Шкільництво в Західній Україні під час німецької окупації (1941-1944 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський Національний університет імені Василя Стефаника

УДК 94 (477. 8)

Шкільництво в Західній Україні під час німецької окупації (1941 - 1944 рр.)

Спеціальність 07. 00. 01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Стефанюк Галина Василівна

Івано-Франківськ 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “11” жовтня 2004 р. об _1100_ год на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.05 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Автореферат розісланий 10 вересня 2004 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент І.Я. Райківський

АНОТАЦІЯ

Стефанюк Г.В. Шкільництво в Західній Україні під час німецької окупації (1941- 1944 рр.). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2004.

У дисертаційній роботі досліджено функціонування шкільництва в Західній Україні у 1941-1944 роках на основі аналізу архівних документів, вітчизняної та зарубіжної історіографії. Проаналізовано освітню політику німецького окупаційного режиму в Генеральній Губернії та Райхскомісаріаті Україна. Показано становище української народної школи в умовах нацистського “нового порядку”. Охарактеризовано роль громадських організацій та ОУН у збереженні національної освіти, висвітлено організацію навчально-виховного процесу в школах і суспільну діяльність педагогічних кадрів.

Шкільництво розглядається в історичному та етнополітичному аспектах, зважаючи на роль освіти в життєдіяльності суспільства.

Ключові слова: Генеральна Губернія, Райхскомісаріат Україна, німецький окупаційний режим, нацистський “новий порядок”, народна школа, національна освіта.

АННОТАЦИЯ

Стефанюк Г.В. Школьное образование в Западной Украине во время немецкой оккупации (1941-1944 гг.). Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаныка. - Ивано-Франковск, 2004.

Диссертация посвящена комплексному изучению развития школьного образования Западной Украины в 1941-1944 гг. В работе проанализированы архивные документы, мемуары, материалы периодических изданий, отечественной и зарубежной историографии, которые дали возможность убедительно доказать, что данная тема оставалась малоисследованной в украинской исторической науке. Источниковую базу диссертации составили документы фондов Центрального государственного архива общественных объединений Украины, Центрального государственного архива высших органов власти и управления Украины, государственных архивов Волынской, Ивано-Франковской, Львовской, Ровненской и Тернопольской областей.

В работе проанализирован характер установленного на западноукраинских территориях нацистского оккупационного режима, показано его влияние на функционирование системы школьного образования. Выяснено, что политика нацистского оккупационного режима, его “нового порядка” в украинской культуре и образовании была антиукраинской. В целом на протяжении исследуемого периода немецкая администрация разрешила открывать народные (начальные) и профессиональные школы. Нацисты хотели превратить украинцев на рабочую силу Третьего Райха. В связи с этим осуществлялась дифференциация содержания образования в соответствии с политическими и социальными условиями оккупации.

В диссертации показано, что общественно-политические силы - Украинский центральный комитет, Украинское учительское объединение, Украинское образовательное общество и Организация украинских националистов - налаживали функционирование системы образования в исследуемый период на территории Западной Украины. При этом их заданием было дать молодежи национальное воспитание.

Значительную роль в организации деятельности учебных заведений сыграл УЦК как легализированное учреждение, которое осуществляло контроль над учебно-воспитательным процессом в школах. В диссертации проанализировано идеологию ОУН относительно развития украинской национальной культуры и образования, так как организация считала просвещение весомой силой в борьбе за украинскую государственность.

Выяснено, что культурно-просветительская деятельность была приоритетным направлением работы организации. Борьба ОУН сорвала попытку нацистского оккупационного режима проводить открытую антиукраинскую политику в культурно-просветительской сфере.

В работе характеризируются особенности системы образования Западной Украины в 1941-1944 гг. Нацистская политика не оставляла надежд на сохранение украинского просвещения и культуры. В планах нацистов значительное место занимало просвещение как способ ликвидации коммунистической идеологии.

Установлено, что в Западной Украине УЦК и украинскому населению удалось организовать широкую сеть народных школ, а также гимназии. Обучение и воспитание школьной молодежи проводилось на основе нацистского “нового порядка”. Школьники изучали минимум программного материала. Отсутствие утвержденных оккупационной властью программ давало возможность украинским учителям вносить в обучение национальное содержание. В диссертации исследовано, что в 1941-1944 гг. проводилась подготовка педагогических кадров, которые смогли б работать в условиях оккупационного режима. С этой целью Украинское учительское объединение организовывало курсы. Проведенное исследование позволило раскрыть особенности школьного образования в Западной Украине периода 1941-1944 гг., показать что политика в области просвещения немецкой оккупационной администрации соответствовала общим концепциям “восточной” политики.

Ключевые слова: Генеральная Губерния, Райхскомиссариат Украина, немецкий оккупационный режим, нацистский “новый порядок”, народная школа, национальное образование.

ANNOTATІON

Stefaniuk G.V. Schools in the Western Ukraine during German occupation (1941-1944). Manuscript.

Dissertation for getting science degree of a doctor of history on the speciality 07.00.01 - history of Ukraine. - Precarpetian national University named after Vasyl Stefanyk. - Ivano-Frankivsk, 2004.

In the dissertation functioning school training in the Western Ukraine in 1941-1944 years is investigated on the basis of the analysis of archival documents, home and foreign historiography. It is analyzed an educational politics of a German occupational regime in General Province and Reichskommisariat Ukraine. Position of the Ukrainian national schools during nazi “the new order” is observed. The characteristic of a role of public organizations and OUN in preservation of national education is given, the organization of teaching and educational process at schools and public work of the pedagogical staff is covered.

School training is observed in historical and ethnopolitical aspects, considering the role of education in life ability of the society.

Key words: General Province, Reichskommisariat Ukraine, a German occupational regime, nazi “the new order”, national school, national education.

