Голод в Україні 1921-1922 рр.: причини та наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

У наші дні актуальна така тема як голод. З самого дитинства і до глибокої старості ми знаємо про це страшне лихо, від якого загинуло багато людей. У дитячих садочках, школах та вищих навчальних закладах проводиться багато урочистих подій на згадку про це страшне лихо.

Отже, мета мого реферату проаналізувати голод в Україні 1921-1923 років. причини та наслідки голоду, масштаби та кількість загиблих людей.

1. Причини голоду

Соціально-економічна політика більшовиків призвела до масового незадоволення та повстань. На Півдні республіки кількість повсталих сягнула 40 тисяч осіб. Проте більшовики, відчуваючи реальну загрозу втрати влади, змінили економічну політику.

У березні 1921 р. на з'їзді РКП(б) було прийнято рішення про введення продовольчого податку. Але, незважаючи на прийняте рішення, в Україні відбувалися регулярні пограбування селян.

План хлібозаготівлі на 1921 рік для УСРР був надзвичайно високим та неодноразово змінювався. Згідно з початковими цифрами, Україна мала заготовити 171 млн. пудів зерна. У селян почали відбирати все продовольство. Наслідком цього, в південних губерніях України - Одеській, Миколаївській, Запорізькій та Катеринославській влітку 1921 року розпочалося масове голодування населення.

Хліб у голодуючого населення відбирали за допомогою військових формувань, які діяли за інструкціями уряду. В одній із них вказувалось таке: «Взяти в кожній волості від 15 до 45 чоловік заручників багатого та середнього населення. У випадку, коли село відмовлялося давати підписку про відповідальність дати податок або не виконувало умов податку (протягом 48 годин), такі села оголошувалися ворогами радянської влади.

Половина заручників має бути засуджена аж до застосування вищої міри покарання - розстрілу, після чого буде взято наступну групу. Все зерно незалежно від продподатку, конфіскується».

У грудні 1921 року голод почав зростати. Найбільшого удару зазнали діти. У червні 1922 р. голодувало до 2 мільйонів дітей. Часто діти залишалися безпритульними навіть, коли батьки були живі. Ситуація ускладнювалася, тому що більшовики Визначали свою політику, так щоб не послабити власної диктатури. Саме тому перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам, а не голодуючим селам.

Основними причинами голоду стали:

· Наслідки Першої світової війни. Війна відібрала багато продуктивних сил сільського господарства. Продукція тваринництва та землеробства зменшилася майже втричі: в Україні було зібрано лише 768,5 мільйонів пудів зерна. Кількість великої рогатої худоби скоротилася на 15 %.

· Посуха і неврожай 1921 року, що охопили південні та степові райони України. На півдні України зима 1921 року була малосніжною, а весна - без дощів, тому люди знали, що врожай в республіці буде значно меншим очікуваного. До посухи, в республіці збирали до 400 мільйонів пудів хліба щорічно, а 1921 року - лише 39 мільйонів пудів.

· Скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики «воєнного комунізму».

· Примусове вивезення українського хліба в Росію. У 1921 році на території України фактично було запроваджено продрозкладку, хоча офіційно було проголошено про запровадження продподатку. Центральне керівництво вимагало збільшити вивіз хліба з південних губерній УСРР, незважаючи на те, що ці регіони були вражені посухою. Через політику проведену більшовиками: вивезення хліба за будь-яку ціну, селяни зрозуміли, що урожаю не буде і щоб вижити берегли продовольчі запаси, тим самим відкрито чинячи опір заготівельникам. Але в травні 1921 року ЦК КП(б)У вирішило залучити до вилучення хліба регулярну армію, головним завданням якої було вивезення хлібі до Росії. Величезна кількість хліба з України вивозилася в Поволжя і промислові центри Росії, насамперед в Москву і Петроград, а з 1922 року - за кордон. До нового врожаю не дожили сотні тисяч селян.

· використання московським урядом голоду як ефективного засобу придушення антибільшовицького повстанського руху в Україні. Посиливши руйнівну дію посухи, Москва вперше використала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху в українському селі.

