Ф. Ернст у пам’яткоохоронному русі України 1917-1933 рр.

Головні етапи та особливість участі Ф. Ернста у процесі охорони пам’яток культури й музейному будівництві України. Дослідження чинників, що вплинули на ефективність його діяльності у складі відповідних пам’яткоохоронних і музейних закладів й установ.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 13.10.2013
Размер файла 42,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

Спеціальність - 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Ф. Ернст у пам'яткоохоронному русі

України 1917-1933 рр.

Верезомська Світлана Жоржівна

Харків-2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Полтавському університеті споживчої кооперації України Центральної спілки споживчої кооперації України

Науковий керівник

доктор історичних наук, професор

Нестуля Олексій Олексійович,

завідувач кафедри філософії та політології

ректор Полтавського університету споживчої кооперації України

Міністерства освіти і науки України

Офіційні опоненти

доктор історичних наук, професор

Білоцерківський Василь Якович

професор кафедри історії України

Харківського національного педагогічного університету

імені Г.С.Сковороди

Міністерства освіти і науки України

кандидат історичних наук

Куделко Сергій Михайлович

доцент кафедри історіографії, джерелознавства та археології

Харківського національного університету

імені В.Н.Каразіна

Міністерства освіти і науки України

Провідна установа

Інститут історії України

НАН України (м. Київ)

відділ регіональних досліджень

Захист відбудеться “23”грудня 2005 р. о 16. 30 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 у Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна за адресою:

61077, м. Харків, майдан Свободи, 4, ауд. V-58.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці

Харківського національного університету імені В. Н.Каразіна за адресою:

61077, м. Харків, майдан Свободи, 4

Автореферат розісланий “22” листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Звернення до проблем музейного будівництва пам'яткоохоронного та реституційного руху України 1917-1933 рр. через призму діяльності Ф.Ернста, як безпосереднього учасника цих процесів, обумовлюється цілою низкою причин. По-перше, якісні зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, посилюють увагу науковців і широких кіл громадськості до проблем, пов'язаних із національною історією та потребують об'єктивного визначення місця й ролі окремих діячів у її творенні. По-друге, критичний аналіз діяльності пам'яткоохоронців, узагальнення їхнього позитивного досвіду в минулому дозволить зробити не тільки теоретичні узагальнення, але й виробити на їх основі пропозиції щодо оптимальних шляхів вирішення сьогоденних проблем дослідження, збереження та повернення національної історико-культурної спадщини. По-третє, незважаючи на те, що останніми десятиліттями яскрава особистість Федора Ернста неодноразово привертала увагу науковців, в українській історіографії відсутні праці, присвячені всебічному, комплексному дослідженню його величезного внеску, як науковця, мистецтвознавця, музейника й пам'яткоохоронця в розбудову української національної культури.

Мета дослідження зумовлена актуальністю проблеми й значенням обраної теми для кращого розуміння, подальшого вивчення процесу охорони пам'яток та музейного будівництва в Україні в 1917-1933 роки. Авторка вбачає її у комплексному дослідженні, на основі аналізу друкованих джерел, архівних матеріалів, періодичної преси, мемуарної літератури, пам'яткоохоронної діяльності Ф.Ернста.

Для досягнення поставленої мети визначено ряд дослідницьких завдань:

проаналізувати джерельну базу та стан наукової розробки проблеми;

визначити головні етапи та особливість участі Ф.Ернста у процесі охорони пам'яток культури й музейному будівництві України;

дослідити чинники, що вплинули на ефективність його діяльності у складі відповідних пам'яткоохоронних і музейних закладів й установ;

з'ясувати роль і місце Ф.Ернста в процесі охорони, збирання і дослідження вітчизняної історико-культурної спадщини;

проаналізувати його досягнення у справі розшуку і повернення Україні її історичних та мистецьких скарбів;

узагальнити його позитивний досвід пам'яткоохоронної діяльності.

Розв'язання вказаних завдань дозволить дати об'єктивну оцінку ролі й місця Федора Ернста в українському пам'яткоохоронному русі, музейному будівництві та реституційних процесах, а також сприятиме кращому розумінню їх перебігу в Україні впродовж 1917-1933 рр.

Об'єктом дослідження виступає історичний розвиток системи охорони пам'яток старовини і мистецтва та музейного будівництва в 1917-1933 роки, який зумовлювався активізацією кращих сил української інтелігенції у розбудові національної культури. ернст охорона пам'ятка музейний

Предметом дослідження стала, по-перше, діяльність Федора Ернста по врятуванню та дослідженню історико-культурних цінностей. По-друге, проаналізовано його досвід, як активного діяча музейного будівництва України зазначеного періоду. По-третє, досліджено плідну працю Ф.Ернста по поверненню з РСФРР в Україну її історико-культурної спадщини.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з квітня 1917 року по жовтень 1933 року. Початковий рубіж дослідження - час включення Ф.Ернста до активної співпраці в Київському музеї старожитностей та мистецтва. Кінцевий - 23 жовтня 1933 року - дата першого арешту Ф.Ернста, який перервав плідну роботу цього видатного мистецтвознавця, пам'яткоохоронця та музейного працівника в царині української культури.

Територіальні рамки дослідження збігаються з тогочасними кордонами УСРР. Проте, через специфіку пам'яткоохоронної та музейної діяльності Ф.Ернста, найбільша увага приділена території Київщини.

Методологічною основою дослідження є положення про діалектичний зв'язок явищ у суспільстві. Згідно з цими принципами соціальні явища розглядаються у процесі становлення і розвитку, в нерозривному зв'язку з умовами, що їх викликали. Участь Ф.Ернста в пам'яткоохоронному русі України розкривається в діалектиці об'єктивного і суб'єктивного, загального і конкретного, державного і громадського.