західноукраїнський нацистський окупаційний шкільництво

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проголошення незалежності України, зміни в усіх сферах життя нашої держави значно активізували інтерес до вивчення вітчизняної історії. Швидкими темпами зростає кількість публікацій, присвячених найрізноманітнішим проблемам української історії. Під їхнім впливом руйнуються чимало усталених уявлень про минуле, знецінюються старі стереотипи, що не відповідають реаліям минулого.

На основі використання нових історіографічних і документальних джерел науковці одержали можливість всебічного дослідження історії України, тому зросла необхідність вивчення історичної долі її окремих регіонів. З позицій багатовимірності історичного процесу потребують глибокого та неупередженого вивчення і переосмислення також і питання культурного, в тому числі освітнього життя на західних землях України, які донедавна подавались схематично, спрощено і однобічно. В умовах жорсткого ідеологічного контролю, коли політичні штампи нерідко домінували над наукою, багато фактів просто замовчувалися.

Продовжуються дискусії з концептуальних питань Другої світової війни, і це ще раз засвідчує актуальність дослідження окремих її аспектів, зокрема й функціонування шкільництва під час німецької окупації українських земель. На сучасному етапі демократизації суспільства у вивченні складних проблем недавньої історичної минувшини дослідники звертаються до історії тоталітарних режимів та їхнього впливу на долю українського народу. Невід'ємною складовою цієї тематики є освітня політика німецького окупаційного режиму в Західній Україні у роки Другої світової війни.

У поступальному розвитку будь-якого суспільства чи не головну роль поряд з іншими чинниками відіграє освіта. Її всеохоплюючий характер, з відповідною системою закладів та установ, забезпечує загальний рівень знань кожного громадянина, здобутих у процесі навчання, а також передачу від покоління до покоління основних досягнень культури. Вона покликана закладати основи індивідуальних та загальнолюдських інтересів і цінностей у формуванні світогляду людини.

Інтегрування освіти незалежної України у світову освітню систему, її демократизація і гуманізація потребують ретельного аналізу її розвитку в різні історичні періоди. Успішне вивчення даної проблеми можливе на підставі звернення до власного історичного досвіду та його об'єктивної оцінки. Лише уникаючи зайвої ідеалізації і драматизації цього досвіду в певні історичні періоди, можна реально оцінити надбання та втрати системи освіти. Зростання ролі освіти, що неминуче відбувається на етапі сучасного державотворення, спонукає сьогодні звернутися до минулого, незаангажовано вивчаючи його уроки. Саме з огляду на це у дисертаційній роботі розглядаються історичний та етнополітичний аспекти шкільництва в Західній Україні під час німецької окупації. Дослідження цієї проблеми сприятиме відновленню повноти історичної пам'яті, поверненню духовних надбань, які понад півстоліття фальсифікувалися або замовчувалися з ідеологічних причин.

Вивчення даного питання важливе і для осмислення проблеми формування української нації. Якщо політико-ідеологічні, соціальні, економічні аспекти вивчалися досить широко, то роль освіти як націотворчого та етнозберігаючого чинника досліджена значно менше. Крім того, відсутніми є узагальнюючі чи спеціальні праці, в яких вивчався б розвиток шкільництва в Західній Україні в період німецької окупації. Усе це в цілому й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках наукової проблематики історичного факультету Прикарпатського університету імені Василя Стефаника “Етнополітичні та культурні процеси в країнах Центральної і Південно-Східної Європи XIX-XX ст.”. Своїми конкретно-історичними матеріалами і науково-теоретичними висновками вона може доповнити об'єктивне вивчення історії України періоду Другої світової війни.

Об'єктом дослідження є освітня система Західної України в умовах німецького окупаційного режиму 1941-1944 років.

Предметом дисертаційного дослідження є освітня політика німецького окупаційного режиму, процеси становлення і функціонування початкових народних, неповних середніх та середніх (гімназій) шкіл в умовах “нового порядку”.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1941-1944 рр. Нижню межу становить кінець червня 1941 р., коли збройні сили Німеччини окупували Західну Україну, що дало початок втіленню освітньої політики нацистів в умовах “нового порядку” на даній території. Верхню межу дослідження становить липень 1944 р., коли було ліквідовано німецьку окупацію і відновлено радянську владу в краї, що відкрило новий етап у розвитку шкільництва.

Територіальні межі дослідження включають західноукраїнські землі, зокрема територію Галичини (сучасні Львівську, Івано-Франківську та Тернопільську області України), яка в період німецької окупації входила до складу Генеральної Губернії, та Волині (сучасні Волинська та Рівненська області), що була складовою Райхскомісаріату Україна. Всі ці терени в 1941-1944 рр. знаходилися під владою німецької окупаційної адміністрації.

Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному вивченні та об'єктивному висвітленні становища і головних тенденцій розвитку шкільництва на західноукраїнських землях в період німецької окупації.

Реалізація означеної мети дослідження вимагала розв'язання таких взаємообумовлених завдань:

з'ясувати суть і характер встановленого на західноукраїнських землях нацистського окупаційного режиму та його вплив на функціонування системи шкільництва;

дослідити ставлення українських суспільно-політичних чинників до проблем розвитку національної культури взагалі та освіти зокрема на вказаній території;

показати особливості становлення української школи в умовах “нового порядку”;

проаналізувати зміст навчально-виховної діяльності української школи досліджуваного періоду;

висвітлити політику нацистського режиму стосовно формування українських педагогічних кадрів та її наслідки.

Загальноцільова установка полягає в тому, щоб становище і розвиток шкільництва розглядати у взаємозв'язку з громадсько-політичним, духовним і культурним життям українського народу. Отже, автор досліджує історичний, а не педагогічний аспект даної проблеми.

