В.Д. Отамановський (1893 - 1964) – вчений, педагог, організатор науки

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження знайшли відображення у доповідях і виступах на міжнародних і вітчизняних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Українська Центральна Рада: поступ націєтворення та державобудівництво”, 24 березня 2002 р. (Київ, 2002); Всеукраїнська науково-методична конференція “Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи”, 17-18 жовтня 2002 р. (Кам'янець-Подільський, 2002); Восьма конференція молодих істориків освіти, науки і техніки України, 23 травня 2003 р. (Київ, 2003); Перша Всеукраїнська конференція молодих вчених та спеціалістів “Історія освіти, науки і техніки в Україні”, 30 травня 2002 р. (Київ, 2002); Дев'ята конференція молодих істориків освіти, науки і техніки України, 23 квітня 2004 р. (Київ, 2004); Друга Всеукраїнська конференція молодих вчених та спеціалістів “Історія освіти, науки і техніки в Україні”, 27-28 травня 2004 р., (Київ, 2004); Міжнародний Київський симпозіум з наукознавства та історії науки, 15-17 жовтня 2004 р. (Київ, 2004).

У вступі розкривається актуальність теми, показано зв'язок роботи з науковою темою, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дисертаційного дослідження; встановлено хронологічні межі та методи дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, апробація роботи та структура дисертації.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база і методологія дослідження” розглянуто етапи наукової розробки теми, джерельну базу та методологію дослідження. Відзначається, що в науковій літературі ні за життя вченого, ні за часи „радянської” доби нами не знайдено матеріалів, в яких би наводилася оцінка наукової спадщини та висвітлювався внесок В.Д. Отамановського у розвиток вітчизняної науки. І тільки наприкінці 80-х років минулого століття була надрукована перша стаття Л.Філонова “Біля витоків історії” (1988), яка фактично започаткувала активне вивчення біографії та наукової спадщини В.Д.Отамановського Філонов Л.В. Літописець Вінниці // Вінниччина. - 1994. - 18 трав.. Історики знайшли архів ученого у Вінниці, матеріали архіву КДБ, в якому є особова справа вченого Особова справа В.Д.Отамановського. - Архів КДБ. - Ф. ІІ. - Спр. 67098.-- Арк. 171.. Це дало світ низці публікацій, які не тільки пролили світло на невідомі й забуті сторінки української історії, але і продемонстрували цікаву та змістовну інформацію, особливо для молодих учених, які не були свідками страшних часів сталінських репресій. Нарешті, громадськість змогла вперше познайомитися з такою “неординарною особистістю, якою був В.Д. Отамановський, з його науковими працями” Філонов Л.В. Значення праць В.Д. Отамановського для шкільного краєзнавства на Вінниччині // Тези доп. і повідом. ХVІІІ Вінницької обл. історико-краєзнавчої конференції, 3 лютого 1998 р. - Вінниця, 1998. - С.102-103.. Ще за життя він домагався зняття судимості. Однак, ученого було реабілітовано після його смерті - 11 серпня 1989 року, через 60 років після вчиненого акту несправедливості над його непересічною особистістю.

У Вінницькому державному обласному архіві зберігається невеликий спеціальний фонд В.Д. Отамановського Вінницький державний обласний архів. - Ф.Р- 847. - Оп.1.- Спр.81. - Арк. 284.. Він включає не тільки збережені наукові монографічні праці вченого, а й оригінали та ксерокопії особистих документів (листи, посвідчення, грамоти, фотодокументи, рукописи праць тощо). Особливу цінність мають довідки про краєзнавчу діяльність ученого. Ці довідки дають об'єктивні свідчення про основні етапи життя та діяльності вченого, вони є досить кваліфікованими й об'єктивними, бо здійснені науковцями-дослідниками та журналістами, які описували життєвий шлях і здобутки В.Д. Отамановського вже за часи незалежної України. Безперечно, наявність вищезгаданого архіву дає підставу для створення великої пам'ятної книги на пошану Валентина Отамановського, в якій мають бути представлені не тільки оцінка життя та праці видатного українця, а й наведені у вигляді додатків копії різних документів. Усі праці вченого надзвичайно важливі для розуміння трьох минулих епох: часу Російської імперії, Української революції 1917--1920 рр. та періоду „українізації”(20-ті роки ХХ ст.). Усе це дає підставу вважати, що досі “висвітлення та аналіз наукової творчості вченого - фундатора окремих напрямків в краєзнавстві Поділля та видатного історика, було не на належному рівні і на сьогодні вимагає детального вивчення” Баженов Л.В. Сторення Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАНУ у Кам'янці-Подільському // Український історичний журнал. - 1997. - № 2.-С.147-148..

