Селянство півдня України в період нової економічної політики (1921–1929 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

07.00.01 - історія України

Селянство півдня України в період нової економічної політики (1921-1929 рр.)

Котляр Юрій Вадимович

Одеса - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант доктор історичних наук, професор Шкварець Валентин Павлович, Миколаївський навчально-науковий інститут Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедри українознавства

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Кульчицький Станіслав Владиславович, Інститут історії України НАН України, заступник директора, завідувач відділу історії України 20-30-х років ХХ століття

доктор історичних наук, професор Сусоров Віктор Дмитрович, Херсонський державний технічний університет, завідувач кафедри українознавства

доктор історичних наук, професор Тригуб Петро Микитович, Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, завідувач кафедри міжнародних відносин, історії та філософії

Провідна установа Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра історії України Міністерства освіти і науки України, м. Харків

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук А.К. Лозовський

Анотація

Котляр Ю.В. Селянство Півдня України в період нової економічної політики (1921-1929 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова. - Одеса, 2005.

У дисертації на основі широкого кола документальних та історичних джерел проведено дослідження взаємовідносин державної влади і багатонаціонального сільського населення Півдня України в умовах непу.

Виявлено психолого-ментальні особливості південноукраїнського селянства. Проаналізовано здійснення в країні комплексу політичних, економічних, юридичних і адміністративних заходів, головною метою яких було вилучення основних ресурсів аграрного сектора на користь індустріалізації та підрив самостійності й міцності одноосібної системи господарювання. Вказано на позитивні риси ведення господарства колоністами.

Здійснено аналіз масових репресій проти всіх верств сільського населення Півдня України: поміщиків, “куркулів”, середняків, незаможників. Доведено, що селянство в добу непу проявило себе організованим суспільним станом, який створював власні політичні організації. Досліджено процес активного і пасивного руху опору селянства в 20-х рр. ХХ ст. на Півдні України.

Нова економічна політика була спробою втілення власного ідеалу господарювання, що базувався на прадавніх духовних основах і мав можливість перейти до “нового економічного режиму” з переважанням індивідуального господарства, кооперації та ринкової економіки.

Ключові слова: селянство, нова економічна політика, землекористування, земельні громади, національні меншини, репресії, повстанський рух, хлібозаготівельна криза.

Аннотация

Котляр Ю.В. Крестьянство Юга Украины в период новой экономической политики (1921-1929 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова. - Одесса, 2005.

В диссертации на основе широкого круга документальных и исторических источников проведено исследование взаимоотношений государственной власти и многонационального сельского населения Юга Украины в период нэпа.

В психолого-ментальном смысле нэп необходимо рассматривать как последнюю попытку воплощения крестьянского идеала владения землей и возможности свободно распоряжаться результатами своего труда.

Переход от “военного коммунизма” к нэпу, который следовало датировать 1921 - началом 1923 гг., имел на Юге Украины свои особенности. Он характеризовался ухудшением экономической ситуации, разрушением производственных сил, связанных с голодомором и использованием властью репрессивных мер по отношению к крестьянству.

Положительным явлением стало утверждение в аграрном секторе Юга Украины плюрализма форм собственности и хозяйствования. Увеличилось количество зажиточных и середняцких хозяйств. Наиболее распространенной формой землепользования стала участково-черезполосная. Однако крестьяне понимали ее недостатки и переходили на хуторы и отрубы. Благодаря рынку хозяйство было выведено из кризиса, начался экономический подъем.

Крестьянство Юга Украины проявило себя организованным общественным слоем, который создавал собственные организации, а также пытался приспособить организации, которые насадила власть, к собственным потребностям. В политической сфере крестьянство могло противопоставить большевистской власти только беспартийные крестьянские конференции, крестьянские союзы.

Репрессивные мероприятия 20-х гг. были направлены на уничтожение украинского крестьянина-производителя, а также индивидуального хозяйства. Волна репрессий охватила все слои населения: помещиков, “кулаков”, середняков и в некоторой мере бедноту.

Антибольшевистское крестьянское движение в 1920-1921 гг. имело два политических направления: национальное (петлюровщина) и анархо-махновское. Для Юга Украины было характерным некоторое преобладание анархо-махновского направления над национальным. В 1922 г. появились новые типы восстаний экономико-политического характера: “голодные бунты”, “красный бандитизм”. Ослабление повстанческой борьбы связано не с улучшением уровня жизни крестьян в 1923 г., что пыталась доказать советская историография, а в результате использования самого страшного оружия - террора голодом против населения Юга Украины. В 1927-1928 гг. в связи с хлебозаготовительным кризисом, массовыми депортациями крестьяне снова поднялись на борьбу, которая приняла формы антиколхозных выступлений, “бабьих бунтов”, религиозных мятежей.

Наибольшей бедой для национальных меньшинств южноукраинского села стали депортации, политические репрессии и гонения, которые начались в 20-х гг., и уничтожили слой настоящих хозяев с передовым опытом, в т. ч. колонистского землевладения.

Хлебозаготовительная кампания 1927/28 гг. получила на Юге Украины “военнно-коммунистический” характер, зачеркнула все завоевания нэпа и поставила аграрный сектор на грань экономической катастрофы.

Коллективную обработку земли на территории Юга Украины необходимо рассматривать в двух плоскостях: коллективизация и кооперация. Коллективизация носила административно-принудительный характер и базировалась на отчуждении земли у крестьянина-собственника и передачи ее в коллективную (государственную) собственность. Кооперативные объединения оставляли землю в частной собственности хозяев и строились на товарно-денежных отношениях. Создав колхозы, государство установило над ними, а фактически над крестьянством полный тотальный контроль.

Новая экономическая политика была попыткой воплотить крестьянский идеал хозяйствования, который базировался на древних духовных началах. Она имела возможность перейти к “новому экономическому режиму”, где бы преобладали индивидуальное хозяйство, кооперация и рыночные отношения.

