Політика Польської держави стосовно християнських конфесій (1918–1926 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Політика Польської держави стосовно християнських конфесій (1918-1926 рр.)

КИЇВ-2006

Загальна характеристика дисертації

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Загальний обсяг дослідження - 230 сторінок. Праця складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та використаної літератури (306 позицій), додатків.

Актуальність теми дослідження. В умовах сучасного реформування економічних, політичних і правових відносин в Україні визначальним і пріоритетним чинником поступу є гуманізація суспільного життя, стабільний всебічний, зокрема і духовний, розвиток країни, дотримання в ній демократичних прав і свобод. Шлях до зазначеної мети пролягає через інтеграцію національних і загальнолюдських цінностей та задоволення духовно-релігійних потреб суспільства. Передусім тому, що український соціум є поліконфесійним (в країні зареєстровано 52 віросповідання) і має виражені регіональні етнічні та духовні, культурні особливості. Усе це вимагає від держави налагодження демократичних і лояльних відносин з усіма релігійними представництвами. Для вирішення зазначених питань важливим є врахування світового історичного досвіду розбудови толерантної, зваженої державної політики стосовно конфесій. Непересічне джерело для реалізації в Україні стратегії правової держави, розв'язання проблем релігійних меншин становлять аналіз і дослідження закономірностей, тенденцій, традицій та особливостей зарубіжних країн. Показовим у цьому плані видається неоднозначний досвід поліетнічної та поліконфесійної Польщі.

До числа найхарактерніших рис релігійного питання в Польщі міжвоєнного періоду можна віднести органічний зв'язок державно-конфесійних відносин з національним питанням. Одну з етнічних меншин у Польщі 1918-1926 рр. репрезентували українці, які здебільшого були віруючими греко-католицької або православної церков. Дослідження проблеми проживання частини нашого народу під юрисдикцією держави з багатою конфесійною мозаїкою та домінантною духовною культурою титульного (польського) етносу з'ясовує маловідомі сторінки історії українського народу і також є актуальним завданням.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі історії слов'ян у рамках науково-дослідної теми «Історія формування і розвитку української держави» (державний реєстраційний номер 01 БФ 046-01), що включена до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є релігійна політика Польської держави у 20-30-ті роки ХХ ст.

Предметом дослідження є основні напрямки, механізми та особливості реалізації конфесійної політики щодо християнських конфесій у період становлення польської державності.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з листопада 1918 по травень 1926 р. Нижня межа зумовлюється відновленням польської державності у 1918 р. Верхню становить 1926 р. - т. зв. «травневий переворот» Ю. Пілсудського та запровадження режиму «санації» в Польщі.

Територіальні межі дослідження окреслені регіонами, які у 1918-1926 рр. перебували під польською юрисдикцією.

Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі широкої джерельної бази провести комплексний аналіз політики Польської держави стосовно християнських конфесій у 1918-1926 рр.

У відповідності до мети визначено такі завдання:

висвітлити рівень опрацювання обраної проблеми в українській та зарубіжній історіографії; дослідити ступінь забезпечення теми джерелами, в тому числі і раніше не використаними у науковому обігу;

простежити конфесійно-демографічну ситуацію в перші роки незалежності Польщі та генезис польської політики у конфесійному питанні;

проаналізувати характер ставлення Польської держави до християнських конфесій, обумовлений Конституцією 1921 р.;

вивчити структуру окремих органів державної влади та розкрити ступінь їхнього впливу на реалізацію конфесійної політики в Польщі;

дослідити пріоритетні фінансово-економічні важелі, задіяні Польською державою у політиці стосовно християнських конфесій;

простежити характерні вектори і специфіку розвитку відносин Польської держави з окремими християнськими конфесіями - римо-католицькою, греко-католицькою, православною, протестантськими.

Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження становлять принципи історизму та наукової об'єктивності, фундаментальні теоретичні розробки у світовій та вітчизняній науці, які допомагають вивчити природу й критерії демократичності державного управління, а також проаналізувати події і факти в різних історичних умовах.

При підготовці дисертаційного дослідження використовувалися проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, класифікаційно-систематизаційний та аналітичний наукові методи дослідження.

