Початок Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Початок Другої світової війни

План

1. Напад фашистської Німеччини на Польщу та її окупація

2. "Дивна війна" у Західній Європі. Капітуляція західноєвропейських держав

3. Військові дії в Африці та басейні Середземного моря у початковий період війни

1. Напад фашистської Німеччини на Польщу та її окупація

1 вересня 1939 р. Німеччина почала агресивні військові дії проти Польщі. Німецький корабель "Шлезвіг-Гольштейн" здійснив обстріл пригороду Гданську Вестерплатте. Літаки атакували польські міста, аеродроми та інші наземні об'єкти. Сухопутні війська перейшли кордон та вторглися на територію Польщі.

У виступі перед депутатами рейхстагу 1 вересня Гітлер повідомив про початок військових дій і заявив, що "він повернеться переможцем, або не повернеться зовсім".

Приводом до початку війни стало провокаційне інсценування: напад загону СД (служби безпеки), перевдягнених у форму польських солдатів на прикордонну радіостанцію у Гляйвиці. Подробиці цієї провокації стали відомі вже після війни на Нюрнберзькому процесі (докладніше про це див.: Норден А. Так делаются войны: О закулисной стороне и технике агрессии.- М., 1972; Полторак А. От Мюнхена до Нюрнберга.- М., 1961).

Німецькі війська відразу завдали нищівних ударів танковими та механізованими угрупуваннями на вузьких ділянках фронту. Головний удар у напрямку на Варшаву завдавала 10-а армія під командуванням генерала Райхенау, яка входила до ГА "Південь". Вже до 5 вересня на головних напрямках був розірваний польський фронт.

Уряди Англії та Франції спробували дипломатичним шляхом вирішити цю проблему з Німеччиною (до речі в якості посередника виступав Муссоліні). Хоча їм цілком по силам було приборкати агресора: Франція вже відмобілізувала головні контингенти армії і їх було достатньо для розгортання бойових операцій проти Німеччини. Німецька ж захисна лінія Зігфрида являла мала лише невеликі сили прикриття.

Наприклад у західнонімецькому військовому довіднику "Світова війна 1939-1945. Слава німецького вермахту" (виданий у 1954 р. у Штутгарті) говориться: "У критичні дні 1939 р. друг другу протистояли дві лінії укріплень [маються на увазі лінії Зігфрида і Мажино]. Якщо б Франція перейшла на цій ділянці фронту у наступ своїми переважними силами проти німецького західного фронту, то, безсумнівно, був би можливим прорив Західного валу та ривок у рейх".

Тільки 3 вересня відповідно до договірних зобов'язань перед Польщею Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Але далі цього вони не пішли. Польський історик З. Залуський з цього приводу зокрема пише: "Від першого до останнього дня вересневої кампанії Польща боролася та зверталася за допомогою. Вона виконала свій обов'язок і закликала союзників виконати свій. І не дочекалась цього" (Залусский З. Пропуск в историю.- М., 1967).

Багато дослідників звертають увагу на те, що наступ англо-французьких військ за допомогою Бельгії та Нідерландів міг би приборкати агресора і не дати поширитись другій світовій війні.

Польща стала першою країною, яка чинила збройний опір Німеччині у роки Другої світової війни. Але цей опір не міг бути тривалим.

Наприклад, одним з головних завдань німецької авіації був розгром польської авіації. За даними західних істориків (Фуллер, Каршаі, Тіппельскірх) вже в перший день війни майже повністю була знищена на аеродромах польська авіація. В той же час радянський історик Д.Проектор, спираючись на німецьке військове повідомлення від 2 вересня, доводить, що в перший день німецьким військам не вдалося розгромити польську авіацію, вона не була пасивною, активно діяла. Наприклад, одна з польських бригад винищувачів в перший день провела 230 повітряних боїв між Варшавою та Яблонна, був збитий перший гітлерівський бомбардувальник. Ці дані підтверджуються офіційним звітом німецького командування ВПС про перший день війни: "Спроба застигнути польські ВПС зненацька не вдалася, у всякому випадку вона була досягнута не в тій мірі, як було накреслено. У супротивника був час, щоб здійснити як активні заходи - підготовку винищувальної та зенітної оборони, так і пасивні - переміщення з'єднань на запасні аеродроми. Внаслідок роздробленості бойових дій власних ВПС не було можливості атакувати ворожі авіабази одночасно".

Звичайно, була велика перевага німецької авіації, але вона зустріла нежданий опір у повітрі.

