Українське питання в Галичині у політиці австрійського уряду в 1907-1914 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Українське питання в Галичині у політиці австрійського уряду в 1907-1914 рр.

Уська Уляна Романівна

Львів - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

Мовчан Степан Петрович, кандидат історичних наук, доцент, Львівський національний університету імені Івана Франка, доцент кафедри нової та новітньої історії

Офіційні опоненти:

Мандрик Іван Олександрович, доктор історичних наук, професор, Ужгородський національний університет, завідувач кафедри нової і новітньої історії та історіографії

Михальський Юрій Володимирович, кандидат історичних наук Львівська комерційна академія, старший викладач кафедри історії та політології

Провідна установа:

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук Сухий О.М.

Анотація

політика галичина польський структуризація

Уська У.Р. Українське питання в Галичині в політиці австрійського уряду в 1907-1914 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2005.

У дисертації, на основі аналізу джерельних матеріалів та сучасної історіографії, здійснено комплексне вивчення різноманітних факторів формування політики австрійського уряду в українському національному питанні, особливостей її реалізації та впливу на суспільно-політичне життя в Галичині упродовж 1907-1914 рр. Офіційний Відень намагався вирішити українське питання виключно шляхом досягнення польсько-української угоди. З метою пом'якшення міжнаціонального протистояння австрійський уряд надавав пріоритет виконанню ряду вимог українців в культурній та економічній сферах, але одночасно ігнорував прагнення рівноправного з поляками політичного статусу. Ставлення австрійської влади до політичних течій українського руху еволюціонувало від підтримки русофілів та клерикально-консервативних кіл до співпраці з українськими національними демократами, що сприяло зміцненню позицій УНДП та стало запорукою домінування австрофільської орієнтації в українському середовищі.

Ключові слова: Австро-Угорщина, австрійський уряд, українське питання в Галичині, польсько-українські відносини.

Аннотация

Уська У.Р. Украинский вопрос в Галиции в политике австрийского правительства в 1907-1914 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2005.

На основании анализа источников и современной историографии в диссертации исследованы разнообразные факторы формирования политики австрийского правительства в украинском вопросе, особенности её реализации и влияние на общественно-политическую жизнь Галиции на протяжении 1907-1914 гг., а также попытки центральных органов власти нормализировать польско-украинские отношения, раскрыто влияние официальной Вены на реализацию программ украинских политических партий, прослежены изменения видения австрийскими государственными деятелями заданий украинского национального движения, изложено отношение австрийской власти к политической борьбе в среде галицийских украинцев.

Внутренняя политика австрийского правительства была призвана обеспечивать полноценную деятельность государственного организма и сохранять территориальную целостность империи. В начале XX в. для реализации поставленных целей власть предприняла реформирование избирательных систем провинциальных представительских органов, чтобы, с одной стороны, локализировать межнациональные конфликты на местном уровне, а с другой - смягчить противопоставление межнациональными группами в австрийском парламенте. Австрийское правительство усматривало единственную возможность решения украинского вопроса в Галиции путём достижения польско-украинского политического договора. Значительное распространение автономистических идей в польской среде и увеличение украинских национальных требований вынудили австрийское правительство занять позицию арбитра в польско-украинском конфликте. После проведения парламентской избирательной реформы 1907 г. центральная власть активно вмешивалась в дела галицийской автономии, поддерживала в польском и украинском национальных лагерях те политические силы, которые одобрительно относились к идее межнационального примирения. В связи с углублением польско-украинского антагонизма, австрийское правительство было вынуждено искать методы реализации политических договоренностей в Галиции. После неудачной попытки “сверху” навязать польско-украинское соглашение 1907 г., официальная Вена выдвинула принцип “национального согласия”, который был положен в основу достигнутого в 1914 г. политического компромисса в провинции. Отношение австрийского правительства к политическим течениям украинского движения эволюционировало от поддержки русофилов и клерикально-консервативных кругов к сотрудничеству с украинскими национальными демократами. Этот шаг был связан с напряжением отношений Австро-Венгрии с Российской империей, распространением в Галиции москвофильских идей и участившимися случаями перехода греко-католиков на православный обряд. Смена официальной Веной политического партнера в украинском лагере содействовала не только укреплению позиций Украинской национально-демократической партии, но и стала залогом доминирования австрофильской ориентации в середе галицийских украинцев.

Ключевые слова: Австро-Венгрия, австрийское правительство, украинский вопрос в Галиции, польско-украинские отношения.

Annotation

Uska U.R. Ukrainian problem in Galicia in the policy of the Austrian rule in 1907-1914. - Manuscript.

A thesis for the Scholary Degree of Candidate of historical science by speciality 07.00.02 - World History. - Ivan Franko National University of L'viv. - L'viv, 2005.

In the thesis, based on the analysis of original source and contemporary historiography, the complex study of different factors of the policy of Austrian rule in Ukrainian national question and the features of its realisation and its influence on social and political life in Galicia in the period from 1907 to 1914 years is realised. Various aspects of the formation of the relationship between official Vienna and the representatives of Galician Ukrainians; attempts of central authorities to regulate Polish-Ukrainian relationship are investigated in the thesis. The influence of the official Vienna on the realisation of the programmes of Ukrainian political parties is revealed; and the changes of Austrian state factors vision of the tasks of the Ukrainian national movement are observed; and the attitude of Austrian authorities to political fight in Galician Ukrainians community is shown.

