Політика радянського партійно-державного керівництва щодо Східної Галичини в міжвоєнний період (1921-1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

УДК 323:947.9

ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОГО ПАРТІЙНО-ДЕРЖАВНОГО КЕРІВНИЦТВА ЩОДО СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ

В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1939 рр.).

07.00.01 - історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЗАХОЖАЙ ЗОРЕСЛАВА ВОЛОДИМИРІВНА

Переяслав-Хмельницький - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі регіональних досліджень Інституту історії України Національної академії наук України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Рубльов Олександр Сергійович

Інститут історії України Національної Академії наук України,

вчений секретар

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Кучер Володимир Іванович,

Інститут політичних і етнонаціональних

досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України,

науковий співробітник відділу соціально-політичної історії

кандидат історичних наук, доцент

Мандрик Марія Вікторівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

докторант кафедри української історії та етнополітики

Захист відбудеться «23» квітня 2010 р. о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 у ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, конференц-зал імені В.О.Сухомлинського).

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розісланий «23» березня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради к. і. н., доцент О.Ф.Глоба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена як науково-теоретичними, так і історіографічними потребами. Однією з основних засад формування української нації була проблема єдності її етнічних земель. Упродовж багатьох століть українські землі перебували у складі різних держав, розвивалися в різних політичних, економічних, культурних умовах, що, безумовно, стояло на заваді створенню власної держави. Особливо драматичним у цьому відношенні був період між двома світовими війнами ХХ століття, коли українська територія опинилася розділеною між чотирма державами, а основна частина України стала складовою Радянського Союзу.

Та обставина, що приєднання Східної Галичини, Буковини, Закарпаття відбулося завдяки зусиллям СРСР, дає підстави певним політичним силам та їх адептам у науці стверджувати, що без СРСР цього ніколи б не сталося, що українці мають завдячувати радянській владі та особисто Й.Сталіну в реалізації їхніх споконвічних національних прагнень. У контексті таких думок і підходів є нагальна потреба у всебічному, досконалому вивченні політики партійно-державного керівництва СРСР та УСРР щодо українських територій, які знаходилися за їх межами, і зокрема, щодо Східної Галичини.

Ретельний аналіз ідеологічних засад радянської політики, з'ясування її основних напрямів, підходів і методів дозволить об'єктивно, неупереджено показати істинні цілі керівництва Радянського Союзу щодо Східної Галичини, з'ясувати, чим керувався партійно-радянський провід, намагаючись приєднати до СРСР українські території - національними інтересами українців чи власними політичною кон'юнктурою. Дослідження даної проблематики також надасть змогу відтворити політичні настрої східногалицького населення в цей період, охарактеризувати його ставлення до радянської влади на різних відрізках часу в 20-30-ті роки ХХ ст., і спираючись на це виявити ступінь готовності різних верств до сприйняття соціалістичного устрою після приєднання Східної Галичини до СРСР.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з розробкою наукових тем: «Методологічні проблеми дослідження історії регіонів України ХХ ст.» (№ держреєстрації 0102U000937), «Історичне регіонознавство в Україні» (№ 0102U003773) відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне вивчення та всебічний аналіз політики вищого партійно-державного керівництва СРСР та УРСР щодо Східної Галичини в міжвоєнний період. Спираючись на архівні матеріали, пресу, історіографічні напрацювання, автор поклала собі за мету розв'язати наступні завдання:

проаналізувати стан наукової розробки теми та визначити джерельну базу дослідження;

охарактеризувати геополітичні інтереси СРСР та УРСР щодо Східної Галичини;

розкрити ідеологічні засади політики радянської влади щодо Східної Галичини;

проаналізувати основні засоби та прийоми радянсько-комуністичної пропаганди на терені Східної Галичини;

з'ясувати рівень впливу радянської ідеології на діяльність західноукраїнських політичних партій, громадських об'єднань, наукових та літературно-мистецьких організацій;

прослідкувати еволюцію радянофільських настроїв різних верств населення Східної Галичини в міжвоєнний період.

Об'єкт дослідження - політика радянських урядів УРСР та СРСР і комуністичного керівництва КП(б)У та ВКП(б) щодо Східної Галичини у 1921-1939 рр.

Предмет дослідження - ідеологічні засади, політичні напрями та засоби радянських урядів і комуністичного керівництва УРСР та СРСР щодо Східної Галичини в міжвоєнний період 1921-1939 рр.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період між двома світовими війнами. Нижня хронологічна межа зумовлена підписанням Ризького мирного договору, який поклав початок правового вирішення долі Східної Галичини після Першої світової війни. Верхня - 1939 р. - пов'язана з початком Другої світової війни та включенням західноукраїнських земель до Радянського Союзу.

Географічні межі дисертації охоплюють територію Східної Галичини (у межах тогочасних Львівського, Станіславського й Тернопільського воєводств II Речі Посполитої).

Методи дослідження. У процесі роботи над проблемою автор керувалася принципами об'єктивності та історизму, що дозволило неупереджено і об'єктивно відтворити перебіг тогочасних історичних подій, показати суть та основні напрями й методи радянської політики щодо Східної Галичини, з'ясувати рівень довіри населення до радянської пропаганди й агітації. Розв'язанню поставлених у дослідженні завдань допомогло також використання загальнонаукових і спеціально-історичних методів дослідження - історичного, логічного, проблемно-хронологічного, порівняльного, статистичного, методу класифікації. Оптимально використати архівні джерела, опубліковані документи та наукові праці вдалося завдяки застосуванню методів пошуку, аналізу й синтезу емпіричного матеріалу. В процесі вивчення тогочасної преси використовувався контент-аналіз.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим спеціальним комплексним дослідженням політики радянської влади щодо Східної Галичини в період між двома світовими війнами (1921-1939 рр.). Наукова новизна дисертаційної роботи знайшла свій конкретний вияв у тому, що в ній:

- вперше введено до наукового обігу архівні матеріали, зокрема, рішення та постанови Політбюро та Секретаріату ЦК КП(б)У щодо політики в Східній Галичині, які раніше не досліджувалися істориками;

- відтворено цілісну картину політико-правового становища Східної Галичини після Першої світової війни та охарактеризовано геополітичні інтереси радянських урядів УРСР та СРСР щодо неї;

- запропоновано авторський варіант систематизації основних напрямів і методів радянської політики відповідно у політичній, громадській, культурно-просвітній та науковій сферах життєдіяльності східногалицького суспільства;

- з'ясовано роль ВКП(б) та КП(б)У в процесі утворення та діяльності ряду західноукраїнських партій, а також рівень впливу комуністичної ідеології на електорат цих партій;

- заповнено фактологічні прогалини в історії стосунків партійно-радянських структур із громадськими об'єднаннями, науковими та культурно-просвітницькими організаціями Східної Галичини.

Практичне значення полягає в тому, що її результати можуть бути використані для поглибленого вивчення даної та суміжної проблематики, а також при підготовці спеціальних та узагальнюючих праць з історії України та навчально-методичних посібників, при читанні нормативних та спеціальних курсів у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації наукові результати та висновки отримані автором особисто. Наукові статті здобувача є одноосібними.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України. Результати дослідження доповідалися на конференціях та семінарах, зокрема: Міжнародній науковій конференції, присвяченій десятиріччю проголошення Незалежності України (КНУ ім. Тараса Шевченка, 2002р.; Всеукраїнському «круглому столі» на тему «Великий терор» 1937-1938 рр. в Україні: передумови, регіональні особливості, механізми здійснення» (Інститут історії України НАН України, 2 березня 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Другі Всеукраїнські драгоманівські читання молодих істориків: актуальні проблеми вітчизняної та світової історії» (м. Київ, 14 березня 2008 р.), на щорічних науково-методичних конференціях професорсько-викладацького складу в Київському Національному університеті технологій і дизайну.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у 5 одноосібних публікаціях, 4 з яких - у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації та її обсяг обумовлені її метою та дослідницькими завданнями. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 162 сторінки. Повний обсяг дисертації 182 сторінки. Список джерел та літератури складається з 216 найменувань на 19 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

галичина східний політика радянський

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету, визначено завдання, об'єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні і територіальні межі, , розкрито методи дослідження, наукову новизну, наукове і практичне значення, наведено дані про апробацію отриманих результатів, публікації з теми, структуру дисертації.

Розділ перший «Історіографія та джерельна база дослідження» присвячений аналізу літератури та характеристиці джерел з теми дисертації.

Аналіз наявної історіографічної бази свідчить, що окремі аспекти даної проблематики висвітлювалися радянськими, вітчизняними та зарубіжними істориками.

Політику уряду РСФРР у східногалицькому питанні першими висвітлили у своїх роботах тогочасні радянські партійні керівники - В.Ленін і Л.Троцький. Радянські історики також досліджували цю проблему. Позицію радянської делегації на мирних переговорах описав П.Н.Ольшанський у роботі «Рижский мир. С истории борьбы советского правительства за установление мирных отношений с Польшей (кон. 1918-март 1921)». Плідно розробляв цю проблему Р.Г.Симоненко. У його працях міститься значний фактологічний матеріал, аналіз значного кола документів. Певна інформація про політику радянського керівництва щодо Польщі мається в роботах Ф.Зуєва, Ю.Сливки, І.Хміля та ін. Проте через цензурні обмеження радянські історики не могли об'єктивно показати реальні плани більшовицького керівництва щодо Східної Галичини.

Окремим предметом уваги радянських істориків була політика радянської влади та Комуністичної партії на західноукраїнських землях. Зокрема її вивченням займалися О.І.Андрушко, І.К.Васюта, М.Герасименко, Б.Дудикевич та ін. Зрозуміло, що всі ці праці є надзвичайно заідеологізованими, водночас, вони містять багато документів комуністично-радянських структур, Комінтерну, з яких (відкинувши ідеологічні нашарування) можна сформувати уявлення щодо основних цілей та напрямів політики урядів РФСРР й УСРР.

Значна частина праць радянського періоду присвячена висвітленню організаційної й ідеологічної діяльності КПЗУ, яка представлялася як єдиний репрезентант інтересів трудящих у політичній системі Польщі. Діяльність інших українських політичних партій характеризувалася необ'єктивно й упереджено, їхня політична програма та ідеологія трактувалися як такі, що не відповідали інтересам західноукраїнських трудящих мас. Тільки з кінця 80-х років минулого століття почали з'являтися роботи, автори яких намагалися об'єктивно розкрити історію КПЗУ та визначити її місце в політичній системі ІІ Речіпосполитої. Зокрема, це праці М.І.Панчука «Білі плями» героїчного літопису: Із історії Комуністичної партії Західної України» та Ю.Ю.Сливки «Сторінки історії КПЗУ».

Можливість неупередженого дослідження даної теми з'явилася лише з набуттям Україною незалежності. Зникнення ідеологічних настанов і обмежень створили умови для неупередженого, об'єктивного аналізу. Сучасні вітчизняні історики інтенсивно вивчають зовнішньополітичні концепції урядів Польщі й радянської України та Росії. В останні роки з'явилися праці О.Красівького, О.Зайцева, М.Литвина, К.Науменка та ін. Позиція радянської делегації на Ризькій мирній конференції охарактеризована у дисертаційних дослідженнях Т.В.Галицької-Дідух «Східна Галичина і Ризька мирна конференція (1920-1921 рр.)» і Д.Скляренка «Україна і Ризька мирна конференція (1920-1921 рр.)». Основні напрями зовнішньої політики уряду УСРР висвітлено у дисертації О.Р.Купчик «Зовнішньополітична діяльність уряду УСРР (1920-1923 рр.)».