Так само героїчний опір зустріли наземні частини вермахту. Під ударами польські війська відступали за Віслу і Нарев. Тобто, задум знищити польські війська на захід від Вісли не здійснився. У зв'язку з цим перед ГА "Північ" і "Південь" було поставлене нове завдання - перегрупування сил для знищення польських військ на схід від Вісли.

7 вересня польський уряд залишив Варшаву (він перебрався до Любліна), того ж дня німці зайняли Вестерплатте. Героїчною сторінкою стала оборона Варшави. Вона тривала 2 тижні. 28 вересня гітлерівські агресори взяли Варшаву, а 2 жовтня здалися польські частини на косі Хель. Німецьке телеграфне агентство того ж дня повідомило про падіння останнього польського бастіону опору.

Чому німецьким арміям вдалося за місяць закінчити операції у Польщі повною перемогою? Тут можна назвати три головні причини:

1) для походу проти Польщі німецьке командування зосередило на Східному фронті головні сили вермахту;

2) Польща не була підготовлена до війни: економіка була відсталою, технічне озброєння армій і підготовка офіцерського та вищого військового складу були застарілими;

3) Польща опинилась в обстановці зовнішньополітичної ізоляції. Союз з Англією і Францією навіть після оголошення ними війни Німеччині не змінив положення на польському фронті.

Окупація дорого коштувала Польщі. Вона втратила за роки війни 6 млн. загиблими (близько ј частини населення країни) - це була величезна національна трагедія.

Окрім того, що була розгромлена польська армія, Німеччина захопила усі її збройні склади, які базувалися у західних районах.

17 вересня на територію Польщі увійшли частини Червоної армії, що зупинило просунення німецького вермахту на схід. Гітлер виконав умови радянсько-німецького пакту про ненапад.

Після цього, 28 вересня був підписаний другий договір між СРСР та Німеччиною "Про дружбу та кордони", який зафіксував східний рубіж просунення німецьких військ в Польщі, границю сфер інтересів Німеччини та СРСР.

Цим договором по суті відбілювався фашизм як ідеологія. У важке становище був поставлений Комінтерн - Сталін висунув вимогу перед керівництвом ВККІ відмовитися від лінії VII конгресу з викриття німецького фашизму. На відміну від пакту про ненапад, цей договір мав як негативний характер, так і негативні наслідки.

Не дивлячись на оголошення війни, на Західному фронті військові дії не велися, за виключенням слабких атак англо-французьких військ в районі Саарбрюкена.

1. Французьке телеграфне агентство заявляло, що втрати у французькій армії з-за військових дій менші, ніж за відповідний термін з-за автомобільних катастроф.

2. Американський військовий кореспондент Е. Тейлор (до цього він перебував в Іспанії під час Громадянської війни) писав: "Лінія фронту простирається на відстані 5-6 км від готелю на німецькій території. З вікна французької офіцерської їдальні відкривається красивий вид на долину річки Саар... Не видно було ані воронок від снарядів, ані покалічених дерев, ані розбитих вікон. Після страшного поля бою в Іспанії це видовище виглядало дивним і душе тішило людину. Тут не було нічого жахливого, майже неможливо було уявити собі, що на зелених полях вмирають люди від отриманих на війні поранень. Я знав, що серед солдатів як з одного, так і з іншого боку, рідко зустрінеться людина, яка б отримала важке поранення".

Справа доходила навіть до того, що інколи супротивники зустрічалися на футбольному полі. Саме тому події з вересня 1939 р. до квітня-травня 1940 р. отримали назву "дивна" або "сидяча" (інколи "іграшкова") війна.

В той же час Англія і Франція покладали надії на те, що після Польщі Гітлер піде далі на схід. Взимку 1939/40 рр. вони надавали допомогу Фінляндії під час війни з СРСР. Розроблялися плани нападу на СРСР. Зокрема, у Франції у лютому 1940 р. був розроблений план інтервенції проти СРСР (операція "Баку"). Був визначений і термін нападу - кінець червня - початок липня 1941 р. Крім Франції та Англії у війну передбачалося втягнути Туреччину та інших південних сусідів СРСР.

Генерал де Голль, наприклад, писав про обстановку у Франції в той час: "Треба сказати, що деякі кола [правлячі] бачили ворога скоріше в Сталіні, ніж у Гітлері. Вони були більш стурбовані тим, як завдати удару Росії - чи наданням допомоги Фінляндії, чи бомбардуванням Баку або висадкою у Стамбулі, ніж питанням про те, яким чином справитись з Німеччиною. Багато хто відкрито були захоплені Муссоліні".