Key words: Austria-Hungary, Austrian rule, Ukrainian question in Galicia, Polish-Ukrainian relationships.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Упродовж останнього часу зріс науковий інтерес до вивчення націотворчих процесів у народів Центральної й Південно-Східної Європи, до з'ясування ролі імперії Габсбурґів у формуванні організаційних структур національних рухів, розбудові їхньої соціальної бази тощо. В українців, у порівнянні з іншими народами імперії, дещо пізніше розпочався процес формування модерної нації, що було викликано поділом українських земель між двома імперіями та відставанням суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку українських земель у складі Австро-Угорщини. Проте одним із факторів, який на початку XX ст. пришвидшив розвиток українського національного руху в Галичині, дослідники вважають польсько-український антагонізм, що проявлявся в усіх сферах суспільного життя. Прагнучи здобути політичну рівноправність з поляками в управлінні краєм, українці були змушені шукати підтримку в центральних органів влади. Обмежуючи вимоги поляків щодо розширення компетенції галицької автономії та протидіючи розгортанню русофільського руху, офіційний Відень виступив ініціатором польсько-українського примирення. Це значно посилило вплив австрійського чинника на формування міжнаціональних відносин та розвиток українського руху в Галичині.

Проведення дослідження з обраної проблематики зумовлене тим, що в Галичині на фоні гострого міжнаціонального протистояння склалися специфічні суспільно-політичні умови розвитку українського національного руху, які сприяли чіткому формулюванню національних вимог та порівняно швидкій розбудові його організаційних структур. Детальнішого вивчення заслуговують вибір австрійськими центральними органами влади методів і способів пом'якшення міжнаціонального й соціального конфліктів у Галичині, їхнього впливу на розвиток політичних течій, формування ідеологічних засад українського та польського національних рухів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно планової науково-дослідної теми: “Країни Західної Європи та Північної Америки і Україна”, яка розробляється кафедрою нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є вивчення політики австрійського уряду стосовно українського питання в Галичині, впливу офіційного Відня на еволюцію польсько-українських відносин, на процес структуризації українських політичних сил та можливості реалізації української національної програми. Завданнями дисертації є дослідження:

- процесу формування політики австрійського уряду щодо українського питання в Галичині;

- методів нормалізації міжнаціональних відносин у Галичині, які застосовувалися центральними органами влади;

- впливу офіційного Відня на реалізацію програм українських політичних партій;

- зміни бачення австрійськими державними чинниками завдань українського національного руху;

- ставлення австрійської влади до політичної боротьби в середовищі галицьких українців.

Об'єкт дослідження - політика австрійського уряду стосовно українського національного питання в Галичині у 1907-1914 рр.

Предмет дослідження - діяльність центрального уряду, галицької крайової адміністрації, українського та польського національного представництва австрійської Державної Ради та Галицького сейму з приводу нормалізації польсько-українських взаємин, трактування австрійським урядом ідеї міжнаціонального примирення в Галичині, тактика політичної боротьби українців для досягнення національної рівноправності в краї, вплив офіційного Відня на політичні орієнтації в середовищі галицьких українців.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1907-1914 рр. Нижньою межею є запровадження загального прямого таємного виборчого права до Державної Ради, а верхньою - початок Першої світової війни. Хронологічні рамки дослідження збігаються з принципово новим етапом розгортання українського національного руху, що було пов'язано зі зростанням українського представництва в австрійському парламенті після виборів 1907 р.

Географічні межі охоплюють українську етнічну територію провінції Галичина.

Методологія і методи дослідження. Методологічна основа дослідження відповідає принципам наукової об'єктивності та історизму. Для розв'язання дослідницьких завдань було використано загальнонаукові, спеціально-історичні та конкретно-наукові методи: аналіз, синтез, проблемно-хронологічний, порівняльний, метод узагальнення, а також системний метод вивчення політичних, соціально-економічних та культурних явищ у їх розвитку та взаємозв'язках. Комплексний підхід до розробки теми дав можливість максимально поєднати методологію сучасних історіографічних досліджень з введенням до наукового обігу нових архівних матеріалів та використанням опублікованих джерел.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в дисертації на основі різноманітних джерел, у тому числі вперше введених в науковий обіг архівних матеріалів, зроблено спробу комплексного вивчення різноманітних факторів формування політики австрійського уряду в українському національному питанні, особливостей її реалізації та впливу на суспільно-політичне життя в Галичині упродовж 1907-1914 рр.

Практичне значення отриманих результатів. Проаналізований фактичний матеріал і зроблені на його основі теоретичні узагальнення можуть бути використані для написання узагальнюючих наукових праць, навчальних посібників, підручників та навчально-методичних розробок, підготовки нормативних та спеціальних курсів з історії Австро-Угорщини, України та Польщі початку XX ст.

Результати дослідження апробовані у наукових публікаціях та доповідях на щорічній підсумковій конференції викладачів й аспірантів історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, на наукових семінарах кафедри нової та новітньої історії. Головні тези дисертаційної роботи були представлені у доповідях “Політика австрійського уряду щодо галицьких українців 1907-1914 рр.” на науковому семінарі Інституту Східноєвропейської історії Віденського університету (Австрія) у березні 2001 р., “Національні проблеми Галичини в політиці австрійських урядів початку ХХ ст.” на науковому семінарі Відділу історії Східної та Південно-Східної Європи Університету імені Людвіга-Максиміліана в Мюнхені (ФРН) у січні 2003 р., а також “Ставлення австрійського уряду до українсько-польських відносин у Галичині в 1907-1914 рр.” на XIII Міжнародному славістичному колоквіумі та “Історичні джерела про участь студентства у квітневих подіях 1908 р. у Львові” на ІІІ науковій краєзнавчій конференції “Історичні пам'ятки Галичини”, що відбулись у Львівському національному університеті імені Івана Франка в 2004 р.

