Н.В. Пігулевська – історик Візантії

Життя і діяльність відомого радянського візантинознавця і сходознавця Н.В. Пігулевської, її місце у вітчизняному візантинознавстві. Періоди біографії вченої, її наукова, педагогічна й організаторська діяльність. Напрямки наукових студій Н.В. Пігулевської.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 30.09.2013
Размер файла 50,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Подобные документы

  • Навчання в Ужгородській гімназії та у Віденській греко-католицькій семінарії. Закінчення теологічних студій у Відні. Призначення парохом Ужгорода. Життя Михайла Лучкая в Італії. Наукова та просвітницька діяльність, робота в архівах Рима і Флоренції.

    реферат [38,5 K], добавлен 03.08.2011

  • Життя та творча діяльність відомого письменника та політика Д. Дефо. Комерційна діяльність і банкрутство. Початок літературної діяльності з талановитих політичних памфлетів (анонімних) і газетних статей. Історія написання роману "Пригоди Робінзона Крузо".

    презентация [850,2 K], добавлен 27.02.2011

  • Ранні роки, періоди навчання Лук'яненка Левка Григоровича - українського політика та громадського діяча, народного депутата України. Створення підпільної партії "Українська Робітничо-Селянська Спілка". Повернення після заслання, політична діяльність.

    презентация [305,3 K], добавлен 24.02.2014

  • Роль М.В. Ломоносова в сфері освіти і його педагогічна діяльність. Принцип народності у вихованні. Основні ступені системи освіти. Лікарська діяльність видатного вченого, його роботи, присвячені медицині. Значення фізичних та хімічних знань для лікарів.

    реферат [23,6 K], добавлен 12.05.2010

  • Викладацька, політична та творча діяльність І.І. Огієнка, короткий біографічний нарис його життя та навчання. Просвітницька і редакторсько-видавнича діяльність у Варшаві, оцінка писемної спадщини. Канада як останній притулок митрополита Іларіона.

    дипломная работа [139,5 K], добавлен 21.11.2010

  • Дослідження діяльності краєзнавчих, історичних та історико-філологічних товариств, які виникають на території України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Видавнича та наукова робота наукових історичних товариств, при вищих навчальних закладах.

    реферат [23,4 K], добавлен 12.06.2010

  • Політична ситуація Німеччини у кінці XIX – на початку XX століття. Життя та партійна діяльність одного з політичних діячів німецького Міжнародного робітничого і комуністичного руху Ернеста Тельмана, одного з головних політичних опонентів Гітлера.

    курсовая работа [61,4 K], добавлен 30.03.2011

  • Формування Р. Макдональда як активного учасника політичного життя Великобританії. Утворення лейбористської партії. Правління першого уряду 1924 року, формування та діяльність другого та третього урядів. Відхід Джеймса Рамсея Макдональда від влади.

    презентация [7,5 M], добавлен 11.04.2014

  • Біографічні дані, початок політичної кар’єри Лазара Кагановича. Його діяльність у центрі радянського партійного апарату. Особливості заходів, які запровадив Каганович будучі на чолі Української РСР та пізніше, як перший заступник голови Ради Міністрів.

    реферат [38,3 K], добавлен 16.01.2010

  • Біографія Франциско Франко, відомого під титулом Каудильйо - військового і політичного діяча Іспанії, фактичного диктатора від 1939 до 1975 року, генералісимуса. Військова кар'єра, політична діяльність під час Другої світової війни та в повоєнний час.

    презентация [4,4 M], добавлен 09.01.2016

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Лебідь Людмила Володимирівна

УДК 930.1 470 (1894-1970)

Н.В.ПІГУЛЕВСЬКА - ІСТОРИК ВІЗАНТІЇ

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Дніпропетровськ

2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російської історії

Дніпропетровського національного університету, Міністерства освіти і науки

Науковий керівник: Доктор історичних наук, професор

Удод Олександр Андрійович,

видавництво „Генеза”,

головний редактор

Офіційні опоненти: Доктор історичних наук, професор

Пінчук Юрій Анатолійович,

Інститут історії України НАН України

завідуючий відділом української історіографії

Кандидат історичних наук, доцент

Нестеренко Людмила Олексіївна,

Запорізький державний університет

завідуюча кафедрою всесвітньої історії

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,

кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки

Захист відбудеться „30” березня 2005 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49150, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49150, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий „26” лютого 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. У художньо-публіцистичному творі О.І.Солженіцина „Архіпелаг ГУЛАГ” є рядки, присвячені Ніні Вікторівні Пігулевській. Серед цвіту вітчизняної науки, репресованого в 20-ті роки XX століття, який відбував „строк” на Соловках, названа „сходознавець Н.В.Пігулевська”, яка і там не втратила особистої гідності та людяності, вийшла на „волю” і продовжила свою справу. Солженицин А.И. Архипелаг ГУЛАГ. - М.: Советский писатель. Новый мир, 1989.-Т.2. - С.44.

Думка про те, що історію творять люди, є аксіоматичною. Але її варто згадати ще раз, тому що це безпосередньо стосується історичної науки, яка існує у вигляді праць її представників. Немає і не може бути історичної науки без дослідника. Історична наука, історична думка завжди персоніфікована.

Історія історичної науки є складною і багатовимірною, органічно включає в себе аналіз діяльності вчених, оцінку їх праць і концепцій - не може бути повноцінної історіографії без наукових біографій видатних вчених-істориків. Кожен із них - особистість, причому особистість передусім „свого часу”, а тому історія історичної науки повинна бути „заселена” живими людьми, а не тільки їх працями і концепціями.

Історія історичної науки - це, насамперед, історія творчої діяльності вчених. У ній діють живі люди з їх пристрастями і прагненнями до істини, і помилковими поглядами. Вони творили науку, історія якої включає в себе опис їх життя і творчості. Не можна зрозуміти епоху без праць, які її описують. Тому найважливішою вимогою до історика-біографа є його вміння показати й оцінити вченого в контексті його епохи.

Біографія, як вид історичного дослідження, посідає чільне місце в історії світової і вітчизняної науки. Цей традиційний жанр, що виник ще у Стародавній Греції і Римі, продовжує розвиватися.

Одним із його засновників справедливо вважається В.О.Ключевський, якому належать біоісторіографічні праці - „Давньоруські житія святих як історичне джерело”, „Історичні портрети. Діячі історичної думки”, „Літературні портрети”. Ключевский В.О. Древнерусские жития святых как исторический источник. - М.:Наука, 1988; Він же: Исторические портреты. Деятели исторической мысли. - М.: Правда, 1991; Він же: Литературные портреты. - М.:Современник, 1991.

