільській губерніях міститься в щорічних звітах їхніх губернаторів «Про стан губерній» [26].

Крім загальних матеріалів і документів про етнічні спільноти, які мешкали на території Правобережної України, в фонді також зберігаються такі, що стосуються окремих етносів краю. Так, у ряді справ [27] зібрані царські укази, постанови Сенату, розпорядження уряду, а також доповідні записки, інформації, приписи канцелярії Київського генерал-губернатора з проблем життя та діяльності єврейського населення в смузі осілості. Дуже цікава інформація, щодо умов життя останніх, міститься також у зібраних тут листах і клопотаннях євреїв про відстрочення термінів їхнього переселення або про дозвіл на проживання на обжитих ними місцях.

У цьому ж фонді зберігається також багато документів, що висвітлюють процес переселення на територію краю німецьких колоністів, їхнє господарське, духовне, культурне життя, а також діяльність місцевих органів влади щодо переселенців. Зокрема, у справі № 1932 зібрані звіти чиновників митниць Волинської та Подільської губерній про кількість іноземних переселенців, які перетнули російсько-австрійський кордон з 1800 до 1861 року [28], в справі № 430 - численні прохання колоністів на ім'я Київського генерал-губернатора про їхнє переселення з Царства Польського на територію Волині [29].

У справах фонду також зберігаються матеріали, які висвітлюють процес облаштування колоністів на території краю. Зокрема, надзвичайно цікавими є документи про створення в німецьких колоніях досить розгалуженої освітньої системи, функціонування якої сприяло тому, що німецьке населення було самим освіченим на Правобережній Україні [30].

В багатьох справах фонду містяться матеріали та документи, що висвітлюють дискримінаційну політику російського царизму щодо німецьких колоністів та її реалізацію місцевими адміністраціями [31]. Надзвичайно цікаві матеріали є у справах де зберігаються доповідні записки, рекомендації, звіти комісії, яку було створено при уряді Російської імперії для вивчення «стану іноземної колонізації на Волині та її обмеження» [32].

Для розуміння усієї гостроти ситуації яка склалася між німецькими переселенцями та російською адміністрацією в кінці ХІХ - на початку ХХ століття на Правобережній Україні, важливе значення мають справи де зібрані скарги колоністів на свавілля місцевої влади [33], документи, що висвітлюють їхній опір виселенню колоністів з обжитих земель і спробам русифікації німецьких шкіл в колоніях [34].

Зберігається у 442 фонді й багато матеріалів і документів, які дають можливість дослідити політико-правові засади появи на території Правобережної України, в першу чергу Волині, чеських поселенців, їхнього облаштування тут, налагодження господарського, культурного, релігійного життя. Зокрема, у ряді справ зберігаються документи, які показують хід переселення чехів на територію краю та дії місцевих адміністрацій щодо них [35]. Особливо цінна інформація про чисельність й особливості розселення чеських поселенців міститься у звітах Міністерства внутрішніх справ [36].

Багато справ фонду Канцелярії Київського генерал-губернатора містять документи, що висвітлюють створення та функціонування в чеських поселеннях краю шкіл [37], а також діяльність місцевих органів влади по їх закриттю [38].

Важливе значення для розуміння методів впливу російського царизму на етнорелігійну ситуацію на Правобережній Україні мають справи 442 фонду в яких зберігаються документи, що показують діяльність С.-Петербургу та місцевих адміністрацій по створенню так званої «гуситської церкви», а коли ця спроба провалилася то по наверненню чеських переселенців у православ'я [39].

Цікава інформація про умови життя чеських переселенців на Правобережній Україні та їхні взаємостосунки з органами влади зберігається у справах фонду де зібрані їхні листи, клопотання, заяви до різних адміністративних установ [40].

Значна частина матеріалів і документів, що зберігаються у фонді Канцелярії Київського генерал-губернатора стосується політики царизму щодо польського населення. І це зрозуміло. Адже, після приєднання Правобережної України до Російської імперії, саме в нього була відібрана влада й тому С.-Петербург, місцева адміністрація, як могли утверджували тут свою владу. Зрозуміло, що це відбилося у великій кількості різних указів, циркулярів, розпоряджень, довідок і т.д. Зокрема, в частині справ зібрані документи, що присвячені діяльності місцевих органів влади по легітимізації польської шляхти краю, тобто, підтвердженню, або не підтвердженню її в дворянському стані [41] та скарги декласованої шляхти [42].

