Соціально-демографічні процеси в Україні у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. (за даними загальних переписів населення 1959-2001 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

УДК 314.148 (477)

Соціально - демографічні процеси в Україні у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. (за даними загальних переписів населення 1959-2001 рр.)

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Субботіна Інга Володимирівна

ЧЕРНІГІВ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства, політології і соціології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 20 травня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 79.053.01 у Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка (14000, м. Чернігів, Проспект Миру, 13, ауд. 308).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53)

Автореферат розісланий 19 квітня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент А.М. Острянко

АНОТАЦІЯ

Субботіна І.В. Соціально-демографічні процеси в Україні у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. (за даними загальних переписів населення 1959-2001 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, Чернігів, 2008.

У дисертації вперше досліджено соціально-демографічний розвиток України та її регіонів у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. на основі вивчення широкого кола джерел, насамперед підсумків Всесоюзних (1959-1989 рр.) та Всеукраїнського (2001 р.) переписів населення.

Здійснено комплексний аналіз соціально-демографічної, соціально-просторової та соціально-економічної структур народонаселення України. Досліджено процес демографічного старіння, вплив урбанізації та міграції на демографічну ситуацію, витоки сучасної демографічної кризи, етнодемографічну структуру населення. Вивчено соціально-класовий склад населення, професійно-галузеву зайнятість, безробіття.

Ключові слова: Всесоюзні та Всеукраїнський переписи населення, соціально-демографічні процеси, демографічна криза, урбанізація, міграція, етнодемографічна структура, соціально-класовий склад, професійно-галузева зайнятість, безробіття.

населення етнодемографічний урбанізаційний

АННОТАЦИЯ

Субботина И.В. Социально-демографические процессы на Украине во второй половине ХХ - в начале ХХІ ст. (по данным всеобщих переписей населения 1959-2001 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черниговский государственный педагогический университет имени Т.Г. Шевченко, Чернигов, 2008.

В диссертации впервые системно исследуется социально-демографическое развитие Украины и её регионов во второй половине ХХ - в начале ХХІ ст. на базе изучения итоговых данных Всесоюзных переписей населения 1959, 1970, 1979, 1989гг. и Всеукраинской переписи населения 2001 г.

Историографический анализ подтвердил отсутствие комплексных исторических работ по теме диссертации. Проблематика исследования обусловила использование широкого круга источников. Материалы переписей населения, вместе со сведениями демографических ежегодников, обеспечили работу необходимой статистической информацией. Предметный анализ итоговых переписных данных осуществлён одновременно с изучением архивных сведений о программных положениях и особенностях проведения всеобщих переписей населения, о проблемах демографического развития и занятости населения, а также о социально-демографической политике в УССР.

На основе тщательного изучения обширного статистического и документального материала комплексно исследованы демографическая, этническая и социальная структура населения Украины. В частности, рассмотрена динамика численности жителей Украины за период 1959-2001гг. Построены и проанализированы половозрастные пирамиды населения, изучены региональные особенности полового и возрастного состава населения, проанализированы коэффициенты старения и демографической нагрузки. Изучены социально-экономические и социально-политические факторы, влиявшие на структуру населения Украины.

Рассмотрены первые проявления современного демографического кризиса, которые начали формироваться на уровне регионов в конце 1960-х - начале 1970-х гг. Исследовано влияние урбанизации и миграции на демографическую ситуацию в УССР. Особое внимание уделено изучению причин уменьшения темпов прироста населения и процесса демографического старения общества. Проанализированы изменения в половозрастной структуре наиболее крупных национальных групп. Охарактеризовано влияние миграционных процессов на этнодемографическую структуру населения.

Определены особенности динамики социально-классового состава населения Украины в период 1960-80-х гг., проанализированы последствия радикальной трансформации социальной структуры в 1990-е гг. Рассмотрена профессионально-отраслевая занятость населения УССР. Изучены изменения численности занятого населения современной Украины и его распределение по группам занятий, статусу занятости, видам экономической деятельности и источникам средств существования. Охарактеризованы социально-демографические особенности занятости населения.

Социально-демографический характер исследования предопределил изучение генезиса гендерных проблем в профессиональной сфере и их влияние на ход демографического развития украинского общества. Важным моментом стало выявление отличий в специфике молодёжной занятости в УССР и современной Украине, вызванные изменениями в социально-экономической политике государства. Изучена динамика уровня образования социально-демографических групп.

Охарактеризованы проблемы занятости населения, которые в советское время возникали лишь на региональном уровне и в целом не противоречили утверждениям о достижении максимально полной занятости трудоспособного населения республики. При анализе современного кризиса занятости подчёркнуто негативное влияние безработицы на социально-демографические перспективы развития общества, вследствие наибольшего её распространения среди женщин и молодёжи.

В выводах изложены результаты исследования, определены перспективные направления научной работы по дальнейшему изучению тематики на основе статистических данных всеобщих переписей населения.

Ключевые слова: Всесоюзные и Всеукраинская переписи населения, социально-демографические процессы, демографический кризис, урбанизация, миграция, этнодемографическая структура, социально-классовый состав, профессионально-отраслевая занятость, безработица.

SUMMARY

Subbotina I.V. Socio-demographic processes in Ukraine in the second half of the 20-th - at the beginning of the 21-st centuries (based on general results of the Censuses of the Population in 1959 - 2001). - Manuscript.

The dissertation on receiving a scientific degree of the Candidate of the Historic Science on a specialty 07.00.01 -- History of Ukraine. -- Chernigiv State Pedagogical University named after T.G. Shevchenko, Chernigiv, 2008.

The socio-demographic development of Ukraine and its regions in the second half of the 20-th - at the beginning of the 21-st centuries was discovered in the dissertation for the first time. The research work is based on the study of the wide range of sources, especially on the results of the All-Union Censuses of the Population (1959 - 1989) and All-Ukrainian Census of the Population (2001).

