Організації студентів в УСРР у 1920-і рр.

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Організації студентів в УСРР у 1920-і рр.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

суспільний організація студентський

Актуальність теми дослідження. Розвиток студентського суспільного руху, був обумовлений бажанням молоді здобути певні соціально-економічні та політичні права у суспільстві. Студентська молодь в усі часи була найбільш революційно налаштованим прошарком суспільства, який негайно реагував на всі виклики сучасності, та найбільш гостро відчував прояви соціальної несправедливості у суспільстві. У революційних подіях початку ХХ століття київське та харківське студентство було ініціатором масових студентських страйків у всій Російській імперії, які були спрямовані на повалення царату, встановлення демократичної республіки, здобуття соціально-економічних та політичних прав, надання вищим навчальним закладам автономії.

В 1920-і роки відбувалися зміни за якими закінчувалися прояви студентської демократії та руйнувались “старі” організації загально-студентського представництва і створювались нові політичні, класово-дискримінаційні студентські угрупування. Впродовж 1920-х років соціально-активна студентська молодь УСРР поступово перетворювалась на слухняну, покірну, залякану, байдужу масу. Наслідки цих процесів відчуваються і у сучасному студентському середовищі. Тому з'ясування радянських механізмів приборкання активності студентської молоді, та пошук шляхів подолання цих негативних проявів тоталітаризму є актуальною науковою проблемою.

Актуальність проблеми полягає також у її недостатньої вивченості, оскільки довгі роки вона розглядалась лише у площині розвитку радянської системи освіти. Вивчення організаційних форм, напрямків, засобів і методів діяльності, системи взаємовідносин організацій студентства з адміністрацією ВНЗ та радянськими органами, роль і місце особистостей в цих організаціях дозволило узагальнити, як негативний, так і позитивний досвід перетворень, що відбувались у вищій школі УСРР впродовж 1920-х років.

Зв'язок роботи з науковими і державними програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження підготовлене на кафедрі філософії Донецького національного технічного університету і є складовою частиною держбюджетної теми “Ноосферологія: методологічні та соціально-аксіологічні проблеми аналізу сучасної цивілізації № 1105”. Поряд з цим тема роботи тісно пов'язана з Державною національною програмою “Освіта (Україна ХХІ століття)” і дає змогу застосувати досвід діяльності організацій студентства у 1920-і роки по вирішенню соціально-економічних, культурно-побутових та навчально-академічних питань у сучасній системі вищої освіти.

Об'єктом дослідження є студентське середовище в системі освіти УСРР.

Предметом дослідження виступає формування та діяльність організацій студентів в умовах трансформації суспільно-політичних відносин.

Мета та завдання дисертаційного дослідження: вивчити організаційні форми, напрямки, засоби і методи діяльності організацій студентів в УСРР у 1920-і роки, визначити їх місце і роль в формуванні радянської системи освіти та розвитку студентського самоврядування.

У цьому плані розв'язувалися наступні завдання:

- вивчався матеріальний стан і соціально-економічне становище студентства;

- аналізувалися напрямки, форми і засоби діяльності економічних студентських організацій та встановлювалися причини їх появи і ліквідації;

- досліджувався соціальний склад студентства, причини та фактори що вели до його змін;

- аналізувалися принципи та критерії комплектування колективів студентів та репресивних механізмів регулювання соціального, національного, політичного та гендерного складу студентства;

- розглядався процес самодіяльного відтворення організацій загально-студентського представництва, аналізувалися методи і напрямки аналіз їх діяльності, вивчалася робота студентських курій в органах управління ВНЗ;

- прослідковувалася поява у студентському середовищі студентських профспілок, розкрити напрямки їх діяльності та місце у системі організацій студентства;

- досліджувалися міжнародні зв'язки ЦБПС та його стосунки з організаціями українського студентства в еміграції;

- відстежувався процес появи, становлення та діяльності політичних організацій студентства, встановлене їх місце і роль у формуванні класово-репресивної системи у вищій школі.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1920-і роки. Це дозволяє вивчати предмет дослідження на всіх стадіях його розвитку.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію УСРР, яка на початку 1920-х років складалась з 12 губерній, а з 1925 року була адміністративно розподілена на 41 округ.

Наукова новизна одержаних результатів. У дослідженні вперше комплексно і всебічно вивчено процес створення, організаційного оформлення та діяльності організацій загально-студентського представництва, економічних, політичних та профспілкових студентських утворень у ВНЗ УСРР у 1920-і роки, вивчено напрямки, методи, форми і засоби їх діяльності.

