Єврейське населення Поділля у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Трансформація та реалізація войовничого антисемізму в процесі окупації загарбниками Поділля. Акції тотального знищення єврейського населення в містах Подільського регіону. Голокост як частина нацистського окупаційного режиму на українських землях.

Рубрика История и исторические личности
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 03.01.2011
Размер файла 66,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Усі антисемітські акції нацистів, гітлерівська політика єврейського геноциду здійснювалась із мовчазної згоди Сталіна, який також вів цілеспрямовану антисемітську лінію. Сталінський режим перешкоджав міграції євреїв до СРСР, встановлював різноманітні обмеження, перешкоди для біженців і навіть переслідував їх, піддавав репресіям.

Тому 1936 року лідер сіоністського руху в Палестині Х. Вейцман зазначав, що світ для 6 мільйонів європейського єврейства ділиться на дві частини: країни, де євреї не можуть жити, і країни, куди їх не пускають.

Тим часом нацисти в Німеччині переслідували євреїв, ув'язнювали в концтаборах тощо. В ніч з 9 на 10 листопада 1938 р. по Німеччині прокотився єврейський погром, під час якого було зруйновано 1400 синагог, пограбовано єврейські будинки й магазини, побиті вікна у тисячах єврейських шкіл і установ, понад 30 тисяч євреїв було кинуто до концтаборів. У Відні було зруйновано 42 синагоги і заарештовано 7800 євреїв. З Австрії втекло 100 тисяч, із Чехословаччини -- 25 тисяч, із Німеччини -- 300 тисяч євреїв. Нацисти назвали цю акцію "Кришталевою ніччю" [31, c. 287].

1941 року нацисти прийняли рішення про знищення усіх 11 млн. європейських євреїв. До кінця 1942 р. в Польщі нацистами було знищено 1 млн. євреїв. У нацистських таборах смерті загинуло 3,5 млн. євреїв, розстріляно на місцях 1,5 млн., майже мільйон було закатовано в гетто, при депортаціях, переміщеннях, померло від епідемій, голоду. Під час Другої світової війни гітлерівці знищили майже 6 млн. євреїв Європи. Після нападу на Радянський Союз було створено чотири спеціальні групи (айнзацгруппен), яким доручалося знищення комісарів, євреїв і циганів. Група "А" діяла у Прибалтиці і ленінградському напрямку; група "В" -- у Білорусії і московському напрямку; група "С" -- в Україні; група "D" -- в Молдавії та на півдні України, в Криму та Північному Кавказі.

Як вважають єврейські історики, Адольф Гітлер бачив у євреях особливий клас, що панує в СРСР, та був переконаний, що комуністична ідеологія і Радянський Союз як об'єкт реалізації даної ідеології -- лише знаряддя в руках євреїв, які готуються до захоплення всього світу.

Цивільна окупаційна адміністрація на Поділлі підпорядковувалася рейхскомісаріату на чолі з Еріхом Кохом, а величезна зона між Бугом і Дністром "Трансністрія", включаючи Одесу, була передана Румунії. Остаточне вирішення "єврейського питання" на окупованих східних територіях здійснювалося нацистами відповідно до директиви від 13 серпня 1941 р [30, с. 13].

Після введення цивільного управління на захоплених радянських землях євреї повинні були зареєструватися (повідомити прізвище, стать, вік, адресу) та носити на грудях ліворуч та на спині жовті шестикутні зірки. Євреям заборонялося виїжджати за межі своєї місцевості чи змінювати місце проживання без дозволу гебітскомісара, користуватися тротуарами, громадським транспортом, автомобілями, місцями і закладами відпочинку, концертно-видовищними установами, відвідувати школи, володіти автомобілями і радіоприймачами, проводити кошерний забій худоби; євреї -- лікарі, ветлікарі, аптекарі мали право займатись медичною практикою тільки серед євреїв.

Євреям заборонялось працювати адвокатами, займатись банківськими і обмінними операціями, лихварством, посередництвом, торгівлею. Все майно єврейського населення підлягало конфіскації. Євреїв було виселено із сільської місцевості та сконцентровано у містах (по районах великих міст), де населення було переважно єврейським. У них були створені гетто, які євреям залишати заборонялось. Продовольством і предметами першої необхідності гетто постачалося лише для підтримки існування [1].

