Економічний розвиток вірменських колоній в Галичині, на Поділлі та Буковині в XIV-XIX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК - 940.1/2: 338.98 (477)

Економічний розвиток вірменських колоній в Галичині, на Поділлі та Буковині в XIV-XIX ст.

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Осіпян Олександр Леонідович

Донецьк 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української історії та етнополітики Донецького державного університету

Захист відбудеться 11 листопада 1999р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 для захисту дисертацій в Донецькому державному університеті (340055, м.Донецьк, 55, вул. Університетська, 24, II корп., ауд. 32 ).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького державного університету (340055, м.Донецьк, 55, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “28” вересня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін

АНОТАЦІЇ

Осіпян О.Л. Економічний розвиток вірменських колоній в Галичині, на Поділлі та Буковині в XIV-XIXст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький державний університет, Донецьк, 1999.

Дисертацію присвячено проблемі економічного розвитку вірменських колоній в Галичині, на Поділлі та Буковині в XIV-XIXст. У дослідженні вперше комплексно розглянуті час та причини виникнення вірменських колоній, їх подальший демографічний розвиток та міграційні процеси між ними, основні напрямки, умови існування та форми організації в них торгівлі, ремесла та сільського господарства. Дано періодизацію економічного розвитку колоній. Зроблено висновок, що вирішальна роль у виникненні, розквіті, занепаді та зникненні вірменських колоній належить саме економічному чиннику.

Ключові слова: колонія, економічний розвиток, міграція, асиміляція, торгівля, ярмарок, товар, ремесло, цех, землеволодіння, оренда, сільське господарство.

вірменський колонія переселення

Осипян А.Л. Экономическое развитие армянских колоний в Галичине, Подолии и на Буковине в XIV-XIXвв. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Донецкий государственный университет, Донецк, 1999.

Диссертация посвящена проблеме экономического развития армянских колоний в Галичине, Подолии и на Буковине в XIV-XIXвв. Большой вклад в изучение прошлого армянской диаспоры в Украине был сделан отечественными и зарубежными учеными XIX-XXвв. В то же время их подход к исследуемой теме далеко не всегда отличался всесторонностью. Так, в большинстве работ XIX века приоритет отдавался изучению армянской церкви и ее роли в истории колоний. Авторы конца XIX - первой трети XXвв. преимущественно исследовали вопросы правовой жизни колоний, что же касается их экономического развития, то больше всего внимания было уделено изучению торговли со странами Востока и искуствоведческому анализу армянского ремесла в диаспоре. Историография советского периода занималась, главным образом, социально-экономическим развитием колоний. Однако в большинстве исследований это делалось в отрыве от общей канвы истории диаспоры. Кроме того, многие историки этого периода повторяли устаревшие ошибочные концепции, выработанные их предшественниками. Поэтому в данном диссертационном исследовании впервые комплексно рассмотрены время и причины возникновения армянских колоний, их дальнейшее демографическое развитие и миграционные процессы между ними, основные направления, условия существования и формы организации в них торговли, ремесла и сельского хозяйства.

В диссертации обоснован ряд положений, которые отличаются научной новизной. Так, впервые дана периодизация экономического развития колоний, причем в соответствии с демографическими процессами, которые имели в них место, а также основными вехами развития как самой диаспоры, так и истории тех регионов, в которых она существовала. Сделан вывод, что решающая роль в возникновении, расцвете, упадке и исчезновении армянских колоний принадлежит экономическому фактору. Так, первоначально, армянские колонии, возникшие в крупнейших городах, располагавшихся на торговых путях между Востоком и Западом, имели преимущественно торгово-ремесленный характер, с приусадебным сельским хозяйством на городских землях, игравшим второстепенную роль. В результате постепенного упадка восточной торговли армянское купечество начинает отдавать приоритет торговле продукцией (главным образом сельскохозяйственной), вырабатывавшейся в Украине, Молдавии и других соседних странах. Ограничение экономической деятельности армян в крупных городах приводит к переселению значительной их части в небольшие города под покровительство магнатов. Этому процессу способствовала и общая аграризация экономики исследуемых регионов. Устаревшие феодальные порядки препятствовали развитию буржуазных отношений в городах, поэтому армяне все больше втягиваются в сельскохозяйственное производство. Наибольшее развитие данный процесс приобретает с конца XVIII века, когда были ликвидированы многие средневековые ограничения. Однако полномасштабная деятельность армян в аграрном секторе экономики приводит к их расселению по селам и, соответственно, к распылению колоний и ассимиляции армян в иноэтничной среде в XIX веке.

В качестве важнейшего методологического принципа научного исследования выступает принцип историзма. Важную роль также играют сравнительно-исторический, статистический и ретроспективный методы. В диссертационном исследовании используются цивилизационный и формационный подходы. Изучение экономического развития армянских колоний через призму концепции о последовательной смене социально-экономических формаций позволило более комплексно рассмотреть собранный фактический материал в диалектическом единстве всех его составных. В свою очередь, цивилизационный подход дал возможность выявить специфические особенности развития армянского этноса в диаспоре через его связь и взаимовлияние с автохтонным украинским населением исследуемых регионов. Все это привело к сочетанию в диссертации собственно исторического, экономического и, в определенной степени, этнологического знания.