Методологічною основою дисертаційної роботи стали принципи історизму та наукової об'єктивності. Дотримуючись проблемно-хронологічного викладу матеріалу, автор використовує методи порівняльно-історичного та структурно-системного аналізу. Системний підхід до перехресного вивчення документів, їх вірогідності та репрезентативності доповнюється методом широкого залучення аналізу статистичних даних. Усе це, на наш погляд, повинно забезпечити повноту та об'єктивність висвітлення теми дослідження.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в наступному: на основі ретроспективного аналізу здійснено спробу комплексного дослідження розвитку шкільництва в Західній Україні під час німецької окупації; робота ґрунтується на опрацьованих архівних джерелах, значна частина яких вперше запроваджується до наукового обігу, а також на опублікованих документах та матеріалах тогочасних періодичних видань; досліджено роль суспільно-політичних чинників у боротьбі за національну школу, що проходила на тлі загального протистояння між німецькою владою та ОУН, яка виражала погляди та інтереси значної частини українського населення; проаналізовано освітню політику нацистського режиму, причини реформування системи навчання й виховання; досліджено діяльність німецьких та місцевих органів влади щодо підготовки педагогічних кадрів та підвищення їх фахового рівня; розглянуто функціонування народних шкіл у регіоні у нерозривному зв'язку з політикою окупаційної влади, яка визначала спрямованість навчально-виховного процесу; здійснено аналіз навчально-виховної системи в історичному та етнополітичному зрізах, зважаючи на місце і роль освіти, навчання й виховання в життєдіяльності суспільства.

Історіографічна та джерелознавча новизна дослідження зумовлюється міждисциплінарним підходом дисертантки до аналізу наявних чи близьких до теми публікацій, підготовлених в Україні, в українській діаспорі та за кордоном. До наукового обігу вводиться значна кількість нового фактичного матеріалу, що водночас має забезпечити достовірність оцінок та висновків даної роботи.

Теоретичне значення наукового дослідження визначається обґрунтуванням історичного та етнополітичного аспектів шкільництва Західної України в досліджуваний період, здійсненого на основі критичного осмислення широкої історіографічної та джерельної бази.

Практичне значення результатів дисертації пов'язане з можливістю використання систематизованого фактологічного матеріалу, теоретичних положень та узагальнюючих висновків у подальшій науковій розробці історії освіти. Сформульовані в цьому руслі відповідні пропозиції можуть сприяти науковому вивченню історії освіти, допомагатимуть реальніше бачити і сприймати як безперечні досягнення, так і наявні прогалини у функціонуванні шкільництва в досліджуваний період.

Фактичний матеріал, оцінки й висновки, викладені у дисертаційній роботі, можуть бути використані для подальшої розробки важливих проблем історії України, зокрема при вивченні періоду Другої світової війни у вищих навчальних закладах, а також при підготовці відповідних спеціальних курсів з окремих суспільних дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Наукові висновки і теоретичні положення, зроблені дисертанткою, обговорювалися на кафедрі історії України Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Найважливіші її здобутки викладені у виступах на наукових конференціях, а саме: науковій конференції “Християнство в Україні на межі третього тисячоліття” (Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, 26 лютого 2001 р.); Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 10-й річниці незалежності України - “Україна між минулим і майбутнім” (Прикарпатська філія НАВС України, 2002 р.); міжнародній науковій конференції “Україна і Польща в ХХ ст.: проблеми і перспективи взаємовідносин” (Київ, травень 2002 р.); Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 60-річчю УПА - “Українська повстанська армія - феномен національної історії” (с. Старий Угринів Калуського району, 23 жовтня 2002 р.); XV науковій сесії Наукового товариства імені Тараса Шевченка (Коломия, 16 березня 2004 р.), а також на сторінках українського соціально-гуманітарного журналу “Людина і політика” (№ 2, 2002 р.) та регіонального науково-методичного альманаху “Краєзнавець Прикарпаття” (№1, 2003 р.).

Структура дисертації зумовлена загальною метою і конкретними завданнями дослідження. Вона зорієнтована на логічну послідовність висвітлення проблем, сукупність яких становить цілісний предмет дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (загальний обсяг дисертації - 215 сторінок, основний текст - 172 сторінки), списку використаних джерел (381 найменування) та додатків (14 с.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок із науковими програмами, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки і територіальні межі, охарактеризовано методологічну основу, теоретичне і практичне значення, розкрито наукову новизну, подано інформацію про апробацію та вказана структура дисертаційної роботи.

У першому розділі “Джерела та історіографія проблеми”, який складається з двох параграфів, розглянуто найважливіші здобутки вітчизняних і зарубіжних дослідників, істориків української діаспори з досліджуваної проблеми, зроблено аналіз архівних джерел, опублікованих документів і матеріалів періодичної преси.

За хронологічним принципом історіографію теми дослідження можна умовно розділити на два етапи: праці радянської доби (кінець 40-х - кінець 80-х рр.) та історичні праці, що вийшли з початку 90-х років. Спроби проаналізувати дослідницьку працю з історії України періоду Другої світової війни зроблено в історіографічних публікаціях А. Боляновського, В. Клокова, О. Лисенка, О. Марущенка, В. Стецкевича, К. Беркгофа, Д. Поля та багатьох інших учених.

Уже під час війни з'явилися перші дослідження, автори яких намагалися осмислити суть німецького окупаційного режиму на українських землях. З-поміж них варто згадати брошуру активного діяча націоналістичного підпілля І. Коваленка та статтю радянського історика О. Касименка. Однак питання шкільництва не було предметом спеціального дослідження цих науковців.

