Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І.Мечникова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.01 Історія України

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.)

Ігнатова Людмила Русланівна

Одеса 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії Національного технічного університету України "КПІ"

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Сторчило Вячеслав Семенович, кафедра історії НТУУ "КПІ"

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Горбань Юрій Андрійович, зав.кафедри української історії та етнополітики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, доцент Лабур Володимир Олександрович доцент кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури

Провідна установа: Інститут історії України Національної академії наук України, відділ історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Захист відбудеться "11"_вересня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 в Одеському національному університеті ім.І.І.Мечникова за адресою: 65057, м.Одеса, вул.Щепкіна, 12, ауд.9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова за адресою: 65100, м.Одеса, вул.Преображенська, 24.

Автореферат розісланий "10"__липня _ 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Лозовський А.К.

1. Загальна характеристика роботи

аграрна реформа столипін сільський

Актуальність теми дослідження. Доцільність наукового дослідження процесу аграрного реформування на початку ХХ століття в історичному минулому українського суспільства обумовлена сучасними проблемами творення української національної держави, соціальної організації суспільства, його демократизації та гуманізації, економічного відродження країни. Як і в минулому, нині зростає роль аграрного сектору в економічному житті суспільства. Сучасна перебудова аграрного сектора економіки набирає все більш організованого характеру: на арені економічного життя стало реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю; підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств. Аграрні проблеми дедалі більше стають предметом уваги не тільки науковців, громадськості, але і державних органів влади. Це, насамперед, стосується прийняття Верховною Радою Земельного кодексу України.

Однак зростаючий інтерес до низки проблем, пов'язаних з введенням приватної власності на землю, деякі спроби їх вирішення наштовхуються на відсутність історичного досвіду, певних знань, наукової інформації, цілісних досліджень, які б об'єктивно відтворювали роль та значення аграрного реформування в історії України. Теоретичні та історичні обґрунтування проблем сільського господарства України відстали від практичних потреб часу. Це зумовлює необхідність наукового пошуку, нового осмислення національної історії України в контексті аграрної політики як складової суспільно-цивілізаційного розвитку.

Необхідність наукового дослідження теми визначається також домінуванням у суспільних науках негативного погляду при висвітленні підсумків аграрного реформування П.А.Столипіна, хибної оцінки економічних та історичних особливостей аграрного устрою українського села. Таке тлумачення обмежує самі наукові дослідження, подає неповну та однобічну картину історичної реальності, негативно впливає на формування історичної свідомості. Тому в наукових дослідженнях, як і в економічній діяльності, має панувати об'єктивне осмислення аграрної політики, та, зокрема, процесу впровадження приватної власності на землю, ролі селянина в господарському та суспільному житті України, її історії, зокрема у висвітленні подій і явищ економічного життя українського села на початку ХХ століття.

Сільське господарство традиційно залишалося сферою діяльності здебільшого українського населення. Українці, як споконвічні хлібороби, прагнули укорінитися на землі. Однак цьому не сприяли масове зубожіння, обезземелення селянства, якими супроводжувався процес утвердження капіталістичних відносин. Особливо це стосується такого важливого етапу української історії, яким є початок ХХ століття.

Україна вступила в ХХ століття як складова частина Російської імперії з усіма притаманними цій країні проблемами - з напівкріпацьким режимом на селі і, отже, зі зростаючою необхідністю нових реформ, зволікання з якими робило неминучим революційний вибух.

Зміст цих реформ полягав у проведенні широких демократичних перетворень, але головне - в ліквідації поміщицького землеволодіння, передачі всієї землі тим, хто її обробляє. Спрямування селянства на реформи виявилося на початку 1905 року. На весну 1906 року воно перетворилося у свідому програму. Цьому сприяло і масове складання наказів депутатам, які були обрані в Державну Думу.

Столипінська аграрна реформа стала однією з найважливіших подій в історії Російської імперії в цілому і України зокрема. Вона активно сприяла становленню капіталізму. Реформа була направлена на звільнення селянських земель від "слабких" на користь "сильних", на вирішення завдання первісного нагромадження капіталу на селі.

Вивчення процесу аграрного реформування в тогочасній історії нашої країни, висвітлення подій реформи П.А.Столипіна в Україні сприятиме усвідомленню глибинних зв'язків між минулим і сьогоденням, розумінню основ української економіки та сільського господарства.

Зв'язок роботи з науковими та державними програмами. Наукове дослідження ролі аграрного реформування в економічному житті України початку ХХ століття здійснено у відповідності з Указом Президента України Л.Кучми "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 року № 1529/99. У цьому документі наголошується на необхідності негайного реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю; підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств і т.ін. 25 жовтня 2001 року Верховною Радою України було прийнято Земельний кодекс України як перший етап реформування аграрного сектору. Хід голосування депутатами Верховної Ради засвідчив, що в українському суспільстві сьогодні відсутня єдність в питанні власності на землю. Ліві сили будь за що намагаються зберегти державну власність на землю і залишити селянина наймитом, а не власником землі. Для розв'язання цих протиріч необхідним стає всебічне вивчення історичних реалій сільськогосподарського життя України та обґрунтування її аграрних особливостей. Проведення столипінської реформи в Україні дає можливість виявити особливу історичну ментальність українського селянина.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування економічної необхідності реформування сільського господарства України на початку ХХ століття, особливостей проведення аграрної реформи П.Столипіна та доцільності запровадження приватного сектору в Україні.