Напередодні війни у Полонському районі Хмельницької області, наприклад, проживало майже 10 тис. євреїв. 1 вересня 1941 р. в привокзальному лісі фашисти розстріляли 4 тис. євреїв. Восени 1941 р. біля містечка Понінки вбили 2400 євреїв, 25 червня 1943 р. було страчено 1270 заручників єврейського гетто. У двох могилах в лісі поховано розстрі¬ляних фашистами євреїв із с. Новолабунь [1].

Жахливі події відбувалися 1941 р. в Дунаєвецькому районі Хмельницької області: 31 серпня в Миньківцях німецькі фашисти розстріляли 1840 євреїв, 1 вересня під Сокільцем було розстріляно 1224 євреїв, у Смотричі -- 1441, в Балині -- 264, у Шатаві і Макові -- 1218, на залізничній станції Дунаївц -- 117 осіб (26 сімей) єврейського населення [1].

У грудні 1941 р. за відмову вантажити зерно в Дунаївцях на телефонних стовпах німці повісили 20 євреїв-юнаків, а потім ще 200 євреїв. Згодом фашисти замурували понад 2,3 тис. євреїв у Дем'янковецьких фосфоритних шахтах, понад тисячу розстріляли під Чаньківським лісом, більш як 600 чоловік заживо засипали землею в льосі. Неподалік колишнього єврейського колгоспу "Педекс" окупанти розстріляли 17 сімей змішаної з євреями крові (68 чол.). Майже 1,6 тис. євреїв розстріляно у Віньківцях, 30 тис. євреїв Поділля, Угорщини, Чехословаччини розстріляні у Кам'янці-Подільському. Наприкінці 1942 р. на єврейське кладовище в м. Кам'янці-Подільському фашисти звезли єврейських дітей віком 4-8 років, і, розстрілявши, поховали їх у спільній могилі, що налічує понад 500 дитячих трупів.

Понад 20 тис. невинних мирних громадян, серед яких була велика кількість євреїв, розстріляні і закатовані у Старокостянтинові.

На Тернопільщині нацисти знищили 278772 особи, в т.ч. 256040 мирного, в основному єврейського населення, та 22732 військовополонених. Місцями найбільших масових страт були Петриківський та Янівський ліси поблизу Тернополя (розстріляно 28 тис. чоловік), військовий тир у Кременці (розстріляно 13 тис. чоловік), подвір'я в'язниці і кладовища в Чорткові (знищено 3 тис. чоловік) [3].

На Вінниччині фашисти розстріляли і закатували 204781 особу цивільного населення. Згідно з директивами Гітлера, на окупованих радянських територіях євреї розстрілювалися нарівні з партійними активістами і комісарами, партизанами і саботажниками.

Серед розстріляних німцями були цілі єврейські сім'ї. Так, під час масового розстрілу 1942 р. в с. Купіль Волочиського району, як пише до Держархіву Хмельницької області житель м. Лієпая Латвійської Республіки Шустер Лазар, були вбиті його мати Шустер Чарна, сестри Хайка, Хасья, Майка, брати Шмилик, Фроєм, Чершик, а також їхні тітки і діти.

Для управління на окупованих територіях єврейськими гетто і громадами німці створювали єврейські ради -- юденрати, що діяли під наглядом гебітскомісарів. Для підтримки внутрішнього порядку в гетто створювалась єврейська поліція, євреї-поліцаї були озброєні гумовими дубинками чи дрючками, носили на рукаві пов'язку з жовтою єврейською зіркою. Повна ізоляція гетто забезпечувалась поліцією та німецькими солдатами [6].

Категорично заборонялося будь-яке співробітництво між вермахтом і єврейським населенням, не допускалось використання євреїв для надання вермахту будь-яких послуг. Військовим органам за будь-яких обставин не дозволялося видавати євреям документи, які підтверджували, що їх власники зайняті на роботах для потреб вермахту. Військовослужбовцям заборонялось спостерігати і фотографувати акції зондеркоманд, розстріли євреїв.

Єврейське населення залучалося до важких підневільних робіт, обмежувалося у проживанні поза межами гетто, примусово знаходилося за колючими дротами у Шепетівці, Летичеві, Проскурові, Кам'янці-Подільському, Дунаївцяхта інших містах.

Декретом від 19 серпня 1941 р. союзник Гітлера румунський маршал Антонеску проголосив створення на окупованих землях між Дністром і Південним Бугом губернаторства "Трансністрія", до якої, зокрема, ввійшли південні райони Вінниччини.

