Синявський Антін Степанович: життя, наукова та громадська діяльність (1866-1951)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМЕНІ І.П.КРИП'ЯКЕВИЧА

УДК 940.З/477//092/ “1866-1951”

Синявський Антін Степанович: життя, наукова та громадська діяльність (1866-1951)

07.00.01. - Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Заруба Віктор Миколайович

Львів 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України у відділі нової історії України (м.Львів).

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор, академік НАН України Ісаєвич Ярослав Дмитрович, Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, директор (м. Львів).

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор ПЛИСЮК Василь Пилипович, Львівський аграрний університет, завідувач кафедри українознавства.

кандидат історичних наук, професор БАДЯК Володимир Петрович, Львівська академія мистецтв, завідувач кафедри гуманітарних наук.

Провідна установа - Національний університет “Києво-Могилянська академія”, кафедра історії (м. Київ).

Захист відбудеться “4” травня 1999 р. о 15 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (290026, м.Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства імені І.Крип'якевича НАН України.

Автореферат розіслано “2” квітня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради СТЕБЛІЙ Ф.І.

1. Загальна характеристика дослідження

синявський громадський педагогічний

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку України історикам доводиться по-новому вивчати минуле українського народу, його тривалу боротьбу за власну самостійну державу, - на новій методологічній основі, вільній від будь-яких ідеологічних догматів. Важливим завданням є переосмислити роль особи в історії, вивчити неординарні особистості, наповнити історичний процес живими, діючими людьми, зробити його антропоцентричним. Необхідно не лише відродити забуті імена, але й визначити належне кожному місце в історії України, в боротьбі за незалежність і державність. Одним з визначних діячів національного, культурного та політичного руху, борців за сучасну Україну, був Антін Синявський, вивчаючи багатий життєвий досвід якого, ми водночас поповнюємо джерельний запас наших знань про події кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. в Україні і глибше досліджуємо такі проблеми української історії як діяльність революційних гуртків української молоді 80-х рр., Київської та Одеської Громад, зародження політичних партій, історія “Просвіти”, Товариства українських поступовців, революційні події 1917-1920 рр., розвиток освіти й науки першої половини ХХ ст., діяльність Всеукраїнської Академії наук, становлення української журналістики і публіцистики, педагогіки, сталінські репресії, українізація і гоніння на українську культуру. Дослідження життя А.Синявського вносить багато нового до біографій М.Грушевського, В.Антоновича, Д.Яворницького, Д.Багалія, І.Франка, М.Драгоманова та інших діячів історії України. Все це разом і визначає актуальність поставленої проблеми.

Мета дисертації: на основі комплексного наукового аналізу виявлених джерел об'єктивно висвітлити життя і діяльність А.С.Синявського в контексті розвитку національно-державної ідеї. При цьому визначено такі завдання: на підставі аналізу історичних джерел вивчити життя і діяльність А.Синявського і, беручи до уваги всі обставини в яких він жив, написати наукову, об'єктивну біографію вченого; розкрити характер і зміст його громадської праці, наукової діяльності, педагогічної роботи; проаналізувати історичні погляди, оцінку ним найважливіших історичних проблем.

Об'єктом дисертаційного дослідження є життя, наукова та громадська діяльність А.С.Синявського, його творча спадщина та місце в історії України. Предметом дослідження є питання, пов'язані з найважливішими подіями в житті вченого та напрямками його наукової, педагогічної та суспільної дяльності. У біографії Синявського це перш за все участь у національно-визвольному русі (Громади, гуртки драгоманівців, ТУП, “Просвіта”, українські уряди). А також керівництво Комерційним училищем і Вченою архівною комісією у Катеринославі, праця у вищих школах та в Академії наук. Також його особисті стосунки з В.Антоновичем, М.Грушевським, Д.Багалієм, Д.Яворницьким та ін. У царині науки - оцінка його праць з історії, археології, географії, педагогіки.

Хронологічні межі дослідження окреслені рамками життя А.С.Синявського - 1866-1951 рр. - які охоплюють 85 років суперечливого, переломного періоду в історії України на зламі епох - кінця ХІХ ст. - першої половини ХХ ст.

Методологічною основою дисертації є перш за все принципи історизму та об'єктивності. Застосовані були також такі конкретно-історичні методи дослідження як порівняльно-історичний, системний, проблемно-хронологічний.