Необхідність проведення комплексних та систематичних біоісторіографічних досліджень в Україні на сьогодні очевидна. Виходячи з цього, Інститут історії України HАН України започаткував пілотний проект "Визначні постаті української історіографії ХІХ-ХХ ст." для підготовки серії нарисів про видатних українських істориків, які репрезентують різні періоди наукової доби української історіографії (ХІХ-ХХ ст.). У нарисах передбачається висвітлити: науковий доробок, життєпис та історичні погляди учених, інтелектуальне оточення та умови їх дослідницької праці, внесок у національну історіографію, методологію та методику його історичних досліджень, педагогічну діяльність та особисту роль у формуванні дослідницьких інституцій, наукових кадрів (учнів) тощо. Наприкінці кожного нарису передбачається подати стислу довідкову інформацію: відомості про особистий архів, персональні бібліографії вчених, перелік найважливіших праць та основну літературу про кожного з них, перевидання їх творів протягом останнього десятиліття тощо.

Дослідників цікавить перш за все епоха і стан історичної науки, в рамках яких формувались і розвивались наукові погляди, дослідницькі методи і концептуальні положення вчених. Наукова біографія дозволяє вирішити цілий комплекс історіографічних проблем, і, що дуже важливо, - вивчити процеси наступності наукової думки, з'ясувати витоки еволюції історичних концепцій, особливостей формування наукових поглядів і творчості окремих шкіл, наукових напрямків.

Існує об'єктивна необхідність дослідження наукової спадщини і громадської діяльності Н.В.Пігулевської (1894-1970 рр.) - відомого вітчизняного вченого візантинознавця і сходознавця, як з пізнавальної точки зору, так із потреб наукового, неупередженого висвітлення її життя і діяльності в контексті суспільно-політичного життя та розвитку історіографічного процесу у Радянському Союзі в 20-х - 60-х роках ХХ століття. Це і зумовило вибір теми кандидатської дисертації.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота становить частину досліджень, які виконуються кафедрами російської історії та кафедрою джерелознавства та історіографії Дніпропетровського національного університету, а також здійснювалась відповідно до започаткованого Інститутом історії України НАН України пілотного проекту "Визначні постаті української історіографії ХІХ-ХХ ст."

Мета дослідження полягає у тому, щоб відтворити біографію Н.В.Пігулевської як історика Візантії, визначити місце і значення її наукової спадщини у вітчизняному візантинознавстві.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- скласти наукову біографію вченої, визначити основні етапи її життя і діяльності як медієвіста;

- з'ясувати вплив історіографічної ситуації в Радянському Союзі в 20-60-х рр. XX ст. на проблематику, методологію і характер наукових праць Н.В.Пігулевської з історії Візантії;

- визначити позицію Н.В.Пігулевської щодо основних проблем історії Візантії IV--VII ст., окреслити внесок вченої у їх вивчення;

- дослідити археографічну діяльність Н.В.Пігулевської і структуру джерельної бази її праць;

- здійснити наукову класифікацію праць Н.В.Пігулевської і літератури про неї, дати огляд неопублікованих праць історика.

Об'єктом дисертаційного дослідження є розвиток вітчизняного візантинознавства у 20-60-х рр. XX ст.

Предметом даної роботи є життя, діяльність і науково-історична спадщина Н.В.Пігулевської як історика Візантії.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що у ній вперше у вітчизняній історіографії створено повну і цілісну наукову біографію Н.В.Пігулевської з залученням великої кількості нових архівних джерел; складено найбільш повну бібліографію праць вченої і літератури про неї; вивчено і проаналізовано значну кількість праць Пігулевської, що раніше не були відомі науковцям і вперше введені до наукового обігу; вперше простежено процес формування наукових поглядів вченої, починаючи з юнацьких років і закінчуючи зрілим віком; наукова діяльність Н.В.Пігулевської, проблематика її творчості розкриті на тлі історіографічної ситуації 20-60-х рр. ХХ ст.; показано внесок Н.В.Пігулевської у вітчизняну історіографію, визначено її місце у історіографічному процесі.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені роками життя Ніни Вікторівни Пігулевської з 1 (14) січня 1894 р. до 17 лютого 1970 р.

Методологічною основою дисертації слугують, передусім, два засадничі принципи. По-перше, принцип багаторакурсності (багатоперспективності) історії, що був сформульований у рамках філософського дискурсу Ортега-і-Гасет X. Тема нашої доби // Ортега-і-Гасет X. Вибрані твори. - К.:Основи, 1994. - С. 315-369., а запропонований до історіографічного та дидактичного вжитку О.О.Пріцаком, В.А.Потульницьким та Р.Страдлінгом. Пріцак О. Що таке історія України?// Українознавство. Хрестоматія - посібник: У 2кн. Кн.1. - К.:Либідь, 1996. - С.347; Потульницький В.А. Українська та світова історична наука: Рефлексії на межі століть // УІЖ. - 2000. - №1. - С.3-20.; Страдлінг Р. Багаторакурсність у викладанні історії: Посібник для вчителя. - Рада Європи, Страсбург, 2004. - 66 с.

Застосування цього принципу потребує звернення до методів мікроісторії, що передбачає різке збільшення числа „параметрів” людського буття, які піддаються аналізу. В остаточному підрахунку вони створюють базу для зв'язної оповіді про конкретних людей, в якій могло б до деякого ступеню вимальовуватись і їх соціальне середовище.

По-друге, біоісторіографічний принцип, базований на дослідженні історичних явищ та процесів крізь призму життя і творчості окремих помітних представників епохи. Чишко В.С. Біографістика як галузь історичної науки: історіографія та методологія: Автореф. дис... д-ра історичних наук 07.00.06 / Ін-т біографічних досліджень НБУ ім. В.І.Вернадського НАН України. - К.,1997. - 48с.; Чишко В. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України. - К.: БМТ, Інститут біографічних досліджень, 1996; Леви Дж. Биография и история//Современные методы преподавания новейшей истории. М.: ИВИ РАН, 1996. - С. 191-201. Використання цього принципу є особливо плідним у студіях, присвячених історії ідей і, зокрема, вивчення історіографічної та суспільно-політичної думки.

Для вирішення поставленої в науковій роботі мети були застосовані загальнонаукові і спеціально - історичні (конкретно - історичні) методи дослідження. Їх комбінування дозволило найбільш повно проаналізувати біографію та наукову спадщину Н.В.Пігулевської, висвітлити внесок дослідниці в розвиток вітчизняної історичної науки та її місце в вітчизняному візантинознавстві 1920 - 1960 років.

Серед загальнонаукових методів дослідження, які використовувались у роботі, слід назвати аналіз і синтез.

Завдяки аналізу було вивчено вплив зовнішніх чинників (інтелектуальне оточення, суспільно - політичні процеси) на формування та еволюцію поглядів Н.В.Пігулевської, проаналізовано її наукові праці та особливості їх джерельної бази, з'ясовано роботу вченої у галузі археографії та визначено її місце в вітчизняному візантинознавстві 20-х початку 60-х років XX століття.

Синтез дозволив узагальнити емпіричну інформацію, яка була отримана під час вивчення джерел, та допоміг зробити відповідні висновки.