Ключевые слова: колония, экономическое развитие, миграция, ассимиляция, торговля, ярмарка, товар, ремесло, цех, землевладение, аренда, сельское хозяйство.

Osipian A.L. Economic development of Armenian colonies in Galichina, Podolia and Bukovyna in the XIV-XIXth centuries. - Manuscript.

Thesis for receiving a candidate's degree in historical sciences, speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Donetsk State University, Donetsk, 1999.

The thesis is devoted to the problem of economic development of Armenian colonies in Galichina, Podolia and Bukovyna in the XIV-XIXth centuries. In the given scientific investigation the question of time and reasons of appearance of the Armenian colonies, their demographic development and migration within them, the main directions, circumstances and forms of organization trade, handicraft and agriculture are considered in complex for the first time. The periodization of the economic development of the colonies is proposed in the thesis. The author can draw a conclusion that the economic development is the main factor of the appearance, prosperity, decline and disappearance of the Armenian colonies.

The key words: colony, economic development, migration, assimilation, trade, fair, goods, handicraft, workshop, ownership of land, tenure, agriculture.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Здобуття Україною незалежності відкрило широкий шлях для вільного розвитку українського народу. Одночасно, такі ж самі процеси розпочались серед народів, які мешкають в Україні. Зараз їх культура відроджується, про що свідчить виникнення національно-культурних товариств, зокрема й вірменського. Україна проводить зважену національну політику, принципи якої зафіксовані у статті 11 Конституції України. Протягом багатьох століть позбавлений власної державності український народ толерантно ставився до представників інших етносів, які мешкали на його землі. Одним з найбільш характерних прикладів дружнього співіснування з різними народами є вірменська діаспора, що існує в Україні з часів Київської Русі. Вона не тільки допомогає українським вірменам зберігати національну самобутність та підтримувати зв'язки з батьківщиною, але й значною мірою сприяє зміцненню співробітництва між Україною та Вірменією.

Вірменські колонії ніколи не були замкненими в собі та ізольованими від світу осередками. Вони мали значний вплив на життя українського народу. В першу чергу це стосується економіки. Отже вивчення економічної історії вірменських колоній дозволяє краще зрозуміти соціально-економічний розвиток того чи іншого регіону. Зараз вірмени України є складовою частиною української політичної нації. Тому дослідження минулого вірменської діаспори в Україні має сприяти покращенню взаєморозуміння, зміцненню взаємоповаги та взаємодовіри між представниками українського та вірменського етносів, а в кінцевому результаті - консолідації української політичної нації.

Необхідність наукового аналізу окресленої теми обумовлена відсутністю в історіографії узагальнюючої праці, в якій питання економічного розвитку вірменських колоній Галичини, Поділля та Буковини розглядалися б комплексно.

Обраний напрямок дослідження є складовою науково-дослідницької теми, над якою працює колектив співробітників Донецького державного університету (затверджена Міністерством освіти України під загальною назвою “Наукове та методичне забезпечення курсу історії України для природничих та економічних факультетів” за № Г-98-28).

Предметом дисертаційного дослідження є економічний розвиток, тобто еволюція сукупності трьох сфер тогочасного господарства (торгівлі, ремесла, сільського господарства) під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників і відбиття цього процесу на інших аспектах життя вірменських колоній, що уявляли з себе більш-менш компактні громади, з релігійною та юридичною автономією, розташовані у певному місті.

Об'єктом дослідження є уся об'єктивна реальність розвитку вірменської діаспори в Україні.

Хронологічні межі (XIV-XIX ст.) дослідження дають змогу розглянути найбільш важливі тенденції економічного розвитку вірменських колоній від часу виникнення найдавніших з них та перших документальних свідчень про їх господарське життя з XIV ст. і до поступового зникнення колоній (у класичному їх вигляді), розпорошення громад та асиміляції вірмен протягом ХІХ ст.

Географічні межі дослідження охоплюють Галичину, Поділля та Буковину й обумовлені тим, що в середні віки та новий час переважна більшість вірменських колоній України існувала в містах цих трьох регіонів, які були міцно зв'язані між собою економічно. Вірменські колонії в Галичині, на Поділлі та Буковині мали багато спільного як в економіці, так і в судово-адміністративному устрої, культурному та релігійному житті.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні основних напрямків, умов та форм економічного розвитку вірменських колоній в Галичині, на Поділлі та Буковині у XIV-XIX ст.; встановленні періодизації цього процесу та наданні рекомендацій з використання результатів дослідження.

При цьому передбачається розв'язати такі завдання:

-- розглянути формування вірменських колоній та міграційні процеси в них, час та причини переселення вірмен до Галичини, на Поділля та Буковину; встановити кількість міграційних хвиль, подальші демографічний розвиток колоній, приблизну чисельність вірменського населення протягом досліджуваного періоду; прослідкувати зв'язок міграційних процесів зі змінами в економіці;

-- дослідити роль торгівлі в економічному житті громад, а саме її основні напрямки, умови розвитку, форми, асортимент товарів та причини переходу вірменського купецтва до торгівлі сільськогосподарською продукцією;

-- проаналізувати розвиток ремісничого виробництва у вірменських колоніях; розглянути його основні галузі, умови існування, форми організації, вплив на місцеві художні традиції та техніку;

-- висвітлити участь вірмен у сільському господарстві, причини та умови виникнення вірменського землеволодіння, його форми, а також методи господарювання вірмен на землі.