Румунські війська і жандармські частини підтримки айнзацгрупи "Д" протягом липня-серпня 1941 р. знищили майже 150 тис. євреїв, що складало половину довоєнного місцевого єврейського населення1.

У Хмільнику за роки війни нацисти стратили 11750 євреїв, а у П'ятничанському лісі тільки за один день 19 вересня 1941 р.було розстріляно 15 тис. вінницьких євреїв [32, с. 44].

За роки фашистської окупації на території Вінниччини було розстріляно і закатовано 204781 мирного громадянина, 45972 військовополонених, 64167 чол. примусово вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Дослідники підрахували, що з понад 200 тисяч громадян Вінниччини, розстріляних і замордованих нацистами, майже половина були євреї.

Зрозуміло, що масовий геноцид позначився, в першу чергу, на цивільному єврейському населенні: жінках, людях похилого віку, дітях, які залишилися на окупованих територіях. Не будемо описувати страшних епізодів масових убивств євреїв, про них повідано багато. Лише зауважимо, що деякі звинувачення в адресу українців, зокрема в тому, що більшість євреїв загинуло від їх рук, безпідставні. Безліч документально-фактологічних матеріалів свідчать про те, що українське населення зазнало ще більших втрат, ніж євреї. Юдофобство в Україні ще в довоєнний час втратило своє соціальне підґрунтя, про що свідчать факти допомоги українців єврейським родинам в роки нацистської окупації.

Ці звинувачення несправедливі ще й тому, що тотальне знищення євреїв було офіційною доктриною рейху, і для цього у вермахті були створені спеціальні військові підрозділи, які мали відповідні інструкції, матеріально-технічні засоби, ідеологічну підготовку. Хоча, були й зрадники -- фашистам служили українські поліцаї, які переслідували мирних громадян і партизанів, відправляли до рейху українських юнаків і дівчат.

Крім того, втрати могли б бути меншими, якби не такою масовою була єврейська покірність. Адже організація життя в гетто була в руках єврейських органів самоуправління (юденратів), які служили фашистам, виганяли заручників і в'язнів на роботи, збирали гроші та коштовності, забезпечували встановлений нацистами порядок. Наприклад, Айзенберг Михайло Матвійович (народився в с. Малі Юначки Антонівського району Кам'янець-Подільської області), проживаючи на тимчасово окупованій німцями території в м. Красилові Кам'янець-Подільської області та перебуваючи в місцевому гетто в 1941-1942 рр., входив до складу керівництва єврейської громади. Незважаючи на те, що всі родичі і члени його сім'ї були розстріляні німцями, він, як шуцман, примушував євреїв, що були в гетто, працювати на фашистів, бив осіб, які не виконували його розпоряджень і відмовлялися йти на роботу. Разом зі старостою єврейської громади Шером Елі Шльомовичем, секретарем громади Зельбур Кльомою Елівичем Айзенберг відбирав у євреїв гроші, золото, інші цінності та здавав їх німцям.

Антисемітська політика нацистів була чужою для українського народу. Українці зі співчуттям допомагали євреям у важку фашистську годину. Недаремно нині у єврейському світі серед тих, хто рятував євреїв під час війни, чи не найбільше українців удостоєно почесної єврейської відзнаки "Праведник народів світу".

Багато українських сімей, ризикуючи життям, рятували від фашистської розправи приречених, передавали продовольство і одяг до гетто, надавали притулок євреям. Такі приклади відомі по всій Україні, зокрема у селах Віньковецького, Летичівського, Ізяславського, Полонського районів, містах Хмельницькому і Кам'янці-Подільському, Хмельницької області.

Так, єврейських дітей переховували мешканці Кам'янця-Подільського Ганя Скібіцька та Юрко Мозольський. Нотаріус Кам'янець-Подільської нотаріальної контори Кіммель підробляв євреям фальшиві документи про те, що вони -- українці.

Вчителька Настя Борискіна в Полонному врятувала доньку знайомих євреїв -- студентку Марію Шафранську. Микола та Марія Рибчаки, їх діти Степан та Настя майже два роки ховали у своїй оселі в Полінці єврея Якова Багулу. Селяни с. Котелянка Полонського району Родіон та Євдокія Янюки, їх сини Григорій та Микола зберегли життя дівчатам Євгенії і Марії Трибун, які втекли з гетто. Свою жінку-єврейку Євгену і доньку Галину 22 місяці переховував у Понінці поляк Антон Богінський.