Історичний та логічний методи наукового дослідження теж використовувались у взаємодії. Якщо історичний метод дав можливість розглянути об'єкт дослідження (історіографічний процес) та предмет дослідження (біоісторіографія Н.В.Пігулевської) у динаміці їх розвитку, тобто у взаємозв'язку подій, то логічний метод дозволив послідовно відтворити основні етапи життя Н.В.Пігулевської, еволюцію її наукових поглядів та вплив на них тих процесів, які відбувались у вітчизняній історичній науці і у радянському суспільстві в цілому.

Відомо, що загальнонаукові методи найбільш ефективно та адекватно можуть працювати лише за умови використання конкретно - історичних методів. Серед основних конкретно - історичних методів у дослідженні були використані такі: історико-генетичний, історико-системний, проблемно-хронологічний та історико-біографічний.

Для з'ясування структури та функціональних зв'язків об'єкта, що вивчався, був залучений, зокрема, історико-системний метод. Структурний функціональний аналіз суспільно - політичної та історіографічної ситуації, зроблений крізь призму діяльності Н.В.Пігулевської, дозволив синтезувати системні елементи, що містяться в індивідуальних та неповторних подіях, які відбувалися в Радянському Союзі у 20-х - 60-х роках XX століття.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при вивченні вітчизняної історіографії, археографії і джерелознавства, візантинознавства як комплексної наукової дисципліни, історії культури Візантії, для викладання цих дисциплін у вищій школі, для підвищення кваліфікації викладачів історії, можуть бути використані в лекційно-пропагандистській роботі.

Матеріали і висновки дослідження можна використати і при написанні узагальнюючих праць з історії Візантії і вітчизняної історіографії, при підготовці лекційних курсів та навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження апробовані на підсумкових наукових конференціях кафедри російської історії історичного факультету Дніпропетровського національного університету (лютий 2001р., лютий 2002р.), міжнародній науковій конференції „Формування національних і загальнолюдських цінностей в системі вищої історичної освіти” (м. Дніпропетровськ, квітень 2003 р.), на розширеному засіданні кафедри російської історії Дніпропетровського національного університету. Основні положення, проміжні результати відображені в 4 статтях (загальним обсягом 0,9 др. арк.), опублікованих у збірниках наукових праць, часописах та матеріалах конференцій. Три з них, у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертаційної роботи підпорядкована меті та основним завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, ІV додатків. За обсягом рукопис становить 197 сторінок. Список використаних джерел і літератури налічує 400 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт та предмет, хронологічні межі, мету і завдання, вказано на наукову новизну та практичне значення дисертації.

Перший розділ дисертаційної роботи - “Історіографія і джерела” - присвячено характеристиці стану наукової розробки теми та її джерельної бази.

Як свідчить аналіз літератури з проблеми дослідження, наукова спадщина Н.В.Пігулевської використовується вже понад півстоліття, але у вітчизняній історіографії ще не існує спеціального комплексного дослідження, присвяченого цьому видному науковцю.

Наукові праці, що стосуються життя і діяльності Н.В.Пігулевської, розглядаються в дисертації за такою класифікацією:

1. Академічні наукові видання, системні курси з історії Візантії та Близького Сходу, монографічні роботи, в яких згадуються праці Н.В.Пігулевської з тієї чи іншої проблеми, як правило, в історіографічних оглядах.

2. Рецензії на окремі роботи Н.В.Пігулевської та на твори, що написані у співавторстві або колективом авторів.

3. Історичні праці про неї діяльність наукових установ, в яких працювала Н.В.Пігулевська, що частково несуть інформацію про неї, як науковця.

4. Спеціальні статті в періодиці та енциклопедичних виданнях про Н.В.Пігулевську.

Хронологічно публікації про наукову та громадську діяльність Н.В.Пігулевської можна розділити на такі періоди:

1. Історіографічні роботи 1940-х років - поява друкованих праць про наукову діяльність Н.В.Пігулевської.

2. Історіографічні роботи 1946 - 1951 років - в цей період оцінюється внесок дослідниці у вивчення ранньої історії Візантії.

3. Історіографічні роботи 1951 - 1970 років - роботи в яких висвітлюється науково-педагогічна та організаторська діяльність Н.В.Пігулевської.

4. Періодичні видання 1970 року - некрологи в зв'язку з смертю дослідниці.

5. Сучасні історіографічні роботи 1980 - 2003 років - в яких оцінюється внесок Н.В.Пігулевської в візантинознавство та сходознавство.

Перша згадка про Н.В.Пігулевську, її наукову та науково-організаторську працю з'явилась в спеціальній літературі в пору розквіту її творчої діяльності. У „Ведомостях Верховного Совета” від 12 серпня 1945 року міститься публікація про нагородження Н.В.Пігулевської орденом „Знак пошани” за видатні заслуги в розвитку науки (в зв'язку з 220-річчям АН СРСР). Награждение орденом “Знак почета” за выдающиеся заслуги в развитии науки и техники (в связи с 220-летием АН СССР) //Ведомости Верховного Совета. - 1945. - 12 августа. Через рік і чотири місяці в газеті „Вечерний Ленинград” від 11 грудня 1946 року знаходимо публікацію О.Єкімова „Видатні вчені”, де міститься інформація про обрання Н.В.Пігулевської членом-кореспондентом АН СРСР. Екимов А. Выдающиеся ученые //Вечерний Ленинград. - 1946. - 11 декабря. Цю важливу подію в житті вченої описує її сучасник, відомий сходознавець В.В.Струве в „Вестнике Ленинградского университета”. Струве В.В. Член-корреспондент Академии наук СССР Н.В.Пигулевская //Вестник Ленинградского Университета. - 1946. - №4-5. - С. 218-219.

Високу оцінку своїй науковій діяльності Н.В.Пігулевська одержала і в статті В.М.Образцова „Жінки - вчені в СРСР”. Образцов В.Н. Женщины - ученые СССР //Огонек. - 1947. - №49. - С.3.

Схвальний відгук щодо розроблених ученою питань візантинознавства містився також в статті сучасника Н.В.Пігулевської, відомого візантинознавця М.В.Левченка „Візантинознавство в СРСР”, де він, зокрема, розповів про проблематику візантинознавчих досліджень Н.В.Пігулевської. Левченко М.В. Византиноведение в СССР //Ученые записки ЛГУ. - 1949. - №112. - Серия исторических наук. - Выпуск 14. - С.222-223; С.234.

Важливе значення для визначення місця Н.В.Пігулевської в розвитку радянського візантинознавства, на наш погляд, має узагальнююча стаття відомого вченого-візантинознавця Є.О.Космінського „Підсумки і завдання радянського візантинознавства”. Оцінюючи розвиток візантинознавства в Радянському Союзі, автор давав позитивну характеристику діяльності Н.В.Пігулевської. Косминский Е.А. Итоги и задачи советского византиноведения //Вестник АН СССР. - 1951. - №5. - С.67-68; С.70.