Ключевые слова: крестьянство, новая экономическая политика, землепользование, земельные громады, национальные меньшинства, репрессии, повстанческое движение, хлебозаготовительный кризис.

Annotation

Kotlyar U.V. Farmers of the South Ukraine during the period of neu economic politics (1921 - 1929) - A manuscript.

The dissertation for Doctorate's of Historal Science Degree on speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Odessa National University after I.I. Mechnikov. - Odessa, 2005.

In the dissertation on the basics of wide circus of historical sourches it was researched the interrelation between the government state and people of different nations who lived in the countries of the South Ukraine during tne period of new economic politics of Ukraine (NEPU). It was found out psyhological mental pecularites of farmes in the South Ukraine.

The complex of political, economic, juridical and administrative actions was analysed in the state, the main aim of which was using the main sources of agricultural section in favour of industualization and undermining of independence and strength of one person system of economy.

It was found out positive lines of bading of economy by the colonists.It was made the analysis of mass reprisals against of the all social levels of farmers who lived in the South Ukraine: landowhers, “kurkuli”, middle class, poor class.

It was prooved that farmers showed themselves as organized society, which made its own political organizations. The process of active and passive movements, resistance of farmers in the 20s years was rescarched.

The new economic politic was the attempt of embodiment of the own economic ideal, that based on very long time ago spiritual basics and had the opportunity to go to “new economic regime”, to disrespect of individual economy by the coorporation and market economic.

Keywords: farmers, new economic politics, the use of land, land citizens, national minority, represial, revolt movement, crisis of bread storage.

1. Загальна характеристика роботи

селянство радянський влада репресивний

Актуальність теми. Розв'язання потреб державотворення в Україні на сучасному етапі немислимі без вивчення й узагальнення набутого досвіду, об'єктивного і неупередженого аналізу позитивних і негативних моментів, пов'язаних зі становищем українського селянства. Ця проблема має важливе наукове і практичне значення. Актуальність її випливає з тих обставин, що відродження українського села вимагає об'єднаних зусиль не лише аграрників-практиків, учених-економістів, політиків, а й професійних істориків. Адже творче використання досвіду минулого допомагає уникати зайвих помилок, а врахування історичних уроків гарантує здійснення державного курсу без запровадження ризикованих економічних експериментів, соціальних катаклізмів і виснаження ресурсів.

Необхідність поглибленого вивчення різних аспектів діяльності селянства 20-х рр. ХХ ст., коли воно було основним виробником сільськогосподарської продукції в Україні та СРСР, а в країні діяли ринкові механізми, має для сьогодення практичне значення. Уроки непу можуть бути корисними владним структурам для правильного визначення відносин між державою і селянином. Зрештою, сучасне селянство ще не звільнилося від впливу радянської системи управління, і тому на перший план виступають проблеми взаємовідносин селянства і влади, особливо в процесі реформування аграрного сектора. Усіма цими та іншими причинами і обумовлений вибір теми дослідження.

До того ж рівень розвитку історичної науки вимагає уточнення і доповнення офіційної концепції висвітлення подій 20-х рр. ХХ ст., особливо в такому специфічному і багатонаціональному регіоні, як Південь України. Використання сучасних методів дослідження, введення до наукового обігу нових архівних матеріалів дозволяють значно ширше і об'єктивніше висвітлити економічне, політичне та соціальне становище селянства Південної України доби непу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження виконувався в межах наукової теми кафедри історії України “Південна Україна: історія, історіографія, джерела” Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (№ держреєстрації 0101U008289) та пов'язаний з напрямом роботи Регіонального центру дослідження історії Нижнього Подніпров'я та Побужжя Інституту історії України НАН України (завідуючий центру - доктор історичних наук П. Тригуб).

Тема дисертації зареєстрована в УкрІНТЕІ - РК №0104U006964 від 02.03.2004 р.

Мета і завдання дослідження - здійснити комплексний аналіз взаємовідносин селянства і радянської влади в період нової економічної політики, визначити специфічні особливості їх прояву на Півдні України. Вказана мета досягається розв'язанням таких поставлених завдань:

проаналізувати законодавчу та нормативну бази радянської правової системи стосовно селянства;

висвітлити стан економіки на селі напередодні переходу до непу;

розкрити позитивні та негативні тенденції в сільському господарстві в 1921-1929 рр.;

показати репресивну політику стосовно різних верств сільського населення;

дослідити основні напрямки опору селянства “воєнно-комуністичним” методам хлібозаготівель та з'ясувати специфіку активних і пасивних форм протесту;

виявити особливості становища на селі представників національних меншин;

проаналізувати передумови кардинальних змін хлібозаготівельної політики в 1927-1928 рр., реальні причини застосування системи “надзвичайних заходів” та їх наслідки для становища селянства і розвитку господарства Півдня України.

Об'єктом дослідження є політика радянської тоталітарної системи стосовно селянства в добу непу. Її здійснення простежувалось на прикладі Півдня України в порівнянні з іншими регіонами республіки.

Предмет дослідження включає висвітлення становища селянства Півдня України в роки нової економічної політики. Розглядаються психологічні, соціально-економічні, національні, політичні та військові сторони проблеми.

Теоретико-методологічні основи дослідження - це історизм, об'єктивніть, системність, науковість, плюралізм, діалектичний метод, багатофакторність та сцієнтизм (орієнтація на наукові знання як на найвищі культурні цінності).

Дослідницькі завдання вирішувались на методологічній базі, яка включає теоретичні положення, що відображають вирішальну роль народних мас, особливо селян, в історії. Це дало змогу провести дослідження неупереджено, системно і комплексно, позбутися схематизму й суб'єктивізму, а також висвітлити історичні події в їх конкретних просторово-часових характеристиках з урахуванням сучасних тенденцій розвитку економіки.

