Українська національна символіка: зародження, становлення та утвердження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

КНУБА

Кафедра політичних наук

Реферат з історії

На тему: «Українська національна символіка: зародження, становлення та утвердження»

Студентки І курсу

Будівельного факультету

Гр. БУД-17

Кузьменко Аліси

Київ - 2015

Вступ

Україна як суверенна й незалежна держава має власні національні державні символи.

Державні символи - закріплені в законодавстві країни офіційні знаки, чи звукові вираження, що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного або історичного характеру і символізують суверенітет держави.

В ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Під державними сим­волами України слід розуміти закріплені в законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України. Характерними оз­наками їх є те, що вони: 1) виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту; 2) мають загальнообов'язковий характер. Основою державних символів є державний суверенітет.

Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття «державні атрибути», до числа яких входять також сто­лиця держави, офіційна назва держави, державна мова, державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні штандарти.

Герб (від німецького Erbe - спадщина) - це художньо-графічний символ держави, міста, роду, окремої особи.

Кожний елемент герба - об'єкт, символ, фігура - має бути чітко визначеним і сталим. В герботворенні використовувалась гама кольорів: червоний, синій, зелений та чорний; і два метали (золото та срібло). Кожна барва несе своє змістове навантаження. Золото (жовтий колір) символізує щедрість Божу, шану, багатство; срібло (білий колір) - мудрість, тиху радість; червоний - право, силу, мужність, хоробрість, любов; синій - славу, честь, вірність, щирість, мир, безпеку; зелений - свободу, надію, сподівання, милість Божу, здоров`я; чорний - постійність, скромність, спокій, смерть. У Західній Європі герби поширилися в ХІ - ХІІ ст. у період хрестових походів.

Прапор - полотнище певного кольору чи поєднання кольорів, часто з певним зображенням, прикріплене до держака чи шнурка; є офіційною емблемою держави, символом її суверенітету.

Державні й національні прапори здебільшого поєднують два або декілька кольорів, які відображають органічну гармонію народу з його землею, природою, світоглядом, багатством тощо.

Гімн (від грецького ГЯмнпу - похвальна пісня) - це урочистий, величний музично-пісенний твір, виконання якого пов'язане зі офіційними державними заходами, військовими парадами, політичними подіями, церковно-культурними ритуалами тощо.

Нарівні з гербом і прапором гімн символізує державу і є одним з атрибутів державності країни.

1. Державний герб України. Історичне становлення тризуба

Перша літописна згадка про тризуб як про великокнязівський знак стосується Х ст. Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича, відоме сьогодні як знак Рюриковичів. Згодом цей знак карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича, де з одного боку портрет володаря, а з іншого -тризуб.

Археологічні знахідки тризуба на українських землях датують першим століттям нашої ери, однак деякі вчені вважають, що цей знак бере початок ще з часів трипільської культури (5 - 3 тис. років до н. е.).

У прямих предків сучасних українців - слов`янського племені полян, званих також «русь» і «сколоти», як і у їхніх попередників, панувала три компонентна структура суспільства і була поширена легенда про походження полянської (Київської) держави від трьох братів, що «сіли» на трьох київських горах. Вершники полянрусів, київські князі, так само як і царі скіфів, карбували на своїх монетах знак Трійці - Тризуб.

Протягом XVIІ ст. кольори герба відповідали домінуючим кольорам козацьких прапорів: срібний козак на червоному полі.

У XVIII ст. кольори герба змінюються: на золотому полі козак у червоному кунтуші на синьому жупані.

Вперше великий герб з'явився в Україні у результаті діяльності Другої малоросійської колегії. 1765 року її президент граф Румянцев запропонував замінити стару печатку із козаком (гербом Війська Запорозького) новим знаком і подав два “абриси на апробацію: один із щитотримачами-малоросіянами з бунчуком, а інший - під короною імпереторською з сінню, щити ж під короною княжою”. На щиті розміщувалися герби п'яти князівств, які колись були на території Гетьманщини: Київського - срібний Архангел Михаїл на блакитному тлі, Переяславського - срібна вежа на червоному тлі, Стародубського - срібний дуб на червоному тлі, Сіверського - золотий мур на червоному тлі, Чернігівського - чорний орел із золотим хрестом на срібному тлі, в центрі - герб Російської імперії у вигляді двоголового орла з Юрієм-змієборцем на щитку.

Революційні події 1917 року відродили українську державність і поставили на порядок денний питання державного герба України. Але лише проголошення незалежності УНР спонукало творців української держави перейти до конкретних заходів герботворення. Саме тоді, у листопаді 1917 р. за ініціативою Генерального секретаря освіти було створено геральдично-прапорну комісію на чолі з Д. Антоновичем.

