26 квітня 1777 маркіз де Ла Файєт з іншими 15 французькими офіцерами відплив на кораблі «Віктуар» до берегів Америки, 15 червня разом зі своїми супутниками він ступив на американську землю в бухті Джорджтауна, поблизу містечка Чарлстон. Прибулих французів прихистив на своїй дачі майор Бенджамін Хьюджер, що мав французьке коріння. Серед домочадців був його маленький синочок, який згодом відіграв важливу роль в житті Ла Файєт.

31 липня 1777 Конгрес ухвалив прийняти послуги маркіза де Ла Файєт і, визнаючи його енергію і знатність роду, присвоїти йому звання генерал-майора північноамериканської армії.

Через пару днів з новоспеченим генералом зустрівся Джордж Вашингтон. Він з висоти своїх 45 років з цікавістю розглядав двадцятирічного парубка. Ла Файєт був майже таким же високим, як і Вашингтон ? 188 сантиметрів проти 190, але його витончена тендітна фігура, здавалося, ніяк не підходила для поневірянь військового життя. Тим не менше, після дружньої розмови з юнаком Вашингтон переконався, що перед ним не простий шукач пригод, а мужня людина, упевнений у своєму виборі і в справедливості майбутньої боротьби.

Коли Ла Файєт прибув на місце своєї служби в армії Вашингтона, він був вражений, що побачив. Замість звичної йому вишколеної армії в ошатною формі перед ним була одинадцятитисячного натовп, яку важко було назвати армією, настільки бідно і різношерстих вона була екіпірована і, як з'ясувалося пізніше, не володіла якимись мінімальними військовими знаннями та навичками. Битва 11 вересня 1777 при річці Брендівайн поблизу Філадельфії стало бойовим хрещенням для Ла Файєта. Англійським військам вдалося охопити з флангів загони американців, які стали відступати. Незабаром відступ перетворився на панічну втечу. Ла Файєт, який опинився серед втікачів, спробував зупинити їх. Він скочив з коня і, розмахуючи шпагою, кинувся вперед, тягнучи за собою солдатів. У цей момент він був поранений у ліву ногу, але продовжував залишатися в строю, поки не втратив свідомість. Солдати винесли його на руках з поля бою. До ночі стало ясно, що американці зазнали поразки, і Вашингтон спішно вивів армію з майже Зімкнувшись кільця. Вночі він послав у Конгрес повідомлення, в якому разом зі звісткою про невдачу написав про виняткову хоробрості молодого французького добровольця.

Як тільки Ла Файєт після двомісячного лікування зміг піднятися на ноги, він повернувся в штаб Вашингтона. У цей час генерал Грін готувався до походу в Нью-Джерсі, щоб битися з армією англійського генерала Чарльза Корнуолліса, і Ла Файєт отримав під своє командування загін в 300 чоловік для рекогносцировки місцевості. Повертаючись після виконаного завдання, Ла Файєт зустрів загін гессенських найманців, які йшли з Канади на допомогу англійцям. Найманців було набагато більше, ніж бійців загону Ла Файєта, але вмілими діями Ла Файєт зупинив їх і примусив до втечі, захопивши 200 полонених. Генерал Грін у своєму рапорті Вашингтону високо оцінив дії молодого командира, не забувши вказати, що той ніби шукає для себе небезпеку.

За рекомендацією Вашингтона Конгрес довірив Ла Файєту командування дивізією за його вибором. Новопризначений «комдив» вибрав дивізію ополченців з Вірджинії, командир якої йшов у відставку. Як і вся американська армія, дивізія була роздягнена, у неї не було достатньої кількості озброєння. Маркіз де Ла Файєт за свій рахунок екіпірував і озброїв дивізію чисельністю в 1200 чоловік. «Цей молодий божевільний маркіз де Ла Файєт, не задовольняючись тим, що відкрив Америці своє серце, відкрив їй і свій гаманець» ? писав про нього Бомарше [5 с. 378].