Встановлено, що відміна продовольчих пайків восени 1922р. і встановлення плати за навчання підривали економічні умови існування українського студентства. Доведено, на відміну від панівної в історіографії думки, що майже 80% студентів з осені 1922 р. сплачували кошти за навчання.

З'ясовано, що поява економічних організацій студентства була обумовлена його тяжким економічним станом. Головною, базовою економічною організацією студентства були комітети покращення побуту учнів і студентів (КППУчі).

Розкрито роль організацій загально-студентського представництва, які були самодіяльно відтворені до кінця 1921 р. і відстоювали соціально-економічні, навчально-академічні, політичні, культурно-побутові та інші права всього студентського загалу. Показано діяльність політичних угрупувань студентства, до яких належали: Центральне бюро комуністичного студентства (ЦБПС) та місцеві бюро ЦБПС, партійні осередки КП(б)У і осередки комуністичної спілки молоді.

Зроблений висновок, що у 1920-і роки в УСРР була сформована цілісна система економічних профспілкових, політичних організацій студентства та організацій загально-студентського представництва, які вирішували найважливіші питання і відстоювали соціально-економічні, навчально-академічні, культурно-побутові та інші інтереси студентства. В той же час комуністичне керівництво проводило політику поступової заміни студентських самодіяльних демократичних організацій, відомих з дореволюційних часів, новими, штучно утвореними студентськими угрупуваннями, які були покликані сприяти проведенню у вищій школі радянської політики у галузі освіти.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що досвід діяльності студентських організацій, може бути використаний в процесі розробки концепції розвитку студентського самоврядування і захисту соціально-економічних, навчально-академічних, культурно-побутових, інформаційних та інших прав та інтересів студентства, як специфічної молодіжної категорії суспільства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи неодноразово доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри філософії Донецького національного технічного університету. Основні висновки і положення проведеного дослідження були викладені авторкою на 4 міжнародних, всеукраїнських та міжрегіональних наукових, науково-методичних і науково-практичних конференціях. За матеріалами дисертації опубліковано 4 статті у наукових виданнях, затверджених переліком ВАК України як фахові. За результатами конференцій опубліковано 4 тези доповідей. Загальний обсяг публікацій сягає 4,3 друкованих аркушів.

Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (152 одиниці). Загальний обсяг роботи ? 218 сторінок, з них основного тексту - 177 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його хронологічні й територіальні межі, аргументовано наукову новизну, практичне значення роботи, вказано на апробацію отриманих результатів.

У першому розділі “Історіографія проблеми, характеристика джерел та методологія і методи дослідження”, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, охарактеризовано джерела, визначено методологічні засади дослідження.

Зазначено, що історіографічний комплекс можна розділити на три групи: праці радянських дослідників, окремі праці вчених української діаспори, напрацювання сучасних вітчизняних науковців. Загалом історіографію проблеми можна поділити на чотири періоди: перший - 1920 - рр., другий - 1930-і середина 1950-х рр., третій - середина 1950-х - 1980-і рр., четвертий - період незалежної України.

На першому етапі вивченням соціального складу студентства, розглядом критеріїв та підходів щодо його формування, аналізом його соціально-економічного становища, станом здоров'я та побутово-житловими умовами переважно займались діячі наркомату освіти ? Г.Ф. Гринько, Я.П. Ряппо, А. Приходько, М.О. Скрипник, А.В. Луначарський. Гринько Г.Ф Очередные задачи советского строительства в области просвещения. - Харьков: Изд-во Наркомпроса УССР, 1920. - 126с, Ряппо Я.П. Система народної освіти на Україні. Соціальне виховання, професійна освіта і наука. - Харків: Держвидав України, 1927. - 141с., Приходько А. Культурне будівництво на Україні (за 1925- 1926 та 1926 - 1927рр.). - Харків: Пролетарій, 1927. - 108с., Скрипник М. Лінії освітньої роботи у справі будування соціалізму. - Харків: Український робітник, 1927. - 35с., Луначарський А.В. Десять лет культурного строительства в стране рабочих и крестьян. - М.Л.: Госиздат, 1927. - 135с.

