Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Українська історія в творчій спадщині Івана Франка

КИЇВ - 2007

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Повний обсяг роботи становить 211 с., список використаних джерел і літератури 27 с. (378 найменувань).

Актуальність дослідження. Однією з особливостей сучасного етапу розвитку історичної науки є підвищення ролі досліджень, у яких аналізується ґенеза української історичної думки, процес збагачення історичних знань, внесок провідних істориків у вивчення тієї чи іншої проблеми. У поступальному розвитку кожної нації основну роль, поряд з іншими чинниками, відіграють знання її історії та культури. Історію творить народ, а його провідне ядро складають непересічні особистості, призначення яких своїм інтелектом, ідеями, словами і діями осмислювати історичне минуле і прокладати шлях у майбутнє. До таких видатних постатей українського народу належить поет, публіцист, науковець, мислитель і громадський діяч Іван Якович Франко. Його творча спадщина справила помітний вплив на формування історичної свідомості українців.

Життя і творчість Івана Франка припадає на другу половину XIX - початок XX століть - епоху, коли заново осмислювалася історія нашого народу, коли український національний рух набирав нових сил, набував організованого політичного характеру. Невипадково, що саме дана епоха народила і вивела на історичну арену поряд з такими видатними істориками, як В. Антонович, М. Грушевський, яскраву особистість Івана Франка. Водночас, сучасна епоха - кінець XX та початок XXI століть ? стала новим етапом переосмислення і переоцінки минулого, що вимагає всебічного дослідження внеску І. Франка в розвиток історичних знань, вивчення його історичних поглядів.

У своїх працях І. Франко намагався виокремити проблемні питання історії українського та інших європейських народів, дати оцінку конкретним історичним явищам і фактам. Його наукова спадщина в галузі історії значна. Вченому належить багато заміток історичного характеру, рецензій та спеціальних історичних досліджень. Також до його творчого доробку належить низка праць етнографічного, мовного і літературного характеру, в яких він давав власну оцінку ряду історичних подій і явищ. Погляди вченого на історичний процес та історію власного народу не втратили своєї актуальності й у наш час, оскільки у своїх працях І. Франко виявляв і характеризував притаманні українцям своєрідність дій і мислення.

У творчості Івана Франка історія та її концептуальне осмислення є найменш дослідженими. Сучасна наука вимагає перегляду багатьох оцінок опублікованих праць, присвячених творчості І. Франка у вимірі об'єктивності та політичної незаангажованості. З огляду на вищезазначене, історичні погляди Івана Франка викликають особливий інтерес, насамперед, тому, що в його творах найяскравіше проявилось модерністське розуміння історизму: художньо-літературна та публіцистична творчість на базі історичного матеріалу, запозичення з історії образів та символів, вплетення їх у свідомість людини кінця XIX - початку XX століть, міфологізація історії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено у межах науково-дослідної теми «Історія формування і розвитку Української держави» (№ державної реєстрації 01БФ046-01), включеної до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає творча спадщина І. Франка, її місце та роль в осмисленні суспільно-історичних детермінант розвитку українського народу.

Предметом дисертаційного дослідження є становлення та розвиток історичних проглядів Івана Франка на українську історію.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з середини XIX - початку XX ст. - це час творчої праці І. Франка, результати якої зафіксовані в джерелах та його творах.

Географічні межі дослідження визначаються колом науково-історичних зацікавлень І. Франка. Передусім вони охоплюють територію Галичини, у минулому - історичної частини Червоної Русі та Галицько-Волинського князівства, згодом - Руського воєводства у складі Польщі. З 1772 р. Галичина входила до Австрійської імперії, під назвою коронний край Галіції і Лодомерії.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні історичних поглядів Івана Франка, як представника нової генерації національно свідомих громадсько-політичних діячів ХХ ст., а також джерел та умов формування цих поглядів і втілення їх у творчій спадщині вченого, його внесок у джерельну базу української історичної науки і розвиток національної свідомості українського народу.

Для досягнення мети були визначені такі завдання дослідження:

- визначити рівень наукової розробки теми в історіографії та проаналізувати джерельну базу дослідження;

- розглянути специфіку еволюції ідейних поглядів І. Франка;

- простежити особливості формування громадівського соціалізму в поглядах І. Франка;

- визначити соціальну роль інтелігенції в системі історичних поглядів І. Франка;

- виокремити ставлення І. Франка до української історіографії;

- розглянути роль І. Франка у виданні та дослідженні джерел з історії України;

- окреслити місце художньо-літературної та публіцистичної творчості І. Франка у визначенні українського народу як суб'єкта історичного процесу.