Надзвичайний інтерес для дослідників являє доповідна записка, яку 17 вересня 1849 р. направив російському імператору Київський генерал-губернатор Бібіков, в якій викладені заходи по асиміляції най- багатшої частини польської шляхти Правобережної України, ліквідації тут «польського духу» [43]. А також указ Миколи І про обов'язкове залучення заможної польської шляхти на військову, цивільну службу на території великоросійських губерній, яке шляхта назвала «рекрутським набором», листування про його виконання [44], списки молодих шляхтичів Київської губернії, яких «планувалося» взяти на службу [45].

У 442 фонді зібрано також багато матеріалів і документів, що висвітлюють ситуацію, яка склалася на Правобережній Україні під час польського повстання 1863 року, та боротьбу російського царизму з його учасниками. [46].

Великий інтерес для науковців, які вивчають національну політику російського царизму, являють справи, що містять документи про запровадження ним у січні 1864 року, так званого «податку на національність», тобто на польських мешканців Правобережної України та про його збір аж до кінця ХІХ ст. [47].

Аналіз документів, що зберігаються у 442 фонді свідчить, що в основі політики С.-Петербургу, місцевих адміністрацій, щодо польського населення Правобережної України, лежала не лише декласація переважної більшості шляхти, а й підрив її економічних можливостей та посилення тут позицій росіян, обмеження їхньої участі в роботі дворянських зібрань, як станових органів влади, перебування на державній службі.

Крім того, документи багатьох справ 442 фонду свідчать, що російський царизм боровся не лише проти економічного домінування поляків на Правобережній Україні, а й проти культурного [48]. Особливо це стосувалося освіти [49].

Потрібно відмітити, що й в інших фондах ЦДІАУК зберігається багато документів, що проливають світло на діяльність російського царизму по регулюванню національних відносин на Правобережній Україні. Так, у справах 481 фонду зібрані матеріали й документи, що висвітлюють діяльність офіційної влади по «ревізії діяльності дворянських депутатських зібрань Київської, Волинської та Подільської губерній», а точніше по зменшенню в них впливу польської шляхти й, відповідно, посилення в дворянських депутатських зібрань краю позицій російського дворянства.

Досить цікаві матеріали та документи, які дають можливість дослідити діяльність С.-Петербургу, місцевих органів влади по регламентуванню господарської діяльності етнічних спільнот, що мешкали на території Правобережної України, зібрані в 553 фонді (документи канцелярії Київського військового губернатора). В першу чергу це стосується єврейського населення краю. Зокрема, там зберігаються постанови та циркуляри Сенату, Міністерства внутрішніх справ, розпорядження, рапорти, доповідні записки, звіти канцелярії Київського військового губернатора про перебування євреїв на державній службі, про призов їх до армії та розшук осіб, які ухилялися від виконання рекрутської повинності. А також скарги євреїв на чиновницьке та поліцейське свавілля (вимагання хабарів, побиття, нехтування законів і т. д.) [50].

Цінні матеріали та документи для розуміння етноконфесійної ситуації на Правобережній Україні зберігається у справах 192 фонду (фонд Митрополита Київського і Галицького). Зокрема, вони дають можливість дослідити процес ліквідації на території краю уніатської церкви, послаблення позицій католицизму та посилення російського православ'я [51].

Важливим джерелом для вивчення стану освіти на території Правобережної України є справи 707 фонду (фонд Управління Київського навчального округу). Так, вони дають можливість ознайомитися з діяльністю С.-Петербурга, місцевої влади по ліквідації польської [52], єврейської [53] систем освіти та заміні їх на російську. Особливий інтерес серед них являють справи в яких зібрані матеріали та документи, що стосуються створення функціонування та закриття Кременецького (Волинського) ліцею [54], Житомирського рабинського училища [55] та житомирського єврейського вчительського інституту [56].

У справах фонду також зберігається багато документів які присвячені проблемам створення, функціонування на Правобережжі німецьких [57], чеських шкіл [58] і політиці місцевих адміністрації щодо них.