Прокуратурою Української РСР спільно з Комітетом державної безпеки УРСР було проведено перевірку обґрунтованості засудження в 1930 році колишнього віце-президента Всеукраїнської Академії наук С.О. Єфремова, директора 1-ї Київської трудової школи В.Ф. Дурдуківського та інших осіб, всього 45 осіб, серед яких був В.Д. Отамановський. Їх звинуватили у приналежності до, так званої, контрреволюційної організації “Спілка Визволення України”, яка фактично не існувала. Після детального вивчення кримінальної справи і матеріалів додаткової перевірки було встановлено, що всі засуджені в цій справі особи притягувалися до кримінальної відповідальності необґрунтовано. У зв'язку з цим 15 червня 1989 року Прокуратура УРСР внесла протест у порядку нагляду на Пленум Верховного суду УРСР, в якому поставила питання про припинення кримінальної справи щодо всіх засуджених за нею осіб за відсутністю в їх діях складу злочину, тобто про їх повну реабілітацію. Невдовзі, 11 серпня 1989 року Пленум Верховного суду Української РСР розглянув цей протест і задовольнив його. Він реабілітував усіх, хто був засуджений у справі “Спілки Визволення України”, не виявивши в їхніх діях злочину. Звичайно, ця подія спонукала провідних українських істориків відгукнутися серією фундаментальних розвідок, в яких прізвище В.Д. Отамановського фігурує серед 45 засуджених. Безперечно, найбільший резонанс серед громадськості викликала публікація сучасного історика Сергія Білоконя “Репетиція беззаконь: Судовий процес над “Спілкою Визволення України”, якої не було, та його наслідки” Білокінь Сергій. Репетиція беззаконь: Судовий процес над “Спілкою Визволення України”, якої не було, та його наслідки // Україна. - 1989. - № 37-38.. У ній автор розставив усі акценти в цьому, як він висловився, “театрі абсурду” і довів, що такої організації не існувало.

У статті М.О. Потебенька “Протест: прокуратура УРСР у справі СВУ” наводиться список усіх засуджених 19 квітня 1930 р. за участь у діяльності так званої контрреволюційної організації “Спілка Визволення України” Потебенько М.О. Протест // Літературна Україна. - 1989. - 31 серп.. Є в цьому списку і інформація про В.Д. Отамановського. Особливо змістовною і актуальною стала стаття Анатолія Болабольченка “СВУ”: суд над переконаннями” Болабольченко Анатолій. “СВУ”: Суд над переконаннями // Вітчизна. - 1989. - № 11. -С.159-179.. Редакція журналу “Вітчизна” доручила проаналізувати справу “СВУ” досвідченому юристові, який висвітлив усю “законність” підстав, згідно яких 45 українських вчених, учителів і літераторів опинилася на лаві підсудних, а потім були суворо покарані. Основна думка, до якої дійшов автор статті, полягає в тому, що академіка С. Єфремова судили не за дії, які могли б становити склад злочину, а за переконання. Цілком варварська акція, недопустима в демократичному цивілізованому суспільстві.

Роздуми над кримінальною справою “Спілки Визволення України” в рубриці “Історичні портрети: наші першодруки” газети “Вінничина” представив кандидат історичних наук В.Савцов. У своїй статті “Злочин, якого не було” він детально висвітлює судовий процес над “СВУ”, дає оцінку С. Єфремову і багатьом учасникам цих подій Савцов В.О. Злочин, якого не було // Рад. Україна. - 1989. - 19 верес.. Зокрема, він вказує, що нехтування елементарними юридичними нормами з боку ДПУ, яке чітко проявилося під час слідства і суду, органічно поєднувалося з іншим основоположним “принципом” діяльності цього репресивного органу - грубим порушенням Кримінально-процесуального кодексу.

Про краєзнавчу діяльність В.Д. Отамановського в Кабінеті вивчення Поділля писала Л.Р. Кароєва Кароєва Л.Р. Краєзнавча діяльність Кабінету вивчення Поділля в 1920 роки ХХ ст. // ІV республікан. наук. конф. з історичного краєзнавства: Тези доп. і повідом. - К.,1989. - С.42-43.. Згадують про наукові здобутки В.Д. Отамановського київські історики науки Л.Д. О.К. Янковський у публікації “Наукова інтелігенція України в пореволюційну добу (1917-1920) 1991) Кістерська Л.Д., Янковський О.К. Наукова інтелігенція України в пореволюційну добу (1917-1920 рр.) // Вісн. АН України. - 1991. - № 10. - С.71-79..