Методологічною основою дисертації є системний підхід до вивчення поглядів І. Франка на українську історію із використанням загальнонаукових методів аналізу і синтезу на підставі принципів історизму та об'єктивності. При дослідженні теми також були використані методи джерелознавчої критики, хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний, системний, структурно-функціональний.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації на новому рівні в українській історіографії досліджено процес формування, розвитку і втілення історичних поглядів Івана Франка. На основі критичного аналізу першоджерел, інтеграції ідей і оцінок дорадянської, радянської, пострадянської та зарубіжної історіографії визначено погляди І. Франка на історичний розвиток українського народу, які ґрунтувались на наукових позиціях, високому рівні національної самосвідомості письменника, ідеях перспективи розбудови суспільного устрою на засадах громадівського суспільства та історичності соціального поступу. Визначено системність розгляду І. Франком української історії, яка характеризувалась, насамперед, взаємозв'язком феноменів суспільного розвитку.

Наукова новизна дисертаційної роботи розкривається у таких теоретичних положеннях:

- здійснено спробу комплексного аналізу творчої спадщини Івана Франка як поглядів на українську історію;

- виокремлено основні ідеї творчості І. Франка щодо перспективи розбудови суспільного устрою та історичності соціального поступу, які спонукали до еволюції його ідейних принципів від соціалістичних до ліберально-демократичних та перестороги стосовно способів побудови соціалістичного ладу;

- показано, що І. Франко вбачав винятковість соціальної ролі інтелігенції щодо піднесення загальнокультурного і освітнього рівня народу, спрямування його на шлях здобуття політичної і національної незалежності. Інтелігенції відводиться провідна роль у справі становлення української нації як суб'єкта історії;

- визначено, що українська історія в творчості Івана Франка розкривається, з одного боку, через осмислення загальносвітових історичних процесів, а з другого - шляхом дослідження конкретної соціальної ситуації, пов'язаної з історичною долею українців, їх самобутністю, перспективою визволення і набуття українським народом суверенності;

- доведено, що головним суб'єктом історичного процесу Іван Франко вважав народ, історія якого постає, насамперед, як становлення внутрішнього світу людини, що відбувається завдяки самовизволенню особи шляхом її духовного самоочищення та реалізації соціального поступу завдяки волі.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що фактичний матеріал, теоретичні узагальнення, оцінки й висновки дослідження можуть бути використані як істориками, так і культурологами, політологами і філософами при створенні узагальнюючих праць з історії України, історії української культури, літературознавства, історіософії, історіографії, джерелознавства, розробці навчальних курсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладено в чотирьох наукових публікаціях автора у фахових виданнях та оприлюднені на п'яти науково-практичних конференціях: «Дні науки історичного факультету» у 2005 і 2006 роках, «Шевченківська весна» (м. Київ, 3 березня 2006 р.), на Міжнародній науково-теоретичній конференції «X Декабристські читання» (м. Київ, 14-15 грудня 2005 р.).

франко соціалізм інтелігенція народ

Основний зміст роботи

Перший розділі «Стан наукової розробки та джерельна база дослідження» присвячений аналізу історіографії проблеми та характеристиці джерельної бази дослідження.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» встановлено, що в українській історичній науці обмаль спеціальних досліджень історіософських поглядів Івана Франка. З огляду на це, в дисертації були проаналізовано праці істориків, філософів, культурологів. Дані праці розглядаються як історіографічні джерела. Доцільність такого підходу пояснюється намаганням об'єктивного аналізу публікацій і сучасників Івана Франка, і дослідників Української РСР, і незалежної України, і діячів української діаспори. Дослідники в Україні, на відміну від зарубіжних науковців, мали хоча і обмежений, але дещо ширший доступ до різноманітних джерел, зокрема, до архівних. В той же час дослідники діаспори мали більші можливості у висвітленні явищ та фактів, стояли на національних засадах, тоді як радянські вчені змушені були дотримуватися принципів класового підходу, партійності, інтернаціоналізму. Відтак, взаємна об'єктивна оцінка публікацій вітчизняних та зарубіжних авторів була неможливою за радянських часів. Тільки в умовах незалежності України науковці отримали можливість для об'єктивного аналізу та обміну науковими здобутками.