The complex analysis of socio-demographic, socio-spatial and socio-economic structure of the population of Ukraine was done.

The process of demographic senescence, the influence of urbanization and migration on demographic situation and the starting points of the modern demographic crisis, the ethnodemographic structure of the population were researched.

Socio-class composition of the population, professional employment in particular branches of industry and agriculture, unemployment were studied.

Key words: All-Union Censuses of the Population and the All-Ukrainian Census of the Population, socio-demographic processes, demographic crisis, urbanization, migration, ethnodemographic structure, socio-class composition, professional employment in various branches of industry and agriculture, unemployment.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Період другої половини ХХ - початку ХХІ ст. для України став важливим історичним етапом, упродовж якого формувалися визначальні риси її сучасного соціально-демографічного розвитку. Наприкінці 1950-х рр. в УРСР завершилися основні адміністративно-територіальні зміни, у минулому залишилися війни, голодомор, репресії, депортації народів, стабілізувалися міграційні процеси. Втім, незважаючи на відсутність соціальних потрясінь у 1960-х - першій половині 1980-х рр., які могли би призвести до великих демографічних втрат і бути перешкодою соціально-економічному розвитку республіки, в цей період окреслилося широке коло соціально-демографічних проблем. Подальший хід історичних подій завершився суспільно-політичною та соціально-економічною трансформацією, що призвело у 1990-і рр. до формування системної демографічної кризи, яка стала наслідком криз усіх сфер суспільного життя.

На сучасному етапі соціально-демографічна ситуація в країні характеризується зменшенням чисельності населення, деформацією його статево-вікового та етнодемографічного складу, змінами соціально-поселенської, соціально-класової та професійно-галузевої структури. Все це ускладнює подальший розвиток українського суспільства і робить нагальним ретроспективне дослідження зазначених процесів, більшість з яких має інерційний характер і пояснити їх лише глобальною перебудовою суспільства у 90-і рр. ХХ ст. неможливо.

Необхідність здійснення системного аналізу проблематики зумовлюється й відсутністю у вітчизняній історіографії узагальнюючих праць з історії розвитку українського суспільства, в яких питання соціально-демографічного, етнодемографічного та етносоціального змісту розглядалися б комплексно, на основі взаємодоповнюючого аналізу статистичних даних загальних переписів та вибіркових обстежень населення, а також урядових рішень і постанов, що визначали соціально-демографічну політику в Україні у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане у контексті наукової тематики кафедри українознавства, політології і соціології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка.

Метою дисертаційного дослідження є визначення, на основі комплексного аналізу статистичних даних загальних переписів населення 1959-2001 рр., закономірностей і наслідків соціально-демографічних процесів, які відбувалися в Україні та її регіонах у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.

Для досягнення поставленої мети передбачалося вирішити такі завдання:

з'ясувати ступінь наукової розробки проблеми, визначити переваги загальних переписів населення як джерела соціально-демографічної інформації, ввести до наукового обігу комплекс статистичних даних та архівних відомостей, які раніше недостатньо або зовсім не залучалися до аналізу соціально-демографічних процесів;

дослідити динаміку чисельності, статево-вікової структури, етнодемографічного складу населення, виявити специфіку механізмів дії урбанізаційних та міграційних процесів на демографічну ситуацію на загальноукраїнському та регіональному рівнях (виокремивши соціально-демографічні регіони), а також з'ясувати причини формування проблем сучасного відтворення народонаселення;

комплексно проаналізувати загальні та регіональні тенденції соціально-демографічних та етносоціальних процесів в Україні у контексті вивчення змін соціальної структури суспільства, професійно-галузевої зайнятості гендерних та етнічних груп, їх освітнього рівня, дослідити витоки та характер сучасного безробіття;

встановити сутність та наслідки досліджуваних суспільних процесів, відповідність урядових рішень і заходів реальним потребам розвитку українського суспільства, а також визначити перспективу подальших наукових досліджень в окресленому тематичному напрямі із залученням зазначеної джерельної бази.

Об'єктом дослідження є народонаселення України у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.

Предметом дослідження є демографічні та етнодемографічні процеси, динаміка соціально-демографічної структури населення України та її регіонів.

Хронологічні рамки дослідження. В дисертації досліджується українське суспільство періоду 1959-2001 рр., що обумовлено датами проведення першого післявоєнного Всесоюзного перепису населення 1959 р., останнього Всесоюзного перепису 1989 р. та першого Всеукраїнського перепису 2001 р.

Територіальні межі охоплюють територію України у сучасних її кордонах. У відповідності з метою та завданнями роботи запропоновано авторське виокремлення соціально-демографічних регіонів. В основу районування були покладені історико-географічні, соціально-економічні та демографічні критерії, а також адміністративно-територіальний поділ України. Врахування вказаних критеріїв дає підстави виділити п'ять регіонів: Східний (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська області), Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області), Центральний (Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області), Західний (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області) та Південний (Миколаївська, Одеська, Херсонська області та АР Крим).

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, об'єктивності, багатофакторності і системності. Реалізація названих принципів здійснювалася за допомогою як загальнонаукових (аналізу і синтезу), так і історичних (проблемно-хронологічного, історико-порівняльного та ретроспективного) методів дослідження. Для розв'язання конкретних завдань використано сукупність статистичних методів аналізу масових явищ (методи статистичних групувань, вивчення варіації, табличний та графічний методи).

