"Полтавскія епархіальныя ведомости" як історичне джерело вивчення діяльності російської православної церкви (1863–1918 років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

УДК: 271.2 (051): 930/94 „18/19”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

„Полтавскія епархіальныя ведомости” як історичне джерело вивчення діяльності російської православної церкви (1863 - 1918 РР.)

Спеціальність 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Колесник Олена Володимирівна

Черкаси - 2010

Роботу виконано на кафедрі історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Міністерства освіти і науки України

доктор історичних наук, професор Киридон Алла Миколаївна, Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, професор кафедри історії України

Офіційні опоненти: церква культурний регіоналістика

доктор історичних наук, професор Масненко Віталій Васильович, Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького, завідувач кафедри історії та етнології України

кандидат історичних наук, доцент Крайній Костянтин Костянтинович, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, завідувач відділу наукових видань доцент кафедри історії та етнології України

Захист відбудеться „18” березня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бул. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Черкаського національного університету (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22)

Автореферат розіслано „15” лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Корновенко С. В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Повноцінне національне й культурне відродження України потребує аналізу історичного шляху українського народу, осмислення процесів його культурного та духовного життя. У такому смислі цілком закономірним є зростання інтересу до різних етапів розвитку українських земель і ролі Російської Православної Церкви в історії нашої країни. У цьому контексті цінним джерелом вивчення діяльності Російської Православної Церкви (далі - РПЦ) є періодичні православні видання другої половини ХІХ - початку ХХ ст., інформативний потенціал яких не викликає сумніву. Науковий інтерес до матеріалів, поданих на сторінках церковної періодики, зумовлений потребою заповнити лакуни в регіональній історії РПЦ. Значну цінність має й досвід підготовки такого типу часописів, характер публікацій у їх офіційній і неофіційній частинах, дослідження світських науковців із проблем релігійно-церковного життя, особливо в умовах відродження та активізації конфесійної періодики.

З огляду на зазначене закономірним є інтерес до часопису „Полтавскія Епархіальныя Ведомости” (далі - ПЕВ), який виходив друком у 1863-1918 рр. Журнал містить значну кількість невідомих досі історичних фактів і потребує ретельного прочитання та критичного осмислення. Завдяки регулярності й оперативності видання, ПЕВ - оригінальне і цінне джерело фактичного матеріалу, який доповнює архівні документи. Писемне джерело фіксує інформацію не лише про духовний і матеріальний світ, а й про людей, які створили його, про той час, коли воно існувало, а також подає розвідки про різні періоди історії Церкви. Сьогодні публікації часопису не втратили своєї актуальності.

Ретроспективний погляд на становлення та розвиток часопису ПЕВ як помітної сторінки в історії української релігійної преси визначає необхідність його ґрунтовного вивчення. Актуалізує пропоноване дослідження і відсутність комплексних наукових праць щодо багатоаспектних характеристик видання.

Отже, враховуючи зазначене, вважаємо, що обрана нами для вивчення тема має наукове, суспільно-політичне значення. Цим і зумовлено її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до науково-дослідницької тематики кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка „Трансформаційні процеси в Лівобережній Україні (ХVIII - XX ст.): політика, суспільство, релігія” (номер державної реєстрації 0109U001577).

Об'єктом дослідження є журнал ПЕВ як історичне джерело вивчення діяльності РПЦ упродовж 1863 - 1918 років.

Предмет вивчення - специфіка висвітлення в періодичному виданні ПЕВ діяльності РПЦ другої половини ХІХ - початку ХХ ст.; внутрішньоцерковних процесів; напрямів діяльності духовенства Полтавської єпархії; проблем церковно-історичного краєзнавства та біографій церковних діячів.

Хронологічні межі дослідження окреслені роками видання журналу ПЕВ. Вибір нижньої хронологічної межі (1863 р.) зумовлено появою часопису в друці. Здебільшого в наукових дослідженнях припинення виходу періодичного видання датується 1917 роком, однак ми виявили кілька чисел журналу за 1918 рік, чим умотивовано вибір нижньої хронологічної межі. Водночас, для забезпечення повноти аналізу в дисертації використано матеріали часопису, які виходять за окреслені хронологічні межі.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території Полтавської єпархії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Відповідно до тогочасного адміністративно-територіального поділу, межі єпархії збігалися з межами губернії. Церковно-адміністративна одиниця єпархії співпадала з територіально-адміністративною одиницею губернії - повітом, яких налічувалося 15 (Гадяцький, Зіньківський, Золотоніський, Кобеляцький, Костянтиноградський, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Переяславський, Пирятинський, Полтавський, Прилуцький, Роменський, Хорольський). Крім губернського та 14 повітових міст, у єпархії були два заштатних міста - Градизьк та Глинськ.

Мета роботи полягає в дослідженні структури й інформаційних можливостей ПЕВ як історичного джерела вивчення діяльності РПЦ.

