Місіонерська діяльність Російської Православної Церкви в Східній Азії (друга половина XIX–початок XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

МАЗУРИКА ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 94:2-76:271(5-11)«18/19»

МІСІОНЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В СХІДНІЙ АЗІЇ

(друга половина XIX - початок XX ст.)

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків - 2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент

Тумаков Олександр Іванович,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,

доцент кафедри нової та новітньої історії.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, доцент

Потрашков Сергій Васильович,

Харківська державна академія культури,

завідувач кафедри історії України та всесвітньої історії;

кандидат історичних наук, доцент

Гоков Олег Олександрович,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди,

доцент кафедри історії.

Захист відбудеться 21 жовтня 2011 р. о 15.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 5-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий 15 вересня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д. В. Журавльов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

східноазіатський місіонерство православний

Актуальність теми дослідження. Вивчення історії християнства в незахідних суспільствах здавна привертає до себе увагу західних світських та церковних дослідників. Особливістю вивчення даної проблематики з останньої чверті XX ст. стало критичне переосмислення місіонерських методів і практик та переорієнтація дослідницької уваги з інституціональної місіології на місіологію культурологічну. Відкинувши європоцентристські настанови, дослідники визнали тісний зв'язок християнського місіонерства з колоніальною політикою країн Заходу в XIX - першій половині XX ст. та акцентували свою увагу на взаєминах духовних культур Сходу і Заходу, здатності населення Сходу до сприйняття християнської доктрини тощо.

Складовою частиною історії поширення християнства за межами сфери його традиційного впливу була закордонна місіонерська діяльність Російської Православної Церкви (далі - РПЦ), місії якої активізувалися в країнах Східної Азії з другої половини XIX ст. Однак, в науковій літературі й до сьогодні не існує досліджень, присвячених аналізу православної місіонерської стратегії по євангелізації нехристиян. Така ситуація ускладнює вивчення історії закордонних православних місій РПЦ та не дає можливості оцінити весь спектр проблем й труднощів, з якими стикалися православні місіонери в східноазіатському регіоні. Існуючі дослідження присвячені переважно опису діяльності кожної конкретної місії (в Китаї, Японії чи Кореї) та її функцій (проповідницької, освітньої, видавничої та ін.), вони залишають за рамками предмету дослідження теоретичну розробку питання православного закордонного місіонерства у дореволюційний період, проблему міжкультурної взаємодії Російської імперії з країнами Східної Азії та православно-конфуціанського діалогу в цілому.

У зв'язку з цим актуальність теми даного дослідження обумовлена новою постановкою питання про православне місіонерство в країнах Східної Азії. До того ж, дослідження цього питання є певним чином продовженням традиції вивчення східноазіатського православного місіонерства в стінах Харківського університету, де обрана нами проблематика вже вивчалася у дореволюційний період Студенту історичного факультету Харківського Імператорського університету Федору Прохоренко належить честь бути першим історіографом Японської та Корейської духовних місій. Видана ним в 1906 р. робота «Російська духовна місія в Японії та в Кореї» надовго стала незамінною при вивченні вітчизняними та західними дослідниками питання православної місіонерської діяльності в Східній Азії. . Не менше значення для актуалізації розглянутої нами проблематики має й «український дискурс» - тісний зв'язок ряду членів східноазіатських Російських духовних місій (далі - РДМ) з Україною та Київською духовною академією зокрема.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося в рамках планової наукової теми «Історія країн Азії та Африки в новий та новітній час» кафедри нової та новітньої історії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Об'єктом дослідження є закордонна місіонерська діяльність РПЦ.

Предметом дослідження - РДМ в Східній Азії, а також конкретні «місіонерські практики» російських православних місіонерів в кожній з країн регіону.

Територіальні межі дослідження включають країни Східної Азії (Китай, Японія та Корея), де РПЦ мала свої духовні місії. Територіальні межі дослідження в дисертації періодично розширювалися за рахунок аналізу положення Церкви в Російській імперії, особливостей місіонерського руху в країнах Західної Європи й США та ін.

Хронологічні рамки роботи охоплюють другу половину XIX - початок XX ст. Вибір нижньої хронологічної межі зумовлений «відкриттям» з середини XIX ст. Китаю, Японії, а пізніше Кореї для зовнішніх відносин та встановленням дипломатичних відносин Російської імперії з цими країнами, що створило об'єктивні передумови для проведення православної місіонерської діяльності в регіоні: в 1864 р. закінчився процес реорганізації РДМ в Китаї, пов'язаний з відокремленням від неї функцій дипломатичного характеру й перетворенням її в місіонерську установу; в 1871 р. було відкрито РДМ в Японії; в 1897 р. - засновано РДМ в Кореї. Вибір верхньої межі пов'язаний з революційними подіями 1917 р. в Росії, що обмежили місіонерську діяльність РПЦ в Східній Азії. За необхідності, автор деколи розширював зазначені хронологічні рамки з метою проведення більш повного аналізу загальноісторичних умов, що впливали на поширення та загальний стан християнства в східноазіатських країнах.

Головна мета дисертації полягає в комплексній характеристиці закордонної місіонерської діяльності РПЦ (на прикладі її східноазіатських місій) з урахуванням соціально-історичних контекстів, в яких діяли православні місіонери в Китаї, Японії та Кореї.

Мета визначила завдання дослідження:

– охарактеризувати основні напрямки історіографії питання закордонної місіонерської діяльності РПЦ й виділити усталений історіографічний образ кожної зі східноазіатських православних місій;

– виявити основні особливості християнізації східноазіатських країн в контексті проблеми християнсько-конфуціанського діалогу;

– розглянути процес становлення та розвитку східноазіатських місій РПЦ в контексті церковно-державних відносин в Російській імперії;

– проаналізувати характер місіонерської діяльності РПЦ в східноазіатському регіоні в контексті православної місіонерської традиції;

– порівняти діяльність православних місій в Східній Азії з діяльністю місій інших християнських конфесій (католицької та протестантськими);

– оцінити значення східноазіатських православних місій в налагодженні та активізації православно-конфуціанського діалогу.