Після перемоги над Польщею Німеччина почала перекидати війська на Західний фронт.

10 жовтня 1939 р. Гітлер виступив з приводу "кампанії зимової допомоги для війни" і заявив, що Німеччина не має ніяких підстав для війни із західними супротивниками. Але в той же день відбулася нарада з вищими керівниками ЗС, де у своїй заяві Гітлер сказав, що Німеччина повинна завдати рішучого удару на Заході, використовуючи вигідні обставини, які склалися після розгрому Польщі. При цьому він зауважив: "Вперше за останні 67 років (після франко-пруської війни) Німеччині не потрібно буде вести війну на 2 фронти".

Але тому що напад потребував підготовки (поповнення озброєнь, боєприпасів, транспорту, сировини, підготовки резервів), його термін був відсунутий. Було прийняте рішення почати військові дії на Західному фронті навесні 1940 р. Першим завданням було оволодіти Норвегією та Данією, що у військовому відношенні забезпечувало велику перевагу для усього подальшого ходу збройної боротьби.

9 квітня 1940 р. була здійснена висадка десанту в Данії. Операції в Скандинавії носили назву "Везерюбунг" ("Везерське навчання"). В той же день Данія була захоплена. Уряд Стаунінга і король Християн Х капітулювали і у своєму зверненні до народу закликали населення не чинити опір німцям і підкорятися владі.

Голландський дослідник Л. де Йонг у своїй книзі "Немецкая пятая колонна во второй мировой войне" наводить такі факти окупації Данії:

"У Північному Шлезвізі колони німецьких військ швидко перейшли кордон. Виникла важлива проблема: не допустити руйнування датчанами основних мостів на шосейних дорогах та залізницях. Для вирішення цього завдання органи розвідки виділили невеликий спеціальний підрозділ; у ніч на 8 квітня йому вдалося пройти через кордон і своєчасно вийти до накреслених об'єктів. Найважливіший з об'єктів, залізничний міст поблизу Падборгу, був, до речі, незамінованим, так що посилка людей була надмірною обережністю...

Місто Есб'єрг, розташоване на західному узбережжі Ютландського півострову, німці захопили (не зустрівши опору) за допомогою екіпажів декількох кораблів, які увійшли у порт. Датчани не завдали протидії і при захопленні мосту через Малий Бельт в районі Міддельфарт, де рано вранці висадився німецький батальйон...

Розташований на східному узбережжі острову Фюнен порт Нюборг був окупований на світанку 9 квітня десантним загоном, який складався з двох офіцерів, 18 старшин і 140 чоловік рядового складу німецьких військово-морських сил. Загін прибув до гавані на міноносці та двох тральщиках. Швартови міноносця приймав напівсонний вахтовий матрос з датського військового корабля; він не підозрював того, що міноносець, який підійшов до пірсу, був німецьким. Німецький десантний загін швидко попрямував у місто, мешканці якого ще спали. В якості провідника німці використали якогось випадково зустрінутого залізничника. Датчани опинилися захопленими зненацька...

Усього за час окупації Данії з датської сторони нараховувалось 36 вбитих і поранених військовослужбовців, з німецької сторони - "приблизно 20". По завершенні операції фон Каупіш (генерал, призначений керівником діями німецьких військ у Данії) міг не без підстави заявити, що народ і збройні сили Данії були повністю захопленими зненацька, "він наших темпів у них перехопило дихання".

Уряд Нюгорсволле, парламент та король Хокон VII відхилили німецький ультиматум про капітуляцію і 13 квітня з'явилося звернення короля до народу із закликом до боротьби за свободу і незалежність країни. Уряд перебрався на північ країни. 14 квітня на допомогу стали прибувати англо-французькі війська (3 дивізії та 1 бригада), навіть 19 квітня вони перейшли у наступ. Але, не поєднавшись із норвезькими військами, на початку червня вони евакуювались до Англії, з ними евакуювалися також уряд і король. 10 червня капітулювали норвезькі війська.

Після поразки Норвегії багато депутатів парламенту Великобританії зрозуміли, що країні загрожує національна катастрофа. Була висловлена недовіра уряду, внаслідок чого 10 травня Чемберлен пішов у відставку, був створений коаліційний уряд, який очолив У.Черчіль. Ця подія стала початком його "зоряної години".

У Німеччині ж в умовах суворої таємності йшла підготовка удару на Захід, при цьому широко застосовувалася дезінформація. Але таємниця не була збережена. Вже у березні 1940 р. союзники знали про наміри Гітлера. Але і цей шанс вони знов не використали.