Досягнення означеної мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

з'ясувати стан наукового вивчення теми;

окреслити загальну тематичну й жанрову спрямованість часопису за обраними критеріями та подати класифікацію публікацій;

проаналізувати інформаційний потенціал часопису ПЕВ для вивчення внутрішньоцерковних процесів;

вивчити за матеріалами періодичного видання характер видів діяльності духовенства РПЦ на прикладі Полтавської єпархії;

обстежити публікації часопису як об'єкт церковно-історичної регіоналістики;

з'ясувати репрезентативність біографічних публікацій на сторінках періодичного видання та встановити їхні особливості;

дослідити некролог як специфічний різновид матеріалів про життєдіяльність особи;

виокремити коло проблем для подальших досліджень.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:

комплексно досліджено часопис ПЕВ та визначено його архітектоніку;

класифіковано і систематизовано публікації окремого церковного видання - ПЕВ;

уведено до наукового обігу новий комплекс документів;

досліджено цінність часопису як історичного джерела;

з'ясовано інформаційний потенціал часопису для вивчення організації церковного устрою єпархії, її окремих складників та їхніх функцій;

визначено на основі матеріалів періодичного видання станову характеристику духовенства Полтавської єпархії: національність, соціальне походження, рівень освіти, вік, нагороди, матеріальне забезпечення;

здійснено регіональний вимір повсякденної історії РПЦ за матеріалами часопису;

комплексно досліджено види діяльності духовенства в Полтавській єпархії за публікаціями періодичного видання;

– схарактеризовано жанрові різновиди матеріалів із церковно-історичного краєзнавства;

– визначено репрезентативність біографічних публікацій на сторінках журналу;

– проаналізовано некролог як специфічний різновид матеріалів про життєдіяльність особи.

Практичне значення дослідження визначається науковою новизною отриманих результатів і полягає у можливості використання фактологічного матеріалу та класифікаційного покажчика, укладеного автором, у науково-дослідній роботі істориків, релігієзнавців для подальшої реалізації наукової проблематики, порушеної у цій роботі, а також дотичних до неї питань. Окремі аспекти й положення дисертації можуть слугувати основою для написання навчальних посібників та курсів лекцій для вищої школи з історії України, релігієзнавства, етнографії, краєзнавства, джерелознавства, історіографії й літературознавства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорено на засіданнях кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка. Загальну концепцію дослідження відображено у доповідях та повідомленнях автора на І Міжвузівській науковій конференції „Сучасні проблеми соціально-культурної ситуації в Україні” (Полтава, травень 2006 р.), ХVІІ та ХVІІІ Міжнародних конференціях „Історія релігій в Україні” (Львів, травень 2007 р., травень 2008 р.), Міжнародній науковій конференції „Краєзнавство і учитель Ї 2007” (Харків, лютий 2007 р.), ІІІ Міжнародній науковій конференції „Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії” (Ніжин, квітень, 2007 р.), ІІ Міжвузівській науковій конференції „Україна сьогодні: культурно-соціальний аспект” (Полтава, травень 2007 р.), ІІ Всеукраїнській науковій конференції „Держава і церква в Україні за радянської доби” (Полтава, жовтень, 2007 р.), І Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції „Культура. Освіта. Цивілізація” (Полтава, травень 2008 р.), І Міжнародній науковій конференції „Культура і цивілізація: новації і традиції” (Полтава, квітень 2009 р.), ІІІ Міжнародній науковій конференції „Держава і церква в Україні за радянської доби” (Полтава, жовтень, 2009 р.), звітних наукових конференціях викладачів і аспірантів Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка.

Публікації. За матеріалами дисертації автором опубліковано 13 наукових статей, із них - 7 у фахових виданнях, визначених ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 5,7 друкованих аркуші.

Обсяг і структура дисертації зумовлені логікою дослідження проблеми, яку визначали мета, завдання та характер наукової розвідки. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (402 позиції) і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 249 сторінок.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання, об'єкт, предмет, хронологічні межі, наукові принципи й методологічну основу, наукову новизну роботи та її практичне значення, викладено інформацію про апробацію результатів дисертації і публікації.

У першому розділі „Стан наукового вивчення, джерельна база та методологія” проаналізовано історіографічні надбання з проблеми дослідження, джерельну базу та методологію роботи.

У підрозділі 1.1 „Історіографія проблеми” здійснено огляд основних надбань у вивченні часопису ПЕВ як історичного джерела для дослідження діяльності РПЦ, виокремлено кілька груп історико-релігієзнавчих досліджень, де безпосередньо чи опосередковано порушено окреслену проблему, визначено критерії (на основі напрацювань науковців Я. Калакури й А. Киридон) та подано періодизацію історіографії обраної теми за проблемно-хронологічним принципом. У роботі умовно виділено три етапи формування історіографії проблеми: 1) дореволюційний (ХІХ ст. - 1917 рр.); 2) радянський (1918 - 1991 рр.); 3) сучасний (1991 - 2010 рр.).

Важливою особливістю першого періоду (ХІХ ст. - 1917 рр.) є видання журналу ПЕВ та накопичення фактичного матеріалу без його ґрунтовного наукового аналізу. У межах цього періоду можна виділити такі групи історіографічних джерел за проблематикою: 1) дослідження, що стосуються безпосередньо часопису ПЕВ; 2) історичні розвідки, у яких використано матеріали ПЕВ; 3) узагальнювальні комплексні дослідження історико-релігієзнавчого характеру. Матеріали останньої групи важливі для загального розуміння діяльності РПЦ за джерелом.