Теоретико-методологічною основою дисертації є цивілізаційний та формаційний підходи. У дослідженні автор спирався на вимоги принципу історизма.

Важливу роль також відіграли порівняльно-історичний, статистичний та ретроспективний методи. Застосування вказаних вище принципів та методів дало можливість вивчити та дослідити тему і досягти поставленої мети.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на базі досягнень вітчизняної та іноземної історіографії, аналізу раніше опублікованих та нових архівних джерел вперше комплексно розглядається економічний розвиток вірменських колоній Галичини, Поділля та Буковини як об'єкт спеціального дослідження.

Дано періодизацію економічного розвитку вірменських колоній, що поділяється на чотири етапи. Прослідковано зв'язок міграційних та демографічних процесів із змінами в економіці. Розглянуто еволюцію форм та зміну напрямків діяльності вірменського купецтва, час їх найбільшого розквіту, асортимент товарів та географію їхнього виробництва. Вперше поставлено проблему участі вірмен у запровадженні в досліджуваних регіонах нових буржуазних виробничих відносин та розглянуто фактори, які стали на перешкоді їхнього розвитку. Підраховано кількісні показники стосовно розвитку вірменського ремесла. Реконструйовано цехову організацію вірменських ремісників. Вперше дано розгорнуту картину участі вірмен у сільськогосподарському виробництві цих трьох регіонів.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії України, а також Галичини, Поділля та Буковини і в інших краєзнавчих виданнях, посібниках, вступних статтях та коментарях до тематичних та корпусних видань архівних матеріалів. Так, зокрема, деякі матеріали, опубліковані в одній із статей, були використані авторами монографії “Буковина: історичний нарис” (Чернівці, 1998). Їх також можна застосувати для розробки вузівських лекційних курсів “Історія України” та “Історія народного господарства України”. Матеріали дослідження можуть бути використані у культурно-просвітницькій роботі в місцях компактного проживання вірмен в сучасній Україні.

Апробація результатів праці. Основні положення дисертації і результати досліджень обговорювались на засіданнях кафедри української історії та етнополітики Донецького державного університету. Теоретичні узагальнення та фактичний матеріал, що містяться у дисертації, були використані автором при підготовці та викладанні спеціального курсу “Середньовічне українське місто” для студентів-культурологів Краматорського економіко-гуманітарного інституту, робочої програми до цього спецкурсу. Загальна концепція дослідження, його окремі аспекти знайшли відображення у доповідях автора на всеукраїнських та регіональних конференціях: Х Всеукраїнській славістичній конференції “Духовне відродження слов'ян у контексті європейської та світової культури” (Чернівці, 1992 р.); ІІ Буковинській історико-краєзнавчій конференції “До витоків назви краю Буковина (600-річчя першої писемної згадки)” (Чернівці, 1992 р.); регіональній науково-практичній конференції “Актуальные проблемы экономико-экологического и социально-культурного развития общества” (Краматорськ, 1995 р.); І Всеукраїнській науково-практичній сходознавчій конференції (Київ, 1997 р.); регіональній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми економічного та гуманітарного розвитку України на межі тисячоліть” (Краматорськ, 1997 р.); Всеукраїнській історико-краєзнавчій науково-практичній конференції “Поділля та Південно-Східна Волинь в роки Визвольної війни середини XVII ст.” (Стара Синява, 1998 р.).

2. СТРУКТУРА І ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (14 стор., 226 назв), додатків (16 стор.). Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 210 сторінок.

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначено його предмет та об'єкт, хронологічні та географічні межі, мету і завдання, методичні засади, вказано на наукову новизну та практичне значення дисертації.

Перший розділ “Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база” містить історіографію питання, яка розглядається за хронологічним принципом, та характеристику джерел.

Найбільших успіхів у висвітленні історії вірменських колоній історіографія досягла в останні два століття. В її розвитку можна виділити такі періоди:1) з початку ХІХ ст. до 90-х років цього ж століття; 2) з 90-х років ХІХ ст. до кінця 30-х років ХХ ст.; 3) з кінця 50-х до початку 80-х років; 4) 90-і роки ХХ ст.

Перші спеціальні наукові дослідження присвячені історії вірменської діаспори належали до клерикального напрямку історіографії (Ф.-К.Захариасевич, С.Баронч, Д.Дан). В їх роботах, історія діаспори зводилась, переважно, до історії церкви.

З 90-х років XIX ст. з'являються праці присвячені окремим проблемам економічного розвитку колоній. Відомий польський дослідник В.Лозинський дослідив діяльність вірменських ювелірів та умови ведення львівськими вірменами східної торгівлі. О.Бальцер висвітлив правові умови економічної діяльності вірмен Львова. Л.Харевічова торкається участі вірмен у розвитку торгівлі та ремесла Львова. У загальних працях українських істориків (Ю.Сіцінського, І.Линниченка, М.С.Грушевського) приділяється увага участі вірмен в економічному житті середньовічного українського міста.

