Дипломатичні відносини між Польщею та УСРР 1921-1923 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ім. М.С.ГРУШЕВСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.02 - всесвітня історія

ДИПЛОМАТИЧНІ ВІДНОСИНИ МІЖ ПОЛЬЩЕЮ ТА УСРР

1921-1923 рр.

ГІСЕМ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

Київ - 2008

Загальна характеристика праці

Актуальність цієї праці полягає в тому, що взаємини між сусідніми державами є одними з визначальних чинників їх розвитку. А досвід цих відносин є вельми повчальним. Крім того нині і перед Україною, і перед Республікою Польща значною мірою стоять ті ж проблеми, які непокоїли український і польський народи на початку 1920-х рр. Це, зокрема, розвиток взаємин з Росією, Німеччиною, іншими європейськими державами, обстоювання державних інтересів, підвищення ефективності політичної, економічної та гуманітарної співпраці. Досвід дипломатичних відносин між Польщею та УСРР переконливо доводить, що принесення в жертву інтересів держави амбітним планам або ідеологічним постулатам призводить до вкрай напружених відносин і шкодить обом сторонам.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми “Документальні та історіографічні джерела з історії боротьби за суверенітет та незалежність України XX століття” (реєстраційний номер 0105U000401), включена до тематичного плану Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України.

Мета праці - розкрити діяльність дипломатичного представництва УСРР на теренах Польщі в 1921-1923 рр., взаємодію і протиборство польських і радянських дипломатів, роль Росії у формуванні українсько-польських відносин.

Щоб досягнути мети, дисертант поставив перед собою такі завдання:

- проаналізувати стан розроблення теми і визначити джерельну базу дослідження;

- виявити головні пріоритети дипломатії УСРР;

- охарактеризувати процес обміну дипломатичними представництвами між Польщею та УСРР;

- показати організаційну структуру та особовий склад повноважного представництва УСРР у Варшаві;

- розкрити дипломатичні відносини Польщі та УСРР на тлі радянсько-польських і загальноєвропейських дипломатичних відносин;

- дослідити дипломатичні наступи УСРР на Польщу у 1921-1923 рр.;

- простежити зв'язок між активністю радянських дипломатів та більшовицькими спробами реалізації ідеї світової революції;

- показати використання „галицького питання” як фактора тиску радянської дипломатії на Польщу;

- дослідити й визначити вплив дипломатичної діяльності УСРР та Польщі на розвиток економічних відносин між двома країнами;

- з'ясувати політичні та економічні наслідки діяльності української радянської та польської дипломатії для України та Польщі.

Об'єктом дослідження є дипломатичні відносини між Польщею і УСРР в контексті радянсько-польських відносин у 1921-1923 рр.

Предметом дослідження є діяльність повноважного представництва УСРР у Варшаві та польського посольства у Харкові; стосунки між дипломатами та зовнішньополітичними відомствами УСРР, РСФРР та Польщі; механізми реалізації політичних та економічних завдань, поставлених перед дипломатичними службами радянських республік і Польщі.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної праці є принцип об'єктивності та історизму. Для розв'язання досліджуваних завдань використано проблемний, конкретно-історичний, системно-структурний методи, застосовано проблемно-хронологічний виклад. Розгляд дипломатичних відносин між Польщею та УСРР відбувається на широкому тлі радянсько-польських взаємин і міжнародних відносин у Європі зазначеного періоду загалом.

Хронологічні рамки дисертаційної праці охоплюють період від підписання Ризького мирного договору між УСРР та РСФРР з одного боку та Польщею - з іншого (березень 1921 р.) і до остаточної ліквідації Наркомату зовнішніх справ УСРР у вересні 1923 р. Вони обґрунтовані тим, що саме Ризький мир відкрив шлях до налагодження дипломатичних відносин між Польщею та УСРР, сприяв виходові УСРР на міжнародну арену як самостійної держави. У цей період УСРР активно діяла на зовнішній арені, подекуди засвідчуючи свою незалежність від Москви. З ліквідацією зовнішньополітичного відомства УСРР зводяться нанівець усі напрацювання двосторонніх відносин.

Наукова новизна праці полягає в тому, що у ній комплексно досліджено дипломатичні відносини між Польщею і УСРР на основі аналізу введених до наукового обігу нових документів і матеріалів державних установ УСРР, РСФРР та Польщі, мемуарів, почерпнутих в українських, російських, польських архівах і бібліотеках, переглянуто оцінки конкретних історичних подій, висвітлено замовчувані або спотворені сторінки українсько-польських та українсько-російських взаємин. У використанні джерел та літератури увага зосереджувалася на з'ясуванні причинно-наслідкових зв'язків у діяльності зовнішньополітичних відомств України, Росії та Польщі. Докладно показано перипетії створення повноважного представництва УСРР у Варшаві і посольства Польщі у Харкові; висвітлено взаємини між дипломатичними відомствами УСРР і РСФРР та партійним керівництвом, розкрито реалізовані українською радянською дипломатією „дипломатичні наступи” проти Польщі та відповіді на них польської дипломатії; визначено роль української радянської дипломатії у ліквідації „петлюрівщини”; охарактеризовано діяльність спецслужби КП(б)У „Закордоту” і вплив цієї діяльності на дипломатичні відносини з Польщею; з'ясовано суть „галицького питання” для радянської зовнішньої політики; визначено зміст економічної політики радянських республік щодо свого найближчого оточення за кордоном; охарактеризовано спроби налагодження торговельних відносин між Польщею і УСРР та процес згортання цих відносин під тиском Москви.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дають змогу на основі порівняльного аналізу вийти на розуміння формули радянської політики щодо Польщі та інших „буферних” держав: „генерація хаосу” (дестабілізація становища різними способами) у прикордонних державах, де режим не вбачається дружнім, інформаційно-пропагандистська інтервенція, використання конфронтаційних політичних чинників, обмеження економічної співпраці, за винятком транзитного сполучення тощо. Ця формула вибірково використовується у міждержавних відносинах по теперішній день. Тому зазначені проблеми та історичний досвід їх розв'язання гідні уваги в сучасній Україні.

