Визвольна війна українського народу середини ХVІІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Передумови, причини, характер та рушійні сили Визвольної війни 1648-1657 рр

2. Початок військових подій у 1648

3. Військові події 1649-1653 рр. Зборівське та Білоцерковське перимир'я

4. Останній етап Визвольної війни. Участь Московії у війні проти Польщі

Висновок

Список літератури

1. 

Вступ

На сьогоднішній час актуальним є звернення до процесів українського державотворення, особливо до тих його сторінок, яким ще недостатньо приділено уваги.

В історії існують розходження щодо того, чим було для українського народу повстання, підняте Б. Хмельницьким. У радянській історіографії вважалося, що то була Визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, яка почалася у 1648 р. і закінчилася Переяславською радою про об'єднання з Росією 1654 р. Сучасна українська історіографія, і перш за все В. Смолій і В. Степанков вважають, що з війною під проводом Б. Хмельницького почалася Українська національна революція 1648-1676 рр., головним здобутком якої було утворення Української козацької держави (Гетьманщини). Н. Яковенко вважає, що то була козацька (станова) революція. Традиційна історіографія розглядала цю добу як «Хмельниччину» - козацьку війну, яку обмежують датою смерті Б. Хмельницького (1657), та Руїну (від смерті Б. Хмельницького здебільшого до кінця 1670-х рр.). Менш поширені погляди на Хмельниччину як на велику війну, селянську війну, релігійну війну тощо. Існують і альтернативні погляди на цю війну, як на інтригу прихильників централізованої королівської монархії, які руками Б. Хмельницького і повстанців позбавили на східних теренах Речі Посполитої влади руських маґнатів-«королев'ят».

У будь-якому разі, «Хмельниччина» почалася як одне із козацьких повстань і саме так спершу й сприймалася сучасниками. В ході збройної боротьби, на цей раз воно охопило основну масу українського суспільства, його різні верстви і швидко поширилося майже на всю територію України. Це був шлях переростання козацького станового виступу у народне повстання і релігійно-національну війну українського народу і навіть у громадянську війну. Ця війна змінила національне, соціальне, релігійне співвідношення у суспільстві, державну приналежність українських земель тощо. Саме ці зміни дозволяють кваліфікувати повстання як революцію. Однак, на мою думку, не можна зупинятися тільки на її національно-визвольному, соціальному чи іншому аспектах. Визвольна боротьба, як і будь-яка революція, принесла як позитивні, так і чимало негативних змін. Відродивши українську державність та надавши їй форми станового (козацького) державного утворення, її нова еліта на чолі з самим Б. Хмельницьким одночасно відновила кріпосну залежність селян та переорієнтувала зовнішньополітичний курс козацької України-Гетьманщини із Заходу на Схід, у бік Москви.

«Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України, -- не як полководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької Держави. -- пише сучасний дослідник доби Хмельниччини, О Оглоблин -- Яку б ділянку громадсько-державного життя не взяти -- Богдан Хмельницький скрізь виступає, як державний діяч великого формату.» Це було тяжке завдання: «Традиція староруської княжої державності, ідея Великого Князівства Руського і революційне походження нової Української держави, військовий характер її устрою та адміністрації, реальна влада гетьмана і персональний авторитет Богдана Хмельницького -- все це відбилося на формуванні влади. Хмельницький зумів знайти геніальну синтезу всього цього» -- пише О. Оглоблин.

Завданням реферату є дослідження та аналіз подій Національного визвольного руху середини ХVІІ ст. під проводом Б.Хмельницького: визначення передумов, причин, характеру та рушійних сил Хмельниччини, виділення основних військових та дипломатичних подій та їх наслідків.

1. Передумови, причини, характер та рушійні сили Визвольної війни 1648-1657 рр

Придушення польним коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким наприкінці літа 1638 року чергового козацького повстання та нав'язання упокореним козакам ухвалених сеймом навесні того ж року умов «Ординації Війська Запорозького» врешті-решт таки загатили річище козацьких виступів. З осені 1638 і аж до весни 1648 років «східні креси» Речі Посполитої жодного разу не здригнулись від вибуху нового козацького повстання, на які таким щедрими виявились 20-30-і роки ХVІІ ст. Проте в сер. XVII ст. становище українського народу під владою Речі Посполитої стало особливо важким. З посиленням колоніальної політики Польщі відносно українських земель на Україні не було жодної соціальної верстви населення, яка б не зазнавала утисків у правах.

По-перше, погіршилось становище селянства в умовах засилля магнатів та панщинно-фільваркової системи господарювання:

- швидко покріпачювались селяни;

- розповсюджувалася панщина та інших форм відробітків;

- посилювався визиск селян орендарями панської землі.

По-друге, українське міщанство потерпало від приватних власників міст та сваволі королівських урядовців:

- православні городяни мали селитися в спеціально відведених кварталах;

- їх обмежували в занятті ремеслом та торгівлею;

- усували від місцевого самоврядування, обтяжуючи різними податками і повинностями.

Та найгострішим було питання відновлення колишніх вольностей козацтва, яких шукали представники козацької старшини, бо маючи певний матеріальний достаток і не бажаючи втратити свої привілегії, вони мали змогу заохочувати до боротьби велику кількість людей.Обмеження прав козаків були спрямовані на ліквідацію козацького стану:

- будь-які виявлення покозачення жорстоко придушувалися;

- всі колишні козаки, окрім 6 тисяч реєстру - за «Ординацією Війська Запорозького» частини польського війська - покріпачувались;

- польський уряд набував права призначати гетьмана і старшину реєстрових козаків зі шляхти;

- було відбудовано Кодак, польські залоги розміщувалися на території Запоріжжя;

- козаки позбувалися права без дозволу уряду ходити в морські та сухопутні походи проти Османської імперії та Кримського ханства.

Покращення свого становища козацтво вбачало значною мірою у великій війні Речі Посполитої за участю козаків. Така війна могла потягнути за собою відновлення станових привілеїв козацтва, зростання реєстру тощо. Найбільш активним виразником цих ідей став чигиринський сотник Зиновій-Богдан Михайлович Хмельницький, який навесні 1646 р., у складі козацького посольства разом із І. Караїмовичем та І. Барабашем, вів переговори з королем Речі Посполитої Владиславом IV Вазою про участь козаків у майбутній війні з Османською імперією. Шляхетський сейм не погодився на розв'язання війни, вбачаючи в ній загрозу своїм становим привілеям.

Історія приписує початок повстання особистим мотивам Хмельницького, який став душею козацької революції. Про його життя до 1630-х років відомо дуже мало. Він народився у родині чигиринського підстарости М. Хмельницького, який був на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а потім у його зятя Яна Даниловича був засуджений на інфамію, тобто позбавлення шляхетської честі, громадянських прав і державного захисту. У 1620 р. він брав участь у поході С. Жолкевського на Молдову й загинув у битві під Цецорою. Щодо місця народження Б. Хмельницького існують тільки припущення: Черкаси, Жовква, Суботів або Чигирин, Переяслав. Навчався у Львівському єзуїтському колеґіумі, де був учнем відомого письменника і проповідника, доктора теології Ґонцеля Мокрського. Добре володів польською та латинською мовами, знав історію. У серпні 1620 р. Б. Xмельницький разом з батьком вирушив до війська коронного гетьмана С. Жолкевського, яке готувалось до походу на Молдову. Брав участь у Цецорській битві 1620 р., в якій потрапив у полон. Перебуваючи у дворічному турецькому полоні в Стамбулі, добре оволодів турецькою і приняв іслам. Після повернення з неволі служив у Чигиринському полку. Деякі історики припускають, що згодом Хмельницький брав участь у походах козаків проти татар та турків, а також у війні Речі Посполитої з Московською державою (1632-1634). Після битви під Кумейками брав участь у козацькій раді під Боровицею як військовий писар Війська Запорозького.

У 1638 р. Б. Xмельницький, після повстання під проводом Я. Остряниці та Д. Гуні, брав участь у козацькій раді в Києві, де його обрано до складу посольства. Воно мало домагатися у короля пом'якшення умов прийнятої сеймом «Ординації» 1638 р. Є підстави думати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Річчю Посполитою. У грудні 1638 р. його обрано сотником Чигиринського полку. У 1639 р. Б. Хмельницьки знову побував у Вільно та Варшаві, де намагався домогтися поступок від уряду Речі Посполитої. Наступні роки Б. Хмельницький переважно присвятив своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі). Але самого господарства для нього було замало.

У 1644 р. Б. Хмельницький переговори у Варшаві з французьким послом Н. де Брежі, а у квітні 1645 р., уже в складі посольства, побував у Франції, де укладено угоду про участь козаків у воєнних діях проти іспанських Габсбурґів, під час яких вони й проявили себе під Дюнкерком (загін Хмельницького під Дюнкерком не був).

На початку 1646 р. відбулася таємна зустріч Хмельницького з Владиславом IV Вазою, під час якої польський король обіцяв збільшити козацький реєстр до 12 тис. осіб та відновити права і вольності козацтва. Також у середині 1640-х років загострилися стосунки Б. Xмельницького з представниками місцевої адміністрації, зокрема з чигиринським старостою О. Конецпольським та підстаростою Д. Чаплинським.

Незважаючи на те, що король надав Б. Xмельницькому привілей на право володіння хутором Суботовим, навесні 1647 р. Д. Чаплинський захопив хутір і вигнав звідти родину Б. Хмельницького. Також одружився із його покоївкою і коханкою Геленою, що особливо обурило Хмельницького. Впродовж 1647 р. Б. Хмельницький неодноразово звертався до О. Конецпольського та коронного гетьмана М. Потоцького з проханням припинити свавілля і повернути Суботів, але безрезультатно. Наприкінці травня 1647 р. Б. Хмельницький виїхав до Варшави, де обговорював питання про організацію морського походу проти турків. На початку вересня 1647 р. коронний канцлер Єжи Оссолінський таємно вручив Б. Хмельницькому гетьманські клейноди.

По поверненню на хутір у Суботові, Хмельницький був заарештований. Зумівши втекти за допомогою свого кума Станіслава-Михайла Кричевського (Кречовського, в Костомарова - Кричовський), він разом з однодумцями вирушив на Запорожжя, де на о. Томаківка наприкінці грудня 1647 - початку січня 1648 р. почав гуртувати сили для повстання. 25 січня 1648 р. повсталі козаки здобули в польського гарнізону Запорозьку Січ на мисі Микитин Ріг, де на початку лютого 1648 р. на козацькій раді Б. Хмельницького обрано гетьманом. Відразу ж розпочалася підготовка до загальнонародного повстання проти шляхетського режиму. При підготовці збройоного виступу Хмельницький вжив такі заходи:

- розіслав універсали до українського народу із закликами вступати до лав козацького війська;

- налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;

- вів переговори з Туреччиною та особливо - з Кримським ханством (у січні 1648 р. Б. Хмельницький відрядив посольство до кримського хана Іслам-Ґірея III з проханням допомогти козакам у війні з Польщею);

- на початку воєнних дій досяг домовленості про переход реєстрових козаків на бік повстанців.

Одночасно з цим Б. Хмельницький почав листування із коронним гетьманом М. Потоцьким, як виявилося, лише для того, щоб виграти час для підготовки до воєнних дій та з'єднання з татарською ордою. У листах він висував традиційні вимоги, які відображали інтереси насамперед козацької старшини: скасувати сеймову «Ординацію» 1638 р., відновити козацькі привілеї, вивести з українських земель коронне військо та дозволити морські походи козаків на Кримське ханство і Османську імперію.

2. Початок військових подій у 1648

Дочекавшись 3-4 тисячного загону перекопського бея Тугая, наприкінці квітня козацьке військо чисельністю близько 8 тис. вийшло з Січі. Миколай Потоцький, готуючись до сутички, вислав чотири козацькі реєстрові полки човнами вниз по Дніпру, а два інші приєднав до кварцяного загону, що виступив з Крилова назустріч повсталим. Загальне керівництво цим з'єднанням, яке нараховувало близько 5-6 тис. вояків, мав здійснювати 20-річний син Миколая Стефан Потоцький, а обидва гетьмани - коронний Миколай Потоцький і польний Мартін Калиновський - лишилися очікувати в таборі між Корсунем і Черкасами на підхід магнатських допоміжних корогов.

29 квітня невеликі відділи Потоцького-молодшого підійшли до верхів'я р. Жовті Води, притоки Інгульця, де вперше зіткнулися з козаками й татарами. Оскільки сили за чисельністю були вочевидь нерівними, Потоцький і Шемберк вирішили, не приймаючи бою, окопатися табором і тримати облогу. Хмельницький же, лишивши частину війська біля обложених, рушив навперейми реєстровому козацтву, що спускалося униз по Дніпру. Після переговорів реєстровики без жодного пострілу перейшли на бік повсталих і разом з ними рушили під Жовті Води. Наступного дня козаки тих двох полків, що доти знаходились у таборі, теж перебігли до Хмельницького. Усвідомлюючи усю безвихідність ситуації, Шемберк і Потоцький-молодший погодилися на капітуляцію за умови, що зможуть вийти неушкодженими з облоги. Проте переговори зірвалися, і 4 травня розпочався штурм табору. Потоцький спробував врятувати становище відчайдушним проривом, але в ніч з 5 на 6 травня в урочищі Княжі Байраки у верхів'ї р. Дніпрової Кам'янки його відділи були оточені й розгромлені. Військо Стефана Потоцького було знищене, а сам він тяжко поранений, потрапив у полон до татар і помер. Живим залишився один лише челядник, який сповістив гетьманів про поразку.

Відразу після битви на Жовтих водах козаки швидким маршем рушили на північ, до ставки двох гетьманів, які стояли табором на лівому березі р. Рось поблизу Корсуня. 25 травня у тил коронного війська зумів зайти Максим Кривоніс, а після нього й татари Тугай-бея. Оточені прийняли рішення йти проривом, однак Хмельницький цієї ж ночі через шпигунів дізнався про суть плану і вислав Кривоноса, аби той, перекопавши дорогу, влаштував пастку в Горіховій Діброві - крутій балці на Богуславському шляху неподалік Корсуня. Тут власне і зчинилася шалена битва, у якій сам Потоцький хоробро рубався як простий солдат і дістав три шабельних удари в голову, а Калиновський був поранений кулею в руку і татарською шаблею - теж у голову. За кілька годин бій скінчився; більшість жовнірів загинула, а хто лишився в живих - був узятий у полон татарами. Поразка поляків була повна. Обидва гетьмани опинилися в татарському полоні.

Звістка про катастрофу в Горіховій Діброві приголомшила сучасників. Як пишномовно писала одна з тодішніх англійських газет: "Польща в пилу та крові впала під ноги козаків”.

Після тих перемог по всій Україні розгорілася війна між українськими козацько-селянськими і польськими шляхетськими загонами. Жорстокі бої відбулися на Правобережжі влітку 1648 між загонами полк. М.Кривоноса і шляхетськими частинами під проводом князя Я.Вишневецького. Під час цих боїв населення дуже потерпіло. Польське військо систематично вирізувало всіх козаків і селян, включно з дітьми, жінками і старими, а повстанці так само поводилися зі шляхтою, католицьким духівництвом та євреями, чимало яких допомагали польській шляхті.

За кілька днів перед Корсунською битвою помер король Владислав ІV, тож, згідно з законом, владу в державі на час безкоролів'я перебирав глава Польської церкви Ґнєзненський архієпископ Мацей Лубенський. Фактично ж вона зосереджувалася в руках канцлера Єжи Оссолінського.

Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Вдаючи, що не знає про смерть короля, він вислав до нього листа, в якому вимагав збільшити реєстр козаків до 12.000, повернути православним церкви і виплатити козакам платню за 5 років. Ці умови конвокаційний сейм - сейм, який збирався після смерті короля,- прийняв, і оголошено було перемир'я, та перемога Хмельницького на Жовтих водах та під Корсунем стали сигналом для повстань по всій Україні і визвольного походу української армії на захід.

Наприкінці літа уряд Речі Посполитої вислав ще одне, добре виряджене, 40-тисячне військо (32 000 поляків, 8 000 найманих німецьких жовнірів) проти Хмельницького. Але провід цього війська (командування яким на час полону обох гетьманів було доручене трьом реґіментарям - князю Владиславу-Домініку Заславському, Миколаю Остророгу і Александру Конєцпольському) був слабий і недосвідчений. У вересні 1648 р. коронне й козацьке війська вирушили назустріч одне одному. Польська армія рухалась переобтяжена обозом: кількість возів сягала 100 тис., бо, легковажачи майбутньою сутичкою, шляхта, як писав один з очевидців, вибралася на війну, немов на весілля. Козацькі загони мали чисельну перевагу, обраховуючись у 50-70 тис., а дещо пізніше до них приєдналася і татарська кіннота. Армії зійшлися біля с. Пилявців поблизу Старокостянтинова, і 23 вересня на невеликій багнистій рівнині обабіч р.Іква, де заздалегідь укріпився Хмельницький, почався вирішальний бій. Козакам вдалося загнати піхоту противника на вузьку греблю і фактично винищити її, водночас зав'язуючи бої з розрізненими загонами кінноти, котра діяла безладно й неузгоджено. Військова рада, спішно скликана князем Заславським прямо на конях, вирішила покинути обоз і рятуватися верхи. Першими це зробили самі реґіментарі. А далі, як оповідає один з учасників битви, військо, побачивши, що немає вождів, кинуло на землю зброю, панцирі, списи, і все пішло врозтіч. На ранок порожній табір з обозом дістався у здобич козакам. До рук Хмельницького перейшло понад 90 гармат, запаси пороху й зброї, коні; загальну ж вартість спорядження та іншого майна оцінювали на колосальну як на ті часи суму - від 7 до 10 млн. золотих. Пилявецька втеча, ставши ганебною й безприкладною сторінкою в військовій історії Речі Посполитої, одночасно відкрила козацькій армії дорогу на захід.

Головна армія попрямувала до Львова і на початку жовтня вже атакувала його передмістя. Облога тривала три тижні. Гетьман вимагав від польського командування та міської влади капітулювати та видати козакам їхнії запеклих ворогів - Ярему Вишневецького, Олександра Конецьпольського та ін., та дізнавшись, що вони втекли, задовольнився контрибуцією в сумі понад 200 тис. дукатів, тобто 1,2 млн. золотих, більша частина якої пішла на оплату татарських послуг, і 26 жовтня, видавши універсал про захист міста від неорганізованих козацьких ватаг, рушив далі - на Замостя, де були залишки військ Вишневецького. За спиною його продовжувала вирувати сліпа селянська війна, породжуючи десятки повстанських загонів і ватаг на Волині, в Галичині й на Покутті, які руйнували шляхетські двори і вбивали шляхтичів, розливаючи по Україні хаос і анархію.

Облога Замостя тривала впродовж листопада. Для організації боротьби населення Белзького, Волинського і Руського воєводств Хмельницький розіслав у різні райони свої полки. До середини листопада вони разом з загонами місцевих повстанців звільнили весь західноукраїнський регіон. Доки велися переговори з городянами Замостя про викуп та проходили вибори нового короля (17 листопада ним став Ян Казимир), козацьке військо помалу зменшувалося. Частина повстанців, вдовольнившись захопленою здобиччю, самовільно рушила додому, решта потерпала від втоми й холоду. Розпочалася епідемія дизентерії, а з осіннім бездоріжжям - і голод, посилений ворожістю місцевого польського населення. За цих умов продовження війни ставало безперспективним, і частина поміркованої старшини висловилась за переговори з новообраним королем. Відтак до Варшави рушило козацьке посольство, пропонуючи умови миру:

- амністія повстанцям;

- 12-тисячний реєстр;

- відновлення козацького самоврядування;

- право вільного виходу в море;

- усунення з території козацької юрисдикції кварцяного війська;

Після попередніх переговорів з секретарем Яна Казимира Миколаєм Смяровським, що прибув до козацького табору, Хмельницький 23-24 листопада пішов на перемир'я і завернув свої полки додому.

Тож такий перебіг подій переконливо засвідчує, що в уяві гетьмана питання, як і давніше, зводилося до розв'язання козацької проблеми в межах Речі Посполитої. Що ж стосується повсталих селянських ватаг, котрі деколи зараховують трохи не до головної рушійної сили козацької революції, то вже на зворотому марші в Україну гетьман розіслав універсали з наказом, аби посполиті під загрозою покарання шанували й віддавали послушенство своїм панам. Анархічний спільник на даний момент козацькому вождю став непотрібним, і його було тверезо й жорстоко відкинуто.

визвольний війна московія польща

3. Військові події 1649-1653 рр. Зборівське та Білоцерковське перимир'я

Вже в травні 1649 р. розпочала масований наступ на українські землі. Річ Посполита готувала комбінований удар, який мали здійснити три потужні збройні формування на чолі з королем Яном Казимиром, Яремою Вишневецьким та литовським гетьманом Янушем Радзивілом.

Проте литовська армія не змогла подолати протидію білоруських повстанців, яким Хмельницький відправив на допомогу козацькі загони. У скрутну ситуацію потрапив і Я. Вишневецький, військо якого Хмельницький оточив під Збаражем. Коли ж польський король вирушив на допомогу оточеним, гетьман швидким маневром не тільки зупинив наступ поляків, а й примусив їх поспіхом будувати табір для оборони. Шляхетське військо опинилося в катастрофічному становищі -- назрівала подвійна поразка Речі Посполитої -- під Зборовом і під Збаражем.

Проте у вирішальний момент підкуплений поляками кримський хан Іслам-Гірей зрадив Хмельницького. Зауважимо, що українсько-татарський мілітарний альянс з моменту свого виникнення був дуже ненадійним, адже Україна для Кримського ханства тривалий час була, з одного боку, об'єктом для грабунку, з іншого -- певною загрозою. З огляду на це перспектива перемог України в протистоянні з Річчю Посполитою, становлення та зміцнення української державності зовсім не приваблювали татар. Вони завжди мали на меті тільки взаємоослаблення протидіючих сторін та провокування перманентного їх протистояння, тобто створення ідеальних умов для татарських набігів.

Під тиском обставин Хмельницький був змушений піти на укладення 8 серпня 1649 р. Зборівського мирного договору.

Зборівський мирний договір 1649 року вперше за 300 років після падіння Галицько-Волинського князівства відновив Українську державу. Хоча й вона була автономна у складі Речі Посполитої, але фактично її залежність від Польщі була мінімальною. Як справедливо зауважив невідомий автор "Історії Русів", Зборівський договір заклав "камінь заснування нової епохи того народу.

Слід також підмітити, що Зборівська угода заклала підвалини української держави нового типу. Створена після Зборова держава носила чітко виражений республіканський характер. Ряд дослідників справедливо називають її козацькою християнською республікою. А потрібно зауважити, що в тодішній Європі було не так уже й багато держав з республіканським ладом правління. І якщо до Зборівської битви Україна підтримувала юридичні відносини лише з Кримським ханством і Трансільванією та робила спроби встановити стосунки з Московським царством, то після Зборова Богдан Хмельницький розгорнув бурхливу дипломатичну діяльність. З ним встановили дипломатичні контакти, тобто визнали на міжнародному рівні, Туреччина, Молдавія, Валахія, Венеція, Англія, чітку антипольську лінію прийняв московський цар. Таким чином відбулося міжнародне дипломатичне визнання Української козацької держави.

Влітку 1651 р. між Україною і Польщею знову розпочалися бойові дії. Вирішальна битва відбулася на кордоні Галичини і Волиніпід Берестечком. Загальна чисельність польської армії сягала 150-200 тис. чоловік, а військо Хмельницького налічувало 120-140 тис. чоловік і 28 тис. татар на чолі з Іслам-Гіреєм. Битва розпочалася 28 червня 1651 року. Українське військо в ході битви знищило 7 тисяч польських кінників, захопило 28 польських коругов. Але вже 30 червня татарська орда, не витримавши масового артилерійського обстрілу, починає відступати, захопивши в полон гетьмана. Відходом козаків з поля бою командував Іван Богун. Залишившись без проводу, українські полки впали в паніку, що ускладнювало їх відхід через переправу, проте нечуваний героїзм трох сотень козаків, які стримували до останього наступ поляків врятував основні сили козацької армії.

Внаслідок битви під Берестечком українська армія втратила обоз з гетьманською канцелярією, 28 гармат, загинув митрополит Йосафат, полягло багато селянства. Ця битва негативно вплинула на бойовий дух української армії.

Після битви під Берестечком центром концентрації українських військ стала Біла Церква. Вже на початку жовтня тут стояла боєздатна українська армія. Проте бої в середині вересня 1651 року під Білою Церквою показали, що ні Хмельницький, ні поляки не мають достатньо сил для ведення активних військових дій. З іншого боку, український гетьман не був впевнений у подальших стосунках з ханом, який міг знову стати на бік Польщі. За таких умов розпочались переговори, наслідком яких став Білоцерківський мир 28 вересня 1651 року, за яким:

- козацька територія обмежувалась тільки Київським воєводством;

- гетьманові заборонялись закордонні зносини;

- козацький реєстр зменшувався на 20 тис. чоловік;

- польські пани одержали право повертатись до своїх маєтків;

- Б. Хмельницький підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо.

Оцінюючи Білоцерківський договір, важливо звернути увагу на те, що Б. Хмельницький розглядав його як тактичний крок, зумовлений впливом конкретних обставин на шляху до мети. Білоцерківський мир виявився короткотерміновим і не був ратифікований польським сеймом.

Білоцерківська угода викликала велике невдоволення широких народних мас і радикального угруповання козацької старшини. Під час формування нового 20-тисячного реєстру спалахнуло повстання Корсунського полку, один за одним почали з'являтися самозванні гетьмани, дії яких сприяли зміцненню охлократичних тенденцій. Стрімко наростала хвиля соціальної боротьби, в ході якої українське селянство намагалося “скинути із себе ярмо підданства” і масово покозачувалось. Внутрішньополітичну ситуацію ускладнювала серйозна опозиція з боку ряду полковників. Виникла примара вибуху громадянської війни, що могла знищити завоювання національно-визвольної боротьби.

Б. Хмельницький зрозумів цю страшну небезпеку, спрямувавши зусилля на опанування бурхливої стихії національно-визвольної і соціальної боротьби ( навіть не зупиняючись перед стратами і придушенням виступів військовою силою), розпочав з квітня 1652 р. мобілізацію козацьких полків. На початку червня 1652 р. відбулася знаменита битва під Батогом. Наслідком цієї битви був повний розгром 20-тисячної польської армії. За всю середньовічну історію Польща ще не зазнавала такої страшної поразки. Ця битва увійшла в історію як зразок знищення оточеної армії ворога.

Польські магнати і шляхта прагнули повернути втрачені землі на Україну, відновити феодально-кріпосницький гніт. Спираючись на підтримку королівських військ, пани жорстоко розправлялися з селянами. У відповідь на це народ знову піднявся на боротьбу.

Величезний патріотичний підйом охопив всю Україну. У травні 1652 р. Селянсько-козацька армія і загони татар підійшли до урочища Батіг на Поділлі, біля якого табором стояло польсько-шляхетське каральне військо. План Хмельницького був розрахований на те, щоб оточити і вдарити по табору супротивника одночасно з різних сторін. У ніч на 23 травня відбулася генеральна битва. Незважаючи на опір німецьких найманців, оборона ворога була прорвана полками гетьмана. Королівське військо за кілька годин було повністю розгромлене.

Сучасник-шляхтич так описав хід цієї битви: «На інший день ... близько полудня нас атакував сам Хмельницький з такими великими силами, що ми не могли протриматися і однієї години. Нас, оточених з усіх боків, орда рубала шаблями, а козаки так захопили табір, що наше військо було буквально стерто з лиця землі ». Битва під Батогом показала зрослу майстерність і міць селянсько-козацьких полків, видатний полководницький талант Хмельницького. Сучасники порівнювали її з відомою перемогою Ганнібала над римськими легіонами під Каннами. У результаті Батогской битви майже вся територія України була звільнена від польсько-шляхетського ярма. Білоцерківський договір втратив свою силу. Восени 1653 р. В результаті успішних дій селянсько-козацької армії під містечком Жванець на Поділлі було оточене восьмидесяти-тисячне польсько-шляхетське військо. Але кримський хан і на цей раз знехтував своїм союзницьким боргом. Він уклав з польським королем договір про перемир'я. Хмельницький, який не визнав дії цього договору, повернувся зі своїми полками на Подніпров'я. На початку грудня 1653р. військові дії між селянсько-козацькими і польсько-шляхетськими військами припинилися.

4. Останній етап Визвольної війни. Участь Московії у війні проти Польщі

Гетьманський уряд непокоїла можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою, тож аби підштовхнути царський уряд на союз з Військом Запорозьким, Хмельницький учервні 1653 р. дав зрозуміти цареві: якщо той і надалі зволікатиме з розв'язанням українського питання,то Україна піде на укладення союзу з Туреччиною, що мало б вельми неприємні наслідки для Московії.Оформлення московсько-українських відносин започаткувала рада у Переяславі 8 січня 1654 р., а уже 14 березня 1654 р.проект козацької угоди з 23 статей українські посланці подали московському урядові. Згідно з Березневими статтями( так називають узгодженні 17 статей):

- гетьмана і старшину козаки мали обирати на раді;

- українська адміністрація та суд лишалися самостійними;

- збирання податків покладалося на український Військовий скарб;

- кількість козацького війська - 60 тис. осіб.

Укладення договору України з Москвою привело до перегрупування військово-політичних сил. Польський уряд пішов на зближення з Кримським ханством, намагаючись використати татарську орду в боротьбі проти України та Московії. Влітку 1654 р. Польща й Кримське ханство підписали так званий "Вічний договір", що передбачав надання взаємної військової допомоги у боротьбі проти їхніх спільних ворогів.

Після 1654 року почався новий етап Визвольної війни. Незмінною залишилася мета української держави: припинення панування Речі Посполитої та об'єднання українських етнічних земель в козацькій державі. В результаті прорахунків московського уряду щодо оцінки військово-політичної ситуації бойові дії 1654-1655 років привели до спустошення Брацлавщини. Гетьман Хмельницький почав шукати союзників серед інших країн. Йому вдалося значно покращити відносини з Кримом та Туреччиною, переглянути стосунки з Трансільванією та заключити важливий альянс зі Швецією.

Московська держава, оголосивши війну Польщі, розпочала незабаром проти неї військові дії. Основні московські сили у травні 1654 р. налічували 40 тисяч. На території Білорусі та Смоленщини розгорнула воєнні дії армія під командуванням Олексія Михайловича. Цар вирішив у першу чергу відвоювати ті землі, які втратила Москва за Поляновським миром.

У війну на півночі вступило козацьке військо. У травні за наказом гетьмана на допомогу цареві відправлено 20-тисячний козацький корпус під командуванням наказного гетьмана полковника Івана Золотаренка.

Серед козацької старшини, частина якої була незадоволена договором, розгортають агітацію польські агенти. Поміж старшини поширюються "обманні" листи Яна Казимира, литовського гетьмана Я.Радзивілла, коронного гетьмана Станіслава Потоцького, в яких говориться про "зрадництво" Б.Хмельницького. Полковник І.Богун, якого польські агенти намагалися залучити на свій бік, відіслав ці підбурювальні листи Хмельницькому. Гетьман наказав прибити їх до шибениці.

Московське командування проігнорувало зміну у військовій ситуації, той факт, що головне польське військо готувалося для наступу на Україну. Тут під проводом Б.Хмельницького зосередилися основні сили козацького війська, до якого входило лише кілька російських полків. Такою ситуацією скористалася Річ Посполита.

Воєнно-політичне та міжнародне становище України виявилося складним і нелегким. Великі спустошення, завдані польськими й татарськими загарбниками Поділлю і Подністров'ю наприкінці 1654-на початку 1655 p., небачені руїни і весь тягар більш ніж шестирічної війни негативно позначилися на настроях козацтва і всього українського народу. Не здійснилися сподівання Б.Хмельницького на швидку і ефективну перемогу над Польщею з допомогою Москви, що сприяло б об'єднанню всіх українських етнічних земель в єдиній державі, дало б можливість проводити власну внутрішню та зовнішню політику.

У розвитку збройної боротьби на теренах Польщі назрівали радикальні зміни. Вже влітку 1657 р. воєнна ситуація різко змінюється на шкоду коаліції. Згідно з польсько-австрійською угодою, укладеною в травні, Австрія надіслала на допомогу полякам 12-тисячне військо і продовжила, за розпорядженням нового імператора Леопольда І, переговори з Б.Хмельницьким про відкликання корпусу А.Ждановича з Польщі та про замирення з нею Козацької держави на певних умовах. Проти Швеції розпочала війну Данія, тому Карл Густав змушений був вивести своє військо з Польщі. На допомогу полякам у травні прибула кримська орда, очолювана Магомет-Преєм, яка повністю розгромила відступаюче трансільванське військо. Таким чином, коаліція зазнала повної поразки. Не здійснилися плани Б.Хмельницького, спрямовані на те, щоб у союзі зі Швецією та Трансільванією збройно здолати Річ Посполиту.

Б.Хмельницький тяжко зустрів звістку про поразку союзників, завдану поляками, данцями, австрійцями та татарами, про бунт у козацькому війську. Хворого гетьмана вразив параліч, а 27 липня (6 серпня) 1657 р. він помер у Чигирині.

Висновок

Оцінюючи історичні виступи наших пращурів можна сказати, що Українська держава відбулася, але в зародковому стані: справжньої державності в неї не було, а була часткова, сильно обмежена автономія. Богдан Хмельницький був саме тією людиною, яка підняла свій народ з вікового занепаду і наклав відбиток свого творчого духа на всю наступну українську історію.

Протягом усіх років Хмельниччини відбувалося формування й вдосконалення Української Козацької держави -- Війська Запорозького. Держава ця виявила свою високу життєздатність і незламність. Вона мала всі основні ознаки, якими характеризувалися інші європейські держави: політичну владу; територію; політико-адміністративний устрій; суд і судочинство; фінансову та податкову системи; боєздатне військо; соціальну політику й структуру населення; власні міжнародні відносини. Українська держава відіграла першорядну роль у згуртуванні українського народу на боротьбу проти іноземних поневолювачів.

Прагнучи повної перемоги над Польщею, одержати ефективну військово-політичну допомогу з боку Московської держави, Б.Хмельницький та його уряд пішли на укладення Переяславсько-московського договору 1654 р., на встановлення царського протекторату над Україною.

Великої шкоди справі об'єднання всіх українських земель, зміцненню Української держави завдала різка зміна зовнішньо-політичного курсу Московії. Між Річчю Посполитою та Московським царством у жовтні 1656 р. укладено Віленську угоду про перемир'я. Поставлене на переговорах у Вільні питання про повернення України під владу Польщі викликало гнівну реакцію Б.Хмельницького і козацької старшини. Гетьманський уряд не визнав цієї угоди. Не пориваючи союзу з Московською державою, Б. Хмельницький та його уряд приділили багато уваги створенню коаліції держав проти Речі Посполитої. Головне місце в ній посіли Швеція, Трансільванія та Україна. Між членами коаліції укладалися угоди та договори. Внаслідок договору про дружбу між Україною й Трансільванією (вересень-жовтень 1656 p.), подолання суперечностей між Україною та Швецією про долю західноукраїнських земель, що мали бути відібрані від Польші, і переговорів зі шведськими послами, союз основних держав коаліції значно зміцнів. Були укладені договори з Молдавією та Валахією, тексти яких донині, на жаль, невідомі дослідникам.

Здійснюючи зовнішньополітичну стратегію в нових умовах, Б.Хмельницький уміло користувався суперечностями між великими державами, вів дипломатичні переговори з багатьма європейськими урядами, все робив для того, щоб зміцнити позиції Козацької держави й остаточно здолати Річ Посполиту в збройній боротьбі.

У січні 1657 р. трансільванський князь Юрій II Ракоці з 30-тисячним військом перейшов Карпати і вступив на терени Галичини. На допомогу йому з наказу гетьмана виступив 20-тисячний козацький корпус на чолі з наказним гетьманом, київським полковником А.Ждановичем. Рухаючись швидким маршем через Галичину, козацькі полки та українські добровольці під Перемишлем об'єдналися з військами Юрія II Ракоці та шведського короля Карла X Густава. Об'єднані сили союзників спочатку домоглися чималих успіхів, не зважаючи на відчайдушну військову й дипломатичну протидію Польщі та її спільників. Під Замостям було розбито військо коронного гетьмана С.Потоцького, зайнято міста Краків, Берестя, Варшаву. Але влітку 1657 р. військово-політична ситуація стала різко змінюватися на користь Польщі. Війна проти неї викликала незадоволення в країнах Центральної Європи. Загроза загибелі власної держави породила серед польського населення небачене патріотичне піднесення. Польщі надали збройну допомогу Австрія та Кримське ханство. З війною проти Швеції виступила Данія, Що змусило Карла Густава вивести свою армію з Польші. Трансільванське військо зазнало поразки від татар і поляків і капітулювало. Московський уряд вимагав від Б.Хмельницького розірвати союз з учасниками коаліції і вивести своє військо з Польщі.

Козацький корпус А.Ждановича, підбурений московськими агітаторами і зневажливим ставленням Юрія II Ракоці до козаків, самовільно повернувся в Україну. Б.Хмельницький тяжко зустрів звістку про поразку коаліції, про бунт у козацькому війську. 27 липня (6 серпня) 1657 р. він помер у Чигирині і згідно з заповітом був похований на хуторі Суботів в Іллінській церкві. З життя пішов не лише великий полководець і блискучий дипломат, а й фундатор, будівничий Української Козацької держави.

Не зважаючи на те, що умови договорів царська влада постійно не виконувала і весь час намагалась переписати їх у власну користь, завдяки військово-політичному союзові з Московською державою Україна вийшла остаточно з-під влади Речі Посполитої, мала змогу в межах однієї держави об'єднати всі етнічні українські землі. Однак цього не сталося. Річ Посполита одержала підтримку з боку деяких держав Європи, зокрема Московської держави. Звільнення ж Української держави з-під російського протекторату внаслідок дії низки об'єктивних і суб'єктивних чинників виявилося на практиці справою складною і нездійсненною протягом кількох століть.

Список літератури

Апанович О. Зборівська угода// Історія України. -1999.-№45.-С.1-2.

Історія України:/ С.В. Кульчицький, Ю.А. Мицик, В.С. Власов. - 2-ге вид.,переробл. та доповн. - К.:Літера ЛТД, 2013.-528с.

Король В. Історія України.:-К.:Феміна, 1995. -С. 74-183.

Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. - Львів:Слово,1992.-304 с.

Хмельниччина Хмельниччина 1648-1657рр Спас Режим доступу:http://www.slav-spas.su/history/campaigns/hmelnychina-1648-1657.html

Размещено на Allbest.ru