Для досягнення поставленої мети у дисертації визначені наступні задачі:

- аналіз економічних та політичних передумов аграрного реформування в Російській імперії в цілому і Україні, зокрема, та висвітлення особливості аграрного розвитку України в системі економіки та сільського господарства Російської імперії;

- визначити напрями, форми та методи реформування сільського господарства України як складової частини Російської імперії та їх капіталістичну спрямованість;

- розкрити динаміку процесів руйнації общинного землеволодіння, впровадження приватної власності на землю та поширення хутірського та відрубного господарства;

- висвітлити протирічність урядової політики в справі фінансування реформаторських заходів та процесу переселення українських селян за Урал та до Туркестану;

- визначити основні тенденції революційної напруги (до і в ході її проведення) та формування чітких позицій щодо аграрного питання в програмах політичних партій та блоків.

Об'єктом дисертаційного дослідження є проведення аграрної реформи П.А.Столипіна на початку ХХ ст. в Україні.

Предметом дисертаційного дослідження є виявлення характерних рис аграрної реформи в Україні на фоні проведення останньої в Російській імперії, а також її економічні і соціально-політичні наслідки для українського селянства.

Хронологічні рамки визначаються 1906 р., коли революційна ситуація в країні вимагала від уряду широких демократичних перетворень в аграрному секторі економіки і 1914 р., коли в зв'язку з початком І світової війни землевпорядкувальні роботи поступово скорочуються.

Територіальні рамки визначаються 9 губерніями України - Волинською, Катеринославською, Київською, Подільською, Полтавською, Таврійською, Харківською, Херсонською та Чернігівською.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є наукові принципи пізнання та вивчення суспільних процесів і явищ. Це, насамперед, принцип історизму, який вимагає кожне явище (у нашому випадку аграрне реформування сільського господарства України на початку ХХ століття) розглядати як процес становлення та розвитку з урахуванням конкретно-історичної ситуації, у взаємозв'язку з іншими процесами (політичними, соціальними, економічними). Такий підхід дає змогу прослідкувати безпосередній зв'язок минулого і сьогодення, зокрема, необхідність аграрного реформування на початку ХХ ст. та зміни в суспільному житті внаслідок реформи П.Столипіна.

Науковий принцип системності потребує розглядати проведення аграрної реформи як певну систему з власними закономірностями та методами, які притаманні сільському господарству України, визначити її особливості та соціальний склад. З іншого боку, це дає можливість дослідити весь спектр та динаміку взаємозв'язків між різними соціальними інститутами (селянство, дворянство, робітники, капіталісти та інтелігенція) та суспільно-політичними процесами, які відбувалися на початку ХХ ст. в Україні.

Основними методами наукового пошуку виступають: хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний та кількісний методи.

Ці та інші наукові принципи пізнання допомагають комплексному вивченню причин, характеру та наслідків аграрного реформування сільського господарства досліджуваного періоду в Україні.

Основу джерельної бази дослідження складають документи і матеріали рукописного і друкованого походження. Серед рукописних комплексів в ході написання дисертації використані архівні фонди Центрального Державного Історичного Архіву (ЦДІА) України.

Важливим джерелом для написання дослідження стали матеріали періодичної преси України. В процесі роботи над дослідженням автором використано вісімнадцять найменувань періодичних видань, які зберігаються у Газетному Фонді Національної Бібліотеки України ім.Вернадського.

Використання рукописних комплексів та матеріалів періодичної преси дає можливість з'ясувати наступні питання: 1) порівняти офіційну та періодичну літературу в оцінці та розумінні необхідності проведення аграрної реформи, різниці у її реалізації та очікуваних наслідків; 2) можливість простежити хід обговорення та дебати з аграрного питання в І та ІІ Державних Думах, складання пакету законодавчих актів та виділення першочергових завдань з питань реформування сільського господарства; 3) розбіжності в оцінці результатів проведення реформи офіційними джерелами та періодичною пресою; 4) визначення необхідного та реального фінансування проведення реформи П.А.Столипіна в Україні.

Для аналізу стану аграрного господарства були використані програми політичних партій як загальноросійських, так і українських, в яких у відповідності з різним соціальним спрямуванням у земельній політиці, ставилося питання вирішення аграрних проблем.

Допомогою при підготовці дисертації стали матеріали наукових читань та конференцій з проблем аграрної історії України та Росії, праці відомих вчених-дослідників з проблем аграрної історії.

Наукова новизна одержаних результатів насамперед полягає в комплексному дослідженні всіх ланок аграрного реформування в окремій частині Російської імперії - Україні. Розглянуто процес руйнування общинного землеволодіння в українських губерніях та формування приватного сектору. Зокрема, вперше здійснено аналіз висвітлення проблем українського селянства у періодичній пресі, оцінки поглядів сучасників на проблему приватної селянської власності на землю, їх рекомендації щодо способів вирішення проблем селянського малоземелля та безземелля. Вперше в дослідженні порівнюється офіційна оцінка реформи з періодичною пресою. Встановлена різниця між офіційними повідомленнями та реальною оцінкою в періодичній пресі за наступними напрямками: а) фінансова підтримка реформи; б) кількісна оцінка переходів на хутори і відруби та виділення землі в приватну власність; в) різниця в ціновій політиці на землю, як об'єкту купівлі-продажу та інші.