2. Політика більшовиків, спрямована на недопущення ослаблення правлячого режиму

Незважаючи на горе і страждання мільйонів людей, зусилля більшовиків були спрямовані у першу не на подолання голоду, а на збереження правлячого режиму.

Ознаками прояву політики більшовиків були:

· Замовчування факту голоду в Україні при оголошенні відомостей про голод в Росії. Під час голоду з України вивозили хліб під виглядом допомоги голодуючим Поволжя і лише в 1922 році влада визнала наявність голоду в Україні та дозволила допомогти міжнародним організаціям.

· Проведення хлібозаготівель у районах, охоплених голодом.

· Ізоляція районів, охоплених голодом, від іншої частини України. Військові підрозділи перекривали всі шляхи сполучення між північними та південними губерніями, конфіскували продовольство в тих, хто намагався провести його на південь.

· Використання голоду для посилення репресій проти духовенства, конфіскація цінностей із храмів та культових споруд.

3. Масштаб голоду та боротьба з ним

комунізм хлібородний більшовик правлячий

Населення Катеринославської губернії за переписом1920 р. становило 1746000 осіб, у тому числі 735800 дітей. Щоб дожити до нового урожай, люди заготовляли навіть м'ясо кішок та собак. У грудні 1921 р. від голоду страждали 329000 осіб, у січні - 530000 осіб, у лютому - 780000 осіб, у березні - 768000 осіб. Голодування призвело до зростання кількості хвороб та смертей. На 1 травня 1922 р. в губернії на висипний тиф захворіли 4607 людини, на поворотний - 7811 та на черевний - 3202 людей. Через хронічне недоїдання захворіли 14268 громадян. Голод відібрав життя у 1713 осіб.

Допомога не охоплювала віх злиденних. На Катеринославщині відкрили 52 пункти, де харчувалися 50115 голодуючи. У квітні 1922 р. в Нікопольському повіті голодувало 56934 дорослих та 30700 дітей, у Катеринославському повіті голодувало 6247 дорослих та 2935 дітей, у Верхньодніпровському - 124636 дорослих та 22625 дітей, у Новомосковському - 15589 дорослих та 15000 дітей, у Павлогромодському - 35000 дорослих та 30000 дітей. У липні у Сінельницькому повіті голодувало 35000 осіб.

Не кращою виглядала ситуація на Одещині. Населення Одеської губернії за переписом 1920 р. становило 1940300 осіб, у тому числі 602800 дітей. Насильницьке вилучення продовольства, реквізиції майна, репресії та посуха призвели до поширення масового голоду влітку 1921 р.

Урожай 1921 р. не повернув хліборобам навіть того зерна, яке вони засіяли. У січні муки голоду відчували 247000 осіб, у лютому - 351000, у березні - 400000, у квітні - 555000 осіб. Станом на 1 травня 1922 р. в губернії на висипний тиф захворіли 11443 людини, на поворотний - 4756 й на черевний - 1986 людей. В Одесі від голоду померли 1932 особи.

На Запоріжжі в грудні 1921 р. від голоду страждали 225000 осіб, у січні 1922 р. - 43600 осіб, у лютому - 891000, у березні - 902000 та у квітні - 948000 осіб. Захворіли - 188563 громадян, померло - 50096 осіб.

У січні 1922 р. українське населення масово голодувало, більшовики продовжували вивозити хліб навіть з тих регіонів, які офіційно були визнані голодуючими. Лише після грудневої партконференції 1921 р. в Україні, ЦК РКП(б) визнав факт голоду. В пресі дозволили публікацію матеріалів про виснажених людей.

Найменш захищеними були діти. Щоб хоч якось допомогти малечі з Поволжя, діти почали прибувати в УСРР влітку 1921 р. в санітарних поїздах (станом на 1 травня 1922 р. перевезено 17432 особи). Водночас самостійно в українські губернії дісталися 11710 осіб. Органи влади не могли охопити допомогою усіх дітей.

Катастрофічна ситуація з харчуванням населення в радянській державі викликала широкий резонанс у світі. Більшовики звернулися за допомогою до міжнародної спільноти. 3 серпня 1921 р. Г. Чичерін повідомив уряди про поширення голоду лише у Поволжі й необхідність гуманітарної допомоги. Але, що Донщина, Кубань, Крим та південна Україна знаходились у подібній ситуації, у повідомленні Г. Чичеріна не було.

