Кооперативний рух на Поділлі в роки української революції (1917-1921)

Територіальні межі дослідження пов'язані з територією сучасної Вінницької, Хмельницької, частини Кіровоградської, Миколаївської, Одеської та Черкаської областей, які входили до складу Подільської губернії в межах адміністративного поділу Російської імперії.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в українській історичній науці роботою, присвяченою дослідженню цілісної картини розвитку кооперації Поділля в роки Української революції (1917-1921 рр.). Особливості діяльності подільських кооперативних товариств та їх спілок зазначеного періоду вивчалися лише в контексті загальної історії кооперації в Україні. Донині в українській історіографії ця важлива наукова проблема не стала предметом спеціального дослідження.

На основі використання різноманітних джерел у дисертації вперше:

– введено в науковий обіг значну кількість архівних матеріалів, раніше маловідомих напрацювань інших дослідників, складено періодизацію діяльності кооперації Поділля;

– визначено основні віхи у створенні управлінської структури споживчої, кредитної та сільськогосподарської кооперації на теренах Поділля, з'ясовано внесок подільської кооперації у розвиток українського кооперативного руху;

– комплексно проаналізовано організаційну, громадсько-політичну, освітньо-культурну діяльність подільської кооперації у зазначений історичний період;

– цілісно відтворено особливості діяльності кооперації під час трьох спроб більшовизації кооперативних установ та організацій, у період протистояння білогвардійській інтервенції, в умовах присутності тимчасової польської адміністрації з кінця 1919 р. та в рамках Польсько-Українського воєнного договору 1920 р.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при читанні курсів з історії України, спеціальних курсів з історії кооперації, при підготовці узагальнюючих праць з історії України, краєзнавчої літератури, курсових та дипломних робіт, влаштуванні експозицій історико-краєзнавчих музеїв та виставок, присвячених історії кооперації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи обговорювалися на кафедрі українознавства, політології і соціології Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. Окремі концепції викладені у виступах автора на Міжнародній науково-практичній конференції “Споживча кооперація ХХІ століття: уроки трансформаційних реформ і перспективи розвитку” (Полтавський університет споживчої кооперації України, 20-21 листопада 2008 р.); І-й Міжнародній науково-практичній конференції “Трансформаційні реформи та антикризовий потенціал економіки в постсоціалістичних країнах” (Вінницький кооперативний інститут, 23-24 квітня 2009 р.); ІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції (частина ІІ) “Проблеми регіонального розвитку в контексті європейсько-азіатської інтеграції” (Вінницький кооперативний інститут, 27-28 листопада 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Споживча кооперація Поділля: через століття до майбутнього” (Вінниця, 27-28 травня 2010 р.); лекціях, семінарських і практичних заняттях з предмету “Історія України” та “Історія споживчої кооперації” у Вінницькому кооперативному інституті.

Публікації. Основні результати та висновки дослідження викладені в 10 публікаціях, з яких 6 (загальним обсягом 4,5 друк. арк.) - у фахових наукових виданнях. поділля кооперативний інтервенція більшовизація

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями і характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи 284 с., основної частини - 182 с., список використаних джерел та літератури складається з 339 найменувань (32 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет, хронологічні та територіальні межі, методологічні засади дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення результатів та їх апробацію, характер публікацій та структуру дисертації.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база” проаналізовано здобутки української історіографії та охарактеризовано джерельну базу наукової розробки проблеми, яка охоплює відрізок часу з початку ХХ і до початку ХХI ст. Окреслено методологічну основу дослідження.

Історіографічне вивчення діяльності кооперації Поділля в 1917-1921 рр. можна умовно поділити на п'ять тематичних напрямків у таких історичних періодах:

1) становлення влади Української Центральної Ради - висвітлення стану кооперації Поділля та її участі в національно-визвольній боротьбі за утворення Української Народної Республіки;

2) німецько-австрійська військова окупація й діяльність уряду Української Держави гетьмана П. Скоропадського - аналіз економічної політики Гетьманату щодо кооперації, висвітлення взаємостосунків між подільськими кооперативними установами та організаціями і гетьманською владою;

3) діяльність Директорії УНР - висвітлення участі подільської кооперації в заходах державної влади щодо постачання армії і населення матеріальними та продовольчими ресурсами, аналіз організаційно-кооперативної й культурно-освітньої роботи, утворення ієрархічної галузевої структури, органів координації розвитку кооперативного руху краю;

4) кооперація Поділля під час інтервенції білогвардійських військ та в період тимчасової польської адміністрації на Поділлі - висвітлення негативного впливу збройних формувань на діяльність кооперативних організацій, їх масові пограбування і репресії проти кооперативних діячів;

5) кооперативні організації та установи в умовах більшовицького режиму - висвітлення політики більшовиків щодо кооперації та аналіз основних заходів на етапі остаточного встановлення радянської влади.

За проблемно-хронологічними принципом дослідження діяльності кооперації Подільського краю, на нашу думку, можна умовно поділити на три періоди:

· 1917-1921 рр. - здобутки кооперації Подільського краю аналізуються та оцінюються у публікаціях організаторів українського кооперативного руху та громадсько-політичних діячів;

· початок 20-х - перша половина 80-х рр. ХХ ст. - діяльність кооперативних установ і організацій висвітлюється з заідеологізованих позицій, піддається критиці або всіляко замовчується;

· друга половина 80-х рр. ХХ ст. - початок ХХI ст. - широкомасштабне історіографічне осмислення та впровадження в життя позитивних результатів діяльності української кооперації.

Початок вивчення Подільської кооперації був покладений в середині 1918 р. дослідженнями Є. Бржосніовського “Споживчі товариства на Поділлю” та “Список кооперативних установ Поділля на 1 січня 1918 року”. В останній роботі не здійснено аналізу їхньої господарсько-фінансової діяльності, а опубліковані лише статистичні дані щодо їх утворення, що значно ускладнює розкриття ролі та місця сільськогосподарської кооперації в кооперативному русі Поділля.

Важлива інформація щодо будівництва й розвитку різних галузей подільської кооперації розглядалися в статтях П. Відибіди, В. Льовкіна, З. Фрадкіна, І. Люткевича, О. Мицюка, А. Балабана. Зокрема, голова правління Подільського Союз-банку П. Відибіда виклав концептуальні засади економічної співпраці між земствами та кооперацією, переконливо довів переваги кооперативних закладів в організації заготівельної діяльності.

Кооперативна тематика знайшла широке відображення в тогочасній періодиці. Так, у часопису “Промінь” було вміщено низку статей І. Азовського, А. Харченка та ін., які висвітлювали питання кооперативного централізму на Україні, надавали цінну інформацію про негативний вплив на кооперацію більшовицької влади у першій половині 1919 р.

Того ж року вийшло друком історико-статистичне дослідження Б. Стопневича, присвячене становленню споживчої кооперації на теренах підросійської України. Разом з тим, у праці, на жаль, не розглянута діяльність товариств гуртових закупівель на Поділлі.

У другому періоді впродовж 20-х рр. ХХ ст. майже всі праці, які досліджували історію розвитку подільської кооперації у 1917-1920 рр., вийшли під впливом більшовицької ідеології.

Важливе значення для розвитку кооперативної теорії становлять праці П. Височанського, і передусім його монографія “Начерк розвитку української споживчої кооперації”. Торкаючись діяльності подільської кооперації, автор стисло розглянув основні етапи розвитку кооперації Поділля, змалював спроби місцевої адміністрації вплинути на соціальний склад кооперативів, аби туди “не записався який-небудь “мазепинець”. Водночас, не можна погодитись з твердженням автора про те, що українська інтелігенція “своїми “кооперативними мріями” та “чоловіколюбивими зітханнями” уникала боротьби за незалежність української кооперації й, фактично, “ховалась від жорстокої дійсності пролетарської революції”.

Помітне місце посідає робота П. Мохора. Особливої уваги заслуговують висновки автора про тісний зв'язок національно-визвольного та кооперативного руху в Україні.

В дослідженні П. Пожарського наголошено на принципі аполітичності кооперації. П. Пожарський вітав повернення у 1919 р. діячів до кооперативної праці і висловлював надію, що вдасться надолужити те, що раніше було втрачене.

Зберігають науковий інтерес публікації В. Целларіуса та ін., побудовані на марксистсько-ленінській ідеології. Досвідчений теоретик і практик кооперативного руху В. Целларіус поставив “жирну крапку” під ленінським кооперативним планом, стверджуючи, що “тільки безнадійні мрійники або хитрі обманщики можуть морочити голову собі та іншим на рахунок самостійної великої ролі кооперації в русі до берегів майбутнього суспільства”.

Зазначимо, що до 10-ї річниці жовтневої революції в центральних часописах УСРР було опубліковано низку статей про стан подільської кооперації за період розвитку 1917-1927 рр. “Кооперативне будівництво” надрукувало розвідку М. Явного “Споживча кооперація на Вінниччині за 10-ть років Жовтневої революції”. Намагаючись переконати читача в неспроможності колишніх спілок задовольнити потреби членів товариств, він “доводив”, що реорганізована на радянський лад споживча кооперація Вінниччини “стоїть на сторожі інтересів працюючих мас”.

У 1927 р. вийшла друком монографія Є. Дешка “Кооперація на Україні”, присвячена 10-річчю встановлення радянської влади. Тоді ж з'явилася праця С. Зарудного “Українська кооперація на десяті роковини Жовтневої революції. 1917-1927”. Зрозуміло, що висновки Є. Дешка і С. Зарудного були кон'юнктурними й чітко вписувалися в реалії святкування ювілею жовтневої революції.

Однак у зазначених вище дослідженнях стан кооперації Поділля у роки Української революції окремо не розглядався, й тому ці праці не розкривають повної картини її економічної діяльності та організаційно-кооперативної роботи у зазначений період.

У СРСР в 30-х рр. та у наступний період дослідження історії кооперативного руху було значно уповільнене. Проте у цей же час вивчення історичного минулого вітчизняної кооперації не залишилося поза увагою українських учених за межами УРСР. Різні аспекти розвитку української кооперації досліджувалися у працях С. Бородаєвського, І. Ємельянова, І. Івасюка, І. Витановича, які, перебуваючи в еміграції, у своїх дослідженнях висвітлювали проблеми національного кооперативного руху.

Значний внесок у вивчення історії вітчизняної кооперації був зроблений у 60-ті рр. У 1964 р. у Нью-Йорку вийшла друком праця І. Витановича “Історія українського кооперативного руху”. Становлення й розвиток подільської кооперації представлені автором фрагментарно та містили деякі хиби у висвітленні й оцінці подій кооперативного руху в регіоні. Очевидно, обмеженість джерельної бази не дозволила вченому дослідити кооперативне життя періоду революції і громадянської війни у всій його повноті. За визнанням самого автора, “розвиток кооперативного руху в часи напруженої соціально-політичної боротьби 1917-1921 рр. потребує подальшого вивчення”.

Така ситуація продовжувалася аж до середини 80-х рр. включно та вкрай негативно позначилася на розробці даної тематики.

Загалом у радянській історіографії 30-х - першої половини 80-х рр. приділялася увага лише окремим аспектам розвитку кооперативного руху. Предметом цілісного розгляду історія української кооперації в той час не стала, а всі наукові здобутки 20-х рр. були забуті.

Третій період дослідження діяльності кооперації в умовах Української революції розпочався з 90-х рр. ХХ ст. Серед перших, хто з нових методологічних засад спробував переглянути діяльність більшовиків у 1917-1921 рр., став відомий дослідник С. Кульчицький. Проте місце споживчої кооперації в процесі зміни політичного курсу більшовиків автор окреслив лише фрагментарно, не вдаючись до глибокого розкриття досвіду господарювання кооперативних організацій.

Серед історико-кооперативних досліджень важливе місце належить монографії В. Марочка “Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект”. Концепцію кооперації він розглядав як складову частину наукової теорії суспільного розвитку, що включає організаційні й соціально-економічні підвалини кооперативного руху. Особливо ґрунтовно проаналізовано найважливіший момент розвитку кооперативного руху в 1917-1921 рр. - створення національної системи як загальнонародного економічного організму, який об'єднав за допомогою кооперативних організацій значну частину населення країни на чолі з всеукраїнськими центрами. На жаль, у монографії мало висвітлені основні тенденції становлення і розвитку селянської кооперації Подільської губернії.

Проблема регіональної історії кооперативного руху Лівобережної України від її зародження у другій половині ХІХ ст. до 1917 р. стала центральною в працях В. Половця. Автор, узагальнюючи матеріал щодо розвитку кооперації Лівобережної України, зосередився на розвитку етапів її становлення, організаційних принципах, загальних основах, структурі кооперативної мережі регіону, особливостях її господарювання.

У 90-х рр. з'являються дисертаційні дослідження І. Бутенка та А. Пантелеймоненка, в яких розглядаються питання становлення й функціонування сільськогосподарських кооперативних організацій в Україні в дореволюційний період.

Нове бачення суспільної місії кооперації знаменувало собою дослідження І. Фаренія “Український кооперативний рух у період 1917-1920 років (історичний аспект)”, у якому історію кооперативного руху в Україні у 1917-1920 рр. розроблено комплексно як самостійну наукову проблему.

З вивченням історії та соціально-економічної природи кредитної та сільськогосподарської кооперації пов'язані праці В. Гончаренка та В. Зіновчука. На думку В. Гончаренка, дискредитація кооперативної ідеї за радянських часів в очах широких верств населення призвела до втрати в суспільстві розуміння природи кооперативних організацій як “форми економічного самозахисту людей”.

Особливістю історіографії зазначеного періоду став вихід колективних монографій “Історія кооперативного руху” та “Історія споживчої кооперації України”. Основну увагу автори зосередили на питаннях організаційної розбудови кооперації. Однак питання специфіки діяльності кооперативних установ у регіонах у контексті революційної боротьби 1917-1921 рр. в Україні вчені глибоко не розглядали.

Важливе місце в дослідженні займають праці подільських науковців і краєзнавців, які вивчають історію визвольних змагань та кооперативного руху зокрема. З-поміж них необхідно виділити дисертаційні та монографічні дослідження Ю. Магась-Демидас, Б. Кузіни, В. Подоляна та В. Рекрута. У цих працях різнобічно висвітлено процеси зародження й становлення кооперативного руху на Поділлі, проте відсутній системний аналіз діяльності в 1917-1921 рр. окремих галузей кооперації, епізодично розглядається специфіка організаційно-кооперативної роботи тощо.

Отже, на підставі проведеного історіографічного аналізу наявної літератури щодо розвитку кооперації на Поділлі в період Української революції можна констатувати, що від 20-х рр. ХХ ст. і донині це питання мало аналізувалося дослідниками кооперативного руху.

Аналіз літератури засвідчив, що при висвітленні процесів, які відбулися в роки Української революції на теренах Поділля, існує ще значна кількість прогалин у дослідженні історії подільської кооперації. Це й зумовлює необхідність комплексного дослідження подільського кооперативного руху зазначеного періоду.

Джерельна база дослідження добиралася та аналізувалася відповідно до визначених завдань дисертації.

Аналіз законодавчих актів дозволив з'ясувати юридичні обставини, у яких функціонували кооперативні установи, завдання та функції останніх. До джерел цього виду належать законодавчі акти Росії, ухвалені Тимчасовим урядом 20 березня 1917 р..

До важливих законодавчих актів слід віднести Універсали УЦР. Зокрема IV Універсалом була запроваджена державна монополія на торгівлю й покладено на кооперацію основні функції щодо забезпечення населення продуктами харчування та іншими товарами.

Цінна інформація міститься в законодавчих актах Гетьманату, які запроваджували державну монополію на заготівлю основних продовольчих ресурсів і, фактично, відсторонювали кооперацію від заготівельно-збутової діяльності.

Значний масив важливої інформації щодо фінансової підтримки та налагодження співпраці між урядовими структурами і кооперацією міститься в законодавчих актах Директорії УНР. Вони підтверджують, що діюча влада покладала на українську кооперацію важливе державне завдання й налагоджувала тісну співпрацю з кооперативними установами Поділля.

Другу найчисельнішу групу джерел становить діловодна документація. За допомогою цих документів, зокрема, вдалося отримати важливу інформацію щодо ухвали низки кооперативних законів УНР, доцільність запровадження яких у коментарях обґрунтував Б. Мартос. Виключний інтерес являє листування головного уповноваженого уряду Української Народної Республіки І. Огієнка з Радою Міністрів про положення в Україні. Тут міститься цінна інформація про стан кооперативних установ та організацій, настрої населення Поділля в період “Листопадівської катастрофи” і Першого зимового походу армії УНР та змальовуються унікальні приклади негативного ставлення подолян до білогвардійців і більшовиків. Крім того, діловодні матеріали, що відклалися у фондах “Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки” (ЦДАВО України ф. 1065), “Міністерство внутрішніх справ Української Народної Республіки” (ЦДАВО України, ф. 1092), “Міністерство фінансів УНР” (ЦДАВО України ф. 1509) та ін., уміщують значний обсяг інформації, що безпосередньо стосується діяльності кооперації.

У фонді “Всеукраїнська кооперативна спілка” (ЦДАВО України, ф. 296), зокрема бракує документів, що стосуються діяльності кооперативних установ у 1917-1919 рр., а 1920 р., тобто період становлення Вукоопспілки, представлений лише декількома справами.

Певна інформація розміщена в документальній базі ЦДІАК України. Зокрема, завдяки матеріалам фонду “Товарищество обществ Юга России” (ЦДІАК України, ф. 1111) вдалося проаналізувати стан розвитку робітничих кооперативів під час встановлення радянської влади на Поділлі у 1919-1920 рр. та визначити основні заходи більшовиків щодо запровадження так званої пролетарської кооперації.

Ряд важливих документів і матеріалів знайдено у Національній бібліотеці імені В.І. Вернадського, зокрема у фондах Інституту рукопису. У розглянутому рукописі “Кілька слів про українську кооперацію” викладені погляди Б. Мартоса на розвиток українського кооперативного руху та зроблено висновок, що з поразкою Української революції закінчився перший період в історії української кооперації - “період вільного творчества”.

Значний масив діловодства державних установ міститься в регіональних архівах. Так, у фондах Держархіву Вінницької області “Вінницький окружний суд” (ф. Д-172), “Вінницька повітова земська управа” (ф. Д-255), “Подільський губернський комендант” (ф. Р-1196), “Подільський губернський комісар Тимчасового уряду” (ф. Р-2734) міститься документальна база, яка дозволила проаналізувати стосунки між органами влади та кооперативними установами, особливо у 1917-1918 рр., та узагальнити матеріали щодо репресій проти організаторів кооперативного руху краю. Із матеріалів фондів Р-389, Р-988 почерпнута цінна інформація щодо становлення і розвитку Подільської спілки кредитних й ощадно-позичкових товариств, вдалося отримати важливі відомості про кооперативних діячів та їх співпрацю з урядами УНР, здійснити аналіз господарсько-фінансової діяльності Подільського Союз-банку в 1917-1920 рр., значно розширити маловідомі дані про зовнішньоекономічні зв'язки подільських кооперативних установ тощо.

Загалом, у фондах цього закладу яскраво відображена багатогранна інформація, що дозволяє відтворити цілісну історію подільської кооперації 1917-1921 рр.

Цінну інформацію містить періодична преса. У роботі використані 27 комплектів журналів та 18 газет, серед яких можна виділити загальноукраїнські часописи, які видавали національні кооперативні центри: журнали “Наша кооперація”, “Муравейник” (“Комашня”), “Українська кооперація”, “Кооперативна зоря” та ін. Вони містять відомості як про роботу всеукраїнських кооперативних об'єднань і окремих кооперативних установ, так і про кооперативне життя країни в цілому.

Серед регіональної періодики важливе місце займав журнал “Южный кооператор”, на шпальтах якого розміщалися додаткові відомості про подільські товариства та їх спілки, розглядалися питання співпраці окремих товариств Поділля з Одеською філією Московського союзу споживчих товариств (далі - МССТ). Найпомітніше місце серед подільської періодики займали журнали “Экономическая жизнь Подолии”, “Подільська воля”, “Бюлетень Подільського Союз-банку”.

Унікальною знахідкою є перша й, на жаль, остання книга часопису “Подільська кооперація”, видана в середині 1920 р. подільською “Радою Трьох”. З журналу вдалося отримати важливу інформацію щодо побудови ієрархічної структури подільської кооперації станом на середину 1920 р. та детально ознайомитись із специфікою діяльності кооперативного центру “Рада Трьох”.

Таким чином, кооперативна преса дає можливість отримати відомості як про стан розвитку кооперації на Поділлі загалом, так і про її розвиток і основні тенденції в тому чи іншому регіоні.

Зі статистичних видань опрацьовано “Список кооперативних установ Поділля на 1 січня 1918 року”, низку “Справоздань” та “Балансів”, в яких систематизовано звіти про господарсько-фінансову діяльність галузевих кооперативів та їх спілок. Так, за матеріалами звітів Вінницької споживчої спілки за період діяльності у 1917-1919 рр. вдалося відтворити цілісну картину економічного стану споживчої кооперації регіону.

Цінним джерелом стали мемуари Д. Донцова, Д. Дорошенка, О. Доценка, М. Капустянського, І. Мазепи, М. Омельянович-Павленка, В. Приходька, П. Скоропадського, Є. Чикаленка та інших. Мемуарна література містить свідчення про багатопланову діяльність лідерів українського кооперативного руху та окремих кооперативних діячів, які брали активну участь у революційні боротьбі в тогочасних умовах.

Отже, відповідно до завдань дослідницьку основу дисертації становить сукупність джерел, різних за природою, сутністю, специфікою відображення дійсності, особливістю інформації. Джерельна база дослідження є достатньо репрезентативною і дає можливість реалізувати поставлені у даному дослідженні завдання.

Методологія дослідження базувалася на застосуванні загальноприйнятих у сучасній українській історіографії принципів і методів наукового історичного пошуку. Використання принципів історизму, об'єктивності й системності в поєднанні з різноманітними методами, дозволяло реалізувати поставлену мету і дослідницькі завдання роботи. Застосування діахронічного методу (періодизації) дало можливість провести дослідження діяльності подільської кооперації в межах визначених історичних періодів. Так, при виокремленні певних етапів діяльності УЦР вдалося з'ясувати участь кооперативних організацій у трьох умовних періодах державотворчого процесу, тобто, автономістському, федералістському та самостійницькому, що відбувався впродовж боротьби українського народу за власну державність.

Аналітично-синтетичний метод дозволив з'ясувати стан кооперативного руху на Поділлі у певних історичних періодах, розглянути питання соціально-економічного та суспільно-політичного характеру впродовж революційних подій 1917-1921 рр., а також, виявити характерні риси й особливості діяльності подільської кооперації під час білогвардійського режиму, перебування тимчасової польської адміністрації та декількох спроб встановлення більшовиками радянської влади на території Поділля.

Другий розділ дисертації “Участь кооперативних організацій та установ в боротьбі за незалежність України” розкриває участь кооперації в становленні влади УЦР, характеризує економічний стан кооперативних установ і організацій у 1917 р. та в умовах Української Держави, розглядає роль і місце товариств та їх спілок у діяльності Директорії УНР (1919-1920 рр.).

У перших двох підрозділах визначено економічний стан кооперативних організацій, висвітлені процеси кооперативного будівництва в умовах запровадження нового російського кооперативного законодавства від 20 березня 1917 р., розглянута участь кооперативних діячів у становленні влади УЦР. Важливим підсумком діяльності кооператорів Поділля в 1917 р. стало те, що в умовах війни і політичної нестабільності, розгулу анархії і бандитизму вони змогли зберегти ідеали кооперації - працювати й обслуговувати членів товариств. Подільські кооперативи виступили єдиною організованою структурою, яка стала опорою економічної політики УЦР, стояла на позиціях української державності й всіляко підтримувала боротьбу за незалежність України.

В умовах діяльності Української Держави аналізується економічний розвиток товариств та їх спілок, розглянуті взаємовідносини між кооперативними установами й управлінськими інституціями Гетьманату. Зокрема, висвітлені організовані дії кооператорів проти вилучення кооперативного майна і переслідувань окремих лідерів кооперативного руху краю. Водночас подільські кооперативи та їх спілки плідно співпрацювали з національними центрами й брали активну участь у запроваджених ними заходах. Д. Маркович, П. Відибіда, В. Мачушенко, М. Литвицький та ін. входили до складу керівних органів Центрального українського кооперативного комітету (далі - ЦУКК), “Дніпросоюзу”, “Централу”, “Українбанку”, “Книгоспілки”. Незважаючи на несприятливу для кооперації економічну ситуацію, в 1918 р. товариства та їх спілки проводили значну організаційно-кооперативну й культурно-просвітницьку роботу, яка, безперечно, позитивно впливала на зміцнення ролі кооперації в суспільстві.

Загалом, на кінець 1918 р. за чисельністю подільська кооперація (2326 організованих в спілки товариств) поступалася лише полтавчанам (2559 товариств) і складала близько 17 % від загальної кількості кооперативів Наддніпрянської України.

Діяльність подільських установ та організацій під час влади Директорії визначалася цілеспрямованою політикою урядів УНР щодо зміцнення кооперації як основної сили, спроможної вирішити всі економічні проблеми країни. Залучення кооперативних діячів до праці в державних органах, надання кооперації значних преференцій, у тому числі, виділення близько 600 млн. грн. кредитів, свідчить про глибоку довіру з боку Директорії УНР.

У цей час завершилось будівництво галузевих спілок та утворився єдиний центр управління, роль якого виконувала “Рада Трьох”. На території краю діяло 28 регіональних галузевих об'єднань: 23 споживчих, 3 кредитних і 2 сільськогосподарських спілок, які репрезентували інтереси пайовиків близько 2800 подільських кооперативів.

У третьому розділі “Особливості розвитку кооперативного руху в умовах більшовицької й білогвардійської інтервенції та Польсько-Українського договору” розглянуто специфіку діяльності кооперативних установ під час агресії проти УНР з боку ворожих до неї політичних режимів. Особливістю діяльності денікінців стало те, що їм вдалося влаштувати економічну блокаду території Поділля, розірвати зв'язки між кооперативами та їх спілками, фактично, ізолювати подільську кооперацію від інших територій країни. Характерною особливістю цього режиму стало масове пограбування населення та кооперативів, а також проведення жорстоких репресій проти прихильників української державності.

Перебування тимчасової польської адміністрації на частині Поділля мало свої особливості й протягом цього часу українсько-польські стосунки складалися неоднозначно. Зокрема, відчувалася надумана зверхність польського керівництва в спільній боротьбі проти ворогів національної незалежності обох країн та відбувалися непоодинокі спроби підпорядкування діяльності кооперативних установ. Проте кооператорам краю на чолі з “Радою Трьох” вдалося налагодити конструктивний діалог, економічну співпрацю і таким чином, у межах можливого, налагодити матеріально-технічне забезпечення українських військових формувань та знизити дефіцит товарів для населення.

Під час перших двох спроб захоплення влади (1917-1919 рр.) більшовики, намагаючись максимально вивезти до Росії матеріальні ресурси, проводили експропріацію кооперативного майна, здійснювали переслідування та репресії персоналу товариств та їх спілок.

У 1920 р., на завершальному етапі утвердження більшовицької влади на території Поділля, кооперативні організації краю були реорганізовані згідно вимог декретів щодо кооперації, виданих раніше в Росії. Ідеологія реформ і методи їх виконання були спрямовані на знищення галузевої структури кооперативного руху і перетворення кооперативних організацій в єдину систему споживчих товариств, які виконували функції звичайних розподільників продуктів харчування під безпосереднім контролем влади.

ВИСНОВКИ