Доповнено джерельну базу дослідження за рахунок введення у науковий обіг друкованих збірників і матеріалів та невикористаних раніше фондів періодичної преси України.

На захист виносяться наступні положення:

1. Економічні та політичні передумови та актуальність аграрного реформування в Україні як складової Російської імперії, особливості та територіальна диспропорційність общинного та індивідуального землекористування на українських землях напередодні проведення реформи.

2. Протирічність процесу приватизації землі за часів реформи, схематично-шаблонне відношення урядової влади щодо реалізації реформи без урахування особливостей побутового, географічного та історичного характеру українського регіону та розбіжності в розмірах земельних наділів на одне домогосподарство за даними офіційних документів та періодичної преси.

3. Особливе місце аграрному реформуванню відводилося в програмах політичних партій як загальноросійських, так і українських. Всі політичні партії національного спрямування ставили на порядок денний аграрне питання поряд з вирішенням національних проблем. Проте існували різні позиції щодо розуміння соціальної справедливості по відношенню до селянства, які коливалися від збереження поміщицького землеволодіння та поліпшення становища селянства за рахунок посиленої обробки землі до її повної націоналізації.

4. Непродуктивність орендного виду землекористування та зростання приватновласницьких земель в Україні під час проведення реформи, збільшення іпотечної оренди Селянським Банком та перехід до грошових розрахунків за оренду.

5. Основна підтримка урядової політики щодо збереження поміщицької землевласності була орієнтована на діяльність Селянського Банку, внаслідок чого зростала ціна на землю поміщиків та знижувалася ціна за надільні селянські землі вдвічі за ринкову, недосконалість кредитної політики в справі влаштування хутірського та відрубного господарств мали негативні наслідки для підсумків реформи в Україні.

6. Політика уряду, яка була направлена на переселення селян за Урал та до Туркестану, мала позитивне значення лише для колонізації цієї частини імперії. Для України переселенська політика уряду мала негативне значення, оскільки, не вирішуючи питання малоземелля та безземелля українського селянства, змушувала останнє власними силами та коштами освоювати цілинні землі Російської імперії.

7. Різниця в реакції українського селянства на проведення столипінської аграрної реформи, негативне ставлення у селян викликали насильницькі методи її здійснення, поміщицька спрямованість Селянського Поземельного Банку, непродуманість переселенських заходів, відмінність у запланованому та реальному фінансуванні. Підтримка реформи в переважній більшості була з боку заможних селян та повноцінних фермерів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал дисертації, узагальнення, висновки та рекомендації наукового дослідження можуть бути використані при проведенні реформування аграрного сектора економіки, діяльності селянських політичних партій, громадських організацій та об'єднань, в економічних дослідженнях науковців.

Апробація. Основні результати дослідження оприлюднені автором у виступах на міжнародних та українських науково-практичних конференціях: "Історія українського народу" (Київ, 1994), "Історія батьківщини і сучасність" (Київ, 1996), "Український народ - великий державотворець" (Київ, 1997), "Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень" (Київ, 1997), "Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму" (Київ, 1999). Матеріали дослідження були використані у підготовці висновків та рекомендацій названих конференцій.

2. Структура і основний зміст дисертації

Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом. Загальний обсяг дисертаційної роботи - 176 сторінок. Кількість використаних джерел - 4 архівні фонди, 18 найменувань періодичних видань та 201 найменування літератури. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюється мета і задачі дослідження, його наукова новизна та практичне значення, викладається методологічна основа дисертації, дана коротка характеристика джерельної бази.

В першому розділі - "Історіографічний огляд проблеми" - аналізується стан наукової розробки проблеми в історіографії.

Зазначається, що проблема реформування аграрного сектора економіки України на початку ХХ століття ще не знайшла чільного місця серед наукових досліджень суспільно-економічного спрямування, але інтерес та зацікавленість вчених до цього явища існували завжди. Кризовий стан сільського господарства та шляхи його подолання були предметом вивчення спеціалістів в різні часи. Історіографію проблеми можна умовно поділити на дореволюційну, радянську, періоду перебудови та дослідження української діаспори. В кожному з цих періодів проблема аграрного реформування розглядалася як в цілому, так і за окремими галузями.

Селянське питання та його роль в суспільному житті Російської імперії викликало увагу дослідників ще до початку аграрного реформування. Це пояснювалося перш за все тим, що селяни брали активну участь в революційних подіях 1905 року. Незадоволення розподілом землі в Російській імперії, сусідство великих поміщицьких латифундій поряд з селянським малоземеллям та безземеллям змусили багатьох дослідників приділити особливу увагу процесу реформ в сільському господарстві.

Аграрна проблема та роль селян в соціально-економічному житті країни привертала увагу економістів та дослідників і після початку аграрного реформування П.А.Столипіна.

Великого значення набуло на початку ХХ століття переселення селян за Урал. Це питання також займало значне місце в дослідженнях тогочасних економістів. Переселення селян до Сибіру, його причини розглядалися в залежності від общинного землеволодіння та економічного становища країни. Однак, розглядаючи різні причини складної аграрної ситуації та різні сторони запровадженої П.А.Столипіним реформи на початку ХХ століття, сучасники так і не створили цілісного дослідження всіх сторін реформування.