Одним із пріоритетних напрямів дослідження вітчизняних науковців стала політика українських політичних партій, які діяли на терені Східної Галичини в міжвоєнний період, а також вплив на їхню діяльність радянської пропаганди. Протягом останніх років було захищено низку дисертаційних досліджень, в яких відтворено взаємостосунки політичних партій Західної України в досліджуваний період. Наприклад, І.О.Гаврилов «Діяльність українських політичних партій та організацій Західної України в умовах політичного окупаційного режиму (1921-1939 рр.) (військово-політичний аспект)» та І.Я.Соляр «Проблема консолідації національно-державних сил Західної України (1923-1928 рр.)». Автори названих робіт частково торкаються проблеми взаємостосунків КП(б)У із західноукраїнськими партіями, показуючи намагання комуністів поширити радянофільство та шляхом розколу цих партій послабити їхні позиції серед певних верств галицького населення.

Починаючи з кінця 80-х років ХХ ст. почали з'являтися публікації, присвячені масовим товариствам, які діяли в Східній Галичині. На сьогодні у вітчизняній історіографії маються праці, що висвітлюють характер діяльності всіх основних громадських і культурно-просвітніх організацій Західної України. Молодіжний рух та його організації стали предметом дослідження Р.Пальчевського, І.Шумського та ін. У контексті нашого дослідження ці роботи уявляють інтерес, бо частина матеріалу в них присвячена проблемі функціонування комсомольського руху в Західній Україні, а також характеристиці впливу на процес його становлення та розвитку з боку КПЗУ та КП(б)У. Діяльність жіночих союзів та їх ставлення до Радянської України знайшла відображення у працях М.Дядюк й П.Дутчак. Проблема взаємостосунків громадських організацій Галичини з відповідними осередками Радянської України частково висвітлена у роботі М.Я.Сенюк «Зарубіжні зв'язки українських громадських організацій Галичини у 20-30-ті роки ХХ ст.» Плідно в напрямку дослідження громадських організацій Галичини працює Б.Савчук. Загалом автори усіх даних праць не ставили собі за мету показати взаємостосунки громадських об'єднань Східної Галичини з партійно-радянськими структурами, тому лише в деяких із них це питання побіжно висвітлюється.

Останні роки вітчизняні вчені багато приділяють уваги висвітленню історії західноукраїнської інтелігенції та її взаємин із радянською адміністрацією в міжвоєнний період. Частково ця проблема знайшла відображення в роботах, присвячених української інтелігенції загалом. Наукові зв'язки українських вчених із зарубіжними дослідив Г.В.Саган у праці «Наукові зв'язки українських та іноземних вчених у міжвоєнний період (1918-1939 рр.)». Плідно розробляє історію західноукраїнської інтелігенції, відомий сучасний вітчизняний дослідник О.Рубльов, випустивши низку монографій з даної проблематики, в яких значна увага приділяється практиці репресій радянського режиму проти її представників.

Представники закордонної україністики також зробили свій внесок у розробку даної теми. Ще в 20-х роках з'явилися праці, в яких піднімалася проблема державно-правового статусу Східної Галичини на Ризькій конференції та в перші роки повоєнного періоду. Започаткували вивчення цієї тематики безпосередні учасники Ризької конференції - так свої враження від перебігу переговорів залишили у споминах О.Назарук і М.Лозинський. Згодом дослідженням цієї проблеми займалися І.Завада, М.Стахів.

Деякі аспекти досліджуваної теми знайшли відбиток і у працях зарубіжних учених. Зокрема, серед робіт сучасних російських істориків привертає увагу стаття В.Зубачевського «Геополические планы Германии, Польши, Советской России в период польсько-советской войны 1920 года», де проаналізовано геополітичні плани радянської Росії в період радянсько-польської війни. Що стосується польської історіографії, то її ідеологічна спрямованість також змінювалася залежно від політичного режиму в країні. У 20-30-х роках у працях польських істориків домінувало критично-розвінчувальне ставлення до більшовицької політики щодо поляків загалом, і зокрема до політики у Східній Галичині. Зі встановлення просталінського режиму після Другої світової війни змінилися й методологічні засади досліджень. На VІІ з'їзді польських істориків у 1948 р. більшість підтримала марксистське трактування історії, що відбилося й на оцінках радянської політики. На зламі 1980-1990-х років акценти у підходах до висвітлення радянсько-комуністичної політики змінюються і носять вже більш об'єктивний характер.

Джерельною базою даної роботи стали різноманітні опубліковані та неопубліковані матеріали і документи. Насамперед, це неопубліковані матеріали, що зберігаються у сховищах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Російського державного архіву соціально-політичної історії. Зокрема, це фонди, які містять документи Політбюро та Секретаріату ЦК РКП(б), ЦК КП(б)У, ЦК КПЗУ, державних органів управління УСРР тощо. Широко в роботі були використані й опубліковані документи, які вийшли окремими збірниками.

Таким чином, попередній аналіз наявної літератури з даної проблеми свідчить, що окремого дослідження, присвяченого аналізу політики радянської влади щодо Східної Галичини в міжвоєнний період, на сьогодні ще не існує.

У другому розділі «Геополітичні інтереси СРСР та УСРР у Східній Галичині» розглянуто основні засади та напрями зовнішньої політики СРСР та УСРР щодо Східної Галичини, окреслено їхні геополітичні інтереси в цьому регіоні.

У підрозділі 2.1. «Позиція радянського партійно-державного керівництва щодо проблеми державно-правового статусу Східної Галичини на початку 1920-х років» проаналізовано ставлення партійно-державного керівництва СРСР та УСРР до визначення територіальної належності та правового статусу Східної Галичини, спроби її приєднання до Радянської України.

