Науково-історичні інтерпретації політичних репресій (1920-1950-х рр.) у добу перебудови
Сукупність причин розгортання репресій у радянському суспільстві. Історіографічні дослідження спроби протидії репресіям під час їх апогею. Напрями розгортання репресій в армії. Переосмислення історичного шляху, пройденого СРСР у 20-ті 50-ті pp. XX ст.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | русский |
| Дата добавления | 27.09.2013 |
| Размер файла | 20,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Науково-історичні інтерпретації політичних репресій (1920-1950-х рр.) у добу перебудови
Щелкунов А.О.
Зародження історіографії політичних репресій у радянському та пострадянському науковому просторі напряму пов'язано із суспільними процесами в СРСР у др. пол. 1980-х поч. 1990-х рр. Одним із таких процесів було переосмислення історичного шляху, пройденого Радянською державою, і як результат загострення історичної свідомості серед широких верств радянської громадськості.
Знаковою подією для суспільної думки СРСР і постановки проблеми з історії масових репресій кін. 1920-х поч. 1950-х рр. перед істориками став вихід у світ у 1987 році творів відомих і недостатньо раніше відомих письменників О. Твардовського, К. Симонова, О. Бека, С. Антонова, А. Рибакова, А. Платонова, А. Ахматової, Ю. Трифонова, В. Шаламова та ін. Користуючись частково своїми спогадами, частково свідченнями сучасників, що зуміли пережити ті події, вони створили художні твори, в яких були подані абсолютно нові образи міста й села, суспільства, держави 1930-х початку 1950-х pp., які мали мало спільного із зображуваними раніше в офіційній радянській художній літературі, публіцистиці та історіографії.
Хвиля публікацій художніх творів у др. пол. 1980-х рр. стала дуже серйозним поштовхом для розвитку історіографії історії сталінських репресій. З приводу цього історик В.І. Касьяненко писав: «...літератори показали нам приклад того, як можна писати оперативно, гостро, живо, зацікавлено, по закритих у минулому питаннях історії і сучасного життя нашої історії. Ці публікації схвилювали суспільну думку, загострили загальний інтерес до вітчизняної історії, до її героїв та антигероїв» [15,с.14].
Після публікації вище перерахованих художніх творів у процес переосмислення історичних подій 20-х 50-х pp. XX ст. першими активно включаються публіцисти. Спершу, ніби критикуючи опубліковані художні твори, насправді націлюючи свою критику проти сталінізму і політичних репресій, історична публіцистика дуже швидко стала окремим каналом інформації, що інтерпретувала у суспільній свідомості образ політичних репресій.
Але обговорення історичних подій без участі істориків було не логічним. Пам'ятаючи слова С. Соловйова про те що збори у історичної науки довгі, історики на першому етапі дослідження вимушені були користуватися публіцистичним каналом інформації, щоб донести до суспільства науково-історичний погляд на репресії. Історик В.І. Логінов щодо цього підкреслював: «Ми кинулися в битву за перебудову, використовуючи при цьому газети, журнали, тобто стали на деякий час публіцистами. ї це було необхідним: товсті спеціальні монографії зараз мало хто читає» [ІЗ.с.618]. Працюючи у рамках історичної публіцистики, історики стали перед проблемою: треба відповідати на запити суспільства, але рамками суто публіцистичного жанру звужувався науково-дослідний потенціал історичної науки. Була висунута ідея белетризованої або публіцистичної історії [12,с.5]. Якщо історична публіцистика, у першу чергу звертаючись до історії, вирішує проблеми сучасності, то аналіз історичних подій і явищ не є для неї самоціллю. Тому «публіцистична» історія повинна була ставити за мету дослідження історичних проблем, з'ясування яких сприймалося суспільством, як актуальні проблеми сьогодення. Однак такий розподіл залишався умовним, різниця була лише у меті дослідника, його мотивації та і внутрішньому відчутті своєї роботи як історичної публіцистики чи публіцистичної історії. Як приклад до публіцистичної історії можна віднести роботи історика Ю. Чернецовського «Как Сталин спас «Наполеона»« [28] и «Один день Евгения Викторовича» [29], присвячені репресіям проти історичної науки і безпосередньо проти академіка Є. Тарле.