Численні згадки про плідну наукову, та науково-організаторську діяльність Н.В.Пігулевської зустрічаються в періодичній пресі в першій половині 60-х років XX століття. Ці публікації присвячені 70-річчю з дня народження вченої. Їх автори відзначали високий професіоналізм вченої, продемонстрований нею у дослідженнях „Месопотамія на рубежі VI-VII ст. Сирійська хроніка Ієшу Стиліта як історичне джерело”, „Візантія і Іран на рубежі VI - VII ст.”, „Візантія на шляхах в Індію”. Зокрема, у статті Г.C.Тверетинової складено список наукових праць Н.В.Пігулевської, який налічує 104 назви за 1925 - 1963 рр. Тверетинова А.С. Нина Викторовна Пигулевская. (К семидесятилетию со дня рождения) //Народы Азии и Африки.-1963.-№6.-С.262-266. В колективній статті В.В.Струве, К.Б.Старкової та А.Г.Лундіна складено хронологічний список праць за 1925 - 1964 рр., в якому налічується 115 праць, рецензій та редагувань. Струве В.В., Старкова К.Б., Лундин А.Г. Нина Викторовна Пигулевская //Краткие сообщения института народов Азии (АН СССР).-1965.-№86.-История и филология Ближнего Востока. Семитология.-С.5-9.

Наукова та організаторська діяльність Н.В.Пігулевської були оцінені державою у 1964 р. в зв'язку з її 70-річчям. З нагоди цієї події вчену було нагороджено орденом Трудового Червоного прапора. Награждение орденом Трудового Красного Знамени в связи с 70-летием со дня рождения // Вестник АН СССР.-1964.-№4.-С.172. До 70-річчя було опубліковано ряд поздоровлень в яких, зокрема, було охарактеризовано наукову та педагогічну діяльність вченої, висвітлено проблематику її праць. К семидесятилетию члена-корреспондента АН СССР Н.В.Пигулевской //Вестник древней истории.-1964.-№1.-С.221-222; Каждан А.П., Удальцова З.В. Член-корреспондент АН СССР Н.В.Пигулевская //Вопросы истории.-1964.-№4.-С.123-124; К 70-летию члена-корреспондента АН СССР Н.В.Пигулевской // Византийский временник.-1964.-Т.XXIV.-С.290-291.

Діяльність Н.В.Пігулевської, як одного з провідних спеціалістів - візантинознавців, знайшла відображення і у періодичних статтях з нагоди 75-річчя з дня її народження. В цих статтях давалася висока оцінка науковим дослідженням Н.В.Пігулевської, її організаторській роботі, діяльності на посаді завідуючої Кабінетом Близького Сходу Інституту сходознавства АН СРСР, оцінювалася її праця як археографа, високо відмічалася педагогічна робота вченої. Пайкова А.В., Лебедева И.Н. Нина Викторовна Пигулевская. (К 75-летию со дня рождения) // Народы Азии и Африки.-1969.-№1.-С.216-219; К 75-летию члена-корреспондента АН СССР Нины Викторовны Пигулевской // Вестник древней истории.-1969.-№1.-С.240; К 75-летию Н.В.Пигулевской //Палестинский сборник.-1964.-вып.11(74).-С.1.

Нечисленними у кількісному відношенні є публікації про функціонування наукових установ, в яких працювала Н.В.Пігулевська. Це, зокрема, праці Є.О.Космінського, М.В.Левченка, Г.С.Тверетинової. Косминский Е.А. Итоги и задачи советского византиноведения //Вестник АН СССР.-1951.-№5.-С.67-68; С.70; Левченко М.В. Византиноведение в СССР //Ученые записки ЛГУ.-1949.-№112.-серия исторических наук.-выпуск 14.-С.222-223;С.234; Тверетинова А.С. Нина Викторовна Пигулевская. (К семидесятилетию со дня рождения) //Народы Азии и Африки.-1963.-№6.-С.262-266.

Внесок Н.В.Пігулевської в історіографію в узагальненому вигляді оцінено в роботах О.Л.Вайнштейна „Історія радянської медієвістики (1917-1966)”, яка вийшла у Ленінграді у 1968 році, З.В.Удальцової „Радянське візантинознавство за 50 років” (Москва, 1969 р.), Г.Л.Курбатова „Історія Візантії (історіографія)” (Ленінград, 1975 р.).

На жаль, всього дві статті видано про Н.В.Пігулевську українською мовою. Це статті в „Українській радянській енциклопедії” Пігулевська Ніна Вікторівна //Українська радянська енциклопедія. -К.:Гол. редакція Укр. рад. енциклопедії, 1982.-Т.8.-С.350. та книзі „Видатні радянські історики”, яка вийшла у Києві у 1969 році Пігульовська Н.В. //В кн.:Видатні радянські історики. - К.:Радянська школа, 1969.-С.160-161.. До речі, жодна стаття, праця, монографія Н.В.Пігулевської українською мовою не перекладені.

Зі спеціальних статей, опублікованих у вітчизняних виданнях і присвячених Н.В.Пігулевській, ми можемо відзначити роботи В.В.Струве, К.Б.Старкової, А.Г.Лундіна Струве В.В., Старкова К.Б., Лундин А.Г. Нина Викторовна Пигулевская //Краткие сообщения института народов Азии (АН СССР).-1965.-№86.-История и филология Ближнего Востока. Семитология.-С.5-9., О.П.Каждан і З.В.Удальцової Каждан А.П., Удальцова З.В. Член-корреспондент АН СССР Н.В.Пигулевская //Вопросы истории.-1964.-№4.-С.123-124., Г.С.Тверетинової Тверетинова А.С. Нина Викторовна Пигулевская. (К семидесятилетию со дня рождения) //Народы Азии и Африки.-1963.-№6.-С.262-266., а також редакції журналів „Вестник древней истории” К семидесятилетию члена-корреспондента АН СССР Н.В.Пигулевской //Вестник древней истории.-1964.-№1.-С.221-222. і „Византийский временник”. К 70-летию члена-корреспондента АН СССР Н.В.Пигулевской //Византийский временник.-1964.-Т.XXIV.-С.290-291. Ці статті мали в основному вітальний характер, але все ж зробили певний внесок у характеристику ролі Н.В.Пігулевської щодо розвитку радянської історіографії візантинознавства, визначили особливості її діяльності і наукового стилю.