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше здійснено комплексний аналіз підсумкових даних Всесоюзних переписів населення 1959-1989 рр. та Всеукраїнського перепису населення 2001 р. у поєднанні з вивченням раніше невідомих для широкого кола науковців архівних матеріалів. На основі сформованого комплексу джерел досліджено загальноукраїнські та регіональні (з авторським виокремленням регіонів) тенденції формування соціально-демографічної та етнодемографічної структури населення України у 1959-2001рр. Визначено демографічні наслідки урбанізаційних і міграційних процесів та витоки сучасної кризи відтворення народонаселення країни; вивчено соціальні верстви за виробничо-галузевими, професійними, освітніми та етнодемографічними критеріями; встановлено особливості професійно-галузевої зайнятості гендерних груп населення; виявлено регіональні проблеми зайнятості в УРСР; досліджено етнодемографічний склад незайнятого населення республіки; схарактеризовано регіональну динаміку чисельності та статево-вікового складу безробітних у сучасній Україні.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані при написанні монографій та підручників з історії України, українознавства, історичної демографії, етнології, соціології, при формуванні державних та регіональних програм соціально-демографічного розвитку суспільства.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації були оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях: Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Україна на порозі XXI століття: актуальні питання історії" (Чернігів, 13-14 травня 1999 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Гендер: реалії та перспективи в українському суспільстві" (Київ, 11-13 грудня 2003 р.); ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції "Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті" (Ніжин, 5-6 листопада 2004р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Духовна спадщина Лівобережної України: соціально-філософський зміст природи суспільства, релігії та освіти" (Київ, 18-19 травня 2007 р.); Обласній науково-практичній конференції "Безпека життєдіяльності жінок і чоловіків: гендерний аспект" (Чернігів, 12 квітня 2007 р.); ІІІ Міжнародній науковій конференції "Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії" (Ніжин, 19-21 квітня 2007 р.).

Публікації. За тематикою дослідження опубліковано 9 наукових статей, з них 4 видані у фахових збірниках, які входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою й завданнями дослідження. Загальний обсяг рукопису становить 399 сторінок (з них 184 сторінки основного тексту). Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (529 позицій) та 123 додатків (на 157 сторінках).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет, територіальні та хронологічні межі дослідження, розкрито методологічні засади, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

Розділ перший - "Історіографія та джерельна база дослідження" - містить два підрозділи. У першому підрозділі - "Історіографія" - з'ясовано ступінь вивченості проблеми істориками, а також демографами, економістами, соціологами, здійснено порівняння концептуальних підходів до висвітлення теми за радянських часів та на сучасному етапі.

Вагомий досвід у вивченні соціально-демографічних процесів в Україні накопичений у працях з демографії. Найбільш ґрунтовними стали дослідження, започатковані відділом демографії Інституту економіки АН УРСР. Однак, незважаючи на задум створення багатотомної історії деморозвитку УРСР, періодизація якої повинна була пов'язуватися із Всесоюзними переписами населення, період 1979-1989 рр. залишився недослідженим. Фундаментальних наукових праць історико-демографічного змісту, в яких би вивчався період кінця 50-80-х рр. ХХ ст. за радянських часів так і не було написано.

На сучасному етапі переважають праці економістів, демографів, географів: Е.М. Лібанової, В.П. Піскунова, С.В. Піскунова, С.І. Пирожкова, І.М. Прибиткової, В.С. Стешенко, О.У. Хомри. Важливим стало вивчення методико-методологічної бази регіонального демографічного аналізу, визначеного Г.Г. Старостенко, а також авторського підходу до районування України за основними демоутворюючими факторами, запропонованого Н.М. Левчук. Канадським демографом А.І. Романюком схарактеризовано сучасну популяційну політику в Україні та Канаді, що збагачує досвід порівняльного аналізу різних регіонів.

Історична демографія вже тривалий час визнається однією з провідних галузей наук про народонаселення, і в історичній науці існує досвід системного дослідження тематики щодо попередніх етапів історії України. Втім, спроби здійснення ґрунтовного історико-демографічного аналізу українського суспільства у 1959-2001 рр. на базі підсумків переписів населення є географічно локальними. Відповідні дослідження у масштабах усієї України здійснено на рівні наукових розвідок. Про актуальність дослідницької роботи у зазначеному тематичному напрямі свідчить поява навчально-методичних посібників, довідкових видань (написаних вітчизняними і зарубіжними істориками), в яких характеризуються соціально-демографічні процеси в Україні ХХ ст.

Існує багато праць, присвячених розвитку окремих етнічних груп України, однак етнодемографічні питання вивчалися в них переважно епізодично. Щодо радянського періоду вказана тематика найбільш ґрунтовно досліджувалася В.І. Козловим та В.І. Наулком. Зокрема, в монографіях В.І. Наулка на основі підсумкових даних переписів населення здійснено аналіз етнодемографічних та етносоціальних зрушень УРСР періоду 50-70-х рр. ХХ ст. Праці вченого, який продовжує плідно працювати у цій тематичній царині, можуть слугувати методологічним взірцем для подальших наукових розробок у галузі етнодемографії. Активним залученням статистичного матеріалу, в тому числі і даних переписів населення, характеризуються й дослідження В.М. Скляра, в яких вивчено зміни у чисельності етнічних груп в УРСР 1950-80-х рр. та здійснено регіональний етнодемографічний аналіз.

Окреме місце у системі сучасного аналізу проблематики посідає монографія, підготовлена колективом Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України та фахівцями Державного комітету статистики України за науковою редакцією І.Ф. Кураса та С.І. Пирожкова. Основними завданнями видання стали презентація теоретико-методологічних та методичних питань проведення перепису населення, обробки та аналізу його результатів, а також розробка на їх основі концептуальних засад державної демографічної політики. Втім, автори праці не ставили за мету здійснення системного дослідження соціально-демографічного розвитку України 1959-2001 рр.