До першої групи належать покажчики за редакцією П. Мазанова й І. Тясецького, що були спробою тематичної систематизації матеріалів періодичного видання. Варті уваги узагальнювальні огляди, які можна вважати найпершими зразками критичного підходу до аналізу ПЕВ. Другу групу історіографічних джерел репрезентують дослідження, автори яких використовували матеріали ПЕВ. Зокрема, це праці О. Грановського, І. Павловського та В. Бучневича. Третю групу джерел формують комплексні дослідження історико-релігієзнавчого характеру, які допомагають відтворити цілісну картину розвитку історії РПЦ і простежити рефлексію внутрішньоцерковних і суспільнозначущих явищ на сторінках ПЕВ. Загалом дореволюційна історіографія позначена накопиченням фактологічного матеріалу, спробою систематизації публікацій ПЕВ, відсутністю належного наукового інструментарію.

У другий період історіографії (1918 - 1991 рр.), яка формувалася в умовах радянської дійсності, характер досліджень визначали непримиренний атеїзм, приховування багатьох подій, необ'єктивне тлумачення процесів, що відбувалися в церковному житті, упереджене ставлення до діячів Церкви тощо. Окремі праці, присвячені діяльності Церкви, мали тенденційний характер. Саме це зумовило ігнорування історично значущого щодо аналізованих проблем матеріалу та тематики православних часописів. Особливістю другого періоду можна вважати формування двох кардинально відмінних підходів до вивчення й аналізу історії Церкви: радянського та діаспорного. Однак, у цей період нами не виявлено спроб аналізу ПЕВ істориками.

У третьому періоді (1991 - 2010 рр.) можна виокремити такі групи історіографічних джерел: 1) розвідки, що стосуються дослідження періодичної преси та безпосередньо часопису ПЕВ; 2) праці, у яких використано матеріали ПЕВ; 3) узагальнюючі комплексні студії історико-релігієзнавчого характеру, а також присвячені окремим аспектам діяльності РПЦ; 4) дослідження українських та зарубіжних учених, які використано як методологічне підгрунтя. Розвиток демократизму та плюралізму наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття дав можливість ученим переосмислити певні моменти історії, окреслити шляхи для об'єктивного вивчення державно-церковної минувщини. Відбувається остаточний розрив історичної науки зі старою методологією та формуються якісно нові погляди на давно окреслені проблеми.

З-поміж матеріалів першої групи заслуговують на увагу праці О. Чиркової, В. Денисенка та А. Бойко Чиркова О. А. Православна Церква в Україні в кінці ХVІІІ-ХІХ століттях (на матеріалах „Киевских Епархиальных Ведомостей”, „Полтавских Епархиальных Ведомостей”, „Черниговских Епархиальных Известий”): дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Чиркова Олена Анатоліївна. - К., 1998.; Денисенко В. А. Часопис «Киевские епархиальные ведомости» в історії національно-духовного життя України (1861-1918 рр.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Денисенко Володимир Анатолійович. - К., 2004.; Бойко А. А. Преса православної церкви в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст.: тематика і проблематика: дис. … доктора філол. наук : 10.01.08 / Бойко Алла Анатоліївна. - Дніпропетровськ, 2002.. Цінні, з точки зору методологічного підходу до вивчення періодичної преси роботи, С. Гузенко, М. Палієнко та І. Матяш Гузенко С. М. Висвітлення проблем історії церкви України-Русі (православ'я давньоруського періоду) на сторінках журналу „Труды Киевской Духовной Академии”: дис. … канд. іст. наук: 09.00.11 / Гузенко Світлана Михайлівна. - К., 2002.; Палієнко М. Г. „Киевская старина” у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / Марина Геннадіївна Палієнко. -- К.: Темпора, 2005., іл.; Матяш І. Б. Українська архівна періодика 1920-1930-х  рр.: історія, бібліографія, бібліометрія / Ірина Борисівна Матяш. -- К.: [б. в.], 1999.. Правомірним є виокремлення особливої (другої) групи досліджень, у яких публікації часопису ПЕВ - джерела для вивчення історичних процесів, зокрема діяльності РПЦ. Починаючи від 1991 р., науковці активно звертаються до матеріалів православного видання Петренко І. М. Церковнопарафіяльні школи Лівобережної України в системі освітньої політики уряду Російської імперії (1884-1917 рр.) / Ірина Миколаївна Петренко. -- Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008.; Асауленко О. Жіночі монастирі Полтавської губернії у ХІХ ст.: культурно-історичний аспект / Олена Асауленко // Історія релігій в Україні: науковий щорічник. -- Львів: Логос, 2008. -- Кн. І.; Жук В. Н. Полтавський Хрестовоздвиженський монастир і пов'язані з ним важливі історичні події: статті з коментарями та фотоілюстраціями / Віра Никанорівна Жук. - [2-е вид.]. - Полтава: ТОВ «АСМІ», 2007.: іл.; Федоренко С. А. Освітня діяльність духовенства Полтавської єпархії (ХІХ - початок ХХ ст.): автореф. дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 „Історія України” / Світлана Анатоліївна Федоренко. -- Черкаси, 2008.. До третьої групи праць, без якої неможливе дослідження ПЕВ як історичного джерела вивчення діяльності РПЦ, варто віднести узагальнювальні комплексні дослідження історико-релігієзнавчого характеру і роботи В. Ульяновського, О. Крижанівського, С. Плохія, Г. Надтоки, І. Шугальової та інших істориків, присвячені окремим аспектам діяльності РПЦ. Ці розвідки допомагають реконструювати устрій РПЦ, схарактеризувати напрями діяльності православного духовенства та об'єктивно проаналізувати їх. До четвертої групи віднесено праці, позначені новими підходами в історіографії, - Я. Калакури, І. Колесник, В. Масненка, В. Ластовського, К. Крайнього Л. Зашкільняка та інших. Нові здобутки теорії історичного джерелознавства знайшли своє відображення в матеріалах підручників і навчальних посібниках зарубіжних та вітчизняних учених Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории: учеб. пособ. / Игорь Николаевич Данилевский, Владимир Васильевич Кабанов, Ольга Михайловна Медушевская, Марина Федоровна Румянцева. - М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 1998.; Історичне джерелознавство: підручник / Ярослав Степанович Калакура, Ірина Нінеліївна Войцехівська, Світлана Федорівна Павленко та ін. -- К.: Либідь, 2003.; Підгаєцький В. В. Основи теорії та методології джерелознавства з історії України ХХ століття: навч. посіб. [для історичних факультетів університетів] / Віталій Васильович Підгаєцький. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2000.; Богдашина О. М. Джерелознавство історії України: питання теорії, методики, історії: навч.-метод. посіб. / Олена Миколаївна Богдашина. - [3-є вид., доп. та переробл.]. - Х.: „Видавництво Сага”, 2008..