Структура дисертації. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом, що зумовлено поставленими дослідницькими завданнями. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Обсяг тексту дисертації складає 195 с., перелік джерел та літератури - 312 позицій, додатки - 22 с.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, хронологічні рамки, сформульовано методологічні принципи, визначено об'єкт і предмет, мету й завдання дослідження, розкрито практичне та теоретичне значення результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі “Історіографія і джерела” представлено аналіз історіографії проблеми та охарактеризовано джерельну базу дослідження.

Історіографія. Зважаючи на значну кількість наукових праць, дотичних до теми дисертаційної роботи, спеціальну літературу можна розділити на три групи. До першої групи відносимо узагальнюючі праці, у яких висвітлено національну політику австрійського уряду, до другої - загальнотеоретичні роботи, в яких розглядається процес націотворення та проблеми розвитку українського національного руху, а до третьої - дослідження польсько-українських відносин у Галичині початку XX ст.

В узагальнюючих працях австрійських дослідників міжвоєнного періоду домінував романтичний підхід до вивчення вітчизняної історії, що проявлялося у вихвалянні гнучкості імперської системи, яка давала можливість кожній національності порівняно вільно розвиватися в межах австрійської державної території. Упродовж 50-80-х рр. ХХ ст. зарубіжні історики /В. Біль, Г. Ганч, Р. Канн, Г. Румплєр, Дж. А. Тейлор, Р. Пляшка, А. Зуппан, Е. Цьольнер та ін./ зосередилися на розробці теоретичних засад дослідження національних питань, відпрацювали системний підхід до вивчення державно-правових проблем, діяльності апарату управління багатонаціональної держави, законодавчого забезпечення інтересів провідних народів імперії, вирішення мовного питання тощо. В цих працях робилася спроба частково розкрити політичний та соціально-економічний статус галицьких українців в імперії. Австрійські дослідники окремо не акцентували увагу на дослідженні українського питання, причинах міжнаціонального конфлікту в Галичині та їх впливу на внутрішньополітичну ситуацію в державі. У 80-90-х рр. ХХ ст. австрійські та німецькі вчені /Г. Біндер, А.В. Вендлянд, Р.А. Марк, А. Міттер та ін./ зосередились на вивченні міжнаціональних відносин у Галичині, формуванні політичних течій в українському національному русі тощо.

В сучасній українській історіографії напрямки політичних орієнтацій, зародження ідеологічних доктрин у середовищі галицьких українців вивчали В. Расевич та М. Мудрий. Передумови виникнення політичних партій, формування партійних платформ та тактика політичної боротьби висвітлені у роботах О. Аркуші, Я. Грицака, С. Макарчука, О. Сухого, О. Турія та ін.

Різноманітні аспекти польсько-українських відносин у Галичині висвітлюються у працях Я. Дашкевича, М. Демковича-Добрянського, Л. Зашкільняка, О. Красівського, І. Лисяка-Рудницького, Ю. Михальського та ін., які по-новому переосмислюють суть міжнаціонального антагонізму в Галичині, аналізують вплив польсько-українських відносин на формулювання національних вимог та на вибір тактики політичної боротьби галицьких українців у межах австрійської державності.

У польській історичній науці післявоєнного періоду в цілому відобразилися основні тенденції та тематика праць австрійських та німецьких істориків з приводу національних рухів в Австро-Угорщині /Г. Батовський, К. Бахманн, Г. Верещицький, К. Ґрунберґ/. Найближче до теми нашого дослідження підійшов Ю. Ґрухала, який вважав, що напруження міжнародної ситуації у 1908-1909 рр. та 1912-1913 рр. змусило центральний уряд активно втручатися не тільки у польсько-українські взаємини, а й виробити свою позицію стосовно внутрішніх проблем українського національного руху в Галичині Gruchaіa J. Polityka zagraniczna Ausrto-Wкgier a stosunki polsko-ukraiсskie (1908-1914) // Studia z dziejуw ZSRR i Europy Њrodkowej / Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. - Wrocіaw-Warszawa-Јodџ, 1988. - T. XXIV. - S. 35-54; Ejusd. Rz№d austrijacki i polskie stronnictwa polityczne w Galicji wуbec kwestii ukraiсskiej (1890-1914). - Katowice: Uniwersytet Њl№ski, 1988. - 147 s.. Упродовж останнього десятиліття польські дослідники спробували об'єктивно підійти до висвітлення окремих аспектів польсько-українського протистояння. Крім цього, у сучасній польській історіографії здійснено перші спроби вивчення інституційного та організаційного розвитку українського руху, поширення національної свідомості тощо.

Не зважаючи на значну кількість праць зарубіжних та вітчизняних істориків, присвячених особливостям українського національного руху на початку XX ст., досі залишається не вивченим вплив австрійського державного організму на вибір українцями тактики політичної боротьби та можливість реалізації їхніх політичних програм відповідно до законодавства Австро-Угорщини.