Хронологічні рамки охоплюють період з 1921 по 1929 рр., тобто від проголошення заміни продрозкладки продподатком, що започаткувало нову економічну політику, і до початку суцільної колективізації, що означало остаточну ліквідацію непу. Нижня межа дослідження пов'язана з березнем 1921 р., коли на Х з'їзді РКП(б) було прийнято рішення “Про заміну розверстки натуральним податком”. Верхня межа - з листопадом 1929 р., часом прийняття пленумом ЦК ВКП(б) резолюцій “Про підсумки і подальші завдання колгоспного будівництва” та “Про сільське господарство України і про роботу на селі”.

Територіальні рамки визначені історико-географічними межами Півдня України: Причорномор'я та південно-західної частини Приазов'я, куди входять території сучасних Запорізької, Миколаївської, Херсонської, північно-східної частини Одеської областей та Автономної Республіки Крим.

Наукова новизна одержаних результатів визначається аналітичною авторською концепцією. В результаті вперше в українській історіографії проведено комплексне дослідження взаємовідносин державної влади і багатоетнічного сільського населення Півдня України в період непу. У роботі на основі вивчених праць попередників (українська, російська, радянська, зарубіжна історіографії) та власних досліджень (архівні матеріали, збірки документів, мемуари, праці економістів і політичних діячів, преса, сучасні законодавчі акти) зроблено узагальнення, сформульовано висновки, практичні рекомендації. Результати і новизна дослідження в загальних рисах зводиться до вирішення таких наукових проблем:

виявлено психолого-ментальні особливості південноукраїнського селянства, яке сприймало неп як часткову реалізацію свого суспільного ідеалу власника-господаря, що може розпоряджатися результатами своєї праці;

розвинуто тезу про фактичний прихід непу на Південь України в 1923 році, так як з 1921 по 1923 рр. проводилися заходи, характерні для політики “воєнного комунізму”;

проаналізовано здійснення в країні комплексу політичних, економічних, юридичних і адміністративних заходів, головною метою яких було вилучення основних ресурсів аграрного сектора на користь індустріалізації та підрив самостійності й міцності одноосібної системи господарювання;

здійснено аналіз масових репресій проти всіх верств сільського населення Півдня України: поміщиків, “куркулів”, середняків, незаможників. На великому фактичному матеріалі показано, що репресії почалися в 20-х рр. ХХ ст. і були спрямовані проти всього селянства, а не на його окремих соціальних груп;

доведено, що селянство доби непу проявило себе організованим суспільним станом, який створював політичні організації, намагався пристосувати владні структури на селі до власних потреб, а також відкрито заявляв про свої вимоги до влади на безпартійних селянських конференціях;

досліджено процес формування селянського руху опору в 20-х рр. на Півдні України і показано його зв'язок з повстаннями 1917-1920 рр., активними і пасивними формами боротьби в 30-х рр., обґрунтовані та деталізовані їх хронологічні межі;

набуло подальшого розвитку дослідження проблеми національних меншин на селі в часи нової економічної політики. Вказано на позитивні риси ведення господарства колоністами;

суттєво розширено складові системи “надзвичайних заходів” хлібозаготівельної кампанії 1927-1928 рр., уточнено масштаби їх застосування на Півдні України та узагальнено відомості про селянську протидію силовому вирішенню зернової проблеми;

визначено позитивні риси сільськогосподарської кооперації та негативні тенденції в практиці колгоспного будівництва напередодні масової колективізації.

Зроблено загальний висновок: для селянства Півдня України нова економічна політика була спробою втілення власного ідеалу господарювання, що базувався на прадавніх духовних основах. Неп мав можливість перейти до “нового економічного режиму” з переважанням індивідуального (фермерського) господарства, кооперації та ринкової економіки.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що систематизовані в ньому матеріали сприяють підготовці нових праць з історії України, розробці спецкурсів у вищих навчальних закладах, можуть застосовуватися для оновлення експозицій у районних та обласних музеях, дають можливість ширше висвітлити поставлену проблему на регіональному рівні.

Автором прочитано цикл лекцій “Аграрна історія України” для слухачів секції “Історія України” Миколаївського обласного територіального відділення МАН, а також розроблено спецкурс “Селянство Півдня України” в Миколаївському навчально-науковому інституті ОНУ ім. І.І. Мечникова. Результати дослідження використовувалися у радіо- і телепередачах Миколаївщини, газетних статтях.

Досвід вивчення становища селянства в 20-ті рр. ХХ ст. може бути корисним громадськості України й нині, коли так жваво дискутуються і вирішуються питання про паювання і приватизацію землі та розбудову фермерського господарства. Теоретичні висновки й узагальнення, що дістали відображення в публікаціях, значно розширили джерельну базу, вдосконалили методи і форми дослідження, що використовуються в історичній науці.

Апробація результатів дисертації. Рукопис дисертації обговорено на засіданні кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (Протокол № 4 від 04.11.2004.).

Основні результати дослідження доповідались на 19 міжнародних, всеукраїнських, регіональних та обласних наукових конференціях, а саме: IV Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція (Чернівці, 2001); Українська державність: проблеми історії, політології та культури (Миколаїв-Одеса, 2001); Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України (Запоріжжя, 2001); Проблеми історії та сучасного стану науки Української держави (Миколаїв-Одеса, 2002); Єврейська історія та культура кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Київ, 2003); Україна і Польща в ХХ ст.: проблеми і перспективи взаємовідносин (Київ-Краків, 2002); Історична наука: проблеми розвитку (Луганськ, 2002); Історія релігій в Україні (Львів, 2002, 2003); Шестые Запорожские еврейские чтения (Запорожье, 2002); Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу (Київ, 2003); Наукові дослідження в контексті історичних проблем (Миколаїв-Одеса, 2003); Державно-церковні відносини в Україні: регіональні аспекти (Хмельницький, 2003); Седьмые Запорожские еврейские чтения (Запорожье, 2003); Селянство Півдня України: історія і сучасність (Миколаїв, 2003); Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспективи співробітництва (Кривий Ріг, 2004); Доля єврейських громад Центральної та Східної Європи в першій половині ХХ століття (Київ, 2004); Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє (Одеса, 2004); Перспективные разработки науки и техники (Белгород-Днепропетровск, 2004).