Короткі біографічні відомості подають статті в енциклопедіях Пигулевская Н.В. //БСЭ.- М.:“Советская энциклопедия”, 1958.-Т.51.-С.223; Пигулевская Н.В. // Энциклопедический словарь в двух томах.- М.:“Советская энциклопедия”, 1964.-Т.2.-С.198; Пигулевская Н.В.//Советская историческая энциклопедия.-М.:“Советская энциклопедия”, 1968.-С.132-133., некрологи на смерть ученої, що опубліковані в журналах „Вопросы истории” Нина Викторовна Пигулевская. (Некролог) //Вопросы истории.-1970.-№5.-С.221., „Вестник древней истории” Нина Викторовна Пигулевская (1894-1970) //Вестник древней истории.-1970.-№3.-С.221-222., „Вестник Ленинградского Университета” Петрушевский И.П. Н.В.Пигулевская (1894-1970) //Вестник Ленинградского Университета.-1970.-№14.-История, язык, литература.-вып.3.-С.165-166., „Археографический ежегодник за 1970 год” Гранстрем Е.Э. Н.В.Пигулевская (1894-1970) //Археографический ежегодник за 1970 год.-1971.-С400-403., „Палестинский сборник” Нина Викторовна Пигулевская 1(13).I.1894-17.II.1970 //Палестинский сборник.-1970.-вып.21(84).-С.2-3., „Народы Азии и Африки” Нина Викторовна Пигулевская //Народы Азии и Африки.-1970.-№3.-С.242-244., „Византийский временник” Н.В.Пигулевская //Византийский временник.-1971.-Т.31.-С.306-309., в газеті „Известия” та „Ленинградская правда”. Н.В.Пигулевская //Известия.-1970.-20 февраля; Н.В.Пигулевская //Ленинградская правда.-1970.-20 февраля. Авторами некрологів в „Археографическом ежегоднике за 1970 год” була Є.Е.Гранстрем, в „Вестнике Ленинградского Университета” - І.П.Петрушевський.

Про розвиток сиріології в Ленінградському відділенні Інституту сходознавства міститься стаття Н.В.Пігулевської, яка була надрукована в праці „Азіатський музей - ЛВ Інституту сходознавства АН СРСР” після її смерті, у 1972 році. Пигулевская Н.В. Сириология // Азиатский музей - ЛО Института востоковедения АН СССР.М.:“Наука”, 1972.-С.560-567.

У 1975 році С.Д.Мілібанд був складений „Біобібліографічний словник радянських сходознавців”, де переліковуються основні роботи Н.В.Пігулевської та література про її життя. Милибанд С.Д. Биобиблиографический словарь советских востоковедов. - М.:Главная редакция восточной литературы.-1975.-С.434-435.

В 1976 році було видано „Нариси з історії Ленінградського університету” (випуск ІІІ), де висвітлюється діяльність Н.В.Пігулевської на східному та історичному факультетах Ленінградського державного університету. Исакова Л.В., Курбатов Г.Л., Лебедева Г.Е. 100 лет византиноведения в ЛГУ // Очерки по истории Ленинградского университета. - Л.:Изд-во Ленинградского университета, 1976.-вып.3.-С.26-54.

Єдиною системною науковою розвідкою (в межах, звичайно, завдань, що зумовлені такого роду виданням) щодо життя, діяльності та наукової спадщини Н.В.Пігулевської є біобібліографія вченої, підготовлена Візантійською групою при Ленінградському відділенні Інституту історії АН СРСР і Кабінетом Близького Сходу при Ленінградському відділенні Інституту сходознавства АН СРСР і видана в 1976 р. у монографії „Близький Схід. Візантія. Слов'яни.” Пигулевская Н.В. Ближний Восток. Византия. Славяне. - Л.: Наука, 1976.-С.3-62.

Вперше тема репресій щодо Н.В.Пігулевської прозвучала у 1990 році, коли авторами Я.В.Васильковим, А.М.Гришиною та Ф.Ф.Перченком був опублікований список сходознавців, які були піддані репресіям у 20-50-х роках ХХ ст. Васильков Я.В., Гришина А.М., Перченок Ф.Ф. Репрессированное востоковедение: востоковеды подвергшиеся репрессиям в 20-50-х годах // Народы Азии и Африки.-1990.-№4-5. Серед них значиться і Н.В.Пігулевська.

Наступним кроком до висвітлення репресій щодо Н.В.Пігулевської стала монографія Б.С.Кагановича “Євгеній Вікторович Тарле і петербурзька школа істориків”, в якій згадується про цей маловідомий факт і висвітлюються дружні стосунки між дослідницею і академіком Є.В.Тарле. Каганович Б.С. Евгений Викторович Тарле и петербургская школа историков. - СПб.: Дмитрий Буланин, 1995.-С.102.

У контексті розвитку нових історіографічних шкіл висвітлено діяльність Н.В.Пігулевської у дослідженні Р.А.Гусейнова, який наголошує, що Н.В.Пігулевська створила наукову школу з вивчення Візантії і Сходу. Гусейнов Р.А. Византия и Восток в трудах Н.В.Пигулевской. (К 100-летию со дня рождения) // Византийский временник. - М.,1994. - Т.55(80).-С.38.

Джерельну базу дисертації складає увесь корпус документальних джерел про життя, діяльність і наукову спадщину Ніни Вікторівни Пігулевської, які можна класифікувати таким чином:

- наукові праці Н.В.Пігулевської з історії Близького Сходу і Візантії (надруковані, ненадруковані, робочі матеріали до них);

- література про Н.В.Пігулевську (статті і розділи з книг, історіографічні огляди, спогади, листи та ін.);

- науково-історичні праці вчених стосовно проблем, які досліджувала Н.В.Пігулевська;

- рецензії, відгуки на роботи Н.В.Пігулевської в галузі історії;

- матеріали періодичної преси (повідомлення про конференції, нагородження, ювілеї та інші);

- архівні матеріали (персональний фонд Н.В.Пігулевської в архіві Санкт-Петербурзької філії Російської Академії наук, особиста справа в архіві Санкт-Петербурзького державного університету).

Досліджені і використані друковані (понад 200) і рукописні праці (37) Н.В.Пігулевської, що дають цілісне уявлення про наукову спадщину вченої. Уведені до обігу невідомі раніше праці Н.В.Пігулевської.

Зважаючи на недостатню історіографічну розробленість проблеми, при її дослідженні головну увагу довелося зосередити на опрацюванні документальних джерел. Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять архівні документи.

Основний корпус оригінальних рукописних джерел, знайдений і використаний у дисертації, зберігається у фондах Санкт-Петербурзької філії архіву Російської Академії наук у м. Санкт-Петербурзі, архіву Санкт-Петербурзького державного університету, Інституту сходознавства Санкт-Петербурзького відділення Російської Академії наук, Інституту сходознавства ім. А.Кримського Національної Академії наук України (м. Київ).

Зауважимо, що найбільш багатий та значний за обсягом масив архівних матеріалів стосовно теми дослідження міститься в Санкт-Петербурзькій філії архіву Російської Академії наук. Персональний фонд ученої був переданий до цього архіву сестрою вченої Т.В.Волковою у червні 1975 року та січні 1977 року.

На його основі було утворено три описи:

Опис.1. Наукові праці.

Опис.2. Документи з біографії і науково-організаторської діяльності.

Опис.3. Листування.