Визначення характеру і суті відносин дипломатії УСРР та Польщі з'ясовує механізм прийняття рішень і засоби їх реалізації радянськими дипломатичними службами, державними і партійними установами. Завдяки цьому закривається ще одна прогалина у дослідженні вітчизняної та всесвітньої історії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися на міжнародних наукових конференціях: „Дослідження джерел з історії українського і польського народів” (Херсон, 2004, 2007), „Українсько-польське прикордоння за часів радянського режиму 1939-1941рр.: українське, польське, єврейське соціальне життя та взаємовідносини” (Львів, 2007), обговорювалися на засіданні відділу вивчення зарубіжних джерел з історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України.

Зміст дисертації відображений у 6 авторських статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації підпорядкована меті і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, списку використаних джерел та літератури (32 сторінки, 387 позицій). Обсяг основного тексту дисертації - 192 с.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, її хронологічні рамки, методологічну основу, сформульовано основну мету і завдання, наукову новизну і практичне значення дисертаційного дослідження.

Перший розділ “Історіографія проблеми та джерела дослідження” складається з двох підрозділів, які розкривають стан наукової розробки дисертаційного дослідження та його джерельну базу. У підрозділі 1.1. „Стан наукового розроблення проблеми” зазначається, що за всієї важливості теми питання відносин між УСРР і Польщею у 1921-1923 рр. не знайшло відповідного відображення у наукових дослідженнях. До кінця 1950-х років не з`явилося ґрунтовної наукової праці з даної теми, хоча перші публікації вже мали місце у 20-і роки.

Хрущовська “відлига” дала змогу пожвавити наукові пошуки з вітчизняної історії. Проблема зовнішньополітичної діяльності УСРР довела свою перспективність появою низки монографій та окремих розвідок, авторами яких є А.Джеджула, Р.Симоненко, Д.Сташевський, П.Удовиченко, І.Хміль, В.Чирко, А.Ярошенко та ін. Об`єктами досліджень стали: зародження української радянської дипломатії, двосторонні відносини УСРР та конкретні дипломатичні акції, дипломатичні установи, міжнародні економічні відносини, персоналії. До наукового обігу вводяться архівні дані, використовуються закордонні публікації. Зрозуміло, що науковці не забували підкреслювати марксистсько-ленінську методологію своїх праць, дотримувалися усталених ідеологічних кліше, часто вживали ідеологічні наліпки - “український буржуазний націоналізм”, “петлюрівщина”, „панська Польща” тощо, та доводили, що радянсько-польські конфлікти були зумовлені політикою правлячих кіл Польщі, які окупували західноукраїнські землі Сташевський Д.М. За мирні відносини з капіталістичним світом (1921-1924) / Сташевський Д.М. - К., 1963; Удовіченко П. З історії зовнішньої політики УРСР (1919-1922) / Удовиченко П. - К., 1957; Чирко В.А. Коммунистическая партия - организатор братского сотрудничества народов Украины и россии в 1917-1922 гг. / Чирко В.А. - М., 1967; Хміль І. З прапором миру крізь полум`я війни: Дипломатична діяльність Української РСР (1917-1920) / Іван Хміль. - К.,1962..

Вагомий внесок у дослідження радянсько-польських відносин початку 1920-х рр. внесли праці радянських істориків П.Ольшанського, К.Почса, Н.Рубінштейна, Д.Сташевського, І.Яжборовської Ольшанский П.Н. Рижский договор и развитие советско-польских отношений 1921-1924 гг. / Ольшанский П.Н. - М., 1974; Почс К.Я. «Санитарный кордон». Прибалтийский регион и Польша в антисоветских планах английского и французского империализма (1921-1929 гг.) / Почс К.Я. - Рига, 1985; Сташевський Д.М. За мирні відносини з капіталістичним світом (1921-1924) / Сташевський Д.М. - К., 1963; Яжборовская И.С. Коммунистическая партия Польши и идеи Октября. 1918-1923 / Яжборовська И.С. - М., 1967.. Проте у їх працях про діяльність дипломатії УСРР згадується лише у контексті мирних переговорів у Ризі, при висвітлення процесу встановлення дипломатичних відносин з Польщею, при розгляді дипломатичних зусиль у боротьбі радянських республік з “контрреволюційними осередками” на території Польщі. Висновки вищезазначених дослідників про миролюбний характер радянської зовнішньої політики було покладено в основу офіційного трактування радянсько-польських взаємин початку 20-х рр.

Свій внесок у дослідження українсько-польських відносин зробили українські історики, які проживали в країнах Заходу. Одначе й вони не спромоглися уникнути антикомуністичних ідеологічних штампів і спрощених підходів. Тема дипломатичних відносин між УСРР і Польщею у 1921-1923 рр. для них не стала об`єктом спеціальних досліджень.

Із здобуттям Україною незалежності українські історики почали по-новому, спираючись на недоступні раніше джерела, досліджувати міжнародні аспекти українського питання. Особливу увагу дослідників привертає зовнішня політика УНР, Гетьманату, ЗУНР, Другий зимовий похід, українсько-польські відносини у Східній Галичині у 1920-30-і роки, тощо. Безперечно, конче потрібно було заповнити цю прогалину вітчизняної історіографії. Проте водночас майже забутою виявилася дипломатія УСРР згаданого періоду.