Публікації. Отримані в процесі дослідження основні положення і висновки викладені автором у 54 публікаціях загальним обсягом більше 88,5 друкованих аркушів. Серед них 2 індивідуальні монографії, 1 - колективна (особисто автором написана частина І “Повстанський рух селян Півдня України (1917-1930 рр.), 4 розділи в посібниках та науково-довідникових виданнях, 28 наукових статей, 19 публікацій матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації підпорядкована меті та основним завданням дослідження. Вона складається з переліку умовних скорочень, вступу, шести розділів, 16 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (874 найменування). Повний обсяг дисертації - 436 стор., в тому числі перелік джерел та літератури - 85 стор.

2. Основний зміст дисертації

У вступі міститься загальна постановка проблеми, обґрунтовані актуальність її вивчення, зв'язок з науковими програмами, планами, темами, хронологічні й територіальні рамки, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету та дослідницькі завдання, розкрито наукову новизну, подано інформацію про практичне значення та апробацію.

У першому розділі “Стан наукової розробки та джерельна база” проаналізовано історіографію проблеми, дано характеристику джерел, розкрито теоретико-методологічні засади теми.

У підрозділі 1.1 “Історіографія проблеми” розглянуто поетапно (20-ті роки ХХ ст.; 30-ті - перша половина 50-х рр.; друга половина 50-х - середина 80-х рр.; друга половина 80-х - початок 90-х рр.; друга половина 90-х - початок третього тисячоліття) історіографічний доробок щодо вивчення проблеми.

Загальний стан сільського господарства Півдня України у 20-х роках ХХ ст. висвітлювали М. Вольф, М. Гуревич, О. Філіповський. Значна кількість праць цього періоду була присвячена окремим питанням становища селянства: аграрній політиці (В. Качинський, С. Луценко), розвитку кооперації на селі (Н. Скалига, І. Батюк, П. Височанський, А. Лозовий, О. Одінцов), землеустрою (Є. Маркевич, І. Косовський), демографічній характеристиці селянського населення (А. Хоменко, С. Мінаєв), трудовому балансу села (Л. Мінц, Є. Алмазова, Н. Бенедикт), використанню найманої праці (Д. Слюсар, Л. Сатуновський), матеріально-технічному забезпеченню господарства (О. Подвінський, Я. Ставровський), земельній оренді (С. Сосновий, К. Хоменко), ринковим відносинам у сільському господарстві (А. Альтерман, В. Якиманський), повстанському рухові селян і репресивним заходам проти нього (Д. Ерде, М. Кубанін, Д. Лебедь, А. Малицький). Серед популярних брошур та статей, написаних практиками сільського господарства, високим рівнем узагальнення вирізнялась праця О. Щадилова Гуревич М.Б. Питання сучасного селянського господарства України. - Х.: ЦСУ УСРР, 1927. - 182 с.; Луценко С.К. Сільське господарство України та політика партії. - Х.: Пролетарій, 1927. - 68 с.; Слюсар Д. Наймана праця в сільському господарстві України // Вісник статистики України. - 1929. - № 5. - С. 41-54; Щадилов О. Землевпорядження та організація трудового господарства на Україні. - Х.: Рад. селянин, 1926. - 118 с.. Більшості робіт, що вийшли друком у 20-ті рр., притаманна слабка джерельна база, описовість, відсутність аналізу.

Другий період (30-ті-середина 50-х рр.) позначився зміцненням тоталітарної системи в СРСР, розгулом сталінських репресій. Це негативно вплинуло на стан історичної науки: посилився ідеологічний тиск, утвердилася марксистська методологія. Проблеми нової економічної політики досліджувалися слабко. У 30-х рр. була опублікована лише одна праця, в якій на обмеженому фактичному матеріалі висвітлювались аграрні перетворення на селі. Роботи узагальнюючого характеру вийшли друком лише наприкінці 40-х-середині 50-х рр. з нагоди ювілею “великого перелому”, в яких нова економічна політика розглядалася як така, що забезпечила швидку відбудову господарства радянської України Арина А.Е., Котов Г.Г., Лосева К.В. Социально-экономические изменения в деревне. Мелитопольский район. 1885-1938 гг. - М.: Сельхозгиз, 1939. - 407 с.; Абрамов Б. Организаторская работа партии по осуществлению ленинского кооперативного плана. - М.: Госполитиздат, 1956. - 164 с.; Нариси розвитку народного господарства Української РСР. - К.: АН УРСР, Ін-т економіки, 1949. - 579 с.. Догматичні ідеї “Короткого курсу ВКП(б)” були покладені в основу всіх робіт з аграрної проблематики вказаного періоду, тому науковими в повному розумінні цього слова вказані праці вважати не можна.

Третій період історіографії економічної політики більшовиків на селі охоплює другу половину 50-х-першу половину 80-х рр. Особливістю цього періоду є розвінчання ХХ з'їздом КПРС культу особи Й.Сталіна, послаблення ідеологічного тиску з боку державної партії в період хрущовської “відлиги”, що означало поліпшення умов праці істориків. Вивченням проблем нової економічної політики, у тому числі висвітленням ролі В. Леніна у її розробці та реалізації, займалася Е. Генкіна. Головне, що не втратило значення і дотепер, - це розуміння авторкою відсутності розробленого плану (концепції) непу в Леніна та у правлячої партії. Масового характеру набула у 60-70-х рр. робота з вивчення соціально-економічних та суспільно-політичних процесів в Україні у період здійснення нової економічної політики. Монографії П. Бакуменка, Л. Марчука, І. Слинька, А. Чмиги доводили, що з моменту встановлення радянської влади хлібороби України відкидали фермерський шлях розвитку й тяжіли лише до колективних форм господарювання.