Методична база дисертації ґрунтується на використанні аналітичного, проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, структурно-системного методів. Їх органічне поєднання дозволили проаналізувати участь Федора Ернста в українському пам'яткоохоронному русі та музейному будівництві, а також виявити вплив на нього національно-культурних, суспільно-політичних, ідеологічних та інших чинників. Основним інструментом дослідження виступав конкретно-історичний аналіз матеріалу, необхідний для отримання наукових узагальнень про зміст соціальних і культурних процесів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першою у вітчизняній історіографії узагальнюючою науковою роботою, у якій, на основі широкого кола джерел, визначається вагомий внесок Федора Ернста в справу збереження історико-культурної спадщини України 1917-1933 років. Конкретними здобутками дисертації є:

уперше комплексно та ґрунтовно, на основі широкого кола архівних матеріалів, проаналізовано пам'яткоохоронну, музейну та реституційну діяльність Ф.Ернста;

доведено, що цей пам'яткоохоронець, мистецтвознавець та музейник здійснив вагомий внесок у розбудову вітчизняної культури, зокрема формування колекцій художнього відділу Всеукраїнського історичного музею, збирання, дослідження й популяризацію художньої спадщини Т.Шевченка, Г.Нарбута, Г.Гольпайна, Гроте та інших розкрито ефективність діяльності Ф.Ернста з повернення української національно-культурної спадщини;

вперше введено до наукового використання значної кількості архівних документів.

Практичне значення одержаних результатів. Оскільки проблеми, підняті у дисертації, стосуються історії України й історії музейної справи та мистецтвознавства, то відкривається можливість використання значної кількості виявлених у процесі дослідження нових матеріалів, зроблених на їх основі узагальнень і висновків, при підготовці узагальнюючих праць із історії українського музейництва та мистецтвознавства. Результати наукового пошуку можуть стати у нагоді при укладанні навчальних посібників, популярних нарисів, робіт краєзнавчого характеру, вузівських та шкільних курсів із історії України, а також спецкурсів із історії українського мистецтва та музейної справи. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути корисні органам державної влади та місцевого самоврядування при визначенні шляхів збереження, повернення пам'яток національної культури.

Зв'язок дослідження з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконувалося у плані реалізації загальноукраїнської державної програми “Повернуті імена”, завданням якої є відкриття широкому загалу імен науковців, ентузіастів-подвижників, істинних українських інтелігентів, репресованих сталінським режимом.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр історії та культурології й філософії та політології Полтавського університету споживчої кооперації України. Авторка доповідала про результати наукового пошуку з теми дисертації на конференціях: ХІІІ Міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, травень 2003 року) та ХІV Міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, травень 2004 року), ІІ-й Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції “Україна наукова-2002” (Дніпропетровськ, червень 2002 року) та Міжнародних науково-практичних конференціях - “Україна наукова-2003” (Дніпропетровськ, червень 2003 року) та “Тенденції наукових досліджень” (Дніпропетровськ, жовтень 2003 року).

Публікації з теми дослідження. Положення дисертації знайшли висвітлення у 8 публікаціях (у 3 фахових статтях, 5 - матеріалах та тезах наукових конференцій).

Структура дисертації. Відповідно до поставленої мети та завдань дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг тексту основної частини становить 214 сторінок, список використаних джерел і літератури нараховує 678 назв і займає 49 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначені мета і завдання дисертаційного дослідження, об'єкт, предмет, хронологічні й територіальні рамки роботи, показана наукова новизна, вказано на практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

У першому розділі - “Історіографія, методологія, методика та джерела дослідження” - аналізується стан наукової розробки проблеми, подається характеристика джерельної бази, визначаються методологічні принципи та методи проведення наукового дослідження.

Історіографія проблеми складається з широкого кола наукових робіт. Перші спроби осмислити процеси охорони пам'яток і музейного будівництва в Україні 1917-1930-х років належали їхнім безпосереднім учасникам - видатним українським ученим, громадським діячам та музейним працівникам: М.Біляшівському, М.Грушевському, О.Дахновичу, В.Дубровському, Ф.Ернсту, О.Новицькому, С.Таранушенку, Ф.Шміту, Д.Щербаківському та ін.1. У цьому плані першочергове значення для дослідження дисертанткою обраної теми, мали праці самого Федора Ернста. Плідна та різнобічна діяльність цього пам'яткоохоронця, мистецтвознавця та музейного діяча, неодноразово привертала увагу науковців. Проте методологічні підходи та оцінки, що давались у різні часи істориками та мистецтвознавцями його роботі змінювались у залежності від ідеологічних, суспільно-політичних та інших чинників - від схвальних до негативних.

Численні друковані твори вченого, присвячені проблемам збереження історико-культурних пам'яток (брошура “Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 году”, стаття “Справа охорони пам'ятників мистецтва та старовини у Києві”), музейного будівництва (путівники виставок: “Український історичний портрет ХVІІ ст.- ХХ ст.”,1925 р.; “Українське малярство ХVII-ХХст.”,1929 р.) та дослідження творчості видатних майстрів (Г.Нарбута, Т.Шевченка, Г.Гольпайна, Гроте), завдяки об'єктивності викладення та насиченості фактичним матеріалом прихильно оцінювались впродовж 1918-1920-х років, як рецензентами, так в періодичних виданнях2.

Концептуальні зміни, що відбулися на початку 1930-х років під тиском тоталітарної марксистсько-ленінської ідеології поставили тавро „націоналізму” на дослідженнях з української історії та культури. У цьому контексті негативну оцінку отримало й ґрунтовне дослідження Ф.Ернста „Київ”, присвячене популяризації та збереженню визначних пам'яток вітчизняної архітектури. Нищівна рецензія С.Львовича поклала початок відкритому цькуванню відомого пам'яткоохоронця, музейника та мистецтвознавця в українській пресі. Обвинувачення у „шкідництві на музейному фронті” та „буржуазному націоналізмі” повинні були виправдати перед широким загалом його арешт у жовтні 1933 р.

Проблеми збереження історико-культурної спадщини та доля їх дослідників на довгий час опинилися під забороною. Тільки в умовах десталінізації у другій половині 1950- початку 1960 років в українській радянській історіографії з'явилася низка праць (Г.Мезенцевої, М.Бондаря, Л.Славіна, Ю.Омельченко), у яких справа охорони пам'яток розглядалася через призму музейного будівництва2. На початку 1970-х років збереження монументальних пам'яток в історико-правовому аспекті було проаналізовано у численних публікаціях В.Акуленка.

Проте через панування радянської ідеології в історичній науці вищезазначені праці не були позбавлені суб'єктивізму і розглядали тільки здобутки соціалістичного культурного будівництва, обминаючи процеси вилучення культурних цінностей 1920-х, замовчуючи загибель численних історико-культурних пам'яток у 1930-ті роки та репресії проти вітчизняної інтелігенції.