Для Німеччини ж напад на Заході розглядався як один з етапів підготовки до війни проти СРСР, тому що до цієї війни Німеччина була ще неготова.

У травні 1940 р. почалося просунення німецьких військ до кордонів Бельгії. На Західному фронті були сконцентровані головні сили Німеччини: 136 дивізій (в тому числі 10 танкових і 6 моторизованих) - 3300 тис. чол., 2600 танків, 24500 гармат, 3800 літаків.

Чисельність союзників майже дорівнювала німцям: 135 дивізій - 22 бельгійські, 10 англійських, 1 польська, 8 голландських, 94 французьких. Але проти 10 німецьких танкових дивізій у них було лише 3 бронетанкових та 3 легких механізованих дивізії. У розпорядженні французького командування усього було близько 3 тис. танків.

Англійський історик Батлер пише: "У німців їх вряд чи було більше [на справі - менше], але усі німецькі танки були зведені у спеціальних танкових дивізіях, тоді як французькі танки були розподілені між з'єднаннями та частинами" (Батлер Дж. Большая стратегия. Сентябрь 1939 - июнь 1941.- М., 1959).

10 травня 1940 р. починається Генеральний наступ німецьких військ на Західному фронті відповідно до плану "Гельб" ("Жовтий план" - план війни проти Франції). Він передбачав вторгнення у Францію не тільки через Центральну Європу, як було передбачено першим варіантом плану, який повторював в головних рисах "план Шліффена" 1914 р., а й одночасний наступ на усьому фронті впродовж до Арденн. Головний удар наносився через Люксембург - Бельгійські Арденни. Таким чином, франко-німецький кордон, прикритий з боку Франції "лінією Мажино", обходився німецькими військами з подальшим їх виходом до Ла-Маншу. В той же час стратегічна ідея оборони Франції будувалася на повторенні досвіду 1914 р., тобто на відбитті удару через Бельгію.

Очолював кампанію головнокомандуючий сухопутними військами генерал-полковник Браухіч (союзні війська очолював генерал Гамелен). У наступі участь брали ГА "А" під командуванням генерал-полковника фон Рунштедта (4-а, 12-а, 16-а армії і танкова група Клейста, за підтримки 3-го повітряного флоту генерала авіації Шперрлє) і ГА "Б" під командуванням генерал-полковника фон Бока (18-а і 6-а армії за підтримки 2-го повітряного флоту генерала авіації Кессельрінга).

14 травня капітулювала голландська армія, 17 травня був взятий Брюссель. Про характер боїв свідчить той же де Йонг: "Наземні війська були представлені 6-ю армією під командуванням Райхенау, до складу якої входив 16 корпус Геппнера. Для підтримки дій цих сил було виділено лише 500 десантників. Перед ними стояло завдання захопити два мости через Альберт-канал та бельгійський форт Ебен Емаель.

Несподіваний напад на форт Ебен Емаель здійснив загін з 75 десантників-саперів під командуванням лейтенанта Вітцига. Втрати загону склали 6 чоловік. Форт не був підготовлений до висадки повітряного десанту. З криши будинку група десантників протягом доби утримувала під контролем гарнізон в 1200 чоловік, поки не прибули німецькі сухопутні війська".

Після цього ГА "А" і "Б" оточили велике угрупування англо-франко-бельгійських військ, дотискуючи їх до узбережжя. Ударне танкове угрупування Клейста (5 танкових і 3 моторизованих дивізій - 1200 танків), продершись через Північну Францію, до 20 травня вийшла до Ла-Маншу в районі Кале. Союзні війська (40-45 дивізій) були оточені та прижаті до узбережжя. 23 травня Гальдер записав у своєму щоденнику: "Доля Франції у наших руках!"

Становище для союзників складалося катастрофічним. Управління військами було порушене, зв'язок розірваний, у повітрі панувала німецька авіація. Союзники безладно втікали. Новий головнокомандуючий французькою армією генерал Вейган, який змінив Гавелена, нічого не міг змінити. В результаті 28 травня капітулювала 550-тисячна бельгійська армія.