Надзвичайно цікаві документи для дослідження конкретних дій російської адміністрації Правобережної України по регулюванню національних відносин зібрані у фондах судових, правоохоронних і контролюючих органів влади. Зокрема, у фонді Канцелярії Київського окремого цензора Міністерства внутрішніх справ і фонді Київського тимчасово повіреного у справах друку Міністерства внутрішніх справ зберігаються документи, що висвітлюють діяльність цих контролюючих органів по відстеженню та обмеженню надходження на територію краю закордонних періодичних видань (польські, німецькі, чеські) [59]. У фондах Київського, Подільського та Волинського губернських жандармських управлінь є документи, що відображають переслідування владою представників етнічних спільнот цих губерній за прагнення відстоювати свої національні права [60].

Особливим джерелом для вивчення поведінки німецьких колоністів, їхніх стосунків із місцевим населенням є фонд Прокурора Київської судової палати [61]. Тут містяться документи про заколоти в окремих колоніях Волині та висилку німців з них в інші регіони імперії та за її межі.

Ряд важливих відомостей зберігають матеріали фонду Помічника начальника Волинського головного жандармського управління в Житомирському, Овруцькому та Старокостянтинівському повітах [62].

Тут знаходяться документи управління про перевірку благонадійності німців-баптистів, які проживали в Житомирському повіті, а також відомості про їхні з'їзди тощо.

Надзвичайно цікавою для дослідників політико-правового становища єврейського населення Правобережної України є колекція документів, яку зібрала єврейська історико-археографічна комісія при історико-філологічному відділенні Всеукраїнської академії наук. Вони зосередженні в 1423 фонді. В основному це копії документів державних органів влади (канцелярій імператора, Сенату, Міністерств внутрішніх справ і фінансів, генерал-губернатора та ін.), доповідні й аналітичні записки місцевих органів влади про внутрішнє становище єврейських громад, діяльність цадиків, казенних рабинів, документи про функціонування Житомирського рабинського училища та створення єврейських землеробських колоній [63].

Наведений вище матеріал свідчить, що у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві зберігається значний масив документів і матеріалів, що висвітлюють діяльність як центральних, так і губернських органів влади по регулюванню національних відносин на Правобережній Україні. Проте, вони не дають можливості повністю розкрити діяльність регіональних (губернія, повіт) органів влади по цих проблемах. Цю прогалину дозволяють заповнити документа та матеріали, що зібрані в обласних державних архівах. Серед низ варто виділити державний архів Житомирської області, який за обсягом зібраних у ньому документальних матеріалів є одним із найбільших обласних архівів України. Тут зберігається понад дев'ять тисяч фондів, що нараховують понад один мільйон справ. Архів є основним сховищем документів з історії колишніх Волинської та частини Київської губерній з кінця ХVIII століття [64,29]. Тому без вивчення його документів не можливе повноцінне дослідження етнонаціональної ситуації, що склалася не лише на Волині а й на Правобережній Україні в цілому та політики російського царизму щодо етнічних спільнот, які тут мешкали.

Особливий інтерес серед фондів ДАЖО являють документи Волинської палати державного майна (ф.58). Вони, зокрема, дозволяють дослідити політику російського царизму щодо польської шляхти Волині. Зокрема, тут зберігаються десятки справ, матеріали яких показують процес конфіскації майна учасників польських повстань 1794, 1830, 1863 рр. та католицьких монастирів. При цьому, відібрані у поляків маєтності передавалися російським дворянам, переселення яких на територію краю активно стимулювалося царизмом [65].

У цьому ж фонді міститься указ про однодворців і громадян західних губерній імперії та документи, що висвітлюють діяльність органів влади Волинської губернії по його реалізації [66]. Вони свідчать, що російський царизм прагнув декласувати переважну більшість польської шляхти та перевести її в розряд податних станів.