Ґрунтовні, неупереджені наукові дослідження історії музейного будівництва, пам'яткоохоронного руху та ролі визначних діячів української культури у цих процесах почали друкуватися тільки у другій половині 1980-х-на початку 1990 рр. Серед них необхідно виділити збірник науково-методичних матеріалів “Охорона, використання та пропаганда пам'яток історії і культури в Українській РСР” у 6-ти частинах, виданий у 1989 р.4 Автори вміщених у ньому розвідок: П.Тронько, О.Нестуля, В.Войналович, Т.Григорьєва, Ю.Данилюк, С.Кот, на основі широкого кола архівних джерел, об'єктивно розглянули участь широких кіл громадськості у дослідженні та збереженні вітчизняної історико-культурної спадщини. Особливу цінність для досліджуваної теми мали матеріали О.Нестулі: “Перші кроки в діяльності пам'яткоохоронних органів. 1917- 1920 рр.”, “Охорона пам'яток історії та культури. 1921-26 рр.” і “Охорона пам'яток історії та культури. 1926-1941 рр.”, у яких висвітлювалися аспекти пам'яткоохоронної та музейної діяльності Ф.Ернст

Результатом підвищення інтересу істориків до яскравих особистостей - дослідників та охоронців скарбів вітчизняної культури, стали публікації у періодичних виданнях. Завдяки серії статей, підготовлених впродовж 1980-х років С.Білоконем, із незаслуженого забуття було повернуто ім'я Ф.Ернста. Ґрунтовно укладений дослідником “Бібліографічний покажчик” праць Федора Людвіговича, продемонстрував масштаб його наукової спадщини .

Більш яскраво тенденція до вивчення історичних процесів через призму діяльності їх безпосередніх учасників проявилася на початку 1990-х років, випуском серії збірок із ґрунтовно підготовленими статтями Л.Бабенко, О.Білодіда, С.Білоконя, В.Войналовича, В.Киркевича, О.Нестулі та ін., присвячених діяльності відомих дослідників та охоронців української історико-культурної спадщини: М.Біляшівського, М.Болтенка, М.Василенка, Ф.Ернста, М.Рудинського, С.Таранушенка, В.Щепотьєва, Д.Щербаківського та ін.

Окрім того, останніми десятиліттями проблеми становлення та функціонування численних пам'яткоохоронних інституцій у 1917-1941 рр. неодноразово ставали предметом монографічних досліджень українських науковців В.Акуленка, С.Заремби, С.Кота, О.Нестулі, С.Нестулі та інших

Питанням, пов'язаним із діяльністю вітчизняної наукової інтелігенції були присвячені колективні дослідження, у яких автори (С.Кульчицький, Ю.Павленко, С.Руда, Ю.Храмов та ін.) проаналізували суспільно-політичні та ідеологічні чинники, що впливали на процес функціонування наукових інституцій, ввели до наукового обігу широке коло архівних матеріалів, повернули численні імена репресованих українських дослідників.

Тема незаконних сталінських репресій, жертвами яких стала краща частина вітчизняної інтелігенції (у тому числі й Ф.Ернст) останнім часом частіше стає предметом наукового розгляду вітчизняних істориків. Трагічним сторінкам в історії українського суспільства присвячені ґрунтовні розвідки Г.Касьянова, В.Даниленка, С.Білоконя, С.Кульчицького, О.Рубльова1. Вони мали велику цінність для дослідження дисертанткою обраної теми, оскільки посприяли кращому розумінню складних соціально-політичних процесів, що відбувалися у вітчизняних наукових колах, до яких належав Ф.Ернст.

В умовах національно-культурного відродження, все більшої актуальності набуває проблема повернення Україні її історико-мистецької спадщини. Зокрема, питання про вітчизняні культурні цінності, що знаходяться сьогодні у музеях Росії, неодноразово піднімали у своїх публікаціях Г.Скрипник, С.Кот, О.Нестуля та ін.2 У цьому плані необхідно виділити великі вступні статті С.Кота, О.Нестулі та С.Нестулі до збірників документів “Українські культурні цінності в Росії: перша спроба повернення 1917-1918 рр.” та “Українські культурні: _ цінності в Росії На шляху до діалогу. 1926-1930”, у яких дослідниками було детального проаналізовано боротьбу вітчизняних науковців (зокрема Ф.Ернста) за повернення українських історико-культурних цінностей із РСФР.

Серед наявної літератури окремо необхідно виділити праці істориків та мистецтвознавців української діаспори, які зверталися до проблем, пов'язаних із збереженням національно-культурної спадщини та долею пам'яткоохоронців у період замовчування їх офіційною українською історіографією. У розвідках Н.Полонської-Василенко та В.Павловського було викладено об'єктивне, ідеологічно не заангажоване, бачення складних соціально-політичних _ процесів, що відбувалися у науковій сфері України у 1918-1941рр.4

На основі поданого історіографічного огляду дисертантка дійшла до висновку, що в українській науковій літературі знайшли висвітлення окремі питання досліджуваної проблеми. Незважаючи на наявність низки робіт, що відображають певні аспекти пам'яткоохоронної та музейної діяльності Ф.Ернста і його участь у процесі повернення із Росії вітчизняної історико-культурної спадщини, в українській історіографії були практично відсутні комплексні дослідження, присвячені цим важливий питанням.

Основу дисертаційного дослідження склали різноманітні джерела, використані у процесі роботи над обраною темою. Серед опублікованих матеріалів необхідно окремо відзначити низку збірників, присвячених різним проблемам історії української науки та культури. Це перед усім -“Культурне будівництво в Українській РСР. 1917-1927” (Київ, 1970) та “Культурне будівництво в Українській РСР. 1928-1941” (Київ, 1973). Особливо необхідно відзначити серію видань матеріалів “Історія Національної Академії наук України” (Київ, 1993-1999 рр.), які охоплюють період її діяльності у 1918-1941 роки та відзначаються об'єктивністю і неупередженістю зібраних документів.

Багато цінних матеріалів із реституційної проблематики було почерпнуто у, вже згаданих, збірниках “Українські культурні цінності в Росії: перша спроба повернення 1917-1918рр.”, опублікованих С.Котом та О.Нестулею (Київ, 1996) та “Українські культурні цінності в Росії: На шляху до діалогу. 1926-1930”, підготовлені О.Нестулею та С.Нестулею (Полтава, 2002). Ці матеріали, беззаперечно демонструють, що Ф.Ернст відігравав визначну роль у процесах збереження від вивозу та повернення в Україну її національно-культурної спадщини.