Джерельною базою дисертації є комплекс історичних документів, архівних і нарративних, з допомогою яких дисертант вивчав і реставрував життєвий шлях вченого. Провівши значну евристичну роботу, автор виявив достатньо об'ємний архівний матеріал, що дозволив розкрити визначену проблему. Зазначимо, що дисертант мав і певні труднощі як з виявленням робіт вченого, так і з встановленням окремих фактів його біографії. По-перше, надзвичайно широке поле діяльності Синявського - Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Польща, Крим, Поволжя, Північний Кавказ, Далекий Схід, а по-друге (випливає з першого) - розпорошеність матеріалів вченого по різних архівосховищах і їхня складна внутрішня структура.

Основний архів вченого, а точніше те, що від нього дійшло до наших днів, зберігається у Дніпропетровському історичному музеї ім. Д.І.Яворницького у відділі фондів (фонд 23, спр. 38, оп. 1-2, 139 і 42 од.зб.). В основному, це офіційні документи, пов'язані з трудовою діяльністю вченого в радянські часи. Від рукописів, листування, книг майже нічого не залишилося. Збережені документи мають свою специфіку. Вивчивши їх, дисертант дійшов висновку, що в умовах сталінського режиму, щоб запобігти репресій, вчений змушений був свідомо приховувати своє походження, багате подіями минуле. Тому наявні документи містять багато неточностей, суперечностей, свідомого замовчування чи навмисних вигадок. Через це наявні у цьому фонді документи ми розподілили за ступенем вірогідності на дві групи: 1. Цілком вірогідні матеріали - фотографії, дипломи, листи, посвідчення, накази, скерування, протоколи, характеристики, архівні виписки, завірені нотаріусом копії документів, конспекти лекцій, тези доповідей, відрядження, трудова книжка за 40-і роки. 2. Документи, які потребують перевірки іншим, нейтральним джерелом - трудова книжка за 1895-1934 рр. (зроблена замість знищеного послужного списку), біографічно-мемуарні нариси, автобіографії, списки наукових робіт, трудові списки складені в 30-і роки. В цьому ж архівосховищі знайдено і використано в дисертації листи А.С.Синявського до Д.І.Яворницького (фонд 10, 24 од.зб.) за 1902-1927 рр., а також два листи батька і брата дружини Синявського Ніни Григорівни Г.Т. та Л.Г.Гаркушевських (фонд 10).

Значний комплекс документів А.С.Синявського виявлено в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського НАН України. Це перш за все листи вченого до Д.І.Багалія (ф. 4), К.Воблого (ф. ХХХVІІІ), П.Стебницького (ф. ІІІ), та листи батька, Степана Івановича Синявського (ф. ІІІ, 216). Надзвичайно багатий на рукописи вченого фонд ВУАН (ф. Х), де є матеріали Київської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства, яку очолював Синявський, Комісії Діпробуду, яку теж фактично очолював вчений, його звіти, тези, статті, доповіді, рукописи готових робіт, листування, протоколи, доповідні записки тощо.

У Центральному державному історичному архіві України у м. Києві дисертантом виявлено листування А.С.Синявського з М.Грушевським у 1895 році (ф. 1235), що конкретизує його біографію одеського періоду, а також метричну книгу (ф. 127), яка дає підстави назвати точну дату і місце народження вченого.

В дисертації використано архівну справу професора А.Синявського за 1945-1947 рр. з архіву Чернівецького державного університету (№ 842). Частина використаних матеріалів зберігається в особистому архіві автора - листи О.П.Оглоблина до Н.А.Синявської, листи до автора Н.А. та О.Л.Синявських, а також спогади про родину Синявських.

Для уточнення окремих фактів біографії вченого дисертант залучав матеріали Центрального державного історичного архіву в м. Львові (ф. 309, 311, 361), Державного архіву Львівської області (ф. 350), Держархівів Дніпропетровської та Одеської областей, відділу рукописів Одеської державної наукової бібліотеки, про що є відповідні посилання в тексті дисертації.

Важливим джерелом для відтворення життєвої сильветки вченого, особливо коли йдеться про його особисті, людські якості, стосунки з людьми, чого не передасть офіційний документ, є спогади сучасників. Вони також дають можливість уточнити суперечливі місця архівних матеріалів, наповнити їх реальним змістом. Для вивчення юнацьких років вченого, його участі у революційному національно-визвольному русі дисертант використав матеріали спогадів Л.Косач (Лесі Українки), А.Верзилова, А.Маршинського, О.Лотоцького, В.Крижанівської, М.Беренштам, П.Тучапського, В.Самійленка, роботу в Одеській Громаді насвітлюють спогади Є.Чикаленка, участь у революційному русі початку ХХ ст. відбита в спогадах Д.Дорошенка та І.Мазепи. Як науковця, організатора науки, співробітника ВУАН, педагога, чуйного сім'янина характеризують А.С.Синявського у спогадах Н.Полонська-Василенко, І.Косач-Борисова, Н.Дорошенко, М.Сокіл, В.Здрайковський, О.Оглоблин, Ніна та Олександр Синявські.