По закінченню Першої світової війни однією з проблем європейських міжнародних стосунків стало визначення державно-правового статусу Східної Галичини. Основним претендентом на цю територію виступала Польща. Свої інтереси до краю мали й уряди новостворених радянських республік - РСФРР і УСРР. Радянське керівництво теоретично розглядало Східну Галичину крізь призму розширення геополітичного простору більшовицької держави, реалізації доктрини «Всесвітньої комуністичної революції». Реалізація цієї ідеї частково втілилася через створення Галицького революційного комітету (Галревкому), який проголосив утворення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР). Однак закріпити радянську владу в регіоні у ході радянсько-польської війни 1920 р. не вдалося. 18 березня 1921 р. у Ризі був підписаний мирний договір, за яким східний кордон Польщі визначався по східних межах Рівненського повіту і р.Збруч, внаслідок чого Західна Волинь, Східна Галичина.

Аналіз політики керівних владних структур РСФРР і УСРР свідчить, що вони не вважали проблему державно-правового статусу Східної Галичини вирішеною Ризьким мирним договором. З іншого боку - Польща не отримала на Ризькій мирній конференції санкції на анексію Східної Галичини, тому вона й надалі залишилася об'єктом міжнародної політики та європейською проблемою. В результаті внутрішньоєвропейських протиріч для Польщі на початку 1920-х років склався сприятливий момент для повної анексії Східної Галичини. 14 березня 1923 р. Рада Послів Антанти ухвалила рішення передати Східну Галичину Польщі.

Таким чином, на початку 1920-х років більшовицькому керівництву не вдалося реалізувати свої плани щодо Східної Галичини. Для цього йому не вистачило військового потенціалу, бо іншим шляхом підпорядкувати цю територію на той момент було неможливо.

У підрозділі 2.2. «Формування радянських дипломатичних установ та їх повноваження на терені Східної Галичини» відтворено процес створення дипломатичних структур СРСР та УСРР у Польщі, охарактеризовано позицію радянських урядів щодо їхніх повноважень та напрямів діяльності.

З метою переконати світ у реальності «самостійності» УСРР, в липні 1920 р. у складі її уряду був створений наркомат закордонних справ. Після підписання Ризького договору в Польщі почали створюватися радянські дипломатичні представництва, дія яких поширювалася й на територію Східної Галичини. Формально ці структури мали досить широкі повноваження і підпорядковувалися лише державним органам УСРР. Але в дійсності кожний їхній крок, кожне призначення обов'язково узгоджувалося з московськими владними структурами. Звичайно, що діяльність як НКСЗ, так і дипломатичних представництв контролювалася радянськими партійними структурами.

Найбільша активність українських представництв у Польщі припадає на другу половину 1921 р. Крім суто дипломатичної діяльності (видача віз, вирішення питання щодо громадянства і т.п.), на них покладалися й особливі завдання, зокрема, збирання інформації про економічне та політичне життя країни. Однак, активізація зовнішньополітичної діяльності УСРР викликала занепокоєння з боку центральних комуністичних структур. 18 жовтня 1922 р., згідно вимог московського уряду, ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про згортання апарату НКЗС», що означало створення єдиного наркомату СРСР, тобто обмеження самостійності УСРР на міжнародній арені. Українське керівництво зробило спробу запобігти цьому процесу, однак, ігноруючи незгоду республіканського уряду, у серпні 1923 р. дипломатичні представництва УСРР були злиті з союзним апаратом НКЗС. Український НКЗС остаточно був ліквідований 20 вересня 1923 р. Інтереси УСРР мало представляти консульство СРСР у Львові, діяльність якого розпочалася з серпня 1927 р.

Загалом, уряд СРСР розглядав дипломатичне представництво у Варшаві та консульство у Львові, насамперед, як органи, через які можна було відстежувати політичну ситуацію в Східній Галичині та, по можливості впливати на неї.

У третьому розділі «Політична діяльність радянсько-комуністичних структур на терені Східної Галичини» розкрито особливості політичної діяльності радянських органів СРСР та УСРР у Східній Галичині, з'ясовано рівень впливу комуністичної пропаганди на різні верстви населення краю протягом 1920-30-х років, прослідковано причини та динаміку їхніх змін.

Підрозділ 3.1. «Ідеологічні засади та основні напрями політичної роботи радянського апарату» присвячений аналізу політичної доктрини в українському питанні, розгляду ідеологічних настанов, тез і гасел, що лежали в основі радянської пропаганди та агітації в Східній Галичині, виділенню головних напрямів діяльності більшовицького керівництва.

Зовнішня політика більшовицької партії, в тому числі й на терені Східної Галичини, формувалася на засадах доктрини «Всесвітньої комуністичної революції». Партійне керівництво на чолі з В.І.Леніним твердо вірило у месіанський характер російської революції й розглядало її перемогу лише як початок встановлення комуністичного устрою в усьому світі. А поки це не відбулося, основними завданнями партії вбачалося здійснення контролю за всіма сферами життєдіяльності східногалицького суспільства (від політики до культури) через поширення власного впливу на діяльність політичних партій, громадських організацій та об'єднань, культурних та наукових товариств, а також розповсюдження більшовицької ідеології та радянофільських настроїв. На цю роботу щороку з бюджету виділялися валютні кошти. Питання щодо їх виділення та розподіл між різними напрямами розглядалося на Політбюро ЦК КП(б)У із подальшим обов'язковим затвердження кошторису в Москві.

Для здійснення окреслених завдань використовувалися, насамперед, засоби масової інформації. Одним із перших кроків у цьому напрямі стало створення закордонних корпунктів РАТАУ, зокрема у Польщі, що стали основними осередками, через які поширювалася інформація про радянську Україну. Велике значення в справі розповсюдження радянської ідеології мала преса, тісно пов'язана з КПЗУ - «Світло», «Наше слово», «Сила», «Нова культура», «Культура», «Професійні вісті», «Наша правда», «Нові шляхи» та ін. Саме через них галицькому суспільству нав'язувалися ідеї «всесвітньої революції» та «досягнень» радянської України. Аналогічну роль виконували й нелегальні комуністичні листівки. Звичайно, більшість прокомуністичних газет і журналів фінансово підтримувалися урядом УСРР, частина цих часописів взагалі субсидіювалася Харковом. Велику роль у справі поширення в Східній Галичині комуністичних творів і радянської художньої літератури відіграло видавництво «Книжка», організоване в 1929 р. у Львові силами КПЗУ.