Таким чином, оглянувши основні етапи дослідження життя і діяльності Н.В.Пігулевської, як історика Візантії, очевидним є наступне: більш повно висвітлені хронологічні періоди 1946-1951 рр. та 1951-1970 рр., коли дослідниця працювала в Інституті сходознавства у Ленінграді. Малодослідженим залишається період 1925-1946 рр., особливо мало висвітлена справа “Воскресіння” (1928 р.) та перебування вченої в ув'язненні (1929-1933 рр.). Для всебічного дослідження життя і діяльності Н.В.Пігулевської, яка все життя жила і працювала в Ленінграді, вдалось зібрати повний корпус джерел, всі роботи дослідниці і посилання на її праці, в приватній бібліотеці О.М.Мещерської зберігаються праці Н.В.Пігулевської, перекладені польською та німецькою мовами. Використана джерельна база дає можливість зробити вірогідні висновки про життя і діяльність Н.В.Пігулевської та її внесок у радянське сходознавство.

У другому розділі - “Життєвий і творчий шлях Н.В.Пігулевської, як історика-медієвіста” - розглядаються питання, пов'язані з основними етапами життя, наукової та громадської діяльності Н.В.Пігулевської. Всього нами виділено два таких етапи, що мали свої особливості і специфіку.

Перший етап - 1894 - 1933 рр. - охоплює дитинство і юність вченої, формування її світогляду; здобуття загальної освіти і спеціальності, визначення наукових інтересів Н.В.Пігулевської; початок бібліотечної діяльності; перші кроки науково-історичної та початок археографічної діяльності; публікація перших наукових праць; арешт у 1928 році, ув'язнення в Соловецькому таборі, поселення в Архангельську.

Другий етап - 1934 - 1970 рр. - повернення до Ленінграду; розгортання наукових інтересів у вивченні історії Близького Сходу і Візантії доби середньовіччя; дослідження соціально-економічної історії Візантії; діяльність Н.В.Пігулевської в сфері академічної науки; робота в Інституті сходознавства Академії наук СРСР; співробітництво в Ленінградському державному університеті на східному факультеті; створення вченою праць з історії Візантії та Близького Сходу, які охоплюють період раннього середньовіччя (IV - VII ст.); редагування „Византийского временника”; діяльність в Російському Палестинському товаристві; видання „Палестинского сборника”.

Вивчення біографії Ніни Вікторівни Пігулевської дало можливість простежити її життєвий шлях, ознайомитись з громадською і великою науковою діяльністю, сформувати необхідну науково-біографічну базу і підійти до усвідомленого визначення місця вченої у вітчизняному історіографічному процесі. Життя і діяльність Н.В.Пігулевської відтворені з найбільшою повнотою відповідно до існуючої джерельної бази. На основі аналізу біографії вченої можливо зробити кілька важливих науково-теоретичних висновків:

1. В біографії Н.В.Пігулевської чітко виділяються два періоди - 1894-1933 рр. і 1934-1970 рр., що зумовлено існуючою в кожен відрізок часу відповідною суспільно-політичною обстановкою і, залежно від неї, історіографічною ситуацією, а також основним змістом і тематикою наукових праць ученої в даний період.

2. Життя і діяльність Н.В.Пігулевської наочно демонструють негативний вплив суспільно-політичної обстановки в державі періоду тоталітаризму на духовну сферу суспільства, згубну політику сталінізму по відношенню до творчої інтелігенції і національно-культурних рухів того часу. Репресії радянської влади проти вчених - істориків мали деформуючий вплив на вітчизняну історичну науку в 20-х - 60-х рр., породили явища кон'юнктурщини, свого роду наукової мімікрії, пристосовництва і засилля єдиної методології в історичній науці, що загальмувало процес наукових досліджень. Ці характерні риси історіографічної ситуації в Радянському Союзі цього періоду стали фоном, на якому проходила наукова діяльність Н.В.Пігулевської, що формували її відповідні (не завжди адекватні) мотиви, диктували оцінки і висновки її історико-наукових досліджень.

3. Біографія Н.В.Пігулевської -- це важлива сторінка в розвитку історіографічної науки в Радянському Союзі. Вивчення життя і діяльності Пігулевської, як і інших істориків цього періоду, є необхідним фактором для створення справді наукової, об'єктивної історії історичної вітчизняної науки. Біографія Пігулевської дозволяє з'ясувати такі важливі моменти в характеристиці історіографічного минулого, а саме -- хто були її попередники в науці, які історіографічні школи, концепції формувалися в той час, хто були її сучасники, які наступні напрямки розвитку історіографічної науки були підготовлені того часу, хто були наступники Н.В.Пігулевської.

4. Тематика історичних творів Н.В.Пігулевської не була випадковою, вона продиктована особливостями і потребами часу. Н.В.Пігулевська відноситься якраз до того покоління вітчизняних істориків, яким довелося створювати так звану марксистську історіографію і праці, які не могли бути позбавленими ідеологічних догм і штампів в угоду існуючому політичному режиму. А тому до її історичних праць, наукового надбання і суспільної позиції як громадянки слід ставитися максимально об'єктивно, уникати упереджених однозначних і безапеляційних оцінок, несправедливих звинувачень, навішування лже-політичних ярликів. Треба вміти в її творах відділяти вульгарну заполітизованість від справжньої науки. Взагалі немає рації, сенсу вимагати від неї, як і людей того покоління, те, чого вона не могла створити в силу тогочасної дійсності. Не можна говорити, що твори і наукова спадщина Н.Пігулевської є застарілими, не відповідають актуальним потребам сучасності. З такими мірками взагалі не варто підходити при аналізі історіографічних надбань попередніх поколінь.

Третій розділ - “Проблеми історії Візантії у науковій спадщині та археографічному доробку Н.В.Пігулевської” - присвячений розгляду наукових здобутків вченої, що стали результатом її дослідницької діяльності за кількома напрямками: дослідження з історії Візантії IV-VII ст.; збір, обробка, упорядкування та видання історичних першоджерел; підготовка та видання навчальних видань синтетичного характеру з історії Візантії та Близького Сходу; використання власних наукових здобутків в рецензіях робіт інших науковців; підготовка науково-популярних статей та заміток для їх оприлюднення у періодичній пресі.

У розділі доводиться, що характерною рисою зазначених напрямів дослідницької роботи Н.В.Пігулевської були скрупульозне вивчення та глибокий аналіз джерельної бази кожної історичної проблеми, яку вона розробляла, і формулювання науково обґрунтованих висновків, відповідно до отриманої з історичних першоджерел інформації. Водночас інтенсивність наукової діяльності вченої зумовлювалась як еволюцією її наукових поглядів, так і зміною історіографічної, а також загальної суспільно-політичної ситуації в радянській державі впродовж 1920 - 1960-х рр.

Наукова діяльність Н.В. Пігулевської, як історика Візантії, відбувалась у надзвичайно несприятливих умовах, коли вона, як і інші радянські історики, піддавалась постійному пресингу, вимогам неухильного і беззастережного слідування догмам та настановам, які формувало компартійне керівництво протягом існування СРСР.