Джерела. Основу джерельної бази дослідження склали різноманітні за походженням, змістом, значимістю і характером документи та матеріали, які умовно можна розділити на дві групи. До першої належать неопубліковані документи, які зберігаються у фондах Австрійського державного архіву у м. Відні (ЦStA), Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (далі - ЦДІА України у м. Львові), Державного архіву Львівської області (далі - ДАЛО) та Відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України (далі - ВР ЛНБ ім. В. Стефаника), а до другої - опубліковані матеріали: збірники документів, протоколи та стенограми засідань, статистичні матеріали, заяви, маніфести, звіти про діяльність українських політичних партій та національної репрезентації в представницьких органах влади, а також публіцистика, преса та мемуарна спадщина.

При вивченні архівних джерел головну увагу звернено на документи офіційного походження, які зберігаються в Австрійському державному архіві в м. Відень, у його структурних частинах - Загальному управлінському архіві (AVA) (фонди “Міністерство внутрішніх справ, президія 1848-1918”, ”Міністерство освіти та віросповідань, загальне 1848-1939/40”) та в Державному архіві династії та двору (HHStA) (фонд ”Міністерство закордонних справ, політичний архів”), а також у ЦДІА України у м. Львові (фонд “Галицьке намісництво”). Звіти галицького намісника, рапорти Дирекції поліції у Львові, листування між центральними та місцевими органами влади стосовно офіційних запитів і звернень українських та польських депутатів Державної Ради, між президією галицького намісництва та командуванням 10-го та 11-го армійських корпусів висвітлюють особливості суспільно-політичної ситуації, репрезентують засади національної політики австрійського уряду в Галичині у 1907-1914 рр. Заходи боротьби з русофільським рухом відображені у таємних депешах міністра-президента, міністерства закордонних справ, австрійського посольства у Петербурзі, консульств у Варшаві та Києві, шефа австрійського генерального штабу тощо.

Матеріали фондів ЦДІА України у м. Львові - “Греко-католицька митрополича консисторія, м. Львів” та “Шептицький Андрей (Роман-Марія-Александр, 1865-1944)”, - допомогли з'ясувати роль Греко-католицької церкви в досягненні польсько-українського компромісу 1914 р. Статистичні матеріали фонду “Охримович Володимир (1870-1931)” дали змогу проаналізувати розташування політичних сил після парламентських виборів 1907 р. у Галичині.

Джерельну базу дослідження доповнили матеріали фондів ДАЛО - “Єзуїтський університет у Львові, Юзефінський університет у Львові, Львівський ліцей, Університет імені Франца І, Університет імені Яна Казимира” та “Дирекція поліції у Львові”, а також документи ВР ЛНБ ім. В. Стефаника (фонди “Пінінський Леон”, “Колекція окремих надходжень”, “Барвінський Олександр”, “Дідушицькі”).

Серед опублікованих джерел дослідницький інтерес викликали стенограми австрійської Державної Ради та Галицького сейму, протоколи з'їздів “Русско-народной партии” (РНП), а також політичні заяви та звернення української парламентської репрезентації до галицької та австрійської громадськості, звіти членів української репрезентації про парламентську діяльність, передвиборчі заяви Народного Комітету УНДП тощо.

Опубліковані у збірниках документів матеріали дозволяють аналізувати суспільно-політичні процеси в Галичині Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899-1944 / За ред. А. Кравчука. - Львів: Вид. Отців Василіян „Месіонер”. - Т. 2.: Церква і суспільне життя. Кн. 1.: Пастирське вчення та діяльність.- 1998. - 572 с.; Кн. 2.: Листування. - 1999. - 1095 с.; Москвофільство: документи і матеріали. Вступна стаття, коментарі та добірка документів О. Сухого / Заг. ред. С. Макарчука. - Львів: Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. - 235 с.; Grodziski S. Sejm Krajowy galiсijski. 1861-1914. - Warszawa: Wyd. sejmowe, 1993. - T. 2.: Џrуdіa. - 558 s.; Kieniewicz S. Galicja w dobie autonomicznej (1850-1914). Wybуr tekstуw. - Wrocіaw: Wyd-wo zakіadu narodowego im. Ossoliсskich, 1952. - 397 s.. У дослідженні використано спогади політичних діячів К. Левицького, С. Ґломбінського, Л. Білінського, М. Бобжинського та генерала Ф. Конрада фон Гетцендорфа. Гостроту політичної боротьби на державному та крайовому рівнях відображає публіцистика, в якій велась полеміка з приводу запровадження парламентської виборчої реформи 1907 р., заснування українського університету у Львові, досягнення польсько-української угоди в Галичині тощо. Коментарі політичних оглядачів, які публікувалися центральною австрійською та галицькою пресою (“Neue freie Presse” й “Wiener Zeitung”, “Kurjer Lwowski”, “Діло” та “Галичанин”), стали важливим джерелом до вивчення громадської думки щодо суспільно-політичних подій у Галичині впродовж 1907-1914 рр.

Опрацьовані джерела заклали фактологічну основу комплексного наукового дослідження.

У другому розділі “Австрійський уряд та проблема нормалізації міжнаціональних відносин у Галичині в 1907-1908 рр.” висвітлюються причини політичної боротьби між фракціями Державної Ради з приводу закріплення у виборчому законі 1907 р. квот національних мандатів від Галичини, спроби австрійського уряду укласти та реалізувати польсько-українську угоду 1907 р., аналізуються причини загострення польсько-українських взаємин навесні 1908 р.