Творча спадщина І. Франка в галузі історії привертала увагу багатьох дослідників не лише в радянський період, а й після здобуття незалежності України, а його погляди на українське суспільство не втратили актуальності. У радянський період розвитку історичної науки на творчу спадщину вченого в галузі історії звертали увагу: І.О. Гуржій, М.С. Возняк, Л.А. Коваленко, О.І. Дей, Я.П. Товстуха, В.А. Жебокрицький, В.Є. Спицький, О.Н. Мороз, А.В. Санцевич, Д.Ф. Вірник, Є.А. Голубовська, В.Я. Калініченко, В.М. Савчук, С.М. Злупко, М.Ф. Нечиталюк, А.І. Пашук, М.У. Походзіло, Ю.О. Ковмір, М.Ц. Вайнберг, Ф.П. Шевченко, Ю.І. Палкін, М.Т. Ломова.

У даних працях подана загальна характеристика І. Франка як історика або розглянуто його окремі погляди на важливі питання щодо історії українського суспільства.

Світоглядну культуру вченого в своїх працях розкривають М.С. Возняк, А.С. Брагінець, М.А. Климась, О.Я. Лисенко, З.Т. Франко, О.С. Білоус, Г.Д. Казьмирчук, Я.С. Калакура, М.І. Третяк. Ці праці допомагають зрозуміти питання методології історичного процесу у працях І.Я. Франка.

На відміну від праць радянських дослідників, інші сторони світоглядної культури І. Франка, що йшли врозріз з державною ідеологією, розкривались у роботах діячів української діаспори, а саме цьому питанню присвячені твори Т. Гундорової, Я. Гриневича, С. Єфремова, Л. Луціва, К. Крука, В. Дорошенка, В. Сімовича, Я. Славутича, М. Мандрики.

Творчість та світогляд І. Франка розглядались в останні роки в працях сучасних дослідників: Р. Голода, Я. Грицака В. Гориня, Т. Гундорової, М. Люзняка та на конференціях, присвячених ювілеям життя і творчості І. Франка.

Окремої уваги заслуговують видання, що хоча і позначені певною тенденційністю, але виділялися в радянській історіографії своїм непересічним підходом. Серед них монографія М. Кравця «Іван Франко - історик України». Праця містить велику кількість фактичного матеріалу. В ній висвітлюється методологія дослідження історичного процесу в працях І.Я. Франка. Загалом праця М. Кравця вирізняється великим масивом фактичного матеріалу пов'язаного з науковими інтересами і діяльністю І.Я. Франка.

У науковій літературі, зокрема історіографічній, висвітлюються лише окремі аспекти визначеної проблеми, та фактично не було здійснено комплексного аналізу поглядів Івана Франка на українську історію.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» охарактеризовано комплекс архівних та опублікованих матеріалів, які стали основою для вирішення завдань дисертації.

Джерельною базою дисертації є опублікована і неопублікована спадщина Івана Франка як історика. У процесі дослідження використовувались матеріали відділу рукописів Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України та Державного архіву Львівської області.

Джерельна база дослідження охоплює різноманітні носії відомостей про життя і творчість Івана Франка. Аналіз джерельної бази дозволив класифікувати увесь комплекс джерел за групами:

1) твори Івана Франка;

2) джерела особового походження;

3) епістолярна спадщина;

4) документальні джерела.

Домінуюче місце в джерельній базі дисертації займають твори Івана Франка, що увійшли до першої групи використаної літератури. Твори, що становлять особливий інтерес, з огляду на визначену тему дослідження, вивчалися безпосередньо за автографами та прижиттєвими виданнями письменника.

Помітною подією у розвитку франкознавчих студій став Міжнародний симпозіум ЮНЕСКО, присвячений 130-й річниці від дня народження Івана Франка та завершенню видання його творів у 50-ти томах, що відбувся у Львові 11-15 вересня 1986 р. Видання складається з чотирьох серій: художні твори, літературно-критичні праці, наукові розвідки, епістолярна спадщина. Особливий інтерес становлять 44 та 45 томи цього зібрання, в яких подано праці вченого історичного і філософського характеру.