Наукова новизна дослідження. Це перша у вітчизняній історіографії робота, присвячена закордонній місіонерській діяльності РПЦ. Зокрема, автор вперше розглядає східноазіатський напрямок діяльності православних місіонерів в якості предмету для самостійного наукового вивчення. До того ж, в дисертації знайшли відображення наступні конкретні положення наукової новизни дослідження:

– детально проаналізована світська й церковна історіографія східноазіатського православного місіонерства, що дало можливість ідентифікувати сприйняття закордонної місіонерської діяльності РПЦ другої половини XIX - початку XX ст. її сучасниками, а також визначити особливості її подальшого осмислення;

– завдяки використанню методологічних підходів «нової соціальної історії», що не застосовувалися раніше до вивчення місіонерської діяльності РПЦ, дисертантом переосмислені найпоширеніші дослідницькі підходи щодо православної місіонерської діяльності (конфесійно-орієнтований, ідеологічний, описовий тощо);

– запропонована методологія вивчення православної місіонерської діяльності в країнах Східної Азії, центральним елементом якої виступає концепція «православного місіонерського досвіду»;

– вперше в історичній літературі історія РДМ у Східній Азії розглядається в тісному взаємозв'язку із впливом низки суб'єктивних та об'єктивних факторів (цивілізаційного, державного, церковного й особистісного) на результати діяльності православних місіонерів;

– проблемно-орієнтоване порівняння історії функціонування кожної зі східноазіатських духовних місій РПЦ (Китайської, Японської та Корейської) у дореволюційний період дозволило виявити загальні та особливі риси в їх діяльності;

– вперше звернуто увагу на змагальний аспект заснування РДМ в Східній Азії, зумовлений успішною діяльністю католицьких й протестантських місіонерів в регіоні, а також визначено головні причини порівняно низьких кількісних результатів місіонерської діяльності православних місіонерів у Китаї, Японії та Кореї;

– в науковий обіг введено широкий пласт неопублікованих раніше архівних матеріалів, а також матеріалів дореволюційних церковних періодичних видань.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що наведені в ньому методологічні розробки можуть бути використані для характеристики не тільки східноазіатського православного місіонерства, але й християнського місіонерства в цілому. Сформульовані дисертантом наукові положення, наведені факти та результати дослідження носять міждисциплінарний характер та можуть бути використані при підготовці наукових робіт, навчальної літератури, програм і спецкурсів з релігієзнавства, місіології, міжнародних відносин, історії християнського місіонерства, історії Православної Церкви, взаємин Російської імперії з країнами східноазіатського регіону, міжкультурної комунікації країн Сходу і Заходу тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі нової та новітньої історії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, а також були представлені як доповіді, повідомлення, матеріали та тези на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських конференціях, що проводилися в Україні та Росії (Харків, Київ, Львів, Кіровоград, Москва, Воронеж, Іваново, Оренбург, Ярославль та ін.) у 2007-2011 рр. За результатами дослідження автором було опубліковано 27 наукових робіт, в тому числі 5 наукових статей у виданнях, рекомендованих ВАК України, 10 - у збірниках матеріалів міжнародних наукових конференцій, 5 - в інших виданнях, а також 7 тез доповідей на наукових конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури (459 позицій) та додатків. Загальний обсяг дисертації 256 сторінок, у тому числі 193 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, вказано на зв'язок із науковою тематикою кафедри, визначені об'єкт та предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, категоріальний апарат, сформульовані мета та завдання, розкриті наукова новизна, практичне та теоретичне значення роботи, наведені відомості про апробацію дослідження.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база, методологія та методи дослідження» на основі аналізу головних тенденцій історіографії східноазіатського православного місіонерства та широкої джерельної бази запропоновано методологію вивчення місіонерської діяльності РПЦ в Східній Азії, яка носить системний характер та враховує вплив комплексу факторів на розвиток православного закордонного місіонерства. Зокрема, у підрозділі 1.1. «Історіографічний огляд проблеми» історію вивчення питання православного місіонерства РПЦ в Східній Азії розглянуто в рамках кількох груп: історії розвитку православної місіології РПЦ, дореволюційної історіографії, радянської історіографії, історіографії пострадянського періоду, західної (у тому числі емігрантської) та східноазіатської історіографій.

Робиться висновок, що процес осмислення східноазіатської місіонерської практики РПЦ триває й до сьогодні, оскільки в історіографії східноазіатського православного місіонерства знайшли відображення переважно історія становлення та розвитку окремо Китайської, Японської чи Корейської духовних місій. Незалежно від часу та місця написання історичного дослідження, історія тієї чи іншої місії найчастіше розглядалася у відриві від історичного контексту її розвитку, представляючи собою «історію-оповідання» про успіхи чи невдачі православних місіонерів. Подібний підхід не дозволив оцінити головні труднощі, з якими стикалися православні місіонери в Східній Азії, розглянути загальний рівень «місіонерської свідомості» православних проповідників, а також проаналізувати конкретні ситуації (соціально-історичні контексти), в яких діяли місіонери, будуючи індивідуальні стратегії поведінки.

У підрозділі 1.2. «Аналіз джерельної бази дослідження» відзначається, що джерельна база дослідження є досить широкою і різноманітною й складається з неопублікованих (архівних) Автором були використані документи та матеріали з наступних архівних фондів: Ф. 143 (Китайський стіл), Ф. 150 (Японський стіл), Ф. 191 (Місія в Сеулі), Ф. 283 (Генеральне консульство в Сеулі) Архіву зовнішньої політики Російської імперії (м. Москва); Ф. 560 (Канцелярія Міністерства фінансів), Ф. 796 (Канцелярія Св. Синоду), Ф. 797 (Канцелярія обер-прокурора Св. Синоду) Російського державного історичного архіву (м. Санкт-Петербург); Ф. 862 (Бюцов Є. К.), Ф. 5973 (Булгаков П., протоієрей), Ф. 9452 (Восторгов І., протоієрей) Державного архіву Російської Федерації (м. Москва); Ф. 1457 (митрополит Віктор (Святін)) Відділу рукописів Російської національної бібліотеки (м. Санкт-Петербург). та опублікованих матеріалів. За типом та інформаційним змістом використані джерела об'єднані автором в наступні групи:

1. Законодавчі акти (укази про організацію чи реорганізацію РДМ в Східній Азії, інструкції православним місіонерам та ін.), за якими можна прослідкувати адміністративно-правове оформлення православних місій, ідентифікувати мету та завдання, які ставилися перед православними місіями Св. Синодом.

2. Матеріали міжвідомчої діловодної документації (Св. Синоду, Міністерства закордонних справ та Міністерства фінансів) з питань формування, фінансування та подальшого функціонування східноазіатських православних місій, які висвітлюють комплекс факторів державного рівня, що впливав на розвиток православного місіонерства в Східній Азії.

3. Періодичні видання духовного характеру («Церковний Вісник», «Церковні Відомості», «Православний Благовісник», «Китайський Благовісник» та ін.), в яких публікувалися офіційні донесення начальників та членів православних місій в Східній Азії про внутрішній стан доручених їм місій, місіонерські подорожі, труднощі розповсюдження православ'я тощо.

4. Документи особистого походження (щоденники, спогади та листи православних місіонерів, що служили в Японії, Китаї чи Кореї), які повною мірою відображають «місіонерську свідомість» православних місіонерів, сприйняття ними особливостей проповіді православ'я у нехристиянському середовищі, а також містять оцінку можливостей досягнення взаєморозуміння під час православно-конфуціанського діалогу. Побічно пов'язаними з цією групою джерелами є подорожні нотатки та спогади російських дипломатів, вчених й мандрівників, що побували в Східній Азії та на сторінках своїх праць згадували про діяльність тієї чи іншої східноазіатської місії.

5. Наукові праці православних місіонерів - членів РДМ, що присвячені історії християнства в Східній Азії (зокрема православ'я) та написані на основі особистих спостережень, власного місіонерського досвіду, документів з архівів православних місій та звітів західних християнських місій.

6. Західні джерела з діяльності західних християнських місій в Східній Азії (статистичні відомості, протестантські місіонерські щорічники та ін.), які дозволяють порівняти діяльність католицьких та протестантських місіонерів з діяльністю православних місіонерів, проаналізувати сприйняття православної місіонерської діяльності західними місіонерами.

Таким чином, наявна джерельна база є різноманітною, достовірною та дозволяє вирішити мету і завдання дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.3. «Методологія та методи дослідження» обґрунтовується вибір методологічних підходів й конкретних методів дослідження. Побудову інтерпретаційної схеми православної місіонерської діяльності в Східній Азії здійснено автором дисертації в рамках «нової соціальної історії» при використанні методологічних підходів французьких істориків «четвертого покоління» руху «Анналів» (Бернар Лепті, Жак Ревель, Жан-Ів Грен'є та ін.). Центральним елементом аналізу місіонерської діяльності РПЦ в східноазіатському регіоні виступає концепція «православного місіонерського досвіду», що представляє собою синтезуючу характеристику «православних місіонерських практик», здійснюваних місіонерами (суб'єктами) в об'єктивних історичних умовах в контексті низки структур-рівнів (цивілізації, держави та Церкви), які створювали можливості для дій акторів чи обмежували їх. В залежності від конфігурацій даних контекстів в дисертаційній роботі виділяються різноманітні моделі православних місіонерських практик в Східній Азії задля чого використовується методологічний арсенал історичної компаративістики із застосуванням паралельної та контрастно-орієнтованої стратегій порівняння.

Таким чином, головними методологічними підходами дисертаційного дослідження стали міждисциплінарність, системність, контекстуалізація, суміщення мікро- і макро-дослідницьких стратегій з акцентом на творчій ролі суб'єкта (актора) історичного процесу, компаративізм. У роботі також використовувалися загальнонаукові методи дослідження (аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, порівняння, моделювання, узагальнення) та методи історичних наук (порівняльно-історичний, історико-генетичний, історико-системний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний, біографічний, методи синхронного та діахронного аналізу тощо).

У другому розділі «Християнське місіонерство та християнсько-конфуціанський діалог в Східній Азії в XVI - на початку XX ст.» йдеться про цивілізаційні труднощі рецепції християнства в Східній Азії. «Зустріч» конфуціанства та християнства розглядається як «виклик» християнських проповідників всіх конфесій східноазіатським традиційним релігіям та «відповідь» народів Східної Азії на нього. Цей розділ дозволяє реконструювати історичний контекст діяльності православних місіонерів з урахуванням труднощів християнсько-конфуціанського діалогу (цивілізаційний рівень).

У підрозділі 2.1. «Феномен християнського місіонерства в Східній Азії і культурно-релігійна специфіка регіону» наголошується, що діяльність місіонерів серед «культурних» народів Східної Азії стала новим явищем в історії християнства. Християнські проповідники зіткнулися не з «варварами» та «язичниками» в традиційному розумінні, а з високорозвиненою цивілізацією, що існувала на протязі тисячоліть та була орієнтована на спадкоємність лише в рамках власної культурної традиції. У підрозділі також міститься характеристика конфуціанства, особливостей його сприйняття в Китаї, Японії та Кореї, а також головних доктринальних проблем християнсько-конфуціанського діалогу (відсутність у конфуціанській традиції головних категорій християнської релігії, неможливість їх адекватного перекладу на місцеві мови, укоріненість конфуціанського культу предків та ін.).

Єдиним більш-менш успішним прикладом контактів християнських місіонерів з представниками конфуціанської цивілізації була діяльність єзуїтських місіонерів, якій присвячено підрозділ 2.2. «Метод «культурної адаптації» й місіонерські стратегії єзуїтів в середині XVI - на початку XVIII ст.». Саме в Японії та Китаї єзуїти пішли на розрив з існуючою європоцентристською місіонерською стратегією та взяли на озброєння методи культурної адаптації, що полягали у достосуванні форми проповіді Євангелія до місцевих традицій та звичаїв. Питання о межах культурної адаптації християнства до китайської традиції спричинили гостру дискусію серед інших католицьких місіонерських орденів, фіналом якої стала критика єзуїтської місіонерської стратегії Ватиканом та розпуск ордену. Це кардинально змінило положення католицьких місій як в Китаї, так і в Японії: місіонери були запідозрені у політичних мотивах, у зв'язку з чим було запроваджено політику ізоляції та обмеження іноземної присутності, а християнство - оголошено єретичним культом.

В період китайської ізоляції від зовнішнього світу було засновано унікальну російську православну установу - Пекінську духовну місію (далі - ПДМ), що була створена для духовної підтримки російських козаків (албазинців), забраних до полону цінськими військами наприкінці XVII ст. Підрозділ 2.3. «Витоки православно-конфуціанського діалогу та Пекінська духовна місія у XVIII - першій половині XIX ст.» висвітлює процес сервісного двостороннього знайомства Російської імперії й країн конфуціанської традиції, приділяючи увагу еволюції цілей та завдань православної місії в Китаї в цей період, а також головним особливостям її функціонування (відсутність досвіду функціонування православної закордонної місії, «культурний шок» православних місіонерів та їх неготовність до проповіді серед китайців, використання державою духовної місії виключно у дипломатичних та наукових цілях та ін.).

У підрозділі 2.4. «Місіонерське питання» й антихристиянські настрої в XIX - на початку XX ст.» аналізується положення християнських місіонерів в країнах Східної Азії, а саме: державна політика місцевих урядів по відношенню до християнства, підтримка місіонерської діяльності урядами західних країн, сприйняття християнства місцевими мешканцями тощо. Робиться висновок, що після насильницького відкриття європейськими державами Китаю, Японії та Кореї, відношення до християнства було поблажливим лише в Кореї, де християнські місіонери з кінця XIX - початку XX ст. стали сприйматися як противники колонізаторів, в ролі яких почали виступати японці. Найбільшу непримиримість до християнства виявили Японія та Китай, що проявилося в інтелектуальному характері японського неприйняття християнської релігії, а також войовничому та повстанському характері китайської відповіді християнським місіонерам усіх віросповідань.

Маючи незначні людські та матеріальні ресурси в забезпеченні своїх місій, православні місіонери не приймали активної участі у боротьбі християнства з місцевими релігіями та нерідко ставали лише сторонніми спостерігачами цього «діалогу». Саме тому їх погляд на виникаючі між християнством та конфуціанством конфлікти заслуговує особливої уваги. У підрозділі 2.5. «Проблеми християнсько-конфуціанського діалогу очима російських православних місіонерів» виокремлюється комплекс труднощів християнсько-конфуціанського діалогу, що, на думку православних місіонерів, заважав успішній рецепції християнства в східноазіатському регіоні (домінування серед народів Східної Азії власних релігійних традицій, сприйняття ними християнства як іноземної релігії та прагматичне відношення до нього в разі прийняття, втручання урядів західних держав у місіонерські питання, розділення християнства на конфесії та їх суперництво в країнах Східної Азії та ін.).

У висновках по розділу підкреслюється, що головним стрижнем східно-азіатської відповіді західним місіонерам стала формула «східний дух, європейські знання», яка означала усвідомлення переваги Сходу у моральному відношенні та Заходу - в науково-технічному. В підтвердження цієї тенденції вказується, що, незважаючи на значні затрачені фінансові та людські ресурси, християнству так і не вдалося міцно укріпитися в східноазіатських країнах, адже загальна кількість представників усіх християнських конфесій ніколи не перевищувала в них 1-2% в цей період. Наголошується, що головні причини конфлікту між конфуціанством та християнством полягали у самодостатності кожної з цих релігій, діалог між якими ускладнювали як теологічні аспекти, так і політичні, культурні та ідеологічні, з якими дві традиції були пов'язані нерозривно.

У третьому розділі «Становлення та розвиток православних місій в контексті церковно-державних відносин» розглянуто процес становлення РДМ в Східній Азії з другої половини XIX ст., представлена характеристика ступені участі російських відомств (Св. Синоду, Міністерства закордонних справ (далі - МЗС) та Міністерства фінансів) в процесі їх створення та подальшого функціонування, подана оцінка ролі світського/державного елементу в активізації православної місіонерської діяльності та охарактеризована ступінь залежності РПЦ від держави в питанні формування православних місіонерських стратегій (державний рівень).

У підрозділі 3.1. «Реорганізація Пекінської духовної місії у 60-х рр. XIX ст.» розглядається процес відокремлення від місії дипломатичних функцій та перетворення її в установу виключно місіонерського характеру. Зазначається, що православні місіонери, на відміну від місіонерів західних держав, не змогли використати надане Тяньцзінським (1858 р.) й Пекінським (1860 р.) договорами право свободи релігійної пропаганди на території Серединної імперії. Відділення від Місії дипломатичних функцій послабило державне фінансування, а проповідь православ'я була обмежена межами Пекіну та його передмість аж до кінця XIX ст. Головними заняттями православних місіонерів у цей час стали переклад на китайську богослужбових книг, пастирська й незначна місіонерська діяльність.

На відміну від ПДМ, що існувала досить тривалий строк, Японська та Корейська духовні місії з'явилися тільки в другій половині XIX ст. У підрозділі 3.2. «Заснування духовних місій в Японії і Кореї» мова йде про передумови створення цих місій та їх завдання. Відзначається, що на відміну від РДМ в Японії, яку було створено завдяки особистій ініціативі консульського священика в Хакодате ієромонаха Миколи (Касаткіна) та підтримці його починань з навернення японців до християнства перших російських консулів в Японії, ідея організації РДМ в Кореї належала МЗС. Висунуто тезу про те, що саме приклад успішного функціонування Японської духовної місії надихнув двох молодих дипломатів - співробітників Російської дипломатичної місії в Кореї, що проходили стажування при Російській дипломатичній місії в Токіо (М. Шуйського та З. Поляновського), - виступити перед МЗС з ініціативою утворення подібної духовної організації в Кореї. Однак, ця ідея була використана не зовнішньополітичним відомством, а Міністерством фінансів: внаслідок нового співвідношення сил в східноазіатському регіоні після японсько-китайської війни 1894-1895 рр. саме С. Ю. Вітте взявся за формування нової далекосхідної політики Російської імперії, враховуючи забезпечення російського культурного впливу в регіоні.

У підрозділі 3.3. «Проблеми фінансування православних місій в Східній Азії» особливу увагу приділено матеріальному забезпеченню східноазіатських місій. Відзначається, що фінансування закордонних місій обмежувалося чітко фіксованими штатами, джерелами фінансування яких виступали кошти Св. Синоду, МЗС чи Міністерства фінансів, або кошти кількох відомств одночасно. Проведення ж будь-яких місіонерських заходів залежало від заповзятливості начальників місій в питанні вишукування додаткових грошових коштів (наприклад, для начальника Японської духовної місії архієпископа Миколи (Касаткіна) це було широке залучення благодійності російських жертводавців та внески на Церкву самих православних японців, для начальника православної місії в Китаї Інокентія (Фігуровського) - забезпечення коштів Місії нерухомим майном та ін.). Співставлення матеріального забезпечення східноазіатських православних місій демонструє слабкість державного фінансування як основної частки бюджету місій, що у більшості випадків обмежувало активність православних місіонерів.

Ще одним вагомим фактором, що перешкоджав успішній проповіді православних місіонерів, був стан внутрішньополітичної ситуації в Російській імперії та країнах східноазіатського регіону, а також їх двосторонніх відносин. У підрозділі 3.4. «Вплив політичних подій кінця XIX - початку XX ст. на становище Російських духовних місій» відзначається, що в той час як внутрішньополітична ситуація в Російській імперії впливала, перш за все, на фінансування місій, положення РДМ в країнах Східної Азії залежало від поглядів того чи іншого східноазіатського уряду на «місіонерське питання», а також відношення місцевого населення до Росії. З'ясовано, що ідея активізації православного місіонерства в Китаї та Кореї з 90-х рр. XIX не підтримувалась російським зовнішньополітичним відомством, яке закликало місіонерів до обмеження масштабів проповіді задля цілей зовнішньої політики. Тільки РДМ в Японії вдалося уникнути прямого втручання дипломатії в її справи, насамперед, завдяки тому, що на момент активізації далекосхідного напрямку російської зовнішньої політики в Японії вже існувала успішна православна місія, яка на 99% складалася з японців та мала на чолі людину, що все своє життя присвятила місіонерським трудам серед японців. До того ж, на відміну від Китаю та Кореї, Японія була суперницею Росії на Далекому Сході і ніколи не сприймалася як об'єкт для економічного чи політичного наступу.

У висновках по розділу акцентується, що функціонування східноазіатських православних місій наочно продемонструвало різницю між теорією (цілями та завданнями, що покладалися на місії при їх заснуванні) та її втіленням на практиці. Підкреслюється, що чіткої місіонерської стратегії ані у РПЦ, ані у держави в цей період не існувало, що ставило результати діяльності східноазіатських місій в залежність від низки факторів (харизми начальників місій та їх особистій залученості до проповіді серед місцевого населення; взаємовідносин начальників місій з російськими дипломатичними представниками та поглядів останніх на завдання православного місіонерства в Східній Азії; наявності прихильників ідеї результативного функціонування тієї чи іншої закордонної місії при МЗС чи Св. Синоді тощо).

У четвертому розділі «Особливості місіонерської діяльності РПЦ в східноазіатському регіоні» проаналізовано особливості православної місіонерської традиції, досліджено місіонерські стратегії православних місіонерів (джерела формування, суть, можливості для реалізації та результати), а також ступінь залученості православних місіонерів до справи проповіді Євангелія серед нехристиян (церковний рівень).

У підрозділі 4.1. «Головні проблеми православного закордонного місіонерства» виділено низку проблем так званої «зовнішньої» православної місії, яка, на відміну від «зовнішньої» місії католиків та протестантів, була не тільки закордонною, але й частково «внутрішньою» (домашньою) місією. Завдання «зовнішньої місії» православної Церкви в Російській імперії полягали не стільки у відправці місіонерів до нехристиянських країн, скільки в хрещенні інородців, що знаходилися в межах Росії. Визначено, що в діяльності «зовнішніх» (закордонних) місій було немало проблем, пов'язаних з непідготовленістю та малою кількістю місіонерів, їх незначним матеріальним утриманням та низьким соціальним статусом тощо. Значними перешкодами в діяльності православних місіонерів в цей період стали їх залежність від світської влади та непопулярність ідеї закордонної місії у російському суспільстві та серед духовенства зокрема, внаслідок чого лише небагатьом «місіонерам-ентузіастам» вдалося подолати пов'язані з цим фактором труднощі та успішно зорганізувати свою проповідницьку діяльність.

Підрозділ 4.2. «Архієпископ Микола (Касаткін) як створювач Японської Православної Церкви та натхненник східноазіатського місіонерства» присвячений місіонерським стратегіям архієпископа Миколи (Касаткіна), що став єдиним російським православним місіонером в Східній Азії, якому вдалося створити національну японську православну Церкву (далі - ЯПЦ) та заложити міцні основи для її майбутньої автономії. Наголошується, що заснована ним ЯПЦ з самого початку отримала національний характер: особовий склад її духовенства та катехізаторів складався з японців, богослужіння та викладання в учбових закладах місії проводилися японською. Кількість хрещень у рік становила в середньому 1-1,5 тис. чол., що при наявних фінансових коштах та кількості службовців при Місії було значним досягненням. Акцентується на тому, що архієпископ Микола (Касаткін) переймався не тільки розвитком Японської місії, але й пропонував ідеї реформування східноазіатського православного місіонерства в цілому, вважаючи, що успіхи зовнішньої та внутрішньої місій тісно взаємопов'язані.

Підрозділ 4.3. «Єпископ Інокентій (Фігуровський) й спроби перетворення Пекінської духовної місії в Китайську Православну Церков» присвячений місіонерським стратегіям єпископа Інокентія (Фігуровського), що став першим в історії Китайської духовної місії начальником, який задумав кардинально реформувати Місію та надати їй дійсно місіонерського характеру. Зроблено спробу визначення сукупності факторів, що вплинули на активну місіонерську позицію єпископа Інокентія (Фігуровського): відвідування Японської духовної місії та її начальника святителя Миколи (Касаткіна), знайомство з західними місіонерськими установами та місіонерською практикою тощо. Відзначається, що головними перешкодами на шляху перетворення ПДМ у Китайську Православну Церков у цей період стали: відсутність місіонерської свідомості у рядових членів місії, нестача матеріальних коштів, пряме втручання в справи Місії російських дипломатичних представників, а також МЗС. Тим не менш, навіть за таких несприятливих обставин єпископу Інокентію (Фігуровському) до 1916 р. вдалося розповсюдити православ'я у 6 китайських провінціях та завести 32 місіонерських стани з 19 священнослужителями з китайців та 6 255 православними китайцями.

У підрозділі 4.4. «Архімандрит Павел (Іванівський) і тимчасовий розквіт Сеульської духовної місії» йдеться про період завідування Місією архімандритом Павлом (Іванівським) (1906-1912 рр.). Він відрізнявся від двох своїх попередників тим, що мав сходознавчу освіту, знав корейську мову та вже перебував у Місії як студент Владивостокського східного інституту, коли приїжджав до Сеула в 1902 р. з метою вивчення місіонерської діяльності християнських конфесій в Кореї. Підкреслюється, що саме він став найбільш активним начальником Місії, спробувавши реформувати та поліпшити її загальний стан в умовах повної неуваги до діяльності Місії з боку Св. Синоду, МЗС та її безпосереднього організатора - Міністерства фінансів. Після відкликання архімандрита Павла (Іванівського) до Росії у 1912 р. Сеульська духовна місія прийшла в занепад: начальники Місії змінювались один за одним, кількість хрещень корейців становила 50-60 чол. в рік.

У підрозділі 4.5. «Порівняльна характеристика місіонерської діяльності РПЦ та західних християнських Церков» співвіднесено місіонерські стратегії головних християнських конфесій, що діяли в Східній Азії (католиків, протестантів та православних), а також статистичні результати їх діяльності. Доведено, що, не дивлячись на спільну для місіонерів всіх конфесій мету євангелізації нехристиян та заснування нових «незалежних» церков, акценти на способах досягнення цієї мети в XIX - на початку XX ст. були різними. Це було пов'язано із конфесійними особливостями християнських місій, а також культурними, політичними, соціальними та фінансовими можливостями країн, які ці місії відправляли. Відзначається, що основний інтерес східноазіатських суспільств був звернений до країн Західної Європи та Північної Америки, що пояснюється усвідомленням переваги цих країн у науково-технічному та культурному відношеннях, в той час як відношення до Росії було іншим, в особливості - після її поразки у війні з Японією. В умовах сприйняття православ'я народами Східної Азії виключно як «російської віри», інтерес до православних місій був мінімальним, що наочно відобразилося на порівняльній статистиці досягнень східноазіатських християнських місій.

У висновках по розділу зазначається, що в найнесприятливіших умовах об'єктивного характеру (пріоритет «внутрішньої» місії над закордонною, незначна кількість місіонерських закладів та місіонерів зі сходознавчою підготовкою, нерозвиненість в Росії інституту приватних пожертвувань на місіонерство тощо), результативність православних місій залежала від рівня місіонерської свідомості православних місіонерів. Тому й православна місіонерська діяльність в Східній Азії стала справою не місіонерських товариств та Церкви, а справою особистостей, які вважали, що саме завдяки місіонерству здійснюється одне з головних призначень Церкви проповідувати «до краю землі» (Дії 1:8).

У висновку дисертаційної роботи підведені підсумки та узагальнені результати дослідження.

Відзначається, що східноазіатський регіон став місцем зустрічі православ'я не тільки з місцевою релігійною традицією (конфуціанською в своїй основі), але й з західною місіонерською практикою. Це сприяло більш глибшому осмисленню місіонерських завдань православної Церкви, яка до другої половини XIX ст. не вела місіонерської роботи серед нехристиянських народів за межами Російської імперії. У зв'язку з цим наголошується, що православні закордонні місії не були для РПЦ звичною практикою, на відміну від католицької та протестантських Церков, які к середині XIX ст. вже мали широку мережу місіонерських організацій серед нехристиянського населення у багатьох частинах світу (в Африці, Азії, Південній Америці та Океанії).

Головну увагу РПЦ приділяла внутрішній місії, включаючи просвітництво нехристиянського («язичницького») населення в межах Російської імперії, в той час як поява закордонних місій була обумовлена встановленням дипломатичних відносин Російської імперії з країнами східноазіатського регіону. Не менше значення мав й змагальний аспект заснування РДМ в Східній Азії, що було пов'язано з успішною діяльністю в регіоні католицьких та протестантських місіонерів і бралося до уваги російськими дипломатами та церковними ієрархами при вирішенні питання про відкриття тієї чи іншої православної місії. Згідно документів міжвідомчого листування МЗС та Св. Синоду, заснування (у випадку з ПДМ - реорганізація) східноазіатських місій повинно було забезпечити російську православну присутність в регіоні, яка б була спроможна надати народам Східної Азії адекватне уявлення про релігійне життя Російської імперії та закласти основи для духовних контактів з країнами східноазіатського регіону.

Тим не менш, не всім східноазіатським місіям РПЦ вдалося впоратися з покладеними на них завданнями, що було обумовлено низкою суб'єктивних та об'єктивних причин. «Місіонерські практики» православних місіонерів, що служили в Східній Азії, залежали як від особистості, «місіонерської свідомості» та «місіонерського досвіду» кожного конкретного православного місіонера, так і від багатьох «режимів дії», які виражалися в цивілізаційних, державних та церковних особливостях умов функціонування тієї чи іншої православної місії. Наведений у роботі аналіз показав, що в діяльності кожної з трьох східноазіатських місій (Китайської, Японської та Корейської) найбільшою перешкодою для успішної проповіді православ'я були фактори об'єктивного характеру, що виражалися в: 1) труднощах рецепції християнства в країнах східноазіатського регіону (цивілізаційний рівень), 2) одержавленні Церкви в Російській імперії та втручанні російського дипломатичного відомства в питання закордонної місіонерської діяльності РПЦ (державний рівень), 3) відсутності закордонної православної місіонерської традиції та непопулярності ідеї православного місіонерського служіння за межами Російської імперії в російському православному суспільстві (церковний рівень).

Зазначається, що далекосхідна зовнішня політика Російської імперії наприкінці XIX - на початку XX ст. не сприяла сприйняттю Російської імперії народами Східної Азії як дружньої держави (за виключенням короткочасного періоду піднесення проросійських настроїв в Кореї в 90-х рр. XIX ст.), а її поразка у війні з Японією надовго зумовила зарозуміле відношення до неї японців та переконаність у зовнішньополітичній слабкості Росії серед китайців та корейців. Залежність Св. Синоду в питанні православного закордонного місіонерства від інших російських світських відомств (від МЗС - в питанні регулювання місіонерської активності православних місіонерів, від Міністерства фінансів - в питанні фінансування того чи іншого місіонерського заходу) створювала нездолані перешкоди для нормального функціонування та розвитку РДМ в Східній Азії, внаслідок чого фінансово забезпечені та активно підтримувані урядами своїх країн західнохристиянські місії змогли досягти більш вагомих кількісних результатів. В силу того, що РПЦ не приділяла особливої уваги РДМ в Східній Азії, увага потенційних східноазіатських християн була звернена до протестантизму та католицизму, оскільки західні місіонери широко вели не лише проповідницьку, але й освітню, медичну та благодійницьку діяльність.

Підкреслюється, що найбільш успішною закордонною місіонерською практикою РПЦ була Японська духовна місія. Завдяки невтомній діяльності її багаторічного керівника архієпископа Миколи (Касаткіна), спрямованій, перш за все, на організацію та формування ЯПЦ, стало можливим подолання низки об'єктивних умов, що перешкоджали повноцінному розвитку місіонерської діяльності РПЦ у Східній Азії. Саме його діяльність справила найбільший вплив на активізацію східноазіатського православного місіонерства на рубежі XIX-XX ст., про що свідчать заснування Корейської духовної місії та настання «місіонерського періоду» в житті місії Китайської. Однак, місіонерська діяльність в Китаї та Кореї почалася надто пізно - лише на початку XX ст., коли фінансові можливості та зовнішньополітичний престиж Російської імперії в Східній Азії, підірвані російсько-японською війною 1904-1905 рр., неймовірно ослабли. Головними проблемами цих двох місій стали втручання російських дипломатичних представників, відсутність повноцінного фінансування, а також малочисельність та непідготовленість православних місіонерів, які в більшості своїй приїжджали до Китаю та Кореї без належної мовної та місіонерської підготовки.

Робиться висновок, що повноцінний розвиток православно-конфуціанського діалогу в Східній Азії був утруднений факторами системного характеру: цивілізаційним, державним і церковним. Цивілізаційний фактор в значній мірі утруднював діалог православ'я і конфуціанства, оскільки кожна з цих релігійних традицій була самодостатньою і, як наслідок, несприйнятливою до будь-яких зовнішніх впливів. Державний фактор полягав в залежному становищі РПЦ від держави в Синодальний період, у зв'язку з чим місіонерська діяльність була неактуальною для світського за своїм характером Св. Синоду. Церковний фактор був тісно пов'язаний із православною місіонерською традицією, що мала пасивний характер і була спрямована передусім на забезпечення православної присутності в регіоні. У зв'язку з цим однією з головних особливостей місіонерської діяльності РПЦ в Східній Азії, що забезпечила їй певний успіх, стало, на наш погляд, індивідуальне місіонерство православних місіонерів-подвижників (архієпископа Миколи (Касаткіна), єпископа Інокентія (Фігуровського), архімандрита Павла (Іванівського)). У несприятливих умовах об'єктивного характеру їм вдалося зреалізувати «апостольське доручення» Ісуса Христа завдяки особистій харизмі, заповзятливості та високому рівню місіонерської свідомості в цілому.

В додатках містяться відомості про діяльність РДМ в Східній Азії: статистичні таблиці, дані про склад та фінансування місій, приклади прибутково-видаткових звітів, порівняльна характеристика кількості християн, динаміка православних хрещень та ін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мазурика Ю. В. «Церковный вестник» и «Церковные ведомости» как источники по истории Православия в Японии / Ю. В. Мазурика // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Зб. наукових праць. - Вип.9. - Харків, 2006. - С. 146-159.

2. Мазурика Ю. В. Китай глазами русских миссионеров XVIII-XIX вв. (конфессиональный аспект восприятия конфуцианской культуры) / Ю. В. Мазурика // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Зб. наукових праць. - Вип.11. - Харків, 2008. - С. 94-101.

3. Мазурика Ю. В. Пекінська Духовна Місія в XVIII ст.: «малоросійський» дискурс / Ю. В. Мазурика // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 6. Історичні науки: Зб. наукових праць. - Випуск 6. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. - С. 181-188.

4. Мазурика Ю. В. Св. Николай Японский и русско-японская война 1904-1905 гг.: опыт примирения сквозь призму веры / Ю. В. Мазурика // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Зб. наукових праць. - Вип.12. - Харків, 2009. - С. 168-177.

5. Мазурика Ю. В. Учреждение Корейской духовной миссии как попытка осуществления российского «культурного влияния» в Корее / Ю. В. Мазурика // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Зб. наукових праць. - Вип.14. - Харків, 2011 /прийнято до друку/.

6. Мазурика Ю. В. Пекин и Харьков в деятельности архиепископа Флавиана (Городецкого): опыт микроисторического анализа / Ю. В. Мазурика // Логуновские чтения. Сб. материалов междунар. научно-практич. конф. / Сост. В. В. Бахтин. - Вып. 1. - Воронеж: РОСНОУ (ВФ), 2008. - С. 72-75.

7. Мазурика Ю. В. Українці на чолі Російських духовних місій у Китаї (за матеріалами досліджень Миколи (Адоратського)) / Ю. В. Мазурика // Матеріали VIII Всеукраїнської конференції «Духовність українства XXI століття» (16-17 травня 2008 р.). - Кіровоград: КІРоЛ, 2008. - С. 332-336.

8. Мазурика Ю. В. Взаимоотношения между Русской Православной Церковью и Российским государством в миссионерском вопросе (на примере Духовной миссии в Корее) / Ю. В. Мазурика // Власть - общество - личность в истории России: материалы Всероссийской (с международным участием) научной конференции молодых ученых. Смоленск, 28-29 ноября 2008 г. - Смоленск: Изд-во СмолГУ, 2008. - С. 359-363.

9. Мазурика Ю. В. Роль образовательной деятельности архиепископа Николая (Касаткина) в становлении и развитии Японской Православной Церкви / Ю. В. Мазурика // Молодые ученые Харьковщины - 2008: прогр. и материалы конф. молодых ученых. - Х.: Издательство НУА, 2008. - С. 53-58.

10. Мазурика Ю. В. Российские Духовные Миссии в Восточной Азии: обзор опубликованных источников / Ю. В. Мазурика // Россия и мир в конце XIX - начале XX века: Материалы II Всероссийской (с междунар. участием) конференции молодых ученых, аспирантов и студентов. - Пермь: Пермский государственный университет, 2009. - С. 115-118.

11. Мазурика Ю. В. Российская Духовная Миссия в Китае в начале XX века: основные принципы деятельности и результаты / Ю. В. Мазурика // Государство, общество, церковь в истории России XX века: Материалы VIII междунар. научной конференции, Иваново, 11-12 февраля 2009 г. - Ч. 1. - Иваново: Ивановский государственный университет, 2009. - С. 146-150.

12. Мазурика Ю. В. Религия versus наука или деятельность иезуитов в Восточной Азии во второй половине XVI - XVII ст. / Ю. В. Мазурика // Духовные ценности в науке, культуре, образовании: сб. материалов научной конференции / Отв. ред. Ю.Ю. Иерусалимский; Яросл. гос. ун-т. - Ярославль: Издательство «Еще не поздно!», 2009. - С. 124-128.

13. Мазурика Ю. В. Восстание ихэтуаней и Российская Духовная Миссия в Китае в 1898-1901 гг. / Ю. В. Мазурика // Экстремизм, конфликты и войны: история и современность: труды междунар. конф. - Воронеж: ГОУВПО «ВГТУ», 2010. - С. 157-161.

14. Мазурика Ю. В. Христианство и корейские религии в письменном наследии русских православных миссионеров в Корее начала XX в. / Ю. В. Мазурика // Россия и Восток: язык - культура - ментальность: Материалы междунар. науч. конф. студентов, аспирантов и молодых ученых. - Владимир: ВГГУ, 2010. - С. 78-86.

15. Мазурика Ю. В. Проблемы финансирования Российской духовной миссии в Китае во второй половине XIX века / Ю. В. Мазурика // Государственно-конфессиональные отношения: теория и практика. Междунар. науч.-практич. конференция. Оренбург. 30 марта 2010: Сб. статей / Сост. Е. В. Годовова, П. П. Краснов. В 2 Т. - Оренбург: ООО «Агентство Пресса», 2010. - 252 с. - Т.2. - С. 69 -75.

16. Мазурика Ю. В. Рецепция христианства в Японии (к проблеме синтеза традиций и инноваций) / Ю. В. Мазурика // Актуальные вопросы социально-гуманитарных наук: межвузовский научный сборник. - Выпуск 5; АНОО ВИВТ, РосНОУ (ВФ). - Воронеж: Научная книга, 2007. - С. 95-99 (у співавторстві з О. І. Тумаковим).

17. Мазурика Ю. В. Восточноазиатские миссии Русской Православной Церкви: теоретический аспект / Ю. В. Мазурика // Гуманітарні студії. Зб. наукових праць. - Вип. 4. - К., 2008. - С. 272-275.

18. Мазурика Ю. В. Особенности миссионерской деятельности Русской Православной Церкви в Восточной Азии / Ю. В. Мазурика // Социально-экономическая и политическая стратегия России в XXI веке: исторический опыт, реалии и перспективы: межвуз. сб. науч. тр. - Воронеж: ГОУВПО «Воронежский государственный технический университет», 2009. - С. 70-73.

19. Мазурика Ю. В. «Социальный евангелизм» в восточноазиатском христианском миссионерстве конца XIX - начала XX вв. / Ю. В. Мазурика // Социально-экономическая и политическая стратегия России в XXI веке: исторический опыт, реалии и перспективы: межвуз. сб. науч. тр. - Воронеж: ГОУВПО «Воронежский государственный технический университет», 2009. - С. 171-173 (у співавторстві з О. І. Тумаковим).