Нове піднесення інтересу до історії вірменської діаспори в Україні починається з кінця 50-х років. Було проведено три спільні сесії українських та вірменських вчених, результатом чого була публікація трьох збірників “Історичні зв'язки та дружба українського та вірменського народів” (1961, 1965, 1971). Дослідженню історії вірменських колоній Покуття присвячені статті В.В.Грабовецького, в яких він торкається розвитку торгівлі та ремесла у XVII-на початку ХІХст. Торговельні зв'язки буковинських вірмен з містами Західної України були розглянуті у працях О.М.Подградської. Історії вірменського ремесла в діаспорі присвячена стаття Я.П.Кіся. В публікації М.Ф.Котляра висвітлюються деякі аспекти участі вірменської громади Львова у торгівлі та ремеслі. Величезний внесок у справу вивчення економічної діяльності львівських вірмен у XVIIст. зробили дослідження Н.К.Кривоніс. У вірменознавчих працях відомого історика Я.Р.Дашкевича досліджуються джерелознавчі та історіографічні проблеми історії вірменських колоній в Україні. Монографія В.Р.Григоряна фактично є універсальною роботою з історії вірменської діаспори на Поділлі. У праці Дж.О.Галустян окремий розділ присвячено декоративно-прикладному мистецтву, і пов'язаним з ним галузям ремесла.

Новий етап розпочався з 90-х років. З досліджень, які з'явились в цей час, хотілося б відзначити статті Я.Р.Дашкевича та В.С. Александровича, й монографію-посібник М.Б.Петрова.

Отже, за два століття зроблено вагомий внесок у вивчення економічної діяльності вірмен в Галичини, на Поділлі та Буковині (у найбільших колоніях). Разом з тим залишилось багато проблем, які потребують свого розв'язання. До них слід віднести участь вірмен у сільськогосподарському виробництві, форми організації ремесла і торгівлі, кількість професій та їх поширення у колоніях. Досі немає дослідження, яке давало б загальну картину економічного розвитку вірменських колоній від їх виникнення до занепаду.

Джерельна база дисертаційного дослідження складається з опублікованих та архівних матеріалів. Останні зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у місті Львові (ЦДІАЛ), у фонді 52 (“Магістрат міста Львова”), а саме у 3-му описі, що містить актові книги XIV-XVIIIст. Певне значення мають акти львівського гродського (старостинського) суду, під юрисдикцією якого перебувала частина вірмен - мешканців Краківського передмістя (фонд 9 ЦДІАЛ). В Центральному державному історичному архіві України в місті Києві (ЦДІА) зберігаються судові акти вірменської громади Кам'янця-Подільського (фонд 39, опис 1), які містять цікаві дані з соціально-економічного розвитку колонії в XVI-XVIII ст. В Чернівецькому обласному державному архіві (ЧОДА) зберігається значний джерельний матеріал, який торкається й проблеми вірменського землеволодіння на Буковині в кінці XVIII-XIX ст. (фонди 1, 3, 29, 320). Деякі з цих документів були опубліковані вітчизняними та зарубіжними дослідниками у ХІХ-ХХст.

За функціональним призначенням та формою зберігання використані джерела можуть бути поділені на наступні види:

- законодавчі джерела (привілеї та укази польських королів, молдавських князів та представників їх адміністрації, постанови сеймів Речі Посполитої);

- актові джерела (постанови органів міського самоврядування, судові вироки, привілеї власників міст, скарги, заповіти, договори купівлі-продажу, оренди, застави та інші приватні акти);

- діловодчі документи (книги протоколів органів міського самоврядування, вірменських судових та релігійних установ, австрійської крайової адміністрації Буковини);

- літописи, зокрема “Кам'янецька хроніка”, яку складали місцеві вірменські священики (охоплює період з 1410 по 1652рр.) та літопис вірменина Я.-Т.Юзефовича, в якому відображено головні події з історії Львова 1624-1700рр.;

- історико-географічні твори, а саме: “Трактат про дві Сарматії” М.Меховського (1517р.); “Опис Молдавії” Д.Кантеміра (1714-1716рр.); “Опис Бесарабської області” П.Свіньїна (1816р.); описи Буковини Б.Правдзіча-Хотомського (1880р.) та І.С.Продана. До цього ж виду належать щоденники, спогади та звіти мандрівників, дипломатів та місіонерів (М.Груневег, Е.Лясота, Я.Собеський, С.Лехаці, У.фон Вердум, А.-М.Піду та інші);

- агіографічні твори, зокрема “Києво-Печерський патерик”;

- твори середньовічної художньої літератури, а саме поема “Роксоланія” С.Ф.Кленовича (1584р.);

- колофони, тобто пам'ятні записи різного часу та змісту зроблені на сторінках богослужебних книжок переписувачами, священиками або ж новими власниками;

- епіграфічні джерела, тобто середньовічні написи, зроблені на стінах вірменських церков та монастирів, а також на хачкарах (пам'ятних стелах та надгробках).