Радянською пропагандою широко використовувалися й різні форми усної агітації - вивішування транспарантів, написи комуністичних гасел, організація доповідей, лекцій, бесід, мітингів, масовок, демонстрацій тощо. За зразком радянської практики на терені Східної Галичини силами комуністичних і прокомуністичних сил відзначалися революційні свята - 1 Травня, роковини Жовтневої революції, день Паризької Комуни та ін. Поширеною формою пропаганди досягнень Радянського Союзу були поїздки делегацій зі Східної Галичини до УСРР та СРСР, які носили суто пропагандистський характер й щедро фінансувалися радянськими урядами.

Радянська влада прагнула представити себе захисницею інтересів робітників і селян Західної України. З цією метою проводилися кампанії допомоги голодуючим та жертвам повені з боку Радянської України. Водночас, будь-які спроби та ініціативи організувати таку допомогу поза офіційними структурами одразу присікалися. Подібна діяльність мала певний вплив на західноукраїнське селянство, однак із початком голоду в Україні воно все частіше почало відмовлятися від радянського збіжжя.

Важливим напрямом радянської пропаганди було спростування інформації про реальні методи та наслідки колективізації в Україні, а згодом і про голод 1932-1933 рр. Спростуванням «вигадок щодо колективізації» займалася прокомуністична преса та видавництва, розповсюджуючи відповідну літературу. Однак, видання подібних брошур і друкування статей не могло приховати реальний стан селянства Радянської України - всі ці заходи не мали великого успіху.

У підрозділі 3.2. «Вплив керівництва ВКП(б) та КП(б)У на політичні партії Східної Галичини» висвітлено форми роботи більшовицького керівництва щодо політичних партій Східної Галичини та причини переходу деяких із них на радянофільські позиції.

Роботу серед політичних партій Східної Галичини більшовицьке керівництво розглядало як один із основних напрямів своєї діяльності. Вона підпорядковувалася меті схилити їх на комуністичні радянські позиції, а в разі неможливості - розкласти партії зсередини і тим самим послабити їхні позиції в політичній системі Польщі та підірвати довіру електорату.

Першою західноукраїнською партією, яка перейшла на виразно відкриту радянофільську платформу та визнала комуністичну ідеологію, стала у 1923 р. Українська соціал-демократична партія (УСДП). На платформу стала і депутатська група польського сейму від УСДП. Поширення радянофільських настроїв мало свій вплив й на членів Української Парламентської Репрезентації. 7 листопада 1924 р. дев'ять її депутатів об'єдналися з польськими депутатами-комуністами у комуністичну фракцію. Радянофільські позиції займала й створена колишнім президентом ЗУНР Є.Петрушевичем Українська партія праці (УПП), діяльність якої частково фінансувалася урядом УСРР. Під керівництвом КПЗУ були утворені селянські партії - Українське селянсько-робітниче об'єднання (Сельроб) та Українське селянське об'єднання (УСО), які знаходилися під пильним наглядом КП(б)У.

Основним рупором радянофільства та провідником більшовицьких ідей в Східній Галичині була КПЗУ. Саме через неї здійснювався вплив і тиск на інші партії як в організаційному відношенні, так і в ідейному. Сама ж КПЗУ ідейно керувалася КП(б)У та ВКП(б). Найбільший контроль здійснювався у національному питанні, остерігаючись, щоб КПЗУ не зійшла з позиції пролетарського інтернаціоналізму. В умовах згасання радянофільських настроїв з початку 30-х років, КПЗУ та контрольовані нею партії та організації продовжували проводити політику поширення комуністичних ідей у східногалицькому суспільстві. Однак радянське керівництво все одно не довіряло партії, звинувачуючи керівників у націоналізмі, тому в 1938 р. КПП, а з нею й КПЗУ постановою Виконкому Комінтерну були розпущені.

Попри те, що радянській пропаганді вдалося схилити ряд партій на радянофільські позиції, загалом радянофільські настрої не мали домінуючого впливу в політичному житті краю.

У четвертому розділі «Співпраця громадсько-політичних, наукових і мистецьких організацій УСРР та СРСР із відповідними західноукраїнськими осередками» розкриваються методи впливу керівництва СРСР і УСРР на політичне життя Східної Галичини через місцеві громадські об'єднання, наукові, освітні та мистецькі товариства.

У підрозділі 4.1. «Вплив радянської пропаганди на функціонування громадських об'єднань Східної Галичини» розглядається рівень впливу радянської ідеології та пропаганди на діяльність західноукраїнських громадських об'єднань, спроби комуністичного режиму радянізувати молодіжний та жіночий рух.

Керівництво СРСР та УСРР намагалося проникнути всередину розгалуженої мережі різноманітних громадських організацій Східної Галичини, і через них поширювати комуністичну ідеологію. На ці цілі щороку виділялися значні кошти. Найчисельнішими та найвпливовішими громадськими організаціями Східної Галичини були освітньо-просвітницькі товариства «Просвіта» і «Рідна мова» та економічне товариство «Сільський господар». Саме в них більшовицькі лідери намагалися вкоренити прокомуністичні елементи, які б сприяли посиленню радянофільських настроїв. Найбільш активно ця діяльність провадилася в 1926-1929 рр. Однак, не дивлячись на певний успіх, місцеві осередки цих організацій в переважній більшості залишалися під домінуючим впливом Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО). Ще меншими були успіхи серед жіночих організацій краю (Союз українок, Дружина Княгині Ольги тощо), більшість керівників яких були прихильницями УНДО. Найбільш непримириму антирадянську позицію займав Союз українок.