Основу джерельної бази становлять опубліковані і неопубліковані твори І. Франка, його листи, рецензії та наукові доробки, в яких відображені погляди на українську історію в її концептуальному осмисленні. Особливе значення має частина архівних матеріалів, що залучена до наукового обігу вперше і міститься в ВРІЛШ та у Державному архіві Львівської області.

Таким чином, аналіз виявлених та опублікованих матеріалів свідчить, що їх достатньо для вирішення поставлених у дослідженні завдань. Підсумовуючи огляд джерел з досліджуваної проблеми, автор вважає за потрібне констатувати, що джерельна база репрезентативна і несе значний інформаційний потенціал.

Другий розділ дисертації «Принципи історичного дослідження в методології І. Франка» - присвячений аналізу чинників, що вплинули на формування історичних поглядів І. Франка, виокремленню методологічних основ його історичних досліджень та власне поглядам вченого на український історичний процес.

У підрозділі 2.1. «Формування історичних поглядів І. Франка» на основі аналізу творчої спадщини та історіографічних праць встановлено доцільність виділення трьох періодів у формуванні наукових, літературних, політичних поглядів І. Франка.

Перший період характеризується становленням політичного світогляду І. Франка і припадає на ранній період творчості та політичної діяльності (1856-1882 рр.). У даний період на формування політичного світогляду вченого помітний вплив здійснили ідеї марксизму та громадівського соціалізму М. Драгоманова. Загальною характеристикою першого періоду є підвищена увага до проблеми суспільно-політичних перетворень. Вчений розглядав перспективу побудови нового суспільства двома шляхами: або шляхом реформ, або соціалістичної революції. І. Франко відстоював ідею переходу до нового суспільства шляхом реформ, які б забезпечили «спокійний» перехід до нового ладу. Розглядаючи роль держави в суспільстві, мислитель прийшов до висновку, що держава - «вияв загалу громадян». У питанні зміни суспільно-політичного ладу для вченого в цей період була притаманна ідея асоціації відносно самостійних громад у державі.

Другий період (1882-1895 рр.) позначився подальшим аналізом суспільства та держави. Дане положення підтверджується, зокрема, у романі «Захар Беркут». Поряд з цим вчений продовжує займатись питанням походження та сутності держави. Його цікавлять рушійні сили історичного прогресу, формування суспільної організації в найдавніші часи, джерела влади в суспільстві. Мислитель розглядав причини заміни громадівського самоуправління державною організацією в процесі еволюції суспільства. Він аналізував традиційні форми громадівського самоуправління (на основі даних Галичини і Буковини). У цей період І. Франко також піднімав проблему основних якостей політичного лідера.

Третій період (1895-1916 рр.) характеризується відходом І. Франка від ідей марксизму та громадівського соціалізму. Даний період визначається критикою вченого спроб застосування марксистської теорії до умов Галичини Ю. Бачинським. У цей час І. Франко вів наступ проти марксистської соціально-політичної доктрини в роботі «Соціалізм і соціал-демократія». Мислитель засуджував догматизм послідовників К. Маркса. У цей період відбувається остаточний розрив І. Франка із радикалізмом. Вчений засуджує денаціональний вплив марксизму на українську молодь. Аналіз основних сучасних І. Франку соціально-політичних доктрин міститься в його роботі «Що таке поступ?». Загалом третій період творчості мислителя характеризується критикою концепції «народної держави» Енгельса - Лассаля та підвищеною увагою до національного питання.

Починаючи з 90-х рр. І. Франко став прихильником ліберально-демократичної моделі соціального устрою суспільства, у якому свобода і рівні права особистості залежать від рівня повноти і цілісності соціальної структури національної спільноти (як громадянського суспільства).

У підрозділі 2.2. «Теоретико-методологічні основи історичних досліджень І. Франка» аналізується принципи і методи на яких будував свої історичні дослідження І. Франко.

Історичні погляди І. Я. Франка є важливою складовою багатогранної світоглядної культури. Він вважав, що ґрунтовне дослідження історичного процесу можливе лише за умови використання принципу історизму.

І. Франко виступав проти суб'єктивізму, підтасовування та тенденційного ігнорування фактів для обґрунтування визначених наперед схем. Ці думки висловлені ним у праці про О.С. Терлецького.