Вагомим доробком у висвітленні історії української радянської дипломатії стали праці С.Кульчицького, Г.Цвєткова, книга львівських істориків за загальною редакцією В.Трофимовича, Л.Гайдукова, М.Гетьманчука, О.Красівського, І.Овсія, І.Срібняка, М.Павленка, Т.Єременко, І.Дробота, А.Ліпкана, В.Сідака і В.Козенюка, Т.Шинкаренко, В.Матвієнка, І.Васюти, В.Головченка, Д.Вєдєнєєва та ін Гайдуков Л. НКЗС УРСР: утворення та розгортання діяльності / Л.Гайдуков // Вісник Київського Університету. Міжнародні відносини. - 1997. - Вип.6; Гетьманчук М.П. Українське питання в радянсько-польських відносинах 1920-1939 рр. / М.П.Гетьманчук. - Л., 1998;; Історія міжнародних відносин України (ХХ століття) / [зб.наук.праць / під заг.ред. В.Трофимовича.] - Л., 1996; Дробот І. Українське питання у зовнішньополітичних планах європейських країн у міжвоєнний період (1920-1939 рр.) / Іван Дробот. - К.,1999; Красівський О. Східна Галичина й Польща в 1918-1923 рр. Проблеми взаємовідносин / Краківський О. - К., 1998; Кульчицький С.В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.). Спроба побудови концептуальних засад реальної історії / Кульчицький С.В. - К., 1995; Кушнір В. Ліга Націй та українське питання. 1919-1934 рр. / Кушнір В. - Л., 1999; Ліпкан А.Г. Українське питання в радянсько-польських стосунках 20-50-х років ХХ ст.: військово-історичний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступя канд. іст. наук: спец. 07.00.02 „Всесвітня історія” / А.Г.Ліпкан. - Л., 2003; Павленко М. Українські військовополонені й інтерновані у таборах Польщі, Чехословаччини та Румунії: ставлення влади і умови перебування (1919-1924 рр.) / Павленко М. - К., 1999; Сидак В.С. Революцию назначить…: Экспорт революции в операциях советских спецслужб / В.С.Сидак, В.А.Козенюк. - К., 2004; Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917-1945 рр. / Гліб Миколаєвич Цвєтков. - К., 1997; Шинкаренко Т. Український національно-визвольний рух в 1920-1923 рр. в контексті зовнішньої політики західних держав / Шинкаренко Т. - К., 1999; Матвієнко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постатях / В.Матвієнко, В. Головченко. - К., 2001; Васюта І. Політична історія Західної України (1918-1939). - Л., 2006; Вєдєнєєв Д. Юність української дипломатії. Становлення зовнішньополітичної служби Української держави. 1917-1923 роки / Д.Вєдєнєєв, Д. Будков. - К., 2006..

Так, С.Кульчицький доводить, що вихід УСРР на міжнародну арену пов`язаний винятково з особистістю Х.Раковського, наголошує на конфліктах між російськими та українськими дипломатичними службами. М.Гетьманчук простежив боротьбу більшовицької Росії та Польщі за володіння переділеними українськими землями, з`ясував місце українського фактора у зовнішній політиці цих держав у міжвоєнний період, при цьому докладно та об`єктивно проаналізував політику УСРР у процесі й реалізації умов Ризького миру. О.Красівський ґрунтовно розкрив комплекс питань політики Польщі щодо Східної Галичини і реакцію на цю політику українства. Дослідженням В.Сідака і В.Козенюка уможливили з'ясування взаємозв'язку між діяльністю радянських спецслужб із розпалювання світової революції та українською радянською дипломатією, зокрема діяльність „Закордоту”. Т.Єременко на основі переважно польських джерел розкрила сутність відносин Польщі та радянської України. Дослідженню дипломатії УСРР присвячено і праці Д.Вєдєнєєва, в яких він стверджує, що дипломатична діяльність УСРР є етапом становлення зовнішньополітичної служби України, окремо порушує проблеми відносин між дипломатією УСРР і радянськими спецслужбами. У праці І.Васюти у контексті політичної історії Західної України розглядаються питання підтримки радянськими республіками українського національно-визвольного руху в Східній Галичині, антипольське повстання восени 1922 р., деякі аспекти дипломатії УСРР щодо галицького питання тощо.

Багато уваги приділяє радянсько-польським відносинам і сучасна російська історична наука, особливо радянсько-польській війні 1920 р., Ризькому мирові, подіям часів Другої світової війни. Завдяки цьому було оприлюднено матеріали про розвідувально-диверсійну діяльність радянських спецслужб на території Західної Білорусії та Західної України, Комінтерну на території Польщі, про репатріацію радянських полонених з Польщі тощо. Втім, як і раніше українське питання виступає лише як епізод, а його трактування не виходить за межі напрацювань радянської історіографії Иванов Ю.В. Очерки истории росийско(советско)-польских отношений в документах. 1914-1945 гг. / Ю.В.Иванов. - М., 2002.; Матвеев Г.Ф. О численности пленных красноармейцев во время польско-советской войны 1919-1920 гг. / Г.Ф.Матвеев // Вопросы истории. - 2001 - №10; Михутина И.В. Польско-советская война 1919-1920 гг. / И.В.Михутина. - М.,1994; Мельтюхов М. Советско-польские войны. Военно-политическое противостояние 1918-1939 гг. / М.Мельтюхов. - М., 2001; Савченко В.Н. Восточная Галиция в 1916-1920 годах (этнополитическая ситуация в крае) / В.Н.Савченко // Отечественная история. - №2 - 2004; Яковлева Е.В. Польша против СССР 1939-1950 гг. / Е.В.Яковлева. - М., 2007.

Польська історіографія питання, що досліджується, бере початок у 1920-і роки. Спочатку це були переважно мемуари або роздуми на основі спогадів. Авторами були політичні лідери різних політичних таборів або урядовці: Ст. Кутшеба, Р.Дмовський, Ю.Гжимали-Грабовський, Л.Василевський, З.Заремба. Вони підкреслюють миролюбний характер зовнішньої політики Польщі, яка опинилася між двома ворогами - Німеччиною і радянськими республіками. Дипломатичні відносини між Польщею і УСРР подаються в контексті відносин з радянською Росією і загалом не виокремлюються. Ця ж теза отримали розвиток у польській емігрантській історіографії 40-80-х років ХХ ст.

Історики Польської Народної Республіки (ПНР) під впливом радянської історіографії прагнули висвітлити „...історію боротьби радянського уряду за мир, викрити антирадянську політику правлячих кіл Польщі, показати взаємне прагнення радянського і польського народів до зближення і братерської дружби”. Серед перших узагальнюючих праць, присвячених дипломатичним відносинам між Польщею і радянськими республіками, слід відзначити роботи А.Айненкеля і В.Дашкевича. Ajnenkiel A. Od rz№dуw ludowych do przewrotu majowego. Zarys dziejуw politycznych Polski 1918-1927 / Ajnenkiel A. - Warszawa, 1964; Daszkiewicz W. Walka paсstwa radzieckiego o pokуj i bezpieczeсstwo (lata 1917-1925) / Daszkiewicz W. // Sprawy miкdzynarodowe, 1962. - №11.