Радянська історіографія проблему Другої світової війни обмежувала вивченням передусім військових і політичних подій, лише поверхово торкаючись культурного життя на окупованих нацистами територіях. У силу відомих обставин радянські дослідники змушені були дотримуватися принципу партійності та через призму компартійної ідеології висвітлювати процеси і явища культурного життя.

Серед праць радянського періоду виділимо колективну тритомну працю “Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр.”. Хоча в ній домінували ідеологічні стереотипні підходи, однак це було одне з перших видань, у якому частково порушено питання німецької окупаційної політики в Україні.

Аналіз німецької освітньої політики на окупованій території України здійснювався дослідницею В. Ленською, яка в статті “Фашистська шкільна політика на окупованій території України” розглянула реакційну сутність освітньої політики в Україні керівництва Третього Райху. Вивченню особливостей навчально-виховного процесу в школах у роки Другої світової війни присвячені дослідження радянських науковців М. Грищенка “Народна освіта в західних областях Української РСР” та С. Черника “Советская общеобразовательная школа в годы Великой Отечественной войны”. Хоча для праць радянської доби характерний спрощений підхід, одноманітність використаних джерел, у трактуванні яких визначальною є ідеологічна упередженість, однак для нас вони становлять певний інтерес, оскільки відображають особливості функціонування народних шкіл в умовах війни.

У новітній українській історіографії спробою нового осмислення проблеми культурно-освітнього життя України у 1941-1944 рр. є публікації М. Коваля (“Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.)”, “Доля української культури за “нового порядку” (1941-1944 рр.)”, “Українська культура та її діячі в політиці нацистських колонізаторів” та інші). Він один із перших висловився за необхідність створення новітньої історіографії, яка має відповідати нормам і запитам демократичного суспільства. Йому належить низка публікацій, присвячених вивченню окремих аспектів культурного життя.

Діяльності товариства “Просвіта” в період німецької окупації присвячені дослідження вже згаданого вище історика М. Коваля “Діяльність “Просвіти” на окупованій території України (1941-1944 рр.)”, а також Б. Савчука “Волинська “Просвіта”. Автори відзначають, що “Просвіта” в той час виконувала роль центру не тільки культурницького, а й суспільно-політичного життя.

Серед праць сучасних істориків найвагомішим внеском у наукову розробку окресленої проблематики є монографія Н. Антонюк “Українське культурне життя в Генеральній Губернії (1939-1944 рр.)”, в якій, вивчаючи матеріали періодичної преси, автор простежила етапи та особливості культурного процесу на вказаній території у роки Другої світової війни. Для нас найбільшу цінність становлять наведені дослідницею дані про стан різних ланок освіти у досліджуваний період, які показують, що в 1941-1944 рр. у Галичині освіта перебувала на досить низькому рівні.

Проблеми розвитку освіти західноукраїнського регіону в контексті суспільно - політичного життя вивчає С. Сворак (“Народна освіта у західноукраїнському регіоні: історія та етнополітика (1944-1964 рр.)”). Хоча хронологічні рамки його монографічного дослідження охоплюють 1944-1964 рр., автор торкався і проблем функціонування шкільництва у регіоні в період німецької окупації.

Значних результатів у вивченні окремих аспектів встановлення німецького окупаційного режиму в Україні, що стосуються теми роботи, досягнуто науковцями А. Боляновським та П. Рекотовим. Характерною рисою їхніх досліджень є прагнення авторів з'ясувати суть окупаційного режиму на даній території. Ними частково подаються й відомості про освітню політику нацистської влади у 1941-1944 рр. Крім цього, окремі аспекти розвитку шкільництва в період Другої світової війни фрагментарно відображені в дослідженнях Ю. Сливки, І. Андрухіва, О. Луцького.

Аналізу культурно-освітньої діяльності ОУН в умовах німецької окупації присвячені дослідження Ю. Багаліки, О. Кузьмінця, В. Сергійчука, В. Ухача. Автори відзначають, що організація виступала за обов'язкове середнє навчання, за піднесення рівня освіти і культури українського народу. Проблема взаємовідносин ОУН із німецьким урядом у період окупації нацистами українських земель висвітлюється у працях А. Бедрія, В. Мартинця, П. Мірчука, Л. Ребета. У дослідженні М. Марунчака знаходимо інформацію про завдання і діяльність ОУН у галузі культури та освіти.

Характерною рисою історичних досліджень 90-х рр. ХХ ст. стало те, що вивчення проблем культурно-освітнього процесу в Західній Україні, функціонування навчальних закладів, діяльності українських педагогів в умовах “нового порядку” почали здійснюватися на нових методологічних засадах, із використанням широкої джерельної бази.

Серед зарубіжних учених значний доробок у ділянці вивчення німецької окупаційної політики щодо культурно-освітнього життя Західної України належить польським історикам. Тут достатньо згадати монографії Ч. Лучика, Ч. Мадайчика, Р. Торжецького. Однак вони традиційно головну увагу зосереджують на дослідженні культурного становища польського населення регіону, а їхні висновки іноді хибують на суб'єктивність.

Важливе значення для наукового опрацювання проблеми українського шкільництва має монографія чеського науковця Б. Єржабкової “Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна”. Написана на основі використання широкого кола джерел - документів, рапортів, розпоряджень, кореспонденцій німецьких воєнних архівів, праця стала фактично єдиним комплексним дослідженням освіти і німецької шкільної політики в Райхскомісаріаті Україна у 1941-1944 рр.

До історіографічного аналізу нами залучено праці дослідників української діаспори, які дотично порушують питання освіти в Західній Україні досліджуваного періоду. З-поміж них виділимо роботи З. Зеленого, В. Косика, В. Яшана, в яких висвітлено становище учнівської молоді та діяльність педагогічних кадрів у контексті нацистського “нового порядку”.