Софія Маєрзон з с. Воробіївка і Ганна Кабіна з с. Новолобунь -- втікачі із гетто -- врятувалися, назвавшись українками. Кац Мойсей Меєрович, його дружина Зарецька Бетя Піневна і двоє дітей утекли з Красилівського гетто і переховувалися у Мацюк Наталії Ільківни в с. Щиборівка Красилівського району. Таких прикладів безліч [5].

Здійснювати свій страхітливий план знищення мирного еврейського населення гітлерівці розпочали в м. Міньківці з серпня 1941 року, и с. В. Жванчик і Соколець) р. за три було знищено 3092 жителя. Подробиці того, як це відбувалося в м. Міньківці виклала свідок Терк Етя:

-"31 августа 1941 года рано утром все местечко Миньковцы было оцеплено усиленным отрядом полицейських м. Миньковцы, Дунаевцы и Каменец-Подольского, а также немецкими частями гестапо. Население из домов было собрано на площадь, а оттуда по усиленным конвоем гнали около 1800 чел. в направлении па вое точную окраину м. Миньковцы, по дороге идущей в с. Глубочек За селом на расстоянии около 400--500 метров все были в долине и оттуда группами по 100 человек сопровождали к месту расстрела на гору, где были для этого приготовлены ямм. Когда людей подвели к яме, их раздели, т. е. снимали с обувь и головные уборы, а также отдельную нательную одежду, подводили их к яме, клали лицом вниз и расстреливали."

Свідок Палка Андрій Іванович розповідав:

"31 августа 1941 года меня совместно с другими направили па восточную окраину м. Миньковцы, куда и для чего пас ведут мы не знали. Когда пас привели к месту расстрела, я увидел, что там уже были готовы две ямы размером 8 метров длины, 4 метра ширины и 3 метра глубины, а третья яма была не готова [5].

Когда начался расстрел я с другими лицами находился в 10-40 метрах от места расстрела. Людей подводили к яме, спинами, с них головные уборы, обувь, верхнюю одежду и приказы им ложиться лицом вниз. По лежащим гитлеровцы стреляли из пистолетов, потом трупы растрелянных таким же образом клали второй слой людей и умерщляли их, затем третий, до тех пор пока яма не наполнилась. Когда были заполнены обе ямы, ил разделили па группы и часть заставили зарывать трупы, а людей копать третью яму" [4].

Відповідальними за масове знищення радянських громадян, їх в Міньковецькому районі були безпосередні представники гітлерівської Германії -- окружний комендант Кульман і помічники Гегельман і Кельн, начальник Міньковецької жандармерії Шрам та його помічники Альфатер.

При розстрілах були допущені знущання, добивали прикладами, були випадки коли засипали землею живих людей. Так наприклад, за свідченням очевидців м. Старої Синяви їм відомим громадянин Рутберг Іцко, який був засипаний живцем.

При окупації м. Деражня та району німецько-фашистська влада, а з липня 1941 р. по вказівці начальника жандармерії Паульески було взято на облік все єврейське населення і в першу чергу майстрів-спеціалістів: шевців, годинникових майстрів, перукарів, хлібопекарів, палітурників та інших. Окупаційна влада по м. Деражня спочатку взяла на облік 1848 чоловік, з них по віку під 1 місяця до 14 років -- 579 чоловік, працездатного населення -- 715 чоловік, непрацездатних -- 554 чоловіки [33]. Після цього все єврейське населення було зібране в одне місце, у так-зване гетто. Ці місця, будинки кругом були обнесені колючим дротом декілька разів, висотою 3--3,5 метри. Навкруги була виставлена озброєна охорона німецької поліції. При виході за огорожу людей били та розстрілювали.

Свідок Шпільберг Михайло з м. Деражня розповідав: "Циприс Іссак из гетто пробрались через проволоку для того, чтобы проверить действительно ли приготовлена яма для расстрела мирного населения. В это время их задержали полицейские, отвели в определенное место и расстреляли возле кирпичного завода" [4].

Німецько-фашистською окупаційною владою був оголошенний наказ про те, щоб усе єврейське населення носило розпізнавальні знаки па грудях та спині у вигляді шестикутньої зірки на білому фоні з жовтим відтінком, розміром 10x10 см. Над тими, хто відмовлявся носити ці знаки знущалися, а при повторній відмові розстрілювали. Одночасно фашисти грабували це населення, тобто щоденно відбирали їхнє особисте майно, речі, цінності, золото, єрібло та інше.