Оскільки польські консервативно-клерикальні кола наполягали на збереженні куріальної системи голосування, австрійська влада була змушена забезпечити в новому виборчому законі виконання їхньої вимоги про збільшення кількості парламентських мандатів для Галичини взамін на їх згоду підтримати реформу. Національній репрезентації галицьких поляків у Державній Раді - Колу польському -, вдалось закріпити занижену кількість мандатів для українців, створити нерівномірні за кількістю виборців міські й сільські округи та винятково у Східній Галичині запровадити двомандатні виборчі округи на основі пропорційного принципу голосування. Не зважаючи на те, що реформа не передбачала рівного національного представництва, демократизація виборчого права у Цислейтанії все ж призвела зростання в чотири рази українського парламентського представництва від Галичини та Буковини, що започаткувало якісно новий етап політичної боротьби австрійських українців за реалізацію своїх національних інтересів у межах імперії Габсбургів.

У скликаній у червні 1907 р. Державній Раді, українські посли від Галичини та Буковини створили спільний Руський клуб та оприлюднили політичну заяву - “Декларацію русинських послів парламенту відносно державно-правового статусу українського населення в Галичині та Буковині”. У ній було викладено головну вимогу про створення української національно-територіальної автономії в межах Цислейтанії. Намагаючись не допустити розширення автономного статусу Галичини, чого домагалися польські політичні сили, Руський клуб розпочав свою діяльність з викриття виборчих зловживань галицької адміністрації, брутальність яких вразила не тільки депутатський корпус, але й прогресивну громадськість австрійських провінцій. Критичні заяви з парламентської трибуни спонукали кабінет М. Бека вперше запросити українців на консультації. Водночас, прагнучи привернути до себе увагу урядових кіл, москвофіли здійснили невдалу спробу переконати депутатський корпус у правомірності виголошення доповідей російською мовою, що загострило протистояння в Руському клубі. В цих умовах русофіли були змушені вийти зі спільної парламентської фракції та утворили окремий “Русско-народный клуб”. Об'єднавшись у Русько-українському клубі, українофіли від Галичини та Буковини самостійно розпочали переговори з урядом та одержали запевнення щодо підтримки українських національних інтересів на державному рівні.

Намагання офіційного Відня виправдати дії галицької адміністрації під час виборів 1907 р. спонукали українську парламентську репрезентацію перейти в опозицію до кабінету М. Бека. Прагнучи сформувати стійку парламентську більшість, міністр-президент восени 1907 р. виступив ініціатором нового польсько-українського порозуміння, яке було покликане зменшити напругу міжнаціонального протистояння в Державній Раді та позитивно вплинути на суспільно-політичну ситуацію в Галичині. Наприкінці жовтня 1907 р. кабінет М. Бека змусив Коло польське ухвалити нову польсько-українську угоду, за якою уряд, без узгодження з польським табором, частково задовольнив вимоги українців у культурній сфері та гарантував проведення законних і чесних виборів. Русько-український клуб взамін за це погодився підписати протокол про відмову від обструкції до осені 1908 р. Нав'язані “згори” домовленості давали офіційному Відню право вносити корективи в польсько-українські стосунки та збільшували політичний вплив центральних органів влади в Галичині.

Протестуючи проти втручання уряду в справи галицької автономії, поляки відкрито проігнорували положення угоди на крайовому рівні, що найгостріше проявилося на початку 1908 р. під час сеймових виборів. Виборчий комітет польських правих партій Рада Народова, за згодою намісника А. Потоцького, уклав з русофілами угоду про взаємну підтримку на виборах, за якою останні здобули більшу, ніж ту, на яку вони могли розраховувати, кількість мандатів у Східній Галичині. Співпраця автономістів, русофілів та адміністрації краю під час виборчої кампанії була спрямована на недопущення кандидатів від українофілів до Галицького сейму та проявлялася в грубому порушенні законності, залякуванні виборців, купівлі їхніх голосів тощо.

Наприкінці лютого 1908 р. факти виборчих зловживань стали предметом нарад бюджетної комісії парламенту, під час яких члени Русько-українського клубу звинуватили А. Потоцького у тому, що він за одну ніч створив російську націю в Галичині. У цих умовах частина української парламентської репрезентації висловила готовність відмовитись від співпраці з урядом і перейти до гострих форм обструкції. Намагання Кола польського спростувати закиди українців виявились безрезультатними, оскільки міністерство внутрішніх справ вже розпочало розслідування окремих випадків порушень виборчого законодавства. Політичний скандал значно підірвав позиції галицького намісника, який на вимогу Відня був змушений піти на деякі поступки українофілам.

Проте новій польсько-українській угоді не судилося відбутися, оскільки 12 квітня 1908 р. український студент М. Січинський смертельно поранив А. Потоцького. Безпрецедентний випадок політичного вбивства в конституційній Австро-Угорщині був індивідуальним актом протесту проти національного гніту, який перетворив польську та українську спільноти Галичини на ворожі табори. Перейшовши до гострих форм обструкції в парламенті, Русько-український клуб поклав відповідальність за смерть намісника на центральний уряд, оскільки він вчасно не втрутився у ситуацію в краї. Все частіше від українських послів лунала гостра критика на адресу органів влади, вимоги про негайне реформування галицької адміністрації, а посли від Русько-української радикальної партії (РУРП) наважилися звинуватити державу та Греко-католицьку церкву в антинародній діяльності.