Джерельною базою дисертації стали і праці самого А.С.Синявського, використані як для вивчення біографії, так і для дослідження його творчого доробку. Більшість із цих робіт опублікована, але частина залишилася в рукописах. Для висвітлення і уточнення дат життєпису вченого ми використали його спогади і статті мемуарного характеру про В.Антоновича, Л.П.Добровольського, Д.Сигаревича, Б.Кістяківського, Л.Смоленського, М.Коваленка, К.Мельник-Антонович.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані при вивченні історії України, зокрема таких проблем як джерелознавство, історіографія, національно-визвольний рух, розвиток науки та освіти, при розробці і викладанні спецкурсів у вузах, на семінарських заняттях, в дослідженнях істориків, географів, педагогів, краєзнавців, в написанні статей і монографій.

Апробація дослідження. Дисертантом, протягом років підготовки дослідження, було опубліковано чотири статті в газетах, об'ємний розділ в науковому збірнику статей про визначних людей науки України - “Постаті”, окреме монографічне дослідження “З вірою в українську справу: Антін Степанович Синявський” та брошуру “Синявський А.С. (Нарис життя і творчості)” (див. список в кінці автореферату). Дисертація обговорювалася на засіданні відділів нової і новітньої історії України Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України і дістала позитивну оцінку. Основні висновки дисертації викладалися на наукових конференціях у Дніпропетровську, Одесі, Києві, Львові, в яких брав участь автор. Її положення також уже були використані краєзнавцями в проведенні краєзнавчих досліджень, вченими при написанні статей і монографій, стали аргументом при увічненні пам'яті Синявського в Дніпропетровську та Чернівцях, позитивно оцінені критикою.

Наукова новизна роботи полягає перш за все в неупередженості, об'єктивності, вільному від тенденційності дослідженні життя і творчості А.С.Синявського. В дисертації вперше в історичній науці зроблено спробу проаналізувати літературу про вченого, вивчити джерела до його біографії. До наукового обігу залучено великий комплекс нових джерел, зокрема архів А.Синявського. На підставі виявлених архівних і друкованих матеріалів, дисертант встановив багато нових фактів, показав визначну роль Антона Степановича в науковому і суспільному житті, що його оточувало, зробив спробу синтетичного аналізу його творчого доробку, склав найповнішу на сьогодні бібліографію вченого і хронологію життя та діяльності. Вперше вивчено невідомі раніше аспекти громадської діяльності А.Синявського, яка мала яскраво виражений національний характер, документально встановлено його зв'язки і співпрацю з визначними діячами України - Франком, Драгомановим, Антоновичем, Грушевським, Яворницьким, Багалієм, Оглоблиним, Полонською-Василенко та іншими.

Структура дисертаційного дослідження визначена проблемно-хронологічним підходом до теми. Дисертація викладена на 175 сторінках машинописного тексту і складається з вступу, трьох розділів (у другому і третьому розділах по чотири підрозділи в кожному), висновків і списку використаних джерел. До дисертації (с.с. 176-194) додано “Хронологію життя і діяльності А.С.Синявського” та “Бібліографію праць А.Синявського”.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність теми, її наукову новизну, характеризуються використані джерела. Визначено також об'єкт дослідження, предмет джерельного пошуку, окреслено завдання роботи і можливості її подальшого застосування та використання.

Перший розділ - “Стан наукової розробки теми життя, наукової та громадської діяльності А.С.Синявського” - присвячений розглядові історіографії, яка з огляду на значимість постаті А.Синявського для історії України, не є задовільною, хоча останнім часом помітні і певні успіхи.

Дисертант констатує, що за життя вченого про нього як визначного науковця писали в довідниках про радянських вчених, в “Словнику видатних діячів України” М.Биківця, в “Українській загальній енциклопедії” (Львів, 1934, т. ІІІ, ст. 86). Але від смерті Синявського і до 1976 року його життя і творчість не розглядалися навіть на рівні енциклопедичних статей. Автором одного-єдиного дослідження про його діяльність був Олександр Оглоблин, який в “Українській літературній газеті” опублікував у 1957 р. (№ 4) мемуарну статтю “Пам'яті А.С.Синявського”. Побудована на власних спогадах і на доступних в умовах еміграції джерелах, стаття має важливе значення у популяризації імені вченого і як цінне джерело до його вивчення, особливо в своїй мемуарній частині. Але видана за кордоном, до українського читача вона не дійшла. Та й за браком джерел, автор допустився деяких неточностей. Зокрема, щодо дати народження, місць навчання, назв наукових праць. 1976 року О.Оглоблин, провівши додаткову евристичну роботу, опублікував про вченого статтю в “Енциклопедії українознавства” (т. 8, ст. 2819), яка носить узагальнюючий характер.