Соціальна проблематика є однією з найбільш вивчених у вітчизняній історіографії. У 1950-80-і рр. до опрацювання тематики залучалися провідні історики, економісти, демографи, соціологи. Питання, пов'язані із соціальним складом населення, фундаментально досліджували Є.Е. Бєйліна, Л.С. Бляхман, В.З. Дробіжев, Ю.А. Курносов, П.П. Панченко, В.О. Романцов, М.М. Руткевич, Д.С. Шелест, О.І. Шкаратан та ін. У більшості праць як статистичні джерела використані дані поточної статистики, опубліковані у щорічниках ЦСУ, які за багатьма параметрами поступаються підсумковим відомостям загальних переписів населення. Винятки із загальної тенденції були поодинокими. Методологічним зразком для написання відповідного підрозділу дисертації стала робота Є.Е. Бєйліної, в якій на базі підсумкових даних переписів 1959 і 1970 рр. досліджені динаміка змін у соціально-демографічній структурі робітничого класу СРСР, особливості його галузево-професійної зайнятості та освітнього цензу.

Сучасні науковці - соціологи, демографи та економісти приділяють основну увагу дослідженню формування соціальної структури населення пострадянської України, а також особливостей безробіття. Тематику вивчали як вітчизняні (В.С.Стешенко, Е.М. Лібанова та ін.), так і зарубіжні (К. Волес, К. Харпфер) фахівці. У монографії "Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи" визначені основні напрями соціально-демографічного розвитку країни.

Незважаючи на існуючий досвід здійснення ґрунтовних історичних досліджень соціальних змін в українському суспільстві на основі даних загальних переписів населення, радянський період 1950-80-х рр. у зазначеному тематичному напрямі фундаментально не аналізувався. Винятком можуть слугувати монографія Б.Кравченка, в якій досліджено основні аспекти етносоціальних змін в Україні ХХ ст., а також дисертації С.М.Тимченка та Л.І. Полякової, що присвячені вивченню регіональних проблем етносоціальних процесів в Україні у 1960-80-х рр. Однак порівняльного аналізу питань соціально-демографічного та етносоціального змісту щодо УРСР та незалежної України ще не здійснено.

Тема дисертації вимагала вивчення праць, які характеризують методологію програм та методику проведення Всесоюзних переписів населення 1959-1989 рр. та Всеукраїнського перепису населення 2001 р. Для авторського виокремлення регіонів України опрацьовувалися схеми, запропоновані вітчизняними дослідниками, та вивчалися методологічні засади історичної регіоналістики. Враховуючи проблематику дослідження, залучена інформація навчальних посібників і довідників із джерелознавства, етнології, статистики, демографії, географії, соціології.

У результаті історіографічного аналізу виявлено відсутність комплексних історичних досліджень динаміки та особливостей етнодемографічних та соціально-демографічних процесів в Україні зазначеного періоду. Інтенсифікувати і поглибити дослідницький процес здатне звернення істориків до комплексних статистичних джерел, серед яких найбільш репрезентативними визнані підсумки загальних переписів населення.

У другому підрозділі схарактеризовано джерельну базу дослідження. Аналіз методологічних та організаційних питань Всесоюзних переписів населення 1959, 1970, 1979, 1989 рр. та Всеукраїнського перепису населення 2001 р., які обговорювалися на нарадах статистиків та висвітлювалися у пресі, дав можливість визначити особливості організації, проведення подібних обстежень населення та основні положення їх програмних засад, виявити переваги переписів як комплексного статистичного джерела для дослідження соціально-демографічних процесів. Програмні питання переписів аналізувалися також на основі вивчення опублікованих інструкцій щодо проведення загальних переписів населення 1959-2001 рр. Вказані публікації у комплексі з архівними відомостями про особливості здійснення, програмного забезпечення вітчизняних переписів, обробки і публікації їх матеріалів, разом з рекомендаціями ООН з питань організації і проведення переписів населення, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України) (ф.582, оп.20, тт.1-3), надали можливість визначити ступінь репрезентативності джерельної бази дослідження.

Повна і достовірна статистична інформація щодо демографічного, етнічного та соціального складу мешканців України та її областей міститься в опублікованих підсумках Всесоюзних переписів населення, призначених як для широкого кола читачів, так і виданих для службового користування. Останні зберігаються в архівних фондах відділів демографічної статистики і переписів населення Державного комітету статистики України та обласних статистичних управлінь. Ретельний аналіз підсумків загальних переписів населення, інформації статистичних щорічників дозволив дослідити динаміку соціально-поселенської, статево-вікової, етнодемографічної та етносоціальної структури населення України у період з 1959 по 2001 рр.

Вивчення постанов Президії Верховної Ради СРСР, рішень комісій при ЦК КПРС, довідок відділів та обкомів ЦК КПУ, Рад Міністрів СРСР та УРСР, копій листів до законодавчих та виконавчих органів загальносоюзного та республіканського значення, доповідних записок міністерств і відомств УРСР, що зберігаються в фондах ЦДАВО України та Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України), а також матеріалів з'їздів КПРС та КПУ дало змогу осмислити сутність соціально-демографічної політики в УРСР 1950-80-х рр. На основі зазначених матеріалів здійснено аналіз динаміки чисельності населення в Україні, демографічних наслідків урбанізації, міграції та оргнаборів робочої сили (ЦДАВО України, ф.1, оп.20; ф.2, оп.9,13,14; ф.348, оп.3; ф.582, оп.11,20,24; ф.4626, оп.3; ЦДАГО України, ф.1, оп.25). Залучення архівних матеріалів дозволило окреслити основні напрями державної політики у сфері захисту материнства і дитинства, з'ясувати специфіку демографічної політики та виявити зв'язок етнодемографічних змін із соціальними процесами у республіці (ЦДАВО України, ф.2, оп.9,13; ф.166, оп.15; ф.348, оп.3; ф.582, оп.9,20; ЦДАГО України, ф.1, оп.25). Дані загальних переписів населення і статистичних щорічників дали змогу простежити вплив урядових постанов на зміни у демографічній структурі населення України.