Результати сеймових виборів 1908 р. поглибили протистояння між українофілами та москвофілами. У полеміці, яка відбувалися між представниками Русько-українського клубу та “Русско-народного клуба” на засіданнях парламенту, українофіли відкрито звинуватили своїх політичних противників у веденні проросійської пропаганди, шпигунстві та державній зраді. У цій напруженій ситуації помірковані русофіли були змушені офіційно відмежуватися від радикалів, оголосили про виконання національної програми у рамках вірності династії та імперії.

У третьому розділі “Українські національні вимоги та політика австрійського уряду в Галичині у 1908-1911 рр.” розглядаються особливості політичної боротьби українського представництва в Державні Раді та Галицькому сеймі, висвітлюється протистояння польської та української сторін з приводу відкриття українського університету у Львові та аналізується вплив австрійської влади на формування українських політичних партій у Галичині.

У зв'язку з наростанням внутрішньополітичної нестабільності в Австро-Угорщині після анексії Боснії та Герцеговини, сформований у листопаді 1908 р. кабінет Р. Бінерта розпочав централізацію системи державного управління. Застосовуючи різні підходи до вирішення національних питань: новий уряд зайняв позицію посередника у врегулюванні чесько-німецького конфлікту, а у польсько-українському протистоянні підтримав галицьких поляків. Міністр-президент ініціював консультації з Колом польським з приводу можливостей розширення автономії Галичини та визначення прийнятних поступок польської сторони українцям.

Національна політика австрійського уряду викликала невдоволення малих фракцій Державної Ради, що призвело до утворення в лютому 1909 р. Слов'янської унії, з якою зразу ж солідаризувалася українська парламентська репрезентація. Намагання кабінету Р. Бінерта розколоти опозиційні партії спровокувало вихід буковинських послів з Русько-українського клубу, оскільки вони були противниками обструкційної тактики в парламенті. Протестуючи проти дискримінації українського населення польською адміністрацією, у червні 1909 р. галицькі українці виступили із гострою критикою діяльності органів юстиції в краї та розпочали непримиренну обструкцію в Державній Раді. Під час парламентських слухань міністр юстиції був змушений підтвердити чинність всіх розпоряджень з приводу використання української мови в судочинстві, а міністр-президент - запевнив членів Русько-українського клубу в готовності уряду підтримувати національні прагнення українців.

Небажання кабінету Р. Бінерта виконувати роль неупередженого арбітра у польсько-українському конфлікті підштовхнуло членів Русько-українського клубу до налагодження тісної співпраці з галицькими діячами, внаслідок чого традиційною ставала практика регулярних нарад української парламентської репрезентації з Народним Комітетом УНДП, сеймовими послами та вірилістами. Намагання польської більшості Галицького сейму відкласти розгляд питання про виборчу реформу викликало обструкцію українських послів, внаслідок чого крайовий представницький орган влади фактично став бездіяльним. Гостре протистояння в сеймі ще раз продемонструвало небажання сторін йти на компроміс: поляки не допускали можливості задоволення українських вимог, доки українські посли не припинять політичної боротьби, а українці наполягали на тому, що вони не зможуть відмовитись від обструкційної тактики, доки поляки не сприймуть їхніх домагань.

Прагнучи зміцнити союзницькі відносини Австро-Угорщини з Італією, навесні 1910 р. уряд запропонував відкрити у Віденському університеті факультет з італійською мовою викладання, що активізувало прагнення малих парламентських фракцій створити національні вищі навчальні заклади. Коло польське почало вимагати негайного визнання польського характеру Львівського університету, у той час, як українці наполягали на збереженні його утраквістичного статусу до створення окремої української вищої школи у Львові. Протистояння в парламенті загострило суспільно-політичну напругу в Галичині, внаслідок чого 1 липня 1910 р. у стінах Львівського університету відбулась кривава сутичка між польськими та українськими студентами.

З метою пом'якшення суспільно-політичного напруження в Галичині, кабінет Р. Бінерта виділив одноразову грошову допомогу українським педагогічним та освітнім організаціям. Водночас, враховуючи вимоги парламентських представництв щодо переведення коштів на рахунки національних господарських товариств у зв'язку із збільшенням імпорту худоби, в грудні 1910 р. офіційний Відень підтримав польські національні організації, проте відмовився фінансувати русофільські установи. Такий крок центральної влади забезпечував економічні інтереси поляків, у той час, як українці одержали незначні поступки в освітній сфері.

Зважаючи на загострення австрійсько-російських відносин під час “Боснійської кризи”, упродовж 1909-1910 рр. військові та дипломатичні кола спонукали австрійський уряд розробити комплекс заходів, які були покликані поглибити розкол між “старокурсниками” та “новокурсниками” в РНП, закрити частину русофільських бурс та протидіяти переходу греко-католиків у православний обряд. Через поглиблення польсько-українського антагонізму та викриття антидержавної діяльності москвофілів, у середині 1910 р. офіційний Відень та галицький намісник припинили підтримувати русофілів, а натомість почали співпрацювати з поміркованим крилом УНДП. Політично нестабільна ситуація в Галичині та можливість спалаху війни на Балканському півострові змусили центральний уряд переглянути ставлення до українського питання, актуалізували необхідність досягнення польсько-українського компромісу та пошуку способів вирішення університетського питання.