Вирушаючи в Америку, Ла Файєт представляв її собі в рожевому кольорі: він думав, що всі американці єдині у своєму прагненні стати вільними і що авторитет Джорджа Вашингтона непохитний. Опинившись на місці, він виявив, що помилявся: у Конгресі співіснували ворогуючі між собою групи і партії, заздрісники в рядах армійського генералітету були не проти змістити головнокомандувача.

Зима 1777-1778 років була найважчим періодом Американської революції. Вашингтон відвів армію на зимівлю в долину Веллі-Фордж в двадцяти милях від Філадельфії. Армія відчувала гостру нестачу в теплому одязі та взутті; щоб сховатися від холоду, солдати побудували тимчасові укриття.

Нещодавно створеною Військовою Радою в цей час керував генерал Гораціо Гейтс, який прославився перемогою над британськими військами при місті Саратога. Група змовників, на чолі якої стояв генерал-майор Томас Конвей, задумала зробити Гейтса головнокомандувачем замість Вашингтона. Був запущений план, відомий в історії США як «Змова Конвея» ("Conway Cabal"), спрямований на відділення від Джорджа Вашингтона його найближчого соратника маркіза Ла Файєта. У хід пішло лобіювання Конгресу, який прийняв рішення про вторгнення американських військ у французьку Канаду для залучення канадців у війну з британцями. Була сформована Північна армія, командуючим якої призначили Ла Файєта.

За розпорядженням Військової Ради Ла Файєт прибув для отримання інструкцій в Йорк, містечко в Пенсільванії, де в той час засідав Конгрес. На обіді, влаштованому на честь Ла Файєта, північна експедиція і блискуча перспектива молодого командувача були основною темою розмов і численних тостів. Наприкінці обіду маркіз звернув увагу присутніх на те, що серед тих, за чиї успіхи тут пили, було відсутнє одне ім'я, і ??запропонував тост за здоров'я головнокомандувача Джорджа Вашингтона. Присутні осушили келихи в повному мовчанні: вони зрозуміли, що їх спроби привернути Ла Файєта до своїх лав приречені на провал.

Однак потрібно було виконувати рішення Конгресу, і генерал Ла Файєт прибув в Олбані, ближче до канадського кордону. Там він не знайшов обіцяного йому провіанту, амуніції, одягу, взуття, та платню для невеликої кількості зголоднілих і обірваних солдатів йому довелося платити з власної кишені. Зібрана ним рада з місцевих прийшла до єдиної думки, що починати експедицію в холодну Канаду в зимовий час було б найчистішим божевіллям. Ла Файєт, розсерджений тим, що його втягнули в явну авантюру, повідомив про ситуацію Вашингтону і Конгресу.

Лютий і березень 1778 року Ла Файєт пробув в Олбані. За цей час йому вдалося увійти в контакт з індіанськими племенами і заручитися їхньою підтримкою в боротьбі проти британців. Загін індіанських воїнів увійшов складовою частиною в армію Ла Файєта.

Після повернення до Веллі-Фордж Ла Файєт піддав різкій критиці рішення Військової Ради про вторгнення в Канаду. Конгрес погодився з його думкою, генерал Гейтс був виведений з Військової Ради, і «змова Конвея» закінчилася повним провалом.

6 лютого 1778 року між Сполученими Штатами і Францією було підписано Договір про союз, згідно з яким Франція визнала незалежність Сполучених Штатів. В американців з'явився реальний союзник: 13 квітня 1778 року французький флот під керівництвом адмірала Шарля д'Естена попрямував до берегів Америки.

Розуміючи, що вступ Франції у війну викличе певну реакцію британських військ, Вашингтон вирішив з'ясувати наміри керівництва британської армії. З цією метою він послав на рекогносцировку в район Філадельфії загін з найбільш підготовлених і умілих солдатів, серед яких були і індіанські воїни. Керівництво операцією було довірено Ла Файєту. Ла Файєт організував табір в Баррен-Хілл в чотирнадцяти милях на північ від Філадельфії і приступив до виконання завдання. Однак британцям стало відомо про появу поблизу ворожого загону, і вони вирішили оточити і полонити загін разом з його командиром. Британське керівництво було настільки впевнене в успіху, що намітило на наступний вечір представити публіці знаменитого бранця ? юного французького маркіза.