Через свою невизначеність і умовність ідея публіцистичної історії не знайшла широкого застосування. Обговорення репресій у суспільстві вимагало від істориків включитися в цей процес не у ролі публіцистів, а безпосередньо у ролі професіоналів. Адже актуалізація проблеми репресій і відсутність відповідей на загострений суспільний інтерес руйнувала взагалі образ радянської історіографії [6, с. 4] як такої, що здатна об'єктивно проаналізувати закономірності суспільного розвитку як об'єктивного історичного процесу. Тобто, ставилася проблема: як безумовно прогресивне соціалістичне будівництво могло породити репресії. Проблема, що для історичного матеріалізму набувала ознак аномалії, яка не вписувалася у парадигму радянської історії.
Актуалізація проблем політичних репресій відбулося завдяки публікації художніх творів і публіцистики, відповідно усвідомлення аномалії відбулося поза межами професійного співтовариства істориків, і як зазначили Ю. Зайцев і С. Посохов, аномалія в даному випадку виступала як соціально значуща проблема, розуміння якої вимагало вивчення її історичних коренів [10,с.11]. А спроба зрозуміти ці корені, репрезентуючи суспільні настрої спробували публіцисти і тому історики повинні були відповідати на поставленні запитання, враховуючи їх значення для суспільства і для самої історичної науки.
Спробуємо проаналізувати лише декілька ключових проблем, поставлених у публіцистиці, і які, у свою чергу, намагалися вирішити історична наука епохи перебудови.
Про необхідність об'єктивно розібратися у сукупності причин розгортання репресій гучно лунало у публіцистиці, але насправді, емоційність оцінок переважала виважений аналіз, і в першу чергу це стосувалося И. Сталіна, до особистої волі якого зводилась уся совокупність причин, що породили політичні репресії. Письменник і публіцист О. Адамович називав Сталіна «головним «вертухаєм» країни» [1,с.28], публіцист А. Нуйкін, так звертався до Сталіна: «оспіваний поетами злодій» [22,с.24] та таке інше. Таким чином, питання: «чому розпочалися масові репресії?» у публіцистиці підмінялося запитанням: «Хто винен в розгортанні масових репресій»? Спершу провина за політичний терор повністю покладалося безпосередньо на самого Сталіна, невдовзі, провина була частково поділена із його близьким оточенням, але поступово відповідальність за масові репресії, які у перебудовній публіцистиці порівнювалися із нацистськими злочинами (наприклад, Куропати, що за часів перебудови були символом сталінського терору, називалися сталінським Освенцимом 114.с. 1701). публіцистика почала покладати на радянське суспільство у цілому [8,с.53].
Вчені, ще не заповнивши цю «білу пляму» кропітким аналізом джерел та встановленням точної фактографії, розуміли, що зведення багато в чому унікального історичного явища до особистого характеру Сталіна, в решті-решт є контрпродуктивним і намагалися пояснити, як тоді вважалося, алогічний терор 1937 1938 років деякими об'єктивними причинами. Першою за часом появи стала праця JI. Гордона і Е. Клопова (на початку 1989 року). Учені висунули дві причини, які б могли раціонально пояснити масові політичні репресії 1930-х рр. Одна з них полягала у практично суцільній заміні кадрів, «які звикли до діяльності в умовах демократичного централізму 20-х років на кадри, які повністю відповідними режиму самовладдя, були готовими без вагань підкоритися необмеженій владі центру і наполегливо служити їй» [Іб.с. 196]. Друга причина зумовлювалася зміцненням необмеженої влади Сталіна шляхом залякування соціальних верств, у межах яких могла б розпочатися кристалізація антитиранічних сил [16,с.187].