Для другого періоду розвитку історіографії (1930-і - середина 1950-х рр.) характерним було намагання авторів показати успіхи радянської системи освіти. На початку 1930-х рр. вийшло декілька праць, присвячених розвитку науки та освіти: О. Шліхтера, С. Дизель, В. Баумштейн, К. Овсяннікова. В цих роботах, написаних в умовах розгортання політичних репресій, головна увага приділялась обґрунтуванню необхідності посилення класової боротьби у студентському середовищі Шлихтер А.Г. Октябрь и наука. - Харків: Держвидав України, 1933. - 106с., Дізель С., Баумштейн В. Боротьба за вищу школу / Реконструкція вищої школи і комсомолу /. - Харків: Молодий більшовик, 1931. - 78 с., Овсянников К. Классовая борьба в высшей школе и задачи комсомола. - Л.: Молодая гвардия. 1931. - 176 с.. Такі дослідники як Є. Мединський, А. Синицький, М. Кім та інші аналізували розвиток вищої школи в УСРР. Медынский Е.Н. Народное образование в СССР. К 30-летию Великой Октябрьской социалистической революции. - М.: Учпедгиз, 1947 . - 216 с. Синицкий А. Я. Профессорско-преподавательские кадры высшей школы. - М.: Советская педагогика, 1950. - 185с., Ким М.П. Коммунистическая партия - организатор культурной революции в СССР. - М.: Политиздат, 1955. -548 с.

Третій період розвитку історіографії проблеми дослідження (середина 1950-1980-і рр.) характеризувався активізацією вивчення діяльності органів студентського самоврядування. Наприкінці 1950-х на початку 1960 рр. ми спостерігаємо появу декількох фундаментальних праць щодо розвитку культурного будівництва в Україні, а також такої важливої складової цього процесу як розвиток освітньої галузі. У 1960-1980-рр. вийшла ціла низка робіт присвячених історії ВНЗ. Ці праці вмістили великий пласт інформації щодо діяльності організацій студентства у 1920-і рр. у окремих інститутах і технікумах. Слуцкий Л.Б. Радянське і культурне будівництво на Україні в перші роки боротьби за соціалістичну індустріалізацію країни (1926 - 1929). - К.: АН УРСР, 1957. - 268с, Золотоверхий У.Д. Становлення Української радянської культури (1917-1920). - К.: АН УРСР., 1961. - 152с., Шевчук Г.М. Культурне будівництво на Україні у 1921-1925 роках. - К.: АН УРСР, 1963. - 217с., Гутянський С.К. Здійснення ленінських принципів народної освіти на Україні - К.: Радянська школа, 1960. - 138с., Білодід І.К. 40 років радянської освіти на Україні. - К.: Політвидав України, 1957. - 198с., Дейнеко М.М. 40 лет народного образования в СССР. - М.: Политиздат, 1957. - 276с., Катунцева Н.В. Роль рабочих факультетов в формировании кадров народной интеллигенции в СССР. - М.: Наука, 1966. - 192с.

В той же час закордонні історики звернули увагу на ті явища, які замовчувала або оминала радянська історична наука. Тим самим закордонна історіографія продемонструвала зворотній бік трансформації системи освіти з усіма негативними наслідками перехідного періоду (праці С. Сірополка, В. Надніпрянця, І. Крилова, І. Коляски). Сірополко С. Історія освіти на Україні. - Львів, 1937. -174с., Надніпрянець В. Українські націонал-комуністи. Їх роль у визвольній боротьбі України 1917 - 1956 рр. - Мюнхен, 1956. - 226с., Крилов І. Система освіти в Україні (1977 - 1930). - Мюнхен, 1956. -96с., Коляска І.В. Освіта в Радянській Україні - Торонто, 1995. - 264с.

Останній четвертий період розвитку історіографії розпочався після здобуття Україною державної незалежності. Характерною рисою цього періоду був відхід від радянських штамів у дослідженні, прагнення науковців віднайти самобутні національні риси українського студентства, які знайшли своє відображення в його освіті та діяльності самодіяльних суспільних угрупувань.

Вагомий внесок в розробку проблеми діяльності організацій студентів зроблено в дослідженнях В. Липинського, який визначив основні типи студентських угрупувань, розподілив їх за формальним критерієм на традиційні, що існували до революції та нові радянські. Вивчив державну політику щодо їх існування та діяльності. Але за межами його дослідження залишилися проблеми визначення форм і засобів діяльності організацій загально-студентського представництва та причини їх появи і ліквідації. Липинський В.В. Становлення і розвиток системи освіти в УСРР у 20-і роки. - Донецьк, 2000. - 247с.