Зважаючи на проаналізований матеріал, можемо констатувати відсутність комплексного дослідження часопису ПЕВ у сучасній історіографії.

У підрозділі 1.2 „Характеристика та класифікація джерельної бази дослідження” проаналізовано джерела, визначено критерії систематизації матеріалів, проведено класифікацію, подано загальну характеристику їх основних груп.

Особливістю джерельної бази дисертації є публікації окремого видання - ПЕВ. З'ясовано його періодичність, що змінювалась: у 1863 - 1895 рр. журнал виходив два рази на місяць; у 1896 - 1913 рр. - тричі на місяць; 1914 року - щотижня; у 1915-1918 рр. - двічі на місяць. Факторами, що зумовлювали періодичність видання, були редакційний склад та повнота фінансування. Досліджено локалізацію журналу. Більшість чисел часопису ПЕВ зберігається в Державному архіві Полтавської області, значна частина - в архівних фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Найменша підшивка журналу - у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Проаналізовано редакторський склад часопису із викладом коротких біографічних відомостей. З-поміж них багато відомих церковних діячів, викладачів Полтавсько-Переяславської семінарії та Полтавської гімназії: протоієреї Микола Думитрашко, Даниіл Юзефович, Іоанн Діателович, Савва Гаврилов, архімандрит Полієвкт та ін.

Класифіковано матеріали часопису за рівнем офіційності (офіційні/неофіційні); змістом 1) статті, які висвітлюють діяльність духовенства: а) освітню, б) доброчинну; 2) публікації на історичні теми; 3) біографічні статті; 4) некрологи; 5) церковне проповідництво; 6) інформація про сектантство та місіонерську діяльність духовенства; 7) питання матеріально-господарського характеру; 8) організація церковного устрою; 9) повсякденна історія; 10) церковно-історична регіоналістика; 11) єпархіальна хроніка; 12) іноєпархіальна хроніка; 13) бібліографічні статті; 14) різножанрові публікації (белетристика, епістолярій, статті на військову тематику, публікації про природні явища, медичні поради та есхатологічні настрої), за ступенем узагальнення (загальні, конкретні); характером викладу матеріалу (описові, аналітичні) та хронологічною ознакою (публікації ХІХ ст., публікації початку ХХ ст.). Класифікація та визначення тематичної спрямованості часопису дозволяє засвідчити його репрезентативність як джерела з вивчення діяльності РПЦ. Водночас, кожна з названих груп різноманітна за своїм складом, тому за необхідності в середині кожної групи проведено додаткову внутрішню класифікацію.

Для чіткого окреслення тематики і фіксування наявності відповідних публікацій укладено класифікаційний покажчик неофіційної частини часопису за роками та напрямками, який подано в додатку.