Аналізуючи причини репресій 1934-1936 pp. Р. Медведев наголошував на сторінках своєї монографії: «Репресії були тільки прологом і прикриттям ще більш страшної і масової терористичної кампанії» [21,с.349]. Таким чином, є підстави вважати, що аналогічні оцінки репресивної політики можна поширити і на 1937-1938 рр. По-перше, Р.Медведєв вважав зазначені політичні репресії простою політичною помстою Сталіна своїм супротивникам [21,с.348]. Подруге, на його думку, до небаченої межі посиливши особисту владу, Сталін фактично «... намагався створити у країні ситуацію надзвичайного становища, залякати народ і партію, змусити всіх повірити в існування у СРСР широкої мережі ворогів і шпигунів і на цій підставі отримати у свої руки надзвичайні повноваження в ролі «рятівника» Радянської держави» [21,с.349]. По-третє, згідно з P Медведєвим, певну роль у цьому відіграло «...бажання звалити на «ворогів народу» усі політичні та економічні проблеми» [21,с.349], які спіткали Радянський Союз у той час.
В. Бобрєнєв та І. Рашковець вважали, що причинами масових репресій була необхідність подальшого функціонування каральних органів, які вишукували ворогів народу незалежно від того були вони насправді чи ні [5,с.9]. Друга причина, на думку дослідників, була безпосередньо пов'язана із культом особистості, тому що HKBC почав виконувати суто політичні та ідеологічні функції, забезпечуючи безперечний політичний авторитет Сталіна, і боротьба за одностайність суспільної думки. «ОДПУ та HKBC пильно спостерігали за тим, щоб ім'я Сталіна використовувалося тільки в найкращих барвах. А державні недоліки приписувалися різним опозиціонерам, ухильникам, некомпетентності безпосередніх провідників політики центру на місцях» [5,с.9].
На думку Б.П. Курашвілі, репресії мали на меті два завдання. Перше, і головне це очищення суспільства від ворогів соціалізму, воно диктувалося неминучістю Другої Світової війни і необхідністю знищення потенційної п'ятої колони. З цього приводу він писав: «Найкращий вихід, до початку зовнішньої війни провести поховання дійсних і потенційних внутрішніх ворогів соціалізму у землі або глибокому тилу» [18,с.68]. Друга, на думку дослідника, «ще більше головна мета конструктивної політики» масове примушування до залізної дисципліни, масове виховання громадянської чесності і обов'язковості, необхідністю знищувати крадіжництво, кумівство, хабарництво» [18,с.69]. Тобто, Б. Курашвілі тлумачив розгортання масових репресій об'єктивним, і в цілому, необхідним процесом. Така інтерпретація могла пояснити мотиви керівної верхівки, але не масову фальсифікацію судових справ, найгрубіші порушення прав людини та багато інших аспектів.
Таким чином, зазначені дослідники, намагаючись знайти логічне пояснення розгортанню масових репресій у др. пол. 1930-х pp., врешті-решт знову все звели до особистої волі вождя, його тиранічної природи.
В роки перебудови ставилося запитання: чи були спроби спротиву репресіям? У 1988 р. в газеті «Комсомольская правда» вийшла стаття з промовистою назвою: «Герои из 37-го», в якій розповідалося про долі 74 прокурорів, що виступали активно проти необгрунтованих репресій, вимагаючи від слідчих HKBC діяти строго у межах чинного законодавства,за що були заарештовані і страчені. Описуючи ці події, автори статті, Б. Вікторов та О. Афанасьев, з громадянським пафосом вимагали нагородити таких людей особливими знаками і нагородами, адже вони «здійснили подвиг, вони воістину національні герої» [3,с.2].
