Стародавній Вавилон

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стародавній Вавилон

На початку XIX ст. до н. е. у Месопотамію - долину між Тигром і Євфратом - увійшли племена амореїв і заснували тут свою державу зі столицею у Вавилоні. Розташований на перехресті прадавніх караванних шляхів, він швидко збагачувався. Особливо Вавилон піднісся у XVIII ст. до н. е. за царя Хаммурапі (1792- 1750 до н. е.).

Хаммурапі скористався занепадом низки міст-держав (Іссен, Ларса) і добровільно погодився бути васалом аморейської держави. За її підтримки Хаммурапі завоював сусідні міста-держави. Для місцевих селян він спорудив канал, що дало змогу значно розширити площу оброблюваних земель і посилило авторитет царя. Він зміцнив північні кордони країни, а коли помер могутній ассирійський цар Шамші-Адад І, вигнав із сусідньої держави Марі ассирійський гарнізон і посадив там свого намісника.

Поступово Хаммурапі завоював сусідні князівства і контролював величезну територію з важливими торговельними шляхами.

Так виникла перша централізована держава в історії Месопотамії.

Наступникам Хаммурапі довелося вести запеклу боротьбу з племенами каситів, шумерів, які прагнули відродити свою державність, а також із хетами. Вавилон завоювали касити, що заснували II Вавилонську династію. Каситські племена вели напівкочовий спосіб життя і значно поступалися вавилонцям за рівнем розвитку. Верхівка цих племен з часом злилася з вавилонською знаттю.

У середині II тис. до н. е. частішими стали воєнні конфлікти Вавилону з Ассирією. Вавилон користувався допомогою хетів, але у ХП ст. до н. е. їх держава загинула. Одночасно зі Сходу спустошливий набіг здійснили еламці. Каситська династія занепала.

Засновником нової династії в ХП ст. до н. е. став Навуходоносор, який подолав і вигнав каситів, завдав воєнної поразки Ассирії, проте відродити колишню могутність Вавилону не зміг. Занепад Вавилону тривав до VII ст. до н. е., доки на його руїнах не виникло нове царство.

У господарстві Стародавнього Вавилону існувала й ефективно використовувалася іригаційна система, що була "економічним нервом" країни, про яку піклувалися не лише спеціальні чиновники, а й кожний громадянин. Високий рівень землеробства сприяв успішному розвитку тваринництва.

Значно розвинулось ремісниче виробництво: будівельна справа і гончарство, виробництво цегли, ковальство, суднобудування. Вавилон вів активну зовнішню торгівлю, купуючи метали, деревину, натомість продаючи вовну, фініки та зерно. Значного розвитку набуло лихварство, причому найбільшими кредиторами були храми. Позика надавалася під заставу майна чи майбутнього врожаю, бо кредитори були позбавлені можливості обертати боржників у рабство.

Про суспільні відносини в країні свідчать так звані "Закони Хаммурапі", що є упорядкованою збіркою звичаєвого права. "Закони" захищали приватну власність, юридично оформлювали використання найманої праці. Ці закони були згруповані у відповідні блоки: охорона державної та приватної власності, одержаного від царя майна, операції з нерухомим майном, торговельні відносини, норми сімейного і цивільного права.

Читаючи "Закони", ми дізнаємося, що важливу роль у громадському житті відігравала община, у певній залежності від якої перебували навіть землевласники. Значного розвитку у державі набувала оренда землі, маєтків, худоби, що також було відображено у "Законах".

"Закони Хаммурапі" поділяли вавилонське суспільство на мужів, покірних та рабів, хоча соціальна структура суспільства була складнішою. Лише мужі вважалися повноправними членами сільської чи міської общини, власниками певної частки общинної землі. Покірні - пауперизовані селяни та представники інших соціальних груп, які за наявності грошей могли купувати землю.

Багато уваги у "Законах" приділялося відносинам між рабом та його власником. Використання рабської праці вважалося особистою справою рабовласників, які могли також звільняти рабів.

Держава дбала про військо, тому надавала привілеї воїнам. У "Законах" є статті, що забороняють забирати у воїнів майно за борги, продавати їх у рабство. Майно воїна міг успадкувати старший син або частину - вдова. Держава викуповувала своїх воїнів з полону, проте коли воїн не з'являвся своєчасно до війська чи посилав замість себе найманця-непрофесіонала, його суворо карали. стародавній вавилон хамураппі культура

Вавилон був сильною монархією1 з розвинутим державним сектором економіки. Цар контролював усі сторони життя суспільства, у цьому йому допомагало чиновництво. За часів панування каситів царська адміністрація наділяла землею оточення царя. Тимчасові пожалування з часом ставали спадковою власністю. Поряд з общинним землеволодінням виникло приватне, централізоване державне господарство поступово руйнувалося, що не сприяло політичній монолітності.