В дисертаціях О. Лаврут, О. Осмоловської досліджені процеси, які відбувалися у студентському середовищі, але тільки на прикладі педагогічних вузів Донеччини. В дослідженнях В. Масненка, В. Сидорчука, М. Мірошніченка показана розбудова вищої школи в УСРР, процес формування радянської інтелігенції, підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів. Лаврут О.О. Студентство радянської України у 20-ті роки ХХ ст. Автореф.дис... канд.іст. Наук . - Донецьк, 2004. - 19с., Осмоловська О.Ю. Державна політика щодо професорсько-викладачських кадрів радянської України. (1920 - 1930-ті рр.). Автореф.дис... канд.іст.наук. - Донецьк, 2004. - 19с., Масненко В.В. Суспільно-політичні позиції інтелегенції України в 1921 -1928 рр. Автореф. дис...канд.іст.наук. - Харків, 1993. - 19с., Сидорчук В. Підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів через аспірантуру в Україні (1920 - 1970-і рр.). Автореф.дис...канд.іст.наук. -Запоріжжя, 1998. - 16 с.,

Огляд історіографії свідчить, що обрана тема має проблеми, які розглянуті лише частково і потребують подальшого вивчення. Це, насамперед, процес відтворення організацій загально-студентського представництва, роль і місце у студентському середовищі економічних організацій студентства, причини появи та становлення студентських профспілок; співпраця студентських організацій УСРР з організаціями українського студентства в еміграції.

Аналіз історіографії проблеми свідчить, що не зважаючи на велику кількість досліджень, стосовно питань розвитку вищої школи в УСРР, немає робіт, які комплексно та безпосередньо охоплювали процес створення та діяльності організацій студентів та основні напрямки роботи органів студентського самоврядування.

Джерельна база дослідження. До першої групи джерел авторка віднесла документи нормативно-правового характеру. Насамперед, це закони та нормативно-правові акти видані РНК УСРР, ВУЦВК, постанови і рішення Комуністичної партії. Ці нормативно - правові акти окреслюють правове поле, в якому відбувався процес реформування освіти і в якому були створені і функціонували економічні, навчально-академічні, профспілкові, політичні організації студентів та організацій загально-студентського представництва.

Другу групу джерел складають документи Наркомосу УСРР і Головпрофосу. Вони дають змогу вивчити становлення системи студентського самоврядування та її органів.

Третю групу джерел склали матеріали статистичних видань: статистичні збірники, довідники, обстеження. Ці документи надали змогу відстежити тенденції щодо зміни чисельності та складу студентства, визначити рівень захворювань, забезпечення житлом, зміни кількості і якості стипендій, зростання чисельності партійних та комсомольських осередків ВНЗ, тощо.

Четверту групу історичних джерел склали матеріали центральних, обласних та міських архівів, які становлять основу джерельної бази дослідження. Серед архівних джерел на особливу увагу заслуговують архівні фонди Центрального державного архіву громадських об'єднань і політичних партій України (ЦДАГО України). Зокрема фонд 1 - містить інформацію про діяльність Голопрофосу щодо керівництва освітньою галуззю у тому числі контроль за діяльністю студентських громадських об'єднань, про кількісний та якісний склад студентства, про динаміку забезпечення студентів житлом та стипендіями, фонд 7 - дає інформацію про діяльність комсомольських осередків у ВНЗ, висвітлює участь комсомолу у студентському житті.

У Центральному державному архіві вищих органів державної влади та державного управління України (ЦДАВО України), у фонді 1 - ВУЦВК, та фонд 2 - РНК УСРР, містяться дані про діяльність Наркомосу України, зокрема із розвитку студентського самоврядування.

У дисертації також використано документи обласних державних архівів - Київського, Харківського та Донецького, а також Державного архіву м. Києва. Матеріали цих архівів дозволили авторці відстежити процеси формування, становлення та ліквідації організацій студентства у межах окремих регіонів та окремих ВНЗ.

До п'ятої групи історичних джерел увійшли періодичні видання того часу: “Вісті ВУЦВК”, “Комсомолець України”, “Профспілковий рух”, “Наука і освіта”, “Наука і техніка”, “Південний гудок”, “Пролетарій”, “Студент Жовтня” - Харківського інституту народного господарства, “Студент Жовтня” - Одеського інституту народної освіти, “Студент Жовтня” - газета організацій студентів м. Дніпропетровська, “Червоний технолог” - Харківського технологічного інституту та інші.

Методологічна база і методи дослідження. Для аналізу матеріалу були застосовані як загальнонаукові так і спеціальні методи наукового пізнання: порівняльний, індуктивний, логічно-аналітичний, проблемно-хронологічний, історико-типологічний та інші. Теоретико-методологічною основою дисертації є принципи історизму та об'єктивності.