Населення, яке знаходилось в гетто ніякими продуктами харчування не постачалось, а те, що було у людей, відбиралось німецькою жандармерією. Населення було приречене па голодну ємерть. Медичної допомоги ніякої не було. По даних комісій по розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх посібників і за свідченнями очевидців у населения, що знаходилося гетто, пограбовано особистого та домашнього майна на суму 108981 крб [33].

Обіцяючи за покору та здачу всіх своїх коштів зберегти їм життя, майна і коштовностей німецько-фашистською владою взято хабаря та викупу радянськими грішми на суму 200000 крб. цінними речами і предметами і 115 кг золотом, сріблом, американськими доларами на суму 59500 [29, с. 33-34].

По розпорядженню начальника жандармерії Дайчмап і Шпіль у другій половині вересня 1942 року гетто було оточене. На перший день розстріляно більше 1500 чоловік, в тому числі престарілих та немовлят.

Жителі м. Деражні розповідають, що людей розстрілювали голими. Після розстрілу багато днів з-під землі поступала кров, було чути стогін та земля рухалась. У лютому 1943 року на міси і могил від просоченої людською кров'ю землі сніг був багряний, хоча розстріл проходив ще восени. За всі злодіяння, вбивства, грабіж, поруги над радянськими людьми, серед яких було єврейське населення, несуть відповідальність начальник районної жандармерії Дойчман, Шольц, Литке, Пауль-Рески, Чех [2].

Згадує Будусь Степан Антонович, житель м. Городка, яким прапював при німецькій окупації їздовим: "В грудні 1942 року мені був даний наказ комендантом Вілінгом, щоб я годував коней, а потім сів на бричку і наказав везти по направленню до греблі сахарного заводу. В той день там було страшне видовище. Залишивши мене, Вілінг сам пішов ближче до маси народу, а мені наказав не відходити від коней. Я стояв і спостерігав моторошну картину. 76 роздягнутих людей, в тому числі, були маленькі діти, підлітки, жінки, їм подавалася команда живими заходити у могилу і в них стріляв перекладач жандармерії. Чути було плач та крики жінок і малих дітей, а також чув голоси чоловіків з проханням добити їх, бо тяжко битися в передсмертних муках. Серед розстріляних, тобто, коли вони були ще живими, я впізнав Седлера Іцка, Нута з жінкою, Дуарейзя з жінкою і трьома дітьми"...

Згадує Вайсберг Євгенія Володимирівна, жителька села Кузьмин Городоцького району: "...в конце 1942 гола все местечковое население перевезли к Городок, где мы работали под конвоем немецкой жандармерии. И октябре 1942 года проснувшись мы услышали, что нас окружил шуцманы и приказали выходить, затем погрузили на подводы и повезли в Ярмолинцы, ггте был маленький барак, а в него загнали 3000 человек. От всего страха, жажды, голода и переутомления невинные мученики кончали жизнь самоубийством, а также друг друга убивали, члены одной семьи, например: председатель Гелер убил свою дичь, жену, затем сам себя. С казармы вы-искивали па расстрел данных жителей, заставляли живыми ложиться в могилы, затем расстреливали их, а детей зарывали живыми [6].

Некоторым удавалось убегать от такой смерти и они кончали жизнь самоубийством как, например, Фогельман и его жена Сара выбежав с казармы не пошли к могиле, а ударились об гору и убились, а также и моя сестра Рива Вайсберг 25 лет, выбежав с казармы, залезла на двухэтажный дом, воскликнула лозунг: "Да здравствует товарищ Сталин", а сама бросилась вниз и убилась, мать в то время расстреляли, а мне удалось спастись, так как я убежала [6].

Отже, ось такі моторошні свідчення очевидців занесені в акти, складені комісією по розслідуванню злодіянь фашистських загарбників та їх посібників у Хмельницькій області.

ВИСНОВКИ

Україна, а особливо її Правобережна частина, серед усіх республік колишнього СРСР зазнали найбільших втрат. Небаченими були людські жертви та матеріальні збитки.

Як не оцінена трагедія українства, так само належно не оцінена і Катастрофа українського єврейства, яке, за вироком німецького нацизму на чолі з Адольфом Гітлером, мало бути повністю і негайно знищене, а після цього мало б "остаточно" вирішитися і слов'янське питання. Знищення цілого народу, генетичне коріння якого сягає найперших джерел людської цивілізації, не можна виправдати рішенням однієї чи декількох диктаторських систем. Нищення єврейства стало основою національної політики гітлерівської Німеччини, яка поставила його в центр усього державно-політичного, суспільного механізму. Це була найстрашніша Катастрофа з усіх цивілізованих епох єврейського існування, коли здійснювалось тотальне винищення єврейського народу. У своїй людоненависницькій політиці щодо єврейського народу Гітлер не знав меж жорстокості.