Особливу увагу в перебудовній публіцистиці приділяли постаті М. Рютіна, автора звернення «Ко всем членам ВКП(б)», або як його називали «маніфест Рютіна», арешту та розстрілу якого, на думку JI. Разгона, Сталін вимагав особисто [23,с.232]. У передмові до публікації тексту цього документу у журналі «Огонек» підкреслювалося: «Це документальне свідчення найбільш значного по суті, прояву реального спротиву сталінської деспотії», що вже утвердилася [24.С.421]. Цю пристальну увагу громадськості до постаті М. Рютіна роз'яснив публіцист І. Анфертьєв у своїй роботі «Рютін проти Сталіна». Він особливо акцентував увагу на тому, що діяльність Рютіна розвінчує «міф про те, що у двадцяті та тридцяті роки у нашому суспільстві не знайшлось здорових сил, що усі без виключення ставали перед Сталіним на коліна і не було в партії нікого, хто б насмілився йому заперечити або виступити проти його згубного курсу» [2,с.180].
Звернення до проблеми боротьби проти репресій це спроба створення концепції, яка б могла включити аномалію до радянської парадигми історії. Тому на хвилі розкриття злочинів сталінського режиму суспільство гостро відчувало потребу знайти історичні епізоди, які б могли повернути повагу до власної країни і її історії. Такий стан речей обумовив вихід у світ ряду наукових статей, які розкривали спроби протидії політичному терору: світ побачили збірники статей «Они не молчали» та «Расправа. Прокурорские судьбы».
Збірник «Они не молчали» складається із 22 статей, у передмові підданий критиці ліберальний напрям публіцистики: цей збірник «руйнує легенду про загальну покірність і казенну одностайність» та зображує «фізичну несумісність старого більшовизму і сталінізму» [19,с.5].
У роботі «1937 год: противодействие репрессиям» О. Хлевнюк висуває цікаву ідею про те, що у 193 5-1936 рр. розгортання масових репресій гальмувалося поміркованими силами в партії, на чолі із С. Орджонікідзе [27,с.25--30]. Досліджуючи спроби протидії репресіям під час їх апогею, дослідник дійшов висновку, що «найбільш розповсюдженою формою протесту проти репресій були письмові заяви, котрими ув'язнені, їх родичі, друзі чи колеги засипали всі інстанції» [27,с.36]. І серед жертв репресій було багато тих, хто відверто висловлював незгоду із репресивною політикою [27,с.39].
О.Ф. Сувеніров, вивчаючи репресії в армії, знайшов чимало фактів протидії терору. Наприклад, він описав як майбутній маршал І. С. Конєв, ризикуючи своїм життям, захищав тоді ще командуючого Білоруським військовим округом
І. Уборевича, припинив практику доносительства і допомагав необгрунтовано звинуваченим командирам у підлеглих йому військах [26,с.377]. Підсумовуючи той опір репресіям, що мав місце у лавах РСЧА, Сувеніров дійшов висновку, що «не пропали даром протести військовослужбовців проти свавілля» [26,с.386], адже було створено спеціальну комісію, яка розглянула понад ЗО тис. скарг, і тисячі командирів було поновлено у складі армії.
Збірник «Расправа. Прокурорские судьбы», складається із 12 статей і був повністю присвячений біографіям радянських військових прокурорів, що зазнали репресій намагаючись, на думку дослідників, зупинити політичний терор. Редактори цього збірника пишуть: «Кожного разу при зверненні до минулого важко відмовитися від важкої думки: чи були реальні спроби протидіяти тому страшному злу?» [19,с.5], на це запитання автори збірника однозначно відповідають так, на підтвердження своїх слів наводячи спроби протидіяти репресіям, що мали місце серед військових прокурорів. Справа в тому, що у вересні 1934 р. наказом Прокурора СРСР саме на військову прокуратуру був покладений обов'язок стежити за дотриманням законності у розслідувані справ, пов'язаних із зрадою Батьківщині, диверсіями, шпигунством та ін., при цьому треба враховувати невеликий штат військової прокуратура, яка фізично не могла контролювати діяльність органів HKB C. Перша стаття цього збірника «Судили прокуроров...» розповідає про спроби протистояти незаконним методам слідства військових прокурорів С. Орловського, Г. Суслова, В. Малкіса, Я. Ельского, М. Ланди та репресіям проти них самих. Також описується становище, в якому знаходилася військова прокуратура у другій половині 1930-х pp.: «Втративши будь-яку підтримку зверху, військові прокурори вже не могли протидіяти беззаконням, як раніше. Дехто визнав за краще не псувати відношення із HKBC та судами. А навкруги тих, хто продовжував займати принципові позиції, плелися інтриги, на них збирався компромат» [4,с.38].