Лише в 1990 році, коли став доступний архів вченого, автор дисертації, вивчивши його матеріали, почав пропагувати ім'я і справи вченого, публікуючи статті у міській, обласній та республіканській пресі, а згодом, у 1993 році, видавши монографічне дослідження “З вірою в українську справу: Антін Степанович Синявський” (К.: Либідь, 1993. - 138 с.). В цій книзі було вперше в комплексі вивчено життєвий шлях вченого, уточнено та встановлено багато фактів його біографії. Але, звичайно, всіх проблем вона не вичерпала, науковий пошук автора продовжувався, вилившись в дану дисертацію.

Між 1991 та 1996 рр. стала вивчатися діяльність вченого і краєзнавцями. Це засвідчили короткі дописи в місцевій пресі Людмили Іванової (м. Київ, “Наука і суспільство”, 1991, № 3), Любові Корчинської (м. Чернівці, “Університетський вісник”, 1993, № 9), Ірини Голуб (м. Дніпропетровськ, “Собор”, 1997, 21 лютого). Їхні матеріали носять популяризаторський, а не дослідницький характер. Врешті, 1993 року вийшла найповніша збірка “Вибраних праць” вченого в Києві у видавництві “Наукова думка”.

Серед серйозних досліджень, які присвячені лише якійсь одній проблемі з життя А.Синявського, дисертант називає статті М.Ковальського та С.Абросимової, які торкнулися діяльності А.Синявського як голови Катеринославської вченої архівної комісії (“Археографический ежегодник” за 1988 г. - М.: Наука, 1989., с. 52). Ф.Погребенник розглянув дописи А.С.Синявського у львівських журналах “Народ” і “Зоря” (в 90-х рр. ХІХ ст.) та “Нові шляхи” (в 30-і рр. ХХ ст.) в статті “Антін Синявський та його зв'язки з Галичиною” (Укр. історик, 1993, № 1-4). Не торкаючись біографії вченого, автор поповнює наші знання про його погляди.

Більш об'ємним, і єдиним на сьогодні дослідженням одного з аспектів творчості А.С.Синявського є монографія В.П.Руденка “Професор Антін Синявський подвижник української географії” (К.: Академія, 1996). Автор книги ретельно зібрав, вивчив і дослідив всі наявні роботи вченого з географії, дав їм глибокий і всебічний аналіз, доповнив дослідження бібліографічними покажчиками, публікаціями маловідомих і недрукованих робіт вченого і про нього. На жаль, перший, біографічний розділ книги дещо програє порівняно з іншими, через вузькість джерельної бази і місцями некритичне використання джерел, що привело до певних прикрих фактичних неточностей.

В передмові до “Вибраних праць А.Синявського” є біографічна розвідка С.Білоконя “Антін Синявський та його доба”, яка вигідно вирізняться на тлі інших статей глибиною змісту і широкою джерельною базою, аналізом творчого доробку вченого. В силу специфіки цієї джерельної бази і йому не вдалося уникнути деяких фактичних неточностей (дати вступу до гімназії, виїзду з Києва, приїзду в Київ під час окупації його німцями, тощо), які проте не знижують науковий рівень публікації.

У дисертації підкреслюється, що у вивченні життя, наукової і громадської праці професора А.Синявського протягом 90-х рр. помітні певні досягнення. Але вони потребують подальшого продовження і поглиблення, бо залишаються проблеми джерельного, біографічного і фактографічного характеру, “затемнено” кілька років в житті вченого. А в трагічній історії України, як показав в дисертації автор, А.Синявський є однією із визначних постатей, життя якого не має поринути в небуття.

У другому розділі - “Антін Синявський в перший період життя (1866-1920)” виділено чотири підрозділи, в яких досліджується життя, навчання і праця А.Синявського 1) в Києві (1866-1889), 2) в Одесі і Царстві Польському (1890-1900) і 3) в Катеринославі (1901-1919). Четвертий підрозділ присвячено розглядові, класифікації і аналізові робіт вченого в перший період життя.

