Столітня війна. Гуситські війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Війна між Англією і Францією, що тривала (з перервами) понад сто років (1337-1453), дістала назву Столітньої.

Причиною Столітньої війни було зіткнення інтересів Франції та Англії в Європі. В Англії правила династія Плантагенетів, предки яких - вихідці з північнофранцузької області Нормандія - ще 1066 р. завоювали Англію. Таким чином на території Франції знаходилися володіння англійських королів, що стояло на заваді політичній централізації країни. Крім того, обидві держави суперничали за панування у Фландрії, де вироблялося найкраще в Європі сукно.

Приводом для переростання економічних і політичних суперечностей у воєнний конфлікт стало повстання фландрійських міст проти Франції, підтримане Англією. У1338 р. війна отримала юридичне обґрунтування, оскільки після смерті короля Франції Карла IV (який не мав синів) англійський король Едуард III (онук французького короля Філіппа IV) проголосив себе законним спадкоємцем французького престолу. На першому етапі війни англійці розгромили французький флот у морському бою біля Слейсі (1340), вторглися до Франції та здобули кілька перемог (під Кресі у 1346 р., Кале у 1347 р., Пуатьє у 1356 р.). Поразка французької армії призвела до економічного розорення та загострення класових суперечностей у Франції (Паризьке повстання 1357- 1358 рр., Жакерія 1358 р.).

Жакерія - селянське антифеодальне повстання у Франції 1358р. Основними причинами народного виступу були: посилення експлуатації селян, пов'язане із залученням феодальних маєтків до ринкових відносин; занепад північнофранцузьких сіл у зв'язку з чумою 1348р.; постійне зростання державних податків; збитки та спустошення, завдані перебігом подій Столітньої війни. Приводом до повстання стало запровадження навесні 1358р. додаткової панщини для відбудови зруйнованих замків. Стихійний виступ селян ("маків", як їх зневажливо називали дворяни), розпочавшись в окрузі Вовезі, швидко охопив Іль-де-Франс, Нормандію, Пікардію, Шампань. Повстання відбувалось під гаслом "Знищити всіх знатних людей до останнього". Очолював його селянин Гільйом Каль. 10 червня 1358р. поблизу м. Клермон Карл Наварський хитрощами заманив до свого табору Г. Каля, де заарештував його і стратив. У ході розправи з повстанцями було знищено близько 20 тис. селян. Причини поразки Жакерії: стихійність, погана організованість та озброєння повстанців; нечіткість програмних настанов; довіра до королівської влади; відсутність надійного союзника у місті.

Причиною повстання було посилення експлуатації селян, збільшення державних податків. У 1348 р. Франція пережила епідемію чуми (''чорна смерть"), що забрала тисячі людських життів. Зменшення населення привело до підвищення заробітної плати, що у свою чергу викликало видання законів, спрямованих проти її зростання. Ці закони особливо тяжко позначилися на більшості сільського та міського населення. Повсталих називали "жаками" (від звичайного прізвиська селянина - "Жак-простак"). Сучасники називали повстання "війною недворян проти дворян". У 1360 р. у Бретіньї між Англією і Францією було укладено мир, за яким остання втратила велику територію на південному заході країни і порт Кале на півночі.

Франція використала мирний перепочинок для впорядкування своїх фінансів та реорганізації армії. Під час другого етапу війни, починаючи з 1369 р., англійці втратили майже всі свої володіння у Франції крім кількох міст на узбережжі. У 1377 р. англійський парламент ввів новий податок, що збільшився більш як утроє. Цей податок, а також зловживання при його стягуванні привели до повстання Уота Тайлера (1381), яке було придушено, але англійський уряд змушений був полегшити тяжкі податки, пом'якшити жорстоке "робоче законодавство", більше того, повстання прискорило визволення селян від кріпацтва. У 1396 р. було укладено перемир'я, яке, однак, не владнало жодної проблеми.