Великі єврейські могили жертв фашизму є також у Чорткові, Ізяславі, Меджибожі, Сатанові, Деражні, Хмельницькому та на околицях багатьох інших міст і сіл Поділля, де встановлені пам'ятники жертвам фашизму. За роки окупації фашисти та їх спільники тільки на території Кам'янець-Подільської області вбили і закатували 477698 мирних громадян, близько 256 тисяч військово-полонених. Окупанти вивезли із області понад 117 тисяч юнаків та дівчат.

Тому ми, нині сущі, повинні це розуміти і стояти на сторожі того, щоб геноцид із будь-яких мотивів, у будь-яких формах, у будь-яких державах не повторився. Цьому нас вчить велика єврейська катастрофа.

Надалі перспективним напрямком історичних досліджень вбачається детальна характеристика причин та наслідків холокосту, нововиявлення конкретних єврейських жертв нацизму з метою засудження та попередження геноциду тоталітарних режимів проти будь-яких народів.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Джерела

1. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, Ф. КМФ - 8. Оп. 2. Спр. 146, Арк. 65. (З архіву Хмельницької обласної благодійної організації Хесед-Бешт)

2. Російський державний військовий архів - Ф. 32. Оп. 11302. Спр. 104. Арк. 584 - 585. (З архіву Хмельницької обласної благодійної організації Хесед-Бешт)

3. Центральний державний архів громадських об'єднань (далі -- ЦДАГО України). - Ф. 1. Оп. 20. Спр. 7386. - Арк.101. (З архіву Хмельницької обласної благодійної організації Хесед-Бешт )

4. ЦДАГО України. - Ф. 1. Оп. 1. Спр. 664. - Арк. 38-39. (З архіву Хмельницької обласної благодійної організації Хесед-Бешт )

5. ЦДАГО України. - Ф. 1. оп. 16, спр. 23. - Арк. 31. - (З архіву Хмельницької обласної благодійної організації Хесед-Бешт)

6. Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Сб. док. - Т. 1. - Кн. 1. - М., 1995. - С. 91.

7. Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Сб. док. - Т. 1. - Кн. 2. - М., 1995. - С. 114-115.

Література

8. Алтухова О. Трагічна річниця: Масове знищення євреїв в 1942р. в обл. // Шалом Алейхем. - 2002. - № 11. - С. 24.

9. Арад Ицхак. Холокауст. Катастрофа европейского еврейства (1933--1945): Сб. статей. -- Иерусалим, 1990. -- С. 16--17.

10. Банчик Н.Я. Євреї та вірмени на Поділлі: перетини у документах і долях // Духовні витоки Поділля: творці історії краю: Матеріали міжнар. наук. - практ. конф. Ч.1. - Хмельницький, 1994. - С.347-349.

11. Бельфер Э. Горсть священной земли: Места массового захоронения евреев в обл. // Шалом Алейхем. - 2001. - № 8. - С. 12.

12. Василевський. Розпорядження Кам'янець-Подільської міської управи від 8 липня 1942р.//Подолянин. -1942. -19 липня. -С.3.

13. Елисаветский С.Я. История еврейского народа: Курс лекций: Учеб. пособие для студентов гуманитар. фак. вузов. - К., 2000. - 431 с.

14. Загорулько М., Юденков А. Крах плана "Ольденбург": О срыве зкономических планов фашистской Германии на оккупированной территории СССР. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: Экономика, 1974. - 64 с.

15. Історія Української РСР. - У 8 т. / Академія наук Української РСР. Інститут історії. Інститут археології. - Т. 7: Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941-1945) / Редколегія тому: В. І. Клоков - відповід. ред., М. М. Дятленко, В. С. Коваль, П. Т. Тронько та ін. - К.: Наукова думка, 1977. - С. 298.

16. Книга Пам'яті України. 1941-1945?: Наук.-публіцист. видання / Гол. редколегія І. О. Герасимов, заст. голови І. Т. Муковський, П. П. Панченко, відп. секретар Р. Г. Вишневський. - К.: Пошуково-видавниче агентство "Книга Пам'яті України", 2000. - С. 179.

17. Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. - Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. - С. 230.

18. Левітас Ф. Чорний вересень 1941-го у Києві // Київ. вісн. - 1990. -27 верес. - С. 3.

19. Листи з фашистської каторги: Збірник листів радянських громадян, які були вигнані на каторжні роботи до фашистської Німеччини. - К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947. - С. 145.

20. Лукомська І. Не треба ворошити минулого: Про загибель євреїв у Бабиному Яру // Веч. Київ. - 1997. - 10 квіт. - С. 31.

21. Ляховецкий М. Ночь ценой в жизнь: О подвиге узников Сырец. фашист. концлагеря в Киеве в сент. 1943 г. // Правда Украины. - 1966. - 3 июня. - С. 7.

22. Махун С. Скорботна річниця: Про трагедію Бабиного Яру// День. -1999. - 30 верес. - С. 8.

23. Мілецький А. Скорбота, тиша і пам'ять: Про проект буд-ва комплексу "Бабин Яр"// Архіт. України. - 1993. - № 1. - С. 42.

24. Мюллєр Н. Вермахт и оккупация (1941-1944): О роли вермахта и его руководящих органов в осуществлении оккупационного режима на советской территории: Пер. с нем. - Воениздат СССР, 1974. - С. 215 - 216.

25. Немецко-фашистский оккупационный режим (1941-1944 гг.). - М., 1965. - С. 268.

26. Німецький окупаційний режим на Україні. Зб. док. і матер./Упоряд.: А.А.Батюк, І.Л.Бутич (кер.), В.В.Кузьменко, Л.П.Нагорна та інш.-К.: Державне видавництво Політичної літератури УРСР, 1963.-С.288.

27. Оголошення Кам'янець-Подільської міської управи//Подолянин.-1942. -19 липня. -С.4.

28. Олійник Ю.В. До питання про зміни в побуті, звичаях та традиціях населення Хмельниччини в роки окупаційного режиму (1941-1944 рр.) //Проблеми етнології, фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність: Наук. зб./Ред.колег.: Баженов Л.В. (відповід. ред.), Винокур І.С., Григоренко О.П. та інш. -Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002.- С.108

29. Оліневич С.С. Окупація Дунаєвеччини в роки Великої Вітчизняної війни // Тези доповідей респ. наук.-практ. конференції "Дунаївці: їх роль і місце в історії Поділля" / Редкол.: Винокур І.С., Прокопчук В.С. (відп. ред.), Ситар А.Й. -- Дунаївці, 1993. -- С. 60-- 62.

30. Перехрест О.Г. Нищення житла в українському селі в період німецько-радянської війни 1941-1945 рр. //Сторінки воєнної історії України:Зб. наук.статей НАН України. Ін-т історії України/ Ред.кол. Лисенко О.Є., Артьомов О.С., Віднянський С.В. та ін. К., 2005. -Вип..9. -Част.3. - С.151.

31. Південно-східна Волинь: наука, освіта, культура: Матер. регіон.наук.-краєзн. конф. / Редкол.: Осінський В.Г. (гол.), Журко О.І. (наук.ред.), Блажевич Ю.І. та ін. -- Хмельницький: Поділля, 1995. -- С. 201.

32. Поділля у Великій Вітчизняній війні (1941-1945 рр.). Зб. док. та матер./Під.ред. М.І.Мехеди. -Львів: Видавництво „Каменяр" - 1969. - С.44.

33. Поділля у Великій Вітчизняній війні (1941--1945): Зб.документів і матеріалів. --Львів: Каменяр, 1969. -- С. 93.

34. Полонному 1000 років: Матер. міжнар. наук.-практ. конференції 15--17 червня 1995 р. м. Полонне / Редкол.: Винокур І.С.(гол.), Слободянюк П.Я., Трубчанінов С. В. (наук. ред.) та ін. -- Кам'янець-Подільський, 1995. -- С. 69.

35. Полян П. Жертвы двух диктатур. Остарбайтеры и военнопленньїе в Третьем Рейхе. - М.: Ваш выбор ЦИРЗ, 1996. - С. 37.

36. Портрет темряви: Свідчення док. і матеріалів. У 2 кн.: Про геноцид ХХ ст. в Україні за нац. ознаками. - К.; Нью-Йорк, 1999. Кн. 1. - 705 с.;

37. Потильчак О. Трудові ресурси радянських військовополонених та "остарбайтерів" з України у нацистській військовій економіці в роки Другої світової війни. - к.: ТОВ "Міжнародна фінансова агенція", 1998. - С. 8 - 9.