Більшовицьке керівництво значну увагу приділяло роботі серед дітей, юнацтва та молоді. Спроби впливати на них здійснювалися через широку сітку різноманітних дитячо-молодіжних організацій - «Пласт», «Сокіл», «Січ», «Луг» та ін. Однак це не принесло бажаного результату. Практично повного провалу зазнала робота комуністів у «Пласті». Досить скромними були успіхи в «Лугах» - під впливом КПЗУ перебувало всього 7 осередків. Не опанувавши діючих галицьких молодіжних організацій, комуністи основний наголос у роботі з молоддю зробили на створення окремої молодіжної комуністичної спілки. За досвідом ВКП(б) та КП(б)У створювали комсомольські організації, які розглядалися як допомогу та резерв комуністичної партії.

Окремим напрямом діяльності комуністичних структур була робота зі студентською молоддю. Головні зусилля спрямовувалися на розкол діючих в Східній Галичині студентських організацій та створення прокомуністичних, прорадянських студентських організацій. Таким чином було утворено «Ділове об'єднання поступового студентства» (ДОПС). Значну увагу приділяли комсомольські організації роботі зі шкільною молоддю. У 1925 р. при ЦК КСМЗУ було створено центральне бюро піонерської організації, яка дістала назву «Червоний піонер Західної України». Однак, у кількісному вираженні молодіжні й дитячі організації комуністичного напрямку в порівнянні з іншими національними організаціями особливої ваги не мали.

В цілому, комуністам не вдалося опанувати діючих в краї громадських товариств. У своїй більшості вони залишилися на національних позиціях і продовжували вбачати своїм основним завданням виховання українського населення краю на базі національних цінностей.

У підрозділі 4.2. «Ставлення радянських партійно-державних органів щодо західноукраїнської інтелігенції та спроби співпраці з нею» досліджено методи впливу радянської ідеології на діяльність західноукраїнських наукових, культурно-освітніх і літературно-мистецьких організацій, показано ставлення науково-мистецької інтелігенції Східної Галичини до комуністичних ідей і практики радянського будівництва.

Ідеологічну роботу серед західноукраїнської інтелігенції радянські структури проводили під гаслом: «Соціалістична Україна - культурний П'ємонт всього українського народу», доводячи, що радянська влада стоїть на захисті культурних потреб українського населення. Головними заходами в цьому напрямі були - фінансова підтримка українських культурних установ Східної Галичини та заохочення західноукраїнської інтелігенції до переїзду в УСРР для працевлаштування.

Насамперед, надавалася підтримка тим установам, які користувалися значним авторитетом серед західноукраїнського населення та інтелігенції, зокрема, Наукове товариство ім. Шевченка у Львові (НТШ). Починаючи з 1921 р., видатки на підтримку НТШ щороку включалися до бюджету НКЗС УСРР (згодом - Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР). Через дипломатичне представництво УСРР у Варшаві упродовж першої половини 20-х років здійснювалося також часткове фінансування українських вищих шкіл у Львові.

З початку 20-х років ще одним заходом радянського уряду щодо привернення симпатій західноукраїнської інтелігенції стало запрошення її представників на роботу до УСРР. Приймаючи західноукраїнську інтелігенцію на роботу в УСРР, уряд вирішував одночасно дві важливі проблеми - по-перше, за рахунок новоприбулих заповнював дефіцит власних висококваліфікованих спеціалістів, по-друге, послаблював українську еміграцію, роз'єднуючи її ідеологічно. Особлива увага надавалася представникам національної інтелектуальної еліти з відомими іменами. Їм надавалася можливість друкуватися в часописах Радянської України та видавати власні твори з отриманням гонорарів. Деяким галицьким вченим було призначено урядом УСРР персональні пенсії.

Галицька інтелігенція, яка на заклики уряду УСРР приїхала до Радянської України, попадала під контроль компартійних структур. Більшовики прагнули контролювати всі напрями її творчої діяльності через створення відповідних об'єднань. У 1927 р. оформилася Спілка революційних письменників «Західна Україна», а у 1929 р. у Львові було засновано літературну групу «Горно» з аналогічною спрямованістю. Всі ці організації та їхні друковані органи знаходилися на субсидіюванні уряду УСРР.

Державно-партійний апарат також намагався контролювати співпрацю науковців із іноземними колегами. У 1925 р. у Москві оформилося Всесоюзне товариство культурних зв'язків із закордоном (ВТКЗ), яке згодом монополізувало контроль за усіма сторонами наукових взаємозв'язків радянських (в тому числі й українських) вчених із закордонними. З метою полегшення контролю діяльності українських вчених у 1926 р. було створене Всеукраїнське товариство культурних взаємин (ВУТОКЗ) як аналогічна організація ВТКЗ. Справа була поставлена так, що вся інформація проходила через ВТКЗ, а тоді вже в «потрібному» вигляді потрапляла в Україну.

Ще однією формою співпраці з галицькою інтелігенцією був обмін науковою літературою. Однак для радянської влади вкрай невигідним був стихійний та безконтрольний процес надходження закордонної літератури. Тому вже тоді почали запроваджувати оформлення спеціальних допусків для роботи з багатьма іноземними виданнями, особливо гуманітарного профілю.

Таким чином, політика партійно-радянського апарату СРСР та УСРР у галузі культурно-освітніх зв'язків із Східною Галичиною була повністю підпорядкована комуністичній ідеології. Вищі владні функціонери прагнули максимально обмежити прямі контакти між вченими обох частин України.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження. Вони зводяться до наступних положень:

1. Попередній аналіз наявної літератури з даної проблеми свідчить, що окремого дослідження, присвяченого аналізу політики радянської влади щодо Східної Галичини в міжвоєнний період, на сьогодні ще не існує. Основна увага науковців зосереджена на вивченні діяльності західноукраїнських політичних партій, громадських об'єднань та науково-мистецьких організацій. У працях, присвячених цим питанням, вплив радянської пропаганди на їхню діяльність висвітлюється побіжно і не є предметом окремого дослідження. Іншим напрямом активного наукового вивчення є практика репресій радянського режиму проти західноукраїнської інтелігенції та КПЗУ. Однак це лише частково висвітлює загальну політику радянської влади в Західній Україні в досліджуваний період.