Наступна хвиля зацікавленості аграрним реформуванням виникла в Радянському Союзі. Після громадянської війни відбудовувалася економіка країни. Сільському господарству також надавалося великого значення. З'являються дослідження, які присвячені перш за все економічним передумовам та наслідкам селянського руху в революції 1905 року.

Причинам, суті та наслідкам аграрної політики П.А.Столипіна були присвячені роботи радянських дослідників Н.Карпова та А. Кауфмана. Окремо слід виділити роботу українського дослідника О. Погребинського, який вперше розглянув роль економіки України кінця ХІХ - початку ХХ століття як окремого регіону Російської імперії. Не ідеалізуючи столипінську реформу, автор віддає належну увагу особливостям економічного розвитку України. Вчений одним з перших проаналізував значення в сільському господарстві прошарку середньо забезпечених селян.

Характерною рисою досліджень цього періоду було те, що, з одного боку, за часів непу та розвитку індивідуального селянського господарства столипінська реформа розглядалася економістами неупереджено, а з іншого - політика радянської влади вимагала утвердження єдиного правильного курсу (курсу партії більшовиків), як такого, що здатний задовольнити всі вимоги селян. Саме з огляду на останнє з'являються дослідницькі роботи, в яких зазначається, що вся політика аграрної реформи П.А.Столипіна зазнала краху.

Починаючи з 40-х років ХХ століття, а особливо в 60-80-ті роки, інтерес до столипінської аграрної реформи посилюється. Найбільша кількість робіт з цього питання належить видатному радянському досліднику С.М.Дубровському. В своїх працях він дає аналіз розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві, боротьбі селянських мас проти поміщицького землеволодіння, сутності аграрного реформування П.А.Столипіна - руйнуванню общини, насадженню хутірського та відрубного господарства, діяльності Селянського Поземельного банку та переселенню за Урал.

Аграрній політиці самодержавства взагалі і столипінській аграрній реформі зокрема, присвячено багато робіт дослідників радянських часів. П.Н.Єфремов, П.М.Першин, С.М.Сидельников розглядали проблеми поміщицького господарства на початку ХХ століття, руйнування общини капіталістичними формами землекористування, оренду землі, діяльність Селянського Поземельного банку, переселення до Сибіру та інші аспекти реформи. Думку про штучну підтримку урядом общинного землеволодіння підтримували радянські вчені І.Д.Ковальченко та Л.В.Мілов. Однак, у всіх працях цього періоду Україна не розглядалася як особливий економічний регіон зі своїм специфічним історичним та економічним розвитком.

Багато уваги дослідників викликали окремі ланки сільськогосподарського життя. Оренді землі на початку ХХ століття та системі економічного та фінансового законодавства присвячені роботи радянських дослідників А.М.Анфімова та А.П.Погребинського. Соціально-правовому становищу селян в період після скасування кріпацтва присвячені роботи В.Г.Тюкавкіна та П.Д.Індиченка. Проблеми селянського землеволодіння, аргументація необхідності реформ на початку ХХ століття, два шляхи розвитку в сільському господарстві - прусський та американський, знайшли відображення в роботах В.С.Дякіна, Є.Г.Василевського та О.С.Карнаухової.

Переселенню до Сибіру як окремій галузі столипінської реформи, присвячені дослідження радянського вченого Л.Ф.Склярова. А ролі селян України в колонізаторській політиці царського уряду - роботи українського історика Н.А.Якименка, в яких автор розглядає переселенський рух з України і його роль в столипінській аграрній реформі.

Розглядаючи передумови аграрної реформи П.А.Столипіна, радянські вчені не виділяли українське сільське господарство з усієї Російської імперії, хоча общинне землеволодіння в Україні мало свою специфіку, особливо на Півдні України. Цьому регіону присвячено дослідження Г.Н.Губенко. М.А.Рубач докладно висвітлює соціальну структуру реформування сільського господарства України на початку ХХ століття. Проблемам аграрних відносин та їх ролі в революції в Україні, капіталізації сільського господарства Правобережної України, діяльності Селянського Поземельного Банку присвячені дослідження українських істориків П.П.Темчука, Л.І.Гайдая, А.В.Опрі.

Питанню ролі селянського руху в Україні до початку першої російської революції і в період проведення аграрної реформи П.А.Столипіна приділяли увагу багато українських істориків. Це, зокрема, праці А.К.Буцика, В.С.Горякіної, М.Н.Лещенко, Ф.С.Лося, А.Г.Михайлюка та І.М.Реви. В своїх працях всі автори зазначали, що селяни активно протестували проти царського курсу, який був направлений на збереження великого поміщицького землеволодіння.

Багато уваги приділяв діяльності П.А.Столипіна на посту міністра внутрішніх справ відомий радянський вчений А.Я.Аврех. Періоду реформування в Росії на початку ХХ століття присвячена одна з його робіт - "Столыпин и судьбы реформ в России". В цьому дослідженні автор аналізує всі реформи П.А.Столипіна і аграрну зокрема, її основні досягнення та невдачі.