У трикутнику Гравлін-Денен-Гент (Дюнкерський плацдарм) опинилося відрізана 340-тисячне угрупування союзників. Із заходу вела наступ ГА Рунштедта, а зі сходу - ГА Бока. Оточені війська опинилися під загрозою загибелі. З Лондону надійшов наказ командуючому британськими військами генералу Горту евакуюватись. Сама евакуація стала однією з загадок Другої світової війни. 24 травня танкові групи Клейста і Гота наказом були зупинені перед Дюнкерком (так званий "стоп-наказ" Гітлера) під приводом необхідності підтягування обозів та перегрупування. Саме поява цього наказу і викликає інтерес у дослідників. Існує дві точки зору його появи: 1) це був політичний розрахунок - англійським військам надавали можливість евакуюватись з метою укладання миру з Англією; 2) це був військовий прорахунок Гітлера.

27 травня наступ був поновлений, але цього разу німецькі війська зіткнулися з потужним опором. З 26 травня до 4 червня проходила евакуація під прикриттям вогню військових кораблів та авіації. З плацдарму було вивезено близько 338 тис. чоловік, в тому числі 215 тис. англійців, 123 тис. французів та бельгійців. Зброя та решта матеріальної частини залишилися і стали трофеями гітлерівців.

Втрати союзників склали 68 тис. чоловік, з 693 англійських суден 224 були потоплені і стільки пошкоджені. Німецька авіація втратила 130 літаків.

Після цього німецькі війська почали здійснювати другу фазу наступальної операції - операцію за планом "Рот" ("Червоний план") - битва за Францію. Наступ вели три ГА: "А" (2-а, 12-а і 16-а армії і танкова група Гудеріана) у напрямку Реймсу, Вердера з виходом до швейцарського кордону; "Б" (4-а, 6-а, 9-а, 18-а армії і танкова група Клейста) у напрямку на Париж і Брест; "Ц" під командуванням генерал-полковника фон Леєба (1-а і 7-а армії за підтримки 3-го повітряного флоту) у напрямку "лінії Мажино". 10 червня у війну проти Франції на боці Німеччини вступила Італія. В умовах цього наступу французький уряд вимушений був перебратися з Парижу до Туру, потім до Бордо і по суті втратив контроль над країною. 14 травня німецькі війська увійшли до Парижу, а через 2 дні глава уряду Рейно пішов у відставку, а новий глава уряду, маршал Петен, звернувся до Гітлера з проханням про перемир'я. В умовах подальшого наступу 22 червня у Комп'єнському лісі перемир'я було підписане. За його умовами передбачалося деяке послаблення режиму завойованої країни: колонії залишалися у веденні французького уряду, ВМФ - також, але його потрібно було роззброїти. Франція поділялася на 2 зони: окуповану і неокуповану, де зберігалися невеликі національні війська для підтримання внутрішнього порядку (цей режим зберігався до кінця 1942 р., коли в неокуповану зону були введені німецькі війська.

Наступним етапом війни стала "битва за Англію". Здійснення плану вторгнення на Британські острови - операції "Зеєльове" ("Морський лев") намічалося у серпні, потім строк був перенесений на вересень 1940 р. Але здійснити цей план не вдалося.

Англія займала більш сприятливе положення, ніж Франція: географічно вона була відокремлена від континенту морем, мала потужний ВМФ, показала високу здатність до опору. Були здійснені рішучі заходи для організації оборони: зростав обсяг військового виробництва, створювались добровільні загони громадянської оборони, які пізніше були перетворені у народне ополчення, чисельність якого складала більше 1 млн. чол.

19 липня на засіданні рейхстагу Гітлер оголосив, що пропонує Англії мир, але уряд Черчілля відхилив цю пропозицію. Такий вчинок Гітлера пояснюють двома причинами:

1) Батлер вважає, що знищення Британської імперії само по собі ніколи не було метою Гітлера;

2) починалася підготовка до агресії проти СРСР; у 20-х числах травня 1940 р. Гітлер прийняв рішення у вересні-жовтні 1940 напасти на Радянський Союз.

"Битва за Англію" набула характеру масованих бомбових ударів. Спочатку вони завдавалися по військово-морським базам та аеродромам, а з 7 вересня - по містам: Лондон, Ковентрі, Бірмінгем, Шеффілд, Манчестер, Ліверпуль, Глазго. Головною метою цих ударів було знищити або значно послабити англійський військовий флот та авіацію, дезорганізувати військову економіку, зломити у населення волю до опору. Але жодна з цих цілей не була досягнута.

З середини серпня до жовтня 1940 р. німецькі ВПС втратили більше 1100 літаків, в той же час британська авіація - близько 650. Не вдалося зруйнувати англійську промисловість і підірвати моральний дух населення. З листопада 1940 р. інтенсивність нальотів почала слабшати. Останні масовані удари авіації по Лондону були завдані наприкінці квітня - на початку травня 1941 р. За час повітряного наступу - з 12 серпня 1940 р. до 11 травня 1941 р. англійці втратили вбитими 42320 чол., 49675 чол. були поранені.