Використання цього значного комплексу документальних та нарративних джерел дозволило закласти міцні підвалини дисертаційного дослідження.

У другому розділі “Формування вірменських колоній та міграційні процеси в них” розглянуті час та причини переселення вірмен до Галичини, на Поділля та Буковину, виникнення колоній, їх подальший демографічний розвиток, чисельність вірменського населення, зв'язок міграційних процесів зі змінами в економіці.

З'ясовано, що причиною виникнення вірменських колоній була втрата Вірменією незалежності, і як наслідок поступовий економічний занепад країни. Міграційні процеси відбувались в кілька етапів. Вони мали три форми: міграція безпосередньо з Вірменії; міграція з інших колоній (Крим, Молдова, Волинь і т. д.) до досліджуваних трьох регіонів; і, нарешті, міграція між самими регіонами та всередині них (з одного міста до іншого, чи до сільської місцевості). Ці переселення мали масовий характер, як правило з військово-політичних причин, чи поодинокий, коли переселялась одна родина, з економічних причин. Вірменські переселенці рухались за напрямком найважливіших торговельних шляхів того часу і оселялись в центрах міжнародної торгівлі. Вірменська колонія у Львові виникла вже в другій половині ХІІІст. В результаті зміни торговельних шляхів, а також втрати незалежності Кілікійською Вірменією, вірменські колонії у 80-их роках XIVст. з'являються у Кам'янці-Подільському, Сучаві, Сіреті та Ботошанах. Автором встановлено, що за досліджений період в Галичині, на Поділлі та Буковині виникло 25 вірменських колоній. Доведено, що міграційні процеси тривали до ХІХст. включно.

За підрахунками автора, вірмени становили значну частину населення Львова, Кам'янця та Сучави (у другій половини XVI-першій половині XVIIст.): приблизно 12-15% від усього населення міст. Найбільших економічних обмежень вірмени зазнавали, з боку польсько-німецького патриціату, у Львові та Кам'янці. Тому з середини XVIст. нові переселенці оселяються у невеликих містах та містечках, що як правило належали магнатам. Згодом, туди починають переселятись львівські та кам'янецькі вірмени. Протягом другої половини XVI- першої половини XVIIст. кількість колоній зростає з 6 до 14. На початок 1670-их років кількість вірменських колоній досягла 20. Автором підраховано, що в цей час в Галичині та на Поділлі мешкало 20-30 тисяч вірмен, на Буковині -- близько 5-6 тисяч. Серйозного удару вірменським колоніям завдали події польсько-турецької війни 1672-1676рр. та 27 років турецької окупації Поділля. В другій половині XVII-XVIIIст. вірмени все більше віддають перевагу сільському господарству; у найбільш перспективних, з цієї точки зору, регіонах виникають нові колонії.

В останній чверті XVIIIст. Галичина та Буковина опинились під владою Австрії, а Поділля -- Росії. Була ліквідована юридична автономія вірменських громад. У 80-их роках XVIIIст. нараховувалась 21 колонія. Кількість вірмен в цей час сягала 7,6 тис. Таким чином, за століття вірменське населення скоротилось в 4 рази. Одночасно вірмени все більше розселяються з міст та містечок по селах, де займались сільським господарством. Протягом ХІХст. відбувається розпорошення вірмен на значній території. В середині ХІХст. вірмени мешкали в 65 селах Покуття та Буковини. Встановлено, що в кінці ХІХст. вірменські колонії остаточно припинили своє існування у класичних формах. Прискореними темпами відбувалась асиміляція вірмен з поляками, українцями та румунами.

У третьому розділі “Торгівля в економічному житті громад” досліджуються напрямки, умови та форми торгівлі в колоніях.

Автором доведено, що торговельні зв'язки між Вірменією та українськими землями було встановлено ще за часів Київської Русі. Вірменські купці виконували роль посередників в транзитній торгівлі Схід-Захід. Вірмени закуповували східні товари в Криму та Османській імперії, і везли їх далі на захід, користуючись Татарським, а згодом й Молдавським шляхом. У зворотньому напрямку вірмени вивозили на Схід європейські тканини та інші ремісничі вироби.

Встановлено, що до ареалу комерційних інтересів вірменського купецтва входили Індія, Персія, Вірменія, Сірія, Єгипет, Мала Азія та ціла Європа (за винятком Скандинавії). В середні віки уздовж головного напрямку транзитної торгівлі - на схід та захід від Вірменії - виникає своєрідний ланцюжок вірменських торговельно-ремісничих колоній. Тому транзитна торгівля поступово набула форми естафети, коли вірменські купці якоїсь однієї колонії перевозили товар на певному відрізку цього шляху і далі передавали з рук до рук вірменам з інших колоній. Галицькі, подільські та буковинські вірмени в південному та східному напрямках безпосередньо торгували в Криму, Константинополі, Малій Азії, Вірменії та на півночі Персії. В інших, більш віддалених, регіонах Сходу та Заходу вони діяли за допомогою своїх агентів, прикажчиків та факторів. Крім того, у купців були ще учні, слуги (челядь), для перевезення товарів вони наймали фурманів. Для далеких подорожей купці об'єднувались в каравани.