Ці праці ґрунтовно і з різних сторін досліджують період аграрного реформування в Російській імперії на початку ХХ століття. Авторами цих досліджень введено в науковий обіг багато нових джерел та документів, зокрема, фонди МВС, Ради Міністрів, губернаторів, листів селян до Державних Дум, скарг на незадовільне впровадження реформи на місцях. Але в цілому реформа висвітлювалася негативно, не зважаючи на окремі регіони, їх специфіку аграрного впорядкування.

З другої половини 80-х років увагу істориків привертають так звані "білі плями". Продовжує зростати інтерес як до самої фігури П.А.Столипіна, так і до його політичної та економічної діяльності. До таких досліджень відносяться роботи Зирянова П.Н., Кабитова П.С., Кореліна А.П., Кучумової Л.І. та Румянцева М. Ці дослідники розглядають сільське господарство та селянство наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття з нових точок зору. Зі зміною поглядів на приватну власність, особливо на землю, змінюються і точки зору істориків на результати аграрної реформи П.А.Столипіна.

Історія столипінської реформи продовжує цікавити дослідників і в наші дні. Це стосується не тільки власне українських істориків, економістів, політологів. Цікавість до проблеми виникає і у російських дослідників. Праця російського вченого Л.М.Лукашевича "Украина: историко-экономическое обозрение" присвячена загальним питанням економічного розвитку України, але багато уваги приділено і наслідкам проведення аграрної реформи П.А.Столипіна в Україні. В дослідженні наведені нові погляди на історію розвитку сільського господарства на початку ХХ століття та наслідки для України процесу аграрного реформування.

На сьогоднішній день багато українських дослідників приділяють увагу безпосередньому вивченню проведення аграрної реформи в Україні. Переосмислення значення введення приватної власності на землю дозволяє історикам по-новому оцінити столипінську реформу. Перше дисертаційне дослідження було зроблено Майстренко В.С. "Столипінська аграрна реформа в Харківській губернії" (1997 рік). В ньому розглядаються всі ланки проведення столипінської реформи в Харківській губернії, зосереджено науково обґрунтований аналіз причин, подій та наслідків аграрної реформи уряду початку ХХ століття.

Наступна спроба була зроблена Бочаровим В.В. Ним було досліджено Катеринославську та Харківську губернії в роки реформи. Власюк І.М. досліджує вплив аграрних перетворень на соціально-економічний розвиток Правобережної України.

Окремо слід відмітити роботи науковців української діаспори. О.Мицюк і М.Сціборський в своїх роботах вивчали історичний досвід проведення аграрних перетворень в Україні від періоду реформи 1861 р. і до нововведень радянської влади в 20-30-х роках, включаючи і проблеми столипінської аграрної реформи. Н.Полонська-Василенко та О.Субтельний в своїх дослідженнях з історії України зверталися до проблем українського села початку ХХ ст. Однак, ці роботи мають загальний характер і не містять детального аналізу реформи.

Отже, аналіз історіографії проблеми свідчить про те, що тільки деякі аспекти аграрної реформи України початку ХХ століття були предметом уваги багатьох вчених - суспільствознавців та економістів. Проте, досліджувана тема не набула характеру окремого цілісного вивчення.

У другому розділі - "Загострення ситуації в аграрному секторі економіки України на початку ХХ століття та пошуки вирішення аграрного питання" - розглядається становище сільського господарства України на початку ХХ століття, кризові явища в ньому, пошуки урядом та політичними партіями шляхів вирішення проблеми.

Обґрунтовується положення про те, що становище сільського господарства України на початку ХХ століття мало свої особливості. Після відміни кріпацтва в 1861 році в Україні гостро постало питання малоземелля селян. Періодичні видання зазначали, що, наприклад, Київська губернія займала одне з останніх місць в імперії за розмірами селянського землеволодіння на душу населення. Але общинне землеволодіння не мало в Україні такого значення, як в інших губерніях Росії. Зазначається, що напередодні та на початку революції 1905 року загострилися основні протиріччя в розвитку аграрних відносин: велике поміщицьке землеволодіння, селянське малоземелля та безземелля, обмеження купівлі-продажу та застави землі, вимоги селян про розподіл землі та вільну її мобілізацію. Це призвело до наростання селянських страйків, з якими уряд та поміщики боролися всіма засобами.

Періодична преса не обійшла увагою це гостре економічне питання. На своїх сторінках газети друкували дані про стан селянського господарства, пропозиції щодо вирішення проблеми як спеціалістами-аграрниками, так і іноземними вченими. На сторінках періодичних видань з'являлося багато варіантів оцінки стану сільського господарства - від покращення сільськогосподарської техніки до поступок поміщиками у наділенні селян землею.

Загострення аграрної проблеми на початку ХХ століття привертало увагу багатьох політичних організацій, і загальноросійських, і українських. Характеризуючи їх програми, розкриваються основні напрями діяльності в аграрному питанні. Більшість політичних партій в своїх програмах наголошували на встановленні соціальної справедливості по відношенню до селянства (скасування викупних платежів, повинностей та податків, які були накладені на селянство після скасування кріпацтва в 1861 році), зрівняння селянства в громадянських правах з іншими верствами суспільства.

Революційно-демократичні, соціалістичні та ліберальні українські та загальноросійські партії наголошували на поліпшенні селянського землеволодіння за рахунок державних, удільних, кабінетських, монастирських та частини приватновласницьких земель. Кадети, Партія демократичних реформ, УДРП навіть пропонували компенсацію великими землевласникам вартості їх земель за рахунок держави.