Починаючи з літа 1940 р. почалося переорієнтування військового виробництва і розподілу матеріальних ресурсів для війни проти СРСР, тобто на розвиток своїх ЗС у "сухопутному", а не в "морському" варіанті, а це означало відмову від вторгнення в Англію.

Згодом Черчіль у своїх мемуарах писав: Ради " проявили повну байдужість до участі західних держав, хоча це означало знищення того самого другого фронту, відкриття якого їм судилося незабаром вимагати".

Але не можна забувати про позицію західних держав трохи раніше - влітку 1939 р.

Після поразки Франції перед Англією одним з найголовніших завдань стало збереження колоній (як своїх, так і французьких). Ситуація загострилася з 11 червня 1940 р., тобто після вступу у війну Італії, яка мала значні сили (сухопутна армія - 73 дивізії, потужний флот - 154 надводних кораблі, в той час, як у англійців у Середземному морі було 78 кораблів).

Основна увага англійського уряду у цих умовах була приділена обороні Єгипту, на другому місці - оборона Судану, на третьому - Кенії.

Головні зусилля італійців були спрямовані на захопленні Єгипту та Суецького каналу. 13 вересня 5-а армія маршала Граціані почала наступ у Північній Африці, вторгнувшись з Лівії до Єгипту. Вони просунулись на 90 км, зайняли Сіді-ель-Баррані, після чого вони зупинилися на цьому рубежі.

Іншою метою Італії були захоплення на Балканах. Муссоліні вирішив провести раптовий "блискавичний" похід проти Греції. 28 жовтня 1940 р. 9-а італійська армія вторглася з Албанії на грецьку територію. Маючи значну перевагу у чисельності військ та озброєнь, вони прорвали грецьку оборону та вторглися на територію Епіру та Македонії. Грецький уряд Метаксаса видав наказ про відступ, але війська відмовилися підкорятися цьому наказу. На боротьбу піднялося усе населення. В результаті опору грецької армії 8 листопада італійці призупинили наступ, після цього почався наступ греків і до кінця листопада сторони опинилися на вихідних позиціях. Розгніваний Муссоліні змістив головнокомандуючого військами в Албанії генерала Вісконті Праска і відправив у відставку начальника генерального штабу маршала Бадольо. Начальником генерального штабу став генерал Кавальєро (за сумісництвом командуючий італійськими військами у грецькій кампанії). Після цього дії на грецькому фронті у 1940 р. закінчилися.

В той же час серйозних невдач Італія зазнала і в Північній Африці. З 9 грудня почався наступ англійської армії "Ніл" в Єгипті. З першого ж дня італійці почали відступ. До кінця грудня 1940 р. Єгипет був повністю очищений від італійців. На початку січня 1941 р. англійські війська під командуванням Уайвела вторглися до Лівії. Були взяті сильно укріплені міста Бардія і Тобрук. Італійська армія повністю розгромлена (150 тис. чол. взяті у полон, вціліли 10 тис. відійшли до Триполітанії). 10 лютого британський уряд прийняв рішення припинити наступ у Північній Африці, більша частина військ була перекинута до Греції.

Навесні 1941 р. у боротьбу на Балканах вступила Німеччина. 1 березня 1941 р. до фашистського блоку приєдналася Болгарія. Туди ж відразу були введені німецькі війська. 25 березня до фашистської "вісі" офіційно примкнули правителі Югославії, але це повідомлення з незадоволенням зустріло населення країни, що призвело до хвилі мітингів і демонстрацій з різким висловленням протесту. 27 березня у країні стався державний переворот. Принц-регент Павло та уряд Цвєтковича-Мачека були позбавлені влади. Королем був проголошений неповнолітній Петро II, уряд очолив генерал Душан Сімович. Але і цей уряд зайняв коливну позицію у міжнародних справах: з одного боку були здійснені спроби зберегти колишні контакти з Німеччиною та Італією, з іншого - 5 квітня був укладений Договір про дружбу та ненапад із СРСР.

Гітлер та інші керівники Німеччини вирішили одночасно з нападом на Грецію (план "Маріта") здійснити агресію і проти Югославії. Велика роль приділялася так званій "п'ятій колонні" - усташам Павелича у Хорватії, профашистським елементам в армії, багато з яких займали командні посади.