Логіка побудови роботи спирається на проблемно-хронологічний метод, за допомогою якого можна відстежити процеси та явища, що відбувались у студентському середовищі від початку створення студентських організацій різних типів, їх становлення та розвитку, до поступової ліквідації, або трансформації в інші організаційні форми. Одночасно використання проблемно-хронологічного методу дозволяє встановити хронологічні межі дослідження. Саме у 1920-і рр. були поновлені студентських формування, притаманні дореволюційній вищій школі та створені нові радянські студентські організації, які поступово перебрали на себе функції перших.

Порівняльний та індуктивний методи дослідження, дозволили, по-перше, показати особливості та відмінності у структурі та характері діяльності організацій студентського самоврядування в УСРР і РСФРР та акцентувати увагу на тих змінах, що відбувались у студентському середовищі впродовж 1920-х рр., відносно дореволюційної вищої школи; по-друге, узагальнити характерні риси процесу розбудови системи студентського самоврядування та виявити спільні риси розвитку їх окремих ланок.

За допомогою методів наукового аналізу були встановлені причини, створення та ліквідації Центрального бюро комуністичного студентства; висвітлені мотиви та мета проведення класових (соціально-академічних) перевірок складу студентства; з'ясовано фактори, які призвели до зміни політики пролетаризації ВНЗ; показано методи придушення соціальної та політичної активності студентської молоді.

Застосування історико-типологічного методу допомогло розглядати процес створення, становлення та діяльності організацій студентів у контексті з усіма історичними реаліями того часу, які безпосередньо впливали на цей розвиток. Це, насамперед, заідеологізованість та за політизованість освітнього середовища, придушення автономії вищої школи, політичні репресії щодо демократично налаштованих студентів, встановлення соціально-дискримінаційних принципів та критеріїв формування соціального складу студентства.

Використання широкого спектру наукових методів дослідження дають змогу відтворити сутність процесів, що відбувались у студентському середовищі впродовж 1920-х рр., з'ясувати і осмислити природу такого явища як система органів студентського самоврядування, віднайти її місце у процесі реформування освітньої галузі.

Другий розділ “Матеріальний стан та економічна діяльність студентства” присвячений аналізу матеріального стану студентства та стану його здоров'я, а також, вивченню діяльності студентських організацій по забезпеченню мінімальних соціальних та побутових потреб студентської молоді. Визначені напрями, форми і засоби діяльності економічних студентських організацій, зроблено аналіз причин їх появи і ліквідації.

Вказано, що впродовж 1920-х рр., не зважаючи на певні зусилля державних органів, щодо забезпечення студентів продовольством, переважна кількість студентської молоді хронічно недоїдала та голодувала. У 1923 р. тільки кожний шостий студент мав змогу нормально харчуватися. Відміна продовольчих пайків у 1922 р. і встановлення восени цього ж року платні за навчання негативно відобразилось на економічних умовах існування українського студентства.

Хронічне недоїдання, масові епідемії та низький рівень медичної допомоги негативно позначились на здоров'ї студентів, більшість їх страждали від хронічних захворювань.

Авторка констатує, що житлові умови студентства продовж 1920-х рр. були вкрай тяжкими. Більше ніж половина студентів не могли отримати місце у гуртожитку. Та частина студентів, що проживали у гуртожитках, не мала необхідних побутових умов. При поселенні студентів у гуртожиток часто порушувались санітарні норми. Наприкінці 1920-х років, ситуація поселення студентів стала ще гостішаю, ніж на початку 1920-х рр. Це було викликане різним збільшенням прийому студентів до ВНЗ і відсутністю програми будівництва гуртожитків.

Починаючи з осені 1922 р. переважна більшість студентів була вимушена платити за навчання. Норми плати за навчання у ВНЗ були різними в залежності від типу інституту чи технікуму. Найвища платня за навчання стягувалась у медичних та соціально-економічних ВНЗ.

Матеріальний стан студентства у 1920-і рр. в значній мірі залежав від фінансової допомоги держави. Стипендія надавалась на основі принципу соціально-класового походження, але не всі студенти, що мали відповідне соціальне походження, її отримували. Поряд з державними стипендіями існували господарські, адміністративні, іменні та позакатегорийні стипендії. Впродовж 1920-х рр. кількість і якість стипендій зростали. Але державна стипендія не забезпечувала нормального фізичного існування особи, а більше половини студентів її зовсім не отримувати.