Дисертантом встановлено, що народився А.С.Синявський 12 липня (ст.ст.) 1866 року в родині священика, а згодом магістра теології, о.Стефанія, в с. Веприк Васильківського повіту Київської губернії (поблизу Фастова). Дитинство пройшло в с. Скрагалівці Веприцької волості. Завдяки знайомствам батька він був прийнятий до найпрестижнішої школи Києва - Першої чоловічої класичної гімназії у 1877 році, яку закінчив 1885 року. В гімназичні роки познайомився і близько заприятелював з майбутніми істориком Л.Добровольським і письменником та громадським діячем П.Стебницьким, навчався у відомих в Києві вчителів К.Турчаківського (історик), Д.Синицького (словесник), М.Черкунова (географ), брав участь у гімназичних літературних та громадських гуртках різного ідейного спрямування.

В останній рік навчання в гімназії Синявський познайомився з Іваном Франком, був присутній на його сватанні, а потім і весіллі з Ольгою Хоружинською. В 1885-1889 рр. навчається на історико-філологічному факультеті Кивського університету ім. св.Володимира, де став учнем В.Антоновича і підготував під його керівництвом дипломну роботу “Древлянська земля. Історико-географічний нарис”.

В університетські роки за рекомендацією В.Антоновича та Ф.Лебединцева був прийнятий до Старої Громади (студентської), познайомився з П.Тучапським, В.Самійленком, К.Арабажиним, Б.Кістяківським, А.Маршинським, А.Верзиловим, Лесею Українкою, М.Лаппо-Данилевським. А восени 1886 р. - з М.Грушевським, на якого А.Синявський мав у студентські роки значний вплив і якого Грушевський дуже часто (близько 30 разів) згадує у своєму “Щоденнику”. А.Синявський був активним учасником молодіжного народницького (українофільського) гуртка “Хрестоматія”, згодом драгоманівського гуртка М.Ковалевського “Молочний путь”. У лютому 1889 року він ввійшов до радикального драгоманівського гуртка, який діяв за програмою “Вільна спілка”. За участь в ньому 13 серпня 1889 р. А.Синявського заарештували і адміністративно вислали на Північ до м. Шенкурська на два місяці, з забороною надалі жити в Києві.

Дисертант робить висновок, що гурток “Вільна спілка” одним з перших намагався порвати з аполітичним культурництвом та етнографічним українофільством і започаткувати політичну діяльність за відновлення української державності в складі федерації вільних народів. А також, що А.Синявський у своїх політичних симпатіях назавжди залишиться федералістом, що відіб'ється і на його подальшій кар'єрі, і на його долі.

На підставі аналізу джерел констатується, що в січні 1890 р. А.Синявський переїхав до Одеси де здав документи на юридичний факультет Новоросійського університету, який закінчив у травні 1898 р. Разом з тим, склавши екзамени за природниче відділення фізико-математичного факультету цього ж університету, одержав свідоцтво вчителя гімназії та прогімназії. В Одесі ж розпочав трудову діяльність, ставши викладачем Юнкерського училища. Тут А.Синявський стає членом Одеської Громади, співпрацює з М.Комаровим, Л.Смоленським, П.Ніщинським, А.Ждахою, Є.Чикаленком, О.Маркевичем. А.Синявський бере участь у складанні словника “Уманця і Спілки”, виступає на зборах Громади з рефератами про нові українські видання, читає українознавчі лекції в громадівській “Народній аудиторії”. Згодом він стає редактором відділу в громадівському журналі “По морю и по суше”. Разом з Д.Сигаревичем, Іллею Смоленським, Маргаритою Комаровою А.Синявський створює молоду громадку, у 1892 році їде в Софію де особисто зустрічається і протягом місяця спілкується з М.П.Драгомановим. У 1890-1895 рр. продовжує листуватися з М.Грушевським, тісно співпрацює з галицькими радикалами І.Франком та М.Павликом, друкує статті у львівських журналах “Народ” та “Зоря” під псевдонімом А.Катран та Х.Скраглюк. В “Зорі” (1891, № 11-12) в рецензії на книгу О.Барвінського “Ілюстрована історія Руси” А.Синявський виклав власну, оригінальну схему історії України. Дещо пізніше подібну концепцію подав М.Грушевський в “Історії України-Руси” і обгрунтував її в статті “Звичайна схема руської історії”. Згодом вона стала основою сучасної концепції історії України.

Про А.С.Синявського згадують в листах А.Кримський, Леся Українка, М.Косач, М.Комарова. За активну громадську роботу його вдруге заарештовують 29 травня 1896 р. і адміністративно висилають на місяць в Томськ. Звідтіля він їде до Царства Польського, де стає викладачем географії, історії і статистики в Комерційному училищі м. Лодзі, а з вересня 1898р. - директором Комерційного училища в м. Білостоці.