Таким чином, здійснений історіографічний аналіз свідчить, що, незважаючи на численні публікації дослідників, присвячені окремим аспектам культурного життя, проблема функціонування шкільництва в Західній Україні під час німецької окупації не стала предметом спеціального наукового дослідження в цілому.

Джерельною базою дослідження є комплекс архівних і опублікованих документів, матеріалів періодичної преси. Різноманітні за своїм характером та інформативністю історичні джерела, що становлять найбільший науковий інтерес, зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України: “Крайовий провід Організації Українських Націоналістів на західноукраїнських землях” (ф. 3833), “Український центральний комітет у м. Кракові” (ф. 3959), “Колекція документів з історії Великої Вітчизняної війни” (ф. 4620). Найбільш вагомою часткою джерел із досліджуваної теми є звіти шкільних референтів про організацію навчання в народних школах, дані про структуру Українського центрального комітету та роботу його відділів, а також документи ОУН, які дають змогу розкрити теоретичні підвалини освітньої політики організації.

Важливими для дослідження теми є документи Центрального державного архіву громадських об'єднань України, які зберігаються у таких фондах: “Центральний Комітет Комуністичної партії України” (ф. 1), “Колекція документів з історії Комуністичної партії України” (ф. 57), “Комісія з питання історії Великої Вітчизняної війни при АН УРСР” (ф. 166). У звітах, розпорядженнях та повідомленнях відділу шкільних справ знаходимо інформацію про діяльність Українського учительського об'єднання праці, а також статистичні дані про школи та кількість учнів у них, ознайомлюємося з навчальними планами та працею українських учителів. Дані документи дозволяють вивчити організаційні засади функціонування шкільництва в умовах німецького окупаційного режиму.

Конкретний фактичний матеріал, який значно збагатив джерельну базу дисертаційного дослідження, відібрано з фондів державних архівів західного регіону України, а саме: Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської і Тернопільської областей. У державному архіві Львівської області (ДАЛО) нами опрацьовано фонди Р-8 “Школи Львівського і Самбірського округів дистрикту Галичина”, Р-24 “Львівське окружне староство”, Р-35 “Губернаторство дистрикту Галичина у Львові”; у державному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО) - фонди Р-38 “Станіславська окружна шкільна рада дистрикту Галичина” та Р-56 “Коломийський окружний шкільний інспекторат дистрикту Галичина”; у державному архіві Тернопільської області (ДАТО) - фонд Р-204 “Кременецький окружний шкільний інспекторат дистрикту Галичина”; у державному архіві Волинської області (ДАВО) - фонди Р-1 “Луцька міська управа”, Р-2 “Луцький обласний комісаріат”, Р-25 “Луцький міський відділ народної освіти”, Р-59 “Волинський обласний відділ народної освіти”, Р-87 “Луцька обласна управа”; у державному архіві Рівненської області (ДАРО) - фонд Р-22 “ Гебітскомісаріат м. Рівне”. У фондах указаних архівів знаходимо статистичні дані про навчальні заклади, а також розпорядження представників окупаційної влади про організацію шкільництва в Західній Україні. Загалом у дисертації використано 104 архівних справи. Документи та матеріали вищеназваних архівних установ дають можливість з'ясувати малодосліджені питання функціонування шкільних закладів Західної України в умовах німецької окупації.

Друковані джерела, використані у процесі написання дисертації, можна умовно поділити на три групи: 1) збірники документів; 2) спогади; 3) матеріали тогочасної періодики.

Проблеми, порушені в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у збірниках документів і матеріалів “Культурне життя в Україні. Західні землі. - Т.1. - 1939-1953 рр.”, “Культурне будівництво в Українській РСР. Червень 1941-1950 рр.”, “Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні”, “ Україна в Другій світовій війні” (Збірник німецьких архівних документів за редакцією В. Косика) та інших. Джерельною основою збірників є архівні документи, а також матеріали періодичної преси воєнного періоду. Вищезгадані праці містять багато змістовної інформації про функціонування шкільництва Західної України у 1941-1944 рр., що дає змогу відтворити складний процес культурно-освітнього життя західноукраїнського регіону.

Важливу інформацію містять спогади, які суттєво доповнюють відомості архівних та інших видів друкованих джерел. Вони не тільки відтворюють окремі події, а й дають змогу зрозуміти особисту позицію їх авторів щодо культурно-освітнього процесу в Західній Україні у 1941-1944 рр. Серед цих джерел викликають зацікавлення спогади керівника Українського центрального комітету В. Кубійовича та його заступника К. Паньківського. Автори розкривають діяльність комітету як структури, яка координувала функціонування українського шкільництва у Генеральній Губернії.

Джерельну базу дисертації розширили періодичні видання, широкий інформаційний потенціал яких дає можливість дослідити роль суспільно-політичних чинників у формуванні системи освіти. Серед них найбільший інтерес для нас становлять щоденні газети “Волинь”, “Калуський голос”, “Краківські вісті”, “Львівські вісті”, “Рогатинське слово”, “Станіславівське слово”, “Стрийські вісті”, “Українське слово”, “Український голос”, “Чортківська думка”. Матеріали преси значною мірою доповнюють свідчення архівних документів і дають можливість відтворити специфіку навчально-виховного процесу в школах в умовах нацистського “нового порядку”.

Таким чином, вивчення і критичний аналіз окреслених груп джерельної бази дозволили виробити власне бачення проблеми функціонування шкільництва в Західній Україні під час німецької окупації.

У другому розділі “Встановлення німецького окупаційного режиму та його освітня політика” проаналізовано місце української школи в контексті нацистської окупаційної політики в Західній Україні.