Тяжкий матеріальний стан, голод та хвороби примусили українське студентство шукати шляхи виживання. Серед самодіяльних економічних структур, що діяли на початку 1920-х рр. та які мали на меті забезпечити мінімальні потреби студентства, слід назвати: комітети покращення побуту учнів і студентів (КППУчі), каси взаємодопомоги, земляцтва, студентські кооперативи, бюро і столи праці.

Безперечно, головною економічною організацією українського студентства були КППУчі, які самостійно вирішували питання щодо харчування студентів, забезпечення їх житлом, лікування та оздоровлення. КППУчі виникли стихійно під впливом економічної ситуації і згодом перетворились на державно-громадську студентську економічну структуру.

Студентська кооперація поділялась на виробничу і споживчу. Вона надавала студентам послуги за пільговими цінами та забезпечувала членів кооперації дешевими товарами та продуктами харчування.

Каси взаємодопомоги ефективно вирішували проблему пільгового кредитування і надання фінансової допомоги студентам, що були матеріально незахищені.

Головним напрямком в роботі земляцтв була саме економічна діяльність.

Столи і бюро праці надавали студентам можливість заробляти необхідні матеріальні кошти, що було дуже важливо в умовах масового безробіття.

Вказані студентські економічні організації діяли конструктивно і спирались на власні організаційні і економічні можливості. Їх діяльність була спрямована на забезпечення необхідних мінімальних соціально-економічних та побутових потреб студентства.

У третьому розділі “Організації загально-студентського представництва і студентські профспілки” вивчено соціальний склад студентства, проаналізовано причини та фактори, що впливали на нього, розглянута діяльність організацій загально-студентського представництва і студентських профспілок, причини їх створення і напрямки діяльності. Проаналізовано процес стихійного створення профспілкових секцій у ВНЗ, їх офіційне визнання, організаційне оформлення та уніфікація організаційної структури. Досліджений процес втрата студентськими профспілками самостійного характеру діяльності, аналіз напрямків і форм роботи.

Політика „коренізації”, що впроваджувалась в УСРР у 1920-і рр. сприяла зростанню у складі студентства чисельності українців. А ліквідація обмежень для жіночої освіти після 1917 р. відповідно призводила до збільшення у складі студентства жінок, особливо у педагогічних, медичних та соціально-економічних ВНЗ.

Самодіяльно відтворені організації загально-студентського представництва активно працювали на початку 1920-х років в усіх ВНЗ УСРР. Ці організації мали демократичне спрямування і створювались на основі вільного волевиявлення усього студентського загалу та мали незаперечний авторитет і найбільший вплив на студентську молодь. Але з 1923 р. вони потрапляють у залежність і фактично підпорядковуються партійним осередкам ВНЗ, втрачають самодіяльний характер і поступово ліквідуються.

У 1921-1922 навчальному році студентські лави заповнювали робітники, що були відрядженні на навчання професійними спілками залізничників, гірників, металургів, металістів. Ці профспілки надавали суттєву матеріальну підтримку своїм студентам. Відряджені профспілками студенти почали гуртуватися у професійні секції за принципом своєї колишньої професійної належності. Таким чином. студентські профспілки були продуктом пролетаризації ВНЗ.

Впродовж 1920-х рр. Центральне бюро пролетарського студентства з дозволу ЦК КП(б)У проводила активну роботу щодо співпраці з організаціями загально-студентського представництва за кордоном, особливо з еміграційними організаціями українського студентства в Чехословаччині, які визнавали радянську владу. Метою цієї співпраці була популяризація комуністичних ідей і політики радянської влади та подолання політичної і економічної ізоляції країни. Проте посилання тоталітарного режиму СРСР в 1920-х рр. призвело до згортання цих відносин.

У четвертому розділі “Політичні організації студентів” проаналізовано методи і засоби діяльності бюро комуністичного студентства, партійних і комсомольських осередків ВНЗ та вивчено процес встановлення тоталітарного контролю у вищій школі УСРР.

До складу політичних угрупувань українського студентства у 1920-і рр., які офіційно функціонували у ВНЗ, належали: Центральне бюро комуністичного студентства та місцеві бюро ЦБКС, партійні осередки КП(б)У у інститутах і технікумах і осередки комуністичної спілки молоді.

Впродовж 1920-х рр. у інститутах і технікумах відбувався процес створення, зростання та зміцнення студентських партійних осередків. Зростання їх чисельності у першій половині 1920-х рр. відбувалось за рахунок зарахування до складу студентів членів та кандидатів у члени КП(б)У. У другій половині 1920-х рр. процес поповнення складу партійних осередків здійснювався шляхом прийому до лав партії студентів-комсомольців, що досягли граничного комсомольського віку. Партосередки активно займались контрольно-наглядовою діяльністю за діями адміністрації та студентською молоддю.