Наукова новизна праці. У дисертації вперше у вітчизняній історіографії поставлено, узагальнено та комплексно проаналізовано динаміку і зміст політики Польської держави стосовно християнських конфесій у 1918-1926 рр. Запроваджено в науковий обіг та вивчено низку неопублікованих архівних документів і матеріалів. Зокрема, вони дозволили зробити висновки про цілковиту залежність Міністерства релігійних віросповідань і народної освіти (МРВіНО) Польщі у площині довіреної йому галузі від рішень інших державних установ, неспроможність цього міністерства протидіяти утискам конфесійних меншин із боку держави. Уперше серед репрезентацій вітчизняного наукового пошуку узагальнюються й конкретизуються взаємини Польської держави та етнічно-конфесійних меншин (зокрема української). Вперше у вітчизняній історіографії з'ясовано шляхи і методи використання Польщею релігійних законодавств держав-попередниць, правові і процесуальні відносини держави і християнських конфесій. Зроблені в дисертації висновки розширюють межі науково-теоретичних уявлень щодо державно-конфесійних відносин в умовах поліконфесійної країни.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що викладені в ній теоретичні висновки і узагальнення можуть бути використані органами державної влади, релігійними об'єднаннями, які шукають шляхи і підходи до міжконфесійної злагоди в Україні, а також при опрацюванні концепцій і методик конфесійної політики. Матеріали роботи створюють базу для подальшого поглибленого дослідження етно-конфесійних процесів у Польщі та Україні при написанні узагальнюючих праць з проблеми політики держави стосовно конфесій, при розробці лекційних спеціальних курсів із всесвітньої історії, історії України, історії держави і права, історії релігії, історії культури, політології у вищих учбових закладах різних рівнів акредитації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані на кафедрі історії слов'ян історичного факультету Київського національного університету, в опублікованих працях, у доповідях дисертантки на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, у виступах на семінарах (міжнародна науково-практична конференція «Аще возможно, будьте в мире со всеми…», Запоріжжя, січень 1997 р.; міжнародна наукова конференція «350-річчя Української держави Б. Хмельницького», Київ, грудень 1998 р.; міжнародна конференція «Християнство і слов'янські культури», Київ, квітень 2000 р.; міжнародний з'їзд Східної школи при Варшавському університеті (Польща), липень 2001 р.; наукова конференція «Проблеми і перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти», Харків, травень 2002 р.; міжнародний з'їзд Східної школи при університеті в Брно (Чехія), вересень 2002 р.; 5-та міжнародна конференція міжнародних досліджень з релігії в Європі «Проблеми релігійного плюралізму для Східної та Центральної Європи», Львів, грудень 2003 р.; Національний музей історії України: підсумкова науково-практична конференція, Київ, грудень 2005 р.

Основний зміст дисертації

польський конфесійний християнський влада

У першому розділі - «Історіографія та джерельна база дослідження» - подано аналіз історіографії та джерельної бази з проблеми.

У підрозділі «Стан наукової розробки проблеми» містяться огляд та аналіз української й зарубіжної історіографії. Констатується, що в радянській історіографії відсутні комплексні, систематизовані дослідження з висвітлюваної нами тематики. В останні десятиліття українська історична наука розвивається у пошуковій діяльності в напрямках, які раніше не вважалися полем наукових розробок. Йдеться, зокрема, про розгляд конфесійних, етноконфесійних та етнічних питань у контексті історії Польщі та України такими вітчизняними науковцями, як В. Колесник та О. Рафальський, О. Красівський, Н. Рубльова, В. Сергійчук.

В якості методологічних зразків для дисертації ми обрали концептуальні праці, де розкриваються проблеми діалектики історії, історії Польщі та України та історіографії (Л. Алексієвець, Л. Зашкільняк та М. Крикун, В. Капелюшний, В. Ульяновський, В. Яровий). Нами були використані дослідження з історії християнських церков узагальнюючого та довідникового характеру, що слугували нам орієнтиром у систематизації матеріалу.

Прогалини в дослідженні проблеми, які містилися в радянській історіографії, частково заповнювали праці представників української наукової діаспори.

Тим чи іншим аспектам взаємин Польської держави з конкретними церквами присвячено дисертації В. Борщевич, В. Марчук, Н. Стоколос, В. Ягнищак.

Вагомий внесок у з'ясування державно-конфесійних відносин у Другій Речі Посполитій зроблено в польській історіографії. Перші розробки на цю тему були здійснені у 20-30-х роках минулого століття (С. Пєкарський). Я. Волінський, Є. Лангрод започаткували висвітлення проблеми відносин Польської держави та Польської Православної церкви (ППЦ).