І. Франко ставив чітку вимогу використовувати у дослідженнях історично-порівняльний метод. На його думку, дослідник може вдаватись до порівняння лише у тому випадку, коли предмет дослідження своїми конкретно-історичними особливостями відповідає подібним явищам.

При висвітленні історичних подій та явищ вчений стояв на позиціях науковості й історизму. Він піддавав критиці спроби ненаукового підходу при дослідженні історичних подій. Загалом при дослідженні творчої спадщини І. Франка можна вести мову про своєрідність розуміння ним історичного процесу, аналіз якого вчений базував на наукових принципах.

У підрозділі 2.3 «Український історичний процес в інтерпретації Івана Франка» розглядається розуміння І. Франком історичного процесу. Принципове значення для кожного історика має погляд на історію як науку. Суб'єктивізм у висвітленні історичних явищ і фактів, голий емпіризм, нагромадження фактів без їх відповідного аналізу, або повне їх ігнорування, в однаковій мірі веде до заперечення закономірностей суспільного розвитку. І. Я. Франко надавав великого значення фактам, розглядаючи їх як прояв об'єктивних закономірностей історичних процесів. Значне місце у історичних дослідженнях займає критичний підхід до джерел, визначення їх автентичності та вірогідності.

І. Франко намагався через виокремлення перехідних, переломних і кризових епох відчути і зафіксувати, дати, зрештою, наукове пояснення специфічного характеру історичного розвитку, що виявляється у непередбачуваному та співіснуванні різних культурно-цивілізаційних епох.

Третій розділ «Українська історія крізь призму творчості І. Франка» характеризує особливості поглядів І. Франка на українську історію, історіографію та соціальний розвиток українського народу.

У підрозділі 3.1. «Особливості історичної концепції І. Франка» показано характерні риси історичних поглядів І. Франка. Мислитель розглядає історію як єдиний, цілісний процес розвитку взаємопов'язаних феноменів буття. Дане трактування історизму не було власним винаходом мислителя, І. Франко лише вказував на власну теоретичну позицію. Під історією він розумів аналіз внутрішнього зв'язку між фактами, поєднання важливих і дрібних фактів, розгляд основних законів природи та причин їх виникнення. Новизна поглядів мислителя полягає в тому, що у концепції історії потрібно, насамперед, бачити перспективу.

Гуманістично-культуроцентрична концепція української icтopiї України в працях І. Франка мала досить завершений i системно розбудований вигляд i, як така, покладалася вченим в основу ycix його конкретно-історичних досліджень, а також того чи іншого реагування на праці інших істориків.

Триєдина формула: «людина - культура - історія» була фактичним філософським кредо історичних досліджень І. Франка. Висунення на перше місце національного ідеалу вчений пояснював тим, що «ідеал національної самостійності», який вміщує у собі не тільки «західноєвропейські ідеали соціальної рівності і політичної волі», лише «один тільки може дати їм поле для повного розвитку». Застерігаючи наступні покоління, І. Франко з болем нагадував, що, «не маючи в душі цього національного ідеалу, найкращі українські сили тонули в загальноросійському морі, а ті, що залишилися на своєму ґрунті, попадали в зневіру і апатію». Франкова історіософія самодостатня і саме у цьому полягає її цінність.

У підрозділі 3.2. «Українська історіографія в оцінці І.Я. Франка» простежена оцінка І.Я. Франком української історіографії. Вчений підсумував її досягнення аж до початку XX ст., показавши зародження і розвиток демократичної течії в історичній науці на Україні. Не дивлячись на національні особливості українська історіографія розглядалась вченим як складова частина світової історіографії.

У творчій спадщині І. Франка ми зустрічаємо оцінки, що стосуються досліджень з української історії О.М. Лазаревського, О.І. Левицького, І.П. Новицького, М.Ф. Сумцова, І. Нечуя-Левицького (як історика), М.С. Грушевського, К. Заклинського, М.Ф. Владимирського-Буданова, В.М. Доманицького та інших, наукові здобутки яких й сьогодні не втратили свого значення для вивчення української історіографії другої половини XIX - початку XX ст.