Загалом у збірнику представлені дев'ять статей, що розповідають про життя і професійний шлях військових прокурорів М. Татаринцева, С. Орловського, Г. Cycлова, В. Малкіса, М. Кузнецова, А. Прокофьєва, М. Кузміна, П. Войтеко, С. Мамбеєва. Особлива увага приділялася їхнім спробам стримувати або протидіяти репресіям, хоча в ряді статей відсутні будь-які дані про такі спроби [9;25].
У збірнику були опубліковані роботи Б.А. Старова, І.П. Рашковця, А. Рибчинського, Б. Вікторова, В. Бобренєва та багатьох інших. Усі без винятку автори були фаховими юристами, що у різні роки переглядали справи репресованих з метою їх реабілітації це обумовило широке використання архівних джерел, зокрема кримінальних справ репресованих, і як наслідок їхні роботи багаті на фактичний матеріал.
Історик Ю. Борисов у своїх висновках, присвячених руху опору проти репресивної політики підсумував головні завдання перебудовної історіографії: відокремити репресії від соціалізму. Він писав, про те, що рухи опору провалилися, бо були «...різнорідними та неорганізованими. Разом з тим їх політичне і моральне значення велике. Вони зберегли честь партії, передавали від покоління до покоління відданість справжнім ідеалам соціалізму» [7,с. 153].
Як і процитовані роботи, так й інші майже тридцять статей збірників намагалися довести, що радянське суспільство кін. 1920-х поч. 1950-х pp., яке будувало соціалізм, органічно не сприймало репресивну політику сталінського керівництва, відкрито боролося проти політичного терору і режиму доводилося вести жорстоку боротьбу проти руху опору. Однак, наведені матеріали і факти, що аналізуються у численних статтях збірників, суперечать цій концепції. Зафіксовані виступи проти репресій відбувалися у тому випадку, коли репресії перетворювалися на особисту драму: заарештували родича чи близьку людину, розуміння своєї невинності або людини, яка добре відома, штовхали на протест, у кращому випадку професійна солідарність (наприклад, військовослужбовці). Факти масового громадського не сприйняття політики політичних репресій не було зафіксовано і взагалі, наведені факти не дозволяють казати про суспільний опір репресіям.
Висунутий за часів перебудови лозунг: «Більше соціалізму», відгукнувся ідеєю «Більше історії». Процес переосмислення історичного шляху, пройденого СРСР, особливо у 20-ті 50-ті pp. XX ст., стало больовою точкою пізньорадянського суспільства. І це не випадково. Радянське суспільствознавство взагалі і історична наука зокрема базувалися на історичному матеріалізмі, який безапеляційно заявляв що «спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальні, політичні і духовні процеси життя взагалі» [20,с.541]. Для такої парадигми суспільного розвитку проблема політичних репресій набувала ознак аномалії, тому що базис це першопричина усіх процесів, які відбуваються у суспільстві, і безпосередньо породжує сукупність правових і політичних інститутів, а також моральних, естетичних і філософських поглядів.
Підняті художньою літературою і публіцистикою проблеми репресій, а також ряд інших проблем радянської історії, не могли бути вирішені з погляду існуючої парадигми. Отже, необхідність науково-історичних інтерпретацій вимагала від наукового співтовариства виробити нову модель для постановки проблем і їх вирішення, тому наукова революція ставала не минучою, і була обумовлена внутрішньою логікою розвитку науково-історичного знання. І вона почалася навіть до краху усієї радянської системи, у 1991 р.