Як державний герб пропонувалось використати історичні символи ("козака із мушкетом" або Архистратига Михаїла) чи вокористати досвід творення символіки Франції (на синьому полі герба розмістити літеру "У" або абревіатуру "УНР") та США (на синьому полі герба помістити золоті зірки за кількістю земель України або літер у слові "Україна"). Серед різноманітних проектів державного герба, з'явилася ідея великого герба. Проте, робота комісії так і не була завершена.

У лютому 1918 р. Мала Рада УНР затвердила як герб України Тризуб Володимира і доручає розробити ескізи великого і малого герба президенту Української Академії мистецтв В. Кричевському. Але талановитий митець і дизайнер “завалив” Великий Герб. Створений ним символ складно взагалі назвати гербом, оскільки відсутній обов'язковий його атрибут - щит, а відсутність територіальних гербів у проекті великого герба знімає з нього титул “Великий”. 25 (12 ст. ст.) лютого 1918 в Коростені Українська Центральна Рада прийняла Тризуб за герб УНР. 22 березня 1918 було встановлено малюнки великого та малого державних гербів, за проектом В. Кричевського.

З 22 січня 1919 року згідно з законом про Злуку Тризуб став використовуватися і як герб Західної області УНР. Залишався він гербом гетьманської держави П.Скоропадського, а також Директорії.

Уперше спроба конституційно оформити Тризуб як державний герб була зроблена у травні 1920 у проекті Конституції, розробленому Всеукраїнською Національною Радою, а вдруге -- спеціальною «Урядовою Комісією по виготовленню Конституції Української Держави» 1 жовтня того ж року.

Але ідея Великого Герба все ж жевріла у середовищі української еміграції. 1939 р. у передчутті важливих світових змін, з надією на відродження незалежної України на замовлення уряду УНР в екзилі М. Битинський створює комплекс символів України, серед них великого, середнього й малого державних гербів. Лейтмотивом цієї праці-- стала соборність українських земель, що на час створення проектів перебували в складі різних державних утворень: Чеської Республіки, Другої Речі Посполитої, Румунського королівства, СРСР. Герб був дуже вишуканим: блакитний щит із золотим тризубом; підтримують Архистратиг Михаїл та Галицький лев, як символи найбільших культурних центрів України; щит оточений срібно-золотий ланцюг ордену Симона Петлюри із золотим медальйоном розп'яття Ісуса Христа; під щитом покладені навхрест клейноди українського козацтва на золотих древках - золота корогва з хрестом та срібний бунчук; дана композиція оточена вінком із дубового та лаврового листя, перевитого у низу жовто-блакитною стрічкою; на вінку розташовані п'ять щитів з геральдичними знаками, що символізують основні українські етнографічні території: Правобережжя, Лівобережжя, Галичину, Закарпаття та Чорномор'я (Кубань). Проект Битинського був популярним в середовищі української діаспори аж до часів проголошення незалежності України

У 1992 р. Верховна Рада України затвердила сучасний Державний Герб України, розроблений групою у складі: А. Гречило, О. Кохан та І. Турецький.

2. Державний прапор

Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.

Жовто-блакитна символіка Трійці стала характерною для наших предків, які за символ позитивного чинника світотворення мали астральний вогонь, за символ негативного чинника -- астральну воду, а за символ породжуваного (синівського) чинника -- поєднання (комбінацію) вогню (жовтого) і води (голубого)). Отже, жовто-блакитний (чи блакитно-жовтий) прапор, як і знак Тризуб, символізують одне й те ж-- Триедину силу світотворення, або Трійцю. Різниця між ними лиш у тому, що Тризуб належить до другої групи способів бачення і вираження Трійці, а жовто-блакитна барва -- до першої. У християнській символіці, крім ії центрального символу -- хреста, бачимо також знаки сварги, трикутника, шестикутної зірки та різновиди тризуба. Шестикутні зорі часто вінчають три верхні кінці хреста на розп'яттях: бачимо їх на мармурових фризах капітелю, на плитах хорів та на кованих дверях у Софії Київській; золотими шестикутними зорями вкрито блакитну башню Видубецького монастиря і низки інших українських церков. Крізь рівнобічний трикутник зі стін християнських храмів дивиться на нас «Всевидяче око» -- світотворча сила християн Тризубами прикрашені кінці хреста, або його центр. Тризуб на час прийняття Руссю-Україною християнства був настільки популярним, що хрест довелось об'єднати з ним в один знак,-- для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба (який у християнській символіці має тенденцію до зменшення розмірів на користь хреста) і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих 3олотих воріт, на маківках Володимирського собору (де тризуб уже ледь помітний) та на маківках ряду інших українських церков.

Поєднання жовтого (золотого) з синім (блакитним) поступово набуває національної змістовності, утвердженню якої сприяв зростаючий національний тиск -- як з боку Польщі, потім -- Австрії, так і з боку Росії. Революційні події 1848--1849 рр. в Австрії, у складі якої перебували тоді західні землі України, стимулювали національне піднесення українців. Створена у Львові політична організація -- Головна Руська Рада -- затвердила в якості національного символу українського народу герб Романовичів -- золотого лева на синьому полі -- і відповідне кольорове вирішення прапора -- жовто-синє.