З метою з'ясування питання про об'єктивність джерела й місце ПЕВ у системі єпархіального управління, простеження руху документів по єпархіальному відомству було зіставлено матеріали Полтавської духовної консисторії (ДАПО) та часопису. З цією ж метою послуговувалися архівними фондами Київської духовної консисторії, Густинського Свято-Троїцького чоловічого монастиря (ЦДІАК України) й Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Таким чином, для комплексного дослідження часопису як історичного джерела вивчення діяльності РПЦ автором дисертації було залучено широку джерельну базу. Критичний аналіз та її узагальнене осмислення свідчить про достатню кількість і репрезентативність для вирішення наукових завдань дисертації.

У підрозділі 1.3 „Методологія дослідження” схарактеризовано принципи (історизму, системності, об'єктивності, усебічності, наступності (спадкоємності) та проблемний) і методи наукового аналізу. Складність та багатоаспектність предмета дослідження потребували залучення таких дослідницьких методів: загальнонаукових (аналіз та синтез); історичних (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний, історико-хронологічний, історико-ситуаційний) і спеціальних (джерелознавчі (класифікація, джерелознавча критика, бібліометричний та джерелознавчий аналіз (логічний і фактичний), герменевтика), а також методів контент-аналізу, біографічного, просопографії, історіографічного та проблемно-тематичного.

Метод аналізу дозволив з'ясувати організацію церковного устрою, регіональні особливості повсякденної історії РПЦ, схарактеризувати духовенство Полтавської єпархії, напрями його діяльності, особливості матеріалів церковно-історичної регіоналістики та біографістики. За допомогою синтезу сформували цілісне знання про часопис ПЕВ як історичне джерело вивчення діяльності РПЦ. Історико-генетичний метод сприяв з'ясуванню причиново-наслідкових зв'язків і закономірностей розвитку часопису ПЕВ. Завдяки йому простежено вплив суспільно-політичного устрою на характер та спрямованість публікацій періодичного видання, а також розкрито динаміку змін в організації церковного управління протягом другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. Залучення історико-порівняльного методу дозволило виявити спільні та відмінні риси матеріалів часопису й опрацьованих архівних фондів, програми ПЕВ та інших „Єпархіальних відомостей”, затверджених Священним Синодом РПЦ. Історико-типологічний метод допоміг розподілити публікації періодичного видання на певні типи на основі властивих їм ознак. Використовуючи історико-системний метод з'ясували, що поява на сторінках часопису матеріалів зумовлена головно суспільно-політичними процесами й має системний характер. Розкрити причини певних непорозумінь у середовищі духовенства, розбіжностей у поглядах на одну й ту ж проблему, порушену в публікаціях періодичного видання, уможливили історико-хронологічний та історико-ситуаційний методи. Водночас вони сприяли зіставленню регіональних подій із загальноімперськими.

З-поміж спектра методологічних підходів, розроблених сучасною українською та зарубіжною історіографією, методологічною основою дисертації стали антропологічний, соціокультурний та мікроісторичний підходи.

У дисертації подано й понятійно-категоріальний апарат: „історичне джерело”, „повсякденна історія”, „біографістика”, „церковно-історична регіоналістика”.

Отже, представлені в дисертації принципи, методи, методологія та поняттєво-категоріальне забезпечення зумовили структуру роботи й логіку викладу матеріалу. Завдяки застосуванню під час дослідження цілої низки методів наукового пізнання часопис ПЕВ став предметом комплексного історико-джерелознавчого аналізу.

У другому розділі „Інформаційний потенціал часопису „Полтавскія Епархіальныя Ведомости” для вивчення внутрішньо-церковних процесів Російської Православної Церкви” з'ясовано інформаційний потенціал часопису ПЕВ, який дозволяє реконструювати організацію церковного устрою, подати станову характеристику православного духовенства Полтавської єпархії та здійснити регіональний вимір повсякденної історії.

У підрозділі 2.1 „Специфіка висвітлення питання організації церковного устрою Російської Православної Церкви в періодичному виданні” розглянуто інституалізацію РПЦ: визначено місце і значення кожного складника загальної структури церковних відносин. Установлено, що висвітлення питання організації церковного устрою відбувалося специфічно, оскільки репрезентативність окремих ланок не була однаковою. Так, проблеми повноваження вищої ланки не одержали належного висвітлення на сторінках часопису. Щодо середнього та нижчого щаблів, інформація є детальною. Спеціальних публікацій про церковний устрій небагато і для відтворення інституціональної архітектоніки дисертантці довелося формувати своєрідне мозаїчне полотно, відшукуючи певні сегменти в публікаціях іншого характеру.

З'ясовано, що в Російській імперії у другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст. склалася система єпархіального управління, яка чітко координувала діяльність духовенства. Простежено поступову ліквідацію привілеїв, раніше наданих українським єпархіям.

У підрозділі 2.2 „Православне духовенство Полтавської єпархії: станова характеристика” проаналізовано кількість, соціальне походження, національність, освіту, вік, нагороди та матеріальне забезпечення духовенства Полтавської єпархії.

Аналіз якісного складу єпископату свідчить про цілеспрямовану імперську кадрову політику: влада боялася небажаних впливів, тому на керівні посади призначала єпископів-неукраїнців, які, за переконанням вищого керівництва, відданіше служили інтересам імперії.