Аналіз фондів ДАЖО свідчить, що в ХІХ ст. С.-Петербург вів наступ не лише на економічні, політичні позиції польської шляхти, а й на культурно-національні традиції польського населення, що яскраво засвідчують матеріали фонду Канцелярії волинського губернатора (ф. 70). Так, римо-католицькому духовенству було заборонено відкривати школи, навчати дітей польською мовою. Була заборонена польська книга. Уряд фактично наклав заборону на будь-який вияв польськості на

Правобережній Україні. Доходило до абсурду, коли поляків за виконання польських пісень віддавали до військового суду. Більш того, архівні документи свідчать, що поляків карали навіть за носіння національного одягу, а за усіма неблагонадійними встановлювали поліцейський нагляд [67].

Приєднання Правобережної України до Російської імперії створило для царизму ще одне питання - єврейське. В основу його вирішення царизм поклав наступне: або асиміляція, або еміграція. Конкретні кроки було розпочато з обмеження сфери економічної діяльності євреїв і по- збавленя їх права вибору місця проживання в Російській імперії. Логічне оформлення ця політика знайшла у формуванні «єврейської смуги осілості» до якої увійшла й переважна більшість території Правобережної України. Документи, що зберігаються у фондах ДАЖО дозволяють дослідити, як політику російської адміністрації щодо єврейського населення Волинської та Київської губерній, так і його життєдіяльність. Зокрема, в матеріалах фонду Волинського губернського правління (ф.67) містяться дані про виконання євреями військової повинності та про встановлення жорсткого контролю за їх призовом до армії [68]. А в фонді Волинської палати державного майна (ф.58) - документи, що відображають політику російської влади по залученню євреїв до сільськогосподарської праці та створенню на території Волинської губернії єврейських землеробських колоній. Вони свідчать, що цей процес проходив дуже складно й хоча частина євреїв-колоністів господарювала досить вправно, все ж для більшості з них землеробство залишилося заняттям чужим і не любимим, яке, при першій же можливості, можна покинути [69].

Важливе значення для дослідження ставлення російської влади до єврейської освіти мають справи 71 фонду. У ньому, зокрема, містяться матеріали, що дозволяють дослідити процес розвитку приватної єврейської освіти на Волині, Київщині та боротьбу проти неї місцевих чиновників, звіти єврейських училищних комісій, листування дирекції народних училищ з посадовими особами і т.д. [70]. Доповнюють цей матеріал документи фондів Волинської губернської училищної комісії (ф.393,395,397), де знаходяться дані про становлення та розвиток єврейської державної початкової освіти, діяльність єврейських училищних комісій, навчально- виховний процес в казенних єврейських училищах. Цікаві документи зберігаються у фонді Житомирського рабинського училища (ф.396). Вони дають уявлення про навчальний і виховний процес у цьому навчальному закладі, його викладацький склад, матеріально-технічне забезпечення та ін. [71].

Велика кількість документів про становлення професійної єврейської освіти зберігається у фонді Єврейського вчительського інституту (ф.354). Тут ми знайдемо дані про відкриття цього навчального закладу, його функціонування, діяльність місцевих органів влади по контролю за ним, біографії викладачів і т.д. [72].

Зібрані у зазначених вище фондах документи яскраво свідчать, що своєю освітньою політикою російський царизм переслідував лише одну мету - русифікація євреїв, відхід єврейської молоді від традицій своїх батьків, від рідної мови. Проте це мало, що дало.

Помітною етнічною групою Волині у ХІХ - на початку ХХ ст. стали німці. Їхня поява в краї та значне представництво були зумовлені політикою російського царизму, який намагався обмежити економічний, а по можливості й політичний вплив поляків у цьому регіоні. Важливим джерелом для вивчення появи німецьких колоністів на Волині, їхнього господарського, громадського, культурного життя є документи ДАЖО. Особливу цінність тут мають документи, що зібрані у фонді Волинської губернської землеупорядкувальної комісії (ф.226) [73]. Зокрема, тут містяться різноманітні відомості про німецькі колонії, господарську діяльність їхніх мешканців, а також їх клопотання про купівлю землі з допомогою Селянського поземельного банку, тощо.

Документи архіву також дають можливість дослідити політику російської влади щодо менонітів Волині. Більшість з них зосереджена в фонді Волинської палати державного майна (ф.58). Вони охоплюють період з 1840 до 1866 року і містять клопотання менонітів на переселення на казенні та приватні землі, дані про їхню чисельність. Особливу цінність тут становлять справи, де зібрані документи про форми земельної власності та види занять менонітів у повітах Волині [74].