З праць, у яких досліджувалася аграрна політика радянської влади на Півдні України в роки непу, необхідно виділити роботу Б. Мигаля. Вона безпосередньо стосується індивідуального селянського господарства 20-х років: передачі селянам земельного фонду, землеустрою, державної допомоги у відродженні тваринництва, машинопостачання, проведення агропропаганди. Активно досліджувався також процес земельних перетворень у працях І. Ганжі, Р. Ляха, Ю. Полякова Генкина Э.Б. Государственная деятельность В.И.Ленина. 1921-1923. - М.: Наука, 1969. - 520 с.; Бакуменко П.І. Українська РСР в період відбудови народного господарства. 1921-1925 рр. - К.: Вид-во Київського ун-ту, 1960. - 106 с.; Мигаль Б.К. Здійснення аграрної політики на Україні у відбудовний період (1921-1925 роки). - Х.: Вища школа, 1974. - 168 с.; Лях Р.Д. Розв'язання аграрного питання на Україні (1917-1923 рр.) - К.-Донецьк: Вища школа, 1975. - 118 с.. Дослідники встановили, що земельний фонд республіки потрапив у користування селян, відбулося їх осереднячування, були створені необхідні умови для розвитку всіх форм землекористування на селі.

Порівняно з попереднім етапом наука досягла чималого прогресу у вивченні доколгоспної аграрної історії та внутрішніх соціально-економічних протиріч на селі. Помітно розширено джерельну базу досліджень, почали впроваджуватися математичні методи, вчені взялися за вивчення раніше заборонених тем. Натомість збереження в країні тоталітарної системи з її жорсткими ідеологічними штампами заважало об'єктивно висвітлювати реальне становище селянства.

Четвертий етап охоплює другу половину 80-х-початок 90-х років ХХ ст. Кардинальні зміни в суспільно-політичному житті країни створили сприятливі умови для відродження справжньої історичної науки: докорінно трансформувалася проблематика та характер праць, критичне переосмислення охопило всі галузі історичного знання, в тому числі й методологію. Спочатку цей прорив намітився в проблемних публікаціях М. Тепцова, В. Тихонова, С. Кульчицького Кульчицкий С.В. Некоторые проблемы истории сплошной коллективизации на Украине // История СССР. - 1989. - № 5. - С. 20-36; Тепцов Н.В. Аграрная политика: на крутых поворотах 20-30-х годов. - М.: Знание, 1990. - 64 с.; Тихонов В.А. Уроки прошлого и настоящего // Аргументы и факты. - 1988. - № 14-15..

Новий етап дослідження теми розпочався в умовах проголошення незалежності України в 1991 р. і триває до наших днів. Звільнення від пут марксистської ідеології, розширення джерельної бази, перевидання праць політиків та економістів 20-х рр. ХХ ст. спонукали істориків до перегляду процесу формування концептуальних засад нової економічної політики. Першим таким дослідником нової формації був С. Кульчицький. Він зробив спробу проаналізувати теорію і практику непу в Україні, виходячи із завдань реформування сучасної економіки. Згодом автор виклав причини зміни економічної політики радянської влади на початку 20-х рр., розкрив процес формування і реалізації непу в Україні, показав вплив на нього індустріалізації та колективізації. Певним етапним підсумком досліджень непу стали монографії С. Кульчицького “УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.)” та “Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)” Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). - К.: Основи, 1996. - 396 с.; Його ж. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.). - К.: НАН України, 1995. - 200 с..

В. Калініченко в своїх публікаціях по-новому висвітлив важливі аспекти суспільно-політичного і соціально-економічного становища в українському селі у 20-х рр. Актуальним є висновок автора про два періоди у розвитку аграрного сектора України: доколгоспний (1921-1929 рр.) і колгоспний (з осені 1929 року). В. Калініченко вважає, що у період непу в усіх сферах економіки, в тому числі аграрній, виявлялися дві форми розвитку - адміністративна і ринкова. Незважаючи на проголошення курсу на використання ринкових механізмів, у добу нової економічної політики домінували адміністративні форми управління народним господарством. Значним науковим доробком є монографія В. Марочка “Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.)”. Концептуально-методологічний характер мають положення, сформульовані автором про періоди становлення кооперативної системи в 20-х рр.: 1921-1923 рр.; 1924-1927 рр.; 1928-1929 рр. Їх слід враховувати при дослідженні не тільки кооперативного руху в Україні, а й економічних, соціальних і національних процесів в українському селі. Ряд проблем розвитку аграрної сфери в 20-х роках, зокрема її національний аспект, висвітлено в монографії Б. Чирка “Національні меншини в Україні”. Водночас автор не розкрив особливостей розвитку кооперативного руху в місцях компактного проживання нацменшин на Півдні України.

Аналіз державної політики на селі в 20-ті роки допомагає глибше зрозуміти, чому воєнні дії проти селянства практично не припинялися. Опір селян становленню тоталітарного режиму на Півдні України був об'єктом досліджень Д. Архірейського, В. Волковинського, В. Васильєва, В. Верстюка, О. Ганжі, М. Шитюка, В. Ченцова. Плідно працює над дослідженням ринкових відносин у добу непу О. Пиріг. В її неординарній монографії “Неп: більшовицька політика імпровізації” показано, що неп був вимушеним тимчасовим відступом державної партії від комуністичної доктрини. Селянське питання в роки нової економічної політики досліджується миколаївськими істориками П. Тригубом та Ю. Котляром. Ними розглядаються аспекти переходу від “воєнного комунізму” до непу та становище національних меншин Калініченко В.В. Селянське господарство в доколгоспний період (1921-1929). - Х.: Основа, 1991. - 131 с.; Його ж. Селянське господарство в період непу. Історико-економічне дослідження. - Х.: Основа, 1997. - 400 с.; Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.) - К.: Kots Publishing, 1995. - 224 с.; Чирко Б.В. Національні меншини в Україні (20-30 роки ХХ століття). - К.: Асоціація “Україна”, 1995. - 215 с.; Архірейський Д., Ченцов В. Влада і селянство в Україні в 20-ті рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1999. - №1/2. - С.87-127; Ганжа О.І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917-1927 рр.) - К.: Інститут історії України НАН, 2000. - 208 с.; Шитюк М.М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-ті роки ХХ століття. - К.: Тетра, 2000. - 533 с.; Пиріг О.А. Неп: більшовицька політика імпровізації. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. - 274 с.; Тригуб П.М. Південноукраїнське село в період переходу від політики воєнного комунізму до нової економічної політики (1921 - перша половина 1923 рр.) // Наукові праці. - Т.ІІ. - Миколаїв: МФ НаУКМА, 1999. - С.43-51; Котляр Ю.В. Селянство Півдня України: доба нової економічної політики (1921-1929 рр.) - Одеса: ТОВ ВіД, 2004. - 354 с..

