Залишки трипільської культури на території Черкащини

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ»

НА ТЕМУ «ТРИПІЛЬСКА КУЛЬТУРА НА ТЕРИТОРІЇ ЧЕРКАЩИНИ»

СТУДЕНТКИ 1 КУРСУ, ФЕМП, 14 ГРУПИ

ПРИХОДЬКО ВІКТОРІЇ ЮРІЇВНИ

Зміст

1. Що таке Трипільська культура?

2. Археологічні пам'ятки на території Черкащини

3. Заповідник «Трипільська культура»

Список використаної літератури

1. Що таке Трипільська культура?

трипільська культура заповідник археологія

У 1893 році в науковий обіг ввірвалося словосполучення «трипільська культура», завдяки археологу-аматору Вікентію Хвойці. Чех за національністю - Хвойка з'явився на Україні в 70-х роках і поселився в Києві, одному з тодішніх губернських центрів Російської імперії. Агроном за освітою, ахеологією він почав займатися біля 1890 року, і за короткий час зажив слави видатного дослідника, який відкрив цілу низку археологічних культур.

Взагалі, ще до В. Хвойки, на знахідки цієї культури натрапляли польські вчені на території Західної України, а українські - на Поділлі. Румуни на своїй території знаходили речі подібні до трипільських і виділили у себе культуру Кукутень, як потім з'ясувалося - одне з крил «трипільського птаха». Хвойка провівши розкопки в Києві та кількох місцях поблизу містечка Трипілля, зумів зіставити всі свої знахідки, зрозуміти їхнє місце серед інших і виокремити нову археологічну культуру, якій судилося через сотню років ввійти в перелік тих давніх історичних шарів, з яких сучасна людська цивілізація, живила свої перші паростки.

Але це буде пізніше, на зламі минулих століть ще не уявлялася та територія, яку покривала у свій час Трипільська культура, ні кількість її поселень, навіть, час коли вона існувала був досить відносним. Трипільські дослідження вимагали часу, нових людей з ідеями і звичайно коштів.

«Презентація» нової культури відбулась на ХІ Всеросійському археологічному з'їзді і зразу викликала бурхливий інтерес та дискусії серед тогочасних науковців. Хвойка вважав, що прямокутні в плані, площами по 40 - 60 квадратних метрів, скупчення перепаленої глини, які він знаходив під землею - це залишки деревяно-глинобитних поховальних конструкцій, які спалювалися разом з покійниками і посудом, а самі трипільці жили в землянках. Знахідки обвугленого зерна, його відбитків на посуді, зернотерок переконували в тому, що господарі «будинків мертвих», були землеробами і, можливо - першими на території Східної Європи! Будучи за своїми політичними переконаннями слов'янофілом, Хвойка робить висновок, що трипільці, скоріше за все, були предками слов'ян.

На початку ХХ століття з'явився інший погляд на «трипільську» глину. Микола Біляшівський, Василь Доманицький проводили розкопки біля села Колодисте, на території теперішньої Черкащини і переконалися, що скупчення паленої глини - це залишки трипільських жител, а не поховальних споруд. Серед хаосу, на перший погляд схожого на шматки битої цегли, вони знаходили залишки від пічних черіней. Сама глина мала «гнізда» від полови, часто знизу можна було бачити сліди від дерева, на яке цю глину колись намащували. Складалося враження, що долівка хати була викладена плитками різної форми з випаленої глини.

Звичайно не могла не вражати різноманіттям форм і орнаментації знайдена кераміка. На жаль, у більшості випадків, вона була бита і до того ж її покривав шар вапняного нальоту, який законсервував під собою малюнки. Серед кераміки траплялася пластика, яка зображала тварин та людей, посуд незрозумілого призначення, що дістав назву - біноклеподібний. Між іншим, трипільський «бінокль» Хвойка розмістив основним елементом, що прикрашав титульну сторінку його праці «Древние обитатели Среднего Приднепровья».

Перед початком першої світової війни Вікентій Хвойка помер. Війни - світова та громадянська призупинили розкопки на довгих десять років.

Кінець 20-х та 30-ті роки знову покликали на поля шукачів давно зниклого світу. Вперше, біля Києва було розкопано не одне, чи кілька жител з поселення, а ціле селище, яке мало 20 будинків. У 1940 році виходить монографія Тетяни Пассек «Трипільська культура», у якій дослідниця ділить Трипільську культуру на три періоди: ранній, середній і пізній. Тоді ж, на розкопках в «Коломийщині» було проведено археологічний експеримент з трипільського житлобудування: кілька годин на вогні випалювали кусок глиняної стіни від старої сільської хати. Експеримент переконав тодішніх дослідників, що залишки трипільських жител, це фрагменти випалених глиняних плит, з яких потім складали підлогу. При цьому, плитку випалювали десь «на стороні» і далі використовували, як будівельний матеріал - щось на зразок первісної цегли.