Дослідження стратифікаційних процесів у радянському суспільстві стало можливим внаслідок вивчення доповідних записок ЦК КПУ та Ради Міністрів про зростання життєвого рівня робітників, службовців і колгоспників, аналізу вибіркових досліджень використання вихідних днів зазначених суспільних груп (ЦДАВО України, ф.2, оп.9,13; ф.582, оп.9,24; ф.4626, оп.3, ЦДАГО України, ф.1, оп.24,25). Тематика третього розділу дисертації також вимагала аналізу питань, пов'язаних з реалізацією професійних прагнень жінок та покращення умов їх праці, які досліджувалися шляхом залучення інформації обкомів КПУ (ЦДАГО України, ф.1, оп.31), звітів обласних відділів соціального забезпечення (ЦДАВО України, ф.348, оп.3), вивчення законів УРСР та указів Президій Верховної Ради СРСР. Основні засади молодіжної політики у сфері зайнятості схарактеризовано на основі вивчення звітів ЦСУ УРСР та комітету праці про працевлаштування молоді (ЦДАВО України, ф.2 оп.13, ф.582, оп.9, ф.4626, оп.3), постанов ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, Кабінету Міністрів України, статистичних збірників, кодексу законів про працю УРСР.

Для об'єктивної наукової оцінки проблем у сфері зайнятості в Україні 1950-80-х рр. були проаналізовані підсумки вибіркових обстежень зайнятості населення і зведені звіти про працевлаштування працездатного населення, що у комплексі з детальним вивченням документів про посилення боротьби з особами, які ухилялися від суспільно корисної праці, виявило безпідставність категоричних тверджень деяких сучасних дослідників щодо існування безробіття в УРСР (ЦДАВО України, ф.1, оп.18,20,21; ф.582, оп.20; ЦДАГО України, ф.1, оп.24,25,31). Масштаби та характер сучасного безробіття аналізувалися на основі даних статистичних щорічників, опублікованих Державним комітетом статистики України.

Найважливіші статистичні матеріали та результати їх авторської обробки у вигляді таблиць та графіків вміщено у додатках до дисертації. Аналіз представлених джерел засвідчив високий рівень їх репрезентативності.

У другому розділі - "Демографічні та етнодемографічні процеси" - вивчена щільність розселення, динаміка чисельності населення України, зміни його статево-вікового складу, здійснена спроба прослідкувати перші локальні прояви та формування демографічної кризи. У першому підрозділі - "Динаміка чисельності та особливості територіального розміщення населення" - розглянуті ступінь заселеності території, процеси старіння населення і зменшення народжуваності. У другому підрозділі - "Демографічні наслідки урбанізації" - розкрито вплив урбанізаційних процесів в Україні на зміни у чисельності і статево-віковій структурі населення як на загальнореспубліканському, так і на регіональному рівнях. У третьому підрозділі - "Етнодемографічні процеси" - вивчено динаміку чисельності, особливості розселення етнічних груп та проаналізовано динаміку етнодемографічної структури населення в Україні.

Незважаючи на те, що за період з 1959 по 1989 рр. загальна чисельність мешканців УРСР збільшилася з 41720,6 тис. до 51452 тис. осіб, остаточний перехід республіки до так званої "європейської моделі" демографічного відтворення призвів до уповільнення темпів росту населення. Суспільна трансформація 1990-х рр. призвела до демографічної кризи, проявом якої стало зменшення кількості населення до 48240,9 тис. осіб (станом на 2001 р.), що являє серйозну загрозу для подальшого розвитку країни.

Основну роль у формуванні міського населення УРСР відігравали міграційні процеси, які мали як стихійний характер, так і заохочувалися на державному рівні. Лише деформація вікової структури сільського населення, спричинена масовим від'їздом сільської молоді, з кінця 1970-х рр. вплинула на зменшення обсягів міграцій. У 1989 р. чверть від загальної кількості сільських жителів складали особи віком від 60 років і старше. На початку 1990-х рр. місто на деякий час втратило свою соціальну й економічну привабливість не тільки для селян, але й для міських жителів. Вперше за досліджуваний період міграційне сальдо в селах України стало додатним. Однак істотно вплинути на демографічну ситуацію у сільській місцевості це не змогло. У 2001 р. вікова структура сільського населення виявилася істотно деформованою.

Процес старіння населення УРСР прискорювала і зовнішня міграція, яка позбавляла республіку значної кількості молодих трудящих. Обертовий характер міграції не міг покращити демографічної ситуації: в Україну поверталися переважно або пенсіонери, або люди, які втратили здоров'я внаслідок важких умов праці, що також впливало на деформування статево-вікової структури населення. З 1990-х рр. обсяги зовнішньої міграції значно збільшилися, що посилило процес депопуляції.

Не сприяли оптимізації демографічних процесів і міжобласні переміщення трудових ресурсів (внаслідок відкладання дітонародження молодими переселенцями). Уже в 1960-і - на початку 1970-х рр. в місцях найбільшого виходу робочої сили почали різко скорочуватися темпи приросту населення, що спричинило брак працівників у сільській місцевості областей Центрального та Північно-Східного регіонів. Перерозподіл робочої сили у 1950-80-х рр. призвів до демографічного "знекровлення" цих регіонів і став однією з причин формування в них найгостріших проявів сучасної демографічної кризи. У Західному регіоні, незважаючи на інтенсивний виїзд працездатного сільського населення у південні та східні області УРСР (процес, який тривав до кінця 1980-х рр.), внаслідок порівняно високої народжуваності демографічний потенціал залишався найменш виснаженим (навіть у 1990-х рр.).