Державний механізм Вавилону не був ідеальним. Держава, в якій були раби і рабовласники, багаті та бідні, вельможі і простолюдини, знала і соціальні негаразди. Давно загинула могутня стародавня держава - Вавилон, але надбання народів Стародавньої Месопотамії стали вагомим внеском у скарбницю світової цивілізації.

Культура та релігія народів передньої Азії

У Передній Азії особливо придатною для землеробства була природно-історична область між Тигром і Євфратом, яку стародавні греки називали Месопотамією (Межиріччям).

Саме у Межиріччі постала характерна для Стародавнього Сходу сільськогосподарська цивілізація та виникли ранні форми державності. Спочатку цю цивілізацію представляли Шумер на півдні та Аккад у центрі, тому вона дістала назву шумеро-аккадської культури.

Творцями шумеро-аккадської цивілізації були шумери - стародавній народ, який прийшов на південь Месопотамії з гірських районів Еламу, та семітські племена Аккаду з сирійсько-месопо-тамського степу. Вони досягли великого прогресу в усіх галузях виробництва і культури. Саме шумери заклали основи храмового будівництва, винайшли гончарний круг і технологію виплавлення бронзи. Поширення торговельних відносин зумовило прогрес в удосконаленні транспортних засобів - були винайдені колесо, колісниця і візок. У зв'язку з необхідністю складання господарських документів у шумерів виникло піктографічне письмо.

Завдяки землеробському таланту шумерів Месопотамія перетворилася на квітучий край. Густа мережа зрошувальних каналів і ретельна обробка землі давали змогу одержувати багаті врожаї, були розвинуті ремесла, торгівля, будівництво. Існувало досконале ювелірне мистецтво, виготовлялися золоті вироби, дорогоцінні прикраси, вперше у світі було вироблене кольорове скло.

Шумери удосконалили піктографічне письмо і створили зручніший клинопис, склали перші астрономічні календарі та правові кодекси, започаткували в літературі епос міфологічного змісту. У Месопотамії зародилися арифметика і геометрія, для обчислення використовувалися таблиці множення, дроби, квадратні та кубічні корені. Найосвіченішими були жерці-чиновники, які здобували освіту у школах при храмах, де вивчали математику, астрономію, астрологію, опановували писемність, богослов'я, право, медицину та музику.

Надзвичайно розвинутий естетичний смак шумерів яскраво відобразився в образотворчому, ювелірному та будівельному мистецтвах. Високого рівня сягнула шумерська скульптура, зокрема майстерно виготовлені статуї богів, царів і жерців, що встановлювалися у храмах. Набула поширення пластика у металі. Знайдена археологами діадема шумерської цариці є одним з найвишуканіших відомих ювелірних виробів. Шумерські архітектори започаткували спорудження міст, оточених мурами, багатоповерхових будинків та зіккуратів - своєрідних храмових башт зі святинями-алтарями.

Завдяки торговельним та міждержавним зв'язкам культурний вплив шумерів поширювався і на сусідні країни та народи, особливо на Малу Азію, Закавказзя, Єгипет.

Шумери започаткували основи культурного розвитку своєї спадкоємниці у Месопотамії, якою з II тис. до н. е. стала цивілізація Вавилону.

Спорідненість шумерської та вавилонської культур ґрунтувалася насамперед на особливостях світосприймання, релігійних віруваннях та міфологічних уявленнях жителів Месопотамії, пов'язаних з обожненням природи. Страх перед грозою і повенями породив уявлення про богів водяного хаосу, верховного бога землі та грому. Однак з початком використання штучного зрошування у землеробстві настав час усвідомлення сили води, поклоніння доброму богу води й мудрості. Виник землеробський культ бога Думузі (Таммуза), що вмирає і воскресає. Обожнення природи відобразилося в уявленнях про Космос як вищий порядок. Особливої популярності набули астральний культ (обожнення неба та небесних світил) і пов'язане з ним астрологічне передбачення майбутнього за розміщенням планет та зірок. Бог неба Ану став верховним богом у шумерському пантеоні.