На особливу увагу заслуговує праця С. Грелєвського, яка відзначається системними підходами в оцінках значущості протестантських конфесій у Другій Речі Посполитій. Праці дослідників міжвоєнного періоду важливі для нас чіткістю віддзеркалення предмету дослідження. Вони відображають ставлення тодішнього польського суспільства до досліджуваної нами проблеми: надмірну лояльність до держави і католицької церкви та упередженість щодо конфесійних меншин.

Сучасні польські вчені досліджують проблему з позицій менш заангажованих політично. Намагання Польської держави перетворити православну церкву на інструмент асиміляційної політики стосовно національних меншостей доводить М. Папержинська-Турек. Ґрунтовні висновки про генезис відносин Польської держави і протестантських церков містяться в дослідженнях Є. Гринякова, Е. Алабуджинської. К. Красовський, аналізуючи матеріал під правовим кутом зору, дає надто компліментарну оцінку діяльності польського римо-католицького костьолу.

Додатковим джерелом для з'ясування причин і наслідків у ставленні Другої Речі Посполитої до конфесій стали для нас загальні праці з історії Польщі та польського права.

Зміст підрозділу дисертації «Джерельна база» становлять аналітичні розгляди архівних документів, опублікованих матеріалів міжвоєнного періоду. Документальні джерела з досліджуваної проблеми зберігаються в архівах України, Польщі.

Перша група джерел розкриває особливості державотворення у Польщі у 1918-1926 рр. Вона репрезентована, зокрема, Конституцією 1921 р., конкордатом між Ватиканом і Варшавою від 1925 р., польськими законами та підзаконними актами стосовно християнських конфесій. Вивчення цих документів дозволило проаналізувати та систематизувати матеріал за логікою офіційної позиції Польщі в релігійній сфері.

До другої групи джерел, найбільшої з усіх за обсягом, ми відносимо проекти законів, розпорядження органів влади усіх рівнів, їхнє листування з конфесіями та поточну документацію, що розкривають основні тенденції у взаєминах держави та християнських церков. Пріоритетними тут для нас є справи фонду МРВіНО, що зберігаються в Архіві нових актів (АНА) у Варшаві. Вони висвітлюють, зокрема, переговори урядів із церквами про уніфікацію релігійного законодавства, статистику надання християнським конфесіям дотацій, за допомогою яких уряди прагнули поставити релігійні об'єднання під свою залежність (АНА, ф. МРВіНО, ф. Міністерства внутрішніх справ; ф. Засідань Ради Міністрів).

Документи з Архіву Варшавської Православної митрополії (АВПМ) розкривають неврегульований статус православ'я у Польщі (АВМП, ф. RIV, RV, RVІ).

У дисертації вперше запроваджено в науковий обіг неопубліковані матеріали архівних фондів політичних діячів Другої Речі Посполитої. Особливо фактологічними стосовно предмету дослідження є фонд міністра юстиції О. Меїштовича (АНА, ф. 1128), Ецкарта (Архів Польської Академії наук (АПАН), ф. МРВіНО, оп. III-180) та Я. Волінського (АПАН, ф. 398). Матеріали переконливо засвідчують цілковиту залежність МРВіНО у керівництві релігійною сферою від інших міністерств.

Важливими опублікованими матеріалами другої групи є документація органів місцевого врядування щодо державного контролю за протестантськими конфесіями.

Матеріали для висвітлення становища ППЦ та греко-католицької церкви (ГКЦ) виявлені нами у Державному архіві Львівської області (ф. 1, 102), Центральному Державному історичному архіві у Львові (ф. 201, 352, 408, 618, 682, 863). Документи доводять, що контроль над зовнішньо - та внутрішньоцерковними справами християнських конфесій був одним з пріоритетних напрямків діяльності Польської держави.

Найважливішими матеріалами третьої групи джерел є матеріали переписів населення 1921 та 1931 рр., в яких через призму кількісних характеристик відбивалося соціально-політичне та релігійне життя тогочасної Польщі.

Четверту групу складають релігійні законодавства Росії, Австро-Угорщини, Німеччини, а також матеріали періоду становлення незалежності Польщі, деякі з яких продовжували діяти у Другій Речі Посполитій.