Краєзнавець з Поділля В. Прокопчук в рубриці “Постаті Поділля”, газети “Південний Буг” опублікував статтю “Пам'яткоохоронець Валентин Отамановський” (1993) Прокопчук В. Пам'яткоохоронець Валентин Отамановський // Південний Буг. - 1993. - 5 листоп..

Мар'ян Станович у своїй статті “І терни замість слави” (1993) в газеті “Вінниччина” у рубриці “Видатні постаті Поділля” наводить інтерв'ю з дослідниками життя та діяльності В.Д. Отамановського: Л.Р. Кароєвою, Л.П. Шпильовою, В.П. Воловиком та Ю. Савчуком Станович Мар'ян. І терни замість слави // Вінниччина. - 1993. - 30 січ., 6 лют., 13 лют.. Кожен із співрозмовників представив на суд громадськості певний пласт життя вченого.

У цьому ж, ювілейному для В.Д. Отамановського, 1993 році виходить у світ монографія Л.В.Баженова “Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст.: Історіографія, біобібліографія, матеріали” Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст.: Історіографія, біобібліографія, матеріали. - Кам'янець-Подільський, 1993. - С.44-60.. Вперше в книзі з історіографії Поділля систематизовано аналіз творчості, біографічні відомості, праці дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст., з вивчення ними історії, географії, літературознавства, природознавства, бібліографії та різних напрямів краєзнавства в регіоні Вінницької, Хмельницької, Тернопільської областей України. В.Д. Отамановському, звичайно, в цій монографії віддано належну честь і повагу.

Загалом, краєзнавці Вінниччини дуже своєрідно відзначили 100-річчя від дня народження В.Д. Отамановського. У 1993 р. побачив світ добре оформлений збірник наукових праць “Подільська старовина” (на пошану вченого і краєзнавця В.Д.Отамановського) Подільська старовина: Науковий зб. на пошану вченого і краєзнавця В.Д.Отамановського.- Вінниця, 1993. - 348 с.. з передовою статтею Л.Р. Кароєвої та Л.М. Шпильової “Валентин Дмитрович Отамановський”. Окрім викладених біографічних відомостей, автори зробили спробу оцінити науковий доробок ученого і поділили його на три групи. Навіть короткий аналіз дозволив авторам виділити три групи праць вченого: методика краєзнавчої праці та краєзнавча бібліографія, історія права і історія медицини та аптекарської справи. Водночас, в цьому аналізі не відображено літературні здобутки вченого, музейна тема, видавнича та перекладацька діяльність тощо.

У цьому ж виданні надзвичайно вартісною для дослідження стала опублікована “Автобіографія ув'язненого Валентина Отамановського” та “Моє каяття”. Обидві ці публікації використані нами передусім для підготовки розділу “Життєвий шлях та творча праця В.Д. Отамановського”. Не менш важливі й інші публікації: “Спогади про дядька” та “В.Д. Отамановський - пам'яткоохоронець” В. Прокопчука.

Інформацію стосовно низки досліджень В.Д. Отамановського про історію й розвиток аптекарської справи в Україні знайдено у книзі Петра Кардаша під назвою “Злочин” (С. 99) Злочин / Упоряд. П. Кардаш. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2005.- 2-е вид. - 560 с..