Особливого погляду на земельну власність дотримувалися українські та загальноросійські есери. В своїх програмах вони наголошували на націоналізації землі.

Особливу увагу в програмах політичних партій займала оренда землі. Майже всі політичні партії наголошували на впорядкуванні законів, які б регулювали відносини між орендарями та орендні ціни.

Особливого погляду на приватну власність додержувалися загальноросійські монархічні партії, які вважали, що збереження поміщицького землеволодіння обов'язкове, а поліпшити важке становище селянства можливо за рахунок покращеної обробки землі.

Характерною рисою націоналістично спрямованих партій було те, що вони ставили питання вирішення аграрної проблеми поряд з національною. Головною рушійною силою розглядалося саме селянство, а не пролетаріат (РУП). Загальноросійські партії розглядали аграрне питання в Україні як складову частину аграрної проблеми всієї Російської імперії і не виділяли особливостей сільськогосподарського стану українських земель.

Проблеми сільського господарства активно обговорювалися на державному рівні. Ще за часів роботи І Державної думи різними політичними фракціями висувалися аграрні програми. Вони викликали багато суперечок. Кадетська фракція пропонувала покращити селянське землеволодіння за рахунок державних, удільних, казенних, монастирських та частково приватновласницьких земель. Українська фракція трудової громади також брала активну участь в обговоренні аграрного питання. В І Думі вона підтримувала земельний проект кадетів, а в ІІ Думі - проект трудовиків, пропонуючи передати землі в крайовий земельний фонд.

Постійні дебати в Думі викликали хвилю зацікавленості селян. Періодичні видання постійно друкували накази селян депутатам Державної Думи. Все це змусило уряд піти на певні кроки у вирішенні земельного питання. І 4 березня 1906 року був виданий указ про заснування Комітету по землевпорядкувальним справам при Головному управлінні землевпорядкування та землеробства та передачі урядом малоземельним селянам казенної землі. Але більшість депутатів Державної Думи вважали ці заходи недостатніми. На їх думку, найбільш дієвим заходом повинно було стати скасування великого поміщицького землеволодіння. Але царський уряд, підтримуючи великих землевласників, вдався до руйнування общини, підтримки заможного селянства, влаштування хуторів та відрубів, переселення до Сибіру.

У третьому розділі - "Сутність аграрної реформи П.А.Столипіна та особливості її запровадження в Україні" - висвітлюються основні законодавчі акти аграрного реформування, аналізуються всі ланки, особливості його впровадження в Україні та наслідки для українського селянства.

В дисертації зазначається, що сільське господарство України було найбільш насичене капіталістичними елементами, розпад общинного землеволодіння почався ще в ХІХ столітті і в більшості українських губерній община була формальною. А тому указ від 9 листопада 1906 року "Про доповнення деяких постанов діючого законодавства, яке стосується селянського землеволодіння" фактично затвердив юридичну легалізацію існуючого землеволодіння. Хоча вихід селян з общини в Україні проходив активно, але не завжди однозначно. Приватне селянське землеволодіння в період з 1906 по 1910 роки зросло майже в три рази. Однак, стан общинних земель, які складалися з різноманітних ділянок (ріллі, сінокосу, болота) не завжди давав змогу для виділення повноцінних земель у приватну власність. Це було однією з причин відмови селян у виході з общини односельців. Але бажання вести самостійне господарство, побоювання загубити надлишки землі, намагання продати землю змушували велику кількість селян брати землю в приватну власність.

Однак, якщо процес приватизації землі в Україні за часів столипінської реформи проходив досить швидкими темпами, то створення на приватновласницьких землях хутірських та відрубних господарств відбувався дуже повільно. Для цього існувало декілька причин. По-перше, хутірська система господарювання була корисною лише за певного мінімуму землі; по-друге, переселення на хутір вимагало додаткових грошових витрат; по-третє, запровадження хутірського господарства з боку урядових працівників було схематично-шаблонним та однобічно-догматичним, не враховувалися ні побутовий, ні історичний, ні географічний характер окремих регіонів імперії. А сам процес впровадження хуторів та відрубів ще не забезпечував підвищення агрокультури. Тому кількість селян, які перейшли до хутірського та відрубного господарства в Україні складала лише 7% від тих, хто закріпив землю в приватну власність.

Особливого значення в період проведення столипінської аграрної реформи набуває діяльність Селянського Поземельного Банку. В серпні 1906 року царським указом було передано Селянському Банку казенні, удільні, церковні та монастирські землі для продажу їх селянам. До того ж указом від 15 листопада 1906 року "Про видачу Селянським Поземельним Банком позик під заставу надільних земель" розширювалися позикові операції з селянською землею.

На Селянський Банк було покладено завдання впровадження хутірських та відрубних господарств. В період з 1907 по 1910 роки 85,6% землі, яка була продана банком в Україні, опинилася в руках хуторян та відрубників. Але Селянський банк стояв на захисті інтересів поміщиків і тому постійно підвищував ціни на землю. В найбільш малоземельних губерніях, таких як Київська, Харківська, Чернігівська, ціни Банку були на 20% вищими від закупівельних. Банк також намагався зосередити в своїх руках посередницькі угоди на купівлю землі селянами безпосередньо у поміщиків. Позики, які видавалися банком для купівлі землі селянами, були достатньо високими. Але політика банку у підвищенні цін на землю та стягуванні платежів за кредит призвели до того, що селяни неохоче користувалися допомогою банку. Невигідною для селян була політика банку щодо надільної селянської землі. Якщо ціни на поміщицьку землю банк постійно підвищував, то селянська надільна земля коштувала вдвічі дешевше за ринкову.