Яскраве відображення у міфологічній шумеро-вавилонській літературі отримали спроби пояснення існуючої світобудови. Так, зокрема, виник міф про створення світу з водяної стихії та міф про божественне створення людини з глини.

У шумерів та вавилонян доброчинним життям вважалися послух старшим у сім'ї, покірність державній владі, служіння богам.

У шумеро-вавилонському епосі відбилися мрія про безсмертя, проблема життя та смерті. У відомій "Поемі про Гільгамеша" (кінець III - початок II тис. до н. е.) сформульована міфологічна концепція жорсткого детермінізму людського життя, закономірною кульмінацією якого є смерть, яка натомість не може перекреслити цінності життя, його земні звершення та радощі. В епічній літературі Месопотамії існували й міфи про "Золотий вік" людства та райське життя, які згодом увійшли до релігійних уявлень інших народів Передньої Азії, біблійної літератури.

Поступово боги, як уособлення сил природи, почали вважатися покровителями держави і царської влади, небесними суддями, войовниками та царями. Давній землеробський бог Мардук набув образу володаря неба і землі, став верховним державним богом Вавилону, а бог Сонця Уту (Шамаш) - богом правосуддя, що дарує закони земному царю.

Водночас ускладнювалися і ритуали поклоніння "небесним" та "земним" (царям) богам. Із жерців формувався окремий соціальний прошарок, який з розвитком шумерського суспільства перетворився на керівну еліту. Вищі жрецькі посади зосередилися в руках царів та правителів залежних від них міст і провінцій. Серед служителів храмів були жерці-адміністратори, що розпоряджались майном храмів, і жерці, які здійснювали обряди жертвоприношень, ворожили на нутрощах принесених у жертву тварин. Спеціально навчені жерці супроводжували ці церемонії грою на лірах, арфах, цимбалах та флейтах.

З часом жерці почали використовувати не лише релігійне вчення, а й світські знання для зміцнення свого виняткового становища у суспільстві. У цивілізаціях Шумеру та Вавилону всі галузі знання були підпорядковані управлінню суспільною системою. Тому жерці опанували знання про психіку людини, набули досвід з навіювання та гіпнозу.

Особливо цінувалися знання, що допомагали уникнути нещастя або позбутися його наслідків за допомогою передбачення майбутнього. Тому серед текстів на глиняних табличках, що їх шумери, а згодом і вавилоняни використовували для свого клинописного письма, найчастіше трапляються саме таблиці для ворожби та астрологічних пророцтв. З цією метою жерці в обсерваторіях на дахах храмових башт-зикуратів вели систематичні астрономічні спостереження. Небосхил був поділений ними на дванадцять сузір'їв та зодіакальних знаків, що символізували ці сузір'я. Знання з астрономії дали їм змогу створити перший у світі календар, передбачати сонячні та місячні затемнення.

Досягнутий шумерами високий рівень культури та багатовіковий досвід суспільно-політичної організації сприяли появі ретельно розроблених юридичних норм для усіх сфер життя. Першим законодавцем в історії людства був Уруїнімгіна (III тис. до н. е.), правитель Лагата, який склав і запровадив найдавніший правовий кодекс.

Шумерське право згодом стало зразком для складання законодавства наступних цивілізацій як у Месопотамії, так і в сусідніх країнах. Зокрема, відомим прикладом його вдосконалення є кодекс царя Хаммурапі. "Закони Хаммурапі" вважалися взірцем законодавства впродовж усієї "клинописної культури" Месопотамії, їх переписували та вивчали до кінця існування Вавилону.

Уся культурна спадщина Шумеру, а згодом і Вавилону значною мірою була запозичена Близьким Сходом. Своєрідність та вишуканість мистецтва, традиції створених тут релігійно-міфологічних епосів були продовжені іншими цивілізаціями Передньої Азії - халдейською, ассирійською, урартською, сирійською, хетською, фінікійською, іудейською.

З середини П тис. до н. е. клинопис став міжнародним дипломатичним письмом багатьох країн Близького Сходу, сприяючи взаємовпливу культур. Принципи архітектури та особливості будівельного мистецтва шумерів були використані ассірійцями. Досягнення духовного життя та художньої творчості Вавилону були запозичені персами. Образи та сюжети вавилонської міфології, у яких відбилась культура Месопотамії, через біблейську літературу і живопис увійшли до скарбниці християнської духовності.

Размещено на Allbest.ru