Список використаних джерел
репресія історіографічний радянський
1. Адамович А. Оглянись окрест/А. Адамович// Огонек. -1988. -№39. С. 28 30.
2. Анфертьев И. Рютин против Сталина // Возвращенные имена: Сборник публицистических статей в 2-х книгах. Книга II / Сост. А. Проскурин. М.: Изд-во Агентства печати Новости, 1989. С. 179-202.
3. Афанасьев А., Викторов Б. Герои из 37-го //Комсомольскя правда. 1988. -21 августа. С. 2
4. Бобренев В. Судили прокуроров... / В. Бобренев // Расправа. Прокурорские судьбы. М.: Юрид. лит., 1990. С. 18-47.
5. Бобренев BA., Рашковец И. П. Вместо предисловия / В. Бобренев // Расправа. Прокурорские судьбы. М.: Юрид. лит., 1990. С. 5 17.
6. Болебрух А.Г. Приобрела ли историография новый образ? // Харківський історіографічний збірник. X.: Вид-во НУА, 2006. Вип. 8. С. 4 13.
7. Борисов Ю.С. Эти трудные 20 30-е годы // Страницы истории советского общества: Факты, проблемы, люди / Под общ. ред. А.Т. Кинкулькина; Сост.: Г.В. Клокова идр. М.: Политиздат, 1989. С. 121 158. (447с)
8. Волкогонов Д. Шанс совести существует всегда... // Автограф-89 / Ред.-сост. Е. Баханов. М.: Книга,1989. С. 44 59.
9. Заика JI. Перед партией чист... // Расправа. Прокурорские судьбы. М.: Юрид. лит., 1990. -С. 80-94.
10. Зайцева Ю., Посохов С. Аномалія // Історіографічний словник: Навч. посіб. для студентів історичних факультетів університетів / С.І. Посохов, С.М. Куделко, Ю.JI. Зайцева, та ін.; За ред. С.І. Посохова. X.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. С. 8 11.
11. Зайцева Ю., Посохов С. Парадигма //Історіографічний словник: Навч. посіб. для студентів історичних факультетів університетів / Cl. Посохов, С.М. Куделко, Ю.JI. Зайцева, та ін.; За ред. С.І. Посохова. X.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. С. 185-191.
12. История Урала известная и неизвестная. Встреча в редакции историков и писателей // Урал. 1989. № 12. С. 3 13.
13. Источниковедение: теория, история, метод, источники русской истории: Учеб. пособие/ И.Н. Данилевский, В.В, Кабанов, О.М. Медушевская, М.Ф. Румянцева. М.: Российск. гос. туманит, ун-т. -1998.-702с.
14. Карякин. Ю. «Держиморда» или «сокол, ты мой сизый...» // В своем отечестве пророки? Публицистика перестройки: лучшие авторы 1988 года. М.: Кн. палата, 1989.-С. 170176.
15. Касьяненко В.И. Основные закономерности развития и актуальные вопросы истории советского общества // Вопросы истории. 1988. №6. С. 13-19
16. Клопов Э.В., Гордон JI.A. Что это было? Размышления о предпосылках и итогах того, что случилось с нами в 30 40-е годы. М.: Политиздат, 1989. 319с.
17. Кун Т. Структура научных революций. С вводной статьей и дополнениями 1969 г. / ТКун. М.: Прогресс, 1977. 300 с.
18. Курашвили Б. П. Политическая доктрина сталинизма / Б. Курашвили // История СССР. Ї989. № 5. С. 60 77.
19. Логинов В. Предисловие / В. Логинов // Они не молчали / Сост. А.В. Афанасьев. М.: Политиздат, 1991.-С.5-10.
20. Маркс К.К критике политической экономии. Предисловие / К. Маркс // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. В 3-х т. Т. 1. -М.: Политиздат, 1983. -635 с.