В іншому фонді архіву - Канцелярія Волинського губернатора (ф.70) зібрано 910 різних документів, що відображають життя, діяльність німецьких колоністів і ставлення місцевої влади до них за період з 1793 до 1917 року [75].

У цьому ж фонді зібрано багато документів і матеріалів, що дозволяють дослідити політику російської адміністрації й щодо ще однієї чисельної етнічної спільноти Правобережної України - чеської (на території Волині була зосереджена більшість чеського населення краю). Вони дають можливість з'ясувати сутність політики, яку проводила, як центральна так і місцева російська адміністрація, щодо чеських переселенців. Зокрема, тут зберігається багато справ про купівлю ними землі [76], прийняття чехами російського підданства [77]. Особливу цінність серед матеріалів цього фонду становлять ті, що розкривають етапи та масштаби переселення чехів на територію Волині, регіони їхнього розселення тут, а також особливості їхньої господарської діяльності [78].

Про специфіку чеського релігійного життя на Волині можна довідатися, проаналізувавши документи фонду Волинської духовної консисторії (ф.1) [79] і Канцелярії Волинського єпархіального архієрея (ф.158) [80]. Особливий інтерес тут викликає, підготовлена у жовтні 1886 року чиновником губернського у селянських справах присутствія І.Орловим, «Записка о чехах Волынской губернии», де міститься цікавий матеріал про передумови й обставини переселення чехів на територію Волині, особливості їхнього релігійне життя, боротьбу між різними угрупуван- нями в середовищі чеського духовенства і т.д. Крім того, записка містить конкретні рекомендації по упорядкуванню релігійних справ волинських чехів і їхнього навернення у православ'я.

Якщо основна маса документів і матеріалів, що висвітлюють діяльність губернських установ Волині зберігаються в ДАЖО, то ті, що відображають ситуацію в Київській губернії зосереджені в Київському обласному державному архіві. Особливий інтерес серед них являють ті що зібрані в фонді Київського губернського правління (ф.1). Зокрема, тут є багато документів, що дають можливість дослідити репресії російської влади щодо учасників польського повстання 1831 року на Київщині [81]. Участь шляхти краю в польських повстаннях 1830 та 1863 років та переслідування не лише його учасників, а й тих хто співчував його ідеям (конфіскація маєтків, заслання до Сибіру, звільнення з державної служби й введення «податку на національність») відображають матеріали фонду Канцелярії Київського губернатора (ф.2) [82].

Надзвичайно багато цікавих документів зберігається в фонді Київської казенної палати (ф.280) [83] та фонді Київського губернського дворянського зібрання (ф.782) [84]. Зокрема, вони дають можливість проаналізувати міграційні процеси (особливо в середовищі польського населення краю), що були характерними для Київщини в ХІХ ст., їхній вплив на зміни етносоціальної структури її населення, а також простежити зміни національної політики російського царизму щодо них.

Схожа інформація, але щодо діяльності губернських установ Поділля, зберігається у фондах Кам'янець-Подільського міського державного архіву (КПМДА). Так, документи та матеріали фонду Подільської казенної палати (ф.226) дають можливість дослідити діяльність російської колонізаційної адміністрації по формуванню регіональних органів влади в основному з росіян, чи вихідців із Лівобережної України та вимивання з них поляків [85]. Схожа інформація міститься також у фонді Канцелярії Подільського губернатора (ф.228) [86]. Крім того, тут зібрано документи, що висвітлюють міграційні процеси, які мали місце на Поділлі в ХІХ ст. та ставлення до них місцевої влади [87], її спроби по регулюванню господарської діяльності представників різних етнічних спільнот краю [88] та їхнього культурного життя [89]. Надзвичайно цікавими є матеріали фонду, що розкривають потуги губернської влади по декласації подільської шляхти [90] та використання для цього російської православної церкви [91]. Значна маса документів, які розкривають вплив С.-Петербургу, губернської влади на етноконфесійну ситуацію на Поділлі зібрана у фонді Подільської духовної консисторії (ф.315) [92].

Таким чином, документи та матеріали ДАКО і КПМДА дозволяють скласти досить повну картину діяльності губернських установ Київщини та Поділля по їхньому впливові на етнічну структуру населення краю, по реалізації політико-правових норм С.-Петербурга щодо регулювання національних відносин на території Київської та Подільської губерній.