Подання довелося скасувати: оточили табір війська, просуваючись назустріч один одному, зустрілися, не знайшовши супротивника. Ла Файєт зі своїм загоном, застосувавши майстерний маневр, вислизнув з оточення по покинутій дорозі. Єдиним трагікомічним зіткненням цього дня була зустріч індіанців з гессенськими найманцями. Найманці з розгорнутими чорними плюмажами на їх високих ківерах скакали по дорозі, коли з кущів, як з-під землі, вискочили індіанці, видаючи свій оглушливий бойовий клич. Коні найманців, які не звикли до такого звуку, відсахнулися і понесли вершників, індіанці ж, які ніколи раніше не бачили солдатів в такому вбранні, злякалися чар цих «злих духів» і теж вважали за краще зникнути.

Через місяць британська армія покинула Філадельфію і попрямувала в Нью-Йорк. На військовій раді в містечку Хоупвел поблизу Веллі-Фордж американський генералітет вирішив зупинити окупаційні війська і нав'язати їм бій. Спекотного задушливим днем 28 червня 1778 на території графства Монмаус, Нью-Джерсі, американські війська під командуванням генерала Чарльза Лі атакували британців. Одним з підрозділів американців командував Ла Файєт. Після перших зіткнень, коли, здавалося, успіх був на боці американців, генерал Лі раптово наказав почати відступ, оголивши позиції Ла Файєта. Вчасно втрутитися в хід бою Вашингтон негайно відсторонив генерала Лі від командування і повернули відступали війська, одночасно задіявши артилерію Ла Файєта. Зазнавши великих втрат від вогню противника і від нестерпної спеки, британці вночі залишили поле бою і продовжили рух у Нью-Йорк. Рішенням трибуналу генерал Чарльз Лі був усунений від командування на один рік.

8 липня 1778 французький флот з'явився біля берегів Америки. За розробленим Вашингтоном і д'Естеном планом, французький флот повинен був увійти в Ньюпорт, Род Айленд, і там взаємодіяли з сухопутними силами американців. Ла Файєт на чолі з тритисячним загоном попрямував в Провіденс, столицю штату Род Айленд, де він повинен був стояти готовим у будь-який момент допомогти атакуючим.

Однак події стали розвиватися не за планом. Взаємодії через неузгодженість рішень не вийшло, кожен учасник став діяти самостійно, і в справу втрутилася природа: жорстокий шторм пошкодив французькі кораблі, і д'Естен відвів їх до Бостона для ремонту. Ла Файєта послали в Бостон умовити адмірала повернутися після ремонту для подальших спільних дій, але той був ображений на бостонців, які вважали французів дезертирами, і, привівши в порядок кораблі, повів їх до Центральної Америки.

Франція продовжувала воювати з Англією, і Ла Файєт став болісно переживати свою відсутність на батьківщині: йому здавалося, що він, збагачений військовим досвідом, міг би допомогти своїй країні. Він звернувся до Конгресу з проханням про відпустку і негайно отримав дозвіл: конгресмени зміркували, що маркіз з його вмінням вирішувати складні ситуації і великими зв'язками не тільки пригасить неприємне враження від останніх подій, а й підкріпить дружнє ставлення до Америки французького двору.

Від'їзд Ла Файєта на батьківщину затримався через важку форму запалення легенів. Хворому маркізу була надана найкраща медична допомога, Джордж Вашингтон щодня справлявся про його здоров'я.

11 лютого 1779 року Ла Файєт відплив на батьківщину на виділеному йому Конгресом фрегаті «Альянс». Плавання було непростим: довелося перенести жорстокий шторм і впоратися з бунтом частини матросів, що задумали полонити маркіза і видати його англійцям.

Родина зустріла Ла Файєта, як героя-воїна. За протекцією Марії Антуанетти король зробив його командиром полку королівських драгунів, що квартирували на південному заході Франції. Ла Файєт повернувся в Париж і Версаль до сім'ї і справ, пов'язаних з допомогою Америці. Чи не щодня він зустрічався з прем'єр-міністром, і багато в чому завдяки його зусиллям Франція вирішила послати на допомогу Америці шість кораблів з шістьма тисячами солдатів, а також позику в три мільйони ліврів.