Основою аналізу якісних показників складу священиків слугували некрологічні публікації ПЕВ періоду 1863 - 1918 рр., де найповніше подано інформацію про представників названої групи. Отримані дані свідчать, що 98% складали українці, росіяни - 2%. Практично всі священики - вихідці із сімей духовного стану. Середній вік становив 66 років. Вищу духовну освіту мали 2%, середню - 92%, нижчу - 5%. Інколи інформація про здобуття освіти відсутня, що говорить або про неповноту відомостей, або про отримання домашньої освіти. Встановлено безпосередню залежність між рівнем освіти й подальшим отриманням сану.

Для проведення порівняльного аналізу кількісного складу священиків залучено списки вакантних місць по єпархії за 1862 та 1895 роки. Акцентовано увагу, що вакансії протоієреїв залишалися відсутніми. Показники щодо священиків помітно скоротилися (з 33 до 2). Найбільше вакантних місць було серед церковнослужителів, хоч із середини до кінця ХІХ ст. показники значно зменшилися (зі 128 до 10). Таку ситуацію можна почасти пояснити призупиненням 1882 року дії закону Священного Синоду „Про зрівняння сільських парафій та скорочення деяких із них”. Адже з 1869 року відбулося суттєве зменшення кількості парафій, а отже, і кількості штатних церковно- та священнослужителів. Тепер вакансії заповнили скорочені в попередні часи службовці. Саме цим пояснюється стрімке зменшення кількості вакантних місць. Зазначено, що наявність вакансій у містах - явище рідкісне. Це обумовлено вищим рівнем матеріального забезпечення порівняно із сільською місцевістю.

Досліджено основні джерела прибутків духовенства: жалування, прибутки з ружних земель та платня за відправлення треб. Наведено приклади прибутків і витрат духовенства, що підтверджує висновки про незадовільний рівень матеріального забезпечення духовенства в Полтавській єпархії.

У підрозділі 2.3 „Регіональний вимір повсякденної історії Російської Православної Церкви” проаналізовано характер відносин у середовищі духовенства, їх взаємодія з вірянами, стосунки в сім'ях, дозвілля, недотримання населенням свят та недільних днів, поширення сектантського руху, виховання молоді й питання моди.

З'ясовано, що релігійне життя впродовж другої половини ХІХ - початку ХХ століття було досить різноманітним, де в чому суперечливим. Деформація організації церковного устрою, зміни в настроях духовенства призвели до погіршення стосунків у його середовищі, подекуди недоброзичливого ставлення населення до священно- та церковнослужителів, зниження рівня церковно-богослужбової дисципліни.

Одна з основних проблем аналізованого періоду - послаблення віри, що спричинило виникнення цілого комплексу негативних явищ у діяльності РПЦ. Акцентовано увагу на тому, що серед важливих завдань публікацій ПЕВ було з'ясування причин втрати авторитету духовенства, спроби накреслити шляхи відновлення його та розв'язати тогочасні проблеми. У період тяжких випробувань духовенство, як потенційно могутня сила, не спроможне було об'єднатися. У його середовищі сформувалося два табори: консервативний і ліберальний. Тоді, коли перший вимагав негайного проведення радикальних реформ, інший їх засуджував. Чи не найважливішою причиною такої ситуації стало розшарування поміж духовенства, бурхливі події суспільного життя, у яких духовенство виявилося дезорієнтованим, заглибленим у власні проблеми. Детально розглянуто стосунки між нижчим духовенством та священиками, які складалися не просто.

Досить суперечливо в публікаціях ПЕВ висвітлено питання взаємовідносин вірян та духовенства. Становище останнього ускладнювалося матеріальними проблемами, що часто змушувало принижуватися перед вірянами. Пасивну поведінку духовенства можна виправдати низкою фактів: думкою священиків ніхто не цікавився, а статути й правила для живої пастирської діяльності подавали вже в підготовленому вигляді, без попереднього обговорення. У цьому полягала одна з причин втрати парафією своєї життєвості. Викликав занепокоєння і низький рівень церковно-богослужбової дисципліни. Зневіра населення, часто зумовлена поведінкою духовенства, яке мало слугувати взірцем у всьому. Констатовано, що дописувачі ПЕВ намагалися говорити про найболючіші проблеми свого часу. Вони описували не лише важливі події, а й ті, що стосувалися буденних питань життя. Детальний аналіз та систематизація публікацій журналу дає підстави твердити: особлива насиченість матеріалами окресленої групи спостерігається на початку ХХ ст. (друга половина ХІХ ст. - у середньому 16 публікацій, на початку ХХ ст. - 33). Це зумовлено соціально-економічними перетвореннями та зняттям чи послабленням цензурних утисків. Основні риси статей початку ХХ ст. - самокритичність авторів, зокрема представників духовенства, щирість висловлювань, прагнення виправити існуючі недоліки.

У третьому розділі „Полтавскія Епархіальныя Ведомости” як джерело вивчення діяльності духовенства” основну увагу зосереджено на цінності часопису для всебічного дослідження проповідницької, місіонерської, освітньої та доброчинної діяльності духовенства Полтавської єпархії.

