Визвольна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

1. Причини, характер і рушійні сили війни

1.1 Причини

1.2 Характер та рушійні сили

1.3 Привід

2. Основні військові дії під час війни та укладені договори

2.1 Початок війни. Бойові дії в 1648-1649 рр

2.2 Зборівський мирний договір

2.3 Події 1651-1653 рр

2.4 Переяславська рада

3. Особа Б. Хмельницького: оцінки діяльності

Висновок

Список використаної літератури

1. Причини, характер і рушійні сили війни

1.1 Причини

Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були:

Причини політичного характеру - напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави. Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації.

В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої.

Однією з причин війни стала невідповідність між набуттям козацтва у фактичне політичне лідерство в українському суспільстві та погіршенням його стану через «Ординації 1638 р.», яку польський сейм прийняв у січні 1639 року.

Згідно з «ординацією» реєстр зменшувався на 6 тис. і включав козаків, які не брали участь у повстаннях.

При цьому ліквідовувалися виборність козацької старшини, козацьке судочинство. Замість гетьмана призначався польський комісар. На посаді полковників і осавулів призначалися представники польської або полонізованої шляхти. Селянам і міщанам заборонялося вступати в козаки. Козаки мали право селитися тільки в прикордонних містах.

Причини національно-релігійного характеру - обмеження для українців у правах по заняттю урядових посад і роботі в органах самоврядування міст; нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів і шляхти; польські магнати і шляхта, католицьке духовенство презирливо ставилися до української мови та культури.

Після Брестської церковної унії 1596 польська шляхта планомірно і цілеспрямовано запроваджувала серед українського населення католицизм, забороняла вживати українську мову в установах та навчальних закладах; стрімко зростав наступ католицизму та уніатства на права і свободи Української православної церкви: здійснювалася конфіскація її церковного майна і земель; впроваджувався обов'язковий податок для населення на утримання католицької та уніатської церков.

Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях (наприклад, спалення лісів заради виробництва і продажу на європейських ринках поташу); зростання панщини (5-6 днів на тиждень), натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; посилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів; розгул магнатсько-шляхтского сваволі, посилення експлуатації з боку орендарів, які намагалися під час оренди землі отримати максимальний прибуток, і більшість міст на території українських земель перебували в приватній власності.

Розвитку ремесла і торгівлі перешкоджав весь суспільно-політичний устрій Речі Посполитої з її анархією і сваволею, системою оренд і застав, постоями військ на утриманні міщан, митною системою; українці були позбавлені права працювати в цехах, а заняття ремеслом поза цехами суворо переслідувалося.

Однією з найважливіших передумов Національно-визвольної війни в соціально-економічній сфері стало загострення суперечностей між двома протилежними типами господарювання: козацьким, яке було фактично фермерським за своєю суттю і фільварковим, що базувався на праці кріпаків.

1.2 Характер і рушійні сили

За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти.

Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Козацтво відіграло провідну роль у руйнуванні польських і становленні українських державних установ - центральних і місцевих органів влади, судових установ, армії, адміністративно-територіального устрою. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство. Поголовно покозачившись в 1648 р, воно в наступні роки відчайдушно боролося за збереження «козацьких прав і вольностей». Активну участь у війні взяли також міщанство, частина дрібної шляхти і нижче православне духовенство.

1.3 Привід

Приводом до початку повстання став черговий прояв магнатського деспотизму. Агенти чигиринського старости на чолі з підстаростою Данилом Чаплинським відняли у реєстрового полковника Війська Запорізького Богдана Хмельницького хутір Суботів, розгромили господарство, за деякими відомостями насмерть засікли його десятирічного сина (в інших варіантах, побили до напівсмерті) і відвезли жінку, з якою він жив після смерті дружини.

Хмельницький почав шукати суду й управи на ці безчинства, але польські судді знайшли, що він не був повінчаний належним чином, а потрібних документів на володіння Суботовим не мав. Потім Хмельницький вирушив до Чаплинського для з'ясування стосунків, але як «підбурювач» був кинутий у старостинську в'язницю, з якої його звільнили друзі. Особисте звернення до польського короля, якого Хмельницький знав за колишніми часами, виявилося безуспішним.

Документів про зміст їх бесіди не виявлено, але, за легендою, король відповів так: «У тебе є твоя шабля ...», натякаючи на відоме право шляхтичів Речі Посполитої вирішувати суперечки силою зброї. Хмельницький вирушив на Низ (острови нижче Запорізької Січі, яка була тоді під контролем Польщі), де швидко зібрав загін мисливців щоб звести рахунки з поляками.