Довоєнні розкопки дали дещо в розумінні планування поселень, чим займалося трипільське населення і з чого жило. Відкривався широкий світ релігійних уявлень давніх хліборобів, що шанували матір-богиню, яка в трипільській уяві мала бути початком всіх людей-трипільців, а можливо і людства в цілому. Багатий орнамент виводив трипільську кераміку на почесне місце однієї з найкращих для Стародавньої Європи. Крім того в кінці 30-х років почалися розкопки найбільшого трипільського поселення «Володимирівка» на річці Синюсі, яке досягало цілих 60 гектарів. Небачені розміри для мідно-камяної доби!

Повоєнний час зробив нові відкриття, які привели до переосмислення багатьох, раніше загальноприйнятих поглядів на трипільську культуру.

Трипільці жили в двоповерхових житлах! При цьому жили на одному місці не довго. Виснажуючи землеробством ґрунти, вони пробувши на одному місці років 50 - 70, кидали їх і переходили на «свіжі» землі. Житла з дерева та глини, які за цей час старішали - спалювали. Рештки таких пожарищ і знаходять археологи, при цьому ніхто глиняних плиток для підлоги не випалював. Шар перепаленої глини, це в основному підлога другого поверху, який під час пожежі прогорів, впав і придушив під собою те хатнє начиння, яке було під ним, тобто на рівні землі. Як вам така ідея! Тим більше, що дійсно під шаром глини часто знаходять битий посуд та інші речі, а увесь прямокутний «корж» трипільської підлоги має знизу чіткі відбитки від дерева, на яке глина намащувалася і на якому трималася. Ця теорія, яка з'явилася завдяки Всеволоду Маркевичу на початку 60-х років, до цього часу має багато прихильників і перевіряється низкою експериментів. Крім того деякі моменти вказують на те, що таке спалення жител могло бути ритуалом покидання поселення.

Науковою сенсацією було відкриття, також у 60-х роках, трипільських поселень-гігантів. Розшифровуючи військові аерофотознімки, майор Костянтин Шишкін звернув увагу на світлі овали та лінії, які виділялись на сірому тлі зораних полів. Такі лінії ніяким чином не пов'язувалися з наземними спорудами та дорогами. Можливо це сліди існування давніх поселень? Але площі таких поселень мали бути в кілька сотень гектарів!

Здогад уважного майора через певний час був підтверджений археологами і на картах з'явилося біля 20 велетенських поселень, найбільше з яких «Тальянківське» нарахувало 450 гектарів.

У 1981 році інститут археології УРСР створив комплексну Трипільську експедицію, яка складалася з чотирьох загонів і більше десяти років активно вивчала це питання. До справи вдалося залучити геофізиків. Саме вони розробили метод, який давав можливість без «входження» в землю знаходити місця стародавніх будівель. Так на план «Тальянок» нанесли 2700 таких місць, на «Майданець» - 1500.

Більше ста років розкопок, десятки вчених і ми маємо можливість трохи відкрити завісу таємниць народу, який ми називаємо трипільським. Сформувавшись як окрема культура, плем'я, яке знало хліб, розводило худобу, знало мідні знаряддя праці, поступово з Румунського Попруття рухалося через теперішню Молдову, на Схід, множачись і займаючи все більші території. Напевне тут, на Нашому Сході, відбувалось змішання з частиною місцевих племен, що і привело до появи яскравої різновидності окремих трипільських груп. Величезні поселення з'явилися в кінці ІV тис. до н.е. в тих місцях, де трипільці межували з скотарями. Продовжуючи триматись старих «молдовських» місць, лише на території сучасної України вони зайняли площу у 200 тис. кв. км. і залишили по собі більше 1,5 тисячі поселень.

2. Архелогічні пам'ятки на території Черкащини

На території Черкащини відомо багато різноманітних археологічних пам'яток. Реєстр археологічної спадщини краю нараховує 7169 об'єктів із 9266 пам'яток історії та культури Черкаської області. Серед них - кургани, поселення, городища, ґрунтові могильники, інші пам'ятки (печери, майдани, зольники, скарби тощо).

28 археологічних пам'яток занесені до держаного реєстру пам'яток національного значення: стоянка первісних мисливців на мамонтів у с. Межиріч Канівського району, трипільські поселення Майданецьке, Тальянки, що розташовані в Тальнівському районі, Трахтемирівське та Мотронинське городища скіфського часу в Канівському та Чигиринському районах, поселення ранніх слов'ян у с. Монастирок Канівського району, Княжа гора - давньоруське місто Родень - поблизу Канева та ін.