Осередки комуністичної спілки молоді, які почали створювати у інститутах і технікумах поряд з партійними осередками, у першій половині 1920-х рр. були малочисельні та знаходились у «тіні» останніх. Вони намагались сліпо копіювати форми, методи та напрямки роботи партійних осередків.

Одночасно, осередки ЛКСМУ розгортають діяльність “загонів легкої кавалерії”, які були покликані розпалювати класову боротьбу у студентському середовищі, виявляли серед студентства “класово ворожі” елементи і домагалися усунення їх з лав студентства

У висновках відповідно до мети дисертаційної роботи, зроблено узагальнення та підведені підсумки:

Після закінчення громадянської війни студентство УСРР голодувало та знаходилось у важкому матеріальному стані. Студентству дошкуляла житлова криза, а зусилля держави щодо її подолання були недостатні. Покращення ситуації у цьому напрямку у середині 1920-х рр. було тимчасовим, а різке збільшення прийому студентів у 1928 р., зробило ситуацію щодо забезпечення студентів житлом катастрофічною.

Починаючи з осені 1922 р. майже 80% студентів сплачували кошти за навчання. Норми плати були різними в залежності від профілю і напрямку інституту та технікуму. Найвища плата за навчання стягувалась у медичних та соціально-економічних ВНЗ.

Поява економічних організацій студентства була обумовлена його тяжким економічним станом. Серед інших чинників, що сприяли їх появі, були традиції та досвід їх діяльності у дореволюційні часи. Саме тому на початку 1920-х рр. була відновлена діяльність “старих” студентських економічних структур, а також створені нові економічні організації студентства. Головною, базовою економічною організацією студентства були КППУчі, які самостійно вирішували найголовніші проблеми студентства: організацією харчування студентів, забезпеченням їх житлом, лікуванням та оздоровленням. Згортання непу і перехід від ринкової до командно-адміністративної економіки підірвали економічну основу КППУчів. Залишившись без державної підтримки, спочатку збанкрутіли КППУчі у невеликих ВНЗ, а потім припинили діяльність КППУчі і у великих студентських центрах.

Економічні інтереси студентства відстоювали і студентські кооперативи, каси взаємодопомоги, земляцтва, студентські столи і бюро праці. Кожна з цих економічних організацій мала свою мету і виконувала конкретні функції. Вказані студентські економічні організації були самодіяльними і доповнювали один одного, що дало змогу забезпечити мінімальні соціально-економічні та побутові потреби студентства.

Соціальний склад студентства УСРР впродовж 1920-х рр. перебував у стадії трансформації. Якщо до 1921 р. комплектування колективів студентів здійснювалось за принципом “вільного доступу” до вищої освіти всіх верств населення, то впровадження політики “пролетаризації” вищої школи призвело до його зміни новим принципом, що базувався на соціально-класових засадах і здійснювався за системою “відряджень”. У 1927 році діючу систему “відряджень” замінили системою “куріального представництва”, яка дозволила більшовикам посилити партійне представництво у ВНЗ.

Зростання у складі студентів українців та жінок сприяла політика коренізаціі і емансипації. Найбільших успіхів вона досягла у педагогічних, медичних та соціально-економічних ВНЗ.

Самодіяльно відтворені у 1920-х роках організації загально-студентського представництва відстоювали соціально-економічні, навчально-академічні, політичні, культурно-побутові та інші права всього студентського загалу. Організації загально-студентського представництва були дієвими та авторитетними органами, вони мали власну організаційну структуру, ефективні форми, методи і засоби роботи.

Починаючи з 1922 року, паралельно з організаціями загально-студентського представництва, створювались та існували організації пролетарського студентства, метою діяльності яких було відстоювання інтересів робітничо-селянської частини студентської молоді.

Студентські профспілки були продуктом пролетаризації ВНЗ і виникли стихійно, оскільки відряджені на навчання представники профспілкових організацій отримували від них систематичну матеріальну допомогу і гуртувались у профсекції за колишньою галузевою ознакою. Спочатку студентські профсекції не визнавали вищі профспілкові органи, але суто з політичних міркувань вони поступово отримали офіційний статус.