З їх допомогою Богдан підняв козаків всій Січі. В 1648 р був обраний гетьманом Війська Запорозького. Ставши гетьманом, Б. Хмельницький у своїх універсалах закликав народ до повстання.

2. Основні військові дії під час війни та укладені договори

2.1 Початок війни. Бойові дії в 1648-1649 рр.

Перші перемоги повсталі отримали в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 року і під Корсунем 16 травня 1648 року. Протягом літа 1648 повстання охопило території Київщини, Поділля, Волині та Лівобережної України.

На початку війни Богдан Хмельницький і козацька старшина прагнули лише до відновлення втрачених прав і вільностей, надання рівних прав православній і католицькій церкві, і тому після перших перемог почали мирні переговори з поляками. Але останні не пішли на поступки, а тільки тягли час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повсталими.

13 вересня 1648 року козацьке військо здобуло перемогу над поляками в битві під Пилявцями. У жовтні - листопаді 1648 тривала облога Львова. Козаки, отримавши викуп, залишили місто і попрямували далі до польської фортеці Замостя і дійшли до р. Вісли, але, дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я з ним і повернув козацьку армію до України.

23 грудня 1648 козаки урочисто вступили до Києва. Тут, як стверджують історики, у Б. Хмельницького відбувся перелом у поглядах на основну ціль боротьби. Досі він не піднімався вище інтересів свого стану - козацтва.

Тепер же він усвідомив свої обов'язки щодо всього народу. У ході переговорів з поляками він заявив про свій намір звільнити всю Україну й український народ від польської влади.

Гетьман переосмислив уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї.

Польська влада була не в змозі піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. 5-6 серпня 1649 Б. Хмельницький за допомогою кримського хана здобув переконливу перемогу над поляками в битві під Зборовом.

Протягом липня та серпня цього року тривала облога Збаразької фортеці. Але хан Іслам-Гірей III не дозволив завершити розгром польської армії. Він вирішив проводити політику «рівноваги сил», яка вела б до взаємного виснаження України й Польщі та надавала б можливість Криму відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі.

2.2 Зборівський мирний договір

8 серпня 1649 Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію (самоврядування) української козацької держави в межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського.

На звільнених землях почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалося Українська національна держава - Гетьманщина.

На звільнену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта.

Згідно з умовами договору чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась за реєстром в 40 000 чоловік. Всі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися.

Проголошувалася амністія всім учасникам національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, православним і католицьким шляхтичам, що примкнули до козаків і воювали проти польських урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавався на розгляд сейму.

Підписаний мирний договір не задовольняв ні козаків, ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

2.3 Події 1651-1653 рр.

Поразка в битві під Берестечком (червень 1651) негативно вплинуло на бойовий дух армії. Хоча бої під Білою Церквою у вересні 1651 р. показали, що польська армія не в змозі подолати козаків, але й Б. Хмельницький мав мало сил для наступу, а також не був упевнений в надійності кримського хана, який міг стати на бік Польщі.

Все це змусило обидві сторони перейти до переговорів, які закінчилися укладенням 18 вересня 1651 невигідної для України Білоцерківської угоди.

22-23 травня 1652 Б. Хмельницький у битві під Батогом вщент розгромив тридцятитисячний польське військо. Фактично було відновлено дію Зборівського договору. Боротьба продовжилася в молдавських походах і битві під Жванцем (Жванецька облога у жовтні-грудні 1653).

Однак чим довше тривала війна, тим більше Б. Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Польщу не зможе. Одним з можливих союзників України був турецький султан.

Але реальна допомога султана обмежувалася лише наказами кримському ханові приєднуватися до операцій Війська Запорозького. Татари ж були ненадійними союзниками, а своїми грабунками вони дратували українське населення. Б. Хмельницький все більше схилявся до переконання, що надійним союзником міг стати тільки російський «єдиновірний» цар.

2.4 Переяславська рада

1 жовтня 1653 Земський собор у Москві вирішив прийняти Військо Запорізьке «під високу государеву руку». Для юридичного оформлення цього акту в Україні виїхало посольство В. Бутурліна.

8 січня 1654 року в Переяславі спочатку відбулася старшинська рада, а згодом Генеральна військова рада. Було вирішено, що Гетьманщина перейде під протекторат Росії при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорозького.

Усні домовленості в Переяславі були затверджені в березні цього ж року в Москві, документи утворили систему норм відносин між Гетьманщиною і Росією, відомі як Переяславський договір 1654 р.

3. Особа Б. Хмельницького: оцінки діяльності

В умовах постійної загрози нападу неабияке значення мала здатність держави захищати свої національні інтереси. Розуміючи це, Хмельницький, по суті, став творцем української армії (60-80 тис.). В останні роки життя задумався над проблемою сформування 50-тисячного регулярного війська, яке утримувалось би за рахунок скарбниці. Велику роль у зміцненні збройних сил України відіграло прийняття "Статей про устрій Війська Запорозького", що послужили першим українським військовим статутом.