П'ята група джерел - це періодичні державні друковані органи Другої Речі Посполитої, де публікувалися також польські релігійні закони. Вони засвідчують лояльне ставлення Польської держави до конфесійних меншин у теорії і нехтування їхніми правами на практиці.

До шостої групи джерел належать мемуари та особисті матеріали окремих політичних, релігійних та громадських діячів Польщі.

Отже, здійснений аналіз дозволяє зробити висновок про недостатнє висвітлення проблеми у вітчизняній історіографії. Хоч після здобуття Україною незалежності діапазон порушуваних українськими істориками питань значно розширився, комплексного дослідження означених у дисертації завдань також здійснено не було. У польській історіографії окремі аспекти і напрямки обраної нами проблеми розглянуті досить детально, однак комплексних праць, написаних в історичному контексті, немає.

Опрацьовані нами групи джерел дозволяють з'ясувати, що джерельною базою, яка потребує вивчення, тема забезпечена. Матеріали дають змогу визначити особливі риси в мотивах і причинах, що зумовлювали політику Польської держави стосовно християнських конфесій у 1918-1926 рр.

У другому розділі - «Становлення державної конфесійної політики Польщі після здобуття незалежності» - розглянуто конфесійно-демографічну ситуацію у Другій Речі Посполитій у 1918-1926 рр., простежено процес оформлення державного адміністрування у релігійній сфері. Розкрито сутність положень Конституції 1921 р. стосовно державно-конфесійних відносин. Проаналізовано фінансово-економічні важелі впливу держави на внутрішньоцерковну політику.

У підрозділі «Конфесійно-демографічна ситуація в Польщі» проаналізовано конфесійно-демографічні проблеми, з якими Польща стикнулася у 1918 р. Здобувши незалежність, вона отримала у спадок від Росії, Німеччини, Австро-Угорщини частину їхніх територій. Новостворена держава зобов'язувалася забезпечити своїм етнічним меншостям рівноправність в усіх сферах життя, зокрема і свободу віросповідань. Із цією метою необхідно було сформувати нове конфесійне законодавство і визначити в ньому ставлення держави до окремих церков. Релігійна структура у Польщі характеризувалася великою кількістю конфесій з різним етнічним забарвленням. Переважну частину населення становили віруючі різних конфесій. Це, у свою чергу, зумовлювало значний вплив релігійного чинника у всіх сферах життя в країні. Кожна конфесія мала свій характерний етнічний склад, що позначалося на її становищі в Польській державі. Римо-католицьку віру в основному сповідували поляки, які становили майже 70% усього населення. До православної церкви належали українці, росіяни, білоруси. Більшість греко-католиків були українцями, більшість протестантів - німцями. Проблеми, які виникали з приводу діяльності будь-якої церкви в Польщі, зазвичай пов'язувалися з національними питаннями. Усе це нерідко породжувало ускладнення етнічно-конфесійного характеру, суспільні антагонізми.

Підрозділ «Конституційні засади конфесійної політики» присвячено розгляду Основного закону Польщі як репрезентанта її офіційної політики. Відчутною причиною ускладнень були розбіжності між релігійними законодавствами держав-попередниць, якими Польща керувалася на приєднаних територіях. Після прийняття Конституції 1921 р. в ці закони з метою їх уніфікації вносилися зміни. Конституція регламентувала статус релігійних об'єднань у Польщі і покладала нагляд за ними на державу. Конституція de jure не виділяла жодної різниці між віросповіданнями. Разом із тим католицька церква одержала статус домінуючої. Це не відповідало проголошеній демократичності Другої Речі Посполитої у релігійній сфері. Що ж до конфесійних меншин, то юридичне визнання їх супроводжувалося різними дискримінаційними застереженнями і утисками.

Стан релігійної сфери Польщі у 20-х роках залежав від рішень кількох міністерств та державних інституцій. Тому третій підрозділ присвячено аналізу «Органів державної влади - інструментів реалізації конфесійної політики». Безпосередньо ж конфесійні справи підпорядковувалися МРВіНО. Однак протягом 1918-1926 рр. інститути управління державою та їхні окремі установи, які відповідали за відносини із церквами, часто реструктурувалися. І замість того, щоб удосконалювати діяльність органів влади, ця зміна функцій, підпорядкування, керівництва департаментів та міністерств дезорієнтувала чиновників. Таке становище негативно впливало на реалізацію державної політики в означеній сфері.