Центральне бюро комуністичного студентства, місцеві бюро ЦБКС, партійні та комсомольські осередки у інститутах і технікумах були провідниками політики Комуністичної партії у студентському середовищі. Створене у жовтні 1922 р. ЦБКС було покликане консолідувати слабкі та розпорошені комуністичні сили у вищій школі і заборонити діяльність неофіційно існуючих у ВНЗ різноманітних не комуністичних політичних угруповань, які на початку 1920-х рр. мали авторитет серед студентства.

До середини 1920-х років, у ВНЗ партійні осередки запровадили жорсткий політичний контроль за діяльністю адміністрації, грубо втручались у навчальний процес, розпочали переслідування демократично налаштованих студентів. Це був однин із елементів формування командно-адміністративної, тоталітарної системи у вищій школі УСРР.

Всебічне вивчення процесу становлення системи студентського самоврядування та діяльності організацій студентів у вищій школі УСРР у 1920-і рр. дозволяє зробити наступні рекомендації щодо використання цього досвіду та матеріалів дисертації.

Міністерству освіти та науки, з урахуванням досвіду роботи Наркомосу УСРР у 1920-і рр., варто було розробити програму поетапного відтворення системи органів студентського самоврядування, яка б охоплювала всі сфери і напрямки життєдіяльності студентської молоді і була дієвим механізмом з відстоюванням прав, інтересів та прагнень студентства.

В умовах перехідного періоду, трансформації суспільства, платності навчання, ринкових умов, думається необхідно відновити діяльність економічних організацій студентства (комітетів покращення побуту учнів та студентів, кас взаємодопомоги, земляцтв, студентських кооперативів) передавши їм питання організації харчування, забезпечення житлом, оздоровлення, влаштування побуту, забезпечення товарами першого вжитку за пільговими цінами, надання пільгових позик та кредитів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ АВТОРКОЮ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Кравчук Х.А. Організації українського студентства в еміграції в 1920-рр. / Х.А. Кравчук // Наука. Релігія. Суспільство. 2007.- №3. - С. 47-50. (У співавторстві. Вклад авторки - 50%)

2.Кравчук Х.А. Стипендія як головний чинник соціального захисту студентства УСРР у 1920-ті рр. / Х.А. Кравчук // Історичні і політологічні дослідження. - 2008. - №1-2 (37-48), - С. 290-296.

3.Кравчук Х.А. Організації загально-студентського представництва в УСРР у 1920-ті рр. / Х. Кравчук // Схід. 2009.- № 8 (99). - С. 31-34.

4.Кравчук Х.А. Організації комуністичної спілки молоді України у ВНЗ у 1920-і роки / Х.А. Кравчук // Наука. Релігія. Суспільство. 2010.- №3. - С. 90-95.

5.Кравчук Х.А. Организации украинского студенчества в эмиграции в 1920-е гг. / Х.А. Кравчук // Матеріали XXII Міжнародної науково-практичної конференції (30 листопада 2007 року) “Роль науки, религії та суспільства у формуванні моральної особистості”. - Донецьк: ІПШІ, 2007. - С. 246-247.;

6.Кравчук Х.А. Соціальна допомога студентству УСРР у 1920-ті роки. / Х.А. Кравчук // Матеріали регіональної науково-практичної конференції (13 березня 2008 року) “Філософсько-педагогічні аспекти формування свідомості технічної інтелігенції”. - Красноармійськ, КІІ ДонНТУ, 2008. - С. 187-192. (У співавторстві. Вклад авторки - 50%)

7.Кравчук Х.А. Соціально-економічне становище студентства УСРР у 1920-і рр. / Х.А. Кравчук // Матеріали міжнародної наукової конференції (16-18 квітня 2008 року). “Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії”. Ч. IV - Харків: Вид. ХНЕУ, 2008. - С. 44-52.;

8.Кравчук Х.А. Форми та методи регулювання соціального складу ВНЗ у 1920-і рр../ Х.А. Кравчук // Матеріали ІІІ регіональної науково-практичної конференції (12 березня 2009 року). “Філософсько-педагогічні аспекти формування свідомості технічної інтелігенції”. - Красноармійськ, КІІ ДонНТУ, 2009. - С. 164-170. (У співавторстві. Вклад авторки - 50%)

9.Кравчук Х.А. Основні напрямки діяльності студентських профспілок у ВНЗ у 1920-ті рр. / Х.А. Кравчук // Історичний вісник. Збірник наукових праць. Вип.1 - Донецьк: ДонНТУ, 2010.- С.34-42. (У співавторстві. Вклад авторки - 50%)

Размещено на Allbest.ru