У четвертому розділі “Курс австрійського уряду на міжнаціональне примирення у Галичині в 1911-1914 рр.” розкрито заходи австрійської влади щодо відновлення польсько-українських переговорів, висвітлено причини загострення суспільно-політичної ситуації у 1912-1913 рр. та досягнення польсько-українського політичного компромісу 1914 р. у Галичині.

Співпраця офіційного Відня з УНДП та швидкий розвиток української партійної системи в Галичині позначились на результатах парламентських виборів 1911 р. УНДП набувала ознак масової партії, у той час, як РУРП, Українська соціал-демократична партія (УСДП) та Український християнсько-суспільний союз (УХСС) стрімко втрачали свої позиції. Кількість прихильників РНП також значно знизилася, причому більшість голосів одержали відверті москвофіли. Перегрупування політичних сил відобразилось на формуванні української парламентської репрезентації у Відні. Представники УНДП та РУРП від Галичини, УНДП від Буковини створили в Державній Раді нового скликання три окремі клуби, які на автономних засадах увійшли до Українського Союзу. Восени 1911 р. спільна українська парламентська фракція фактично розпалася, оскільки між її членами виникли тактичні розходження, внаслідок чого галицькі посли від УНДП були змушені очолити переговори з урядом, у той час, як представники РУРП, зневірившись у можливості вирішення українського питання офіційним Віднем, присвятили себе організаційній та просвітницькій роботі в провінції.

Зважаючи на зміни у спектрі політичних сил після парламентських виборів, створений у листопаді 1911 р. кабінет К. Штюрка головним своїм завданням визначив проведення сеймових виборчих реформ у Богемії та Галичині. Центральний уряд почав шукати можливості для налагодження співпраці між політичними угрупованнями польського та українського таборів, які підтримували ідею міжнаціонального примирення. Намагаючись відновити польсько-українські переговори, міністр-президент доручив галицькому намісникові М. Бобжинському виконувати роль посередника та представляти нову національну політику в краї, що дало можливість у січні 1912 р. скликати Галицький сейм, а у квітні 1912 р. розпочати консультації з приводу відкриття українського університету. Завдяки застосуванню тактики безкомпромісної опозиції, українська парламентська репрезентація одержала особисті гарантії імператора та міністра-президента про врегулювання всіх спірних питань у Галичині за спільною згодою польської й української сторін.

З огляду на напруження ситуації на Балканському півострові та загрозу фінансової кризи в Галичині, восени 1912 р. кабінет К. Штюрка почав стимулювати переговорний процес, внаслідок чого 17 березня 1913 р. було досягнуто польсько-українського компромісу з приводу сеймової виборчої реформи. У цей час університетська справа відійшла на другий план, оскільки український табір почав розглядати реформу як першочергове завдання національної політики, реалізація якого сприятиме у майбутньому відкриттю українського вищого навчального закладу у Львові. Через ігнорування центральними органами влади настроїв польського єпископату нова виборча ординація не була ухвалена. Позитивну роль у цей період відіграв галицький намісник М. Бобжинський, котрий зумів налагодити співпрацю між польською та українською сторонами, чим значно зменшив гостроту польсько-українського антагонізму в краї.

Новий етап у польсько-українських переговорах розпочався з призначенням намісником Галичини В. Коритовського, котрий через відсутність власної концепції міжнаціонального примирення швидко потрапив під вплив польських національних демократів. У цих умовах українська репрезентація знову була змушена застосувати в Державній Раді найгостріші форми обструкції. Особиста позиція імператора демонструвала важливість проведення реформи Галицького сейму не тільки з огляду на напруження австрійсько-російських відносин, а й через необхідність забезпечення результативної законодавчої діяльності парламенту. Це змусило К. Штюрка самостійно виступити посередником у польсько-українських переговорах. Створення в Богемії наприкінці липня 1913 р. Крайової адміністративної комісії, яка означала ліквідацію автономного статусу провінції, спонукала польських автономістів йти на поступки, оскільки вони за жодних обставин не могли допустити введення в Галичині прямого урядового правління.

Завдяки політичному тиску офіційного Відня на польський табір та участі в переговорному процесі митрополита Андрея (Шептицького) наприкінці січня 1914 р. нарешті був досягнутий загальний компроміс між всіма фракціями Галицького сейму. Його положення були відображені в новому Крайовому статуті та виборчій ординації, які сейм ухвалив 14 лютого 1914 р. Через поєднання протилежних інтересів різних політичних сил галицька сеймова виборча реформа представляла в тогочасній Європі одну із найскладніших та найзаплутаніших систем голосування, яка при збереженні куріальної системи одночасно реалізовувала в різних округах принципи пропорційного голосування та національного кадастру виборців. Проте вона обмежила монополію поляків на політичну владу в краї, дозволила українцям не тільки збільшити своє представництво у крайовій адміністрації та центральних міністерствах, а й активніше займатися розбудовою системи національного шкільництва та мережі господарських організацій.