Варто навести Франкову оцінку таких важливих українських історичних видань, як «Руська історична бібліотека» та «Українсько-руський архів». Перше видання історик вважав доволі корисним, адже в ньому давався огляд історії України від найдавніших часів (у вигляді окремих монографій). Розглядаючи III том «Українсько-руського архіву», він з повагою писав про зібрані в даному виданні матеріали до історії західноукраїнських земель 30-40-х років XIX ст.

Необхідно підкреслити, що характеристикою робіт І. Франка є неупереджена оцінка української історіографії, відзначені її сильні й слабкі сторони.

У підрозділ 3.3. «Соціально-історична складова творчої спадщини І. Франка» показано, що І. Франко відводив релігії досить вагому роль у житті суспільства. Не викликає сумнівів релігійність поета, однак, слід зазначити, що віра у І. Франка була своєрідна. Розглядаючи релігійність власного народу, він виявив певну своєрідність у питанні віри, що властива для українців - «практичний характер віри». Зважаючи на вище зазначене, навряд чи варто вважати І. Франка атеїстом, швидше ми можемо вести мову про своєрідність його віри. Він високо цінував моральні норми, віру в нездоланну волю людини до поступу та світлого майбутнього.

Історичність світогляду І. Франка, полягає у наступному: а) він визнає об'єктивний характер змін «світогляду»; б) він стверджує, що світогляд змінюється відповідно до обставин, є взірцем, який на його час панував у суспільстві.

У світогляді І. Франка представлені протилежні позиції, матеріалістичні та ідеалістичні. У літературній творчості для І. Франка більше важив духовний світ героїв, тоді як у наукових працях домінував всевладний розум.

У четвертому розділі «Погляди Івана Франка на історію України» проаналізовано внесок І. Франка в дослідження і видання джерел з історії України та дана загальна характеристика відображення історичного прогресу в художньо-літературній творчості вченого.

У підрозділі 4.1. «І.Я. Франко - видавець джерел з історії України» проаналізовано ставлення вченого до видавництва джерел з історії України. І. Франко дбав про нагромадження джерел з історії України, займався організацією їх пошуків. І. Франко цікавився літописами, наголошував на їх важливості для дослідження історії України. І. Франко публікував документальні матеріали, що стосувались селянського питання на західноукраїнських землях кінця XVIII - першої половини XIX ст. Він опублікував окремий том джерел, присвячений історії громадських шпихлірів у Галичині.

Одним з найбільш цінних археографічних видань І. Франка є випущені у світ під його редакцією «Матеріали до культурної історії Галицької Русі XVIII і XIX віку».

У підрозділі 4.2. «Українська історія в наукових, публіцистичних працях та листах І. Франка» показано, що І. Франко приділяв значну увагу історії власного народу, зокрема перспективам його розвитку та національному питанню. Треба зауважити, що українська історія в творчості Івана Франка розкривається, з одного боку, через філософське осмислення загальносвітових історичних процесів, а з другого - шляхом глибокого синтезу та аналогій з українською ситуацією другої половини ХІХ - початку ХХ століття. З огляду на це головними питаннями історії України в аспекті дослідження Івана Франка були:

формування українського народу, нації;

історична доля українців, їх самобутність;

перспективи визволення і розвитку українського народу.

Особливістю історичного світогляду Івана Франка, його історіософських поглядів є невіддільність від національної ідеї та патріотизму. Дана обставина зумовила підвищений інтерес Івана Франка до минулого українського народу, літературно-художнього осмислення його трагічної долі. Поступово він приходить до усвідомлення свого покликання - боротися силою слова за нову українську людину, за духовне і фізичне визволення власного народу.

У підрозділі 4.3 «Відображення історичного процесу в художньо-літературній творчості Івана Франка» показано, що звернення Івана Франка до загальноісторичних та філософських проблем історії людства було обумовлене світоглядними орієнтирами письменника, змінами пріоритетів в історичній науці, появою нових суспільно-політичних, філософських та релігійних течій.

Аналіз творчої спадщини Івана Франка свідчить про те, що головним суб'єктом історичного процесу він вважав народ з власним суб'єктом - особою. Історія у нього постає як відтворення внутрішньої суб'єктивності людини в її досвіді, використовуючи який людина творить своє буття. Головна ідея творчості Івана Франка - воля, звільнення народу-нації через самовизволення особи шляхом її духовного самоочищення.