38. Преступные цели - преступньые ередства: Документу об оккупационной политике фашистской Германии на территории СССР (1941-1944 гг.) / Сост. Заставенко Г. Ф. (рук.) и др.: Под общей ред. Е. А. Болтина и Г. А. Белова. - 3-є изд. - М.: Зкономика, 1985. - С. 180.

39. Рут Сэмюэльс. По тропам еврейской истории. -- Иерусалим: Б-ка Алия, 1990. -- 315 с.

40. Уничтожение евреев в СССР в годы немецкой оккупации (1941-- 1944): Сб. докум. и матер / Ред. Ицхак Арад. -- Иерусалим: Яд ВаШем, 1992. -- С. 33--45.

41. Уничтожение евреев в СССР в годы немецкой оккупации(1941--1944): Сб. документов и материалов / Ред. Ицхак Арад // ЯдВа Шем. Нац. ин-т памяти жертв и героев Сопротивления. --Иерусалим, 1992. -- С. 13.

42. Шершевська Р. Спасибі за добру пам'ять: Знищення євреїв у 1942р. в Деражні і чуйність до їх пам'яті деражнянців // Поділ. вісті. - 1992. - 17 листоп.

...

Подобные документы

  • Положення Кривого Рогу на початку війни. Терор фашистів проти мирного населення під час окупації, масові розстріли мирного населення, відправлення до концентраційних таборів. Дії партизан та антифашистського підпілля. Етапи визволення Криворіжжя.

    реферат [13,6 K], добавлен 31.03.2010

  • Поняття пропаганди та її відмінність від інших видів масового впливу. Зображення ідеологічних супротивників в радянській пропаганді 1941-1945 рр. Радянська концепція пропаганди в роки Великої Вітчизняної війни, що відображена в плакатах, пресі, радіо.

    курсовая работа [45,9 K], добавлен 14.11.2013

  • Аналіз і порівняння причин, змісту і наслідків Вітчизняної війни 1812 року і Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, місце України в цих війнах. Справедливі війни українського народу за свободу і незалежність Вітчизни проти іноземних загарбників.

    презентация [12,6 M], добавлен 22.09.2014

  • Аналіз діяльності руху Опору на Харківщині у червні 1941 - серпні 1943 років: з'ясування становища регіону під час окупації фашистськими військами. Визначення ролі партизанських і підпільних організацій у визволенні області від німецьких загарбників.

    курсовая работа [86,7 K], добавлен 15.02.2010

  • Дослідження умов життя населення під час Великої Вітчизняної війни та окупаційного режиму в селі Липляни. Подвиг Героя Радянського Союзу О.П. Єгорова під час визволення села Йосипівка. З’ясування невідомих імен загиблих воїнів та місця їх поховання.

    реферат [2,1 M], добавлен 05.03.2015

  • Дослідження історії фашистської окупації Рівненщини. Відродження національно-культурного життя. Характеристика діяльності українських громадсько-культурних органів, яка допомагала зорганізувати українське життя в Рівному та повіті. Радянське підпілля.

    творческая работа [26,7 K], добавлен 08.06.2012

  • Вивчення шляхів розграбування окупантами національних багатств України у часи Великої Вітчизняної війни. Дослідження злочинів, здійснених нацистами проти євреїв (геноцид єврейського народу). Випробування, які чекали українців, вивезених в Німеччину.

    реферат [30,9 K], добавлен 27.06.2010

  • Голокост - систематичне переслідування і знищення людей за ознакою їх расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу. Історія переслідування і знищення європейських євреїв нацистською Німеччиною у 1933-1945 рр.

    творческая работа [10,9 M], добавлен 17.05.2012

  • Місце та значення Великої Вітчизняної війни в історії України, характеристика головних боїв, що відбувалися на її території. Хід громадянської мобілізації та завдання, що ставилися перед загонами добровольців. Етапи евакуації прифронтової смуги.

    реферат [32,5 K], добавлен 29.11.2009

  • Визволення Лівобережної України та Донбасу від німецько-фашистських загарбників. "Східний вал" як укріплення на правому березі Дніпра. Микола Ватутін як Герой Радянського Союзу, його заслуги перед Батьківщиною. "Третя сила" в умовах окупаційного режиму.

    реферат [27,0 K], добавлен 15.04.2013

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.