Підрозділ 3.1 „Основні напрями проповідницької та місіонерської діяльності духовенства Полтавської єпархії” присвячено аналізові багатогранності проповідницьких форм, які відповідали різноманітним запитам єпархіального життя, їх спрямованості, жанровій різнорідності та складності церковного проповідництва, що особливо було актуальним на початку ХХ ст. Зауважено, що за жанром переважали „Слова до прихожан” (908 публікацій), „Повчання” (218 публікацій), „Промови” (152 публікації), найменше надруковано „Бесід” (38) та „Настанов” (4). Авторкою зазначено відмінності між названими видами проповідей, подано відомості про склад проповідників. Для чіткішого уявлення характеру церковних проповідей наведено кілька варіативних груп таких матеріалів. Підкреслено, що особливу увагу в церковних проповідях приділено проблемам моралі, формуванню особистості та розвитку суспільства на засадах православної етики.

Дослідження місіонерства православного духовенства стало можливим через з'ясування діяльності товариств, зокрема Православного Місіонерського товариства та Православного Місіонерського товариства Полтавської єпархії, їхньої організаційної структури, членів, шляхів боротьби з сектантством. Зазначено, що інформаційно насиченими є матеріали, присвячені річницям названих організацій, які щороку оприлюднювалися на сторінках журналу (містять деталізований опис святкування, називають кількість учасників урочистостей, суму коштів, зібраних на користь місій, їх призначення, шляхи боротьби з сектантством, загальні підсумки роботи за звітний період та весь час існування організації). Варті уваги щорічні звіти місіонерських товариств (дозволяють скласти уявлення про їх склад, діяльність, членство, з вказівкою на станові характеристики, грошову звітність, що забезпечувало прозорість роботи). Поіменно установити членів Місіонерського товариства Полтавської єпархії та розмір їхніх внесків допомагають списки осіб, що систематично оприлюднювалися на шпальтах періодичного видання.

У підрозділі 3.2 „Освітня діяльність духовенства Полтавської єпархії” проаналізовано основні напрями освітньої діяльності духовенства і типи джерел з окресленої тематики.

З'ясовано, що освітній діяльності духовенства було присвячено кілька статей як загального, так і конкретного характеру. Основні напрями реформування початкової освіти духовного відомства викладено в офіційних матеріалах - положеннях та правилах. Важливими джерелами для дослідження є звіти, програми, керівні вказівки та статути. Особливої уваги варті звіти, які вирізняються інформаційною насиченістю. Поряд із документами офіційного характеру важливим матеріалом для розуміння тогочасної ситуації є статті духовенства, у яких висловлено ставлення до того чи того явища релігійного та суспільного життя. Окрема група матеріалів часопису - статті педагогічного змісту, де порушено питання поліпшення навчально-виховного процесу освітніх закладів.

Зазначено, що значну увагу православне духовенство приділяло початковій народній освіті - церковнопарафіяльним, недільним школам та школам грамоти. Чимало в журналі й публікацій про діяльність та історію чоловічих і жіночих духовних училищ, Полтавсько-Переяславської духовної семінарії.

З'ясовано, що особливість Полтавсько-Переяславської семінарії полягала у відкритості для навчання дітей усіх вільних станів (поміщиків, чиновників, купців, міщан, козаків). Семінарія готувала кваліфіковані кадри парафіяльного духовенства, викладачів для початкових церковних шкіл і духовних училищ.

На сторінках журналу час від часу порушувалися питання просвіти народу через діяльність православних братств, які вели видавничу, доброчинну та культурно-просвітницьку діяльність. Наголошено, що тема освітньої діяльності духовенства репрезентована найчисельнішою рубрикою, однак її матеріали носять переважно описовий характер.

Отже, матеріали релігійного видання дозволяють простежити основні напрями та форми освітньої діяльності, динаміку розвитку церковнопарафіяльних шкіл, шкіл грамоти й недільних, з'ясувати особливості функціонування та матеріального забезпечення духовних навчальних закладів. Водночас, маємо змогу виокремити інформацію про склад, соціальний статус учнів, вихованців і студентів, простежити зміни учнівського контингенту, внесок монастирів та церковних братств у справу розвитку духовної освіти, передусім у Полтавській єпархії. Важливими для з'ясування проблем навчально-виховного процесу є статті педагогічного змісту.

У підрозділі 3.3 „Доброчинна діяльність Російської Православної Церкви в Полтавській єпархії” за публікаціями часопису визначено основні форми та напрями діяльності єпархіального опікунства про бідних духовного звання, товариства взаємодопомоги сиротам і заштатному духовенству, каси взаємодопомоги та емеритальної каси, церковнопарафіяльних опікунств та братств, опікунства про сліпих та Дамського Благодійного товариства. Зазначено, що діяльність у Полтавській єпархії була різнорідною: державно-церковна (органи станової опіки), церковно-громадська (опікунства і братства) та приватна (заповіти, відкриття іменних стипендій). Основними формами доброчинної діяльності РПЦ у Полтавській єпархії були допомога різним категоріям найбіднішого населення, будівництво та оздоблення православних храмів, здійснення християнської доброчинності, підтримка православних місіонерських товариств.