З 1901 року, коли 5 квітня він був обраний директором Катеринославського комерційного училища, і до грудня 1917 року постійно живе і працює в Катеринославі. Дисертант стверджує, що цей період був кульмінацією наукової, громадської і життєвої кар'єри А.Синявського. Як директор Комерційного училища він перетворив його в зразковий навчально-педагогічний заклад, заснований на передових досягненнях педагогічної науки, сам пише наукові статті з педагогіки та психології. Тут він дістає чин дійсного статського радника, ордени Володимира, Станіслава та Анни, працює депутатом міської думи.

В Катеринославі А.Синявський став одним із засновників музею ім.О.Поля та організаторів ХІІІ Археологічного з'їзду, був головою Наукового товариства (1903-1904рр.), очолював роботу Катеринославської вченої архівної комісії (1903-1916рр.), був головним редактором “Летописи Комиссии” (1904-1915рр.), випустивши 10 томів. Він очолював під час революції в 1905-1906 рр. Катеринославську селянську спілку, за що був притягнутий до суду. Став також активним членом товариства “Просвіта” та Товариства українських поступовців (ТУП). Науково, ідейно і організаційно Синявський тісно співпрацює з Д.Яворницьким, В.Бідновим, Д.Дорошенком, Є.Вировим, І.Огієнком, І.Рудичевим, І.Трубою, Д.Сигаревичем.

Під час Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. А.С. Синявський був уповноваженим губернського комітету Центральної Ради по організації воєнно-революційного бюро по Катеринославщині (весна-осінь 1917 рр.), співробітником Міністерства освіти УНР (січень-квітень 1918 р.), директором Департаменту середніх шкіл за Гетьманату (квітень-грудень 1918 р.), та Директорії (1919 р.), заарештовувався денікінцями (вересень 1919 р.), викладав у Київському та Камянець-Подільському українських університетах. Протягом 1917-1918 рр. бере участь в діяльності українських партій радикальних демократів та соціалістів-федералістів.

У четвертому підрозділі першого розділу дисертант показав, що перу А.С.Синявського в перший період його життя належить більше 50 власних наукових робіт, а також редагування статей в журналі “По морю и по суше” та “Летописи ЕУАК”. Проаналізувавши науковий доробок вченого цього періоду, автор дисертації розподіляє його на 8 напрямків:

1. Історія України в цілому (рецензії на синтетичні курси О.Барвінського та М. Грушевського). 2. Археологія (статті про археологічні розкопки та знахідки біля сіл Буки, Вчорайше, Томаківка, Мирова, Мандриківка і в Потьомкінському саду в Катеринославі). 3. Історико-біографічні та історичні нариси (М. Костомаров, В.Антонович, О.Поль, О.Маркевич, М.Коваленко, І.Манжура, М.Гоголь, Я.Новицький, В.Машуков, єпископи Феодосій та Симеон). 4. Історія установ (Катеринославське комерційне училище та Катеринославська вчена архівна комісія). 5. Мистецтвознавство (архітектура “козацького барокко”, портрет І.Гонти, ікона “Покрова”, театр Кропивницького). 6. Історико-педагогічні статті з євгеніки (про нові шляхи у вихованні та оздоровленні молоді). 7. Публіцистика (статті вченого в галицьких виданнях “Народ” і “Зоря”). 8. Географія (рецензія на книгу І.Охрімовича та стаття про лісовий баланс України).

У третьому розділі - “Життя та творчість вченого в умовах радянської влади (1921-1951)” теж виділено чотири підрозділи: 1. Професор київських вищих шкіл. 2. Науковий співробітник ВУАН. 3. Роки мандрів. Останні дні. 4. Науковий доробок другого періоду.

Дослідивши архівні документи, дисертант показує, що в умовах радянської влади вчений був обмежений у своїх можливостях впливати на дійсність, але продовжував працювати на користь України, нехай і радянської, але номінально окремої держави, яка стала своєрідним компромісом між УНР та імперією. 20-і роки київського періоду - зеніт його діяльності як вченого. В ці роки він працює викладачем і професором Київського університету (ІНО), Кооперативного інституту, Київського інституту народного господарства, Інституту зовнішніх зносин, Торгово-промислового технікуму. В дисертації розкриваються великі заслуги А.С. Синявського перед Україною як вченого і організатора науки. Він був науковим співробітником Всеукраїнської Академії наук, ІІІ соціально-економічного відділу. В системі ВУАН входив до Історичної секції М.Грушевського, Комісії районного дослідження Південної України, Історико-географічної комісії О.Грушевського, був членом президії Товариства економістів, заступником голови Комісії Дніпрельстану, членом Товариства істориків ім. Нестора-Літописця, головою Київської філії ВУНАС і членом президії цієї організації у Харкові. А.Синявський входив до керівництва двох науково-дослідних кафедр - економіки Сходу та економіки сільського господарства.