Зазначається, що з початку Другої світової війни західноукраїнські землі стали ареною воєнних дій між арміями Третього Райху і Радянського Союзу. Важливе значення для цього терену мала та обставина, що в 1941 р. гітлерівська Німеччина приєднала Галичину до польської Генеральної Губернії як окремий дистрикт, вважаючи, що ця територія як певний геополітичний фактор повинна входити до центральної зони її володінь. Водночас галицькі українці трактувалися як колишні австрійські піддані, а Галичина - австрійська провінція. В регіонально-політичному аспекті функціонування шкільництва на території Галичини - дистрикту Генеральної Губернії (сучасні Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська області) і Волині, яка входила до Райхскомісаріату Україна (складовою якого із західноукраїнських земель були Волинська і Рівненська області) під владою нацистського окупаційного режиму мало свої особливості.

Показана відверта антиукраїнська політика нацистського окупаційного режиму, його “нового порядку” щодо української культури та освіти. Освітня політика нацистів здійснювалася у контексті загальнополітичного курсу. Німецька адміністрація розглядала освіту українського народу як складову частину онімечування і поневолення. Встановлено, що для ненімецького населення базовими елементами освіти, дозволеної німецькою владою в Західній Україні, були народні (початкові) та фахові (професійні) школи, функціонування яких було можливим за умови його пронімецького спрямування.

У дисертації вказано, що в питаннях освіти нацисти керувалися прагненням перетворити українців на робочу силу Третього Райху, тому здійснювалася диференціація змісту освіти відповідно до політичних і соціальних умов окупації. Основні елементи нової освітньої політики забезпечували мінімальний рівень знань, засвоєння яких під час навчального процесу було пов'язане з урахуванням зв'язку з життям.

Аналіз джерел засвідчує, що згідно з німецькою доктриною під назвою “освічений колоніалізм” рівень освіти українців Західної України навіть не наближався до рівня освіти в Німеччині. Втім, він і не знижувався до такої межі, котра б загрожувала паралізувати нормальне господарське життя окупованих територій.

Таким чином, маніпулювання нацистською верхівкою українським питанням у роки Другої світової війни переконливо довело, що А. Гітлер ніколи не розглядав будь-які можливості його вирішення в інтересах українського народу. Доля окупованих територій цікавила його лише під кутом зору успішної реалізації своїх агресивних планів, тож і освітні концепції, не зважаючи на позірну лояльність, ґрунтувалися на загальнонацистських політичних доктринах. Німецький окупаційний режим у Галичині з відомих причин був м'якшим, аніж у Райхскомісаріаті Україна, відповідним було й ставлення до освіти. Однак вона була під жорстким контролем німецької адміністрації і функціонувала в основному в інтересах Третього Райху.

У третьому розділі “Українські суспільно-політичні чинники в боротьбі за національну школу”, який складається з двох параграфів, розкрито ставлення українських суспільних та політичних сил до проблем освіти в умовах нацистського “нового порядку”.

У першому параграфі “Громадські організації у формуванні системи освіти” висвітлено діяльність громадських організацій, що була спрямована налагоджувати функціонування системи освіти у досліджуваний період.

Важливим чинником культурно-освітнього життя українців в період німецької окупації була “Просвіта”. Будучи змушеною задекларувати свою співпрацю з німцями у боротьбі з більшовизмом, вона продовжувала діяльність на національному ґрунті. В 1942 р. на основі читалень “Просвіта” постали Українські освітні товариства (УОТ). Дошкілля, шкільництво і позашкільне життя в діяльності УОТ були трьома складовими безперервного процесу виховання української молоді. При цьому названі структури ставили перед собою завдання дати молоді національне виховання.

Єдиною організацією, дозволеною німецькою окупаційною владою, був Український центральний комітет (УЦК). Як легальна установа він проводив так звану “реальну політику”, яка полягала в тому, щоб при дотриманні формальної лояльності до німецької влади вберегти українське населення від переслідувань, а також намагався організувати діяльність закладів освіти і культури в Західній Україні. В силу відомих політичних обставин, головна діяльність УЦК обмежувалася клопотанням перед шкільною владою щодо організації навчально-виховного процесу в школах. Питання роботи шкіл входили до компетенції відділу шкільних справ, а позашкільні - до відділу молоді комітету. Втім, за тих обставин УЦК відігравав помітну роль у формуванні системи освіти регіону.

У другому параграфі “Програмні засади та діяльнісь ОУН у розвитку шкільництва” проаналізовано ідеологічні засади ОУН щодо розбудови української національної культури та шкільництва у воєнний період і висвітлено практичні заходи щодо її реалізації.

Зважаючи на те, що діяльність ОУН(М) у галузі освіти і культури здебільшого проходила в центрально-східному регіоні Райхскомісаріату Україна, автор зосередила увагу на з'ясуванні діяльності ОУН(Б) у сфері шкільництва. Впродовж усього періоду німецької окупації Західної України вона вела цілеспрямовану боротьбу за збереження української культури та освіти. У практичній роботі ОУН(Б) пріоритет завжди надавався проблемам навчання та виховання української молоді на національно-патріотичних засадах. Це пояснювалося тим, що національна освіта відігравала роль важливого чинника у боротьбі за українську державність.

На широкому фактичному матеріалі висвітлено діяльність ОУН у сфері освіти. Підкреслимо, що, працюючи над пошуком альтернативних шляхів організації шкільництва, ОУН ставила завданням підготувати програму створення нової української школи, розбудувати систему національної освіти, утримуючи над навчально-виховним процесом постійний контроль. Практичну реалізацію це знайшло передусім у розгортанні самоосвітнього руху, який допомагав боротися з неписьменністю, а також давав основи знань із багатьох навчальних дисциплін.

Протистояння між ОУН та окупаційною владою загострило питання щодо характеру змісту та форми навчання. За таких обставин у найдраматичнішій ситуації опинилися вчителі та учні.