Суттєву підтримку справі церковної опіки надавали православні братства, зокрема Полтавське єпархіальне Свято-Макаріївське та Лубенське Спасо-Преображенське. Простежено й динаміку виникнення таких братств: 1898 р. - 30, 1903 р. - 51, 1904 р. - 58. Від середини ХІХ ст. спостерігається активізація доброчинної діяльності, яка тривала до початку ХХ століття, та зародження церковно-громадських органів опіки, що було нетиповим для попереднього періоду. У публікаціях акцент зроблено передусім на моральному аспекті. Особливої уваги потребує обстеження офіційної частини, де систематично друкувалися звіти доброчинних організацій та списки благодійників із зазначенням розмірів їхніх пожертвувань. Неофіційна частина включала матеріали, які висвітлювали діяльність згаданих закладів переважно з нагоди їхніх ювілеїв.

Таким чином, часопис ПЕВ надавав великого значення висвітленню доброчинної місії духовенства. Поглиблене вивчення окресленої теми сприяє розкриттю моральних основ християнства, дозволяє належно оцінити соціальну роль РПЦ та духовенства в житті суспільства. Публікації з досліджуваної теми можна об'єднати в декілька груп. До першої належать ті, в яких повідомлялося про причини виникнення і мету заснування благодійних установ, до другої - ті, що подавали інформацію про джерела фінансування та основні витрати; публікації третьої групи - відомості про напрями та форми благодійної діяльності; четверта група репрезентувала інформацію про внесок православного духовенства в організацію соціальної допомоги.

У четвертому розділі „Церковно-історична регіоналістика та біографістика на сторінках періодичного видання” увагу зосереджено на біографічних розвідках та матеріалах церковно-історичної регіоналістики.

У підрозділі 4.1 „Публікації „Полтавскіхъ Епархіальныхъ Відомостей” як об'єкт церковно-історичної регіоналістики” проаналізовано такі тематичні групи: церковно-краєзнавчі публікації та ті, що стосуються пам'яткоохоронної діяльності. Найрепрезентативнішими є публікації, присвячені монастирям Полтавської єпархії. Доведено, що активізації краєзнавчої роботи значною мірою сприяла редакція, зокрема її періодичні звернення зі сторінок часопису до громадськості. Характер публікацій різнився: у другій половині ХІХ ст. переважали краєзнавчі розвідки, на початку ХХ ст. - публікації з питань збереження церковних старожитностей, хоч і не залишалася поза увагою попередня тематика. Авторами публікацій переважно виступали священнослужителі та викладачі Полтавської духовної семінарії, які надавали вагому інформацію з церковної історії Полтавської єпархії. Розміщення матеріалів церковно-історичної регіоналістики формувало підґрунтя для розвитку сучасної історичної науки.

У підрозділі 4.2 „Репрезентативність біографічних публікацій на сторінках часопису” класифіковано та систематизовано біографічні публікації церковного видання ПЕВ, виявлено особливості окресленої групи публікацій. З'ясовано, що в другій половині ХІХ ст. вони репрезентовані грунтовними біографічними дослідженнями, а з кінця ХІХ ст. - ювілейними публікаціями або статтями на пошану. За нашими підрахунками, на сторінках часопису міститься 376 біографічних розвідок, які умовно розподілено на: а) біографічні публікації, присвячені представникам вищого духовенства (99), б) священикам (50), в) святим (36), г) ректорам, викладачам та наглядачам навчальних духовних закладів (16), д) світським особам (прозаїкам, поетам, ученим) (11), е) політичним діячам (князям, імператорам) (9), є) настоятелям монастирів (6) та ж) благодійникам (2). Їх кількісне зіставлення засвідчило: найбільше біографічних розвідок присвячено вищому духовенству, найменше - благодійникам.

Доведено, що матеріали біографічного характеру, вміщені у ПЕВ, є репрезентативними, адже допомагають з'ясувати масштаби та особливості діяльності багатьох діячів Церкви. Разом із тим, названі матеріали подавали зразки відданого служіння Церкві і слугують могутнім стимулом до великих прагнень наступних поколінь.

У підрозділі 4.3 „Некролог як специфічний різновид матеріалів про життєдіяльність особи” розлого охарактеризовано різні класифікаційні групи некрологів, щоб максимально представити їхню специфіку. Прикметно, що часто аналізовані публікації виступають єдиним джерелом про життєдіяльність тієї чи тієї особи. Зазвичай, некрологи мають структурну подібність: повідомлення дати смерті особи, біографічних відомостей, опис церемонії поховання. Нами підраховано, що на сторінках часопису протягом його існування (1863 - 1918 рр.) опубліковано близько чотирьохсот некрологів. Представників вищого духовенства стосувалося 24 публікації; діячів навчальних духовних закладів (викладачів, інспекторів, наглядачів та директорів) - 37, священнослужителів - 258, благодійників - 9, вихованців Полтавської духовної семінарії - 5, церковнослужителів - 4. Таким чином, найбільше некрологів було присвячено священнослужителям, а найменше - церковнослужителям.