Численну групу робіт з історії економічної політики більшовиків у 20-ті рр. становлять праці, видані в країнах близького і далекого зарубіжжя. Привертають увагу роботи російського історика Є. Гімпельсона, який у своїй фундаментальній праці Гимпельсон Е.Г. Нэп и советская политическая система. 20-е годы. - М.: ИРИ РАН, 2000. - 440 с. виділяє два хронологічних відрізки непу - 1921-1925 рр. і 1926-1929 рр. Перший він розглядає як період розвитку економічної реформи при частковому реформуванні політичної системи, а другий - як роки контрреформ, затухання і згортання непу. Автор вважає сутністю непу не “змичку” міста і села, як задекларував більшовицький режим, а політику об'єднання державного і приватного секторів.

Т. Андерсон вважав неп “новою капіталістичною політикою в соціалістичній теорії”. Підтримував цю точку зору і Є. Лайонс, який називав неп “компромісом з капіталізмом” під назвою “держкапіталізм”. У цьому відношенні найбільш характерною є концепція А. Улана. Даючи визначення сутності “нового суспільства”, автор вважав, що воно “не може бути названо ні соціалістичним, ні перехідним”. Адже, на думку Улана, були допущені капіталістичні елементи в місті та індивідуальні виробники в сільському господарстві. А. Мейєр у своїй книзі характеризує неп як “соціально-економічне міжвладдя”, при якому “мирно співіснували” капіталізм і соціалізм Anderson T. Russian Political thought. An introduction. - N.Y., 1967. - 361 p.; Lyons E. Workers paradise lost. Fifty Years of Soviet Communist: a balance sheet. - N.Y., 1967. - 258 p.; Ulan A. Lenin and the Bolsheviks. The Intellectual and Political History of the Triumph of Communist in Russia. - London, 1966. - 497 p.; Meyer A. The Soviet Political System. An interpretation. - N.Y., 1965. - 425 p..

Найбільш повно оцінка економічної моделі початкового періоду непу представлена в працях американського економіста В. Бандери. У статтях “Нова економічна політика (НЕП) як економічна система” та “Ринкова орієнтація державних підприємств у роки НЕПу” В. Бандера не погодився з тими авторами, що стверджують, нібито неп - повернення до капіталізму або прелюдія соціалізму. Він вважав, і з цією точкою зору можна погодитись, що неп “був не перехідною політикою, а чітко визначеною, функціональною системою”, яка давала шлях “новому економічному режиму” Bandera V.N. Market orientation of State Enterprises during NEP // Soviet Studies. - 1970. - Vol. 22. - № 11. - P.110-120; Bandera V.N. The New Economic Policy (NEP) as an Economic System // The journal of Political Economy. - 1963. - Vol. 71. - № 3. - P. 265-231..

Доба незалежності, демократизації, звільнення від диктату комуністичної партії створили умови для неупередженого висвітлення нової економічної політики в усій її багатоаспектності та суперечливості. Незважаючи на досить широке коло праць істориків та економістів з проблем непу, комплексного дослідження взаємодії та взаємозв'язку політичних і економічних аспектів становища селянства на Півдні України немає ні в українській, ні в зарубіжній історіографії. Заповнити цю прогалину й прагне автор запропонованої праці.

У підрозділі 1.2 “Огляд джерел” подано документальну основу дослідження, у визначенні якої автор виходив з того, що джерела повинні взаємодоповнювати одне одного, створюючи монолітний комунікативний масив.

Центральне місце посідають документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Перш за все це постанови Раднаркому України, Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, Української Економічної Ради. У фонді Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР (Ф.5) відклались повідомлення про селянські безпартійні конференції та прийняті на них резолюції, протоколи ряду губернських і повітових з'їздів рад та КНС, повідомлення про діяльність комнезамів, з наведенням фактів про конфіскацію у “куркулів” землі, реманенту, аграрних перетворень на місцях. Дослідження матеріалів Державної планової комісії УСРР (Ф.337), Наркомату та уповноваженого внутрішньої і зовнішньої торгівлі й постачання (Ф.423) допомогли по-новому розглянути процеси, які відбувалися в аграрному секторі України. Фонди Центральної комісії національних меншин (Ф.413) та Головного уповноваженого в Україні єврейського громадського комітету з надання допомоги потерпілим від погромів (Ф.2497) надають важливу інформацію про специфіку ведення сільськогосподарського виробництва представниками національних меншин на Півдні України.

Важливими для дослідження економічної політики більшовиків 20-х pp. XX ст. є неопубліковані документи і матеріали вищих органів КП(б)У, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України. Це - протоколи засідань політбюро, секретаріату ЦК КП(б)У та матеріали до них (Ф.1). Вказані документи не лише відбивають процес реалізації економічної політики з усіма його проблемами, а й показують спроби ЦК КП(б)У протистояти диктату Москви в питаннях хлібозаготівель та фінансів.

У дослідженні широко використовувались матеріали державних архівів Автономної Республіки Крим, Запорізької, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей. Серед них - фонди Кримського революційного комітету (Ф.Р.1188), Одеського губернського комітету КП(б)У (Ф.П.3), Миколаївського окружкому КП(б)У (Ф.П.1), Ландауського сільвиконкому та волосного КНС (Ф.Р.265, 680), Одеського окружного виконкому (Ф.Р.969), Одеської губернської ради профспілок, районних партизанських комісій, істпарту (Ф.П.2-Б, Ф.Р.1147), Херсонської Спілки сільськогосподарської кооперації (Ф.Р.949), Херсонського та Дніпровського повітових відділів управління (Ф.Р.1887, 3131).