У 1415 р. англійський король Генріх V вирішив відновити воєнні дії, що поклало початок третьому етапу війни. 25 жовтня 1415 р. під Азенкуром відбулася вирішальна битва, в якій англійці здобули перемогу і згодом захопили значну частину Франції разом із Парижем. У 1420 р. у м. Труа Франція була змушена підписати договір, за яким Генріх V мав одружилися з дочкою французького короля Карла VI і стати офіційним спадкоємцем престолу. Після смерті 1422 р. Генріха V і Карла VI королем

Англії та Франції проголосили 10-місячного Генріха VI. Однак син Карла VI, не погодившись із цим, проголосив себе королем Карлом VII, що спричинило відновлення війни.

У 1429 р. боротьбу французів за визволення очолила Жанна д'Арк. За її участю було визволено Орлеан і короновано законного спадкоємця французького престолу Карла VII.

Жанна д'Арк (бл. 1412-14S1) - народна героїня Франції. Під час Столітньої війни очолила боротьбу французів з англійцями, сприяла визволенню з облоги міста Орлеана (1429), закликала до єднання всіх сил заради визволення Франції. У1430р. потрапила в полон до бургундців, котрі видали її англійцям. Була звинувачена у чаклунстві й засуджена церковним судом до смертної кари. 30 травня 1431 р. Жанну д'Арк спалили на майдані в Руані. 1920р. канонізована католицькою церквою.

Після загибелі Жанни д'Арк (1431) національно-визвольна війна розгорнулася з новою силою. Французи захопили Париж (1436), Нормандію (1449), Шербур (1450). 19 жовтня 1453 р. у Бордо останній англійський гарнізон залишив територію Франції, що знаменувало завершення Столітньої війни (місто Кале англійці утримували до 1558 p.).

Франція зберегла самостійність, Англія втратила всі свої володіння на континенті крім м. Кале (залишалося за Англією до 1558p.). Столітня війна завдала величезних спустошень Франції, але сприяла її територіальному об'єднанню.

столітній війна церковний гус

Наприкінці XIV - на початку XV ст. у Чехії, яка входила до складу Священної Римської імперії, у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин та національним гнобленням з боку німецьких колоністів у політичному й економічному житті країни загострились класові та національні суперечності. Загальне невдоволення чехів викликала привілейована католицька церква - найбільший землевласнику країні. Обурення чехів виявилося в гуситському русі- антифеодальному, національно-визвольному й антикатолицькому, ідейним натхненником якого був Ян Гус, професор Празького університету.

Ян Гус (1371 - 1415) - чеський національний герой, проповідник, мислитель, ідеолог чеської Реформації. Народився в бідній селянській родини У 1893р. закінчив Карлов університет у Празі, у 1396р. магістр, у 1401-1402рр. декан факультету вільних мистецтв, у 1402-1403 та 1409-1410pp. ректор Карлова університету. 31402р. проповідник Віфліємської каплиці у Празі. Із самого початку проповідницької діяльності був прибічником філософського та богословського вчення англійського філософа та богослова Уікліфа, вчення якого офіційно заборонила папська курія. У проповідях, звернутих до прихожан (які він принципово виголошував чеською мовою). Гус розвінчував усі моральні вади вищого духовенства, розбещеність кліру, засуджував багатства церкви, практику продажу та купівлі церковних посад (симонію), вимагав докорінної реформи церковного устрою, а також виступав проти німецького засилля в Чехії. Ідеал устрою церковного життя вбачав у ранньохристиянських громадах. Джерелом діяльності віруючих вважав Святе Письмо, а не розпорядження отців офіційної церкви та її глави. У 1410 р. відмовився виконувати розпорядження Папи Римського щодо спалення богословських праць Уікліфа, ставши на їх захист, організував у Празькому університеті публічний диспут, а також апелював до римської курії. За ці дії Гуса було відлучено від церкви та викликано для відповіді до Рима. Завдяки захисту з боку чеського короля Вацлава IV конфлікт вдалося дещо пом'якшити й цього разу він уникнув розправи. Однак після того як у 1412 р. у Празі було оприлюднено буллу папи Іоанна XXIII щодо індульгенцій на відпущення гріхів учасників хрестового походу проти ворога Риму короля Владислава Неаполітанського, рішуче виступив проти цього (зокрема стверджував, що зміст папських постанов несумісний із духом християнства, суперечить заповідям Христа), а римська курія знову почала вимагати розправи над ним. Водночас ідеї Гуса викликали в Чехії масовий суспільний рух, найрадикальніші учасники якого привселюдно спалили папську грамоту. Після цього за наполяганням короля залишив столицю й певний час проживав у Південній Чехії, де продовжував пропагувати свої ідеї. Восени 1414 р. Гуса було викликано на церковний собор у Констанці. Сподіваючись у відкритому диспуті захистити свої погляди, він без вагань вирушив туди. Незважаючи на наявність охоронної грамоти імператора Сигізмунда, 28 листопада 1414 р. Гуса було викликано на допит перед папою та кардиналами і після нетривалої дискусії між ним і його опонентами заарештовано та ув'язнено. Після того як під час роботи собору папська партія зазнала поразки і самого папу Іоанна XXIII спочатку позбавили сану, а згодом ув'язнили, до керівництва собором прийшли найбільш освічені католицькі кардинали Забарелла, д'Альї, Герсон та ін., постала реальна можливість і цього разу звільнити Гуса. Як передумову такого звільнення перед Гусом поставили вимогу зректися ідей, взятих головним чином із праць Уікліфа, однак він рішуче відмовився це зробити, заявивши, що не відчуває за собою жодної провини та впевнений у правильності власних переконань. 6 липня 1415р. згідно з присудом собору Гуса було спалено на вогні.