Висновки

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження та викладено основні положення, що виносяться на захист:

- намагаючись забезпечити повноцінну життєдіяльність державного організму та збереження територіальної цілісності імперії, офіційний Відень на початку XX ст. ініціював реформування виборчих систем до представницьких органів влади, щоб, з одного боку, локалізувати міжнаціональні конфлікти на крайовому рівні, а з іншого, - пом'якшити протистояння між національними групами в Державній Раді. Австрійський уряд планував закріпити фіксовані квоти національного представництва не тільки в парламенті, а й в крайових органах влади Галичини, що повинно було стабілізувати суспільно-політичне життя та сприяти економічному піднесенню провінції;

- після парламентських виборів 1907 р., проведених на основі загального прямого та таємного голосування, міжнаціональні та соціальні конфлікти в Галичині набули винятково гострих форм політичного протистояння. Тому центральна влада почала активно втручатися у справи галицької автономії, підтримувати в польському та українському національних таборах політичні сили та окремих діячів, які прихильно ставилися до ідеї міжнаціонального примирення;

- зважаючи на поглиблення польсько-українського антагонізму, офіційний Відень був змушений добирати методи для реалізації ідеї міжнаціонального примирення в Галичині. Проте запропоновані ним принципи порозуміння часто були не прийнятними як для польської, так і для української сторін через радикалізм національних програм та небажання учасників переговорного процесу визнавати доцільність пошуку компромісу;

- після невдалої спроби нав'язати “згори” польсько-українську угоду 1907 р., офіційний Відень висунув принцип “національної згоди”, який передбачав укладення політичних домовленостей між сторонами за посередництвом уряду. Намагання членів австрійського уряду залучити помірковані політичні сили до конструктивної співпраці та особиста гарантія імператора щодо подолання міжнаціональних конфліктів на основі спільної “згоди народів” уможливили у 1914 р. прийняття виборчої реформи до Галицького сейму;

- австрійський уряд не допускав можливості реалізації головної української національної вимоги щодо створення національно-територіальної автономії на українських територіях Цислейтанії, а намагався вирішити українське питання в Галичині виключно шляхом укладення польсько-української угоди;

- пом'якшуючи польсько-українське протистояння, австрійський уряд надавав пріоритет виконанню ряду вимог українців в культурній та економічній сферах, що були в компетенції Галицького сейму. Проте українські політики розцінювали такі кроки центральної влади як недостатні для нормалізації польсько-українських відносин;

- домагаючись рівноправного з поляками політичного статусу в краї, галицькі українці в гострих формах обструкції в представницьких органах влади вбачали єдиний дієвий метод, який би сприяв активному втручанню офіційного Відня у перебіг польсько-українського переговорного процесу та змусив польський національний табір йти на політичні поступки українцям;

- ставлення австрійської влади до політичних течій українського руху еволюціонувало від підтримки поміркованих русофілів та клерикально-консервативних кіл до співпраці з українськими національними демократами. Такий крок був пов'язаний із напруженням відносин з Російською імперією, поширенням в Галичині москвофільських ідей та зростанням випадків переходу греко-католиків у православний обряд;

- зміну політичного партнера в українському таборі критично сприйняли поляки, які намагалися переконати офіційний Відень далі надавати підтримку клерикально-консервативним колам, які не висували радикальних національних вимог та виявляли більшу поступливість під час переговорів з представниками галицької крайової адміністрації;

- виборчі кампанії в Галичині сприяли конкретизації української національної програми та змушували галицьких українців постійно коректувати тактику політичної боротьби за національні права в межах австрійської державності. За результатами парламентських виборів 1907 р. та 1911 р. УНДП набула ознак масової партії, у той час, як кількість прихильників РУРП, УСДП, УХСС та РНП помітно зменшувалася. Підтримка офіційним Віднем УНДП призвела до того, що українські радикали у пошуках можливостей задоволення національних вимог поступово відмовились від співпраці з центральним урядом;

- зважаючи на значне поширення національно-демократичної ідеології у середовищі галицьких українців, австрійський уряд почав співпрацювати з поміркованим крилом УНДП, що сприяло не тільки зміцненню позицій партії, а й стало запорукою домінування австрофільської орієнтації в українському середовищі.

Основні публікації

1. Уська У. Діяльність Загальної Української Культурної Ради у Відні (1915-1918) // Наукові зошити історичного факультету. Львівський національний університет імені Івана Франка. Збірник праць. Вип. 3. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000. - С. 104-110.

2. Уська У. Спроби впровадження етнічної назви „українці” в офіційне діловодство Австро-Угорщини (1914-1918) // Наукові зошити історичного факультету. Львівський національний університет імені Івана Франка. Збірник праць. Вип. 4. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. - С. 153-162.

3. Уська У. Проблеми делімітації державного кордону в австро-російських відносинах (1900-1914) // Наукові зошити історичного факультету. Львівський національний університет імені Івана Франка. Збірник праць. Вип. 5-6. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. - С. 168-174.

4. Уська У. Політичне розмежування в русофільському русі Галичини у 1908-1914 рр. // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ. Вип. 12. - Дрогобич: Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, 2003. - С. 157-167.

5. Уська У. Парламентська виборча реформа 1907 р. у Цислейтанії: проблема національного представництва // Краєзнавчий збірник. Вип. VII. - Дрогобич: Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, 2003. - С. 361-370.

6. Уська У. Політика офіційного Відня та галицького намісництва щодо русофільського руху у 1908-1914 рр. // Історичні та культурологічні студії. Вип. 3. - Львів: Інститут українознавства НАН України, 2004. - С. 153-180.

Размещено на Allbest.ru