21. Медведев PA. О Сталине и сталинизме. М.: Прогресс, 1990. -488с.
22. Нуйкин А. Слово о достоинстве // В своем отечестве пророки? Публицистика перестройки: лучшие авторы 1988 года. М.: Кн. палата, 1989. С. 15-36.
23. Разгон JL Наконец! / Л. Разгон//История без «белых пятен»: Дайджест прессы. 1987, 1988. Л.: Лениздат, Социально-коммерческая фирма «Человек», 1990. С. 231 -233.
24. Рютин М. «Прочитав, передай другому!» // История без «белых пятен»: Дайджест прессы. 1987, 1988. Л.: Лениздат, Социально-коммерческая фирма «Человек», 1990. С. 421^125
25. Рыбчинский А. He склонивший головы // Расправа. Прокурорские судьбы. М.: Юрид. лит., 1990. С. 95 108.
26. Сувениров О.Ф. За честь и достоинство воинов РККА / О.Ф. Сувениров // Они не молчали / Сост. А. В. Афанасьев. М.: Политиздат, 1991. С. 372 387.
27. Хлевнюк О.В. 1937 год: противодействие репрессиям / О.В. Хлевнюк // Они не молчали / Сост. А. В. Афанасьев. М.: Политиздат, 1991. С. 24 43.
28. ЧернецовскийЮ. Как Сталин спас «Наполеона» /Ю. Чернецовский// Советская культура. 1989 5 декабря. С. 3.
29. Чернецовский Ю. Один день Евгения Викторовича // Страницы истории: Дайджест прессы. 1989. Июль декабрь. Л.: Лениздат, 1990 С. 241 255.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Сутність терміну "репресія" та роль цього явища в історії СРСР. Сутність, масштаби та наслідки політики масових репресій в 30-х роках ХХ століття. Особливості розподілення масових переслідувань українців в роки репресій на території Радянського Союзу.
презентация [466,2 K], добавлен 23.11.2014Ідеологічна основа репресій. Політика "Червоного терору". Жертви "антикапиталистической революції" на початку 30-х років. Протести селян проти колективізації та примусового вилучення "надлишків" зерна. Смерть Йосипа Сталіна та ослаблення репресій.
реферат [562,1 K], добавлен 25.11.2014Причини і організація Голодомору на території України в 30 роках. Початок репресій. "Закон про п'ять колосків". Запровадження натуральних штрафів, блокада УРСР. Кількість загиблих, сучасне визнання репресій. Український голодомор на тлі загальносоюзного.
контрольная работа [58,6 K], добавлен 05.01.2011Комплексний аналіз масових репресій проти населення України, в ході якого визначаються роль і місце терористичної політики тоталітарної держави у досягненні цілковитого контролю над суспільством. Різновиди сталінських репресій в Україні у 1930–і роки.
реферат [142,4 K], добавлен 08.01.2016Голодомор 1932-1933 рр. як масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод, характеристика головних причин його виникнення. Початок репресій, "Закон про п'ять колосків". Намагання влади СРСР приховати наслідки голодомору, кількість загиблих.
презентация [2,0 M], добавлен 09.04.2012Загострення системної кризи радянського тоталітаризму та спроби його реформування у другій половині 80-х років. Впровадження принципів перебудови і проблеми на його шляху. Соціально-економічна ситуація в Україні, проведені реформи та причини їх провалу.
реферат [15,5 K], добавлен 17.06.2009Причина дерусифікація в УСРР більшовиками. Особливості її реалізації. Національний розвиток культури в Україні в 30-х рр. ХХ віку. Поняття "розстрiляне вiдродження". Історичний опис репресій інтелігенції. Аналіз творів та журналів, що виходили в цей час.