Таким чином, всеохоплююча боротьба та діяльність ОУН у культурно-освітній сфері, яка носила загальноукраїнський характер, до певної міри перешкоджала намаганням окупаційного режиму проводити антиукраїнську політику. У своїй діяльності ОУН не обмежувалася лише політичними завданнями, а прагнула впливати на культурно-освітні процеси в Україні, що сприяло виробленню власної програми, визначенню шляхів її практичної реалізації та напрацюванню оптимальних шляхів розвитку майбутньої системи національної культури, освіти і виховання.

Четвертий розділ “Діяльність навчальних закладів у період німецької окупації” присвячений висвітленню проблеми функціонування народних шкіл у Західній Україні у нерозривному зв'язку з політикою окупаційної влади, яка визначала зміст, форми і методи навчально-виховного процесу. Це положення є ключовим щодо концептуального осмислення теми і містить три параграфи.

Розглянуті у першому параграфі “Становлення системи шкільних закладів” вихідні положення дають змогу стверджувати, що функціонування української школи значною мірою залежало від характеру встановленого “нового порядку”.

Зазначається, що в період 1941-1944 рр. німецький окупаційний режим у різних регіонах Західної України мав свою специфіку, що позначилося і на відмінних умовах освітнього процесу. Завдяки особливому статусу Генеральної Губернії як майбутньої території Третього Райху та колишньої приналежності Галичини до Австрійської імперії німецька влада дозволила відкривати народні початкові школи. Проте вона стримувала розвиток середньоосвітніх закладів, тож, як виняток, українцям Галичини було дозволено відкрити десять гімназій. А в Райхскомісаріаті Україна навіть діючі початкові народні школи масово закривалися. На перешкоді в організації початкової освіти стало використання німецькою владою шкільних приміщень з іншою метою та безліч інших причин.

Крім українських народних шкіл, у Західній Україні у досліджуваний період існували німецькі та польські навчальні заклади. Залежно від кількості учнів у народній школі дозволялося працювати відповідній кількості вчителів. Зазначені фактори окреслювали організаційне забезпечення навчального закладу.

З приходом до влади нацисти створили нову структуру управління освітою. Її діяльність контролював Відділ науки і навчання, який видавав дозвіл на відкриття шкіл усіх рівнів. Безпосередній нагляд за функціонуванням навчальних закладів у кожному адміністративно-територіальному окрузі належав шкільному радникові, який здійснював його за допомогою двох інспекторів для українських і польських шкіл. Шкільні питання вирішувалися відділом шкільних справ Українського центрального комітету.

В організації шкільництва у Галичині, порівняно з Волинню, помітна тенденція щодо зростання кількості навчальних закладів усіх ступенів, окрім вищих шкіл. Водночас, аналізуючи стан шкільництва в Райхскомісаріаті Україна, ми можемо говорити фактично лише про чотирикласні народні школи. Учні та вчителі використовувалися як робоча сила в промисловості. Вказані обставини посилили негативне ставлення до німецької окупаційної влади та зробили ворогами Німеччини навіть тих, хто ще зберігав певні ілюзії щодо нацистського “нового порядку” в Європі.

У другому параграфі “Організація та зміст навчально-виховної роботи в школах” здійснюється аналіз навчально-виховного процесу в історичному та етнополітичному зрізах, зважаючи на місце і роль освіти, навчання і виховання в життєдіяльності суспільства.

Навчання дітей в українських народних школах розраховувалося на сім років. Всупереч німецькій освітній політиці, що не передбачала створення на окупованих територіях середніх загальноосвітніх та вищих навчальних шкіл, українці домоглися відкриття середньошкільних закладів. Програми навчання у вказаних закладах, які здебільшого розроблялися українськими педагогами, не перевантажувалися навчальними дисциплінами. Відсутність затверджених окупаційною владою навчальних програм була на руку вчителям, бо давала можливість творчого підходу до вибору змісту і методів вивчення окремих предметів.

Німецька окупаційна влада чільне місце приділяла релігійному вихованню шкільної молоді. З її боку не було жодних заперечень щодо прагнення українського населення проводити навчання у релігійному дусі, оскільки придушуване впродовж багатьох років релігійне життя в період війни позитивно впливало на настрої населення.

Приділяючи значну увагу організації навчально-виховної роботи початкових шкіл та гімназій, західноукраїнські педагоги стикалися з проблемою невизначеності політико-правової бази їх діяльності, яка б відповідала політичним умовам нацистської окупації.

У третьому параграфі “Суспільна діяльність учителів та підвищення їх фахового рівня” показано політику нацистського режиму щодо педагогічних кадрів в умовах “нового порядку”. Однією з найбільших перешкод в організації навчального процесу українського шкільництва стала нестача кваліфікованих учителів.

Заходами УЦК та української громадськості була налагоджена певна система вишколу, перепідготовки та підвищення фахового рівня учительських кадрів, які стали невід'ємною складовою навчально-виховного процесу. Важливу роль у підвищенні фахового рівня та покращенні суспільного становища українського вчительства, а також розробці навчальних програм та підручників відігравало Українське учительське об'єднання праці, яке мало формально правовий статус. Вся його діяльність чітко регламентувалася розпорядженнями окупаційної влади, яка загалом зневажливо ставилася до особи вчителя. Здійснювалися систематичні “перетрушування” педагогічних працівників на підставі перевірки їх “політичної благонадійності”. Будь-які прояви творчої педагогічної діяльності вчителя піддавалися утискам. Політичне “фільтрування” вчительських кадрів стало буденним явищем нацистів. Працю і підтримку мали лише ті “провідники освітньої політики” Райху, які з повагою ставилися до німецького режиму.