У науковій діяльності Н.В. Пігулевської можна виділити два періоди:

Перший - середина 20-х - кінець 20-х рр. ХХ ст.: - коли відбувалося формування та визначення наукових інтересів Н.В. Пігулевської, початок наукової діяльності історика, поява досліджень з історії християнства, початок археографічної діяльності.

Другий - середина 30-х - кінець 60-х рр. ХХ ст.: - в ході якого Н.В.Пігулевською було підготовлено ряд праць з історії Сирії, Ірану, Візантії, проходила науково-педагогічна діяльність, спрямована на підготовку кадрів у галузі історії; редагування “Палестинского сборника”, робота в Археографічній комісії АН СРСР.

Аналіз наукового доробку Н.В.Пігулевської показує, що пріоритетами у її наукових студіях були такі теми: соціально-економічна історія Візантії; візантійське місто; народні рухи у Східній Римській імперії; рух димів і боротьба циркових партій у Візантії; торгівля у Візантії; Візантія і Схід; слов'яно-візантійські відносини; візантійська культура; проблема економічних і культурних зв'язків між Сходом і Заходом; проблема кризи рабовласницького ладу і генези феодалізму.

Важливою рисою наукових праць Н.В.Пігулевської було їх чітке структурування, внаслідок чого вони повною мірою відповідали її науковим задумам і теоретичним підходам до кардинальних проблем історії Візантії і Близького Сходу. Водночас Н.В.Пігулевська, як і чимало її колег-істориків (О.Л.Вайнштейн, В.В.Струве, О.О.Васильєв, С.Ф.Платонов, З.В.Удальцова та

ін.), уособлювала у своїй науковій діяльності складний процес трансформації методологічних основ історичних досліджень - від традиційних дожовтневих концепцій до утвердження офіційної марксистської методології в вітчизняному візантинознавстві. Дослідниця була вимушеною прихильницею тези про “революцію рабів”, яка домінувала в радянській історіографії.

У цілому дослідження наукової спадщини Н.В.Пігулевської дає підстави стверджувати, що вона була однією з видних вітчизняних радянських істориків - історії Візантії і Близького Сходу, визначною дослідницею політичної та соціально-економічної історії Візантії ІV-VIІ ст.

В розділі охарактеризовані археографічні пошуки Н.В.Пігулевської й критичне дослідження нею різноманітних видів історичних джерел, потрібних їй для підготовки численних наукових праць та узагальнюючих наукових творів.

Археографічну діяльність Н.В.Пігулевської можна охарактеризувати за такими напрямками:

Пошук документів, їх переклад і публікація.

Впорядкування результатів археографічної діяльності попередників.

Організаторська діяльність у галузі археографії.

Протягом всієї своєї наукової діяльності Н.В.Пігулевська була членом Археографічної комісії при Відділенні історії АН СРСР. Археографічна комісія була утворена в 1834 році в Петербурзі, у 1956 році вона відновила свою роботу при Відділені історії АН СРСР на чолі з академіком М.М.Тихомировим. Ця комісія координувала археографічну роботу, об'єднувала роботу по складанню правил видання джерел і термінологічних словників. З 1958 року комісія видає “Археографический ежегодник”, на сторінках якого публікуються дослідження і виступи істориків та археографів. В роботі Археографічної комісії Н.В.Пігулевська брала активну участь. Вона активно допомогала в проведенні її сесій, виступала з повідомленнями, залучала інших до роботи.

Н.В.Пігулевська була віце-президентом Російського палестинського товариства, яке було засновано у 1882 році у Петербурзі, а з 1918 року перетворилося на Російське палестинське товариство при Російській Академії Наук. Н.В.Пігулевська проводила регулярні засідання товариства. Під редакцією Н.В.Пігулевської опубліковано 20 випусків “Палестинского сборника” (його видання після деякої перерви було відновлено з 1954 р.).

У цілому аналіз археографічної діяльності Н.В.Пігулевської дає можливість стверджувати, що рівень її наукових досліджень, які у переважній своїй більшості підготовлені професійним археографом і вмілим джерелознавцем, достатньо високий.

Таким чином, проаналізувавши археографічну діяльність Н.В.Пігулевської можна зробити наступні висновки:

- особливістю археографічної діяльності Н.В.Пігулевської було те, що вона спочатку робила палеографічні дослідження, потім переходила до археографічного аналізу джерел;

- вчена перевіряла переклади попередників, описувала рукописи, звіряла їх, систематизувала;

- Н.В.Пігулевська поєднувала власне археографічну роботу з організаторською, що дало блискучі результати. Пропагувала археографічні праці;

- вона заснувала сирійську історико-філологічну школу в палеографії та археографії;

- при вивченні археографічних джерел Н.В.Пігулевська здійснювала міждисципліонарний підхід.

Складений дослідницею “Каталог сирійських рукописів”, який відкрив серію монографій “Палестинского сборника”, “може служити прикладом зразкового дослідження і опису східної рукописної книги”. О работе секции византиноведения и смежных дисциплин на ХХV Международном конгрессе востоковедов // Византийский временник. - Т. ХХ.- 1961.- С. 96.

Зміст четвертого розділу - “Місце і роль Н.В.Пігулевської у вітчизняному візантинознавстві 20-60 рр. XX ст.” - розкриває особливості історіографічної ситуації в Радянському Союзі, коли найбільш інтенсивно і плідно працювала Н.В.Пігулевська.

При визначенні місця вченої в історіографічному процесі слід зважати на те, що період її найбільшої наукової активності, час, коли вона стала визнаним авторитетом у вітчизняній історичній науці, припав на епоху становлення і розвитку в країні радянського тоталітаризму. А ця обставина не могла не позначитися на формуванні світогляду, колі наукових інтересів, методологічних підходах й організації наукових досліджень Н.В.Пігулевської, яка не обмежувалася суто науковою роботою, а прагнула до кар'єрного росту, організаційної та керівної діяльності.

Н.В.Пігулевська була репресована у справі “Воскресіння”, і не підлягає сумніву той факт, що в умовах постійного і нещадного ідеологічного тиску на вітчизняну історичну науку вона не змогла повністю реалізувати свої потенційні можливості в царині наукових досліджень історії Візантії. І все ж, незважаючи на несприятливі умови, є всі підстави визнати період 20-60-х рр. XX ст. досить продуктивним як для вітчизняної історіографії в цілому, так і для Н.В.Пігулевської зокрема, особливо в галузі вивчення проблем ранньої історії Візантії та Близького Сходу. Сама Н.В.Пігулевська ідентифікувала себе у вітчизняному візантинознавстві як носія марксистського підходу до вивчення історії. Проте у своїй дослідницькій діяльності вона, крім класового, синтезувала і державницький, і соціально-економічний підходи до вивчення подій та фактів історії. Вчена уособлювала типові явища вітчизняної історіографії того часу, пов'язані з переходом від досягнень вітчизняного візантинознавства другої половини XIX - початку XX ст. до утвердження офіційної марксистсько-ленінської концепції з гіперболізованим принципом класовості і партійності.