Наведений вище матеріал свідчить, що опубліковані джерела (збірники документів, довідники, статистичні звіти, періодика, спогади) та фонди Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Державних архівів Житомирської та Київської областей і Кам'янець-Подільського міського державного архіву містять значну масу документів і матеріалів, які дозволяють, грунтовно дослідити політику російського царизму стосовно усіх значних етнічних спільнот Правобережної України. В першу чергу це стосується міграційних процесів, які стимулювалися російською адміністрацією та привели до того, що протягом ХіХ - початку ХХ ст. етносоціальна структура населення краю значно змінилася. Багато документів і матеріалів, що містяться в них висвітлюють діяльність, як С.-Петербурга так губернських і повітових адміністрації, по регламентуванню господарської діяльності представників різних етнічних спільнот, їхнього громадського, культурного та релігійного життя.

Джерела та література

національний політика правобережний україна

1. Щербак М.Г., Щербак Н.О. Національна політика царизму на Правобережній Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ століття). - К., 1997; Національні меншини України у ХХ столітті: політико-правовий аспект. - К., 2000.

2. Бовуа Даніель. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863). - К., 1996; Його ж. Битва за землю в Україні. 1863-1914. Поляки в соціо-етнічних конфліктах. - К., 1998 ; Іващенко О.М., Поліщук Ю.М. Євреї Волині (кінець ХVШ - початок ХХ століття). - Житомир, 1998; Бармак Микола. Німецьке, чеське та єврейське населення Волинської губернії (1796-1914 рр.). - Тернопіль, 1999; ПоліщукЮ., Суліменко О. Німці Волині в кінці ХVШ - на початку ХХ століття: політико-правовий аспект. - Житомир, 2004 та ін.

3. Опубліковано кілька випусків «Полного собрания законов Российской империи». У першому вміщені документи з 1649 по 1820 рр., у другому - з 1821 по 1855 рр. і т.д.

4. Беренштейн О.Б. Дискримінаційна політика царського уряду щодо євреїв у другій половині ХVШ - першій половині ХІХ століття (за матеріалами Правобережної України). - Дис. ... канд. іст. наук. - К., 1995.

5. Сборник узаконений и распоряжений по землевладению в Западных губерниях с решениями Правительствующего Сената. - К., 1895; Указы и циркуляры Правительствующего Сената по устройству быта крестьян. - СПб., 1873 та ін.

6. Полный хронологический сборник законовъ и положений, касающихся евреев от уложения Алексея Михайловича до настоящего времени. 1649 - 1873. Извлечения из Полных собраний Законов Российской империи. / Состав. В.О. Леванда - СПб., 1874; Сборник действующих Законов о евреях. / Состав. М.И. Мыш. - СПб., 1909.

7. Градовский Н.Д. Торговые и другие права евреев в России в историческом ходе законодательных мер, предшествующих ныне действующему законодательству о евреях. - СПб., 1885; Руководство к русским Законам о евреях. / Состав. М. И. Мыш. - 4-е изд. - СПб., 1914. та ін.

8. Свод постановлений о землевладении и землепользовании австрийских, венгерских, германских или турецких подданных. - Пгр., 1916.

9. Документы объясняющие историю западно-русского края и его отношение к России и к Польше. - СПб., 1865; Сборник правительственных распоряжений по водворению русских землевладельцев в Северо-Западном крае. - Вильно, 1886.

10. Громачевский С.Г. Ограничительные законы по землевладению в Западном крае, с историческим обзором, их законодательными мотивами и разъяснениями. - СПб., 1904.

11. Собрания правил, законоположений и распоряжений Святейшего Синода о церковно-приходских школах и школах грамоты. Сост. П. Сумароков. - Вятка, 1897.

12. Сборник циркуляров по Юго-Западному краю Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора генерал-адъютанта Н. В. Клейгельса с февраля 1904 г. По февраль 1905 г. - К., 1905; Сборник циркуляров губернских учреждений Волынской губернии по разным частям административного управления с 1907 по 1910 г. - Житомир, 1910 та ін.