У висновках узагальнено основні підсумки проведеного дослідження:

1. Аналіз головних напрямків нацистської окупаційної політики на захоплених Німеччиною східноєвропейських землях засвідчує, що вони визначалися загальною ідеологічною доктриною нацистів про колоніальне призначення Східної Європи як “життєвого простору” для “великої німецької нації”. Втім, важливою передумовою для розвитку освітнього життя Галичини у досліджуваний період був її “особливий статус” як майбутньої складової Райху. Німецька влада прихильно ставилася до розбудови фахової освіти, яка готувала б робочі кадри для потреб промисловості і сільського господарства, а також давала дозвіл на відкриття початкових народних шкіл. Розглядаючи освіту населення окупованих територій як складову частину онімечування й поневолення, нацисти не допускали створення вищих навчальних закладів.

2. На підставі опрацювання великої кількості джерел, дисертанткою встановлено, що важливим чинником розбудови культурно-освітнього життя Західної України в досліджуваний період були “допомогові комітети”, об'єднані в Український центральний і крайовий комітети. Вони стали важливою передумовою формування “реальної політики”, консолідації провідних політичних і культурних діячів, зміцнення національної свідомості української молоді через школи. В умовах протистояння ОУН та німецької окупаційної влади загострювалася проблема щодо спрямованості змісту і форм навчально-виховного процесу. Велику роль у наданні йому національного характеру відіграла ОУН(Б). Результатом реалізації її програмних засад було прагнення впливати на розбудову української національної освіти, в основу якої ставилася система державної, обов'язкової, єдиної та безплатної школи.

3. Функціонування української школи залежало від характеру і мети “нового порядку”, що утвердився на території Західної України. Нацистський режим не залишав ніяких надій на збереження національної освіти і культури. У системі німецької пропагандистської діяльності саме шкільництво посідало одне з чільних місць, бо передбачало ідеологічну “обробку” молоді на окупованих землях. На початку німецької окупації перед нацистськими органами освіти стояло завдання знешкодження комуністичних настанов, а згодом їхнім основним завданням стало виховання слухняного працівника, який би працював на “нову расу” господарів на їхньому “життєвому просторі”. Культурно-освітнє життя в зазначений період не припинялося, хоча умови для його існування в Галичині та Волині, включених до складу різних територіально-адміністративних утворень, мали чималі відмінності.

4. Складний суперечливий характер носила політика нацистського режиму стосовно українських педагогічних кадрів, становище яких залишалося важким, непевним, постійно погіршувалося. У початкових школах дозволялося працювати лише вчителям - українцям. З метою забезпечення навчальних закладів учителями проводилася їх підготовка у семінаріях. Потреба у кадрах змусила започатковувати курси для підготовки “політично благодійних” учителів, здатних працювати в умовах окупаційного режиму. Заходами Українського центрального комітету та Українського учительського об'єднання праці створювалася система професійної підготовки, перекваліфікації та підвищення фахового рівня українського вчительства. Педагоги були змушені впроваджувати і зміцнювати “новий порядок” у шкільництві, працювати у визначених нацистами напрямах. Відсутність затверджених окупаційною владою навчальних програм давала змогу українським учителям вносити до навчального процесу національний зміст.

5. Хоча зусиллями української громадськості в Західній Україні було створено широку мережу початкових народних і фахових шкіл, влада прагнула надати їм пронімецького характеру. Шкільне навчання мало практичне спрямування, а навчальний процес в умовах окупаційного “нового порядку” обмежувався засвоєнням учнями основних знань. З навчальних планів вилучалося все, що нагадувало про радянську систему освіти. Ставлячи перед собою завдання декомунізації свідомості західних українців, німецька окупаційна влада залучала для досягнення цієї мети засоби освіти. Політичні та освітні заходи німецької окупаційної адміністрації в Генеральній Губернії та Райхскомісаріаті України в 1941-1944 рр. збігалися із загальними концепціями нацистської “східної” політики і мали свої специфічні риси.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Сворак С., Стефанюк Г. Освітня політика нацистського режиму в Галичині (1941-1944 рр.) (особистий внесок здобувача 80 %) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - Івано-Франківськ, 2001. - Вип. IV - V. - С. 107-114.

2. Стефанюк Г. Німецька освітня політика в Україні (1941-1944 рр.) в історіографії // CARPATICA - Карпатика. Україна на зламі століть: актуальні проблеми історії, етнології та політології. - Вип. 26. - Ужгород: Видавництво Ужгородського національного університету, 2003. - С. 97-108.

3. Стефанюк Г. Українська громадськість в боротьбі за національну освіту та культуру в 1941-1944 рр. (На матеріалах західних областей України) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - Івано-Франківськ, 2003. - Вип. VII. - С. 31-43.

4. Стефанюк Г. Українське вчительство Західної України в період німецького “нового порядку” (1941-1944 рр.) // Схід (аналітично-інформаційний журнал). - №4 (62) . - Донецьк, 2004. - С. 60- 63.

5. Стефанюк Г. Культурно-освітня діяльність ОУН в роки Другої світової війни // Українська Повстанська Армія - феномен національної історії: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. - С. 85-89.

6. Стефанюк Г. Народна освіта Галичини в умовах окупаційного режиму (1941-1944 рр.) // Україна і Польща в ХХ столітті: проблеми і перспективи взаємовідносин. Збірник наукових праць. - Київ-Краків, 2002. - С. 182-186.

7. Стефанюк Г. Питання захисту національної школи у діяльності УГКЦ у роки Другої світової війни // Християнство в Україні на межі третього тисячоліття. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С. 383-388.

8. Стефанюк Г. Політичні акції ОУН на початку радянсько-німецької війни // Україна між минулим і майбутнім: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Київ: Видавництво національної Академії внутрішніх справ України, 2002. - С. 232-235.