В ці роки Антін Степанович тісно співпрацює з академіками ВУАН П.Тутківським, М.Птухою, С.Рудницьким, М.Грушевським, К.Воблим, Л.Яснопольським, Д.Багалієм. Ним написана значна кількість наукових праць, бібліографічних оглядів, рецензій та мемуарів. Науковий доробок другого періоду життя вченого дисертант розподілив на два цикли - історичний та географічний. У історичнім циклі в свою чергу виділено п'ять напрямків: 1. Революційний національно-визвольний рух 80-х рр. ХІХ ст. (спогади про Б.Кістяківського і Л.Добровольського). 2. Історія Одеської Громади 90-х рр. ХІХ ст. (спогади про Д.Сигаревича, Л.Смоленського, В.Антоновича). 3. Революція 1905 року (спогади про Катеринославську селянську спілку). 4. Некрологи з елементами спогадів (про П.Тутківського, Л.Добровольського, К.Мельник). 5. Автобіографічні нариси (всі в рукописах).

Праці географічного циклу дисертант розподіляє на п'ять груп: 1. Економічна географія (найбільша кількість праць). 2. Сходознавство (економіка Туреччини, Криму, Сирії, Єгипту, країн Близького Сходу). 3. Геополітика. 4. Дніпрельстанівські статті. 5. Дослідницько-персональні (П. Тутківський, С.Рудницький, В.Антонович). В цілому ж дисертантом виявлено більше 50 праць вченого другого періоду його життя. Всі вони проаналізовані і оцінені в дисертації. На жаль, в умовах 30-40 років, коли йшли масові репресії і війна, вчений майже не друкувався (за виїмком двох виявлених газетних статей), і навіть змушений був переїздити з місця на місце, вести злиденне життя, щоб уникнути гіршої долі репресованого.

Третій підрозділ ІІІ розділу і присвячено останнім рокам вченого - рокам мандрів. Дисертант дослідив і розкрив причини, чому вчений змінює місця перебування - Хабаровськ, Владивосток, Благовіщенськ (протягом 1931-1934 рр.), Сталінград (1934-36), Симферополь (1936-39), Нальчик (1939-42), Ростов (1944-45), Чернівці (1945-47), Кіровоград (1947-49), Краснодар (1949-50). Працюючи професором та завідувачем кафедр географії педінститутів та університетів названих міст, він, прагнучи уникнути репресій з боку сталінського режиму, разом з тим обирає місця компактного проживання українців, намагається прищеплювати молоді любов до України.

Під час війни вчений повернувся до Києва, восени 1943 року переїхав до Перемишля, зустрічався у Львові з А.Шептицьким, їздив до Кракова, листувався з родиною Дорошенків, які мешкали в Празі, намагався емігрувати в Швейцарію, але врешті залишився в Україні, повернувшись в серпні 1944 до Симферополя. Свій складний життєвий шлях Антін Степанович Синявський закінчив 2 лютого 1951 року в м. Симферополі. Після перепоховання у 1987 році його останки спочивають у рідному Києві на Лісовому кладовищі.

У висновках до кожного підрозділу сформульовано в стислій формі результати дослідження, узагальнення з поставленої проблеми, подається перелік основних здобутків вченого відповідного періоду, його заслуг перед українським народом. Викристалізовується думка про його значимість як видатної постаті історії України.

У підсумкових висновках викладено основні результати дослідження, а саме, що Антін Степанович Синявський (1866-1951 рр.) прожив довге, неспокійне, насичене яскравими подіями і невтомною плідною працею драматичне життя. Воно розподіляється на два періоди. У першому, який тривав з 1866 до 1920 року, вчений пройшов процес формування як людини, науковця і громадянина. Він намагався активно впливати на навколишню дійсність, змінити її своїми діями, працював на національну ідею, розвивав науку, освіту, культуру, політичну думку рідної землі.

В другому періоді (1921 - 1951 рр.) Антін Степанович був позбавлений можливості істотно впливати не лише на суспільні реалії, а й на власне життя (особливо в 30-і роки), але продовжував у рамках тодішніх можливостей працювати і вірити в торжество української справи, якій присвятив життя.

Загальні ж висновки дисертанта такі: 1. Підкреслюється значний внесок А.С.Синявського в національно-визвольний рух, констатується, що він був учасником, активним діячем та організатором в таких його проявах як культурницькі та драгоманівські гуртки, Громади, товариство “Просвіта”, Товариство українських поступовців, брав участь у роботі партій радикальних демократів та соціалістів-федералістів та у діяльності Катеринославської Селянської спілки.