Переселенська політика уряду також не дала значних результатів для ліквідація селянського малоземелля. Непродуманість організації переселення та недостатність фінансування вели до того, що з кожним роком зворотнє переселення зростало. Для України, яка давала найбільшу кількість переселенців, це мало негативний характер, оскільки, не маючи достатньо коштів для влаштування власного господарства на новому місці, селяни поверталися додому, поповнюючи ряди безземельних. Перед переселенцями, які відїзджали до Сибіру, поставали ті ж самі проблеми, що і вдома. Додатково тут існували брак води, віддаленість від залізниць, непридатність землі для господарювання.

Реакція українського селянства на проведення аграрної реформи була неоднозначною. Були серед селян прибічники реформи, - це, насамперед: 1) ті, хто мешкав поряд з німецькими та чеськими колоністами і намагався наслідувати їх досвід господарювання; 2) селяни, на території мешкання яких взагалі чи частково не було общинного землеволодіння; 3) заможні селяни, які мали надлишки землі; 4) малоземельні селяни, які переселялися за Урал.

Негативне ставлення селян до реформи пояснювалося тим, що заходи по руйнуванню общини та впровадженню хутірського господарства проводилися насильницькими методами. Таку ж реакцію викликала і діяльність Селянського Поземельного Банку, який підвищував ціни на поміщицьку землю та відсотки за позики. Непродуманість урядом переселенських заходів та недостатнє їх фінансування викликали у селян також негативне ставлення до цієї ланки реформи.

Висновки

У висновках узагальнюються основні результати дослідження, підводяться його підсумки, формулюються конкретні рекомендації щодо їх наукового та практичного використання.

Аграрне реформування П.А.Столипіна на початку ХХ століття мало для України важливе значення. Для губерній, в яких не була розповсюджена община, формально узаконювалося приватне селянське землеволодіння. Але запроваджувати повноцінне хутірське та відрубне господарство не дозволяло збереження царським урядом поміщицького землеволодіння. На заваді розвинутим хутірським господарствам ставали недостатня кількість землі для селян, неспроможність царським урядом допомогти як фінансово, так і організаційно в проведенні реформи.

Накопичений досвід аграрного реформування початку ХХ століття може бути використаний в сучасних умовах у діяльності політичних партій, громадських організацій, органів влади та управління України, а також в учбових процесах закладів освіти.

Список опублікованих праць

1. Переселенський рух в роки столипінської реформи в Україні. - Сторінки історії. - К.: КПІ, 1994. - Кн.2. - Ч.1.

2. Сільськогосподарська оренда землі в Україні на початку ХХ ст. - Сторінки історії. - К.: НТУУ "КПІ", 1997. - № 9.

3. Селянський банк в роки столипінської реформи у висвітленні періодичної преси України. - Сторінки історії. - К.: НТУУ "КПІ", 1999. - №12.

4. З досвіду ринкових відносин в Україні в період столипінської реформи на початку ХХ ст. - Історія України. - К., 2000. - № 34.

5. Аграрне питання в програмах загальноросійських та національних українських політичних партій початку ХХ ст. - Історія. Вісник. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2001. - Випуск 56.

6. Періодична преса про шляхи та способи аграрного реформування в І та ІІ Державних Думах. - Наукові записки. Національний університет імені М.П.Драгоманова. Педагогічні та історичні науки. - К., 2001. - Випуск XXXVIII.

7. Роль українського селянства у формуванні ринкових відносин у роки столипінської аграрної реформи на початку ХХ ст. - Історія. Вісник. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2001. - Випуск 58.

Анотація

Ігнатова Л.Р. Аграрна реформа П.А.Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, Одеса, 2002.

В дисертації розкриваються передумови та процес здійснення аграрної реформи П.А.Столипіна в Україні на початку ХХ століття. Підкреслюється, що стан сільського господарства України був відмінним від загального в Російській імперії, тому реформування аграрного сектора потребувало особливих підходів. Однак, уряд, впроваджуючи реформу, не надавав значення історичним, географічним та національним особливостям сільського господарства України. Зазначається, що, незважаючи на недостатню фінансову підтримку та непродуманість організації в проведенні аграрної реформи, найбільше позитивних результатів вона дала саме в Україні.

Основні результати можуть бути використані у діяльності аграрних політичних партій та громадських організацій, в складанні робіт та навчальних програм з історичної проблематики.

Ключові слова: общинне селянське землеволодіння, велике поміщицьке землеволодіння, оренда землі, приватна власність селян на землю, хутірське господарство, переселення до Сибіру.

Аннотация

Игнатова Л.Р. Аграрная реформа П.А.Столыпина и ее проведение в Украине (1906-1914 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Одесский национальный университет имени И.И.Мечникова, Одесса, 2002.