Іншою важливою складовою джерельної бази стали періоди-чні видання досліджуваного періоду: „Наше минуле”, „Пролетарська правда”, “Життя і революція”, “Бібліологічні вісті” та ін.

Незважаючи на важливе значення опублікованих джерел, основу дослідження склали архівні документи, які збереглися у державних центральних та обласних сховищах. Зокрема, у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України дисертанткою було опрацьовані матеріали з фондів Державного архіву Київської області, Наукового архіву Національного художнього музею, Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського, Наукового архіву Інституту археології АН України, Рукописні фонди Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Рильського, Центрального Державного архіву Російської Федерації. Загалом досліджено документи 11 фондів 7 _ ти архівних установ.

При написанні роботи дисертанткою були комплексно використанні джерела різних груп, які при системному аналізі та взаємному доповненні склали основу для висвітлення діяльності Федора Ернста у сфері охорони пам'яток, музейного будівництва та повернення історико-культурної спадщини України у 1917-1933 роки.

У другому розділі „Участь Ф.Ернста у пам'яткоохоронному русі України 1917-1925 рр.” дисертанткою проаналізовано діяльність громадських та державних інституцій по реєстрації, вивченню та збереженню пам'яток вітчизняної історії та культури. Діяльність Ф.Ернста в окреслений період визначалася загальними тенденціями функціонування організацій пам'яткоохоронної спрямованості у складних військово-політичних умовах. У середині 1917 р. - на початку 1919 р. Ф.Ернст плідно працював у складі Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва на Україні - ЦКОПСІМУ (над визначенням шкоди, нанесеної монументальним та рухомим цінностям м. Києва військовими діями, підсумком чого стала його друкована праця “Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 году”), брав активну участь у комісіях по реставрації видатних архітектурних споруд м. Києва (Софії Київської та Військового Микільського собору), безпосередньо рятував мистецькі скарби (залишки картинної галереї М.Терещенка) та інші рухомі цінності.

Після розгортання навесні 1919 року у Києві діяльності Всеукраїнського комітету охорони пам'яток історії і старовини (ВУКОПМИСу) Ф.Ернст став одним із найактивніших його співробітників. У 1919-1922 рр., він активно працював на посаді вченого експерта спочатку ВУКОПМИСу, а згодом Київського губернського комітету охорони пам'яток мистецтва й старовини. У цей період, у плані реалізації пам'яткоохоронних заходів ВУКОПМИСу, Ф.Ернстом було здійснено детальний опис найкращих архітектурних пам'яток м. Києва (200 анкет) та найцікавіших монументів на кладовищах міста (300 анкет). Надзвичайне значення цієї роботи полягає у тому, що велика кількість із досліджених у той час пам'яток не збереглася до наших днів. Одночасно з цим Ф.Ернст найактивнішим чином працював у складі Надзвичайної комісії по обліку охороні і реквізиції пам'ятників мистецтв на Київщині. Завдяки його копіткій діяльності було обстежено близько сотні залишених приватних помешкань та врятовано значну кількість історико-мистецьких цінностей, які були передані до заснованого у червні 1919 року, Державного музейного фонду.

Аналогічний характер мала його діяльність у Київському губернському комітеті охорони пам'яток історії і старовини (губкопмисі): описував, видавав охоронні листи та перевозив до музеїв найкоштовніші речі з приватних помешкань та різноманітних установ. Результатом плідної діяльності Ф.Ернста та інших працівників Київського губкопмису на середину 1921 р. було взяття на облік близько 200 коштовних колекцій картин, монет, меблів, виробів із скла, порцеляни, бронзи тощо та передача до музейного фонду цього комітету близько 20 тисяч предметів старовини і мистецтва. Збережені завдяки копіткій праці пам'яткоохоронців скарби у 1921-1922 рр. істотно поповнили колекції вже існуючих київських музеїв та стали основою для заснування Київської картинної галереї (у роботі комісії по її устаткуванню найактивнішу участь брав Ф.Ернст).

Одночасно із рятуванням рухомих цінностей пам'яткоохоронці приділяли також велику увагу охороні монументальних пам'яток. Зокрема, Ф.Ернст виступав за збереження київських пам'ятників Миколі І (роботи М.Чижова) та графу Бобринському (скульптора О.Шредера), працював над обстеженням Софійського собору та боровся проти пристосування Лаврської дзвіниці ХVІІІ ст. під радіостанцію. Виконуючи обов'язки вченого секретаря Археологічної комісії ВУАН брав найактивнішу участь у всіх пам'яткоохоронних заходах цієї інституції.

Багато зусиль він прикладав для збереження рухомих пам'яток підчас запровадженої у 1922 році радянським урядом кампанії по вилученню культових цінностей У численних документах, складених Ф.Ернстом, підкреслювався злочинний характер використання для продажу за кордон історичних реліквій українського народу. Завдяки наполегливості таких пам'яткоохоронців як Ф.Ернст було не тільки обмежено експорт з України пам'яток церковної старовини, а й позитивно вирішено питання про повернення з Московського Держсхову РСФРР великої кількості незаконно вилучених цінностей. Опікуватися цією справою у відповідних установах РСФРР ВУАН доручила саме Ф.Ернсту.

Високий рівень професійних знань Федора Людвіговича у питаннях історії та мистецтвознавства й плідна праця по охорони пам'яток, були високо оцінені Київською губполітпросвітою, наслідком цього стало його призначення з грудня 1923 р. інспектором Перший Державного музею по охороні історико-культурних цінностей. Результатом перших місяців його роботи став детальний опис старовинних будов м. Києва (134 культових і 167 цивільних), що підлягали охороні. Упродовж 1924-1925 рр. Ф.Ернст здійснював поїздки по Київщині та рятував від розбирання на будівельні матеріали визначні споруди (Кловський палац, будинок генерала Опочніна та ін.), організовував обстеження пам'яток (Софійського та Володимирського соборів та ін.) зі залученням фахівців із Всеукраїнського Археологічного комітету (ВУАК) тощо.

На початку 1926 р. інспекція по охороні історико-культурних цінностей Київщини згідно з рішенням Укрнауки була реорганізована у Київську крайову інспектуру охорони пам'яток матеріальної культури, очолити яку було доручено Ф.Ернсту. До підпорядкованої йому найбільшої в УСРР інспектури ОПК входило 16 округ.