6 квітня був здійснений раптовий напад на Югославію, бомбардування Белграду. Югославська армія не готова була до відперу агресії та до ведення сучасної війни (з танками, авіацією). Загальна мобілізація була оголошена лише 7 квітня. Гітлерівці успішно наступали, 13 квітня вони увійшли до Белграду, король та уряд покинули країну, перебравшись до Греції, а звідти - до Єгипту. 17 квітня в Белграді був підписаний акт про безумовну капітуляцію югославської армії.

Одночасно була здійснена агресія і проти Греції. Перед цим туди прибув британський експедиційний корпус (близько 50 тис. чоловік). Але позиція грецького уряду залишалася попередньою, новий його глава Корізіс був запеклим фашистом (Метаксас помер 29 січня 1941 р.).

Німецькі війська вторглися з території Болгарії. І цього разу греки чинили героїчний опір. Але командування поквапилося капітулювати. 27 квітня німецькі війська вступили до Афін.

На заключному етапі війни знову у наступ перейшли італійські війська. 23 квітня представники Греції підписали перемир'я з Німеччиною та Італією. Король та уряд втекли на Крит, потім до Олександрії. Евакуювався і британський експедиційний корпус.

До 1 червня гітлерівці захопили і Крит. Крит був важливим опорним пунктом Англії у Середземному морі, звідти англійська авіація могла бомбардувати румунські нафтові промисли та тримати під ударом ворожі морські та наземні комунікації у Південно-Східній Європі. Захоплення Криту стало найяскравішою німецькою повітрянодесантною операцією у Другій світовій війні. Операція пройшла успішно з-за того, що англійське командування не передбачало можливості раптових ударів з неба.

З ранку 20 травня 1941 р. на Крит було скинуто близько 3 тис. німецьких парашутистів. фашистський війна капітуляція агресія

Острів захищали англійські, австралійські та новозеландські війська чисельністю 23600 чоловік, а також дві грецькі дивізії приблизно такої ж чисельності. При цьому союзники передбачали можливість нападу на Крит - надійну інформацію про це надали англійські агенти у Греції. Проте загрозу викидання повітряного десанту англійці не прийняли всерйоз.

До кінця першого дня чисельність німецьких військ на острові більше ніж подвоїлася і безперервно зростала, оскільки тривало викидання парашутистів. Десант висаджувався з планерів і доставлявся транспортними літаками.

Транспортні літаки стали приземлятися на захопленому аеродромі в Малемі, хоча він ще перебував під обстрілом артилерії та мінометів захисників острову. Загальна чисельність німецьких солдатів, перекинутих повітрям, досягала приблизно 22 тис. чоловік.

Німці зазнавали великих втрат загиблими та пораненими при аваріях літаків під час приземлення, проте переважаючий їх чисельно супротивник не був так добре навчений і все ще знаходився під враженням шоку, отриманого ними при вигнанні з Греції. У англійців також не вистачало озброєння, відсутні були радіостанції для тактичного зв'язку.

Вже на сьомий день, 26 травня, командуючий англійськими військами на Криті генерал Фрейберг був вимушений визнати: "Мені здається, що війська під моїм командуванням досягли межі витривалості... Наше становище тут безнадійне".

У ніч на 28 травня почалася евакуація військ, яка закінчилася вночі 31 травня. Загалом було евакуйовано 16500 чоловік, в тому числі близько 2 тис. грецьких солдатів. Решта або загибла, або опинилася у полоні у німців.

Втрати флоту склали більше 2 тис. чоловік. Були затоплені три крейсери та шість есмінців, серйозні пошкодження отримали тринадцять інших кораблів, в тому числі два лінкори та єдиний тоді у складі англійського Середземноморського флоту авіаносець.

Німці втратили близько 4 тис. чоловік загиблими і близько 2 тис. пораненими. Таким чином, їх втрати склали менше третини втрат англійців.

В Африці Муссоліні також не міг обійтися без підтримки Німеччини. У перші ж місяці 1941 р. британські війська почали витискувати італійців із Східної Африки. У травні 1941 р. за підтримки партизанських загонів вони зайняли Аддис-Абебу, потім італійські колонії Ерітрею та Сомалі.

Командуючий італійськими військами у Східній Африці герцог Аоста здався у полон разом із своїм штабом. Декілька італійських гарнізонів продовжували опір до осені 1941 р., але фактично імперія Муссоліні припинила своє існування.