Методи впливу на християнські конфесії нами досліджено в підрозділі «Фінансово-економічні умови реалізації релігійної політики». Разом із перенесенням релігійних законів Росії, Австро-Угорщини, Німеччини у свою політику Польща взяла на себе і їхні обов'язки матеріально підтримувати християнські церкви. Практично ж переважаюча кількість дотацій надавалася католицькому костьолу. У той же час православна церква не була захищена польським законодавством від фінансово-економічних утисків з боку держави. У 1919 р. почалася державна політика «ревіндикації» («повернення»). Суть її полягала у тому, що православні храми закривалися або передавалися римо-католицькій церкві, а угіддя конфіскувалися на користь держави або римо-католицької церкви. Окрім того, ППЦ будь-коли могла очікувати зменшення державного фінансування. Навколо нерухомого майна протестантів Польщі виникало менше суперечок (через його незначну кількість).

Кожна конфесія мала право відмовитися від державних дотацій і компенсацій. Це означало б зменшення залежності, але разом із тим і втрату майбутніх (передбачуваних бюджетом) асигнувань. Такий шлях приводив конфесії до значної фінансово-економічної залежності від держави.

Таким чином, з відновленням державності у 1918 році Польща отримала комплекс складних проблем: необлаштовані державні кордони, розмаїтий національний і конфесійний склад населення, невироблені стійкі стандарти релігійного законодавства, недосконалі органи управління конфесійною сферою. Протягом 1918-1926 рр. польські уряди визначили стратегію і пріоритетні тенденції в політиці стосовно християнських конфесій і намагалися їх дотримуватися.

У третьому розділі - «Особливості ставлення держави до окремих християнських конфесій» - охарактеризовано процес адаптації до умов незалежності титульної конфесії в Польщі - римо-католицького костьолу. Проаналізовано місце і роль греко-католицької церкви в поліетнічній системі Польщі. Досліджено причинність і характерні особливості змін у православній та переструктурування у протестантських церквах. Розкрито сукупність факторів, які визначили роль найвпливовіших християнських конфесій у політиці Другої Речі Посполитої у 1918-1926 рр.

Польща успадкувала від держав-попередниць різнорідні релігійні законодавства. В Росії православ'я було єдиною повноправною і привілейованою релігією, Австро-Угорщина та Німеччина законодавчо не виділяли жодної конфесії. У досліджуваний період конфесійна політика Другої Речі Посполитої ускладнювалася невизначеністю власного правового поля, інколи - його відсутністю. Шляхом залучення нормативних документів у дисертації доводиться, що Польська держава мусила уніфікувати існуючі підходи, проінтегрувати їх та виробити власне правове поле для всіх церков. Протягом 1918-1926 рр. польські уряди докладали зусиль до залагодження проблемних питань у політиці стосовно християнських конфесій. Однак задеклароване в Конституції 1921 р. рівноправ'я церков на практиці порушувалося. Це провокувало неврівноваженість міжетнічних відносин. Хоч взаємини між церквами і державою регулювалися законодавствами держав-попередниць, узгодженими з конституцією 1921 р., остаточна уніфікація правового поля у досліджуваний період так і не відбулася. В той же час урядам Польщі вдавалося реалізовувати пріоритетні тенденції конфесійної політики: підпорядкування державі сфер діяльності церков, дотримання пріоритетів католицького костьолу.

У підрозділі «Римо-католицька церква в умовах відновленої польської державності» розглядаються шляхи інтеграції цієї сталої інституції в нове польське суспільство. Убачаючи в своїй церкві чинник соціально-політичного життя, ксьондзи провадили активну політичну діяльність, зокрема в парламенті (до 1918 р. участі в політиці вони практично не брали). У Другій Речі Посполитій виникли і розвинулися сім політичних партій католицького спрямування. У своїх спробах вплинути на політику єпископат прагнув ухвалення законів, які б надавали католикам цілковитої свободи в усіх сферах життя.

Узагальнюючим законом, який регулював юридичне становище католицизму, був конкордат, укладений між Римом і Другою Річчю Посполитою 10 лютого 1925 р. Держава взяла на себе зобов'язання щодо католицької церкви, які вплинули також і на урядову політику у справах конфесійних меншин.