В диссертации раскрываются предпосылки и процесс проведения аграрной реформы П.А.Столыпина в Украине в начале ХХ столетия. Подчеркивается, что положение сельского хозяйства Украины отличалось от общего в Российской империи, поэтому реформирование аграрного сектора требовало особых подходов. Однако, правительство, проводя реформу, не придавало значения историческим, географическим и национальным особенностям сельского хозяйства Украины. Целью столыпинской реформы було внедрение новых форм землепользования при сохранении помещичьего землевладения. Однако в Украине процесс уменьшения земель дворянства свидетельствовал о том, что часть землевладельцев не могла приспособиться к экономическим требованиям дня, не смотря на провительственную поддержку. Только за три года столыпинской реформы помещичье землевладение в Украине уменьшилось на 8,2%.

Выход крестьян из общины по Указу 9 ноября 1906 года не всегда проходил однозначно в украинских губерниях. Правительственным чиновникам часто приходилось вмешиваться в процесс разрушения общины. Главной причиной отказа выхода крестьян из общины было малоземелье. Общинные земли состояли из различных участков - пашни, сенокоса, болота и др. А земли, пригодной для землепользования, было мало, особенно если из общины выходило несколько членов.

Однако в Украине процесс выхода из общины проходил активно. Частное крестьянское землевладение постоянно возростало. В период с 1906 по 1910 гг. оно выросло в три раза.

Если процесс приватизации земли во время аграрной реформы в Украине проходил достаточно быстрыми темпами, то создание хуторов и отрубов на частных землях совершалось медленно по нескольким причинам. Крестьяне, закрепляющие землю в частную собственность, в большинстве случаев имели намерение только разорвать отношения с общиной.

Часть крестьян не имела достаточного количества денег для того, чтобы при переселении на хутор хотя бы перенести свое хозяйство. Правительственная помощь была незначительной и не давала возможности в первые годы существовать в случае неурожая или плохих погодных условий.

Деятельность Крестьянского Банка в годы столыпинской реформы приобрела большое значение. Указом 15 ноября 1906 г. расширялись залоговые операции Крестьянского Банка, которому предоставлялось право выдавать ссуды под залог крестьянской земли.

Однако Крестьянский Банк выступал как защитник интересов помещиков, поэтому именно благодаря деятельности этого банка в Украине знчительно возросли цены на землю. В малоземельных губерниях, таких как Киевская, Подольская, Харьковская и Черниговская, цены Банка в среднем были на 20% больше рыночной цены.

Переселенческая политика правительства была направлена более всего не на улучшение аграрного состояния страны, а, скорее, на избавление европейской части Российской империи от "революционных элементов". Непродуманность организационной стороны, недостаточность финансирования переселенцев, завышенные данные относительно свободных для переселения земель имели негативные последствия для переселенческого дела, и особенно для Украины. Большинство украинских переселенцев было бедняками, не имели достаточно денег для обустройства на новом месте и после нескольких лет бесполезных попыток обустроить в Сибири собственное хозяйство, возвращались домой, увеличивая ряды безземельных крестьян. Общее количество переселенцев из Сибири, которые вернулись на родину с 1906 по 1912 гг. составляли в Черниговской губернии 8,8%, Полтавской - 9,9%, Киевской - 10,6%, Волынской - 12,3%, Харьковской - 12,5%, Херсонской - 20,4%.

Реакция украинского крестьянства на проведение аграрной реформы была неоднозначной. Были среди крестьян как сторонники реформы, так и ее противники. Поддерживали реформу в основном те крестьяне, на территории проживания которых не было общинного землевладения, которые соседствовали с немецкими и чешскими колонистами, богатые крестьяне и др.

Негативное отношение крестьян к реформе объяснялось тем, что разрушение общины и введение хуторского хозяйства проводилось насильственными методами. Такую же реакцию вызывала и деятельность Крестьянского Банка, который завышал цены на помещичью землю и увеличивал проценты за ссуду.

Однако, несмотря на недостаточную финансовую поддержку и непродуманность организации в проведении аграрной реформы, наиболее позитивных результатов она достигла именно в Украине.

Основные результаты могут быть использованы в деятельности аграрных политических партий и общественных организаций, в составлении работ и научных программ по исторической проблематики.

Ключевые слова: общинное крестьянское землевладение, крупное помещичье землевладение, аренда земли, частная собственность крестьян на землю, хуторское хозяйство, переселение в Сибирь.

Annotation

Ignаtоvа L.R. Agrarian reform P.А.Stоlupin and its realization in Ukraine (1906-1914 гг.). - Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of historical sciences on a speciality 07.00.01 - history of Ukraine. - I.I.Mechnikov Odessa National University, 2002.

In the dissertation the preconditions and process of realization of agrarian reform P.А.Stоlupin in Ukraine in the beginning ХХ centuries are opened. Is emphasized, that the situation of an agriculture of Ukraine differed from common in the Russian empire, therefore reforming of agrarian sector demanded the special approaches. However, government, to carry out reform, did not give meanings historical, geographical and national features of an agriculture of Ukraine. It is marked, that, despite of unsufficient financial support and not thought over of organization in realization of agrarian reform, most positive results it has reached just in Ukraine.

The basic results can be used in activity of agrarian political parties and public organizations, in drawing up of works and scientific programs from a historical problematics.

Key words: community country landed property, large landowner landed property, rent of ground, private property of the peasants on ground, farm of a economy, resettlement in Siberia.

Размещено на Allbest.ru

...