Основну ударну силу армії становила піхота. Гетьман переозброїв її найсучаснішою вогнепальною зброєю, визначив норми боєприпаси і запровадив завчасну його підготовку до стрільби (ладування). Велику увагу приділяв кінноті, створив сильну артилерію, запровадив гармати на лафетах.

Б. Хмельницький показав себе неперевершеним майстром маневрової тактики. Під час боїв демонстрував особисту мужність, залізну витримку, кмітливість, ніколи не втрачає здатність тверезо оцінювати ситуацію і приймати необхідні рішення. Вирішальну роль відіграв Хмельницький у процесі становлення розвідки та контррозвідки.

В роки революції гетьманові доводилося вирішувати комплекс проблем, пов'язаних із зовнішньополітичним забезпеченням життєдіяльності держави. Українську козацьку державу було визнано урядами Порти, Кримського ханства, Англії, Венеції, Росії, Трансільванії, Австрії, Молдавії, Валахії, Швеції.

Пішовши на утворення конфедеративного союзу з Московією, гетьман розглядав його лише як засіб для досягнення більш масштабної та глибокої мети: утвердження суверенної держави й об'єднання під булавою всіх етнічно українських земель.

Звичайно, як і кожен державний діяч, гетьман припускався прорахунків. Зокрема, великою помилкою, яку згодом так і не вдалося виправити, було виведення ним армії з західного регіону в листопаді 1648 року.

Це мало такі трагічні наслідки:

а) призвело до окупації польськими військами Західноукраїнського регіону;

б) породила військово-стратегічну ситуацію, за якою воєнні дії велися виключно на території України, що призвело до страхітливого спустошення й знелюднення Правобережжя й Західноукраїнського регіону.

Також суттєвою помилкою Хмельницького стала відмова від продовження наступу до західних рубежів України після блискавичної перемоги під Батогом у червні 1652 року, який дав би змогу об'єднати всі етноукраїнські землі. Дипломатичним прорахунком гетьмана та його сподвижників у 1650-1651 років стала відмова від прийняття турецької протекції, оскільки за існуючих обставин лише Порта могла надати допомогу й змусити Кримський ханат відмовитися від проведення самостійної політики.

Помилковим виявився курс Хмельницького на утримання при владі молдавського господаря В. Лупу 1653 року, який призвів до різкого погіршення міжнародного становища України й оформлення проти неї коаліції в складі Речі Посполитої, Молдавії, Валахії і Трансільванії.

Незважаючи на вимушеність прийняття московської протекції, гетьман і старшини припустилися прорахунків у юридичному оформленні цього акту, не з'ясувавши насамперед усіх умов. Російська ж сторона скористалася з цього, обмеживши частково суверенітет козацької України.

Висновок

Протягом усіх років Хмельниччини відбувалося формування й вдосконалення Української Козацької держави -- Війська Запорозького. Держава ця виявила свою високу життєздатність і незламність. Вона мала всі основні ознаки, якими характеризувалися інші європейські держави: політичну владу; територію; політико-адміністративний устрій; суд і судочинство; фінансову та податкову системи; боєздатне військо; соціальну політику й структуру населення; власні міжнародні відносини. Українська держава відіграла першорядну роль у згуртуванні українського народу на боротьбу проти іноземних поневолювачів.

Прагнучи повної перемоги над Польщею, одержати ефективну військово-політичну допомогу з боку Московської держави, Б.Хмельницький та його уряд пішли на укладення Переяславсько-московського договору 1654 р., на встановлення царського протекторату над Україною.

Завдяки військово-політичному союзові з Московією, Україна вийшла остаточно з-під влади Речі Посполитої, мала змогу в межах однієї держави об'єднати всі етнічні українські землі, однак цього не сталося. Звільнення ж Української держави з-під російського протекторату виявилося на практиці складною і нездійсненною справою протягом кількох століть.

хмельницький переяславський запорізький козацтво

Список використаної літератури

1. Новий Довідник. Історія України. -- К.: ТОВ «КАЗКА», 2005. -- 736 с.

2. Петровський М. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії 1648 -- 1654 pp. -- Вид-во Академії наук УРСР; 1940 -- 270 c.

3. Крип'якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького -- Львів; 1931-- 136--137 c.

4. Грушевський М. Історія України-Руси. тт. VIII, IX, ч. 1 -- 2. -- Нью-Йорк; Нове вид. 1954 -- 57 c.

Размещено на Allbest.ru