У Лівобережній Україні з занепадом Гетьманщини українсько-козацькі прапори були офіційно замінені російським біло-синьо-червоним. А втім, давня традиція не зникла, вона збереглася в місцях, де уціліло козацтво: над Дністром, Бугом, Дунаєм, Азовським морем, на Кубані. У подальшому ця традиція була вкотре перервана (за винятком Закарпатської України та Східної Галичини, національні прапори яких до 1939--1940 рр. залишалися жовто-синіми) введенням у 1919 р. уніфікованої атрибутики -- червоного прапора з ініціалами республіки; у 1949 р. ініціали замінилися синьою смугою з геральдичними знаками -- серпом, молотом та п'ятикутною зіркою.

Нинішній етап відродження України супроводжується кардинальними змінами, головні з яких -- здобуття державності, вільний розвиток національної культури. Якщо до всього цього додати свободу совісті, то можна стверджувати, що в Україні створені сприятливі умови для вияву глибинної сутності традиційного геральдичного знака-тризуба, розкриття його триєдиного значення: державного герба, національного символу та релігійного знака. І цілком логічно, що саме цей знак затверджений Верховною Радою України 19 лютого 1992 р. як малий герб держави. Щодо національного прапора -- жовто-блакитного стяга, -- то 4 вересня 1991 р. він замайорів над будинком українського парламенту як державне знамено.

3. Державний гімн України. Історія створення

Законодавством України закріплена музично-поетична емблема держави. Мелодію українського національного гімну «Ще не вмерла Україна» (музика Михайла Вербицького) затверджено як мелодію Державного Гімну України. З метою уточнення тексту гімну (слова до нього написав відомий український поет, етнограф і фольклорист Павло Чубинський ще у 60-х роках ХІХ ст.) відповідно до сучасних реалій було створено Державну комісію з підготовки і проведення конкурсу на кращий текст гімну України. Державний Гімн як офіційний символ держави виконується на початку офіційних зустрічей на високому рівні, під час прийняття військової присяги, спортивних змагань.

У ХІХ ст. за браком гімну українці співали „Многая літа”, пісні і вірші „Дай, Боже, в добрий час”, „Мир вам, браття, всім приносим”, „Заповіт” Т.Шевченка, молитву „Боже, Великий Єдиний” та інші твори. Мелодію, відому нині всьому світові під назвою „Запорозький марш”, українці також вважають своїм гімном.

Народження вірша „Ще не вмерла Україна” пов'язане з вечіркою на одній з київських квартир у 1862р., на якій група прогресивно настроєної молоді, взявши за основу польський гімн, створила за його зразком текст. Брали участь у колективному творчому процесі поет Микола Вербицький і Тадей Рильський, батько видатного українського поета. Та найбільше - Павло Чубинський, авторство якого було всіма визнане і під чиїм іменем пісня стала поширюватися по Україні. Твір відразу здобув популярність серед молоді, його співали на мотив сербського гімну. Через рік вірш нелегально переправили з Києва в Галичину і опублікували у львівському журналі „Мета” (№4, 1863р.) разом з віршами Тараса Шевченка. Це стало причиною, що досить довго текст „Ще не вмерла Україна” приписували Шевченку. прапор гімн герб україна

Поетичний твір швидко розійшовся серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Музику до нього написав західноукраїнський композитор композитор і диригент Михайло Вербицького - спершу для солоспіву, а згодом для хору. Крім М.Вербицького, музику на слова П.Чубинського писали й інші українські композитори, зокрема Кирило Стеценко. Найбільш усталений та канонізований текст пісні подала газета „Літературна Україна” 2 серпня 1990р.

15 січня 1992р. на засіданні Президії Верховної Ради України було розглянемо питання про Державний гімн України. Вирішено затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором музики якої є М.Вербицький.

Список використаної літератури

1. Братко О. Тридент: його зміст та іпостасі // Національна символіка. Київ, 1991. Вип.1

2. Кучерук О. Державна символіка: Відродження // Рідна шк.- 1993.- №6.- С.23-28

3. Національна символіка. Кн.1 /Упоряд. А.Сєриков- К.: Рад. Україна, 1990.- 49 с.

4. Пастернак О. Пояснення тризуба, герба великого київського князя Володимира Святого. Київ. 1991

5. Символи української держави. Прапор. Герб. Гімн // Веселочка.- 2003.- №4.- С.4-5,9

6. Стрілка Р. Українська національна символіка /Р.Стрілка, О.Середюк // Все для вчителя.- 2004.- №25-26.- С.1-7

7. Шаповалов Г. Походження українського тризуба, або Як поєдналися якір і хрест.- Запоріжжя, 1992.- 19 с.

8. Якимович Б. До питання про українську національну символіку // Національна символіка. Київ, 1991.

Размещено на Allbest.ru