Аналіз складу населення за статтю та віком (на основі побудованих статево-вікових пірамід по Україні та регіонах) дозволив виявити дисбаланс у співвідношенні чоловіків і жінок, а також різних вікових груп, який був наслідком демографічних втрат у роки голодомору, війни та спричинявся міграційними зрушеннями. У 1959 р. Україна дійшла етапу "власне передодня старості" (за шкалою Е. Россета) - чисельність жителів віком від 60 років і старше становила 10,5%. Інтенсивність процесу старіння призвела до зростання відповідного показника у 2001 р. до 21,4%. Зниження народжуваності спричинило зменшення питомої ваги дітей віком до 14 років у загальній чисельності населення: від 24,9% у 1970 р. до 16,5% у 2001 р. Найшвидше зростала частка осіб віком від 60 років і старше в областях Центрального і Північно-Східного регіонів, де їх відносна чисельність вже у 1970 р. становила відповідно 15,5 та 16,5% (в цілому по УРСР - 13,9%). Водночас зменшувалася питома вага дітей, показник якої, зокрема, у Східному регіоні з 1959 по 2001 рр. скоротився з 25,4 до 14,9%. Найсприятливішою для демографічного розвитку була статево-вікова структура населення у Південному і особливо Західному регіонах, які відрізнялися порівняно високими коефіцієнтами народжуваності. Навіть у 2001 р. Західний регіон мав найменшу в Україні частку осіб у віці 60 років і старше (19,0%) та найбільшу питому вагу дітей віком 0-14 років (19,7%).

Демографічні процеси у багатонаціональній Україні визначалися відповідними змінами у статево-віковому складі найбільш чисельних етнічних груп. Головну роль у демографічному відтворенні відігравали українці, питома вага яких у складі всього населення варіювала від 72,7% у 1989 р. (з 1959 до 1989 рр. показник поступово зменшувався) до 77,8% у 2001 р. Абсолютне чисельне переважання українців простежувалося на всій території України, за винятком Криму. Найвищі показники відносної чисельності українців були в Західному регіоні. У Криму, передусім внаслідок міграційної політики радянського уряду, чисельне переважання росіян поступово скорочувалося. Такі національні групи, як росіяни, євреї та білоруси також коригували демографічні процеси у масштабах всієї України. На регіональному рівні відчутним був демографічний вплив поляків, молдован, болгар, греків і кримських татар.

У 1990-і рр. чисельність представників різних етнічних груп суттєво змінювалася під впливом міграційних зрушень. Так, у 1991-2001 рр., передусім внаслідок еміграції, абсолютна і відносна чисельність росіян стала меншою в усіх регіонах республіки (тільки у Східному і Південному регіонах - на 2,1 млн. осіб). Масова еміграція (разом зі зміною етнічної самоідентифікації) спричинила й зменшення чисельності євреїв (більше, ніж у чотири рази) та поляків (майже втричі). У той же час репатріація кримських татар призвела до чисельного їх зростання в Україні з 1989 по 2001 рр. у 5,3 разу. Еміграція спричиняла зменшення питомої ваги молоді у складі етнічних груп (серед євреїв, поляків), а імміграція викликала збільшення її частки (у кримських татар).

Третій розділ - "Динаміка соціальної структури суспільства" - містить три підрозділи. У першому підрозділі - "Трансформація соціально-класової структури" - здійснено спробу розкрити проблему соціальної стратифікації суспільства, а також визначити демографічний та етнічний склад соціальних груп. У другому підрозділі - "Економічна активність населення України" вивчено особливості формування професійно-галузевої зайнятості населення з урахуванням його демографічних характеристик. У третьому підрозділі - "Основні тенденції формування кризи зайнятості" - виявлено прояви перших регіональних проблем у сфері зайнятості в УРСР, досліджено статево-вікову та етнічну структуру незайнятого населення республіки, надано порівняльну характеристику регіональної динаміки чисельності та статево-вікового складу безробітних у сучасній Україні.

Вивчення соціальних процесів показало суттєві зрушення, що відбулися у соціально-класовій структурі українського суспільства протягом досліджуваного періоду. Заходи радянського уряду, спрямовані на встановлення соціальної однорідності (вирівнювання освітнього рівня, розмірів середньої заробітної плати суспільних груп), виявилися недостатньо ефективними. У 1989 р. на 1000 зайнятих колгоспників припадало 166 осіб з початковою освітою, в той час як серед робітників цей показник становив 70 осіб, а серед службовців осіб з відповідним рівнем освіти взагалі не було. У складі кожної 1000 працюючих колгоспників нараховувалася лише 131 особа з вищою, незакінченою вищою та середньою спеціальною освітою (в середньому по УРСР цей показник становив 387 осіб). Матеріальна винагорода праці колгоспників залишалася найменшою серед суспільних груп, а середній розмір їх пенсії і наприкінці 1970-х рр. був майже удвічі меншим мінімальної пенсії робітників і службовців. Такі тенденції лише збільшували обсяги міграцій з сіл до міст, що посилювало деформацію статево-вікової структури сільського населення.

За даними перепису населення 1959 р., питома вага колгоспного селянства дорівнювала 41,4% від усієї чисельності населення, а у структурі зайнятого населення республіки їх нараховувалося ще більше - 44,7%. В областях Західного, Центрального і Північно-Східного регіонів (за винятком Харківської та Львівської областей) спостерігалося абсолютне чисельне переважання колгоспників. У промислово розвинених регіонах частка колгоспників була мінімальною. Регіональна диспропорція у розміщенні колгоспного селянства зберігалася до кінця 1980-х рр. У цілому до 1989 р. серед зайнятого населення України відносна чисельність колгоспників скоротилася у 3,4 разу. Вже у 1970 р. не залишилося регіонів, в яких частка колгоспників серед зайнятих осіб перевищувала б їх питому вагу у складі всього населення. Це засвідчило нестачу молодих трудящих у складі колгоспного селянства, що при високих показниках народжуваності в сільській місцевості вказує на визначальну роль міграцій у формуванні демографічної структури зазначеної суспільної групи.