В результаті великих географічних відкрить й конкуренції європейців вірменські купці (з середини XVIст.) починають більше уваги приділяти торгівлі з сусідніми країнами та землями. З'ясовано, що вони активно діяли в Росії, Литві, Білорусії, Прусії, Сілезії, Угорщині, Трансильванії, Молдавії, на Балканах та українських землях Речі Посполитої. Тут вірмени продавали східні товари і закуповували продукцію місцевого виробництва.

Багато вірменських купців вже не могли отримувати як раніше високих прибутків від східної торгівлі. Тому вони поступово переходять до локальної торгівлі. Тут їм довелось зіткнутися з юридичними обмеженнями їх діяльності з боку католицького патриціату. Частина вірменських купців (менш заможна) в другій половині XVI-XVIIст. переселяється до невеликих міст. Вірмени вкладають гроші в розробку різних промислів, з метою експорту сировини до Західної Європи; роблять спроби заснувати розсіяні мануфактури, однак зустрічають опір з боку цехів. В Речі Посполитій, з її недоторканими феодальними відносинами, перетворення купецького капіталу на промисловий було фактично неможливим. Ці процеси ще більше посилюються в другій половині XVIIст. Багато хто з вірменських купців вкладає гроші в земельні маєтки.

У XVIIIст. вірменське купецтво переважно займається експортом худоби та сільськогосподарської продукції до Західної Європи, а також шинкарством, оскільки східна торгівля вже остаточно занепала. В останній чверті XVIIIст., в результаті приєднання Галичини та Буковини до Австрії, були скасовані середньовічні обмеження на володіння землею. Відтепер, вірменські купці, що й до цього вже міцно були зв'язані з сільськогосподарським виробництвом, купують та орендують маєтки на Буковині та в Бесарабії, і протягом ХІХст. перетворюються на великих землевласників.

У четвертому розділі “Ремісниче виробництво у вірменських колоніях” проаналізовано розвиток ремесла в діаспорі; розглянуто його основні галузі, умови існування, форми організації. Встановлено, що вірменські колонії в містах Галичини, Поділля та Буковини були не тільки осередками торгівлі, але й вогнищами розвитку ремесла. Вірменські ремісники з'явились в колоніях від самого їх заснування.

Найбільш складним було становище вірменських ремісників у Львові, де їх не приймали до цехів і забороняли створювати власні. Вірменським ремісникам-партачам доводилось постійно за свої права. Якісно новий етап починається після 1654р., коли вірменам було дозволено вступати до цехів. У другій половині XVII-XVIIIст. вже відчуваються кризові явища в цеховому ремеслі й цехи потребували припливу певної кількості нових людей. Різниця в правовому становищі католиків та вірмен поступово зникає. У XVI-XVIIст. вірменські ремісники мали у Кам'янці-Подільському власні цехи. У XVIIIст. їх приймали до цехів, де панували католики. Становище вірменських ремісників на Буковині було більш сприятливим ніж у Львові та Кам'янці. Вони були об'єднані в національні цехи, які існували в Сучаві та Ботошанах. Характерною ознакою вірменського ремесла на Буковині та Покутті був його тісний зв'язок з сільським господарством, продукцію якого воно переробляло.

Частина вірменських ремісників, невдоволених своїм становищем у Львові та Кам'янці, переселяється до нових колоній, які виникли у невеликих містах в другій половині XVI-XVIIcт. Сюди також напливають вірмени зі Сходу. Власникі міст дарували вірменам різні привілеї, зокрема й право створювати цехи (в Язловці, Золочеві, Снятині та Могилеві-Подільському). З 25 вірменських колоній Галичини, Поділля та Буковини наявність ремісників зафіксована автором у 18. Вірменські цехи існували у 7 колоніях.

За підрахунками О.С.Компан в Україні в другій половині XVIIст. налічувалось близько 300 професій. Серед них тільки близько 100 було суто ремісничих. Серед вірмен, які мешкали в Галичині, на Поділлі та Буковині, автором нараховано 53 професії, зокрема 26 суто ремісничих. З-поміж вірменських колоній найбільшими ремісничими центрами були Львів (41 професія, зокрема 23 суто ремісничих) та Кам'янець (відповідно 26 та 9). Найбільш поширеною професією серед вірмен було сап'янництво, його наявність зафіксована принаймні у 10 колоніях.

Вірменські ремісники Львова були уславлені як виробники предметів розкошу. Це виробництво отримало назву “Львівської мануфактури”. Майстри різних спеціальностей були тісно пов'язані між собою в процесі виробництва. Відбувалась спеціалізація ремісників на якомусь одному етапі цього процесу, відповідно зростала їх кваліфікація. Під час роботи майстру допомогали підмайстри та учні. Багато хто з цехових майстрів таємно давав замовлення партачам, які робили певні операції з виробничого циклу. Все це створювало об'єктивні передумови для виникнення розсіяної мануфактури. Однак її еволюції до більш розвинених форм заважали середньовічні цехові обмеження. Тому мануфактури створюються в маленьких приватних містах. Найбільш відомі вірменські мануфактури в Речі Посполитій - “персярні” спеціалізувались на ткацтві, килимарстві та виготовленні поясів. В цих галузях вірменські ремісники працювали переважно на замовлення. Однак відомі й випадки роботи на ринок, коли продукція вивозилась до великих міст або на сейми та сеймики. В інших галузях вірменського ремесла (в обробці шкір) переважала робота на ринок. Більшість ремісників самостійно реалізовувала свою продукцію через власні крамниці.