У розділі підкреслюється, що специфічні умови дослідницької діяльності та зміст наукової спадщини Н.В.Пігулевської були багато в чому визначені історіографічною ситуацією, яка існувала на той час в Радянському Союзі.

Однак, адаптувавшись до неї, дослідниця намагалася продовжувати ґрунтовні історичні дослідження, плідну педагогічну й організаторську роботу. Незаперечні позитивні результати цієї діяльності, що відзначалися як прихильниками і однодумцями, так і критиками вченої, дали змогу Н.В.Пігулевській посісти чільне місце у вітчизняному візантинознавстві 1920-1960-х років.

У висновках дисертації підбито основні підсумки дослідження, а саме:

1. Ніна Вікторівна Пігулевська серед багатьох відомих вітчизняних істориків 1920-1960-х рр. займала визначне місце. Вона створила досить значну за обсягом і змістом науково-історичну спадщину, в якій знайшла своє відображення різноманітна проблематика досліджень, оригінальність висновків та узагальнень, широка джерельна база історичних досліджень.

2. У науковій діяльності Н.В.Пігулевської виділяються два періоди: перший хронологічно охоплює середину 1920-х - кінець 1920-х рр., коли в її творчості переважали об'єктивність, ґрунтовний аналіз, науковий підхід до вивчення проблем історії Візантії, і другий - з середини 1930-х рр. - до кінця 1960-х рр., коли вчена змушена була писати в основному в загальноприйнятому дусі, використовуючи у своїх дослідженнях офіційні ідеологічні штампи радянського режиму.

3. Працюючи в складних історичних умовах засилля радянського тоталітаризму, Н.В.Пігулевська була неоднозначна у своїх науково-історичних висновках та оцінках різних історичних подій і явищ. Використовуючи марксистсько-ленінську методологію історичних досліджень, вона зважала на значення наукових здобутків своїх видатних попередників (П.К.Коковцова, В.Р.Розена, І.М.Гревса та ін.). Формально відкидаючи їхню наукову спадщину, Н.В.Пігулевська все ж перебувала під впливом окремих положень їхніх історичних концепцій.

4. Н.В.Пігулевська здійснила велику роботу щодо розширення джерельної бази досліджень з історії Візантії, залучивши до наукового обігу значну кількість нових комплексів документальних джерел. Тим самим вона зробила вагомий внесок у розробку багатьох питань візантійської історії, заклавши своїми працями міцну основу для подальших історичних і археографічних досліджень. Багато в чому завдяки Н.В.Пігулевській у 1970-2000-х рр. плідну розробку питань історії Візантії IV-VII ст. продовжили такі знані фахівці, як І.Ш.Шифман, Р.А.Гусейнов, Г.Г.Літаврін, О.М.Мещерська, Є.Г.Циганкова, Л.В.Матвєєва та ін.

5. Неупереджений аналіз біографії та історичної спадщини Н.В.Пігулевської дає змогу визначити її місце у вітчизняному візантинознавстві як визначного фахівця з історії Візантії середини IV-VII ст., що впродовж тривалого періоду - 1920-х - 1960-х рр. був одним з найавторитетніших учених-візантинознавців, яка залишила помітний слід у вивченні таких важливих проблем історії Візантії, як соціально-економічний розвиток Візантії, візантійське місто, народні рухи у Східній Римській імперії, слов'яно-візантійські відносини, проблема економічних і культурних зв'язків між Сходом і Заходом.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Н.В.Пігулевська як дослідник історії слов'яно-візантійських відносин VI-X століть // Бористен. - 2001. - №2 (116). - С. 21-22.

2. Археографічна діяльність Н.В.Пігулевської (1894-1970 рр.)/ Дніпропетровський історико-археографічний збірник. - 2001. - Вип. 2. - С. 479-485.

3. Справа „Воскресіння” (маловідомі факти з життя сходознавця Н.В. Пігулевської”// Грані.-2003.-№3(29).-С.38-40.

4. Історична спадщина у світлі сучасних досліджень (до 110-ої річниці з дня народження Н.В.Пігулевської) // Бористен. - 2004. - №4 (154). - С. 12-15.

Анотація

пігулевська візантинознавство вітчизняний

Лебідь Л.В. Н.В.Пігулевська - історик Візантії.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06- історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2005.

У дисертації вперше у вітчизняній історіографії комплексно досліджено життя і діяльність відомого радянського візантинознавця і сходознавця Н.В. Пігулевської ( 1894 - 1970 ). На підставі широкого кола архівних та опублікованих джерел висвітлено основні періоди біографії вченої; охарактеризовано її наукову, педагогічну й організаторську діяльність; проаналізовано пріоритетні напрямки наукових студій Н.В.Пігулевської; дано оцінку археографічним працям дослідниці та з`ясовано особливості її роботи з історичними джерелами; визначено місце Н.В.Пігулевської у вітчизняному візантинознавстві 20-х - 60-х рр. ХХ ст. та складено повну бібліографію її наукових праць.

Ключові слова: історична наука, біоісторіографія, наукова спадщина, візантинознавство, сходознавство, історіографічний процес, історичне джерело, археографія.

Summary

L.V.Lebid'. N.V. Pigulevs'ka - historian of Byzantine. - Manuscript.

Ph. D. thesis on: historiography, source study, and the special historical sciences (No 07.00.06.).- The National University of Dniepropetrovsk. 2005.

The main plot of the thesis for the first time in Ukrainian historiography centers around the life and activity of the prominent Ukrainian historian and researcher N.V. Pigulevs'ka (1894-1970). Based on the wide range of the archive and published sources the following investigations have been done: the main biographic periods were scrutinized; her scientific, educational, and managerial activities; N.V. Pigulevs'ka's scientific studies priority directions were analyzed, scientist's archeological works were evaluated, and her unique mode of work on the historical sources were ascertained; N.V. Pigulevs'ka's place in the processes of the Ukrainian historiography in 1920-60 was determined. The author compiled total bibliography of the N.V. Pigulevs'ka's works.

Key words: historical science, biohistoriography, scientific heritage, Bizantine studies, oriental studies, process of historiography, historical sources, archeography.

Аннотация

Лебедь Л.В. Н.В.Пигулевская - историк Византии.- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06- историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины.- Днепропетровский национальный университет, Днепропетовск, 2005.

В диссертации впервые в отечественной историографии комплексно исследована жизнь и деятельность известного советского византиноведа и востоковеда раннего средневековья Нины Викторовны Пигулевской (1894 - 1970).

На основании проведённого анализа широкого круга архивных и опубликованных источников сделан вывод, что Н.В. Пигулевская занимает одно из ведущих мест среди советских историков 1920-х - 1960-х гг. Ей удалось создать довольно богатое научно - историческое наследие, в котором нашла своё отражение обширная проблематика исследований, оригинальность научных выводов и обобщений, разнообразная за видами база исторических источников.

...
Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.