Інтенсивний розвиток промисловості у 50-60-і рр. ХХ ст. спричинив стрімке зростання абсолютної та відносної чисельності робітників: з 1959 по 1970 рр. кількість робітників збільшилася на третину і серед працюючого населення вони становили вже 51,8%. Найвищими показники питомої ваги робітників були у Донецькій і Луганській областях. У 1960-70-х рр. швидшими темпами відбувалося зростання відносної чисельності робітників в аграрних областях. До кінця 70-х рр. ХХ ст. відбулося зменшення темпів росту чисельності робітничого класу, передусім серед зайнятого населення. При цьому все більш актуальною ставала проблема нестачі робочої сили, викликана зменшенням народжуваності у республіці. В період з 1979 по 1989 рр. незначне збільшення частки робітників серед усього населення відбулося лише за рахунок збільшення чисельності осіб пенсійного віку.

Уповільнення темпів росту кількості зайнятих робітників супроводжувалося зростанням абсолютної і відносної чисельності службовців, що було наслідком прискореного розвитку нематеріальних сфер виробництва. До кінця 1970-х рр. найбільша питома вага службовців спостерігалась в областях Південного, Північно-Східного та Східного регіонів. У 1980-х рр. частка службовців зросла у всіх, без винятку, областях республіки, але найбільш інтенсивно ці показники зросли в аграрних областях Центрального та Західного регіонів. У 1989 р. службовців нараховувалося вже 26,5% від усього населення УРСР, і вони становили майже третину усіх осіб, працюючих на виробництві. Особливо швидко відбувалося зростання кількості виробничо-технічної інтелігенції.

Демографічний аспект аналізу соціальної структури населення засвідчив, що питома вага колгоспниць серед зайнятих жінок зменшувалася швидшими темпами, ніж відповідні показники щодо чоловіків. Загальне ж зменшення чисельності колгоспників у республіці відбувалося передусім внаслідок зростання чисельності чоловіків-робітників та жінок-службовців. Етнічний склад соціальних груп безпосередньо залежав від місця проживання їх представників. Українці складали основу всіх суспільних верств населення.

Демографічні процеси вплинули на співвідношення чисельності самодіяльного і несамодіяльного населення. Показник питомої ваги самодіяльних осіб у селах був більшим, внаслідок масової зайнятості селян в особистому підсобному господарстві. У 1959 р. найменшою часткою самодіяльного населення характеризувався урбанізований Східний регіон (58,5%). Починаючи з 1970 р. мінімальна кількість самодіяльних осіб спостерігалася вже в аграрному Західному регіоні, що було пов'язано із специфікою вікової структури його населення. Динаміка чисельності зайнятого населення в УРСР була обумовлена як демографічними процесами (що спричиняли зміни у співвідношенні осіб працездатного та непрацездатного віку), так і відповідною соціальною політикою держави (залучення до трудової діяльності жінок-домогосподарок, осіб, зайнятих в особистому підсобному господарстві, пенсіонерів).

Протягом 1990-х рр., внаслідок суспільних трансформацій, відбулися значні зміни у соціально-демографічному складі населення України. Кардинальні зрушення відбулися у соціально-класовій структурі і характеризувалися соціальною поляризацією населення. Системна криза 1990-х рр. призвела до зменшення показника зайнятості у суспільному виробництві і спричинила суттєві зміни у структурі зайнятості. За підсумками перепису 2001 р., найбільш чисельною в країні була група робітників, зайнятих переважно фізичною працею (передусім особи, які мали найпростіші професії і абсолютна більшість яких працювали в особистому підсобному господарстві).

Характеристика основних тенденцій професійно-галузевої зайнятості та рівнів освіти чоловічого і жіночого населення України показала існування усталених соціальних проблем у гендерному вимірі. Підвищення трудової активності жінок призводило до зменшення народжуваності, а державна допомога у запропонованих розмірах і формі не могла заохотити жінок до дітонародження. Не покращували демографічної ситуації урядові заходи у напрямі обмеження використання жіночої праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також поліпшення умов трудової діяльності жінок і переведення їх на пільгові режими праці. Кризові суспільні явища у 1990-х рр. ускладнили гендерні проблеми, що позначилося і на репродуктивній поведінці жінок. Зберігаючи за собою лідерські позиції у галузі освіти (у 2001 р. на 1000 зайнятих жінок припадало 548 осіб з повною, базовою і неповною вищою освітою, а у чоловіків - 406 осіб), жінки часто змушені були виконувати непрестижну і малоприбуткову роботу. В Україні досліджуваного періоду керівні посади в усіх галузях народного господарства та видах економічної діяльності належали переважно чоловікам.

У 1950-60-х рр. основну увагу уряд приділяв забезпеченню провідних галузей народного господарства молодими робочими кадрами. Перші ознаки майбутньої демографічної кризи виявилися у недостатній чисельності молоді для заміни осіб пенсійного віку як у селах, так і в містах. Свої особливості мали й регіональні аспекти молодіжної зайнятості в УРСР. Так, у Східному регіоні, а також у Харківській, Одеській та Кіровоградській областях на структуру зайнятості молоді впливали формування надлишкової робочої сили у містах і необхідність її перерозподілу по території республіки. Нестачу робочих рук у селах Миколаївської, Херсонської та Кримської областей уряд намагався компенсувати за рахунок сільської молоді Центрального і Західного регіонів (останній відрізнявся значною зайнятістю молоді в особистому підсобному господарстві). У 1990-і рр. дефіцит молодих працівників у народному господарстві УРСР змінився поширенням безробіття серед молоді.