Протягом ХІХст. ремесло поступово відходило на другорядні позиції, поступаючись більш дешевій фабричній продукції.

У п'ятому розділі “Участь вірмен у сільському господарстві” висвітлено причини та умови виникнення вірменського землеволодіння, його форми, методи господарювання вірмен на землі.

Участь вірмен у сільськогосподарському виробництві зафіксовано вже на ранньому етапі існування колоній. Встановлено, що невеликі земельні володіння мала вірменська церква. Були серед вірмен і шляхтичі-землевласники (nobili). З XIV - до 70-их років XVIIIст. найбільш поширеною формою землеробства у вірменських колоністів було приміське господарство на міських грунтах. Чим менше було місто, в якому існувала вірменська громада, тим більшим було значення сільського господарства в житті міщан. В привілеях магнатів-власників приватних містечок - вірменським громадам надавались в користування орні землі та пасовища. В приміському господарстві вірмен на Поділлі та Буковині важливе місце займало розведення худоби для утримання якої вони мали сіножаті. Буковинські вірмени займались й виноградарством. В окремих випадках найбагатші представники верхівки вірменських громад отримували дозвіл на купівлю сіл або одержували їх за заслуги перед короною. У XVIIIст., в зв'язку із занепадом міського життя, ще більш зростає вага сільського господарства в економіці вірменських колоній. Однак застарілі середньовічні обмеження гальмували перехід купецького капіталу в сільське господарство.

Новий етап участі вірменських колоністів у сільськогосподарському виробництві починається з приєднанням Галичини та Буковини до Австрійської імперії. Відтепер боярські маєтки та землі релігійного фонду орендують, а з часом і викуповують, вірменські купці з Сучави, Станіслава, Снятина та Кут. В попередній період вони експортували з Буковини сільськогосподарську продукцію, переважно худобу. З 80-их років XVIIIст. вони об'єднують у своїх руках торгівлю та виробництво, орієнтують його на ринок, запроваджують раціональні, більш інтенсивні, форми господарювання. За підрахунками автора на середину ХІХст. вірменські землевласники володіли приблизно 70-80 селами в Австрійській Буковині, що складало третину всіх земель краю. Вони також орендували землі і в Російській Буковині (Хотинський повіт) і в Бесарабській області.

У висновках підведені загальні підсумки дисертаційного дослідження щодо економічного розвитку вірменських колоній.

На першому етапі (XIV-перша половина XVIст.) вірменські колонії виникали на найважливіших напрямках міжнародної транзитної торгівлі Схід-Захід, і самі були її активними учасниками. В колоніях працювали й вірменські ремісники. Якщо у Львові їм доводилось боротись за право займатись ремеслами, то у Кам'янці та на Буковині вони мали власні цехи. Вірмени також займались сільським господарством. Невеликі земельні володіння мала вірменська церква. Згадуються й землевласники-шляхтичі. Однак головною формою землеволодіння було приміське господарство, яке велося міщанами на тих ділянках землі, що належали місту.

Для економічного розвитку вірменських колоній на другому етапі їх історії (друга половина XVI- перша половина XVIIст.) суттєве значення мали наслідки великих географічних відкрить. Вірменське купецтво вдається до більш активної комерційної діяльності в сусідніх державах та регіонах. В цей час на одне з перших місць виходить торгівля російським хутром на лінії Москва - Константинополь. Буковинські вірмени у великій кількості експортують сільськогосподарську продукцію з Молдавського князівства до Західної Європи. В різних країнах інтереси купців представляли численні агенти, фактори, прикажчики. Торгівля велася оптом, великими партіями, і на службі купців перебувало багато фурманів та челяді. Багаті вірменські купці стають на чолі справжніх торгових домів. В цей час на підйомі було й вірменське ремесло, особливо ті його галузі, які були пов'язані з виробництвом предметів розкошу.

Економічні та юридичні обмеження, релігійні гоніння, змусили частину львівських та кам'янецьких вірмен переселятись до невеликих міст та містечок, під протекцію магнатів. Сюди ж прямує більшість новоприбулих вірменських переселенців. Вірменські ремісники створювали тут власні цехи. Купці опинялись ближче до місць безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції, якою вони торгували. Магнати надавали в користування вірменам значні ділянки орних земель та пасовищ. Отже, в економіці нових колоній значно зростає вага сільськогосподарського виробництва.