Відповідно до структури дослідження роботу на посаді Київського крайового інспектора ОПК було проаналізовано у ІІІ розділі „Пам'яткоохоронна діяльність Ф.Ернста у 1926-1933 роках”. Зазначений період був найбільш плідним і динамічним у його багаторічній праці по збереженню й дослідженню вітчизняних історико-культурних пам'яток. Восени 1926 р., у плані виконання завдань Укрнауки НКО, Ф.Ернстом було складено перелік 165 археологічних, архітектурних, меморіальних та історико-революційних пам'яток республіканського значення, що підлягали збереженню. Проте не зважаючи на це Київському крайовому інспектору неодноразово доводилося боротися за збереження від руйнування, перебудови чи неналежного використання визначних історико-культурних споруд: Кирилівського монастиря, Лаврської дзвіниці, Володимирського собору у м. Києві, будинку П.Пестеля у м. Тульчині, Бернардинського кляштору в м. Заславі, Покровської церкви села Вороньки Ніжинської округи тощо. За його участі було не тільки збережено численні монументальні пам'ятки, але й утворено історико-культурні заповідники на терені колишніх монастирів (Єлецького, Кирилівського та Новгород-Сіверського, у Києво-Печерській лаврі та ін.).

Напружено працював Ф.Ернст і над збереженням рухомих пам'яток. Під час розгортання більшовицьким урядом широкомасштабної кампанії по експорту антикварних цінностей у 1928-1929 рр. він всіма силами боровся проти варварської діяльності Держторгу: опротестовував на місцях вилучення цінностей у музеях на території Київської крайової інспектури ОПК (Всеукраїнському історичному музеї ім. Шевченка, Музею мистецтв ВУАН у  Києві, окружних музеях Ніжина, Бердичева та ін.), звертався до Головного інспектора ОПК Укрнауки аргументуючи неможливість виділення найцінніших експонатів, оскільки це завдає непоправну шкоду вітчизняній культурі, і навіть намагався приховати коштовні експонати.

Непроста ситуація у галузі охорони пам'яток, що склалася у зв'язку із діями більшовицьких „геростратів” з комісій „Держторгу” в Україні, ще більше ускладнилася на початку 1929 р. у зв'язку із пошуками коштів для потреб першої п'ятирічки. Цього разу було вирішено розв'язати проблему дефіциту металу за рахунок переплавлення церковних дзвонів.

Для охорони цих цінних пам'яток історії та старовинного мистецтва литва на початку 1930 р. Ф.Ернст разом із представником Всеукраїнського історичного музею імені Т.Шевченка склав реєстр 150 дзвонів на культових будовах Києва, Чернігова, Козельця, Ніжина та інших міст, що не підлягають „утилізації”. Це значною мірою полегшило працю пам'яткоохоронним інституціям та дозволило зберегти визначні вироби майстрів-ливарників.

Водночас, багато зусиль було докладено Ф.Ернстом для перетворення цінних пам'яток церковного зодчества на історико-культурні заповідники. Зокрема, він опікувався проблемою збереження архітектурних комплексів колишніх монастирів: Флорівського, Іонівського, Покровського, Воздвиженського та Лаврського скиту й розробив проект заповідника “Київський акрополь”(із комплексу колишніх культових будівель Софійського та інших храмів м. Києва). Для реалізації цієї мети Ф.Ернстом було вжито низку практичних заходів по охороні перлин давньоукраїнського церковного зодчества - Георгієвської церкви, Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Втім початок 1930 років ознаменувався негативними тенденціями у галузі дослідження та збереження історико-культурних пам'яток. Процеси дослідження та збереження історико-мистецьких пам'яток, стали розглядатися більшовицькою владою, як ворожий „прояв буржуазного українського шовінізму”.

Рішучий і послідовний у своїх діях Ф.Ернст виявився для радянської влади незручною фігурою у ситуаціях, які вимагали компромісів із власною честю й совістю. Відтак, у вересні 1930 р. його було обвинувачено у викривленні загальнополітичної лінії Народного комісаріату освіти та знято із посади Київського крайового інспектора, а у жовтні 1933 р. - заарештовано.

Більш повному розкриттю теми дисертації сприяє четвертий розділ „Участь Ф.Ернста у музейному будівництві України 1917-1933 років”, у якому виявляються особливості процесу дослідження та збереження рухомих цінностей цього часу.

Особливе значення для вітчизняного музейного будівництва досліджуваного періоду мала подвижницька діяльність аматорів та патріотів української культури. Глибоко усвідомлюючи необхідність не тільки збереження давніх, а й творення нових культурних традицій Ф.Ернст практично виступив засновником музею Української Академії мистецтв. Працюючи у 1919-1922 рр. завідувачем цього музею, він зібрав колекцію творів викладачів Академії мистецтв - відомих вітчизняних майстрів - Г.Нарбута, О.Мурашко та ін., які прикрашають нині Національний художній музей України та інші музеї м. Києва.

У 1922-1925 рр. відбувався розвиток уже існуючих та утворенням нових музеїв, основа для яких була закладена напруженою працею пам'яткоохоронців у попередній період. Активну участь у музейному будівництві брав Ф.Ернст. За завданням Ради охорони пам'яток мистецтва і старовини при екскурсійно-виставочно-музейній секції Київської губполітпросвіти він енергійно працював над організацією Лаврського музею культу та побуту і Київської картинної галереї. Праця Федора Людвіговича на музейній ниві дозволила йому накопичити позитивний досвід у галузі культурного будівництва та піднести репутацію як пам'яткоохоронця, музейника й мистецтвознавця. Це посприяло його призначенню (1 грудня 1923 року) Київською губполітпросвітою на посаду завідувача художнім відділом Першого Державного музею (з 1924 р. - Всеукраїнського історичного музею імені Т.Шевченка). На початку своєї праці він провів детальну каталогізацію (вперше за 10-ти річне існування музею), систематизував експонати та здійснив реекспозицію його художнього відділу. Завдяки цим заходам Ф.Ернст із 1925 року розпочав влаштовувати у музеї регулярні систематизовані виставки. У першій - „Виставці українського історичного портрету” (організованій разом із Д.Щербаківським), Ф.Ернст втілив власне бачення „українського малярства”, а у каталозі до неї - подав свою мистецтвознавчу концепцію.