2. Дослідивши його участь в Українській революції 1917-1920 рр. дисертант стверджує, що А.С.Синявський взяв активну участь у державотворенні як уповноважений губернського комітету Центральної Ради, директор департаменту за Гетьманату і урядовець за УНР та Директорії.

3. На підставі дослідження наукового доробку вченого, доведено, що А.С.Синявський був видатним вченим-дослідником, який зробив істотний внесок у розвиток археології, археографії, географії, педагогіки. Справжнім новатором він став в галузі історії, створивши власну концепцію минулого українського народу. Розробляв він і проблеми нових в той час наук - геополітики та євгеніки. Написані ним мемуари про В.Антоновича, Б.Кістяківського, П.Тутківського, Л.Добро-вольського, Л.Смоленського, Д.Сигаревича є й сьогодні цінним джерелом з історії та культури України, яке широко використовується дослідниками.

4. Характеризуючи А.Синявського як організатора науки відзначено, що він спричинився до заснування та очолив діяльність Катеринославської вченої архівної комісії, в якій разом з ним працювали такі видатні вчені як Д.Яворницький, Д.Дорошенко, В.Біднов, І.Огієнко, Я.Новицький. А.Синявський став головою Київської філії ВУНАС, заступником голови Комісії Дніпрельстану, членом президії Товариства економістів, брав активну участь в роботі Історичної секції ВУАН, Товариства істориків імені Нестора-Літописця, науково-дослідних кафедр сільського господарства та економіки Сходу, у важкі 30-і, 40-і роки організовував і налагоджував роботу кафедр географії вищих шкіл, в яких довелося працювати. Керував українізацією культосвітніх установ на Далекому Сході.

5. Як освітянський діяч А.Синявський став організатором і директором Катеринославського комерційного училища, вибудовував нову систему середньої освіти за гетьмана та Директорії, брав участь в організації Академії наук, створив кафедри географії в Благовіщенському, Сталінградському, Кримському педінститутах, Чернівецькому університеті.

6. Заслуги Антона Синявського, як педагога й просвітителя, визначаються тим, що він створив написані з новаторських позицій праці з питань педагогіки і психології, практично розвивав педагогічну науку як вчитель, директор, лектор, професор. Як просвітитель він все життя ніс знання широким народним масам читаючи лекції, про що теж сказано в дисертації.

7. Заслугою А.С.Синявського є і те, що в умовах царського, а згодом комуністичного режимів він зміг зробити свій, теж істотний, внесок у розвиток національної української журналістики: був редактором в журналі “По морю и по суше”, головним редактором “Летописи ЕУАК”, членом редколегій альманаху “ВУНАС”, журналу “Східний Світ”, друкувався в таких виданнях як “Народ”, “Зоря”, “Нові шляхи”, “Господарство України” тощо.

8. Доля Антона Степановича тісно переплелася з долею визначних діячів політичного і культурного життя тогочасної України. Національно-політичні ідеї єднали його з І.Франком, М.Павликом, М.Драгомановим, М.Ковалевським, П.Стебницьким, К.Арабажиним, Лесею Українкою, Д.Дорошенком, Д.Сигаревичем, Є.Чикаленком. Наукові зацікавлення звели вченого з В.Антоновичем, В.Іконниковим, М.Грушевським, А.Кримським, М.Василенком, К.Воблим, Д.Яворницьким, Н.Полонською-Василенко, О.Оглоблиним, В.Бідновим, Д.Багалієм, Л.Яснопольським, П.Тутківським. Культурні інтереси привели його у коло знайомих Житецьких, Старицьких, Косачів, Лисенків та багатьох інших.

9. Нарешті стверджується, що А.Синявський був неординарною людиною, культурною, високоосвіченою, люблячим сином, вірним чоловіком, у важких умовах залишався самим собою, зберігав людську гідність.

Усім сказаним вище підведено до основного резюме дисертаційного дослідження: Антона Синявського необхідно вважати однією з визначних постатей історії України - поважним вченим, яскравою особистістю, визначним громадянином, незвичайною індивідуальністю, гідним сином України.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. З вірою в українську справу: Антін Степанович Синявський. -К.: Либідь, 1993. - 138 с.

2. Професор Антін Степанович Синявський // Заруба В.М. Постаті (Студії з історії України. Книга друга.). - Дніпропетровськ: Україна, 1993. - 260 с. - С. с. 178-225.

3. Синявський А.С. (Нарис життя і творчості). - Дніпропетровськ: Друкар, 1998. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru