Голодомор в Україні в 1932-1932 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет державної податкової служби України

Кафедра філософії та політології

Індивідуально-дослідницьке завдання

з курсу «Історія України»

тема: «Голодомор в Україні 1932-1933 роках»

Виконала:

студентка групи МСБі -14-2

Мороз Є.В.

Перевірив:

к.і.н., доцент

Готра О.Б.

Ірпінь 2015

Голод 1932--1933 рр. -- одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Намагаючись нічим не затьмарити “успіхів соціалістичного будівництва”, сталінське керівництво наклало табу на цю тему. Про страшне лихо не дозволялося відкрито говорити, бодай навіть згадувати в газетах, офіційних документах. Зарубіжна ж інформація кваліфікувалася як інсинуації. Згодом категорична заборона перетворилася на політичну установку, ідеологічну догму і набагато пережила своїх творців. Не зруйнувала її і пора хрущовської “відлиги”. Лише з набуттям незалежності України питання про ліквідацію цієї “білої плями” історії, навколо якої не раз кипіли пристрасті набуло своєї актуальності.

Феномен тривалого приховування від громадськості соціального лиха таких гігантських масштабів і наслідків криється перш за все в тоталітарному, закритому характері тогочасної радянської держави, намаганні прикрасити кричущі деформації суспільного розвитку. А слідування давній забороні у післякультівські часи пояснюється надто затяжним вивільненням громадської свідомості з-під впливу догматів сталінщини.

Проте і найсуворіше вето не могло викоренити з пам'яті народу спогади про голод. Розповіді про цю драму передавалися від старших до молодих, знайшли відображення в усних переказах, художніх творах. Страхітлива трагедія голоду на Україні та в інших районах СРСР викликала щире співчуття світової громадськості. Час від часу інтерес до цієї болючої проблеми то згасав, то спалахував з новою силою, досягши апогею на початку 80-х рр., коли широка зарубіжна громадськість відзначала піввікову дату голоду на Україні. За кордоном ця тема породила величезну історіографію та публіцистику, було видано чимало спогадів і документів.

У той же час радянські історики, як і раніше, обходили проблему голоду, або ж усупереч істині спростовували “фальсифікаторські вправи” зарубіжних авторів. Лише у грудні 1987 р. у республіці офіційно визнано, що наприкінці 1932 -- на початку 1933 р. були серйозні продовольчі труднощі, “а в ряді сільських місцевостей і голод”. Відтоді вчені, публіцисти вже чимало зробили для висвітлення цієї складної теми, відродження історичної пам'яті про народну драму. З'явилися перші дослідження про її соціально-економічні і політичні передумови, кризовий розвиток, численні людські втрати. Виходять спогади очевидців і жертв голоду. Підготовлено роботи кінодокументалістів. Читач дістав можливість ознайомитися і з зарубіжними публікаціями на цю тему. Проте найцінніші свідчення -- документи ще не обнародувані.

Минули десятиліття, і лише тепер починаємо дізнаватися правду про страшні події 1932-1933рр. - про голодомор на Україні. Тільки наприкінці 80-х - у 90-х рр. 20-го століття про голодомор з'явилися наукові статті, спогади очевидців, про нього заговорили в пресі; складено мартиролог жертв голодомору. Сьогодні люди оповідають страшні події тих років.

Ми маємо ще й ще раз говорити про цю страхітливу трагедію, щоб слова глибокої скорботи не лише дійшли до свідомості кожного, а й увійшли у його серце

Отже, враховуючий цілий спектр історичного доробку з даної проблематики та залучаючи нові джерела у своїй роботі я ставила за мету визначити основні причини голодомору на Україні, а також охарактеризувати його наслідки.

Працюючи над цією роботою, я обрала для аналізу статті, які визвали в мене найбільше зацікавлення.

Зокрема у статті «Політичні причини голодомору в Україні (1932--1933 рр.)» професора Джеймса Мейса, журналіста газети «День» (1997-2004) заначається : «Коли йдеться про голод 1932--1933 рр. в Україні, то він справді був би незбагненний без економічного контексту, проаналізованого покійним В. Голубничим, С. Кульчицьким та іншими [1]. Але, на нашу думку, це лише один аспект дуже складного і багатогранного явища, тому що сталінська перебудова (чи підрив) суспільства у першій половині 30-х років значною мірою була політичним феноменом, коли політична влада знищила і узурпувала громадянське суспільство. Як написав польський еміграційний історик у США Мойсей Левін: «Ця (перша п'ятирічка--Дж. М.) була унікальним процесом соціального перетворення, проведеного державою в тому, що держава зробила набагато більше, ніж «проведення»: вона замінила собою суспільство, стаючи єдиним ініціатором діяльності і контролеіром всіх важливих сфер життя. В цьому сенсі цей процес був перетворений на процес державного будівництва, де повна суспільна структура була, так би мовити, засмоктана в державний механізм, ніби була асимільована ним повністю» [2]. Іншими словами, Сталін здійснював на практиці гегелівську теорію заснування державного суспільства шляхом створення (висловлюючись термінологією того часу, яку Джордж Оруел називав «качиною») державної надбудови, яка виробила сама для себе свій соціальний базис.»

Автор широко розглядає питання створення командної економіки та включення сільського господарства до її складу шляхом примусової суцільної колективізації селянства, зазначає про перші згадки голодомору в Україні, які з'явилися у західній пресі практично одночасно з першими людськими жертвами. Говорить про те, що в Радянській Україні і загалом в радянській науці питання голоду знаходилося під офіційною і дуже суворою забороною: « Розгорнемо будь-який підручник з радянської історії. Невиразні роздуми про продовольчі труднощі, дуже тимчасове і незначне підвищення смертності через неврожай, куркульський саботаж чи навіть про недоліки і помилки допущені під час хлібозаготівельної кампанії. Тих західних істориків які називали голод голодом, автоматично відносили до стану «буржуазних фальсифікаторів». У пресі, якщо їхні імена і згадувалися то лише з «епітетами» як «наклепники», «вороги радянського ладу» і т д. Але в конкретну дискусію з ними ніхто не вступав. Промовистим у цьому плані є секретний циркуляр за підписом А. Капта та С. Мухи і завізований В. Щербицьким 11 лютого 1983 р. «О пропагандистских и контрпропагандистских мероприятиях по противодействию развязанной реакционными центрами украинской змиграции антисоветской кампании в связи с имевшими место в начале 30-х годов продовольственными трудностями в Украине», де сказано: «Следует отметить, что в нашей исторической литературе упоминается о существовании продовольственных трудностей в Украине в начале 30-х годов, признается, что особенно осложнилась хозяйственная обстановка осенью 1932 года в связи с необоснованным завышением сельскохозяйственных планов» [6], тощо.»

Питання голодомору є центральним питанням не лише історії України, воно має універсальне значення для всіх істориків світу, які вважають, що людство -- це велика родина націй, народностей, етносів, що знищення, або ослаблення будь-якого народу веде до кризових явищ в духовному, економічному, культурному житті всієї світової цивілізації. Тому питання штучного голоду в Україні на початку 30-х років невід'ємне від питання порушення прав людини, народу, воно підпадає під категорію злочинів проти людяності і людства.

Загалом автор дійшов висновку, що п'ятирічка 1928--1932 рр. та примусова колективізація сільського господарства радикально змінили баланс сил. І хоч офіційно п'ятирічка називалася програмою «соціалістичної трансформації радянської економіки», насправді це була програма повної трансформації суспільства шляхом масового терору, нескінченного пошуку ворогів.

Ворогом номер один для Сталіна і його оточення був не тільки український селянин, чи український інтелігент. Ворогом була Україна як така. Проти неї Сталін вів у 1932--1933 рр. неоголошену війну, кинувши сюди весь наявний військовий, поліцейський, політичний та економічний арсенал. голодомор Україна селянство

Проаналізувавши статтю Яценка Андрія Миколайовича, кандидата філологічних наук, доцента кафедри мови засобів масової інформації : «Причини та наслідки голодомору в Україні 1932-1933 років як акт геноциду (за матеріалами міжнародної комісії з розслідування голодомору в Україні)», можу зазначати, що у статті висвітлено найголовніші засади діяльності Міжнародної комісії з розслідування голодомору в Україні. За її матеріалами проаналізовано причини та наслідки голоду 1932?1933 років як геноциду проти українського народу. Зокрема: «У преамбулі Конвенції ООН “Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього” від 9 грудня 1948 року читаємо: “...геноцид є злочином, що порушує норми міжнародного права і суперечить духу і меті ООН, і що цивілізований світ засуджує його” (5). У цій Конвенції під геноцидом розуміють дії, скоєні з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу:

· убивство її членів;

· навмисне створення для будь-якої групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення.

Відповідно до цього визначення і до думок багатьох українських та закордонних дослідників голодомору в Україні 1932?1933 років (Дж. Мейс, В. Гришко, Р. Конквест, В. Маняк та інші), не залишається жодних сумнівів щодо того, аби назвати політику Радянського Союзу геноцидом українського народу.»

Американський дослідник І. Самійленко (займається історією вивчення голоду 1932?1933 рр. Конгресом США), називаючи роботу комісії зразком об'єктивності та обґрунтованості, підсумовує її висновки в таких пунктах:

· у дослідженні голоду незаперечним доказом є насильна конфіскація зерна в селян;

· офіційне твердження Москви, що ніби “куркульський саботаж” був причиною “труднощів” у селах, є невиправданим;

· уряд США мав докладну інформацію про голодомор, але не вжив жодних заходів, щоб уникнути його;

· частина американських друкованих мас-медіа співпрацювала з радянським урядом, заперечуючи голод в Україні (4; 33?34).

Досліджуючи матеріали комісії з розслідування голоду 1932?1933 років в Україні, треба відзначити їхню архіважливість в об'єктивному висвітленні цієї проблеми. Наголосімо: визначальним є те, що Комісія вперше дала правову оцінку голодомору 1932?1933 років в Україні як акту геноциду, що посприяло визнанню його світовою спільнотою.

Звертаючись до статті Ірина Копитько, старшого наукового співробітника Державного архіву друку Книжкової палати України «Відлуння Голодомору 1932--1933 років: наслідки та уроки», можна зазначити, що тема голодомору як одна з живих і правдивих складових історії України є невичерпною та актуальною для широкого кола дослідників. У статті зазначено, що « …Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому й становила певну загрозу для геополітичних намірів тоталітарної держави. Тому, як стверджують дослідники, припинення з грудня 1932 року "українізації" на Кубані, Північному Кавказі, а також в Україні, з розгортанням масових гонінь та судових процесів над українською інтелігенцією, переведенням діловодства, преси з української на російську мову, не було випадковим фактом [3, 4]. Якщо суцільна колективізація і голод фізично зруйнували соціально-економічні підвалини національної самобутності українських селян, то припинення "українізації" стало засобом духовної руйнації народу. Самостійні українські хлібороби ставали колгоспниками-кріпаками, які примусово виконували безкінечні державні замовлення за символічну і мізерну платню.»

Автор наголошує , що події 20--30-х років ХХ ст. зруйнували не тільки соціально-економічний та побутовий уклад життя, а й викорінили культурні традиції й знищили їхніх носіїв

Після опрацювання цієї статті з'являється бажання усвідомлювати і вивчати трагедію Голодомору 1932-- 1933 років в Україні, знаходячи для себе в минулому відповіді на непрості питання свого буття. У тисячах розповідей очевидців тих подій звучить для нас пересторога бути пильними, бачити за жахливими спогадами про Великий Голод і його причини, і наслідки. Знати треба усім, щоб ніколи не допускати повторення голодоморів.

Проаналізувавши три статті я дійшла висновку, що такої жорстокої варварської форми колонізації людство ще не знало. Тому вона вражає своєю жахливою навальністю - без будь-яких моральних застережень, без озирань: а що каже світ?, без жалю і співчуття до тих «гнаних і голодних», заради яких начебто й творився на крові та насильстві новий світ. Після революції і громадянської війни відкрився простір для авантюрних соціальних експериментів, які увійшли в історію ХХ ст під назвами: «рік великого перелому», «колективізація», «ліквідація куркуральства як класу»…Внаслідок цих народовбивчих експериментів Україна опинилася в кінці 1932 - на поч. 1933рр. на грані катастрофи. Знесилена братовбивчою громадською війною, залякана тотальним ідеологічним пресингом-звинуваченням у контрреволюціонерстві, буржуазному націоналізмі, саботажі Україна нічого не могла протиставити навальному диктатові центру в застосуванні найсуворіших методів у «боротьбі за хліб». Обережні сигнали-натяки укр. партійного і радянського керівництва в особі В.Чубаря, С.Скрипника, Г.Петровського, О.Шліхтера про розростання голоду внаслідок гіпермаксималіських планів хлібозаготівель тільки злостили Сталіна та його опричників.

Неможливо сьогодні назвати бодай приблизну цифру заарештованих, фізично знищених і насильно вилучених з культурного, громадського і політичного життя України. Знищувалися цілі інституції - від Української автокефальної православної церкви, Всеукраїнської академії наук, Інститутів історії, філософії, права, науково-дослідницького інституту, театру «Березіль», видавництва і редакції Української радянської інйеклопедії,літературно мистецьких об`єднань та організацій…

Та найбільші кількісні втрати понесло селянство. Авторитетний дослідник голоду й терору в СРСР Р.Конквест у своїй книзі «Жанива скорботи» вважає, що внаслідок голоду 1932-1933рр. на Україні загинуло 5млн., хоча свідчення американського громадянина про те. Що в розмовах М.Скрипник у 1933р. називав «мінімум» 8 млн., голова ДПУ УРСР Галицький - 8-9млн., а інших джерелах фігурує цифра до 10 млн .

Зараз важко знайти ті слова, щоб описати глибину трагедії Великого Голоду, який залишив невигойну рану на тілі нації, деформувавши навіть її генофонд.

Не підлягає сумніву, що Україна була важко уражена голодом у 1932 - 1933 рр. українська та радянська влада знали про страшну нестачу продуктів для населення. Знаючи про драматичне становище на Україні, радянська влада утрималась від будь-якої допомоги до літа 1933 року. Вона дозволила голоду охопити Україну, що вело до усе більших і більших спустошень протягом десяти місяців, не проводились дії задля усунення важких наслідків.

Радянська влада вживала різних заходів юридичного характеру, які збільшували страшні наслідки голоду, перекриваючи будь-який доступ людей до продовольства і забороняючи залишати регіон, уражений голодом.

Додам також, що радянська влада на той час заперечувала існування голоду на Україні і що, не дивлячись на усі докази протилежного, продовжувала заперечувати голод протягом п'ятдесяти років. Ніхто не сказав стільки слів про інтернаціоналізм, братство народів і загальнолюдське щастя, як більшовики, лідери комуністичної партії. Це - загальновизнаний факт. Проте ніхто і не знищив більше людей, ніж більшовицький режим, з вини якого у тридцять третьому матері їли своїх дітей.

Перелік статей

1. Професор Джеймс Мейс, журналіст газети «День» (1997-2004)

2. «Політичні причини голодомору в Україні (1932--1933 рр.)»

3. Яценко Андрій Миколайович, кандидат філологічних наук, доцент кафедри мови засобів масової інформації

4. «Причини та наслідки голодомору в Україні 1932-1933 років як акт геноциду (за матеріалами міжнародної комісії з розслідування голодомору в Україні)»

5. Ірина Копитько, старший науковий співробітник Державного архіву друку Книжкової палати України

6. «Відлуння Голодомору 1932--1933 років: наслідки та уроки»

Размещено на Allbest.ru