На відміну від радянських істориків, науковці ПНР у 1960-70-і роки значно інформативніше висвітлювали польсько-радянські відносини. Із 1965 р. Інститут історії польсько-радянських відносин ПАН розпочав випуск серійного видання „Z dziejуw stosunkуw polsko-radzieckich. Studia i materialy” (Warszawa, 1965-1978. - T.1-17). Дехто з авторів статей цієї серії опублікували свої монографії, проте українське питання висвітлили фрагментарно Kumaniecki J. Po traktacie Ryskim. Stosunki polsko-radzieckie 1921-1923 / Kumaniecki J. - Warszawa, 1971; Kowalski W. Stosunki polsko-radziecki 1917-1945 / W.Kowalski, А.Skrzypek. - Warszawa, 1980; Skrzypek A. Kronika koegzystencji. Zarys stosunkуw polsko-radzieckich w latach 1921-1939 / Skrzypek A. - Warszawa, 1982; Materski W. Tarcza Europy. Stosunki polsko-radzieckie 1918-1939 / Materski W. - Warszawa, 1994; Materski W. Polska a ZSRR 1923-1924 / Materski W. - Wrocіaw, 1981; Lopatniuk S. Polsko-radzieckie stosunki gospodarcze 1921-1939 / Lopatniuk S. - Warszawa, 1988. Польська історіографія кінця 1970-1980-х років за своїми висновками не відрізнялася від радянської історіографії.

Після демократичних перетворень початку 1990-х рр. польські історики намагаються зняти ідеологічні нашарування, дати об'єктивні оцінки подіям, віднайти нові документи. Особливий інтерес дослідники виявляють до подій радянсько-польської війни 1920 р., Ризького миру та політики Й.Сталіна щодо Польщі та поляків у 30-40-і роки. Першою працею „нового часу” можна вважати монографію М.Камінського і М.Захаріаса Kamiсski M. K. W cieniu zagrozeniа. Polityka zagraniczna Rzeczypospolitej 1918-1939 / M. K.Kamiсski, M. J. Zachariasz. - Warszawa, 1993..

Не залишилося поза увагою польських дослідників і українське питання, якому свої праці присвятили З.Карпусь, Є.Коко, С.Стемпень, О.Колянчук, А.Середницький, Я.Сліпєц, В.Сєрчик та ін. Проте щодо польської історіографії доктор історичних наук М.Гетьманчук зазначає: „Над польськими істориками, які досліджують вказану проблему, також тяжіють певні стереотипи та уявлення, що дісталися їм у спадщину від минулого” Гетьманчук М.П. Українське питання в радянсько-польських відносинах 1920-1939 рр. / Гетьманчук М.П. - Л.,1998. - С.14..

Новий рівень дослідження українського питання в радянсько-польських відносинах відображено у збірнику статей Traktat Ryski 1921 roku po 75 latach / Studia pod red. M.Wojciechowskiego (Toruс, 1998), куди увійшли статті З.Ковальського, З.Карпуся, Е.Вішки, Я.Бруського, Р.Вапінського, С.Александровіча, А.Айненкеля та інших. Автори висвітлили різні аспекти договору, його причини і наслідки, процес реалізації його статей. Зазначається, що Пілсудський розглядав його як вимушений, тимчасовий акт.

Підрозділ 1.2. „Джерельна база дослідження” визначає, що для наукового розв'язання проблеми першочергове значення має джерельна база дослідження. Автором використано такі групи джерел: 1) законодавчі акти найвищих державних органів влади УСРР, РСФРР, СРСР, Польщі; 2) архівні матеріали міністерств, наркомів, громадських організацій, політичних партій; 3) документи дипломатичних місій та посольств, договори, конвенції, угоди, ноти, протоколи зустрічей дипломатів, матеріали перемовин, телефонограми, телеграфні повідомлення, записки, звіти, виступи, інтерв`ю тощо; 4) матеріали суспільно-політичного життя в УСРР та Польщі; 5) документи української еміграції та діаспори; 6) періодична преса УСРР, РСФРР, СРСР, Польщі; 7) мемуари, спогади, щоденники, особисті записки, епістолярна спадщина - листи, нотатки тощо; 8) документи статистики; 9) енциклопедично-довідкові матеріали.

Основний масив опублікованих і неопублікованих документів щодо дипломатичних відносин УСРР та Польщі у 1921-1923 рр. міститься у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України) та в Archiwum Akt Nowych w Warszawie (далі - ААN).

4 та 67 фонди ЦДАВО України (відповідно НКЗС УСРР та українського радянського посольства у Польщі) дають змогу висвітлити процес становлення і розвитку дипломатичних відносин між Польщею і УСРР, визначити основні проблеми взаємовідносин, справжні мотиви тих чи тих дій дипломатів, показати взаємини дипломатичних служб Росії та України, з`ясувати персональний склад дипломатичного представництва, взаємини між органами ВНК-ДПУ і НКЗС УСРР, причетність повноважних представництв до розвідувальної діяльності тощо.

Фонди ЦДАГО України дають змогу визначити стратегічний напрямок зовнішньополітичної діяльності УСРР, механізм прийняття рішень з питань зовнішньої політики. Це, насамперед, фонд 1 - "ЦК Компартії України", описи 1, 6, 7, 16, 20. Тут зберігаються матеріали з'їздів, конференцій, пленумів, засідань політбюро, оргбюро, секретаріату та відділів ЦК КП(б)У. У фонді 6 зосереджені документи ЦК КП Західної України, а у фонді 233 - матеріали представництва КПЗУ в польській секції Виконкому Комінтерну (ВККІ).

Матеріали фондів ЦДАГО і ЦДАВО дають змогу переглянути усталене в історіографії твердження, що зовнішня політика УСРР була лише епізодом радянсько-польських відносин. Вони свідчать, що зовнішньополітичний курс УСРР щодо Польщі передбачав здійснення активної політики з розгортання революційного комуністичного руху в країні, “розкладання” української політичної еміграції та взяття її під контроль. Вони переконливо доводять, що дипломатія УСРР робила спроби проводити самостійну зовнішньополітичну лінію в інтересах республіки.

Щодо повноти і достовірності інформації фондів, то вона не викликає ніяких застережень. Ті прогалини, що мають місце, зумовлені об'єктивними обставинами: неналагодженістю системи звітності в НКЗС УСРР, відсутністю впорядкованої системи зв'язку з повноважними представництвами УСРР, елементарною нестачею паперу. Проте систематизація документів і рівень збереження деяких ускладнює роботу з ними. Окремі важливі документи посторінково розпорошені по різних фондах і справах.