Важливе значення для розвитку вітчизняного музейництва мала діяльність Ф.Ернста по збиранню мистецьких цінностей. У контексті систематизації колекцій художнього відділу він організував придбання на вигідних умовах від приватних колекціонерів та провідних музейних закладів РСФРР численних творів М.Врубеля, М.Ге, К.Трутовського, Т.Шевченка та ін. Упорядковані завдяки цьому мистецькі збірки дозволили йому систематично розгортати тематичні художні виставки присвячені, як історичному розвитку вітчизняного образотворчого мистецтва, так і творчості окремих визначних українських художників - Г.Нарбута й Т.Шевченка.

Поряд із збиранням картин видатних художників Федір Людвігович багато працював над дослідженням і популяризацією їх творчості. Результатами його копіткої науково-дослідної праці цього періоду була ціла низка розвідок мистецтвознавчого характеру присвячених творчості, як відомих вітчизняних майстрів, так і практично невідомих художників-іноземців, що працювали в Україні (Г.Гольпана та Гроте).

Розгляду реституційної діяльності вченого присвячено V розділ  „Праця Ф.Ернста по поверненню українських культурних цінностей (середина 1920-х-початок 30-х рр.)”. Свою принципову позицію з даного питання він висловив на сторінках газети “Пролетарська правда” 8 вересня 1928 р., зазначивши, що “одна з передумов нормального будівництва нової української культури є повернення в Україну культурних цінностей, вивезених за часів царату переважно до російських столиць”. Для позитивного вирішення цієї проблеми Ф.Ернст використовував усі можливі шляхи. Обґрунтовуючи нагальні потреби українських музеїв, у грудні 1925 р. він добився передачі в Україну 244 експонатів із Музейних фондів Москви та Ленінграду. Мотивуючи необхідність систематизації мистецьких колекцій художнього відділу, він домовився про виділення експонатів із запасних фондів найбільших музеїв РСФРР (Третьяковської галереї, Державного Ермітажу й Російського музею) творів відомих майстрів: В.Боровиковського, Д.Левицького, І.Крамського, К.Маковського, М.Пимоненка та інших.

Високий авторитет вченого-мистецтвознавця в українських і російських наукових колах посприяв його призначенню рішенням Президії ВУЦВК до складу Паритетної комісії по обміну музейними цінностями між УСРР та РСФРР, що працювала у березні й травні 1930 р. у Москві та Ленінграді.

У процесі підготовки роботи Паритетної комісії Ф.Ернст склав та направив на початку січня 1929 р. до ВУАКу й Укрнауки детальні списки творів художників та докладні описи збірок українських колекціонерів: М.Фабріциуса, І.Терещенка, В.Кочубея, П.Демидова-Сан-Донато, у різні часи вивезених до Росії. Обґрунтовуючи необхідність повернення цих колекцій, у листах до Укрнауки та голови Українського комітету охорони пам'яток культури й Паритетної комісії І.Кулика він зазначав, що „одна лише збірка Терещенка кількістю експонатів (понад 5000 номерів) перевищує весь Художній відділ Всеукраїнського історичного музею ім. Шевченка”.

Наслідками першої та другої сесій Паритетної комісії по обміну музейними цінностями між музеями РСФРР та УСРР, найактивнішу участь у яких брав Ф.Ернст, стала домовленість про повернення Україні великої кількості цінних експонатів, які, писала у червні 1930 р. “Пролетарська правда”, врешті-решт нададуть вітчизняним музеям світового значення. Третя, вирішальна, серія засідань Паритетної комісії, що повинна була завершити безпрецедентний процес обміну історико-культурними між РСФРР та УСРР була відкладена на березень 1932 р., але так і не відбулася. Упродовж 1933-1934 рр. широка хвиля репресій прокотилася по українській науковій еліті, водночас, було заарештовано і членів української делегації. Великий авторитет вченого, високий професіоналізм та цілковита відданість справі охорони української національно-культурної спадщини стали для Ф.Ернста вироком, як і для багатьох представників вітчизняної інтелігенції.

У висновках підведені підсумки дослідження, подано практичні рекомендації стосовно втілення його результатів, сформульовано напрямки подальшої розробки теми.

Унікальним явищем вітчизняної історії 1917-1933 рр. у контексті національного відродження була активізація кращих сил української інтелігенції у боротьбі за розбудову національної культури. Ціла плеяда вчених-гуманітаріїв у складних соціально-політичних умовах української революції та тоталітарного сталінського режиму своєю напруженою працею сприяла збереженню вітчизняної історико-мистецької спадщини, як джерела духовності і самобутності українського народу.

Одним із таких вчених-ентузіастів був Федір Ернст, який відігравав помітну роль у процесі збереження української історико-культурної спадщини у 1917-1933  рр. Необхідно наголосити на принципі об'єктивної цінності історико-мистецьких пам'яток незалежно від ідеологічно-політичних настанов пануючої влади, яким він керувався впродовж своєї багаторічної діяльності. Вперше застосована для захисту пам'яток культури у бурхливий період 1917-1919 рр., ця теза послідовно втілювалася і надалі при збереженні історичних монументів та культових споруд. Вирішення долі тієї чи іншої пам'ятки відповідно до її історико-культурної та мистецької цінності є актуальним і сьогодні.

У 1917-1933  рр. діяльність пам'яткоохоронних інституцій була тісно пов'язана з вітчизняним музейним будівництвом. Активну участь у цих процесах брав і Ф. Ернст, завдяки якому було засновано та збагачено численні музеї м. Києва. Працюючи над поповненням і дослідженням музейних колекцій учений розробив розширену концепцію українського мистецтва та приклав багато зусиль для популяризації творчості видатних майстрів. Мистецтвознавчі розвідки Ф. Ернста, присвячені творчості Г. Нарбута, Т. Шевченка, Г.Гольпайна, Гроте та ін. і сьогодні викликають велику зацікавленість дослідників української культури.

Важливим аспектом пам'яткоохоронного руху зазначеного періоду було намагання вирішити проблему повернення історико-культурної спадщини України. Завдяки наполегливій діяльності Ф. Ернста у цьому напрямку вітчизняні музеї збагатилися численними експонатами, виділеними провідними музейними установами РСФРР. Продовживши працю з реституційних проблем у складі української делегації підчас засідань Паритетної комісії по обміну музейними цінностями між РСФРР та УСРР він добився принципової згоди російської сторони на передачу великої кількості визначних історико-мистецьких пам'яток та вітчизняних реліквій. Позитивний досвід співпраці українських та російських науковців при вирішенні складних реституційних проблем повинен бути детально вивчений юристами, істориками, пам'яткоохоронцями та всіма зацікавленими інституціями для налагодження процесів повернення вітчизняної історико-культурної спадщини.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ

АВТОРКОЮ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Верезомська С. Ж. Ф.Л.Ернст у пам'яткоохоронному русі України //Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. - Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2002. - №2(6). - С.88-91.