У грудні 1779 року в родині Ла Файєта відбулася радісна подія: Адріана народила сина. Щасливий батько на честь свого знаменитого американського друга назвав новонародженого Джорджем (по-французьки ? Жоржем) Вашингтоном. З нагоди народження сина Ла Файєт отримав багато подарунків від друзів зі Сполучених Штатів, у тому числі дар Конгресу Сполучених Штатів ? багато декоровану шаблю з ефесом з чистого золота.

Коли під час революції грабували замок Шаваньяк, шаблю вдалося закопати в саду під деревом. Через багато років вже дорослий Жорж Вашингтон викопав шаблю і виявив, що її лезо повністю проржавіло. Йому прийшла в голову щаслива ідея: він приробив до золотого ефесу лезо, виготовлене з болтів і прутів грат зруйнованої Бастилії. Так один історичний раритет втілив єдність двох світів і двох етапів боротьби за свободу.

4 березня 1780 року Ла Файєт відплив на королівському фрегаті «Ерміона» в Сполучені Штати повідомити Конгресу про заплановану Францією допомогу та зробити необхідні приготування до прийому французької експедиції.

10 липня 1780 року французька ескадра на чолі з адміралом Шарлем де Тернєм увійшла до бухти Ньюпорта, але не в повному складі: половина її виявилася блокованою англійцями в Бресті. Прибулий на ескадрі корпус, яким командував генерал-лейтенант Жан-Батіст де Рошамбо, приєднався до підрозділу Ла Файєта.

Це був останній морський похід видатного французького флотоводця Шарля де Тернея. Він помер у Ньюпорті 15 грудня 1780 року. У Приморському краї Росії є міське селище Терне, названий по імені бухти, в якій 23 червня 1787 року зупинявся Лаперуз під час кругосвітнього плавання і назвав її на згадку про свого морського вчителя.

На початку 1781 року військова кампанія активізувалася південніше, у Вірджинії, де англійці зробили успішні дії, змусивши скласти зброю дивізію генерал-майора Бенджаміна Лінкольна. На допомогу армії Вашингтон послав Ла Файєта.

У Вірджинії Ла Файєту довелося вступити в контакт з Бенедиктом Арнольдом, зрадником, який переметнувся до британців і одержав генеральський чин. Арнольд послав до Ла Файєта парламентера з листом, що пропонував обмін полоненими, але Ла Файєт повернув листа нерозпечатаним, попросивши парламентера передати, що він не бажає мати справу з зрадником.

Перевірений британський воєначальник генерал-лейтенант Чарльз Корнуолліс був упевнений в близькій перемозі над виснаженою армією Ла Файєта. У перехопленому американцями листі він писав: «Хлопчиську не вдасться вислизнути від мене» [7, с. 61]. Але доля розпорядилася інакше.

«Хлопчисько» отримав підкріплення: до його армії приєдналися війська на чолі з Вашингтоном і французький флот, що приплив з Центральної Америки і висадив 3000 солдатів на допомогу американській армії. 19 жовтня 1781 року Корнуолліс, замкнений у Йорктауні Вашингтоном і французьким флотом, змушений був здатися разом з гарнізоном з 9000 чоловік. Облога Йорктауна стала останнім боєм північноамериканської війни за незалежність.

18 грудня 1781 року Ла Файєт повернувся до Франції. Його зустрічали, як героя, він був прийнятий у Версалі, його зробили фельдмаршалом, пропустивши проміжні звання. Він брав участь у підготовці франко-іспанської експедиції проти Британської Вест-Індії, але Паризький договір, підписаний 20 лютого 1783 року завершив війну між Великобританією і Сполученими Штатами Америки, зробив експедицію непотрібною.

РОЗДІЛ 2. УЧАСТЬ ГЕНЕРАЛА ЛАФАЙЄТА У ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ ФРАНЦІЇ

2.1 Велика французька революція