Для висвітлення діяльності Товариства землеустрою трудящих євреїв (Ф.9498), аграрних перетворень серед татарського населення Криму (Ф.5446) та діяльності робітничо-селянської інспекції (Ф.374) застосовувалися матеріали Державного архіву Російської Федерації.

Використані документи дають змогу простежити становище селянства, специфіку аграрних перетворень на Півдні України, провести необхідні розрахунки. Певна їх кількість має службове призначення, і вони більш-менш вільні від ідеологічно-пропагандистського забарвлення, а тому розглядаються автором як достовірні.

Значну частину документальних джерел вперше введено до наукового обігу та опубліковано. Мають певне значення для дослідження проблеми збірки документів, що характеризують Південь, а також усю територію України, що видавались у 50-х-80-х рр. ХХ ст. Проте добір цих матеріалів тенденційний і свідчить лише про успіхи більшовицької партії на селі. Значно об'єктивніші відомості подають збірки документів, які виходили в 20-х - на початку 30-х рр., адже в той час тоталітарна система лише формувалася, а практика “перекручування фактів” ще не набула масового характеру. Найважливішою складовою частиною цієї групи джерел є статистичні дані, які, на наш погляд, відповідають об'єктивним реаліям. З початку 90-х рр. ХХ ст. рівень збірок, що видавались в Україні та Російській Федерації, значно зріс. Документи, опубліковані в них, висвітлюють проблеми голодоморів, національних відносин, показують репресивно-грабіжницьку політику, втілену в системі обов'язкових закупок сільгосппродукції державою.

Із значної кількості матеріалів, виявлених в архівах, збірках документів, відібрано, систематизовано та проаналізовано найбільш типові. З урахуванням структури дослідження вони використані при написанні розділів, а статистичні дані - при складанні таблиць.

Другу групу джерел теми становлять праці партійних і державних діячів, економістів. Визнаючи праці В. Леніна, Й. Сталіна, Л. Троцького, М. Бухаріна, С. Косіора, Л. Кагановича, В. Чубаря, Г. Петровського, А. Рикова, М. Скрипника, О. Шліхтера джерелами, дослідник виходив із того, що їх автори були причетними до вироблення ідеології і провідниками нової економічної політики. До того ж посади, які вони обіймали, давали їм можливість користуватися широкою інформацією про стан селянства. Близькими до цієї групи джерел є спогади і листи.

Джерелом також служать матеріали періодичних видань. Для дослідження аграрної політики в добу непу пріоритетне значення мають статті з газет і журналів “Правда”, “Украинский экономист”, “Экономический вестник”, “Известия”, “Селянська правда”, “Радянський селянин”, “Червоний степ”, “Коммунист”. Вказані матеріали розглядаються як такі, що мали ідеологічне призначення, а тому вимагають критичної оцінки їх змісту.

У процесі дослідницьких операцій з джерелами з'ясовувалися їх наукова цінність для дослідження проблеми, ступінь об'єктивності вміщених фактів, відомостей.

У підрозділі 1.3 “Теоретико-методологічні засади дослідження” охарактеризовано підходи до наукового вивчення проблеми.

Методико-методологічні основи дослідження базуються на двох фундаментальних принципах - історизму і об'єктивності. Автором використано такі методи: діалектичний, класифікації, синхронистично-хронологічний, типологізації, порівняльно-історичний, актуалізації, структурно-системний, статистичний, соціальної психології.

Застосування діалектичного методу полягає у висвітленні подій, явищ та їх наслідків у русі, протиріччях, взаємовпливах, взаємозалежностях та причинно-наслідкових зв'язках, з урахуванням обставин часу. В основу класифікації об'єктів дослідження покладені принципи логіки, які передбачають їх групування за певною методикою. В дисертаційній роботі розроблена класифікація селянських організацій періоду непу і антибільшовицьких повстань у 20-х рр. ХХ ст. Синхронистично-хронологічний метод передбачає вивчення подій і явищ, що відбуваються в різних місцях одночасно. Він дав змогу проаналізувати голодомор 1921-1923 рр. в різних регіонах України. Метод типологізації допоміг встановити головні критерії дослідження. За допомогою порівняльно-історичного методу було визначено, як у різних явищах проявляються загальні тенденції і закономірності. Зокрема, як впливала зміна аграрної політики у 1919, 1921, 1929 рр. на ситуацію в південноукраїнському селі.

У роботі з великим об'ємом джерел, зокрема архівів та преси, було застосовано статистичний метод як найбільш доцільний для групування цифрового матеріалу. На його основі кількісні відомості в дослідженні представлені у вигляді таблиць та середніх величин. Ще одним міждисциплінарним методом, застосованим у дослідженні, є метод соціальної психології. Він дав можливість визначити психолого-ментальні особливості селян Півдня України та зробити психологічний аналіз канібалізму під час голодомору 1921-1923 рр.

Використані теоретико-методологічні принципи та методи дали змогу провести дослідження неупереджено, системно і комплексно, висвітлити визначені аспекти проблеми у взаємозв'язку з процесами та подіями, що відбувалися на Півдні Україні у досліджуваний період та з урахуванням сучасних тенденцій розвитку історії, економіки та політики.

У другому розділі “Селянство напередодні нової економічної політики” здійснено аналіз психолого-ментальних особливостей селянства Півдня України та подано характеристику аграрних програм українських і проросійських урядів у 1917-1920 рр., які передували непу.

У підрозділі 2.1 “Психолого-ментальні особливості південноукраїнського селянина” визначені духовні (ментальні) основи, які пояснюють настрої селянства в конкретній історичній ситуації. Під ментальністю розуміють стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають прагнення, нахили, орієнтири людей. Відзначаючи стійкий настрій внутрішнього світу людини, ментальність об'єднує його в соціальні групи та історичні сукупності як, наприклад, селянство. Вона є засобом аналізу і пояснення в тій мірі, в якій предмету притаманний діалектико-історичний вимір.