Фонди Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБ України) дають можливість з'ясувати долі тих людей, які стояли на чолі української радянської дипломатії, деякі подробиці з їх діяльності за кордоном, мотиви окремих вчинків, зокрема О.Шумського, І.Сіяка, В.Аусема та ін., розкривають взаємини між радянськими представниками і УВО під час повстання у Галичині у 1922 р., показують процес формування КПЗУ та роль у ньому колишніх січових стрільців і радянських дипломатів тощо. Судова справа щодо „Закордоту” показує кримінальний характер дій окремих радянських агентів. Проте матеріали архіву є специфічними для аналізу і потребують ґрунтовного комплексного опрацювання.

Додаткову інформацію можна отримати з матеріалів Державного архіву Львівської області (ДАЛО), Державного архіву Івано-Франківської області (ДАІФО) та Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІА України у Львові). Зокрема вони інформують про діяльність „Закордоту” в Галичині, про повстання літа-осені 1922 р., про роль радянської дипломатії в цих подіях.

Документальні джерельні масиви Архіву нових актів у Варшаві (ААN), зокрема, фонди міністерства закордонних справ, посольств Польщі у Москві та Харкові, польських делегацій на різноманітних конференціях і перемовах, військових установ, уряду, особисті фонди Л.Василевського, Р.Кнолля, колекції матеріалів щодо відносин Польщі з Литвою, Латвією, РСФРР і УСРР тощо, допомагають дослідити політику Польської держави щодо українського питання, з`ясувати концептуальні підходи польських урядів з українських проблем тощо.

Матеріали справ посольств Польщі у Харкові та Москві доводять, що головним завданням місій була розвідувально-інформаційна діяльність. Крім того, у посольствах велика увага приділялася захисту поляків у місцях компактного проживання, католицької церкви на території УСРР, громадян союзних Польщі держав. Архівні матеріали вказують на те, що польська сторона активно переймалася питаннями протидії більшовицькій агітації на своїй території.

Порівнюючи фонди архівів України та Польщі можна констатувати, що в архівах України зберігається більш різноманітна інформація, яка дає змогу проаналізувати дипломатичну діяльність УСРР та Польщі з різних боків.

Частину важливих документів містять архіви Росії та Білорусії - Центральний державний архів Російської Федерації (ЦГАРФ), Національний державний архів Республіки Білорусь (НДАРБ). Характерною особливістю фондів цих архівів є те, що вони відображають офіційну позицію радянського керівництва щодо Польщі, механізм прийняття рішень, поєднання дипломатичної та розвідувально-диверсійної діяльності на території Польщі тощо.

У дослідженні проблеми важливе значення має використання періодики. Опрацьовуючи радянську періодику, слід враховувати те, що вона перебувала під контролем Комуністичної партії, яка робила остаточний висновок про те, якими мають бути оцінки щодо радянсько-польських відносин. Втім на початку 20-х років цей контроль не був ще тотальним. Тому на сторінках центральних радянських газет “Правда”, “Известия”, “Вісті ВУЦВК”, “Коммунист”, „Пролетарий” та ін. поряд з офіційними заявами радянського уряду, інтерв`ю його керівників, з`являлися матеріали, які суперечили офіційно проголошеній або декларованій зовнішньополітичній лінії. Це призводило до неодноразових дипломатичних скандалів.

Найбільш поінформованими у радянсько-польських відносинах були „Вісті ВУЦВК”. На шпальтах цієї газети крім репортерських заміток, повідомлень телеграфних агентств, подаються також аналітичні та інформаційні статті про зовнішню політику УСРР та інших держав. „Вісті ВУЦВК” - єдине радянське видання, яке впродовж 1921-1923 рр. весь час піднімало питання щодо статусу Східної Галичини, навіть тоді, коли офіційний Харків про це мовчав.

Польська преса того періоду відрізняється більшим розмаїттям матеріалів і суджень. Значну увагу радянсько-польським відносинам приділяли газети “Monitor Polski”, “Rzeczpospolita”, “Kurjer Warszawski” та ін. Вони відбивали погляди різних політичних сил на українське питання, що вели боротьбу за владу: ендеків та пілсудчиків. Гонитва за сенсаціями, цілеспрямовані антирадянські акції призводили до частих появ у пресі матеріалів, які не відповідали дійсності.

Частина матеріалу архівів вже систематизовані і опубліковані з необхідними коментарями у різноманітних збірниках документів. Перший (як згодом виявилося останній) збірник документів щодо відносин Польщі і радянської України з`явився у 1921 р. “Советская Украина и Польша: Сборник дипломатических документов и исторических материалов / Народный комиссариат по иностранным делам УССР”. Видання було підготовлене НКЗС УСРР як „Червона книга” радянсько-польських відносин, що мала показати миролюбний характер радянської політики і агресивний - „панської Польщі”.

Значним кроком у публікації документів стало видання багатотомного збірника “Документы внешней политики СССР”, що його підготувала комісія з публікацій дипломатичних документів при МЗС СРСР, два томи якого (4 і 5), що торкаються досліджуваного періоду, вийшли у світ відповідно 1959 і 1960 р. У 60-70-х роках вийшло спільне радянсько-польське семитомне видання “Документы и материалы по истории советско-польских отношений”. Але дипломатичні відносини УССР з Польщею у цих збірках подано епізодично.

Переважно офіційними радянськими дипломатичними нотами відображено діяльність дипломатії УСРР на польському напрямку у спеціалізованому збірнику «Українська РСР на міжнародній арені. Збірник документів (1917-1923 рр.)», що вийшов у 1966 р.

Об`єктивне вивчення проблеми неможливе без аналізу документів більшовицької партії. Офіційні матеріалів з`їздів, конференцій, пленумів політбюро РКП(б), ВКП(б), КП(б)У, їхніх програм, резолюцій та рішень зосереджені у багатотомних виданнях “Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК”, збірнику “Коммунистический Интернационал в документах. Решения, тезисы и воззвания конгресов Коминтерна ИККА 1919-1932”, двотомнику “Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з`їздів, конференцій і пленумів ЦК”.

Лише від початку 1990-х років у деяких виданнях почали друкуватись окремі документи, що раніше були засекречені. Проте і в них зовнішньополітичний курс УСРР висвітлено лише фрагментарно Материалы «Особой папки» Политбюро ЦК РКП(б)-ВКП(б) по вопросу советско-польских отношений 1923-1944 гг. - М., 1997; «Закордот» в системі спецслужб України. Збірник документів. - К.,2000; Сидак В.С.Козенюк В.А. Революцию назначить…: Экспорт революции в операциях советских спецслужб. - К., 2004; Західно-Українська Народна республіка 1918-1923 рр. Документи і матеріали : у 5 т. [Науч.ред. О.Карпенко. Уклад. О.Карпенко, К.Мицан]. - Івано-Франківськ, 2001..

Цікава інформація про польсько-радянські відносини міститься у збірниках документів, опублікованих у Польщі в 1920-і роки. Polska a protokol w sprawie pokojowego rozwiazywania sporow miedzynarodowych. Mowy Ministra Spraw Zagranicznych D-ra A.Skrzynskiego. - Warszawa, 1924; Kumaniecki K. Odbudowa panstwowoњci polskiej. Najwazniejsze dokumenty 1912 - styczen 1924 / К.Kumaniecki. - Warszawa, Krakow, 1924; Dokumenty dotycz№ce akcji delegacyj polskich w Komisjach Mieszanych Reewakuacyjnej i Specjalnej w Moskwie 1922-1923. - Warszawa, 1922-1923.. Вони дають важливу інформацію про зовнішньополітичний курс польського керівництва щодо радянських республік, вплив внутрішньополітичної боротьби у Польщі на її зовнішню політику тощо.

Цінні відомості містять спеціалізовані збірки документів про економічні і культурні відносини двох держав, що були видані в Польщі у 1960-1980-і роки. Але вони мають ті ж недоліки, що і радянські видання Stosynki polsko-radzieckie 1917-1945: Dokumenty i materiaіy. - Warszawa, 1967; Polsko-radzieckie stosunki gospodarcze. Dokumenty i materiaіy 1921-1939. Warszawa 1976; Polsko-radzieckie stosunki kulturalne 1918-1939. Dokumenty i materiaіy. Warszawa 1977; Powstanie II Rzeczypospolitej: Wybуr dokumentуw 1866-1925, pod red. H. Janowskiej i T. Jкdruszczaka. Warszawa 1981; Powstanie II Rzeczypospolitej. Wybуr dokumentуw. - Warszawa, 1984. .

Демократичні процеси у Польщі наприкінці 1980-х років відбилися і на справі введення в науковий обіг раніше засекречених і маловідомих документів, особливо тих, що торкаються складних і суперечливих питань радянсько-польських відносин. У 1989 р. було видано перший том „Dokumenty z dziejуw polskiej polityki zagranicznej 1918-1939”, до якого увійшли тексти основних міжнародних документів, укладених країною до 1932 р. У 1991 р. вийшов збірник документів, що був присвячений радянсько-польським відносинам, який підготував Ю.Куманецький (Stosynki Rzeczypospolitej Polskiej z panstwem radzieckim 1918-1943. Wybor dokumentуw). Але нічого нового щодо відносин Польщі і УСРР ці збірники не містять.

Важливим джерелом для з'ясування перебігу та уособлення тогочасних подій є спогади, мемуари, статті, роздуми безпосередніх учасників. Проте як до джерела до цього виду документів слід підходити обережно, попередньо з'ясувавши мотиви написання Biesiedowskij G.Z. Pamiкtniki dyplomaty sowieckiego / Biesiedowskij G.Z. - Katowice, 1929;; Раковський Х. Анексія Східної Галичини й УСРР / Раковський Х. - Х., 1923; Радек К. Внешняя политика Советской России / Карл Радек - М. - П., 1923; Чичерин Г. Статьи и речи по вопросам международной политики / Чичерин Г. - М., 1961; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни / Ю.Тютюнник. - К., 1924; Мазепа І. Україна в огні й бурі революції, 1917-1921 / Мазепа І. - К., 2003; Witos W. Moje wspomnienie / Witos W. - T.1-2.- Paryї, 1964; Grabski S. Pamiкtniki / Grabski S. - Warszawa, 1989; Glabiсski S. Wspomnienie polityczne / Glabiсski S. - Pelplin, 1939; Terlecki O. Z dziejуw drugiej Rzeczypospolitej / Terlecki O. - Krakуw, 1985.. Найбільш цікавими є мемуари колишнього повноважного представника УСРР у Відні, заступника повпреда УСРР у Варшаві і повпреда СРСР у Варшаві Г.Беседовського, який втік на Захід. Він влучно і дотепно характеризує всіх головних керівників НКЗС УСРР і повпредів УСРР, РСФРР, СРСР у Варшаві. Дає оцінку взаєминам між дипломатами і ВНК. Показує підривну діяльність, яка здійснювалася проти Польщі та її лідерів. Більшість наведених ним фактів знаходять документальне підтвердження у фондах архівів України та Польщі.

Отже, аналіз історіографії питання і його джерельної бази дає можливість дійти висновку, що дипломатичні відносини УСРР та Польщі на початку 20-х років потребують подальшого опрацювання на основі залучення широкої джерельної бази при врахуванні найкращих надбань попередньої історіографії, усунувши кон'юнктурні ідейно-політичні нашарування.

У другому розділі “Обмін дипломатичними представництвами між УСРР і Польщею”, що складається з двох підрозділів, досліджуються процеси створення повноважного представництва УСРР у Варшаві і посольства Польщі у Харкові, формування і склад місій. Наголошується на проблемах, які виникали з цього приводу. Особлива увага звертається на чинники, які впливали на процес встановлення між країнами дипломатичних взаємин.

У підрозділі 2.1. „Підготування до створення повноважного представництва УСРР у Варшаві та посольства Речі Посполитої у Харкові” на основі аналізу архівних документів спростовується твердження радянської історіографії про те, що лише Польща винна у затягуванні встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. Процес відкриття першого посольства УСРР затримувався через неодноразові загострення відносин Польщі з УСРР та РФСРР щодо питань реалізації умов Ризького миру, а також через протистояння радянської Росії з країнами Антанти. Вагомим чинником виступали дуалізм радянської зовнішньої політики і прагнення як радянської, так і польської сторін до ревізії Ризького миру. Крім того, польським урядам доводилось рахуватися з політичною боротьбою всередині країни, діяльністю урядових і дипломатичних структур УНР, з якими у неї були чіткі договірні відносини. Але саме вони були принесені в жертву державним інтересам Польщі.

Також вказується, що Польща всупереч Ризькому миру намагалась всіляко понизити статус свєї дипломатичної місії у Харкові з метою нівелювати своє дипломатичне визнання радянських республік.

У підрозділі 2.2. „Відкриття і початок роботи дипломатичних місій” дисертант вказує, що Посольство УСРР у Варшаві було першим повноважним представництвом, яке виконувало весь комплекс дипломатичної роботи. Одночасно воно стало координатором діяльності повпредів УСРР у Празі, Відні та Берліні. Повпредства у Литві, Чехословаччині, Австрії, Німеччині займалися переважно репатріацією військовополонених та інших осіб.

Початок роботи дипломатичних місій співпав з періодом загострення двосторонніх відносин у зв'язку з Другим зимовим походом Української повстанської армії УНР. У таких умовах повноважне представництво УСРР у Варшаві відіграло важливу роль у системі заходів, які мали позбавити зовнішньої підтримки антибільшовицький повстанський рух в Україні.

У Третьому розділі “Польща як об'єкт дипломатичної боротьби більшовиків”, що складається з двох підрозділів, на підставі аналізу архівних матеріалів, опублікованих документів та наукової літератури, досліджується роль української радянської дипломатії у боротьбі з українською політичною еміграцією та її центрами на території Польщі.

У підрозділі 3.1. „Дипломатичний натиск УСРР на Польщу (1921 р.)” дисертант зазначає, що з метою нейтралізації української політичної еміграції та повстанського руху українська радянська дипломатія здійснила цілий ряд заходів, що об'єднуються у систему - перший дипломатичний наступ (березень 1921 - початок 1922 р.). Особливу роль у його здійсненні відіграло повноважне представництво УСРР у Варшаві. Воно забезпечувало інформаційно-розвідувальну складову заходів, а також оперативно реагувало на зміни обставин, корегувало намічений курс.

У дисертації доведено, що наступ досяг своєї мети. Український повстанський рух був обмежений у допомозі з боку Польщі і фактично став заручником зовнішньополітичного курсу Польщі щодо радянських республік. З території Польщі були усунуті найбільш небезпечні для УСРР діячі, припинили свою активну діяльність керівні центри.

Наступ довів, що НКЗС і повноважне представництво УСРР у Варшаві були здатні виконувати складні дипломатичні завдання по досягненню чітко поставленої мети і відстоюванню інтересів радянської влади в УСРР.

У підрозділі 3.2. „Українсько-польські дипломатичні відносини з питань репатріації інтернованих вояків Армії УНР” вказується, що інтернована у польських таборах Армія УНР, як показали події Другого зимового походу, становила серйозну небезпеку для влади більшовиків у радянській Україні. Тому відразу після підписання Ризького миру уряд УСРР намагався усунути її. Для цього використовувалися будь-які заходи, зокрема й дипломатичні. Дипломатичні ноти протесту могли лише створити підґрунтя для остаточної ліквідації цієї небезпеки: змінити ставлення урядових кіл і населення Польщі до інтернованих. Розв'язання цієї проблеми лежало у площині репатріації вояків на батьківщину або розсіяння їх по інших країнах, подалі від кордонів УСРР.

Вирішальною у процесі репатріації вояків колишньої Армії УНР, що розміщувалася в таборах на території Польщі, була позиція Москви. Спершу вона стримувала цей процес, покладаючи сподівання на її розклад і часткове знищення її найактивнішої частини. Так, радянська розвідка фактично вивела загони повстанців під командуванням Тютюнника у заздалегідь підготовлену засідку. Коли стало зрозуміло, що таким способом загрозу не усунути, Москва дослухалася до позиції Харкова, який пропонував максимально вивезти петлюрівців на територію УСРР, розселити і встановити над ними контроль. Проте репатріація тривала лише до кінця 1922 р. Потім знову була заборонена Москвою. Завдяки зусиллям радянської дипломатії збройні формування УНР припинили існувати як організована збройна сила і вже не становили небезпеки для радянської влади. Останній табір інтернованих вояків Армії УНР було ліквідовано в 1924 р.

У четвертому розділі “Радянська дипломатія на службі світової революції”, що складається з трьох підрозділів, розкривається причетність української радянської дипломатії до спроб розпалити світову революцію.

Дисертант у розкритті даного питання дотримується тези, що радянська зовнішня політика була дуалістичною: з одного боку був проголошений курс на мирне співіснування з капіталістичним оточенням та налагодження з ним торговельно-економічних відносин, з іншого - продовжувалися спроби розпалити світову революцію. Аналіз існуючої джерельної та історіографічної бази доводить, що даний дуалізм був притаманний і українській радянській дипломатії. Проте дисертант зазначає, що українське керівництво намагалося відігравати у цьому процесі самостійну роль на теренах українських земель.

Підрозділ 4.1. „Закордот” у системі дипломатичних відносин між УСРР і Польщею” розкриває вплив діяльності спецслужби КП(б)У „Закордот” на дипломатичні відносини між Польщею і УСРР. „Закордот” розгорнув активну діяльність на Волині, Галичині, Буковині, Бессарабії. У кожному з зазначених регіонів діяльність „Закордоту” мала свої особливості. У Галичині він не використовував комуністичних гасел, а лише послуговувався тими, що висували представники українського національно-визвольного руху. На Волині, де передбачалося розгорнути широкий антипольський партизанський рух, діяльність „Закордоту” була складовою активної розвідки, яку здійснювали радянські розвідувальні органи. Факт викриття мережі „Закордоту” на Волині став вагомим козирем польської дипломатії у боротьбі з дипломатичними наступами радянської дипломатії. Але скористатися ним у повній мірі вона не змогла завдяки діям радянських дипломатів і розвідників з нейтралізації можливих негативних наслідків викриття.

Підрозділ 4.2. „Дипломатичний наступ на Польщу в 1922 р.” показує, що діяльність української радянської дипломатії з розпалювання світової революції не обмежувалася лише українськими теренами. У 1922 р. вона спромоглася на реалізацію заходів стосовно всієї Польської держави. Нею був спланований і здійснений дипломатичний наступ проти Польщі, який повинен був сприяти такому розкладу політичних сил після виборів до польського сейму в 1922 р., який створив би політичну нестабільність в країні і, відповідно, ослабив Польщу. Не беручи до уваги мету цього наступу, його організація і часткове виконання свідчило про зрілість української радянської дипломатії, яка показала свою здатність вирішувати не лише тактичні, а й стратегічні завдання у міждержавних відносинах.