Хоч за Конституцією 1921 р. та конкордатом 1925 р. греко-католицизм у Другій Речі Посполитій вважався лише обрядом римо-католицизму, «Греко-католицьку церкву в Польщі» нами досліджено в окремому підрозділі - з огляду на її реальну осібність в усьому, що не стосувалося релігії. Особливого, «приватного» законодавства для ГКЦ не створювалося, бо у ставленні до неї держава спиралася на попередні закони для католицького костьолу. Досліджуваний період позначився перманентним конфліктом між ГКЦ та владою, оскільки ця церква в умовах пригноблення українців у Польщі стала для них стрижнем національної ідеї. Протистояння греко - та римо-католиків у всіх сферах їхньої діяльності було постійним (хоч de jure проблеми між ними вважалися внутрішньоцерковними). З огляду на територіальну локалізацію та етнічну однорідність свого складу ГКЦ була у Другій Речі Посполитій невичерпним джерелом внутрішньополітичних, міжконфесійних та міжнаціональних конфліктів. Напругу намагався послабити голова ГКЦ - митрополит А. Шептицький, який прагнув примирення християнського Сходу і Заходу.

Що стосується ППЦ, то в нових умовах вона перетворилася з домінуючої церкви на конфесійну меншість, центр якої знаходився в Москві, на території антагоністичного суспільства (аналізу її відносин з Польською державою присвячено підрозділ «Православна церква в Польщі»). Разом із тим її вважали фактором протистояння більшовизму та осередком інтегрування українців, білорусів, росіян у незалежну Польщу. Небезпечним для польської державності був і український націоналістичний рух, який поширився у середовищі ППЦ у 20-х роках ХХ ст. Тому держава стимулювала відокремлення ППЦ від Москви та ініціювала і підтримала проголошення її автокефалії у 1925 р. Відтоді ключові рішення стосовно православної церкви приймалися не Московським патріархом, а місцевим керівництвом з дозволу польського уряду.

В останньому підрозділі дисертації - «Протестантські церкви у Польській державі» - нами досліджено протестантські релігійні об'єднання в Польщі. Вони мали в основному однаковий устрій і розмежовувалися тільки територіально. Їхні управлінські органи розташовувалися в інших країнах. На колишніх землях Німеччини та Австро-Угорщини віруючі були переважно німцями. Вони несли антипольські традиції і тяжіли до закордонних осередків. Як наслідок, у центрального польського уряду і регіональних властей складалося до них негативне ставлення. Тому у згаданих регіонах адміністративними методами створювалися «нові» церковно-протестантські провінції з центрами на території Польщі.

Таким чином, поступово та наполегливо Польська держава впроваджувала одну з пріоритетних тенденцій у своїй політиці стосовно християнських конфесій - підпорядкування їх державі. Однак у відносинах з кожною з конфесій означена мета досягалася різними методами. Римо-католицький костьол польські уряди намагалися узалежнити всебічною підтримкою. В той же час греко-католицький костьол потерпав від політичних, економічних утисків з боку влади. Православну церкву під прикриттям такої демократичної концепції, як автокефалія, було відокремлено від її керівництва в Москві. Польські уряди не припиняли економічних та адміністративних утисків цієї конфесії. Через свою очевидну пронімецьку орієнтацію протестантські церкви на західних польських територіях також були сферою перманентного конфлікту на етнічному та релігійному ґрунті.

У результаті здійсненого дослідження авторка дійшла висновків, які виносяться на захист:

- Висвітлено рівень опрацювання проблеми політики Польщі стосовно християнських конфесій в історіографії. В українській історіографії розгляд проблеми здебільшого обмежено українським питанням у Польщі та на землях Західної України в 1918-1926 рр., однак узагальнюючих, комплексних праць тут немає. У зарубіжній, зокрема польській, історіографії тема розроблена досить повно в аспекті історії права і неправомірно однобічно - в історичному контексті.

- Досліджено, що джерельною базою, яка потребує вивчення, тема забезпечена. Запроваджені нами до наукового обігу неопубліковані документи свідчать, що дослідниками опрацьована хоча й значна кількість, проте далеко не всі документи з проблематики конфесійної політики Польщі.