2. Упродовж 1919-1923 рр. питання визначення державно-правового статусу Східної Галичини належало до найбільш суперечливих об'єктів міжнародної європейської політики. Геополітичні плани більшовицьких урядів РСФРР і УСРР щодо Східної Галичини зумовлювалися ідеєю про світову комуністичну революцію, дана територія розглядалася як “ворота” для її поширення в Польщу, Румунію, Німеччину, Угорщину та інші країни шляхом переможної наступальної військової акції. Ідея радянізації Східної Галичини втілилася в життя у формі Галревкому та проголошеної ним нової радянської держави - Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Однак слабкість впливу комуністичної ідеології на терені Східної Галичини та військові невдачі не дали можливість завершити процес радянізації даної території, змусивши більшовиків відкласти його на майбутнє. Рішення Антанти в березні 1923 р. щодо передачі Східної Галичини у підпорядкування Польщі розглядалося лише як тимчасове явище, а питання її територіальної приналежності вважалося тільки питанням часу.

3. В основі політики радянсько-партійних структур на терені Східної Галичини в міжвоєнний період лежала комуністична ідеологія. Більшовицьке керівництво прагнуло привнести у свідомість галицького суспільства основні постулати марксистсько-ленінської теорії. Основоположними серед них були положення про ліквідацію буржуазного ладу в Польщі та встановлення радянського соціалістичного устрою у формі диктатури пролетаріату. Значну увагу радянська пропаганда приділяла питанням національної теорії, представляючи СРСР захисником національних інтересів західноукраїнського населення, активно агітуючи за возз'єднання з Радянською Україною. Українцям Східної Галичини доводили, що УСРР є своєрідною й єдино можливою формою реалізації української державності. Водночас, наполегливо проводилася ідея пролетарського інтернаціоналізму, єдності робітників та експлуатованих верств села, незалежно від національної належності, проти польських й українських поміщиків і буржуазії. При цьому, поряд з буржуазією й поміщиками, ворогом трудящих мас проголошувалися так звані буржуазні націоналісти, під якими розумілися переважна частина інтелігенції та українські політичні партії.

4. Головною метою радянсько-комуністичної пропаганди на терені Східної Галичини було поширення марксистсько-ленінських ідей та радянофільських настроїв. Це реалізовувалося за допомогою різноманітних засобів і прийомів. Провідними серед них були наступні - організація мітингів, зібрань, першотравневих демонстрацій під комуністичними гаслами; проведення антивоєнних акцій на захист Радянського Союзу проти імперіалістичної агресії; популяризація досягнень радянської економіки, науки та культури, регулярний друк у західноукраїнській пресі інформації про життя Радянської України; організація показових відвідувань Радянського Союзу та радянської України; фінансова підтримка прорадянської преси; розповсюдження радянської літератури через дипломатичні представництва та місцеві видавництва, зокрема, видавництво «Книжка»; поширення нелегальних комуністичних листівок; активна контрагітація щодо методів проведення колективізації та заперечення голоду 1932-1933 років в Україні тощо.

5. Радянське керівництво одним із основних напрямів своєї діяльності в Східній Галичині вважало контроль за політичними партіями. Ця робота проводилася диференційовано, залежно від ідеологічної орієнтації партії. Найбільшою «опікою» з боку ВКП(б) та КП(б)У користувалася КПЗУ. Ідейно й фінансово підтримувалися легальні прокомуністичні партії, які знаходилися під впливом КПЗУ - УСДП та Сельроб. Частково фінансувалася й партія Є.Петрушевича (УПП). Стосовно політичних партій, які не поділяли радянофільських позицій, фінансування спрямовувалося не на їхню підтримку, а навпаки, на підрив зсередини (УНДО, ОУН та ін.) Через їх послаблення радянська влада прагнула зменшити популярність національної ідеї в Східній Галичині.

Активна діяльність комуністично-радянських структур спостерігалася і в молодіжному русі Східної Галичини. Не отримавши бажаного результату в таких впливових організаціях як «Сокіл», «Січ», «Пласт» та ін., комуністи пішли шляхом радянського досвіду, організовуючи комсомольські осередки. Основною метою діяльності серед молоді вважалося виховання її в дусі комуністичної теорії та ідей пролетарського інтернаціоналізму. Робота проводилася диференційовано серед учнів старших класів гімназій, студентства та молодих робітників. Практично поза впливом радянської агітації та пропаганди залишився жіночий рух.

Складними були стосунки радянської влади із західноукраїнською інтелігенцією. На початку 20-х років радянське керівництво певною мірою ще «загравало» з найбільш відомими представниками західноукраїнської науки й культури, запрошуючи їх на конференції та гастролі в УСРР, призначаючи пенсії, підтримуючи фінансово «Просвіти», «таємний» нелегальний Львівський університет і т.п. Однак, уже з початку 30-х років західноукраїнська інтелігенція, як і наддніпрянська стала одним із основних об'єктів сталінських репресивних кампаній.

6. Ставлення до Радянської України та оцінка політичних і економічних процесів на її терені з боку східногалицького населення були неоднаковими протягом усього досліджуваного періоду. Політика українізації, проведення непу, поширення націонал-комуністичних ідей серед партійного керівництва республіки в середині 20-х років сприяли поширенню радянофільських настроїв серед галицького населення. Зі зміною політичної ситуації - встановленням тоталітарного режиму, згортанням непу та українізації - спостерігається й стрімке падіння авторитету СРСР та зменшення радянофільських настроїв. Особливо стрімко вони почали падати з початком голодомору 1932-1933 рр. Поширення на терені Східної Галичини інформації щодо реального стану речей в УСРР, даних про голод призвело до практично цілковитого їх зникнення.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Захожай З. Документи ЦДАГО України про політику більшовицького керівництва щодо західноукраїнських земель (1921 - 1939 рр.) / З. В. Захожай // Архіви України. - 2000. - № 4-6. - С.67-70.