Сучасне безробіття не є успадкованим від радянських часів. Комплексний аналіз статистичних даних та урядових постанов дає підстави стверджувати, що в УРСР була встановлена майже повна зайнятість працездатного населення. Викорінення "соціального паразитизму" аж до кінця 1980-х рр. залишалося однією з нагальних проблем радянського суспільства. Значну увагу радянський уряд приділяв працевлаштуванню молоді, у результаті чого була досягнута майже стовідсоткова працевлаштованість випускників шкіл (на кінець кожного календарного року, незалежно від регіону проживання). Основну кількість незадіяного у виробництві населення складали жінки, що мали дітей у віці до 14 років. Аналіз вибіркових досліджень робочої сили засвідчив ряд проблем у сфері зайнятості, які були пов'язані з неузгодженістю оргнаборів робочої сили та з появою її надлишків в окремих областях, що можна розцінювати як перші прояви майбутньої кризи зайнятості, але не слід класифікувати як безробіття.

Офіційне безробіття було зареєстровано в Україні на початку 1990-х рр. Дуже швидко зростали його рівень та середня тривалість. Найвразливішими щодо безробіття виявилися області Західного регіону, в яких ринок праці формувався за рахунок сільськогосподарського населення. Особливості динаміки масштабів і структури безробіття в регіонах ускладнили подолання його негативних проявів у країні.

Проведене дослідження дозволило дійти таких висновків:

Історіографічний аналіз засвідчив, що соціально-демографічні процеси в Україні другої половини ХХ - початку ХХІ ст. не стали предметом комплексного історичного дослідження. Недостатньо залучалася до наукового обігу статистична інформація підсумкових видань загальних переписів населення, яка визнана найбільш повною і репрезентативною для реалізації поставлених у дисертації завдань. Важливим стало поєднання аналізу даних статистичних джерел з вивченням архівних відомостей, що дозволило більш повно схарактеризувати програмні засади переписів населення, визначити основні напрями державної соціально-демографічної політики та виявити наслідки перших регіональних проявів демографічної кризи і проблем зайнятості населення в УРСР.

На основі ретельного аналізу даних переписів населення показано негативні зрушення у динаміці чисельності та статево-віковій структурі населення України у період з 1959 по 2001 рр. Визначено, що суттєва диспропорція статевої структури населення, яка формувалася під впливом суспільно-політичних та соціально-економічних процесів, була найбільшою у Північно-Східному, Центральному, а за даними перепису 2001 р. - і в Східному регіонах.

Виявлено, що зменшення темпів приросту населення УРСР відбувалося водночас із зростанням інтенсивності процесу демографічного старіння, який охопив усі регіони республіки. Збільшення питомої ваги осіб віком від 60 років і старше найвищими темпами відбувалося у Північно-Східному та Центральному регіонах. Аналіз статево-вікових пірамід показав демографічні наслідки війн, голодомору, міграцій, урбанізації, суспільної кризи 1990-х рр.

З'ясовано, що урбанізаційні процеси у 50-80-хрр. ХХ ст. не тільки позбавили демографічних перспектив українське село, але й призвели до суттєвих змін у генеративних установках міського населення, що стало визначальною причиною зменшення народжуваності в УРСР. Масові організовані переміщення молодих працівників ускладнювали демографічну ситуацію у республіці та її регіонах. У 1990-хрр. зменшення народжуваності, зростання смертності, збільшення обсягів зовнішньої міграції населення репродуктивного віку призвели до демографічної кризи і подальшого формування диспропорції у регіональному розміщенні населення, а також до значної деформації статево-вікового складу населення.

На базі системного вивчення статистичних даних та архівних відомостей визначено, що витоки сучасної демографічної кризи в Україні сягають кінця 1960-х рр. і спочатку проявилися на регіональному рівні. Передусім це стосувалося областей Центрального регіону, які забезпечували робочою силою промислові підприємства Східного регіону, компенсували нестачу трудящих у сільському господарстві південних областей УРСР та в різних галузях народного господарства Російської і Казахської республік. Зменшували чисельність населення Центрального регіону і стихійні переселення (спричинені низьким рівнем заробітної плати). Відповідні міграційні зрушення характеризували й Західний регіон, але, внаслідок традиційно високих показників народжуваності, природний приріст був вирішальним фактором відтворення чисельності населення в західних областях республіки.

Вказано на те, що демографічні процеси в Україні визначалися змінами у статево-віковій структурі найчисельніших етнічних груп, передусім, українців, а також росіян, євреїв та білорусів. На регіональному рівні відчутно впливали на демографічну ситуацію поляки, молдовани, болгари, греки і кримські татари. Аналіз статево-вікової структури етнічних груп засвідчив нерівномірність процесів демографічного старіння досліджуваних етносів. У 1990-і рр. чисельність та статево-віковий склад представників різних етнічних груп значною мірою змінювалися внаслідок міграційних зрушень. Суспільна криза несприятливо вплинула на демографічну структуру усіх національних груп.

Підтверджено існування щільного взаємозв'язку соціально-економічних і демографічних процесів. Демографічні зміни напряму впливали на показники чисельності самодіяльного і зайнятого населення України та її регіонів. Незважаючи на прагнення радянського уряду реалізувати план побудови безкласового суспільства, предметний аналіз засвідчив збереження суттєвих статусних відмінностей між суспільними групами. Повільні темпи зростання механізації та автоматизації виробничої діяльності не відповідали швидкому збільшенню чисельності висококваліфікованих спеціалістів, що у 1980-і рр. викликало дефіцит представників робітничих професій.