Проте до останнього часу ім'я В.Д. Отамановського залишалося невідомим широкому загалу наукової громадськості. Щодо дисертаційних досліджень не захищено жодної кандидатської дисертації, присвяченій якійсь грані життя та діяльності вченого. Всебічний аналіз наукових напрямів діяльності цієї видатної людини досі не здійснено. Дослідження ґрунтується на широкому переліку як опублікованих, так і неопублікованих джерел, рукописних і друкованих матеріалів. Джерелознавчу основу дисертаційного дослідження становить філософська, історична, природничо-наукова література, література з проблем історії науки та освіти, краєзнавства, автореферати дисертацій та дисертаційні дослідження. Вихідними даними для розробки наукової проблеми, її джерельною базою слугували виявлені архівні матеріали. Вивчення архівів, в яких зберігаються відомості про В.Д. Отамановського, розпочалося ще задовго до можливості опублікувати якийсь матеріал про вченого. Ми переконалися, що маючи можливість працювати з опублікованою і рукописною спадщиною В.Д. Отамановського і розуміючи її цінність, історики науки почали використовувати ці матеріали в нарисах з історії Київського, Харківського, Московського та інших університетів України і Росії, з історії м. Вінниці, в збірниках наукових праць, що висвітлюють історичні та краєзнавчі проблеми. Паралельно дослідники вели роботу щодо виявлення архівних документів про В.Д. Отамановського в архівах Києва, Харкова, Одеси, Москви і Санкт-Петербурга. Поступово ім'я вченого, завдяки відомим історикам-краєзнавцям В.С. Прокопчуку, С. Коту, Є.М. Скляренку, Л.Р. Кароєвій, Л.М. Шпильовій, почало повертатися до наукового загалу. Діяльність В.Д. Отамановського в Кабінеті вивчення Поділля була темою багатьох повідомлень учених, які на наукових симпозіумах неодноразово торкалися наукової спадщини вченого. На сучасному етапі здійснюються дослідження життя і наукової спадщини В.Д. Отамановського. При цьому враховуються досягнення в різних галузях науки (історії України та права, краєзнавства й історії науки) та дослідження педагогічної спадщини вченого-історика. Дуже важливо, що збереглися архіви В.Д. Отамановського у Києві, Вінниці, Санкт-Петербурзі та Москві. Ці архіви містять не тільки збережені наукові праці вченого (хоча й не всі), але і оригінали та ксерокопії особистих документів (листи, посвідчення, грамоти, нагороди, фотографії, рукописи праць тощо). Ці матеріали не тільки дають правдиві свідчення про етапи життя та діяльності вченого-краєзнавця, вони є кваліфікованими й об'єктивними.

Реалізація поставлених у дисертації завдань здійснюється на основі залучення джерел, серед яких найбільш важливими є: а) особові (біографічні) документи В.Д. Отамановського; б) архівні матеріали про діяльність установ, в яких працював учений; в) періодика; г) опубліковані праці В.Д. Отамановського.

До першої групи джерел, насамперед, відносимо документи про життя і діяльність ученого із фондів Київського міського державного архіву, архіву Президії НАН України та Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України. Ці матеріали є корисними та дають можливість більш широко розкрити діяльність В.Д. Отамановського у сфері історичної науки і краєзнавства.

Під час написання дисертації було використано архівні документи: Київського міського державного архіву; наукового архіву Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена Національної Академії наук України; Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського Національної академії наук України; Архіву Президії Національної Академії наук України; Слов'янського відділу бібліотеки Російської Академії наук (м. Санкт-Петербург), а також фондові матеріали краєзнавчого музею м. Вінниці, Вінницького державного обласного архіву.

Окрему групу джерел становлять опубліковані праці В.Д. Отамановського та його сучасників, аналіз яких наведено в окремому розділі дисертації. Значно менше проаналізовано епістолярну спадщину ученого, оскільки листів збереглося дуже мало. Виняток становлять опубліковані й неопубліковані листи до учнів ученого. Низка статей різних краєзнавців є важливим джерельним матеріалом для дослідження біографії вченого (про що йшлося в підрозділі “історіографія дослідження”).

Аналіз джерельної бази засвідчує, що в сукупності зазначені вище групи джерел формують документальне забезпечення досліджуваної проблеми, а їх комплексне використання стало підставою для досягнення мети дисертаційного дослідження. Історіографічна література та джерельна база стосовно життя та діяльності визначних українських істориків-краєзнавців і, в тому числі В.Д. Отамановського, свідчить, що з різних причин творча спадщина цього вченого-історика і краєзнавця не була предметом системного і цілісного історико-наукового дослідження, яке синтезувало б його внесок у розвиток світової науки і культури.

У другому розділі “Життєвий та творчий шлях В.Д. Отамановського” висвітлено основні віхи біографії вченого, формування та еволюцію його світогляду, участь у процесі розвитку історії науки та суспільного життя України останньої чверті ХІХ - першої третини ХХ століть.

Отамановський Валентин Дмитрович народився в 1893 році на Київщині. Закінчив юридичний факультет Київського університету. За часів УНР був членом Центральної Ради. До арешту, який стався 26 серпня 1929 року, жив у Вінниці. Відомий історик права, краєзнавець, бібліограф, науковий співробітник ВУАН, директор Подільської філії бібліотеки АН України. До арешту написав та видав низку праць з питань краєзнавства.

Засуджений до п'яти років позбавлення волі з пониженням у правах на два роки. Відбув два роки ув'язнення, а потім за рішенням колегії ОДПУ засланий до Татарської АРСР, де працював у Казанській університетській бібліотеці. З 1935 року постійно переїжджає пошуках нової роботи, та щоб уникнути арешту.