- Простежено конфесійно-демографічну ситуацію у перші роки незалежності Польщі та генезис польської політики у конфесійному питанні. Відновлення незалежності Польщі зумовило зміни її державних кордонів. На території цієї країни у 1918-1926 рр. мешкали окремі етно-конфесійні групи з неідентичною ментальністю та високим рівнем релігійності. Кожна з груп в силу своєї чисельності та локалізації справляла значний вплив на загальнодержавну внутрішню і зовнішню політику. Це, у свою чергу, загострювало її регіональні відмінності та внутрішні політичні, економічні, суспільні, міжнаціональні, міжконфесійні протистояння. Тому польським урядам необхідно було мати ефективні важелі впливу в конфесійній сфері. З метою вироблення і провадження власної політики Друга Річ Посполита вивчала політичний та правовий досвід Росії, Німеччини, Австро-Угорщини.

- У дисертації проаналізовано характер ставлення Польської держави до християнських конфесій, обумовлений Конституцією. Прийнята у 1921 р., вона задекларувала демократичні засади у ставленні держави до всіх церков, діючих у межах Польщі. Однак в Основному Законі підкреслювалося домінування державних інтересів у конфесійній сфері та надання державою переваги титульній конфесії (римо-католицькій) перед релігійними меншинами.

- Вивчено та розкрито структуру органів державної влади, які істотно впливали на реалізацію конфесійної політики в Польщі. Єдиним державним органом, відповідальним за реалізацію конфесійної політики у Другій Речі Посполитій, було Міністерство релігійних віросповідань і народної освіти. Однак це була не самостійна інституція, її діяльність цілком залежала від рішень Президента республіки, Ради Міністрів та окремих міністерств. Ускладнювали роботу МРВіНО також постійні внутрішні реструктуризації державних органів, оскільки при цьому змінювалися функції департаментів та чиновники, які їх виконували.

- Досліджено механізми дії фінансово-економічних важелів, що їх Польська держава використовувала в політиці стосовно християнських конфесій. Для досягнення мети підпорядкування державі сфер діяльності католицької, греко-католицької, православної, протестантських церков уряди використовували найефективніші важелі впливу - фінансово-економічні. Всі конфесії мали право на систематичне та одноразове бюджетне фінансування, однак рішення щодо цього приймалося для кожної конфесії і ситуації окремо. У разі невідповідності вимогам держави християнська конфесійна меншина могла втратити фінансування з бюджету. Стосовно католицького костьолу провадилася політика державної фінансової підтримки - т. зв. компенсації за утиски цієї конфесії за часів держав-попередниць. У випадку з конфесійними меншинами маніпулювання ними державою носило репресивний характер і тому було ефективним. Для католицької церкви фінансово-економічний важіль відігравав заохочувальну роль, і тому будь-які вимоги до неї з боку держави виглядали необов'язковими рекомендаціями.

- Проведений аналіз історичних передумов та комплексу політичних, економічних, ідеологічних чинників дозволив нам простежити основні вектори і специфіку розвитку відносин Польської держави та християнських церков. Історично обумовлені національні, географічні і ментальні особливості римо-католицької, греко-католицької, православної та протестантських церков зумовлювали можливості і реальний вплив цих конфесій на польську політику. Домінуючою в суспільстві була католицька церква (переважна більшість вірних - поляки), яка намагалася розвинутися в польському політикумі і конкурувала з державою, однак при цьому користувалася її підтримкою. Греко-католицька церква юридично була складовою католицької, однак фактично через розвинену національну свідомість її вірних українців та локалізацію у східних польських землях посіла помітне місце у польській політиці. Репресивними методами держава намагалася призупинити розвиток політично надто активної ГКЦ. Ініційована польськими урядовцями і отримана Польською Православною церквою автокефалія спричинила її цілковиту політичну залежність від держави. Аналогічні заходи було застосовано і щодо протестантських конфесій. Щоб нейтралізувати вплив закордонних німецьких центрів на протестантські релігійні об'єднання в Польщі, на базі існуючих державою штучно створювалися нові протестантські церкви.

Таким чином, Польська держава виробила пріоритетні тенденції та конкретні цілі в політиці стосовно християнських конфесій, які частково були втілені. Була досягнута внутрішньополітична стабільність у країні; налагоджено відносини держави з конфесіями; реалізовано прокатолицький напрямок державної релігійної політики; забезпечено домінуючу роль держави у релігійній сфері (фактично за рахунок пригнічення самостійності християнських конфесійних меншин). Разом із тим так і не вдалося досягти запланованої урядовцями уніфікації релігійного законодавства, не було врегульовано національні проблеми через посередництво конфесій.

Размещено на Allbest.ru