2. Захожай З. Боротьба за українську освіту у Східній Галичині в 20-30 рр. ХХ ст. / З. В. Захожай // Вісник. Історія. КНУ ім. Тараса Шевченка. - К., 2002. - Вип. 63-64. - С.62-64.

3. Захожай З. Західноукраїнська інтелігенція в процесі українізації / З. В. Захожай // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. - К., 2004. - Вип. 26. - С. 198-204.

4. Захожай З. Про радянофільські настрої у Східній Галичині в 20-30-ті роки ХХ ст. / З. В. Захожай // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. - К., 2006. - Вип. 32. - С. 233-243.

5. Захожай З. Східна Галичина в 20-30-х роках ХХст. Матеріали для лекції «Українські землі між двома світовими війнами» / З.В.Захожай. - К., КДУТД, 2000. - 35 с.

АНОТАЦІЯ

Захожай З.В. Політика радянського партійно-державного керівництва щодо Східної Галичини в міжвоєнний період (1921-1939 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». - Переяслав-Хмельницький, 2010.

У роботі здійснено комплексне дослідження політики партійно-державного керівництва СРСР та УСРР щодо Східної Галичини в період між двома світовими війнами (1921-1939 рр.). На основі архівних матеріалів, тогочасної преси, історіографічних джерел, мемуарної літератури відтворено цілісну картину політико-правового становища Східної Галичини після Першої світової війни, охарактеризовано геополітичні інтереси СРСР та УСРР щодо Східної Галичини; проаналізовано ідеологічні засади та основні напрями і методи радянської політики відповідно у політичній, громадській, культурно-просвітній та науковій сферах життєдіяльності східногалицького суспільства; з'ясовано рівень впливу радянської ідеології на діяльність західноукраїнських партій, громадських об'єднань, наукових та культурно-мистецьких організацій; прослідковано еволюцію радянофільських настроїв різних верств населення Східної Галичини в міжвоєнний період.

Ключові слова: партійно-державне керівництво СРСР та УСРР, політико-правовий статус Східної Галичини, радянізація, західноукраїнські політичні партії, громадські об'єднання, наукові та культурно-мистецькі організації.

АННОТАЦИЯ

Захожай З. В. Политика советского партийно-государственного руководства относительно Восточной Галиции в межвоенный период (1921-1939 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - ГВУЗ «Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет имени Григория Сковороды». - Переяслав-Хмельницкий. - 2010.

Диссертация является первым специальным комплексным исследованием, в котором дана характеристика политики партийно-государственного руководства СССР и УССР по отношению к Восточной Галиции в период между двумя мировыми войнами. Проанализированы архивные материалы, работы отечественных и зарубежных ученых, в которых рассмотрены различные аспекты исследуемой проблемы, определены достижения и нерешенные вопросы; обосновано классификацию и раскрыто специфику исторических источников.

В работе на основе анализа международной ситуации после Первой мировой войны показано, что одной из сложных и противоречивых проблем была проблема политико-правового статуса Восточной Галиции. Европейские страны подходили к ее решению с позиции своих интересов. Геополитические планы большевистских правительств РСФСР, УССР, СССР определялись идеей мировой коммунистической революции. Исходя из этого данная территория рассматривалась как «ворота» для проникновения коммунистических идей и советского строя в Европу. Однако слабость влияния коммунистической идеологии в регионе и военные неудачи Красной армии не дали возможности реализовать эти планы, поэтому на время процесс становление советской власти Восточной Галиции был отложен на будущее.

На основе широкого фактологического материала в диссертации раскрыто основные методы деятельности партийно-государственного руководства СССР и УССР на территории Восточной Галиции, доказано, что ее главной целью было распространение марксистско-ленинских идей и советофильских настроений. Это достигалось путем организации митингов, собраний, демонстраций под коммунистическими лозунгами; проведением антивоенных акций на защиту Советского Союза; популяризации достижений советской экономики, при замалчивании истинного положения дел в республике, особенно последствий коллективизации и голодомора 1932-1933 гг.; финансовой поддержки просоветской прессы; распространения советской литературы через дипломатические представительства и т.п. Особое значение советская пропаганда уделяла вопросам национальной теории, представляя СССР защитником национальных интересов западноукраинского населения, активно агитируя за воссоединение с советской Украиной. Одновременно внедрялась идея пролетарского интернационализма, объединение рабочих и крестьян против польских и украинских помещиков и буржуазии.

Особое внимание уделялось работе с политическими партиями. При этом идейно и финансово поддерживались коммунистические и прокоммунистические партии (КПЗУ, УСДП, Сельроб, УПП). По отношению к партиям, которые не разделяли коммунистических взглядов, применялась тактика раскола изнутри. Одним из направлений идейно-политической деятельности советской власти в регионе была работа с общественными организациями и научно-культурными обществами. Но успехи в этом направлении были скромными. Основываясь на фактическом материале, в диссертации доказано, что вне влияния коммунистической идеологии практически остались женское движение, такие влиятельные молодежные организации как «Сокол», «Пласт», «Сечь» и др. Поэтому, что бы хоть как-то влиять на молодежь региона, тут создавались комсомольские отряды. Сложными были отношения советской власти и с западноукраинской интеллигенцией. В 1920-х годах с ней еще «заигрывали» - ее представители приглашались на работу в УССР; наиболее известным назначались пенсии; финансово поддерживались «Просвита» и нелегальный Львовский университет и т.п. Но уже с начала 1930-х годов западноукраинская интеллигенция, как и надднепрянская стала одним из основных объектов сталинских репрессивных кампаний.