Для І. Франка характерна ідея інтелектуального поступу, яка полягає у реалізації ролі інтелігенції на шляху прогресивного поступу суспільства. Інтелігенція, за визначенням вченого, - духовний провідник народу.

Поезія, драматичні твори, публіцистика Івана Франка виступають і як історичні, і як літературознавчі джерела, оскільки несуть у собі значні відомості з історії суспільних явищ і віддзеркалюють основні літературні процеси кінця XIX - початку XX ст., та суб'єктивну оцінку даних процесів письменником.

У результаті проведеного дослідження автор дійшов наступних висновків, що виносяться на захист:

- визначено, що рівень наукової розробки теми є недостатньо дослідженим. Вивчення та аналіз наукової та науково-публіцистичної літератури показує, що історичні погляди Івана Франка не дістали систематизованого і всебічного висвітлення. Можна стверджувати, що лише частково і дотично ця проблема ставилась у працях, присвячених суспільно-політичним, філософським, естетичним поглядам письменника, аналізу його творчої спадщини, епістоляріїв. Найбільш повно вивчено ті аспекти теми, що стосуються формування світогляду Івана Франка, його джерел. Однак дослідники цих проблем не ставили перед собою прямого завдання розглянути вказані аспекти через призму історичних поглядів, дослідити формування та еволюцію саме історичного світогляду та історичної свідомості письменника. Практично залишаються невивченими питання історіософії творчості Івана Франка, його зв'язок з історико-філософськими течіями та суспільними рухами;

- розглянуто, що на формування історичних поглядів Івана Франка, його творчість здійснили помітний вплив особливості епохи та суспільного розвитку України кінця XIX - початку ХХ ст. - складного періоду пошуку українською нацією шляхів визволення та самореалізації. За таких умов Іван Франко усвідомлював необхідність звернутися до історичної пам'яті свого народу, з її допомогою відроджувати національне прагнення і дію. Одночасно значний вплив на історичну самосвідомість, історіософію світогляду Івана Франка мали засади модернізму - інтелектуалізм, європеїзм, демократизм, романтично-позитивістичні ідеї М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка;

- простежено, що доволі довгий проміжок часу, до 90-х років І. Франко знаходився під ідеологічно-політичним впливом М. Драгоманова та науковим і філософсько-художнім осмисленням світової та української історії, а тому у своїх політичних вподобаннях відстоював концепцію громадівського соціалізму;

- визначено, що творчості І. Франка притаманна ідея інтелектуального поступу суспільства, що пов'язувалась ним з провідною роллю інтелігенції в суспільстві. Вчений відводив досить значне місце інтелігенції в процесі загального культурного розвитку народу, І. Франко вбачав соціальну роль інтелігенції в піднесенні загальнокультурного і освітнього рівня народу, у спрямуванні його на шлях здобуття політичної і національної незалежності;

- виокремлена оцінка І.Я. Франком української історіографії. Вчений підсумував її досягнення аж до початку XX ст., показав зародження і розвиток демократичної течії в історичній науці на Україні. При наявності національних особливостей українська історіографія розглядалась вченим як складова частина світової історіографії. У Франкових працях загалом дана об'єктивна оцінка української історіографії, відзначені її сильні й слабкі сторони.

- розглянуто, що глибоко вивчаючи історію України, І. Франко цікавився її джерелами. І. Франко дбав про нагромадження джерел з історії України, закликав розшукувати їх. З позитивного боку характеризує І. Франка як історика України в цілому те, що він займався видавництвом історичних джерел. Його публікації стосуються головним чином епохи феодалізму в історії українського народу. Окреме значення для історичної науки мають виявлені та опубліковані вченим літературні пам'ятки.

- окреслено, що досліджуючи стародавню та новітню історію різних народів, Іван Франко на засадах історизму і об'єктивності зумів виразити художніми засобами власний погляд на історичний процес взагалі та на місце в ньому України. Він започаткував нове бачення всесвітнього історичного процесу та української історії з точки зору модерну, ввів історіософські засади в літературу нової доби. Своїми історичними та філософськими поглядами Іван Франко віддзеркалював або й випереджував тогочасні історико-філософські течії, а саме позитивізм (з наближенням до неопозитивізму), екзистенціалізм, підтримував ідеї теософії, був близький до ліберально-демократичного напряму визвольного руху в Україні.

Размещено на Allbest.ru