У підрозділі 4.3. „Галицьке питання” у зовнішній політиці УСРР та Польщі” вказується, що для розпалювання і поширення світової революції необхідною умовою була дестабілізація ситуації у сусідніх державах, особливо у Польщі - ключовій ланці „санітарного кордону” навколо радянських республік. У цьому ключі слід розглядати використання радянською дипломатією «галицького питання». Відмовившись від Східної Галичини за умовами Ризького миру, радянська сторона не торкалася «галицького питання» на офіційному рівні аж до середини 1922 р., прагнучи не дратувати правлячі кола Польщі в умовах напружених відносин. Як наслідок було втрачено декілька сприятливих моментів для розв'язання «галицького питання» з урахуванням радянської позиції. Найбільш сприятливим був момент напередодні проведення Генуезької конференції, коли Польща фактично визнавала за Східною Галичиною право на самовизначення. Проте великі держави та радянські республіки переймалися на той час іншими питаннями. Зокрема, радянська - створенням антиверсальського союзу з Німеччиною.

Коли стало зрозумілим, що «галицьке питання» може бути вирішеним на користь Польщі, радянська сторона проявила рішучість. Українська радянська дипломатія виробила формулу, яка давала можливість заявити свою зацікавленість ним, не порушуючи положень Ризького миру. Але початок згортання дипломатичної діяльності УСРР, поразка стихійного антипольського повстання у Східній Галичині у 1922 р., провал спроби координації дій між „Закордотом”, УВО та Урядом ЗУНР в екзилі призвели до втрати чергового шансу розв'язати «галицьке питання».

Приборкавши антипольський рух в Галичині і скориставшись новою розстановкою політичних сил в Європі, Польща 15 березня 1923 р. домоглася від Антанти визнання свого суверенітету над краєм.

Після рішення Антанти більшовицьке керівництво різко змінює тактику. Зникає обережність у діях. Проти Польщі ведеться цілеспрямована підривна діяльність без будь-яких натяків на нормалізацію відносин.

У п'ятому розділі “Становлення торгово-економічних зв'язків між Польщею і радянськими республіками”, що складається з двох підрозділів, йде мова про спроби налагодити плідне співробітництво між Польщею і радянською Україною в економічній сфері і про причини невдачі.

У підрозділі 5.1. „Початок проведення торговельних переговорів та їх зрив” зроблено висновок, що на перешкоді укладення торговельного договору стали ідеологічні розбіжності між державами, реваншистські настрої, територіальні суперечки, значні збитки, завдані тривалими бойовими діями, розрив давніх економічних зв'язків між територіями, що становили в минулому єдиний економічний комплекс.

Торговельні переговори розпочалися на початку 1922 р. Їх проведення було доручено представникам УСРР. Схильність українського керівництва до укладення окремого україно-польського договору не на жарт налякало Москву. Це стало однією з причин перенесення торговельних переговорів до Москви, а українська сторона була повністю усунута від участі в них.

Підрозділ 5.2. „Спроба поновлення торговельних переговорів. Торгово-економічні відносини між УСРР та Польщею” розкриває розвиток двосторонніх відносин в умовах відсутності договірних відносин. У такій ситуації спроби УСРР віднайти компромісний шлях у задоволенні власних економічних інтересів зумовлювали неодноразові конфлікти з РСФРР, а зі створенням СРСР стали зовсім нереальними. Москва з ідеологічних міркувань і власних вигод пріоритетними визначила відносини з Німеччиною, США та іншими промислово розвинутими державами. Таким чином, торговельно-економічні відносини між УСРР і Польщею встановлені так і не були.

дипломатичний польща спецслужба розвідувальний

Висновки

1. Систематизація та аналіз історіографічного масиву засвідчує, що предмет дисертаційного дослідження не став об'єктом комплексних студій. Вивчення теми здійснювалося в контексті розробки тем, присвячених радянсько-польським дипломатичним відносинам, дослідженні державотворчих процесів на українських землях, національно-визвольної боротьби українського народу в ХХ ст. Джерельна база, яку складають архівні документи фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Archiwum Akt Nowych w Warszawie та ін. є достатньою для вирішення завдань сформульованих у дисертації.

2. Дипломатичні відносини між Польщею та УСРР у 1921-1923 рр. були одними з основних у комплексі зовнішніх відносин радянських республік, тому що саме Польща стала першою країною, яка визнала радянські республіки і встановила з ними дипломатичні відносини. Саме на Польщі відпрацьовувалася зовнішньополітична доктрина більшовиків, сформована по завершенню громадянської війни. Реалізовувати цей курс на початку 1920-х рр. щодо Польщі випало на долю українських радянських дипломатів.

3. Відкриття повноважного представництва УСРР у Варшаві і Польщі в Харкові виявилось доволі складним завданням, незважаючи на те, що обмін посольствами було передбачено умовами Ризького миру. Процес формування представництва УСРР виявив деякі відмінності у баченні його ролі в Москві та Харкові. Москва розглядала представництво УСРР як ще один структурний елемент, що мав реалізовувати зовнішньополітичний курс більшовиків, Харків - як засіб наповнення реальним змістом суверенітету республіки. Виходячи з цього, українська радянська дипломатія була не просто слухняним знаряддям реалізації політики Кремля, а намагалась реалізовувати самостійний зовнішньополітичний курс, який враховував би інтереси радянської України, і, крім того, сама виступала генератором вироблення конкретного курсу і методів його реалізації щодо тих країн, відносини з якими було віднесено до пріоритету Харкова. Проведення такого курсу визначали об'єктивні обставини існування радянської України на початку 1920-х років. Тому конфлікти, що виникали між дипломатичними відомствами Москви і Харкова, не слід розглядати як сепаратизм і прагнення йти урозріз з політикою Москви. Українська радянська дипломатія дотримувалася основних постулатів радянської зовнішньої політики. Але бачення методів досягнення мети було різним. Москва, здійснюючи зовнішньополітичні кроки, не рахувалася і не враховувала інтересів національних республік. Вияви самостійності в реалізації зовнішньополітичних завдань українською дипломатією стали приводом до згортання діяльності дипломатичного відомства УСРР. Створення СРСР завдало вирішального удару по дипломатичній службі радянської України, яку було ліквідовано 1923 р.