На третьому етапі (друга половина XVII- третя чверть XVIIIст.) помітним стає занепад економіки вірменських колоній, причиною якого була соціально-економічна та військово-політична криза, що охопила Річ Посполиту та Молдавське князівство. Вірменське купецтво все більше уваги приділяє локальній торгівлі, гуральництву та шинкарству. Вірмени виступають в ролі орендарів маєтків, або відкупників державних податків та мит. Найбільші прибутки давала торгівля худобою, продуктами харчування і сировиною. Багато хто з купців-вірмен вкладав капітал у нерухомість, заводив фільваркове господарство. З середини XVIIст. заможні вірменські ремісники поступово приймаються до львівських цехів. Спроби вірмен організувати хоча б розсіяні мануфактури наштовхувались на цехові заборони. Вірмени поступово залишають великі та середні міста і переселяються до регіонів з найбільш розвиненим сільським господарством - Покуття та східних районів Поділля.

Четвертий етап в розвитку вірменських колоній (остання чверть XVIII-XIXст.) починається з переходом Галичини й Буковини під владу Австрії, а Поділля - Росії. Вірменські купці, що й до цього у великих масштабах вивозили на захід сільськогосподарську продукцію, відтепер орендують, а з часом і купують земельні маєтки. Вірменський купець остаточно перетворюється на великого землевласника, єдиний зв'язок якого з торгівлею це продаж продукції виробленої у власному господарстві. На другорядні позиції відходило ремесло, поступаючись мануфактурній та фабричній продукції. Вірмени все більше розселяються з міст та містечок по селам. Таким чином, відбувається розпорошення вірмен на значній території. В кінці ХІХст. вірменські колонії остаточно припинили своє існування.

Таким чином, автором переконливо доведено, що вирішальна роль у виникненні, розквіті, занепаді та зникненні вірменських колоній в Галичині, на Поділлі та Буковині належала саме економічному чиннику. Переважна більшість демографічних процесів, що відбувались в середині вірменської діаспори цих трьох регіонів, безпосередньо пов'язана з її економічним розвитком.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

1.Виникнення вірменських колоній на Буковині та демографічні процеси в них протягом XIV-XVII ст.// Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії: Збірник наукових статей. - Чернівці: ЧДУ, 1997. - Вип.4. - С.69-77 (0,6 др. арк.)

2. Економічний розвиток вірменських колоній на Буковині XIV-XVII ст.// Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: ЧДУ, 1998. - Т.1. - С.66-75 (0,6 др. арк.)

3. Релігійне життя вірменських громад Буковини за доби середньовіччя і нового часу// Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: ЧДУ, 1999. - Т.2. - С.115-128 (0,8 др. арк.)

4.Торгова діяльність вірмен на території Речі Посполитої в XVI - I половині XVII ст.// Х Всеукраїнська славістична конференція “Духовне відродження слов'ян у контексті європейської та світової культури”: Тези доповідей (18-20 травня 1992 р.). - Чернівці: ЧДУ, 1992. - Т.1. - С.35-36 (співавтор - Балух В.О.) (0,1 др. арк.)

5.Вірмени в історії Буковини// До витоків назви краю Буковина (600-річчя першої писемної згадки): Тези доповідей та повідомлень ІІ Буковинської історико-краєзнавчої конференції (2-3 жовтня 1992 р.). - Чернівці: ЧДУ, 1992. - С.134-135 (співавтор - Балух В.О.) (0,1 др.арк.)

6.Эволюция национального архитектурного стиля в памятниках армянского зодчества на Украине// Актуальные проблемы экономико-экологического и социально-культурного развития общества: Научно-практическая конференция. - Краматорск: КЭГИ, 1995. - Ч.2. - С.25-26 (0,2 др. арк.)

7.Вірменська колонія Львова поч. XVII ст. в “Дорожніх нотатках” Сімеона Лехаці// Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 1996. - Вип.1. - С.63-72 (співавтор - Балух В.О.) (0,6 др. арк.)

8.Участие армянского купечества Украины в развитии торговых связей с Москвой в XIV-XVIIвв.// Проблемы всеобщей истории: Чтения, посвященные памяти академика М.А. Коростовцева (Сборник статей Рос. ун-та др. народов). - М., 1997. - С.128-136 (0,6 др. арк.)

9.Форми землеволодіння та розвиток сільського господарства у вірменських колоніях Галичини та Поділля в XIV-XVIII ст.// Актуальні проблеми економічного та гуманітарного розвитку України на межі тисячоліть: Збірник наукових праць. - Краматорськ: КЕГІ, 1998. - С.240-248 (0,6 др. арк.)

10.Правове становище вірменських ремісників у Львові XIV-XVIII ст.// Матеріали Першої Всеукраїнської науково-практичної сходознавчої конференції (7-10 квітня 1997): Збірник наукових праць. - К.: Нац. ун-т “Києво-Могилянська академія”, 1998. - Вип.1. - С.83-90 (0,5 др. арк.)

11. Форми землеволодіння та розвиток сільського господарства у вірменських колоніях Поділля в XIV-XVIII ст.// Поділля і Південно-Східна Волинь в роки Визвольної війни середини XVII ст.: Матеріали Всеукраїнської історико-краєзнавчої науково-практичної конференції (19 вересня 1998 року) / Інститут історії України НАН України та ін./ Ред. кол.: Смолій В.А. (голова), Степанков В.С. (наук. ред.), Баженов Л.В. та ін. - Стара Синява: Поділля, 1998. - С.162-169 (0,5 др. арк.)

Размещено на Allbest.ru