Спалення Яна Гуса 1415 р. у Констанці за рішенням церковного собору як єретика спричинило вибух гніву чехів. На народних зібраннях проповідники закликали мечем боронити "правду Божу". 1419 р. ремісники і міські низи Праги розгромили католицькі церкви і будинки німецьких патриціїв та вигнали їх з міського магістрату. Те саме сталося й в інших містах. Претензії німецького імператора Сигізмунда І, якого чехи ненавиділи за спалення Яна Гуса, на чеський престол посилили в Чехії антинімецькі та антипапські виступи.

У гуситському русі було два крила - таборити і чашники.

Таборити становили найрішучішу частину гуситів, відображали інтереси селян і міського плебсу, виступали проти основ феодального ладу, вважали всіх людей рівними, відхиляли догми й організацію католицької церкви. їх опорою було м. Табор. До 1424 р. таборитів очолював Ян Жижка.

Чеські бюргери і рицарі утворювали крило чашників. Вони вимагали "дешевої" національної чеської церкви і причастя з чаші (звідси їхня назва), виступали за збереження феодального ладу. Опорою чашників була Прага, а ідеологами - університетські магістри.

Табір реакції (великі феодали, католицька церква і німецькі патриції) намагався зберегти свої привілеї за допомогою організованих Папою Римським та імператором Сигізмундом І хрестових походів. Упродовж 1420-1431 рр. відбулося 5 хрестових походів проти гуситів (усі вони зазнали поразки). Армія гуситів, керована талановитим полководцем Яном Жижкою, швидко пересуваючись на возах у супроводі легкої артилерії, успішно громила важку рицарську кінноту.

З 1427 р. гусити здійснили кілька великих походів проти ворогів і дійшли до Балтики. Папа і Сигізмунд І, переконавшись, що зброєю рух гуситів не придушити, 1433 р. погодилися на помірковані умови чашників (Празькі статті). Останні, зрадивши таборитів, об'єднались з колишніми ворогами і 1434 р. під Ліпанами розгромили армію таборитів.

У гуситських війнах епізодично брали участь українці. Так, волинський князь Федір Острозький зі своїм загоном кілька років підтримував гуситів. У документах, що стосуються руху, є відомості про "русняків" із Львівщини і Закарпаття.

Гуситські війни мали величезне значення в історії чеського народу і певною мірою Західної Європи. Вони затримали наступ німецько-католицької реакції, стали стимулом національного розвитку Чехії, своєрідним прологом європейської Реформації XVI ст.

Размещено на Allbest.ur