Серед завдань державної програми “Золота підкова Черкащини”, яка діяла на Черкащині у 2006-2010 роках, передбачалося проведення археологічних досліджень на пам'ятках, що розташовані в історичних містах та мають велике значення для історії України, Європи, світу. Окремі з них включені в маршрут для відвідання туристами: Чигиринська фортеця, Межиріцька стоянка, поселення-гіганти - пам'ятки державного історико-культурного заповідника “Трипільська культура” та ін.

Туристсько-краєзнавчий маршрут по державному історико-культурному заповіднику «Трипільська культура».

Запропонований туристичний маршрут сьогодні є реальним завдяки діяльності в області історико-культурного заповідника, який був створений з метою збереження і раціонального використання археологічних пам'яток, а саме 12 поселень трипільської культури, що розташовані в селах - Тальянки, Легедзине, Майданецьке, Веселий Кут, Глибочок, Піщана, Онопріївка Тальнівського району, Косенівка, Доброводи, Аполянка Уманського району, Чичеркозівка та Вільховець Звенигородського району. Всі вони належать до поселень-гігантів трипільської культури, площа яких сягає від 100 до 400 га.

За підрахунками вчених сьогодні відомо всього 4392 трипільських поселень, з них 2042 знаходяться на території 19 областей України. В Черкаській області відомо 278 пам'яток трипільської культури. В період розквіту культури трипільці збудували 24 найбільших поселень-гігантів, які називають іноді прото-містами. 18 з них розташовані в межах трьох вище названих районів Черкаської області.

Адміністративний центр заповідника розташований в с. Легедзине, там створюється музей поселень-гігантів Трипілля, відбудовуються глинобитні трипільські житла. В задумах директора заповідника Владислава Чабанюка створення такого собі «археологодрому» між селами Тальянки і Легедзине, де сучасний автошлях перетинає вулицю трипільського поселення, розташованого під землею. Заплановано розкопати кілька майданчиків, які є залишками трипільських жител, відбудувати трипільські житла з влаштуванням в них екстремального маршруту з можливістю пожити в умовах трипільської культури та покуштувати страви за трипільською кухнею і звичаями.

3. Заповідник «Трипільська культура»

Державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура» створений Постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 13.03.2003 року та розпочав свою діяльність у липні 2003 року. Він є одним із семи історико-культурних заповідників Черкащини, трьох Національних: Чигиринського, Шевченківського у Каневі, «Батьківщини Тараса Шевченка» на Звенигородщині, та чотирьох обласного підпорядкування: Корсунь-Шевченківського, Кам'янського, «Трахтемирів» та «Трипільська культура». Заповідник є комунальним закладом Черкаської обласної ради та перебуває в підпорядкуванні управління культури Черкаської облдержадміністрації.

Територія

Постановою Кабінету Міністрів передбачена передача у його постійне користування земельних ділянок під 11 трипільськими поселеннями на території Тальнівського, Уманського, Звенигородського районів, серед яких найбільші за площами поселення у тогочасному світі: «Тальянки» - 450 га, «Чичиркозівка» - 300 га, «Майданецьке» - 270 га, «Доброводи» - 250 га. На жаль досі заповіднику не вдається змінити цільове призначення землі на цих пам'ятках і зупинити на них сільськогосподарський обробіток ґрунту.

Наукові дослідження

Заповідник приймає участь у роботі Трипільської археологічної експедиції Інституту археології НАН України, в роботі інших експедицій, що працюють у різних куточках України, співпрацює з Римсько-германською комісією інституту археології Німеччини, вищими навчальними закладами України, які зацікавлені в проведенні археологічних практик. Наукові фонди заповідника складають більше 10-ти тисяч одиниць зберігання з 46 поселень України.

Музей

Приміщення музею заповідника, на жаль, на сьогодні є об'єктом незавершеного будівництва (фінансування будівельних робіт призупинені з 2008-го року). Протягом останніх років нашим співробітникам (всього 4 штатних одиниці) вдалося створити експозицію з 4-х археологічних залів, 1-ї мистецької та кінозали на 40 місць, загальною площею - 220 м.кв. Поруч з музеєм створюється археодром - невеликий музейний комплекс з відтворених у натуральний розмір трипільських будівель, які мають бути наповнені«трипільським» посудом, побутовими речами та знаряддями праці.

У зв'язку з незавершеністю будівельних робіт, відсутністю необхідної для відвідувачів інфраструктури та штату працівників, сьогодні, експозиція не є доступною в звичному музейному режимі. Проте, щодо її огляду можна попередньо домовитись за контактами:

Список використаної літератури

1. Черкащина в контексті історії України. Черкаси, 2004. с. 51-59.

2. Похилевич Л.И. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864.

3. Хвойко В.В. Городища Среднего Приднепровья, их значение, древность и народность // Труди ХІІ АС, Т.І. М., 1905.

4. http://talnern.org.ua/tripilska-kultura.

5. http://tourcenter.ck.ua/region/telnivskiy.

Размещено на Allbest.ru