Верезомська С. Ж. Ф.Ернст як охоронець церковної старовини України //Матеріали ХІІІ Міжнародної наукової конференції “Історія релігій в Україні”. - Львів: Логос, 2003. - С.616-620.

Верезомська С. Ж. Ф.Ернст як музейний працівник //Тези інтернет-конференції “Україна наукова-2003”, Дніпропетровськ - Черкаси: Наука і освіта, 2003. - С.5-6.

Верезомська С. Ж. Невтомний збирач художніх скарбів (Ф.Ернст) //Тези інтернет-конференції “Тенденції наукових досліджень-2003”, Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С.7-8.

Верезомська С. Ж. Ф.Ернст у музейному будівництві України //Історична пам'ять. - Полтава: АСМІ, 2004. - №1. - С.157-167.

Верезомська С. Ж. З історії охорони церковної старовини на терені Київської крайової інспектури охорони пам'яток культури (1926-1930 рр.) //Матеріали ХІV міжнародної наукової конференції “Історія релігій в Україні”, Львів: Логос, 2004. - С.566-571.

Верезомська С. Ж. Ф.Ернст у збереженні та поверненні історико-культурної спадщини України у 1926-33 роках //Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Вип. 27. - К.: Інститут історії України НАН України, 2004. - С.329-342.

Верезомська С. Ж. Діяльність Ф.Ернста у складі Київського губернського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини 1920-1922 рр. //Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Вип. 28. - К.: Інститут історії України НАН України, 2004. - С.218-229.

АНОТАЦІЇ

Верезомська С. Ж. Ф.Л.Ернст у пам'яткоохоронному русі України 1917-1933рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, Харків, 2002.

В дисертації показано, що унікальним явищем вітчизняної історії 1917-1933 рр. у контексті національного відродження була активізація кращих сил української інтелігенції у боротьбі за розбудову національної культури. Ціла плеяда вчених-гуманітаріїв у складних соціально-політичних умовах української революції та тоталітарного сталінського режиму своєю напруженою працею сприяла збереженню вітчизняної історико-мистецької спадщини, як джерела духовності і самобутності українського народу.

Одним із таких вчених-ентузіастів був Федір Ернст, який відігравав помітну роль у процесі збереження української історико-культурної спадщини у 1917-1933  рр.

У 1917-1933  рр. діяльність пам'яткоохоронних інституцій була тісно пов'язана з вітчизняним музейним будівництвом. Активну участь у цих процесах брав і Ф. Ернст, завдяки якому було засновано та збагачено численні музеї м. Києва. Працюючи над поповненням і дослідженням музейних колекцій учений розробив розширену концепцію українського мистецтва та приклав багато зусиль для популяризації творчості видатних майстрів. Мистецтвознавчі розвідки Ф. Ернста, присвячені творчості Г. Нарбута, Т. Шевченка, Г.Гольпайна, Гроте та ін. і сьогодні викликають велику зацікавленість дослідників української культури.

Важливим аспектом пам'яткоохоронного руху зазначеного періоду було намагання вирішити проблему повернення історико-культурної спадщини України. Завдяки наполегливій діяльності Ф. Ернста у цьому напрямку вітчизняні музеї збагатилися численними експонатами, виділеними провідними музейними установами РСФРР.

Введення у науковий оббіг широкого кола джерел дало можливість підтвердити значимість ролі Ф. Ернста у процесі охорони, дослідження та повернення історико-культурної спадщини України 1917-1933 рр.

Ключові слова: охорона пам'яток, музеї, історико-культурні цінності, пам'яткоохоронний рух, твори мистецтва, повернення вітчизняної спадщини, Всеукраїнський історичний музей імені Т.Шевченка.

АНОТАЦИИ

Верезомська С. Ж. Ф. Эрнст в памятникоохранном движении Украины 1917-1933 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01.- история Украины. - Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина, Харьков, 2005.

В диссертации показано, что уникальным явлением украинской истории 1917-1933 гг., в контексте национального возрождения, была активизация лучших сил отечественной интеллигенции в борьбе за развитие национальной культуры. Целая плеяда ученых-гуманитариев в сложных социально-политических условиях украинской революции и тоталитарного сталинского режима своим кропотливым трудом способствовала сохранению отечественного историко-культурного наследия, как источника духовности и самобытности украинского народа.

Одним из таких ученых-энтузиастов был Федор Эрнст искусствовед, музейный деятель, борец за сохранение памятников истории и искусства, который почти двадцать лет своей жизни посвятил служению украинской культуре. Благодаря его напряженной деятельности в 1917-1933 гг. было разыскано, исследовано и сохранено для грядущих поколений множество движимых и монументальных историко-культурных ценностей.

Необходимо акцентировать внимание на принципе объективной ценности памятников истории и искусства, вне зависимости от идеологических и политических установок господствующей власти, которым он руководствовался в продолжении своей многолетней деятельности. Впервые примененный для защиты культурных ценностей у бурный период 1917-1919 гг., этот тезис последовательно реализовывался далее, для сохранения исторических монументов и культовых сооружений.

Все годы памятникоохранная деятельность Ф. Эрнста была тесно связана с развитием украинского музейного дела. В результате его кропотливого труда в этой сфере было открыто новые музеи в г. Киеве, а так же систематизировано и существенно дополнено коллекции уже существующих.

Бесспорно, весомым является вклад ученого в разработку теоретический вопросов украинской культуры. Как ученый-искусствовед он разработал расширенную концепцию украинского искусства и уделял огромное внимание делу исследования и популяризации творчества выдающихся мастеров. Исследования Ф. Эрнста, посвященные творчеству Г.Нарбута, Т.Шевченко, Г. Гольпайна, Гроте и др. по сей день вызывают живой интерес украинских искусствоведов.

Важное место в памятникоохранной и музейной работе ученого занимала проблема возвращения отечественного историко-культурного наследия. Благодаря высокому авторитету ученого среди широких научных кругов СССР, Ф. Эрнсту удалось добиться передачи в Украину множества ценных экспонатов из ведущих музеев Москвы и Ленинграда. Продолжая работу над решением реституционных вопросов в составе Паритетной комиссии по обмену музейными ценностями между УССР и РСФСР, он добился принципиального согласия российской стороны на возвращение Украине значительного количества выдающихся историко-культурных ценностей.

Причиной незавершенности беспрецедентного процесса по возвращению реликвий украинского народа стали идеологические установки большевистско-тоталитарной системы на нивелирование национально-культурных черт народов СССР и создания одной безнациональной “советской” массы. В связи с этим исследования в области украинской культуры и охрана отечественных исторических памятников стали рассматриваться как проявление “буржуазного национализма”. Последствиями такого курса становятся массовые репрессии среди носителей национально-культурных традиций - украинской научной и творческой интеллигенции. Одной из многочисленных жертв сталинской политики стал и Ф. Эрнст.

Введение в научное обращение широкого круга источников сделало возможным подтвердить значимость роли Ф. Эрнста в процессе охраны, исследования и возвращения историко-культурного наследия Украины 1917-1933 гг.

Ключевые слова: охрана памятников, музеи, историко-культурные ценности, памятникоохранное движение, произведения искусства, возвращение отечественного наследия, Всеукраинский исторический музей имени Т.Шевченко.

SUMMARY

Veresomskaya S.G. F.Ernst in the monuments keeping movement of the Ukraine 1917-1933. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree dissertation of the of history by spesiality 07.00.01 - History of Ukraine - Kharkiv national University named after V.N. Karazin Ministry of Education and Science of Ukraine, Kharkiv, 2005.

As is shown in dissertation|thesis|, the unique event of the Ukrainian history of 1917-1933, in the context of national revival, has been the activation of the best forces of home|home,native| intelligentsia in the struggle|wrestling| for|after| development of national culture. The whole pleiad of humanitarian scientists, in the difficult|complex| socio-political conditions of the Ukrainian revolution and totalitarian Stalin regime, furthered the home|regime| historical and cultural heritage|heritage|, as a source|spring| of spirituality and originality of Ukrainian people, only because of it's hard work|peoples|.

One of such scientists-enthusiasts was F.Ernst, the art critic and museum worker. He was a |agent|fighter for|after| preservation of the historical and art monuments. About twenty years of his life he devoted to the Ukrainian culture. Due to his intensive activity in 1917-1933 the great number of moveable and monumental cultural and historical values were found, investigated and saved for succeeding generations.

Throughout the years, Ernst's monument-safe activity was interlinked with the development of the Ukrainian museum work.|af As a result of his|its| hard work in such field there were opened museums in Kiev as well as there were|Kyiv| systematized and substantially complemented the collections of already existing museums.

Important place|seat| in the monument-safe and museum work of the scientist took the problem of the native historical and cultural heritage, it's returning.|home,native| Being of good account among the wide circles of scientists of the USSR, F. Ernst succeeded to deliver into Ukraine the great number of valuable exhibits from the leading museums of Moscow and Leningrad.

Putting|circulation| of the extensive sweep of sources|springs| into scientific circulation made it possible to prove the meaning of Ernst's role in the process of protection, investigation and returning of the historical and cultural heritage of Ukraine of 1917-1933.

Key words: monuments keeping, museums, historical and cultural worth's, monuments keeping movement, works of art, restitution of the domestic heritage, All Ukrainian Historical Museum named after T.Shevtchenko.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Історія України як наука, предмет і методи її дослідження. періодизація та джерела історії України. Етапи становлення, розвитку Галицько-Волинського князівства. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Запорізька Січ.

    краткое изложение [31,0 K], добавлен 20.07.2010

  • Київська Русь, її піднесення. Українські землі у складі іноземних держав. Козацьке повстання під проводом Б. Хмельницького. Розвиток України в 1917-1939 рр., роки Великої Вітчизняної війни та в повоєнний період. Відродження країни в умовах незалежності.

    презентация [4,8 M], добавлен 17.03.2013

  • Головні періоди політичного розвитку Київської Русі, особливості процесу об'єднання всіх давньоруських земель в одній державі. Релігійні реформи князя Володимира та прилучена Русі до християнської культури. Опис суспільно-політичного життя та культури.

    контрольная работа [35,0 K], добавлен 10.11.2010

  • Головні етапи становлення та еволюція мережі установ поштового зв’язку Наддніпрянської України. Діяльність поштово-телеграфних контор Черкаського, Канівського та Золотоніського повітів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Охорона праці для листонош.

    дипломная работа [142,8 K], добавлен 07.06.2013

  • Дослідження церковної та просвітницької діяльності Петра Могили, а також чинників, які сприяли його становленню, як особистості. Визначення його ролі у розвитку православної церкви, культури та освіти. Отримання освіти у Львівській братській школі.

    реферат [48,0 K], добавлен 11.11.2013

  • Березне. Історія дослідження населеного пункту. Історія населеного пункту за писемними джерелами. Походження назви поселення, мікротопоніміка. Історія топографічного населення. Характеристика пам'яток історії та культури. Характеристика музейних збірок.

    реферат [1,8 M], добавлен 09.07.2008

  • Дослідження пам'яток духовного світу носіїв трипільської культури, як форпосту Балкано-дунайського ранньоземлеробського світу. Світогляд енеолітичного населення України, їх космологічні та міфологічні уявлення. Пантеон божеств трипільського населення.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 03.09.2014

  • Історія виникнення та еволюції у ранні етапи скотарства та землеробства на теренах України. Характерні риси культури лінійно-стрічкової кераміки на Волині та трипільської культури давніх хліборобів. Виділення скотарства в окрему галузь господарства.

    курсовая работа [90,1 K], добавлен 13.06.2010

  • Малодосліджені, частково втрачені пам'ятки сакральної архітектури Лівобережної України й Слобожанщини. Охорона даних пам'яток з боку держави та місцевої влади. Виховання любові та поваги до історико-архітектурних пам'яток, поваги до історії та духовності.

    реферат [87,6 K], добавлен 28.10.2014

  • Високий злет культури Київської Русі, зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя. Феномен культури Київської Русі - його характерні ознаки та особливості. Давньоруська література. Походження і суть національного символу — тризуба.

    реферат [25,5 K], добавлен 05.09.2008

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.