13. Восстание 1863 г.: Материалы и документы / Ред. С. Кеневич, К. Конарский, В. Королюк и др. - У 2-х тт. - К., 1963 - 1964.

14. Національні відносини на Україні у ХХ ст. Збірник законів і матеріалів. - К., 1994; Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. - К., 1997.

15. Первая всеобщая перепись населения Российской империи. Общий свод по империи результатов разработки данных первой Всероссийской переписи, произведенной 28 января 1897 г. - ТТ. I - 2. - СПб., 1905; Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. - Т. VIII. Волынская губерния. - СПб., 1904; Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. - Т. XVI. Киевская губерния. - СПб., 1904; Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. - Т. ХХХІІ. Подольская губерния. - СПб., 1904.

16. Олейниченко Н. Народное образование в Волынской губернии // Памятная книжка Волынской губернии на 1899 год. - Житомир, 1899. - С.55-76.

17. Из истории одного владельческого города // Памятная книжка Волынской губернии на 1901 год. - Житомир, 1900. - С.45-52.

18. Отчёт попечителя Киевского учебного округа о состоянии частных школ при церквях иностранных исповеданий за 1889 г. - К., 1890; Отчёт попечителя Киевского учебного округа о состоянии народного образования в Юго-Западном крае и двум губерниям Черниговской и Полтавской за 1889 г. - К., 1890; Памятная книжка Киевского учебного округа на 1902 г. - К., 1902 та ін.

19. Практические советы священникам при производстве следствий по проступкам. - К., 1869; Беседы и поучения на все воскресные дни к сельским прихожанам. - Почаев, 1876; Настольная книга для каждого священника, благочинного, следователя, опекуна, цензора и председателя собрания по духовному ведомству. Изд. 2-е. - Тула, 1882; Наставления для учителей церковных школ Волынской епархии о том, как учить русской грамоте. - Житомир, 1889 та ін.

20. Киевлянин. - 1867. -№№ 50, 60, 126, 142.

21. Волынь. - 1892. - №№ 33;1893. - № 45; 1893. - № 208.

22. Волынская земля. - 1914. - № 24.

23. Волынские епархиальные ведомости. - 1880. - №№ 2,3,4.

24. Чалый М. Записки украинца из времен польського восстания 1861 - 1864 года. - К., 1869; Познанський Б. Воспоминания о польском восстании в Украине 1863 г. - К., 1885; Илляшевич В. Из воспоминаний священника о. Никифора Хмелевского об упраздненном базилианском училище в г. Умани // Киевская старина. - 1892. - Т. 38. - С.160-167; Olic V. Dejiny cesreho vnstehovalectvi na Rus. - Kyjev, 1908; Pisma A. Jablonowskiego. - T. II. - Kresy Ukrainne. - Warszawa.

25. Центральний державний історичний архів України вм. Києві. - Ф. 442. - Оп.

1. - Спр. 1700, 7700; Там само. - Оп. 846. - Спр. 463; Там само. - Оп. 623. - Спр. 364.

26. Там само. - Оп. 1. - Спр. 1196 - 1197, 2511; Там само. - Оп. 532. - Спр. 181, 202; Там само. - Оп. 533. - Спр. 158, 205; Там само. - Оп. 534. - Спр. 281, 422; Там само. - Оп. 535. - 322; Там само. - Оп. 536. - Спр. 169; Там само. - Оп. 537. - Спр. 183.

27. Там само. - Оп. 1. - Спр. 504, 671, 1197, 1296, 1363; Там само. - Оп. 160. - Спр. 42.

28. Там само. - Оп. 1. - Спр. 1932.

29. Там само. - Оп. 38. - Спр. 430.

30. Там само. - Оп. 528. - Спр. 489; Там само. - Оп. 533. - Спр. 158; Там само. - Оп. 614. - Спр. 158, 238.

31. Там само. - Оп. 38. - Спр. 671; Там само. - Оп. 618. - Спр. 261; Там само. - Оп. 617. - Спр. 114; Там само. - Оп. 539. - Спр. 154; Там само. - Оп. 846. - Спр. 459; Там само. - Оп. 635. - Спр. 51.

32. Там само. - Оп. 702. - Спр. 98; Там само. - Оп. 34. - Спр. 1430.

Размещено на Allbest.ru