У Північній Африці обстановка для італійців була більш сприятливою, що забезпечувалося допомогою Гітлера. У лютому 1941 р. до Лівії був перекинутий бронетанковий корпус генерала Роммеля.

На острові Сицилія був розташований німецький авіаційний корпус (близько 250 літаків). 31 березня війська Роммеля перейшли у наступ, і до середини квітня зайняли всю Лівію. Англійські війська були оточені у Тобруці, там продовжувались тривалі бої. Нові війська з Німеччини туди не поступали, тому що вже йшла підготовка до нападу на СРСР, Італія ж не могла одна вести боротьбу проти протистоячого їй супротивника.

Ще один фронт утворився в Атлантичному океані, де йшла боротьба за комунікації, які були особливо важливі для Англії. Для цього Німеччина ще з 1929 р. почала створювати ВМФ, здатний боротися з флотом англійським (лінкори, крейсери, ескадрені міноносці, особливого значення надавали підводним човнам).

Більш докладно про підготовку до боротьби на цій ділянці дивись: Руге Ф. Война на море, 1939-1945.- М., 1957; Роскилл С. Флот и война.- М., 1967; Белли В.А., Пензин К.В. Боевые действия в Атлантике и на Средиземном море, 1939-1945 гг.- М., 1967; Морисон С.Э. Битва за Атлантику (сентябрь 1939 г. - май 1943 г.).- М., 1956.

У 1940 р. була оголошена необмежена підводна війна із розповсюдженням зони затоплення суден, які зустрічаються, без попередження на увесь водний простір навколо Англії; з 17 серпня 1940 р. Англія була оголошена оточеною фортецею, а увесь водний простір навколо до 20? західної широти - районом військових операцій, які мали метою встановлення повної блокади.

У вересні 1939 р. німецькі підводні човни затопили в Атлантиці торгівельні судна загальним тоннажем більше 150 тис. тонн. Основними засобами захисту англійців були конвоювання та дії авіації берегової охорони, і вони приносили певні результати. Крім того, інколи застосовували захоплення нейтральних суден, які йшли із вантажами для Німеччини.

У вересні 1939 р. вони захопили на німецьких та нейтральних суднах 300 тис. тонн, тобто удвічі більше, ніж втратили самі на загиблих англійських суднах. Але в той же час значно понизилось судноплавство англійців.

Початковий період був дуже успішним для дій німецьких підводних човнів: з початку війни і до капітуляції Франції ними було затоплено 256 суден загальним тоннажем більше 1 млн. тонн, що складало 2/3 усіх втрат супротивників Німеччини за цей час. Крім того 115 суден (тоннажем більше 394 тис. тонн) загинуло на німецьких мінах. Втрати ж Німеччини за той же період складали 20 підводних човнів.

Боротьба розповсюджувалася і на Індійський океан, поблизу берегів Південної Америки.

Німецький флот брав активну участь в операціях із захоплення Данії та Норвегії.

Можливості німецького флоту у боротьбі на океанських просторах зросли після розгрому англо-французьких військ на Західному фронті, адже вони тепер контролювали узбережжя від Норвегії до Іспанії.

З початку 1941 р. німці активно стали використовувати авіацію, особливо ефективність авіації зросла, коли стали застосовуватись літаки ФВ-200 ("Кондор").

Загальні підсумки боротьби за атлантичні комунікації у вересні 1939 - червні 1941 рр.: серйозні втрати Англії у торгівельному тоннажі - 4,5 млн. тонн (поповнення за цей же час - 1,35 млн. тонн).

Перед німецьким флотом стояло завдання ізолювати Англію від зв'язків з континентом, але до цього німецький флот був ще неготовий. Ефективною у ході битви за Атлантику була система "Ультра". Лорд Уінтерботем (один з керівників англійської розвідки) писав: "Ніде її інформація не мала такого великого значення, як у боротьбі між німецькими підводними човнами та охороняємими конвоями".

Підготовка, а потім і початок війни проти СРСР полегшили ситуацію для Англії. Головні сили Німеччини були тепер спрямовані на Східний фронт, припинилися удари авіації по англійським морським базам та аеродромам. Англійці змогли краще охороняти комунікації, які поєднували Англію з колоніями, домініонами та США, а це призвело до пониження втрат торгівельного флоту. Найважчий період (до червня 1941 р.) вже не повторювався. Напад на СРСР став найважливішим чинником, який вплинув на хід боротьби в Атлантиці, Північній Африці та в басейні Середземного моря. Головні події перемістилися на радянсько-німецький фронт.

Размещено на Allbest.ru