У вересні 1921 р. О. Шульгін звернувся з проханням про допомогу голодуючому українському населенню до відомого дослідника Ф. Нансена, який очолював МСДД. Допомога почала прибувати на Поволжя наприкінці літа 1921 р., а в Україну - на початку 1922 р.

Значний внесок у справу порятунку голодуючих належить Американській адміністрації допомоги. Договір АРА з УРСР був підписаний 10 січня 1922 р.

Основними видами допомоги були речові та продовольчі пакунки, забезпечення харчування в спеціальних їдальнях та постачання ліками медичних установ. Українське відділення АРА очолював Гатчинсон. Але водночас більшовики підозрювали, що апарат АРА використовується для підтримки шпигунства. Тому здійснювалося спостереження за діяльністю її співробітників, прослуховувалися розмови, фіксувалися пересування. На особливому контролі перебували радянські громадяни, які допомагали розподіляти продовольство. Під час сплеску репресій середини 1930-х рр. багатьох із них притягували до кримінальної відповідальності.

Влітку 1923 р. керівництво радянської держави заявило, що голод вдалося подолати, але його прояви мали місце в окремих районах. Було офіційно оголошено про закінчення голоду і завершення роботи місій до 1 серпня.

Питання щодо кількості загиблих від голоду 1920-х рр. є відкритим, адже ще тоді влада почала знищувати документальні свідчення своїх злодіянь. За попередніми даними Інституту демографії та соціальних досліджень в Україні померло більше одного мільйона осіб.

4. Наслідки голоду

1. Великі демографічні втрати.

2. Придушення повстанського руху на півдні України. В умовах голоду повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад.

3. За рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи.

Висновок

Отже, я проаналізувала голод в Україні 1921-1923 років. Я з'ясувала, що причинами утворення голоду були: наслідки Першої світової війни, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики «воєнного комунізму», посуха і неврожай 1921 року, що охопили південні та степові райони України, примусове вивезення українського хліба в Росію, використання московським урядом голоду як ефективного засобу придушення антибільшовицького повстанського руху в Україні.

Проте, незважаючи на те, що голод поширювався та забирав все більше і більше життів, уряд більшовиків продовжував свою соціально-економічну політику. Влада в першу чергу була зацікавлена не в подоланні голоду, а в тому щоб зберегти правлячий режим.

Епіцентром голоду 1921 р. стали Херсонщина, Миколаївщина і Запоріжжя, де з січня 1922 р. фіксували масове вимирання. Під час голоду 1921-1923 рр. міжнародні організації надали значну допомогу населенню Півдня України в боротьбі з голодомором 1921-1923 рр. Серед них слід виділити «Джойнт» та АРА, а також «Американську менноністичну допомогу», «Міжнародний союз допомоги дітям», «Шведський Червоний Хрест», «Швейцарський Червоний Хрест», «Місію Нанесена», «Німецький Червоний Хрест», «Датський Червоний Хрест», «Європейський комітет допомоги студентам».

Точне число жертв голоду 1921--1923 років серед українців та національних меншин південноукраїнського регіону не встановлено. За оцінкою наркомату здоров'я України узимку 1921--1922 років загинуло від голоду 235 тисяч чоловік. Ця оцінка спиралася на дані вибіркового опитування селянських господарств навесні 1922 року кореспондентськими пунктами ЦСУ України, яке проводили лише в деяких постраждалих від голоду південних губерніях.

Наслідками страшного голоду були: великі демографічні втрати, придушення повстанського руху на півдні України, за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи.

Список літератури

1. Кульчицький С.В., Мовчан О.М. «Невідомі сторінки…» - Київ.: Генеза, 2001. - С. 54-55.

2. Мовчан О.М. Іноземна допомога голодуючим України в 1921-1923 рр. // Український історичний журнал. - 1989. - №10. - С. 77-84.

3. Мовчан О.М. ГОЛОД 1921-1923 РОКІВ В УСРР // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В.А. Смолій та ін. НАН України, Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2004. - С. 7-33.

Размещено на Allbest.ru