Центральне місце в духовній сфері селянина 20-х рр. ХХ ст. займали ідеї і соціальні почуття, які виникали на ґрунті аграрних відносин. Саме духовні основи, пов'язані з землею, визначали типологічні особливості внутрішнього світу селянина. Прагнення мати більше землі і вести на ній індивідуальне господарство було виявом глибинної селянської соціально-психологічної сутності.

Специфікою Півдня України було психологічне неприйняття селянством деспотичного характеру центральної влади, будь-якого насилля, усвідомлення своєї сили і незалежності. Ще однією особливістю Півдня був природничо-географічний фактор - степ, де клімат у зв'язку з нерівномірністю розподілених у часі опадів характеризувався посухою, суховіями та чорними бурями. Це призводило до нестабільності врожаю, не сприяло розвитку рільництва. Такий природний фон формував у населення впертий, відважний характер, жагу до боротьби, бажання захищати власні інтереси. Етнічна мозаїчність “виховувала” у місцевого населення терпимість до чужоземної мови, традицій, культури, відкритість до сприйняття нового, яке допомагало у веденні власного господарства. На ментальність селянства Півдня України впливав і релігійний фактор: стародавні язичницькі вірування та православ'я. Релігія допомагала селянину залишитись справжнім охоронцем українського народного духу.

На Півдні України внаслідок природничо-географічних та політико-соціальних чинників сформувався специфічний тип поведінки селянина-власника, виражений у збереженні традицій пращурів-бунтарів, неприйнятті насаджених влад і в боротьбі за землю.

Перша третина ХХ століття стала переломним моментом для українського селянства, коли відбувся різкий процес трансформації його духовної основи - ментальності. В період нової економічної політики селянство змогло відчути, що дає на практиці реалізація його суспільного ідеалу, який базувався на прадавніх духовних основах.

У підрозділі 2.2 “Аграрне питання у роки української національної революції і громадянської війни (1917-1920 рр.)” охарактеризовано розробки та втілення земельних програм урядами Української Народної Республіки доби Центральної Ради та Директорії, Української держави, а також більшовиків, денікінців, врангелівців. Підхід різних урядів до земельної справи визначав не лише шляхи розвитку української революції, а й долю селянства.

Постановка аграрної проблеми в 1917-1920 рр. була обумовлена соціально-економічними чинниками, визначальне місце серед яких належало малоземеллю. Пошуки політичними силами шляхів вирішення земельної справи спрямовувалися, головним чином, на розробку планів наділення селянства землею.

Зміст підготовлених українськими національними урядами аграрних програм втілився у двох концепціях. Республіканські сили, зокрема уряд УНР на чолі з В. Голубовичем, запропонували програму соціалізації землі - зрівняльного та безкоштовного її розподілу серед незаможних селянських верств, удосконалену згодом Директорією УНР. Консервативні національні сили Української держави П.Скоропадського виробили помірковану аграрну реформу, спрямовану на створення за рахунок викуплених у великих землевласників земель трудового середнього землеволодіння. Аграрна політика українських урядів формувалася під впливом чинників воєнного часу. Проте вплив зовнішніх сил був непослідовним і спрямованим на задоволення прагматичних інтересів своїх держав. Набутий українськими урядами теоретичний та практичний досвід підготовки земельної реформи засвідчив неможливість її здійснення еволюційними засобами під час революційних подій.

У ході реалізації аграрно-селянської політики більшовицької партії з жовтня 1917 до 1920 р. було допущено багато перегинів. Насамперед це стосується питання про форми землекористування в економіці сільського господарства. З них практично було залишено лише дві - державну та колективну, а знищено велику та малу приватні форми власності, що негативно позначилось на стані аграрного сектору. Помилкою радянського уряду вважається запровадження політики “воєнного комунізму”, зокрема ідеї товарообміну замість товарно-грошових відносин, що спричинило класову боротьбу на селі. Застосування реквізиційних методів щодо селян призвело до того, що впродовж трьох років вони значною мірою втратили стимул до праці. Продовольча розкладка як складова частина економічної політики мала сприяти, на думку більшовиків, переходу до комуністичного, тобто позаринкового способу виробництва й розподілу продукції, але фактично вона носила грабіжницький характер щодо селянства. Діяльність військово-продовольчих загонів, комбідів, конфіскація хліба та інших сільськогосподарських продуктів викликала в Україні справжню селянську війну. Вона супроводжувалася застосуванням збройної сили, насильства. Великої шкоди завдав процес усуспільнення землі, робочої худоби, інвентаря заможно-середняцького селянства. Селянство Півдня України, як і всієї країни, було фактично задушене продрозкладкою і продарміями.

Денікінська аграрна політика була акцентована на повернення поміщицького великого землеволодіння, таким чином ліквідовуючи всі завоювання селян з 1917 р. Врангелівщина, не допускаючи відчуження і загального переділу, переслідувала мету “створення невеликого власника-фермера” - майбутньої основи держави. Однак реалізація цих земельних програм вилилася в реквізиції та грабунки стосовно селянства.

У третьому розділі “Початковий період непу” досліджуються юридичні основи запровадження нової економічної політики та подано характеристику перехідного етапу від “воєнного комунізму” до непу на Півдні України.

У підрозділі 3.1 “Правові основи утвердження нової економічної політики” вказуються реальні кроки переходу до нової економічної політики, що вилилися у прийнятті рішення “Про заміну розверстки натуральним податком” на Х з'їзді РКП(б) (8-6 березня 1921 р.) та цілої низки законодавчих актів, ухвалених державними органами РСФРР, а потім продубльованих в УСРР. Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. “Про відбудову та зміцнення сільського господарства України”. Одночасно здійснювався перехід від натурального податку до грошового. Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміцненням таких галузей державного господарства, як фінанси і кредит. Нормалізації економічного становища значною мірою сприяла грошова реформа.