реферат [23,4 K], добавлен 26.12.2015Причини і сутність сталінського тоталітаризму. Основні етапи сталінських репресій в Україні, їх зміст та наслідки. Кривава доба сталінщини. Глобальний наступ на інтелігенцію в межах країни. Курс на колективізацію і ліквідацію куркульства як класу. Перша п
контрольная работа [28,9 K], добавлен 27.06.2005Перебіг подій однієї з жахливих трагедій початку Другої світової війни як наслідок радянської стратегії репресій проти місцевого населення Західної Волині. Відомості про розстріл у Луцькій в’язниці. Пам'ять і пересторога щодо повторення фактів геноциду.
реферат [3,5 M], добавлен 27.09.2013Основні бої та здобуття першого періоду Визвольної війни Українського народу. Розгортання бойових дій Берестецької битви. Становище української армії після втечі Іслам-Гірея з поля бою. Затримка ханом гетьмана. Прийняття дискримінуючого мирного договору.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 29.09.2009Передумови кризи однопартійної системи та спроби її внутрішнього реформування. Зародження ідейно-політичної опозиції в КПРС наприкінці 1980-их років та поява неформальних груп та об'єднань. Націонал-патріотичні та націоналістичні партійні об'єднання.
дипломная работа [167,7 K], добавлен 13.05.2014Політичне й економічне положення України у роки кризи 1980 років, з'явлення безлічі політичних організацій. Процеси перебудови у пресі, переміни у соціально-економічній та політичній сферах життя. Релігійно-конфесійні відносини в УРСР у роки перебудови.
реферат [38,8 K], добавлен 19.12.2010- Еволюція румунського комунізму: від сталінського тоталітаризму до націонал-комунізму Нікола Чаушеску
Етапи становлення, розгортання та еволюції румунської комуністичної партії. Прихід до влади у 1944-1947 роках за допомогою Радянської армії. Знищення опозиції в усій країні і забезпечення влади комуністичного режиму, встановлення одноосібної диктатури.
статья [32,8 K], добавлен 11.09.2017 Основні причини та етапи розгортання на території України роботи анархістських організацій на початку XX ст. Діяльність Конфедерації анархістських груп "Набат", її напрями, задачі та цілі. Обставини виникнення, еволюція та крах махновщини, результати.
реферат [58,9 K], добавлен 05.02.2010Розгляд етапів та особливостей етнічної історії Закарпаття. Вплив на збереження і розвиток зон українського етносу соціально-економічних та політичних порядків різних державно-політичних утворень. Радянізація краю і етнополітичні зміни в 1946-1950 роках.
курсовая работа [47,7 K], добавлен 10.04.2014Розробка проблеми історіографії переяславської шевченкіани. Дослідження наукових праць історичного, археологічного, краєзнавчого, літературно-мистецького характеру, де висвітлюється життя і творчість Т. Шевченка під час його перебування в Переяславі.
статья [36,5 K], добавлен 24.04.2018Дослідження процесу розробки ідеї сполучення Балтійського і Чорного морів на базі русла Дніпра шляхом реалізації гігантських гідробудівних проектів у СРСР в 1950-1954 рр. Значення геополітичної ролі Дніпра й Сиваша, як стратегічно пов’язаних об’єктів.
статья [20,7 K], добавлен 11.09.2017Період "перебудови". Розпад СРСР. Зміна інвестиційної і структурної політики. Демократизація суспільства. Створення співдружності незалежних держав. Учасники алматинської зустрічі. Зустріч керівників Росії, Білорусі і України. Статут Співдружності.
реферат [20,2 K], добавлен 17.10.2008Аналіз пізнавальних можливостей фотографії як самостійного об'єкту історичного наукового дослідження. Створення світлин як своєрідний процес нагромадження історично зафіксованої дійсності. Формування уявлення про стиль життя різних соціальних груп.
статья [21,0 K], добавлен 14.08.2017Спільний польсько-український виступ проти більшовицьких військ у 1920 році. Бій під Малими Миньками - останній бій української армії періоду Визвольних змагань. Умови перебування Армії УНР на території Польщі. Проведення виступу у тилу більшовиків.
курсовая работа [69,8 K], добавлен 03.04.2009
